close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Ні, ми живем у пам’яті нащадків
(на основі поеми «Гайдамаки»)
Приставська О.І., вчитель
української мови та літератури
ЛСШ № 69
Зала прикрашена у стилі козацької січі: на стіні панорама Січі з
церквою, збоку - складені списи, вогнище, вариться куліш, під сценою –
атрибути та символіка козаків. На сцені автор, кобзар і три старшини.
Звучить пісня «Джури».
Автор. Все йде, все минає – і краю немає,
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло…
Кобзар. (під супровід бандури)
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля –
Ідіть,сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Сини мої невеликі,
Нерозумні діти,
Хто вас щиро без матері
Привітає в світі?
Сини мої! Орли мої!
Летіть в Україну –
Хоч і лихо зустрінеться,
Так не на чужині.
Там найдеться душа щира,
Не дасть погибати.
(пісня під кобзу)
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо вони б не пізнали
Козацької слави убогих руїн.
( посилюється мелодія)
Автор. Попід дібровою стоять
Вози залізної тарані;
То щедрої гостинець пані.
Уміла що кому давать,
Нівроку їй, нехай царствує;
Нехай не вадить, як не чує!
Поміж возами ніде стать:
Неначе в ірій налетіло
З Смілянщини, з Чигирина.
Просте козацтво, старшина,
1
На певне діло налетіли.
Козацьке панство походжає
В киреях чорних, як один,
Тихенько, ходя, розмовляє
І поглядає на Чигирин.
Старшина 1. Старий Головатий щось дуже коверзує.
Старшина 2. Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а
дивишся – скрізь Головатий. «Коли сам, - каже. – то повершу, то синові
передам».
Старшина 3. Та й син же штука. Я вчора зустрівся із Залізняком; таке розказує
про нього, що цур! «Кошовий, - каже. – буде, та й годі, а може, ще й гетьманом,
коли теє…»
Старшина 2. А Гонта нащо? А Залізняк? До Гонти сама… сама писала: « Коли,
каже…»
Старшина 1. Цитьте лишень, здається, дзвонять!
Старшина 2. Та ні, то люде гомонять.
Старшина 1. Гомонять , поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні;
химерять та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба.
Купили хріну, треба з’їсти; плачте, очі, хоч повилазьте; бачили, що купували,грошам не пропадать! А то думають, думають, ні вголос, ні мовчки; а ляхи
догадаються – от тобі й пшик! Що там за рада? Чом вони не дзвонять? Чим
спиниш народ, щоб не гомонів.
Старшина 1. Не десять душ, а , слава Богу, вся Смілянщина, коли не вся
Україна. Он, чуєте? Співають. (хор співає пісню « Гомоніла Україна»,
притишують спів)
Старшина 3. Справді, співа щось: піду спиню.
Старшина 1. Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.
( спів продовжується)
Старшина 3. А мудро співа! Коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось,
братці, та послухаємо, а тим часом задзвонять.
Старшина 1, 2. А що ж? То й ходімо! ( Спів посилюється)
Запорожець 1. Добре погуляєм! Правду старий співає, як не бреше. А щоб то з
його за кобзар?
Запорожець 2. Оце-то так! Вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре,
далебі, добре! Що хоче, то так утне. Спасибі, спасибі.
Гайдамака. Я щось не второпав. Що він співав.
Запорожець 1. Який –бо ти бевзь і справді! Бачиш. Ось що він співав: щоб ляхи
погані, скажені собаки, каялись. Бо йде Сонце ясне, Вкраїну освітить.
Гайдамака. Добре, єй Богу, добре! Ну це так! Далебу, дав би карбованця, якби
був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара в’язне, більше м’яса буде.
Поборгуй будь ласка, завтра отдам. Утни ще що-небудь…
( пісня « Чорна рілля ізорана») Всі з кобзарем сходять зі сцени.
Автор. Гайдамаки!
Гуляють, карають;
Де проїдуть – земля горить,
2
Кров’ю підпливає…
Погуляли –
Купою на купі
Од Києва до Умані
Лягли ляхи трупом.
Як та хмара, гайдамаки
Умань обступили
Опівночі; до схід сонця
Умань затопили;
Затопили, закричали:
«Карай ляха знову!»
Покотилось по базару
Кінні народові;
Покотились малі діти
І каліки хворі.
Ґвалт і галас. На базарі,
Як посеред моря
Кровавого, стоїть Гонта
З Максимом завзятим,
Кричать удвох: « Добре, діти!
Отак їх, проклятих!»
Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза-єзуїта
І двох хлопців.
Козак 1. Гонто! Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони католики.
Козак 2. Чого ти став? Чом не ріжеш.
Поки невеликі.
Заріж і їх. Бо виростуть
То тебе заріжуть…!
Гонта Убийте пса! А собачат
Своєю заріжу.
Клич громаду. Признавайтесь:
Що ви католики?
Сини. Католики… бо нас мати…
Гонта. Боже мій великий!
Мовчіть! Мовчіть! Знаю, знаю!
(до козака) Зібралась громада.
Мої діти – католики…
Щоб не було зради,
Щоб не було поговору,
Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
3
Різать католика.
(до синів)
Сини мої, сини мої!
Чом ви невеликі?
Чом ви ляха не ріжете?
Сини.
Будем різать, тату!
Гонта.
Не будете! Не будете!
Будь проклята мати!
Та проклята католичка,
Що вас породила!
Чом вона вас до схід сонця
Була не втопила?
Менше б гріха: ви б умерли
Не католиками;
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга.
Автор. Махнув ножем –
І дітей немає!
Попадали зарізані.
(Синів козаки виносять на руках під мелодію і Гонта говорить)
Гонта. Вони католики.
Сини мої, сини мої!
Чом ви невеликі?
Чом ворога не різали?
Чом матір не вбили,
Ту прокляту католичку,
Що вас породила?..
(Мелодія посилюється )
Автор. До самої ночі ляхів мордували;
Душі не осталось. А Гонта кричить:
Гонта. ( встає з колін ) Де ви людоїди? Де ви поховались?
З’їли моїх діток – тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать!
Ні з ким говорить!
Сини мої любі, мої чорноброві!..
Хочеться напитись… Чом вітер не віє,
Ляхів не навіє? Тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! Праведнії зорі!
Сховайтесь за хмару, я вас не займав,
Я дітей зарізав! Горе мені, горе!
Де я прихилюсь!
4
Автор. А серед базару,
Гайдамаки ставили столи:
Де що запопали, страви нанесли
І сіли вечерять. Останняя кара
Остання вечеря!
Залізняк. Гуляйте, сини!
Пийте, поки п’ється, бийте, поки б’ється!Залізняк гукає. – Ану навісний,
Ушквар нам що-небудь. Нехай земля
Гнеться, нехай погуляють мої козаки!
( виступ бойового гопака)
Автор. Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхетською
Кров’ю напували
Україну, та й замовкли –
Ножі пощербили.
Нема Гонти; нема йому
Хреста , ні могили.
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамаків,
І нікому помолитись,
Нікому заплакать.
Один тілько брат названий
Оставсь на всім світі,
Та й той почув, що так страшно
Пекельнії діти
Його брата замучили,
Залізняк заплакав
З того часу в Україні
Жито зеленіє
Не чуть плачу. Ні гармати
Тілько вітер віє,
Нагинає верби в гаї,
А тирсу на полі –
Все замовкло.
Така Божа воля.
(виходять козаки і разом говорять)
Ні, ми живі у пам’яті нащадків.
(всі разом з хором виконують пісню «Гей шуми великий , луже!»).
5
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа