close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
урок № 26
тема.
мета:
тип уроку:
Обладнання:
Етносоціальні процеси та рівень життя населення.
схарактеризувати етносоціальні процеси, що відбувалися в 1970-ті — першій
половині 1980-х рр. в Україні. Показати рівень життя населення та привілейоване
становище партійно-державної верхівки. Закріплювати навички аналізу і порівняння
історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах.
Виховувати учнів у дусі патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистого
усвідомлення досвіду історії.
комбінований.
підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період застою (1964—1985)»,
атлас.
Основні поняття і терміни: етнічні процеси, депопуляція, соціальні процеси, рівень
життя, номенклатура.
Основні дати:
1989 р. — Всесоюзний перепис населення.
www.e-ranok.com.ua
1
СЯЕАТЕО ГОЯ
KOVTUNENKO.AT.UA
Хід уроку
I.
ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ ; Фронтальне
опитування.
1)
2)
3)
4)
5)
Чим були зумовлені реформи другої половини 1960-х рр.?
У чому полягає суть цих реформ? Чи мали вони шанс на успіх?
Які міжнародні події вплинули на згортання реформ?
Яку оцінку можна дати восьмій п’ятирічці?
У чому виражався застій в розвитку економіки УРСР у 1970— 1980-ті
роки?
6) Які негативні явища мали місце у розвитку сільського господарства?
Чому воно хронічно відставало у радянській економіці?
II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Зміни в кількості, соціальному та національному складі н населення УРСР у другій половині
1960 — першій половині 1980-х рр.
; Розповідь учителя.
Протягом 1960—1980-х рр. виявилася загальна тенденція до збільшення
абсолютної кількості населення України. Між державними переписами
населення 1959 і 1989 рр. його кількість збільшилася від 41,8 до 51,7 млн, або
майже на 10 млн осіб. Водночас не можна не помітити, що темпи абсолютного
приросту населення республіки істотно скоротилися. Так, між переписами 1959
і 1989 рр. цей показник у середньому на рік становив 330 тис. осіб із поступовим
зменшенням.
Останні дані свідчать, що до кінця 1970-х рр. абсолютний приріст
населення зменшився фактично більше ніж удвічі й становив 120 тис. у
середньому на рік. Це було загальним явищем, що проявилося відповідною
тенденцією: зменшенням приросту населення України.
Водночас виявилися інші чинники, які негативно впливали на
демографічні процеси в українському суспільстві. Якщо раніше ними були
голодомори та війни, то останнім часом найбільшою мірою впливала економічна
незабезпеченість населення, загальний стан здоров’я, а також надзвичайно
згубні наслідки світової чорнобильської катастрофи.
У проміжку часу між 1959 і 1989 рр. визначальними тенденціями змін у
соціальному складі населення України були зростан
www.e-ranok.com.ua
202
СЯЕАТЕБ ГОЯ
KOVTUNENKO.AT.UA
ня урбанізації населення, збільшення кількості жителів міст, індустріальних центрів з одночасним зменшенням абсолютної кількості сільського
населення. так, у 1959 р. кількість сільського населення України становила 22,6
млн осіб (53 %). Перепис 1989 р. зафіксував скорочення кількості сільського
населення до 17,1 млн осіб (на 20 %).
одночасно протягом 1959—1989 рр. кількість міського населення
збільшується від 19,1 до 35,4 млн осіб (у 1,8 разу). Значно зросла кількість
міського населення на Львівщині — з 821,3 до
1630,5 тис. осіб, або майже удвічі. на Київщині кількість міського населення
(без м. Києва) збільшилася з 438,1 до 1041,2 тис. осіб, або в 2,3 разу.
стосовно селянства динаміка скорочення його кількості мала певні
відмінності в часі. найвищим воно було наприкінці 1960-х — у 1970-ті рр.
(майже 250 тис. осіб). на загальному тлі цих процесів становище у таких
регіонах, як Закарпаття, Буковина, Крим, можна кваліфікувати як відносно
благополучне. одночасно в Чернігівській, Вінницькій, Полтавській,
Кіровоградській областях сільське населення скоротилося майже вдвічі, а в
сумській ще більше.
Із 1979 р. в Україні спостерігається неприємне соціально-демографічне
явище — депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю в
розрахунку на 1000 осіб. Цей процес зафіксовано в сільській місцевості спочатку
на Чернігівщині, сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині, а починаючи з
1990-х рр. у державі загалом.
своєрідним є поділ населення України за статтю. У 1959 р. серед
населення республіки питома вага чоловіків становила 44 % . Починаючи з 1970
р. цей показник збільшився до 45 %, а в 1979 р. зріс до 46 %. на цьому рівні він
стабільно тримався і в наступні роки.
Щодо вікової структури, скажімо, сільського населення, посилювалася
тенденція до його старіння, мало місце зменшення молодших вікових груп,
зокрема осіб працездатного віку. на кінець 1980-х рр. на кожну тисячу
працездатного населення загалом припадало 1034 непрацездатні, у тому числі
452 дитини і 582 особи похилого віку та інваліди. Швидкими темпами
знижувалася народжуваність, причому в сільській місцевості цей показник був
нижчим, ніж у містах.
Значних масштабів набула міграція, що становила в названі роки в
міграційному середньорічному обігу майже 3 млн осіб. Приблизно 30 %
становила міграція населення із села в місто, 40 % мігрантів переміщувалися
між містами, більше ніж 15 % міського населення переселялося в сільську
місцевість і лише 10 % — у межах сільської місцевості республіки. Понад 90 %
усіх міграцій здійснювалося неорганізовано, стихійно.
На зміну національного складу населення впливали такі чинники:
■ політика союзного центру на «зближення», «злиття» націй, формування
«єдиної радянської нації», яка була прикриттям курсу на русифікацію і
денаціоналізацію самобутніх культур народів СРСР;
■ міграція робочої сили. Значна частка українців виїздила на новобудови
до Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі (БАМ, Тюмень, Воркута
тощо);
www.e-ranok.com.ua
3
СЯЕАТЕО ГОЯ
KOVTUNENKO.AT.UA
■ розселення на території республіки (особливо в Криму і великих містах)
офіцерів та їхніх сімей, що вийшли у відставку;
■ від’їзд євреїв до Ізраїлю (протягом 30 років виїхало 353 тис. осіб) та інші.
У результаті цих чинників протягом 1959—1989 рр. в абсолютному і
відсотковому обчисленні відбулося скорочення частки українців серед
населення республіки (а також інших національних меншин), проте зросла
частка росіян. Так, частка українців скоротилася від 76,7 до 72,1 %, росіян —
збільшилася від 16 до 22 %.
2. рівень життя населення. привілейоване становище партійно- — державної номенклатури.
; Розповідь учителя.
Доходи радянських громадян складалися з двох частин: заробітна плата
і фонди соціального споживання (безкоштовна освіта, медичне обслуговування,
дотації на оплату житла, транспорт та інші соціальні програми). Фонд
соціального споживання перевищував заробітну плату громадян у декілька
разів.
Упродовж другої половини 1960 — першої половини 1980-х рр.
відбувалося зростання життєвого рівня населення. На середину 1980-х рр.
середня заробітна плата в сільському господарстві складала 134—163 крб (за
період від 1965 р. вона зросла у 2,3—2,7 разу), а в промисловості зросла на 20—
46 % і більше. У зазначений період більшими темпами відбувалося зростання
заробітної плати в сільському господарстві.
Офіційна статистика свідчить, що на середину 1980-х рр. реальний дохід
колгоспника на одного члена сім’ї був вищим, ніж робітника чи службовця. Але
важкі умови праці, сезонний характер виробництва, брак належних побутових
умов та інші чинники призводили до значного відпливу населення із сіл у міста.
За період 1970—1984 рр. в УРСР зникло майже 2 тис. сіл.
Від кінця 1960-х рр. посилилася тенденція до зближення рівнів оплати
праці робітників та інженерно-технічного персоналу. На середину 1980-х рр.
різниця складала всього 10 %, а в окремих галузях промисловості робітники
отримували навіть більше. Також відбувається зрівняння в оплаті високо- і
низькокваліфікованої праці. Це мало негативний вплив на розвиток
промисловості. Ані висококваліфіковані робітники, ані інженерно-технічний
персонал не мали стимулів до кращої роботи.
Низькими залишалися пенсії по старості та інвалідності в більшості
категорій працівників. Незначними були й виплати різним слабозахищеним
категоріям громадян: самітнім матерям, сім’ям, що втратили годувальника,
інвалідам тощо. Тому п’ята частина громадян жила за межею бідності,
отримуючи дохід, менший за прожитковий мінімум.
Незважаючи на досить відчутне зростання добробуту населення за
вказаний період Україна на початку 1980-х рр. перебувала серед держав, що
посідали 50—60-те місця у світі за рівнем життя.
Статистика доходів громадян не зовсім об’єктивно відбиває реальний
стан життєвого рівня населення. Зростаючі доходи громадян не покривалися
достатньою масою товарів народного споживання, що призвело до утворення
такого хронічного явища, як товарний дефіцит. Від 1971 до 1985 р. грошова маса
www.e-ranok.com.ua
4
СЯЕАТЕБ ГОЯ
KOVTUNENKO.AT.UA
зросла у 3,1 разу, а товарна — лише в 2 рази. Таке становище призводило до
прихованої інфляції, появи черг, зниження якості продукції (бо не вистачало і
неякісної), поширення явища спекуляції (на «чорному ринку» ціна престижних
товарів перевищувала реальну в десятки разів).
Також у ці роки відбувається зміна в структурі споживання товарів.
Населення прагне до комфортного життя. Відповідно, зростає попит на побутову
техніку (холодильники, пилососи, пральні машини, телевізори тощо), килими,
посуд, меблі, автомобілі тощо. Проте радянська промисловість не була
орієнтована на масовий випуск такої продукції. Навіть при завищених цінах на
ці товари та їх низькій якості на них спостерігався постійний дефіцит. Так, автомобіль залежно від марки коштував від 4 до 12 тис. крб, кольоровий телевізор
— від 400 до 1000 крб.
Намагаючись покрити дефіцит товарів широкого вжитку, радянське
керівництво вдається до широких закупок за кордоном. Це потребувало
мільярдів доларів, які отримували за рахунок продажу на Захід нафти, газу та
іншої сировини. Крім того, продовжувалася закупівля зерна та інших продуктів
харчування. У 1970-х рр.
скінчився нафтовий «бум» і в радянському бюджеті з’явився дефіцит, покрити
який намагалися за рахунок збільшення продажу горілчаних виробів,
підвищення цін на продукцію, яке відбувалося приховано: нова продукція під
маркою «новинка» або «знак якості» коштувала дорожче. Іноді товари з маркою
«новинка» випускалися декілька разів на рік.
Незважаючи на декларовану конституційну рівність розподіл
національних благ у суспільстві не був рівномірним. Деформації в соціальній
сфері посилювалися несправедливим характером розподілу суспільних благ.
Номенклатурні верхи утворили власну закриту систему постачання
продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних
цін. Рада Міністрів і ЦК Компартії мали спеціальні господарства, де
вирощувалися городина і фрукти для представників номенклатури.
Переробкою сільгосппродукції для верхівки займалися спеціальні цехи.
Отримуючи заробітну плату, яка в 2—3 рази була вищою, ніж у
робітників і колгоспників, представники номенклатури могли придбати на неї
у 5—10 разів більше товарів. За умов тотального дефіциту вони мали
можливість за державними цінами купувати необхідне, у той час як основна
маса людей або взагалі не мала доступу до якісних товарів, або змушена була
робити покупки за спекулятивними цінами.
У 1970—1980-ті рр. поширилась практика закупівлі за кордоном товарів
виключно для номенклатури.
Верхівка користувалася закритими санаторіями, поліклініками,
лікарнями,
будинками
відпочинку,
пансіонатами,
мисливськими
господарствами.
Для чиновників партійно-державного апарату зводилося покращене
житло, існувала спеціальна прислуга.
Діти номенклатурних працівників навчалися в кращих школах, у них
були гарантовані місця в престижних вищих навчальних закладах, а далі на
посадах у дипломатичному корпусі або в партійно-державному апараті.
www.e-ranok.com.ua
5
СЯЕАТЕБ ГОЯ
KOVTUNENKO.AT.UA
Керівництво Компартії, держави, котре постійно твердило про свої
наміри побудувати справедливе безкласове суспільство, насправді створило з
вигодою для себе суспільство витонченої соціальної нерівності.
3. Здобутки й проблеми соціальної сфери.
; Розповідь учителя.
Починаючи з ХХІІІ з’їзду КПРС і ХХІІІ з’їзду КПУ (1966) на всіх високих
партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення
декларувалося як одне з основних завдань парти та держави. У Конституції
СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. були зафіксовані права на
гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою
медичною допомогою, середньою освітою тощо. Виконання цих завдань
передбачало подальший розвиток соціальної сфери.
; завдання.
Опрацювавши текст підручника і спираючись на попередню розповідь
учителя, з’ясуйте проблеми і здобутки в розвитку соціальної сфери. Письмову
відповідь можна подати у вигляді таблиці.
РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ
здобутки
проблеми
ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ
; Бесіда за запитаннями.
1) Якими були основні тенденції етносоціальних процесів в Україні в
1960—1980-ті рр.?
2) Як можна схарактеризувати рівень життя населення на середину 1980-х
рр.?
3) У чому полягає суть житлової проблеми в СРСР та УРСР?
4) Якими були здобутки і недоліки розвитку соціальної сфери радянського
суспільства в 1960—1980-ті рр.?
IV.
ПІДСУМКИ УРОКУ
; заключне слово вчителя.
У 1960—1980-ті рр. відбулись значні зміни в кількості, соціальному і
національному складі населення УРСР. Вони були як позитивні, так і
негативні. Проте останні були переважаючими. Так, зменшувалася частка
українців у населенні республіки, до того ж, демографічному процесу було
притаманне таке явище, як депопуляція.
Радянська економіка не могла забезпечити населенню гідні умови життя.
На споживчий ринок працювало близько 20 % потужностей української
економіки. Щоб забезпечити відносно високий рівень життя, як передбачалося
у партійних документах, партійно- державне керівництво вдавалось до масових
закупівель товарів народного споживання за кордоном. Але падіння цін на
нафту, газ та інші предмети радянського експорту позбавило радянське керівни
www.e-ranok.com.ua
6
СЯЕАТЕБ ГОЯ
KOVTUNENKO.AT.UA
цтво можливостей забезпечувати зростання рівня життя. Почалося стрімке наростання
негараздів: дефіцит, спекуляція, господарчі злочини, падіння реального доходу громадян тощо.
У той же час номенклатура створила собі окрему власну систему, яка забезпечувала їх усім
необхідним.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) опрацювати відповідний параграф підручника.
2) Випереджальне завдання. підготуватися до семінарського заняття
за темою «опозиційний рух».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Баран В. К, Даниленко В. М. Україна в умовах системної кризи (1946—1980-ті). — М., 1999. 2. Винниченко І.
Україна 1920—1980-х: депортації, заслання, вислання. — К., 1994. 3. Грицак Я. Нарис історії України: Формування
модерної української нації ХІХ—ХХ ст. — К., 1996, 2001. 4. Зайцев Ю. Антирежимний рух (1956—1991) // Львів: Історичні
нариси. — Львів, 1996. 5. Касьянов Г. В. Незгодні: українська інтелігенція в русі Опору 1960—1980-х рр. — К., 1995. 6.
Сторінки історії України: ХХ століття: Посібник для вчителя / За ред. С. В. Кульчицького. — К., 1992. 7. Русначенко А.
Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950 — початок 1990-х рр. — К., 1998.
www.e-ranok.com.ua
7
СЯЕАТЕБ ГОЯ
KOVTUNENKO.AT.UA
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа