close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Олег Вовк
Справжнє християнство або Про що пише біблія
Київ 1998
Присвячую всім тим хрещеним українцям, які не читали біблії.
Автор.
Ця праця присвячена проблемі ідейно-тематичного змісту Біблії. Сутність Біблії
приховано за багатослівними, але малозмістовними масивами тексту. Науковий аналіз змісту
Біблії дозволяє виразно показати головні ідеї, які лежать в її основі.
Подані в цій праці ідеї не є новітніми відкриттями. Про них писали античні критики
християнства – римський імператор Юстиніан Відступник ("Проти Християн"), філософи
Цельс ("Правдиве слово"), Порфирій ("Проти християн") та багато інших. Однак, ці твори з
якихось дивних причин, як в радянські часи, так і зараз, є недоступними для широкого
загалу.
Цією брошурою ми продовжуємо критику християнства, розпочату видатними українцями
Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком та Василем Стусом.
Зміст
І. Призначення Ісуса
1. До кого прийшов Ісус?
2. Ісус і "язичники".
3. Нерозв'язане запитання.
4. Мета Ісуса.
ІІ. Закон Мойсея
1. Десять заповідей.
2. Обіцяний Край або Чи можна вбивати?
3. Злочинна Пасха або "Бог"-дітовбивця.
ІІІ. Пророки і псалтир про месію
1. Пророки.
2. Псалтир.
ІV. Єретичне вчення Савла
1. Хто такий Савл?
2. Нововведення Савла.
3. "Правда" божа.
4. "Закон віри".
5. Християнська класифікація людей.
V. Підвалини справжнього християнства
1. Хто такий Ягве (Єгова)?
2. Хто такий Ісус?
3. Сутність християнства.
Висновки
І. Призначення Ісуса
Центром усього християнського вчення є постать єврея Ісуса ("Христа"). Його прихід
привів до перебудови старозавітної релігії євреїв на нову нібито "інтернаціональну"
християнську релігію. Щоб правильно зрозуміти християнство, слід насамперед правильно
зрозуміти особу єврея Ісуса, а саме, дати відповідь на такі запитання:
- До кого Ісус прийшов?
- Що хотів зробити Ісус на землі?
1. До кого прийшов Ісус?
Ісус в Євангеліях сам говорить про те, до кого він прийшов. Дамо слово Ісусу.
"Я посланий лише до гинучих овечок дому Ізраїлевого" (Матвій, 15, 24)
Сказано ясно і однозначно: Ісус прийшов виключно до євреїв, про що і посвідчив
особисто своїм власним словом.
Таке ж особисте свідчення Ісуса знаходимо в таких словах.
"І закликав він дванадцятьох своїх учнів ... і їм наказав, промовляючи: "На путь до
язичників не ходіть, і до самаритянського міста не входьте, але ідіть швидше до овечок
гинучих дому Ізраїлевого"(Матвій, 10, 1-6).
І далі Ісус застерігає: "... Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та
по синагогах своїх бичувати вас будуть."
Очевидно, що йдеться саме про євреїв, бо у язичників синагог не має.
Відповідаючи на запитання Петра, Ісус говорить: "По-правді кажу вам, що коли при
відновленні світу, син людський сяде на престолі слави своєї, тоді сядете й ви, що за мною
пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих..." (Матвій, 19,
27-29). Як свідчать послання апостола Павла, язичники суду не підлягають – вони погинуть
всі підряд буз будь-якого суду, коли прийде месія: "Котрі бо згрішили без Закону, ті без
Закону і загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом" (Павло до Римлян, 2,
12).
Ісус і не збирається ні сам, ні через учнів судити під час другого пришестя будь-кого, крім
"племен Ізраїлевих" – євреїв. "Язичники" просто будуть понищені єврейським "богом" без
суду.
Таким чином, Ісус не лише спрямовує свої зусилля на допомогу євреям, він прямо
забороняє учням йти до неєвреїв. Отже, ми є свідками звичайнісінького єврейського
націоналізму – сіонізму.
2. Ісус і язичники.
Якщо Ісус прийшов лише до євреїв, то яким було його ставлення до "язичників", тобто
неєвреїв? Читаємо Євангелія.
"І ось жінка одна хананеянка ... заголосила до нього й сказала: "Змилуйся надо мною,
господи, сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!"
А він їй не казав ані слова. Тоді учні його, підійшовши, благали його та казали:"Відпусти
її, бо кричить услід за нами!"
А він відповів і сказав: "Я посланий лише до овечок гинучих дому Ізраїлевого"... А вона,
підійшовши, уклонилася йому та й сказала: "Господи, допоможи мені!" А він відповів і
сказав: "Не годиться взяти хліб у дітей і кинути собакам"... Вона ж сказала: "Так, господи!
Аже ж і собаки їдять ті кришки, що падають зі столу їх панів". Тоді відповів і сказав їй
Ісус: "О, жінко, твоя віра велика, – нехай буде тобі, як ти хочеш!" (Матвій, 15, 22-28).
Цей же епізод в дещо іншому викладі знаходимо і в Євангелії від Марка (Марк, 7, 25-29):
"... жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, ... прийшла та й припала до ніг йому. А ця
жінка грекиня була родом... Вона стала благати його, щоб із дочки її демона вигнав. А він їй
сказав: "Дай, щоб перше наїлися діти – не годиться забрати хліб у дітей і кинути собакам!"
А вона йому у відповідь каже: "Так, Господи! Але навіть собаки їдять під столом кришки від
дітей"... І він їй сказав: "За слово оце йди собі – демон вийшов із твоєї дочки!".
Отже, євреї (овечки дому Ізраїлевого) для єврея Ісуса – діти, а не євреї – собаки. Дуже
виразне порівняння! Неєврейці, яка з горя за дочку визнала себе собакою, що підбирає
крихти з єврейського столу, надав допомогу. А до того байдуже сприймав приниження
нещасної жінки, відмовлявся їй допомогти. Добрий моральний ідеал для "милосердних"
християн. Дуже цікава ілюстрація "загальнолюдської" християнської моралі.
Не лишається ніяких сумнівів, що Ісус прийшов виключно до євреїв і ні до кого більше.
"Син божий" не може не знати, до кого він прийшов. Ті, хто стверджує, що Ісус прийшов до
всіх людей, мають його за брехуна або блазня, бо лише брехун, знаючи, що він прийшов до
всіх людей, може прилюдно заявляти, що він "прийшов лише до гинучих овечок дому
Ізраїлевого".
3. Нерозв'язане запитання.
Євангелія, однозначно стверджуючи, що єврей Ісус прийшов виключно до євреїв, містить
також незрозумілі твердження, які викликають запитання. Відповідей на ці запитання в
Євангеліях не знаходимо. Наведемо ці незрозумілі на перший погляд вислови.
З’явившись після смерті та "воскресіння" своїм учням, єврей Ісус говорить: "Ідіть і
навчіть всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця..." (Матвій, 28, 19) або "Ідіть по всьому світу
та всьому живому Євангеліє проповідуйте!" (Марк, 16, 15).
Таким чином, Ісус прийшов лише до євреїв, а учнів своїх посилає проповідувати до "всіх
народів". ЧОМУ?
На це просте запитання не знаходимо простої відповіді. Майстри обману віками
шліфували Біблію, щоб зробити відповідь на це запитання недоступною, засипати її сміттям
пустопорожніх за змістом багатосторінкових текстів, облудним хитромудрим
філософствуванням.
Однак відповідь знайти можна, і вона є в цій праці. Щоб отримати відповідь на поставлене
запитання, з’ясуємо мету, з якою Ісус почав свою діяльність на землі Ізраїля.
4. Мета Ісуса.
Відповідь на це запитання отримуємо з уст самого Ісуса. Читаємо Євангелія.
"Не подумайте, ніби я руйнувати Закон чи пророків прийшов. – Я не руйнувати прийшов,
але виконати. По правді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, аж поки не збудеться
все" (Матвій 5, 17-18).
Вже після "воскресіння", з’явившись учням, Ісус говорить їм: "Потрібно, щоб виконалось
усе, що про мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане" (Лука, 24, 44).
Таким чином, єврей Ісус прийшов до Ізраїля, щоб виконати Закон і Пророків та все, що
про нього в Псалмах проголошено.
Отже, наш пошук відповіді на, здавалося б, невелике протиріччя Євангелій,
ускладнюється. Доведеться розібратися в цілях Закону і Пророків та в тому, що провіщає
Псалтир про Ісуса.
II. Закон Мойсея.
Закон Мойсея викладено в п’яти книгах Мойсеєвих (Буття, Вихід, Левіт, Числа,
Второзаконня), які ще називають П’ятикнижжям або Торою (на івриті – "наука"). Не весь
зміст Тори названо законом, а лише частину її положень. З’ясуємо, які положення Тори є
законом.
Словом "закон" в Торі названо окремі вказівки, які Ягве (єврейський "бог") давав Мойсею.
Якщо проаналізувати зміст П’ятикнижжя, то можна виявити такі закони.
1. Десять заповідей Ягве єврейському народу.
2. Закон про Край Обіцяний.
3. Закон про Паску.
4. Закони релігійного служіння.
5. Судові закони.
Закони релігійного служіння та судові закони не містять в явному вигляді вказівок на
суспільно-політичний ідеал Біблії в аспекті ставлення до інших народів. Тому розглянемо
лише перших три закони.
1. Десять заповідей.
Заповіді викладено в книзі Вихід, глава 20. Наведемо їх.
1. "Нехай не буде тобі (кожному єврею – О.В.) інших богів передо Мною" (Вихід, 20, 3).
2. "Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в
воді та під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо я – господь, бог твій, бог заздрісний,
що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто
ненавидить мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить мене і хто
тримається моїх заповідей" (Вихід, 20, 4-6).
3. "Не призивай імення господа, бога твого, надаремно, бо не помилує господь того, хто
призиває його надаремно" (Вихід, 20, 7).
4. "Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю
свою, а день сьомий – субота для господа, бога твого: не роби жодної праці ти й син твій,
та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість
днів творив господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому
поблагословив господь день суботній і освятив його" (Вихід, 20, 8-12).
5. "Шануй батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку господь, бог твій
дає тобі!" (Вихід, 20, 12).
6. "Не вбивай!" (Вихід, 20, 13).
7. "Не чини перелюбу!" (Вихід, 20, 14).
8. "Не кради!" (Вихід, 20, 15).
9. "Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!" (Вихід, 20, 16).
10. "Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані
невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!" (Вихід, 20, 17).
В 9-й та 10-й заповідях вживається поняття "ближній". Хто ж мається на увазі під
"ближнім" і чим цей "ближній" відрізняється від "дальнього"? Ніде не знаходимо, щоб Ягве,
говорячи до Мойсея, вживав слово "дальній", але він вживає інше слово – "чужинець". Отже,
в Біблії в словах Ягве зустрічаємо два слова, які протистоять одне одному: "ближній" і
"чужинець". Як це не дивно, прямого визначення "ближнього" в Біблії не знаходимо.
Спробуймо розібратися, що означає це слово.
Смисл слова "ближній" як протилежність слову "чужинець" постає в епізоді про
здійснений євреєм Мойсеєм злочин. Наведемо його.
"І побачив він єгиптянина, що бив єврея з братів його. І озирнувся він туди та сюди, і
побачив, що нікого нема, – та й убив єгиптянина, і заховав його в пісок.
І вийшов він другого дня, – аж, ось сваряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому:
"Нащо ти б’єш свого БЛИЖНЬОГО?"
А той відказав:"Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти
думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?" І злякався Мойсей ... І втік ..." (Вихід, 2, 1115).
Отже, чужинця (єгиптянина) Мойсей вбив, а ближнього (єврея) намагався виховувати, але
злякався і втік. Немає ніякого сумніву, що "ближній" в заповідях – це одноплемінник, єврей.
2. Обіцяний Край або Чи можна вбивати?
Але одразу постає ще одне запитання: заповіді 6-8 стосуються всіх людей, чи лише євреїі?
Розберемося в цьому.
Заповідь 6. "Не вбивай!" Коли євреї прийшли в Обіцяний Край, з гір Евал та Гарізім ними
було виголошене прокляття порушникам Закону Мойсеєвого (Второзаконня, 27, 24). Одне з
проклять звучить так: "Проклятий той, хто вбиває свого ближнього потаємно!" Отже,
проклинається лише вбивця ближнього, на вбивць чужинця прокляття не насилається. На
того, хто вбиває відкрито, прокляття насилати не треба – його ловлять і карають за законом.
Численні вбивства, до яких закликає євреїв Ягве для того, щоб очистити для "свого
народу" Край Обіцяний визначаються не як вбивства, а як виконання волі Ягве, як
здійснення його наказу.
Ягве говорить: "Коли господь, бог твій, уведе тебе до того Краю, куди ти входиш, щоб
заволодіти ним, то він вижене численні язичницьки народи перед тобою: хіттеянина, і
гіргашеянина, і амореянина, і хананеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина – сім
народів, численніших та міцніших за тебе. І коли дасть їх господь, бог твій, тобі, то ТИ ЇХ
ПОНИЩИШ..., І НЕ БУДЕШ ДО НИХ МИЛОВЕРДНИМ" (Второзаконня, 7, 1-2).
Особливо привертає увагу знищення царя Сигона і його народу, яке було здійснене за
межами Обіцяного Краю. Розглянемо цей характерний уривок.
Єврейські посли просили царя Сигона пропустити їх через його землю і продати їм їжу.
"Та не хотів Сигон, цар хешбонський, дати їм перейти через свою землю, бо ГОСПОДЬ, БОГ
ТВІЙ (Ягве – О.В.) ЗРОБИВ ЗАПЕКЛИМ ДУХ ЙОГО, ТА ОЖОРСТОЧИВ ЙОГО СЕРЦЕ,
ЩОБ ДАТИ ЙОГО В РУКУ ТВОЮ... І дав його нам господь, бог наш, і ми побили його й синів
його та весь його народ ... чоловіків, і жінок та дітей, нікого не позоставили ми"
(Второзаконня, 2, 26-33). Тобто, Ягве провокував народи, з якими доля зводила євреїв, на
непоступливість або агресивність, щоб дати євреям підстави звинуватити ці народи в
завданні шкоди "божому задуму" та знищити їх.
Таким чином, заповідь не вбивати має численні застереження. Вона головним чином
стосується взаємин єврея з євреєм. За вбивство єврея існувало суворе судове покарання,
звичай помсти та прокляття. Масові вбивства в Краї Обіцяному розглядаються не як
вбивства, а як служіння "богу". І якщо вже ніяких підстав убивати нема, то виявляється, що
Ягве провокує "чужинців" на агресію або нехтування інтересами євреїв і євреї мають право
цей народ знищити. Логіка така: бажання євреїв – це воля Ягве, перешкоджання євреям – це
перешкоджання волі "бога" Ягве, а знищення тих, хто наважується перешкоджати Ягве, не є
вбивством в біблійному розумінні.
Отже, Варфоломіївська ніч, коли "істинні духовні юдеї" (католики) вбивали тисячі
"неістинних", які стали на перешкоді задумам Папи Римського, є подією цілком в дусі Біблії.
Отака "загальнолюдська" мораль.
3. Злочинна Пасха або "Бог"-дітовбивця.
Ягве постає в Біблії як кривавий демон, який насолоджується дитячою кров’ю. Читаємо
книгу Вихід.
"Оце Аарон і Мойсей, що господь говорив їм: "Виведіть Ізраїлевих синів з єгипетського
краю..." (Вихід, 6, 26).
"І сказав господь до Мойсея: ... я вчиню запеклим фараонове серце, і помножу ознаки мої
та дива мої в єгипетськім краї" (Вихід 6, 26).
Отже, Ягве навмисно провокує фараона не відпускати євреїв, щоб був привід
демонструвати свої криваві "дива".
Через Мойсея Ягве ("бог-отець") передає євреям наказ про Пасху:
"У десятий день цього місяця нехай візьмуть собі кожен ягня... І нехай пильнують його до
чотирнадцятого дня цього місяця. І заколе його цілий збір ізраїлевої громади на смерканні. І
нехай ВІЗЬМУТЬ ТІЄЇ КРОВІ, І НЕХАЙ ПОКРОПЛЯТЬ НА ОБИДВА БОКОВИХ ОДВІРКИ, І
НА ОДВІРОК ВЕРХНІЙ у тих домах, що будуть їсти його в них... А їсти його будете так:
стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете
ви їсти його в поспіху. ПАСХА ЦЕ ДЛЯ ГОСПОДА!
І перейду я тієї ночі в єгипетськім краї, і ПОВБИВАЮ В ЄГИПЕТСЬКІЙ ЗЕМЛІ
КОЖНОГО ПЕРВОРІДНОГО ВІД ЛЮДИНИ АЖ ДО СКОТИНИ... І БУДЕ КРОВ НА
ОДВІРКАХ ЗНАКОМ, ЩО ТАМ ВИ – І ПОБАЧУ ТУ КРОВ, І ОБМИНУ ВАС. І не буде між
вами згубної порази, коли я вбиватиму в єгипетськім краї. І стане той день для вас
пам’яткою, і будете святкувати його, як свято для господа на всі роди ваші. Як постанову
вічну будете святкувати його!" (Вихід, 12, 3-14).
"Пасха" на івриті означає "перескакування", тобто обминання того дому, одвірок якого
помащено кров’ю пасхального ягняти. Ось як каже про це Мойсей своїм одноплемінникам:
"І перейде господь ударити Єгипет, і побачить ту кров на одвірку горішнім і на двох
одвірках бічних, – і обмине господь ті двері, і не дасть згубникові ввійти до ваших домів,
щоб вдарити" (Вихід, 12, 23).
Ось як описує Біблія цей кривавий злочин: "І сталося в половині ночі, і вдарив господь в
єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараону, що сидить на своєму
престолі, аж до перворідного полоненого, що в тюрмі, і кожного перворідного худоби. І
встав фараон уночі, він та всі раби його, та весь Єгипет. І знявся великий зойк в Єгипті, бо
не було дому, щоб не було там померлого!" (Вихід, 12, 29-30).
Християни на Пасху на одвірках ставлять хрестик. Для чого? Щоб, коли нібито вдруге
прийде месія єврей Ісус на землю, і почне вбивати невинних людей, не зачіпав вірних йому
"духовних юдеїв" – християн.
Таким чином, з року в рік євреї та їхні духовні спадкоємці (християни) чекають на свої
найбільше свято чергового дива "божого"– масового людовбивства.
Ось такий він, закон про Пасху, який діє по сьогодні. Який же моральний рівень повинен
мати "істинний християнин", що в наш час цілу ніч пильнує з любов’ю до Ісуса – посланця
кривавого демона Ягве з потаємною надією на приход цього ката, який для блага юдеїв
розправиться з кожнім, хто не хоче їм підпорядковуватися, заливши землю кров’ю.
ІIІ. Пророки і псалтир про месію.
Ісус пришов виконати не лиши Закон, про який йшлося в минулій главі. Він прийшов
виконати все, що сказали пророки, та все те, що написано про месію у Псалтирі. Ісус сам
говорить про це так: "Не подумайте, ніби я руйнувати Закон чи пророків прийшов, – я не
руйнувати прийшов, але виконати" (Матвій, 17, 17).
З’явившись своїм учням у Єрусалимі після свого "воскресіння", Ісус повчав їх. "Це слово,
що казав я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб виконалося усе, що про мене в законі
Мойсеєвім, та у пророків, і у Псалмах написане" (Лука, 24, 44).
Звернемося до змісту Пророків і Псалтиря.
1. Пророки.
Біблійні пророки діляться на великих пророків (Ісая, Єремія та Єзекіїль) і малих пророків
(13 осіб). Насамперед розглянемо, що писали великі пророки про месію та його царство.
У книзі пророка Ісаї про месію та його завдання пишеться в главах 7, 9,42, 49, 50, 53, 59,
60, 61 та інших. Розглянемо зміст цих пророцтв.
В пророцтвах Ісаї йдеться про те, що в роду Давида діва дивом зачне дитя – знак від
"бога", який зробить його "заповітом народові (єврейському – О.В.), за світло язичникам"
(Ісая, 42, 6). Буде ця особа царем Ізраїля і здійснить волю Ягве (духовна сутність, яку євреї
нарекли "богом"). Що ж станеться, коли прийде месія – єврей Ісус? Читаємо пророцтва Ісаї:
"І встануть чужинці та й пастимуть ваші отари, і сини чужинця будуть вам рільниками
та вам винарями! І будуть вас кликати: господні, священики, будуть казати на вас: слуги
нашого бога! ВИ БУДЕТЕ ЇСТИ БАГАТСТВО НАРОДІВ, і їхньою славою будете славитись"
(Ісая, 61, 5-6).
"І мури твої (Єрусалимові – О.В.) побудують чужинці, а їхні царі тобі будуть служити,
бо в запалі гніву свого я був уразив тебе, а в своїм уподобанні змилуюся над тобою! І будуть
постійно відкриватися брами твої, – ані вдень, ні в ночі не замкнуться вони, щоб приносити
до тебе багатства народів, і їхні царі щоб були припроваджені. Бо ПОГИНУТЬ НАРОД ТА
ТЕ ЦАРСТВО, ЩО НЕ СХОЧУТЬ СЛУЖИТИ ТОБІ, – і ці народи понищені будуть зовсім"
(Ісая, 60, 10-12).
Ягве устами Ісаї звертається до єврейського народу:
"Ось я підніму свою руку до людей, і піднесу до народів прапора свого – і позносять синів
твоїх в пазусі, а дочок твоїх поприносять на плечах. І будуть царі за твоїх вихователів, а
їхні цариці – за няньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклонятися тобі та
ЛИЗАТИМУТЬ ПИЛ ТВОЇХ НІГ, і ти пізнаєш, що я – то господь... " (Ісая, 49, 22-23).
Пророк Єремія значно менше приділяє уваги царству месії, ніж Ісая. В книзі пророка
Єремії (глава 33) йдеться про помилування євреїв та повернення їм долі богообраного
народу.
Пророк Єзекіїль описує майбутнє Ізраїля, мало згадуючи інші народу (глави 34-37, 39-48).
Привертає до себе увагу лише опис території Ізраїля, яка явно в кілька разів перевищує
сучасну. Віруючий єврей навряд чи сприймає це інакше, ніж наказ Ягве про захоплення
Ізраїлем земель своїх сусідів. Також Єзекіїль систематично нагадує, що євреї – народ,
обраний Ягве між усіма народами землі.
Серед малих пророків знаходимо цікаві відомості про суспільний устрій, який буде
запроваджено месією. Наведемо уривки з пророцтв малих пророків Міхея і Огії.
"І підуть численні народи та й скажуть: Ходімо, і вийдімо на гору господню та до дому
Якового, і він буде навчати доріг своїх нас, і ми будемо ходити стежками його. Бо вийде
Закон із Сіону, а слово господнє – із Єрусалиму. І він буде судити численні племена, і
розсуджувати буде народи міцні аж у далечині" (Міхей, 4, 2-3)
Ніяк не може єврейський Ягве позбутися бажання судити "чужинців".
"І Яковів залишок (євреї – О.В.) буде між людьми, серед численних народів, як лев між
лісною худобою, як левчук між отарами овець, – що як він переходить, то топче і шматує, і
немає нікого, хто б зміг урятуватися" (Міхей, 5, 7).
Через Міхея Ягве провіщає, що народи всі на землі не є вільними, а повинні слухатися
волі Ягве, яку проголошують євреї. Хто не слухатиме, той буде знищений. Причому ця
безпідставна агресія Ягве (яка на землі здійснюється руками богообраного єврейського
народу) з якихось незрозумілих причин названа "помстою" (тобто, відплатою):
"І в гніві та в лютості помсту вчиню над народами, що мене не послухались!" (Міхей, 5,
14).
"Народи побачать оце ("дива", які творитиме Ягве – О.В.), і посоромлені будуть при всій
своїй силі, руку покладуть на уста, їхні вуха оглохнуть. Будуть порох лизати вони, як той
гад, як плазюче землі, повилазять з дрижанням з укріплень своїх, вони будуть тремтіти
перед господом, богом нашим, і будуть боятися тебе (єврейського царя і месію Ісуса
Христа – О.В.)!" (Міхей, 7, 16).
Пророк Огія також виказує "божу" ненависть до не-євреїв (гоїв).
"Я затрясу небо та землю, і поперевертаю трони царств, і повигублю силу поганських
царств, і поперевертаю колісниці та тих, хто їздить у них, і попадають коні та їхні
верхівці, побиті мечами один одного" (Огія, 2, 21-22).
Таким чином, у пророків проявляється все те ж патологічне бажання юдеїв панувати над
всіма народами, знущаючись над ними та тішачись своєю владою.
2. Псалтир.
Псалтир – це зібрання пророцтв, молитов та розповідей, виголошених царем Давидом.
Оскільки Ісус посилається на псалми про себе, то нас цікавлять в Псалтирі лише
пророцтва про месію. Уважно вчитаймося в них.
Псалом 2.
(Пророцтво про царство "сина божого".)
Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
Земні царі повстають, і князі нараджуються разом
на господа та на його помазанця:
"ПОРОЗРИВАЙМО МИ ЇХНІ КАЙДАНИ,
І ПОСКИДАЄМО ІЗ СЕБЕ ЇХНІ ПУТА!"
Але той, хто на небесах пробуває – посміється,
владика їх висміє!
Він тоді в своїм гніві промовить до них,
і настрашить він їх у своїм пересерді:
"Я ж помазав свого царя на Сіон, святу гору свою,
я хочу звістити постанову:
Промовив до мене господь:
ти мій син, я сьогодні тебе породив.
ЖАДАЙ ВІД МЕНЕ,– І ДАМ Я НАРОДИ ТОБІ, ЯК СПАДЩИНУ ТВОЮ,
ВОЛОДІННЯ Ж ТВОЄ– АЖ ПО КІНЦІ ЗЕМЛІ!
ТИ ЇХ ПОВБИВАЄШ ЗАЛІЗНИМ ЖЕЗЛОМ,
ПОТОВЧЕШ ЇХ, ЯК ПОСУД ГОНЧАРСЬКИЙ"...
А тепер – помудруйте, царі,
Навчіться ви, судді землі:
Служіть господеві зо страхом, і ридайте з тремтінням!
Шануйте сина, щоб він не розгнівався,
і щоб вам не загинути в дорозі,
бо гнів його незабаром запалиться.
Блаженні всі, хто на нього надіється.
Отже, Ягве замахнувся на те, щоб тримати в кайданах весь світ, і виконавець цього
злочинного задуму – месія Ісус. Подібні нахабні замахи на волю інших народів поширені по
всьому Псалтирю. Читаймо їх:
"І в величності своїй (звертання до месії – О.В.) сідай,
та й верхи помчися за справи правди,
і лагідності та справедливості, –
і навчить тебе страшних чинів правиця твоя!
Твої стріли нагострені, –
а від них перед тобою народи попадають, –
у серце царських ворогів" (Псалом 45, 5-6).
"Вороги"– це ті, хто "незаконно" хоче скинути з себе кайдани Ягве. Точне визначення
своїх ворогів дає сам Ісус. Читаємо його слова в Євангелії: "Хто не зо мною, той супроти
мене" (Матвій, 12, 30). Отже, "ворог"– це той, хто не виконує накази єврейського демона
Ягве та його посланця Ісуса.
"Замість батьків твоїх будуть сини твої (месії – О.В.), –
ЇХ ПО ЦІЛІЙ ЗЕМЛІ ТИ ПОСТАВИШ ВОЛОДАРЯМИ.
Я буду ім’я твоє згадувати по всіх поколіннях,
Тому-то народи по вічні віки тебе славить будуть!" (Пс. 45, 17-18)
Отже, сини єврейського месії, за облудним "пророцтвом" Давида, нібито будуть
володарювати по всій землі.
"І він (месія – О.В.) запанує від моря до моря,
і від ріки (Євфрату) аж до кінця землі!
Мешканці пустель на коліна попадають перед обличчям його,
а його вороги (всі, хто не з ним – О.В.)
будуть порох лизати ..." (Пс. 72, 9)
"Промовив господь (Ягве – О.В.) господеві (месії – О.В.) моєму?:
"Сядь праворуч мене, доки не покладу я твоїх ворогів (хто не хоче бути твоїм рабом –
О.В.)
за підніжки ногам твоїм!"
Господь із Сіону пошле силу свою, –
пануй ти поміж ворогами своїми!" (Пс. 110, 1-2)
Завершується цей кривавий псалмовий шабаш картиною уявного фантастичного
знищення та покарання тих, хто не схотів коритися юдеям.
"Хай радіють у славі святі,
хай співають на ложах своїх,
прославлення бога на їхніх устах,
а меч обосічний – у їхніх руках,
щоб чинити між племенами помсту (за те, що не хотіли коритися юдеям – О.В.),
між народами – кару,
щоб їхніх царів пов’язати кайданами,
а їхніх вельмож – ланцюгами,
щоб між ними чинити суд написаний!" (Пс. 149, 5-6).
В усіх наведених уривках очевидним є прояв вже описаного суспільно-політичного ідеалу
Біблії – панування юдеїв над світом шляхом знищення еліти всіх народів, заміни її юдеями та
поневолення, духовного і фізичного, простих людей. Власне, суспільно-політичний аспект
біблійного вчення той же, що і в "Протоколах сіонських мудреців" та інших документах, які
викривають єврейський шовінізм та людоненависництво його носіїв.
IV. Єретичне вчення Савла
Ретельне дослідження вчення єврея Савла ("апостола Павла") приводить до висновку, що
воно помітно відрізняється від вчення, викладеного в Євангеліях. Воно суперечить
Євангеліям в головних своїх положеннях та містить кілька нових догм, які затіняють сіонізм
Євангелій та узаконюють приєднання "язичників" до єврейської релігії. При цьому істинний
зміст Старого Заповіту та Євангелій ретельно приховується за облудним багатослів’ям.
Розглянемо головні положення вчення Савла, які викладено в так званих Посланнях апостола
Павла.
1. Хто такий Савл?
Єврей Савл або "апостол Павло" – це людина, що створила те вчення, яке сьогодні
називають християнством. Савл навіть не був знайомий з євреєм Ісусом, головним
персонажем Євангелій. Хто ж він такий, чим займався до хрещення і за яких обставин
хрестився? Читаємо Біблію.
За проповідь християнства євреї вбили огреченого єврея Степана.
"А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської
церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських. І поховали
Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив церкву, – вдирався в доми,
витягав чоловіків і жінок та давав їх до в’язниці" (Дії, 8, 1-3).
Отже, Савл – це винищувач християн, який розправлявся з ними особливо старанно.
Описані події відбувалися через кілька років після смерті єврея Ісуса. Отже, немає ніякого
сумніву, що Савл радісно вітав страту Ісуса та віддано служив Ісусовим катам, знищуючи
його послідовників.
Одного разу з Савлом сталася фантастична пригода, після якої він змінив хазяїв і почав
служити новим панам. І робив це так ревно, що навіть маючи на своїх руках християнську
кров, а на своїй совісті невинно забитих одноплемінників – християн, дослужився до звання
"апостола", яке мали лише учні Ісуса та ще кілька осіб, яких Ісусові учні одностайно
вирішили вважати апостолами. Воістину, цей крутій-зрадник є найодіознішою особою серед
усієї християнської духовної ієрархії. Такі професійні шарлатани – велика рідкість. Мабуть,
саме з цієї причини учні Ісуса не пошкодували для нього навіть звання апостола. Ось яку
байку розповідає Біблія про хрещення хитрого єврея Савла.
"А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на учнів господа, прийшов до
первосвященика і просив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, якщо знайде він прихильних
до Ісусового вчення чоловіків та жінок, зв’язати їх і привести до Єрусалиму.
А коли він ішов і наближався до Дамаску, зненацька осяяло його світло з неба, голос він
почув, який говорив: "Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?" А він запитав: "Хто ти,
пане?" А той відповів: "Я Ісус, що його переслідуєш ти. Уставай, та до міста йди, а там
тобі скажуть, що маєш робити!" (Дії, 9, 1-6).
Саме цього вбивцю, який, проте, вмів віддано виконувати начальницькі накази, і названо в
Біблії "апостолом язичників". Євреї цим ніби хотіли сказати "язичникам": "По вас і апостол
ваш".
2. Нововведення Савла.
Аналіз змісту послань єврея Савла (Павла) дозволяє сформулювати здійснені ним
доповнення до Євангелій.
З першим пришестям єврея Ісуса, яке описано в Євангеліях, на землю прийшла так звана
"правда божа".
З появою "правди божої" докорінно видозмінилися взаємини між єврейським демоном
Ягве та "язичниками".
Після того, як з’явилася "правда божа", паралельно з старозавітним Законом Мойсея (Савл
називає його "законом діл"), постав новий закон – "закон віри".
Згідно із Законом Мойсея – "законом діл"– "законними" є лише взаємини Ягве з євреями.
Єврейське обрізання є знаком укладеного між ними і їхнім демоном Ягве заповіту (Буття, 17,
10-14).
Згідно з новозапровадженим "законом віри", "законними" можуть бути і взаємини Ягве з
"язичниками". Якщо "язичники" повірять, що єврей Ісус – володар світу, стануть
добровільно його рабами, то вони теж отримають вічне життя після фантастичного "суду
божого" разом з євреями. Цих "язичників" Савл називає духовними юдеями, які прийняли
духовне обрізання (Павло до римлян, 2, 25-29).
Запровадження "закону віри" зовсім не означає зміни привілейованого становища євреїв
перед Ягве. Євреї лишаються "богообраним" народом (Павло до римлян, 11, 1-36),
посередниками між Ягве і людством. "Язичники" лишаються (за "законом діл") їх слугами,
постачильниками багатства, яким "богообрані" будуть користуватися.
Таким чином, завдяки "закону віри" духовні євреї – християни – зможуть врятуватися,
заслуживши собі виправдання рабським служінням перед євреями та їх месією.
Розглянемо, як всі ці положення висвітлено у вченні єврея Савла.
3. "Правда" божа.
Савл говорить про "правду божу" так: "А тепер (після першого пришестя Ісуса – О.В.),
незалежно від Закону (старозавітного – О.В.), правда божа з’явилася, про яку свідчать Закон
і Пророки" (Павло до римлян, 3, 21).
Що ж це за "правда божа"? Очевидно йдеться про звеличення і процвітання єврейського
народу після помилування євреїв, яким завершуються всі біблійні фантазії про віддалене
майбутнє. Єврейський цар Давид першим обумовив це казкове майбутнє процвітання євреїв
приходом месії – посланця демона Ягве в людському тілі. Після Давида вже більшість
пророків говорять про месію. Однак, в Торі (П’ятикнижжі Мойсея) про месію нічого не
говориться. Тора головним чином зациклена на захопленні "з волі божої" Краю Обіцяного та
на винищенні населення цього терену. Про віддалене майбутнє Тора згадує лише в
передсмертній пісні Мойсея. Наприкінці пісні демон Ягве говорить до євреїв:
"По-правді кажу вам:
я вістря свого меча нагострю,
і рука моя почне суд вершити,
тоді відомщу я своїм ворогам (тим, хто не схотів коритися Ягве та обраному ним
єврейському народу – О.В.),
і своїм ненависникам я відплачу.
Я стріли свої понапоюю кров’ю, –
я мій меч насититься м’ясом,
кров’ю забитого і бранця,
головами кучматими ворогів.
Радійте, язичники, з народом його (тобто, з радістю виконуйте єврейську волю),
бо він помститься (покарає за непокірність – О.В.)
за кров усіх своїх рабів,
і помсту поверне своїм ворогам,
і викупить землю свою, свій народ (євреї – О.В.)"
(Второзаконня, 32, 41-43).
Дещо дивує, що понад 90% опису "правди божої"– це людоїдське смакування кривавого
насильства, однак це властиво всім біблійним віщуванням про майбутню єврейську
диктатуру на землі.
Події, які супроводжуватимуть прихід месії, описано у пророків, насамперед у тих
уривках, які наведено в третій главі цієї праці. Поява "правди божої" на землі, згідно з
Старим Заповітом і пророками, має таки ознаки:
- прийде месія, який "дивами" доведе євреям свої повноваження;
- євреї визнають месію царем і посадять його в Єрусалимі царювати;
- месія знищить "язичницьких" царів та їх вельмож, поставивши натомість своїх синів;
- месія знищить всіх язичників, які не захочуть бути єврейськими рабами;
- месія підкорить покірних "язичників", які будуть вклонятися до демона Ягве через
посередництво євреїв, і за рахунок чиєї праці євреї будуть заможно жити.
Очевидно, що в той час, коли писав свої послання єврей Савл, з цих ознак почала
здійснюватися лише одна: почалося "добровільне" підкорення язичників євреям через
поклоніння єврею Ісусу.
Доведемо словами з Біблії, що почалося підкорення деяких "язичників" єврейському
демону Ягве, його посланцю єврею Ісусу (безпосередньо йому та через його учнів –
єврейських апостолів) та єврейському народу.
По-перше, це – випадок з самаритянкою (або, за Марком, грекинею), яка молила Ісуса за
свою доньку, називаючи його "господом", а себе – "собакою", яка "підбирає крихти" з столу
її "панів" – євреїв (Матвій, 15, 21-27).
По-друге, це – навернення в християнство перших "язичників". Протягом життя Ісуса та
кілька років після його смерті жоден "язичник" не прийняв християнства. Більше того, учні
єврея Ісуса були глибоко переконані, що не-євреям не місце серед християн, що
християнство – це суто єврейська релігія. Однак, випадково і з подивом учень Ісуса єврей
Симон ("апостол Петро") дізнався, що, виявляється, і "язичник" може бути християнином.
Ось як оповідується про це в Новому Заповіті (Діяння апостолів).
Єврей Симон (Петро) отримав запрошення від римлянина Корнилія і прийшов до нього.
"... промовив до них (Симон – О.В.): "Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати і приходити
до чужинців. Та відкрив мені бог, щоб я жодну людину не мав за огидну чи за нечисту. Тому
я без вагання прибув" (Дії, 10, 27-28).
Ось воно що! Виявляється, що до того, як Ягве наказав Симону йти до Корнилія, Симон
вважав "язичників" за огидних і нечистих! Яке цікаве зізнання! Очевидно, що і єврей Ісус
вважав нас, не-євреїв, за огидних і нечистих, коли говорив своїм учням: "... до язичників не
ходіть" (Матвій, 10, 5). Виявляється, що християнину Симону на прізвисько Петро, як і його
одноплемінникам, "не вільно" приходити до не-євреїв. Примусила ж Симона порушити це
правило лише вказівка самого Ягве. Цей уривок з Нового Заповіту доводить, що перші
християни були єврейськими шовіністами, вони вважали нас, не-євреїв, за нечистих і
огидних, їм було навіть заборонено без спеціального божого дозволу приходити до не-євреїв.
Однак, почитаймо, що відбулося далі.
Корнилій попросив єврея Симона розповісти про проповідуване ним вчення. "А Петро
відкрив уста і промовив: "Пізнаю я справді, що "не дивиться бог на обличчя", але в кожнім
народі приємний йому, хто боїться його і чинить правду" (Дії, 10, 35).
Біблійна термінологія своєрідна – в Біблії "правдою" є виконання Закону. "Правдою" було
знищення тисяч єгипетських малюків на Пасху, правдою було масове винищення дітей,
жінок та літніх людей, щоб звільнити від "огидних" чужинців Край Обіцяний, "правдою"
було масове обкрадання євреями єгиптян (Вихід, 12, 35-36). Отже, "правда"– це виконання
волі єврейського кривавого демона Ягве. Тому, якщо "язичник" боїться демона Ягве і
виконує його волю, тобто перетворюється на єврейського раба, то такий язичник для Ягве
"приємний". Це було справді несподіваним для Симона, що хтось, крім єврея, може бути
приємним для християнського "бога". Читаємо далі.
Симон продовжує говорити до Корнилія: "Він (Ягве – О.В.) слово послав для Ізраїлевих
синів, благовістячи мир через Ісуса Христа, що господь він усім" (Дії, 10, 36).
Симон підтверджує, що Ягве через Ісуса Христа послав слово саме до євреїв, а також
невинно згадує, що єврей Ісус, юдейський цар, господь (тобто, найвищий на землі пан) не
лише для євреїв, а для всіх людей. Це цілком узгоджується з Торою, Псалмами, Пророками
та Євангеліями – "бог" звертається до людства через євреїв, посередників між ним і
"нечистими" "язичниками".
"Як Петро говорив ще слова ці, злинув святий дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані
віруючи (євреї – О.В.), що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар духа святого
пролився також і на язичників! ... Петро тоді відповів: "Чи хто може заборонити
хреститись водою оцим, що одержали духа святого, як і ми (євреї – О.В.)?" (Дії, 10, 46-47).
Це дійсно дивно, що європейці виявилися такими ж здатними "прийняти духа святого", як
і євреї! Дивно для кого? Для єврейських шовіністів. Бо лише їм личить дивуватися, що неєвреї можуть в чомусь зрівнятися з євреями. Тепер прийшов час нагадати про видіння, яке
бачив єврей Симон перед тим, як отримав запрошення від "язичника" Корнилія.
"... бачить він (Симон-Петро – О.В.) небо відкрите, і якусь посудину, що сходила, немов
простирадло велике, яке, за чотири кінці прив’язане, спускалося додолу. В ній знаходилися
чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки. І голос я почув до нього: "Устань, заколи,
Петре, і їж!" А Петро відказав: "Це неможливо, господи, бо ніколи я не їв нічого огидного,
чи то нечистого!" І знов голос вдруге до нього: "Що від бога очищене, не вважай за огидне
того!" І це сталося тричі, і посудина знов була взята на небо" (Дії, 10, 11-16).
Смисл цього видіння очевидний: коли Симону пропонували їсти огидне і нечисте, його
готували до зустрічі з "язичниками". Отже, ми, не-євреї, хоча й лишаємося для євреїв
"земним гаддям" та іншими тваринами, якими євреї, як правило, гидують, але Ягве декого з
нас все-таки "очистив", і тепер дехто з нас, не-євреїв – "очищене" "земне гаддя". Яке
"щастя"! Якби кривавий єврейський демон Ягве не "очистив" тих, хто погодився бути його
рабами, вони й досі лишилися б нечистими і огидними для євреїв. А зараз вони (християни),
хоч і гаддя, зате очищене!
Покуштувавши "очищеного" "земного гаддя", єврей Симон мав великі неприємності.
Після його повернення в Єрусалим, інші апостоли та просто християни висунули до нього
претензії: "Чого ти ходив до людей необрізаних та споживав з ними?" (Дії, 11, 3).
Таким чином, Савл, стверджуючи, що з’явилася правда божа, має на увазі початок
перетворення на рабів тих язичників, які визнають єврейську зверхність, вірячи в царя євреїв
– Ісуса. ВІРИТИ В ІСУСА ХРИСТА ОЗНАЧАЄ ВІРИТИ В ТЕ, ЩО ЄВРЕЇ ПОВИННІ НА
ЧОЛІ З СВОЇМ ЦАРЕМ ЄВРЕЄМ ІСУСОМ ПАНУВАТИ НАД СВІТОМ, А "ЯЗИЧНИКИ"
ПОВИННІ БУТИ РАБАМИ БОГООБРАНОГО ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ. Про це свідчить
Біблія. Ті "язичники", що погодяться бути рабами, нібито будуть жити, інших Ягве має намір
знищити.
4. "Закон віри".
Савл говорить: "А божа правда через віру в Ісуса Христа" (Павло до римлян, 3, 22) і далі:
"Отож, ми (християни – О.В.) визнаємо, що людина виправдовується вірою,– без діл
Закону... Тож, чи не нищимо ми Закону вірою? Зовсім ні, але зміцнюємо Закон" (Павло до
римлян, 3, 28-31).
Таким чином, з’явлення "божої правди" спричиняє виникнення "закону віри".
Багатослівний недорікуватий Савл формулює "закон віри" так.
"А божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує; бо різниці немає, тому
що всі згрішили та позбавлені божої слави, отримуючи виправдання задарма його
благодаттю, викупленням в Христі Ісусі, якого бог дав у жертву помилування в крові його
через віру, щоб виявити свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів; під час
довготерпіння божого, щоб виявити свою правду тепер, нехай з’явиться він праведним та
виправдає того, хто вірує в Ісуса.
Де ж те, чим можна похвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Ні, але законом
віри" (Павло до римлян, 3, 22-27).
В цьому досить заплутаному уривку варто розібратися, оскільки в одному реченні
викладено всю християнську доктрину, створену зовсім не Ісусом Христом, а людиною, яка
навіть не була з ним знайомою – Савлом (Павлом).
Виділимо головні положення вчення Савла з наведеного уривку.
- Ісуса Ягве дав у жертву помилування, щоб викупити гріхи ЄВРЕЇВ.
- До цього помилування можуть пристати "язичники", якщо визнають проголошені Ягве
закони (зокрема, про те, що вони є рабами євреїв).
- Підставою помилування є безумовна віра в єврея Ісуса та виконання всього, що з цієї
віри випливає.
Серед законів Мойсея є вказівки про зарізання бичка або ягняти, як викупу за гріхи (Левіт,
4, 27-35). М’ясо такої пожертви "священне" – священик, та його родичі можуть його їсти і
цим "очищаються". Кров жертовної тварини виливають до підніжжя вівтаря, попередньо
покропивши роги (?) на вівтарі цілоспалення (Левіт, 4, 34). Отже, важливу роль в обряді
пожертви за гріх займає обряд з кров’ю та споживання м’яса.
Про Ісуса, як особу, призначену для ритуального жертвопринесення, пише пророк Ісая:
"А він був ранений за наші (єврейські – О.В.) гріхи, за наші провини він мучений був, – кара
на ньому була за наш мир, його ж ранами нас оздоровлено. Усі ми блудили, немов ті овечки,
розпорошились кожен на власну дорогу, і на нього господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений
був та принижений, але уст своїх не відкривав. Як ягня, був проваджений він на заколення, і
як овечка перед різниками своїми мовчить, так і не відкривав своїх уст... Від утиску й суду
він забраний був, і хто збагне його рід? Бо з краю живих він взятий був, за провини мого
народу на смерть його дано" (Ісая, 53, 5-8).
Про своє приречення на жертву Ісус говорить сам в Євангелії.
"Ісус взяв хліб, і благословив, і поламав, і давав своїм учням і сказав:"Приміть,
споживайте, це – тіло моє". А взявши чашу і подяку вчинивши, він подав їм і сказав: "Пийте
з неї всі, бо це – кров моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення
гріхів!" (Матвій, 26, 26-28). Подібні епізоди "святої вечері" зустрічаємо і в інших
євангелістів.
Про єврея Ісуса, як приреченого на ритуальне забиття, говориться і в наступному уривку:
"Кайяфа, що був первосвящеником того року, промовив до них: "Ви нічого не знаєте, і не
поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, ніж щоб весь
народ мав загинути!" А того не сказав сам від себе, але первосвящеником бувши в тім році,
пророкував, що Ісус за народ мав умерти, і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне
розпорошених божих дітей (євреїв – О.В.)" (Іван, 11, 49-52).
Обряд принесення єврея Ісуса в жертву за гріхи єврейського народу не обмежений в часі.
Що це означає? Якщо сьогодні, майже 2.000 років після страти єврея Ісуса, хтось захоче
приєднатися до цієї пожертви помилування, він повинен спожити крові та м’яса єврея Ісуса –
і одразу всі гріхи перед єврейським демоном Ягве та перед єврейським народом йому
простяться.
"Духовну силу" крові та м’яса Ісуса містять в собі "святі дари" – вино та хліб, які
споживаються під час причастя. Отже, вершиною християнського "благочестя" є обряд
ритуального духовного людоїдства тіла та крові Ісуса. Коли людина спожила шматочок
єврея Ісуса, їй одразу прощається все те, що вона зробила проти Ягве і євреїв. А якщо ця
людина продовжує шкодити задуму "богообраних" встановити на землі єврейську диктатуру,
духовна сила єврейського народу, до якої вона через причастя долучилася, починає нищити
свідомість і тіло такої людини.
Помилування можуть отримати і "язичники", які стануть на шлях безмежної відданості
єврейському царю Ісусу, що поведе їх здобувати для євреїв світове панування. Хоча і
"язичники", і євреї можуть врятуватися через обрядове поїдання єврея Ісуса, однак гріхи цих
двох категорій християн різні. На що спрямовані законі Мойсея? Організувати євреїв на
здобування світового панування. Тому євреї винні в тому, що не роблять усього, що від них
вимагає Ягве, для встановлення нового світового порядку – єврейської диктатури.
Що говорить Закон Мойсея про "язичників"? Що вони повинні покірно бути єврейськими
підніжками. Тому "язичники" винні в тому, що не хочуть коритися євреям.
Що повинні робити духовні євреї-християни? Вірити в єврея Ісуса і його справу. Багато
осліплених "язичників" вірить в єврея Ісуса, навіть не замислюючись над тим, яку чорну
справу той вершить. Єврей, який визнає Ісуса царем, повинен наполегливіше звеличувати
свій народ, працювати над побудовою всесвітнього єврейського царства. "Язичник"християнин повинен покірно коритися своїм єврейським панам (як жінка-самаритянка в
Євангелії від Матвія), віддано виконувати всі їх накази. Тому, безсумнівно,
ХРИСТИЯНСТВО Є РЕЛІГІЄЮ ЄВРЕЙСЬКИХ РАБІВ. До такого висновку приводить
ретельне вивчення Біблії.
В своїх посланнях єврей Савл зовсім перекручує вчення Старого Заповіту і Євангелій та
заперечує багато своїх власних положень, висловлених в "Діях святих апостолів". В його
словоблудді вже майже 2.000 років не можуть розібратися провідні християнські теологи
Світу. Всі розколи в християнстві постали через створену Савлом антиєвангельську
плутанину, яка містить чимало суперечностей та відвертої брехні.
Таким чином, вчення єврея Савла є ЄРЕТИЧНИМ і має дуже мало спільного з істинним
єврейсько-шовіністичним вченням єврея Ісуса ("Христа"). Не виключено, що прийде час,
коли нові християнські ідеологи раптом виявлять "павліанську" чи "савліанську єресь" і
відкинуть словоблудні послання Савла, поставивши християн перед прямим наказом Ягве та
його посланця Ісуса коритися єврейській владі.
5. Християнська класифікація людей.
Всіх людей землі Біблія ділить на чотири категорії. Читаємо Новий Заповіт: "Котрі бо
згрішили без Закону (Мойсеєвого – О.В.), без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі,
приймуть суд за Законом... Бо коли язичники, що не мають Закону, з природи чинять
законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в
серцях своїх, як радить їм сумління та їхні думки..." (Павло до римлян, 2, 12-15).
Отже, є чотири категорії людей, які нібито матимуть на останньому суді різну долю:
- євреї-праведники – будуть помилувані та почнуть панувати над світом; праведником
може бути лише єврей, який пройшов через очищувальне поїдання єврея Ісуса, тобто,
християнин;
- євреї-грішники – будуть судимі учнями єврея Ісуса під його керівництвом та покарані
залежно від їх злочинів; це – євреї, які не вірять в єврея Ісуса або не служать його справі –
побудові світового єврейського царства;
- "язичники"-"праведники" – будуть помилувані та стануть відданими єврейськими
рабами; "праведником" може бути лише той язичник, який є християнином;
– "язичники"-"грішники" – всі не-євреї, які не є християнами – будуть знищені демоном
Ягве та євреєм Ісусом без суда.
V. Підвалини справжнього християнства
Якщо вирубати непролазні хащі облуди, якими закрито для читача справжній зміст Біблії,
то залишиться кілька простих положень, які коротко викладені в цій главі.
1. Хто такий Ягве (Єгова)?
Хто такий Бог? Чи може Ягве (Єгова) мати щось спільне з Богом? Ким є Ягве?
Згідно з духовними знаннями наших предків, у недосяжних висотах Духовного Неба
знаходиться Божественний Світ – Край, де панує Єдиний Бог Всесвіту. Людина не здатна
усвідомити своїм обмеженим розумом Бога таким, яким Він є. Тому вона уявляє Його як
досконалу нематеріальну особу, яка випромінює енергію добра і любові. Єдиний Бог
Всесвіту перебуває в Божественному Світі, і лише через своїх посланців сповіщає людей про
Своє існування і Свої Закони. Таке розуміння Бога викладено в Священних Книгах,
написаних нашими легендарними предками – Арійцями – в "Відах" та "Авесті". Таке ж
розуміння Прабога, Великого Бога, Єдиного Бога мали і слов’яни напередодні
насильницького хрещення. Про це докладно і переконливо написав видатний український
історик Микола Іванович Костомаров у своїй визначній праці "Слов’янська міфологія", яка
була написана в 1848 році, а вдруге перевидана лише в 1993 році.
З’ясуймо ж статус духовної сутності, яку євреї називають Ягве (вона ж Саваоф, Єгова,
Елогім). Наведемо опис проявів Ягве в Матеріальному Світі.
"І взяв він (Авраам – О.В.) для нього (Ягве – О.В.) все те (трилітнє теля, трилітню козу і
трилітнього барана – О.В.) і розсік наполовину, і поклав одно половину напроти іншої... І
сталося, коли зайшло сонце, й була темрява, та ось ніби дим з печі та полум’я вогню
пройшло між розсіченими шматками жертви" (Буття, 15, 10-17).
Цікавий "бог"! Ховаючись від денного світла, дочекавшись темряви, ходить по землі,
чадить димом і блимає полум’ям між скривавленими шматками розтерзаних тварин... Це
явлення аж ніяк не нагадує того Бога, якому з любов’ю в серці вклонялися предки наші на
сході Сонця.
Одним з найяскравіших з’явлень Ягве стала його боротьба з Яковом, який після цього
отримав ім’я Ізраїль (на івриті – "той, хто поборов "бога"). Подамо цей епізод з Біблії.
"І встав він (Яків – О.В.) тієї ночі, і взяв обидві жінки свої та одинадцятеро дітей своїх, і
перейшов брід Яббок... І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь муж, аж поки не зійшла
досвітня зоря. І він (той муж – О.В.) побачив, що не подужає його (Якова – О.В.), і
доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з ним. І
промовив (муж той – О.В.): "Пусти мене, бо зійшла досвітня зоря". А той (Яків – О.В.)
відказав: "Не пущу тебе, коли не поблагословиш мене". І промовив до нього: "Як твоє
ймення". Той відказав: "Яків". І сказав: "Не Яків буде вже називатися ймення твоє, але
Ізраїль, бо ти боровся з богом та з людьми – і подужав". І запитав Яків і сказав: "Скажи ж
ім’я своє". А той відказав: "Пощо питаєш про ймення моє?" І він ("бог") поблагословив його
(Якова-Ізраїля) там. І назвав Яків ім’я того місця: Пенуїл (на івриті – "лице бога"), бо "бачив
був бога лице у лице, та збереглася душа моя" (Буття, 32, 23-31).
От тобі і "бог"! Мало того, що чекав ночі, щоб напасти на Якова, то ще боровся з ним тіло
проти тіла. Але найцікавіше, що, коли зійшла досвітня зоря, цей "бог" почав тікати! За
українськими священними переказами, страх перед зорею є виразною ознакою темної сили –
ЧОРТА. Та ще до того ж звичайнісінький єврей подужав цього так званого "бога".
Чимало "див" явив євреям цей "бог". Перелічимо ці "божі" діла з книги Вихід:
- перетворив палицю єврея Аарона на змія, який пожер інших перетворених зміїв (Вихід,
7, 8-12);
- перетворив води річки Нілу на кров, через що здохла вся риба, а люди мучилися, бо не
було, що пити;
- напустив на землю жаб, а потім понищив їх, і вся земля засмерділася;
- напустив воші на всіх людей і тварин в Єгипті;
- напустив гнійні язви на всіх єгиптян;
- навів град та напустив сарану на єгипетські поля;
- заслонив сонце і напустив темряву на Єгипет;
- знищив десятки тисяч невинних єгипетських дітей в день людоїдського "свята" Пасхи;
- проклинає, вбиває, лютує, карає чи не в кожній главі Біблії.
Єдине, чого не помічаємо за цим "богом", якого євреї звуть ім’ям Ягве – любові та
доброти. Коли Ягве "приходив" до Мойсея, то ознаки його аж ніяк не асоціюються з
любов’ю і добром. Читаємо Біблію.
Ягве приходить на гору Синай. "І сталося третього дня, коли ранок настав, – і знялися
громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І ЗАТРЕМТІВ УВЕСЬ
НАРОД, ЩО БУВ У ТАБОРІ... А гора Синай – уся вона димувала через те, що господь до
Мойсея: "Зійди, остережи народ, щоб не рвався до господа, щоб побачити, бо багато з
нього загине..." (Вихід, 19, 16-22).
В цьому епізоді Ягве схожий більше на Змія Горинича, якого в легендах убиває
слов’янин-богатир, ніж на "бога". На завершення прочитаємо про те, як Ягве супроводжував
євреїв у пустелі: "... над скінією (наметом, де знаходився вівтар Ягве – О.В.) вдень була
хмара господня, а вночі був вогонь у ній..." (Вихід, 40, 38).
Вдень Ягве з‘являвся, як темна хмара, а вночі – як полум’я. Обидва цих з’явлення мало
схожі на те Духовне Світло, золоте і сонцесяйне, яке вважали проявом Бога арійці та
слов’яни, наші величні предки.
Таким чином, Ягве постає на сторінках Біблії то як якась демонічна потвора, яка
приходить вночі живитися кров’ю убитих тварин, то як Змій Горинич, з якого пашить
полум’я та дим, то як творець недоступних для людини злочинів, включаючи масове
дітовбивство. Найхарактерніший стан Ягве – це лють на ворогів євреїв та на самих євреїв,
коли вони недостатньо послідовно домагаються світового панування.
Отже, Ягве – НІЯКИЙ НЕ БОГ, А ЗВИЧАЙНІСІНЬКИЙ КРИВАВИЙ ДЕМОН, ЯКИЙ
"ШТОВХАЄ" "БОГООБРАНИХ" НА ЗЛОЧИНИ ТА ПОДАЄ НЕПЕРЕВЕРШЕНІ ЗРАЗКИ
ЗЛОДІЯНЬ.
2. Хто такий Ісус?
Єврей Ісус – посланець кривавого демона Ягве. Чи це так? Чому ж посланець демонадітовбивці говорить про любов? Чи наповнене серце самого Ісуса любов’ю? Відповіді
знаходимо в Біблії. Читаємо Євангелія:
"Хто не зі мною, той проти мене" (Матвій, 12, 30).
"Не думайте, що я прийшов, щоб мир на землю принести, – я не мир принести прийшов,
але – меч" (Матвій, 10,34).
"Тоді скаже (Ісус під час другого пришестя – О.В.) і тим, які зліва: "відійдіть від мене,
прокляті, у полум’я вічне, приготоване для диявола і служителів його; був голодний я, і ви не
нагодували мене; хотів пити я, і ви не напоїли мене; був мандрівником, і ви не прийняли мене;
був роздягнений, і ви не вдягли мене; був хворий і в темниці, і не відвідали ви мене". Тоді й
вони скажуть йому: "Господи, коли ми... не послужили тобі?" Тоді скаже він їм у відповідь:
"По-правді кажу вам: якщо не зробили ви цьому одному з менших моїх, то не зробили мені". І
підуть вони на муку вічну..." (Матвій, 25, 41-46).
Отже, всі люди повинні бути запопадливими не лише з самим Ісусом, але й з кожним
християнином, бути їм прислужниками та вгадувати їх потреби, інакше – смерть.
Агресія єврея Ісуса іноді набуває дивних форм. Одного разу жертвою його безпричинної
агресії стало невинне дерево. "І побачив (Ісус – О.В.) біля дороги одну смоківницю, підійшов
до неї, і, не знайшовши на ній нічого, крім одного листя, сказав їй: нехай не буде від тебе
плоду навіки. І смоківниця одразу ж засохла" (Матвій, 21, 19).
Складається враження, що серце єврея Ісуса наповнене ненавистю, і він не знає, куди її
подіти, виливаючи на перший же об’єкт, який трапляється на дорозі. Так буває, що маленька
нерозумна дитина, вдарившись об двері, починає їх сварити і лупцювати.
Всі Євангелія наповнені прогнозами страшного суду до тих, хто не приймає Ісусової
проповіді.
Своєрідним підсумком Нового Заповіту є кинуте євреєм Савлом ("апостолом Павлом")
прокляття: "ХТО НЕ ЛЮБИТЬ ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА, ХАЙ БУДЕ ПРОКЛЯТИЙ"
(Перше послання апостола Павла коринтян, 16, 22).
Такою є "любов", "терпимість" та "гуманізм" християнської моралі!
А ось як описує майбутню появу єврея Ісуса на зелі Іоанн Богослов і своєму Об’явленні.
"Очі його – немов полум’я огняне, а на голові його – багато вінців. Він ім’я має написане,
якого не знає ніхто, тільки він сам. І зодягнений він був у шати, залиті кров’ю. Ім’я його:
слово боже. І воїни небесні слідували за ним ... З уст його виходить гострий меч, щоб ним
вражати народи. Він пастиме їх жезлом залізним, і він буде топтати чавило вина лютості та
гніву бога всевладного (кривавого демона Ягве – О.В.)! І він має на шатах і на стегнах своїх
написане ім’я "Цар над царями і пан над панами" (Об’явлення, 19, 11-16).
Ось таке перетворення сталося з ніжним і делікатним євреєм Ісусом! Зовсім як в житті:
доки єврей залежить в чомусь від нас – хоч до рани його прикладай, але коли набрався він
сили і отримав владу над вами – із задоволенням розчавить вас у своїй лютості! У цьому Ісус
– найповніший єврей.
Бог наших предків, Єдиний Бог Всесвіту, Сонцесяйний Датель Правди, Добра і Любові –
це наш захист від ненавісті та люті демона Ягве та його посланця в залитих кров’ю шатах.
3. Сутність християнства.
Нарешті завершено наш розгляд християнського вчення. Зробимо короткий підсумок.
Кривавий демон Ягве обрав собі схильний до аморального способу життя (згідно з
біблією) народ євреїв, як знаряддя свого злочинного задуму панування над світом. Він
послав до євреїв пророків, які докладно показали євреям шлях до цієї мети.
Коли євреї опинилися в глухому куті та довели до розвалу свою державу, Ягве послав до
них месію Ісуса. Єврей Ісус повинен був або спромогтися стати царем Ізраїля, або, якщо його
місія провалиться, стати об’єктом ритуального жертвоприношення та взяти на себе гріхи
єврейського народу.
Ісус виявився неспроможним домогтися царства. Тоді з участю первосвященика Ізраїла
Кайяфи його ритуально умертвили, щоб він урятував єврейський народ від кари Ягве,
взявши на себе гріхи своїх одноплемінників.
Однак, єврей Ісус знову зазнав поразки – після його жертвопринесення євреї відмовилися
виконувати умови, за яких вони могли б перекласти на єврея Ісуса свої гріхи (для цього
необхідна була віра в Ісуса та виконання обряду причастя).
Тоді ситуацію порятував хитрий критій єврей Савл ("апостол Павло"). Він, щоб духовна
сила Ізраїля не рухнула, лишившись без зв’язку з своїм демоном, замість євреїв до обряду
помилування через поїдання тіла єврея Ісуса долучив "язичників". Він в Законі Мойсея
знайшов один пункт, який стосувався "язичників" – вони повинні бути рабами євреїв. Єврей
Савл заявив, що це і є закон для "язичників". Тих з них, хто покірно погодився бути рабом
через віру в Ісуса, який вів євреїв до світового панування, він проголосив "праведними",
духовними євреями, духовно обрізаними. Ці догми Савл ретельно замаскував
багатосторінковими пустопорожніми писаннями.
Тепер християни-"язичники", молячись до єврейського царя Ісуса, підтримують Духовний
Ізраїль та відмолюють гріхи Ізраїли. Євреї, гріхи яких за них відмолюють покірні
"язичники", процвітають. А єврейсько-християнські раби все більше потрапляють під
єврейську владу, все глибше формують у себе рабську свідомість та деградують, як люди,
здатні цінувати свободу. Ту свободу, яку мудро берегли наші святі предки в сонцесяйній вірі
нашого народу.
Висновки
Наше коротке дослідження Біблії завершене, і на його основі можемо зробити такі
висновки.
1. Біблія, демон Ягве, єврей Ісус, єврей Савл (апостол Павло) та християнство – це
знаряддя обману Українського народу та всіх європейців.
2. Ці знаряддя служать євреям і руйнують духовну силу та біологічні можливості
європейських народів.
3. Ягве – "бог-отець" християн – це кривавий демон-дітовбивця, який уособлює лютість,
мстивість та аморальність єврейства, що яскраво показано в самій Біблії.
4. Єврей Ісус ("Христос") – посланець демона Ягве, покликаний зорганізувати євреїв на
здобуття світового панування в нових історичних умовах. Він провалив це завдання, і був
ритуально вбитий.
5. Єврей Савл ("апостол Павло") – ідеологічний шахрай, який перекрутив євангельське
вчення, майстерно приховавши його єврейський шовінізм за пустопорожньою балаканиною
своїх послань.
6. Християнство – різновид юдаїзму, в якому головним напрямком є формування є
"язичників" єврейських рабів.
7. Християнська церква – соціальний інститут, який на практиці здійснює духовне
поневолення "язичників", руйнуючи Український Народ та інші європейські народи.
8. Час духовного пробудження українців настав.
9. Виголошене майже тисячу років тому прокляття волхвів над християнством на нашій
Рідній Українській Землі набирає силу.
10. Загибель чекає на духовних зрадників. Про це пише в своїх останніх віршах Великий
Пророк України Тарас ШЕВЧЕНКО.
11. Україну буде порятовано руками її вірних дітей.
12. Славимо Святу Україну – найвищу земну Святиню Українського Народу!
Руське Православне Коло
http://www.svit.in.ua
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа