close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Можна все на світі вибирати, сину,вибрати не можна тільки
Батьківщину
В.Симоненко
Мета. Виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості,
любові до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які
відбувались в Україні; формувати переконаність у нетлінності духовних
скарбів народу, повагу до батьків, до природи та землі-годувальниці.
Обладнання. Святково прибрана кімната. Стіл з вишитою скатертиною,
хліб-сіль, букет калини. Книги про державну символіку, звичаї, традиції
українського народу.
(Хор виконує пісню «Україно моя», сл. і муз. О.Бердика).
Україно моя! Рідна мати моя!
Хто ти є? Хто ти є?
Я питаю про те навесні солов'я.
Я запитую серце своє:
«Хто ти є? (2 р.)». — Я запитую серце своє.
Мені каже Дніпро: «Україно, то я!»
І Карпати високі здаля
Все шепочуть: «У горах матуся твоя —
Невмируща Вкраїнська земля!»
Шепчуть гори здаля:
«Невмируща Вкраїнська земля!»
І зірки в далині — то Вкраїни вогні —
То все ти, то все ти!
Струни кобзи бринять, Україно, в мені,
Ніби райдужні в небі мости —
То все ти, то все ти!
Ніби райдужні в небі мости.
Учень.
Є щось святе в словах: мій рідний край.
Для мене це матусі пісня ніжна
І рідний сад від квіту білосніжний,
І той калиновий у тихім лузі гай.
Для мене — це твої стежки й мої,
В містах і селах стоптані любов'ю,
Й пісень людських прозорі ручаї.
Усе, що серцю рідне, невимовне.
Його історія... В ній стільки гіркоти —
/ тим рідніш мені, мій краю рідний,
Що вже назад поламані мости.
І день встає, як райдуга погідний.
(Л.Забашта)
Вчитель. Рідний край... Він починається від батьківського порога,
стежини, стрункої тополі, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелеться по
садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже
Батьківщина — це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти
народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.
Мати і земля... Земля і мати... Це роботящі руки наших прабабусь,
бабусь, які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, вмили її гіркою
сльозою, засіяли молодим життям. Як сказав поет:
Орали землю, сіяли жита. Рушали в бій до Змієвого валу
І нива пращурів —земля свята, сто сотень поколінь нагодувала.
Усе, що народжується з чистих помислів, добра, злагоди, живе, розквітає на
землі доброю правдою. Все на світі має душу. Має душу і наша земля.
-Як наші предки сприймали душу рідної землі!?
Учень. Народ глибоко поважає землю і називає матір'ю: «Земля — наша мати»,
бо вона годує і людей, і тварин. Тому при поклонах цілують землю.
Землю бити — великий гріх, який прирівнюється тому, що ніколи не можна
бити своєї матері. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва та
найстрашніша, коли при її проголошенні цілують землю. «Клянусь землею!»
— вигукував впевнений в собі лицар-козак, цілуючи землю, або навіть
з'їдаючи її.
Учень. Земля — наша мама, вона родить нам усе, що потрібно для життя,
тому шанування і обожнювання її пішло з давнього часу.
«Земля дає все і забирає все», — говорили стародавні орачі. «Земля —
мати наша — всіх годує : пестить», — стверджували їх нащадки. «Хто на
землі сидить, той не впаде», — вчили селяни своїх дітей. Не випускай
землі з рук, тримайся міцно за неї — вона єдина вас не зрадить. Глибоку
повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка «парує та людям хліб
готує». Тож давайте частіше звертатися до неї так, як звертаються до неї
поети.
Учень.
0 рідна земле, я навік з тобою!
Душа співа од чистоти краси
Твоїх привіль, пробуджених весною,
Людських осель, багатих на хліб-сіль.
З тобою, добра, я завжди з тобою!
У дні гарячі засіву і жнив:
І усміхнеться світу щедрість нив.
Тебе люблю, про тебе я співаю!
В житті весь вік завдячую тобі
1 повінь сил я чую у собі.
Тобі одній — пісні мої на радість,
Про тебе мрії, думи повсякчас.
Ніякій із тобою не зрівнятись.
Багато є земель, єдина в нас,
Квітуча земле, росяна і чиста,
Ти найдорожча в зорях, колосках...
Тебе народи вільної Вітчизни
І бережуть, і славлять у віках.
(М.Косякевич)
Учень.
У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж: земний в пустині рай.
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, — без Батьківщини!
(Лине пісня «Батьківський поріг»).
Учень.
Біла хата, обсаджена вишнями,
Що так гарно цвітуть навесні —
З того квіту, сестрице, і вийшли ми,
Звідти — наші слова і пісні.
Там, за руки узявшися весело,
Співаночки співали у дворі.
На ріці правували ми веслами,
Наші зорі шукали вгорі.
Тут колиска кленова гойдалася,
Тут крильцята міцніли в пташат.
З ластівками нам легко літалося
Від задумливих батьківських хат.
Біла хата моя від народження
Біло-біло і в хаті було,
Отаке наше, сестро, походження —
Тут вставали і ми на крило.
Вчитель. Треба за життя подумати про своє місце на землі рідної
України, подумати про те, чи скажуть про тебе люди добре слово, яку
пам'ять залишиш по собі, яким ти був сином чи донькою для своєї
матері-України, для своїх батьків.
Пам'ять родоводу, пам'ять роду тісно пов'язані між собою. Адже від
шанування батьків йде шанування рідної землі — Батьківщини. Шанування
батьків — один з найсвятіших обов'язків людини, а також її неоплатний
борг.
Батьки нас зростили, виховали, навчили добра. І як же не відплатити їм
пошаною, любов'ю, ласкою. А власне, вони тільки цього на схилі літ і
хочуть від нас. Скупимося ми на ласкаві слова для своїх рідних і тільки
тоді, як їх втрачаємо, відчуваємо свою провину. Тож дорожіть, діти,
кожним днем, прожитим разом із батьками, допомагайте їм у всьому.
Заповідь Божа говорить: «Шануй, сину, батька і матір твою, щоб довгі були їхні
роки.
Бабуся. У які світи тебе, внучку, не поведе життя, пам'ятай:
найдорожче у ньому — твоя Батьківщина, земля, на якій ти
народився.
Мати. Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата
Та не можна рідну матір вибирати.
(Простягає сину вишитий рушник).
Візьми на щастя, він тебе завжди поверне до отчого дому.
Юнак.
Я буду пам'ятати, мамо, бо Україна і Світ наді мною стоять.
Україна і Світ — два крила мого лету.
Вони в серці моєму безмежно дзвенять,
Вони з духом моїм поєднали планету.
Без Вкраїни мені не являється Світ,
А без Світу для мене немає Вкраїни.
Бо для мене вони, як отой моноліт
Без якого не бачу в собі я людину.
Україна і Світ — ніби райдуги дві, —
Що з'єднались у райдугу вічно єдину.
Україна сія у красі світовій,
Світ мені осіяв чарівну Україну.
Мати.
Велика,
синку,
земля
українська. Мрійливі смерічки
і стрімкі потічки — це наша Україна. Кримські степи, вилизані сонцем, і
полтавські поля в соняшниковому цвіті — це наша земля. Ясні зорі над
териконами Донеччини — це теж наш рідний край. А починається він з
берегів твого дитинства, із тебе, із мене...
Одного разу подивишся на дорогу, що пролягла коло твого двору, неначе
іншими очима. І вона звична, посмугована вологими тінями від дерев, сіра
сільська дорога здається тобі гарною і рідною. Ти, може, не усвідомиш,
синочку, що у цей ранок, у цій світанковій тиші народжується в тобі
святе почуття до рідного краю.
Живучи у глибині твого серця, воно керує твоїми вчинками, відвертає від
негараздів, спрямовує твоє життя на гідний шлях.
Бути світлим променем для інших, самому випромінювати світло — ось
найвище щастя для людини. Тож гідно неси високе звання громадянина
незалежної України.
Батько. Швидко пролетять шкільні роки. Колись і захочеш їх зібрати на
шляхах широких, але не збереш, бо немає вороття у минуле. Кожний
прожитий день рахуй добрими справами, бо без добра немає людини, адже
вона з нього бере свій початок. І від цього світ людяніє.
Учень.
«Заповіт»
Ти добре, сину, проживеш,
Як знатимеш, куди йдеш.
І як зумієш там, де став,
Стояти так, щоб не упав.
Ти добре, синку, проживеш,
Коли нікого не пригнеш.
І пройдеш так житейську путь,
Щоб ані бить, ні битим буть.
Ти добре, синку, проживеш
Як сироті сльозу утреш,
Слабих від сильних захистиш,
Живих із духом підкріпиш.
Ти чесно, синку, проживеш,
Коли з неправдою порвеш.
Бо правдою ти пройдеш світ —
Це мій святий тобі завіт.
Бабуся. Сказав мудрець:
Живи, добро звершай!
Та нагород не вимагай
Лише в добро і правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Дідусь. Хай оживає істина стара:
Людина починається з добра!
Бабуся. Примножуй трудові здобутки дідів і батьків, з честю
виконуй їхні заповіти, що несуть у собі Вічне Слово Добра і Правди! Хай
твої майбутні справи освятяться великою материнською любов'ю і
батьківською мудрістю!
Мати. Дитя...
Благословляючи твоє життя,
У трудну виряджаючи дорогу,
Яку пораду чи пересторогу
Я кращу дам, ніж дав собі ти сам.
Будь вірним слову, що усім словам,
Із ним одним ніколи не зрівняться!
Хай веселить тебе любов і праця,
Хай дружби непогасної крило,
Гірке від тебе відганяє зло,
І хай у час останній свій про сина
Спокійно я подумаю: «Людина!»
Бабуся. А ще, мій онучку, хліб — усьому голова.
Хліб наш насущний. Це найвищий здобуток нашої праці, глава дому. Із
мозолистих рук преді узяли ми його собі у спадок. На жаркому черені
випечений, у капустяному листі вистояний, обплетений передвечірньою
райдугою, пахощами любистку, м'яти, татар-зілля, запах якого
порівнюється з принадним маревом найтонших парфумів.
Вишептаний на молитві, він не має ціни (дає юнакові кусень хліба).
Візьми його, він додасть тобі сили, зніме втому. Оцей кусень знає ціну
життя і смерті. До нього простягаємо руки з дня народження, вклонімося
йому перед смертю.
Батько.
«Не кидайся хлібом, він — святий», —
Бувало каже дід старий
Малечі кучерявій.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.
Хто сіє зерно золоте
В землю палку, невтомну,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському.
Бабуся. Завжди поруч із хлібом стояло життя. Що може бути
найпрекраснішим і найдорожчим?
І лежить через життя безліч доріг: дорога честі, правди, зла,
жорстокості, підлості. У, яку вибере. І серед них є дорога, на яку рідко
хто ступав — дорога Пам'яті. Поросла терном вона загубилась на життєвих
просторах. А разом з нею загубилась і наша душа в пусто денні. ось,
нарешті, пізнавши свою історію, ми повертаємо її із забуття. Пам'ять...
Це вона веде нас на поле історії, засіяне сльозами і кров’ю, де в
жахливому поєдинку зіткнулися житті смерть. І кожного дня над цим полем
тяжким гулом котився дзвін, сповіщаючи всіх про перемогу смерті.
(Гудуть дзвони. Хлопець і дівчина заносять макет книги-меморіалу
«Голодомор-33», де записані слова. Учень тихо читає вірш).
Учень.
Чи можливе? Чи таке можливе?!
Чи колись повірить чоловік,
Щоб родючі українські ниви
Народили 33-й рік ?
Ні труни, ні хрестів...
Чорна сповідь моєї
Вітчизни І її затамований гнів.
Дідусь.
Пекельні цифри та слова
У серце б'ють, неначе молот,
Немов проклятий ожива
Рік 33. Голод... Голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Сім мільйонів (Боже мій)...
Недолічила Україна.
Бабуся. Світ мав би розколотись надвоє, сонце перестало б світити, земля
перевернулася б від того, що було на ній. Але світ не розколовся, і ми
ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, бо ми — спадкоємці
всього, що було колись. Тож поминайте люди із невиправданим запізненням
на кілька довгих десятиліть, отих великомучеників нашої історії, що
стали жертвами небаченого в історії людства Голодомору.
Пам'ятайте їх завжди і знаходьте в собі силу і відвагу пройти з ними
дорогою їхнього хресного ходу на Голгофу. Не їм це потрібно, це потрібно
живим. Все, що вони хотіли сказати світові, сказали, тепер наша черга.
Коли ми не усвідомимо, що було з нами колись, не знатимемо, чого так
важко сьогодні. Не може бути справедливості й щастя на муках і крові. Зі
страху не народжується гідність, із лицемірства бере початок брехня.
Учень.
Я запитую в себе — питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь
на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць,
той проклятий місяць і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не лиш у крамничних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона.
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина,
Тільки хто ж колись небо нахилить, до ваших могил.
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна.
Юнак. Як же тяжко ми повертаємо втрачене.
Дідусь. Бо людина втратила дарований Богом мир душі. Але дар життя — це
і дар оновлення, і хоч би як не була скалічена людина, її треба лікувати
— в надії повернути подобу Божу. Тайна творіння несе в собі тайну
воскресіння. Мир душі — це примирення з Богом і його заповідями. Мир — це
життя за принципами добра і справедливості. Мир — це прийняття Бога всім
серцем,всіма помислами.
Учень.
З усього в світі найдорожче —
Своя сім'я і власний рід,
Бо навіть предків рідних мощі
Оберігають нас від бід.
Вони уважно з того світу
(Нема, повірте, забуття)
Спостерігають, як їх діти
Ідуть дорогою життя...
Ми це не завжди помічаєм,
Та у житті воно так є,
Коли ми добре нам 'ятаєм
Родинне вогнище своє.
Якщо шануємо і множим
Свою сім'ю і родовід,
То передати дітям зможем
Цю шану в спадок-заповіт.
Бо без сім’ї і честі свого роду
(Такий закон Всевишній дав)
Немає нації, народу,
Немає жодної з держав.
Дідусь. Шануйте славні традиції, звичаї нашого народу, пам'ятайте завжди
й скрізь, що ви — діти козацького роду, онуки славних пращурів, що не
корились ні кровавій орді, ні мечу, ні кулемету, а свято вірили у
майбутнє своєї держави.
Батько. Звертаючись до історичного минулого української нації,
осмислюючи його духовні цінності, ми б хотіли бачити у своїх дітях,
онуках кращі риси наших предків, які були носіями гуманності,
патріотизмі волелюбності.
Юнак. Вічні цінності людини... Яким мірилом можна виміряти їх? Любов'ю
до землі, родини, подвигом в ім'я святої мрії, вірності, безмежною
добротою?
Бабуся. Усім святим ми зобов'язані нашій предковічності. А відірвемось
ми від свого родовідного дерева, то і сила наша пропаде, і душа. Бо як
може дерево рости без коріння?
Мати. Бережи, шануй, синку, рідну мову, криницю невичерпної краси, що не
дала обірвати в серцях дітей наших струни національної гордості.
Це мова мого дитинства, це мова землі, вітру, сонця, росинки і травинки
(Звучить пісня «Батько і мати»)
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа