close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Характеристика твору
Івана Франка "Гімн (Вічний революцьонер...)"
Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він не тільки вважав
за святий обов’язок служити людям, а й благословляв добровіль-но взятий на свої плечі тягар.
Своєю творчістю Іван Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої
долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887) засвід-чила, що у літературу
прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого
ворожими кордонами народу.
У вірші «Гімн» мільйони пригноблених і скривджених покликав голос “вічного
революціонера”, що не мириться з неволею. Розійшовшись “по курних хатах мужицьких, по
верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не
ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”.
Важливо, що поет наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі
“науки, думки, волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала
людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні
інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих
соціальних верств, а й усього національно «поневоленого народу.
Вірш Івана Франка “Гімн”, як і Шевченків “Заповіт”, був одним із неофіційних гімнів
бездержавного народу.
Поезія «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській
літературі. Автор змальовує образ «вічного революціонера» як втілення могутності,
нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи
цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі
«науки, думки, волі».
Вірш «Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та
заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть
знаходитися «вічні революціонери», небайдужі до народного горя, страждань та неволі. Вони
прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання
з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній:
Дух, наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля…
Франко вірить, що розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе
спинити. Але для цього треба
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі
Кращу долю в боротьбі…
Вірш покладений на музику, його ритм експресивний, а художні засоби (анафора,
перелічення, метафора) дуже виразні.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа