close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Урок-семінар на тему:
ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВ ДИТИНИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ
«Діти – це не люди завтра,
це люди сьогодні» (Я. Корчак).
Очікуваний результат
Після уроку – семінару учні зможуть

визначати основні проблеми прав дітей;

пропонувати шляхи подолання цих явищ;

робити розгорнуті доповіді з теми порушення прав дитини;

ставити та відповідати на питання під час обговорення проблем.
Обладнання: Конституція України (1996), Конвенція про права дитини (1989),
стіннівки, плакати, правова література.
ХІД УРОКУ
І. Організаційна частина уроку
Представлення учасників і гостей.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
У ч и т е л ь. Верховенство прав і свобод особистості, визнання їх найвищими
цінностями, виховання та освіта в дусі поваги та дотримання прав людини —
головна мета духовного розвитку нашої держави.
Важливою темою у вивченні прав людини є питання про права дітей. Історія
захисту прав дитини започаткована у 1924 р., коли було прийнято перший
міжнародний документ, що захищав права дітей усього світу, незалежно від статі,
національності, кольору шкіри, мовної, релігійної або іншої ознаки, — це
Женевська конвенція про права дитини. Пізніше, у 1959 р., ООН прийняла новий
документ в галузі прав дитини — Декларацію прав дитини. Але обидва документи
були дуже розпливчастими, нечітко сформульованими, в них не було передбачено
чіткого механізму захисту державою прав дитини.
Тому 24 листопада 1989 р. ООН прийняла принципово новий документ в галузі
захисту прав дітей — Конвенцію про права дитини (до речі, Україна ратифікувала
її однією з перших у 1991 р.).
Для більш детального ознайомлення з основними проблемами прав дитини в
сучасному світі мною та учнями 9—11-х класів було підготовлено інформаційний
матеріал з таких питань:
1) права дітей в Україні;
2) проблема безпритульних дітей;
3) життя дітей під час війни;
4) економічна та сексуальна експлуатація дитини.
Цю інформацію можна також використовувати на уроках права, історії, географії
та інших предметах, на педрадах, батьківських зборах, конференціях та ін.
ІІІ. Основна частина семінару
1-а доповідь. «Права дітей в Україні»
Охорона здоров 'я
1,2 млн дітей України постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи.
80 % дітей, хто іде у перший клас, має якісь проблеми зі здоров'ям. Зараз в
Україні нараховується 140 тис. дітей-інвалідів, які не здатні засвоїти. У нашій
країні зараз 142 спеціалізовані установи, в яких перебувають 12 000 дітей, а також
— 386 спеціалізованих шкіл-інтернатів з 600 тис. учнів. До сьогодні масовий
характер має процес відправлення у спецзаклади тих, хто вважається у
«звичайних» школах «важкими», недисциплінованими дітьми.
Усього на Україні у 2003 р. віком до 14 років померло 12 167 дітей (дані
Держкомітету статистики), з яких через вроджені пороки — 21 % дітей, через
невиліковні захворювання одразу після народження — 20 %. Найбільший рівень
смертності викликають захворювання нервової системи — 7,8 % дітей.
Діти-сироти
На Україні зараз діє 42 будинки дитини та 38 дитячих будинків, в яких мешкає
відповідно 4 та 2,9 тис. сиріт. З 90 тис. неповнолітніх, що залишились без опіки
батьків, лише 7 % — круглі сироти. У 80 % таких дітей спостерігають помітні
психоневрологічні аномалії.
Захист прав дитини
Нагляд за виконанням законодавства із забезпечення прав неповнолітніх, права
на охорону здоров'я, захисту від психологічного та фізичного насильства, на
здобуття освіти покладено в Україні на різні служби: прокуратуру, кримінальну
міліцію у справах неповнолітніх, школа.
Приблизно 13 тис. порушень прав і дітей виявили у 2003 р. органи прокуратури.
За 2004 р. було порушено 360 кримінальних справ щодо захисту прав дітей.
Більше ніж 50 тис. дітей у нашій державі є наркоманами. За. 2003— 2004 рр.
підлітками було скоєно близько 60 тис. злочинів. За останні 3—4 роки кількість
ВІЛ-інфікованих дітей збільшилась у 100 разів. У 2003 р. неповнолітні скоїли 6
тис. злочинів разом із дорослими, але до кримінальної відповідальності (за
залучення до злочинної діяльності) було притягнуто лише 1/3 цих дорослих.
Бездомні діти
Найбільш гостро ця проблема стоїть у великих містах нашої країни — Києві,
Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську та інших. Більшість притулків у цих
містах розраховані для дітей до 8 років, а доросліших дітей, яких затримують за
жебрацтво, розміщувати ніде. Спецприймальники-розподільники переповнені. За
2000—2004 рр. через них пройшли близько 50 тис. дітей.
Дещо з історії
В історії України проблема прав людини була однією з визначних ще за часів
східних слов'ян (IV—IX ст. ), звичаєве право передбачало рівність усіх людей.
«Руська Правда» (XI ст.) передбачала різні покарання за кримінальний злочин та
просте правопорушення різних верств населення, обмежила та передала під
контроль держави феодальну експлуатацію селян та міщан.
Магдебурзьке право ( XII—XIII ст.) надавало право місцевого самоврядування
українськім містам, захищало інтереси міського населення, прирівнюючи його до
однієї з важливих ланок феодального суспільства.
Конституція Пилипа Орлика (1710) уперше в історії України закріпила рівність
всіх станів перед законом, основні (природні) права та свободи людей: на життя,
недоторканність особи та її власності, свободу думки та ін.
Сучасна Конституція України (1996) приділила правам та свободам людей Розділ
II, що є найбільшим за кількістю статей (47) серед інших розділів основного
закону Багато міжнародних спостерігачів зазначають, що цей розділ найбільше
відповідає міжнародним вимогам у цій галузі.
У ч и те л ь. Які будуть запитання до доповідача? {Далі відбувається дискусія з
цього питання)
2-а доповідь.
«Діти у збройних конфліктах»
Жахи війни найбільше завдають шкоди саме дітям. Протягом останніх 10 років у
збройних конфліктах загинуло понад 1,5 млн дітей, 6 млн — стали каліками.
Близько 5 млн дітей живуть у таборах для біженців, чекаючи на закінчення війни,
ще 12 млн. позбавлені даху над головою. Значна кількість дітей зазнали психічних
травм.
Ще більша кількість дітей стає непрямими жертвами війни: закриття
чи
зруйнування шкіл та медичних закладів, перебої у виробництві продуктів
харчування та відсутність таких послуг, як імунізація, ставлять під загрозу їх
нормальний розвиток. Мільйони тих, хто зміг врятуватися від бомб та куль,
гинуть від епідемій поліомієліту та кору. За відсутності антибіотиків інфекційні
захворювання очей та вух призводять до сліпоти чи глухоти. Діти навіть у деяких
країнах зараз вмирають від звичайної застуди.
У багатьох країнах діти стають «бойовими машинами». їх призивають до армії,
викрадають чи силою примушують носити зброю та навіть воювати на передовій.
Останнім часом до армії було призвано близько200 тис. дітей молодше 15 років,
хоча Женевські конвенції 1949 р. забороняють участь у збройних конфліктах
дітей молодше 15 років. Це ж положення підтвердила Конвенція про права
дитини 1989 р.
У цих документах також міститься вимога вживати усіх можливих заходів для
забезпечення захисту дітей, які потерпають від збройних конфліктів. Згідно зі ст.
39 Конвенції 1989 р., необхідно максимально сприяти фізичному, психологічному
відновленню та соціальній регенерації дітей, що є жертвами збройних конфліктів.
За станом на серпень 1996 р., Конвенцію 1989 р. ратифікувало 166 країн світу,
проте практична діяльність із забезпечення прав дітей у воюючих країнах ще й
досі не відповідає її положенням, 2002 р. — Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)
надав гуманітарну допомогу дітям та жінкам в 50 країнах світу, що були охоплені
війною. ЮНІСЕФ та інші міжнародні організації дуже часто спостерігали, що
перешкодою для надання допомоги, яку вони могли організувати, є відсутність
політичної волі у влади конкретної держави та елементарної поваги до прав
людини. У деяких випадках затягування переговорів із зацікавленими особами
призводили до затримки постачання гуманітарної допомоги, що ще більше
погіршувало стан дітей, збільшувало кількість жертв війни.
Великомасштабна та небезпечна акція була проведена ЮНІСЕФ у Сомалі, де,
за оцінками організації, тільки у 1992 р. могли загинути 250 тис. дітей. Протягом
100 діб бути проведені різні заходи, щоб до січня 1993 р. подолати там голод
покласти край цій трагедії. Але, на жаль, навіть допомога з боку США не
дозволила втілити в життя більшість із запланованого, і ще й зараз з цій країні
триває кривава війна, де гинуть сотні і тисячі невинних дітей.
У листопаді 1991 р. ЮНІСЕФ розгорнув діяльність у республіках колишньої
Югославії: Хорватії, Боснії га Герцеговині, Сербії, Косово. У наш час там
перебувають понад 2000 міжнародних службовців-спеціалістів у галузі охорони
здоров'я, дитячої психології, освіти, соціального забезпечення та матеріальнотехнічного обслуговування.
Ще одна ініціатива, з якою ЮНІСЕФ виступила ще в кінці 60-х рр., це
концепція «діти як зони миру». Під час громадянської війни у Нігерії у 1969 р,
ЮНІСЕФ зумів домовитись про постачання вантажів з продовольством та
медикаментами у рамках допомоги дітям обох сторін конфлікту. На початку 80-х
рр. з воюючими сторонами у Ливані, Сальвадорі та Судані були досягнуті угоди
про короткочасне припинення вогню з метою доставки продовольства та
медпрепаратів для імунізації дітей. У Сальвадорі протягом останніх 7 років три
дні на рік проголошувались «днями затишшя», для того, щоб навчені ЮНІСЕФ
добровольці та солдати могли провести вакцинацію дітей проти основних
небезпечних для життя хвороб. У кожному випадку лідери обох конфліктуючих
сторін визнавали: якщо в результаті недоїдання та хвороб розвиток основних
людських ресурсів нації — її дітей — припиниться, то переможців у цьому конфлікті, що триває в цій країні вже понад 20 років, не буде.
Дитячий фонд ООН бере участь у реалізації програм, які об'єднують дітей, що
належать до різних релігійних, етнічних та інших груп, та допомагає їм зрозуміти
та поважати існуючі між ними розбіжності. Ще є надія, що завдяки вихованню в
дусі миру майбутнє покоління зможе навчитись терпимості як основи мирного
співжиття.
У ч и т е л ь. Які будуть запитання до доповідача? (Далі відбувається дискусія з
цього питання.)
3-я доповідь. «Бездомні діти»
Зі збільшенням та зростанням кількості міст по всьому світові зростає кількість
дівчат та хлопців, що живуть без даху над головою. Якщо б у втраченого
дитинства був прапор, то його емблемою мала б стати бездомна дитина.
У 2000 р. половину населення земної кулі склали міські мешканці у віці до 25
років, і багато з них — бездомні. Міських дітей 5—18 років уже на 247 млн.
більше, ніж у середині 80-х рр., більшість з яких (233 млн.) — у країнах, що
розвиваються.
Загальна кількість бездомних дітей, за даними ЮНІСЕФ, на початок XXI ст.
становила фантастичну цифру — 100 млн. Бездомні діти е як у «багатих» країнах,
так і в « бідних», але більшість з них проживають у країнах так званого «третього
світу»: 40 млн. у Латинській Америці, 25—30 млн. в Азії та 10 млн. в Африці.
Явище дитячої безпритульності — продукт урбанізації, бідності та відсутності
альтернатив у житті. Для одних — вулиця це місце, куди завжди можна втекти у
випадку розлучення батьків або насильства у родині. Для других дітей життя на
вулиці — це засіб заробити на життя для себе і своєї родини; для третіх вулиця —
місце провести час, розважитися, куди можна втекти через перенаселення в домі.
Згідно з визначенням ЮНІСЕФ, бездомні (вуличні) діти поділяються на основні
чотири групи:
1) діти, що живуть на вулиці, головна проблема яких — виживання та дах над
головою;
2) діти, відірвані від сімейного оточення, що мешкають у тимчасових притулках:
гуртожитках, опікунських будівлях або які пересуваються з місця на місце,
живуть з друзями;
3) діти, що підтримують контакт з родиною, але через бідність, перенаселеність,
сексуальну експлуатацію або інші зловживання вдома проводять більшу частину
свого часу, а іноді й нічна вулиці;
4) діти, що мешкають у притулках, які були туди поміщені через бездомність і які
ризикують повернутись до бездомного існування.
Міста завжди будували без урахування інтересів дітей, в деяких регіонах
суспільство щодо таких дітей налаштовано дуже вороже. У Колумбії їх називають
«вуличні хулігани» або «зловредні клопи»; в Бразилії — «злочинці/маргінали»;
в Перу - «брудні птахи»; В'єтнамі — «діти помийки»; в Руанді — «отвратні діти»;
у Камеруні — «комахи». Окремих людей дійсно турбує життя цих дітей, але в
більшості випадків вони є об'єктами жорстокої експлуатації та зловживань. В
одному з великих міст Південної Америки насильства щодо дітей призвело до
того, щодоби там гине в середньому двоє дітей.
У багатьох містах релігійні та недержавні організації починають заповнювати
«сімейний вакуум», відкриваючи дитячі притулки та надаючи інші види послуг
для забезпечення цих дітей нормальними умовами життя. Вони роздають дітям
їжу, надають безпечне місце для проведення ночі, створюючи тим самим умови
для здобуття освіти чи професійної підготовки.
Конвенція про права дитини 1989 р. закликає приділяти першочергову увагу
найкращому забезпеченню інтересів дітей за будь-яких обставин та зобов'язує
держави-учасниці виявляти необхідну турботу у тих випадках, коли батьки чи
особи, що їх заміняють і несуть за дітей відповідальність, не впорались зі своїми
обов'язками (ст. 3). Чимало статей
Конвенції стосуються бездомних дітей.
Конвенція також вимагає захисту дітей, що позбавлені сімейного оточення (ст.
20), а також захисту від зловживань та поганого ставлення з боку батьків або їх
опікунів (ст. 19).
Міста повинні знайти ресурси, щоб і оточити увагою та піклуванням і мільйони
дітей, що потребують допомоги, коли вони потрапляють на вулицю. Суспільство
повинно діяти і дуже швидко не лише через моральні фактори цього болючого
питання. Якщо не вжити необхідних і заходів, суспільство може зіткнутись зі
зростанням кількості груп знедолених, ворожо налаштованихщодо нього дітей,
які ніколи не пробачать негідного ставлення до них держави та суспільства в
цілому.
У ч и т ел ь . Які будуть запитання до доповідача? (Далі відбувається обговорення
цього питання)
4-а доповідь.
«Економічна експлуатація дітей»
Найбільш красиві та коштовні у світі килими роблять маленькі діти зі
скрюченими пальцями, хворими легенями та викривленими спинами.Позбавлені
часу для ігор та відвідування школи, позбавлені власне дитинства, сотні тисяч
дівчат та хлопчиків у Пакистані та Індії працюють за плату, якої їм не вистачає
навіть ( на харчі, проте, забезпечуючи розвиток галузі, експорт продукції якої дає
мільйонні прибутки. Вони вчаться з 6—7 років, коли, як вважається, їхні пальці
найбільш рухливі. Для власників ткацьких фабрик праця дітей особливо
приваблива тим, що вони слухняні та погоджуються з мізерною зарплатнею та
антисанітарними умовами праці.
Описаний Чарльзом Діккенсом світ дитячої праці спостерігається не
лише в окремому регіоні (Індії). У країнах, що розвиваються, мільйони дітей
працюють з раннього дитинства. І для багатьох з них праця — джерело
страждань, а також обставини, що примушують їх працювати (як правило —
бідність), які, на жаль, не можна ліквідувати за один день. Заробітки таких дітей
іноді мають вирішальне значення для виживання всієї їх родини.
Основними причинами економічної експлуатації дітей називають: бідність,
перенаселеність, індустріалізацію, урбанізацію.
Неформальний сектор економіки — найбільша сфера застосування дитячої праці,
що може охоплювати різні галузі господарства: від килимовиробництва,
виробництва цеглин, роботи у копальнях та шахтах, ремесел та чистки взуття до
виготовлення олівців, якими користуються в школах інші діти.
Діти, що працюють домашньою прислугою, підлягають найбільш
експлуатації тому, що їх найважче захистити чи самотужки
жорстокій
знайти захист.
Переважна більшість з них — дівчата, які мешкають разом зі своїми
роботодавцями та повністю залежать від них. Багатьох з них продають у рабство
до «хазяїв», та живуть вони там у цілковитій ізоляції. Вони особливо незахищені
через вік, стать, відірваність від зовнішнього світу.
Міжнародна організація праці (МОП) наголошує у своїй діяльності на
важливості уваги з боку суспільства, а також обов'язку засобів масової інформації
розповідати про такі зловживання, а винуватих передавати до рук закону За
даними МОП більшість країн, яким вдалось обмежити використання дитячої
праці, зробили це лише після того, як національна та міжнародна преса
привернула особливу увагу суспільства до цієї проблеми.
ЮНІСЕФ також перебуває у перших лавах з-поміж тих, хто виступає проти
економічної експлуатації дітей в усьому світі. Фонд бере активну участь у
Міжнародній програмі МОП з ліквідації дитячої праці, докладає зусиль для
виявлення та захисту дітей від шкідливих умов праці.
У Конвенції про права дитини (1989) записано обов'язок кожної держави,
що її підписала, встановлювати мінімальний вік для прийому на роботу,
регламентувати умови праці та забезпечити захист дітей від виконання будь-якої
роботи, яка може завдати шкоди їхньому здоров'ю. Вона також зобов'язує
держави поважати права дітей на відпочинок та культурні заходи, що мають
велике значення для забезпечення здорового дитинства.
У ч и т е л ь. Чи є запитання до доповідала? Що можна додати?
5-а доповідь
«Сексуальна експлуатація дітей»
Експлуатація дітей у проституції та порнографії — це глобальна індустрія,
зростанню якої сприяє бідність, алчність та попит аморальних людей на дешевий
секс. Вона калічить життя мільйонів дівчат та хлопців як у багатих, так і в бідних
країнах. У деяких країнах навіть семирічні діти купуються та продаються дорослими, деякі з них можуть бути їхніми батьками, опікунами або навіть
представниками закладу, що видає себе за благодійну організацію. Потім таких
дітей, підкорених фізично та зламаних морально, наймають та розбещують
чоловіки, а іноді й жінки, що можуть представляти усі верстви суспільства.
Франсуа Лефор, французький священик та лікар, що досліджував феномен
дитячої проституції та секс туризму у країнах, що розвиваються, зазначав:
«Монстри, які платять таким дітям, виглядають зовсім респектабельно. Вони —
типові представники нашого суспільства. Це можуть бути ті самі люди, які
розробляють ідеологію безпеки і промислово розвинених країнах, вимагаючи
більш суворих покарань для тих, хто скоює кримінальні злочини; а у країнах, що
розвиваються, зіткнувшись з бідністю, вони самі, без вагань, становляться
кримінальними злочинцями...»
До групи ризику дітей, що можуть бути притягнуті до проституції, як правило,
потрапляють діти з бідних бо неповних сімей, а також сімей, де батьки —
алкоголіки чи наркомани. У деяких випадках матері самі є проститутками. Існує
також багато вуличних дітей, які живуть за рахунок жебрацтва, грабіжництва або
продажу наркотиків і які вважають проституцію більш прибутковим та менш
небезпечним засобом виживання. Багатьох дітей з юного віку віддають у
домашню прислугу, де вони стають жертвами сексуальних зазіхань з боку своїх
заможних господарів.
Згідно з повідомленням недержавних організацій, у деяких країнах Південної та
Південно-Східної Азії нараховують сотні тисяч дітей проституток хлопців та
дівчат від 7 до 15 років. За повідомленням ООН,в одній приморській курортній
зоні проституцією займається приблизно 10 тис. дітей молодше 16 років. За
послуги вони отримують приблизно 1,5 долари на день або просто їжу чи одяг. Є
також дані про широкомасштабну проституцію в Африці та Латинській Америці,
а також про незаконний продаж проституток з цих регіонів у Європу та інші
багаті країни світу.
Серед факторів, що зумовлюють поширення дитячої проституції
промислово
розвинених країнах, можна назвати бідність, насильство та зловживання вдома, а
також наркоманію.
Досвід ЮНІСЕФ та інших організацій, що займаються проблемами
виживання, захисту та розвитку дітей, свідчить, що існує багато причин та
негативних наслідків, які можна успішно подолати тільки завдяки прискореному
реагуванню суспільства на тяжке становище цих дітей.
Конвенція про права дитини (1989) передбачає необхідність захисту дівчат та
хлопчиків від усіх форм сексуальної експлуатації, що включає захист від
проституції та порнографії (ст. 34). Вона також стосується питання викрадення
дітей, торгівлі дітьми або їх контрабанди (ст. 35). У ст. 19 йдеться про захист від
сексуальних зловживань з боку батьків, законних опікунів або іншої особи, що
ними опікується.
Держави, що прийняли Конвенцію, зобов'язані вжити необхідних законодавчих
та адміністративних заходів з метою захисту дітей в усіх подібних випадках та
розробити програми, що будуть спрямовані на попередження подібних
зловживань га лікування тих, хто став їх жертвами.
У ч и т е л ь. Які будуть запитання до доповідача? Далі відбувається дискусія з
цього питання)
ІV. Підсумки уроку
Заключне слово вчителя
Проблеми порушення прав людей у сучасному світі, на жаль, ще й досі те дають
нормально розвиватись багатьом дітям практично в усіх куточках земної кулі.
Знати про ці проблеми — це одне, а вміти їх подолати — це вже завдання держави
кожного громадянина. Навіть учні звичайних шкіл теж можуть зробити свій
внесок у подолання таких ганебних явищ нашого сьогодення, ж безпритульність,
насильство над дітьми, їх безжальна експлуатація. Для цього треба просто бути
трохи уважнішим, не проходити осторонь знедолених та, якщо ти не в змозі сам
допомогти цим дітям, повідомити про них у відповідні служби, що опікуються
такими дітьми.
Сподіваюсь, що сьогоднішній семінар допоможе вам краще зрозуміти
основні проблеми прав дитини в сучасному світі та не бути байдужими до них. За
бажанням кожен учасник і гість може взяти слово та виступити з власною
промовою або додати щось,що не було озвучене на семінар
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа