close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

...катастрофа та її наслідки.pps

код для вставкиСкачать
Чорнобильська катастрофа та її
наслідки
Виконав учень 8-б
класу
Шпакович Василь
Чорно́бильська катастро́фа —
екологічна катастрофа, що була
спричинена руйнуванням 26 квітня 1986
року четвертого енергоблока
Чорнобильської атомної електростанції,
розташованої на території України (у той
час — Української РСР). Руйнування
мало вибуховий характер, реактор був
повністю зруйнований і в довкілля було
викинуто велику кількість
радіоактивних речовин.
Катастрофа вважається найбільшою за всю історію
ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і
потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним
збитком.
Чорнобильська АЕС
(51°23′22″ пн. ш. 30°05′59″
сх. д. (G)) розташована в
Україні поблизу міста
Прип'ять, за 18 кілометрів
від міста Чорнобиль, за 16
кілометрів від
білоруського кордону і за
110 кілометрів від Києва.
До аварії на станції
використовувалися чотири
реактора РБМК-1000
(реактор великої
потужності канального
типу) з електричною
потужністю 1000 МВт
(теплова потужність 3200
МВт) кожен. Ще два
аналогічні реактори
Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною
СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно
60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200
000 чоловік було евакуйовано із зон забруднення.
Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного
значення для СРСР. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування
її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з
часом і повністю єдиної думки не існує.
Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби
трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на Фоксмаркській АЕС
були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені з східної
частини СРСР та оцінки масштабів зараження, розпочалася
евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із
забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600
000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС
створена 30-кілометрова зона відчуження.
Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому
енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який
повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока частково
обвалилася, при цьому, як вважається, загинула 1 людина.
У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом
залишки активної зони розплавилися. Суміш з
розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива
розтікалася по підреакторних приміщеннях
В результаті аварії стався викид радіоактивних
речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію,
йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137
(період напіврозпаду 30 років), стронцію-90
(період напіврозпаду 29 років).
На 25 квітня 1986 року була запланована зупинка 4-го енергоблока Чорнобильською
АЕС для чергового обслуговування. Було вирішено використовувати цю можливість
для проведення ряду випробувань. Мета одного з них полягала в перевірці
проектного режиму, що передбачає використання інерції турбіни генератора для
живлення систем реактора в разі втрати зовнішнього електроживлення.
Випробування повинні були проводитися на потужності 700
МВт, але через помилки оператора при зниженні потужності,
вона впала до 30 МВт. Було вирішено не піднімати потужність
до запланованих 700 МВт і обмежитися 200 МВт. При швидкому
зниженні потужності, і подальшій роботі на рівні 30 — 200 МВт
почало посилюватися отруєння активної зони реактора
ізотопом Ксенону-135. Для того, щоб підняти потужність, з
активної зони витягувалася частина керуючих стержнів.
Після досягнення 200 МВт були включені два додаткові насоси,
які повинні були служити навантаженням для генераторів під
час експерименту. Величина потоку води через активну зону
на деякий час перевищила допустиме значення. В цей час для
підтримки потужності операторам довелося ще більше підняти
стержні. При цьому, оперативний запас реактивності виявився
нижчим за допустимий, але персонал реактора про це не знав.
Початок експерименту
О 1:23:04 почався експеримент.
О 1:23:40 оператор натиснув
кнопку аварійного захисту.
Точна причина цієї дії оператора
невідома, існує думка, що це
було зроблено у відповідь на
швидке зростання потужності.
Проте Анатолій Дятлов
(заступник головного інженера
станції по експлуатації, що
знаходився у момент аварії в
приміщенні пульта управління
4-им енергоблоком) стверджує в
своїй книзі, що це було
передбачено раніше на
інструктажі і зроблено в
штатному (а не аварійному)
режимі для глушіння реактора
разом з початком випробувань
по вибіжці турбіни, після того,
як стержні автоматичного
регулювальника потужності
підійшли до низу активної зони.
Системи контролю реактора
також не зафіксували зростання
потужності аж до включення
аварійного
Керуючі і аварійні стержні
почали рухатися вниз,
занурюючись в активну зону
реактора, але через декілька
секунд теплова потужність
реактора стрибком виросла до
невідомо великої величини
(потужність зашкалювала на
всіх вимірювальних приладах).
Сталися два вибухи з
інтервалом в декілька секунд, в
результаті яких реактор був
зруйнований. Про точну
послідовність процесів, які
привели до вибухів, не існує
точних даних. Загальновизнано,
що спочатку стався
неконтрольований розгін
реактора, в результаті якого
було зруйновано декілька
ТВЕЛів. Це викликало
порушення герметичності
технологічних каналів, в яких ці
ТВЕЛи знаходилися. Пара з
пошкоджених каналів
потрапила в міжканальний
реакторний простір. В
результаті там різко зріс тиск,
що викликало відрив і підйом
верхньої плити реактора, крізь
яку проходять всі технологічні
канали. Це призвело до
масового руйнування каналів,
Вибух!!!
Щодо подальшого протікання аварійного процесу і природи
другого вибуху, що повністю зруйнував реактор, немає
об'єктивних зареєстрованих даних і можливі лише гіпотези. По
одній з них, це був вибух хімічної природи, тобто вибух водню,
який утворився в реакторі при високій температурі в результаті
пароцирконієвої реакції і ряду інших процесів. По іншій
гіпотезі, це вибух ядерної природи, тобто тепловий вибух
реактора в результаті його розгону на миттєвих нейтронах,
викликаного повним зневодненням активної зони.
Причини аварії:



Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини
чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також
декілька альтернативних версій різної міри достовірності.
Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або
майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли
Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування
причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив
власне розслідування. МАГАТЕ у власному звіті 1986 року
також в цілому підтримало цю точку зору. Значна частина
публікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, основана саме на цій
версії. На ній же основані різні художні і документальні твори.
Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом
ЧАЕС, за цією версією, полягали в наступному:
проведення експерименту будь-якою ціною, не дивлячись на
зміну стану реактора;
вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто
зупинив би реактор ще до того як він потрапив би в
небезпечний режим;
замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.
Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в
МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році
опублікував новий звіт[6], що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в
конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, було
визнано помилковими.




У сучасному викладі, причини аварії наступні:
реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
персонал не був проінформований про небезпеки;
персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі
інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки
реактора;
відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або
не суперечило нормативним документам.
Реактор РБМК-1000 мав ряд конструктивних недоліків, які, на думку фахівців
МАГАТЕ, стали головною причиною аварії. Вважається також, що через
неправильну підготовку до експерименту по «вибігу» генератора і помилки
операторів, виникли умови, в яких ці недоліки проявилися на максимальному рівні.
Наголошується, зокрема, що програма не була належним чином погоджена і в ній не
відводилося достатньої уваги питанням ядерної безпеки. Після аварії були прийняті
заходи для усунення цих недоліків в даних реакторах на інших АЕС.
Під час роботи реактора через активну зону прокачується вода, яка
використовується як теплоносій. Усередині реактора вона кипить, частково
перетворюючись на пару. Реактор мав позитивний паровий коефіцієнт реактивності,
тобто чим більше пари, тим більше потужність, що виділяється за рахунок ядерних
реакцій. На малій потужності, на якій працював енергоблок під час експерименту,
дія позитивного парового коефіцієнта не компенсувалася іншими явищами, що
впливають на реактивність, і реактор мав позитивний потужніший коефіцієнт
реактивності. Це означає, що існував додатний зворотний зв'язок — зростання
потужності викликало такі процеси в активній зоні, які приводили до ще більшого
зростання потужності. Це робило реактор нестабільним і небезпечним. Крім того,
оператори не були проінформовані про те, що на низьких потужностях може
виникнути позитивний зворотній зв'язок.
В різний час висувалися різні версії для пояснення причин
чорнобильської аварії. Фахівці пропонували різні гіпотези про те,
що призвело до стрибка потужності. Серед причин називалися:
так званий «зрив» циркуляційних насосів (порушення їх роботи
в результаті кавітації), викликаний перевищенням допустимої
витрати води, розрив трубопроводів великого перетину та інші.
Розглядалися також різні сценарії того, як конкретно
розвивалися процеси, що привели до руйнування реактора
після стрибка потужності, і що відбувалося з паливом після
цього. Деякі з версій були спростовані дослідженнями,
проведеними в подальші роки, інші залишаються актуальними
до цих пір. Хоча серед фахівців існує консенсус з питання про
головні причини аварії, деякі деталі до нашого часу
залишаються неясними. Були також версії причинами вибуху в
яких є локальний землетрус, диверсія тощо.
Наслідки аварії
З двох приладів для вимірювання радіації на 1000
рентген на годину, що були, один вийшов з ладу, а
інший був недоступний через завали. Тому в перші
години аварії ніхто точно не знав реальних рівнів радіації
в приміщеннях блоку і довкола нього. Неясним був і стан
реактора.
Безпосередні наслідки аварії
У перші години після аварії, багато хто, мабуть,
не усвідомлював, наскільки сильно
зруйнований реактор, тому було прийнято
помилкове рішення забезпечити подачу води в
активну зону реактора для її охолоджування.
Ці зусилля були даремними, оскільки і
трубопроводи і сама активна зона були
зруйновані, але вони вимагали ведення робіт в
зонах з високою радіацією, які персонал
виконував без захисного одягу. Інші дії
персоналу станції, такі як гасіння локальних
пожеж в приміщеннях станції, заходи,
направлені на запобігання можливого вибуху
водню, і інше, навпаки, були необхідними.
Можливо, вони запобігли ще більш серйозним
наслідкам.
Майже одразу до місця аварії, прибули пожежні. Першими до ЧАЕС
приїхала бригада під командуванням підполковника Володимира Правіка,
який помер 9 травня від гострої променевої хвороби. Їм не повідомлено
про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія
була чимось більшим чим звичайна пожежа. Вони не знали, що це
реактор. Ніхто не сказав їм.
Поширення радіації


Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила
не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які
знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію,
Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію,
Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію,
Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію,
Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу,
Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом
з Корсикою), Велику Британію та острів Мен.
Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б
бути, а з Форксмаркської АЕС (англ. Forsmark Nuclear
Power Plant) (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на
одязі співробітників 27 квітня було знайдено
радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на
самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР
існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня
радіації також було зафіксовано у Фінляндії, але страйк
державної цивільної служби затримав відповідь і
публікацію.
Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних
умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те,
що Білорусь отримала близько 60 % радіоактивного забруднення
від загальної кількості на СРСР. Проте згідно даних (англ. The Other
Report on Chernobyl (TORCH report), які були оприлюдненні в 2006
році половина летких часток приземлилася за межами України,
Білорусі і Росії.
Евакуація населення
Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення
стало зрозуміло, що буде потрібно робити евакуацію
міста Прип'ять. Евакуація була запланована на 26 квітня,
але вона була затримана за рішенням уряду СРСР та ЦК
КПРС і почалася лише 27 квітня 1986 року в 14:00. Це
було явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув в
напрямі Прип'яті, яка знаходилася за 4 кілометри від
ЧАЕС. Сосновий бір, який знаходився між містом і ЧАЕС
під дією радіації перетворився на «Рудий ліс». Сосна
гине при дозі в 10 Гр, 50 % летальність в людини
наступає при дозі в 4 Гр. Щоб зменшити обсяг багажу,
жителям сказали, що евакуація тимчасова (близько
трьох днів). В результаті чого в 30 кілометровій зоні і
досі є особисті речі місцевих мешканців. Станом на 28
квітня евакуація Прип'яті була майже повністю
завершена. Було евакуйовано більше 44,5 тисяч чоловік
в Іванківський та Поліський райони, близько 1000
виїхало до родичів та знайомих в інші області. В Прип'яті
залишилося близько 5000 осіб, для проведення
невідкладних робіт. Рівень радіації коливався від 30 до
2600 мкР/сек.
Станом на 3 травня було евакуйовано населення 10-кілометрової зони[21]. До 6
травня було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони.
Населення Прип'яті під час евакуації отримали дози в
11-19 мЗв, це близько 52±19 % від від загального
опромінення, яке вони отримали. Евакуація Прип'яті
проводилася в Поліський район, згідно планом цивільної
оборони, якби маршрут пролягав в напрямку села Біла
Сорока, що в Білорусі, то внесок в загальну дозу від
евакуації складав би лише 6 %.
Загроза!!!
З точки зору дії на населення в
перші тижні після аварії
найбільшу небезпеку становив
радіоактивний йод, що має
порівняно малий період
напіврозпаду (вісім днів) і
телур. В даний час (і в
найближчі десятиліття)
найбільшу небезпеку
становлять ізотопи стронцію і
цезію з періодом напіврозпаду
близько 30 років. Найбільші
концентрації цезію-137 виявлені
в поверхневому шарі ґрунту,
звідки він потрапляє в рослини і
гриби. Зараженню також
піддаються комахи і тварини,
які ними харчуються.
Радіоактивні ізотопи плутонію і
америцію збережуться в ґрунті
протягом сотень, а можливо і
тисяч років, проте їх кількість
не становить загрози.
У містах основна частина небезпечних речовин
накопичувалася на рівних ділянках поверхні:
на лугах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і
дощів, а також в результаті діяльності людей,
ступінь забруднення сильно знизився і зараз
рівні радіації в більшості місць повернулися до
фонових значень. У сільськогосподарських
районах в перші місяці радіоактивні речовини
осідали на листі рослин і на траві, тому
зараженню піддавалися травоїдні тварини.
Потім радіонукліди разом з дощем або опалим
листям потрапили в ґрунт, і зараз вони
потрапляють в сільськогосподарські рослини, в
основному, через коріння. Рівні забруднення в
сільськогосподарських районах значно
знизилися, проте в деяких регіонах кількість
цезію в молоці, ще може перевищувати
допустимі значення. Це відноситься,
наприклад, до Гомельської і Могильовської
областей в Білорусі, Брянській області в Росії,
Житомирській і Рівненській області в Україні.
Значному забрудненню піддалися ліси. Через те, що в лісовій
екосистемі цезій постійно циркулює, а не виводиться з неї, рівні
забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і дичина,
залишаються небезпечними. Рівень забруднення річок і більшості
озер в даний час низький. Проте в деяких озерах, в яких немає
стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може
становити небезпеку.
Вплив аварії на здоров’я людей.
Ґрінпіс і міжнародна організація «Лікарі
проти ядерної війни» стверджують, що в
результаті аварії лише серед ліквідаторів
померли десятки тисяч чоловік, в Європі
зафіксовано 10 000 випадків вроджених
патологій в новонароджених, 10 000
випадків раку щитовидної залози і
очікується ще 50 тисяч. За даними
організації Союз «Чорнобиль», з 600 000
ліквідаторів 10 % померло і 165 000
стало інвалідами.
Точне число постраждалих від
Чорнобильської аварії можна визначити
лише приблизно. Окрім загиблих
працівників АЕС і пожежників, до них
слід віднести хворих
військовослужбовців і цивільних осіб,
що брали участь в ліквідації наслідків
аварії, і мешканців районів, що
піддалися радіоактивному забрудненню.
Визначення того, яка частина
захворювань з'явилася наслідком аварії
— вельми складне завдання для
медицини і статистики. Вважається, що
більша частина смертельних випадків,
пов'язаних з дією радіації, була або буде
викликана онкологічними
захворюваннями.
Музеї, пам’ятники, меморіали
Пам'ятна монета НБУ до 10-річчя аварії на станції
Зараз у Києві діє
національний музей
«Чорнобиль», в
якому можна
дізнатися про
подробиці аварії,
переглянути особисті
речі ліквідаторів,
історичні фото,
документальні
фільми про
Чорнобиль. Музей
знаходиться поблизу
метро Контрактова
площа за адресою
провулок Хоревий 1.
В Києві також є
пам'ятник Жертвам
Чорнобильської
аварії з написом: «І
мертвим, і Живим та
Ненародженим.» На
алеї героїв у
Чернігові, до 10
річниці аварії
відкрито пам'ятний
знак "Пам'ять
Чорнобиля", за
участю президента
Леоніда Кучми. 26
квітня до
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа