close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Василь Стус
(1938 – 1985)
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюся
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
В.Стус
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.
•
•
•
•
В.Стус
6 січня 1938 року народився Василь Семенович Стус у
селі Рахнівка на Вінниччині.
Навчався у місцевій середній школі, а потім – у
Донбасі, куди переїхала родина.
1959 – закінчує історико-філологічний факультет
Донецького педінституту, працює вчителем на
Кіровоградщині, призивається до армії.
22 грудня 1959 – перша публікація добірки віршів у
“Літературній газеті”.
Боже, не літості – лютості,
Боже, не ласки, а мсти,
дай розірвати нам пута ці,
ретязі ці рознести.
В.Стус
• 1963 – вступає до аспірантури Інституту літератури
•
•
•
•
ім. Т.Г.Шевченка.
1965 – виключають з аспірантури після звернення
Стуса до глядачів на прем'єрі фільму С.Параджанова.
1965 – 1972 – тимчасові роботи, не друкується.
Ніч з 12 на 13 січня 1972 – арешт: 5 років таборів
(Мордовія) та 3 роки поселення (Колима, рудник ім.
Матросова).
Творчість Стуса стає відомою за кордоном, де вийшли
збірки “Зимові дерева” (1970) та “Свіча в свічаді”
(1977).
То ж дай мені - дійти і не зотліти,
дійти – і не зотліти – дай мені!
Дозволь мені, мій вечоровий світе,
упасти зерням в рідній борозні.
В.Стус
• 1979 – повернення до Києва. Продовжує боротьбу, вступивши
•
•
•
•
до складу Української Гельсінської спілки.
Жовтень 1980 – новий арешт: 10 років таборів і 5 – поселення
(відбував строк у таборі в Пермській області).
Умови табірного життя жахливі: поет не зміг передати на волю
жодного друкованого рядка. В'язні час від часу влаштовували
акції протестів.
В ніч з 3 на 4 вересня 1985, сидячи в карцері та оголосивши
акцію сухого голодування, Стус помер.
19 листопада 1989 – перепохований на Байковому цвинтарі.
У колі родини
Миті життя
Пам’ять про поета
Дмитро Стус (1966 р.н.) згадує
батька
Сто років як сконала Січ
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Славне минуле…
Він не просто вірив, він твердо знав…
Ми ще повернемось,
обов'язково
повернемось,
бодай –
ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа