close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Казкотерапія – чарівна країна всередині нас
З 2006 року наша школа почала працювати над створенням «Школи
сприяння здоров’ю» . Кожен вчитель отримав завдання: розпочати дослідницьку
роботу над розвитком учнів як суб'єктів навчальної діяльності через інтерактивні
форми навчання з метою формування творчої особистості та підготовки її до життя
в мінливому соціальному середовищі. Я разом з учнями, адміністрацією школи та
фінансовою підтримкою батьків вирішили створити проект гуртка лялькового
театру «Казкова веселка».
«Казкотерапія» — це процес розшифровки зв'язку між казковими подіями та
поведінкою у реальному житті. Казкотерапія — це лікування казками, це спільне
відкриття тих знань, які живуть в душі і є вданий час психотерапевтичними.
Групова діяльність на уроках «Казкотерапії» сприяє підвищенню успішності учнів
класу, вирішує багато виховних і розвивальних задач. Кооперативно-групову роботу
використовую на уроках читання з елементами казкотерапії, під час складання
плану оповідання чи казки, презентації до тексту.
Працюючи над проблемою «Виховання потреби фізичного та духовного
самовдосконалення у дітей молодшого шкільного віку», прийшла до висновків, які
повинні стати основними засадами навчально-виховного процесу:
 бачити в кожному учневі унікальну особистість, поважати її, розуміти,
приймати, вірити в неї («Всі діти талановиті» — ось девіз учителя);
 зробити, для кожної учнівської особистості ситуацію успіху, підтримки,
доброзичливості, домотатися щоб шкільна життєдіяльність, навчання
приносили дитині задоволення («Вчитися переможно!»);
 надавати можливість та допомагати дітям реалізовувати себе в позитивній
діяльності («У кожній дитині — чудо, чекай на нього»).
Казкотерапія — це лікування казками. Знання з давніх-давен передавалися через
історії, казки, легенди, міфи. Через ці твори ми пізнаємо себе, вивчаємо
навколишній світ, і вони, безперечно, лікують. І саме сьогодні, на початку нового
тисячоліття, до них інтуїтивно тягнуться люди. Перечитують та інтерпретують
Біблію, шукають прихований смисл у казках, легендах. А може, ще й для того, щоб
наново відкрити знання, що у глибині душі відомі? Ось чому, коли ми говоримо про
те, що казкотерапія — це лікування казками, ми маємо на увазі спільне відкриття
тих знань, які живуть у душі, і є в даний час психотерапевтичними.
Казкотерапія — це:
 процес пошуку смислу, розшифровки знань про світ і про систему
взаємовідносин у ньому;
 процес з'ясування зв'язку між казковими подіями та поведінкою в реальному
житті;
 процес активізації ресурсів, потенціалу особистості;
 процес екологічної освіти і виховання дитини;
 процес оновлення внутрішньої природи людини і світу навколо.
Казкотерапія — це ще і терапія середовищем, особливими казковими обставинами, в яких можуть проявитися потенційні риси особистості, щось
нереалізоване, може матеріалізуватися мрія, а головне — у ній формуються почуття.
Дійсно, уроки казкотерапії допомагають подолати почуття страху темряви, боротися
з проблемами хвастощів, відчудження, забіяцтва.
Працюючи над даною проблемою, я вирішила ввести елементи спецкурсу
«Казкотерапія» в навчальний процес, оскільки саме казки допомагають долати
труднощі, збуджують думку дитини, мобілізують її увагу та активність,
допитливість та бажання вчитися. Елементи «казкотерапії» найчастіше застосовую
на уроках читання, мови, математики. Вона корисна на всіх етапах уроку: під час
перевірки домашнього завдання, етапі первинного сприйняття нового матеріалу, при
закріпленні і узагальненні вивченого матеріалу. На уроках читання я користуюсь
схемою роздуму над казками, іншими творами та їх обговоренням. Зрозуміло, що
під час діалогічного обговорення виникає ситуація, коли учні, опираючись, на
власний досвід, створюють усні роздуми над проблемами персонажів і ситуацій, іде
активний процес розвитку зв'язного мовлення.
Казка «Незвичайна школа»
За комп’ютером сидить хлопчик. Заходить дівчинка, все розглядає, хлопчик її
помічає.
Хлопчик. Знову ти?
Дівчинка. Так, Сашо,це я.
Хлопчик. Що ти весь час за мною ходиш? Куди я,туди і ти. Закохалася в мене, чи
що?
Дівчинка. Ти чого? Ще чого придумав! Закохалася! Кому ти такий потрібен? Все
сидиш зі своїм комп’ютером! Біля себе нічого не бачиш?
Хлопчик. Чим тобі не подобається мій комп’ютер?
Дівчинка. Яка з нього користь?
Хлопчик. А така! Я ось придумав програму. Хочеш покажу!
Дівчинка. Ти-придумав? Мабуть з Інтернета скачав?
Хлопчик. Ні , не із Інтернета. Там такого немає. Моя програма незвичайна.
Дівчинка. Що ж в твоїй програмі незвичайного?
Хлопчик. Зараз покажу, дивися!
(Хлопчик нажимає на клавіатуру ноутбука, звучить музика і діти через портал
перелітають у казкову країну).
(Діти злякано встають і дивуються).
Дівчинка. Ой, де це ми? Що сталося?
Хлопчик. Круто! Так гарно навкруги! Ми потрапили до Казкової лісової країни.
Дівчинка. Як чудово! Оце в тебе класна програма!
Хлопчик. Стривай, хтось іде.
(Вони сідають і переглядають казку).
Дівчинка. Класна в тебе програма. А можна я завтра до тебе прийду і ми ще раз
спробуємо ввімкнути твою програму. Можливо, побуваємо в іншій незвичайній
школі.
Хлопчик. Гаразд! Тільки нікому не говори. Добре! А то всім захочеться. Розкриють
наш секрет.
Ширма. На ширмі — ліс. Ялинка, дерева, пеньок.
Поросятко іде до школи і сумно наспівує. Зупиняється і штовхає ногами шкільну
сумку з книжками.
Поросятко. Ось тобі! Ось тобі! На! Що дістала? І ще дістанеш! (Б'є сумку.)
Білочка. Що ти таке робиш? Нащо ти б’єш сумку з книжками?
Поросятко. Бо мушу в школу іти і з тих книжок вчитися.
Білочка. (Сміється.) Хі-хі-хі.
Поросятко. Чому ти смієшся?
Білочка. Сумка ж не винна. Навіщо ти її б’єш ?
Поросятко. Сам знаю, що не винна. Але мені від цього не легше. А я мушу іти до
цієї школи. А там потрібно вчитися читати, писати. Ох, як же нудно сидіти в тій
школі і вчити ті букви або вчитися рахувати, страшна нудьга. Ліпше полежати в
калюжі і погрітися на сонці.
Білочка. Та що ти, Поросятко, таке говориш. Я б пішла у школу, але кажуть, що я ще
маленька, що мені ще потрібно рости.
Поросятко. Як жаль, я б з тобою помінявся, якби ти була подібна на мене. Але цей
учитель зразу впізнає, що то не я.
Білочка. Як шкода. Ну, то ти іди, Поросятко, до школи, бо запізнишся, а пізніше я
зустріну тебе і ти мені розкажеш, чого ти навчився у школі.
Поросятко. Добре, добре. Іду. (Іде і співає.)
Безтурботно пісні я співаю
І гуляю сам по собі,
Тільки в школу мені б не ходити —
І спокійно на серці було би мені.
На зустріч Поросятку — надпис «ШКОЛА».
Поросятко. (Читає і не може прочитати.) Що за буква, що за слово, я ніяк не можу
прочитати. Але то нічого, я зустрів пеньочок. А я добре цей пеньочок пам'ятаю, бо
біля цього пеньочка школа. О як добре, що нікого немає... (весело). А може, вчитель
зовсім не прийде? От було б добре.
(З окулярами на носі і книгою під пахою виходить поважно Баран).
Баран. Кого я бачу? Це часом не Поросятко?
Поросятко. (злісно) Часом Поросятко.
Баран. Тоді почнемо заняття. Я твій учитель.
Поросятко. (тихо) Явився таки... Ой, не пощастило.
Баран. Ти щось сказав?
Поросятко. Сказав... Я нічого не сказав... А що, я один буду вчитись?
Баран. Виходить, що так. У всій окрузі ти один лишився неук. Ти не дуже
поспішаєш до школи.
Поросятко. Розумієте, все було ніколи, я... у мене були дуже важливі справи.
(Вилітають Сорока і Ворона, говорять.)
Сорока. Послухайте, пане вчителю, які там у нього справи були. Він обманює. Він
хворів.
Ворона.
Та на цього Поросятка напали хвороби.
Звідки взялися хвороби?
їх створили злі мікроби.
Це маленькі злодіяки,
Хулігани, розбишаки,
Що живуть усюди,
Де багато бруду:
І в болоті, і в грязюці,
У смітті і у пилюці,
Під брудними нігтями...
Той, хто руки не помиє,
їх ковтне та захворіє.
Сорока.
Кра, кра.
І тому всім слід пам'ятати.
Говорить, обернувшись до глядача.
Що потрібно умиватись,
Митися і купатися —
Повтікають злі мікроби,
Разом з ними, всі хвороби.
Ворона.
Поросятко тому захворіло,
Що ніколи рук не мило,
їло яблука гнилі,
Що валялись на землі.
І болів живіт у нього,
Маму звав на допомогу,
Стогнав, гратись не хотів,
Плакав навіть серед ночі!
Сорока.
Мама-свинка воду гріла,
Варила ліки з деревію,
Міряла температуру,
Порося поклала в ліжко,
Казку читала з книжки!
Ворона.
І сказала мама-Свинка.
Пам'ятай гарненько, синку:
Щоб ніколи не хворіти,
Треба руки з милом мити.
Вимий вушка, носик, шию
Не в калюжі, не в помиях,
А чистенької водички
Набери собі з кринички.
Мий всі овочі та фрукти,
Тільки свіжі їж продукти.
І тоді, моє Свинятко,
Буде все у нас в порядку.
Поросятко. Та ж погляньте на мене, я чистеньке, я помився в криниці в чистенькій
водичці.
Баран. А коли б ти вміло читати, то ти б в книжці прочитала, як потрібно гігієну
підтримувати.
Поросятко. Та я постараюся.
Ворона. Та ми надіємося.
Сорока. А як не будеш вчитися, то ми всім розкажемо, який ти неук. І ніхто не схоче
гратися з тобою.
Поросятко. Я буду вчитися.
Ворона і Сорока полетіли і крикнули.
Ворона і Сорока. Кра, Кра. Побачимо!
Баран. Берімося до навчання. Я радий, що ти вже не хворий. А тепер повторюй за
мною. «А».
Поросятко. Хра.
Баран. Що? Кажеш «А».
Поросятко. Хра.
Баран. Ти не поспішай зразу три букви називати. Ми ще дійдемо до букв «Ха» і
«еР». А починаємо з першої літери алфавіту «А».
Поросятко, (здивовано). А, а, а...
Баран. Гаразд. Друга буква алфавіту «Б».
Поросятко. Мені вже набридло. А там їх ще багато, цих літер?
Баран. Багато. Усі потрібно знати.
Поросятко. (заїкується) А-а-а навіщо?
Баран. Ось коли ,ти будеш знати всі літери, то будеш освіченим Поросятком і
зможеш читати книги.
Поросятко. Але я не хочу вчитися, це не цікаво (кидає сумкою).
Баран. Навіщо ти кинув сумку?
Поросятко. Тому, що я не хочу її носити, і не хочу вчитися. Я іду!
Баран. А ну сядь. Я не дозволю, щоб ти єдиний в окрузі був неписьменний!
Поросятко. А хіба обов'язково вчитися, щоб стати розумним?
Баран. Так, обов'язково.
Поросятко. То я краще лишуся невченим.
Баран. Соромно, якщо ти будеш неосвіченим, невченим ніхто тебе поважати не
стане (кричить). Зараз же сідай вчитись! Чуєш, що я тобі кажу?!
Поросятко. Чую, чую.
Баран. Продовжуємо вчитись. Так... Які ми літери вивчили?
Поросятко. Ба-а!
Баран. Не «ба-а», а «А» і «Бе». А далі буде «Ве».
Поросятко. Звідкіля?
Баран. Що звідкіля?
Поросятко. Та звідкіля він іде?
Баран. Хто?
Поросятко. Ну, цей «Ве».
Баран. Це наступна буква алфавіту, яка йде слідом за літерою «А» і «Бе».
Поросятко. А-а-а.
Баран. Правильно! Далі!
Поросятко. Що далі?
Баран. Продовжуй.
Поросятко. Що продовжувати?
Баран. Продовжуй по черзі називати літери.
Поросятко. А-а-а.
Баран. Далі.
Поросятко. «Бе, бе».
Баран. Гаразд. А ще?
Поросятко. «Ве».
Баран. Дуже добре! Четверта, п'ята і шоста літера алфавіту «ге, ґе, де».
Поросятко. Читає «ге, ґе, де, е, є, же»..
Баран. Молодець. А тепер попробуємо читати.
Поросятко. (по складах читає) Мама піш-ла до лі-су по яго-ди.
Баран. Ох, який ти молодець, як ти швидко вчишся читати.
Поросятко. (гордо) Бо я хочу бути розумним, щоб ніхто не міг сказати, що я неук.
Баран. (у захваті) Розумне ти в мене поросятко. Іди додому і те, що ти навчився
читати, то ти дома спробуй писати.
Поросятко. (весело) Добре, вчителю.
Взяло сумку, іде і співає. Сідає і пише.
Недавно дуже дивно
Здавалося мені,
І як писати рівно
Ці літери складні?
І навіть з паличками
Я впоратись не міг.
Криві та з карлючками,
Ну просто, як на сміх,
А далі знов рядочок.
Мов бублик, кругле «О».
Мені аж серед ночі
Ввижалося воно.
Пишу — виходить криво,
Неначе пада вбік.
А потім, як на диво,
Писав, писав — і звик.
Старався я не марно —
Кривуль ніде нема
І ручка пише гарно,
Виписує сама.
І літеру і кому
Я можу написать.
Як добре захотіти,
То можна получать
Оцінку навіть «12».
Білочка. Ти вже зі школи прийшло, Поросятко?
Поросятко. Так. Іди сюди, Білочко, і подивися, як я вмію писати, читати. Буду
книжки я любити, буду добре вчитись.
Білочка. Правильно Поросятко. Я теж наступного року піду в школу і буду гарно
вчитися, щоб мене всі поважали. І щоб ніхто не казав, що я неук.
Сорока з Вороною підслуховують і щось собі говорять, тоді появляються.
Сорока. Кра-кра. Ох, які ви молодці!
Ворона. А тепер ми всім звірам скажемо в лісі, що всі в нас грамотні, що всі в нас
дружні.
(Всі звірі виходять і співають).
Ми вам пісню заспіваємо.
Щоб ви були чемними завжди.
Щиро всім ми вам бажаємо,
Щоб гарно вчились ви!
Щоб не сварились і не бились,
Були лагідні завжди —
Лиш дружили, на «дванадцять» вчились,
Буде шана вам тоді.
Мийте руки часто з милом,
Не кажіть жахливих слів,
То у грудні під подушку
Буде вам з небес сюрприз.
Ведуча. Тож учіться, діти, і любіть книжечки, щоб не було такої біди, як з
Поросятком. До нових зустрічей.
Дівчинка. Класна в тебе програма. А можна я завтра до тебе прийду і ми ще раз
спробуємо ввімкнути твою програму. Можливо, побуваємо в іншій незвичайній
школі.
Хлопчик. Гаразд! Тільки нікому не говори. Добре! А то всім захочеться. Розкриють
наш секрет.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа