close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Ремесла Київської Русі
Шкіряні промисли.
Основні:

грабарство;

кушнірство.
Свіжа шкіра звалася кожа, виправлена —усна, або усніє. Звідси
походять назви кожевник і уснар для грабаря й кушніра. При обробці шкіри
уживали усніяний квас,тобто грабарський квас. Шкіру м'яли руками, як це
видно з оповідання про Кожум'яку. Знаємо різні назви ремісників, що
користувалися
шкірою: швець
— означало
й
шевця,
й
кравця, сідельник робив сідла, тульник виготовлював тули — сагайдаки для
стріл.
Чи є у нас такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум'якою?
- Є, князю. Живе над Дніпром.
- Як же б до нього приступитись, щоб не образився та послухав?
Ото сяк-так порадились та й послали до нього найстаріших людей.
Приходять вони до його хати, відчинили помалу двері та й злякались.
Дивляться - сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне руками
дванадцять шкур, тільки видно, як коливає отакенною білою бородою!
От один з тих посланців: "Кахи?" Кожум'яка жахнувся, а дванадцять
шкур тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс: - Отак і
так: прислав до тебе князь із просьбою... А він і не дивиться й не слухає:
розсердився, що через них та дванадцять шкур порвав.
Обробка шкіри
Ткацтво.
Це був жіночий промисел. Жінки пряли прядиво з льону чи
конопель, при чому вживали куделю й веретено. У слов'янських могилах
часто стрічаємо пряслиця, вироблені з камінчиків, що їх насаджували на
веретена. Потім ткач або ткаля виробляли полотно на кроснах. Спочатку були
відомі у нас тільки грубі полотна, що їх звали товстинами; таких полотен
уживали також на вітрила до кораблів. Пізніше навчилися вироблювати
тонше полотно, тончицю, а також різнорідні оздобні тканини: полавочники,
скатерті, убруси. З вовни плели різні частини одежі, як клобуки — шапки,
або копитця — рід панчох. Здавна також робили в нас сукно, але просте,
грубе. Тонші сукна, а також шовки й усякі дорогоцінні матерії привозили з-за
кордону, з Візантії та з Західної Європи.
Вибійки — окрема галузь виробництва тканин (нейстра, мальованки,
димки) — відбивання, чи точніше, відтискування на білому полотні
орнаменту за допомогою дерев'яних кліше плоскої або вальцевої форми.
Дуже поширений був на Русі цей промисел. На вальцях, подібних до
кухонного валка, вирізували (різьбили) орнамент, далі весь валець
намащували відповідно олійною фарбою й качали по полотні, де відбивався
рисунок. У народному побуті вибійки уживалися переважно для декорування
хати: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки, фартушки й чоловічі
штани. Вибійки були поширені по всій Русі. Були вони геометризовані, на
зразок візантійського орнаменту, і рослинні, у формі дрібних квіточок,
листків у сполуці з дрібними геометричними елементами, як зірочки, кола,
крапки, трикутники.
З інших різновидів народного ткацтва поширеними на Русі були
полотняні скатертини, обруси, верети, рядна, частини жіночого одягу:
запаски, крайки, перемітки, плахти, а також рушники, паси, наліжники,
наволочки, доріжки, коци (грубе вовняне однотонне вкривало з насічками,
або ж ворсовий пристрижений однобічний килим).
Відомі на Русі з давніх-давен і вишивки. На мініатюрі в "Ізборнику
Святослава" (XI ст.), де зображені знаки зодіаку, одна жіноча постать має
виразну вишивку на рукаві сорочки. На фресках Софії Київської бачимо і
постаті чоловіків і жінок в одязі з вишивками по краях рукавів і на
наплічниках. У літописі під 1216 р. є згадка про вишиті наплічники
військових людей. Княгиня Ганка в часи Володимира Мономаха керувала
майстернею шитва. Князь Ярослав Всеволодович наказав своїм дружинникам
перед Липовецькою битвою вбивати полонених, хоч би вони мали навіть
золотом вишиті наплічники. Вишивалося й різноманітне церковне начиння:
ризи, корогви, покривала, плащаниці; вишивався пишний княжий одяг.
Вишивання виконувалося шовком, золотом і сріблом. Привертає увагу
відсутність геометричних форм при використанні багатого рослинного
орнаменту. Через металеву нитку не можна було нюансувати візерунок, і
подібний мотив у шовку або навіть у заполочі був багатший. Осередками
церковного вишивкарства були монастирі Києва, Чернігова, Львова та інших
міст.
Золоте гаптування часів Русі
Художнє виробництво металлу
Відомий вчений Х століття Теофіл у своєму «Трактаті про ремесла»
писав: «…Мистецтво емалі та засоби черні відкрила Русь». Особливо
пишно розквітла в Київській Русі перегородчаста емаль, що в ХІ столітті
прийшла на зміну давно відомої жолобчастої (виїмчастої.) Золоті діадеми,
намисто, гривні, колти, оправи книг, оздоблені філігранною перегородчастою
емаллю, набули значного поширення. Золоті вироби з перегородчастою
емаллю знаходили не лише в столичних містах, а й у глухих селах. Так, у
Лубенському музеї, – пише С.Таранушенко, – зберігалися золотий з емаллю
колт та золота, теж із перегородчастою емаллю, платівка з намиста, викопані
біля села Лазірок на Полтавщині.
Техніками,
що
використовували
древні слов'яни,
були: кування, карбування, чеканка,зернь, лиття за восковою моделлю
та в кам'яні форми, емалювання, чернення та ін. Крім широковживаних
усіма народами підвісок, перстенів, гривен, браслетів, фібул, намистата ін.,
слов'яни мали властиві тільки їм прикраси — широкі двостулкові срібні
браслети (названі в наш час браслетами київського типу), та емалеві
(сочевице-подібні) і трибусинні колти. Також відомо багато слов'янських
металевих амулетів: ложки, топірці,
коники,
качечки,
зооморфні
та
антропоморфні нашивні бляшки. Ювелірне мистецтво древніх слов'ян
відзначається власним стилем, багатим на символічні зображення з
слов'янської міфології — сонця, місяця, зірок, рослинного, звіринного,
пташиного
і
світу
людини,
згодом
органічно
пов'язаного
з християнськими мотивами й сюжетами. У східно-слов'янських племен в
орнаментиці переважають геометричні елементи. Зразком ювелірного
мистецтва з Х ст., в якому поєдналися мотиви звіриного й рослинного
орнаменту та людини, є знайдені в Чорній Могилі в Чернігові срібні оправи
ритонів з турячих рогів, прикрашених карбуванням і черню. У другій
половині Х ст. ювелірне мистецтво збагатилося впровадженням техніки
перегородчастої емалі, замість досі вживаної виїмчастої емалі. Цією
технікою
зроблено
найбільш
витончені
предмети: діадеми, намиста, сережки, колти, хрести, гривни, ланцюжки,
оправи книжок.
З численних київських скарбів відомі золоті колти з емалевими
зображеннями сирен (диво-птахів),
перегородчатою емаллю з
Києва
також
(XI —
золоте
XII
намисто
століття)
з
з
Сахнівки
(Сахновський скарб). Золота гривна, оздоблена суто християнськими
мотивами
у
техніці
емалювання
знайдена
в
Кам'яному
Броді на Житомирщині. Ці вироби виконані у період, коли техніка
використання зерні, черні та перегородчатої емалі набула неперевершеної у
наші дні досконалості, поширилися скань та філігрань. В XI столітті
німецький вчений монах Теофіл у «Трактаті про різні види мистецтва»
ставить ювелірів Київської Русі на друге місце після візантійських.
Залізоробне виробництво
1. металургійне;
2. ковальське.
Виплавка заліза була майже повсюдним заняттям, переважно в
лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню. Наявність
великих лісових масивів забезпечувала виробництво деревного вугілля.
Залізо виплавляли у сиродутних горнах. Отримували крицю — в'язку масу,
яку для надання твердості проковували, варили кілька разів. Існувало вже до
20 видів ковальських виробів: знаряддя праці, воєнне спорядження, побутові
речі тощо.
Провідними галузями були металургія та обробка заліза.
У багнистих околицях, головно на Поліссі, була у нас залізна руда, яку
з дуже давніх часів почали обробляти на всяке знаряддя. Відбулася
спеціалізація ковальської справи. За даними археологічних досліджень,
налічувалося до 150 видів виробів із заліза і сталі. Ковач, кузник, кузнець —
це
три
давні
назви
коваля.
згадується наковальня(кувадло), молот,
З
ковальського
знаряддя
кліщі і ковальський
міх. «Не
вогонь розжарює залізо, але подув міха»,— каже Данило Заточник.
Залізні вироби були дуже різнорідні: сокири, топори, долота, свердла,
пили, мотики, рискалі, ножі, цвяхи, шила, голки, вудки, замки, коси,
серпи, рала, всякого роду зброя. Кували не тільки залізо, але й інші метали.
Найбільше знайдено предметів для ведення сільського господарства —
сокир, серпів, кіс, наральників, лопат, ножів, цвяхів, підков, кресал, пряжок,
замків, ключів, гаків, обручів.
Важливе місце займало виготовлення зброї, кольчуг. При виробленні
залізних і сталевих речей застосовували зварювання, карбування, різання,
обпилювання, полірування, паяння. Проводилися наварювання сталевих лез і
термічна обробка заліза. Існувало до 16 спеціальностей ремісників з обробки
заліза і сталі. Згодом поширилася по Україні також умілість відливати метал.
Потім розвивається й дзвонарство. У перші християнські часи не вживали в
нас дзвонів, а тільки била, або клепала,— дерев'яні або металеві плити, по
яких били молотком. Дзвони перший раз в Україні згадуються в Путивлі
1146 р.: князь Ізяслав забрав «колоколи» з церкви Вознесіння. Але у
Новгороді Великім дзвони були вже 1066 р., певно, й до нас вони прийшли
скоріше.
Деревні промисли.
У княжі часи знаємо вже кілька різних назв для ремісників, що
обробляли
дерево: древоділи,
платники,
городники (що
ставили
городи), мостники. Ці теслі мали власні організації зі своїми старійшинами.
Були також окремі ізвозники, що звозили дерево до міста.
Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки.
Існував токарний верстат. «Мідяна сокира від сухого дерева сама
нищиться»,— наводить приповідку Кирило Туровський.
З дерева робили всяке господарське приладдя і все потрібне до
обстанови хати. Згадуються вози, сани, столи, ліжка, лави, стільці, відра,
каді,
бочілки,
ковші,
ложка,
драбина, врешті корста—домовина.
лопата,
колибель (колиска), ступа,
Виробляли
також
рогожі,
плели
великі коші й менші кошниці.
3 дерева робили буквально все — від колиски, домовини, меблів до
палаців, храмів.
Гончарство.
У могилах і давніх селищах віднайдено багато останків давнього посуду,
так що можемо стежити за розвитком кераміки від простих горщиків,
ліплених руками, до дуже гарних мистецьких виробів. У княжі часи
вироблювали по більших містах цеглу і з неї будували мури міст та визначні
церкви й світські будови.
Воно було поширене як у містах, так і на селі. Посуд, що вироблявся у
місті, відрізнявся якістю обробки і різноманітними формами. Майже весь він
виготовлявся на ручних гончарних кругах, обпалювався в спеціальних
печах
—
горнах,
що
мали
двох'ярусну конструкцію
з
глиняною
перегородкою між ярусами та піччю в нижньому ярусі. Майстри виготовляли
миски, горщики, черпаки, кухлі, прялиці для ткачів, світильники,
писанки, іграшки, речі церковного вжитку. Для нанесення орнаменту на
посуд застосовували складні штампи, іноді покривали речі поливою.
Вироблялася цегла — плінфа, з якої будували князівські палаци, храми,
фортеці.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа