close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Геополітика та
міжнародні відносини
План
1. Що таке геополітика?
2. Головні школи геополітики.
3. Світовий порядок.
4. Міжнародні відносини.
1. Що таке
геополітика
Геополітика (гр. γη - Земля, πολιτική - політика) – світова політика, теорія і
практика здійснення контролю над територією земної кулі, формування
центрів впливу та міжнародних політичних відносин, на основі
взаємопов’язаних географічних, економічних, військових, екологічних,
демографічних, культурно-релігійних, етнічних та інших чинників.
ГЕОПОЛІТИКА
Чинники
1. Географічні
2. Політичні
3. Економічні
4. Військові
5. Екологічні
6. Демографічні
7. Культурно-релігійні
8. Етнічні
Контроль над простором
ПОЛІТИЧНИЙ
ВІЙСЬКОВИЙ
ДЕМОГРАФІЧНИЙ
ЕКОНОМІЧНИЙ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ
КОМУНІКАЦІЙНИЙ
Фрідріх
Ратцель
та
Рудольф
Челлен
–
започаткували дослідження у галузі геополітики.
Челлен вперше запровадив термін “геополітика”
Фрідріх Ратцель
(1844-1904)
Рудольф Челлен
(1864-1922)
2. Головні школи в
дослідженні
геополітики
 Німецька школа
Фрідріх Ратцель
(1844-1904)
Рудольф Челлен
(1864-1922)
Карл Хаусхофер
(1869-1946)
Роль географічних чинників
в політичному розвитку
головна. Держава є
організмом (Ф. Ратцель),
котрий народжується і
розвивається прагнучи до
територіального
розширення і
самодостатності
(Р.Челлен). Ідея
«надрегіонів» (насамперед
сухопутного і морського, К.
Хаусхофер).
 Англо-американська школа
Хелфорд
Маккіндер
(1861-1947)
Альфред Мехен
(1840-1914)
Семюель
Хантінгтон
(1927-2008)
Подібно німецькій, виділяє дві
макрогеографічні зони планети – океанічну
півкулю (Захід і Британські острови) та
континентальну півкулю (Євразія і Африка),
центром якої є Хартленд – зона,
недоступна для морського проникнення
(Російська рівнина, Західний Сибір,
Середня Азія). Хартленд є джерелом
«континентальної сили» і становить головну
загрозу для морських держав
(Х. Маккіндер). Глобальною геополітичною
стратегією, зокрема для США, має стати
«принцип Анаконди» – придушення
противника шляхом морської блокади його
стратегічних об’єктів (А. Мехен). Згодом ця
концепція перетворилась у концепцію
домінування на всьому геополітичному
просторі, шляхом встановлення
однополярності і протидії багатополярному
світу (С. Коен, С. Хантінгтон)
Хартленд
Російський геополітик
Олександр Дугін вважає,
що радянська
інтервенція в
Афганістані була
спричинена намаганням
СРСР розірвати “кільце
Анаконди” і отримати
вихід до теплих морів.
 Французька школа
Поль Відаль де ла
Блаш
(1845-1918)
Альберт Деманжон
(1872-1940)
Головним чинником геополітики є не
географія, а людина («посібілізм»
П.Відаля де ла Блаша) геополітика
має були цивілізуючою, а не
завойовницькою. Концепція
триполярного світу (Європа, США і
Японія, А. Деманжон).
 “Слов’янська” школа
Микола
Данилевський
(1822-1885)
Георгій
Вернадський
(1887-1973)
Пропонує ідею «панславізму» – слов’янської єдності,
федерації тощо (М. Данилевський, М. Бакунін, кириломефодіївці тощо), євразійство.
3. Світовий порядок
Світовий порядок – геополітична
будова світу та міжнародних
зв'язків, що відображає баланс
сил в той чи інший період
1. Довестфальський світовий
порядок (до 1648 р.)
Суб’єктами і центрами
впливу в світовій
політиці були
теократичні імперії,
джерелом стабільності
є сила імператора, у
міжнародних
відносинах переважає
військова сила,
двостороння
дипломатія,
переважають тимчасові
військові домовленості.
2. Вестфальський світовий
порядок (1648 р.)
Початок формування суверенних національних держав,
Священна Римська Імперія існує формально, у Європі
визнається право сили, а також поліконфесіональність.
3. Віденський світовий
порядок 1813 р.
• «Концерт європейських держав».
• Виникає поняття «велика» держава (Великобританія, Росія,
Австрія тощо).
• Складається система класичної дипломатії (посли, дип. імунітет,
дип. валіза, консули тощо).
• Складається “баланс сил” провідних держав.
• Обмеження свободи дій великих держав.
• Непровідні держави ввійшли до складу великих держав-імперій
(Австрійської, Російської, Османської, Британської тощо.),
активно розвивалась колонізація.
• Майже у всіх великих державах була монархія.
• Конфлікти вирішувалися дипломатичним шляхом.
• З’являються союзи великих держав, насамперед з метою
безпеки.
4. Версальський світовий
порядок (після 1-ї Світової
війни, 1919)
•
•
•
•
Поява нових центрів сили (США, Японія)
Поділ Німеччини
Ідея націй-держав (національних держав)
Поява Ліги Націй
Англійське
видання
Версальської
мирної угоди
5. Потсдамський світовий
порядок (після 2-ї Світової
війни)
• Зони впливу
США, Росія,
Англія.
• Створення
ООН.
• Накопичення
ядерної зброї
як інструменту
стримування.
Учасники Потсдамської конференції
Вінстон Черчіль
Гарі Трумен
Йосиф Сталін
6. Новий світовий порядок
(після распаду СРСР)
• Уніполярна система на чолі з США, згодом додається
Китай, Євросоюз.
• Претензії на роль нових центрів сили Європи, Китаю,
Японії.
• Ядерна зброя – гарантія суверенітету.
• Намагання керувати економічними ресурсами.
• Створення нових міждержавних впливових організацій
Євросоюзу, МВФ та ін.
Поняття «новий світовий
порядок» (Novus Ordo Seclorum)
вживаєтья з часів Вергилія
Цей напис,
зокрема, можна
побачити на
американській
грошовій одиниці –
доларі.
Нова система міжнародних
відносин
Міжнародні організації
Уряд 1
Суспільство 1
Уряд 2
Суспільство 2
Світовий порядок (узагальнююча таблиця)
Суб’єкти
Довестфальский
Вестфальськи
й (1648 р.)
Віденський
(1813 р.)
Версальський
(1919 р.)
Потсдамський
(1945 р.)
Новий
(після
1991 р.)
теократ.
Імперії
суверенні
держави
«великі»
держави
нац. держави
нац.
держави
нац.
держави
СРСР,
США,
Англія
США,
Китай,
Євросоюз
Центи
впливу
теократ.
Імперії
суверенні
держави
«великі»
держави
колишні
«великі
держави» +
США, Японія
Джерела
стабільності
сила
імператора
військова
сила
баланс сил між
великими
державами
баланс сил між
національними
державами
ядерна
зброя
ядерна
зброя
Міжнародні
відносини
військова
сила
військова
силі
дипломатична
домовленість
спільні
домовленості
розподілі
зон
впливу
педставництво
Міжнародні
союзи
тимчасові
військові
домовл.
тимчасові
військові
домовл.
союзи
«великих
держав»
(Антанта,
тощо)
Ліга Націй та
ін.
ООН,
НАТО та
ін.
ООН,
НАТО,
Євросоюз
та ін.
Дипломатія
двостороння
двостороння
багатостор.
представницька
представницька
представницька
3. Міжнародні
відносини
Ієремія
Бентам
(1748-1832) – один
із перших дослідників
міжнародних
відносин
Головні концепції міжнародних
відносин
Уельський університет
(м. Ейберсвіт) – тут вперше (у 1918 р.) була організована
кафедра історії і теорії міжнародних відносин
1. Політичний
реалізм / неореалізм
Міжнародні відносини стихійні. Провідним актором є національні
держави, які борються за національні інтереси. Основою
міжнародних відносин та існування держави є військова
могутність, а головною подією міжнародної політики – війна.
Причини таких відносин – агресивна природа людини
(Г.Моргентау). У неореалізмі на місце агресії і війни приходить
економічна, наукова, культурна могутність ( К. Уолтц).
Предтечі
Фукідід
Ніколо́
Мак’яве́ллі
Томас Гоббс
(бл. 455 р.до н.е. 399 до. н. е)
(1649-1527)
(1588-1679)
Ганс
Моргентау
(1904-1979)
У неореалізмі на місце
агресії і війни приходить
економічна, наукова,
культурна могутність
Кеннет
Ніл
Волтц
(1924-2010)
Джордж
Фрост
Кенан
(1904-2005)
Са́мюєль Фі́ліпс
Ха́нтінгтон
(1927-2008)
2. Політичний лібералізм /
неолібералізм
У міжнародних відносинах треба спиратися не стільки на
військову силу скільки на імідж своєї країни в галузях науки,
техніки, економіки, торгівлі, політика «м’якої могутності» ( Дж.
Най, Р. Кеохейн, С. Краснер, М. Дойль, Ф. Фукуяма).
Предтечі
Марк Аврелій
(121-180)
Джон Локк
(1632-1704)
Ада́м Сміт
(1723-1790)
Іммануі́л Кант
(1724-1804)
«Практики»
То́мас
Ву́дро
Ві́льсон
(1856-1924)
Бі́лл
Клі́нтон
Сучасні теоретики
Джозеф С. Най
Роберт
Кеохейн
Фрэ́нсіс Йосіхі́ро Фукуя́ма
Лі Кван Ю –
лідер Сінгапура
відкрито заявляє про
згубну роль
ліберальної
демократії: «всіма
проблемами своїх міст
Америка зобов’язана
демократії як такій».
Для їх вирішення
американцям
«потрібна авторитарна
система на зразок
нашої».
Марксизм /
неомарксизм
Карл Ґенріх Маркс
(1818-1883)
владна і майнова нерівність та експлуатація
народжують в системі міжнародних відносин країни
«ядра», «напівпериферійні країни» і країни
«третього світу». Перші ставляться до нижчих країн,
як до «другого сорту», що призводить до зіткнень,
тому потрібні рівність і справедливий розподіл
ресурсів, яких не може гарантувати реалізм та
лібералізм
(І. Валерстайн, А. Франк).
Іммануіл
Валерстайн
(1930-)
Андре Гундер Франк
(1929-2005)
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа