close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
1
Черненко Т.Б. Позакласні заходи з української літератури як важливий засіб
формування творчої особистості / Тамара Борисівна Черненко. – Кагарлик, 2014. – 58 с.
У збірнику вміщено матеріали для проведення позакласних заходів з української
літератури. Літературні ярмарки, інсценізації, тематичні лінійки, літературні години
допоможуть виховувати естетичні смаки, стимулювати пізнавальну активність, розвивати
творчі здібності учнів. Усі пропоновані заходи пройшли апробацію в шкільній практиці.
Адресовано вчителям української мови і літератури, класним керівникам,
організаторам позакласної роботи.
2
Зміст
Вступ
3
Літературний ярмарок «На гостину до літературних героїв»
6
Літературний ярмарок «Карась і Одарка запрошують…»
11
Літературний ярмарок «Герої Івана Нечуя-Левицького»
16
Зазирни в сімейний альбом (Сценарій родинного свята )
22
Добротворець ( Лінійка до дня народження В.Сухомлинського)
31
Борець за душу людську ( Лінійка до дня народження М.Гоголя)
35
Стежками Малишкових пісень ( Літературна година)
41
Висновки
49
Література
50
3
ВСТУП
Учитель української літератури намагається викликати в дітей
стійкий інтерес до художнього слова, систематично прилучаючи їх до
великих цінностей духовної культури. Виховання учнів засобами
художньої літератури здійснюється не тільки на уроках, а й у процесі
найрізноманітніших
позакласних
заходів.
Мета
їх:
розширити
літературну освіту учнів, поглибити читацьку культуру школярів, розвинути літературні
творчі здібності учнів, виховати естетичні смаки юних літераторів, закріпити
громадянські та моральні світоглядні позиції школярів на матеріалі творів художньої
літератури тощо. Головний їх принцип ― це добровільність в організації проведення. В.
О. Сухомлинський називав позакласні заходи “другою програмою розумової праці” учнів.
Далі він зазначав, що “кожен крок до знань був гордим злетом птаха, а не втомлена хода
знесиленого мандрівника, що знемагає від непосильного тягаря за спиною”. Система
позакласної роботи з літератури: повсякденна (керівництво позакласним читанням),
епізодична (читацькі конференції, літературні ранки і вечори, культпоходи і літературні
екскурсії); циклічна (робота літературних гуртків, факультативів, літературних об'єднань
і клубів). Форма проведення таких занять: індивідуальна, групова і масова.Тісний зв'язок
класних і позакласних занять спрямовує учнів на самостійну роботу з твором, виробляє
потребу в читанні. Програма з української літератури дає багатий матеріал для зв'язку
класних занять із самостійним позакласним читанням. Цей зв'язок може здійснюватись на
оглядових лекціях, під час вивчення біографії письменника, у процесі вивчення окремих
творів письменника, під час різноманітних літературних позакласних заходів. Позакласна
робота — важлива складова частина навчально-виховного процесу. Їй надавали великого
значення відомі методисти В.І. Водовозов, В.П.Острогорський, Ц.Н.Банталон, В.В.
Голубков, Т.Ф. Бугайко, відзначаючи великі можливості. Так, В.П.Острогорський
обґрунтував і ввів у практику широку систему різноманітних форм і методів позакласної
роботи з літератури. Він розробив методику керівництва позакласним читанням,
проведення літературних бесід, організації і проведення екскурсій у музеї, роботи
літературних гуртків. Звертаючи увагу на позакласну роботу, М.І.Пирогов у низці своїх
статей проводив думку про необхідність прищеплення учням навичок самостійної праці.
М.О.Рибникова рекомендувала охоплювати позакласною роботою якнайбільше учнів, не
лише обдарованих, а й тих, які виявляють глибокий інтерес до літератури та інших видів
мистецтва М. Дем'янівський, І. Огієнко, П. Холодний, О. Музиченко, І. Невеселий та ін.
― розглядали літературу як скарбницю національної гордості, важливий засіб у
4
формуванні духовного світу молодої людини, пропонували для дитячого читання
досконалі в ідейно-художньому відношенні твори письменників. Розробку проблеми
організації позакласного читання також здійснювали Т. Бугайко, Ф. Бугайко, Б. Тимохіна,
І. Ладоня, Й. Злотник, Є. Ломонос, Н.Волошина, М, Пушкарьова та ін. . Зміст і характер
літературних занять на уроках певною мірою регламентується шкільною програмою. У
процесі ж позакласної роботи перед учнями відкривається більше можливостей
задовольняти свої духовні потреби.
Позакласні заходи з української літератури
Система позакласних навчальних та навчально-виховних заходів
має великий
освітньо-виховний вплив на учнів, активізує їхні думки, творчу діяльність. Мета цих
заходів – удосконалювати розумові сили учнів, сприяти розвитку їх здібностей,
задовольняти духовні потреби, раціонально використовувати їх дозвілля. Однією з
провідних ідей позакласної роботи з
української
літератури вважаємо розвиток
особистості на традиціях української історії та культури, а її метою – виховання поваги
до культурно-національних цінностей України, виховання патріотизму, національної
гідності, відданості своїй Батьківщині. Ми практикуємо в нашому навчальному закладі
проведення тижнів мови та літератури.
На кожен день тижня плануємо захід.
Це
виставки робіт на кращу ілюстрацію до художнього твору, конкурс літературних газет,
творів-роздумів, читацькі конференції, конкурс на краще читання поезії, народознавчі
хвилинки, виставка творчих робіт “Лицарі пера”, турнір знавців української літератури,
тематичні інформації, літературні вікторини, тематичні лінійки. Окрім цього, у нашому
навчальному закладі популярними стали тижні українського мистецтва. Особливо
цікавими є «Літературні ярмарки», на яких завдяки учням-старшокласникам оживають на
імпровізованій сцені сторінки української класики. Спільно з бібліотекарем навчального
закладу та вчителем музичного мистецтва організовуємо проведення літературномузичних годин, присвячених творчості українських письменників. Це важливий засіб
естетичного
і морального виховання школярів. На літературних годинах проводимо
конкурси, ігри, вікторини, які доповнюють програму заходу, урізноманітнюють її.
Піклуємось і про естетичне оформлення приміщення, де відбувається захід, про
створення мультимедійної презентації, про музичний супровід.
Щотижня в нашому НВК організовуються тематичні лінійки. Плануючи графік їх
проведення та створюючи сценарії , звертаємось і до історії нашого народу, бо в ній
5
відбита мудрість віків і пам’ять тисячоліть, і до безцінних скарбів української літератури.
Часто такі заходи присвячені творчості відомих майстрів пера. Учні допомагають
добирати матеріал, читають додаткову літературу в бібліотеці, вивчають поезії. Велику
увагу приділяємо вмінню добирати потрібний матеріал, вчимо дітей цій нелегкій справі.
Тобто іде велика пошукова робота, яку школярі виконують із задоволенням і тим самим
збагачують свої знання, розвивають уміння працювати з додатковою літературою, творчо
мислити.
У шкільному житті, крім буднів, повинні бути ще й свята, які так люблять діти, бо
саме тут вони розкривають свій потенціал. На святі вони показують таланти, уміння
співати й танцювати, висловлюють свою думку та власні почуття. А в нашому НВК
доброю традицією стало проведення родинних свят.
До підготовки
таких заходів
залучаються учні і батьки. Звичайно, до свята діти вивчають багато пісень. Обдаровані
школярі беруть безпосередньо участь у його підготовці, займаються пошуковою роботою,
творчою в міру своїх вікових сил і можливостей.
Намагаємося
підготуватися
до
свята так, щоб воно несло не лише цікаву інформацію, а й було проведено на високому
естетичному та художньому рівнях, тому що це має великий вплив на смаки дітей.
Життя учнівського колективу не може бути повноцінним без творчості. Творчість
є безпосередньою потребою дітей. Щоб стимулювати учнівську творчість, впроваджуємо
такі форми роботи, які викликають у дітей потребу комунікативної діяльності. Це
шкільні, районні, обласні олімпіади, конкурси на кращий твір.
Позакласна робота із залученням творів художньої літератури допоможе вирішити
цілу низку завдань: збагачення, розширення й удосконалення знань, умінь та навичок,
набутих на уроках; виховання в учнів ініціативності, самостійності, пізнавальних
інтересів, творчих здібностей; формування в школярів почуття національної свідомості,
гідності, гуманності, толерантності. Позакласні заходи здружують дитячий колектив,
згуртовують, об’єднують однодумців. Діти тягнуться до краси, до цікавої роботи, де
можна було б чогось навчитися, щось людям показати, утвердитися в колі своїх
однодумців як особистість.
6
Літературний ярмарок
«На гостину до літературних героїв»
Мета: поглибити знання учнів про твори класичної
української літератури, заохочувати школярів до
самостійного читання, розвивати творчі здібності
учнів, відновлювати народні традиції.
Виходять ведучі – Голохвастов і Проня Прокопівна.
Голохвастов. А славні тут дівчата-міщаночки, доложу
вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що на п’ятачку видел,- дак нема, а вона ,
здається, з цього кутка. От кралечка, що просто тільки – а-ах та пере-ах! Одно слово –
канахветка. Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йде.
Господи! Що ж це я? Чи не прогавив за нею главного предмета, Проню? От тобі й на!
Бонджур! Моє серце розпалилось, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю.
Проня. Мерси, мосью. Таки дожидав. А я нарочито проманіжила.
Голохвастов. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням.
Проня. Рекомендую: Свирид Петрович Голохвастов !
Голохвастов. Собственной персоною.
Проня. Свирид Петрович, годі вам уже позувати,
Пора й людей на ярмарок скликати.
Голохвастов. Гості дорогіє! Ласкаво просимо до нас на ярмарок.
Проня. Собрався народ увесь почтєнний, культурний,
Бо ярмарок у нас літературний!
На ярмаркову сцену запрошуються
сварливі, гамірливі, дотепні і смішні персонажі
оповідання І.Нечуя-Левицького – баба Параска і баба Палажка, наші давні знайомі.
Палажка. Ой люди добрі! Оце побили мене чоловік із
пасинком…так побили, так понівечили, що й господи! А
все через оту Параску, що все підмовляє мого пасинка і
чоловіка. Пасинок скинув з мене очіпок та тягав двома
руками за коси, а чоловік третьою рукою скуб за коси, а
четвертою бив. Так мене побили, так покалічили!
Параска. Еге! Хіба ж я не бачила й не знаю, як воно
7
було? Хоч я трохи й сліпа на одно око, але добре бачу, де що діється. Сидів пасинок на
призьбі, а вона з сіней штурх його рогачем у спину! Він не втерпів та зачепив якось
очіпок. А вона як визвіриться на свого чоловіка: «Ти, сякий-такий! Чом не зв’яжеш рук
своєму синові?» Та все підставляє йому щелепи. Чоловік не втерпів – та лусь її в щелепи.
Палажка. Ой люта ж я люта! Та вони ж мене за коси скубли в три руки!
Параска. Наче в тебе на голові копиця сіна або куделя вовни… Та в тебе, поганої, не
гурт-то було волосся, як ти й дівкою була! Було, заплете ті косенята, достоту так, неначе
кішка позасмоктує, та й вертить лисою, зализаною головою перед хлопцями. А тепер у
неї голова лиса, наче облизаний макогін! Хіба б на три руці стало по одній волосині!
Палажка. Чого тільки ти на мене не понабріхувала? Я сяка й така, і носата, і губата, і
горлата, і задрипана, і лиса…А те й забула, що я од тебе багато молодша? Я ще на
припічку кашу їла та гусенята пасла, а вона вже ганяла по вулицях за хлопцями, аж тини
тріщали. До мене, ніде правди діти, ішли старости, що й двері не зачинялися, а до неї
ніхто й через поріг не заглядав, доки не піддурила Омелька. Та й той узяв її, мабуть, через
те, що в його й тепер не всі дома, а замолоду й зовсім не було однієї клепки в голові.
Параска. Постривай же, я ж тобі оддячу!
Палажка. Ой рятуйте! Не лиха оце людина? Од такої баби не тільки я, але навіть люті
собаки не одгризлись би.
Голохвастов. Ой, поліція! Шкандаль! Цитьте! Не кричіть-бо! Я чєловєк благородний,
образованний, мнє етот скандал ні к чему. Слухайте сюди, не кричіть!
Проня. На ярмарок до
нас прибули пан возний і пан виборний – герої п’єси Івана
Котляревського «Наталка Полтавка».
Возний. Наука – теє-то як його – в ліс не йде; письменство
не єсть преткновеніє ілі поміха ко вступленію в законний
брак…копійка в мене волочиться і про чорний день
іміється. Буде чим і жінку – теє-то як його – і другого
кого годовать і зодягати.
Виборний. Так чом же ви не женитеся? Уже ж, здається,
пора… Чи ще, може, суджена на очі не нависла?
Возний. Коли другії облизня поймають, то і ми
остерігаємося.
Наталка
многим
женихам
печеного кабака, глядя на сіє, і я собі на умі.
8
піднесла
Виборний. А що вам до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тілько світла, що в
вікні, сього дива повно на світі!
Возний. Послухай, пане виборний! Нігде – теє-то як його – правди діти, я люблю Наталку
всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ – теє-то
як його – за мною і слідить. Як ти думаєш, як совітуєш в такому моєму припадці?
Виборний. А що тут думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець.
Возний. Я уже говорив, як то кажуть, на здогад буряків – теє-то як його – та де! Ні
приступу!
Виборний. Що ж вона говорить, чим одговорюється і що каже?
Возний. Она ізлагаєть нерезоннії – теє-то як його – причини; она приводить в довод
знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе
бідною, а мене багатим; і решительний приговор учинила – що я їй, а она мені не рівня –
теє-то як його.
Виборний. А ви ж їй що?
Возний. Я їй пояснил, що любов усе равняєть.
Виборний. А вона ж вам що?
Возний. Что для мене благопрістойніє панночка, ніж простая селянка.
Виборний. А ви ж їй що?
Возний. Что она – теє-то як його – одна моя госпожа.
Виборний. А вона ж вам що?
Возний. Что она не вірить, щоб так дуже – теє-то як його – можна полюбити.
Виборний. А ви ж їй що?
Возний. Що я її давно люблю.
Виборний. А вона ж вам що?
Возний. Щоб я одв’язався од неї.
Виборний. А ви ж їй що?
Возний. Що? Нічого! Тебе чорт приніс – теє-то як його – Наталка втекла, а я з тобою
остався.
(Виходять)
Голохвастов. Ідіть здорові!
Проня. На ярмарку, як на ярмарку. Люду усякого
повно прибуло. І дівок, і молодиць, і парубківзалицяльників хоч відбавляй. А ось і Марися та пан
9
Націєвський із комедії Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля».
Входить Націєвський із гітарою.
Націєвський. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?
Марися. Лягли легко, встали ще легше; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко…
Націєвський (набік) Зразу збрила! (До Марисі) О, яка ви гострая і строгая!... (Бере гітару і
побренькує) Нам з привички. Інчий раз, як вернешся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш,
одначе діла за нас ніхто не робе!... А ви вишиваєте?
Марися. Ні, я не вмію, так сидю, батько звеліли вас піджидать за п’яльцями, щоб ви
подумали, що я баришня…
Націєвський. А хіба ви не баришня?
Марися. Не знаю, як вам здається…Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я вмію
жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать…Подивіться, які в мене
руки…
Націєвський. І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж – ібо ми вже з папінькою вашим
сіє діло покончили, не знаю, як ви, - тоді не будете жать, найдеться друга робота, боліє
благородная…і руки побіліють… А по вечорам я буду вам грать на гитарі. Буде весело, у
мене знакомих доволі…
Марися. Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю…
Націєвський. Як побрачимся, тоді полюбите!... Любов – ета злодійка приходить зря,
сьогодні нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте! (Б’є акорд на гітарі і співає).
У нас многія баришні од мєня тають, і ви розтаїте.
Марися. А я чого буду таять, я не сніг.
Націєвський. Ну, розтопитесь…
Марися. Борони Боже! Хіба я смалець?...
Націєвський. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене – ручаюсь.
Марися. О ні! Ви мені противні…
Націєвський. Ето даже обідно, ібо я всєгда нравілся женщинам… Почему же у вас такая
злость протів меня?
Марися. Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені
противні.
Націєвський. Та нєт! Ето ви шуткуєте! Ето ви говорите по той простой причині, что мало
знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотрітесь і апробуєте – как пишется в журналах,
10
- тогда другоє скажете!... А тепер заключим наш розговор поцілуєм, как жених і невєста.
(Співає) Жажду я одного поцілуя!...Позвольте!
Марися. Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувати!
Душа моя до вас не лежить, і очі мої не стрінуться з вашими… і знайте: я люблю другого,
чуєте? І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть; а тепер
прощайте! (Хутко виходить).
Голохвастов. Што значіт проста мужва! Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной
хвантазії…так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такой водевіль, што только мерсі,
потому –образованний чоловєк!
Проня.
Я бачу, Голохвастов не на жарт розговорився,
А дехто від балачок його добряче притомився.
Голохвастов.
Я вижу, Пронечка, ви все говорите в склад,
Тому й на ярмарку в нас і мир, і лад.
Проня.
Скільки б не сварились,
Не мирились,
Не веселились,
Не хвалились,
А закінчувати час.
Кращі побажання ми шлемо до вас.
Усі учасники літературного ярмарку виконують пісню.
11
Літературний ярмарок
«Карась та Одарка запрошують…»
Мета: поглибити знання школярів про творчість українських письменників, розвивати
творчі можливості учнів; виховувати пошану до літературної спадщини нашого народу.
Виходять ведучі – Карась і Одарка.
Карась. На ярмарок! Уставайте на ярмарок!
Одарка. На ярмарок треба зарані вирушати,
бо до нього двадцять верстов.
Карась. Авжеж, а приїхати треба туди так,
щоб і місце вибрати.
Одарка. Так, щоб і стати як слід…
Карась. І щоб не прогавити з того ярмарку
жодної хвилини…
Звучить пісня «Ярмарок»
Карась. Здорові були! І ви на ярмарок? Дай
вам, Боже, добре поярмаркувати, повеселитися, а може, й до господи щось придбати.
Одарка.
У нас сьогодні –
Сало, м'ясо і ковбаси!
Апельсини й ананаси!
Сир, цибуля і часник,
Гуска, курка, кріль, індик!
Карась.
Що ти мелеш, ніби некультурна.
У нас же ярмарка літературна.
Одарка.
Спочатку, як і годиться,
Запрошуємо літературну громаду
До нас у світлицю.
12
Карась. На ярмаркову сцену запрошуються гамірливі, сварливі, неперевершені в
лихослів’ї персонажі повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» Мотря та Маруся
Кайдашиха.
Мотря сіла шити.
Кайдашиха. Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений,
а хата стоїть і досі неметена?
Мотря. Та вже ж бачу, не повилазило.
Кайдашиха. Гляди лиш, щоб тобі й справді не повилазило. Сядеш собі шити по обіді, як
упораєшся.
Мотря. Ох-ох! Так у мене чогось болить спина, так ниють руки.
Кайдашиха. Дражнись, дражнись! Кидай лишень сорочку та вимітай хату, кажу тобі. Я
хазяйка в хаті, а не ти. Роби те, що тобі загадують.
Мотря. А я вам, мамо, не наймичка. Я й у своєї матері не була наймичкою. Коли пішлось
на колотнечу, то нам треба робить діло пополовині. Поганять і в мене стало б хисту, аби
було кого.
Кайдашиха. Не видумуй чортзна-чого. Як була я в панів, то робила за двох таких, як ти:
варила обід на двадцять душ, а ти й на п’ять душ не попнешся.
Мотря. Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.
Кайдашиха. Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як візьму кочергу,
то й зуби визбираєш.
Мотря. Ви мені не рідна мати: не давали зубів, не маєте права й вибивать. В коцюби два
кінці: один по мені, другий по вас.
Кайдашиха. Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жінка витворяє? Чом ти їй нічого не скажеш? І
хто нараяв нам брати невістку з тих багатирів? Лучче було взяти циганку, ніж багачку з
порожньою скринею.
Мотря. Я вашого сина не силувала мене
брати; я до вас з хлібом-сіллю не ходила,
порогів ваших не оббивала. Ви самі до мене
прийшли.
Увійшов Кайдаш.
Кайдаш. Що за галас? Мотре! Коли ти наша,
то слухай матері та роби діло. Не сьогодні ж
до нас привезена. Наш хліб їси, нам і роби, а
як ні, то ми тебе й попросимо слухати!
13
Карась.
Ярмарок кипить, ярмарок шумить, вирує,
Люд торгується, сміється, щось купує.
Одарка.
Агов, людоньки мої хороші!
А чи маєте усі ви гроші?
Карась.
Зачекайте якусь хвилинку,
Зупиніться на часинку,
До нас поспішають поважні гості,
А в їхніх міхах – гроші, гроші, гроші…
Одарка. На ярмарок прибув сам пан Калитка – персонаж комедії Івана Карпенка-Карого
«Сто тисяч» із повними мішками грошей.
(Виходить Калитка в брудному кожусі).
Калитка. От збіглися діла докупи… упустить землю
Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, гріх
смертельний – все одно що посиротить свою землю на віки
вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову – як
його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце
перестає биться, як подумаю: за п’ять – сто тисяч! Господи!
Аби тілько гроші.
Кум! Слава Богу, діждався…думав – умру. Що?
Савка. Ідіть сюди, куме! (Підходить до Калитки, обнімає).
Калитка. Не мучте, куме! Кажіть…
Савка. Годяться, куме.
Калитка. Годяться. Куме, соколе мій…Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме!
Савка. Годяться!
Калитка. (Крізь сльози) Годяться?
Савка. Чого ж ви не радієте, та плачете?
Калитка. Це я так радію…Сьогодні ввечері у нас буде сто тисяч! Пождіть, куме, підемо
на ярмарок, повеселимося.
Савка. Куме, дивіться, який люд тут гарний зібрався. Давайте наберемо трохи з нашого
міха грошенят та й роздамо народу.
14
Калитка.(Чухає потилицю) Хе-хе-хе. Роздавайте. Хай пам’ятають мене, Калитку, хай не
думають, що я голяк масті, чирва світить. Калитка – багатий і щедрий чоловік.
(Роздають із мішка саморобні «гроші»).
Карась. Ось тепер і ярмарок у нас справжній. Гроші є! Пора вже щось серйозне придбати.
Карась. Ох, ярмарок!
Одарка Ух, ярмарок!
Карась. Тут і жити б зостався!
Одарка. А люду всякого … і дівок, і молодиць, і
парубків-залицяльників, хоч відбавляй!
Карась. Та й гарбузи на славу вродили, буде чим
відганяти
набридливих
Стецько
з
комедії
женихів.
Таких,
як
Г.Квітки-Основ’яненка
«Сватання на Гончарівці».
Стецько. Та й патлата! ……А що в вас варили?
Уляна. Нічого!
Стецько. Ну!..ну!..а тепер…що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що? Нічого.
Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її
розпитувати. Я все позабував.
Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!
Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить, від неї, поки обо всім не
домовишся.
Уляна. Ні об чім нам домовлятися.
Стецько. Як ні об чім, коли ти вже за мене йдеш?
Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.
Стецько. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не піду.
Стецько. А чом не підеш?
Уляна. Тим, що не хочу.
15
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, то вона і піде.
Уляна. А я кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.
Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так
по пиці ляпанця і дасть. Я вже пробував.
Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.
Стецько. Ей!..чи Прісько, чи Домахо, чи як там тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже
була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько
часом б’є, а то ще тепер не можна. Батько казав, що після весілля можна жінку бити
скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я і підожду. А поки що ласкою просю: піди за
мене!
Уляна. Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та
буду його піддурювати.
Стецько. Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?
Уляна. А як же? Присилай, присилай. Побачиш, якого облизня піньмають.
Стецько. А піч колупатимеш?
Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю.
Стецько. Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?
Уляна. Затим, що я тебе шаную, ….як ту собаку рудую! (Уляна виходить)
Стецько (позіхає) Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!
(Виходить Уляна, виносить гарбуз, накритий хусткою. Підносить Стецькові,
кланяється, а сама втікає).
Стецько. Спасибі матері…що вчила батька спати…та будила прясти…(роззявивши рот,
довго оглядає гарбуз, а потім виходить).
Одарка. Уже й сонячне проміння навскоси трохи.
Карась. Ось скоро і глядачі наші розходитися почнуть…
Одарка. Приходьте до нас іще!
Карась. Приходьте на ярмарок!
Одарка. Хай щастить у домі цьому
І дорослому, й малому.
Карась. В мирі й щасті проживати
І до нас ще приїжджати!
На все добре!
16
Літературний ярмарок
«Герої Івана Нечуя-Левицького»
До 175-річчя від дня народження
Івана Нечуя-Левицького
Мета: поглибити знання учнів про творчість Івана
Нечуя-Левицького, виховувати пошану до творчої
спадщини видатного письменника, заохочувати
школярів більше читати.
Ведучі - Параска і Палажка.
Параска. Палажко! А чому це мій підсвинок висить на
тину, прив’язаний за задні ноги, та ракотицями
дереться об хворост?
Палажка. Ах! Ти ж сяка-така, бодай твоє порося
вовки з’їли, бодай ти вечора не діждала, як твій
підсвинок поїв мою цибулю.
Параска. А бий тебе сила Божа! Ще не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю їли!
Палажка. Ой люта ж я, люта! Не підступай, бо голову провалю кочергою та й на Сибір
піду: І я пропаду, але й ти пропадеш!
Параска. І цур тобі, і пек тобі, осина тобі, на тебе й на твого батька з твоєю цибулею!
Палажка. На-на, цю-цю! Гуджа! Ксс, ксс! Гуджа!
(Розходяться в різні боки, через хвилину знов сходяться)
Палажка. Добридень тобі, Парасю!
Параска. Доброго здоров’ячка, Палазю!
Палажка. З п’ятницею святою будьте здоровенькі!
Параска. Спасибі, будьте й ви здорові, Палазю!
Палажка. Простіть мені, чого нам сваритися?
Параска. Якби мене ніхто не зачіпав, я б довіку нікого й пальцем не зачепила.
Параска. А чи не податися нам на ярмарок? Сьогодні ярмарок у Стеблеві на Черкащині,
де 175 років тому народився відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький.
Палажка. На ярмарок треба зарані вирушати, бо до нього двадцять верстов
Параска. Так, так, а приїхати треба туди так, щоб і місце вибрати.
Палажка. Так, щоб і стати як слід…
Параска. І щоб не прогавити з того ярмарку жодної хвилини…
17
Палажка.
У нас сьогодні –
Вареники і пироги,
Щоб ви здоровії були,
Галушки і пампушки,
Щоб росли дівчата й парубки!
Параска.
Що ти мелеш, ніби некультурна.
У нас же ярмарка літературна.
Палажка.
Спочатку, як і годиться,
Запрошуємо літературну громаду
До нас у світлицю.
Параска.На ярмаркову сцену запрошуються гамірливі персонажі повісті Івана НечуяЛевицького «Кайдашева сім’я” Мотря, Мелашка та Маруся Кайдашиха.
Мотря. Нащо ви одв’язали нашого коня та заперли в свій хлів? Не святі ж прийшли з
неба та одвязали його!
Кайдашиха. Одчепись, сатано, хто його одв’язував! То твої діти їздили по двору та й
пустили його. Он глянь на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три карбованці та оддай
нашого кабана, тоді візьмеш свого коня.
Мотря. Як то? За свого гнилого кабана та ви взяли нашого коня?
Мелашка(з-за бабиних плечей). То ваш кінь гнилий та червивий, а не наш кабан!
Мотря. Ще й та одзивається! Мовчала б уже та не гавкала!
Мелашка. Принеси лишень три карбованці, а ні, то піду в волость на тебе позивати.
Мотря. Ще й вона піде в волость! Утри спочатку віскривого носа, а тоді підеш у волость.
Кайдашиха. Не лайся, бо я тобі в очі плюну!
Палажка.Та годі вам лаятись!
Мотря. Як же годі! Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші. Хіба ж ви їх не знаєте?
Кайдашиха. Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ви їх не знаєте? Це ж вона того вовчого
заводу з чортячими хвостами!
18
Мотря. Та це ж ті каторжні Балаші, що на ярмарках старців водять! Он зав’язалась, як на
Великдень, а батько ходить по селу з торбами!
Мелашка. Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до
того розуму та хисту нема.
Мотря. У тебе вже розуму, як у дірявому горшку, стільки, як у твоєї свекрухи!
Кайдашиха. Що я тобі винна?
Палажка. Ой Господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її – геть-геть на гору
або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б
помирились.
Параска. Навчай, навчай! Яка пак премудра! Подивись лишень на себе! Коли б твого
чоловіка хто посунув за діброву, а дочку аж за Рось, а тебе у саме пекло, то, може б, і між
вами був мир.
Палажка. На ярмарок прибули й Карпо та Лаврін, персонажі повісті «Кайдашева сім’я».
Лаврін. Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько,
мабуть, оженить.
Карпо. Посватаю, кого трапиться.
Лаврін. Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семи гори.
Карпо. То сватай, як тобі треба.
Лаврін. Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки. Одна брова
варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
Карпо. Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
Лаврін. То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
Карпо. І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то
носом свистить.
Лаврін. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а
тиха, як ягниця.
Карпо. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з
перцем.
Лаврін. То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.
Карпо. Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці
печуть. А як ходить, то наче решетом горох точить, такі викрутаси виробляє…
Лаврін. Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш сватать?
Карпо. Ат! Одчепись од мене.
19
Лаврін. Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний
місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як
тур; як іде, то під нею аж земля стугонить.
Карпо. Гарна…мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
Лаврін. Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як
тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка.
Карпо. Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як
кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
Лаврін. Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну.
Карпо. Чи ти здурів? Хотина як вигляне у вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на
виду в неї наче чорт сім кіп гороху змолотив.
Лаврін. Ну, то бери Ганну.
Карпо. Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з’їси, поки кругом обійдеш, а як іде…
Палажка. Господи! Чого ви в таку святу п’ятницю паскудите язики? Якого це бісового
батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите?
Параска. Оце так ярмарок!
Палажка. Ух, ярмарок!. А люду всякого … і дівок, і молодиць, і парубків-залицяльників
хоч відбавляй!
Параска. А цей кавалер ускочив у халепу – за двома зайцями погнався. Запрошуємо на
ярмаркову сцену персонажів п’єси «На Кожум’яках».
Настя, Єфросина, Оленка, Гострохвостий.
Настя. Недурно ти, Євфросино, так сьогодні прибралась. Еге? Когось ждеш?
Євфросина. Може, кого й жду, та не скажу кого.
Настя. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
Євфросина. Ба не вгадаєш.
Настя. Ба вгадаю.
Євфросина. Ба не вгадаєш.
Настя. А от і вгадаю!
Євфросина. Ану скажи, як починається його прозвище.
Настя. Го…
Євфросина. А далі?
Настя. Гостро…
Євфросина. А далі?
20
Настя. Гострохво…
Євфросина. Попала пальцем у самісіньке небо.
Настя. Знаю я його! Бігає за баришнями як несамовитий.
Входить Гострохвостий у шляпі, в рукавичках і з паличкою.
Євфросина (тихо) Як б’ється моє серце! Боже мій!
Гострохвостий (кланяється) Мій найнижчий поклон тому, хто в сьому дому, а поперед
усього вам, Євфросино Сидорівно. (Подає руку). Рікіміндуйте мене, прошу вас.
Євфросина. Се моя найближча приятелька і сусідка.
Настя. Мені здається, що ми таки не зовсім незнакомі… Мені здається, що ми вже десь
бачились.
Гострохвостий. Може, може…В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву,
що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рікіміндуюсь вам: Свирид Іванович
Гострохвостий. А це ж хто такий?
Євфросина. Та це моя родичка…живе тут недалечко з матір’ю, торгують яблуками. Вбогі
люди.
Гострохвостий. Яка ж вона гарна, оця кожум’яцька міщаночка! Такої і на Хрещатику, і в
Липках чорта з два знайдеш. Прошу вас, порікіміндуйте мене своїй родичці. Для вас,
Євфросино Сидорівно, я готовий познакомитися з вашими родичами, хоч би і в десятому
коліні, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.
Євфросина. Ат…простенька собі дівчина…Зовсім нам не рівня.
Гострохвостий
(до Оленки). Свирид Іванович Гострохвостий з своєю особою! Не
соромтесь-бо, подайте мені свою білу ручку.Будьте ж сміливіші!
Оленка. От і знайшли білу руку. Нема моїм рукам од чого біліти.
Гострохвостий. То купіть рукавички.
Оленка. Я зроду не носила рукавичок. Далась я вам на сміх!
Євфросина і Настя осміхаються.
Гострохвостий. Яка ж гарна ця міщаночка! Які в неї очі, брівки, як шнурочки, щічки, як
палянички. Якби довідатися, хоч де вона живе.
Оленка. Як вас чудно прозивають…
Гострохвостий. Може, й чудно, всякого буває. Буває й чудніше.
Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. Але ж ота Оленка!
Що за цяця, що за краса! То ж квітка, а не дівчина! Коли б з нею хоч побалакати на
самоті. Але сватати буду Євфросину. І опиняться Рябкові червінці у мене в кишені.
Параска. Уже й сонячне проміння навскоси трохи.
21
Палажка. Ось скоро і глядачі наші розходитись почнуть…
Параска. Приходьте до нас іще!
Палажка. Приходьте на ярмарок!
Параска
.Хай щастить у домі цьому
І дорослому, й малому.
Палажка.
В мирі й щасті проживати
І до нас ще приїжджати!
Параска. Бажаємо вам, щоб ваші душі були завжди світлими й чистими, щоб зло не взяло
вас у полон.
Палажка. Творіть добро – і світ стане кращим.
Разом. На все добре!
22
Зазирни в сімейний альбом
Зазирни в сімейний альбом…
Сценарій родинного свята
Мета: формувати почуття відповідальності, поняття гуманізму, уміння розуміти
найтонші порухи душі людини, виховувати повагу і любов до рідних, почуття гідності.
Лине лірична мелодія
Учитель. Є скарби, заховані в землю, а є такі, що розташовані на поверхні і
передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить
пам'ять роду, його звичаї, традиції, прадідівська молитва любові і доброти, прощення і
прагнення до кращого життя, що віками лине в зоряне небо предків і кожен раз
повертається через небесні ворота до новонароджених душ-дітей.
Учень
Лиш вслухайтесь, які слова глибокі:
Домівка, рід, сім’я, родина,
Де діти роблять перші кроки,
Де розуміє мати сина.
Учениця
Де батько залюбки з дочкою
Будують плани на майбутнє,
Де щастя легкою ходою
Всіх супроводжує присутніх.
Учень
Де мир і злагода панують,
Там, де бринить веселий сміх,
23
Де кожне тихе слово чують
І радо зустрічають всіх.
Учениця
Де сповнена любов’ю кожна днина,
Зростають діти ясноокі,
Домівка, рід, сім’я, родина…
Лиш вслухайтесь, які слова глибокі!
Учитель. Найдовша і найважча дорога – дорога в життя, у великий світ, який бере
початок із материнського серця. Через усе життя протоптана босоногим дитинством та
перша стежина, що озивається в пам’яті дзвоном чистих криниць, теплими та студеними
росами, хатнім порогом, звивистою річкою, ставком за городом, обсадженим вербами.
Усі стежки-дороги, пройдені в житті, усі думки, які линуть на тих шляхах-дорогах,
перетинаються з першою стежиною. А на ній – одвічний голос материнської душі, який
думою –піснею озивається до сина-сокола, до донечки-зірки. З надією, смутком і
сподіваннями мати завжди дарує своїй дитині в дорогу науку жити по-Божому, хліб-сіль
та рушник-оберіг. А собі залишає посаджені біля хати чорнобривці, щоб не загубився по
всіх тих дорогах-стежках слід родоводу, щоб не потьмарився.
За час свого існування світ зазнав безліч змін, але джерело людського життя не
змінилося. Середовищем, із якого походить людське начало, була і залишається сім’я.
Вона є основою суспільства. У храмі родини мати – це віра, батько – хліб, а діти – то
майбутнє роду.
У кожній родині свято бережуть сімейні реліквії, речі, дорогі і милі серцю
кожного. До таких реліквій, безперечно, можна віднести і сімейні альбоми.
Фотоальбоми, у яких зібрано фотокартки рідних, близьких та знайомих, є в кожній
родині. Дехто заносить у них пам’ятні імена та дати. Останнім часом стали популярні
альбоми «Наша дитина», «Наша сім’я».
Вести альбом – давня і добра традиція української інтелігенції. Художньо
оформлені, вони являють собою зримий літопис роду.
А процес створення і ведення альбому згуртовує рідних, виховує любов до своєї
сім’ї, свого будинку, вулиці, міста. У цьому є витоки любові до Вітчизни.
Сьогодні ми запрошуємо погортати наш спільний альбом.
Виконується пісня «Старі фотографії»
24
Учень. На першій його сторінці – Мати – всього початок. Мати – берегиня роду
людського. Незмірну любов, ласку, ніжність і тепло рук дарує вона своїм дітям,
оберігаючи їх і дім. Мати дає життя, дарує пісню, вчить добра і любові, охайності,
працьовитості.
Учениця. Немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від
ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і
незімкнутих очей материнських. Людство існує лише тому, що існує материнська любов.
Учениця
Молодій матері
Чуєте, хто там? – з дороги!
Мати іде молода,
Очі від щастя вологі,
Горда і рівна хода.
Гляньте, яка величава,
Скільки надії в очах!
Сина, як щастя, як славу,
В люди несе на руках.
Ні, їй немає зупину,
Їй поступається все,
Гляньте, майбутню людину
Радісна мати несе.
Учениця
Скільки у серці любові!
Квітне для неї земля!
Чуєте – тихше розмови –
Спить на руках немовля.
Хай ще не знають тривоги,
Хай обмина їх біда!
Кидайте квіти під ноги –
Мати іде молода!
Звучить пісня «Мамо, хай печаль мине»
Учитель. Кажуть, що батько і ненька – два лебедині крила нашого життя.
Берегинею роду у всі часи вважалася мати. А батько – захисник, годувальник. Він
25
зробить усе, щоб діти були щасливими. В образі батька втілюється відповідальність за
кожен твій крок, вчинок, за весь твій життєвий шлях. Бути гідним батька – твоя особиста
честь.
Учень
Дай мені, тату, твоєї сили,
Світу твого і щедрої долі,
Щоб моє слово ницих косило,
Щоб піднімало братів з печалі.
Дай мені твого палючого перцю,
Твого вогню, і зваби, й огуди.
Друзів твоїх я візьму до серця,
А ворогів твоїх не забуду.
Дай мені, тату, твої тривоги,
Ніжність твою і крицеву волю.
Хай мені ляжуть твої дороги,
Хай твоя випаде доля.
Учитель. Поруч із вами ваші батьки. Подивіться в їх очі. А чи не задумувалися ви
над тим, що недобре слово залишає в душі матері подряпинку, вибілює коси, розсипає
зморшки на чолі? Пам’ятайте про це. Зізнаймося, ми іноді завдаємо батькам чимало
клопоту. Про це навіть гуморески складають, ось послухайте.
Учень
Турбота
Лежить батько, занедужав,
Хвороба – не жарти.
А на печі сини його
Ріжуться у карти.
Просить батько молодшого:
-Подай води, сину.
А той тільки повернувся
З живота на спину.
-Що ви, тату, - мовив старший, Просите ледащо?
Він же з печі, безсоромний,
26
Не злізе нізащо.
Краще встаньте та напийтесь.
Та й мені, до речі,
Теж подайте, щоб не злазить
Лишній раз із печі.
Учениця
Невсипущий синочок
Наварила вареників увечері мати,
А синочок-парубійко сів їх уплітати.
Так напхався, натоптався, що вже ледве дише.
-Збуди мене, - просить матір, -завтра чим раніше.
-На роботу влаштувався? – здивувалась мати.
-Та вареники ж лишились, буду доїдати!
Учениця. Дякую Вам, мамо, за перший скарб – пісні над колискою, за невмирущі
пісні з глибин народних і вічних, бо з ними ми сильні, бо з Вашої пісні і любові ми
прийшли у світ, бо пісня Ваша була першою моєю скрипкою. Поки співає мати, доти буде
на землі Україна.
Учень. Дякую Вам, мамо, за другий скарб – рідну затишну домівку. Не зрадимо
Матері, не зрадимо рідного дому, не зрадимо України.
Учень. Дякую Вам, мамо, за третій скарб – молитву до Бога. Бачу крізь роки у
світлому серпанку дитинства Вашу руку, яка хрестить мене, чую молитву.
Учениця. Дякую Вам, мамо і тату, за радість і сльозу, за слово і молитву, за пісню і
ласку, за святість думки і тайну любові, за ясний тихий світ добра в нашій хаті, яка
миліша мені за всі палаци на світі.
У виконанні учениці звучить «Батьківська пісня»
Учитель. Кожна людина навіть у дорослому віці відчуває потребу мати братів і
сестер – для поради і розради, взаємопідтримки і допомоги… Як добре, коли поруч із
тобою є рідні братики чи сестрички! Аж чотири наші родини мають по троє дітей:
27
Кобенки та Іващенки– трьох донечок, Приходьки – трьох синів, , Вегери – сина і двох
доньок.
Учень
Дорога до братів завжди святкова
І нам видніється з усіх світів.
І в серці, наче пісня веселкова,
дорога до братів.
Дорога до братів, мов до криниці, Черпай снагу з живого джерела.
До щедрої, цілющої скарбниці
Дорога привела.
Дорога до братів, мов до гостини,
Де хліб і сіль на зорянім столі,
Щоб вічно повертать до України
По батьківській землі.
Лунає лірична мелодія
Учениця
Як швидко минають за партою роки і дні,
У пролісках синіх всміхаються долі ясні,
Це юність, мій друже, вклонилась мені і тобі,
Покличе в дорогу, покличуть стежки нас нові.
Учень. На цій сторінці альбому – наші другі батьки, наші вчителі, ті, хто разом із
нами мужньо долає складні випробування долі на шляху до вершин освіченості –
відсутність підручників і контрольні зрізи, державні атестації і тематичні оцінювання,
олімпіади і конкурси, змагання, тренування, тестування, чергування…
Важко сказати – що складніше – навчатися чи навчати? Мабуть, і те, й інше
потребує немалої душевної сили і потягу до знань. Але професія вчителя вимагає ще
одного виняткового вміння – відчути кожного учня своєю кровинкою. Кожен учитель
дорогий своїм учням по-своєму, але, мабуть, ріднішої за першу вчительку немає, вона ж
бо пам’ятає наших першокурсників ще шестирічними малюками.
Учениця. Шановна Ніно Миколаївно, поповніть, будь ласка, наш альбом своїми
спогадами.
28
Слово першій учительці
Директор – батько й мати в рідній школі
Слова побажань від директора
Пісня для вчителів «Спасибі, вчителю»
Учитель. На цих сторінках альбому – наше сьогодення і майбутнє, наша краса і
гордість, наша надія і сподівання – наші діти, уже дорослі діти.
Які вони? Замріяні і розгублені, допитливі, веселі і серйозні, непередбачувані й
енергійні, сучасні, комп’ютеризовані, мовчазні й балакучі, наполегливі – словом, усі-усі
різні, але всі без винятку талановиті! Вони спортсмени, музиканти, художники,
гумористи, ерудити, артисти, патріоти і природолюби, мандрівники, оптимісти,
романтики.
Учениця
Ми в світ прийшли успадкувати славу,
Діла, і думи, й чесні мозолі,
Батьків велику полум’яну справу,
Що захистила правду на землі.
Учень
Нам не дрімать на тихому причалі,
Не виливать в кімнатній тишині
Свої дрібненькі втіхи і печалі
В меланхолійні вірші і пісні.
Учениця
Нехай серця не знають супокою,
Хай обганяють мрії часу біг,
І наша юність буде хай такою,
Щоб їй ніхто не заздрити не міг!
Учитель. На дорозі до знань у щоденних шкільних буднях трапляється з нами
всяке…
Учень
…Вивчає Вася поведінку мухи,
Пасе хруща на зошиті Андрій,
29
Петрусь Миколку смикає за вуха,
Мишко і Гриць в морський
вступили бій…
В люстерко задивилась модна Лора…
Андрійко партою все «рип»
та «рип»…
а вчитель теорему Піфагора
пояснює на дошці,
аж охрип!
Учитель. Розгортаємо і сторінки перлин класичної літератури, яка розкриває
закони мудрості, вчить життя.
Запрошуємо вас перегорнути сторінки нашого «Літературного ярмарку», на який
прибули всім відомі літературні персонажі.
Інсценізація фрагментів літературних творів
Учениця. Нехай батьки теж залишать свої спогади, побажання на сторінках нашого
альбому.
Батьки діляться спогадами, висловлюють побажання.
Учні виходять на середину залу і в супроводі ліричної мелодії читають вірші
Роде ти мій красний, мій прекрасний роде,
Хай з тобою завжди буде мир і згода.
Родиться хай жито із тепла і ласки
І за тином квітнуть мальви і ромашки.
Мати хай напитись дасть води з криниці,
І привітно стріне всю рідню світлиця.
Сядемо у колі за столи дубові,
Віддамо всю шану хлібові й любові.
Хлібові, що в полі вся рідня ростила,
І людській любові, що згасить несила.
30
Роде ти мій красний, мій прекрасний роде,
Хай заміс достатку, наче сонце, сходить.
Ніби сонце ясне, як той цвіт калини,
Роде мій прекрасний, пісне солов’їна.
Хай свіча палає, - в святості схилюся,
За добро і щастя Богу помолюся.
Буду я молитись за свою родину,
За прекрасну й вільну неньку Україну.
Усі присутні виконують пісню «Музика рідного дому».
31
Добротворець
Лінійка до дня народження В.Сухомлинського
Мета : ознайомити учнів із життям та діяльністю
видатного вченого-педагога і письменника, викликати
інтерес до його постаті, бажання більше знати;
виховввиховувати доброту, любов та повагу до рідних і
друзів, свого народу, його історії.
Ось і вересень. Пора достигання яблук.
Час глибоких думок і прозорої мудрості.
Мені зараз урок треба знову почати з азбуки
І творити його, як митець творить вірші чи музику…
Учень 1.У вересні минає 95 років від дня народження Василя Олександровича
Сухомлинського, видатного педагога, письменника, ученого. Сьогоднішня наша розмова
про директора школи, доброго сина і тата, письменника, учителя добра і краси - данина
світлій памті великого гуманіста.
Учень 2.Василь Олександрович говорив: «Людина народжується не для того, щоб
зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний».
Ми по праву можемо сказати, що Сухомлинський залишив по собі незгладимий слід, він
належить до найвидатніших постатей світової педагогіки.
Учень 3.Такі душевні якості людини: привітність, чуйність, доброзичливість, скромність,
щирість - Сухомлинський вважав найважливішими.
Учень 4.
Ти добро лиш твори повсюди,
Хай тепло твої повнить груди.
Ти посій і доглянь пшеницю,
Ти вкопай і почисть криницю.
Волю дай, нагодуй пташину,
Приголуб і навчи дитину.
Бо людина у цьому світі
Лиш добро повинна творити.
32
Учень 5. На прикладі його життя ми маємо усвідомити, що успіх завжди приходить до
тих, хто самовіддано трудиться, займає активну життєву позицію, хто ерудований,
закоханий у свою справу.
Учень 6. Василь Олександрович дуже любив дітей, тому й став педагогом. 35 років життя
віддав школі, був і вчителем, і директором Павлиської школи, що на Кіровоградщині. Він
вів маленьких людей у світ пізнання, пробуджував у їхніх душах благородні почуття і
поривання.
Учень 7. Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі
Василівці на Кіровоградщині в селянській сім’ї.
Учень 8. Батько майбутнього вчителя, Олександр Омелянович, орав, столярував, робив
музичні інструменти, учив цього ремесла й сина. Мати – Оксана Овдіївна – працювала в
колгоспі, займалася домашнім господарством, зимовими вечорами розповідала дітям
казки. Змалку в дітей виховували любов до книги. Крім Василя, було ще троє дітей – Іван,
Сергій та Меланія. Усі вони стали вчителями.
Учень 9. Дід Сухомлинського Омелян мав велику бібліотеку. Помираючи, усі свої книжки
віддав Василеві. Дід мав великий вплив на онука. Пізніше, вже ставши вчителем, Василь
Олександрович згадуватиме дідові слова: «Хто дітей любить, той добрий чоловік».
Учень 10. Під час Другої світової війни Сухомлинський на фронті був двічі поранений,
довго лікувався в госпіталі. Тяжким було поранення в руку. Хірурги хотіли її ампутувати.
Але він не дав цього зробити, усе твердив: «Ні. Я вчитель!» Лікарю довелося двічі
оперувати Василя Олександровича, але руку він усе-таки не ампутував. Дуже вже велика
була віра Сухомлинського в життя!
Учень 11. Усе трудове життя Василя Сухомлинського було присвячене дітям. Працював
він самовіддано, невтомно і виснажливо, забуваючи про час, потребу відпочити, подбати
про своє здоров’я. Книгу, де вміщено роздуми про вчительську працю, він так і назвав: «
Серце віддаю дітям».
Учень 1. Дбати про щастя інших було найважливішим для великого вчителя. Ось його
життєве кредо: «Дорогі мої! Я буду жити й працювати заради вас, доки в моїх грудях
б’ється серце. Найвище звання на світі – бути Людиною. Бути Людиною і дбати про
щастя інших».
Учень 2. Людину звеличує її праця. Ініціатива, творчий запал, національна свідомість,
справжній патріотизм – це вимоги нашого часу. Мудрий педагог лишив своїм нащадкам
10 моральних заповідей про те, чого не можна робити. Послухайте і запам’ятайте їх:
Не можна ледарювати.
33
Не можна сміятися над старістю і старими людьми; про старість треба говорити тільки з
повагою.
Не можна заходити в суперечку з шанованими людьми, зокрема старшими від тебе.
Не можна виявляти невдоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.
Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.
Не можна робити того, що осуджують старші.
Не можна залишати старшу рідну людину самотньою.
Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших.
Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим паче жінка.
Учень 3. Талановитий педагог прагнув, щоб дитина назавжди полюбила рідне
материнське слово, щоб воно стало очима, які бачать красу, збагатило душу,
запульсувало джерельцем думки, єднало покоління, адже, як писав Сухомлинський, через
посередництво слова дитина стає сином свого народу.
Учень 4. Великого значення у вихованні школярів надавав Василь Сухомлинський
художній літературі. Він сам, окрім педагогічних праць, написав близько 1500 творів для
дітей. Усі вони користуються заслуженою любов’ю юного читача. Послухайте деякі з них
і замисліться…
Учні читають твори В. Сухомлинського «Вічні тополі» та «Барвистий світ».
Учень 5. Підірване на війні здоров’я особливо підупало навесні 1970 року. Уже
смертельно хворий Василь Олександрович не тільки не полишає роботи, а й до останніх
хвилин живе і турбується школою, дітьми, учителями, їхніми клопотами та проблемами.
Учень 6. Жаль і туга огортали серце. Скільки ще хотілося б написати книг! Та й треба
побудувати нове приміщення школи, завершити розпочатий експеримент про ранній
розумовий розвиток дитини, захистити докторську дисертацію. Нестерпно важко
розлучатися з вимріяним…
Учень 7. Старенька мати, дізнавшись про недугу сина, принесла пиріжків із калиною, які
він так любив у дитинстві. І не здогадувалася, що вони останні…
Учень 8. Сухомлинському судилося народитися й померти у вересні. І сьогодні на
початку кожного навчального року діти подовгу стоять біля його могили…
Учень 9.
Вересень квіти зібрав
Скрізь, де вони пломеніли,
34
Тихо прийшов і поклав
Їх на високій могилі.
Вчитель, герой і поет
З серцем палаючим Данко,
Справжній палкий гуманіст
Щастя творив до останку.
Дітям життя присвятив,
Все їм віддав без вагання,
Він їх безмежно любив,
Знав їх сердець поривання.
Звучить пісня «Руки вчителя»
Учень 10. Ні, казка , як і пісня, не має кінця. І життя його не закінчилось у той
скорботний вересневий день. Він живе в доброті своїх справ, у серцях своїх вихованців, у
буйному розвої свого саду, у ярих сходах щедрої ниви, яку засівав золотим зерном, і у
вічному, весняному, блакитному громі…
Учень 11. Так, справді, сільський педагог своєю невтомною копіткою працею
заслужив високе визнання і шану в сучасників і нащадків.
Учень 1.У думах твоїх, у дерзаннях твоїх
Черпаємо творчу наснагу,
Упевненість, шану до справ трудових,
Натхнення, любов і відвагу.
Тебе не зламало у вирі життя
Відлуння далекого бою…
Ти з нами ідеш у дзвінке майбуття,
Як личить Людині, Герою.
Хай струнами в наших серцях виграє,
Квітує рожевим суцвіттям
Живе невмирущеє серце твоє,
До крапельки віддане дітям.
35
Борець за душу людську
Лінійка до дня народження М.Гоголя
Мета: вшанувати пам'ять письменника
Миколи Гоголя, викликати інтерес до
його творчості, бажання більше знати;
виховувати доброту, любов до рідного
краю, пошану до влучного слова.
Учень 1.
За думою дума роєм вилітає;
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли – похилились
В кайданах…байдуже…
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже, -
так писав незабутній Тарас Шевченко в поезії «Гоголю».
Учень 2. Великі Сорочинці, розташовані неподалік від Миргорода на Полтавщині,
увійшли в історію як місце народження Миколи Васильовича Гоголя, бо саме тут,
у скромному будиночку повітового лікаря Трохимовського, 20 березня (1 квітня за
новим стилем) 1809 року народився майбутній письменник.
36
Учень 3. По лінії бабусі з боку батька Микола Гоголь був кровно пов'язаний зі
знатними козацькими родами
України. Він був нащадком наказного гетьмана
Михайла Дорошенка та Правобережного гетьмана Петра Дорошенка.
Учень 4. Родовим маєтком письменника було село Василівка. Тут минули перші
десять років життя.
Микола Гоголь успадкував від батька, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист
оповідача, любов до театру. Десятирічного Миколу відправили до Полтавського
повітового училища.
Учень 5. Дванадцятирічним Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку
ще називали ліцеєм. Там він був душею шкільного театру: виконував обов’язки
режисера, декоратора, чудово грав комічні ролі. Україна стала для нього початком
життя і творчості. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого
діда, написав п’єсу з українського життя. Доля приводила Миколу Васильовича і в
наш Кагарлик.
Учень 6. У Петербурзі Гоголь затратив чимало часу і сил, щоб вступити на службу.
Лише через рік йому вдалось отримати місце писарчука з мізерною платнею. Там,
у похмурому Петербурзі, Гоголь згадував рідну сонячну Україну.
Учень 7. Там виникає задум «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Гоголь звертається
до матері з проханням описати йому одяг селян, розповісти про весільні обряди,
про різних «духів».
Учень 8. Незвичайним у цій книзі було те, що автор, розповідаючи про життя
селян, дивився на світ їхніми очима. Веселі і страшні історії розповідає пасічник
Рудий Панько. Істинна поезія створюється народом – ось думка, яку доводив
автор.
Учень 9. Герої «Вечорів на хуторі біля Диканьки» - веселі, сміливі парубки,
красиві і горді дівчата і грубуваті, але добрі їхні батьки. Ці люди живуть просто,
красиво. У їх світі добро панує над злом, любов – над ненавистю, красиве над
потворним.
37
Учень 10. Київ Гоголь по-справжньому пізнав уже після Петербурга й Москви,
хоча бував у цьому місті ще 1827 року. Туга за батьківщиною змусила Гоголя
клопотатися про місце професора історії в Київському університеті святого
Володимира. Сповнений планів і мрій, Гоголь уже планував писати історію
України і натхненно писав Максимовичу: «Туди, туди, у Київ, давній, прекрасний
Київ!»
Учень 1. Питання про призначення Гоголя в Київ так і не було вирішене, але
Микола Васильович бував у Києві, любив гуляти його вулицями, часто бував біля
Андріївської церкви та в Києво-Печерській лаврі.
Учень 2. Після перебування в Києві Гоголь переробив «Тараса Бульбу». З цим
містом пов’язана ще одна перлина гоголівської прози – «Страшна помста».
Востаннє письменник був у Києві 1848 року.
Учень 3. В Одесі Гоголь уперше побував перед останнім приїздом до Києва.
Удруге письменник приїхав до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Тут він
здружився з акторами місцевого театру. Тепло Одеси зігріло його, вселило надії на
завершення роботи над другим томом «Мертвих душ». І Гоголь поринув у цю
роботу.
Звучить пісня Н.Май «Сорочинський ярмарок» у виконанні вокального колективу
«Вишиванка»
Учень 4. Ярмарок! Той купує, той торгує, той божиться, той прицінюється, той
товариство склика, той на жінку гука; жіноцтво щебече, усі разом розказують і ні
одна не слуха.
Та якби тільки на ярмарок їздили, щоб продавати та купувати? Що б то було! На
ярмарку можна і себе показати, і на когось оком
кинути.
А цій дівчині пощастило. Їй батько жениха знайшов.
Інсценізація
фрагмента
з
твору
М.Гоголя
«Сорочинський ярмарок».
Батько. Ну, жінко! А я знайшов жениха дочці!
38
Мати. Ось якраз до того, щоб женихів шукати. Дурень ти, дурень! Де ж таки ти
бачив, де ж ти таки чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти б краще
подумав, як пшеницю з рук збути!
Батько. Е, подивилась би ти, що там за парубок! Одна свитка більше коштує, ніж
твоя кохта і червоні чоботи! А як сивуху важно хлище!
Мати. Отож так: йому як п’яниця та волоцюга, так його масті. Б’юсь об заклад, це
, певно, той самий шибеник, що вчепився до нас на мості.
Батько. Що ж, Хіврю, хоч би і той самий, чим же він шибеник?
Мати. Е! чом же він шибеник! Ах ти, безмозка головешко! Чуєш! Куди ти сховав
свої очі, коли проїжджали повз млин, він же кинув на мене шмат багнюки, увесь
очіпок забризкав!
Батько. Все одно я не бачу в нім нічого поганого; хлопець хоч куди! Тільки хіба
що заліпив був на якийсь час личину твою багном.
Мати. Еге! Та ти, як бачу, слова не даси мені сказати! А що це значить? Певно,
устиг уже сьорбнути, не продавши нічого!
Батько. От тобі і весілля! Доведеться відмовити доброму чоловіку ні за що ні про
що. Господи, за що така напасть на нас, грішних? І так повно всякої нечисті на
світі, а ти ще і жінок наплодив!
Учень 5. Збірка «Миргород» - новий етап творчості Гоголя. Зі світу фантастики
письменник веде читача і в героїчне минуле народу, і у світ сучасного йому життя.
Чи впізнаєте ви героїв повісті
«Тарас Бульба»?
Інсценізація фрагмента повісті
«Тарас Бульба».
Тарас. А повернись-но, сину!
Який ти смішний! Що це на вас
за попівські підрясники? І так усі
ходять в академії?
Стійте,
стійте!
Дайте
мені
розгледіти вас гарненько. Які ж довгі на вас свитки! А побіжи котрийсь із вас! Я
подивлюся, чи не гепнеться він на землю, заплутавшись у поли?
Син. Не смійся, не смійся, батьку!
39
Тарас. Дивись, який пишний! А чому ж мені не сміятися?
Син. Та так, хоч ти мені і батько, а як будеш сміятися, то, їй-Богу, боки намну.
Тарас. Ах ти, сякий-такий син! Як, батькові?
Син. Та хоч і батькові. За образу не подивлюсь.
Тарас. Як же ти хочеш зі мною битись? Хіба на кулаки?
Син. Та вже як-небудь.
Тарас. Ну, давай на кулаки! Подивлюсь я , що ти за людина в кулаці!
Мати. Дивіться, люди добрі: здурів старий! Діти приїхали додому, більше року їх
не бачили, а він що задумав: на кулаки битися!
Тарас. Та він славно б’ється! Їй-Богу, добре!Добрий буде козак! Ну, здоров, синку!
Почоломкаємося.
Учень 6. Петербурзькі повісті – третій цикл творів Гоголя, об’єднаних спільним
задумом. На думку автора, влада і гроші псують людей, нищать мистецтво. Твори
цього циклу – могутній протест проти духовного пригнічення людини.
Учень 7. Уся творчість Гоголя є пошуком шляхів людського вдосконалення. Він
безжально висміював моральні вади сучасників і суспільства в цілому.
Учень 8. З нагоди двохсотріччя від дня народження видатного письменника
учениця нашого ліцею Валерія Візьонок
написала вірш «Гоголю-побратиму».
Послухаємо його.
Перегортаю знову книги сторінки,
Написані ще два століття тому,
І враз переді мною постає
Микола Гоголь – нам усім відомий.
О велетню, ти душу нашого народу оспівав,
Залишив в спадок мудрості перлини
Й нещадно, без жалю висміював
Все, що не гідне імені – Людина.
Ти так боровся за людину,
Захищену, всім дорогу і всім цікаву,
Готовий був віддати і життя єдине
40
Лиш за народ, бо тільки він тримав державу.
Ти і сьогодні дивишся на нас –
Великий син своєї Батьківщини.
Вже біля двох століть минуло, й наш володар – час
Багато дечого змінив на Україні.
Учень 9. Хай вічно живе пам'ять про Миколу Гоголя, невтомного борця за високе
ім’я Людина.
41
Стежками Малишкових пісень
Літературна година
Мета: поглибити знання учнів про життя і
творчість Андрія Малишка, розкрити красу і велич
пісень, дати учням можливість з’ясувати джерела
пісенної творчості поета, її
спорідненість із
народною творчістю, розвивати творчі здібності,
вшанувати пам'ять видатного поета, виховувати
естетичні смаки, любов до пісні.
Ведучий 1. Сьогодні ми відмічаємо 100 років від дня народження видатного українського
поета Андрія Самійловича Малишка.
Ведучий 1.Торкнемося джерел Малишкових пісень. Думаю, вони допоможуть і нам
вибрати в житті свою стежину вірності й любові…
Читець 1.Я з тих країв, де в полум’ї зорі
Високе небо не вбирає цвіту,
І люди там, немов богатирі,
Руками тиснуть воду із граніту.
Де устають до праці з передсвіту,
Синів десяток родять матері,
Живуть завзято, не в тісній норі,
Двожильні люди, сповнені привіту,
Там вечори, черлені і медові,
Горять серця з дівочої любові…
Ведучий 1.На цій землі, де «в шовковій мові виростають діти», а саме в Обухові на
Київщині 14 листопада 1912 року народився
Андрій Самійлович Малишко, творчість
якого
є
вагомою
сторінкою
в історії
української літератури.
Ведучий 2.У поетового діда Микити було
три
сини:
Микита,
Самійло
та
Гнат.
Наприкінці ХІХ століття середульший –
Самійло – одружився з дочкою місцевого
селянина Ївгою. Вони й стали батьками
майбутнього поета.
42
Ведучий 1. Малишко був щасливою людиною, бо народжений матір’ю, яка дала
йому не тільки життя і цілу в’язанку талантів, але й стала його першим людським
ідеалом.
Ведучий 2. Справді, його мати Ївга Остапівна, по-вуличному Базилиха, була
непересічною індивідуальністю. Красива зовні, вона зналася й на душевній красі, мала
чіпку пам'ять на пісні й гарний голос. Вона пам’ятала тисячі народних пісень і вміла посвоєму інтерпретувати їх.
Читець 2. Малишко любив свою матір, а в ній своє походження, свій рід, свій дар,
свою долю, свою батьківщину. Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його
творчості, вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює,
вона була і сенсом його схвильованості, і суттю його мислення.
Читець 3. «Мій батько, на противагу матері, був людиною суворої вдачі. Високий
на зріст, широкоплечий, з розкішними козацькими вусами, він чимось нагадував мені
козака Мамая на старовинних українських картинах. Щоденна турбота про шматок хліба
змушувала його працювати багато, наполегливо і бути нещадним до тих, хто ухилявся від
роботи».
Читець 4. Мамо, я хочу поговорити з вами
У вашім житті і у вашій смерті,
Як ви колись перейшли полями,
Нас беручи на долонечки вперті.
Ось я бачу ті очі синії,
Пальці відчую завжди вузлуваті.
Б’ється мороз в посивілому інеї,
Мерзнуть шибки у Малишковій хаті.
Читець 5. Он він сидить – не хитрюга мій батько.
Пару чобіт все тачає в базарики.
Тихий і чесний, звичайно – багатько,
Крапля олії, сухар до сухарика.
Крапля олії та ложка кулешику,
Хліба крихтина – й за неї турбота.
Їж, мій Андрійку, та їж, мій Олешику,
Їжте, дитята, бо завтра робота.
Читець 6.
43
Може, він чобіт продасть для почину,
Сонце над ним стане радістю прошите,
Мати ж останню продасть спідничину
Нам на штани, на букварики й зошити.
І поведе нас до саду доріжкою,
І подарує глевтяник на подив,
І посміхнеться такою посмішкою,
Що я в житті вже ніде не знаходив.
Ведучий 1. Дитинство Андрія, як і інших дітей із селянських родин, минало в
нестатках, у суворих умовах бідної сім’ї. Шматок хліба добувався важкою працею і
цінувався як найвищий дар, і мала дитина вже знала, що розтоптана крихта – то великий
гріх.
Ведучий 2. Народження людини тісно пов’язане з піснею. Перше кохання дівчини,
щастя любові і гірка розлука відтворена в пісні. Воїн, ідучи в похід, бере три речі: зброю,
хліб, пісню. Зброю для боїв, хліб для життя, пісню – як душу Батьківщини. Хіба слова
Андрія Малишка не сама пісня?
Ведучий 1. «Хочу говорити про пісню, тому що без неї не можна уявити народного
життя », - говорив Андрій Малишко у 1958 році на нараді поетів.
Ведучий 2. Поет зростав із піснею, яку чув із материних уст. Саме колискова
навіяла йому приємне відчуття світу.
Зіронька моя, - так називала Ївга Остапівна малого Андрія, бо для матері її дитина
як та зірка, яка ніколи не згасне.
Читець 7.
Бувало, мати, Ївга Базилиха –
До неї й досі спогадом лечу, В зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.
Сама розкриє душу материнську,
У щиру пісню переллє сама,
І перемріє, погойда колиску
І до вервечок руку підійма.
Та де ж ти брала незвичайне слово
І спокою цілюще джерело?
Ішли дощі, цвіли мої діброви,
44
І ранок бив загонисте крило…
Ведучий 1. «Мама моя знала
пісень багато і співала з глибоким
почуттям. Були серед них сумні і тяжкі,
веселі й жартівливі. І було в тих піснях
стільки живого і близького серцю, такі
картини
породжували
живі
народні
образи, що й сьогодні я пам’ятаю кожне
слово», - згадував Андрій Самійлович.
Інсценізація
Мати шиє й стиха співає.
Візьми, мати, піску жменю,
Посій його на каменю.
Як той пісок цвітом зійде,
Тоді твій син з війни прийде.
- Та ніколи пісок цвітом не зійде і не повернеться син до матері; він «взяв собі
паняночку, в чистім полі земляночку».
Андрійко. Ні, ні, мамо, козак не вбитий, а тільки ранений, добрі люди його
вилікували живою водою, і поїхав він до батька-матері, і тоді вже –
Чорний ворон опівночі
Не клює козацькі очі.
Батько. Ти послухай, стара, що ото він вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!
Мати. Авжеж, чортеня росте…
Батько . Яку-то долю Господь йому пошле?
Мати. Знаєш, Самійле, Андрій хоче Пушкіним стати – вірші пише.
Батько. Цього мені ще не вистачало! І не думай, не дозволю байдикувати. Скінчиш
початкову – будеш моїм помічником.
Андрійко. Ні, я не буду шевцювати.
Батько. А дай-но мені, Ївго, паска.
Ведучий 2. І хоч мати й благала, щоб не бив сина, батько все ж таки зробив своє. Згодом
батько дуже гордився, що його син – відомий поет.
45
Ведучий 1.Тепло батьківської хати, ніжна і трагічна материнська пісня виростили
його, дали душевного гарту, силу і радість на все життя.
Ведучий 2. Минали роки. Час невблаганно летів, зростав Андрій. Скільки гарних
людей було біля нього! Де б не навчався: чи то в школі, чи то в технікумі, чи то в
інституті – скрізь оточували його добрі вчителі.
Ведучий 1. Перша вчителька! Саме їй ми завдячуємо першими кроками від
дитинства в юність, від неї залежить, якими будуть оті кроки, чи принесуть вони щастя.
Учителька може стати другою мамою, вірним другом та мудрим порадником. Саме такій
людині завдячує Малишко за любов до рідного слова, їй присвячено пісню «Вчителько
моя»
Звучить пісня «Вчителько моя».
Ведучий 2. Як би не хотіла людина, але настає час, коли їй треба вступати в
самостійне життя. Настав день, коли Андрій Малишко взяв у руки скриньку з харчами і
своїми убогими пожитками й вирушив у путь. Біля воріт батько і син зупинилися:
-
А може б, вернувся, Андрію? Справді, вертайся.
Ведучий 1. За ворітьми виблискувала стежечка – вона і повела Андрія у світ.
Скільки разів проходив тут – не перелічити, але ніколи не спадало на думку, що прийде
час, останній час у житті, і вона оживе в його серці, поведе у вічність тримати іспити на
невмирущість.
Звучить пісня «Стежина».
Ведучий 2. «Стежина »стала лебединою піснею поета. Написана за 8 днів до смерті
Малишкова «Стежина» вела його до вершин творчості. Стежини, стежки, стежечки… У
кожного вони свої.
Ведучий 1. У рік, коли Андрій закінчував школу, прийшла й перша любов.
Виходили з коханою за село, мріяли про майбутнє. Через рік обоє продовжили навчання:
Катруся в сільгосптехнікумі, Андрій у Київському медичному технікумі. Чекали канікул,
коли обоє приїздили до батьків в Обухів. І ці слова – спогад про Катрусю, перше поетове
кохання.
Читець 8.
Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
ночами насняться мені.
За річкою за голубою
46
Дві чайки у хмару зліта,
В краю придніпровськім
Ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.
І стеляться обрії милі,
І вечір в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
Ведучий 2. Навчався в медтехнікумі, проте серце прагло іншого, чув поклик Слова.
І ось уже Малишко – студент літературного факультету Київського інституту народної
освіти. Тут розкрилось його поетичне обдаровання. Найкращі роки – юнацькі –
молодість, мрії, кохання…Воно ніколи не забувається, озивається в пам’яті «мрією,
спогадом, сном золотим».
Звучить пісня «Ранки солов’їні» («Знову цвітуть каштани»).
Ведучий 1. Закінчивши інститут, Малишко деякий час учителює в Овручі, потім
рік служить в армії, невдовзі стає газетярем, друкує вірші, відгукуючись на зміни в країні.
Ведучий 2. Під час війни служить військовим кореспондентом, часто друкує свої
статті, нариси, репортажі, вірші. У них звучить щирий біль за сплюндровану рідну землю
і віра в перемогу над ворогом.
Читець 9.
Запалали огні за долиною синього неба,
Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице, крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Ведучий 1. На початку 50-х років доля звела А.Малишка з композиторами
Майбородами – Платоном і Георгієм. Багато пісень вони створили. Не думали про режим
праці. Бувало, Платона серед ночі підіймала з ліжка якась настирлива мелодія. Він
схоплювався, сідав до рояля, починав імпровізувати. Біг до Андрія, щоб той написав
слова.
Скільки пісень вони тоді створили, скільки було співано-переспівано!
47
Ведучий 2.
День стоїть за далями крутими,
Пахне літо щедрістю весіль.
Добре жить, бо є ще побратими,
Серце є, і люди, і хліб-сіль.
Читець 10. Про ті дні Платон Майборода говорив: «Я мав щастя в житті
працювати з Андрієм Малишком, називати його своїм вірним другом. Про Андрія
Малишка як про поета, як про людину можна багато говорити. Я скажу тільки, що я, як
чарівний сон, згадую нашу спільну працю над піснями. Мені було легко з ним працювати.
Андрій дуже точно відчував музику і знав ті секрети, які допомагали йому писати свої
блискучі поезії для пісень, для музики».
Читець 11.
Знову дороги лягли між нами,
Знову любов, як веселочка чиста,
Де ти, мій друже, проходиш плями,
Де тобі світить зоря золотиста?
Ми подружили, до праці охочі,
Ми побратались у доброму ділі,
Як ми співали осінньої ночі Карії очі і рученьки білі!
Ведучий 1. 1958 рік. Режисер Мішурін знімає фільм «Літа молодії». Сказав про це
Платону Майбороді, а композитор – поету. Це було вранці, а вже ввечері поет диктував
по телефону слова. Пісня облетіла блискавично весь світ, вона зачарувала всіх своєю
мелодією, глибоким змістом, безмежною синівською любов’ю. Син Ївги Базилихи,
Андрій Малишко створив пісню, яка припала до серця мільйонам.
Звучить «Пісня про рушник» («Рідна мати моя…»)
Ведучий 1. Творча співпраця Андрія Малишка з композитором Олександром
Білашем теж розквітла чудовими піснями.
Звучить аудіозапис пісні «Цвітуть осінні тихі небеса».
Ведучий 2. А.Малишко помер 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його
скроні, як і його останні вірші, були молодими.
Ведучий 1. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для
України подія. Саме про це писав тоді Олесь Гончар.
48
«І знов ось прощання, і ще одна втрата, втрата тим гіркіша, тим тяжча, що передчасна –
передчасністю, нежданістю своєю вона всіх нас приголомшила».
Я просто мало жив. Я тільки віть
Людських шукань, врожаїв та політь,
Я тільки іскра ватри молодої,
Суремний крик у сніжному завої,
Клітина вибуху нових століть…
Я просто мало жив. Повір мені.
Ведучий 2. Український поет Микола Нагнибіда передав всенародний біль від
втрати друга, поета, людини.
Читець 12.
Малишкові човни під яворами
Засмучені, прикуті ланцюгами…
Забуте ще господарем весло
Звиса,
Мов переламане крило,
На сині води Кончі-Заспи.
Щоранку я іду під яворами,
Зітхаючи, печалюся з човнами,
І жду, і оглядаюся навкруг…
Але не йде і вже не прийде друг
В призначену годину на світанні.
Ведучий 1. Нехай Малишкова пісня барвистою стрічкою вплететься в розмаїтий
вінок прекрасних пісень нашого народу. Візьмемо з собою у велику життєву дорогу
найсвятішу цінність – любов, доброту та мамин вишитий рушник .
Ведучий 2. Андрій Малишко побачив на рушнику те, що не кожен із нас може
помітити. Поет допоміг нам наблизитися до найсвятішого образу – образу матері. Спасибі
поету, що допоміг нам висловити подяку матерям, які червоними і чорними нитками
вишивають нам щасливу долю.
Виконується
танець
(«Пісня
про
рушник» )
Ведучий 2. Глибинами серця вкорінений у
народну духовність, поет зумів крізь життєві
незгоди й випробування пронести вірність
49
материнському заповітові, вірність роду і народу.
Ведучий 1.
Поети – це скарби народні.
Не лірники – ні! Сурмачі!
І линуть в майбутнє сьогодні
Пісень Малишкових ключі.
50
Висновки
Позакласна робота з української літератури – важлива складова частина
навчально-виховного процесу. Вона тісно пов’язана з класними заняттями, але не
підміняє їх, хоч і розв’язує ті самі навчальні й виховні завдання, і в цьому є
продовженням тієї роботи, яка проводиться на уроці.
Під позакласною роботою з літератури переважна більшість методистів розуміє
спеціальні заходи, які проводяться в позаурочний час і мають зміст, не завжди
передбачений навчальною програмою, специфічні форми, методи та прийоми проведення
й організовуються на принципі добровільної участі в них учнів.
Однією з головних передумов успішного проведення позакласної роботи з
української літератури є активізація та підтримування в учнів інтересу до красного
письменства.
Часто використовуються в позакласній роботі цікаві за формою проведення види
роботи. Це різноманітні змагання, ігри, казки, загадки, шаради тощо. Усі вони ефективні
лише тоді, коли змістовні, вимагають застосування знань із літератури, приурочені темі
позакласного заходу.
Уміло й цікаво проведені позакласні заходи допомагають учням заглибитися в
історію походження літературних творів; учні усвідомлюють розвиток української
літератури, повніше осмислюють художньо-зображальні засоби, привчаються працювати
з доступною для них науково-популярною літературою, добирати потрібні матеріали
рекомендованих учителем книг, розвивають уміння виразно читати тощо.
Позакласна робота з української літератури будується з урахуванням основних
загальнодидактичних принципів.
Організовуючи позакласну роботу, учитель може дати змогу самовиразитись
учням за допомогою своїх власних робіт, спонукаючи інших учнів до читання творів, їх
оцінювання, а також проведення конкурсів на рівні школи. Головною умовою є власне
бажання учнів ділитися своїми творами.
51
Література
1. Ворожейкіна О.М. Літературне кафе / Олена Миколаївна Ворожейкіна. – Х : Вид.група
«Основа», 2009. – 224 с.
2.Гоголь М.В. Вечори на хуторі під Диканькою: для середн. шк. віку / Микола
Васильович Гоголь; пер. з рос. – К. : Школа, 2009. – С. 16-17.
3. Гоголь Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Миргород / Микола Васильович Гоголь.
– Х. : Прапор, 1987. – С. 191 – 192.
4. Карпенко-Карий І.К. Драматичні твори / Іван Карпович Карпенко-Карий. – К. :
Наук.думка, 1989. – С.178 – 180.
5. Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Твори / Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко.- Твори в
2 т. – К.: Дніпро, 1978.
6.Котляревський І.П.Енеїда.Наталка Полтавка. Москаль-чарівник / Іван Петрович
Котляревський. – К. : Дніпро, 1987. – 366 с.
7. Матуш Р.Р. На літературному Олімпі. / Романа Романівна Матуш. – сценарії виховних
заходів. – Тернопіль : Медобори, 2004. – 60 с.
8. Нечуй-Левицький І.С. Твори / Іван Семенович Нечуй-Левицький.- Твори в 3 т. – К.:
Дніпро, 1988.
9. Отут я походив. (Малишко й Обухівщина) / [ упоряд. і ред.. Ю.К.Домотенко]. – К. :
Задруга, 2012. – 128 с.
10. Шкільний календар: літературно-мистецькі свята / [ yпоряд. К.Ю. Голобородько]. - Х.:
Вид. група «Основа», 2005. – 144 с.
52
53
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа