close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
1.1 Поняття терміну та особливості його дефініції
Термін (від лат. terminus – межа, кордон) – слово чи словосполучення, що означає
поняття спеціальної галузі знання чи діяльності. Термін входить в загальну лексичну систему
мови, але лише за посередництвом конкретної термінологічної системи (термінологія) [26; c.
38]. До особливостей терміну відносяться:
1) системність;
2) наявність дефініції (для більшості термінів);
3) тенденція до моносемантичності в межах в свого термінологічного поля, тобто
термінології даної науки, дисципліни чи наукової школи (тому такі терміни, як «функція» в
математиці, фізіології і лінгвістиці, прийнято називати міжгалузевими омонімами);
4) відсутність експресії;
5) стилістична нейтральність. Ці властивості терміну реалізуються лише всередині
термінологічного поля, за межами якого термін втрачає свої дефінітивні та системні
характеристики – детермінологізується [26; c. 39].
Процеси детермінологізації (перехід терміну в загальновживану лексику) і
термінологізації
(перехід
загальновживаного
слова
в
термін)
свідчить
про
взаємопроникнення термінологічної і нетермінологічної лексики. Поряд з термінологізіцією,
в основі якої часто лежить метафора, до способів створення терміну відноситься
ретермінологізація – перенесення готового терміну із одної дисципліни в іншу з повним чи
частковим переосмисленням. Терміни можуть запозичуватись із іншої мови (сюди ж
відносится калькування), а також створюватись із морфемного інвентаря власної мови чи з
інтернаціональних елементів.
Слово термін прийшло до нас ще з античних часів. Арістотель визначав термін, як
«те, на що розкладається перший засновок, – суб’єкт і предикат». У середньовіччі це слово
набуло вже значення «визначення», «позначення». У старофранцузькій мові знаходимо
навіть номінацію terme – «слово») [21; c. 143].
В Україні ця назва поширюється вже у XVIII cт. Зокрема Г. Кониський вважає, що це
«зображення певної речі або поняття» у нашому розумінні. Виходячи з цього трактування,
український філософ створює своєрідну теорію терміну (про що вже йшлося). Термін
розглядається подвійно: абсолютно або стосовно себе, стосовно або порівняно з іншими.
Автор вказує на дев’ять властивостей терміну: підстановка, стан, невідповідність,
розширення, відчуження, найменування, уточнення, роздріблення і редуплікація.
У зарубіжному мовознавстві теорія терміна, на думку А. Хаютіна, зароджується лише
на початку XX ст. Трактується термін неоднозначно. Так, англійці Гринаф та Катридж
порівнювали терміни з математичними знаками і формулами, які не входять до словникового
складу мови (1901), француз Е. Жильбер писав про терміни, як про елементи особливої
наукової мови, яким не властива чіткість, логічність, однак утотожнив їх з символами та
символічними знаками хімії й математики (1945), німець А. Ширмер вперше у 1913 р.
зіставив загальновживану і спеціальну лексику. Ж. Вандрієс та Й. Сміт (1925, 1937)
ототожнювали терміни з жаргонами [21; c. 144].
У спеціальних монографічних дослідженнях «терміни визначаються як номінанти
системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови та їх відображення у виробництві,
суспільному житті чи їх окремих сферах; причому кожен термін в конкретній галузі має
суспільно усвідомлене значення». Одні дослідники намагаються дати термінові логічне
визначення, інші – описово розкривають його зміст, наголошуючи на основних ознаках,
треті – виділяють термін шляхом протиставлення якійсь іншій одиниці, четверті – шукають
суперечливі процедури виділення терміна, щоб дати чітке визначення.
Терміни – це слова спеціальні, обмежені своїм особливим призначення; слова, що
прагнуть бути однозначними як точне вираження понять та назв речей. Це необхідно в науці,
техніці, політиці та дипломатії. Терміни існують не просто в мові, а в складі певної
термінології. Якщо в звичайній мові (поза даною термінологією) слово може бути
багатозначним, то, потрапляючи в певну термінологію, воно набуває однозначності. Термін
не потребує контексту, так як звичайне слово, він:
1) член певної термінології, що і виступає замість контексту,
2) може вживатись ізольовано, наприклад, в текстах реєстрів або замовлень в техніці,
3) для чого і повинен бути однозначним не взагалі в мові, а в межах даної термінології
[25; c. 110].
Один і той самий термін може входити в різні термінології даної мови, що являє
собою міжнаукову термінологічну омонімію, наприклад:
реакція 1) в хімії, 2) в фізіології, 3) в політиці;
редукція 1) в філософії, 2) в юриспруденції, 3) в фонетиці;
асиміляція 1) в етнографії; 2) в фонетиці і т.д [24; c. 87].
Для лінгвістів дуже важливо розуміти, що термін мова, який зустрічається в
термінології різних наук, не те ж саме, – це типовий міжнауковий омонім в:
1) мовознавстві,
2) психології,
3) фізіології,
4) медицині, не кажучи про такі значення, як «мова прокурора», «мова ректора на
святковому вечорі», «беззмістовна мова злочинця», і т.д.
Таким чином, термінологія – це сукупність термінів даної галузі промисловості,
діяльності, знання, яка формує особливий сектор лексики, найбільш доступний свідомому
регулюванню та впорядкуванню. Гарні терміни повинні бути «відмежовані» від полісемії, від
експресивності і тим самим від звичайних нетермінологічних слів, які як раз багатозначні та
експресивні. Між термінами і не термінами присутній постіійний обмін: слова загальної
мови, втрачаючи деякі свої властивості, стають термінами (не перестаючи бути фактами
загальної мови).
Серед термінів бувають слова, які існують лише як терміни і в межах одної
термінології (наприклад, форсунка, вектор, метатеза тощо); бувають і такі, які існують також
тільки як терміни, але беруть участь в різних термінологіях (операція, асиміляція,
прогресивний, регресивний, протеза тощо); буває (що найчастіше всього) і такі, які
вживаються і як терміни, і як звичайні нетермінологічні слова [24; c. 75].
Тоді, коли слово стає терміном, то його значення спеціалізується та обмежується. В
залежності від тої чи іншої термінології, куди потрапляє дане слово, отримується нове
значення і звідси і інші сполучення з іншими оточуючими словами (означеннями, додат,
присудок); так, асиміляція в політиці може бути «насильницька» та «природня», «асиміляцію
проводять», а в фонетиці асиміляція буває «регресивна» та «прогресивна», вона
«дотримується» і т.д. [25; c. 112].
Так як термінологія – це в ідеалі сувора та «розумна», тобто така, що опирається на
чисто інтелектуальні сторони слова, частина лексики, то експресія їй не властива. В зв’язку з
такими змінами значення слово, стаючи терміном, зазвичай втрачає свої попередні лексичні
зв’язки з синонімами та антонімами, які давали об’єктивний критерій до визначення значень
слова.
Існує ще одна якість, важлива для терміну. Це їх міжнародність. Як раз в області
політики, науки, техніки зазвичай здійснюються міжнародні зв’язки, і тому питання про
взаєморозуміння людей різних націй та мов тут є дуже важливим.
Компоненти, які входять до складу терміну, прийнято називати терміноелементами.
Це поняття ввів в термінологічний оббіг Д.С.Лотте в 1937р. Більшість існуючих зараз
визначень терміноелемента походить з аналізу смислового змісту терміну та його складових.
Кожне з них в тій чи іншій мірі відчуло на собі вплив даного Д.С.Лотте визначення
терміноелемента
як
мінімальної
складової
частини
терміну
(моновербальної
чи
полівербальної), яка має яскраво виражене термінологічне значення [30; c.100].
Очевидно, визначення терміноелементу через темінологічне значення потрібно
вважати definitio par definiendum. Проблема значення взагалі є одною з найспірніших в
лінгвістиці, тому поняття термінологічного значення саме по собі потребує чіткого
визначення. Крім того, ми можемо говорити про яскраво виражене термінологічне значення
тільки в складі цілого терміну. Терміноелемент, на відміну від цілого терміну, не виражає
поняття, але лише зазвичай вказує напевне термінологічне поле. Подібне значення може
здійснюватись за посередництвом виділення тих чи інших ознак понять. Саме такою є
внутрішня логіка визначення терміноелемента у Т.Л.Канделакі, яке сам автор вважає
уточненням визначення Д.С.Лотте і яке, по суті, може розглядатись як його «розшифровка»:
терміноелементи, за Т.Л.Канделакі, – «це значимі частини термінів, обумовлені ознаками
вираженого терміном понятя». Розглянуті тлумачення терміноелемента, розрізняючись
степінню експліцитності, походять з розуміння його як двосторонньої одиниці мови, яка
володіє як планом вираження, так і планом змісту [28; c. 57].
Спроба В.М.Лейчика уточнити розуміння терміноелемента не внесла ясності в це
питання. Говорячи про сутність терміна та терміноелемента, В.М.Лейчик співвідносить їх з
двома мовними планами, та з його викладу слідує те, що одиницею плану змісту терміна є
поняття, якому в плані вираження відповідає терміноелемент: «найменша одиниця плану
вираження
терміна
отримала
назву теміноелемента».
дотримуючись
логіки
цього
визначення, ми повинні зробити висновок, що оскільки в плані вираження термін розділимо
на ряд терміноелементів, то і в плані змісту він повинен розкладатись на ряд понять.
Виходить, що функцію означення понять має не термін, а терміноелемент. В цьому випадку
незрозуміло, як визначити значення терміну по відношенню до значень його компонентів. З
однієї сторони, терміноелементу приписується певне значення, з іншої, він визначається як
одиниця плану вираження, як ніби відчужена від плану змісту терміна [13; c. 49].
Поряд з трактовками терміноелемента, що базуються на змістовому аналізі терміну та
його компонентів, існує і інший підхід, орієнтований на аналізі лінійної структури терміну,
внаслідок чого терміноелементи визначаються екстенсіональним чином як чисто формальні
компоненти терміна. Тому в рамках такого визначення, даного, зокрема, В.П. Даниленко,
терміноелементом вважається будь-який структурний компонент терміна – від морфеми до
цілого слова [8; c. 36].
Таким чином, в роботах різних авторів терміноелементи постають як троякого виду
конститутивні
одниці
в
структурі
терміну:
1)
терміноелементи,
які
виділяються
посередництвом морфологічного (чи морфологоподібного) членування терміну-слова; 2)
терміноелементи,
які
виділяються
внаслідок
синтетичного
членування
терміну-
словосполучення і 3) терміноелементи, які виділяються посередництвом зображальнографічного членування, при якому в складі терміни опиняються символи, що мають лише
графічне вираження. Назви, які включають в себе останню категорію терміноелементів, В.П.
Даниленко вдало названа символо-словами.
До середини XIX ст. основна маса термінів сформувалась наступним чином.
1. У вживанні звичайного слова існував ряд обмежень. Слово з обмеженою зоною
застосування чи з обмеженнями в логічній співвіднесеності ставало терміном, тобто
здійснювалась термінологічна специфікація буденного слова.
2. На підставі наявного мовного інвентарю створювались описові назви – термінифрази.
3. На базі теорії, яку розвивав автор, винаходились нові слова.
Починаючи з середини ХІХ ст., ці способи доповнюються введенням систематичної
номенклатури і систематичної термінології з системою термінів-модифікаторів, необхідних
для показу їх відношень в рамках певної теорії. Вводяться спеціальні дефініції, що
допомагають однозначному співвіднесенню терміна
як слова з термінуючим поняттям.
Здійснюється запозичення та переклад іншомовних термінів [30; c. 125].
1.2 Наукові підходи до групування термінів
Термін є об’єктом самостійної лінгвістичної дисципліни – термінознавства. Терміни
різноманітних галузей знання знаходять відображення в спеціальних термінологічних
словниках.
Життєздатність тої чи іншої термінологічної системи визначається в першу чергу
упорядкованістю та послідовністю співвідношення змісту та вираження. Термінологічна
система, що відповідає цим вимогам, наприклад так звана, алло-емічна термінологія, може
пережити науковий напрям, від якого вона походить, і ввійти в сучасну метамову даної
науки [27; c. 99].
Термінологія в широкому розумінні співвідноситься з областю всіх термінів
природньої мови, а у вузькому – пов’язується з термінами конкретної наукової дисципліни
чи спеціальної області практичної діяльності. В рамках однієї теорії терміни утворюють
терміносистему. Терміни можна визначити як слова (словосполучення) метамови науки і
додатки наукових дисциплін, а також слова, що означають специфічні реалії областей
конкретної практичної діяльності людини. В останньому випадку часто використовується
термін «номенклатура». Звідси випливає, що термінами не є, наприклад, формули,
математичні і символьні вираження різного роду, які, звичайно, входять в метамову
існуючих наук, але які не можна розглядати як частину всієї лексики природньої мови. Хоча,
символи можуть входити до складу термінів. Іншими словами, метамова і терміносистема не
є синонімами. Більша частина термінів входить в лексику мови через відповідні
терміносистеми [27; c. 101].
До теперішнього часу в світі нараховується більше 20 000 термінологічних стандартів.
Особливі стандарти по організації терміносистем розробляються не лише на державному та
міжнародному рівнях, але і в окремих компаніях і фірмах. В цих умовах уніфікація термінів і
терміносистем виявляється не лише науковою, але і практичної, промислової задачі.
Багатозначність термінів однієї терміносистеми, омонімія, відсутність узгодження між
близькими терміносистемами є відчутною перешкодою для науково-технічного прогресу і
розвитку виробництва [8; c. 44].
Держава, проводячи мовну політику, фінансує розробку термінологічних стандартів,
обов’язкових для використання в тих чи інших документах. Випускаються збірники
рекомендованих для використання термінів. Розробка стандартів і формування списків
рекомендованих термінів дає можливість систематизувати терміни певної проблемної галузі,
уникнути багатозначності та омонімії, уточнити визначення і т.д.
Відомо,
що
спроби
визначити
термін
на
основі
розмежування
його
від
загальновживаних слів не дали результатів, бо при цьому не враховувалось, що, крім
термінів, існує ще термінологічна лексика, до якої термінологія відноситься як частина до
цілого. Властивості термінів виявляються у зіставленні з словами термінологічної лексики,
яка залишається за межами термінології, але зовсім не у зіставленні з словами
загальновживаної лексики. Не випадково деякі дослідники, зіставляючи терміни і слова
загальновживаної
лексики,
прийшли
до
висновку
про
принципову
неможливість
відмежування термінології і пропонували навіть віднести термін до явищ стилістичного
характеру [21; c. 81].
Реальна, об’єктивна різниця між термінологічними і нетермінологічним словом – це
різниця позамовна. Якщо слово загальновживаної, неспецифічної лексики співвідноситься з
об’єктом специфічним, відомим, як правило, лише обмеженому колу спеціалістів. Таким
чином, термінологічна лексика – це словниковий запас, використовуваний у тій чи іншій
галузі матеріального виробництва чи науки для позначення специфічних об’єктів.
А.А. Реформатський відмічав, що термін – завжди член якоїсь термінології, в межах
якої
він
однозначний.
Термінологічне
поле
заміняє
йому
контекст.
В
своєму
термінологічному полі термін-слово набуває точності та однозначності, а за його межами –
втрачає характеристику терміна [24; c. 94].
Тим не менше, будь-який термін може вживатись і вживається в термінологічному
контексті. Але це область його вживання, а поле – область існування його як терміна. Мова
науки, мова даної галузі знань і виявляється тим контекстом, в який включається термін і де
уточняється його значення, що дуже важливо при наявності розходжень в терміновживанні
окремих шкіл. Очевидно, саме це змусило Й. Вахека надати перевагу дефініціям уривки
тексту, в які включаються терміни, представлені в його «Лінгвістичному словнику Празької
школи».
Введення терміна в термінологічне поле виключає можливість його загального
нетермінологічного вживання і ставить його в залежність від традицій даної галузі чи школи.
Терміни-слова групуються не в будь-якому порядку, який їм може приписати система
даної мови, а виходячи із системності науки, яку вони обслуговують, що створює особливу
парадигматику, особливу поєднуваність, яка не витікає з норм даної мови. Особливо
рельєфно це відчувається в тих випадках, терміни-омоніми різних дисциплін яскраво
виражені [30; c. 84].
Таким чином, до специфічних рис, які виділяють термін зі слів загальної лексики,
відноситься його особлива структура. Під структурою розуміємо сукупність стійких зв’язків
об’єкта, які забезпечують його цілісність та тотожність самому собі, тобто збереження
основних властивостей при різноманітних зовнішніх та внутрішніх змінах.
2.1 Поняття та особливості вживання спортивної термінології
Спортивна термінологія (від термін і грец. logos – слово, вчення) – сукупність слів і
словосполучень, які вживаються у мові спорту для вираження спеціальних понять і для
називання типових об’єктів даної галузі. Будучи складовою частиною метамови спорту,
спортивна термінологія являє собою особливу складність для вивчення внаслідок
консубстанціональності мови-об’єкту і мета-мови, тобто внаслідок того, мова-об’єкт і метамова повністю співпадають в плані вираження, зовнішнє виявляються одною, і тою ж мовою.
Спортивна термінологія включає в себе:
1) власне терміни, тобто ті слова, які або взагалі не вживаються в мові-об’єкті, або ж
набувають, будучи запозиченими з мови-об’єкта, особливе значення;
2) своєрідні словосполучення слів та їхніх еквівалентів, які ведуть до утворення
складових термінів, які входять в лінгвістичну термінологію на однакових правах з
цільнооформленими одиницями [14; c. 25].
Насамперед слід зазначити, що сам термін трактується як «слово з певним значенням
змістом, з фіксованим для спеціальної галузі значенням, що дає змогу точно і ясно уявити
собі певну річ, певну дію та певний процес».
Термін – невід’ємний елемент будь-якого спортивного репортажу чи огляду.
Коментатори та оглядачі використовують різноманітні терміни у всіх видах спорту, в тому
числі і у футболі.
По-перше, за допомогою термінів ми чітко уявляємо собі певну річ, дію чи процес.
По-друге, за допомогою термінів журналісти, коментатори та оглядачі роблять мову
своїх репоротажів та оглядів більш насиченою, цікавішою та яскравішою.
На сьогодні виділяються такі ознаки терміну:
1) термін однозначний; має тенденцію до однозначності, однозначний у межах певної
термінологічної системи;
2) термін точний та байдужий до контексту;
3) значення терміна дорівнює поняттю в обсязі пізнаного;
4) термін стилістично нейтральний;
5) термін системний, що у літературі останніх років підкреслюється особливо
настирливо. Однак системність терміна розуміють по-різному. Одні автори вбачають у ній
класифікаційну сутність інші вважають, що термінові властива системність словотвірна. На
думку третіх, системність терміна є подвійною: як елемента терміносистеми і як елемента
системи мовної;
6) термін конвенційний, навіть двічі; по-перше, існуючому поняттю можна дати назву
за задумом мовця і за змістом існуючого знака-терміна; по-друге, найменування і зміст
можуть бути конвенційно встановлені, вибрані;
7) наявність у терміна чіткої дефініції (майже усі дослідники);
8) у терміна не повинно бути синонімів чи омомнімів (у межах однієї
терміносистеми). З працями В. Даниленка у літературу увійшла протилежна точка зору,
згідно з якою синонімія в термінології розглядається як природний вияв законів розвитку
лексики літературної мови;
9) у багатьох термінологічних дослідженнях суттєвою ознакою терміна була його
короткість (стислість) у плані вираження. Однак термінологам давно вже зрозуміло, що цей
критерій здебільшого швидше бажаний, ніж реальний. Процес диференціації понять науки та
техніки є об’єктивною передумовою використання багатослівних термінів, що прагнуть
якнайточнішого позначення певного поняття [21; c. 146].
Зазвичай поняття терміну задається через його властивості, які реалізуються в
терміносистемі. На відміну від звичайної лексики, використання термінів базується не на
інтуїції, а на наявних визначеннях. Терміну, як правило, надається одне значення; бажано,
щоб в терміносистемі була відсутня омонімія термінів. Зрозуміло, що це має характер
тенденції, а не правила; наприклад, такі терміни як beat, break, floor в різних видах спорту
можуть мати зовсім різні значення. Важливою особливістю термінології можна вважати і
відсутність у цього шару лексики експресивного компоненту значення і стилістичних
характеристик, які дещо відрізняються від нейтрального чи наукового стилів. Терміни часто
детермінологізуються, втрачають свій термінологічний статус, стаючи частиною лексичної
системи певної мови. Детермінологізація термінів може призвести до виникнення мовних
виразів з сильною експресією. В деяких випадках має місце інтерференція термінів різних
галузей [11; c. 151].
Отже, термін як один із найважливіших елементів структури спортивного тексту
яскраво віддзеркалює взаємодію великої кількості мовних, мовленнєвих та позамовних
чинників. Вибір термінів, їхнє позиціонування у тексті залежать від об’єкта опису (виду
спорту), орієнтації на того чи іншого читача, стильових та жанрових характеристик тексту,
його композиції тощо.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа