close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
1
Розробка позакласного заходу учителями української мови та літератури
Нововоронцовської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Шевчик В.І., Маменчук Т.О.
Літературно-музична композиція «Володар у Царстві Духу»
(200-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка)
МЕТА:
Вед.
узагальнити матеріал про життєвий і творчий шлях
геніального поета України Т.Г.Шевченка; прищеплювати
інтерес до української літератури; виховувати любов до рідної
мови, скарбів поетичного слова, України; формувати почуття
національної самосвідомості, патріотизму, культуру мовлення;
пропагувати творчі обдарування рідного краю.
Шановні гості! Запрошуємо Вас у царство мудрого й красивого,
правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього
слова. Поезія - це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює
душу людини.
(Запалює свічку).
Вед.
Хай палає свічка,
Хай палає.
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас!
Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...»
Вед.
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
2
Вед.
Тарасові Григоровичу Шевченку, великому синові українського
народу, який зупинив самознищення української нації, 200-річчю з
дня його народження, присвячується...
Вед.
Тарас Шевченко - провісник нового життя, народний пророк, титан
духу, перший, хто відверто закликав український народ:
…Вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте...
Звучить мелодія пісні «Садок вишневий коло хати...»
Вед.
В похилій хаті край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Мати.
Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти
невільником-кріпаком. Сину мій, моя дитино. Яким воно буде, твоє
майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над
головою?
Вед.
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила...
Входить стомлений батько.
Батько.
Синові Тарасу з мого господарства нічого не треба: він буде
неабияким чоловіком: з нього буде або щось дуже добре, або велике
ледащо. Для нього моє наслідство нічого не значить, або нічого не
поможе.
Вед.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі –
Умер на панщині... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
Вед.
Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії.
Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували
і його, і все, що було йому близьке.
Вед.
Тарас був допитливою дитиною. Його цікавила історія, минувшина.
І все він хотів знати, і все хотів уміти.
Заходить хлопчик, бідно зодягнений. Розгублено озирається.
3
Тарасик. І де ж ті залізні стовпи, що небо підпирають? Невже так далеко? Я
ж і на могилу заліз, а воно і там село, і там село. Ні, мабуть, вони
трохи далі. Ех, шкода, що сьогодні не дійшов. Нічого, завтра піду з
Катрею. Вона до череди корів пожене, а я піду до залізних стовпів.
А сьогодні одурю Микиту, скажу, що я бачив залізні стовпи, що
підпирають небо...
Хлопчик відходить набік. Заходять дівчатка, озираються.
1д.
2д.
Куди це ми потрапили?
Якась дивна сторона. Ніби село якесь попереду. У кого б спитати,
де це ми?
1д.
А он хлопчик. Хлопчику, ходи-но сюди.
2д.
А як тебе звати?
Тарасик. Тарасиком зовуть мене. А тебе?
1д.
А я Катруся.
Тарасик. О, і мою сестру Катрею звуть. Вона така добра.
2д.
А куди ж це ти, Тарасику, один мандруєш?
Тарасик. Додому, у Кирилівку. Я, було, заблукав, та чумаки дорогу показали.
1д.
Ну то ходімо разом. А щоб було веселіше, ми тобі казочку
розкажемо.
Тарасик. О, я казки страх як люблю, а ще легенди різні, оповідки. У нас,
бувало, як почне дід Іван про Коліївщину розповідати, то й не
переслухаєш.
2д.
А про що ж тобі, Тарасику, розповісти?
Тарасик. Про щось чарівне, дивне, незвичайне...
1д.
О, ну тоді слухай.
Дівчатка з Тарасиком повільно виходять.
Вед.
Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й усієї
нації став великий Кобзар - Тарас Шевченко.
Вед.
То була дивовижна зоря.
На убогу і світом забуту,
Щоб її до життя повернути,
Бог послав Кобзаря.
Інсценізація із твору С.Васильченка «В бур’янах».
Тарас.
Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені.
Дід.
Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого – Максима
Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут
панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був.
Ненависні пани задумали нашу землю загарбати, усіх людей на
свою віру навернути, усіх нас окатоличити. Знущалися - і сказати не
можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки - боронити свій
край.
Тарас.
А що далі було, діду?
Яринка. Кажіть, діду, хоч і страшно! Чогось так страшно...
4
Дід.
У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима
запорожці, посвятили ножі свої та пішли Чорним шляхом - панів
бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, усі до Залізняка навіть жінки з рогачами в ліс до гайдамаків подалися.
Тарас.
А Гонту ви бачили?
Дід.
Ні, синку, Гонти не бачив. Та кажуть, вірним побратимом був
Максимові, за Вкраїну життя віддав...
Тарас.
А потім?
Дід.
Що ж потім - зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо
разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика
йому одрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та пішли
ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.
Тарас.
Жаль гайдамаків. Так жаль. Діду, діду! Там кобзар! Ходімо!
Яринка. Дідусю, попросіть, щоб заспівав!
Дід.
Заспівай, старий. Та добре заспівай про наше життя-буття.
Дівчатка співають пісню «Зоре моя вечірняя...»
Інсценізація із твору О.Іваненко «Тарасові шляхи».
Тарас.
Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
(Сідає на край сцени).
Як прийде Оксана,скажу: «Ти моя зіронька».
З’являється дівчинка, Тарас радіє.
5
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Оксана.
Тарас.
Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.
Ну що?
Та йди ближче.
Та й звідси почую.
Знаєш, я кидаю дяка та йду в Лисянку.
А чого? Не помирили?
Ні, не те: буду я учитися на маляра.
О? Так уже годі на кобзаря - підеш на маляра?
Років за два буду маляром!
А що це таке маляр?
Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів - дерево, схотів - хату, а
схотів-козака.
Ти бач! Он воно що!
Зароблю грошей - поставлю хату з віконцями. Віконниці розмалюю
лілеями або барвінками, а на дверях... ех! Козака змалюю на стіні!
Тебе змалюю і дивитимусь на тебе.
Таке вигадаєш! Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла.
А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронька моя вечірняя?»
Ну то й що?
Зіронька, то це ти!
Як це? Прирівняв! Чим же я до неї подібна?
Гарна ти! Немає кращої за тебе!
На всю Кирилівку?
І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!
Взявшись за руки, діти виходять. (Український танок).
Вед.
Життя нашого поета дивне. Слухаючи розповіді про нього, можна
подумати, що це легенди. Почалося все з любові до матері та батька
й радісного, незважаючи на кріпацький стан, дитинства. Уже
змалечку в Тараса проявилися зерна таланту, які потім зійшли
буйною порослю.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті невмирущу славу й всерозквітаючу радість, яку в мільйонах
людських сердець знову й знову збуджуватимуть твори Шевченка.
Давайте ж сьогодні торкнемося серцем до них, проймемося їхнім
духом.
Вед.
Зустріч із Шевченковими героями.
Лілея.
За що мене, як росла я,
Люди не любили?
За що мене, як виросла,
Молодою вбили?...
6
Катерина. Утік! Нема! Сина, сина
Батько одцурався!
Боже ти мій... Дитя моє!
Де дінусь з тобою?
Москалики! Голубчики!
Візьміть за собою... візьміть його...
Бо покину. Як батько покинув...
Наймичка. ... А я ледве додибала
До вашої хати,
Не хотілось на чужині
Одній умирати!
Коли б Марка діждатися...
Та щось тяжко стало!
...Марку! Прости мене!
Я каралась!
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... Я твоя мати...
Вед.
Вед.
Скалічені старі руки
До Бога здіймала,
Свою долю проклинала,
Сина виглядала...
А уночі розхристана
І простоволоса
Селом ходить - то співає,
То страшно голосить.
Тарас Шевченко... Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної
долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
Вед.
Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і
красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас
Шевченко звеличив Україну, звеличив увесь український народ.
Вед.
Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Вед.
Хліб і сіль тобі, Тарасе,
Сьогодні підносимо...
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо.
7
Виносять хліб-сіль, кладуть біля портрету.
Вед.
Слався, Тарасе великий,
Столунно, стосвітно.
Слався у душах і думах
На вільній землі.
Час тріумфальний стомовним
Гряде «Заповітом» Свято в родині твоїй немалій.
Троє читців декламують «Заповіт» українською, російською,
англійською мовами. Останні строчки промовляють разом:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Вед.
«Незлим тихим словом» згадуємо ми свого пророка, який залишив
нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?
Вед.
Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.
Вед.
Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.
8
Презентація ЗБІРКИ ПОЕЗІЙ учнів Нововоронцовської ЗОШ №2 «МУЗИ
НАШОЇ ШКОЛИ». Випуск 1 у двох частинах.
Вед.
А зараз слово нашим ровесникам-початківцям. Вони мовлять до
тебе, Тарасе!
Бойко Софія, учениця 3 кл., поезія «Дивлюсь я на фото…»
Дивлюсь я на фото
Та й думку гадаю:
Яка ж бо Людина –
Мудрішої не має.
Тарасе наш любий,
Кобзарю наш славний,
Навіки Ти в серці,
Назавжди ти з нами!
9
Іващенко Катерина, учениця 3 кл., поезія «Сплету Шевченку я вінок»
Сплету Шевченку я вінок
З найкращих, що в саду, квіток:
з барвінку, чорнобривців, м’яти,
щоб дух Вкраїни відчувати.
Хай спочива Пророк Тарас.
Шанують генія всі в нас.
Його ми йменням гордимось,
Бо українцями звемось!
Євген Винник, учень 7 кл., поезія «Я знову відкриваю «Кобзаря»
Я знову відкриваю «Кобзаря»
І з «Наймичкою» йду в безмежне поле,
І плач мій лине схилами Дніпра,
Полинний, гіркий плач: «О доле! Доле!»
І чисті сльози жалю, співчуття
Омиють душу, розтривожать серце,
Нехай тим дням не буде вороття,
Коли любов приносить лиш біду відверту.
Кохайтеся, чорноброві, радісні, веселі,
Нехай доля «Наймички» обійде ваш дім,
І весільна пісня задзвенить в оселі,
Де Тарас всміхається із портрета всім.
Хай юність наша піснею дзвенить,
Оспівана любов несе нам щастя,
Щоб краще сьогоденням дорожить,
Читайте «Кобзаря», так буде краще!
Руда Анастасія, учениця 8 кл.
Я знову відкриваю «Кобзаря»,
В віршах такі близькі слова:
Свобода, воля, рідний край.
Завжди їх, друже, пам’ятай!
Хто ще прославив би Дніпро,
Чиє б то зважилось перо?
То тільки він, поет наш славний,
Шевченко – він борець за правду!
За наше щастя, нашу долю,
За мирне небо, нашу волю,
За неньку – любу Україну,
За це боровся кожну днину!
10
Олеся Асланова, учениця 8 кл., поезія «Кобзар»
І знову відкриваєм Кобзаря –
І всі до нас вертаються знання.
Наш рідний край! Моя земля!
Рідненька матінко моя!
Навколо все, мов у раю:
І квіти, і пташки в гаю,
Немає кращої землі,
Де босоніж ходили ми.
Де зорі в небі ясно сяють
Там, де Шевченка прославляють.
Любіть, шануйте! Рідний край –
Як заповідь пам’ятай.
Вед.
Наш земляк Григорій Троян сприймав поетичне слово Шевченка як
художній орієнтир, а сам Кобзар для нього - незаперечний
авторитет, провісник долі.
Поезію «Пам’яті Кобзаря» читає донька автора –
Ольга Григорівна Несватова, учитель укр.мови та літератури.
В степу, край сивої могили,
Де брагу ночі п’ють орли,
Купавки сонце закотили
Й вогонь у балці розвели.
Відсвіття аркуші гортає,
Рядки підсвічує зоря:
Не вірші - долю свого краю
Читаю в батька Кобзаря.
Неначе зерна світлоокі,
У серце сіються слова:
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива...»
І блідий місяць зирить косо,
Мені схилившись на плече,
Мов жде: ось Відьма прийде боса,
В огні картоплі напече...
Бреде шляхами Катерина,
Несе у світ мале байстря,
Вдова весь вік чекає сина
Із війська білого царя...
11
Козак з татарином шаблює,
А Гонта спалює панів,
Русалка з дерева пильнує,
Танок дівчат і парубків.
А мати, мати молодая
На призьбі пестить немовля
Та кличе в няньки аж із гаю Владику ночі - солов’я...
Гортаєш сторінки шерхаті
І віриш в слово те святе:
Садок вишневий коло хати Веселим квітом зацвіте...
Зайдуть женці пшеницю жати,
Замріють в небі журавлі.
І буде Син. І буде Мати.
І будуть Люди на землі!
Поезію «Пам ’ять» Ярослава Шевчука читає
Вікторія Іванівна Шевчик, учитель укр.мови та літератури.
Рідна і близька глибина Твоїх очей
завше відзивається бурхливим
і млосним щемом.
В грудях народжується щось тепле-тепле
і ми тихенько розмовляємо, а потім,
лишаючи по собі відбитки німої правди,
довго блукаємо по завулках пам’яті.
І скільки разів я поринаю в Твої очі –
стільки разів Ти оживаєш в мені.
Поезію Генріха Акулова читає Тетяна Олексіївна Маменчук,
учитель укр.мови та літератури.
Стоїть, задумавшись на кручі,
Мов хоче знов заговорить,
Стоїть і слуха як ревучий
У синє море води мчить.
Він до свободи завжди линув,
Не раз в кайданах побував,
Та не злякався і не кинув
Того, за що він воював.
Народи завжди пам’ятають
Митця, поета, Кобзаря,
Який боровсь, щоб в ріднім краї
Жила щаслива і нова сім’я.
12
Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...»
Вед.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля...
Вед.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо!
Звучить пісня «Пророче Тарасе»
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа