close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Лекція 1
Тема. Мета та завдання курсу «Основи медичних знань». Контроль за розвитком та станом
здоров'я дітей.
Мета: визначити мету та завдання навчальної дисципліни; з’ясувати, що вивчає педіатрія та
гігієна дітей дошкільного віку; проаналізувати, які є види і методи контролю за розвитком та станом
здоров'я дітей; ознайомитися з особливостями фізичного розвитку дітей різних вікових груп.
План
1. Мета та завдання курсу «Основи медичних знань».
2. Поняття про педіатрію та диспансеризацію дітей.
3. Види і методи контролю за розвитком та станом здоров'я дітей.
4. Фізичний розвиток дітей раннього і дошкільного віку.
5. Визначення стану здоров’я дитини. Групи стану здоров’я.
Питання для самоконтролю
1. Як мета та завдання курсу «Основи медичних знань»?
2. Що вивчає педіатрія та дитяча гігієна?
3. Які є види та методи контролю за розвитком та станом здоров'я дітей?
4. Які Ви знаєте особливості фізичного розвитку дітей раннього і дошкільного віку?
5. Охарактеризуйте групи здоров'я дітей.
1. Мета та завдання курсу «Основи медичних знань».
У системі національного виховання найважливішим завданням сьогодні є забезпечення
повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона та зміцнення їхнього здоров’я як неодмінної умови
формування майбутнього громадянина України.
Важливу роль у формуванні, збереженні і зміцненні здоров’я дітей, їх гармонійному
фізичному і нервово-психічному розвиткові належить педагогам дошкільних закладів - першої ланки
в системі виховання і навчання. Підготовка педагога-вихователя, як і будь-якого спеціаліста,
потребує величезної кількості знань, зокрема і в галузі педіатрії та дитячої гігієни, без яких
неможливо бути висококваліфікованим фахівцем і успішно вирішувати важливі проблеми виховання
й навчання дітей.
«Основи медичних знань» - провідна дисципліна теоретичної і практичної підготовки
студентів спеціальності 5.01010101 «Дошкільне виховання», майбутніх вихователів і педагогів.
Мета курсу «Основи медичних знань» - формування теоретичних знань і практичних навичок,
необхідних для дотримання гігієнічних норм і вимог, розробка заходів, спрямованих на збереження і
зміцнення здоров'я та гармонійний розвиток функціональних можливостей організму.
Провідні завдання:
 збереження фізичного і психічного здоров'я дітей, профілактика захворювань;
 здійснення сучасного медико-педагогічного підходу до проблем виховання і
навчання;
 пізнання закономірностей росту та розвитку людини;
 охорона здоров’я дітей з урахуванням вікових особливостей.
Знання основ медичних знань дає можливість педагогам, вихователям і психологам
користуватися науково обґрунтованими рекомендаціями з організації всіх складових навчальновиховного процесу: режиму дня, проведення занять, харчування дітей, обладнання, планування та
благоустрою дитячих закладів.
Як відомо, дитина проводить у дитячому дошкільному закладі багато часу, і її здоров’я
значною мірою залежить від умов, у яких вона перебуває. Педагог-вихователь повинен орієнтуватися
в кожному віковому періоді дитини, в її потребі щодо режиму дня та відпочинку, відповідних умов
щодо нормального фізичного та розумового розвитку, повноцінного харчування дітей різного віку.
Усвідомлене ставлення, засноване на розумінні закономірностей розвитку дитячого організму,
приводить до раціональної з гігієнічної точки зору поведінки педагога.
Для цілісного розуміння дитини дуже важливе значення має широка, універсальна освіта
педагога, знання ним основних закономірностей розвитку здорової дитини, проявів у неї різних
хвороб, заходів їх попередження. Переважна більшість хвороб не виникає раптово. Як правило,
існують більш або менш тривалі перехідні стани від здоров’я до хвороби. Щоб попередити цей
перехідний стан, педагогу важливо своєчасно помітити відхилення у поведінці дитини, які нерідко
передують хворобі, ізолювати дитину й потурбуватися про те, щоб вона отримала кваліфіковану
консультацію лікаря. Створити сприятливі умови для розвитку дитини, яка перенесла гостре
захворювання, страждає функціональним розладом або хронічною хворобою, також неможливо без
розуміння основних законів розвитку хвороби і її лікування. У зв’язку з цим у курсі розглядаються
хвороби, які найчастіше зустрічаються у дітей раннього і дошкільного віку. Особлива увага
приділяється раннім проявам хвороб, наданню першої допомоги, профілактиці захворювань, догляду
за дітьми після хвороби в дошкільному закладі.
Одним з важливих завдань роботи з дитячим колективом є профілактика захворювань,
здійснення якої неможливо без достатніх знань про причини виникнення хвороб у дітей, способи їх
передачі, ознак, за якими можна їх розпізнати. Тому в сучасних умовах педагог-вихователь повинен
володіти необхідним багажем медико-біологічних знань.
Компетентність педагога в питаннях охорони дитячого здоров’я дуже важлива і в роботі з
батьками. Організація домашнього життя дитини нерідко залежить від того, настільки переконливо
педагог може обґрунтувати необхідність тих чи інших змін у режимі дня, харчуванні, виховних
підходах до дитини. І особливо актуальною стає медична підготовка педагога у випадках, коли від
грамотного й компетентного втручання дорослих залежить життя дитини: при травмах, нещасних
випадках і невідкладних станах.
2. Поняття про педіатрію та диспансеризацію дітей.
Педіатрія (від грец. pais, paidos - дитина та iatreia - лікування) - наука про здорову і хвору
дитину. Сучасна педіатрія -- наука багатопланова. Вона вивчає вікову анатомію, фізіологію, гігієну,
патологію дітей від народження до 14 років.
Гігієна дітей і підлітків - наука про охорону і зміцнення здоров’я молодого організму. Гігієна
вивчає вплив різних факторів зовнішнього середовища на організм дитини, а також визначає
сприятливі умови для його росту й розвитку.
Основні наукові дослідження з педіатрії та втілення їх у практику проводяться у провідних
медичних університетах та інститутах України. Зокрема, із кожним роком надається особлива увага
подальшому вдосконаленню системи охорони здоров’я, збільшенню мережі дитячих поліклінік,
лікарень, дошкільних закладів, санаторіїв. При цьому особлива увага спрямована на подальше
посилення профілактичних заходів у сучасній педіатрії. Головною ланкою в цій системі є дитяча
поліклініка. Тут проводиться вся профілактична робота зі здоровою дитиною, даються рекомендації
щодо раціонального харчування, фізичного виховання, загартування, профілактики інфекційних
захворювань, диспансеризації.
Диспансеризація - систематичні медичні огляди дітей усіх вікових груп, які проводяться в
поліклініках. Вона спрямована на профілактику та раннє виявлення відхилень у стані здоров’я
дитини. Із моменту вступу дитини до дитячого садка диспансеризація проводиться безпосередньо в
дошкільних закладах.
Крім систематичного контролю педіатрами за здоров'ям дітей, диспансеризацією
передбачаються обов’язкові щорічні огляди лікарями-спеціалістами, а також лабораторні
обстеження. Зокрема, діти, в перші три місяці, оглядаються хірургом-ортопедом, офтальмологом,
невропатологом - один раз протягом першого року життя, аналіз крові роблять у три і 12 місяців,
аналіз сечі - в кінці року. На другому році життя діти оглядаються стоматологом. Починаючи з двох
до семи років щорічно у всіх дітей беруть аналіз сечі, крові, калу. На третьому році життя дітей
оглядають стоматолог і офтальмолог.
Диспансеризація з метою підготовки дітей до школи починається з четвертого року життя:
оглядають дошкільнят хірург-ортопед, отоларинголог, офтальмолог, невропатолог; на п’ятому році
життя - стоматолог.
Перед навчанням у школі здоров’я дітей перевіряють отоларинголог, офтальмолог,
стоматолог, невропатолог, хірург-ортопед і логопед. У цей час підбиваються підсумки медичного
спостереження дітей за період перебування їх у дошкільному закладі.
Лікувально-профілактична допомога дітям, які виховуються в дошкільних закладах,
забезпечуються лікарями, які входять до штату дитячої поліклініки. Лікарі та медичні сестри
здійснюють весь комплекс оздоровчої, профілактичної і лікувальної роботи з вихованцями дитячих
закладів. Таке проведення в дошкільних закладах комплексних систематичних медико-педагогічних
заходів сприяє покращенню рівня розвитку і стану здоров'я дітей.
3. Види і методи контролю за розвитком та станом здоров'я дітей.
Забезпечення правильного виховання і повноцінного здоров’я дитини, яка відвідує
дошкільний заклад - основне завдання педагогічного і медичного персоналу. Контроль за
результатами і станом здоров’я дітей - це провідна форма роботи в дошкільних закладах. Добре
організований контроль є основою вчасного впливу на дітей, його наслідки враховуються під час
планування роботи з дітьми, проведення виховних і оздоровчих заходівв.
У великій різноплановій діяльності дитячого закладу розрізняють два основних види
контролю: за щоденним станом і поведінкою дитини; за динамікою розвитку і здоров’ям дітей.
Контроль за щоденним станом і поведінкою дітей здійснюється вихователями груп, старшою
медичною сестрою. Вони ведуть ранкове приймання дітей, розмови із батьками, спостереження за
дітьми протягом дня.
У групах дітей раннього віку вихователь, щоденно приймаючи дитину, проводить ранковий
фільтр, тобто виявляє можливі симптоми гострих захворювань. Для цього він оглядає шкіру, слизові
оболонки рота і зіву дитини, вимірює температуру. Це допомагає виявити захворювання, які
починаються.
Об’єктивними ознаками стану здоров’я дітей є сон, характер засинання і пробудження, апетит,
настрій під час неспання, а також температура тіла, стан шкіри, слизових оболонок рота, зіву,
характер випорожнень. Отримані відомості про дитину ясельного віку вихователь щоденно заносить
у щоденник групи (звітна форма № 1277у), а старша медична сестра - в історію розвитку дитини
(форма № 112/у), якщо виявлено симптоми захворювання або помітне порушення поведінки дитини.
Контроль за динамікою розвитку і станом здоров'я дітей здійснюється лікарем, педагогом,
вихователем, медичною сестрою, для цього використовуються медогляд, антропометрія з оцінкою
фізичного розвитку, визначення нервово-психічного розвитку у відповідні терміни (на першому році
життя - одии раз на місяць, на другому - один раз на квартал, на третьому році один раз на півроку).
Всі відомості про дитину, отримані в процесі обстеження, заносяться в історію розвитку (форма
112/у), де заповнюються відповідні графи.
Ця форма контролю забезпечує перспективне планування виховної і оздоровчої роботи в
дитячому закладі. Необхідно, щоб оцінка розвитку і стану здоров’я дитини, також як і відповідні
призначення, узгоджувалися й проводились разом педагогічними і медичними працівниками
дитячого закладу.
4. Фізичний розвиток дітей раннього і дошкільного віку.
Вікові особливості фізичного розвитку дитини є важливим показником, який дозволяє оцінити
нормальний розвиток організму та визначити відхилення від норми.
Фізичний розвиток змінний і залежить від деяких факторів. У першу чергу - це перебіг
вагітності і пологів, а також стан здоров’я матері. Після народження на фізичний розвиток дитини
впливають ендогенні (внутрішні) й екзогенні (зовнішні) фактори. Ендогенний вплив на фізичний
розвиток дітей мають ендокринні залози. В найбільш ранньому періоді дитинства - це вилочкова
(загруднинна) залоза, з кінця першого року життя - щитоподібна залоза, із трьох років - гіпофіз.
Екзогенні фактори - це умови, в яких живе і розвивається дитина: гігієнічний стан середовища, у
якому вона розвивається, харчування, різні гострі захворювання.
Основними показниками, якими користуються для оцінки фізичного розвитку дітей раннього і
дошкільного віку, є зріст, маса тіла, окружність грудної клітки, окружність голови, а також стан
відкладання жиру, стан шкіри і слизових оболонок.
Основний метод, який застосовується для визначення фізичного розвитку антропометричний, тобто вимірювання тіла (лінійне, поверхневе, об’ємне і вагове).
У нормі доношена дитина може народитися з масою в межах від 2500 до 4000г для хлопчиків і
3200 - 3400 г для дівчаток.
Маса тіла.
Найбільше зростання маси тіла дитини припадає на перший рік життя, особливо на першу
чверть року; до 4,5-5 місяців дитина подвоює свою початкову масу, до 12 місяців - потроює. У
процесі контролю за фізичним розвитком дітей першого року життя важливо знати її щомісячний
приріст маси тіла.
Це найбільш нестійкий показник фізичного розвитку дітей. Він може змінюватися внаслідок
відповідних умов, навіть протягом дня. Пізніше, після року і до семи-восьми років, приріст у масі
тіла в середньому становить 2 кг на рік.
Зріст.
Зріст - більш стійкий показник, а зміна його свідчить про ті чи інші зміни в організмі дитини.
Зріст доношеної дитини під час народження - 48-52 см. За перший рік життя збільшення зросту
проходить особливо інтенсивно - на 23-25 см, за другий - на 11 см, за третій - 8 см за, від 4 до 7 років
- по 5-7 см за рік. Зріст дитини порівняно з початковим подвоюється до 4-5 років.
Окружність грудної клітки і голови.
Визначаючи фізичний розвиток, ми говоримо про його гармонійність, зокрема про розміри
окружності грудної клітки і голови. Для дітей раннього віку це має особливо важливе значення.
Під час народження окружність голови дорівнює 34-35 см, а окружність грудей 32-34 см. У
віці 24 місяці окружність голови дорівнює окружності грудей. Інтенсивне збільшення окружності
грудної клітки проходить у перший рік життя, особливо в перше півріччя. У перший місяць приріст
становить у середньому 1,5-2см, за рік - 13-15см, на третьому році окружність грудної клітки
збільшується тільки на 4—5см.
Найбільш інтенсивне збільшення окружності голови також проходить в першому півріччі
життя дитини - на 7 см. За перший рік нормальним збільшенням голови вважається приріст на 10-12
см, після року до трьох щорічно - на 1-1,5 см.
Виміри окружності і форми голови у дітей раннього віку проводяться простим методом
визначення різних відхилень у розвитку черепа. Під час проведення контролю за фізичним розвитком
треба пам’ятати, що окружність грудної клітки більша від окружності голови.
Паралельно зі зміною окружності голови треба слідкувати за термінами закриття великого
тім'ячка. Середній розмір його в новонародженого 2 х 2,5 см, закривається воно до 12-15 місяців.
Проте це може проходити і раніше, якщо окружність голови у таких дітей продовжує рівномірно
збільшуватися за рахунок неокостенілих швів це є нормою. Діти, в яких рано закрилося велике
тім’ячко і сповільнений темп приросту окружності голови, повинні насторожувати медичних
працівників: треба особливо ретельно слідкувати за їх нервово- психічним розвитком.
Строки прорізування зубів
Оцінюючи правильність розвитку дитини, важливо знати, коли прорізуються зуби. Перші
молочні зуби прорізуються у віці 6-8 місяців На початку з’являються нижні середні різці, потім
верхні середні і верхні бічні, на кінець першого року життя дитина повинна мати вісім зубів, а в два
роки прорізуються всі 20 молочних зубів. У 5-7 років починається заміна молочних зубів, яка
проходить приблизно в такому ж порядку, як і прорізування, але першими постійними зубами
з'являються шості (примоляри) зуби. Звичайно, терміни прорізування зубів не завжди однакові навіть
у дітей, які нормально розвиваються; бувають і більш пізні або більш ранні терміни.
5. Визначення стану здоров’я дитини. Групи стану здоров’я.
Здоров’я - це природний динамічний мінливий стан організму, який характеризується високим
енергетичним потенціалом, оптимальними адаптаційними реакціями на зміни умов довкілля і
забезпечує гармонійний фізичний, духовний, соціальний розвиток особистості, її добре самопочуття,
ефективну протидію захворюванням, повноцінне життя, активне довголіття.
Основні показники здоров’я дітей: рівень фізичного розвитку; рівень нервово-психічного
розвитку; ступінь опірності організму до хвороботворних впливів (частота гострих захворювань);
рівень основних функцій організму, наявність або відсутність хронічних захворювань; наявність або
відсутність відхилень у ранньому періоді розвитку (протягом вагітності, пологів). Висновки про
здоров’я дитини проводяться лікарем під час кожного поглибленого медичного огляду за всіма цими
показниками здоров'я.
Ступінь опірності організму до хвороботворних впливів визначається за тривалістю гострих
захворювань у дітей. Перше місце серед усіх гострих захворювань у дітей раннього і дошкільного
віку займають гострі респіраторні вірусні інфекції, друге - гострі дитячі інфекції (вітряна віспа,
епідемічний паротит, скарлатина, кір), гострі шлунково-кишкові захворювання, гострі отити, тощо
За кількістю перенесених гострих захворювань за рік дітей поділяють на тих, котрі ніколи не
хворіли або хворіли епізодично (1-3 рази), це говорить про добру опірність організму дитини; на тих,
котрі часто хворіють (чотири рази і більше), що свідчить про зниження опірності до гострих
захворювань.
Загальний рівень захворювань найбільш високий на другому році життя (порівняно з дітьми
першого року та старших вікових груп). Це пояснюється особливостями розвитку дітей другого року
життя: в цьому віці знижується пасивний природний імунітет, отриманий від матері, та ще
недостатньо сформована власна система захисту організму від інфекцій, а також розширений контакт
із факторами зовнішнього середовища.
Рівень основних функцій організму дитини визначається перш за все характером поведінки.
Оцінюють, як дитина (особливо раннього віку) спить, як поводиться у стані неспання, який у неї
апетит, настрій, емоційний стан, як вона спілкується з дітьми, а. в старших дітей важливо знати як
засвоює навчальну програму, чи швидко втомлюється під час обов'язкових занять, як часто
відволікається, чи добре вміє зосереджуватися. Крім цього, кожна дитина може мати індивідуальні
особливості, що в багатьох випадках позначаються на її поведінці: надмірна сором’язливість,
плаксивість, дуже пасивна або, навпаки, дуже збуджена і рухлива.
Сукупність поведінкових реакцій визначає функціональний стан організму дитини. Відомості
про поведінку кожної дитини лікар найбільш достовірно може отримати від вихователів групи. Ці
дані поряд із доповнюючими обстеженнями функціонального стану організму (частота дихання,
пульсу, рівень артеріального тиску, вміст гемоглобіну в крові та ін.) дуже важливі для правильної
оцінки здоров'я дитини в цілому.
У процесі поглибленого огляду педіатр може виявити у дитини рахіт, ексудативний діатез,
анемію, сколіоз, ревматизм та ін. захворювання або констатує, що дитина здорова. Під час першого
огляду збирають детальний анамнез, тобто відомості про стан здоров’я батьків, наявність у них
шкідливих звичок (пристрасть до алкоголю, паління тощо), про перебіг вагітності і пологів у матері,
про особливості періоду новонародженості дитини; при наступних - відомості про те, як дитина
звикала до дитячого закладу, скільки і які були у неї захворювання, як перенесла щеплення. Таким
чином здійснюють комплексну оцінку стану здоров’я дитини та визначають групу стану здоров’я.
Таких груп є п’ять:
- перша група - це здорові діти, які не мають хронічних захворювань, із нормальними
показниками функціонального стану, які мало хворіють, із нормальним фізичним і нервовопсихічним розвитком, які не мають відхилень в анамнезі;
- друга група - це також здорові діти, але які мають функціональні відхилення (у поведінці),
з початковими змінами - у фізичному і нервово-психічному розвитку або без них, часто хворіють, але
без симптомів хронічних захворювань, із відхиленнями в анамнезі;
- третя група - це діти, які хворіють на хронічні недуги (хронічний тонзиліт, ревматизм,
холецистит та ін.) в стадії компенсації, тобто без порушення загального самопочуття, хворіють
нечасто і не дають частих загострень хронічного захворювання:
четверта група - це діти з хронічними недугами в стадії субкомпенсації, із порушеннями
загального самопочуття, часто хворіють, із 2-4 разовими на рік загостреннями хронічного
захворювання;
- до п’ятої групи належать діти з хронічними недугами, в стадії декомпенсації, які не
відвідують дитячих закладів загального типу, в період обстеження перебувають або в лікарні, або на
постільному режимі в домашніх умовах, або в спеціальному дошкільному закладі.
Визначення груп здоров'я дітей дозволяє виявити початкові відхилення у розвитку різних
органів або систем, орієнтує персонал дитячого закладу і лікаря на можливість зробити
обґрунтований висновок про стан здоров’я кожної дитини, допомагає вчасно призначити
індивідуальні виховні й оздоровчі заходи впливу для корекції цих початкових відхилень у здоров’ї.
Список рекомендованих джерел
1. Коцур Н.І. Основи педіатрії і дитячої гігієни: Навчальний посібник. - ПереяславХмельницький-Чернівці: Книги - XXІ,2008.- С.56-87
2. Тонкова-Ямпольская Р.В., Черток Т.Я., Алферова И.Н. Основы медицинских знаний:
Учебное пособие для учащихся пед.училищ – 2 изд., дораб. – М.: Просвещение, 1986.- С.105-124
Лекція 2
Тема. Гігієнічні основи виховання.
Мета: визначити роль фізичного виховання у забезпеченні повноцінного розвитку дітей;
з'ясувати мету та основні принципи загартування; навчити майбутніх педагогів загартовувати дітей
природними факторами: повітрям, сонцем, водою.
План
1. Роль фізичного виховання в забезпеченні повноцінного розвитку дитини.
2. Мета та основні принципи загартовування.
3. Загартовування повітрям.
4. Загартування водою.
5. Загартування сонцем.
Питання для самоконтролю
1.Яке значення має фізичне виховання для здоров’я дитини?
2.Яке значення має загартовування для дитячого організму?
3. В чому полягає мета загартовування?
4.Яких принципів потрібно дотримуватися в проведенні загартовуючих процедур?
5. Як потрібно проводити загартовування повітрям в різних вікових групах і в різні пори року?
6.Які існують водні процедури і як вони проводяться в різних вікових групах і в різні пори
року?
1. Роль фізичного виховання в забезпеченні повноцінного розвитку дитини.
Одним з найважливіших завдань виховання дітей є піклування про їхнє здоров’я і правильний
фізичний розвиток. Гармонійний розвиток можливий тільки при вмілому поєднанні фізичних вправ,
розумової та фізичної праці.
Фізичне виховання - система педагогічних і організаційних заходів, спрямована на
забезпечення гармонійного морфологічного і функціонального розвитку дитячого організму,
формування і вдосконалення його рухових якостей, розширення його адаптаційних можливостей.
Фізичне виховання передбачає ретельне дотримання режиму дня, систематичне
загартовування і щоденні заняття фізичними вправами (ранкова гімнастика, рухливі ігри, спорт).
Воно спрямоване на всебічний розвиток, зміцнення здоров’я, вдосконалення функціональних
можливостей організму, формування та вдосконалення основних рухових навичок і вмінь, розвиток
сили, швидкості, витривалості, спритності, вольових і моральних якостей, виховання
дисциплінованості, колективізму, почуття дружби.
Необхідною умовою для росту і життєдіяльності організму дитини є різноманітні рухи, за
допомогою яких вона пізнає навколишнє середовище, а це сприяє удосконаленню психіки,
формуванню характеру. Під впливом фізичних навантажень посилено працюють усі органи і
системи, збільшується використання кисню, поліпшуються обмінні процеси. Все це зміцнює
здоров’я.
Рухова активність покращує живлення тканин та склад крові, нормалізує обмін речовин, є
біологічним стимулятором росту, вдосконалює функцію кори надниркових залоз, що допомагає
дитині легше переносити різні стресові ситуації. Різні рухи, особливо на свіжому повітрі,
заспокоюють нервову систему, створюють у дітей бадьорий, життєрадісний настрій, значно
підвищують працездатність. Заняття іграми та різними видами спорту розвивають у дітей уважність,
точність, дисциплінованість, наполегливість, виховують сильну волю, ініціативність, рішучість,
сміливість.
Фізичні вправи зміцнюють опорно-руховий апарат дитини, стимулюють ріст кісток.
Мускулатура тулуба, особливо спини та живота, утворює природний м’язовий корсет, що забезпечує
дитині струнку фігуру і красиву поставу. Рухи дітей стають чіткішими, впевненішими, погодженими.
Ті діти, які систематично займаються фізичними вправами, ростуть здоровими й витривалими.
Фізичні вправи позитивно впливають на масу тіла й апетит дитини, поліпшують дихання і кровообіг,
підвищують імунітет.
Заняття спортом позитивно впливають на роботу кишківника, печінки, нирок, активізують
діяльність залоз внутрішньої секреції, серця та легень. Легені збільшуються в об’ємі, підвищується їх
життєва ємність, дихання стає глибшим, економнішим. Під час фізичного навантаження серцевий
м’яз посилено працює, що сприяє зміцненню м’язової стінки серця, поліпшенню кровообігу.
Фізичне навантаження має величезну захисну дію, якщо воно є достатнім в режимі дня дітей,
але воно може стати і фактором ризику, якщо його об’єм мінімальний. Тому забезпечення дітей
дошкільного віку в режимі дня достатньою за об’ємом руховою активністю є важливим оздоровчим і
профілактичним фактором. Але, на превеликий жаль, як показують спостереження деяких авторів
(В.І.Берзінь, Н.А.Буняк), зі всієї тривалості перебування дитини и дошкільному закладі на
організовані форми фізичного виховання відводиться лише 8-14%, на вільну рухову діяльність - 16
% часу при нормі 50%.
Діти віком 3-7 років відрізняються підвищеним рівнем фізичною розвитку, рухової активності,
значним наростанням м’язової сили. У них підвищуються також функціональні можливості,
проходить перебудова серцево-судинної, дихальної системи. Це зміни свідчать про доцільність
використання фізичних вправ для дітей дошкільного віку.
Щоб фізичне виховання було фактором збереження і зміцнення здоров’я, воно повинно бути
організованим, відповідати анатомо- фізіологічним особливостям розвитку опорно-рухового апарату.
В системі фізичного виховання використовують різні організовані форми рухової активності.
Основні з них - ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, рухливі ігри, розваги на
прогулянці, процедури при загартовуванні, рухи під час музичних занять. До додаткових форм
фізичного виховання відносяться рухливі розрядки та динамічні паузи в процесі навчальних занять та
між ними, під час ігрової діяльності і в групі, спортивні вправи та свята, екскурсії.
В системі фізичного виховання важливе значення має ходьба, біг, метання, стрибки, лазіння.
Систематичне їх виконання позитивно впливає на фізичний і нервово-психічний розвиток дітей.
2. Мета та основні принципи загартовування.
Загартування в ранньому та дошкільному віці - одна зі складових частин фізичного виховання.
У процесі загартовування в організмі дитини проходять складні зміни. Клітини шкіри та
слизових оболонок, нервові закінчення та пов’язані з ними нервові центри починають швидше
реагувати ил зміни навколишнього середовища. Всі фізіологічні процеси в тканинах і органах, в тому
числі розширення і скорочення кровоносних судин, протікають економніше, швидше і досконаліше.
Загартована шкіра і слизові оболонки стають менш чутливими та проникливими для ряду
хвороботворних мікробів.
У результаті загартовування зростає опірність організму, підвищується імунітет, відповідно
дитина стає менш сприйнятлива не тільки до різких змін температури і простудних захворювань, але
й до інших інфекційних захворювань.
Загартовані діти мають міцне здоров’я, хороший апетит, сон, спокійні, врівноважені, бадьорі,
життєрадісні, відрізняються високою працездатністю.
Мета й основні принципи загартовування. На організм дитини безперервно впливають різні
фактори навколишнього середовища (хімічний склад повітря, сонячна радіація, вода та ін.)
Пристосовуючись до них, організм зменшує або збільшує свої тепловтрати. Ця особливість
проявляється в зменшенні або в збільшенні кількості крові, яка притікає до шкіри. Приток крові до
шкіри в свою чергу зумовлений здатністю капілярів шкіри звужуватися або розширятися в діаметрі,
яка здійснюється м’язами капілярів. У відповідь на зовнішні холодові і теплові подразники із
центральної нервової системи до капілярів шкіри по судино-рухових нервах надходять нервові
імпульси. Внаслідок цього кровопостачання шкіри може збільшуватися і вона віддає більше тепла в
навколишнє середовище або зменшуватися і тепловіддача знижується.
Чим молодша дитина, тим гірше проходять в її організмі процеси терморегуляції, тим швидше
при несприятливих умовах середовища вона може переохолодитися або перегрітися. Це пояснюється
тим, що у дітей поверхня шкіри відносно маси тіла (на 1 кг) більша. Роговий шар шкіри тонший, а
просвіт капілярів ширший, ніж у дорослих людей. Передача подразнень до нервових центрів і
реакція-відповідь на них у дітей протікає повільніше і не в повну силу. Їх організм часто не встигає
швидко відреагувати і захистити себе від холоду чи спеки. Тому маленьких дітей доводиться штучно
захищати від дії холоду і перегрівання для попередження різних захворювань.
Під загартовуванням розуміють підвищення опірності організму головним чином низьким
температурам, оскільки переохолодження організму сприяє виникненню ряду захворювань (хвороби
верхніх дихальних шляхів, запалення легень, нефрити та ін.).
Загартовування проводиться з метою підвищення стійкості організму до різких і швидких змін
умов навколишнього середовища.
Мета загартовування полягає в тренуванні організму, зокрема його терморегуляційних
механізмів, поступовими і систематичними подразниками.
Найкращими засобами загартовування є природні чинники: повітря, сонце і вода.
При проведенні загартовуючих процедур в дитячих дошкільних закладах необхідно
дотримуватися таких принципів:
1. Поступовість збільшення сили подразника - від слабких до сильніших. Перші
загартовуючі процедури повинні як по своїй силі, так і по тривалості викликати мінімальні зміни в
організмі, і лише по мірі звикання до даного подразника їх можна обережно посилювати.
Загартовування ліпше починати в літню пору року, коли немає різких коливань температури повітря.
2. Послідовність застосування загартовуючих процедур. Загартовування слід починати з
повітряних ванн, оскільки вони викликають менші зміни в організмі. І лише коли дитина звикла до
повітряних ванн, переходять до водних процедур і сонячних ванн. До обливання переходять після
того, коли дитина звикла до вологих обтирань.
3. Систематичність початих процедур. Не рекомендується переривати загартовуючі
процедури без причин, оскільки при цьому зникають ті пристосувальні зміни, які виробилися в
процесі загартування.
4. Комплексність. Спеціальні загартовуючі процедури не дають потрібних результатів, якщо
вони не поєднуються з заходами в повсякденному житті дитини, направленими на зміцнення
організму (прогулянки на свіжому повітрі, ранкова гімнастика, регулярне провітрювання приміщень і
т.п.) , і якщо вони не проводяться комплексно. Так, повітряні ванни бажано поєднувати з руховими
іграми, фізичними вправами. Після того, як дитина звикла до повітряних ванн, їх поєднують з
сонячними ваннами і водними процедурами, а влітку - з купанням.
5. Врахування індивідуальних особливостей дитини. Перш ніж почати загартовування,
необхідно вивчити фізичний і психічний розвиток кожної дитини. На основі даних медичного
обстеження, педагогічних спостережень, відомостей, отриманих від батьків, вихователь складає
характеристику дитини. При проведенні загартовуючих процедур у дитячих дошкільних закладах
усіх дітей за станом їх здоров’я ділять на три групи:
І група - діти здорові, раніше загартовані.
II група - діти здорові, з якими вперше починають проведення загартовуючих процедур, або
діти, які мають функціональні відхилення в стані здоров’я.
III група - діти з хронічними захворюваннями або діти, які повернулися в дошкільний заклад
після тривалих захворювань.
Для дітей І групи кінцева температура повітря і води при загартовуванні повинна бути на 1-2
°С нижчою, а для дітей III групи - на 1-2 °С вищою. По мірі загартовування, але не раніше, ніж через
2 місяці, вихованців переводять з однієї групи в іншу. Основою для переводу повинні бути такі
показники: відсутність у даний період гострих захворювань, позитивна емоційна реакція дитини на
процедуру, відсутність негативних зовнішніх ознак на холодовий подразник: (задишка, серцебиття,
поява “гусячої шкіри”).
6. Активне і позитивне відношення дитини до загартовуючих процедур. Результати
загартовування багато в чому залежать від того, як поставляться до нього діти. Страх перед
процедурою, насильне її проведення не будуть сприяти позитивній дії їх на організм. Важливо
правильно продумати й організувати проведення процедур, щоб вони викликали у дітей позитивні
емоції.
Вихователю потрібно завести на кожну дитину спеціальну карточку, в якій кожен день
відзначати дату, температуру повітря, води, тривалість процедури, реакцію дитини. Хороший сон,
нормальний апетит, бадьорий стан дітей, поліпшення показників фізичного розвитку і здоров’я є
результатом позитивної дії загартовуючих процедур.
3. Загартовування повітрям.
Повітря є найбільш доступним засобом загартовування в будь-яку пору року. Найкращий
оздоровчий ефект має перебування дитини на свіжому повітрі, а не в приміщенні, оскільки шкіра
підлягає більш сильнішому його впливу, що викликає безперервну захисну роботу судинно-рухових
механізмів (звуження або розширення капілярів шкіри). В результаті систематичного перебування на
свіжому повітрі організм дитини виробляє здатність швидко адаптуватися до нових температурних
умов.
Загартовування повітрям починається з хорошої вентиляції приміщення, в якому знаходяться
діти. Оздоровчий ефект його буде тим більшим, чим більша поверхня шкіри підлягає впливу повітря.
Тому необхідно поступово привчати дітей ходити в легкому одязі (взимку в приміщенні, а влітку
надворі). При нормальній температурі повітря (для дітей до 3 років - 22°С, 3-4 років - 21°С, 5-6 років
- 20°С) діти повинні бути в одязі з двох шарів.
При відхиленні температури повітря приміщення від норми тепловий комфорт досягається
шляхом зміни шарів одягу.
При температурах вище і нижче вказаних може настати перегрівання або охолодження
організму, а це може стати причиною захворювання.
Повітряні ванни рекомендується починати з раннього віку (2-х місяців). Для немовлят – під
час сповивання, зміни одягу, коли температура повітря в кімнаті не повинна перевищувати 20-22 °С.
Температуру не потрібно знижувати, щоб не сталося переохолодження.
Влітку повітряні ванни добре приймати на свіжому повітрі у затінку (температура не нижча
+22°С). У затінку дитину залишають без одягу на 2 хвилини. З часом тривалість повітряної ванни для
дітей 2-6 місяців доводять до 20 хвилин, можна двічі на день; вранці - з 9-11 годин і ввечері - з 16-17
годин.
У холодну пору року дитину роздягають у кімнаті і залишають лежати у ліжечку (температура
+22°С), як і при повітряних ваннах на свіжому повітрі. Для малят віком 1 рік температуру повітря в
кімнаті повільно знижують до 18°С. Діти 3-4 років при цій температурі виконують гімнастичні
вправи, граються.
Поступово відкривають усе більшу поверхню тіла: спочатку руки, змінюючи сорочку з
рукавами на майку, потім ноги, залишаючи дітей лише в шортах і майці. Малята повинні весь час
рухатися, займатися легкими гімнастичними вправами, рухливими розвагами.
Для дітей дошкільного віку повітряні ванни починають з 18°С по 5-10 хвилин і поступово
протягом 10 днів доводять до 20 хвилин. Після цього температуру повітря в кімнаті знижують на 1°С
кожні 5 днів.
Таблиця 1 Температура повітря для проведення повітряних ванн
Вік дітей
Місцеві дії
Загальні дії
Початкова
Кінцева
Початкова
Кінцева
До 2 років
23°С
20-18°С
23°С
20°С
2-3 роки
22°С
18-16°С
22°С
20°С
4-7 років
22°С
16-14°С
22°С
19-18°С
Діти 4 років і старше, яких загартували таким методом, можуть влітку весь день гуляти в
шортахі, якщо дозволяють умови, ходити босоніж. Ходіння босоніж є хорошим засобом
загартовування, зміцнення і формування склепіння стопи. В літню пору року дітей потрібно
привчати ходити босоніж по траві, піску, гравію. Починати ходити босоніж потрібно в теплі, сонячні
дні, поступово збільшуючи час з 2-3 хв. до 10-12 хв. і більше. Максимальна температура повітря, при
якій дітям дозволяється ходити босоніж, 22-20°С. Потім дітей привчають ходити босоніж і у
приміщенні. Перед денним сном їм дозволяється дійти до свого ліжка по килимовій доріжці.
Здітьми першого року життя повітряні ванни можна проводити через 30-40 хв. після прийому
їжі, а з року життя - через 1-1,5 год.
4.Загартування водою.
Для загартовування водою використовують як місцеві водні процедури (обтирання, вмивання,
ванни для ніг, обливання до пояса), так і загальні (обтирання й обливання всього тіла, купання в
басейні та відкритих водоймах).
Водні процедури, на відміну від повітряних і сонячних ванн, можна дозувати. При обливанні
водою, купанні на тіло діє не тільки температура і тиск води, а й її хімічний склад. Обтирання шкіри
після будь-якої водної процедури сухим рушником забезпечує її масаж, сприяє кровопостачанню.
Водні процедури є збуджуючим і тонізуючим засобом, тому ліпше їх проводити після сну.
Серед найпоширеніших водних процедур є вмивання, яке проводиться кожен день не тільки з
гігієнічною метою, але й для загартовування. Для цього температуру води при вмиванні поступово
(через кожні 2-3 дні) знижують на 1°С і доводять її для дітей від року до 2 років з 28 до 20°С, для
дітей від 2 до 3 років - до 16°С, для дітей з 3 років - до 14°С. Дітям до 2 років миють обличчя і кисті
рук, у 2-3 роки, крім цього, шию і руки до ліктя, від 3 років і старшим - верхню частину грудей.
Ванни для ніг є хорошим засобом загартовування всього організму. Їх проведення кожен день
є профілактикою плоскостопості, зниження пітливості ніг. Переохолодження ніг нерідко приводить
до простудних захворювань, оскільки при їх охолодження рефлекторно звужуються кровоносні
судини носоглотки, внаслідок чого погіршується живлення слизових оболонок носа і гортані, а
життєдіяльність мікробів збільшується.
Місцеве обливання ніг проводиться за допомогою посудини місткістю 0,5 л при температурі
повітря в приміщенні не нижче 20°С. Під час цієї процедури змочують нижню половину гомілки і
стопу. Обливання проводять на відстані 4-5 см від тіла дитини тривалістю 15-20 с, після чого ноги
обтирають сухим рушником до легкого почервоніння шкіри. Загартовуючий ефект буде лише в тому
випадку, коли прохолодну воду лити на теплі ноги. Тому ліпше обливання ніг проводити після
денного сну. Влітку обливання ніг поєднують з їх миттям після прогулянки. Ноги миють теплою
водою (температура 30°С), а обливають холодною (кінцева температура 18-16°С). Температуру води
понижають поступово на 2°С через 1-2 дні.
Для дітей раннього віку в холодну пору року, а також в період епідемій гострих респіраторних
захворювань у дошкільних закладах можна рекомендувати контрастне обливання. Спочатку ноги
обливають теплою водою 36-35°С, а потім зразу ж прохолодною - 24-25°С, після чого знову
обливають теплою водою 35-36°С. Поступово температуру теплої води підвищують до 40°С, а
прохолодної знижають до 18°С. Закінчують процедуру сухим розтиранням. Такий метод обливання
рекомендується дітям ослабленим або тим, які нещодавно хворіли. Загартованим і рідко хворіючим
дітям таку процедуру ліпше проводити в зворотному порядку, починаючи з холодної води 24-25°С,
поступово переходити до теплої 35-36°С і потім знову до холодної з такою ж поступовою зміною
температури. Після обливання - сухе розтирання.
Замість обливання відомий російський педіатр Г.Н.Спіранський рекомендував ванни для ніг,
при яких дитина почергово піднімає одну та іншу ногу. Тривалість - 2-3 хвилини. Дітям це більше
подобається, а температуру знижуємо в тій же послідовності, як і при обливаннях.
Обтирання можна починати з 3-місячного віку. Дітям першого року життя, а також
ослабленим дітям старшого віку перед обтиранням водою протягом 1 -2 тижнів потрібно проводити
сухе розтирання шкіри чистим рушником до слабкого почервоніння. Обтирання починають з рук і ніг
водою температури 28°С, через тиждень температуру знижають на 1-2°С кожні 1-2 дні і за 7-10 днів
вона повинна бути доведена до 18°С. Для ослаблених дітей температуру знижають повільніше - через
7-10 днів кінцева температура для них повинна бути 20°С. Техніка обтирання така: вологою
рукавичкою із фланелі або рушника швидко витираємо дитині руки і ноги в напрямку від пальців до
тулуба і після цього розтираємо шкіру сухим рушником.
Для загального обтирання початкова температура води 35- 30°С, кінцева - 28°С. Загальне
обтирання (протягом 1-2 хвилин) проводять в такій послідовності: руки, груди, живіт, спина, ноги.
Зразу ж після цього шкіру розтирають сухим м’яким рушником до почервоніння. Для ослаблених
дітей підготовкою до вологих обтирань є сухі розтирання шкіри до почервоніння. І лише через 2
тижні роблять вологі обтирання.
Обливання всього тіла проводиться при температурі повітря не нижче 23°С. Воду ллють із
лійки на плечі, груди, спину (витрата води 1,5-2 л). Обливають на відстані 6-8 см від тіла дитини.
Початкова температура для обливань 34-38°С, кінцева- 26-28°С (для дітей до 3-х років), 24°С (для
дітей 3-4 років), 22°С (для дітей 5-7 років). Температуру води знижують через 3-4 дні на 2°С.
Найліпший оздоровчий ефект має обливання і душ на свіжому повітрі, які можна проводити
влітку.
Одним із кращих методів загартовування є купання дітей в річці, морі, при якому до дії води
приєднується вплив повітря і сонця. Купання у відкритих водоймах викликає значну напругу
терморегуляційних механізмів дитини і тому повинно суворо контролюватися. В умовах дитячих
дошкільних закладів до купання у відкритих водоймах допускають тільки здорових дітей віком після
2 років при температурі води - 20-25°С. Перше купання повинне тривати не більше 2-3 хвилин, яке
поступово доводять до 20 хвилин (не більше). Ні в якому разі не треба тягнути насильно дитину у
воду, бо у неї може проявитися негативна реакція до купання.
Всі водні процедури потрібно проводити не раніш, як через 30- 40 хвилин після їжі.
Морські купання мають більш сильну і комплексну загартовуючу дію. При купанні в морі на
організм дитини діє не тільки температура води, але і її тиск, хімічний склад (солі хлористого натрію
та ін.). В умовах приміщення дітям будь-якого віку корисні ванни з морської води.
У багатьох дитячих дошкільних закладах для купання дітей влітку використовують відкриті
басейни, розміщені на їх території. Температура води в басейнах повинна бути не нижче 20°С. Дітям
дозволяється гратися водою в басейнах. Час гри з водою поступово збільшується з 30 с до 5-10 хв.
Але користуватися басейном можна тільки в тих випадках, коли воду регулярно міняють і вона
відповідає санітарно-бактеріологічним показникам.
Оздоровчий ефект дає систематичне полоскання рота і горла водою кімнатної температури. В
3-4 роки дитину привчають полоскати рота, а в 4-5 років горло - 2 рази в день. Процедуру починають
при температурі 36-37°С ( в молодшій групі) та 25°С ( у старших групах). Температуру води
знижують на 1-2°С кожні 3-4 дні, доводячи її, відповідно, до 18°С та 15-16°С. Тривалість
процедури 1-6 хвилин. Користуватися при полосканні горла належить індивідуальними склянками.
Досвід показує, що така процедура є ефективним засобом профілактики ангін, тонзилітів, аденоїдів.
5. Загартовування сонцем
Проводиться на прогулянці, особливо в весняно-літній час при звичайній різноманітній
діяльності дітей.
Сонячне проміння сприятливо впливає на функції ряду систем дитячого організму:
поліпшується загальний стан, посилюється обмін речовин, підвищуються захисні сили організму. Під
впливом ультрафіолетових променів у підшкірному жировому шарі з провітаміну Д виробляється
активний вітамін. Змінються і загальний стан організму, покращується настрій, сон, апетит,
підвищується працездатність і опірність до різного роду захворювань. Крім того, сонячне проміння
має також бактерицидну дію.
Але сонячні промені бактерицидно впливають на організм тільки при правильному їх
використанні, у зворотному ж випадку вони можуть завдати шкоди, викликати тяжкі опіки,
захворювання очей, загострення хронічних хвороб (туберкульоз легень, шлунково-кишкові розлади).
Навіть при короткочасній дії сонця на шкірі дитини може з’явитися почервоніння, або опік І ступеня.
При більш тривалій його дії можуть утворитися пухирі (опік II ступеня) і навіть омертвіння шкіри
(опік III ступеня). Тому сонячні ванни потрібно проводити обережно, з урахуванням віку і стану
здоров’я дітей.
У дитячих дошкільних закладах загартовування сонцем починають із світло-повітряних ванн у
тіні дерев, потім переходять до місцевих сонячних ванн. При цьому оголюють руки і ноги, а на голові
повинна бути панамка. При проведенні сонячних ванн діти повинні 5-6 хвилин гратися під прямим
сонячним промінням, а потім знову їх відводять у тінь. Сонячні ванни починають з 5 хвилин і
доводять до 10 хвилин одночасного перебування дітей на сонці, а протягом дня це може складати 4050 хвилин.
В осінньо-зимовий період у дитячих дошкільних закладах при нестачі природного
ультрафіолетового проміння використовують спеціальні бактерицидні лампи, які використовують
для знезаражування предметів і повітря в приміщеннях. Діти можуть опромінюватися в одязі (дії
підлягають тільки відкриті частини тіла - руки, шия, обличчя, волосиста частина голови). Під час
опромінення діти граються, роблять гімнастику тощо. Опромінення проводиться протягом 3-4
місяців (листопад-лютий) по декілька годин на день.
Існує ряд протипоказань до проведення загартовування сонцем. Опромінення прямими
сонячними променями не рекомендується всім дітям першого року життя і дітям старшого віку з
різким відставанням у фізичному розвитку, підвищеною нервовою збудливістю, в гострий період
захворювання, хворим на анемію. В цих випадках використовується опромінення розсіяним світлом і
непрямими сонячними променями.
Методи та засоби загартовування підбираються індивідуально для кожної дитини в залежності
від віку та стану її здоров’я.
Відповідність за правильну організацію загартовування дітей у дошкільному закладі несе
завідувач закладом і медичний працівник даного закладу.
Список рекомендованих джерел
1. Коцур Н.І. Основи педіатрії і дитячої гігієни: Навчальний посібник. - ПереяславХмельницький-Чернівці: Книги - XXІ,2008.- С.168-202
2. Тонкова-Ямпольская Р.В., Черток Т.Я., Алферова И.Н. Основы медицинских знаний:
Учебное пособие для учащихся пед.училищ – 2 изд., дораб. – М.: Просвещение, 1986.- С.69-94
Лекція 3
Тема. Гігієнічні умови виховання дітей у ДНЗ.
Мета: охарактеризувати гігієнічні вимоги до ділянки, будівель, обладнання ДНЗ, повітряного
та освітлювального режимів; з’ясувати принципи гігієнічного виховання; визначити роль вихователя
у ньому; проаналізувати санітарний режим дошкільного закладу.
План
1. Гігієнічні вимоги до ділянки, будівель, обладнання дошкільного закладу.
2. Гігієнічні вимоги до повітряного й освітлювального режимів дошкільного закладу.
3. Гігієнічне виховання дітей у дошкільному закладі.
4. Санітарний режим дошкільного закладу.
Питання для самоконтролю
1. Які вимоги висуваються до планування дошкільних закладів?
2. Яким вимогам повинні відповідати меблі?
3. Як потрібно проводити провітрювання групових кімнат?
4. Які гігієнічні вимоги до природного і штучного освітлення?
5. Які гігієнічні навички повинні мати діти у переддошкільному та дошкільному віці?
6. Які вимоги до санітарного стану приміщень ДНЗ?
1. Гігієнічні вимоги до ділянки, будівель, обладнання дошкільного закладу.
Серед багатьох факторів, які впливають на правильне виховання, розвиток і здоров'я дітей,
важливе значення має організація гігієнічних умов середовища та виконання санітарнопротиепідемічних заходів у дошкільних закладах. Це велике коло питань включає вимоги до будівлі,
ділянки, її облаштування, повітряний та світловий режими та правила особистої гігієни персоналу і
дітей.
Створення в дошкільних закладах гігієнічних умов організації життя дітей регулюється
“Санітарними правилами влаштування і утримання дитячих дошкільних закладів", які періодично
переглядаються і поновлюються. Ці законодавчі документи розповсюджуються на всі дитячі садки у
містах та сільських населених пунктах нашої держави, знання яких потрібне для педагогічного
персоналу дитячого закладу, а виконання обов'язкове для колективу працівників.
Ділянка. Дитячі заклади мають розміщуватись далі від шуму, великих транспортних
магістралей, промислових підприємств. Ділянка дитячого закладу має огорожу та захисну смугу по
всьому периметру з одного-двох рядів зелених насаджень - не менше 50 % усієї території. Достатнє
озеленення дуже важливе для профілактики таких алергічних захворювань, як бронхіальна астма,
хронічний бронхіт, хронічний риніт, кон’юнктивіт та ін., в етіології яких, як підтверджено багатьма
дослідженнями, немале значення має забруднення атмосферного повітря викидами промислових
підприємств і автомобільного транспорту. Крім того, достатнє озеленення ділянки захищає дітей від
перегрівання під час прогулянок улітку, зменшує проникнення шуму на територію та в дошкільний
заклад.
На одну дитину передбачається ділянка площею не менше 35 - 40 кв.м (у яслах-садках на 560640 місць – 30кв. м). При цьому кожна група дитячого закладу має окремий, ізольований майданчик
із зеленими насадженнями для проведення занять з фізичної культури і рухливих ігор. Також наявна
кільцева доріжка для їзди на велосипедах, ходіння на лижах.
Прибирания ділянки проводиться щодня за 1-2 год до приходу дітей. Столики, які знаходяться
на ділянці, лавки, будівельний ігровий матеріал, обладнання для фізичних вправ щоденно
рекомендується протирати вологою ганчіркою. Пісок у ящику міняється не рідше одного разу на
місяць.
Будівля. У дитячому закладі будь-якого типу забезпечується ізоляція груп, при цьому кожна
вікова група має свій комплекс приміщень (секцію). Максимальне дотримання групової ізоляції
запобігає поширенню інфекційних захворювань серед дітей різних вікових груп. Основні
приміщення дитячих груп: фільтр (для ясель), роздягальня, ігрова, спальня, туалетна і буфетна
кімнати. Площа окремих приміщень на одну дитину - 4-4,5 кв.м при висоті не менше 3 м - забезпечує
достатню кількість повітря, дозволяє розмістити необхідне обладнання.
Для проведення гімнастичних, музичних занять і ранків у дошкільному закладі є зал площею
75 кв.м у закладі на 140 місць і 100 кв.м у закладі на 240 місць.
Медичне приміщення складається із медичної кімнати й ізолятора з окремим входом. Ізолятор
має приймальню, палати (від однієї до трьох, залежно від числа місць у дитячому закладі) і туалетну.
Медична кімната й палати повинні бути суміжними і мати скляну перегородку для зручного
спостереження за дітьми.
Обладнання приміщень повинно відповідати гігієнічним вимогам. При цьому мають
враховуватися вікові особливості росту і розвитку дітей. Меблі мають забезпечувати правильне
положення тіла, виключати зайві порушення організму, сприяти профілактиці викривлення хребта,
розвитку короткозорості.
Основні вимоги до обладнання: безпечність, профілактика травматизму дітей (відсутність
гострих і ріжучих кінців, виступів), можливість дезинфекції, світлі відтінки, легкість, компактність і
гарний вигляд.
Кожна група має свій набір меблів: дитячі столи і стільці, буфет або підвісні полиці для
посуду, стіл для роздачі їжі, шафи і полиці для іграшок, крісла для персоналу, шафи для білизни.
У кожній віковій групі меблі повинні бути двох-трьох розмірів, відповідно до зросту дітей.
Щоб діти самі могли відшукати свої стілець і стіл, на ніжці столів і відповідних стільців
наносять кольорові смужки (для кожного номеру свій колір), таким чином меблі маркуються. Дитячі
ліжка і стільці для складання одягу розміщують у спальнях.
У роздягальнях дошкільних груп ставлять низенькі лавки або дивани, дитячі шафи для одягу
із відділеннями для головних уборів і взуття, відповідно зросту дітей, що дає змогу виховувати
навички самостійності.
Умивальники, душеві, ванни, унітази, які встановлюють в туалетах, також мають відповідати
зросту дітей, легко піддаватися очищенню і дезинфекції, мати заокруглені краї. Унітази
встановлюються у відкритих кабінах, розділених перегородками.
До іграшок також є відповідні гігієнічні вимоги: матеріал, із якого роблять іграшки, повинен
бути нешкідливим для здоров’я дітей, легко піддаватися очищенню і дезинфекції; за масою,
розмірами іграшки повинні відповідати силі дитини, розвитку її м’язів і органів чуття, а форма й
оздоблення - виключати можливість травми (не повинно бути гострих кінців, тріщин, щілин).
Найбільш гігієнічні - гумові та пластмасові, менш гігієнічні - м'які іграшки. Як у приміщенні, так і на
ділянці діти отримують іграшки тільки ті, котрі закріплені за даною віковою групою.
Для профілактики захворювань дітей іграшки піддаються регулярному очищенню. У групі
раннього віку їх рекомендується мити два рази на день щіткою, милом у гарячій воді, температура
якої не нижче 50 °С, або 2%-ним розчином питної соди в спеціально призначених для цієї мети тазах,
а потім промивати проточною водою. Іграшки для дітей більш старшого віку миють щоденно в кінці
дня. Ляльковий одяг перуть і прасують. Для м’яких іграшок досить ефективна дезинфекція
бактерцидними лампами протягом 30 хв, поставивши їх на відстані 25 см від іграшок, при цьому
треба користуватися захисними окулярами.
2. Гігієнічні вимоги до повітряного й освітлювального режимів.
Повітряний режим. Чистота повітря в приміщеннях дитячих закладів значною мірою
залежить від правильної організації у них повітряного режиму. В будь-який період року та в будь-яку
погоду треба регулярно провітрювати приміщення через кватирку і вікно, інтенсивне (наскрізне чи
бічне) провітрювання проводиться у години найбільшого забруднення повітря: після тривалого
перебування дітей у приміщенні, після обіду, денного і нічного сну, після занять, у кінці дня, перед
нічним сном. Наскрізне провітрювання проводиться протягом 10-15 хв. при температурі зовнішнього
повітря - 20 °С 2-3 хв, тоді температура в приміщенні має бути не нижча 12-14 °С. Для контролю за
температурним режимом у кожній віковій групі повинен бути настінний термометр на відстані 1—
1,5 м від підлоги. Будь-яке провітрювання закінчується за 30 хв. до приходу дітей. У присутності
дітей приміщення провітрюється залежно від температури зовнішнього повітря.
Влітку
рекомендується безперервна аерація. Діти сплять при відчинених вікнах. У холодний період року
провітрювання короткочасне, але з частотою 4-5 разів на день. Кватирки треба зачиняти за 30 хв. до
сну дітей, відчиняти їх під час сну і зачиняти за 30х.в до підйому дітей.
Для забезпечення теплового комфорту температура повітря в приміщенні групових кімнат
повинна бути 21-22 °С.
Освітлювальний режим. У приміщеннях, де перебувають діти, повинно бути світло. Це
забезпечується такими умовами: орієнтація вікон будинку на південь, південний схід і схід;
розміщення дитячого закладу так, щоб відстань між ним та протилежним будинком була не менше
потрійної висоти останнього; розмірами вікон (висота 2-2,5 м, ширина 1,8-2 м); достатнім світловим
коефіцієнтом (відношення заскленої поверхні площі вікон в приміщенні до площі підлоги), норма
якого1 : 4 (допускається 1 : 5); пофарбування стелі і стін у світлі тони (білий, світло-салатовий, різні
відтінки жовтого кольору) з коефіцієнтом відбивання від 85 до 50 %; розміщення вазонів та інших
рослин біля вікон на спеціальних підставках або в проміжках між вікнами на підлозі; регулярним
миттям вікон.
Недостача природного освітлення доповнюється штучним. Основні гігієнічні вимоги до
штучного освітлення: достатність за силою, рівномірність розсіювання, відсутність блиску.
Джерелом штучного освітлення є люмінесцентні лампи та лампи розжарювання. Лампи
розжарювання забезпечують правильну кольоропередачу, але мають низьку світлову віддачу. Вони
рекомендуються для спалень, палат ізолятора, місцевого освітлення роздягалень. Під час
використання таких ламп рівень освітлення в основних приміщеннях повинен складати 100 лк.
При застосуванні люмінесцентних ламп освітлення в групових, роздягальних приміщеннях,
музично-гімнастичних залах повинно становити 200 лк, у спальнях, палатах ізолятора - 75 лк.
У дошкільних закладах, де цілодобово перебувають діти, доцільно передбачити в спальнях
чергове освітлення.
3. Гігієнічне виховання дітей у дошкільному закладі.
Раціональне використання умов зовнішнього середовища, повідомлення дітям елементарних
гігієнічних знань і формування на їх основі навичок особистої гігієни, сприяють зміцненню здоров’я
дітей, вихованню культури поведінки.
Гігієнічне виховання в дошкільних закладах - це безперервний і планомірний процес.
Ускладнення загальної програми виховання від молодшої вікової групи до старшої відповідно
змінює методи формування і закріплення гігієнічних навичок: у молодшому віці - це багаторазові
спільні дії дорослого і дитини, демонстрація, пояснення; у більш старшому віці - обґрунтовування
вимог, усвідомлення дітьми навиків, яких вони набувають у процесі навчання і виховання, контроль
за своїми діями.
Із перших місяців життя дитина повторює протягом доби ті самі процеси завжди у відповідній
послідовності за однакових умов і це сприяє формуванню багатьох умовних рефлексів. Тому під час
правильного виховного впливу у дітей легко формуються культурно-гігієнічні навички. До них слід
віднести:
 навички особистої гігієни - любити чистоту, слідкувати за охайністю свого одягу,
взуттям; користуватися тільки індивідуальними предметами туалету; не їсти з чужої
тарілки; їсти тільки тоді, коли помиті руки; щоденно займатися ранковою
гімнастикою, виконувати загартовувальні процедури; правильно доглядати за зубами і
порожниною рота, вміти користуватися туалетним папером та ін.;
 навичка культурної поведінки - не кричати, а ввічливо просити те, що потрібно;
подякувати за те, що отримав; не заважати іншим дітям і дорослим за столом, на
заняттях, під час прогулянки, у спальні, під час роздягання; заходячи в приміщення з
вулиці, витирати ноги; класти на місце іграшки, книжки після занять; вітатися і
прощатися та ін.
До засобів гігієнічного виховання в дошкільних закладах слід віднести: додержання режиму
дня, харчування, достатнє перебування на свіжому повітрі, проведення фізичного виховання і
загартовування, правильна організація занять, а також організація умов зовнішнього середовища
відповідно до санітарно-гігієнічних вимог.
Основними правилами гігієнічного виховання дітей у дошкільних закладах є
систематичність, поступовість, послідовність у навчанні, відповідно до вікових та індивідуальних
особливостей дитини; узгодженість дій, єдність вимог усього доглядаючого персоналу дошкільного
закладу і батьків дітей.
Під час правильного гігієнічного виховання дитина на кінець першого року життя повинна
вміти: пити з чашки, підтримуючи її самостійно; їсти шкірочку хліба; виконувати за проханням
дорослих активні рухи і дії під час умивання, роздягання, одягання, годування („Дай ручку”, „Дай
ніжку", „Поверни голову”, „Відкрий рот” тощо)
До року і шести місяців: дитина їсть самостійно ложкою, розуміє мову дорослого, пов’язану з
процесами годування, туалету, і виконує за проханням вихователя доступні дії, пов’язані з цими
процесами; проситься на горщик.
До двох років їсть самостійно всі види їжі; знає своє місце за столом, самостійно сідає за стіл і
виходить із-за столу після їжі; користується серветкою; негативно ставиться до неохайного вигляду
костюма, сідає за стіл з чистими руками, правильно сидить за столом; роздягається й одягається за
допомогою дорослого, знає свою шафу для одягу, вішачок для рушника, спокійно ставиться до
вмивання, загартовування.
До трьох років ці навички ще більше закріплюються і розширюються. Дитина сама чистить
зуби, миє руки перед їжею, їсть сама, не обливаючись, користується серветкою, поправляє одяг;
майже сама одягається і роздягається, акуратно складає одяг, може витерти хустинкою ніс.
До чотирьох років коло вмінь і знань розширюються незначно, але закріплюються попередньо
набуті. У цьому віці дитина починає більш активно брати участь у підтриманні чистоти і порядку в
приміщенні групи, під час прибирання іграшок, тощо; починає засвоювати значення колективної
праці і взаємодопомоги.
До п'яти років діти повинні ретельно без нагадувань умиватися і чистити зуби; мити руки,
якщо вони забруднилися; вміти користуватися гребінцем, носовою хустинкою, серветкою, закривати
рот і ніс під час чхання та кашлю; акуратно їсти, правильно користуватися столовими приборами. В
цьому віці дітей треба привчати бути більш привітними і ввічливими, допомагати один одному,
молодшим дітям, вихователю, батькам; велика увага звертається на формування трудових навичок.
На шостому і сьомому роках культурно-гігієнічні навички, навики культури поведінки
закріплюються, стають звичними і необхідними в повсякденному житті дитини.
Ефективність гігієнічного виховання тим вища, чим ретельніше створюються умови: діти
повинні бути забезпечені індивідуальними предметами особистої гігієни (зубні щітки, гребінці,
мочалки), постільною білизною і рушниками при обов’язковому зміненні їх не менше одного разу на
тиждень.
Усі предмети особистого туалету й одягу маркуються і зберігаються в індивідуальних шафах.
Одяг і взуття повинні не тільки оберігати дітей від негативної дії холоду, спеки, вітру, дощу,
забруднень, механічних ушкоджень, але й бути зручними. Найкращу повітропроникність має
шерстяна і бавовняна тканини. Одяг не повинен обмежувати рухи дитини. Взуття має максимально
відповідати анатомо-фізіологічним особливостям стопи (ширині і довжині, не бути вузьким або дуже
вільним), з метою запобігання плоскостопості повинне мати тверду підошву з невеликим каблучком.
4. Санітарний режим дошкільного закладу.
Санітарний режим дошкільного закладу включає комплекс заходів, спрямованих на
запобігання гострим інфекційним захворюванням серед дітей і персоналу. Це можливо тільки при
дотриманні правил приймання дітей у заклад, за умови формування в них гігієнічних навиків,
зокрема особистої гігієни, правильного зберігання постільних та інших особистих предметів,
ретельного прибирання приміщення, миття посуду та ін.
Ранкове приймання дітей.
Вранці дітей приймають вихователі. Вони запитують батьків про стан здоров’я дітей,
оглядають зів, шкіру, вимірюють температуру тіла (у ясельних групах всім дітям, в старших - за
показаннями). Дітей, у яких є підозра на захворювання, до групи не приймають, а за наявності
інфекційних недуг направляють до лікаря. У такому випадку в дитячому закладі проводяться
протиепідемічні заходи і після перенесеного захворювання діти повертаються до закладу (приймання
проходить через фільтр) із довідкою, у якій вказано, на що і коли хворіла дитина і дано рекомендації
щодо індивідуального режиму на перші 10-14 днів. Довідка подається персоналу на час ранкового
приймання.
Санітарний режим приміщень.
Важливим елементом санітарного режиму є правильна організація прибирання приміщень,
миття посуду, обробка предметів особистого користування, зберігання дитячої білизни та ін., тобто
санітарне утримання приміщень, обладнання, інвентарю.
Прибирання приміщень, меблів, іграшок, фізкультурного обладнання проводиться щоденно
гарячою водою з милом, дезинфікуючими розчинами. Туалетні кімнати прибирають частіше( 2-3
рази на день), унітази щодня миють гарячою водою із застосуванням дезинфікуючих засобів. Дитячі
горщики після кожного використання миють під проточною водою щіткою, змоченою і 1%-му
розчині хлорного вапна.
Один раз на тиждень проводять генеральне прибирання всіх приміщень: витирають стіни,
миють освітлювальну арматуру, вікна, двері, меблі. Інвентар для прибирання знаходиться в
спеціальній господарській шафі в туалетній кожної групи. Він повинен бути про маркований, на
кожному предметі вказано номер групи, місце й об’єкт користування. Наприклад: “Для миття
іграшок”. “Для прибирання туалету”, “Для прибирання групи”.
Столовий і чайний груповий посуд миють проточною водою з застосуванням гірчиці,
висушують на спеціальних решітках, полицях.
Важливо забезпечити окреме зберігання чистої та брудної білизни. Для цього білизну і
пелюшки після застосування складають у відро або бак із покришкою (можна у поліетиленовий
пакет) і відносять до пральні. Чисту білизну зберігають у кімнаті, призначеній для цього, а іграшки в спеціальних закритих шафах.
Санітарний режим усього дитячого закладу контролює завідувач, лікар і старша медична
сестра. Результати контролю, зауваження про дотримання санітарного режиму заносять до
спеціального санітарного журналу, який є у кожній групі і харчоблоці.
Список рекомендованих джерел
1. Коцур Н.І. Основи педіатрії і дитячої гігієни: Навчальний посібник. - ПереяславХмельницький-Чернівці: Книги - XXІ,2008.- С.463-488,497-507
2. Тонкова-Ямпольская Р.В., Черток Т.Я., Алферова И.Н. Основы медицинских знаний:
Учебное пособие для учащихся пед.училищ – 2 изд., дораб. – М.: Просвещение, 1986.- С.94-105
Лекція 4
Тема. Адаптація дітей до дошкільного закладу.
Мета: ознайомити студентів з особливостями соціальної адаптації дітей;, дати клінічну
характеристику ступеням важкості адаптації; визначити причини, які викликають фізіологічний,
напружений та патологічний її перебіг; ознайомити майбутніх вихователів з організацією життя дітей у
період адаптації.
План
1. Поняття про соціальну адаптацію.
2. Особливості адаптації дітей до ДНЗ.
3. Організація життя дітей у період адаптації до дошкільного закладу.
Запитання для самоконтролю
1. Поясніть поняття «соціальна адаптація».
2. У чому різняться фізіологічна, напружена та патологічна адаптація?
3. Як позначається адаптація дітей до дошкільного закладу на їх функціональному стані і
здоров’ї?
4. Які фактори визначають важкість адаптації?
5. Поясніть, яка роль вихователя в організації життя дітей у період адаптації.
1. Поняття про соціальну адаптацію
Вступ у дошкільний заклад завжди пов’язаний з психологічними труднощами. Вони виникають у
зв’язку з тим, що малюк переходить із знайомого і звичного для нього сімейного середовища у нові,
специфічні умови. Це особливе мікросередовище, яке не може бути ні протиставлене, ні тотожне до
умов сім’ї.
Особливостями дошкільних закладів є, по-перше, тривале сумісне перебування досить великої
кількості ровесників, що збільшує можливість перехресної інфекції (дійсно, зазвичай діти, які
відвідують дошкільні заклади, хворіють частіше від дітей, які виховуються у сім’ї), сприяє швидшому
перевтомленню, ніж у сімейних умовах. По-друге, відповідні педагогічні стандарти в підході до дітей
дещо сковують індивідуальність дитини, що може при неправильному вихованні спричинити негативні
прояви у поведінці дітей.
Здатність людей змінювати свою поведінку залежно від соціальних умов мас назву соціальна
адаптація. Термін “адаптація” означає пристосування. Це універсальне явище всього живого, яке
можна спостерігати як в рослинному, так і у тваринному світі. У людини існує спеціальна
функціональна система адаптаційних механізмів, яка здійснює всі пристосувальні реакції. У рамках цієї
системи здійснюється і соціальна адаптація.
Тому властивість пристосовуватися створює умови для найбільш оптимального існування
організму. Якщо людина здорова, у неї добра емоційна реакція, вона задоволена життям, то такий стан
визначається як фізіологічна адаптація. Але коли виникає потреба будь-якої зміни, то всі системи
організму починають працювати більш інтенсивно, напружено (наприклад, людина піднімається на
гору, у неї прискорюється дихання і серцебиття). Цей стан називається напружена адаптація. Якщо
можливості цієї системи перевищені, то їх перебудова призводить до утворення вищого рівня
фізіологічної адаптації. Тоді організм відповідає реакцією, що адекватна до ситуації, яка виникла.
Якщо адаптаційні можливості функціональної системи перевищуються то вона працює з
більшою напруженістю, що призводить до патологічної адаптації. Хвороба - типова форма
патологічної адаптації. Зокрема, так звана реакція стресу виникає внаслідок перевищення можливостей
системи адаптаційних механізмів. Залежно від того, яка система найбільш зацікавлена у реакції стресу,
розрізняють больовий, психічний або емоційний стрес.
Розглядаючи формування у дитини здатності до адаптації, слід сказати, що саме народження
дитини - це яскравий прояв біологічної адаптації. Перехід від умов внутрішньоутробного до
позаутробного існування вимагає докорінної перебудови діяльності всіх основних систем організму кровообігу, дихання, травлення. Ці системи повинні до часу народження мати можливість здійснити
функціональну перебудову, тобто повинен бути відповідний вроджений рівень готовності адаптаційних
механізмів. Здоровий новонароджений має цей рівень і досить швидко пристосовується до існування в
позаутробних умовах. Так само, як і інші функціональні системи, система адаптаційних механізмів
продовжує своє дозрівання і вдосконалення протягом багатьох років постнатального (періоду після
народження) онтогенезу. У рамках цієї системи вже після народження у дитини формуються
можливості до соціальної адаптації, залежно від того, як дитина пристосовується до соціального
середовища. Це проходить одночасно із формуванням усієї системи вищої нервової діяльності і
пов’язане з появою поведінкових реакцій, звичних для сімейного середовища.
Коли дитина вперше приходить у дитячий заклад, для неї змінюються всі основні параметри
середовища - матеріальні обставини (інтер’єр групи), зустріч із незнайомими дорослими, велика
кількість ровесників, навики звертання і т. ін. Вікова зрілість системи адаптаційних механізмів під час
зміни середовища сприяє психічному напруженню, а це може призвести до зміни емоційного стану,
порушення поведінки (у дітей погіршується сон, апетит, вони відмовляються гратися з іншими дітьми
тощо). З'являються і порушення в інших функціональних системах - автономній (змінюється
температура та біоелектрична активність шкіри, співвідношення кількості адреналіну і норадреналіну у
сечі тощо), у системі реактивності знижуються захисні сили організму, що може бути причиною
захворювання дитини.
Діти переважно хворіють перші місяці після вступу до ДНЗ, коли знаходяться у адаптаційному
періоді.
2. Особливості адаптації дітей до ДНЗ.
Діти по різному переносять труднощі, пов’язані зі станом емоційного напруження, адаптуючись
до умов дитячого закладу. Розрізняють легку адаптацію, коли дитина проявляє напруження у вигляді
короткочасного негативного емоційного стану: погіршується сон і апетит, вона неохоче грається з
іншими дітьми. Проте всі ці явища проходять протягом першого місяця.
Під час адаптації середнього ступеня емоційний стан дитини нормалізується повільніше,
протягом першого місяця після вступу вона переносить захворювання, які тривають сім-десять днів і
закінчуються без будь-яких ускладнень.
Найбільш небажаним проявом є важка адаптація, яка характеризується тривалим перебігом
хвороби, яка триває іноді кілька місяців. Часто це повторні захворювання, які проявляються
ускладненнями - отитами, бронхітами, пневмоніями та ін., та стійкі порушення поведінки, близькі до
невротичних станів. Зокрема, дитина не хоче розлучитися з будь-якою іграшкою, що принесла з дому,
часто старається заховатися куди-небудь, сидять у приймальні і кличе маму, спить тільки сидячи. У
таких дітей бурхлива емоційна реакція і негативне ставлення до всіх обставин дитячого закладу, яке
спостерігається з перших днів, змінюється часто в’ялим, байдужим станом.
Проведені дослідження Р. В. Тонковою-Ямпольською, Л.Г. Голубєвою, які показали, що такі
діти у більш старшому віці перебувають на обліку у психоневролога. Під час аналогічних стресових
ситуацій - перехід із ясельної групи у садок, вступ до школи ці діти повторно мають такі ж поведінкові
реакції. Тому у випадку складної адаптації дітей направляють на консультацію до психоневролога.
Обидва варіанти важкої адаптації негативно впливають на розвиток, а також на здоров’я дітей,
тому першочерговим завданням є запобігання такій адаптації.
Важкість адаптації залежить від таких факторів:
 Стану здоров’я і рівня розвитку дитини.
 Віку дитини. Найважче переносять розлучення з близькими та зміну умов життя діти
віком від 10 - 11 місяців до півтора року. У цьому віці важко вберегти дитину від
психічного стресу. Після досягнення дитиною півторарічного віку ці тимчасові
розлучення з мамою поступово втрачають свій стресовий вплив.
 Фактори ризику біологічного і соціального анамнезу. До біологічних належать токсикози
та захворювання матері, вживання алкоголю під час вагітності, ускладнення під час
пологів, захворювання у період новонародженості та в перші три місяці життя, часті
захворювання дитини до вступу у ДНЗ.
 Несприятливі впливи соціального плану. Вони з’являються вже після народження
дитини і проявляються у тому, що батьки не забезпечують малюку правильний режим,
достатній денний сон, не слідкують за правильною організацією бадьорості та ін. Це
сприяє тому, що у дитини виникають елементи втоми, затримується нервово-психічний
розвиток, не формуються ті навички й особисті риси, які відповідають віку (наприклад,
дитина другої половини другою року життя не вміє самостійно правильно сісти, гратися з
іграшками, на третьому році не може гратися з іншими дітьми). Така дитина гірше
справляється з труднощами адаптаційного періоду, у неї неминуче з’являється емоційний
стрес. І як наслідок - або захворювання, або прояви важкої адаптації.
Рівень тренованості адаптаційних можливостей у соціальному плані не формується сам по собі.
Ця якість вимагає відповідного тренування, яке ускладнюється з віком, та не повинна перебільшувати
вікових можливостей, а проходити паралельно із загальною соціалізацією дитини, розвитком її психіки.
Навіть якщо дитина не поступає в дошкільний заклад, її потрібно ставити (відповідно з віковими
можливостями) у різні умови, які вимагають зміни поведінки. Наприклад, дитина. опинившись у
громадських місцях, усвідомлює, що не слід кричати; у гостях розуміє, що не можна нечемно
поводитися, вередувати, а потрібно вчитися гратися з іншими дітьми, поступатися своїми інтересами
тощо). В результаті формуються якості, що свідчать про соціальну зрілість, яка включає і соціальну
адаптацію.
Легка адаптація спостерігається у дітей зі сприятливим анамнезом, здорових, із добрим фізичним
та нервово-психічним розвитком, які мають вдома оптимальні виховні впливи та вступають у
дошкільні заклади після півторарічного віку.
Адаптація середньої важкості спостерігається або у здорових дітей із добрими умовами розвитку,
які вступають у дошкільні заклади в найменш сприятливому віці (від 10-11 до 13-15 місяців життя), або
у дітей будь-якого віку, які мали дефекти виховання у сім’ї чи несприятливі чинники в біологічному
анамнезі.
Важка адаптація (часті повторні захворювання) часто буває у дітей, які вступають у дошкільні
заклади віком 10-15 місяців із несприятливим біологічним анамнезом та деякими вихідними
відхиленнями у стані здоров’я. Важка адаптація з тривалим спотворенням поведінкових реакцій,
депресіями спостерігається у дітей старших півторарічного віку внаслідок несприятливості в
біологічному і соціальному анамнезі.
Неправильно думати, що дитину доцільно оберігати від усяких проявів соціальної адаптації.
Завдання полягає в тому, щоб цілеспрямовано формувати і тренувати адаптаційні можливості дитини,
для того, щоб вона могла вести себе адекватно у різних соціальних ситуаціях.
3. Організація життя дітей у період адаптації до дошкільного закладу.
Полегшити дитині стан адаптації можна внаслідок комплексного підходу до цього питання:
шляхом відповідної підготовки у поліклініці та правильної організації роботи з перших днів
перебування в дошкільному закладі. У поліклініці дільничний педіатр, дільнична медична сестра і
сестра кімнати здорової дитини здійснюють ряд заходів оздоровлення та забезпечення правильних
виховних впливів у сім'ї. У дитячому закладі також забезпечується система організації життя дітей,
скерована на запобігання психічного стресу.
Ця система починається з організації приймання. У групі всі повинні бути підготовлені до
приймання нових дітей: заздалегідь узгоджено, як і чим годувати їх, де покласти спати та ін. Вихователь
повинен знати, коли до групи прийде нова дитина. Якщо дитина поступає у старшу групу, то про це
повідомляється і дітям. Вихователь обговорює з ними як зустріти, наприклад, що подарувати, бажаючи
викликати у дітей доброзичливе ставлення до новачка. Діти, які вперше приходять до ДНЗ, повинні
бути оточені особливою увагою, ласкою, турботою про добре самопочуття. Небажано приймати в групу
відразу багато нових дітей. У групу першого і другого року життя можна приймати максимум трьох
дітей на тиждень: у понеділок одну нову дитину, в середу - другу і в п’ятницю - третю. Найкраще, якщо
протягом другого тижня четверта дитина поступає у п’ятницю. На третьому тижні можна знову
приймати трьох дітей, а на четвертому ще одну, максимум двох. Таким чином, при нормі 20 дітей у
групі приймання здійснюється протягом півтора місяця.
Влітку перед переведенням дітей із ясел у дитячий садок, а із дитячого садка до школи
приймання нових дітей бажано починати не пізніше 15 липня, оскільки деякі батьки забирають дітей на
відпускний період, у групі залишається невелика кількість дітей і вихователь може приділити більше
уваги кожній новій дитині.
При комплектування старшої ясельної групи (або молодшої дошкільної) дозволяється
одночасний вступ 2-3 дітей. Тоді група із 15 осіб також формується в термін 1,5 місяця.
Під час прийому лікар дошкільного закладу повинен поцікавитися анамнезом та станом здоров’я
дитини, яка вступає, і дати відповідні медичні призначення на період адаптації (режим, харчування,
організацію денного сну тощо).
Педагогові ще до вступу дитини у групу необхідно вияснити особливості виховання малюка у
сім’ї - домашній режим, використовувані у сім’ї способи годування, укладання спати. Доцільно також
дізнатись пестливе ім’я малюка, яким користуються у сім’ї, його улюблені іграшки або заняття, їжу,
індивідуальні особливості та звички.
Таким чином, вже під час прийому дитини виявляються фактори ризику в біологічному і
соціальному анамнезі й особливості поведінки дитини в сім'ї.
Усі дані повідомляються вихователю тієї групи, яку буде відвідувати дитина, що полегшує
індивідуальний підхід до дітей.
Тривалість перебування новачків треба збільшувати поступово. Протягом першого тижня дитина
повинна проводити у закладі не більше трьох годин на день, час її перебування збільшується залежно
від емоційного стану. Таким чином, потрібно два-три тижні, щоб дитина в міру нормалізації поведінки
була готова проводити у дошкільному закладі 10-12 год.
Під час адаптації для дитини обов’язково зберігаються звички (способи годування, укладання
спати). Не слід насильно годувати її або силоміць укладати спати, щоб запобігти формуванню захисної
реакції, не викликати і не закріпити на довгий час негативне ставлення до ДНЗ. Перед сном дитину
можна погойдати або, якщо вона до цього звикла, погодувати із соски, дати улюблену іграшку.
Тимчасове збереження звичних для дитини прийомів виховання, навіть якщо воно суперечить
встановленим у дитячому садку правилам, допомагає їй легше адаптуватися до нових умов.
Деколи труднощі у малюка пов’язані з великим простором групової кімнати, яка суттєво
відрізняється від звичної домашньої обстановки. У такому випадку дитину доцільно помістити у більш
обмежений простір, ближче до дорослих, щоб створити йому відчуття захищеності. Це зобов’язує
вихователя задовольнити надзвичайно гостру на період адаптації потребу дітей в емоційному контакті з
дорослим. Швидше адаптуватися до нових умов найчастіше дозволяє лагідне звернення до дитини,
дозвіл гратися поряд, періодичне перебування малюка на руках.
Організація ігрової діяльності у перші дні в стороні від дітей, ближче до дорослих, дає
можливість дитині звикнути до нового фактору середовища - великого числа однолітків. Ні в якому разі
не можна примушувати гратися. У випадках великої прив'язаності дитини до матері чи бабусі можна
дозволити їм у перших три - чотири дні по можливості бути разом із дитиною у дитячому закладі.
Не дозволяється в перші дні проводити будь-які процедури, що травмують дитину: робити
щеплення, стригти волосся або нігті тощо. Усе це повинно бути зроблене до вступу у ДНЗ, щоб у дітей
не склалося негативне ставлення до закладу. Якщо за станом здоров’я дитині не можна було зробити
щеплення до вступу в дошкільний заклад, то це слід зробити після закінчення адаптації, але не раніше
ніж через місяць від дня вступу.
Протягом періоду адаптації вихователь здійснює ретельний контроль за поведінкою дитини.
Цьому допомагає ведення листка адаптації. Деколи при явних порушеннях емоційного стану доцільно
на два-три дні віддати дитину додому.
Основними об’єктивними показниками закінчення періоду адаптації є глибокий сон, добрий
апетит, бадьорий стан, активна поведінка дитини, відповідність зросту, нормальне збільшення маси
тіла.
Як показують спостереження, під час звикання до нових умов у дітей спочатку відновлюється
апетит, важче нормалізується сон (від двох тижнів до двох-трьох місяців) і найдовше зберігається
порушення емоційного стану. Відновлення апетиту і сну не зразу забезпечує нормальне збільшення
маси тіла, якщо у дитини зберігається знижений емоційний тонус.
Нормалізація всіх показників є сигналом до переходу дитини на фізіологічний віковий режим.
Але і тоді ще протягом тижня треба проводити за дитиною ретельне спостереження, оскільки
переведення її на звичайний режим деколи може спричинити різке погіршення емоційного тонусу.
Під час спостереження за станом здоров’я дитини у період адаптації особливу увагу слід
звертати на носову частину горла. Навіть незначне почервоніння зіву або наявність незначних виділень
із носа є показанням для ізоляції малюка на три-чотири дні з дошкільного закладу. На фоні часткового
зниження опірності організму ці явища свідчать про початкову активізацію бактеріальної і вірусної
флори, що може призвести до розвитку гострої респіраторної інфекції. Тому дитині потрібен дбайливий
домашній режим.
Природно, що організація життя малюка в адаптаційному періоді здійснюється лише спільними
зусиллями завідувача, лікаря, вихователя та всього персоналу, а також родичів.
Значно швидше і легше адаптується дитина, коли сім'я намагається підтримувати засоби
виховання, якими користуються в дошкільному закладі. Чим скоріше буде втілена єдність виховання у
дошкільному закладі й у сім’ї та підхід до дитини відповідатиме її індивідуальним особливостям, тим
скоріше і безболісніше буде проходити звикання дітей до нових умов.
Враховуючи, що діти у ранньому віці важко звикають до зміни умов життя, недоцільно
проводити часту заміну персоналу групи і часте переведення дітей із групи в групу. Переведення дітей в
іншу групу також вимагає правильної організації. Перехід дітей до іншого вихователя та в новий
колектив хоч не є такою різкою зміною, як перехід із сім’ї в дошкільний заклад, проте і це певною
мірою в деяких дітей викликає порушення звичної поведінки. Щоб запобігти цьому, вихователь,
передаючи дитину, повинен повідомити персоналу групи, куди переводять малюка, про всі його
індивідуальні особливості і засоби, які дають позитивні результати у вихованні.
Якщо до часу переведення дитини у нову групу їй за віком і станом необхідно змінити режим,
треба перевести або на новий режим приблизно на тиждень до переходу в нову групу або тимчасово
зберегти у новій групі попередній режим, аж до того часу, коли дитина адаптується до нових умов.
Діти, які виховуються в яслах, після трьох років переходять до дитячого садка. Хоча в цьому віці
дитина значно легше пристосовується до нових умов, але деякі діти тимчасово втрачають раніше набуті
навички: в перші дні погано засинають, відмовляються від їжі, тужать. Потрібна правильна організація
переведення і повна співпраця у системі виховання в яслах і дитячому садку.
Комплекс медико-педагогічних заходів до вступу дитини в ясла і в період адаптації до дитячого
садка сприяють легшому звиканню її до нових умов.
Вихователь повинен знати, що при вступі до школи дитина також проходить адаптацію. Зокрема,
труднощі цього періоду у першокласників проявляються в першу чергу у вигляді неврологічних
реакцій, які у деяких дітей зберігаються протягом першого року навчання. Вияснилося, що важка
адаптація у школі тісно пов’язана з рівнем здоров’я, а також зі ступенем розвитку в дітей так званих
необхідних функцій для школи - моторики пальців рук, мови та інтелекту. Тому дуже важливо на
початку року перебування в підготовчій до школи групі або підготовчому класі виявляти таких дітей і
стимулювати їх розвиток.
Якщо цілеспрямована виховна робота протягом двох-трьох місяців не дає ефекту, треба
проконсультувати дитину у логопеда, психоневролога або психіатра. Доведено, що існують відповідні
фактори ризику, які мають велике значення для перебігу адаптації в першокласників. Соціальні фактори
ризику - це шкідливі звички батьків, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, що спричиняє конфлікти у
сім’ї, відсутність допитливості у дитини, її пасивність на заняттях. Фактори ризику біологічного
характеру - це в першу чергу токсикоз вагітності у матері, асфіксія дитини під час народження,
відхилення у стані здоров’я. Крім цього, діти, які важко звикають до умов ясел, важко адаптуються і
при наступній зміні умов (дитячий садок - школа) . Таким чином, перебіг адаптації можна прогнозувати
і всі зусилля скеровувати на запобігання важкості адаптації не тільки в дитячому садку, але й у школі.
Список рекомендованих джерел
1. Коцур Н.І. Основи педіатрії і дитячої гігієни: Навчальний посібник. - ПереяславХмельницький-Чернівці: Книги - XXІ,2008.- С.42-48
2. Тонкова-Ямпольская Р.В., Черток Т.Я., Алферова И.Н. Основы медицинских знаний:
Учебное пособие для учащихся пед.училищ – 2 изд., дораб. – М.: Просвещение, 1986.- С.36-46
Лекція 5
Тема. Періодизація дитячого віку. Запліднення та розвиток зародка. Тератогенні фактори.
Мета: охарактеризувати періоди дитячого віку; відмітити анатомо-фізіологічні особливості
кожного; з’ясувати, як проходить запліднення та розвиток зародка; проаналізувати вплив шкідливих
факторів на розвиток плоду.
План
1. Періодизація дошкільного віку
2. Особливості розвитку дитини раннього і дошкільного віку.
3. Запліднення та розвиток зародка.
4. Критичні періоди вагітності. Вплив тератогенних факторів на розвиток плоду.
Запитання для самоконтролю
1. Які критерії покладені в основу вікової періодизації?
2. На які вікові етапи поділяють розвиток дитини?
3. Охарактеризуйте найсуттєвіші риси різних періодів розвитку дитини.
4. Поясніть, як проходить запліднення та розвиток зародка.
5. Які періоди вагітності вважають критичними?
6. Як впливає спосіб життя вагітної жінки на розвиток плоду? Відповідь обґрунтуйте.
7. Яких правил повинна дотримуватися вагітна жінка, щоб не зашкодити нормальному розвитку
зародка (плоду)?
8. Які фактори вважають тератогенними? Наведіть приклади.
1. Періодизація дошкільного віку
В основу діючої періодизації взято анатомо-фізіологічні особливості будови і функцій
центральної нервової системи, опорно-рухового апарату, серцево-судинної, дихальної та інших систем
організму. Для періодизації важливе значення мають умови виховання дитини, наприклад: у яслах
(ясельний або передшкільний), у дитячому садку (дошкільний вік), у школі (шкільний вік).
У педіатрії прийнято поділ на періоди за схемою М. П. Гундобіна.
Період внутрішньоутробного розвитку триває дев'ять місяців (270 днів) і включає дві фази:
1) фаза ембріонального розвитку (зародок), яка триває перших 1,5-2 місяці, коли проходить
формування плода;
2) фаза плацентарного розвитку (плід) - з третього до дев'ятого місяця, коли проходить ріст
плода.
Для внутрішньоутробного розвитку найбільш характерним є швидкий ріст плода і живлення його
за рахунок материнського організму. Це так званий антенатальний (внутрішньоутробний) період. Гострі
і хронічні захворювання матері, особливості її харчування, психічні та фізичні навантаження мають
значний вплив на перебіг вагітності, на розвиток дитини.
Період новонародженості починається з часу відокремлення плоду від матері і триває тричотири тижні, коли проходить процес пристосування дитини до умов позаутробного існування.
Період грудного віку - завершується в кінці першого року життя.
Період молочних зубів охоплює вік від одного до шести-семи років. Цей період ділиться на:
переддошкільний вік- від двох до трьох років ( ясельний вік);
дошкільний вік - від трьох до шести (семи) років (період відвідування дитячого садка).
Такий поділ є умовним. Враховуючи анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму та з
метою профілактики і проведення лікувальних заходів, період раннього віку продовжується від
народження до трьох років. Але за своїми психічними можливостями здорові, добре розвинуті діти у
цьому віці повністю можуть засвоїти програму виховання ясел, садка, й групи дітей від двох до шестисеми років вважаються дошкільними.
2. Особливості розвитку дитини раннього і дошкільного віку.
Перших три роки дитина швидко розвивається. Проте ці роки далеко не рівнозначні за темпом і
змістом.
Період грудного віку - перший рік життя. Особливе місце тут займає період новонародженості
(три-чотири тижні після народження), який характеризується пристосуванням організму дитини до умов
позаутробного життя. У цей період основні функції організму знаходяться в стані нестійкої рівноваги.
Це пов’язано з морфологічною та функціональною незакінченістю будови органів і систем, у першу
чергу центральної та периферичної нервової системи. У цей період процеси гальмування переважають
над процесами збудження (новонароджений спить 20-22 год на добу). Проявом недосконалості розвитку
організму новонародженого є різні пограничні стани, які межують із патологією: фізіологічна
жовтяниця, фізіологічна втрата маси тіла, фізіологічний мастит, сечокислий інфаркт та ін.
Новонароджена дитина дуже уразлива, тому потребує особливо ретельного догляду, дотримання
гігієнічних умов, обов’язкового вигодовування грудьми.
Для грудного віку (від періоду новонародженості до 12 місяців) характерні: швидкий темп
фізичного розвитку - за перших чотири-п'ять місяців у дитини подвоюється, а до 12 місяців потроюється маса тіла в порівнянні з тією, яка була при народженні; протягом року збільшується зріст
на 23-25 см. Швидкий темп нервово-психічного розвитку: з перших місяців розвивається діяльність усіх
органів чуття, формуються позитивні емоції, до року дитина може самостійно ходити, формуються
підготовчі етапи розвитку мови; починається розвиток вищих психічних функцій: уваги, пам'яті,
мислення.
Працездатність нервової системи ще мала, тривалість неспання збільшується від 30-40 хв. в
перший місяць до 2,5 - 3 год. на кінець року. Іноді функціональна слабкість органів і систем на фоні
інтенсивного їх росту і розвитку може стати причиною гострих захворювань та відхилень у здоров'ї
дитини (ексудативний діатез, рахіт, анемія, різні розлади харчування - диспепсія, гіпотрофія).
Простежуєтья велика уразливість організму та низька опірність до різних гострих захворювань
унаслідок послаблення початкового пасивного імунітету, отриманого від матері, та відсутність
набутого.
Переддошхільний вік (від двох до трьох років) характеризується поступовим удосконаленням
усіх функціональних можливостей дитячого організму. Другий рік життя дитини займає особливе
місце. В цьому періоді, проходить формування складних функцій мозку, швидкий розвиток мови.
Удосконалюється вища нервова діяльність, збільшується межа її працездатності (на початку другого
року дитина може не спати підряд 5 годин), легко і швидко формуються умовні зв’язки, розвивається
мова, удосконалюються сенсорні сприйняття (форми, величини, кольори).
У два роки дитина добре ходить, рухи займають значне місце в її житті. Проте психічні процеси,
які швидко формуються, уміння, навички ще перебувають у стадії становлення, тому вони недостатньо
стійкі. Діти легко збуджуються і важко пристосовуються до будь-яких змін умов життя, з'являється
велика уразливість центральної нервової системи. Опірність організму дитини до різних
хвороботворних впливів ще залишається значно зниженою, тому в цьому віці діти більше схильні до
гострих захворювань, ніж на першому році життя.
На третьому році життя у дитини сповільнюється інтенсивність фізичного розвитку, яка
характерна для перших двох років. Підвищується працездатність нервової системи (тривалість неспання
становить 6 - 6,5 год). Проходить подальший розвиток мови, сенсорики, орієнтувально-пізнавальної
діяльності, вдосконалюються рухи. Процес розвитку дитини третього року життя залежить від рівня,
досягнутого нею до двох років. Зокрема, великі зміни у психіці, розумовий розвиток пов’язані з
розвитком мови. Швидко збільшується словниковий запас. Мова у цьому віці стає основним засобом
спілкування з дорослими та з ровесниками. Поступово підвищується опірність організму до шкідливих
впливів зовнішнього середовища та фізична витривалість дітей.
Характеризуючи дітей раннього віку, слід зазначити, що у перші місяці життя вдосконалюється
артикуляційний апарат, з семи-восьми місяців дитина починає промовляти повторні склади, а в один рік
із цих малозрозумілих складів утворює перших 10-12 слів. Пізніше настає період деякого „спокою” поступове накопичення нових слів. Протягом другого року життя швидко збільшується кількість
зрозумілих для дитини слів, виникає зв’язок почутих слів і предметів. Якщо до півтора року дитина
володіла лише запасом у 30 - 40 слів, то у два роки активний запас складає 300-400 слів. На третьому
році життя проходить подальший темп росту запасу слів (1200-1300), вдосконалюється якість мови вимова, побудова, зміст.
Швидкий темп морфологічного і функціонального розвитку всіх органів і систем, незавершеність
імунітету сприяють тому, що діти раннього віку хворіють від незначних порушень у харчуванні та
гігієнічному догляді, від контакту з будь-яким інфекційним захворюванням. Кожна перенесена гостра
недуга може бути причиною розвитку хронічних хвороб, сприяти відставанню у фізичному або
нервово-психічному розвитку дитини, між якими дуже велика взаємозалежність.
Для забезпечення нормального розвитку та повноцінного здоров’я дитини раннього віку велике
значення має спостереження та особлива увага дорослих, оскільки малюк не може організувати своє
життя без тісного контакту з ними.
Дошкільний вік (від трьох до шести-семи років) характеризується початком самостійного
існування дитини, розширенням контактів зі світом. Триває подальший морфологічний ріст і
функціональне вдосконалення всіх органів і систем. До кінця дошкільного періоду починається заміна
молочних зубів. Відбувається інтенсивний розвиток інтелектуальних здібностей дитини. У цьому віці
часто з’являються травми внаслідок великої допитливості малюка та відсутності власного досвіду. Тому
правильна організація середовища у дитячих закладах і вдома, введення у процес виховання елементів
трудового і суспільного виховання є найкращим засобом профілактики можливих дефектів у розвитку
та здоров’ї дитини дошкільного віку. Слід пам’ятати, що діти у цьому віці ще відрізняються
підвищеною уразливістю, легко піддаються гострим дитячим інфекціям та іншим захворюванням.
Одне із основних завдань дошкільного закладу - підготовка дітей до школи. Дослідженнями
підтверджено, що для деяких дітей (10-12 %) режим і програми початкової школи досить важкі.
Проблему функціональної готовності (зрілості) окремих органів і систем дитячого організму до
виконання вимог школи (“шкільна дорослість”) вивчають педагоги, психологи, лікарі. Підтверджено,
що деякі “недозрілі” діти повністю не можуть засвоїти навчальної програми, інші справляються з
навантаженням, але з надзвичайним напруженням організму, що може спричинити розвиток різних
порушень їх здоров’я, зокрема неврозів. Дітей, які своєчасно не оволоділи уміннями і навичками,
передбаченими програмою дитячого садка, вихователь скеровує до лікаря. З урахуванням його
рекомендацій педагог проводить з такими дітьми індивідуальні заняття. Таким чином, для здійснення
завдань підготовки дітей до школи важливе поєднання зусиль лікарів і педагогів.
3. Запліднення та розвиток зародка.
Здатність до репродукції стає можливою після статевого дозрівання. Продукція гамет у
представників обох статей дуже різні: зрілий сім’яник безперервно виробляє велику кількість
сперматозоонів, статевозрілий яєчник періодично (в середньому один раз на кожні 28 днів) виділяє
зрілу яйцеклітину, яка дозріває з тих овоцитів, що закладаються на ранніх стадіях онтогенезу.
Чоловічі статеві клітини — сперматозоони (сперматозоїди) — утворюються в чоловічих статевих
залозах яєчках, які крім сперматозоонів виробляють і статевий гормон — тестостерон, що справляє
стимулюючий вплив на ріст чоловічих статевих органів і розвиток вторинних статевих ознак. Яєчко
дорослої людини має масу 20–30 г, у дітей 8–10 років — 0,8 г, 15 років — 7 г.
До заднього краю яєчка прилягає його придаток, від якого тягнеться сім'я виносна протока
довжиною 45–50 мм. У головку придатка з яєчка проходить 10–12 тонких вивідних канальців —
протоків придатка, по яких із яєчка виводиться сім’я. Швидкість руху сперматозоона, який складається
з головки, шийки і хвоста, становить 3–4 мм/хв. З кожним статевим актом продукується 1–6 см3
сперми, яка виділяється через зовнішній отвір сечовипускного каналу, що відкривається на головці
статевого члена.
Статевою залозою жінки є яєчник — це парна залоза, яка розташована біля верхнього входу в
малий таз по обидві боки від матки. В яєчнику виробляються жіночі статеві клітини — яйцеклітини і
статеві гормони, від яких залежить не тільки діяльність статевих органів жінки, а й нормальна
життєдіяльність всього жіночого організму.
При народженні дівчинки в її яєчниках нараховується від 30000–400000 незрілих клітин —
первинних фолікулів. Фолікул має вигляд міхурця із сполучнотканинною оболонкою і являє собою
групу клітин, що оточують яйцеклітину. Дозрілий фолікул починає випинатися на поверхні яєчника,
стінка фолікула потоншується — і міхурець розривається, з нього викидається яйцеклітина і
фолікулярна рідина. Цей процес називається овуляцією. Порожнина міхурця, що лопнув, з часом
заповнюється клітинами, які містять жирову речовину жовтого кольору. Так виникає жовте тіло, що
відіграє роль залози внутрішньої секреції. Жовте тіло продукує гормон прогестерон, який також
утворюється у плаценті і в корі надниркових залоз. Коли яйцеклітина дозріває і на місці міхура, що
лопнув, утворюється жовте тіло, його гормон прогестерон викликає зміни в матці — дітородному
органі, в якому розвивається і виношується плід. Створюються умови для імплантації заплідненого яйця
і розвитку зародка. Якщо дозріла клітина не запліднилась, то через кілька днів вона гине.
Під час викидання сім’яної рідини (еякуляція) у чоловіків виділяється 200 млн. сперматозоонів,
але тільки один із них запліднює яйцеклітину. Зустріч жіночих і чоловічих статевих гамет відбувається
у верхніх відділах труб матки. Пересування сперматозоонів здійснюється завдяки власній рухливості, а
також в результаті скорочення м’язів стінок статевого тракту і спрямованого руху війок слизової
оболонки труб матки. Запліднення здійснюється протягом перших 12 годин після овуляції. Услід за
проникненням сперматозоонів у яйцеклітину утворюється оболонка запліднення, яка перешкоджає
проникненню інших сперматозоонів. Зигота опускається по трубах матки, і на 8–10 добу зародок
імплантується у стінку матки.
Після імплантації зародок швидко росте і розвивається. Між ворсинками і слизовою оболонкою
матки утворюється міжворсинчастий простір. У ньому містяться продукти тканинного розпаду і
циркулює материнська кров, яка вилилась із зруйнованих судин слизової оболонки. З цієї крові зародок
дістає всі необхідні поживні речовини. Формування плаценти відбувається між 8 і 11 тижнями
вагітності і з цього періоду зародок, що розвивається, називається плодом. Через плаценту здійснюється
живлення плоду, його дихальна і видільна функція. Зв’язок плоду з материнським організмом
здійснюється через плаценту і пупковий канатик.
Плід, що розвивається у матці, знаходиться в особливих оболонках, які утворюють ніби мішок,
заповнений навколоплідними водами. Ці води дають змогу плоду вільно рухатись у мішку,
забезпечують захист його від зовнішніх пошкоджень та інфекцій, а також сприяють нормальному
перебігу пологів.
Нормальна вагітність триває 9 місяців. На другому місяці життя зародок стає схожим на людину,
наприкінці третього місяця в 75-міліметрового плода з’являються індивідуальні риси. В цей період
можна визначити стать плода, починають рости нігті. У 5 місяців формуються риси обличчя, є
волосяний покрив. У 6 місяців помітні брови, вії, у 7– 9 місяців формуються м’язи, підшкірний жир,
плід округляється, шкіра втрачає зморшкуватість.
Під кінець 40 тижня (через 280 днів) настають пологи — складний рефлекторний акт, в якому
беруть участь м’язи матки, промежини, черевного преса, спини, стегон.
4. Критичні періоди вагітності. Вплив тератогенних факторів на розвиток плоду.
У розвитку людини П.Г. Свєтлов підкреслює велике значення таких критичних періодів:
імплантації (6–7 доба після зачаття), плацентації (кінець другого місяця вагітності) і перинатального
(пологи). Критичні періоди пов‘язані з різкою зміною діяльності всіх систем організму матері
(змінюється характер кровообігу, газообміну, живлення тощо). Крім того, є критичні періоди розвитку
окремих органів на різних етапах розвитку зародка (плоду) людини.
Є підстави вважати, що різні гени починають функціонувати на різних стадіях онтогенезу, які
збігаються з критичними періодами. Під впливом пошкоджуючих факторів фізичної і хімічної природи
виникають порушення нормального розвитку, які нагадують мутації. Будь-які несприятливі фактори, які
діють на жіночий організм, можуть порушувати нормальну будову і дозрівання статевих клітин та стати
причиною мутації або аномального розвитку. Овоцити, які розвиваються у жінки у віці 40–50 років,
виявляються значно старшими, ніж ті, овуляція яких настала у більш молодому віці.
На підставі клінічних спостережень за вагітними жінками одержано дані, які свідчать про те, що
різні порушення в обміні речовин, нестача, іноді надлишок деяких вітамінів, інфекційні і ендокринні
хвороби здатні викликати тяжкі порушення ембріонального розвитку.
Надлишок деяких гормонів може стати причиною аномалій розвитку плода. Після введення
кортизону (гормону наднирників) самкам пацюків на 12-й день вагітності у всіх зародків сформувалась
розщілина піднебіння, причому більше інших дефектів не спостерігалось.
У процесі ембріонального розвитку функціонують деякі ендокринні залози, впливаючи на
формування плода: вилочкова залоза — на утворення лімфоцитів, інсулярний апарат підшлункової
залози на вуглеводний обмін, гормон щитовидної залози — тироксин — відіграє важливу роль в
процесах росту і диференціації тканин плода.
Недостатнє надходження гормонів у кров під час вагітності приводить до різко вираженого
затримання психічного розвитку дитини, часто до кретинізму.
При гіпофункції прищитовидних залоз відбувається зменшення вмісту кальцію в крові, що
приводить до судом м’язів рук, тулуба, обличчя. При гіперфункції - відбувається декальцинація кісток,
внаслідок чого кістки стають ламкими, легко деформуються, викривляються.
Шумовий стрес може привести до порушення формування скелету і ряду інших дефектів у
плода.
Фактори середовища, які здатні викликати порушення розвитку дитини, каліцтва, називаються
тератогенними. У різні періоди розвитку ембріон виявляється чутливим до тих чи інших фізичних
факторів і хімічних речовин, які потрапляють в організм матері. Так, вживання хініну, алкоголю,
отруєння токсичними речовинами, нестача кисню можуть порушувати розвиток органів, і, насамперед,
нервової системи плода. Іноді після впливу названих факторів народжуються мікроцефали (діти з
малою головою); іноді у зародка зовсім немає головного мозку (аненцефали). Тератогени можуть бути
причиною не тільки морфологічних, але й функціональних аномалій. Так, дози гідроксисечовини, які не
викликають морфологічних порушень у центральній нервовій системі зародка, призводять до її
функціональних розладів.
Причиною ряду каліцтв є токсини паразитів. Відмічені різноманітні пороки розвитку немовлят
через захворювання матері токсоплазмозом, збудник якого — одноклітинний організм із типу
найпростіших — токсоплазма.
Препарат хлоридін, який використовують для лікування і профілактики малярії, токсоплазмозу і
низки інших протозойних хвороб, має тератогенну дію.
Антибіотик актиноміцин Д, не справляючи токсичної дії на материнський організм, у зародків
порушує формування органів і тканин ектодермального походження, особливо очей і мозку.
Потужним пошкоджуючим тератогенним фактором є рентгенівські промені та інші види
іонізуючого випромінювання. Непряма дія радіації на плід (через організм матері) пов’язана із
загальними порушеннями фізіологічних функцій матері, а також із змінами, які відбулися в тканинах і
судинах плаценти. Найбільшу чутливість до променевих впливів мають клітини нервової системи і
кровотворних органів ембріона. Інфекційні хвороби являють серйозну небезпеку для розвитку плоду.
Шкідлива дія на плід таких вірусних захворювань як кір, віспа, краснуха, грип, поліомієліт, паротит,
виявляється переважно в перші місяці вагітності.
Інша група захворювань, наприклад, дизентерія, холера, сибірська язва, туберкульоз, сифіліс,
малярія впливає на плід у другу і останню третину вагітності.
Неповноцінне харчування, інфекційні хвороби у чоловіків (особливо сифіліс, туберкульоз,
бруцельоз тощо) чи хімічні агенти можуть знизити життєдіяльність сперматозоїдів чи викликати
затримку їх дозрівання. Часто порушується зародковий розвиток у тих випадках, коли батько чи мати
страждають на алкоголізм. У хронічних алкоголіків діти часто народжуються з ослабленими
розумовими здібностями.
Список рекомендованих джерел
1. Коцур Н.І. Основи педіатрії і дитячої гігієни: Навчальний посібник. - Переяслав-ХмельницькийЧернівці: Книги - XXІ,2008.-С.26-35
2. Маруненко І.М., Неведомська Є.О, Бобрицька В.І. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної
гігієни: Курс лекцій для студентів небіологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних
закладів - 2-е видання –К: Професіонал, 2006. - С.18-26
3. Тонкова-Ямпольская Р.В., Черток Т.Я., Алферова И.Н. Основы медицинских знаний: Учебное пособие
для учащихся пед.училищ – 2 изд., дораб. – М.: Просвещение, 1986.- С.15-19
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа