close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Павло
Григорович
Тичина
(1891 – 1967)
Зі смутком на серці,
з вінком на чолі
скажу своє слово і зникну з землі.
І буду блукать я світами
над вами,
і буду століття я думати
думу без сміху, без суму.
П.Тичина
(1910)
В поколіннях
я озвуся –
не згорю
і не загасну,мов огні електробуду…
І в майбутню
пору ясну
в пісні знов явлюся.
Й буду –
в людях жити буду.
П.Тичина
Народився Павло Тичина 27 січня 1891 р. в селі Піски
на Чернігівщині у родині дяка. Змалку виявив тонкий
музичний слух, гарний голос.
 Грамоти навчився вдома, потім ходив до земської
школи.
 1900-1913 – перебування в Чернігові: співає у
монастирському хорі, навчається в бурсі, потім - у
семінарії. Відвідує “суботи” М.Коцюбинського.
 З 1913 навчається в Київському комерційному
інституті; одночасно працює у редакціях газет і
журналів.
 1918 – виходить перша збірка “Сонячні кларнети”.
 1920 – подорожує з капелою композитора К.Стеценка
по Правобережній Україні.







1920 – збірка “Плуг”.
1923 – переїздить до Харкова. У складі делегації
письменників, учених побував у Білорусії, Вірменії,
Чехо-Словаччині, Туреччині.
1929 – П.Тичину обрано дійсним членом Академії
наук України.
1934 – повертається до Києва.
1935 - у складі делегації письменників презентує
Україну на Міжнародному конгресі захисту культури в
Парижі.
Кілька років працює директором Інституту літератури
ім.Т.Шевченка Академії наук України.
Під час війни живе в Уфі, багато працює, виступає на
антифашистських мітингах.
 1943 – 1948 – Народний комісар освіти України.
 Автор збірок:
- “Замість сонетів і октав”, “Плуг” (1920)
- “Вітер з України” (1924)
- “Чуття єдиної родини” (1938)
- “Сталь і ніжність” (1941)
- “Перемагать і жить” (1942, 1944) та ін.
 Помер П.Тичина 16 вересня 1967 року. Похований на
Байковому кладовищі.

Досконало володів російською, болгарською,
вірменською, французькою, турецькою мовами.
Багато перекладав.
Віхи життєвого шляху
- Мати поета Марія Василівна Тичина
- під час навчання в бурсі (1901)
- біля рідної хати у с. Піски (1913-1914)
- студент комерційного інституту
- Автопортрет
- У молоді роки
Листи додому з Чернігівської бурси
-З дружиною Лідією Петрівною Папарук у січні 1941 року
- з дружиною (1946)
- на кларнеті грав неперевершено
- народний комісар освіти(1940-ві роки)
- П.Тичина, М.Рильський, Ю.Яновський на відбудові Хрещатика (1944)
- Серед письменників (1952)
- поет читає свої вірші (1951)
- П.Тичина, О.Гончар, П.Майборода – перші лауреати Національної премії
ім. Т.Шевченка (9 березня 1962)
- рукопис П.Тичини
- У 60-х роках
- надгробок на Байковому кладовищі
-
Натюрморт (1930)
Малюнок П.Тичини (1939)
урядові дачі. Уфа (1942)
інтер'єр у помешканні поета. Уфа (1942)
Меморіальний музей П.Тичини
Молодий я, молодий …
(початок творчості)
- Молодий я, молодий,
Повний сили та одваги.
Гей, життя, виходь на бій,Пожартуєм для розваги!
Арфами, арфами…
Арфами, арфамиЗолотими, голосними обізвалися
гаї
Самодзвонними:
1911
Йде весна
Запашна,
- Читаю душі ваші, наче книги, я
Квітами-перлами
І сам цвіту-ридаю, як роса…
Закосичена.
Ах, на землі одна, одна релігія 1914
Страждань краса.
1915
З-під пера майстра…
“Партія веде”
То нехай собі як знають –
божеволіють, конають, –
нам своє робить:
всіх панів до ’дної ями,
буржуїв за буржуями
будем, будем бить!
будем, будем бить! …
Не на Рейні, не на Марні, –
в МТС пошлем друкарні –
це ж у нас, у нас!
Ми тривожим
стратосферу,
атомне ядро і сферу –
о прекрасний час!
неповторний час! …
1933 р.
«Будем домолочувать,
ворога докінчувать,
за проводом Партії
всі гайки заґвинчувать!
(1934 р.)
Нехай же знають “патріоти”,
Нехай повідомлять “міщан”:
Не заспокоїмось ми доти,
Аж поки з поля весь бур'ян
Не вирвемо. А вирвем грізно!
Багнетом, критики мечем!
Клянемся клятвою залізно,
Що ворог жоден не втече.
“Ленін” (1931)
Є.Маланюк
На межi двох епох, староруського золота повен,
Зазвучав сонценосно твiй сонячно-ярий оркестр I пiд сурму архангела рушив воскреснувший човен,
Й над мощами народу хитнувсь кам'яний його хрест.
Так зродився ти з хвиль злото-синiх космiчних вiбрацiй"
Метеором огнистим ударив в днiпровськi степи
I, здавалося,- врiс. I над плугом схилився до працi,
I вже мрiяло серце про сонцем налитi снопи...
Вили бурi iсторiї. Рвали й жбурляли вiдвiчне.
О, ти знав, що тодi не сонети й октави, о нi! Жорстко-ярим залiзом ти пiк одоробло пiвнiчне,
Й клекотiла душа твоя в гнiвнiм, в смертельнiм огнi.
Раптом... брязнуло враз! I ридально навiк розiрвалось...
I бездонним проваллям дихнула порожня луна.
...вiд кларнета твого - пофарбована дудка зосталась.
...в скривавлений Жовтень- ясна обернулась Весна.
Олександр Олесь
“Павлові Тичині”
І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О, бідна мати, Україно,
В журбі головонька твоя.
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б’є катам поклони,
Катів виспівує в піснях.
А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп’ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний жиде,
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина... цей не піде Він сам розіпне на хресті.
11.05.1928 р.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа