close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ. –
№ 12–13. – 2006–2007.
УДК 94 (477):572.9
ББК 63.3 (4 Укр)
Микола КУГУТЯК
КАМІНЬ ДОВБУША В ЗАВОЄЛАХ
У статті йдеться про виявлене автором у 2006 році неолітичне святилище в селі Космач, зроблено його опис і наукову
інтерпретацію.
Ключовіслова:святилище, культова символіка, кам'яна скульптура, божество землі.
На мапі стародавніх культових пам'яток Покутсько-Буковинських Карпат село Космач та його 32 присілки
займають особливе місце. З усіх гірських районів Івано-Франківщини в Космачі й сусідніх із ним селах –
Прокурава, Люча, Шепіт – виявлено їх найбільшу концентрацію, завдяки чому Космач постає своєрідним
сакральним осередком (terra sacra), зосередженням стародавньої мегалітичної культури.
Село знаходиться за 34 км від Косова в мальовничій долині, помереженій численними потоками й оточеній
горами, найвищими з яких є Ґрегіт (1471 м), Лисина (1464 м). Центральну частину Космача огинає річка Пістинька,
права притока Прута.
В околицях Космача чимало соленосних джерел, які використовувалися з доісторичних часів (присілки
Баня, Ведмежий, потоки Космач, Багнець). Тут виявлено поклади залізної руди, нафти, гіпсу. Кварцево-вапнякові
відклади в долині річки Ставник здавна використовувалися для виготовлення кам'яних кругів-жорен1.
Випадкові знахідки й археологічні дослідження 70-90-х років ХХ ст. дають уяву про початок заселення
цього краю, яке сягає палеолітичної доби. У Космачі виявлено стоянку, якій більше 20 тисяч років. Прикарпатська
археологічна експедиція Інституту українознавства НАН України знайшла в Космачі мезолітичну стоянку,
крем'яні нуклеуси, мікропластини, скребки. Подібні знахідки виявлено в селах Шешори, Акрешори, Люча.
Стоянку мисливців, рибалок, збирачів львівський археолог Л.Мацкевий датував
VIII-VI тис. до н. е.2.
У мідно-кам'яному віці (ІV-ІІІ тис. до н. е.) Косівщину населяли племена трипільської культури, про що
свідчить знайдена в с. Пістинь мідна сокира клиноподібної форми. Кам'яна сокира такої ж форми була виявлена в
с. Уторопи3.
В епоху середньої й пізньої бронзи (II – поч. І тис. до н. е.) басейн річки Пістиньки освоїли племена
комарівської культури, яку Б.Рибаков, І.Свєшников та інші вважають етнокультурним субстратом праслов'янських
племен. У середині ІІ тис. до н. е. сюди через перевали проникають із півдня племена культури Ноа, носії якої мали
добре розвинуту бронзоливарну індустрію, досконалі знаряддя праці з бронзи, зброю, предмети побуту, прикрас.
Карпатський регіон став одним із найважливіших осередків видобутку руди й постачання виробів із бронзи в
Південно-Східній Європі. Для племен культури Ноа були характерні нові форми побудови поселень у вигляді
наземних каркасних споруд. Не відомим досі був також поховальний обряд у вигляді скорченого тілопокладання4.
Важливе місце в системі економічних відносин відводилося виробництву солі, яке в
Покутсько-Буковинських Карпатах мало безперервну традицію. Від племен культури Ноа вона переходить у
гальштатську добу. Носії культури фракійського гальштату (ХІІ-VІ ст. до н. е.), що сформувалися на ґрунті ряду
племен Карпато-Дунайського басейну, займались інтенсивним видобутком солі для торгівлі із сусідніми
племенами. У 1994 р. солеварні цього періоду було виявлено на присілку Ведмежий у с. Космач. На думку
відомого археолога Л.Крушельницької, солеварні центри в Болехові, Лоєві, Космачі, Текучі, Сучаві були одними з
найпотужніших у Центрально-Східній Європі й відігравали важливу роль у торгово-обмінних операціях5.
На початку нашої ери Косівщина входила до найближчої периферії Римської імперії. З ІІІ ст. нашої ери тут
поширюється культура карпатських курганів, яку вчені відносять до північнофракійського етносу. Разом із тим
археологічні дослідження засвідчують присутність у культурі карпатських курганів слов'янського етносу6. У
V-VІІ ст. завершується процес етнічного становлення слов'ян, формуються територіально-племінні об'єднання.
Косівщина в VIII-IХ ст. входить до Хорватського племінного князівства, яке в Х ст. увійшло до Київської Русі,
згодом до Галицько-Волинського князівства, а після його падіння – до Речі Посполитої.
У ХVIII ст. село Космач стало потужним осередком руху опришків. У 1745 р. тут загинув їх легендарний
ватажок Олекса Довбуш, ім'я якого народ увіковічнив у назвах гір, печер, гігантських каменів.
Власне, останні часто виступали стародавніми унікальними пам'ятками. Однак, незважаючи на доступність,
вони, як не дивно, досі не виявлені й не інтерпретовані як такі. Однією з найцікавіших серед них є Камінь Довбуша
в Завоєлах.
Присілок Завоєли – один із найвіддаленіших від центральної частини Космача. Він знаходиться на
північному заході в долині річки Ставник, що є лівою притокою Пістиньки.
За 2 км від присілка в північно-західному напрямку на схилі пагорба (790 м за GPS) знаходиться відомий
своїми дивними формами Камінь Довбуша. Власне кажучи, всіх кам'яних брил світло-сірого ямненського
пісковика більше 20. Займають вони площу 2150 кв. м і знаходяться на пасовищі В.Юр'яка, що прилягає до
польової дороги. З північної сторони до пам'ятки підступає глибокий яр, зарослий лісом.
З Каменем Довбуша пов'язана давня ритуально-культова традиція, яка збереглася до сьогодні. До пам'ятки
веде Хресна дорога. Кожного року 27 вересня на свято Воздвиження Хреста Господнього до Каменя Довбуша
відбувається Хресна хода жителів села й Богослужіння. З чотирьох сторін пам'ятки, а також на найвищому камені
встановлено хрести. За словами жительки присілка Завоєли А.Варцаб'юк, хата якої знаходиться за 20 м від Каменя
Довбуша, на Зелені свята, Івана Купала тут збирається місцева молодь, палить вогні, співає пісень, танцює.
Культове призначення Камінь Довбуша мав і в стародавні часи, на що вказують як загальний характер
пам'ятки, так і гігантські за розмірами зооморфні зображення, висічені з каменю. Найбільший камінь, заввишки до
8 м, зображений у вигляді змія, дракона. Завдяки величезним сколам його голова піднята високо вгору, до сонця.
Вона зорієнтована у південно-східному напрямку. Глибоким рельєфом виділено ліве око. Верхня частина голови
дракона, зокрема його паща, покрита видовбаними рівчаками у вигляді "луски". Голову вінчає хвиляста "корона",
що свідчить про особливий статус змія (рис. 1). На передній частині його привідкритої пащі заглибленим
пунктиром висічено символ ромбовидної форми. На лівому боці пащі дракона вгадується голова бика, виділена
чорною фарбою.
Голова дракона має другу сторону – личину, вона більше стилізована й зорієнтована на південний захід. Як і
в першому варіанті, верхня частина його голови покрита "лускою" (рис.2). На так звану "лускатість" при
зображенні драконів звертає увагу ряд дослідників. На виявлених нами у 2006 р. семи зображеннях драконів
голови чотирьох покриті "лускою".
На північному боці голови змія висічено зображення пари очей у вигляді округлих серповидних темних
заглиблень, що свідчать про їхній зв'язок із місяцем (сонцем ночі). Через праве око проходить чорна смуга зверху
донизу. На двоїстий характер символів змія, зв'язаного із сонцем і місяцем, указує відомий український дослідник
стародавньої космогонії В.Даниленко. Він звертає особливу увагу на зображення у трипільських пам'ятках
"облич-очей", інколи тільки очей драконів, з яких одне може бути червоним (сонячне), друге – чорним (місячне)7.
Гігантська голова дракона звужується до шиї, яка переходить у масивне тіло, що в основі сягає 7 м і видовжене в західному напрямку. Фактичним його продовженням із прогалиною в 1 м є величезний продовгуватий
камінь завдовжки 7,5 м. Він висічений у формі змія, що спускається зверху вниз у західному напрямку. Його
продовгувате гнучке тіло спирається на дві опори, між якими є двометрова виїмка, а виділена й заокруглена голова
заввишки 2,5 м, лежить на землі. Привідкрита паща переходить у повздовжній рівчак. Від ока ящера до середини
тіла вибито зигзагоподібну лінію. Кілька кутових знаків висічено нижче рівчака (рис.3).
Отже, перед нами два величезних змія, що становлять єдине композиційне ціле. Перший зорієнтований до
сонця, другий виразно демонструє свою хтонічну земноводну сутність. Вживання термінів змій, ящір, дракон
потребує уточнення. Українська традиція виділяє земноводного змія-ящера (змієподібного) і змія-дракона з
крилами й колючкою на хвості.
Драматизму й максимальної виразності обрядово-культовому сюжету святилища в Завоєлах надає ще один
персонаж, що знаходиться безпосередньо перед пащею дракона. У протилежному до нього північному напрямку
лежить висічене з каменю теля, яке в міфології завжди асоціювалось із жертвоприношенням, виступало ідеальною
жертвою. Нахилене вперед, поставлене на коліна й завалене на лівий бік тіло тварини сягає 5 м довжини й 2,3 м
висоти. Виразно окреслені нахилена до землі голова теляти, його широке праве вухо, очі, морда. Сцена
жертвоприношення теляти драконові композиційно є центральною в обрядово-культовому сюжеті святилища
(рис.4).
На південній стороні від ящерів, на кам'яному узвишші, висотою біля 3 м, виділена з моноліту величезна
(4х5 м) горизонтальна з нахилом чотирикутна плита заввишки більше двох метрів. Кожній її стороні надано
зооморфну форму у вигляді пащі змія, його голови. Північно-західна сторона плити має мінливе зображення – з
одного боку великої змії, з другого – черепахи. Поверхня плити в ряді місць покрита "лускою". На верхній її
частині виявлено продовгувату чашоподібну виїмку, від якої розходяться широкі рівчаки. Ймовірно, плита була
вівтарною частиною святилища.
Такою ж полізооморфністю відзначається гігантський камінь на північно-західній стороні від ящерів. Його
довжина 7 м, висота 2,5 м. З південного боку він висічений у вигляді голови собаки. На його видовженій
привідкритій морді виділено ніс, цілий ряд зубів, язик, що звисає донизу. У міфології образ собаки суперечливий.
Для стародавніх єгиптян собака – священна тварина. Вона виступала провідником і охоронцем потойбічного світу.
Анубіс, бог-покровитель померлих, зображався з головою собаки. Подібний символізм був притаманний
греко-римській традиції. Харон, перевізник у країну мертвих, зображався у вигляді собаки. Міфологічна традиція
трактувала собак як представників потойбічного світу, наділяла їх езотеричним досвідом і даром віщування. Її
часто приносили в жертву божеству (рис.5).
Із західного боку камінь-собака покритий "лускою", на північно-західному боці видовбано ящероподібну
голову, на якій продряпано Х-подібні хрести, ромби, зигзагоподібну лінію (рис.6).
У північно-східному напрямку зорієнтована голова ще одного ящера, що знаходиться на схилі пагорба в
північно-західній частині святилища. Його голова з привідкритою пащею й круглими очима піднята на висоту
5,5 м. Вона звужується донизу й має в основі більше двох метрів (рис.7). За ним на вершині пагорба із землі на 1,5
метра виступає голова іншого ящера, повернута також на північний схід. Уздовж його пащі вибито кутову стрічку
(рис.8).
У різних частинах святилища є ще з десяток менших каменів. Один із них знаходиться між драконом і
вівтарною плитою. Він має один метр довжини й виступає із землі на 30 см. Посередині його овальної поверхні
вибито круглу чашоподібну виїмку діаметром 10 см, глибиною 6 см. На схилі каменя є ще одне продовгувате
заглиблення завдовжки 15 см, глибиною 5 см.
Біля дороги знаходиться великий камінь трикутної форми заввишки 1,5 м, праворуч – менший, посередині
якого місцеві жителі встановили великий кам'яний хрест. На більшості каменів вирізьблено різноманітні
петрогліфи у вигляді хрестів, ромбів, трикутників, кутових композицій, продовгуватих округлих прорізів тощо.
Обстеження біля двох десятків каменів і зображень, висічених на них, їх змістова й композиційна сутність свідчать
про наявність у Завоєлах стародавнього святилища. З трьох зооморфних образів (змій, теля, собака) явно
переважають ящери, дракони. Їх схематичні й повноформатні зображення висічені на 6 каменях і зорієнтовані на
всі чотири сторони світу. Найбільший змій-дракон зв'язаний з комплексом неба-сонця, інші мають явно хтонічне
земноводне призначення. Усі персонажі становлять сюжетно-композиційне ціле релігійно-міфологічного
характеру.
На думку таких відомих дослідників міфології, як А.Голана, В.Даниленка та інших, образи змія, ящера,
дракона були поширені вже в епоху неоліту й стали одними з найважливіших персонажів космогонічної системи
стародавніх мисливців, землеробів і скотарів8. Змій, ящер, дракон універсальний і найбільш складний з усіх
зооморфних символів, який водночас був одним із найпоширеніших. У більшості міфів змій мав двоїсту природу.
Він часто виступає символом відродження, життя і смерті, сонячного й місячного начал, добра й зла, мудрості й
сліпої пристрасті, зцілення і яду, охоронця і вбивці.
Двоїстість ящера викликала страх і поклоніння. Розмаїття символіки змія пояснюється тим, що він
перебував у постійному контакті зі силами землі, води, темряви й потойбічного світу. Форма його тіла нагадує
хвилю, річку, коріння дерева, веретено, райдугу, блискавку. Віра в те, що змії знають таємниці землі, наділяла їх
мудрістю і даром пророцтва. "Будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби", – сказав Христос своїм учням (Матвія
10:16). Змії – головні персонажі греко-римських і семітських культів плодючості. Згорнута кільцями змія
уособлювала коловоротність часу і явищ Змія, що кусає свій хвіст (Оуробор), виступала символом вічності9.
Міфологічні уявлення про змія побутували в цілому світі. В Індії – це міфологічний змій Нага – володар
підземного світу й земних вод, у Китаї – п'ять драконів: Тянь-лун (небесний дракон), Фу Цан-лун (підземний
дракон), Ці-лун (земний дракон), Шень-лун (дощовий дракон), а править ними Лун-ван (дракон води). У
доколумбовій Америці пернатий змій Кукумац – творець світу й води. Одночасно він, як і в Стародавньому Єгипті,
був зв'язаний із сонцем10. У кельтській традиції культ змія був настільки важливий, що вожді мали почесний титул
"змія". Кельтські жерці-друїди називали себе "зміями" – "adder". Образ змія пронизує європейське й азійське
мистецтво епохи неоліту, енеоліту, бронзи, раннього заліза.
Однак ряд авторів відзначають, що образ змія функціонально пов'язаний із землею і нижніми водами,
сформувався у європейсько-передньоазійському регіоні. Даниленко, відзначаючи поширення цього образу у
Великому Середземномор'ї і Передній Азії, іде ще далі й наголошує на тому, що дракон "усе ж являє собою явище,
в основі, європейське", обмежене на заході Італією, на сході – Подніпров'ям, а на півдні – Західною Анатолією11.
Ймовірно, що Карпато-Балканський регіон був його головним осередком.
Ящір, хоч і суперечливий, але важливий персонаж у міфології землеробських культур, що населяли Україну.
Учені відзначають стійку повторюваність образу змія в багатьох археологічних культурах IV-ІІІ тис. до н. е.,
зокрема в буго-дністровській, трипільській та інших (рис. 9). З давніх часів його шанували й слов'яни. Учені
виявили святилище, присвячене хтонічному підземному божеству у вигляді ящера. Академік Б.Рибаков вважає,
що святилище в урочищі Перуна біля Новгорода (Росія) присвячене ящеру12. Релігійно-міфологічна традиція
образу змія, що символізував божество землі, води, родючості, передавалася з покоління в покоління. Його
зображення поширені на фібулах VI-VIII ст., на численних оберегах-змійовиках Х-ХІІІ ст. У с. Крилос Галицького
району в стіні внутрішньої сторони Успенської церкви вмуровано камінь, на якому висічено зображення крилатого
вогненного дракона. У свій час цей камінь було взято з Успенського собору, побудованого в стародавньому Галичі
в XII ст. Середньовічні графіті на східній стороні церкви Святого Пантелеймона передають зображення хреста зі
зміями. Цей символ є гербом сучасного міста Галича. Під впливом християнства образ змія набуває негативного
значення як уособлення язичництва. Загальнопоширеними є ікони, на яких Святий Юрій на коні списом чи мечем
убиває змія-дракона, перемагає язичництво.
Однак відгомін культу змія продовжує побутувати на Гуцульщині в сучасній обрядовій практиці. Перед
Свят-вечором, коли господар виходить закликати до святої вечері духів, він промовляє:
"На Свят-вечір родився, на Свят-вечір хрестився!
Пречиста Діва на золотій крижмі мя держала,
у Змієвім озері мя купала!"
Вода магічного Зміїного озера вважалася цілющою, животворною і зміцнювальною. Деякі дослідники
вважають, що реальне гірське озеро Несамовите на Гуцульщині і є магічне Зміїне озеро13.
Зміїна символіка широко застосовується в декоративно-прикладному мистецтві Гуцульщини. У Космачі й
навколишніх селах у народній вишивці використовують кілька зміїних орнаментів: "гадинчистий", "летячий",
"лумеровий" (вісімкоподібний) та інші. Багатоголових ящерів-драконів або їх графеми зображають на гуцульських
кептарях14.
Орнаментальна розмаїтість образу змія свідчить про те, що народне бачення його було позитивне. Відома
дослідниця української вишивки С.Китова звертає увагу на те, що немає жодного її варіанта, де б змій мав
загрозливий вигляд. Народна вишивка несе інформацію про основну функцію змія – захист людини від лиха,
забезпечення здоров'я, плодючої сили. Про це свідчать численні зображення змія у вигляді волют і спіралей15.
Шанований гуцулами вуж виступає символом багатства й добробуту.
Гуцульський фольклор багатий переказами про так званих зміїв-жертв – охоронців скарбів, зміїв-готиць –
сестер драконів, зміїв-смоків, Ґарґона – дракона, прикутого залізними ланцами до скелі, якого охороняє Дід
Первовічний. У гуцульській топоніміці є чимало назв гір, урочищ, плаїв, полонин і потоків, пов'язаних зі зміями16.
У давнину було два "зміїних свята": переддень Благовіщення (6 квітня), коли змії прокидаються. У цей день
не рекомендувалося ходити до лісу. Друге "зміїне свято" припадало на Воздвиження Хреста Господнього (27
вересня), коли вони засинають на зиму17. Хресна хода в цей день до Каменя Довбуша в Завоєлах сама по собі є
унікальним і багатозначущим фактом.
Простежуючи традицію образу змія, дракона в культурі багатьох народів світу протягом тисячоліть, постає
закономірне питання щодо причин такого стійкого феномену. Чому важливим міфологічним образом став саме
змій? Які об'єктивні умови, природні чи суспільні, могли привести до того, що в різних епохах і культурах світу
виник образ змія?
У стародавніх міфах побутувало уявлення про трирівневу будову світу. Верхній рівень уособлювали небо,
сонце, місяць, до нижнього відносилися земля, вода. Основою світу уявлялося Світове дерево, яке корінням
входило в землю, а гіллям – у небо. До верхнього світу належали птахи, до середнього – коні, бики, корови, олені,
лосі, кози, вівці, а до нижнього, підземного – змії, ящірки, черепахи, риби, миші, які живуть у землі й воді. Змій
виступав в образі володаря, божества нижнього світу. Він жив у корінні Світового дерева й охороняв його.
Оскільки земля була функціональною сферою міфічного змія, то в його володінні було все, що живе й росте
на землі й під нею, а також нижні води. Асоціативний зв'язок "змія-вода" був поширений у міфології багатьох
народів. Їх графеми зображались у вигляді хвилястих ліній. Дві переплетені змії утворювали вісімкоподібний
орнамент у народній вишивці, що символізувало воду й змію одночасно. На Прикарпатті дослідниками записано
чимало легенд, переказів про змія, що жив у печері чи під горою й замикав або випивав воду, тому його називали
смоком.
Дракон виступав символом зв'язку трьох світів – верхнього, середнього й нижнього. Він часто зображався в
поєднанні з биком. Їх об'єднувало чоловіче начало. У матеріалах археологічної пам'ятки Луки-Врублівецької
чимало композицій із зображенням лабрисів – крилатих драконів із головами рогатих биків. Подібні образи
зустрічаються в пам'ятках Трипілля, Гумельниці, Мінойського Кріту, що вказує на зв'язок дракона з сонцем18.
Уособлюючи хтонічне божество, з ящером пов'язували також культ родючості землі, плодючості худоби,
чоловічої сили. У слов'ян таким божеством був Велес. Змій часто асоціювався з фалічними символами, виступав
чоловіком Богині Землі, покровителем женихів. У багатьох легендах, казках змій викрадав красивих дівчат, що
свідчить про його чоловіче єство. Стародавні перекази наголошують на його підвищеній еротичності.
Як носій чоловічого начала дракон виступав у ролі посередника між небом і землею, небесною вологою, що
у вигляді дощу запліднює Велику Матір-Землю. Змій був символом мудрості, безсмертя, життєвої й цілющої сили,
володарем і охоронцем підземних скарбів. Цілющими властивостями наділялися також земля і вода.
Як хтонічну істоту змія пов'язували також із потойбічним світом, культом предків, мертвих, яких віддавали
землі. У багатьох міфах, легендах, переказах змій виступає також як зловісна сила, чудовисько, втілення
первинного хаосу, тьми, що хоче проковтнути сонце. У Карпатах до наших днів збереглося табуювання назви змії,
гадюки. За повір'ям, вживати її вважається поганою ознакою. Батьки рекомендують дітям називати її "пані",
"софія".
Ряд дослідників вважають, що повір'я ґрунтуються не на логіці чи раціоналістичному прагматизмі, а на
ірраціональних релігійно-міфологічних уявленнях, на страху й сліпій традиції, інакше кажучи, стародавні
мисливці, землероби й скотарі поклонялися змію тому, що боялися божества, яке він уособлював. Ці уявлення
були успадковані від неоліту, а в епоху бронзи й заліза поклоніння ящеру, дракону відбувалось уже в силу
стародавньої традиції19.
Інша точка зору на причини хтонічної зооморфності головних міфологічних образів пов'язана з так званими
об'єктивними факторами, загальним еволюційно-стадійним розвитком культури, землеробсько-скотарським
способом життя стародавніх людей, для яких змій, дракон, був уособленням божества родючості землі, плодючості
худоби, багатства, сили й безсмертя. Характер і особливості світоглядно-міфологічних уявлень узалежнювалися
способом життя, ступенем розвитку господарської діяльності.
На нашу думку, важливими є обидва фактори. Ірраціональні у своїй основі релігійно-міфологічні уявлення
стародавніх мисливців, землеробів, скотарів підтверджувалися щоденною практикою їх життя, пов'язаною з
циклічно-коловоротним архетипом часу, господарською діяльністю, залежною від календарно-сезонного
відродження природи. Людське життя асоціювалося з природою, землею, яка відроджується, розквітає і помирає.
Незрозуміла, всеохоплююча космічна дія сил природи викликала в людини захоплення, здивування, повагу, страх.
Асоціативна свідомість шукала зрозумілого пояснення суті складних речей. Якщо людське життя залежало від
періодичного оновлення світу, відродження землі, то мало бути й божество, яке уособлювало би ці космічні сили.
Утіленням цього божества став ящір, який завжди викликав страх, змій, що жив у загадковому й таємничому
підземному світі. За своїми хтонічними характеристиками змій найбільше підходив на одну з центральних ролей
міфологічного сюжету.
Отже, характер міфологічних образів святилища в Завоєлах свідчить про поклоніння стародавнього
населення краю божеству, яке уособлювало могутні сили природи, коловоротність часу, оновлення землі. Від
нього залежали життя і смерть усього сущого на ній. Утіленням цього божества землі виступав ящір. Він жив під
землею, на горі або в печері, засинав на зиму, а прокинувшись навесні, піднімався вгору, до сонця, виступаючи
посередником землі й неба, щоб у вигляді гарячих сонячних променів, небесної вологи, дощу впасти на землю,
запліднити нове життя. Саме йому принесено жертву у вигляді теляти.
Ящеру, грізному божеству землі й води, в жертву приносили тварин, які, як уявлялось, є його уособленням,
перебувають у зв'язку з ним: оленів, коней, биків, телят, кіз, овець, собак, котів. В античному світі широко
застосовувався обряд тавроболії: принесення биків у жертву богам. Традиція приносити в жертву биків, телят була
й у слов'ян. У стародавні часи й у середні віки в Європі, Азії й Америці при закладанні міст, поселень, фортець,
святилищ поширеним було принесення в жертву людини, частіше дитини, яку закопували в землю живцем. Не
випадково одна з центральних частин фортеці називалася дитинцем, на означення сакрального місця
жертвоприношення. Так звана "будівельна жертва" мала задобрити божество землі, на якій закладалася споруда,
зробити його прихильним до людей20.
Таким всемогутнім володарем землі, води й підземного світу на святилищі в Завоєлах виступав змій, що
піднімався до неба на південному сході й опускався на землю на заході. Власне, другий його прототип
зорієнтований зверху вниз і спрямований на захід. Разом зі сценою жертвоприношення – це центральна частина
містерії. Мікрокосм святилища уподібнювався до макрокосму.
Ящер, що спускається на землю, одночасно уособлював верхні й нижні води. Підтвердженням цьому є
хвиляста лінія, вибита на його верхній і нижній частинах, розділених повздовжнім рівчаком.
Ящери космацького святилища виступають володарями чотирьох сторін світу. Однак значна їх частина
зорієнтована на захід, що вказує на їх тісний зв'язок із підземним потойбічним світом, культом предків. Західна
сторона світу в єгипетській, греко-римській та індо-іранській традиціях є царством духів.
Зауважено, що камені, яким надано зооморфний вигляд, мають різновекторну просторову орієнтацію.
Зокрема, голова собаки (№8) чітко зорієнтована на схід, а хтонічний продовгуватий ящір (№5) спрямований на
захід. Їх розміщення дає змогу фіксувати дні весняного і осіннього рівнодення. Дракон із піднятою до неба
головою (№1) дивиться на південний схід. У день зимового сонцестояння звідти сходить сонце. Друга голова
дракона (№3) спрямована на південний захід, тобто в напрямку, де сонце в цей день заходить. Камінь у вигляді змія
з піднятою головаю (№10) зорієнтовано на північний схід, де, як відомо, сходить сонце в день літнього
сонцестояння, а голова дракона, що на камені-"собаці" (№9), дивиться на північний захід. Усе це давало змогу
жерцям фіксувати ключові точки руху сонця впродовж року, формувати календар, визначати свята. Ймовірно
фіксувались і фази місяця.
Відповідні просторові орієнтації було надано й алеям, прокладеним між мегалітами. Зокрема, одна з них, що
проходить між хтонічним змієм і жертовником, спрямована з південного сходу на північний захід. У день зимового
сонцестояння в цьому напрямку сходить сонце. Звертає увагу й та обставина, що кам'яні стіни алеї завдовжки 20
метрів на висоті 2,5 м від землі акуратно вирівняні.
Друга алея зорієнтована по лінії схід-захід, до того ж вона спрямована на камінь, що знаходиться на відстані
30 метрів від мегалітів. З-під каменя витікало джерело питної води. У цьому напрямку сходить сонце в день
весняного й осіннього рівнодення. Просторово-орієнтаційні, астрономічні аспекти святилища потребують
подальшого вивчення.
Не менш ґрунтовних досліджень потребують петрогліфи святилища. На кам'яних головах і тілах ящерів
чимало висічених або продряпаних ідеограм у вигляді ромбів, Х-подібних хрестів, кутових і хвилястих
композицій, трикутників і рунічних знаків. Деякі із цих символів виступають графемами божества землі, води й
підземного світу. Однак еволюція його образу протягом великих історичних періодів не до кінця з'ясована.
Найновіші дослідження ряду відомих учених дали змогу сформувати достатньо аргументовану концепцію
трансформації стародавніх культів упродовж тривалої історичної ретроспективи, еволюції великих богів,
пов'язаної зі зміною етнополітичної обстановки. Протиборство богів виступало відображенням боротьби етносів,
які стояли за відповідними богами. У "Рігведі" верховний бог Індра вступив у битву з демонами посухи, які мали
назви різних племен і народів, що їх зустрічали арії у Південно-Західній Iндії21. В епоху так званої "неолітичної
революції" ранньоземлеробських культур Передньої Азії і Південно-Східної Європи сформувалася нова релігійна
система22. Замість палеолітично-мезолітичної Великої богині в середовищі перших землеробських племен
утверджується культ чоловічого божества землі, а колишня Велика богиня стає його дружиною – богинею неба.
Функціональною сферою неолітичного (VI-IV тис. до н. е.) бога була земля, вода й підземний світ.
Найбільш поширеною персоніфікацією великого бога землі став змій, а також бик, кінь, собака, кіт, вовк, кабан,
ведмідь, гора, скеля, камінь, дуб, джерело, зерно. Його символом був фалос, атрибутом – вогонь, стороною світу –
захід. Символом богині неба став круг, коло (часто з крапкою, ямкою, колом у центрі).
Неолітичний великий бог землі й води уособлював силу, здоров'я, плодючість людей і худоби, родючість
землі, був покровителем чоловіків. Періодично піднімаючись до неба, він творив грозу, бив громом і блискавкою,
орошував небесною життєдайною вологою. Бог землі був уособленням кохання, веселощів, разом із тим виступав
покровителем війни, померлих. Йому приносили рослинну, тваринну й людську жертви.
На думку А.Голина, у ІІІ – на початку ІІ тис. до н. е. у європейсько-передньоазійському регіоні змінилася
культова символіка, що було зв'язано з масштабною експансією протоіндоєвропейців, а згодом індоєвропейців. У
результаті була знищена культура неолітичних ранньоземлеробських племен, на зміну кам'яному віку прийшов
мідний/бронзовий, сформувалися нові народи, мови, змінилися вірування, а колишня культова символіка була
пристосована до інших релігійних уявлень23.
Індоєвропейські світлоносні боги епохи бронзи взяли чимало від своїх попередників. Колишній бог землі
розділився на світлого – небесного бога й чорного – бога підземного світу, які стали антагоністами. Уособленням
великого бога стало небо, сонце, а його дружиною тепер була богиня землі. Бог неба-сонця став богом грому,
весни, він перебрав функцію подателя небесної вологи, а старий неолітичний бог землі виступав уособленням змія,
що випиває, закриває воду, затримує дощ. Однією з основних функцій бога неба стає боротьба зі змієм. З ним
боряться Перун, Індра, Гор, Святий Юрій, народні герої. У цей час народжується мотив вершника на коні, що
вбиває чудовисько, яке пожирало людей, закривало воду тощо. Символом бога неба стає орел, графемами – хрест,
круг, диск, коло (солярна символіка).
Подальша еволюція великих богів відбувалась у напрямку утвердження єдиного великого бога неба, сонця,
а володар підземного світу перетворювався в демона, "князя тьми". Релігійні уявлення набувають
аксіологічно-ціннісного значення.
З часом міфологічні системи ускладнювалися, нашаровувалися. До нашого часу дійшли не цілісні релігійні
системи, а обривки накладених один на одного культових образів, сюжетів різних історичних епох. Це притаманно
і слов'янській міфології, де бог грому Перун протистоїть Велесу (змію), іноді вони були поруч, обидва жили на горі,
один і другий могли перевтілюватися тощо. Очевидно, що обидва міфологічні персонажі походять від колишнього
бога землі. На певному історичному етапі відбулося розщеплення останнього на Перуна, що став богом неба
(атрибути – гора, грім, символи – дуб, камінь, сокира) й Велеса, що опікувався худобою, урожаєм, померлими
(символи – змій, бик, вовк, ведмідь, фалос)24.
Змістове нашарування стосується й культових знаків, символів та образів. Одні й ті ж графеми в різні епохи
мали різне семантичне навантаження й належали різним богам.
За таких обставин перспективними видаються символогічний, епіграфічний, етнографічний, петрогліфічний
аналізи культових знаків і образів, оскільки археологічні дослідження стародавніх гірських святилищ у більшості
випадків не дають очікуваних результатів.
Отже, семантичний аналіз міфологічних образів, символів і знаків у вигляді змія на святилищі в Завоєлах,
виявлені йому ознаки поклоніння у вигляді жертвоприношення, зафіксовані в кам'яній монументальній скульптурі,
дають підставу вважати, що предметом поклоніння стародавнього населення краю виступав неолітичний бог
землі, одним з найпоширеніших образів якого був змій. Дослідники зазначають, що саме в неоліті у
Карпатсько-Балканському регіоні появляються перші спеціально побудовані мегалітичні ритуальні центри й
гробниці25.
Виявлене святилище ящера в Завоєлах знаходиться на початковому етапі вивчення й дана публікація є
першою спробою його опису й наукової інтерпретації. Безперечно те, що стародавнє святилище в Космачі є
унікальною пам'яткою вітчизняної історії й культури.
1
Gasiorowski H. Rzewodnik po Beskidach Wschodnich. – Lwуw-Warszawa, 1932. – Т.ІІ. – S.246, 249.
2
Старожитності Косівщини. – Івано-Франківськ, 1997. – С.3, 50.
3
Там само. – С.65.
4
Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. – Львів, 1999. – Т.1. – С.135.
5
Старожитності Косівщини. – Івано-Франківськ, 1997. – С.67.
6
Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. – Львів, 1999. – Т.1. – С.262.
7
Даниленко В.Н. Космогония первобытного общества // Начала цивилизации. – М., 1999. – С.14, 16.
Голан Ариэль. Миф и символ. – Иерусалим-М., 1994. – С.78; Даниленко В.Н. Космогония первобытного общества // Начала цивилизации.
– М., 1999. – С.18.
8
9 Полная энциклопедия символов. – М.- С.-Пб., 2006. – .468-472.
10 Энциклопедия символов, знаков, эмблем. – М., 2005. – С.143.
11 Даниленко В.Н. Космогония первобытного общества // Начала цивилизации. – М., 1999. – С.13, 32.
12 Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – М., 1988. – С.253-257.
13 Бердник Громовиця. Знаки карпатської маги. – К., 2006. – С.182-183.
14 Народна творчість та етнографія. – 2004. – №6. – С.64-65.
15 Китова С. Полотняний літопис України. Семантика орнаменту українського рушника – Черкаси, 2003. – С.153.
16 Городенко Михайло. Чарівний край Черемоша й Прута – Косів, 1999. – С. 1166-117.
17
Бердник Громовиця. Знаки карпатської магії. – К., 2006. – С.186.
18 Даниленко В.Н. Космогония первобытного общества // Начала цивилизации. – М., 1999. – С.14, 15.
19 Голан Ариэль. Миф и символ. – Иерусалим-М., 1994. – С.78.
20 Там само. – С. 106; Українська міфологія. – К., 2002. – С. 148.
21 Нариси історії Стародавнього Сходу. – К., 1957. – С. 198.
22 Даниленко В.Н. Космогония первобытного общества // Начала цивилизации. – М., 1999; Голан Ариэль. Миф и символ. – Иерусалим-М.,
1994.
23 Голан Ариэль. Миф и символ. – Иерусалим-М., 1994. – С. 10.
24 Там само. – С.234.
25 История Европы. Т.1. Древняя Европа. – М., 1988. – С.81, 85.
This article describes the heathen sanctuary revealed by the author in 2006 in Kosmach provides its description and the scientific interpretation.
Key words: church, cult symbolism, stone skulpture, deity of earth.
Руське Православне Коло – http://www.svit.in.ua/
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа