close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
ЛЕКЦІЯ - 16
Тема: Вступ у теорію і практику менеджменту.
1.Поняття, завдання та зміст менеджменту.
2.Загальні принципи менеджменту.
3. Роль менеджменту в діяльності підприємства.
4.Функції менеджменту.
5. Поняття, характеристики і типи організацій.
6. Формальні і неформальні організації.
7. Концепція життєвого циклу організації
1.Поняття, завдання та зміст менеджменту.
Сьогодні керівників підприємств дедалі частіше називають словом „менеджер”, а тим, чим
вони займаються – менеджмент. З самого початку англійці вживали це поняття в управлінні
кіньми. Слово „менеджмент” означає „мистецтво верхової їзди”. В сучасному значенні слова
„менеджер” і „менеджмент” з’явилося лише тоді, коли господарі підприємств зрозуміли, що дуже
вигідно не самим керувати власним майном, а залучати до цього професіоналів, спеціально
відібраних і навчених такій роботі. Саме їм, талановитим спеціалістам, які працюють за наймом,
стали доручати головне завдання підприємства – отримання високого прибутку. Варто відмітити,
що за цю важку працю не шкодували високої винагороди. Менеджер і нині одна з професій, яка
найбільш оплачується в розвинутих країнах.
Отже, менеджер – це керівник – професіонал, який працює за наймом і спеціалізується на
примноженні прибутку. Тобто – це керівник підприємства в ринковій економіці.
Вживаючи слово „менеджмент”, ми йдемо за традицією, яка давно встановилася в міжнародних
виданнях з теорії управління, яка має на увазі певне коло явищ і процесів. У практиці, яка склалася
у вітчизняній науковій літературі з управління, менеджмент уже більше 30-ти років
використовується як синонім капіталістичного управління. І головне – управління не заміняє
„менеджмент”, тому що в останньому йдеться лише про одну із форм управління.
Менеджмент – це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект,
мотив поведінки інших людей, а також функція, вид діяльності з керівництва людьми в різних
організаціях.
Менеджмент слід розглядати як сукупність раціональних методів і організаційних підйомів
управління капіталістичною фірмою або корпорацією. Менеджмент це також галузь людських
знань, які допомагають здійснювати функції. Це певна категорія людей, які здійснюють роботу з
управління. Значимість менеджменту була особливо чітко усвідомлена в 30-ті роки. Вже тоді стало
очевидним, що ця діяльність перетворилася в професію, галузь знань – в самостійну дисципліну, а
соціальний прошарок людей – в досить впливову суспільну силу.
Зміст поняття „менеджмент” можна розглядати як науку і практику управління, як організацію
управління фірмою і як процес прийняття управлінських рішень.
Отже, менеджмент регулюється законами розвитку ринків системи господарювання і
направлений на гнучке пристосування виробничо-збутової діяльності фірми до ринкових умов, які
змінюються.
Загальні поняття менеджменту
Менеджмент (англ. Management – управління, завідування, організація) – це управління
виробництвом або комерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що
розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення
прибутку.
Сучасний менеджмент включає дві невід’ємні частини:

теорію керівництва;

практичні способи ефективного управління або мистецтво управління.
Поняття „менеджмент” міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового
українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші
системи
цінностей
і
пріоритетів.
У зв’язку з цим потрібно детально зупинитися на значенні терміну „менеджмент”. Українське
слово „управління” і англійське слово „менеджмент” вважаються синонімами, однак насправді їх
істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін „менеджмент”, ми слідуємо сталій в
міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і
процесів. Насправді термін „управління” не є задовільним заступником терміну „менеджмент”
тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління
соціально-економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури,
акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип
господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції.
Таким чином, термін „менеджмент” вживається стосовно до управління господарською
діяльністю,
тоді
як
у
інших
цілей
використовуються
інші
терміни.
У наших умовах потрібно вживати терміни „організація”, „управління” і „адміністрування”. Проте,
державні, громадські і інші організації також повинні використати принципи і методи
менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі витрат.
З урахуванням викладеного в роботі термін „управління” надалі буде вживатися, з певною
мірою
умовності,
в
тому
ж
значенні,
що
і
термін
„менеджмент”.
Для того щоб визначити поняття менеджменту, важливо уточнити деякі вхідні в нього положення,
передусім цільовий зміст.
Основні цілі і завдання менеджменту
Основною ціллю менеджменту є забезпечення прибутковості, або дохідності в діяльності фірми
шляхом раціональної організації виробничого процесу.
Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з
урахуванням потреб споживачі, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його
стабільного становища на ринку.
У зв’язку з цим – завдання менеджменту це:
забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають
високу кваліфікацію;

стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці та
встановлення більш високої заробітної плати;

постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;

постійний пошук і освоєння нових ринків.
До завдань, які вирішуються в менеджменті, також відносяться визначення конкретних цілей
розвитку фірми, розробка стратегій розвитку фірми, господарських завдань і шляхів їх вирішення.
А також до завдань відноситься розробка системи заходів для вирішення проблем, що плануються
на різні часові періоди, визначення необхідних ресурсів і джерел їх покриття.
Як самостійний вид професійної діяльності менеджмент можливий лише на базі ринку, який
склався і розвинувся: він є управлінським механізмом, який вбудований в ринкову економіку.
Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької
діяльності, що направлені на одержання прибутку. Зміст менеджменту, полягає в досягненні
фірмою певних результатів у ході підприємницької діяльності.
2.Загальні принципи менеджменту.
Сучасні принципи менеджменту.
Принципи управління відображають теоретичний ідеал управління, до досягнення якого
необхідно
прагнути.
Реалізація
цих
принципів
є критерієм
ефективності
і
науковості
управління на всіх його рівнях.
Для формування, функціонування і розвитку системи менеджменту дотримувати
принципи, які є загальними для всіх підсистем системи управління:
 поєднання спеціалізації і універсалізація в управлінні (при виконанні управлінських
робіт
повинно
забезпечуватися
оптимальне співвідношення
між
спеціалізацією
і
універсалізація);
 стійкість
макросередовища
до
зовнішнього
середовища
(при
зміні
окремих
елементів мікро - і
підприємства система управління повинна продовжувати функціонувати і
виконувати поставлені цілі);
 економічність управління (при виборі способів і функцій для здійснення управління
і досягнення мети необхідно обмежувати витрати: трудові, матеріальні, тимчасові, фінансові,
моральні;
 ефективність управління;
 поєднання централізації і децентралізації в управлінні (в кожній конкретній системі
управління
повинен
бути
оптимальний
рівень централізації
(децентралізація)
виконання
відповідних функцій).
Приведені принципи управління характерні для будь-якої підсистеми.
Разом з тим кожна підсистема системи повинна формуватися і функціонувати на основі
ще і специфічних принципів.
Так специфічними принципами управління
персоналом є:
розподіл праці; єдиноначальність; підлеглість особистих інтересів загальним і т.д.
3. Роль менеджменту в діяльності підприємства.
По-перше, в підвищенні ефективності виробництва, передусім продуктивності праці.
Аналізуючи діяльність фірми, слід враховувати, що прибуток - не причина існування підприємства,
а результат здійснення функцій (маркетинг, інновації, продуктивність) персоналом, об'єднаним
завдяки менеджменту в єдину систему. Менеджмент забезпечує вільне продуктивне спілкування
персоналу на підприємстві як по вертикалі (зверху вниз і знизу вверх), так і по горизонталі (між
різними підрозділами і працівниками). Це спілкування виходить за межі кабінетів вищого
керівництва і дає можливість використати потенціал колективного інтелекту й енергії.
По-друге, менеджмент дає змогу уникнути фінансових потрясінь в умовах ринку. Річ у тім,
що в умовах ринкової конкуренції важливо не стільки одержати прибуток, скільки створити умови,
необхідні для подальшого успішного функціонування підприємств.
Та або інша операція менеджменту має приносити такий прибуток, який дав би можливість
акумулювати досить коштів, що створюють реальні передумови для подолання можливих
труднощів у майбутньому, успішно елімінувати вплив ризикових ситуацій.
Соціальна функція означає, що менеджмент знижує рівень соціальної напруженості на
підприємстві і в суспільстві. Річ у тім, що управлінська діяльність, виходячи з ідей наукового
менеджменту, сформульованих Ф. Тейлором ще наприкінці XIX ст. і розвинених його
послідовниками, покликана всіляко пом'якшувати, а в ідеалі - усунути конфлікти між менеджерами
і робітниками. І це багато в чому вдається на провідних зарубіжних фірмах завдяки поширенню
акцій серед робітників, застосуванню системи "довічного найму" та ін. Конкурентоспроможність
фірми, в якій немає внутрішніх конфліктів, а до того ж чітко розподілені функції між підрозділами,
є дуже високою. Звичайно, зниження рівня конфліктності в організаціях, підвищення рівня доходів
їхніх працівників сприяють зниженню конфліктності і в суспільстві, хоч і не можна усунути їх
зовсім, оскільки існує безліч позаекономічних причин. Однак кожен, хто бував у розвинених
країнах, добре знає, що пристойні особисті законні доходи дають можливість переважній більшості
населення мати відповідні за комфортом умови життя, планувати свій розвиток, картеру, брати
участь у різноманітних формах ділового та політичного життя тощо.
Слід особливо наголосити, що провідні бізнесмени та політичні лідери справляють сильний
соціальний вплив на суспільство і як особистості. І якщо ці особистості гідні своєї держави і
завдань, що стоять перед суспільством, то це прискорює його розвиток, посилює згуртованість
його членів. Можна згадати роль Франсуа Міттерана на посту президента Франції, Гельмута Коля
на посту канцлера Німеччини. У США високо цінують громадську діяльність Лі Якокки на посту
президента
корпорації
"Крайслер".
Він
не
тільки
став
ініціатором
піднесення
конкурентоспроможності американського автомобілебудування, а й створив комітет для
відновлення Статуї Свободи у Нью-Йорку.
Міжнародна (зовнішньоекономічна) функція пов'язана зі зміцненням позиції організації та
держави у міжнародному середовищі. Річ у тім, що дедалі більша роль у завоюванні позицій на
світовому ринку відводиться "управлінській експансії", тобто посиленню впливу на третій світ
через підготовку кадрів і розроблення проектів. Сьогодні фактично сформувався ринок
менеджменту - ринок управлінських дій, проектів, кадрів, який активно впливає на товарний
ринок, ринок капіталів, цінних паперів та ін.
Провідна роль тут належить США, де в 1964 році було створено спеціальну організацію Корпус міжнародної управлінської допомоги. Це - найбільший у світі центр управлінського
досвіду, ресурси якого енергійно просуваються на ринки всіх країн. У роботі Корпусу беруть
участь 8,5 тис. американських спеціалістів і консультантів з управління; фінансування його
діяльності здійснюють 200 великих компаній США, ряд добродійних фондів і федеральний уряд.
Щороку Корпус реалізує близько 700 проектів для більш як 60 країн, у ЗО з яких він має свої
постійні представництва. В ефективній діяльності такого представництва в Асуані (Єгипет), а
також у високій ефективності розробленої Корпусом структури управління Асуанською
гідроелектростанцією на Нілі одному з авторів цієї книги довелося, наприклад, переконатися ще
десять років тому під час перебування в Єгипті.
Роль міжнародної функції менеджменту нашим підприємствам слід враховувати під час
виходу на світові ринки. Передусім треба зважати на ту обставину, що чимало керівників
зарубіжних фірм-конкурентів спираються на багатий досвід американського менеджменту.
4.Функції менеджменту.
Основні функції менеджменту характеризуються повнотою змісту, стійкістю структури,
системністю й універсальністю використання в різних сферах діяльності. Головна їхня особливість
у тому, що кожна основна функція менеджменту являє собою окремий процес управління по
виробленню методів активізації і засобів впливу на персонал і його діяльність для досягнення
загальних результатів соціально-економічної системи.
Функції цікаві тим, що в систематизованому виді можуть дати повне представлення про
процеси мотивації, впливи і взаємодії від зародження ідей до їхньої реалізації, оцінки результату і
появи наслідків. Основні функції характеризують вплив, обумовлюючи його визначальні засоби,
реалізація яких може забезпечити необхідний результат.
Стратегія управління розробляється на тривалі період, але може розроблятися і на поточний
період при корінних поворотах у господарській політиці. Стратегія управління властива як
великим, так і малим підприємствам, будь-яким формам господарювання.
У даній роботі
розглянуті основні функції менеджменту, сутність і
зміст функцій, їхній
взаємозв’язок, а також функції процесу в системі менеджменту.
Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організації
підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.
У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація і
контроль.
Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організації
підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.
4.1. Функція планування.
Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути мета організації і що
повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. По суті це підготовка сьогодні до завтрашнього
дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися.
План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації.
Стадії процесу планування в основному універсальні. Що ж стосується конкретних методів і
стратегії, то вони істотно розрізняються.
Звичайно організація формує єдиний план для управління її загальною діяльністю, але в її
рамках окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей і задач
організації різні методи. У такий спосіб складена карта шляху, по якому повинна пройти
організація за конкретний період часу.Планування як основна функція менеджменту являє собою
вид діяльності поформуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх
членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і
реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне з засобів впливу має свою
специфіку й умови використання.
Концепція - ідея, теоретичні і методологічні основи її розробки, обґрунтування, методи й
умови реалізації. Будь-яка теоретична економічна проблема до її втілення в економіці проходить
стадію формування концепції.
Прогноз - наукове передбачення можливого стану фірми, корпорації, економіки, суспільства в
майбутньому. Прогнози в бізнесі розробляються по складних соціально-економічних проблемах,
як
правило,
на
довгостроковий
чи
середньостроковий
період.
Найчастіше
прогноз
використовується в стратегічномууправлінні.
Програма - закінчений комплекс завдань, заходів, робіт, об’єднаних загальною метою, що має
конкретний кінцевий результат, що вимагає залучення значних ресурсів, здійснюваний сукупністю
взаємодіючих органів, організацій, обличчя різних функціональних сфер економіки.
Єдиного методу планування, який би відповідав кожної ситуації, не існує. Тип планування й
акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній
ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так,
стратегічне планування (вищий рівень) – це спроба глянути в довгостроковій перспективі на
основні складові організації.
На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються
проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті
подібно зі стратегічним.
Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним
плануванням. Це - основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що
називається генеральним, чи загальним, планом, чи бізнес-планом функціонування організації.
Планування припускає використання всіх методів, тактик і процедур, що менеджери
використовують для планування, прогнозування і контролю майбутніх подій.
За допомогою функції планування у визначній мірі зважується проблема невизначеності в
організації. Планування допомагає менеджерам краще справитися з невизначеністю і більш
ефективно на неї реагувати. Тому варто пам’ятати, що невизначеність - це одна з основних причин,
по якій планування може допомогти організації краще керувати в умовах невизначеності, більш
ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища.
4.2.Функція організації.
Функція організації складається у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма
підрозділами організації, визначення порядку й умові її функціонування. Це - процес об’єднання
людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей.
Ціль планування - це дозволити невизначеність. Проте як би важливим ні було планування - це
тільки початок. Організація, що має велику кількість різних планів і не має цільної схеми
структури перетворення їх у життя, приречена на неуспіх. Справа в тім, що функції планування й
організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються.
Планування готує сцену для того, щоб реалізувати мети організації, а організація як функція
управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.
Оскільки концепція організації складається в зведенні воєдино усіх фахівців фірми,
завдання полягає в тім, щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність для кожного з
них.
Таким чином, організація - це друга функція управління.
Сучасні організації:
1. Велика кількість надзвичайно потужних великих комерційних некомерційних
організацій.
2. Велика кількість керівників, невелика кількість керівників середньої ланки.
3. Чітко окреслені управлінські групи, управлінська робота відокремлюється від
виробничої діяльності, існує як окремий вид праці, що потребує спеціальної управлінської освіти.
4.
рішення.
Велика кількість компетентних людей, здатних приймати важливі для організації
5. Наголос на колективну роботу і раціональність.
4.3. Функція мотивації.
Поведінка людини завжди мотивована. Віна може працювати ретельно, з наснагою й
ентузіазмом, а може ухилятися від роботи. Поведінка особистості може мати і будь-які інші
прояви. В усіх випадках варто шукати мотив поведінка.
Мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистісних
цілей і цілей організації. Традиційний підхід ґрунтується на вірі в те, що співробітники - усього
лише ресурси, активи, якими повинні змусити ефективно працювати.
Прагнення людини реалізувати себе у своїй справі безперечно. Так уже вона улаштована. Там,
де управління й організація праці надають співробітникам такі можливості, їхня праця буде
високоефективна, а мотиви до праці - високими.
Значить мотивувати співробітників - це торкнутися їхніх важливих інтереси, дати їм шанс
реалізуватися в процесі трудової діяльності.
Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні і процесуальні.
Теорії змістовної і процесуальної мотивації пов’язані зі значеннями : споживи і винагорода.
Споживи - це усвідомлена відсутність чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Споживи
можна задовольнити винагородами. Винагорода - це те, що Людина вважає для собі цінним.
Змістовні теорії мотивації насамперед стараються визначити споживи, спонукаючі людей до
дії, особливо при визначенні об'єму і змісту роботи.
Процесуальні теорії розглядають мотивацію в іншому плані. У них аналізується ті, як
людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вигляд поведінки.
Процесуальні теорії не оспорюють існування потреб, але вважають,
що поведінка людей
визначається не тільки ними. [10]
4.4. Функція контролю.
Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на
спостереженні за процесом управління та на його оцінці.
Контроль є кінцевою функцією
менеджменту. У самому загальному виді контроль означає процесс порівняння (зіставлення)
фактично досягнутих результатів із запланованими.
Деякі організації створили цілі системи контролю. Їх функції складаються в посередництві
між планами і діяльністю, тобто система контролю забезпечує зворотний зв’язок між чеканнями,
визначеними первісними планами менеджменту, і реальними показниками діяльності організації. І
той, хто має сучасні і точні системи контролю, має більше шансів вижити. Для менеджменту
характерно велика кількість не тільки різних видів планів, але і видів і систем контролю. Усі
системи контролю завжди базувалися на ідеї зворотного зв’язку, а саме: вони зіставляють реальні
досягнення з прогнозними даними. У результаті установлюються відхилення для того, щоб або
виправити негативні впливи, або підсилити дію, якщо результати позитивні.
Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити
проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в
організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи.
Остаточна мета контролю полягає в тому, щоб обслуговувати різні плани і цілі
менеджменту.
Безсумнівно, що в майбутніх контрольних системах будуть використані нові пристосування і
нові досягнення, однак базис, на якому вони створюються, залишиться тим же.
Функція контролю не є кінцевим пунктом усього процесу управління організацією. На
практиці такого кінцевого пункту не існує взагалі, тому що кожна управлінська функція
спонукувана інший. Виникає свого роду поступовий круговий рух. Наприклад, інформація,
отримана в процесі контролю, може використовуватися на етапі планування, організації і мотивації
співробітників.
Менеджери високого рівня велику частину свого робочого часу витрачають на здійснення
функцій планування і контролю, а більш низького рівня більше зайняті підбором кадрів,
організацією їхньої праці. Однак на всіх рівнях управління вони у визначеній мері використовують
і виконують усі чотири функції управління: планування, організації, мотивації і контролю.
Менеджерів на всіх рівнях оцінюють по двох основних критеріях: результативності (тобто
можливості досягти бажаного результату) і ефективності (можливості досягти результату з
найменшими витратами).
Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процессу управління, а
система управління конкретним видом діяльності - це сукупність функцій, зв’язаних єдиним
управлінським циклом. Основні функції мають самостійність і випливають одна за іншою поки
кожна конкретна не виконається.
5. Поняття, характеристики і типи організацій
Поняття організації
Поняття "організація" (англ. organization) походить від давньогрецького слова "органон", яке
позначає знаряддя або інструмент. Від нього ж пішло поняття "орган", а потім, як похідні, "організм"
і "організація". Виросла організація із людських потреб у кооперації зусиль для досягнення своїх
особистих цілей у зв´язку з наявністю цілого ряду фізичних, біологічних, психологічних і соціальних
обмежень.
Нині поняття "організація" широко вживається в багатьох науках (філософії, математиці,
економіці, соціології та ін.) і в практичній діяльності. Це поняття багатозначне. Найчастіше воно
означає: внутрішню упорядкованість, узгодженість взаємозалежних елементів цілого (системи);
сукупність процесів або дій, що забезпечують досягнення цілей системи; об´єднання людей, спільна
діяльність яких спрямована на реалізацію встановлених програм на основі певних правил і процедур.
Таким чином, це поняття може означати об´єкт, властивості об´єкта та діяльність (процес) і
вживається для позначення різних семантичних категорій: соціальної організації або інституту
(статика) і процесу управління як впорядковуючої та свідомо координуючої діяльності (динаміка).
Суспільство складається з безлічі організацій, з якими пов´язані всі аспекти і прояви людського
життя - суспільства в цілому, економіки, науки, освіти, навіть особистого життя.
Організація - це соціальне утворення з визначеними межами, яке свідомо координується і
функціонує на відносно простій основі для досягнення мети. Під словами "яке свідомо
координується" ми розуміємо управління, під "соціальним утворенням" - те, що організація
складається з людей чи груп осіб, які взаємодіють між собою. Організаційні процеси містять у собі
соціальну сутність, а взаємодія членів груп повинна бути збалансованою і припускає необхідність у
координації.
За висловом В.І. Терещенка, під організацією розуміється структура, кістяк, у рамках якого
здійснюються певні заходи.
Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної
цілі чи цілей. Щоб бути справді організацією, ця група повинна відповідати таким вимогам:
- наявність принаймні двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;
- наявність хоча б однієї спільної мети;
- наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значимої для всіх мети.
Будь-яка організація складається з елементів (відділів, служб, груп, окремих виконавців), їхніх
ролей і відносин, визначених ієрархією, поліархією, писаними і неписаними правилами (кодексами)
поведінки. Ці ролі, відносини й кодекси можуть мати офіційні та неофіційні аспекти або офіційну і
неофіційну структури.
Поняття "організація" відноситься до числа найбільш часто вживаних.
Воно вживається щонайменше у трьох значеннях:
- організація як система;
- організація як стан;
- організація як процес.
Організації як системі притаманні такі ознаки:
• цілісність - передбачається, що система являє собою сукупність конкретних елементів із
властивими тільки їм властивостями і характером взаємозв´язку. Таким чином, система виділяється з
нескінченного різноманіття об´єктів матеріального світу;
• подільність - передбачається, що система допускає розподіл її на підсистеми й елементи, що,
у свою чергу, мають системні властивості. Сама ж досліджувана система входить у більш широку
сукупність елементів, тобто в систему більш високого рівня.
Організація як процес є прояв суспільної діяльності, що виникла на основі суспільного поділу
праці. Функціональним призначенням організації в цьому значенні є створення нових і
удосконалення створених і функціонуючих систем будь-якого виду. Тому організувати - значить
створити нову систему або поліпшити стан колишньої в процесі її функціонування відповідно до
мінливих внутрішніх і зовнішніх умов.
Організація як форма суспільної діяльності завжди конкретна, як і інші види праці.
Конкретність організації обумовлюється її об´єктом. Для виробничої системи велике значення має
організація виробництва, праці та управління.
Організація як процес здійснюється людьми. Вона сформувалася у величезний самостійний
об´єкт, тому виділилася також особлива група професійних працівників, яких називають фахівцями з
організації виробництва, праці та управління. У своїй практичній діяльності вони широко
використовують організаційні методи, що забезпечують реалізацію організаційних впливів.
Застосування заходів організації як засобу удосконалення систем припускає наявність загальних
організаційних основ. Такими є об´єктивні закони організації.
Організація процесу управління, як і всяка організація взагалі, припускає розподіл і
закріплення робіт по етапах, регламентування і нормування їхньої послідовності і термінів,
установлення міри дисциплінарних стягнень, введення обов´язкових вимог здійснення процесу
управління.
Організація процесу управління - це всебічне його упорядкування, що визначає чіткість,
послідовність і припустимі межі його здійснення. Інакше кажучи, це доцільна побудова процесу
управління в часі й у просторі відповідно до потреб узгодження спільної праці в соціальноекономічній системі з задачами підвищення ефективності управління виробництвом.
Організація процесу управління припускає встановлення:
• необхідної послідовності виконання різних його циклів, етапів, стадій і операцій, а також
можливої і необхідної у певних умовах паралельності виконання різних робіт;
• тимчасових меж виконання робіт визначеного виду і їхнє групування за факторами
інтенсифікації управління;
• чіткого порядку надходження необхідної і достатньої інформації для нормального і
своєчасного здійснення кожного з етапів процесу управління і всіх його операцій;
• порядку участі різних ланок системи управління в етапах процесу управління;
• процедур процесу управління як обов´язкових операцій для визначеного виду робіт (операцій
узгодження, обговорення, візування, затвердження, інформування й ін.).
Організація має відносно визначені межі, що можуть мінятися згодом. Члени організації, на
яких покладаються визначені обов´язки, вносять свій внесок у досягнення встановлених цілей.
Перевага організованих груп полягає в тому, що людина, входячи до складу колективу, може більш
успішно досягти своїх цілей, ніж індивідуально. Тому для досягнення своїх цілей вона створює
інтегровані, кооперативні системи поведінки.
Визначення організації передбачає необхідність формального координування взаємодії
працівників. Структура організації визначає, яким чином повинні бути розподілені задачі, хто
доповідає і кому, які формальні координуючі механізми і моделі взаємодії. Для неї характерна
комплексність, формалізація і визначене співвідношення централізації і децентралізації.
Важливо підкреслити, що організації заздалегідь проектуються, моделюються для формування
структури, підлеглої інтересам досягнення встановлених цілей. У проектуванні організації
використовується уявлення про неї як про організм, що діє раціонально і цілеспрямовано, що має
апріорі встановлену мету й удосконалює методи досягнення мети. Проектування в сучасних умовах
викликане до життя складністю управління організаціями, необхідністю застосування науково
обгрунтованих методів для виконання функцій управління і спеціалізацією управлінської праці. Цей
підхід якісно відрізняється від широко розповсюджених методів підвищення ефективності
організацій - таких як традиційне розчленовування й об´єднання на науковій основі підрозділів чи
сфер відповідальності керівників, їхня заміна, поліпшення тих чи інших організаційних процедур.
Кожна організація має своє призначення - місію, в ім´я якої люди поєднуються і здійснюють
свою діяльність. Місія - поняття неоднозначне. Здійснюючи свою місію (призначення), організація
домагається досягнення визначених цілей - виживання, росту, прибутковості. Вона випускає
визначену продукцію і надає послуги, використовує різні технології тощо.
В організаціях важливе значення має ієрархія. Організація вважається ієрархічною, якщо
відносини між начальником і підлеглими мають ланцюговий характер. Із збільшенням ієрархічності
зростає кількість підлеглих, які водночас є начальниками. Таким чином, утворюється "потік" влади й
відповідальності, що "спускається" по неперервній лінії від вищих рівнів влади до нижчих. Цю лінію
можна назвати "порядком підлеглості", або "порядком влади".
Сутність ієрархічних відносин становлять відносини між вищою службовою особою або
підрозділом та підлеглими. Чисельність підлеглих характеризує "розмах" влади, або розмах
управління. Чим ширший цей розмах, тим більше ліній влади відгалужується від начальника.
Загальна чисельність людей, підлеглих вищій владі, в організації може бути збільшена або
розширенням розмаху, або подовженням лінії влади, або поєднанням першого і другого способів.
Слід зазначити, що власне ієрархічний рівень ще не визначає ранг або статус усіх посад, або
особисте звання людей, що обіймають певні посади. Кожний з рівнів складається переважно з цілої
низки посад і завдань. На практиці вища посада в будь-якій ієрархії служить значущим символом у
здійсненні розпорядчого впливу і організації управлінського процесу. Лінії влади можуть
розглядатися як хребет внутрішньої системи контактів і сполучна основа побудови структури
управління.
Складні організації. Управління дуже рідко має справу з організаціями, які мають лише одну
мету. Складні організації мають набір взаємопов´язаних цілей. Наприклад, "Мак Дональде" є
організацією, яка складається більш як із семи тисяч самостійних підприємств, робота яких
забезпечується підтримкою великої кількості організацій, які ведуть будівництво магазинів і цехів,
здійснюють рекламу та закупку продуктів, розробляють нові види продуктів, здійснюють контроль
якості. Кожна установа "Мак Дональде" має свої плани реалізації продукції та прибутків.
Організація є системою, тобто сукупністю взаємодіючих елементів, що складають цілісне
утворення, яке має властивості, відмінні від властивостей складових елементів. Основними формами
підприємницької діяльності в Україні є підприємства, товариства, кооперативи, які утворюються
згідно з Законом України "Про підприємництво". Крім того, існують такі організації, як банки,
страхові компанії, кредитні спілки, біржі, фонди.
Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати об´єднання, до яких належать
асоціації, концерни, консорціуми, холдинг-компанії, виробничі об´єднання, франчайзні об´єднання.
Світова практика формування підприємницьких структур свідчить, що найдоцільніше в основу
кооперацій між великими та дрібними фірмами покласти систему франчайзних договірних відносин.
Термін "франчайза" запозичено з французької мови і означає угоду великих корпорацій
(франчайзерів) з малими фірмами (франчайзі) або окремими підприємцями на засадах системи
взаємовигідних пільг і привілеїв.
На Заході так функціонують відомі фірми "Мак Дональде", "Кока-Кола", "Адідас" та ін.
Франчайзер надає право дрібному підприємцеві вести справу у формі, що визначена угодою, на
певній території та протягом обумовленого часу. При цьому велика фірма забезпечує малу своїми
товарами, рекламними послугами, ефективними технологіями, фірмовим знаком тощо. За своєю
суттю франчайзі виконують функції дилерів, торговельних підприємств, посередників, ліцензіатів,
філій, роздрібних продавців і зобов´язані підтримувати ділові контакти тільки з франчайзерами.
Найчастіше франчайза виникає в галузі торгівлі, послуг, харчування. Не виключена можливість її
застосування у сфері виробництва, науково-дослідницької діяльності, навчання.
Основні риси соціальної організації
Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно.
Організація як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним
утворенням — об´єднанням людей, закладам, установам тощо.
Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов´язаних
специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.
Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони
мають відмінні від них риси:
1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних
цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана
організацією мета не обов´язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому
організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності
для досягнення загальної мети.
2. Соціальна організація має чіткий загальнообов´язковий порядок, система її статусів і ролей
— ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила,
регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко
визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).
3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати
координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір
залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.
Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму
організації. Основний критерій структурування соціальних організацій — ступінь формалізації
існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.
Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв´язків,
статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна
структура (мерія). В основі формальної організації лежить розподіл праці, її спеціалізація за
функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими
будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація
нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального
розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні
спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно
службові зв´язки між індивідами.
М. Вебер розглядав організацію як систему влади і розробляв теоретичні основи її управління.
На його думку, вимогам спеціалізованої і багатогранної організації найліпше відповідає
бюрократична система. Переваги бюрократії найпомітніші, коли їй (бюрократії) під час виконання
службових обов´язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Відповідно
до цього бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність,
невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади. Головний недолік
бюрократії — відсутність гнучкості, шаблонність дій.
Неформальні організації. Ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв´язків
учасників і характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини
лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне
змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.
Переважна більшість цілей, які ставлять перед coбою люди, соціальні спільноти, неможливо
досягти без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш
значущі серед них:
— організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні
підприємства і фірми, фінансові установи, банки);
— організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової
освіти);
— організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров´я, відпочинку, фізичної
культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);
— науково-дослідні організації;
— органи законодавчої, виконавчої влади.
Їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно корисні функції:
кооперацію, співробітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний
контроль.
Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному,
політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає
організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей,
повинні мати численні зв´язки з навколишнім світом.
6. Формальні і неформальні організації
В організації тісно переплетені два види груп: формальні та неформальні.
Формальні групи створюються за бажанням керівника у результаті вертикального та
горизонтального поділів праці з метою виконання певних завдань і досягнення конкретних цілей.
Виділяють 3 типи формальних груп:
групи керівників (командні групи) : президент компанії і
віце –президенти, начальник цеху та його заступники тощо.
цільові виробничі (господарські) групи : групи
технологів, дизайнерів, конструкторів, фінансистів, економістів тощо.
комітети, які у свою чергу поділяються на спеціальні
(комітет з усунення браку на виробництві, комітет зі скорочення працівників, ліквідаційна
комісія) та постійні (ревізійна комісія, науково – технічна рада, рада директорів та ін.) .
Неформальні групи створюються спонтанно на засадах соціальної взаємодії. Працівники
вступають у неформальні групи для задоволення почуття причетності, взаємодопомоги, взаємо
захисту, тісного спілкування. У неформальних групах є також певна структура, неформальний лідер,
вони використовують у своїй діяльності неписані правила (норми), але управляти ними значно
складніше, ніж формальними групами.
Управление неформальными организациями
Нeфopмaльнaя opгaнизaция — этo cпoнтaннo oбpaзoвaвшaяcя гpyппa людeй, кoтopыe вcтyпaют
в peгyляpнoe взaимoдeйcтвиe для дocтижeния oпpeдeлeнныx цeлeй. Кaк и y фopмaльныx
opгaнизaций, эти цeли являютcя пpичинoй cyщecтвoвaния тaкoй opгaнизaции. В кpyпныx
opгaнизaцияx cyщecтвyeт нecкoлькo нeфopмaльныx opгaнизaций, кoтopыe бывaют oбъeдинeны в
ceть.
В нeфopмaльныx opгaнизaцияx имeютcя нeпиcaныe пpaвилa — нopмы, кoтopыe cлyжaт
этaлoнaми пoвeдeния. Вaжнeйшиe пpичины вcтyплeния в гpyппy: yдoвлeтвopeниe чyвcтвa
пpинaдлeжнocти, взaимoпoмoщь, зaщитa, тecнoe oбщeниe и cимпaтия.
Оcнoвныe xapaктepиcтики нeфopмaльныx opгaнизaций, oкaзывaющиe cильнoe влияниe нa
эффeктивнocть фopмaльнoй opгaнизaции, cлeдyющиe:
— coциaльный кoнтpoль. Пepвым шaгoм к ycтaнoвлeнию coциaльнoгo кoнтpoля зa cвoими
члeнaми являeтcя ycтaнoвлeниe нopм. Чтoбы быть пpинятым гpyппoй и coxpaнить в нeй cвoe
пoлoжeниe, личнocть дoлжнa coблюдaть эти нopмы. Тex, ктo нapyшaeт нopмы, кaк пpaвилo, ждeт
oтчyждeниe oт гpyппы;
— coпpoтивлeниe пepeмeнaм. Вoзникaeт вceгдa, кoгдa члeны гpyппы ycмaтpивaют в пepeмeнax
yгpoзy cyщecтвoвaнию гpyппы, иx oбщeмy oпытy, yдoвлeтвopeнию coциaльныx нyжд, oбщим
интepecaм, пoлoжитeльным эмoциям;
— нeфopмaльныe лидepы. Выпoлняют двe фyнкции: пoмoгaют гpyппe в дocтижeнии ee цeлeй,
пoддepживaют coциaльнoe взaимoдeйcтвиe.
Нeфopмaльныe гpyппы мoгyт вecти ceбя нeпpoдyктивнo, чтo нepeдкo мeшaeт дocтижeнию
фopмaльныx цeлeй. Пo нeфopмaльным кaнaлaм мoгyт pacпpocтpaнятьcя лoжныe cлyxи, пpивoдящиe
к вoзникнoвeнию oтpицaтeльнoгo oтнoшeния к pyкoвoдcтвy. Пpинятыe гpyппoй нopмы зaчacтyю
пpивoдят к cнижeнию пpoдyктивнocти. Тeндeнция к coпpoтивлeнию пepeмeнaм мoжeт зaдepживaть
иннoвaциoнный пpoцecc. Чacтo нeпpoдyктивнoe пoвeдeниe являeтcя peaкциeй нa нecпpaвeдливoe
oтнoшeниe нaчaльcтвa к гpyппe.
Пpeдaннocть гpyппe чacтo пepepacтaeт в пpeдaннocть opгaнизaции, и мнoгиe люди
oткaзывaютcя oт выcoкooплaчивaeмыx дoлжнocтeй в дpyгиx кoмпaнияx, пoтoмy чтo нe xoтят
нapyшaть coциaльныe cвязи, пpиoбpeтeнныe в дaннoй кoмпaнии. Цeли гpyппы мoгyт coвпaдaть c
цeлями вceй opгaнизaции, a нopмы эффeктивнocти мoгyт пpeвышaть нopмы opгaнизaции, чтo
пpивoдит к пoвышeнию пpoизвoдитeльнocти.
Нeфopмaльныe кaнaлы cвязи инoгдa дoпoлняют фopмaльнyю cиcтeмy кoммyникaций.
Иccлeдoвaтeли yтвepждaют, чтo нeoбxoдимo пpизнaвaть cyщecтвoвaниe нeфopмaльныx гpyпп,
ocoзнaвaя, чтo иx yничтoжeниe пpивeдeт к yничтoжeнию фopмaльнoй opгaнизaции. Нeoбxoдимo
выcлyшивaть мнeния члeнoв и лидepoв нeфopмaльныx гpyпп. Пepeд кaкими-либo дeйcтвиями
pyкoвoдcтвo дoлжнo пpocчитывaть oтpицaтeльнoe вoздeйcтвиe нa нeфopмaльнyю opгaнизaцию.
7. Концепція життєвого циклу організації
Життєвий цикл організації
Організації зароджуються, розвиваються, добиваються успіхів,, слабшають і, зрештою,
припиняють своє існування. Деякі з них існують нескінченно довго, жодна не живе без змін. Нові
організації формуються щодня. У той же час щодня сотні організацій ліквідуються назавжди. Ті, що
вміють адаптуватися процвітають, негнучкі - зникають. Якісь організації розвиваються швидше
інших і роблять свою справу краще, ніж інші1. Керівник повинен знати, на якому етапі розвитку
знаходиться організація, і оцінювати, наскільки прийнятий стиль керівництва відповідає цьому
етапу.
Саме тому розповсюджене поняття про життєвий цикл організацій як про передбачувані їх
зміни з визначеною послідовністю станів протягом часу. Застосовуючи поняття життєвого циклу,
можна побачити: існують виразні етапи, через які проходять організації, і переходи від одного етапу
до іншого є передбачуваними, а не випадковими.
Концепції життєвого циклу приділяється велика увага в літературі, яка вивчає ринки. Життєвий
цикл використовується для пояснення того, як продукт проходить через етапи народження чи
формування, росту, зрілості й спаду. Організації мають деякі виняткові характеристики, що
вимагають визначеної модифікації поняття життєвого циклу. Один з варіантів розподілу життєвого
циклу організації на відповідні тимчасові відрізки передбачає наступні етапи.
1. Етап підприємництва. Організація знаходиться в стадії становлення, формується життєвий
цикл продукції. Цілі є ще нечіткими, творчий процес проходить вільно, просування до наступного
етапу вимагає стабільного забезпечення ресурсами.
2. Етап колективності. Розвиваються інноваційні процеси попереднього етапу, формується
місія організації. Комунікації і структура в рамках організації залишаються в сутності
неформальними. Члени організації витрачають багато часу на виконання своїх обов´язків і
демонструють високі зобов´язання.
3. Етап формаліації і управління. Структура організації стабілізується, вводяться правила,
визначаються процедури. Опір робиться на ефективність інновацій і стабільність. Розробка і
прийняття рішень стають ведучими компонентами організації. Зростає роль вищої керівної ланки
організації, процес прийняття рішень стає більш зваженим, консервативним. Ролі уточнені таким
чином, що вибуття тих чи інших членів організації не викликає серйозної небезпеки.
4. Етап розробки структури. Організація збільшує випуск своїх продуктів і розширює ринок
надання послуг. Керівники виявляють нові можливості розвитку. Організаційна структура стає
більш комплексною і відпрацьованою. Механізм прийняття рішень децентралізований.
5. Етап спаду. У результаті конкуренції на ринку, в організації зменшується попит на свою
продукцію чи послуги. Керівники шукають шляхи утримання ринків і використання нових
можливостей. Збільшується потреба в працівниках, особливо тих, хто має найбільш цінні
спеціальності. Кількість конфліктів нерідко збільшується. До керівництва приходять нові люди, які
намагаються затримати занепад. Механізм розробки і прийняття рішень централізований.
Графічно основні етапи життєвого циклу організації представлені на рисунку 4.7. На ньому
показано по вихідній лінії створення, ріст і зрілість організації, а також її занепад, що позначений
спадаючою кривою.
Рис. 4.7 Життєвий цикл організації (типова крива)
На основі проведених досліджень і узагальнення накопиченого досвіду стадії життєвого циклу
організації можна представити більш детально.
Народження. Засновники організації виявляють незадоволені вимоги споживача чи соціальні
потреби. Цілеспрямованість, здатність ризикувати і відданість справі характеризують цей етап.
Нерідко використовується директивний метод керівництва, який потребує швидкого виконання і
ретельного контролю. Для тих, хто в цей період працює в організації, характерні найвища
згуртованість і взаємодія.
Дитинство. Це - небезпечний період, оскільки найбільша кількість невдач відбувається
протягом перших років після виникнення організації. Зі світової статистики відомо, що величезне
число організацій невеликого масштабу зазнають невдачі через некомпетентність і недосвідченість
керівництва. Кожне друге підприємство малого бізнесу терпить крах протягом двох років, чотири з
п´яти підприємств - протягом п´яти років свого існування. Задача цього періоду - швидкий успіх.
Цілі - здорове існування і розвиток, а не просте виживання. Нерідко вся робота виконується на межі
можливостей, щоб не втратити темп зростаючого успіху. Управління здійснюється діяльним і
підготовленим керівником і його командою.
Отроцтво. Під час цього перехідного періоду ріст організації здійснюється, як правило,
несистематично, ривками; організація все більше набирає силу, однак координація проводиться
нижче оптимального рівня. Більш організовані процедури поступово заміняють ризиковану
пристрасть до успіху. Налагоджується планування, розробка бюджетів, прогнозів. Розширюється
прийом на роботу фахівців, що викликає тертя з колишнім складом. Засновники організації змушені
більше виконувати роль безпосередніх керівників, а не підприємців, проводячи систематичне
планування, координацію, управління і контроль.
Рання зрілість. Відмітні ознаки цього періоду - експансія, диференціація і, можливо,
диверсифікованість. Утворюються структурні підрозділи, результати діяльності яких вимірюються
отриманим прибутком. Використовується багато загальноприйнятих методів оцінки ефективності,
посадові інструкції, делегування повноважень, норми продуктивності, експертиза, організація
навчання і розвитку. Однак починають виявляти себе тенденції бюрократизму, боротьби за владу,
місництва, прагнення домагатися успіху за будь-яку ціну.
Розквіт сил. Маючи в правлінні акціонерів, організація ставить на даному етапі ціль
збалансованого росту. Структура, координація, стабільність і контроль повинні мати таке ж
значення, як і інновації, удосконалення всіх частин і децентралізація. Приймається концепція
структурних підрозділів, результати діяльності яких вимірюються отриманим прибутком. Нова
продукція, ринок збуту і технології повинні бути керованими, а кваліфікаційні навички
управлінського персоналу - більш відточені.
Повна зрілість. Маючи компетентне, але не завжди відповідальне керівництво, організація діє
практично сама по собі. Дуже часто встановлюється небажаний стан загальної благодушності.
Незважаючи на те, що картина доходів цілком прийнятна, темпи росту уповільнюються. Організація
може відхилятися від своїх первісних цілей під впливом зовнішнього тиску. Разом з тим слабкості
занадто очевидні. Ці симптоми нерідко ігноруються керівництвом.
Старіння. Цей тип ніколи б не настав, якби керівництво організації постійно усвідомлювало
необхідність відновлення. Конкуренти незмінно заміряються на частку організації на ринку.
Бюрократична тяганина, не завжди обґрунтована стратегія, неефективна система мотивацій,
громіздка система контролю, закритість до нових ідей - усе це, разом узяте, створює умови для
"закупорки артерій". Як показує практика, дуже важко зупинитися і припинити виконання
непродуктивної роботи. У результаті організація поступово починає розпадатися. Вона змушена або
прийняти тверду систему відновлення, або загинути як самостійна структура, влившись у відповідну
корпорацію. Організація відкочується назад, і знову починається боротьба за її виживання.
Відновлення. Організація в стані піднятися з попелу як Фенікс. Це може зробити нова команда
керівників, уповноважених на проведення реорганізації і здійснення планової програми
внутрішнього організаційного розвитку.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа