close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
1
УРОК № 35
Тема. Кліматичні ресурси, їхній склад.
Сонячна енергія є найбільшим енергетичним джерелом на Землі. Кількість тепла, що надходить
на 1 м; поверхні Землі за рік, оцінюється в 3,16 • 109 кДж. Загальна кількість сонячної енергії
у 20 тис. разів перевищу сучасне споживання енергії світовим господарством. Але щільність сонячного випромінювання на поверхні суходолу настільки мала (навіть у тропічних пустелях удень
вона дорівнює 5—6 кВт • год/м- на день, а в помірному поясі — лише 3—4 кВт • год/м2), що
її важко технічно освоїти. Сьогодні для отримання низькотемпературного палива використовують
сонячні станції, однак виробництво енергії на геліотермальних ЕС у широких масштабах досі залишається справою майбутнього. Припускають, що до 2020 р. за рахунок сонячної енергії світові
потреби в електроенергії будуть задовольнятися на 15—20 %.
Вітрова енергія використовується ще з давніх часів в Англії, Голландії, Франції та інших країнах,
але в дуже невеликих масштабах. Загальні ресурси вітрової енергії Землі величезні, хоча й суворо
локалізовані. Для отримання одиниці електричної потужності за рахунок вітрової енергії потрібно
в середньому в 4—5 разів більше площі, ніж для геліоустановок. Технічні труднощі дуже великі,
але загальний потенціал вітрової енергії Землі дорівнює приблизно 300 млрд кВт • год на рік (використовується ілюстрація вітрової електричної станції).
На основі аналізу чинників проводиться комплексне агрокліматичне районування території. При
класифікації агрокліматичних ресурсів світу на першому рівні диференціація території проводиться
за ступенем теплозабезпечення, тобто за макрорізноманітністю термічних ресурсів. За цією ознакою
виділяють термічні пояси та підпояси; межі меж ними проводять умовно — за ізолініями певних
значень сум активних температур вище за +10 °С.
Холодний пояс. Суми активних температур не перевищують 1000 0С. Це дуже невеликі запаси
тепла, вегетаційний період триває менше ніж два місяці. Оскільки і в цей час температури часто
опускаються нижче від нуля, це унеможливлює землеробство у відкритому грунті. Холодний пояс
займає великі простори на півночі Євразії, у Канаді й на Алясці.
Прохолодний пояс. Теплозабезпеченість зростає від 1000 0С на півночі до 20000 С на півдні.
Прохолодний пояс досить широкою смугою простягається на південь від холодного поясу в Євразії
й Північній Америці та формує вузьку зону на півдні Анд у Південній Америці. Незначні ресурси
тепла обмежують набір культур, які можуть рости в цих районах: це переважно скоростиглі,
невибагливі до тепла рослини, здатні переносити нетривалі заморозки, але світлолюбні (рослини
тривалого дня). Це сірі хліби, овочеві, деякі коренеплоди, рання картопля, особливі полярні види
пшениці. Землеробство має вогнищевий характер, концентруючись у найтепліших місцях
проживання. Загальна нестача тепла і (головне) пізні весняні й ранні осінні заморозки зменшують
можливості рослинництва. Рілля в прохолодному поясі займає лише 5-8 % від загальної площі
земель.
Помірний пояс. Теплозабезпеченість становить не менше ніж 20000 С на півночі поясу і до
40000С у південних районах. Помірний пояс займає великі території в Євразії та Північній Америці:
до нього належить уся закордонна Європа (без південних півостровів), велика частина Російської
рівнини, Казахстан, Південний Сибір і Далекий Схід Монголія, Тибет, північний Китай, південні
регіони Канади та північні райони США. На південних материках помірний пояс представлений
локально: це Патагонія в Аргентині та вузька смута чилійського узбережжя Тихого океану в
Південній Америці, острови Тасманія і Нова Зеландія.
У помірному поясі чітко виражені розбіжності за сезонами року: спостерігається один теплий сезон, коли відбувається вегетація рослин, й один період зимового спокою. Тривалість вегетації
становить 60 днів на півночі й близько 2СО днів на півдні. Середні температури найтеплішого місяця
не нижче ніж +15 % зими можуть бути і дуже суворими, і м'якими залежно від ступеня континенттальності клімату.
Помірний пояс - це пояс масового землеробства; рілля займає практично всі придатні за
умовами рельєфу простори. Значно ширшим є асортимент вирощуваних культур, усі вони пристосовані до термічного режиму помірного поясу: однорічні культури досить швидко закінчують свій
2
вегетаційний цикл (за два-три літні місяці), а багаторічні або озимі види обов'язково проходять
фазу яровизації, або верналізації, тобто період зимового спокою. Ці рослини виділяють в особливу
групу кріофільних культур. До них належать основні зернові злаки - пшениця, ячмінь, жито, овес,
льон, овочеві, коренеплоди.
Між північними та південними районами помірного поясу існують великі відмінності в загальних запасах тепла й тривалості сезону вегетації, що дозволяє виділити в межах поясу два підпояси.
Типово помірний пояс із термічними ресурсами від 2000 до 3000 °С Тут зростають головним, чином рослини тривалого дня, скоростиглі, невибагливі до тепла (жито, ячмінь, овес, пшениця, овочеві,
картопля, травосуміші тощо). Саме в цьому підпоясі високою є частка озимих культур у посівах.
Теплопомірний пояс із сумами активних температур від 3000 до 4000 °С. Тривалий період
вегетації, протягом якого накопичується багато тепла, дозволяє вирощувати пізньостиглі сорти зернових та овочевих культур; тут успішно ростуть кукурудза, рис, соняшник, виноградна лоза, багато
плодових і фруктових деревних культур. З'являється можливість застосовувати в сівозмінах
проміжні культури.
Теплий (або субтропічний) пояс. Суми активних температур коливаються від 40000С на північному кордоні до 8300 °С на південному. Території з такою теплозабезпеченістю широко представлені
на всіх материках: Середземномор'я, Південний Китай, переважна частина території США й
Мексики, Аргентини й Чилі, південь Африки, південна половина Австралії. Ресурси тепла досить
значні, проте взимку середні температури (хоча й додатні) не піднімаються вище за +10 °С, що
спричинює припинення вегетації багатьох озимих культур.
Сніговий покрив дуже нестійкий, у південній половині поясу спостерігаються вегетаційні зими,
сніг може не випадати взагалі. Завдяки великій кількості тепла асортимент вирощуваних культур
набагато розширюється за рахунок упровадження субтропічних теплолюбних видів, причому
можливим, є отримання двох урожаїв на рік: однорічних культур помірного поясу в холодний сезон і
багаторічних, але кріофільних видів субтропіків (шовковиця, чайний кущ цитрусові, олива,
волоський горіх, виноград тощо).
На півдні з'являються однолітні рослини тропічного походження, що потребують великих сум
температур і не витримують заморозків (бавовник тощо). Відмінності (головним чином) у режимі
зимового сезону (наявність або відсутність вегетаційних зим) дозволяють розділити території
теплого поясу на два підпояси зі своїм специфічним набором культур: помірно теплий із сумами
активних температур від 4000 до 60000С і з прохолодною зимою та типово теплий підпояс із
теплозабезпеченістю 6000—8000 °С і з переважно вегетаційними зимами (середні температури січня
вищі за +100С.
Жаркий пояс. Запаси тепла практично необмежені; вони повсюдно перевищують 8000 °С, іноді
й 10 000 °С. Територіально жаркий пояс займає найбільші простори суходолу. До нього належать
переважна частина Африки, велика частина Південної Америки, Центральна Америка, уся Південна
Азія й Аравійський півострів, Малайський архіпелаг і північна половина Австралії. У жарких поясах
тепло перестає відігравати роль лімітуючого чинника в розміщенні культур. Вегетація триває
протягом року, середні температури найхолоднішого місяця не опускаються нижче за +15 °С. Набір
можливих для вирощування культурних рослин поповнюється видами тропічного й екваторіального
походження (кавове й шоколадне дерева, фінікова пальма, банани, мані ока, батат, касава, хінне
дерево тощо).
Висока інтенсивність прямої сонячної радіації є згубною для багатьох культурних рослин, тому
й вирощують в особливих багатоярусних агроценозах, у тіні спеціально посаджених одиничних екземплярів високих дерев. Відсутність холодного сезону перешкоджає успішній вегетації кріогенних
культур, тому рослини помірного поясу можуть рости лише у високогірних районах, тобто
практично поза межами жаркого поясу.
На другому рівні агрокліматичного районування світу термічні пояси й підпояси поділяються
за відмінністю в річних режимах зволоження. Загалом виділено 16 областей із різними значеннями
коефіцієнта зволоження вегетаційного періоду.
1) Надмірне зволоження вегетаційного сезону.
2) Достатнє зволоження вегетаційного періоду.
3
3) Посушливий вегетаційний період.
4) Сухий вегетаційний період (імовірність посух понад 70 %).
5) Сухо протягом усього року (кількість річних опадів менша за 150 мм. ГТК за вегетаційний період
менше ніж 0,3).
6) Достатнє зволоження протягом усього року.
7) Достатнє або надмірне зволоження влітку, суха зима і весна (мусонний тип клімату).
8) Достатнє або надмірне зволоження взимку, літо сухе (середземноморський тип клімату).
9) Достатнє або надмірне зволоження взимку, літо посушливе (середземноморський тип клімату).
10) Недостатнє зволоження взимку, літо посушливе та сухе.
11) Надмірне зволоження більшу частину року при двох-п’яти сухих або посушливих місяцях.
12) Сухо більшу частину року при достатньому зволоженні протягом двох-чотирьох місяців.
13) Сухо більшу частину року при надмірному зволоженні протягом двох-п'яти місяців.
14) Два періоди надмірного зволоження при двох сухих або посушливих місяцях.
15) Надмірне зволоження протягом усього року.
16) Температура найтеплішого місяця нижче за +10 ‘’С (оцінка умов зволоження не дається).
УРОК № 36
Тема. Рекреаційні ресурси світу.
Під рекреаційною діяльністю розуміють різноманітну діяльність людей, орієнтовану на відновлення власних сил відповідно до стандартів свого соціокультурного утворення. Сюди включають
добовий, тижневий, квартальний, річний і життєвий цикли рекреації. Не всі вони є предметом дослідження географічної науки, але вони є проявами рекреаційної діяльності.
Рекреація — це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сип людини,
який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих
територіях. Таке визначення підкреслює відновлювальну функцію рекреації. Відновлення
нервово-психічної енергії, на відміну від фізичної, - процес більш складний і вимагає специфічних форм і способів. Сучасні умови праці визначають необхідність не тільки тривалішого відпочинку, але й переходу до активних його форм із використанням природних умов і ресурсів. Такий
вид відновлювальної діяльності відповідає рекреаційному. Підвищення ролі рекреації значною
мірою визначається зростанням рівня урбанізації, яка нерозривно пов'язана з концентрацією
виробництва та розвитком виробничих сип. Урбанізація - це перш за все зростання кількості
міського населення, утворення міст-гігантів і міських агломерацій. Про потреби населення в організованих рекреаційних територіях, які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, ішлося ще на початку 1970-х рр. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що
має сталі темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямків суспільноекономічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, що забезпечують переваги її розвитку на цих
територіях.
Туризм — це різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Він відображає характерну
тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвитку динамічного відпочинку, у процесі якого
відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю. Закон України «Про туризм»
визначає туризм як тимчасовий виїзд (подорож) осіб із постійного місця проживання з пізнавальною,
оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до
одного року поспіль, без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. Таким
чином, туризм — це вид рекреації, пов'язаний із виїздом за межі постійного місця проживання,
активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями.
Рекреаційні (рекреаційно-туристичні) ресурси (РТР) - це сукупність природних, природнотехнічних, соціально-економічних комплексів та їхніх елементів, що сприяють відпочинку й туризму,
відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні та
соціально-економічні (або природні та культурно-історичні ресурси рекреаційної діяльності. Інше
визначення трактує рекреаційні ресурси як компоненти природного середовища й феномени
4
соціокультурного характеру, які завдяки певним властивостям можуть бути використані для організації
рекреаційної й туристичної діяльності. Чинники привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів (за
оцінками Всесвітньої туристичної організації): 31,1 % — природа, 28,5 % — клімат, 14,5 % — мистецтво,
11,3 % — історія, 7,7 % — харчування, 3,7 % — архітектура, 3,2 % — релігія.
До основних об'єктів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) береги
річок, озер та водосховищ; 3) лісові уживи; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста — столичні
та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та
окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди
(печерні міста, фортеці тощо), каменярні; 9) підземні печери; 10) масові видовищно-розважальні
заходи (спортивні, культурні, ділові тощо).
Сьогодні багаті рекреаційні ресурси світу використовуються поки що недостатньо. Проблема
ускладнюється тим, що найбільший рекреаційний попит спостерігається саме в густонаселених урбанізованих районах, особливо навколо найбільших міських агломерацій. У цих районах територія
досить інтенсивно експлуатується іншими галузями господарства, і використання її з оздоровчою
метою ускладнюється. Тому дуже важливою є порівняльна оцінка економіко-екологічної ефективності використання територіальних природних комплексів різними галузями світового господарства.
Рекреаційні ресурси світу з огляду на регіони характеризуються таким чином.
Європа. Завдяки сприятливим рекреаційним ресурсам Європа перетворилася на провідний регіон
світу в галузі санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму. На розвиток рекреаційного
господарства країн Європи позитивно впливають такі економіко-географічні чинники: вигідне
економіко-географічне положення (близьке розташування однієї європейської країни щодо іншої,
а також до Азіатського континенту); високий рівень розвитку більшості країн Європи та порівняно
високий середній рівень життя в більшості європейських країн; густа мережа шляхів сполучення на
території Європи та її зручні транспортні зв'язки з іншими регіонами світу велика кількість транспортних
засобів та відносно низька вартість проїзду з однієї країни до іншої, відсутність прикордонних і митних
обмежень; розвинена рекреаційна структура, насамперед високий рівень розвитку фонду розміщення
рекреантів та значний досвід організації рекреації майже в усіх кранах Європи; висока доцільноекономічна ефективність рекреаційного господарства.
Європа характеризується цілим комплексом сприятливих різноманітних рекреаційних ресурсів.
Тут зосереджені цілющі мінеральні води, чудові пляжі, гірські території для організації зимових видів спорту, туризму, альпінізму. Переважна частина цього регіону має сприятливі кліматичні умови
для відпочинку та санаторно-курортного лікування. До країн із найсприятливішими рекреаційними
ресурсами належать передусім приморські, із найбільшою кількістю сонячних днів (Італія, Франція,
Хорватія, Монако тощо), країни з мальовничими гірськими ландшафтами та чистим повітрям
(Швейцарія, Австрія).
Територія Європи має велику кількість цінних у пізнавальному значенні історичних та архітектурних пам'яток. Відносно невелика територія регіону характеризується строкатим національним,
складом населення. Мільйони жителів Північної та Центральної Європи, а також численних рекреантів з
інших регіонів планети приваблює сонячне узбережжя Середземного моря. Надзвичайно сприятливі
природні рекреаційні ресурси Середземномор'я вдало доповнюються його вигідним економікогеографгчним положенням, зручними шляхами сполучення, численними археологічними, історичними та
архітектурними пам'ятками.
Північна Америка. До цього рекреаційного регіону належать дві країни - США та Канада.
Розвитку рекреації тут сприяють природні та соціально-економічні чинники, зокрема вигідне економіко-географічне положення. Територія регіону омивається трьома океанами (Атлантичним, Тихим та
Північним Льодовитим) і розташована на перетині важливих морських комунікацій і повітряних трас.
Регіон має потужний природний і соціально-економічний потенціал, значні людські ресурси, високий
рівень економічного розвитку та інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій і велику
кількість транспортних засобів.
Латинам Америка. Цей регіон охоплює всі країни Латинської Америки, розташовані на південь від
США. На міжнародному рекреаційному ринку він посідає незначне місце, незважаючи на
швидке зростання туризму й відпочинку в Мексиці та країнах Карибського моря. Це пояснюється насамперед такими причинами: віддаленістю регіону від інших густонаселених регіонів, де формуються
значні рекреаційні потоки (Європа, Азія); слабким розвитком транспортних комунікацій і невеликою
кількістю транспортних засобів; недостатнім розвитком у більшості країн Латинської Америки
5
рекреаційної інфраструктури; низьким економічним рівнем розвитку більшості країн регіону та складним
матеріальним становищем їхнього населення; відсутністю в багатьох латиноамериканських країнах
політичної стабільності.
Азія. За останні роки цей регіон характеризується швидким розвитком рекреаційного комплексу.
У перспективі подальшому розвитку рекреації в Азії сприятимуть такі чинники: сусідство з великим
рекреаційним ринком Європи; найбільша серед інших територія світу; територія омивається трьома
океанами, великою кількістю морів і заток, де проходять важливі морські комунікації; надзвичайно
різноманітні та багаті природні й культурно-історичні рекреаційні ресурси; розміщення в межах території
регіону важливих центрів паломництва; надзвичайно велика етнічна строкатість населення Азії.
Водночас Азія має й деякі негативні для розвитку рекреації чинники. По-перше, це несприятливі
природні рекреаційні умови для організації масового відпочинку на її величезній території (пустелі,
високогірні області, важкодоступні райони з джунглями та заболоченими ділянками тощо); по-друге,
невисокий рівень економічного розвитку більшості країн та и непідготовленість до прийому рекреантів; слабкий розвиток транспортних комунікацій та нестабільне внутрішньополітичне становище
багатьох азіатських країн. Азія зможе успішно розвивати рекреаційну галузь за умов підвищення
добробуту та культурного рівня її населення, збереження стабільного миру.
Африка. Сьогодні Африка перетворюється на важливий рекреаційний регіон світу. Найсприятливішими чинниками розвитку рекреації є й близькість до експортних ринків — Європи та Азії —
і наявність цінних оздоровчих та пізнавальних ресурсів. До країн Африки потенційних рекреантів
приваблюють: теплий клімат протягом року; чудові пляжі, що простягаються на багато кілометрів;
екзотична флора та фауна, що збереглися в заповідниках і національних парках; унікальні історичні
та культурні пам'ятки. Багато африканських заповідників і національних парків мають світову славу,
и щорічно відвідують соті тисяч туристів з усіх куточків планети. Загальна площа територій, які
охороняються, сягає 1 млн км;, що становить 1/30 частину материка. Розвиток рекреації ускладнюють
такі несприятливі чинники: слабко розвинена рекреаційна інфраструктура (транспортні комунікації,
засоби транспорту, об'єкти розміщення рекреантів); несприятливі природні явища в деяких районах
Африки (нестерпна спека, суховії або, навпаки, надмірні опади); низький економічний рівень та
недостатня стабільність внутрішнього становища більшості африканських країн.
Проте Африка є перспективною для розвитку рекреаційної сфери в майбутньому. Із поліпшенням економічного становища, зростанням її політичної незалежності та рівня культури населення
можливості для розвитку відпочинку, оздоровлення та туризму будуть збільшуватися. Завдяки своєму географічному положенню Африка має великі перспективи для розвитку рекреації протягом
року. Це сприятиме розв'язанню проблеми сезонності рекреаційної діяльності, особливо у Європі
та Північній Америці.
Австралія та Океанія. Цей регіон приваблює рекреантів сприятливими природними ресурсами
для відпочинку біля моря і в горах, унікальністю та екзотичністю природи. Цьому сприяє також досить
розвинене рекреаційне господарство, високий рівень сервісу. Дуже привабливими є такі рекреаційні
ресурси Австралії та Океанії, як чудові морські пляжі. Організація катання на яхтах і водних люках,
підводного полювання робить відпочинок ще більш привабливим. В Австралійських Альпах розташовані
гірськокліматичні курорти та добре обладнані центри зимових видів спорту. Найбільша кількість
туристів відвідує Австралію та Океанію взимку, коли у Європі та Північній Америці спостерігається спад
рекреаційної активності. Це, по-перше, сприяє пом'якшенню сезонних коливань у відпочинку і, по-друге,
відкриває перед Австралією та Океанією широкі перспективи для подальшого розвитку рекреаційної
галузі.
В умовах масового стихійного відпочинку та оздоровлення населення відбувається так звана
рекреаційно дигресія (перевантаження природного комплексу внаслідок надмірного впливу на нього відпочиваючих). При територіальній організації та плануванні рекреаційного господарства слід
обов'язково враховувати стійкість природно-територіального комплексу до рекреаційного навантаження. Необхідно планувати та прогнозувати максимальну кількість рекреантів у межах певного
природно-територіального комплексу з тим, щоб перевантаження не завдало йому шкоди і він не
втратив комфортності для наступних періодів.
Проблеми навантаження на природно-територіальні комплекси та їх стійкості набувають особливої гостроти в районах масових рекреаційних потоків (Середземномор'я, Кавказу, Криму, Карпат
тощо). Під стійкістю природно-територіальних комплексів до рекреаційних навантажень розуміють
здатність зберігати впродовж тривалого часу рівновагу природних компонентів.
6
Швидкий розвиток рекреації, зростання туристичних потоків викликає потребу посиленої уваги до охорони природи та пошуку нових територіальних форм організації рекреаційної діяльності.
Останнім часом у зв'язку зі зростанням потреб у рекреаційних територіях у нашій країні дедалі
більша увага приділяється природоохоронним заходам. У здійсненні заходів щодо охорони природи
особливе значення надається збереженню та охороні природного середовища приміських зон туризму та
відпочинку. Охороні підлягають насамперед об'єкти природи та цінні в культурному, лікувальнооздоровчому та естетичному відношеннях місця.
Велике значення при визначенні оптимальних рівнів рекреаційного навантаження має науковообґрунтований розподіл по території рекреаційних потоків. Передбачається прокладання доріг і туристичних стежок до цікавих місць, що найчастіше відвідуються туристами, продумане розміщення
місць для привалів, автостоянок, бівуаків тощо. Ці та інші заходи сприятимуть охороні природи від
небажаних наслідків і погіршення її рекреаційних якостей.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа