close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Тема 3. Предмет педагогіки як науки
Заняття 2. Основні педагогічні поняття і терміни педагогіки
Мета: з’ясувати основні поняття педагогіки; розкрити суть поняття виховання, його
складові частини. Охарактеризувати освіту як складову частину виховання та
визначити шляхи, засоби її здобуття. Розвивати увагу, пам'ять, мислення.
Виховувати професійну спрямованість, інтерес до майбутньої професії.
План
1. Основні поняття педагогіки. Виховання як педагогічна категорія.
2. Освіта як складова частина виховання. Шляхи та засоби здобуття освіти.
Запитання до самоконтролю
1. Які поняття вважаються основними категоріями педагогіки?
2. Дайте визначення поняття виховання.
3. Порівняйте суть виховання в широкому, вузькому і гранично вузькому
педагогічному значенні.
4. Дайте визначення освіті як складовій частині виховання і навчанню як основного
засобу здобуття освіти.
5. В чому для вас полягає головне призначення освіти?
6. Назвіть функції, які виконує виховання.
7. Розкрийте відмінні особливості загальної та спеціальної освіти.
8. Чи можна ототожнювати поняття самовиховання і самонавчання?
9. Чи погоджуєтесь ви з тим, що навчання - це механічна передача знань від
учителя до дітей? Аргументуйте думку.
10. Розкрийте суть виховання, освіти і навчання як найважливіших напрямків
педагогічної діяльності.
Література
Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. – Київ «Академвидав», 2006. – С. 9-27,
54-71.
1. Основні поняття педагогіки. Виховання як педагогічна категорія.
Педагогіка як і кожна наука, має свою систему педагогічних понять, які
виражають наукові узагальнення.
Ці поняття називають категоріями педагогіки.
Основними поняттями (категоріями) педагогіки є виховання, навчання,
розвиток і освіта.
Самоосвіта, самовиховання, перевиховання, превентивне виховання — не
основні, але теж дуже важливі поняття педагогіки.
Отже, до основних понять (категорій) педагогіки
навчання , розвиток і освіта.
належать виховання,
Виховання
особистості.
процес
-
цілеспрямований
та
організований
формування
Яке з основних понять науки педагогіки найширше?
Найширшим є поняття виховання.
У педагогіці поняття «виховання» вживають:
- у широкому соціальному,
- у широкому педагогічному,
- у вузькому педагогічному,
- в гранично вузькому педагогічному значеннях.
Виховання в широкому соціальному значенні
- процес формування
особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного
ладу.
Під впливом середовища особистість може не лише формуватися, а й
деформуватися під впливом антисоціальних явищ або, навпаки, загартовуватись у
боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до цих явищ.
Виховання в широкому педагогічному значенні — формування особистості
дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка
базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні — цілеспрямована виховна
діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі дітей
(наприклад, виховання здорової громадської думки).
Виховання в гранично вузькому значенні — спеціально організований процес,
що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її
розвитком і відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.
2. Освіта як складова частина виховання. Шляхи та засоби здобуття освіти
Складовою частиною виховання в широкому його значенні є освіта.
Освіта — процес і результат засвоєння дітьми систематизованих знань, умінь
і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших
якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого
реалізуються цілі освіти.
2
Навчання - це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учня, під час якого
здійснюється засвоєння знань, формування умінь та навичок.
Навчання є двостороннім процесом.
Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії двох сторін (учителя і учня)
у процесі якої учнем засвоюються знання, формуються вміння й навички.
Навчання є шляхом здобуття освіти.
Освіта - це результат організованого навчання і самостійного засвоєння знань,
формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей
особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Головне призначення освіти — підвести до самоосвіти.
Самоосвіта - самостійна діяльність суб’єкта, спрямована на оволодіння
новими знаннями, вміннями, навичками і вдосконалення набутих, відповідно до
свідомо поставленої мети.
Знання – засвоєння певної навчально-пізнаваьної інформації, що офоплює
певні події, факти, явища, які встановлюють зв’язки і закономірності між ними.
Вміння – здатність людини виконувати певні дії на основі засвоєних знань.
Розрізняють розумові і практичні, часткові, загальні й узагальнені вміння.
Навички – автоматизоване вміння, яке виражається в здатності швидко і
безпомилково виконувати дії на основі засвоєних знань. Будь-яка навичка
формується на основі багаторазового виконання певних дій.
Загальна мета виховання – це формування цілісної гуманної особистості,
орієнтованої на відтворення цінностей національної і загальнолюдської культури у
творчій життєдіяльності.
Головними функціями виховання в сучасних умовах є:
1. прилучення вихователів і дітей до цінностей духовної культури свого народу
та всього людства, і на цій основі виховання основ духовності і моральності;
2. соціальний захист прав і гідності дитини, охорона підростаючого
покоління, забезпечення умов для повноцінного фізичного і розумового
розвитку та творчих здібностей;
3. надання допомоги дитині у життєвому самовизначенні.
Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Загальна освіта забезпечує кожній
людині такі знання, уміння і навички, які необхідні їй для всебічного розвитку і є
базовими для отримання надалі спеціальної освіти, що має своєю метою підготовку
до професійної діяльності.
Основними внутрішніми чинниками розвитку людини є:
- самовиховання,
- самоосвіта
- самонавчання.
Самовиховання – це процес засвоєння людиною досвіду попередніх поколінь
за допомогою внутрішніх душевних чинників, що забезпечують розвиток.
3
Самонавчання – процес безпосереднього отримання людиною досвіду
поколінь за допомогою власних устремлінь і самим вибраних засобів.
Навчання — цілеспрямована взаємодія вихователя й дітей, у процесі якої
засвоюються знання, формуються вміння й навички.
Навчання – двосторонній процес, тобто що складається з двох частин:
викладання (сфера діяльності педагога) і учіння (сфера діяльності дитини).
Навчання не є механічною передачею знань учителем або вихователем дітям.
Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й
взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням
навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх
пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і
навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприймають,
осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід
людства на особисте надбання, набувають навичок та умінь оперування знаннями,
використання їх для вирішення навчальних завдань і практичної діяльності.
Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні
виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального процесу є
виховуючий характер навчання.
Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної
діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. їх
взаємозв'язок — одна з основних педагогічних закономірностей. Адже освіта як
процес і як результат інтелектуальної та практичної підготовки людини до життя
передбачає навчання в певних його формах, зокрема й самоосвіту. Вона тісно
пов'язана з вихованням. Правильно організований процес виховання відкриває
можливості для свідомого і глибокого опанування науковими знаннями. Це
стосується і навчання, у процесі якого формуються світогляд, внутрішній світ
учнів, їхня самооцінка ставлення до людей, до праці, до життя загалом.
Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у виховній роботі, в яких би
формах її не здійснювали, обов'язкові певні елементи навчання: використання і
застосування знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєння та ін. Виховання —
найбільш загальне і всеосяжне поняття. Як процес, діяльність воно спрямоване на
вироблення певних норм поведінки людини.
Освіта сприяє формуванню світогляду, набуттю певної суми знань. Це —
складова виховання. Навчання ж — це процес здобуття освіти, у якому
взаємодіють учитель та учень. Отже, попри те, що виховання, освіта і навчання
тісно взаємопов'язані, їх не можна ототожнювати, оскільки вони мають свою
специфіку, свої особливості.
Розвиток – це становлення дитини як суб’єкта життєдіяльності, соціальної
істоти, здатної ціннісно ставитися до природи, людей, що її оточують, предметного
світу, витворів мистецтва, самої себе.
Виховання – залучення дитини до системи вироблених людством цінностей,
організація умов для її духовного зростання, формування основ ціннісного
ставлення до дійсності, створення фонду “хочу”.
4
Навчання – засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями й навичками,
здатність використовувати їх у житті, формування культури пізнання, створення
фонду “можу”.
Освіта – процес набуття зростаючою особистістю в ході виховання й навчання
духовного обличчя під впливом моральних цінностей, вироблених людством і
зафіксованих у культурі.
Мета дошкільної освіти – сформувати базис особистісної культури дитини
через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупність чотирьох
сфер життєдіяльності – “Природи”, “Культури”, “Людей”, “Я”.
Основне завдання дошкільної освіти – не стільки озброїти дитину системою
галузевих знань, скільки наукою життя. Суспільству необхідні життєздатні,
самостійні, практично умілі, творчі люди з розвиненим почуттям відповідальності,
гідності, совісті, тому пріоритетним є ціннісний, морально-соціальний розвиток
особистості з перших років її життя.
Зміст дошкільної освіти спрямований на збереження дитячої субкультури,
зорієнтований на цінності та інтереси дитини, врахування її вікових можливостей.
Відповідно до цього дошкільний заклад не є “школою для маленьких”, де дитину
вправляють у знанні математики, читанні й письмі. Він відповідальний за процес
соціального розвитку особистості, покликаний полегшити її входження у широкий
світ і розвинути внутрішні сили. Дошкільний заклад виступає своєрідним
посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим
світом, до життя в якому він має незабаром прилучитися.
Базовий компонент дошкільної освіти визначає обов’язковий мінімум змісту
основних освітніх програм, обсяг навантаження, вимоги до рівня розвиненості,
вихованості та навченості дитини семи (шести) років, а також умови, за яких вони
можуть бути досягнуті.
Базовий компонент – це мінімально достатній та необхідний дитині перших
семи (шести) років життя ступінь компетентності, необхідний для її нормального
функціонування у навколишньому середовищі. Він передбачає набір елементарних
знань, уявлень, практичних умінь та навичок, які гарантують дитині адаптацію до
життя, здатність орієнтуватися в ньому, адекватно реагувати на явища, події,
людей. Йдеться передусім про забезпечення особистості перших років життя
своєрідного мінімального освітнього ядра, рівень засвоєння якого відображено в
якісно-кількісних показниках її діяльності та поведінки.
5
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа