close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Лекція № 12
Тема: Михайло Старицький. Життя і творчість.
Цілі заняття
Навчальна: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника, розкрити
багатогранність його спадщини.
Розвивальна: розвивати зв’язне мовлення, уміння знаходити потрібну інформацію.
Виховна: виховувати інтерес до творчості М. Старицького.
Обладнання: портрет М. Старицького, його твори, епіграф до уроку, таблиця.
Вид заняття: лекція.
Тип заняття: інформаційна лекція.
Методи та форми проведення заняття: евристична бесіда, лекція вчителя.
Міжпредметні зв’язки: історія, літературознавство.
Методичне забезпечення: роздатковий матеріал, опорні конспекти.
Література:
1. Левчик Н., Мороз Л. Михайло Старицький // Історія української літератури ХІХ ст.—
К., 1997.— Кн. 3.
2. Повернення з небуття: Романи “Молодість Мазепи” і “Руїна” в контексті світоглядноестетичних концепцій історичної прози М. Старицького // М. Старицький. Молодість
Мазепи. Руїна.— К., 1997.
3. Поліщук В. Методологічні аспекти творчості.— Черкаси, 2003.
4. Поліщук В. Художня проза Михайла Старицького.— Черкаси, 2003.
I.
II.
III.
IV.
V.
VI.
VII.
VIII.
Структура заняття:
Організаційний момент.
Актуалізація опорних знань.
Мотивація навчальної діяльності.
Ознайомлення з темою, метою заняття, формою роботи.
Опрацювання нового матеріалу.
Закріплення вивченого матеріалу.
Підсумки заняття.
Пояснення домашнього завдання.
ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ
І. Організаційний момент.
o Привітання зі студентами.
o Перевірка готовності аудиторії до заняття та наявності студентів.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
 Що ви можете сказати про розвиток театрального мистецтва в Україні у другій
половині ХІХ ст.?
 Якими були джерела драматургії та театру II пол. ХІХ ст.?
 Що ви знаєте про розвиток української літератури в 70-х – 90-х роках ХІХ ст.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель: В українській літературі другої половини ХІХ — початку ХХ століття
значне місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького — талановитого поета,
драматурга, прозаїка. Всеосяжність інтересів, дійовий громадський темперамент
спонукали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором
театральної справи на Україні, режисером і антрепренером, одним із фундаторів
Всеросійського театрального товариства, видавцем, перекладачем — одним із тих
невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна
культура.
Обговорення епіграфу:
Творчість Михайла Старицького —
значний крок вперед у розвитку української мови,
у поширенні тематичного виднокругу
української літератури, у зміцненні
в нашому письменстві реалізму.
М. Рильський
ІV. Ознайомлення з темою, метою заняття, формою роботи.
V. Опрацювання нового матеріалу.
Лекція вчителя за планом
1. Життєвий шлях.
2. Художній світ поезії.
3. Драматургія М. Старицького.
4. Співпраця з М. Лисенком.
5. Проза М. Старицького.
Примітка: Перед лекцією студенти отримують 2 таблиці з основною інформацію про
життєвий і творчий шлях митця. До завершення лекції вчителя студенти мусять
переписати зміст таблиць до своїх зошитів.
Таблиця 1. Життєвий шлях М. Старицького.
Дата
Подія
14.12.1840
У родині дрібного поміщика-дворянина, відставного ротмістра в с.
Кліщинці на Полтавщині народився Михайло Петрович Старицький.
1851
Вступив до Полтавської гімназії.
1858
Вступив до Харківського університету.
1860
Перейшов до Київського університету, де спочатку навчався на фізикоматематичному факультеті, а потім на юридичному.
1861
Повернувся до Кліщинців.
1862
М. Старицький одружився.
1864
Повертається до Києва на навчання.
1865
Закінчує університет
1868
Купив маєток в с. Карпівці на Поділлі й переїхав туди з родиною.
1871
Повернувся до Києва, разом із М. Лисенком організував Товариство
українських акторів, поставив «Різдвяну ніч» за мотивами повісті М.
Гоголя. Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу
Російського географічного товариства, який тоді очолював талановитий
учений-народознавець автор пісні «Ще не вмерла Україна» Павло
Чубинський.
1873-1876
М. Старицький писав вірші, перекладав з Г. Андерсена, І. Крилова, М.
Лермонтова, сербські народні думи та пісні.
На поч.80-х
Домігся видання літературно-художнього альманаху «Рада». Очолив
рр.
першу професійну трупу.
1886-1887
Трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім — у
Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі.
1893
За станом здоров’я М. Старицький залишив трупу.
1897
1903
27.04.1904
Відбувся Перший Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому виступив М.
Старицький. У Києві він керував драматичним гуртком Літературноартистичного товариства, продовжував літературну діяльність.
Готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя альманах не
вийшов.
Михайло Старицький помер. Похований на Байковому кладовищі.
Таблиця 2. Творчий доробок М. Старицького.
Поезії
«Барвій», «До молоді», «До України», «Виклик»,
«Поету», «Поклик до братів-слов’ян» та ін.
Історичні романи, повісті, «Осада Буші», «Богдан Хмельницький», «Последние
оповідання,
написані орлы», «Разбойник Кармелюк»
здебільшо російською мовою
Драматичні твори
«Не судилось», «Талан», «У темряві», «Ой не ходи,
Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький»,
«Маруся Богуславка»
Драматичні переробки творів «На Кожум’яках» І.С.Нечуя-Левицького – «За двома
інших авторів
зайцями»
«Ночь перед Рождеством» М. Гоголя – «Різдвяна ніч»
«Хата за селом» Ю. Красневського – «Циганка Аза» та
ін.
Переклади та переспіви творів Й. Гете, Г. Гейне, Ч. Байрон, У. Шекспір, А. Міцкевич, І.
Крилов, М. Лермонтов, В. Гюго, О. Пушкін,
М. Некрасов, словацький та сербський фольклор
1. Життєвий шлях.
М. Старицький увійшов в українську літературу як поет, прозаїк, драматург,
перекладач, актор, режисер і організатор реалістичного професіонального театру.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у с. Кліщинці
Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область) в родині дрібного
поміщика. Дитинство серед мальовничої природи, вплив діда — 3. О. Лисенка,
колишнього полковника, який брав участь у Вітчизняній війні 1812р. і був для свого часу
людиною дуже освіченою, “знав добре французьку мову, зачитувався Вольтером та й у
душі був вольтеріанцем”, — дали перші імпульси до формування його світогляду.
У роки навчання у Полтавській гімназії Старицький залишився круглим сиротою
(1852) і відтоді турботи про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері —
В. Р. Лисенко, батько М. В. Лисенка. Разом з М. Лисенком — майбутнім видатним
композитором — Старицький часто гостював у родичів, де співали російські та українські
народні пісні, думи, читали заборонені вірші Т. Шевченка. Старицький не тільки
прилучився до музичної культури, а й мав змогу ознайомитися з вітчизняною і
зарубіжною літературою. На цей же час припадає і захоплення Старицького театром;
“Наталку Полтавку”, “Москаля-чарівника”, “Сватання на Гончарівці”, що ставилися
аматорським гуртком, він і під кінець життя згадував як найкраще з усього ним баченого.
На час навчання в Харківському (1858 — 1859) і Київському (з 1860) університетах
М. Старицький і М. Лисенко були вже добре обізнані з сучасною російською та
українською літературою. До цього періоду належать перші оригінальні вірші та
переклади Старицького українською мовою творів Крилова, Пушкіна, Лєрмонтова,
Огарьова, Міцкевича, Байрона, Гейне, а також перші спроби драматургічної творчості:
лібретто опери “Гаркуша” за п'єсою О. Стороженка і сатиричної оперети “Андріяшіада”.
Разом з Лисенком він створює у Києві аматорський гурток, силами якого на вечорі пам'яті
Шевченка в лютому 1864р. було показано “Наталку Полтавку”.
З 1871р. Старицький веде велику громадсько-культурну роботу, організовує разом
з Лисенком Товариство українських сценічних акторів, яке давало спектаклі за їх творами
(особливим успіхом користувалася музична комедія “Різдвяна ніч” — лібретто
Старицького за Гоголем, музика М. Лисенка).
Після повернення у 1881р. з-за кордону він видає перші свої поетичні збірки (“З
давнього зшитку. Пісні та думи”), п'єси “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”, “Не
судилось”, переклад трагедії Шекспіра “Гамлет, принц Данський”.
Значну частину літературної спадщини Старицького складають переробки, які
формально цензурній забороні не підлягали. Малосценічні твори Я. Кухаренка
“Чорноморський побит на Кубані” та І. Нечуя-Левицького “На Кожум'яках” він
перетворив на динамічні комедії “Чорноморці” (1872) і “За двома зайцями” (1883) (до
останньої тематично близький оригінальний водевіль Старицького “По-модньому”, 1887).
Інсценізація творів М. Гоголя (“Тарас Бульба”, 1880; “Сорочинський ярмарок”,
1883), О. Шабельської (“Ніч під Івана Купала”, 1887), І. Крашевського (“Циганка Аза”,
1888), Е. Ожешко (“Зимовий вечір”, 1888), обробка п'єси Панаса Мирного “Перемудрив”
(комедія “Крути, та не перекручуй”, 1886), були не механічним пристосуванням їх до
сценічних вимог, а творчим переосмисленням. Інколи із запозиченого сюжету виростає
цілком оригінальний твір, як, наприклад, драма “Юрко Довбиш” (1888), створена за
романом К. Е. Францоза “Боротьба за право”. Питання про межі втручання у
першоджерело та про авторське право драматурга поставало перед Старицьким і тоді,
коли він на основі народних легенд про Марусю Чурай і думи про Марусю Богуславку
творив драму “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (1887), трагедію “Маруся
Богуславка” (1897).
Серед переробок були й лібретто опер “Тарас Бульба”, “Утоплена” та ін.; слід,
отже, відзначити плідність зусиль Старицького, який разом з Лисенком сприяв
подальшому розвитку української національної опери.
З 1883 по 1885р. М. Старицький очолює і забезпечує матеріально першу об'єднану
українську професійну трупу, створення якої було своєрідним підсумком багаторічних
зусиль його в організації театральної справи на Україні. Вистави українського театру, в
яких брали участь М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський
та інші видатні актори, мали такий успіх, що були заборонені в Києві й усьому генералгубернаторстві. Але трупа продовжувала працювати й виступала в Житомирі, Одесі,
Ростові-на-Дону, Воронежі, Харкові, Кишиньові, інших місцях.
Після відокремлення трупи Кропивницького Старицький віддає багато сил роботі з
творчою молоддю. В 1887 — 1888 рр. трупа Старицького з успіхом виступає в Москві та
Петербурзі, а згодом гастролює у містах Поволжя, у Вільно, Мінську, Тифлісі.
Розуміння зв'язку соціальних і національних проблем у визвольній боротьбі
українського народу XVII ст. виявив письменник у сповнених трагедійного пафосу,
позначених рисами епічності п'єсах “Тарас Бульба” (1881), “Богдан Хмельницький” (1887)
(безперечно, пов'язаній із його ж романом-трилогією з часів Хмельниччини) та “Оборона
Буші” (1899).
У п'єсах Старицького на сучасну тематику — “Зимовий вечір”, “Розбите серце”
(1891), “У темряві” (1892), “Талан” (1893), “Крест жизни” (1901), — різних за поетикою,
позитивним героєм виступає людина, яка бореться проти соціальної несправедливості, за
людську гідність, захищає в міру своїх можливостей слабшого.
Письменник також тяжіє до драми ідей ібсенівського типу. Своєрідними
розвідками в цьому напрямі були його п'єси “Остання ніч” (1899) і “Крест жизни”.
Своє розуміння ролі й завдань театру в житті суспільства Старицький висловив у
доповіді на Першому всеросійському з'їзді сценічних діячів (15 березня 1897р.). Він
звернувся до з'їзду з проханням допомогти українському театрові позбутися
адміністративних і цензурних утисків. Назвавши цей виступ сміливим і патріотичним,
Іван Франко вказав, що завдяки йому з'їзд прийняв ухвалу й заходи, наслідком яких були
“значні пільги для театру, в тім числі й для українського, в Росії”.
Почавши писати п'єси з необхідності, М. Старицький досяг у них високої
майстерності і став одним із найвидатніших вітчизняних драматургів; разом з іншими
корифеями він надав цьому родові літератури вагомого значення у культурному процесі.
2. Художній світ поезії.
Старицький належав до того покоління української інтелігенції, яке вступало у
громадсько-культурне життя під могутнім впливом Шевченкової музи. Він перейняв від
геніального поета образ України, ідею визволення рідної землі й служив цій великій
справі впродовж усього свідомого життя.
З смертю Тараса Шевченка завершився цілий період у розвитку української поезії,
відійшла в історію та художньо-стильова манера, яка була властива йому.
За зауваженням Івана Фюанка, тим шляхом, який проклав Шевченко і яким він
уперше пройшов, далі йти було нікуди. Однак у поезії 60-х років продовжували з'являтися
твори, написані «під Шевченка»: в них часом порушувалися важливі проблеми, однак з
художнього погляду вони не вносили чогось істотно нового у розвиток лірики чи лі-роепосу. І от з'явився Старицький, який, вирвавшись з-під впливу Шевченкової манери,
заговорив справді по-новому. Він перестав дивитися на світ «очима співучого селянина,
афектувати селянську наївність», «перескакувати» від горя народного до власного горя
або щастя.
Старицький відкинув ту стилізовану образність, якої було чимало в поетів«основ'ян», скажімо, у Василя Кулика, Олександра Кониського, Олександра Навроцького,
Петра Кузьменка та Пантелеймона Куліша. Вже перші поезії Старицького засвідчили, що
їх ліричним героєм став український інтелігент, який зі своїми болями став звертатися не
до народу взагалі, а до інтелігентів, заговорив про «свої інтелігентські погляди та
почування».
Розмаїтим був образний світ лірики Старицького, широкий діапазон її тональності
— від мінорних, елегійних, скорботних роздумів до світлих, оптимістичних почуттів,
навіть енергійних, бадьорих закликів. Ліричний герой поета розуміє тягар колоніального
гніту, який придушує всі суспільні верстви, сковує душу навіть мистецьких, творчих
особистостей. Поет образно передає широку гаму почуттів і переживань людини, яка
виступила на герць з консервативно-реакційними силами, в руках яких перебували не
тільки каральні, репресивні інституції, а й такі знаряддя зміцнення «стабільності»
державної системи, як вірнопідданство чиновництва, слухняна покірність селянства,
облудність проголошуваних проповідей, а найголовніше — повна відсутність почуття
людської гідності й національної гордості в мільйонів «рабів незрячих, гречкосіїв».
У вірші «Ізнов нудьга...» передано гірке усвідомлення мислячою особистістю
духовного рабства, до якого вже звикли й знедолені низи, й освічена верхівка. Героєві
боляче, що «одурено гадки», «оббрехано» світлі ідеали, «знесилено кайданами заміри й
столочено найкращії квітки». Підтекст твору зрозумілий: авторові, який прагнув живого
діла, який сподівався, що після знесення кріпосництва суспільний розвиток піде так, як у
країнах Західної Європи, що відбудуться зміни в ставленні уряду до національних культур
народів імперії, було болісно усвідомлювати, що кардинальних змін не відбувалося.
Так само в поезії «На спомин Т. Г. Шевченка» (1881) йдеться про те, що за
двадцять років після смерті Кобзаря не настала очікувана свобода. Не здійснилися рожеві
мрії про поліпшення життя людини і нації, не вдалося реалізувати Шевченкові заповіти, і
гіркий біль звучить з вірша: «вже й посивіли ми, а ждемо все слушної надії, що розтануть
сніги вікової зими». У часи юності віри лося, Що скресне крига, зашумує вільне духовне
життя краян. Однак не заспівали «німі у гурті» псалом побратання, не засяяло «над
убогим селом світло правди, любові, науки». Більше того, поборники високих ідеалів, що
«терновий вінок понесли за сльозу ту криваву», не досягли бажаного, самі загинули,
навіть загубилися їхні «німі могилки». Незважаючи на мінорність звучання, вірш стукав у
серця нових поколінь, закликав до нових змагань, до праці.
Поет у віршах, адресованих насамперед сучасникам, зокрема особисто йому
знайомим громадським і культурним діячам («До І. Білика», «До Миколи Лисенка»,
«Артисту М. К. Садовському»), постійно закликав зберегти вірність світлим заповітам,
долати перешкоди на шляху розбудови національної культури. Автор відкидав гадку, що
«сердечні наші муки» не розбудять інших, йому імпонував подвиг Миколи Лисенка, що
залишився вірним народній пісні. З щирим болем прощався поет з Михайлом
Драгомановим, який змушений був навіки покинути рідну землю («На проводи другу»).
Вірш «Поету» акумулював у собі заповітні сподівання Старицького, став, як і
аналогічні поезії Івана Франка, Павла Грабовського, Лесі Українки, Олександра Олеся,
своєрідною художньою декларацією у гнітючих умовах переслідування рідного слова
імперськими колонізаторами. Можна зрозуміти важкі настрої митця, «коли кругом в
дочасні труни борців лягає гурт тісний, коли юнацька сила в'яне», і все ж він покликаний
своєю творчістю підтримувати ослаблих у боротьбі. Поет зобов'язаний іти з «святим
вогнем» туди, де його чекають: «Співай, ридай і будь готовий замість лаврового —
терновий вінець узяти на чоло».
Одне слово, різноманітні мотиви лірики Старицького концентруються навколо
головного образу, ім'я якому Україна. Цей образ генетично пов'язаний з фольклорним і
шевченківським. Очевидним є патріотичний пафос лірики Старицького: про що б поет не
говорив, яку б тему не порушував, завжди перед його очима стояла рідна земля,
поневолена й знедолена, зруйнована й обікрадена. її недоля втілилася в образі халупи з
дірявою покрівлею, де страждає з дрібними дітьми «сердешна мати» («Край коминка»).
Це образ типово народницький, аналогічних йому можна знайти чимало в Бориса
Грінченка та Олександра Кониського, Якова Щоголіва та Івана Манжури. Проте впадає в
око й ота совісність інтелігента, котрий страждає від думки, що в його помешканні
«тепло, сухо й палають весело дрова», а там десь доводиться «голоті сидіть в нетопленім
хліві».
Образ України в поезії Старицького конкретизується у різних вимірах, різних
площинах. Тут і минуле рідної землі («Гетьман», «На спомин Котляревського»), і її гірка
сучасність («Місто спить», «Швачка», «За лихими владарями»), тут пейзажні малюнки
(«Весна», «Сумно і темряво...») і медитації про місце рідного народу серед європейських
(«Поклик до братів слов'ян», «До броні»). Не випадково тема слов'янського єднання,
породжена визвольною боротьбою болгарів та сербів проти турецького панування, також
розгортається через українську призму. Старицький хоче донести українські болі й
тривоги до всього світу.
У «Поклику до братів слов'ян » поет звертається до росіян і поляків, чехів і
словаків, до сербів, просить зрозуміти ту велику неправду, яка спотворила одвічні
змагання українців за свободу і незалежність. Мовою художніх образів поет переконує,
що його народ ніколи й нікому не чинив кривд і насильств. Українці прагнули зберегти
свої звичаї й обряди, бажали, щоб «дума славутня і мова співоча ширіли й пишались в
народі...»
І сьогодні звучать актуально промовисті рядки поета, в яких акумульовано
багатовікові прагнення української нації:
Ми тільки боролись за власную хату,
За те, що нам дорого й нині;
Бажаємо ми і тепер небагато:
Рідного розвою родині...
Учитель креслить схему
Основні мотиви лірики М.Старицького
Роль і
призначення
поета
«Поетові»
«До
Краса людських
почуттів
«Виклик», «На
озері»,
«Ждання»
Тема України
«До України»
«До молоді»
«Бажання»
Співчуття до важкої долі простого люду
«Швачка», «Край коминка»
3. Драматургія М. Старицького.
Як драматург М. Старицький зростав на прогресивних традиціях української,
російської та зарубіжної драматургії. Особливо велике значення в цьому для нього мала
драматична спадщина І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Островського, В.
Шекспіра і Ф. Шіллера.
Саме завдяки Старицькому в 1883 р. з’являється перша професійна об’єднана
українська трупа, де працювали М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський,
М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілотті. І хоча урядові й цензурні
заборони спрямували розвиток української літератури виключно у вузьке річище
селянської тематики, завдяки М. Старицькому, І. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому
український театр зумів вирватись із «горілчано-гопачної» театральщини, розширив і коло
тем: історія України — «Оборона Буші», життя інтелігенції «Не судилось», філософська
тематика — п’єса «Талан».
Учитель креслить схему
Тематика драматичних творів
Історичні
«Облога Буші»
«Остання ніч»
«ЮркоДовбиш»
Соціальнопсихологічні «Не
судилося»
«У темряві»
«Талан»
Соціально-побутові
«Ой не ходи,
Грицю, тай на
вечорниці”
4. Співпраця з М. Лисенком.
У 1851 році М. Старицький вступив до Полтавської гімназії. Невдовзі, на
дванадцятому році життя він втратив матір і з того часу став виховуватися в сім’ї свого
дядька по матері В. Лисенка — батька славетного українського композитора Миколи
Віталійовича Лисенка. Щороку М. Старицький і М. Лисенко, який навчався в Харківській
гімназії, відпочивали під час літніх канікул на селі. Цілими днями вони були разом то на
лоні чудової природи, то в домашній бібліотеці, то серед сільської молоді. Сааме тоді між
ними виникла та щира й міцна дружба, яка згодом стала основою великої спільної праці в
галузі театру та музики.
1862 року М. Старицький одружується на Софії Віталіївні, сестрі М. Лисенка. Це
ще більше зміцнило творчі зв’язки між двома молодими ентузіастами української
культури.
Зимою наступного року, коли М. Лисенко прибув до Києва на канікули,
Старицький працює разом із ним над створенням української опери «Гаркуша», яка з
успіхом виконувалася на домашній сцені. Шкода, що ця опера до нас не дійшла.
У Києві М. Старицький разом із М. Лисенком організовує Товариство українських
сценічних акторів, яке підготувало на сцені чимало українських п’єс, опер та оперет,
зокрема створену ним оперу «Різдвяна ніч», що мала великий успіх і була визначною
подією в культурному житті України.
5. Проза М. Старицького.
Значне місце у спадщині М. Старицького належить художній прозі. З-під пера
письменника вийшло чимало оповідань, повістей та романів. Майже всі вони написані
російською мовою і опубліковані на сторінках російської періодичної преси. Але теми для
них автор брав із життя українського народу. В одному з листів до М. Комарова, говорячи
про це, він писав: «Отже, я, працюючи на чужій ниві, все живописую тільки своє рідне з
минулого і сучасного життя і прихиляю симпатії сотень людей до нашого поля».
Як прозаїк М. Старицький писав переважно на історичні теми, він у ряді творів
художньо відтворив найважливіші періоди героїчного минулого своєї батьківщини.
Так, наприклад, повісті «Червоний диявол» і «Первые коршуны» присвячені
боротьбі українського народу проти польськошляхетської експансії наприкінці ХVI та на
початку ХVІІ ст. У повісті «Облога Буші» і романі-хроніці «Богдан Хмельницький»
відтворено події визвольної війни 1648–1654 рр. Романи «Руина» і «Последние орлы»
(«Гайдамаки») зображують складні соціальні протиріччя, які мали місце на Україні після
визвольної війни та в час поширення гайдамацького руху. У романі «Розбійник
Кармелюк» дається широка панорама антикріпосницької боротьби на Україні в першій
половині минулого століття.
Учитель креслить схему
Прозові твори
Романи: «Останні орли»,
«Руїна», «Розбійник
Кармелюк», «Богдан
Хмельницький», «Молодість
Мазепи».
Повісті: «Облога
Буші»,
«Розсудили»,
«Верба»,
«Безбатченко».
Оповідання:
«Понизив»,
«Лихо», «Орися»,
«Буланко».
VI. Закріплення вивченого матеріалу.
 Назвати жанри літератури, в яких працював М. Старицький.
 Які драматичні твори письменника ви знаєте?
 Розповісти про перекладацьку діяльність митця.
 Висвітліть шляхи зростання митця як творчої особистості.
 Що з біографії письменника вам найбільше запам’яталося чи вразило?
VII. Підсумки заняття.
Оцінювання студентів
VII. Пояснення домашнього завдання.
Прочитати повість «Облога Буші».
Лекція № 13
Тема: Пригодницький сюжет, драматизм історико-романтичної повісті «Оборона Буші».
Цілі заняття
Навчальна: ознайомити студентів з повістю М. Старицького «Оборона Буші»; розкрити
специфіку сюжету, актуальність проблеми; ознайомити студентів з образною системою
повісті, показати майстерність автора у творенні художніх образів; з’ясувати роль героїв у
розкритті його ідейного змісту.
Розвивальна: розвивати творче мислення; поглиблювати вміння характеризувати образиперсонажі, засоби їх зображення;.
Виховна: виховувати почуття прекрасного.
Обладнання: проектор.
Вид заняття: лекція.
Тип заняття: інформаційна лекція.
Методи та форми проведення заняття: евристична бесіда, лекція вчителя.
Міжпредметні зв’язки: історія, етика, естетика, літературознавство.
Методичне забезпечення: презентація, опорні конспекти.
Література:
1. Левчик Н., Мороз Л. Михайло Старицький // Історія української літератури ХІХ ст.—
К., 1997.— Кн. 3.
2. Повернення з небуття: Романи “Молодість Мазепи” і “Руїна” в контексті світоглядноестетичних концепцій історичної прози М. Старицького // М. Старицький. Молодість
Мазепи. Руїна.— К., 1997.
3. Поліщук В. Методологічні аспекти творчості.— Черкаси, 2003.
4. Поліщук В. Художня проза Михайла Старицького.— Черкаси, 2003.
Структура заняття:
I.
II.
III.
IV.
V.
VI.
VII.
Організаційний момент.
Актуалізація опорних знань.
Мотивація навчальної діяльності.
Ознайомлення з темою, метою заняття, формою роботи.
Опрацювання нового матеріалу.
Закріплення вивченого матеріалу.
Підсумки заняття.
Пояснення домашнього завдання.
VIII.
ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ
І. Організаційний момент.
o Привітання зі студентами.
o Перевірка готовності аудиторії до заняття та наявності студентів.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
 Ці дати з життя М. Старицького. Що вони означають? (слайд 1)
184
0

185
1
186
2
187
1
189
7
190
3
Що таке повість?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Обговорення епіграфів (слайд 2)
…Як не хочеш іти в світові наймити,
а в житті цьому вищої прагнеш мети,
поспіши до Буші, на коліна упадь
і святої землі поцілуй кожну п’ядь..
Валентина Сторожук
Облога Буші, облога Буші,
Це для кожного з нас – оборона душі,
Це видіння про те, що на кругах століть,
В іскрах славних легенд Україна стоїть.
Михайло Каменюк
ІV. Ознайомлення з темою, метою заняття, формою роботи.
(слайд 3)
V. Опрацювання нового матеріалу.
Лекція вчителя за планом
1. Історія створення повісті «Оборона Буші» (слайд 4)
2. Сюжет і композиція повісті (слайди 5-12)
3. Ідейно-тематичний зміст твору (слайд 13)
4. Жанр твору (слайд 14)
5. Проблематика (слайд 15)
6. Образи твору та прийоми характеротворення (слайди 16-22)
1. Історія створеня повісті «Оборона Буші».
Першу свою повість «Облога Буші» Михайло Старицький написав у 1891 р., у
період розквіту прози в українській літературі. Поява творів великої прози (повісті,
романи) засвідчила ті, що, попри гоніння і утиски імперського режиму, наша література
бурхливо розвивається і сягає свого розквіту. Саме червоному письменству судилося у ту
добу виконувати роль рушія історичного самоусвідомлення українського суспільства,
бути формою збереження і самовизначення його національної ідентичність.
М.Старицький мандрував селами, знайомився з людьми, з усною поетичною
творчістю. Бував і в містечку Буші, бачив руїни фортеці. Під враженням побаченого і
почутого про трагедію, яка там сталася, почав працювати над повістю «Облога Буші», яку
написав у 1891 році. Це був його перший історичний твір. Спочатку твір було написано
російською мовою «Осада Буши» і опубліковано в газеті «Московский листок».Згодом
(1894-1895 р.) в українському перекладі автора повість під назвою «Облога Буші»
друкувалася у львівському журналі «Зоря».
«Оборона Буші» має підзаголовок «Історична повість із часів Хмельниччини». В
основі твору – дійсні історичні події, що відбувалися в містечку Буші на Поділлі, яке у
ХУІІ ст.. було фортецею. Після невдалих спроб взимку і весною 1654 року зламати опір
козаків численне польське військо у листопаді того ж року після тривалої облоги здобуло
фортецю. Така історична канва повісті. ЇЇ невеликий обсяг не завадив авторові порушити
багато проблем, характерних для усієї історичної прози письменника: народ та історія,
масовий героїзм у визвольній боротьбі, виховання національної самосвідомості, глибина
народної моралі та етики.
2. Сюжет повісті.
У епіграфі повісті — уривку із народної думи — як композиційному елементі твору
сконцентровано і поетично подано героїко-патріотичну ідею повісті:
Ой напилися й сестри, й браття кривавого пива край луці, Та не дали ані собі, ані
віри святої ворогам на поругу! Крім того, епіграф виконав функцію своєрідного
стильового і пафосного камертона, який поставивши усьому твору героїчного звучання.
Повість розпочинається традиційним для прози Старицького зачином, у якому
вказано годину й місце події: «Це було б в самий розпал великої трагедії, що уготувало
польське панство в спілці із прислужниками Лойоли, завзявшися на святиню українського
духу, на його буття, — трагедії, що охопила згарищами всю Україну-Русь, пронизала
серце в Польщі і под її руїнами закінчилася. Це було б тої доби, коли розпанахана Україна
мусила в московського царя Олексія Михайловича оборони шукати, коли він, вже з
Переяславській раді, відправивши свої потуги до Литви. Це було б тої доби, коли
знеможена від ненатлого гніву Польща, закупивши татарські зажени, кинулася разом з
невірою на омиті слов’янською кров’ю країни, аби сплюндрувати їхнього упень й
повернути геть усе на руїну. Це було б тої доби, коли два кревних народи, призначені на
дружнє та рівне буття, вчинили між собі розраду і, піднявши прапори прапори, стали “у
дідівську славу дзвонити”. Це було б восени 1654 року».
Зачин тут особливий: він, як й епіграф, наснажує твір героїко-романтичним
звучанням, цьому сприяють повтори однотипних фраз, пафос, інверсії.
Сюжет повісті поступово загострюється, у ньому розгортається тісно переплетень
вузол проблем, інтриг — саме ці композиційні ознаки тримають читача в постійному
напруженні. Михайло Старицький ставити за мітку виховувати українську за духом
людину, долати імперські упередження і стереотипи. Тому намагається всіляко
зацікавлювати читача, вибудовує сюжет так, аби інтриги і колізії, таємниці суперників
були відомі читачеві.
Важливу роль у творі відіграють такі позасюжетні елементи, як інтер’єр, пейзаж
й портрет. Хоч пейзажів у повісті і небагато, проте смердоті символічні: за аналогією до
фольклорних паралелізмів смердоті передують важливим чи навіть вирішальним подіям й
аби віщують про них. Згадайте побачену Орисею вві сні картину нічної грози напередодні
вирішальної битви: «Ясне, пекуче сонце вкрила чорна, густа хмара; зі одразу ж
невтримано несеться бурхливий, рвучкий вітер, вивертає у своїм хижім леті й каміння, й
ліси, зі свистом й грюкотом налітає на калину, вириває її із корінням й несе понад
сердитим, клекочучим Дністром... Алі і явір крутитися в повітрі... Від він злетів угору,
метнувся вбік й цупко обхопив своїм віттям калину,— смердоті сплелися, сплелися
навіки, нерозлучно... Вкупі несуться смердоті понад Дністром, хвилі його ростуть,
здіймаються високо, червоніють від крові, обертаються в страшне палаюче полум’я і
ловлять у свої обійми улітаючих калину й явора».
Додаткового, увиразнювального колориту надають композиції повісті інтер’єри.
Вони можуть контрастувати із характером героя, а можуть бути і суголосні із ним.
Скажімо, інтер’єр світлиці Орисі органічний із її героїко-романтичним чином: «У третій,
вигнутій цибулею, надвірній стіні прорізане вікно, вузьке-вузьке та глибоке, майже не
вікно, а бійниця; й в ясний сонячний день через ту розщілину мало до дівочого спокою
світу сягає, а тепер воно та якось лиховісне чорніє. Проти вікна, у гострім кутку, навпаки,
лагідно і ясно: багато наставлено там богів й в рамах, й в ризах коштовних, й київського, й
польського листи, а їх на довгім шнурку, оздобленім паперовими квітами, висить
лампадка. Легесеньке тремтяче світло її осяює вірша святобливий образ Божої Матері, що
своєю ризою закрила світ від напастей…»
Портрети героїв повісті лаконічні, але й яскраві і переконливі. Моделюючи їхнього,
письменник використовує сміливі і емоційні порівняння. Але вони явно проступають
симпатії чи антипатії автора. Порівняйте портрет гетьмани Потоцького і родовитого
шляхтича Антося Корецького (зверніть увагу на виділені слова): Потоцький: «І криклива
пишнота, й вираз обличчя, що довчасно злиняло на розпусних ночах, й хітливі безсоромні
очі, й млява, знесилена поставу — нагадували швидше фігуру знудженої повії, ніж
мужнього ватага Посполитої Речі». Корецький: «огрядний й стрункий — красень-юнак;
його біле, благородне чоло обмежали золотисто-каштанові кучері, на виразнім обличчі
світилися ласкою й відвагою сині очі».
До прикметних композиційних особливостей належить діалогізація. Діалогів у
повісті багато, смердоті роблять твір динамічним й захопливим. Саме така посилена
діалогічність наближає повість (як й, скажімо, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького)
до драматичного твору (до речі, через сім років после написання повісті М. Старицький
переробив її на драму із такою ж назвою).
3. Ідейно-тематичний зміст твору.
Ідейно-тематичний зміст. Темою повісті «Облога Буші» є зображення реальної
історичної події — героїчної оборони містечка-фортеці Буші, що на Поділлі, под годину
Національно-визвольної війни в листопаді 1654 р. Ця героїчна оборона мала на меті
затримати просування на схід польської армії і дати можливість війську Богдана
Хмельницького дочекатися підмоги. Повість пройнята ідеєю гуманізму, засудження
братовбивчої війни; автор утверджує такі основоположні ціності, як любов до рідного
краю, вірність своїй вітчизні, засудження зради.
Виразне національне забарвлення має ідея єдності, Яка реалізується в повісті
передусім через зображення абсолютної однодумності захисників фортеці: якщо боротися
— то усім боротися, якщо ж умерти — то усім умерти, але й не здатися ворогові.
«Єдиномисліє» підкреслено репліками, котрі подано узагальнено («Не дамося живцем! —
покрикнула грізно жонота») чи індивідуально («Треба всім стояти за нашу святиню до
останнього, — каже Орися Завісна батюшці, — й опісля разом чесно усім полягти в
братській могилі»).
4. Жанр твору.
Як вже мовилося, у творі змальовані реальні історичні події та їхні учасники: із
одного боці — поляки, німці і татари, із іншого — українці; історичне підґрунтя має також
образ сотника Завісного (у деяких документах — Завістного), його доньки, поляків
Чарнецького й Яскульського. Решта героїв — плід творчої уяви письменника.
Безумовно, повість «Облога Буші» пригодницька. Взагалі в пригодницьких творах
М. Старицького відчувається школа Вальтера Скотта, особливо це помітно в елементах
повісті: авантюрний сюжет, швидкий темп розвитку дії, заплутані ситуації, люди сильної
волі, віщий сон та ін.
Отже, за жанрово-стильовим визначенням твір М. Старицького «Облога Буші» —
романтична історико-пригодницька повість. Події у творі відбуваються впродовж
декількох днів й в одному місці — у замку і біля нього. Лише в спогадах героїв читач
переноситися в минуле і на далекі відстані (Сич, Польща та ін.).
5. Проблематика.
У творі порушуються важливі проблеми — війни і миру, порозуміння українського
та польського народів, соціальної справедливості. У романтичному дусі змальоване
кохання сотниківни Мар'яни, яка очолила оборону Буші, і польського князя Антося, який
хотів миру й злагоди між їхніми народами та людьми різних віросповідань.
6. Образи твору та прийоми характеротворення.
Художня цінність «Облоги Буші» полягає над її багатопроблемності і
композиційній довершеності, а й у виразно окреслених характерах. Патріотизм,
самопожертву в ім’я суспільних ідеалів, високу духовність утілено в образі сотниківни
Орисі Завісної. З перших сторінок повісті увага читача зосереджується на долі і
душевного конфлікті дівчини як романтичної героїні. Автор подчеркивает високі моральні
якості Орисі, провівши її через випробування любов’ю, показавши її патріотичний подвиг.
Орися — сильна натура: у тяжкий момент вона непросто знічується, а, навпаки, твердо
вирішує допомагати козакам — оборонцям фортеці. Цікаво трактує автор через образ
дівчини категорію гріха в християнській етиці. Згадайте епізод, у якому Орися втішає і
просвітлює подругу Катрю, котра побивається за коханим чоловіком, який може загинути
в бою: «Гріх! Від перед цією Святою Матір’ю гріх! — показала особу Орися. — Вона
віддала заради нас свого сина на борошна, до страти, а ми будемо побиватись, що
доведеться за віру святу і за вітчизну вмерти!»
Узагалі релігійність є домінантою світоглядної і ідейно-естетичної системи
письменника. Образ Христа проходити через усю повість як істина і моральний орієнтир,
утілення любові, добра і світла. Він — й натхненник, й помічник оборонців фортеці, для
які на першому місці — захист віри, а ще через неї — і України: «…покликавши вас
(Господь) статі твердо й укупі до останнього подиху за хрест цей й за матір Україну».
Михайло Грушевський, аналізуючи історичний період Хмельниччини, писав:
«Релігія — це прапор національности в тім часі… Церква — се предмет особливої уваги і
опіки української суспільності, заразом показник її національної сили й значення, живчик
(тобто пульс) її національного життя». Отож зрозуміло, чому герої повісті не можуть
поступитися святинями, символами віри: «Не продамо нашої церкви й нашу життя!» —
вигукує один із оборонців Буші.
Активним захисником віри, наставником Орисі і інших оборонців виступає панотець
Василь. Його образ, як й інші у творі, романтично-пафосний. Рефреном через завісься твір
проходити його настанова про богоданість й боговизначе-ність усього й вся у світі:
«— Я до вас, панотченьку, — сказала вон (Орися) рівним, спокійним голосом, —
мой батько приславши із пригороду двох козаків для останньої оборони із нами замку —
очевидячки, кінець наш прийшов!
Сотник Михайло Завісн?й й його козаки — образи ідеалізовані. Старицький
поетизує в романтичному ключі козацьку вольницю, звитягу, запорозьку науку для
юнаків, а особливо — гумор. Навіть у батальних сценах репліки козаків щедро пересипані
щирим сміхом:
«— А тривайте, ганьби гукне ще і пані, — сказавши ще і Шрам й приставивши
ґнота до полички.
Грюкнула пані, та так, що аж земля колом стріпонулася й посипалася купками в
рів…
— Докинула, докинула пані вельможна! — зраділи козаки. — Саме на середину
греблі шерепнула!
— Спасибі, добродійко! — поклонилися другі. — Відпасла, хвала Богові, черево,
так свої ж по-панськи і гримнула!
— Та він, гля, братці, — деякі аж припали до греблі, — певно, винюхують…
панський гостинець…»
Цей образ найбільш динамічний й рельєфний у повісті: Антось не лише не
погоджується із позицією нападників, а і розмірковує, як бі закликати магнатів
відмовитися від замірів поневолити Україну, як прихилити до мирного співжиття два
сусідні народи. Проте мрії Антося виявилися недосяжними, тому його зазагибель бачиться
символічною — як крах ілюзій щодо примирення двох народів. Антось не лише наскрізь
видумана особа, але й і історично неможлива. Такого магната не ті, у ХVІІ столітті, не
знайдемо його також за цілий годину історичної Польщі. Се не лише бо на польській землі
такі постаті не родилися ніколи, навіть зродиться було неможливо… перед ХІХ століттям.
Антось — се виріб чистої фантазії Старицького й найкращий доказ, що історія для нього
tabula rasa.
Літературознавець Володимир Поліщук: «Очевидна умовність образу Антося
Корецького в атмосфері ХVІІ століття лише додатково подчеркивает і увиразнює
мистецьке “надзавдання”, яку ставив собі за й своїми творами М. Старицький:
якнайефективніше перенести події історичної давнини на своє сьогодення, у тому числі і
на проблеми пробудження національної свідомості українців, міжнаціональних відносин,
слов’янофільства, просвітництва тощо. Так саме очевидна і романтична підоснова
мистецького конструювання такого образу, Яка особливо концентровано виявляється в
кінцевій долі (загибелі) героя».
VI. Закріплення вивченого матеріалу.
Бесіда за запитаннями.
1. Коли відбуваються події повісті М.Старицького «Облога Буші ?» (Восени 1654
року.)
2. Хто раніше володів замком «Орлине гніздо» в Буші? (Рід польських шляхтичів
Чарнецьких .)
3. Від кого обороняли Бушу і чому? (Від поляків, які хотіли повернути свої володіння
і помститися.)
4. Хто керував обороною Буші? (Сотник Завісний.)
5. Кому доручили очолювати оборону замку? (Дочці сотника Завісного Орисі.)
6. Знайдіть і зачитайте опис містечка й фортеці Буші «Орлине гніздо», яке колись
належало магнатові Чарнецькому.
7. Хто такий Антось Корецький? Ким він був для Орисі? (Названий брат Орисі, якого
батько ще малим знайшов напівживого, врятував, виростив і виховав доброго
козака.Орися його дуже кохає, але після того, як Корецький перейшов на бік
шляхти, Орися, тяжко страждаючи, викинула його з думок.)
8. Як козаки зустріли поляків? (Козаки відкрили такий вогонь, що атака захлинулася.
Загинуло
безліч нападаючих. Потоцький аж синів з люті й наказав будь-що до
вечора здобути фортецю.
9. Яку таємницю розповів отець Василь Орисі? (Що під церквою пороховий погріб і
дав ключі від дверей.)
10. Де і при яких обставинах зустрілися Антось із Орисею? (Антось приїхав
парламантером . Орися сказала, що ніяких перемовин не буде і наказала
вистрілити, але ядро не попало. Парламентери послали стрілу із запискою, де
говорилося про те,що їх відпустять живими, якщо здадуться й полишать зброю та
замок. Корецький зробив приписку для Орисі – він просив останнього побачення,
бо не хотів гинути непрощеним . Орися порадилася з народом і вирішили не
здаватися. Наказала впустити одного Корецького.Антось запропонував Орисі
втекти разом. Без Орисі йому життя немиле, а загибель разом із нею – щастя.
Дівчина дає йому ключ від льоху і просить прийти туди за її умовним сигналом.
11. Як чинили козаки, потрапивши в безвихідь, в оточення ворогів? ( Убивали одне
одного )
12. Чим закінчується твір? Зачитайте, будь ласка. (Орися підриває фортецю із собою,
коханим, захисниками та ворогами).
Учитель: Дослідники вважають М.Старицького зачинателем історико – пригодницького
жанру. Заповнивши таблицю, доведіть, що цей твір історико-романтична повість.
-
-
Повість
середній за
розміром
епічний твір;
кілька
сюжетних ліній;
кілька головних
героїв;
розлогі описи;
докладні
характеристики.
Історична
- побудована на
історичних фактах,
подіях;
- змальовані реальні
історичні особи;
- зображено події
далекого минулого;
- має своєрідну лексику,
що характеризує
далеку історичну епоху
(назви одягу, зброї,
місцеві топоніми)
-
-
Романтична
незвичайні герої,
обставини;
сильні, вольові
персонажі, здатні до
самопожертви заради
Батьківщини й кохання;
зв’язок із усною
народною творчістю;
інтерес до національної
історії, національних
героїв.
Учитель: Невеликий обсяг не завадив авторові порушити багато проблем, загалом
характерних для всієї прози письменника. А які ж саме проблеми автор порушує у повісті
?
1. Патріотизм, служіння Вітчизні і зрада.
2. Самопожертва.
3. Кохання.
4. Життя і смерть.
5. Засудження братовбивчої війни.
Учитель: Остання проблема дуже важлива. З поняттям антимілітаризм ви познайомилися.
То у чому ж антимілітаристське спрямування повісті?
- Детально виписані батальні сцени, змальовано, як молоді, дужі люди гинуть,
страждають і мучаться, як руйнуються сім’ї, нехтуються почуття.
- Показано безглуздя війни, її антигуманну сутність, пов’язану з людськими вадами,
аморальністю.
- Автор наполягає на тому, що війна з боку загарбників несправедлива, люди
змушені захищати рідну оселю, своїх близьких.
VII. Підсумки заняття.
Оцінювання студентів
VII. Пояснення домашнього завдання.
Дати цитатну характеристику героям:
I група – Михайло Завісний
II група - Орися
III група - Антось
IV група – Стефан Потоцький
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа