close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
СЦЕНАРІЙ
мітингу-реквієму
«Горять свічки в людських долонях жовті й білі»
2014 рік
Учень 1:
Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина осмислює своє
минуле.
Не сьогодні це сказано:
Час народжувати і час помирати,
Час руйнувати і час будувати,
Час розкидати каміння і час збирати,
Час мовчати і час говорити.
Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.
Учень 2:
Історія багатостраждального українського народу перенасичена
трагічними сторінками минулих століть. Проте є одна з них, яка
ніколи з плином часу не буде поглинута мороком буття. Це –
події голодомору 1932-1933 років, який смертельним вихором
пройшовся по колись благодатних і родючих українських землях
і викосив майже все живе на селі.
Учень 3:
Як сталося, що без стихій, без посухи, без іноземного нашестя
спричинився страшний голод на нашій хліборобній Україні?
Андрій Малишко у своєму вірші писав:
… Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.
Учень 4:
1933-й рік. Найчорніший час в історії України. У світі не
зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю
найродючішої та найблагороднішої країни. Тривалий час 1933-й
рік називали одним із найсприятливіших у радянській історії. А
навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня,
1000 – щогодини, 17 – щохвилини. Усього жертвами голоду за
неповними даними стало від 7 до 10 млн. осіб, із них 3 мільйони –
діти.
Учень 6:
Пекельні цифри та слова
У серце бʼють, неначе молот.
Немов прокляття, ожива
Рік 33-й… Голод… Голод…
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Десять мільйонів (Боже мій!)
Недолічилась Україна.
Учень 6:
Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія,
Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія,
Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай,
Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а
також Ватикан як окрема держава.
Учень 7:
То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
По бідних і голодних селах.
Глуху заставили мовчати,
Став люд глухий й німий в оселях.
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика і ні могили.
То був такий навмисний голод.
Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?
Учень 8:
Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських
розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву,
кісткове борошно та кору дерев. Найстрашніше почалося весною
1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, зʼявилися перші померлі
від голоду. Люди їли все, що можна було жувати. Варили цвіт
акації, зелену лободу змішували з товченими качанами
кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок.
Учень 9:
Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і
дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у
мішках, везли на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали
цілі родини, особливо, де було багато дітей. Намагаючись
врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і
залишали в установах, на вулицях. Доведені до відчаю їли жаб,
трупи коней, вбивали та їли одне одного, викопували мертвих і
також їли. Люди божеволіли від голоду. Почалося людоїдство.
Батьки вбивали власних дітей, варили їх та їли.
Учень 10: Боїться не глуму, не хижого звіра,
Боїться не смерті у сум–неврожай.
А крику дитини, яку вона з’їла:
- Не ріж мене, мамо, не ріж, не вбивай!
Як сталось – не знає.
Як бути – не знає,
Провал, божевілля – сокира і ніж,
Та жах пам’ятає і крик пам’ятає:
- Не ріж мене, мамо, матусю, не ріж!
Учень 11: Послухайте, будь ласка, уривок з оповідання «Катеринка.
Катерина».
Катю в селі називали лише Катеринкою. Така вдача була у
дівчинки: з усіма привітна, кожному усміхнеться, то тут, то там
чувся її дзвінкий, веселий голосочок.
А це ось декілька днів Катеринки на вулиці не видно. Вона
все вдома – з мамою і молодшими сестричками. Тато помер
місяць тому, ф його відвезли до ями за село. Бо мама тоді вже
була слаба і не могла поховати його. У хаті всі мовчать. Від
самого ранку. Немов поснули. Першою замовкла мама. Молодші
довго кликали її слабенькими голосами, та дарма. Ніхто не
озивався, тільки Катеринка чула їх, хотіла заспокоїти, але не
стачило сили вимовити й слово. Скоро сестрички теж затихли.
Катеринка знала: померли, як і мама. Від голоду. Та страшно не
було. Лише дуже хотілося їсти. Вони вже давно нічого не їли…
До хати зайшли двоє. Вони несли маму, дівчаток.
Повернулися і за Катеринкою. Вона зібралася голосно крикнути:
«Я ще жива!», та лише ворухнули губами.
Дядьки помітили це:
Дивись, жива… - Усе одно помре, давай заберемо,
щоб знову не їздити на цей куток. Тут уже немає нікого.
Катеринку поклали зверху на купу мертвих людей і повезли
вулицею. Жодна жива душа не трапилась їм на зустріч. А їй
здавалося, що біля кожного подвірʼя стояли по-святковому вбрані
односельці і віталися з нею. Тому вона з останніх сил повертала
голову на всі боки і усміхалася…
Учень 12: Що було далі, Катеринка не пам’ятала. Вона опритомніла, бо
дуже змерзла. Щось холодне було під нею, щось холодне тиснуло
зверху. Пригадала дядьків і зрозуміла: вона у ямі, куди звозили
померлих, їй стало так страшно, що почала щосили пручатися,
відштовхувати від себе все, щоб виповзти з-під чийогось
захололого тіла. І таки вилізла з ями. Добре, що та не була
засипана землею – не встигли це зробити дядьки, які привозили
людей.
Катеринка згадала їх, і злякалася ще дужче: ось зараз вони
підʼїдуть і знову вкинуть до ями! Ні, ні, ні! Вона поповзла. Не
додому, там немає нікого. Прямувала до хати далеких родичів –
може, там дадуть щось поїсти. Колись їй вистачало півгодини,
щоб дійти сюди. Але то було колись. А тепер кожен метр
знайомої стежки був, як кілометр. Та знову до ями вона не
хотіла…
Ранком її знайшла тітка біля порогу. І хоча в хаті було
п’ятеро своїх зголоднілих дітей, порятувала Катеринку –
нагодувала чим змогла, виходила.
Дівчинка вижила. Тільки зовсім розучилась усміхатися.
Відтоді її більше ніхто не називав Катеринкою, лише Катериною.
Згодом Катерина разом з іншими дітьми ходила до школи,
де, окрім письма й читання, вчилася ще й усміхатися.
Було це на Сумщині, у селі Веселому. Вісімдесят один рік
тому.
Учень 13: Вже на початку літа почало співати жито на городах, люди
скубли незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а
незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна та
важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні
молоко, і вони вмирали – було вже запізно. Живі почали
відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з
нею вся гірка дійсність того, що було. По селах чулися
відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки
прикопували трупи, ставили деревʼяні хрести. Життя поверталося
повільно, важко.
Учень 14: Голодомор 1932-1933 років – страшна трагедія в історії нашої
держави. Голодомор забрав життя мільйонів людей. Невідома
навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми маємо
знати та пам’ятати про них.
Учень 15: Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлись у памʼяті нашій
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.
Сільський цвинтар, буяє бурʼян
На занедбаній братській могилі.
Невже в головах наших туман,
І розвіять його ми на всилі?
Учень 16: Але памʼять не вмерла, жива.
Хоч всі ми й заслуговуєм докір.
Ось дідусь промовляє слова.
Все згадав, а пройшло стільки років!
Хай стоїть на могилі цей хрест,
А на душах хай крига скресає,
Хоч один він поки на сто верст,
Хай на ньому свіча не згасає.
Учень 17: Вшануємо ж памʼять жертв голодомору хвилиною мовчання. Хай
ця хвилина для кожного громадянина нашої незалежної держави,
для всіх людей доброї волі і чистої совісті стане актом
поминальним, актом покаяння і перестороги.
Учень 18: Хай у кожному місті й селі, у кожній оселі, у кожній родині
старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних
голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, запалить
свічку памʼяті.
Учні запалюють свічки.
Лунає пісня «Свіча».
Учень 19: Забути таке неможливо. Ми повинні памʼятати про це, щоб не
стерлися з памʼяті уроки минулого і більше ніколи не
повторювалися на нашій землі страхіття голоду, розрухи, війни.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа