close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Наука Астрономія

Астрономія е однією з найстародавніших
наук, вона виникла на основі практичних
потреб людини й розвивалася разом з
ними. Елементарні астрономічні відомості
вже тисячі років тому мали народи
Вавілону, Єгипту, Китаю і застосовували їх
для вимірювання часу та орієнтування за
сторонами горизонту.
Астрономія вивчає всю сукупність
небесних світил: планети та їхні
супутники, комети і меторні тіла, Сонце,
зорі, ззоряні сукупчення, туманності,
галактики, а також речовину та поля, які
заповнюють простір між світилами.
І в наш час астрономію використовують
для визначення точного часу й
географічних координат (у навігації,
авіації, кос¬монавтиці, геодезії,
картографії). Астрономія допомагає
дослі¬джувати й освоювати космічний
простір, розвивати космонавтику й
вивчати нашу планету з космосу. Однак
цим далеко не вичерпу¬ю ться
завдання, які вона розв'язує.
Винекненя і розвиток
Початок астрономія бере в глибині віків.
Перші астрономічні відомості про зміну
пір року, періодичність сонячних і
місячних затемнень відомі ще більше 4
тисячоліть назад в Стародавньому
Китаї. В цей же час астрономія дістає
розвитку в країнах Ближнього Сходу і
Єгипті. Астрономія в більшості
розвивається завдяки потребам
людської практики: сільськогосподарські
роботи, розливи рік, прокладка
караванних шляхів, мореплавання і ін.


В пору середньовіччя астрономія, як і решта наук
в Європі занепала, лише арабські і
середньоазіатські вчені змогли добитись
незначних успіхів. Коректуванням і
переобчисленням таблиць видимих планетних
рухів займались середньоазіатські вчені Беруні
(973 - 1048), Улугбек (1394 -1449) та інші.
Величезним внеском була опублікована в 1543р.
праця польського вченого Миколи Коперніка
(1473 - 1543). Він відмовився від геоцентричної
системи і в основу теорії поклав геліоцентричну
систему, в якій центром світу було Сонце.
Використовуючи геліоцентричну систему
Коперніка і багаторічні дослідження планет
датського астронома Тихо Браге (1546 - 1601),
Іоганн Кеплер (1571 - 1630) встановив 3 закони
планетних рухів.


З відкриття Ісаком Ньютоном (1643 - 1727) аксіом
динаміки і закону тяжіння бурхливий розвиток
отримала небесна механіка. Французькі
математики Лагранж (1736 - 1813) і Лаплас (1749
- 1827) заклали основи сучасній теорії руху
великих планет і Місяця. Повним підтвердженням
теорії було відкриття в 1846р. на основі
математичних розрахунків планети Нептун
французьким вченим У. Левер`є (1811 - 1877).
Паралельно з небесною механікою розвивалося і
спостереження. Свій початок воно бере з Галілея
(1564 - 1642), який вперше використав підзорну
трубу в якості телескопа (1610), чим
започаткував астрономічне приладобудування.
Галілеєм досліджено ряд нових явищ: відкриття
супутників Юпітера, дослідження поверхні
Місяця, відшукання фаз Венери, розклад
Молочного Шляху на окремі зірки.

Багато цінних спостережень виконано на межі 18 і 19
століть. Удосконалення телескопів (зростає
роздільна здатність і якість зображення) дає
можливість проникнути в середину Всесвіту (англ.
астроном Гершель (1738 - 1822)). Відкрито і
досліджено зоряні скупчення і туманності, кратні і
змінні зорі.

З застосуванням фотографії і спектрального аналізу
в середині 19 ст. зародилась астрофізика. До
середини 20 ст. вияснилось, що зорі входять в склад
грандіозної зоряної системи — Галактики, а спіральні
туманності зображають аналогічні зоряні системи, що
знаходяться за межами Галактики. Виявлено явище
розходження галактик, що вказувало на розширення
видимої частини Всесвіту — Метагалактики.

3К). В 40-х роках дослідження поширено на
радіодіапазон. Виник розділ астрономії —
радіоастрономія. Знайдено незвичайні класи
небесних тіл —квазари, пульсари, фонове реліктове
випромінювання (подібно до випромінювання
абсолютно чорного тіла з температурою

1957р. новий етап розвитку в астрономії. Запуск
перших штучних супутників (перетворення астрономії
з науки теоретичної в практичну).

Посадка космічних апаратів на Місяць, доставка
місячного ґрунту на Землю, перша висадка людей на
Місяць, посадка літаючих апаратів на поверхні
Венери і Марса, польоти космічних апаратів поблизу
Юпітера, Сатурна і їх супутників — те нове, що було
досягнуто в останнє двадцятиріччя.

Наша Земля — частина Всесвіту.
Місяць і Сонце спричиняють на ній
припливи і відпливи. Сонячне
випромінювання та його зміни
впливають на процеси в земній
атмосфері й на життєдіяль¬ність
організмів. Механізми впливу різних
космічних тіл на Землю також вивчає
астрономія.

Курс астрономії завершує фізикоматематичну і природничо-наукову
освіту, яку ви здобуваєте в школі.
Сучасна астрономія тісно пов'язана з
математикою і фізикою, біологією і
хімією, географією, геологією і
космонавтикою. Вико¬ристовуючи
досягнення інших наук, вона в свою
чергу збагачує їх, стимулює розвиток,
висуваючи перед ними все нові
завдання.
 Вивчаючи астрономію, слід звертати
увагу на те, які відомості ? достовірними
фактами, а які — науковими
припущеннями, що з часом можуть
змінитися.



Астрономія вивчає в космосі речовину в
таких станах і мас¬штабах, які не можна
створити в лабораторіях, і цим розширює
фізичну картину світу, наші уявлення про
матерію. Усе це важливо для розвитку
діалектико-матеріалістичного уявлення про
природу.
Наперед визначаючи настання затемнень
Сонця і Місяця, появу комет, показуючи
можливість природничо-наукового
пояснення походження й еволюції Землі та
інших небесних тіл, астрономія підтверджує,
що межі людському пізнанню немає.

У минулому столітті один з філософівідеалістів, доводячи обмеженість людського
пізнання, твердив, що, хоч люди й зуміли
виміряти відстані до деяких світил, вони
ніколи не зможуть визна¬чити хімічний
склад зір. Проте незабаром було відкрито
спектраль¬ний аналіз, і астрономи не тільки
встановили хімічний склад атмосфер зір, а й
визначили їх температуру. Неспроможними
виявилися й багато інших спроб установити
межі людського пі¬знання. Так, учені
спочатку теоретично оцінили температуру
місячної поверхні, потім виміряли її із Землі
за допомогою термо¬елемента і
радіометодів .

Масштаби Всесвіту. Ви вже знаєте, що
природний супутник Землі — Місяць — е
найближчим до нас небесним тілом, що наша
планета разом з іншими великими і малими
планетами входить до складу Сонячної
системи, що всі планети обертаються
навколо Сонця. У свою чергу Сонце, як і всі
видимі на небі зорі, входить до складу нашої
зоряної системи — Галактики. Розміри
Галакти¬ки настільки великі, що навіть світло,
поширюючись зі швидкістю 300 000 км/с,
проходить відстань від одного її краю до
іншого за сто тисяч років.



Таких галактик у Всесвіті безліч, але вони
дуже далеко, і ми неозброєним оком можемо
бачити лише одну з них --туманність
Андромеди.
Відстані між окремими галактиками звичайно
в десятка раз перевищують їхні розміри. Щоб
ясніше уявити собі масштаби Всесвіту,
уважно вивчіть малюнок 1.
Зорі є найпоширенішим типом небесних тіл у
Всесвіті, а галак¬тики і їх скупчення — його
основними структурними одиницями.
випромінювання, гравітаційних та магнітних
полів.

Вивчаючи закони руху, будову,
походження й розвиток небес¬них тіл та
їх систем, астрономія дає нам уявлення
про будову і розвиток Всесвіту в цілому.

Проникнути в глибини Всесвіту, вивчити
фізичну природу небесних тіл можна за
допомогою телескопів та інших
приладів, що їх має у своєму
розпорядженні сучасна астрономія
завдяки успі¬хам, досягнутим у різних
галузях науки і техніки.
Астронометрія
Астрометрія. Розробляє теоретичні
методи, техніку вимірів на небесній
сфері і способи математичної обробки.
До астрометрії входить: служба часу,
календар, побудова географічних
координат пунктів на земній поверхні.
Підрозділи Астронометрії


Сферична астрономія - розробляє
математичні методи визначення видимих
положень і руху небесних світил, а також
системи лічби часу;
Практична астрономія - розробляє способи
спостереження і методи їх обробки, теорія
астрономічних приладів. Практична
астрономія використовується в морській,
супутниковій, авіаційній навігації і в геодезії.

Зоряна астрономія - Дослідження руху і
розподілу в просторі зір, газопилових
туманностей і зоряних систем, їх
структура і еволюція, проблема
стабільності. Найбільшим розділом є
позагалактична астрономія, яка вивчає
властивості і розподіл зоряних системгалактик, які знаходяться за межами
нашої зоряної системи.
Космологія — розробляє проблеми
походження і еволюції небесних тіл і їх
систем, зокрема проблему походження
Сонячної системи. Займається
проблемою зоре-утворення. Допомагає
зрозуміти сучасні геофізичні і геологічні
процеси, що проходять в надрах Землі.
 Космологія — вивчення Всесвіту як
єдиного цілого, виявлення геометричної
структури Всесвіту, його еволюції та
походження всіх об'єктів, що
заповнюють його.

Світоглядне і господарське
значення астрономії


Геодезична служба служить базою картографії. В
математичних методах вона спирається на сферичну
астрономію, в методах визначення географічних
координат — на практичну астрономію.
Без астрономічної служби часу неможливе
визначення географічної довготи, а отже побудови
географічних і топографічних карт, які мають важливе
народногосподарське значення. Визначення
потенціалу гравітаційного поля Землі астрономічними
методами (наприклад, за рухом штучного супутника
Землі) важливо не лише для геодезії, а й для
геологічної розвідки корисних копалин.



Астрономічна служба часу слідкує за
відповідністю календаря явищам, зв’язаним з
обертанням Землі навколо Сонця.
Астрономічні методи використовують в
морській і авіаційній навігації, особливо в
полярних районах, де радіонавігація може
вийти з ладу із-за магнітних вихрів.
Астрономія своїми досягненнями допомагає
космонавтиці, яка орієнтована на активну
допомогу народному господарству:
оптимальний вибір і точний розрахунок орбіт
штучних супутників методами небесної
механіки

Астрономія і космонавтика приймають
участь в дослідженнях корисних
копалин, в охороні природи,
раціональній організації
сільськогосподарського виробництва.
Розрахунок активності Сонця дозволяє
збільшити безпеку космічних польотів,
забезпечити радіаційну безпеку
космонавтів і апаратури.
Всесвітній календар

Григоріанський календар має ряд недоліків:
неоднакова тривалість місяців, різна кількість
робочих днів на місяць, дні тижня припадають
з року в рік на різні числа місяця. Вони
породжують незручності в житті людей,
ведуть до великих невиправданих витрат,
тому що ускладнюють обчислення процентів
по банківських операціях, по страхових
розрахунках, по виплатах робітникам і
службовцям з фондів соціального
страхування і т.п

Новий проект під назвою Всесвітнього
календаря було схвалено лише у 1954 p.
Економічною і Соціальною радою ООН.
Структура Всесвітнього календаря така: у
році 12 місяців з тими самими назвами;
тиждень залишається семиденний; рік
поділено на 4 квартали по 91 дню; кожний
квартал складається з трьох місяців; перший
місяць має 31 день, два наступних — по 30
днів; 1 січня завжди припадає на неділю;
квартали починаються з неділі і закінчуються
суботами. Кількість робочих днів на місяць —
26.


Отже, 4 квартали у Всесвітньому календарі мають
364 дні, тобто на один день менше від простого року
у григоріанському календарі. Цей день
рекомендовано вважати міжнародним святом —
Днем миру і дружби народів, або днем Нового року.
Встановлюється він між 30грудня і 1 січня. У
високосному році слід додати ще один неробочий
день поза датами місяця — (після 30 червня) — День
високосного року.
Проект Всесвітнього календаря, схвалений більшістю
країн, проте не прийнятий, бо США і Англія не
погодились з ним "з політичних і релігійних
міркувань". Переваги Всесвітнього календаря
очевидні. Прогресивні суспільні сили продовжують
роботу з метою введення Всесвітнього календаря.
Календар і його типи
З
давніх-давен людина хотіла
керувати і володіти часом. Так
виникли перші спроби створити
календар. Люди спостерігали за
природою, наприклад, рахували
повні Місяця , створювали перші
примітивні календарі. Отже зараз
про них і піде мова.
Календарем прийнято називати певну
систему лічби проміжків часу з поділом
їх на окремі періоди – роки, місяці,
тижні, дні.
 Слово “ календар ” походить від
латинських слів “клео” – “ проголошую ”
і “ календаріум ” – “боргова книга ”.
Календар прийшов до нас з Давнього
Риму, в цьому календарі початок
кожного місяця оголошувався окремо і
першого числа кожного місяця
сплачувалися відсотки за борги.

Календарі
бувають:
Місячний
Місячно-сонячний
Сонячний
Місячний календар
У місячному календарі рік складається з
12 календарних місяців. В давнину лічбу
днів у новому місяці починали від
першої появи вузького серпа
 Місяця на вечірньому небі; тривалість
місяця порівнювалася зі зміною фаз
Місяця.
 Місячний календар широко
використовується в країнах, де
сповідується іслам.


Тривалість астрономічного місячного
року дорівнює 354,367. Число 354
можна подати так: 6*30 + 6*29. Тобто
можна ввести календарний рік
тривалістю 354 доби, в якому загалом
буде налічуватись 6 місяців по 30 діб і 6
місяців по 29 діб. А щоб початок
календарного місяця збігався з
новомісяччам, ці місяці повинні
чергуватися.
Приклад старовинного місячного
календаря ( Турецького зразка )
Місячно-сонячні календарі
У таких календарях незначні проміжки
часу, що вимірюються за змінами фаз
Місяця.
 Місячно-сонячний календар офіційно
використовується лише в Ізраїлі. На
підставі місячно-сонячного календаря
проводять обчислення дат
християнської Пасхи і пов’язаних з нею
інших свят (Трійця, Вознесення). В
минулому ж він повсюдно був найбільш
уживаним.

Приклад місячно-сонячного
календаря
Сонячний календар

За основу обліку часу беруть зміну пір
року, тоді як на зміну фаз Місяця не
зважають. Першоосновою нашого
календаря був юліанський календар,
запроваджений 1 січня 45 р. до н. е.
римським політичним діячем і верховним
жерцем Юлієм Цезарем. Оскільки тоді
вже було відомо, що сонячний рік триває
близько 365,25 доби, у цьому календарі
три з кожних чотирьох років були простими
і мали по 365 діб, а четвертий –
високосний – 366 діб.

У порівнянні з тропічним роком
середній рік юліанського календаря був
довшим лише на 0,0078 доби. Різниця
невелика, але кожні 128 років з цих
часток нагромаджувалася ціла доба.
Отже, якщо у 300 р. н. е. весняне
рівнодення припадало на 21 березня,
то через 128 років – на 20, ще через 128
років – на 19 і т. д.
Григоріанський календар

У 1582 р. римський папа Григорій ХІІІ
здійснив реформу календаря. Щоб
повернути весняне рівнодення з 11 на 21
березня, з лічби днів було вилучено 10 діб:
після 4 жовтня настало не 5, а 15 жовтня. І
щоб надалі така помилка не виникала,
було прийнято з кожних 400 років
вилучати три доби: столітні роки, число
сотень яких не ділиться без остачі на 4,
вважають простими – по 365 діб ( такими
були роки 1700, 1800, 1900 і буде 2100-й ).
Цей виправлений календар отримав назву
григоріанського.
Особливості григоріанського
календаря

Середня тривалість року
григоріанського календаря (за 400 років)
становить 365,2425 доби, що лише на
26 с перевищує тривалість тропічного
року. Тому і похибка на одну добу
накопичується в цьому приблизно за
3300 років. Отже григоріанський
календар загалом точно відображає
астрономічні події, хоча упродовж 400
років весняне рівнодення у ньому
припадає на дати 19, 20, 21 березня.
Дякую за увагу!
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа