close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
ЗМІСТ
ВСТУП
3
Наукові основи криміналістичного дослідження письма
4
Ідентифікаційні ознаки письма
Основи методики криміналістичного дослідження письма
Техніко-криміналістичне дослідження документів
6
14
16
Дослідження бланків документів
18
Дослідження відбитків печаток і штампів
25
Дослідження частково змінених документів
27
Встановлення схованої інформації
32
Криміналістичне дослідження аудіо- та відеодокументів.
35
Особливості огляду магнітних носіїв із записами і підготовка матеріалів для
фоноскопічної експертизи
37
ВИСНОВОК
41
ЛІТЕРАТУРА:
42
2
ВСТУП
Для вступу хочу зазначити, що суспільство в своїй діяльності дедалі
ширше використовує документи. При чому вслід за науково-технічною
революцією документи удосконалюються , стають зручнішими у використанні
і оснащуються все більш надійнішими засобами захисту від підробки. Але,
незважаючи на всі форми захисту документів злочинний світ знаходить
всілякі шляхи обходу всіх стадій захисту для підробки документів та
використовує їх для свої злочинних цілей. своїми діями вони наносять значні
збитки державі та її громадянам.
Саме
тому
криміналістичному
дослідженню
документів
у
кримінальному судочинстві приділено особливу увагу. Особливо у наш час,
коли злочини здебільш вчиняються не "кривавими діями" а інтелектуальним
шляхом.
3
Наукові основи криміналістичного дослідження письма
Письмо
—
один
зі
способів
фіксації
мови.
Визначальними
особливостями його на відміну від усного мовлення й інших способів фіксації
(на магнітну стрічку, наприклад) є закріплення на папері чи іншому матеріалі
і передача інформації, змісту мови за допомогою символів, знаків, букв.
У письмі виділяються дві сторони: значеннєва (письмова мова) і
технічна, чи графічна (графіка виконання — почерк).
Письмова мова — це зміст документа (понятійне наповнення) і мовні
засоби, якими воно виражається. Почерк — система рухів при виконанні
письмових знаків.
При
дослідженні
письма
аналізу
піддається
весь
комплекс
характеристик рукописного тексту, тобто як значеннєва, так і графічна
сторони, хоча по них вирішуються різні задачі: по письмовій мові
встановлюється автор документа, по почерку — його виконавець.
Можливість встановлення автора і виконавця рукописного документа
ґрунтується на індивідуальності і сталості (стійкості) письмово-мовних і
графічних навичок кожного з пишучих. Формування і розвиток цих навичок і
прояв зовні ґрунтуються на ідентифікаційних ознак письма і протікає
відповідно до психофізіологічного вчення академіка І. П. Павлова про вищу
нервову діяльність людини.
Навички письма формуються під впливом мовного середовища,
навчання, роботи, у тому числі і письмової практики, особливостей фізичних і
психічних рис особистості індивідуума.
У процесі оволодіння навичками письма від пишучого вимагаються
свідомі, цілеспрямовані зусилля у виборі лексичних засобів, у дотриманні
граматичних і стилістичних норм, правил правопису письмових знаків. Надалі
в результаті тривалого тренування навички письмо стає автоматизованим,
увага пишучого в основному зосереджується на змісті документа, а не на
мовних і графічних засобах його вираження.
Автоматизированность навички письма, зв'язок його з вищою нервовою
4
діяльністю і мисленням людини лежать в основі індивідуальності і стійкості
письма в часі.1
Кожній людині властиві особливі, характерні тільки для нього навички
письма. Індивідуальність письма виявляється в сукупності відображень
ступеня грамотності, характеру стійких граматичних помилок, специфіки
словникового запасу (використовуваної лексики), манери викладу думок на
папері,
особливостей
накреслення
письмових
знаків.
Індивідуальність
здобуваються людиною в процесі навчання і практичної діяльності. Навички
визначаються неповторністю комплексу фізіологічної, психічної й анатомічної
структури особистості.
Навички письма, будучи сформованими, стають, по словам І. П.
Павлова, «костяними», важко змінюваними, закріплюються у вищій нервовій
системі у вигляді своєрідного динамічного стереотипу настільки міцно, що
людина не може вільно змінити їх по першому бажанню. Разом з тим І. П.
Павлов допускав настання деяких часткових змін у навикових діях,
пояснюючи їхньою можливістю переходу зі звичайного динамічного
стереотипу на новий як реакцію на зміни навколишнього середовища. Однак,
будучи менш стійкими у фізіологічному відношенні, нові нервові зв'язки при
поверненні до первісних зовнішніх умов поступаються місцем старим, більш
міцним зв'язкам.2
На стійкість прояву навичок письма в значній мірі впливає ступінь
фіксації (автоматизації) стереотипу у вищій нервовій системі. Чим вищий цей
ступінь фіксації, тим важче проходить перебудова навички, і навпаки, чим
слабкіший стереотип (або він ще остаточно не склався), тим легше
змінюються закріплені ним навичкові дії.
Автоматизованість письма виявляється доти, поки воно виконується в
«нормальних» умовах, у яких формувався стереотип. Різка однократна зміна
1
Психодиагностика почерка. Китаев Н. «Законность», 1997, №8.
2
Криминалистика. Под. ред. д-ра юрид. наук проф. И.Ф. Пантелєєва, Н.А. Селиванова, -М, "Юридическая
литература". 1998.
5
умов (цільового призначення письма, фізичних чи психічних перевантажень,
навмисного перекручування письмової мови чи почерку) приведе до
припинення чи значного ослаблення автоматизованості виконання письма, до
виконання
його
під
посиленим
контролем
свідомості.
Однак
через
короткочасність нових умов сформована раніше манера письма не руйнується
і сталі нервові зв'язки лише тимчасово гнітяться. При поверненні до первісних
(«нормальних») умовах (письму без штучного перекручування) автоматизація
навичок цілком відновлюється.
Наукові положення про нашарування нових нервових зв'язків на старі,
тривале збереження і можливості регенерації останніх мають практичне
значення в криміналістичній експертизі письма. Явище збереження старого
стереотипу виявляється навіть при спробах навмисного перекручування
особливостей письмової мови і почерку. Який би спосіб маскування
індивідуального письма при цьому не використовувався, власні навички,
закріплені стереотипом, що виробилися, зберігаються, і деякі з них
відображаються в перекрученому письмі.
Індивідуальність письма, сталість проявів у письмі особливостей
письмово-мовних і графічних навичок дозволяє використовувати їх в
криміналістичних цілях — з метою ідентифікації особистості автора і
виконавця документа.
Ідентифікаційні ознаки письма
У процесі дослідження письма вивчаються письмова мова, топографія
письма і почерк. Ідентифікаційні ознаки письма являють собою особливості,
що виявляються в елементах письмово-мовних і графічних навичок
індивідуума3.
Письмова мова. У суспільній, виробничій, науковій і іншій діяльності
письмова мова несе різне інформативне навантаження. За допомогою неї
фіксуються і передаються повідомлення про факти, події, явища, поняття, ідеї,
тобто визначений зміст, конкретний зміст.
3
Криминалистика. Под ред. д-ра юрид. наук, проф. В.А. Образцова., М., Юристъ, 1997.
6
Разом з тим, як і будь-яке суспільне явище, письмова мова має і свою
форму, у яку вібраний її зміст, — мовні засоби, що матеріалізують думки, які
містяться в ній, у виді словникового запасу, вжитого у визначених
синтаксичних конструкціях, у тому чи іншому ступені відповідних нормам
літературної мови.
В основі криміналістичного дослідження письмової мови лежить
визначення особливостей письмово-мовних навичок. У силу відображення
сформованих у центральній нервовій системі умовно-рефлекторних зв'язків ці
навичкові особливості складаються в одну особистість, що індивідуалізує,
сукупність і можуть бути використані як ідентифікаційні ознаки з метою
встановлення автора досліджуваного документа. Ці ознаки можуть виглядати
у виді відповідності нормам, у межах яких вони формувалися, у виді окремих
стійких відхилень від прийнятих норм, що є наслідком слабкого розвитку чи
відсутності взагалі навичок у визначених нормах.
Ідентифікаційними ознаками письмової мови є граматичні, лексичні і
стилістичні особливості письма. Аналізу ознак письмової мови передує
ознайомлення зі змістом документа.
Зміст документа — не ознака письмової мови, а сама письмова мова,
зміст інформації, що викладається. Зміст не має такої чіткої індивідуальності,
як мовні засоби, якими воно виражається. Разом з тим у змісті документа
(може бути закладена така фактична інформація, що може виявиться
корисною при проведенні оперативно-рошукових міроприємств.
При ознайомленні із змістом аналізуються:
а) тема (основний зміст висловлення) і ідейна спрямованість документа;
б) відомості фактичного характеру, посилання на джерела і використані
матеріали;
в) згадування автора про себе.
Граматичні ознаки письма являють собою особливості чи дотримання
порушення нормованого граматичного ладу мови.
Граматичні особливості мови виявляються в практиці застосування
7
правил орфографії, синтаксису і пунктуації. Засвоєння граматичного ладу
мови відбувається поступово з раннього дитинства шляхом наслідування мови
дорослих, шляхом читання (самоосвіти) і, нарешті, шляхом вивчення в школі
нормативної граматики. Однак під впливом побутової мови, місцевих
діалектів, недостатнього засвоєння правил, а також у силу часткових змін,
внесених час від часу в правила правопису з метою їхнього упорядкування і
спрощення, у письмі нерідко формуються стійкі відступи від граматичних
норм.
Лексичні ознаки— характерні для пишучого сукупність мовних засобів
і особливості використання їх для вираження думок на папері. Такими
мовними засобами є лексика і фразеологія засоби.
Лексика розглядається як словниковий запас, сукупність слів, активно
уживаних
автором,
Як
загальну
характеристику
лексика
автора
досліджуваного документа може бути визначена як бідна чи багата. Разом з
тим у ній можуть бути виявлені деякі особливості, що можуть мати значення
ідентифікаційних ознак. Такими особливостями можуть бути застарілі слова,
що вийшли із сучасного активного літературного вживання (архаїзми); нові
слова, що порівняно недавно ввійшли в мову науки, техніки й в інші сфери
спілкування (неологізми); слова, вживання яких характерно для осіб, спільних
за родом своєї діяльності, професії (професіоналізми); слова
таємного
(засекреченого) жаргону визначених соціальних груп; слова, характерні для
визначеної територіальної одиниці (діалектизми).
Фразеологія — сукупність стійких сполучених слів, що визначають
щось єдине за змістом. Характер фразеологічних оборотів дозволяє оцінити
головним чином умови виховання і рівень освіти особи. Так, обороти типу
«ловити рибу в мутній воді», «танцювати під чужу дудку і т.п. можна вважати
прийнятними для будь-якої людини, а обороти «геркулесові стовпи а,
«лебедина пісня», «сізіфов труд» —типовими для осіб, що одержали вищу
освіту і добре начитані4.
4
Возможности судебно-почерковедческой экспертизы. Погибко Ю. «Законность», 1992, №4/5
8
Зображувально-виразні засоби — це вираження, вживані в переносному
значенні (метафора, іронія, алегорія, гіпербола, порівняння) і так звані
стилістичні фігури (градація, антитеза, риторичні питання й інші мовні
прийоми).
Зображувально-виразні засоби вводяться для посилення дієвості мови,
додання їй образності і сили. Створюючи образ, що запам'ятовується, вони
поглиблюють розуміння основного, головного в описуваних подіях. Ступінь
володіння зображувально-виразними засобами в письмі, як і всі лексичні
особливості в цілому, може в деякому роді свідчити про рівень розвитку
автора, досвід його у викладі думок, про суспільну і професійну групу, до якої
належить автор.
Стилістичні ознаки — характерна для автора манера викладу думок, що
полягає в побудові окремих речень і тексту в цілому, доборі лексики,
уживанні
зображувально-виразних
засобів
мови
відповідно
до
функціонального призначення мови, функцією мови в тій чи іншій сфері
людської діяльності. Серед функціональних (жанрових) стилів виділяються
науковий, публіцистичний (газетно-журнальний), офіційно-документальний
(канцелярський),
виробничо-технічний,
художньо-белетристичний
і
епістолярний (побутовий) стилі, специфіка кожного з якого обумовлюється
цільовим призначенням документа, емоційним і психічним станом автора, а
також його навиковими особливостями вираження думок у відповідності з
індивідуальними звичками і нахилами.
У практиці розслідування злочинів дослідження письмової мови
проводиться з метою встановлення автора документа. Процес встановлення
автора містить у собі неідентифікаційні дослідження на першому етапі —
визначення передбачуваного вигляду й ідентифікаційні дослідження на
другому етапі. Судження про автора можуть бути висловлені у відношенні
його
статевої
належності,
національності,
освіти,
віку,
професії
(спеціальності), місця роботи і проживання й інші даних, що його
характеризують. Ідентифікація автора по письмовій мові проводиться на
9
основі порівняльного дослідження сукупності граматичних, лексичних і
стилістичних особливостей його письмово-мовних навичок.
Топографія письма. Топографія письма — це розміщення тексту на
листі паперу. Ідентифікаційні ознаки топографії — звичні для даної особи
особливості такого розміщення.
Топографічними ознаками є:
1. Поля — відступи від краю папера праворуч, ліворуч, зверху, знизу.
Оцінюються з погляду наявності (чи відсутності), розміру (великі, середні,
малі), форми (рівномірні, що звужуються, що розширюються).
2. Абзаци — частини тексту з закінченою думкою. Відзначається
наявність чи відсутність виділення і спосіб виділення (відступи нового рядка,
збільшений інтервал між абзацами, сполучення відступу нового рядка і
збільшення інтервалу й ін.).
«Новий рядок оцінюється по розміру її відступу від лінії початку рядків.
3. Розташування рядків — стосовно горизонталі на нелінійованому
папері (горизонтальні, що піднімаються чи опускаються), за формою (прямі,
опуклі догори, увігнуті вниз) чи стосовно ліній типографського графлення на
лінійованому папері (над лініями, на лініях, без дотримання ліній графлення).
4. Переніс слів. Деякі особи не роблять переноси, заздалегідь кидають
рядок і переходять на наступний, ущільнюють букви чи загинають закінчення
рядка догори чи донизу. При наявності переносів знаки переносу можуть бути
у вигляді однієї чи двох рисок, розмір їх може бути великим чи малим, форма
— пряма, опукла, увігнута, розташування стосовно рядка — посередині чи зі
зсувом, вгору чи вниз аж до розташування нижче лінії рядка, стосовно
горизонталі — горизонтальні і що піднімаються чи опускаються.
5. Виділення слів — акцент на окремі слова чи групу слів. Способи
акценту — підкреслення одно- чи двухштриховою, прямою, хвилястою,
суцільною, пунктирною лінією; збільшення розміру букв й ін.
6. Вставки пропущених слів і букв. Способи вставок можуть бути
різноманітними: з використанням коректурних знаків, «галочки» і ін.
10
7. Розташування звертання (адресата), підписа, дати, нумерації сторінок.
Зазначені реквізити можуть розташовуватися по-різному стосовно листа
паперу й основного текста, рядка, горизонталі. Крім розташування звертається
увага на спосіб виконання, особливо нумерацію сторінок і дату 5.
Топографічні ознаки письма використовуються для ідентифікації автора
і виконавця в сполученні як з ознаками письмової мови, так і з ознаками
почерку в рукописному документі. Цінність їх полягає в тому, що виконання
їх найчастіше відбувається автоматично, без контролю свідомості, тому вони
можуть зберегтися навіть при штучному маскуванні (перекручуванні) письма.
Почерк. Почерк — це графіка письма, обумовлена виробленою
системою рухів руки. Особливості таких рухів, що відбивають особливості
фізіології і психіки особистості, складають ідентифікаційні ознаки почерку.
Ознаки почерку поділяються на загальні і часткові.
Загальні ознаки характеризують почерк у цілому. Загальними ознаками
є:
1. Виробленість почерку — технічна пристосованість почерку до
швидкого
письма. Виробленість залежить від
ступеня
автоматизації,
виробленості рухів руки. Почерки за цією ознакою можуть бути виробленими
(добре виробленими), середньої і малої виробленості. У почерку
виробленості
спостерігається,
з
одного
боку,
високої
багатоваріантність
(варіаційність) букв у залежності від їхнього місця в слові і сполученні з
іншими буквами, з іншої сторони - однотипне виконання різних букв.
2. Загальний тип почерку. За цією ознакою почерки можуть бути
простими (близькими до «учнівського»), спрощеними й ускладненими
(вигадливими). Спрощені почерки — це, як правило, добре вироблені
("швидкі"), важкочитаємі почерки зі спрощеним написанням букв, зв'язків між
ними. Ускладнення найчастіше вводяться в надрядкові і підрядкові елементи
букв для їх прикраси.
5
Способ выполнения нумерации страниц, даты, знаков переноса характеризует эти элементы письма с точки
зрения привычной для исполнителя графики.
11
3. Загальний напрямок рухів у почерку. Більшість почерків є
лівоокружними (з рухами проти часової стрілки). Рідше зустрічаються
правоокружні почерки і почерки з кутастими зв'язками елементів букв.
4. Розмір почерку. Відповідно до висоти рядкових елементів букв
почерки можуть бути дрібними (до 2 мм), середніми по розміру (від 2 до 5
мм), великими (5 мм і більше).
5. Нахил почерку. Почерки в основному правонаклонні (з кутом у 55—
70°), рідше — прямі і лівонаклонні.
6. Розгін почерку — співвідношення висоти двухштрихових малих літер
до їхньої ширини й інтервалів між буквами. У залежності від цього
співвідношення почерки можуть бути розгонистими, середніми по розгоні і
стиснутими.
7. Ступінь напруженості почерку. Визначається по кількості букв,
написаних складно, без відриву ручки від паперу. Якщо кожна буква пишеться
окремо, без зв'язку з іншими чи буквами зв'язується не більш двох букв, —
почерк вважається уривчастим; при зв'язку трьох-чотирьох букв — середнім
по ступені напруженості; п'яти букв і більш —напруженим.
Загальні ознаки почерку є ознаками групового значення. Вони
визначають подібність чи розходження почерків у досліджуваному документі і
порівнюваних зразках. Вони використовуються при первісному доборі
матеріалу для наступного дослідження його по особистих ознаках.
Особисті ознаки — це особливості виконання окремих письмових
знаків з погляду відхилення їх від норм шкільних типових прописів і
загальних характеристик почерку. Такі відхилення можуть мати місце в будьяких штрихах (елементах) букв: початкових (попередніх) і заключних,
основних і сполучних, овалах і півовалах, надрядкових і підрядкових,
написаних лівоокружним чи правоокружним рухом, зв'язаних між собою з
утворенням петлі, кутоватості, шляхом примикання.
Усе різноманіття особистих ознак може бути класифіковане 4 групами:
12
1) особливості напрямку руху при виконанні письмових знаків і їхніх
елементів;
2) особливості зв'язування письмових знаків і їхніх елементів;
3) особливості співвідношень письмових знаків і їхніх елементів по розміру,
нахилу і розгону;
4) положення точок початку і закінчення штрихів письмових знаків і спосіб
їхнього виконання.
Ідентифікаційна значимість, цінність особистої ознаки залежать від
частоти зустрічі його в почерках інших осіб, що пишуть мовою
досліджуваного документа. Чим нижче частота зустрічальності, тим вища
цінність ознаки при встановленні виконавця.
Дослідження почерку виробляється з метою можливого судження про деякі
соціально-демографічні характеристики виконавця рукописного документа
(статі, віку, професійної належності), психічного стану (захворювання і
розладів)6 з метою його ідентифікації. На стать, вік, професію виконавця
можуть указати виділені приватними методиками ознаки класифікаційного
зв'язку
досліджуваного
почерку
з
почерками
визначеної
соціально-
демографічної групи пишучих. Психічний стан може бути визначених по
порушеннях координації рухів і деяких інших ознак, що є наслідком якихнебудь психічних розладів. Наявність чи відсутність тотожності виконавця
встановлюється в результаті порівняльного дослідження комплексів ознак
почерку і топографії в досліджуваному документі і зразках, неповторність
яких оцінюється не тільки по суб'єктивному досвіді експерта, але і на основі
використання математичних даних про ідентифікаційну значимість окремих
ознак і комплексу в цілому.
Крім установлення виконавця рукописного документа ознаки почерку
використовуються також при дослідженні підписів. При цьому в підписах,
підроблених шляхом підмалювання (без використання технічних засобів),
6
Неидентификационные исследования могут быть проведены для решения и других вопросов: физического
состояния пишущего, условий письма и др.
13
можуть бути виявлені не тільки ознаки невідповідності їх справжнім підписам
особи, від імені якої вони зроблені, але й ознаки почерку особи, що підробила.
Основи методики криміналістичного дослідження письма
Криміналістичні дослідження письма — авторознавча і почеркознавча
експертизи проводяться за постановою слідчого у відповідності зі ст. 196
КПК.
Підібравши
матеріали
для
ідентифікаційного
дослідження,
слідчий
направляє їх експерту разом з постановою і довідкою, у якій викладені
обставини справи і інші матеріалами, необхідність у яких може виникнути при
вирішенні зазначених у постанові питань.
Процес ідентифікації автора і виконавця документа, особи, що зробила
підпис у документі, складається, як і в інших ідентифікаційних експертизах, з
декількох послідовних етапів (стадій): попереднє дослідження (огляд)
матеріалів, що надійшли, роздільний аналіз об'єктів, порівняльне дослідження,
оцінка результатів порівняння і формулювання висновків експерта.
Попереднє дослідження полягає в ознайомленні з постановою про
призначення експертизи, з обставинами справи й в огляді матеріалів, що
надійшли. При цьому усвідомлюється задача дослідження, визначається
придатність зібраного
матеріалу для
вирішення
поставлених питань,
встановлюється наявність чи відсутність штучних змін (перекручувань) ознак
письмової мови і почерку в документах, автора і виконавця яких потрібно
встановити, вирішується питання про те, чи є автор досліджуваного документа
одночасно і його виконавцем.
Штучні зміни письмової мови можуть бути встановлені по наявності
грубих граматичних помилок орфографічного і синтаксичного характеру при
добре виробленому почерку, по наявності помилок у простих за написанням
словах і реченнях і правильному написанні складних слів і синтаксичних
конструкцій.
14
Перекручування почерку робиться з метою маскування свого почерку чи
імітації почерку (наслідування почерку) іншої особи. Маскування може бути
зроблено шляхом письма лівою рукою, друкованими літерами, зі зміною
загальних (виробленості, розміру, нахилу, розгону) і особистих ознак (форми і
розміру надрядкових і підрядкових елементів, зміни напрямку руху при
виконанні письмових знаків, їхніх зв'язків). Підстроювання під почерк іншої
особи найчастіше має місце при підробці підписів. При цьому в підписі
можуть з'явитися ознаки замальовки письмових знаків. Підроблювач
змушений сповільнювати рухи руки, робити зупинки, щоб зорієнтуватися в
способі виконання наступних штрихів, підмальовувати (підправляти) окремі
елементи букв і розчерку.
Результати
попереднього
дослідження
дозволяють
вибрати
методи
подальшої роботи з документами.
Роздільний аналіз порівнюваних документів виробляється з метою
виділення ознак письма (письмової мови і почерку), що можуть бути
покладені в основу висновку про чи наявність відсутність тотожності автора
чи виконавця.
Ретельній розробці піддається весь комплекс ознак, що можуть бути
виділені для наступного порівняння. Виділення ознак звичайно починається з
досліджуваних документів. На листі папера у відношенні кожного з них (якщо
їх не багато) фіксуються загальні характеристики й окремі особливості
письмової мови, топографії, загальні і особисті ознаки почерку.
Особисті ознаки почерку розробляються шляхом замальовки з розмітки
особливостей виконання усіх варіантів письмових знаків на початку, середині
і кінці слів. В ідентифікаційний комплекс включаються ті з них, що відповідно
до таблиці частоти зустрічальності володіють найбільшою інформативною
значимістю.
Така ж кропітка робота проводиться й у відношенні зразків рукописного
тексту осіб, підозрюваних у авторстві чи виконавстві.
Виділені ознаки піддаються порівняльному дослідженню, у процесі якого
15
виявляються збіги чи розходження в них, дається оцінка співпадаючими чи
відрізняючим ознакам окремо і комплексам в цілому, формується висновок
про наявність або відсутність схожості. Позитивний висновок про тотожність
виконавця по почерку об’єктивно перевіряється математичними методами —
розрахунком надійності неповторності сукупності ознак, покладених в основу
висновку по дослідженню.
У результаті дослідження підпису в документі може бути встановлений не
тільки факт підробки, що мала місце, але й у ряді випадків може бути
встановлено й особа, що зробила підробку.
У залежності від характера виділених у процесі роздільного аналізу
ознак і результатів порівняльного дослідження висновки експерта можуть
бути сформульовані в категоричній чи вірогідній формі з вказівкою ступеня
імовірності. У тих випадках, коли порівнювані (найчастіше це досліджувані)
документи не містять комплексу ознак, необхідного для якого-небудь
висновку (навіть у вірогідній формі), експерт вправі відмовитися від дачі
висновку, обґрунтовано мотивувавши своє відмовлення.
Техніко-криміналістичне дослідження документів
Крім судового почеркознавства і судового авторознавства галуззю
криміналістичної техніки є техніко-криміналістичне дослідження документів,
у якому в залежності від специфіки об'єкта виділяють дослідження:
 повністю підроблених документів (дослідження бланків);
 документів, виконаних на друкованих пристроях (дослідження
машинописних текстів, касових чеків і т.п.);
 відбитків печаток і штампів;
 частково підроблених документів;
 документів, оснащених засобами захисту від підробок.
У ході цієї діяльності можуть бути вирішені наступні задачі.
1. Встановлення способу виготовлення документа і його частин.
2. Ототожнення:
 конкретних предметів (друкувальних машин, друкованих форм,
16
печаток, штампів, компостерів, касових апаратів, що пишуть
приладів, принтерів і т.д.);
 цілого вроздріб;
 осіб,
що
друкують
документ
(ідентифікація
особистості
по
особливостях навички),
3. Встановлення факту і способу внесення змін у документ.
4. Встановлення схованої інформації — виявлення залитих, замазаних
текстів, відновлення спалених документів і т.д.
5. Відновлення первісного виду документа.
6. Визначення часу виготовлення документу.
Всі ці задачі вирішують шляхом дослідження наступних об'єктів:
 офіційні документи — документи, що засвідчують особистість, а
також інші документи, що свідчать, наприклад, про наявність чи відсутність
товарно-матеріальних цінностей, відомості, лікарняні аркуші і т.п. (реквізити:
відбитки друкованих форм, рукописні тексти, фотознімки на документах,
компостерні позначення);
 матеріал, на якому виготовлений документ (папір, картон і т.п.),
засобу, за допомогою яких він заповнений (графіт олівців, зміст стержнів
кулькових ручок, туш, чорнило, різні барвники і т.п.), допоміжні речовини
(клей, сургуч), а також речовини, використовувані для часткової чи повної
зміни документа (їдкі речовини, розчинники і т.п.);
 технічні засоби і пристрої, використовувані для виготовлення бланків
офіційних документів чи їх реквізитів (знакодрукуючі пристрої, літери
шрифту, печатки і штампи, знаряддя письма — авторучки, олівці,
компостери, перфоратори, знаряддя для знищення штрихів підчищенням
тощо), або для внесення змін у раніше виготовлені документи;
 нетипові для даного виду експертиз об'єкти, на яких могли
залишитися слабовидимі чи невидимі записи (шматки фанери, тканина,
кераміка, дерев'яні кришки тощо);
 порівняльні об'єкти — зразки, подані на вивчення особою чи органом,
17
що призначив експертизу, або виготовлені експертом у ході дослідження.
До призначення експертизи документи повинні бути оглянуті слідчим.
При цьому необхідно дотримуватися визначених правил огляду, а саме:
а) дбайливе відношення до документів, особливо до старих. Для цього
документ необхідно помістити між двома прозорими пластинами скла (за
винятком документів із втисненими текстами, що зберігаються в коробках)
Особливої обережності необхідно дотримуватися зі спаленими (обвугленими
і спопелілими) документами;
б) документи необхідно оглядати при оптимальному освітленні
(наприклад, огляд документа в боковому світлі з метою виявлення слідів
підчищення). Крім штучних освітлювачів при огляді рекомендується
використовувати й інші технічні засоби, що не тягнуть за собою ушкодження
документа
(лупи,
УФ-освітлювачі,
електронно-оптичні
перетворювачі,
світлофільтри і т.п.). Документи не можна піддавати тривалому впливу світла,
вологи, високої температури щоб уникнути істотних змін їхніх властивостей;
в) у ході огляду вивчається зміст документа, наявність чи відсутність
реквізитів, оглядається як лицьовий, так і зворотний бік документа
Дослідження бланків документів
Бланками (у перекладі з французького "бланк'' означає "білий")
називають аркуші папера з надрукованою (типографським способом) назвою і
частково надрукованим текстом, призначені для складання документів за
визначеною формою. Наприклад: накладні, квитанції, паспорта, листки
непрацездатності.
Бланки документів можуть виготовлятися із застосуванням форм
високоякісного друку, а окремі їх види — з форми орловського друку
(способом одержання багатоколірного зображення з однієї збірної друкованої
форми за один прогін. Наприклад, виготовлення паперових грошових знаків).
При високоякісному друці друкуючі елементи покриваються фарбою яка при
контакті з папером залишає злегка втиснені сліди з барвником (відбитки).
Контакт може бути прямий і непрямий (офсетний). При непрямому контакті
18
перенос шарів, покритих барвником, відбувається не з друкованих поверхонь,
а з барвної стрічки, що знаходиться між рельєфними друкованими знаками і
папером.
Існують і інші види друку — глибокий і плоский. При першому
друкуючі елементи трохи заглиблені. Ці заглиблення заповнюються
барвником, і при контакті з папером барвник залишається в заглибленні,
утвореному відбитком елементів. При глибокому — всі елементи (друкуючі і
недрукуючі) лежать в одній площині. Одержання відбитків відбувається за
рахунок різних фізико-хімічних властивостей при зіткненні з барвником.
Усі документи, видрукувані в друкарні, оснащені відповідними
реквізитами (номер замовлення, тираж, умовна позначка друкарні, у якій
даний бланк вироблений тощо).
Способи підробки бланків, як і документів взагалі, у значній мірі
детермінується поруч з обставинами, такими, як загальний рівень розвитку
науки і техніки, наявність спеціальної технічної літератури; можливість
придбання
необхідних
матеріалів;
рівень
освіти,
умінь
і
навичок
підроблювача, його здатність і кваліфікація.
Найбільш розповсюджені способи підробки бланків:
- малювання;
- друкування з виготовлених гравіюванням кліше;
- друкування з фотоцинкографічних кліше;
- друкування з набору типографського шрифту;
- друкування за допомогою копірів.
Кожний з них характеризується властивим йому комплексом ознак.
Для бланків, підроблених малюванням, характерні нестандартність
шрифту, нерівність ліній рядка, нерівномірність інтервалів між рядками,
словами і буквами. У штрихах (при збільшенні) видні сліди пишучого
приладу (у виді борозенок від кінчика пера); маються і граматичні помилки.
На відміну від барвників, що звичайно використовуються злочинцями,
типографська фарба не розчиняється у воді. Тому один зі способів перевірки
19
бланка — розчинення барвника штрихів.
Для бланків, підроблених за допомогою кліше, характерні наступні
ознаки:
 типографічний набір: порушення технічних правил набору у вигляді
неправильності виключок (забезпечуючих потрібну довжину рядка за рахунок
збільшення пробілів між словами); нерівномірність рядків, інтервалів між
рядками, словами, буквами; наявність у словах букв, різних по розміру;
заміна одних букв іншими, наявність граматичних помилок і перевернених
знаків;
 кліше, гравіроване вручну: нестандартність шрифту, наявність зламів
в овальних елементах знаків: звивистість рядків, наявність дзеркальних букв,
відхилення букв від вертикалі чи нерівномірний їх нахил; невідповідність
міжбуквених і міжслівних пробілів розмірам знаків; характерні "підтьоки"
барвника по краях штрихів;
 фотоцинкографічне кліше: схожість із справжніми бланками по
змісту, розміщення частин документа; розходження з оригіналом в
абсолютних розмірах і збігу всіх пропорцій; наявність дефектів, властивих
цинкографії: переривчастість тонких штрихів, нерівність країв штрихів,
забруднення між штрихами; непродруковування окремих елементів знаків
через їхнє руйнування при травленні кліше в кустарних умовах;
 бланки, надруковані за допомогою копірів способами: фотографічним
(фототелеграфний і діазотипний), електрографічним, електрофотографічним
(ксерографічним
і
електрофакс),
термографічним
(тормофакс),
магнітографічним), нерівні і нечіткі краї штрихів; нерівномірне, поверхневе
накладення шарую чи барвника в штрихах; відсутність окремих елементів у
знаках; зернистість структури штрихів; забруднений фон зображення; зміна
кольору барвників під впливом органічних розчинників.
Перераховані ознаки можуть бути встановлені в ході візуального огляду
з застосуванням 4-7-кратної лупи.
Підробка бланків за допомогою кліше чи копірів буває в ряді випадків
20
настільки кваліфікованою, що встановити її можна лише шляхом порівняння з
бланками, дійсність яких безсумнівна. Порівняння робиться по матеріалу
документів, їх розміру, наявності водяних знаків, накресленню шрифта,
кольору захисної сітки і т.д.
Основні питання, що ставляться на вирішення експертизи:
1) чи надрукований даний документ типографським шляхом і якщо ні,
то яким способом він підроблений;
2) чи надруковані документи з того самого набору (кліше, стереотипу) в
одній друкарні;
3) чи на одному і тому ж копіру надруковані бланки документів.
Вирішення третього питання основане на аналізі конструктивних і
технологічних особливостей копірів і знанні ознак, що відображаються на
сприймаючому матеріалі при копіюванні документа. Ідентифікація копірів
значно спрощується шляхом обчислення кваліфікаційних характеристик
фотокопіювальних машин. До таких характеристик відносяться: "тип паперу;
тип электрографічного проявника; здатність до зменшення в збільшенні
зображення, спосіб подачі папера, ідентифікаційні ознаки; спосіб плавлення;
барвна здатність; ступінь магнетизму; використання лазера; можливість
редагування. Зазначені ознаки, властиві копірам, установлені на сьогоднішній
момент. В міру подальшого розвитку копіювальної техніки і вивчення
групових і індивідуальних ознак кожного з копірів не виключається
можливість поповнення списку цих ознак, які дозволять вирішувати питання
як їхньої диференціації, так і ідентифікації7.
Експертна
методика
техніко-криміналістичного
дослідження
документів крім технічних засобів містить у собі комплекс методів,
використовуваних при дослідженні як реквізитів, так і матеріалів. До таких
методів відносяться: мікроскопічний (у тому числі метод фотоакустичної
спектроскопії для спектрального дослідження матеріалів письма в штрихах на
7
Багать С. А. Криміналістичне дослідження документів, виконаних засобами оперативної поліграфії.
Автореф. дисс. на змагання ученого ступеня канд, -юрид. наук М, 1997. С. 20
21
папері, рентгенівської, електронної мікроскопії), фотографія зі значним
збільшенням (а також в УФ і ІЧ променях, у струмах високої частоти,
застосування электрофотографії) методи хімічного аналізу (що дозволяють
визначити склад багатокомпонентних сумішей матеріалів документів), у тому
числі хроматографічні методи. Вони дозволяють витягати з об'єктів
криміналістично значиму інформацію з метою вирішення діагностичних і
ідентифікаційних задач.
§ 3. Дослідження машинописних текстів
Документи,
виконані
на
друкарських
машинах,
дуже
часто
використовуються при здійсненні розкрадань. По призначенню друкарські
машини поділяються на канцелярські, портативні, дорожні і спеціального
призначення (наприклад, при друкуванні нот). По способу дії — на механічні
й електричні. Друкарські машини поділяються на системи, всередині системи
— на моделі, що відрізняються один від одного якими-небудь технічними
даними — типом шрифту, алфавітом, клавіатурою, величиною каретки і т.п.
Наприклад, машини системи "Москва" поділяються на канцелярські і
портативні.
Кожна друкарська машина характеризується визначеними ознаками —
загальними і частками, що відображаються в надрукованому тексті.
Сукупність цих ознак індивідуальна і неповторна. До загальних ознак
відносяться: крок головного механізму, інтервал між рядками, комплект
знаків, марка шрифту.
Крок головного механізму — відстань, на яку переміщається каретка
при натиску на клавішу (іноді цей параметр називають кроком листа).
Визначається крок у такий спосіб. Виміряється відстань (за допомогою
штангенциркуля з точністю до 0,1 мм) між однойменними буквами, між
якими міститься 25—30 знаків, включаючи проміжки між словами. Потім
величину вимірюваного відрізка поділяють на кількість знаків з врахуванням
числа кроків і проміжків між словами.
Класифікація друкарських машин будується звичайно за схемою
22
(виходячи з числа знаків, що розміщаються на одному дюймі простору — 2.54
см) 8 знаків на дюйм — великий крок; 9 знаків — середній; 10 знаків —
дрібний. Крок головного механізму — ознака дуже стійка, що не змінюється в
процесі експлуатації (він може бути змінений лише при капітальному
ремонті).
Величина рядкових інтервалів. У надрукованому тексті ця ознака
виявляється як відстань між рядками по вертикалі. Для визначення величини
інтервалу в рядках необхідно знайти дві однойменні букви по вертикалі і за
допомогою
штангенциркуля
вимірити
відстань
між
їхніми
нижніми
закінченнями. Цю відстань поділяють на кількість інтервалів, що визначають
у такий спосіб (для точності варто зробити кілька вимірів і визначити
середню величину): якщо відстань між рядками машинописного тексту менше
висоти малої літери — текст надрукований через один інтервал;якщо
дорівнює висоті однієї букви — через 1,5 інтервалу; якщо дорівнює висоті
двох букв — через 2 інтервали і т.п.
Комплект знаків на клавіатурі. Різні системи пишучих машин мають
неоднакову кількість клавіш і, отже, кількість знаків. Відповідно до ДСТ
6912-69 у канцелярських машинах повинно бути 46 клавіш, у портативних —
45, у дорожніх — 44. Кількість письмових знаків, якими постачена
друкарська машина, може бути визначено по тексту при наявності в ньому
достатнього буквеного і цифрового матеріалу.
Характеристика шрифту. Шрифти відрізняються розмірами (висотою
заголовних і малих літер, шириною двох і трьох штрихових знаків), а також
малюнком.
По висоті шрифти поділяються на великі, середні, дрібні і дуже дрібні.
Варто враховувати, що комплекти шрифтів вільно продаються в магазинах,
маються в ремонтних майстернях і при необхідності в ході ремонту можуть
бути замінені. Тому при направленні матеріалів на експертизу слідчий
повинен повідомити експерту, чи піддавалася машина ремонту і чи були
замінені шрифти.
23
Приватними ознаками характеризуються властиві друкарської машини
та особливості її механізму і шрифту.
До приватних ознак, що виражають особливості механізму, відносяться:

зсув окремих знаків тексту по вертикалі і горизонталі;

неповнота відбитків по вертикалі;

нерівномірна інтенсивність фарбування відбитків;

розбіжність ліній основ заголовних і малих літер;

непаралельність рядків.
Приватні ознаки шрифту виникають як у процесі виготовлення літер,
так і при експлуатації машини. До них відносяться:

скривлення деталей малюнка;

непропорційне співвідношення окремих частин букв;

відсутність зарубок, крапкові вибої;

утворення сліпих ділянок.
Критерієм оцінки приватних ознак є їхня повторюваність у тексті.
Основними питаннями даного виду експертиз є:
1) яка система друкарської машини, на якій виконаний текст;
2) на одній чи різних друкарських машинах надруковані тексти
(фрагменти текстів);
3) чи не підроблялося додруковування тексту і на якій друкарській
машині (мал. 1);
4) до чи після ремонту машини був надрукований текст поданого на
дослідження документа;
5) ким з осіб, що виконали вільні й експериментальні зразки
машинописних текстів, надрукований досліджуваний документ;
6) одною чи різними особами надрукований документ;
7) коли (у який час) був надрукований документ (додрукований
фрагмент документа).
У тому випадку, якщо на дослідження поданий копіювальний папір з
відбитками машинописного тексту, експертизою може бути вирішене питання
24
ідентифікації цього тексту по зразках, виконаним на зазначеній машині.
До ознак тексту, виконаного з використанням копіювального паперу,
можна віднести наступні:

відсутність блиску в штрихах;

нечіткість країв штрихів у відбитках;

ореол навколо штрихів.
З розвитком комп'ютерних технологій і їхнім активним впровадженням
збільшилося
число
документів,
виконаних
на
ЕОМ.
Це,
по-перше,
друкувальні пристрої: мікрокалькулятори, клавішні обчислювальні машини
(фактурні, бухгалтерські і контрольно-реєструючі); по-друге — лазерні,
матричні і струйні принтери, електронні друкарські машини з пам'яттю.
Принтери можна класифікувати по: способам формування зображення
— послідовні, рядкові, сторінкові;: способам нанесення зображення на
сприймаючий матеріал — ударні, ненаголошені, безупинної, дискретної дії.
До ознак, що характеризують використовувані принтери, відносяться
мікроструктура, ширина штрихів, наявність чи відсутність блиску речовини
штрихів, характер країв штрихів, наявність ореолів навколо штрихових
знаків, наявність слідів тиску, відношення барвної речовини штрихів до
розчинників (вода, ацетон, спирт), наявність чи відсутність магнітних
властивостей речовини штрихів, реагування папера на ІЧ-промені.8
Дослідження відбитків печаток і штампів
Відбитки печатки (штампа) є дуже важливими реквізитами документів і
проставляються з метою посвідчення зафіксованих фактів.
Печатки і штампи виготовляються в штемпельно-граверних майстернях
за спеціальною технологією з каучуку, металу, полімерних матеріалів.
Справжні
печатки
(штампи)
характеризуються
ознаками,
що
відбиваються у відбитках:
8

відповідність малюнка букв малюнку типографського шрифту;

відсутність у тексті граматичних помилок;
Див. Багать С. А. Указ- соч. С. 14—15
25

рівномірність інтервалів між буквами і словами;

симетричність
розташування
фрагментів
печатки
щодо
її
оригіналу;

наявність геометрично правильних окружностей, що утворюють
лінії рамок, центр яких знаходиться в одній точці;

розташування продовжних осей букв по напрямку радіусів
зовнішньої окружності.
Криміналістичним дослідженням відбитків печаток вирішуються
наступні питання:
1) який спосіб нанесення відбитка, вид кліше і спосіб його
виготовлення;
2) чи нанесений відбиток (відбитки) печаткою (штампом), зразки
відбитків якої (чи сама печатка) представлені на експертизу;
3) одним чи різними кліше нанесені відбитки;
4) яке зміст тексту даного відбитка чи печатки штампа;
5) яким способом виготовлене підроблене кліше;
6) чи не скопійований відбиток на досліджуваному документі з
відбитків печатки (штампа) на документах, представлених для порівняння.
Відбитки печаток і штампів підробляються такими способами:

замальовка відбитка на документі;

виконання відбитка підробленим кліше;

перекопіювання справжнього відбитка з іншого документа;

виконання відбитка за допомогою намальованого кліше.
Ознаки нанесення відбитків печаток і штампів шляхом замальовки чи
використання гравірованих, формованих кліше принципово не відрізняються
від ознак виготовлення бланків документів цими ж способами.
При безпосередньому малюванні відбитка (печатки) на документі в ході
огляду можуть бути виявлені: невідповідність букв типографському
стандарту; наявність у штрихах часток барвника олівця; прокол у центрі
відбитка.
26
Відбитки,
відтворені
вирізаними
кліше,
характеризуються:
незграбністю букв; нерівністю штрихів; нерівномірними інтервалами між
буквами і словами; різною конфігурацією і розміром однойменних букв;
наявністю дзеркальних елементів. Для відбитків кліше, виготовлених
способом набору типографських чи літер за допомогою формування
характерна: відсутність радіальності в розміщенні букв, скривлення лінії
рядка, несиметричний розміщення тексту, наявність помилок. Однак форми
букв у цих випадках відповідають типографському стандарту. Відбитки
печаток, нанесені шляхом перекопіювання їх зі справжніх, характеризуються
наступним: слабозафарбованим зображенням відбитка; нечіткі границі
штрихів; неоднакове світіння ділянки документа, на якому розташований
відбиток,
з
іншою
скуйовдженість
його
волокон
частиною
папера
і
в
ультрафіолетовому
відсутність
глянцю
у
промінні;
відбитку;
переривчастість ліній.
Дослідження частково змінених документів
Підроблені
документи
можуть
складатися
як
за
допомогою
виготовлення бланка і його реквізитів, так і внесенням у справжній документ
додаткових
зведень
(дописка),
зміною
первісного
тексту
способом
підчищення, повного чи часткового видалення тексту (травлення), заміною
окремих частин документа, зміною реквізиту (переклеювання фотокарток).
Дослідження текстів, змінених шляхом дописки. Дописка може бути
виконана як особами, що написали текст справжнього документа, так і
іншими особами прагнучи зробити її непомітною, застосовують аналогічний
пишучий прилад, того ж кольору чорнило. Запис розміщають так, щоб
дописка не була помітною. Різновид дописки — домальовування, при якій
зміна первісного змісту документа здійснюється шляхом додавання окремих
штрихів, що змінюють колишні букви чи цифри (мал. 1).
27
Рис. 2. Зміна цифри шляхом домальовування окремих штрихів (стрілкою вказаний штрих від
первісної цифри)
До основних ознак, по яких можна встановити дописку, відносяться:
 протиріччя між змістом приписок і основним текстом;
 розміщення записів відносно линовок, країв документів;
 розходження у відтінку і речовині штрихів;
 розходження в розгоні почерку.
Приймаються до уваги й ознаки почерку (загальні і часткові). Факт
дописки встановлюється при огляді документа в минаючому і боковому світлі
з застосуванням лупи і світлофільтрів, а також у ході дослідження документа
в УФ і ІЧ променях, у струмах високої частоти, при застосуванні дифузнокопіювального методу, паперової і тонкошарової хроматографії.
Основне
питання,
що
вирішується
за
допомогою
експертного
дослідження: чи немає на документі слідів зміни тексту шляхом дописки?
Методика дослідження тексту: використання мікроскопії, зйомки в ІЧ
променях, копіювальних методів, метод щупового профілювання і т.д.
Дослідження документів, змінених шляхом підчищення, т. ємеханічного видалення штрихів чи якого-небудь позначення.
Речовина штрихів зазвичай видаляється гумкою, дрібним наждаком,
гострим предметом (лезом ножа. бритвою, голкою).
Ознаки механічного впливу на матеріал документа встановлюють
візуальним спостереженням при боковому освітленні:
 скуйовдженість волокон паперу;
 зменшення товщини папера на ділянці підчищення;
28
 ушкодження ліній графлення, захисної сітки, розпливи барвника;
 повне чи часткове зникнення глянцю поверхні папера.
Ознаки, що свідчать про наявність штрихів первісного тексту:
 частки барвника, що не відносяться до тексту, окремі частки барвника,
розташовані в слідах тиску пишучого приладу;
 утоньшення папера, по своїй конфігурації відповідно накресленню
письмового знака;
 втиснені сліди букв і цифр, якщо підчищенню піддавалися олівцеві
штрихи.
Часто з метою маскування підчищена ділянка папера пригладжують. У
результаті можуть утворитися сліди так названого полірування, що добре
видно при боковому світлі. У ході експертного дослідження документа крім
ознак його зміни можливо встановити зміст тексту, вилученого підчищенням.
Для цього застосовується кольородільнича зйомка, що контрастує, зйомка в
УФ і ІЧ променях, дифузно-копіювальний метод, зйомка на просвіт і в
падаючому світлі. Якщо підчищення зроблене на документі, виконаному на
високоякісному папері, рекомендується обробити поверхню документа
парами йоду чи дрібнозернистими порошками. Більш інтенсивне осідання
порошків на окремих частинах поверхні документа є свідченням підчищення9.
Основні питання, що вирішуються даною експертизою:
1) чи піддавався зміні первісний текст документа;
2) чи не піддавалися записи підчищенню;
3) чи був раніше на відповідній ділянці запис крім того, що існує тепер,
вилучений шляхом підчищення.
Повна і часткова заміна тексту шляхом травлення,
тобто
знебарвлення записів шляхом впливу на них різними хімічними реактивами.
Травленню піддаються відбитки печаток і штампів у всяких документах.
Ознаки, що дозволяють встановити факт травлення при візуальному
огляді і з застосуванням УФ променів:
9
Криміналістика. Під ред. академіка П.Д. Біленчука. –К., "АТИКА" 1998.
29
 порушення проклейки папера;
 зміна кольору папера в тих місцях, де впливав реактив;
 ушкодження папера (наявність тріщин, крихкість, ламкість і т.п.);
 знебарвлення (чи зміна кольору) захисної сітки й інших друкованих
елементів документа;
 залишки штрихів первісного тексту;
 розпливи барвника;
 наявність жовтих і білуватих плям;
 наявність на папері документа матових зон;
 люмінесценція на ділянці, яка піддавалась травленню, відрізняється по
кольору від світіння інших частин папера.
Встановити зміст витравлених текстів можна наступними методами:
 фотографування у видимій люмінесценції,
 фотографування в УФ і ІЧ променях.
Плями, що утворяться на документі при травленні, при впливі на них ІЧ
променів здобувають або інший, щодо основного документа, відтінок
освітлення, або велику його інтенсивність. Як показує експертна практика,
для травлення частіше всього використовуються соляна кислота, переокис
водню, хлорне вапно або текст змазується водою чи спиртом.
При
дослідженні
документів,
які
піддавались
травленню,
висвітлюються наступні питання:
1) чи не піддавалися записи в документі дії травлячих засобів або
розчинників;
2) якою речовиною зроблене травлення;
3) який первісний зміст документа.
Заміна фотокарток. Найчастіше фотокартки переклеюють у офіційних
документах, що засвідчують особу.
Способи заміни: переклеювання фотокартки цілком (у тому числі з
домальовуванням
відбитка
печатки
вручну);
переклеювання
частини
фотокартки (фотомонтаж) зі збереженням відбитків печатки; переклеювання
30
емульсійного шару фотокартки.
До ознак, що характеризують заміну фотографії, відносяться:
 розбіжність частин відбитка печатки на частинах фотокартки,
наклеєних за допомогою фотомонтажу або на фотокартці і листку документа;
 порушення змісту тексту печатки;
 штрихи від домальовування відбитка печатки;
 ушкодження захисної сітки;
 сліди клеючої речовини;
 наявність на зворотному боці фотографії слідів первісного документа
у вигляді шматочків папера, клея і т.д.
Основні питання, що вирішуються експертизою:
1) чи не переклеювалася фотокартка на документ цілком;
2) чи не переклеювалася частина фотокартки на документі;
3) яке речовина, що клеїть, що застосовувалося при повторній наклейці
фотографії;
4) яке первісне розташування на документі вилученого фотознімка.
При дослідженні застосовуються мікроскопічні і фізико-хімічні методи.
Заміна частин (аркушів) документа. Основні ознаки заміни наступні:
розбіжність нумерації сторінок; розбіжність серії і номера документа (якщо
такі маються); розбіжність розмірів аркушів; розбіжність (чи наявність
додаткових) слідів від проколу скріпок; розходження в типографському
шрифті основного документа з заміненим листком.
Підробка підписів документа. Відомі наступні способи:
1) відтворення по пам'яті;
2) змальовування "на око";
3) виконання після попереднього тренування;
4) шляхом копіювання (через копіювальний папір, на чи просвіт за
допомогою проміжного кліше).
Підпис, виконані по пам'яті і малюванням документи, досліджуються
методами почеркознавства. До ознак, що свідчать про підробку підпису
31
шляхом копіювання, відносяться наступні.
Копіювання на просвіт: уповільнене виконання (звивистість штрихів,
сліди зупинки пишучого приладу, одноманітність натиску, тупий початок і
закінчення штрихів підпису); повний збіг усіх деталей досліджуваного й
оригінального підпису.
Копіювання за допомогою проміжного кліше: відсутність слідів натиску
пишучого приладу, розходження відтінків люмінесценції досліджуваної
ділянки документа і загального тла при впливі УФ променів, нерівномірність
фарбування штрихів,
При використанні копіювального папера: сліди забруднень; сліди
вторинного обведення й інші ознаки підготовки підробки, що виявляються
візуально чи за допомогою спеціальних приладів.
Дуже рідко зустрічається ще один спосіб: використання негатива
сфотографованого оригіналу підпису.
Ознаки
підробки
полягають у
сповільненості рухів при виконанні підпису і повному збігу з оригіналом.
Встановлення схованої інформації
Об'єктами дослідження схованої інформації є розірвані, спалені, залиті
чи замазані барвниками документи, а також згаслі чи вицвілі тексти.
Можливості криміналістики, як правило, дозволяють установити зміст таких
текстів. Лише у випадку глибокого механічного підчищення при ушкодженні
матеріалу документа відновити первісні записи практично неможливо.
При відновленні розірваних документів головна задача, що коштує
перед
слідчим,
—
не
допустити
подальшого
ушкодження-клаптики
відокремлюються від бруду і сортуються по наявності тексту на одній чи обох
сторонах, по характері графления, наявності реквізитів. Документ складається
шляхом сполучення окремих його частин по особливостях розриву.
Складений документ міститься між двома чистими стеклами, краю яких
окантовуються липкою чи стрічкою смужками папера.
Основні задачі, розв'язувані експертним шляхом:
1) чи не є представлені на дослідження обривки частинами того самого
32
документа;
2) частинами одного чи декількох документів є клаптики, виявлені в
підозрюваного (на місці події і т п.). Якщо декількох, то яка їхня кількість;
3) який був текст розірваного документа.
Дослідження спалених документів. Прочитання тексту документів, які
піддалися спаленню, представляє значні труднощі. Розрізняють три стадії
зміни папера: висушування, обвуглювання.
На першій стадії папір втрачає вологу, жовтіє і починає жолобитися.
Обвуглювання відбувається при 150—200 ºС. Папір стає чорним, звертається
і зменшується в розмірах. Далі — попіл, у процесі якого папір світлішає, стає
білим
і
руйнується
від
найменшого
дотику.
Найчастіше
об'єктами
криміналістичного дослідження стають документи, що знаходяться на стадії
обвуглення.
Вилучення
таких
документів
варто
доручати
фахівцю.
Переміщення їх можливе за допомогою або скляної трубочки, з'єднаної з
гумовою грушею, або листа целулоїду, наелектризованого шляхом тертя об
хутро (вовняну тканину). Для збереження спалених документів у процесі
транспортування їх просочують за допомогою пульверизатора чи м'якого
пензлика 15%-ным розчином гліцерину в воді чи мінеральними оліями і
поміщають на ватяну "подушку" у картонну коробку.
Виявляють зміст згорілих документів шляхом фотографування в ИК і ІЧ
променях, методами хімічного аналізу.
Основні питання, що вирішуються експертним шляхом:
1) який був текст спаленого документа;
2) які документи, гроші, цінні папери й у якій кількості були спалені,
судячи з представленої на експертизу обвугленої маси.
Дослідження залитих (замазаних) текстів. Виявлення залитих текстів
виконується в лабораторних умовах. При цьому застосовуються наступні
методи, огляд
через
світлофільтри, фотографування
на
контрастний
фотоматеріал; фотографування зі світлофільтрами, зйомка в рентгенівських
променях і відбитих ІЧ променях; зйомка на просвіт (документ у цьому
33
випадку
рекомендується
зволожити
бензином);
зйомка
в
червоній
люмінесценції; кількаразове вологе копіювання.
Додатковим методом до усіх видів фотографування є контратипування
негативів.
Крім перерахованих методів, що не змінюють документ, можна
застосовувати дифузно-копіювальний метод. Для цього використовують
фотопластинки
(особоконтрастні
чи
діапозитивні),
фотопапір,
полівінілхлорвінілову плівку. Час контакту визначають у залежності від
розчинності барвника тексту і закриваючої плями.
Дослідження згаслих і вицвілих текстів. Під згаслими розуміються
записи, що згодом, у результаті неналежних умов збереження, стали
маловидимими чи невидимими. Вицвітають тексти при знебарвленні
барвника під дією променистої енергії
У тих випадках, коли текст знебарвився частково, доцільно застосувати
кольоророздільну фотозйомку з наступним контратипуванням Гарний ефект
дають монохроматичні (інтерференційні) світлофільтри, що дозволяють
виділити вузьку зону спектра. Широко використовується зйомка у видимій
(порушуваній УФ променями) і інфрачервоній (порушуваним синьо-зеленим
світлом) люмінесценції.
34
Криміналістичне дослідження аудіо- та відеодокументів.
Найпоширенішим засобом спілкування людей є усне мовлення. Воно
залишає зміни в матеріальному середовищі, що прийнято називати звуковими
слідами.
Звукові
сліди
нерідко
використовуються
для
розкриття,
розслідування і попередження злочинів, дозволяють встановити особистість
злочинця й інші обставини, що підлягають доведенню. Роль звукових слідів
людини істотно зросла останнім часом Це обумовлено тим, що традиційні
засоби фіксації — письмові документи — усі частіше заміняються
звукозаписом
і
відеозйомкою
Розширилося
їхнє
використання
й
у
повсякденні. Сьогодні серед матеріалів кримінальних справ усе частіше
присутні:
 фонограми, на яких випадково чи навмисне зафіксована інформація про
підготовку, здійснення і приховання злочину, наприклад розмови злочинців,
очевидців, потерпілих;
 фонограми, що стали об'єктами злочинних дій (якщо вони викрадені чи
підроблені),
 фонограми, що служили знаряддями злочину, наприклад, при вимаганні
чи шантажі,
 фонограми допитів і інших слідчих дій, що є додатками до відповідного
протоколу.
В усіх зазначених вище випадках аудио- і відеозаписи прилучаються до
кримінальних справ як речовинні докази10.
Хоча з їхньою допомогою фіксується не тільки людський голос, але і
безліч інших звукових слідів, основні задачі, розв'язувані при дослідженні
фонограм, — ідентифікація людини по голосу і діагностика особливостей його
особи (стать, національна і соціальна приналежність, культурний рівень і ін.).
Науковою основою ідентифікації людини по голосу є криміналістична
фоноскопія, що вивчає звукову, особливо мовну, інформацію, в основному у
10
Криминалистика. Под. ред. проф. Р.С. Белкина. "Норма". –М. 2000.
35
виді магнітних і відеомагнітних записів, звуко- і відеозаписуючу апаратуру
(магнітофони, відеомагнітофони, диктофони, магнітна стрічка)
Можна
сформулювати
наступні
теоретичні
передумови
методики
ідентифікації особистості по фонограмах усного мовлення.
1. Голос людини індивідуальний. Це обумовлено специфічною формою і
розмірами ротової і носової порожнини, горла, органів подиху. Тому фізичні
характеристики звуків — частота, тривалість, інтенсивність — у кожної
людини строго індивідуальні.
2 Акустична характеристика голосу відносно стійка в часі і залишається
індивідуальної навіть при морфологічних і патологічних змінах органів мови.
3. Мова людини характеризується рисами, властивими тільки йому, і
визначається соціальними і психічними факторами. особливості мови, що
сформувалися ще в юності (приблизно до 20 років), інтонації і взагалі манера
говорити стають звичними і майже не міняються впродовж усього життя.
В основу методики фоноскопічних досліджень покладені акустичний і
лінгвістичний аналізи усного мовлення. Лінгвістичний аналіз вцілому
спрямований на дослідження усного мовлення, що відбиває соціальні,
інтелектуальні, психофізіологічні й інші особистісні характеристики людини;
акустичний — на вивчення характеристик, обумовлених анатомічними,
фізіологічними і психофізіологічними особливостями індивідуума.
Акустичний аналіз базується на численних вимірах спектральнотимчасових характеристик мовного сигналу і їх наступній статистичній
обробці для виявлення індивідуального комплексу ознак. Причому якщо
раніш цей процес був досить трудомісткий, розвиток комп'ютерної технології
фоноскопічних досліджень дозволило не тільки цілком реалізувати всі
можливості аналогових электроакустичних приладів, але і здійснити виміру
акустичних параметрів, що раніше було просто неможливо. Комплексний
лінгво-акустичний аналіз мови дозволяє проводити ідентифікацію людини
навіть по фонограмах низької якості і малої тривалості. Фоноскопічні
дослідження проводяться за допомогою вимірювально-обчислювальних
36
комплексів, що включають високоякісну звукозаписну і відтворюючу
апаратуру, з'єднану з комп'ютером, оснащеним спеціальним пристроєм
введення-висновку акустичної інформації і пакетом прикладних програм для
обробки мовних сигналів і подальшого їхнього дослідження.
Крім ідентифікаційних можливо також рішення не менш актуальних для
розкриття і розслідування злочинів діагностичних задач, що дозволяють
судити про багатьох фізичних, психічних і соціальних ознаках особистості.
Особливості огляду магнітних носіїв із записами і підготовка матеріалів
для фоноскопічної експертизи
При вилученні касет з магнітною стрічкою, аудио- і відеоапаратури
необхідно дотримувати обережності, що забезпечує збереження слідів, що
можуть виявитися на цих об'єктах і навіть безпосередньо на магнітній стрічці
Тому їх рекомендується брати тільки за торці. На касетах і апаратурі можуть
бути виявлені не тільки сліди рук, але і мікрочастинки і мікросліди
(біологічного походження, пил, волокна, волос і ін.).
У
протоколі
огляду
касети
необхідно
відобразити
маркеровочні
позначення маються на касеті: фірмові знаки, тип стрічки й ін. Якщо тип
стрічки не позначений, описується її колір, характер основи (блискуча чи
матова). Фіксуються написи і позначення на ракорді (кольорова смужка
наприкінці стрічки). За допомогою збільшувальних приладів виявляються і
відбиваються всі дефекти й ушкодження на касеті, котушці і стрічці.
Потім запис прослуховується і фіксується у протоколі її характер (мова,
музика, інша звукова інформація). Для мови — її зміст, для музики —
характер, для іншої звукової інформації — її природа. Перевіряється і
відзначається цілісність стрічки. Але після закінчення прослуховування
стрічка перемотується у вихідний стан, упаковується і забезпечується
пояснювальним написом. Далі магнітні носії зберігаються в поліетиленових
пакетах і картонних коробках у вертикальному положенні вдалині від
металевих предметів і електромагнітних полів при температурі +10 — +2° С.
37
Для вирішення діагностичних і ідентифікаційних задач призначається
фоноскопічна експертиза, успіх якої в багато визначається якістю і кількістю
зразків для порівняльного дослідження, наданих у розпорядження експерта
слідчим і судом. З метою одержання якісних експериментальних зразків на
фонограмі
встановлюваного
обличчя
виявляють
його
індивідуальні
лінгвістичні і фонетичні ознаки. При цьому матеріали, що подаються для
порівняльного дослідження, повинні містити в першу чергу слова і фрази, у
яких найбільше яскраво виявляються особливості вимови, патології чи мови
інші відхилення від загальноприйнятих норм літературної мови. При цьому
бажано встановити заздалегідь, за допомогою якої записуючої апаратури й у
яких акустичних умовах вироблявся досліджуваний магнітофонний запис
Високоякісні експериментальні зразки виходять при дотриманні наступних
умов: мікрофон розташовують на відстані близько 0,5 метра від рота людини»
вікна і двері приміщення, де робився запис, повинні бути щільно закриті,
телефонні апарати відключені, усунуті й інші джерела можливих сторонніх
шумів, на магнітній стрічці повинно бути записано, коли, ким і в чиїй
присутності
вироблявся
добір
порівняльного
матеріалу.
Для
цього
запрошують фахівця.
Процес одержання порівняльних зразків здійснюється таким чином,
щоб при записі фонограми випробуваний був змушений вимовляти ті ж самі
фрази і слова, що й у досліджуваному записі. При цьому необхідно
дотримуватися тих же умов запису, використовувати ту ж (чи принаймні
аналогічну) апаратуру, що використовувалася при записі досліджуваної
фонограми.
У разі необхідності з оригіналу можуть бути виконані копії і
використовуватися для більш детального ознайомлення і т.д. Це дозволяє
зберегти якість запису11
Якщо експериментальні зразки одержати неможливо, як матеріал для
порівняльного дослідження можуть бути представлені вільні зразки —
11
Лысенко В.В. Расследование вымогательств. –Харьков: У-т внутр.дел. 1996.
38
магнітні записи бесід, розмов, де особу, що перевіряється де ходом, змушують
вимовляти визначені слова та вирази, такі записи можна робити, наприклад,
при проведенні слідчих дій.
Експерту також необхідно повідомити, коли робився цей звукозапис,
яке устаткування для цього використовувався і який його технічний стан, вид
електроживлення при запису (електромережа, акумулятор, батарея), план
приміщення з вказівкою місцезнаходження магнітофона, мікрофона й
учасників запису.
До числа основних задач фоноскопічної експертизи відносяться
ідентифікація людини по голосу, а також ототожнення звуко- і
відеозаписуючої апаратури.
На вирішення діагностичної фоноскопічної експертизи ставляться
питання:
1) скільки осіб брало участь у розмові на фонограмі;
2) чи є мова, представлена на фонограмі, вільною чи її фрагменти заучені,
прочитані чи вільні;
3) який дослівний зміст тексту: який зміст нерозбірливого запису на
поданій фонограмі;
4) які джерела і характер звуків, що супроводжують основного запису; яке
було навколишнє оточення в момент виготовлення фонограми (характер
приміщення, у якому відбувався запис, запис на відкритій місцевості і т.д.);
5) чи є представлена фонограма (відеофонограма) оригіналом (копією), а
якщо копією, то якою (першою, другою і ін.).
6) чи містить фонограма (відеофонограма) безупинний запис чи із
зупинками (магнітофона, відеомагнітофона, відеокамери);
7) який тип магнітної стрічки, з використовувався; чи використовувалася
для запису нова чи та, що раніше вже мала запис (яка) стрічка;
8) чи піддавалася подана фонограма (відеофонограма) монтажу (склейці,
електроакустичному монтажу й ін.), а якщо так, то яка її частина змонтована;
чи є ознаки інших змін, привнесених у процес запису після її закінчення; чи
одночасно робився запис звуку і зображення на представленій відеофонограмі;
9) чи виготовлена представлена на дослідження фонограма на одному чи
різних звукозаписних апаратах;
10) на магнітофоні (відеомагнітофоні, диктофоні) якого типу, марки,
класу, країни-виробника здійснений даний магнітний запис, мікрофон якого
39
типу використовувався для проведення звукозапису.
11) чи мали які-небудь несправності, судячи з запису, звукозаписний
апарат чи мікрофон і які саме; чи не використовувалися технічні засоби для
навмисного перекручування голосу;
12) який технічний рівень навичок виготовлювача фонограми;
13) у якій місцевості формувалося усне мовлення й у яких можливих
місцях довгостроково проживала особа, мова якого записана;
14) яка стать, вік, анатомічні особливості мовного тракту, фізичні і
психічні характеристики особи, мова якого представлена на фонограмі;
15) які деякі соціальні характеристики особи (рівень і освіта, розвиток,
інтелект, рівень культури і т.п.), мова якого представлена на фонограмі;
16) який емоційний стан особи в період запису його усної мови.
На дозвіл ідентифікаційної фоноскопічної експертизи ставляться питання:
1) чи належить зафіксована на фонограмі усна мова даній особі (особам),
які фрагменти звукозапису яким особам належать:
2) чи виготовлена дана фонограма на представленому звукозаписному
апараті, чи відтворювалася вона на якомусь магнітофоні (відеомагнітофоні,
диктофоні); на якому з представлених магнітофонів (відеомагнітофонів,
диктофонів), записувалася чи відтворювалася дана фонограма; чи є вона
копією, виготовленою шляхом запису з лазерного диска на даний
відеомагнітофон;
3) чи є відеофонограма №1 цілком чи частково копією відеофонограми
№2, чи є відеофонограми №1 і №2 дублікатами, виготовленими шляхом
копіювання з однієї і тієї ж відеофонограми № 3;
4) чи складали склеєні фрагменти даної магнітної стрічки раніше одне
ціле.
Фоноскопічні експертизи вже перестали бути унікальними. В даний час
вони проводяться в державних експертних установах Міністерства юстиції і
Міністерства внутрішніх справ України.
40
ВИСНОВОК
На переломних етапах розвитку суспільства особливого значення
набуває осмислення того великого здобутку вчених, педагогів і практичних
співробітників
правоохоронних
органів
у
процесі
дослідження
закономірностей виникнення, зберігання і зникнення слідів злочинів, як
спрямоване на оволодіння новітніми методиками, технологіями і розробками,
позитивним досвідом, накопиченнями протягом попереднього історичного
відтінку і визначення на цій основі подальшого наукового, освітнього і
практичного поступу.
За
допомогою
цих
наукових
і
історичних
надбань
практичні
криміналісти здійснюють дослідження, які в подальшому стають доказами.
Дослідження документів сьогодні має чи не найголовніше значення при
розслідуванні злочинів у сфері економіки та оподаткування. Зовсім недавно
стало відомо, що головним засобом конвертування "брудних грошей" є
підробка поліграфічним шляхом платіжних доручень та печаток.
Як бачимо злочинний світ злочинний світ знаходить все ширше
застосування підробленим документам та винаходить все вичурніші способи
підробки. Головною задачею науки криміналістики є знаходження засобів
протидії цим злочинцям.
В своїй курсовій роботі більше уваги я приділив дослідженню
документів підроблених поліграфічним шляхом так як вважаю що у моїй
майбутній професії ці знання найбільше мені знадобляться.
41
ЛІТЕРАТУРА:
1. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу
України. -К., 1997.
2. Криминалистика и научно-судебная экспертиза. Під ред. Д.Х. Панасюк. М.
1950.
3. Криминалистическое исследование рукописей, выполненных на некоторых
языках народов СССР. Справочник следователя и эксперта. Під ред.
Б.И.Пинхасова. М., «Юрид. литература». 1973.
4. Записки криминалиста. К.Б. Корешков. Саратов Изд-во СВШ МВД РФ,
1991.
5. Психодиагностика почерка. Китаев Н. «Законность», 1997, №8.
6. Возможности судебно-почерковедческой экспертизы. Погибко Ю.
«Законность», 1992, №4/5.
7. Криминалистика. Под ред. д-ра юрид. наук, проф. В.А. Образцова., М.,
Юристъ, 1997.
8. Криминалистика. Под. ред. д-ра юрид. наук проф. И.Ф. Пантелєєва, Н.А.
Селиванова, -М, "Юридическая литература". 1998.
9. Криміналістика. Під ред. академіка П.Д. Біленчука. –К., "АТИКА" 1998.
10.Криминалистика. Под. ред. проф. Р.С. Белкина. "Норма". –М. 2000.
11. Лысенко В.В. Расследование вымогательств. –Харьков: У-т внутр.дел.
1996.
42
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа