ЛЕКЦІЯ друга

ЛЕКЦІЯ друга
з навчальної дисципліни
Безпека життєдіяльності
Тема 1. Категорійно – понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек.
Ризик як кількісна оцінка небезпек.
Заняття №2. Таксонометрія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек.
Зміст
Вступ.
1. Таксономія небезпек. Види небезпек.
2. Критерії переходу небезпечної події у надзвичайну ситуацію.
Заключна частина.
ЛIТЕРАТУРА
1. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності. Навч.посіб.-К.: Основа, 2011.-С. 18-23.
Вступ
Світове співтовариство ще у 70-х роках ХХ століття почало розробляти
природоохоронні заходи як законодавчого, так і нормативного характеру, виробили і
почали інтенсивно впроваджувати певну стратегію управління навколишнім середовищем.
Для реалізації наміченої стратегії почали розроблятися спеціальні національні стандарти,
які визначали єдину методологію її проведення. БЖД як наука виробила певну систему
власних понять, концептуальних схем, теоретичних положень, аксіом, методів
дослідження, що враховують суттєві особливості дійсності. Зміст БЖД складає загальні
закономірності небезпечних явищ та відповідні методи й засоби захисту людини у будьяких умовах її перебування.
1. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек. Види небезпек
Ризик – це усвідомлена небезпека виникнення події з певними у просторі та часі,
небажаними наслідками для здоров’я людини. Ризик величина кількісна. Ризик
характеризується або величинами від нуля (означає впевненість у тому, що шкода не буде
нанесена нікому) до одиниці (означає впевненість у тому, що шкода буде нанесена усім),
або як очікувана частота несприятливих ефектів, що виникають у популяції від
визначеного шкідливого впливу. Перший спосіб вираження ризику іноді трактується як
індивідуальний, другий – як популяційний ризик.
Небезпека (загроза) – це природне, техногенне чи соціальне явище з
прогнозованими, але неконтрольованими загрозами виникнення небажаних подій у
певний момент часу та в межах даної території, що здатні завдати шкоду здоров’ю людей,
матеріальних збитків та ін. Небезпека величина якісна.
Номенклатура – це перелік назв, термінів, систематизованих за певними ознаками.
Приклад: в алфавітному порядку, окремих об’єктів (виробництв, процесів, професій
тощо). У теорії БЖД доцільно виділити кілька рівнів номенклатури: загальну, локальну,
галузеву, місцеву (для окремих об’єктів). Наприклад, до загальної номенклатури відносять
усі види небезпек. Надаємо деякі за алфавітом, наприклад: алкоголь та аномальна
температура повітря, барометричний тиск та блискавки грози, вода та вібрація,
гіподинамія та гербіциди, зсув грунту та зброя, монотонність праці та мікроорганізми,
нерівні поверхні та накип, охолоджені поверхні та отруєння, падіння та перевантаження
машин, розумове перевантаження та радіація, снігопад та сонячна активність, тайфуни,
шум, електромагнітне поле тощо. Налічує більш 150 найменувань.
Термін ризик семантично походить від грецьких слів risikon, ridsa – круча, скеля. В
2
італійській мові risiko – небезпека, погроза; risikarе – маневрувати між скель. У
французькій мові risdоrе – погроза, ризикувати (дослівно: об’їжджати кручу, скелю).
На сьогоднішній день здійснено ієрархічний поділ факторів ризику за особливістю
впливу на індивідуум та групу людей, по тривалості та ін. Узагальнені дані цього
дослідження наведено на рисунку 1.
Фактори ризику
Загальні
Постійні
Первинні
Головні
групові
періодичні
вторинні
другорядні
індивідуальні
інтермітуючі
третинні
Рис. 1. Ієрархічний поділ факторів ризику
Для зручності користування та уніфікації Бардовим В.Г. і соавт.(2013) створено
класифікацію ризику (небезпеки) в системі військової охорони здоров’я та організації
медичного забезпечення військ. В основу класифікації було покладено шість найбільш
важливих характеристик ризиків: 1) родо-видові (рід, вид, походження, об’єкт); 2) місце
реалізації (періодичність, середовище, сфера та черговість виникнення); 3) збитки від
реалізації (ступінь впливу на людину); 4) вплив на ризик фактору часу (структура
виникнення, характер впливу, врахування фактору часу, тривалість дії, частота впливу);
5) прогнозованість (ступінь прогнозованості, спектр дії, рівень втрат (збитків), ступінь
усунення, ступінь компенсації, керованість); 6) вид управлінського рішення (рівень, час
та тип прийняття рішень).
Ґрунтуючись на визначенні “ризику” та “небезпеки”, а також на досвіді побудови
системних класифікацій, автори запропонували узагальнюючу класифікацію ризику та
небезпек в системі охорони здоров’я загалом (Табл. 1).
Таблиця 1
Узагальнююча класифікація ризику (небезпек) в системі охорони здоров’я
Ознаки класифікації
За родом
За видом небезпек
За походженням
За об’єктом
За черговістю виникнення
За періодичністю виникнення
За середовищем виникнення
За місцем виникнення
За ступенем впливу на людину
За ступенем впливу на
організацію медичного
забезпечення військ
Фактори
Природні, техногенні, змішані
Фізичні, хімічні, біологічні, інформаційно-семантичні,
комплексні
Космічні, абіогенні, біогенні, біологічні, біотичні, природноантропогенні, антропогенні, антропічні
Індивідуальний, груповий (соціальний, колективний,
екологічний,
соціально-економічний,
соціальнопсихологічний), видовий
Первинний, вторинний
Періодичний, неперіодичний
Атмосферний, водний, геоморфологічний, едафічний,
фізіологічний, генетичний, популяційний, біоценотичний,
екосистемний, біосферний
Зовнішні та внутрішні (обидва види ризику мають власну
велику класифікацію)
Летальний,
екстремальний,
лімітуючий,
турбуючий,
канцерогенний, мутагенний, тератогенний
Прийнятний, критичний, катастрофічний
3
Ознаки класифікації
За структурою виникнення
За характером впливу
За врахування фактора часу
За тривалістю дії
За частотою впливу
За ступенем прогнозованості
За спектром дії
За рівнем втрат (збитків)
За ступенем усунення
За ступенем компенсації
За керованістю
За рівнем прийняття рішень
За часом прийняття рішень
За типом прийняття рішень
За імовірністю виникнення
ситуації
За об’єктивністю
За рівнем прийнятності
За ступенем правомірності
За сприйняттям людьми
Фактори
Прості, похідні
Активні, пасивні
Статичні і динамічні
Короткострокові, середньострокові, довгострокові
Разовий, періодичний, постійний
Прогнозований, не прогнозований
Вибіркової дії, загальної дії
Мінімальні, середні, оптимальні, максимальні, критичні,
катастрофічні
Ті що усуваються повністю, ... частково, ... не усуваються
взагалі
Компенсовані, частково-компенсовані та некомпенсовані
Керовані, некеровані
Макроекономічні та мікроекономічні
Випереджувальні, своєчасні і запізнілі
Раціональні (обґрунтовані), нераціональні (необґрунтовані),
авантюрні (азартні)
Стохастичні
(на
умовах
імовірності
виникнення),
невизначеності (на умовах невизначеності) і конкурентні (на
умовах конфлікту)
З об’єктивною імовірністю, з суб’єктивною імовірністю та з
суб’єктивно-об’єктивною імовірністю
Безумовно прийнятний, прийнятний, неприйнятний
Правомірні, неправомірні
Добровільні, примусові
Таксономія – наука про класифікацію та систематизацію складних явищ, процесів,
об’єктів, які здатні завдавати шкоди. Приклад таксономії –це класифікація небезпек:
1-за локалізацією (небезпеки бувають пов’язані з літосферою, гідросферою, атмосферою,
космосом),
2- за часом прояву (імпульсивні, кумулятивні),
3- за джерелом походження (природні, екологічні, антропогенні, техногенні, біологічні і
соціальні),
4- за сферою прояву (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича, військова
та ін.,),
5-за структурою (або будовою – небезпеки діляться на прості та похідні, що
породжуються взаємодією простих),
6-за наслідками (що спричинили- втома, захворювання, травми, аварії, пожежі, летальні
наслідки та ін.),
7-за характером дії на людину (фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні, механічні),
8-за нанесеними збитками (соціальний, технічний, екологічний, економічний),
9-за енергією, що реалізується (небезпеки діляться на активні та пасивні).
Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій,
затвердженою постановою Кабінету Міністрів України, згідно з якою НС на території
України поділяються на: НС техногенного, НС природного, НС соціально-політичного та
НС воєнного характеру. А, наприклад, НС техногенного характеру-на транспортні
(залізничний, авіаційні тощо).
З такою класифікацією узгоджується і класифікація небезпечних та шкідливих
виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003.-74. В Охороні праці прийнято
визначати фактори і за характером дії на людину.
Таким чином, досконала, достатньо повна таксономія небезпек поки що не
розроблена.
Розглянемо основні джерела небезпек.
4
Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні
лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (астероїди, блискавки, бактерії,
вулкани, віруси, град, грибки, землетруси, зсуви, зливи, комахи, ожеледиці, повені,
рослини чи риби, селі або снігові лавини, сонячне та космічне випромінювання, тумани,
тварини, урагани та шторми та ін.).
Техногенні джерела небезпеки – це передусім небезпеки, пов’язані з використанням
транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання,
використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин матеріалів, з
використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному
тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів
випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного).
До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким духовним
та культурним рівнем: бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, злочинність тощо.
Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови
проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному,
етнічному, расовому чи релігійному грунті.
Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та
міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні,
міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.
Більшість джерел небезпек мають комбінований характер.
2. Критерії переходу небезпечної події у надзвичайну ситуацію
Небезпечні та шкідливі фактори і джерела небезпеки бувають прихованими,
неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати.
Небезпеки носять потенційний, тобто прихований характер.
Розрізняють апріорні ознаки (передвісники) небезпеки та апостеріорні (сліди)
ознаки небезпеки.
Ідентифікація – це визначення типу небезпек та встановлення її характеристики.
Тобто, це процес виявлення та встановлення кількісних, часових, просторових
(координати), можливої шкоди та інших характеристик, необхідних і достатніх для
розробки профілактичних та оперативних заходів, спрямованих на забезпечення
життєдіяльності.
Головне в індентифікації полягає у встановленні можливих причин прояву небезпеки.
Повністю ідентифікувати небезпеку дуже важко. Наприклад, причини деяких аварій
та катастроф залишаються нез’ясованими довгі роки або назавжди. Можна говорити про
різний ступінь ідентифікаціі: більш або менш повний, наближений, орієнтований та ін.
Причини прояву небезпек – це сукупність обставин, завдяки яким небезпеки
проявляються і викликають ті або інші небажані наслідки та збитки.
Форми збитків, або небажані наслідки, різні: травми різної тяжкості, захворювання,
які визначаються сучасними методами, шкода, що завдається навколишньому середовищу
тощо.
Тріада «небезпека – причини – небажані наслідки» - це логічний процес розвитку,
що реалізує потенційну небезпеку у реальну шкоду (наслідок). Як правило цей процес
багатопричинний. Одна небезпека може реалізуватися у небажану подію через різні
причини (приклади).
З цих теоретичних викладань виникає аксіома про потенційну небезпеку діяльності.
Людська практика дає основу для твердження про те, що будь яка діяльність потенційно
небезпечна. Ні в одному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Дана
аксіома має виняткове та евристичне значення.
Визначення ризику
5
Квантифікація – введення кількісних характеристик для оцінки ступеня небезпеки.
Найпоширенішою характеристикою є ступінь ризику.
Ризик – це частота прояву небезпеки, імовірність небезпеки, усвідомлена
можливість небезпеки. Ризик може бути визначений як частота (міра, зворотна часові 1/с)
або можливість виникнення події А (величина без розміру, лежить у межах 0-1).
Спеціалісти у галузі безпеки пропонують найзагальніше визначення: ризик — якісне
оцінювання небезпеки.
Узагальнена оцінка ризику — це відношення кількості тих або інших
несприятливих наслідків (n) до їх імовірної кількості (N) за певний період часу:
R=n/N
де:
R — ризик несприятливих наслідків;
n — кількість несприятливих подій;
N — загальна кількість імовірних подій.
Індивідуальний та соціальний ризики
Розрізняють ризик:
-індивідуальний;
-соціальний.
Індивідуальний ризик — частота виникнення уражуючих впливів певного виду, що
виникають під час реалізації якихось небезпек у визначеній точці простору.
Під час аналізу індивідуального ризику необхідно враховувати природу нещасного
випадку, час знаходження у зоні ризику та місце проживання ризикуючого.
Розгляньмо приклад ризику (R) впливу на людину небезпечного фактора.
Приклад №1. Визначити ризик R загибелі людини на виробництві в Україні за рік, коли
відомо, що щорічно гине n = 2,5 тис. чоловік, а чисельність працюючих складає N = 23
млн. чоловік.
R = 2,5 ٠10 3 / 23 ٠10 6 = 10 - 4
Приклад №2. Щорічно в Україні внаслідок різних небезпек неприродною смертю помирає
близько 75 тис. чоловік. Прийнявши чисельність населення країни близько 50,1 млн. чол.
(1999), визначмо ризик R загибелі людини, що проживає в країні, від небезпек:
R = 75 ٠103 / 50,1 ٠106 = 14,9-4
Приклад №3. Визначити ризик загибелі від проживання та роботи у Харкові при
чисельності 2 млн чол., якщо щорічно гине з різних причин близько 5000 осіб.
R = 5 ٠103 / 2 ٠106 = 2,5 ٠10-4
Важливо знати величину ризику під час вибору місця роботи, проживання,
відпочинку. Відомо, що більшість туристів під час вибору відпочинку орієнтується якраз
на ці показники. Бізнесмени, вибираючи країну для розширення свого бізнесу та
направлення інвестицій, орієнтуються у тому числі на показники безпеки
життєдіяльності.
Приклад№4: Визначити ризик для жителя А.
Нехай А проживає у невеликому селі, що налічує 300 жителів. Статистичні дані за 50
років, які ми маємо, інформують про те, що за цей час із кількості жителів села 10 чол.
6
загинуло та 200 чол. постраждало від нещасного випадку. Чисельність населення за цей
період майже не змінювалася.
Мешканець цього села А 40 годин на тиждень працює у найближчому місті, на чотири
тижні на рік виїжджає з цього села на відпочинок, 2 тижні кожного року проводить у
відрядженнях, а решту часу перебувається в селі.
Індивідуальний ризик загибелі для жителя А можна визначити за формулою:
Ra = Nn ٠D ٠t / T ٠N0 ٠d ٠td ,
де Nn — кількість загиблих жителів села (Nn = 10,0);
d — кількість тижнів у році (d = 52);
td — кількість годин у тижні (24 ٠7 = 168 );
Т — відрізок часу обліку статистичних даних;
t — кількість годин у тижні, коли житель А наражається на небезпеку: 168 – 40 = 128;
N0 — кількість жителів у селі;
D — кількість тижнів, які житель перебуває у селі: 52 – 4 − 2 = 46.
Індивідуальний ризик стати жертвою нещасного випадку будь-якого ступеня
тяжкості для жителя А можна визначити наступним чином:
Rж = (Nn + Nтр)٠D ٠t / T ٠N0 ٠d ٠td ,
де Rж — ризик отримання травми;
Nтр — кількість постраждалих від нещасного випадку (Nтр= 200,00).
Порівнюючи Ra та Rж можна дійти висновку, що ймовірність стати жертвою
нещасного випадку у жителя А в 21 раз вища, ніж загинути.
Знання індивідуального ризику не дає змоги дійти висновку про масштаб
катастроф. Тому вводиться поняття соціального (групового) ризику.
Соціальний ризик — частота виникнення подій щодо травм певної кількості
людей, які підлягають уражуючим діям певного виду, під час реалізації будь-яких
небезпек.
Соціальний ризик характеризує масштаб катастрофічності небезпек (рис.2).
Наприклад: 10 смертельних випадків могли статися під час 5 гірських обвалів, у кожному
з них могло бути по дві жертви, але 10 чоловік могло б загинути і під час одного обвалу в
горах. Соціальний ризик допомагає оцінити F – N діаграма.
На підставі статистичних даних збирається інформація: кількість загиблих N,
кількість подій, в яких загинуло N чоловік, частота подій (кількість випадків за рік) F, в
яких загинуло N чоловік. За цими даними будується графік залежності F – N.
Діаграму використовують для того, щоб показати залежність частоти реалізації
небезпеки від її масштабу (масштаб небезпеки, наприклад, маса каменів, що падають).
7
1
2
3
4
5
N
Рис. 2. Діаграма залежності частоти реалізації небезпеки від її масштабу
Прийнятний рівень ризику.
Допустимий рівень ризику — це імовірність події, негативними наслідками якої на
цьому етапі розвитку можна знехтувати.
Допустимий рівень ризику формується індивідуальною та суспільною свідомістю і
є функцією соціального, економічного та культурного рівня розвитку суспільства.
Розрізняють індивідуальний допустимий рівень ризику та соціальний допустимий
рівень ризику.
Індивідуальний допустимий рівень ризику власної загибелі формується з
дитинства та залежить від виховання, освіти, власної психіки, професії, статі, віку, місця
проживання тощо.
Ризик загибелі людей від нещасних випадків, аварій, катастроф, стихійних лих, а
також ризик померти від хвороби, що є визначеним нині, називається ризиком, який
можна спостерігати.
Вважається, що якщо суспільство (держава) не вживає ніяких заходів щодо
зниження рівня ризику, який можна спостерігати, то такий ризик є соціально
допустимим.
Критерієм допустимості можуть служити асигнування (заходи), що виділяються на
охорону здоров'я та забезпечення безпеки людей у широкому розумінні (охорона праці,
аварійно-рятувальна служба і т. п.).
Із підвищенням затрат на безпеку Q спостерігається зменшення Rтех, але зниження
технічного ризику Rтех відбувається з усе меншою інтенсивністю, а соціальне-економічний
ризик Rсе підвищується у зв'язку з перекачуванням коштів із соціальної сфери в технічну.
Соціально-економічний ризик Rс-е визначається перш за все збитками у здоров'ї людини за
8
рахунок погіршення екології та медичної допомоги. Враховуючи закономірність зміни
технічного ризику Rтех та соціально-економічного ризику Rс-е, знаходимо оптимальну зону
допустимого ризику (рис. 3).
Витрати на безпеку, Q
Рис. 3. Схема визначення величини допустимого ризику
Відповідно до «Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для
декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки», яку затверджено наказом № 637
Міністерства праці та соціальної політики від 4 грудня 2002 р., прийнятний ризик для
об'єктів «турботи», що визначені в процесі постановки завдання дослідження ризику, має
встановлюватися місцевими органами виконавчої влади з урахуванням:
-чинних нормативних актів;
-угод між суб'єктом господарської діяльності, що є власником об'єкта підвищеної
небезпеки, та зацікавленими сторонами;
-економічних і соціальних умов регіону;
-експертних оцінок;
-досвіду інших регіонів;
-інших обставин.
Установлюється значення, вище якого ризик вважається абсолютно неприйнятним
(верхній рівень), і значення, нижче якого ризик вважається абсолютно прийнятним
(нижній рівень).
Таким чином, ризик поділяють на:
-індивідуальний, груповий та загальний;
9
-немотивований та мотивований (виправданий та невиправданий).
Критерії ризику поділяють на 4 типи:
1. Неприпустимі (надмірний ризик – характеризується виключно високим рівнем,
який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків).
2. Небажані (кількість випадків незначна).
3. Прийняті (гранично допустимий ризик – максимальний ризик, який не повинен
перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат).
4. Знехтувані (має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих
відхилень природного – фонового - рівня).
Методичні підходи до визначення ризику можуть бути інженерними, модельними,
експертними, соціологічними.
Концепція прийнятого (допустимого) ризику прийшла на зміну концепції
абсолютної безпеки і являє собою певний компроміс між рівнем безпеки та можливостями
її досягнення.
Джерело небезпеки, або шкідливий фактор (в американських і міжнародних
документах – hazard), – хімічна речовина, фізичний, біологічний або соціальний агент у
навколишньому середовищі, що створюють потенційну можливість ризику для здоров'я
населення, яка реалізується лише за певних умов експозиції.
Ідентифікація джерела (джерел) небезпеки (hazard identification) – етап оцінки
ризику, що полягає в якісній характеристиці можливих несприятливих ефектів впливу на
організм тих шкідливих факторів, які забруднюють навколишнє середовище в розглянутій
зоні, місті, регіоні та можуть бути потенційним джерелом небезпеки для здоров'я
проживаючого тут населення чи якоїсь його частини.
Характеристика ризику – завершальний етап оцінки ризику, на якому синтезуються
дані попередніх трьох етапів і пов’язаних з ними невизначеностей для обґрунтування
висновків у кількісній, напівкількісній чи описовій формі, що повинні бути передані особі чи
організації, що приймає рішення в сфері екологічної політики і керування здоров’ям
населення, або ж суб’єкту господарської діяльності, за замовленням якого проводилася
оцінка ризику.
Невизначеність – орієнтовна оцінка меж, у яких може знаходитись передбачуване
істинне значення тих кількісних параметрів, які використовуються на різних етапах оцінки
ризику, а тим самим – і його завершальна характеристика. Однак нерідко вказуються тільки
причини невизначеності й очікуваний знак їхнього впливу на підсумкову оцінку ризику.
Керування ризиком (risk management) – система політичних, технічних,
адміністративних, законодавчих і нормативних рішень, спрямованих на ліквідацію чи
істотне зменшення ризику для здоров’я населення, що приймається на базі результатів
оцінки ризику з урахуванням ранжування його джерел, порівняльної небезпеки (для
індивідуума і для населення в цілому) можливих несприятливих ефектів, чисельності
популяцій, що зазнають ризику, а також усіх тих факторів політики, економіки і
суспільної свідомості, що діють на прийняття рішень у заданих умовах місця і часу.
Розробка різних сценаріїв керування ризиком припускає вибір тих, котрі обіцяють дати
найбільший ефект при найменших витратах і/або найбільшій реалізованості.
Інформація про ризик (risk communication) полягає у відповідальності експерта
чи експертної установи, що проводить оцінку ризику, за передачу розгорнутих
результатів цієї оцінки особам (органам), які приймають рішення, зважене оповіщення
про них громадських природоохоронних рухів і організацій, а також населення (через
засоби масової інформації), яким одночасно пропонуються ті чи інші варіанти
керування ризиком.
10
В епідеміологічних дослідженнях щодо вивчення здоров’я найчастіше
вживаються наступні поняття – відносний ризик, атрибутивний ризик, атрибутивний
популяційний ризик та популяційна фракція атрибутивного ризику.
Відносний ризик – відношення ризику виникнення хвороби або смерті серед тих,
на кого діяли чинники різного роду до ризику серед неекспонованих. Величина
відносного ризику дозволяє виміряти патогенну силу умов, з якими асоціюється фактор
ризику. Величина відносного ризику дозволяє виміряти патогенну силу умов, з якими
асоціюється фактор ризику. Однак вона не дає уявлення щодо абсолютної величини
поширеності захворювань. З цією метою використовується атрибутивний ризик.
Атрибутивний ризик – рівень хвороби або іншого патологічного стану, який
можна пов’язати з дією чинника, він встановлюється відніманням рівня патологічних
станів, який існує в групі, що не зазнавала дії чинника (звичайно це захворюваність або
смертність), від рівня в групі, що вивчався. На відміну від відносного ризику, який
вимірює силу патогенного впливу, атрибутивний ризик вимірює його наслідки, які
можна виразити кількістю осіб що захворіли за одиницю часу на одиницю чисельності
населення. На відміну від відносного ризику, атрибутивний вимірює його наслідки.
Відносний і атрибутивний ризики дозволяють порівнювати між собою
ймовірність захворювання в групах населення з наявністю або відсутністю факторів
ризику. Проте вони не дають уявлення про патогенне значення фактору для популяції в
цілому. З цією метою використовують показник атрибутивного популяційного ризику.
Він розраховується як добуток (І2 – І1)хР, де (І2 – І1) - атрибутивний ризик, а Р кількість осіб у популяції з конкретним фактором ризику.
Популяційний атрибутивний ризик (синоніми – популяційна фракція
атрибутивного ризику, атрибутивна популяційна фракція або етіологічна популяційна
фракція) – це захворюваність (або інший патологічний стан), що асоційована з дією
фактору ризику. Для оцінки в популяції частки захворюваності, пов’язаної з фактором
ризику захворюваності даною хворобою в цілому, використовується популяційна фракція
атрибутивного ризику. Вона розраховується як відношення популяційного атрибутивного
ризику до загального числа людей, які захворіли на дане захворювання в конкретній
популяції за той самий період часу. Його часто відображають у відсотках і розраховують
як:
P(%) 
Пе( Зе  Зn)
 100
Пt  Зt
P - ризик,
Пе - число експонованих, тобто тих, що зазнали впливу фактору ризику;
Пt - число осіб у популяції;
Зе - захворюваність серед експонованих;
Зn - захворюваність серед неекспонованих;
Зt - загальна захворюваність у популяції.
При оцінці ризиків для здоров'я, зумовлених впливом забруднювачів атмосферного
повітря, доцільно орієнтуватися на систему критеріїв, рекомендовану у публікаціях
ВООЗ (1996, 1999, 2000 рр.):
РІВЕНЬ РИЗИКУ
ПОКАЗНИК
Високий (De Manifestis) - не прийнятний для виробничих >10-3
умов і населення. Необхідне здійснення заходів з усунення
або зниження ризику
Середній - припустимий для виробничих умов; за впливу 10-3 – 10-4
на все населення необхідний динамічний контроль і
11
поглиблене вивчення джерел і можливих наслідків
шкідливих впливів для вирішення питання про заходи з
управління ризиком
Низький - припустимий ризик (рівень, на якому, як 10-4 -10-6
правило, встановлюються гігієнічні нормативи для
населення)
Мінімальний (De Minimis) - бажана (цільова) величина <10-6
ризику при проведенні оздоровчих і природоохоронних
заходів
Категорії серйозності небезпек
Вид
Категорія Опис нещасного випадку
Катастрофічна ІV
Небезпека, реалізація якої може швидко та з високою ймовірністю
спричинити значний збиток для підприємства та/або навколишнього
середовища, а також загибель людей
Критична
III
Небезпека, реалізація якої може швидко та з високою ймовірністю
спричинити значний збиток для підприємства та/або навколишнього
середовища і важкі травми та стійкі захворювання людей
Гранична
II
Небезпека, реалізація якої може спричинити затримку виконання
завдання підприємством, пошкодження в системі, привести до
зниження працездатності людей, а при тривалому впливі - до
захворювань
Незначна
I
Небезпека, при реалізації якої настають менш значні, ніж у категорії ІІ,
травми, захворювання, пошкодження в системі
Рівні ймовірності небезпеки
Вид
Рівень
Опис наслідків
Часта
Ймовірна
Можлива
Рідка
Практично
неймовірна
А
Небезпека спостерігається постійно
В
Ймовірно часте виникнення небезпеки, може трапитися кілька
разів за життєвий цикл
С
Небезпека спостерігається кілька разів за період роботи
D
Малоймовірно, але можливе виникнення небезпеки хоча б раз
впродовж життєвого циклу системи
Е
Виникнення небезпеки настільки малоймовірне, що можна
припустити, що вона ніколи не відбудеться
12
Управління ризиком
Як відомо, причиною виникнення ризиків є невизначеність, яка існує у кожному
виді діяльності. У зв'язку з цим можна стверджувати, що ризики можуть бути відомими,
тобто такими, які названі, оцінені і для яких можливе планування дій із метою
протистояння можливій реалізації цих ризиків. Однак у практиці мають місце і ризики
«невідомі», тобто такі, які не ідентифіковані й умови виникнення яких достатньо не
досліджені.
Невизначені ризики передбачити складно. Це так звані неявні небезпеки чи ризики.
Однак більшу частину ризиків, у тому числі і тих, реалізація яких призводить до
нещасних випадків, можна передбачити і вчасно локалізувати.
Очевидно, що успіх роботи щодо зниження рівня ризиків чи їх мінімізації прямо
залежить від продуктивності дій з управління цим специфічним видом діяльності. Модель
процесу управління ризиками може виглядати, як показано на рис. 4. Представлена модель
є класичною схемою дій з управління ризиками, коли ризик сприймається як сукупність
частоти реалізації небезпеки (ризику) і завданої ним шкоди (збитку), що виражається, як
правило, у грошовій формі.
Забезпечення безпеки людини в процесі праці також пов'язана з інституцією
ризиків. Це ризики нещасних випадків і професійних захворювань. Структура цих ризиків
має свою особливість, що може внести деякі зміни в класичну схему дій управління
ризиками. Ця особливість полягає у тому, що в структурі ризику нещасного випадку шкода
від реалізації небезпеки не може бути виражена у якійсь грошовій формі. Мається на увазі
шкода, нанесена здоров'ю людини. Тому збитки від нещасних випадків, на відміну,
наприклад, від ризиків економічного характеру (проектних, інвестиційних, кредитних
тощо), не може служити домінантою під час оцінки ризиків. Разом із тим випливає, що
матеріальна шкода (збиток) є головним об'єктом під час якісного аналізу (оцінки)
економічних ризиків. Але стосовно нещасних випадків, професійних захворювань це може
бути так, оскільки якісний аналіз будь-яких подій, у тому числі і ризиків, можна
проводити і керуватися його результатами як основою лише тоді, коли необхідно зробити
вибір між подіями, не схожими одна на одну.
13
Рис. 4. Модель процесу управління ризиками
Стосовно нещасних випадків це не може бути так, оскільки всі вони якісно подібні.
До того ж філософська концепція кількісної визначеності базується на твердженні, що
розбіжності між подібними (схожими) подіями, явищами, предметами мають тільки
кількісний характер. Таким чином, зміст ризик-аналізу нещасних випадків має зводитися
лише до кількісного фактора і, відповідно, до кількісної оцінки ризиків, оскільки
головним об'єктом уваги є причини, що породжують нещасні випадки, та питання
зниження їх впливу.
Необхідно зазначити, що оцінку ризику тих або інших подій можна робити тільки
за наявності достатньої кількості статистичних даних. У противному випадку дані не
будуть точними, оскільки тут ідеться про так звані «рідкісні явища», до яких класичний
підхід імовірності не є застосовним. Так, наприклад, до Чорнобильської аварії ризик
загибелі в результаті аварії на атомній електростанції оцінювався в 2х10-10 на рік.
Аналіз ризику створює можливість виявити найбільш небезпечні діяльності
людини.
Управління ризиком є логічним продовженням оцінки ризику. Основні завдання
управління ризиком - порівняльне вивчення факторів ризику, установлення вагомості
ризиків, їхнє ранжування і виявлення пріоритетів, обґрунтування найкращих в даній
ситуації рішень з усунення або мінімізації ризику, а також оцінка ефективності і
корегування оздоровчих заходів. Управління ризиком базується на сукупності політичних,
соціальних і економічних оцінок отриманих величин ризиків, порівняльній характеристиці
можливої шкоди для здоров'я людини і суспільства в цілому, можливих витрат на
реалізацію різних варіантів управлінських рішень зі зниження ризику і тих вигод, які
будуть отримані в результаті реалізації заходів.
Якісний аналіз небезпек
Вище було показано, що жодна система чи операція не гарантує абсолютної
безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо,
наблизитися до цієї мети, З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для
вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у
дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками,
зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек
починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати
джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може
бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та прийоми, які
використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з
цих загальних інструментів.
Типи аналізу:
- попередній аналіз небезпек (ПАН)
- системний аналіз небезпек (САН)
- підсистемний аналіз небезпек (ПСАН)
- аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).
Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:
- аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)
- аналіз дерева відмов (АДВ)
- аналіз ризику помилок (АРП)
14
- прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР)
- аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)
- аналіз поетапного наближення (АПН)
- програмний аналіз небезпек (ПрАН)
- аналіз загальних причин поломки (АЗПП)
- причинно-наслідковий аналіз (ПНА)
- аналіз дерева подій (АДП).
Необхідно відзначити, що використання деяких зі спрощено розглянутих вище
методів вимагає роботи зі складними логічними структурами, їхня побудова і кількісний
аналіз вимагають, щонайменше, твердих знань математичної логіки: алгебри, теорії
множин та інших складних розділів сучасної математики.
Логічна побудова дерева ризику
Джерело небезпеки
(об‘єкт)
Подія
Оцінка
ймовірності
виникнення
нещасних
випадків
-9 -7
10 -10
-6 -4
10 -10
Характеристика
частоти
виникнення
нещасних
випадків
Наслідки впливу
шкідливих та
небезпечних
факторів
відносно
невисока
-3 -2
10 -10
невисока
смерть
висока
Заключна частина
Таким чином, таксономія, ідентифікація і квантифікація – це
травма
хвороба
15
найрозповсюджені засоби оцінки небезпеки. Їх застосування у практиці допомагає
ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, величину та імовірність
їх прояву, а також прогнозувати можливість впливу небезпечних та шкідливих факторів на
організм людини, вражаючих факторів на безпеку системи «людина – життєве
середовище».
1.
2.
3.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
Визначте поняття таксономії, ідентифікаціі та квантифікації небезпек.
Формули розрахунку ризику.
Приведіть приклад системного аналізу небезпеки.