close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Зміст
1. Бронзовий вік історії України
2. Арсенова бронза
3. Олов'яна бронза
4. Інші бронзи
5. Використана література
І. Бронзовий вік історії України
Бронзовий вік (28-10 ст. до н.е.) розпочався на території України,
коли на ній проживали племена ямної, кемі-обинської, пізньотрипільської
культур, а також культури кулястих амфор на Волині і Поділлі. Ямні
племена на початку епохи бронзи населяли степ і лісостеп від Дону до
Дунаю і стали основою для формування населення катакомбної культури.
Хронологічно катакомбна культура, що розвивається в першій половині ІІ
тисячоліття до н.е., йде безпосередньо за ямною, хоча деякий час
катакомбні племена співіснували з пізньоямним населенням.
Пізньотрипільські племена, що відносяться до ранньобронзового
віку, проживали на Волині, де їхня матеріальна культура представлена
пам’ятками, розкопаними в селі Городське (Житомирщина), у
Причорномор’ї – на території сучасної Одеси (досліджені пам’ятки
усатівського типу), у Подністров’ї і Київському Подніпров’ї. У Софіївці на
Дніпрі (південніше Києва) розкопано великий могильник, де в глиняних
урнах або в неглибоких ямках, викопаних у піску, було знайдено обпалені
кістки, що свідчить про існування обряду трупоспалення. Могильники,
подібні до Софіївського, розкопані на Червоному хуторі (нині територія
Києва) та біля с.Чернин на Дніпрі (північніше Києва).
Усатівський і Софіївський осередок Пізньотрипільської культури
знамениті своїм металовиробництвом. Деякі вироби з міді зроблені там із
застосуванням зварювання при температурі 350-400 °С. Взагалі трипільці
добре розумілися на обробці металу. Мідь могли і кувати, і плавити. Знали
витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах. Але прийшов
час бронзи, і бронза поступово витіснила мідь. Знаряддя з бронзи були
твердішими, а для плавлення бронзи необхідна значно нижча температура
– 800-900°С, тоді, як для плавлення міді – понад 1000°С.
Бронза є першим штучним металом: вона являє собою сплав міді
й олова (інколи олово замінювали сурмою або миш’яком). Її плавили в
печах – горнах, у невеликих гостродонних товстостінних глиняних тиглях.
Розливали по формах глиняними ложками — ллячками. Форми-матриці
виготовляли, здебільшого, з м'якого каменю. Кожна матриця складалася з
двох половинок, на яких вирізалася форма речі. Існував ще спосіб лиття по
восковій моделі у глиняних формах.
На території України досліджено багато майстерень, де
виготовляли бронзові речі. Наприклад, на місці такої майстерні біля села
Волоське в Надпоріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць
для виготовлення 17 предметів – серпів, ножів, сокир-кельтів і кинджалів.
Багато подібних майстерень було у Причорномор'ї. Одну таку пам'ятку
розкопано поблизу села Острівець Івано-Франківської області.
Серед знахідок зустрічаються керамічні трубочки, що служили
соплами при штучному дутті міхами у бронзоплавильних горнах. Про
значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між
племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів,
знайдених, зокрема, у Причорномор’ї і Закарпатті. До їх складу найчастіше
входять щойно виготовлені бронзові речі ще без слідів використання, а
також зливки металу.
Досить цікавими і багатими були, наприклад, Бориславський та
Інгульський скарби. Перший – з нижнього Подніпров'я, а другий – з села
Антонівка Привільнянського району Миколаївської області, який містив
понад 50 серпів, 13 сокир-кельтів, два кинджали, кілька прикрас, а також
20 зливків бронзи загальною вагою близько 11 кг. На думку спеціалістів,
Північне Причорномор'я за кількістю відкритих тут металургійних
майстерень з численними матрицями періоду міді-бронзи не має собі
рівних.
Мідь, що була основною складовою бронзи, плавили з руди, яку
добували в копальнях. Залишки таких копалень виявлено, наприклад, в
басейні річки Бахмут, притоки Сіверського Дінця поблизу міста
Артемівськ. Біля сіл Мідна Руда, Климівка, Пилипчатине та інших і
дотепер на поверхні збереглися котловани глибиною до 2-3 м, звідки була
вибрана мідна руда, представлена тут мідистими пісковиками.
Бронзові знаряддя праці в житті населення відігравали досить
помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні
вироби. Поряд з бронзовими серпами, вістрями до списів досить широко
використовувались і крем'яні знаряддя цього типу. З каменю
виготовлялися також бойові сокири-молоти, зернотерки, прикраси тощо.
У бронзовому віці триває поглиблення суспільного поділу праці. У
степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні пастухи
поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, які розміщені
досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже
оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів. А лісостепові
племена займалися землеробством, яке набуло поширення орного в зв’язку
з опануванням більш досконалих знарядь, виготовлених з бронзи. Поряд з
кількома сортами пшениці, ячменю, культивувалися також льон, коноплі,
горох, сочевиця. Розвивається садівництво. На розкопках виявлено
кісточки вишні, сливи-угорки, насіння ріпи, цибулі, часнику та маку.
Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для
посилення майнової нерівності. Про це красномовно свідчать виявлені
скарби дорогоцінностей і перші багаті поховання. Один такий скарб
знайдено у 1912 р. поблизу с. Бородино Бессарабської губернії (тепер в
Одеській області). Він містив 11 цілих і 6 фрагментованих предметів: два
срібні вістря до списів, втулку від третього, срібний кинджал і чотири
шпильки з ромбічною головкою, бронзові платівки від облямівки
дерев'яної чаші, чотири кам'яних сокири-молоти і уламки п'ятої, три
булави з нефриту, змійовика і алебастру. Частина срібних речей має
позолоту. Кам'яні вироби гарної, досконалої форми, відполіровані до
блиску. Такі речі в ті часи становили, безперечно, велику цінність. Цей
скарб
датується
серединою
II
тисячоліття
до
н.е.
У бронзовому віці посилюється роль батьківського права в роді,
що завершується встановленням патріархальних відносин. Доказами
посилення влади чоловіка — патріарха в сім’ї і роді — є парні поховання
чоловіка і жінки катакомбної культури, де засвідчено сліди
насильницького умертвіння жінки. За бронзового віку почали частіше
споруджувати малі за площею житла, де могла мешкати лише одна сім'я.
Цей факт свідчить, напевно, про подальший процес виділення парної сім’ї
в роді.
В бронзовому віці збільшується рухливість населення. Це час
пересування і змішування племен, особливо в степових районах. Згадувана
катакомбна культура змінила ямну в Північному Причорномор’ї, Приазов’ї
та на значній території Лівобережної України, а на Сіверському Дінці і в
Подніпров’ї в другій половині ІІ тис. до н.е її змінила так звана зрубна
культура, яка поширилася на величезний степовий простір від річки Урал
до Дністра.
Природно, що на всій території свого поширення зрубні племена
вступали в контакт з місцевим населенням, внаслідок чого виникали нові
культури. Так зрубна культура на території степового Правобережжя
України породила сабатинівську культуру, а на Нижньому Дніпрі –
білозерську культуру, хоча деякі з археологів не виділяють їх як окремі
культури і вважають локальними відмінностями зрубної культури.
Поселень зрубної, особливо сабатинівської і білозерськогої культур,
значно більше, ніж катакомбних, що свідчить про осілий спосіб життя
населення.
Бронзовий вік характеризується також багатьма військовими
походами, в яких вирішальну роль зіграли скотарські племена під
проводом своєї військової аристократії, що воювала на бойових
колісницях, винайдених, як доводять, арійськими племенами міднобронзового віку. Могили воїнів-колісничих вражають величчю
поховальних споруд та багатством речового супроводу. Племена
катакомбної культури і культури багатопружкової кераміки першими
оволоділи мистецтвом ведення бою на запряжених кіньми легких
колісницях.
Показником доби стають контакти аріських племен Північного
Причорномор’я і Приазов’я з Крито-Мінойським світом, започатковані під
час воєнних походів степовиків на Балкани. Цікаво, що науковці
порівнюють рівень розвитку сабатинівської культури з рівнем Мікенської
Греції, але не всі припускають існування в них одних витоків, а у
населення – одних предків. Численні поселення сабатинівців доходили до
узбережжя Чорного моря, а розвинута металургія бронзи і поширення в
них зброї засвідчують войовничу вдачу носіїв цієї культури. В 15-13 ст. до
н.е. вони разом з населенням культури Ноа взяли участь у походах так
званих “народів моря” на Східне Середземномор’я та в Єгипет і,
розселяючись, могли досягти сучасної Сардинії.
Бронзовий вік – це також час виникнення великих
етнокультурних утворень. Наприклад, племена тшинецької і комарівської
культур, що прийшли на зміну культурам шнурової кераміки в середині ІІ
тис. до н.е., є прямими предками слов’ян, а арійські племена зрубної
культури Лівобережжя дали історії знаменитих кімерійців – етнос, який
став першим на території України, що згадується в писемному джерелі –
“ Одіссеї ” Гомера.
Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та
посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів
бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор’ї і Закарпатті.
Новий період в історії пов'язують із початком використання бронзи
— першого штучного металу, отриманого людиною внаслідок сплаву міді
й олова. Бронзові знаряддя швидко витіснили мідні, оскільки були
твердішими, а виробляти їх було легше, адже температура плавлення
бронзи нижча, ніж міді.
Доба бронзи відіграла вирішальну роль у
формуванні стародавнього населення Європи. На цей час припадає
завершення першого великого переселення народів. Започаткували його на
початку IV тис. до н.е. найдавніші індоєвропейці, які вирушили з півдня
України. Міграції відбувалися протягом усієї історії людства. Зміни
клімату, зростання чисельності населення й інші причини спонукали
людей шукати новий життєвий простір.
У першому великому переселенні народів історики визначають не
менше восьми хвиль, під час яких індоєвропейці розселилися у Європі та
Азії. Під тиском нових войовничих степовиків просувалися все далі й далі,
поступово займаючи величезні території.
У степовій смузі України протягом доби бронзи існувало декілька
археологічних культур, пов'язаних зі скотарями-індоєвропейцями. Носії
ямної культури, яка виникла за енеоліту наприкінці III тис. до н.е., змусили
поступово відступити на південь Балкан землеробів-трипільців.
Характерною ознакою катакомбної культури був оригінальний обряд
поховання у підземній камері-катакомбі. Своїх вождів носії цієї культури
обожнювали. Відповідно до особливостей спорудження поховальних
камер під курганами археологи виділяють різні культури в Степу — ямну,
катакомбну, зрубну. Людність зрубної культури була першою на наших
землях, з нею пов'язують появу примітивного письма — піктограммалюнків, які замінювали слова. Значний вплив на події світової історії
мали носії сабатинівської культури. Вони відіграли важливу роль у «навалі
народів моря». Так назвали єгиптяни чергову хвилю індоєвропейців, яка
рушила з півночі на Грецію, Крит, Малу Азію, Кіпр і Палестину близько
1200 р. до н.е. Результатом цієї навали стала загибель Мікенської та
Хетської
цивілізацій,
зруйнування
гомерівської Трої і розселення «народів
моря» на величезній території від
Палестини до Сицилії та Сардинії.
У лісостеповій смузі України у добу
бронзи
внаслідок
розселення
індоєвропейців
з'явилася
культура
шнурової кераміки або бойових сокир.
Вона
охоплювала
значні
території
Центральної та Північної Європи, її носії
були предками германців, балтів і слов'ян,
її наступницею в українському Лісостепу та
Поліссі, а також у південно-східній Польщі
стала тишинецько-комарівська культура
праслов'ян — попередників східних і західних слов'ян. З праслов'янами
пов'язують також білогрудівську культуру, що виникла на її місці на
українських
землях.
На початку заселення Лісостепу індоєвропейцями тут зросла роль
скотарства. Однак природні умови та історичні традиції місцевого
населення зумовили також значну роль мотичного землеробства.
Поєднання землеробства із приселищним скотарством було характерним
для праслов'ян. Вони селилися на підвищених берегах річок і озер
поселеннями з 15-20 осель. Мешкали у них великі сім'ї з 10-15 осіб.
Основу господарства білогрудівців складало орне землеробство із
застосуванням тяглової сили. Важливу роль відігравало конярство.
Більшість знарядь праці була з кременю. Бронзу внаслідок її дорожнечі
використовували
для
виготовлення
зброї
та
прикрас.
Своїх померлих праслов'яни ховали у курганах і безкурганних
похованнях.
Існували
поховальні
обряди
трупоспалення
і
трупопокладання. Біля небіжчика ставили посуд, клали зброю та прикраси.
У праслов'ян, як і в інших землеробських народів, існував культ вогню,
домашнього вогнища та родючості. Люди шанували вогонь як великий
дарунок богів, що давав тепло й світло, очищав та відроджував до нового
життя.
Войовничі племена катакомбної культури обожнювали своїх вождів.
Голову померлого вони відокремлювали від тіла і очищали череп від
м'яких тканин. За допомогою глиняної маси моделювали на черепі обличчя
вождя. Воно мало стулені повіки, стиснуті губи та ретельно виліплений
ніс. Змодельований таким чином череп фарбували й використовували у
церемоніях, пов'язаних з культом предків, а через деякий час повертали у
могилу.
ІІ. Арсенова бронза
Бронза - сплав міді, та інших металів, чи неметалів. Здебільшого до складу
бронзи входить олово. Частка олова у бронзах може становити від 1.25 до 10%.
Серед неметалічних сполук найчастіше до складу бронз входить фосфор.
Типова бронза має склад: 94.65% - мідь, 5% - олово, 0.35% - фосфор. Фосфор
надає бронзам додаткову пружність, твердість, та збільшує корозостійкість.
Температура плавлення бронз знаходиться у межах 990-1190 °С.
Новітніми дослідженнями, встановлено, що багато древніх мідних і бронзових
предметів, знайдених в різних регіонах Старого світу, виготовлені не з чистої
міді, а з мідно-арсенових сплавів.
Найдавнішим свідоцтвом використання людиною металу є знахідки в
докерамічному неолітичному поселенні на пагорбі Чайоню-Тепези в ПівденноСхідній Анатолії (у верхів'ях річки Тигр). Металеві вироби були знайдені в
нашаруваннях пагорба, вік яких по радіовуглецевому аналізу становить 9200 ±
200 і 8750 ± 250 років до н.е. Це були дротяні шпильки, чотиригранне шило,
свердла, намиста та їх "напівфабрикати" з міді, а також непросвердлені, але
добре оброблені намистини. Було висловлене припущення, що всі металеві
предмети виготовлені із самородної міді. Однак спектральний аналіз шила
показав вміст близько 0,8% арсену, що вносить певні сумніви про самородне
походження міді.
Одна з найдавніших знахідок арсенової міді відноситься до середини V
тисячоріччя до н. е. у древньому пам'ятнику Тепс-Ях’я, на південному сході
Ірану У Закавказзі предмети з мідно-арсенових сплавів з'являються з IV
тисячоріччя до н.е. Предмети, виготовлені з мідно-арсенових сплавів, знайдені
також у Німеччині, Іспанії, Португалії починаючи з III тисячоріччя до н.е. У тих
областях, де не було родовищ олов'яних руд, арсенову мідь продовжували
виробляти у великій кількості до початку I тис. до н.е.
Арсен у мідних сплавах поліпшував їхні фізико-механічні властивості.
Присутність у міді 0,5% арсену поліпшує її ковкість у холодному стані, дає
можливість одержати більш щільні виливки у рельєфних ливарних формах. Без
присадок арсену або інших легуючих елементів це представлялося складним
завданням. Крім того, у порівнянні з чистою міддю, що плавиться при
температурі 1083 °С, мідь, легована арсеном, плавиться при більш низькій
температурі, що залежить від вмісту арсену в сплаві. Те ж саме стосується і
твердості арсенової міді, яка в результаті клепання різко підвищується.
Предмети з арсенової бронзи легко піддаються холодному куванню і за
твердістю мало поступаються олов'яній бронзі (твердість кованої арсенової
бронзи в умовних одиницях, за Віккерсом, від 100 до 245, олов'яної - від 116 до
252). Зі збільшенням вмісту арсену до 8% пластичність арсенової міді не
погіршується, на відміну від мідно-олов'яного сплаву, але вище цієї межі
пластичність падає і сплав стає крихким.
Таким чином, арсенова мідь за багатьма фізико-механічних властивостями не
поступається різним типам мідно-олов'яних сплавів. Колір арсенової міді буває
від білого до червонуватих і золотавих відтінків.
ІІІ. Олов'яна бронза
Починаючи з III тисячоріччя до н.е. у більшості країн Старого світу стали
з'являтися вироби з олов'яної бронзи, тобто з міді, у якій основним легуючим
елементом було олово і яка стала поступово витісняти мідно-арсенові сплави.
Поява в стародавності олов'яної бронзи ознаменувало початок нової епохи в
історії розвитку людства, що визначене як бронзовий вік. Древні мідно-олов'яні
предмети продовжують знаходити в пам'ятниках бронзового віку на
величезному просторі Старого світу.
Очевидно, перехід від мідно-арсенових сплавів до мідно-олов'яних був
поступовим, і спочатку олово присаджували до міді разом з арсеном. Цим,
пояснюється, що в країнах Близького Сходу і в деяких інших регіонах у
початковому періоді бронзового віку олов'яна бронза містить олово разом з
арсеном. Винятком є давні бронзи Таїланду, що не містять домішок арсену.
Табл.№1 Відомості про найдавніші мідно-олов'яні знахідки
Країна
Таїланд
Іран
Азербайджан
Ірак
Туреччина (Троя
II)
Пакистан
Єгипет (Гр.
Тутанхамона)
Англія
Дата (до н.е.)
Легуюча домішка, %
Sn
As
1,1
1,3
0,97
3600
3000
3000 - 2500
2800 - 2500
2500 - 2000
2,50
3,00
0,97
2,40
2,18
2100 - 1700
2000 - 1800
1,20
1,80
Сліди
1700
1,54
2,9
Вважається, що олово дадавали до міді у вигляді його двоокису, тобто
каситериту. Відновлення олова в шихті з мідною рудою і з деревним вугіллям процес більш простий, ніж ізольоване відновлення олова з наступною його
присадкою до міді.
Більшість відомих у світі родовищ каситериту (SnO2) знаходиться в
Малайзії, Індонезії, Китаї, Болівії, на Британських островах, Саксонії, Богемії,
Нігерії. Досить часто відзначається Богемія, як один з центрів постачання
оловом бронзової металургії. Але родовища олова там залягають глибоко у
гранітах, так що навряд чи вони були доступні древньому рудокопу. Також
малоймовірним є вивіз олова з Британських островів до II тисячоріччя до н.е.
Вивчення древніх олов'яних предметів в Англії показало, що виплавляння
олова почалася на Британських островах у більш пізній час, в основному в
епоху Римського панування.
Останнім часом висловлюється міркування, що древня бронзова
металургія на Близькому і Середньому Сході, а також на Кавказі
забезпечувалася оловом з родовищ каситериту на Малайському архіпелазі та у
сусідніх з ним країнах. Ці родовища розташовані в "олов'яному поясі", що
простирається, починаючи з Індонезії, через Сінгапур, Малайський півострів,
Південно-Східний Китай. Існує думка, що доставка олова з країн ПівденноСхідної Азії відбувалася не тільки морським шляхом, але і сухопутним караванним.
Присадка олова до міді, починаючи з мінімальних часток відсотка,
поліпшує її ливарні якості та змінює пластичність сплаву. Бронзи, що містять
до 5% олова, допускають холодне кування та волочіння, при більшому вмісті
олова - можлива тільки гаряча обробка. З підвищенням змісту олова крихкість
бронзи збільшується. Бронзи, що містять до 30% олова, дробляться під
молотком.
Невелика добавка олова до міді знижує її точку плавлення, наприклад,
мідь з 5% олова плавиться при 1050 °С, з 10% - при 1005 °С, з 15% - при 960 °С.
ІV. Інші бронзи
У давнину через дорожнечу олова, яке у більшості країн було привізним і
доставлялося нерегулярно, плавильники заміняли його, цілком або частково,
іншими легуючими металами: арсеном, сурмою, свинцем, нікелем, а пізніше
цинком. Тому склад древніх олов'яних бронз різнорідний.
У Древньому Єгипті і Месопотамії використовувалися сурм'яні бронзи. У
Закавказзі, де було багато розробок антимоніту (сурмяної руди) в основному
застосовувалися мідно-сурм'яні сплави, а не металева сурма. Крихкість
останньої не дозволяла широко використовувати сам метал для виготовлення з
нього предметів.
У древній металургії для легування міді замість дорогого олова іноді
використовувався свинець. Також його приплавляли до міді разом з оловом.
Приплав міг здійснюватися або безпосереднім внесенням металевого свинцю в
розплавлену мідь, або спільною відбудовною плавкою мідних і свинцевих руд.
Виплавка мідно-свинцевих сплавів вимагала високої майстерності
плавильників через розшарування металів у процесі плавки внаслідок великої
різниці в питомих вагах. Виплавка полегшувалася наявністю в міді інших
металів-домішок. Незважаючи на низьку точку плавлення свинцю (327 °С),
його приплав до міді не викликає істотного зниження точки плавлення мідного
сплаву.
Бронзові предмети з високим змістом нікелю (до 3,3%) знайдені в Індії.
Про досить широке поширення нікельових бронз свідчить виявлений бронзовий
предмет, у якому було 2,7% олова і 8,9% нікелю. Високий вміст нікелю,
характерний для майкопської міді III тисячоріччя до н.е., пояснюють
характером мідних руд з домішкою нікелю. Серед анатолійских виробів
виявилося чимало таких, що містять до 4% нікелю, а в окремих випадках навіть
вище. Однак у всіх випадках високий зміст нікелю супроводжувався також
підвищеним змістом арсену (до 3%), або олова. Аналогічна закономірність була
встановлена для деяких мідно-арсенових предметів, знайдених на Північному
Кавказі, в Азербайджані, Грузії.
Ритуальний ніж-кулон бронзового віку
знайдений в Україні
Металургія міді з'явилася на території України в V тис. до н.е. разом з
трипільськими племенами і пов'язана своїм походженням з Балканами. У
мідному віці в археологічних культурах в Україні з'являються перші мідні
вироби і починається власне виробництво. Руду могли видобувати в
балканських родовищах, а метал виплавляли на значній відстані від родовищ.
Так, на ранньотрипільському поселенні Олександрівка (північ Одещини)
знайдено кам'яні рудодробилки, на яких імпортовану за сотні кілометрів
сировину подрібнювали перед збагаченням. Використовували також нечисленні
поклади самородної міді, одне з таких родовищ - біля с. Великий Мідськ на
Волині. Можливе також використання місцевих покладів сировини - у
Подністров'ї, Буго-Дніпровському межиріччі.
Наприкінці мідного віку трипільці навчилися не тільки плавити мідь, а й
додавати до неї арсен, а потім і олово для одержання бронзи. Переважала
ковальська обробка металу, якою трипільські майстри володіли досконало.
Згодом значною мірою розширюється асортимент виробів - як прикрас, так і
знарядь праці, переважна кількість яких виготовлена на місці. Продовжуючи
ковальські традиції попереднього етапу, трипільські майстри опановують
фігурне кування та лиття - як у відкриті, так і у складні закриті форми.
Трипільці і близькосхідне населення практично одночасно опановують
спочатку мідь, потім її сплави. В Трипіллі з’являються сплави міді та срібла, в
Месопотамії - сплавом міді та свинцю. А згодом одночасно поширюються
бронзові вироби.
Використана література
1.
Всеобщая история химии. Возникновение и развитие химии с древнейших
времен до XVII века. Москва. Издательство Наука, 1980.
2.
Микола Чмихов. Джерела язичництва України-Русі/ Індоєвропа. - 19881989.
3.
Дудкін В.П. , Відейко М.Ю. Археометричні дослідження Трипільської
цивілізації
4.
Наталія Бурдо. Зброя племен культури трипілля – кукутені
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа