close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра кримінального процесу
ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри
кримінального процесу
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки
полковник міліції
____________________ Л.Д. Удалова
____ ____ 2015 р.
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
з дисципліни
«Прокурорський нагляд»
ТЕМА № 2
Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів
у кримінальному провадженні
Навчальний час 4 години
Для
студентів
дистанційного
навчання
навчально-наукового
інституту заочного навчання НАВС
Обговорена та схвалена на засіданні кафедри
____ ___________2015, протокол № ____
Київ – 2015
Вид лекції: Фондова
Дидактичні цілі:
1. Навчальні: домогтися обізнаності слухачів у теоретичних питаннях, що
передбачаються програмою навчальної дисципліни, слугувати подальшому
міцному засвоєнню знань, формуванню практичних умінь і навичок.
2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять,
увагу, уяву, мислення, спостережливість, активність, творчість, самостійність
слухачів, прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності.
3. Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду, моральних,
естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу в дусі поваги до
закону і необхідного суворого виконання його положень.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв'язки:
Забезпечуючі дисципліни: теорія держави та права; історія вчень про
державу і право; історія держави і права; судові та правоохоронні органи України.
Забезпечувані дисципліни: кримінально-процесуальне право, оперативнорозшукова діяльність, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне
право, адміністративна діяльність.
Навчально-методичне забезпечення лекції:
Наочність: макети кримінальних справ, копії архівних кримінальнопроцесуальних документів.
Технічні засоби навчання: електронні підручники, посібники.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
Вступ
1. Поняття підтримання державного обвинувачення як виду діяльності
прокурора.
2. Поняття представництва прокуратурою інтересів громадянина або
держави в суді у випадках, визначених законом.
3. Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, що провадять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.
4. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Висновок
РЕКОМЕНДОВАНІ НОРМАТИВНІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА:
Нормативно-правові акти:
1.
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. –
Ст. 141.
2.
Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня
2012 р. // Голос України. – 2012. – 19 травня (№ 90-91).
3.
Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. // Голос України. –
2014. – 25 жовтня (№ 206).
4.
Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
5.
Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02 червня 2011 р. //
Голос України. – 2011. – 08 липня (№ 122).
6.
Про Національне антикорупційне бюро України: Закон України від 14
жовтня 2014 р. // Голос України. – 2014. – 25 жовтня (№ 206).
7.
Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ «Про узагальнення судової практики розгляду
слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального
провадження» від 07 лютого 2014 р. № 4 // [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.sc.gov.ua/
8.
Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час
досудового розслідування: Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2012 року №
1640/0/4-12 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/
9.
Про дотримання встановлених законом строків досудового слідства та
тримання обвинувачених під вартою : вказівка Генеральної прокуратури України,
МВС України, СБУ, ДПА України від 27 квітня 2004 р. № 04/1−229 //
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/
10. Про Єдиний реєстр досудових розслідувань: Наказ Генеральної прокуратури
України від 17 серпня 2012 р. № 69 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.gp.gov.ua/
11. Про організацію роботи з питань статистики введення Єдиного реєстру
досудових розслідувань та нагляду за обліком кримінальних правопорушень:
Наказ Генеральної прокуратури України від 25 вересня 2012 р. № 15гн //
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/
12. Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ,
закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при встановленні
факту
смерті
людини:
Наказ
Міністерства
внутрішніх
справ
України,
Міністерства охорони здоров’я, Генеральної прокуратури від 28 листопада 2012 р.
№ 1095/955/119 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
13. Про затвердження Порядку взаємодії Генеральної прокуратури України та
Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну інформацією з Єдиного
реєстру досудових розслідувань та інформаційних систем органів внутрішніх
справ: Наказ Генеральної прокуратури України від 17 листопада 2012 р.
№115/1046 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/
14. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні: Наказ
Генеральної прокуратури України від 19 грудня 2012 р. №4гн (Із змінами,
внесеними наказом Генерального прокурора України від 26.07.2013 №4гн-1) //
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/
15. Про затвердження Інструкції з організації обліку та руху кримінальних
проваджень: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 серпня 2012 р.
№ 681 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 64. – Ст. 166.
16. Про затвердження Положення про порядок застосування електронних засобів
контролю: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 р. №
696 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/
17. Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими
органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та
розслідуванні кримінальних правопорушень: Наказ Міністерства внутрішніх
справ України від 14 серпня 2012 р. № 700 // Урядовий кур'єр. – 2013. – 03 жовтня
(№ 180).
Монографії, підручники, навчальні посібники, автореферати дисертацій,
збірники наукових статей, тези доповідей на конференціях, круглих столах:
1.
Гаєвий В.Ф. Участь прокурора у судовому кримінальному провадженні про
застосування примусових заходів медичного характеру: навч.-практ. посіб. / В.Ф.
Гаєвий. – К.: Національна академія прокуратури України, 2013. – 56 с.
2.
Збірник лекцій «Особливості прокурорського нагляду за додержанням
законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального
керівництва досудовим розслідуванням». К. НАПУ, 2013. – 111с.
3.
Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним
кодексом України (Особлива частина) / О.Ю.Хабло, О.С.Степанов, М.П.Климчук,
Д.П.Письменний,
К.Г.Горєлкіна,
Ю.І.Азаров,
О.В.Мельник,
Н.С.Карпов,
О.Г.Яновська, Л.Д.Удалова, А.В.Форостяний, О.В.Римарчук. – К.: Нац. акад.
внутр. справ, 2012. – 200 с.
4.
Нагляд прокурора за додержанням законів при використанні матеріалів
оперативно-розшукової діяльності під час проведення досудового розслідування
[Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Сухачова Ірина
Олександрівна ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014. - 20 с.
5.
Підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про
злочини у сфері службової діяльності: наук.-практ. посіб / [Н.В. Лісова, М.С.
Туркот, З.А. Загиней та ін.]. – К.: Національна академія прокуратури України,
2014. – 138 с.
6.
Підтримання прокурором державного обвинувачення в умовах дії нового
Кримінального
процесуального
кодексу
України:
збірник
методичних
рекомендацій / За заг. ред. В.П. Пшонки, Ю.М. Дьоміна. – К.: Правова єдність,
2013. – 438 с.
7.
Підтримання прокурором державного обвинувачення: підручник [для
студентів вищих юридичних навчальних закладів] / Є.М. Блажівський, М.К.
Якимчук, І.М. Козьяков, М.С. Туркот та ін. – К.: Національна академія
прокуратури України, 2014. – 512 с.
8.
Поняття «державне обвинувачення» в доктрині кримінального процесу:
етимологія та генеза / І. Козяков // Вісник Національної академії прокуратури
України . - 2013. - Вип. 3. - С. 41-45.
9.
Поняття і місце методики підтримання державного обвинувачення в суді у
системі криміналістики / І. Когутич // Вісник Львівського університету. Сер. :
Юридична . - 2014. - Вип. 59. - С. 334-342.
10. Прокуратура України: історія, сьогодення та перспективи [Текст] : матеріали
міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 25 листоп. 2011 р.) / Ген. прокуратура України,
Нац. акад. прокуратури України ; [ред. кол.: Дьомін Ю. М. (відп. ред.) та ін.]. - К. :
ВІПОЛ [друк], 2012. - 151 с. - 300 экз.
11. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових
рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян:
підручник / Є.М. Блажівський, М.К. Якимчук М.С. Туркот та ін. – К.: Національна
академія прокуратури України; К.: «Алерта», 2013. – 416 С.
12. Прокурорський нагляд, судовий та відомчий контроль за провадженням
дізнання [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Ринда Володимир
Володимирович ; Нац. акад. внутр. справ. - К., 2012. - 180 арк. - Бібліогр.: арк.
149-171.
13. Сутність тактики підтримання прокурором державного обвинувачення в
умовах дії нового Кримінального процесуального кодексу України / І. Козяков, Л.
Хруслова // Вісник Національної академії прокуратури України . - 2013. - Вип. 2
(30). - С. 56-60.
1. ПОНЯТТЯ ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ
ЯК ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРА
У
сучасному
кримінальному
процесі
поняття
«обвинувачення»
застосовується в багатьох значеннях: сторона, функція, вид процесуальної
діяльності, засада судочинства, правовий інститут, елемент змагальності тощо.
Проте на сьогодні юридичною наукою ще не вироблено єдиного підходу до
розуміння цієї правової категорії. Її трактують по різному, що негативно
позначається на практичній кримінально-процесуальній діяльності як державних
обвинувачів, так і інших учасників процесу.
За автентичною дефініцією, у статті 3 Кримінального процесуального
кодексу України (далі – КПК) обвинувачення – це твердження про вчинення
певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну
відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п. 13 ст. 3).
Разом із тим державне обвинувачення визначається як процесуальна
діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з
метою
забезпечення
кримінальної
відповідальності
особи,
яка
вчинила
кримінальне правопорушення (п. 3 ст. 3).
У недалекому минулому (до листопада 1991 року) напрям діяльності
прокуратури, який нині називається підтримання державного обвинувачення в
суді, називався наглядом за виконанням законів під час розгляду справ у судах.
Однак, еволюція у поглядах на взаємовідносини прокуратури і судів, що
відбулась за останні роки, призвела до утвердження на законодавчому рівні
позиції, котра проголосила заміну прокурорського нагляду за законністю розгляду
справ у судах на участь прокурора в розгляді судами кримінальних справ. Ця
участь здійснюється, в основному, у формі підтримання прокурором державного
обвинувачення.
Головний аргумент, що використовувався для усунення поняття нагляду зі
стадії судового розгляду кримінальних справ (на нього посилаються і зараз),
полягає у ствердженні тези про те, що прокуратура не може (не повинна)
здійснювати нагляд за судами. Теза ця суперечлива, оскільки кожній більш-менш
освіченій людині, не кажучи вже про спеціалістів, було більш ніж чітко
зрозумілим, що прокуратура завжди здійснювала нагляд не за судами, а за
законністю розгляду судами справ, за виконанням судами законів, якими
встановлюється процедура провадження у цих справах.
Варто нагадати також про необхідність забезпечення всебічного захисту в
кримінальному судочинстві публічного інтересу, який охоронюваний законом.
Його захист аж ніяк не означає дискримінацію інтересів особи.
Публічний інтерес у кримінальному судочинстві виражає охоронюваний
законом інтерес у створенні обстановки невідворотності кримінального покарання
за вчинення злочинів, у забезпеченні такої судової практики, при якій жодну
невинну особу не було б покарано, а кожен, хто вчинив злочин, був би
притягнутий до відповідальності. Саме тому, у механізмі захисту публічного
інтересу в кримінальному судочинстві і особливо на його судових стадіях через
специфіку вирішуваних завдань та засобів їх вирішення, прокурорський нагляд
виступав би, безумовно, необхідною ланкою. Але маємо, як вже зазначалось,
дещо іншу ситуацію, коли прокурор, забезпечуючи законність, а це він
зобов'язаний робити завжди і будь-де, на судових стадіях повинен діяти
специфічно.
За своїм процесуальним статусом прокурор, що бере участь у судовому
розгляді кримінальної справи, виступає стороною. У відповідності із Законом
«Про прокуратуру», приймаючи участь в судовому розгляді кримінальних справ,
прокурор підтримує державне обвинувачення. Іншою стороною в процесі
виступає захист.
За
рівності
процесуальних
прав сторін, прокурор, виступаючи
представником держави, підтримуючи від імені держави обвинувачення,
принципово відрізняється від сторони захисту не тільки щодо інтересів, які
він представляє, але й за іншими параметрами:
1.
Прокурор є самостійним у визначенні своєї позиції щодо всіх питань,
які вирішуються в ході судового розгляду. Він не обмежений результатом
обвинувального висновку. Процесуальна самостійність (незалежність) прокурора
у суді — один з найважливіших принципів, який підлягає обов'язковому
дотриманню. Для прокурора основне значення має оцінка обставин справи,
доказів, досліджених у судовому засіданні. Позиція ж захисника в основному
обумовлена позицією обвинуваченого (підсудного).
2.
Прокурор зобов'язаний відмовитись від обвинувачення, якщо під час
розгляду справи він дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують
обвинуваченого (підсудного). Захисник відмовитись від захисту не має права,
окрім випадків: 1) якщо є обставини, які згідно з КПК виключають його участь у
кримінальному провадженні; 2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо
вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі
захисника; 3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов
укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному
недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо; 4) якщо він
свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової
допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним. Іншими словами,
захисник зобов'язаний використати всі передбачені законом засоби для захисту
обвинуваченого (підсудного) і здійснювати захист до завершення судового
процесу.
3.
Прокурор зобов'язаний реагувати на всі порушення закону, допущені
у ході судового розгляду справи. На відміну від прокурора, захисник може більш
ніж індиферентно відноситись до порушень процесуального законодавства.
4.
Прокурор у своїх діях в суді відштовхується в першу чергу від
інтересів законності, точного виконання вимог закону. У захисника на першому
плані інтереси обвинуваченого (підсудного), бажання досягти максимально
можливого пом'якшення покарання своєму підзахисному, навіть у тих випадках,
коли характер злочину та обставини справи не дають для цього жодних підстав.
5.
Прокурор зобов'язаний бути об'єктивним і неупередженим. Він
повинен враховувати всі можливі судові версії. Для прокурора є важливим як
засудження обвинуваченого (підсудного), так і виправдання невинної особи. У
той же час захисник та інший фахівець у галузі права дотримується позиції, яка
обвинуваченому (підсудному) видається найбільш прийнятною.
6.
Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати
їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або
раніше надавав правову допомогу. Для участі прокурора ця обставина не відіграє
жодного значення.
7.
Виступаючи самостійним суб'єктом кримінального процесу, прокурор
зобов'язаний дотримуватись встановленого порядку судового засідання. Він
зобов'язаний з'явитись у суд у призначений час, у ході судового засідання точно
слідувати всім законним розпорядженням і запитам суду.
Аналіз
норм
кримінального
процесуального
законодавства,
якими
закріплена правова процедура доказування у кримінальному провадженні,
засвідчує, що єдиним суб'єктом доказування обвинувачення в суді є прокурор.
Відповідно
до
ст.
92
КПК
обов'язок
доказування
обвинувачення
покладається на прокурора та слідчого під час досудового розслідування і лише
на прокурора у судовому розгляді. Якщо обвинувачення є публічним, право
потерпілого, сторони захисту подавати докази суду не є їхнім обов'язком.
Особливо це стосується сторони захисту.
У ст. 17 КПК, де йдеться про презумпцію невинуватості, зазначено: ніхто не
зобов'язаний
доводити
свою
невинуватість
у
вчиненні
кримінального
правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе
винуватість особи поза розумним сумнівом.
Лише прокурор від імені держави має право висунути особі публічне
обвинувачення, з яким звернутися до суду із пропозицією про покарання цієї
особи за вчинене кримінальне правопорушення, тому беззаперечною є його
домінуюча роль у кримінальному провадженні в суді. Адже він – єдиний ініціатор
публічного обвинувачення, яке, у свою чергу, приводить у дію інших учасників
процесу, наділених відповідними функціями у судовому розгляді.
Висунуте обвинувачення прокурор повинен довести в суді. Йому також
надане право змінити обвинувачення, пред'явити додаткове обвинувачення,
частково чи повністю відмовитися від підтримання обвинувачення тощо. Відтак,
можна стверджувати, що обвинувальна діяльність прокурора в суді – головне і
єдине його завдання у судовому провадженні.
Існуюче правове поле процесуальної діяльності суттєво змінює порядок
кримінального провадження, в тому числі і в суді. До суду направляється лише
обвинувальний акт стосовно особи (у разі застосування примусових заходів
виховного чи медичного характеру, звільнення особи від кримінальної
відповідальності – клопотання). Надсилати матеріали досудового розслідування,
окрім вказаних у ст. 291 КПК, до початку судового розгляду заборонено (за
винятком випадку, коли до суду спрямовується обвинувальний акт із клопотанням
прокурора про розгляд провадження
щодо кримінального
проступку у
спрощеному порядку). Обвинувальний акт не містить доказів винуватості особи.
Отже, новий КПК повністю побудований на принципі змагальності процесу
– до судового розгляду кримінального провадження суд (судді) завчасно не
упереджені жодною стороною щодо уявлення про винуватість особи Новим
процесуальним законом змінено повноваження прокурора в суді.
Згідно з чинним КПК головним повноваженням прокурора в суді є не лише
участь у дослідженні доказів, а передусім подання суду доказів обвинувачення і їх
активне дослідження в процесі судового розгляду.
Відповідно до ст. 349 КПК докази обвинувачення досліджуються найперше.
Інакше кажучи, прокурор подає суду докази обвинувачення і досліджує їх. Що
стосується доказів сторони захисту, то він бере участь лише у їх дослідженні.
З огляду на те, що в п. 4 ст. 291 КПК заборонено надання суду до початку
судового розгляду інших документів (окрім обвинувального акта, реєстру
матеріалів досудового розслідування, цивільного позову і розписок про
одержання відповідних документів підозрюваним і в окремих випадках цивільним
відповідачем), механізм подання прокурором доказів суду може виглядати
наступним чином:
1) прокурор почергово представляє суду джерела доказів (документи, речі,
відомості, іншу інформацію, свідків обвинувачення для допиту);
2) безпосередньо досліджує надану ними інформацію;
3) після дослідження цих доказів стороною захисту і судом, якщо, на думку
прокурора,
письмова
інформація,
показання
свідків,
потерпілого
чи
підозрюваного, надані на досудовому слідстві, представлені в суді речі і
документи можуть бути оцінені судом як докази, він заявляє клопотання про
приєднання їх до обвинувального акта.
У ст. 317 КПК визначено порядок формування кримінальної справи
(кримінального провадження).
Подання доказів здійснюється шляхом долучення до обвинувального акта
клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного
характеру; документів, інших матеріалів, наданих суду під час судового
провадження (клопотання про судовий виклик, витребування документів);
судових рішень та інших документів і матеріалів, що мають значення для цього
кримінального провадження.
Судове провадження згідно з п. 27 ч. 1 ст. 3 КПК складається із:
– підготовчого судового провадження;
– судового розгляду і ухвалення та проголошення судового рішення;
– перегляду судового рішення в апеляційному порядку;
– перегляду судового рішення в касаційному порядку;
– перегляду судового рішення Верховним Судом України;
– перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
У судових засіданнях перелічених інстанцій прокурор, як і інші учасники
судового провадження, представляє суду певні матеріали, клопотання тощо, які
приєднуються до обвинувального акта чи клопотання. Але докази сторони
представляють лише у судовому розгляді, де досліджуються і за клопотанням
сторони можуть бути приєднані до вже зібраних. Разом з ухваленими судом
рішеннями вони складають кримінальну справу, яка зберігається в суді.
Під час вирішення судом питань, пов'язаних з підготовкою до судового
розгляду, прокурор має заявляти клопотання, зокрема, про здійснення судових
викликів осіб до суду для допиту та витребування речей чи документів, долучення
документів і матеріалів, що мають значення для кримінального провадження.
В умовах дії нового КПК змінилася сутність процесу підготовки прокурора
до підтримання державного обвинувачення в суді.
Згідно із ст. 37 КПК прокурор, призначений керівником прокуратури
здійснювати повноваження у конкретному кримінальному провадженні, виконує
свою функцію від початку (з моменту призначення після реєстрації заяви чи
повідомлення про вчинення кримінального правопорушення у Єдиному реєстрі
досудових розслідувань) і до його завершення. Отже, після виконання обов'язків
процесуального
керівництва
досудовим
розслідуванням,
у
формі
якого
здійснюється прокурорський нагляд за його законністю, той самий прокурор
підтримує державне обвинувачення в суді.
Судове слідство перетворюється у відкриту, інтенсивну взаємодію сторін
обвинувачення і захисту. Сторони змушені співвідносити свою діяльність з
можливою (прогнозованою чи ні) реакцією процесуального супротивника у
боротьбі за внутрішнє переконання суду.
2. ПОНЯТТЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРАТУРОЮ ІНТЕРЕСІВ
ГРОМАДЯНИНА АБО ДЕРЖАВИ В СУДІ У ВИПАДКАХ, ВИЗНАЧЕНИХ
ЗАКОНОМ
Прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом
влади, який не належить до жодної з її гілок. Представляючи в суді інтереси
громадянина
або
держави,
прокурор
реалізує
винятково
конституційні
положення, закріплені в статтях 3, 13 Основного Закону України, відповідно до
яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також
усіх суб'єктів права власності та господарювання.Представництво прокурором
інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та
інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках
та порядку, встановлених законом.
Визначаючи правову природу представництва прокурора в судочинстві,
необхідно враховувати сутність інституту прокуратури як органу, який здійснює
функцію
охорони
закону,
державно-правових
відносин.
Поняття
«представництво», як зазначено у Великому тлумачному словнику сучасної
української мови, – це здійснення певних юридичних дій однією особою від імені
іншої чи інших, виконання обов'язків або володіння правами представника
установи, організації, що представляє чиїсь інтереси.
Таким чином, під представництвом необхідно розуміти процесуальний
спосіб реалізації спеціально уповноваженим державним органом – прокуратурою,
а також юридичними та фізичними особами гарантованого ст. 55 Конституції
України й іншими нормативно-правовими актами права на судовий захист.
З прийняттям нового Закону України «Про прокуратуру» прокуратура не
має права наглядових повноважень на внесення актів прокурорського реагування
та нагляду в таких сферах, як порушення митного, трудового законодавства, норм
про охорону здоров'я тощо. Враховуючи, що завдяки саме цим функціям
прокуратура і стала тим органом, який прямо чи опосередковано впливав
практично на всі сфери діяльності суспільства, ці суттєві зміни мають на меті
припинення впливу на діяльність профільних контролюючих органів та суб'єктів
господарювання та залишення функції контролю за спеціально створеними
контролюючими органами, такими як Міністерство доходів і зборів України,
Міністерство охорони здоров'я України тощо.
Невід'ємна складова механізму судового захисту – реалізація прокуратурою
у випадках, визначених законом, функції представництва інтересів громадян та
держави в суді, яка зазначена у ч. 1 ст. 121 Конституції України та п.2 ч. 1 ст. 2
Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону, реалізуючи одну з основних
функцій, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або
держави в суді у випадках, визначених законом, а у ст. 23 зазначено вичерпний
перелік підстав представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Таке представництво здійснюватиметься лише у випадках, якщо така особа
не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або
реалізувати
процесуальні
повноваження
через
недосягнення
повноліття,
недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи,
яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не
здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Визначено і підставу представництва прокуратурою інтересів громадянина
або держави в суді, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює
орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних
повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у
разі відсутності такого органу.
Також, слід звернути увагу на те, що взагалі виключається можливість
здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі
державних компаній, а також у правовідносинах, пов’язаних із виборчим
процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України,
Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а
також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють
професійне самоврядування, та інших громадських об’єднань.
Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів
України та Національного банку України може здійснюватися прокурором
Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за
письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його
першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в
суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Наявність
таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23
Закону.
Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про
це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта
владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для
представництва
прокурор
користується
процесуальними
повноваженнями
відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути
оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних
повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва
інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не
здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до
компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право
отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту,
витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого
віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва
інтересів
громадянина
з
метою
встановлення
наявності
підстав
для
представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно
отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних
підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів
загальнообов’язкового державного соціального страхування, що знаходяться у
цих суб’єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних
підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів
загальнообов’язкового державного соціального страхування усні або письмові
пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою
згодою.
Прокурор з метою вжиття заходів з досудового врегулювання спору та
поновлення ймовірно порушеного права громадянина або законного інтересу
держави після підтвердження судом підстав для представництва має право
направити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
військових частин, суб’єктів державного та комунального секторів економіки,
органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного
соціального страхування, рішення, дії чи бездіяльність яких створюють загрозу
порушення або ймовірно порушують законні інтереси громадянина чи держави,
звернення,
що
містить
викладення
обставин
та
вимог,
передбачених
процесуальним законом, про можливість досудового врегулювання спору.
Протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання звернення прокурора
відповідна особа має право вжити запропонованих прокурором заходів для
забезпечення досудового врегулювання спору.
У разі неврегулювання спору у досудовому порядку прокурор звертається
до суду із позовом (заявою, поданням) протягом одного місяця з дня отримання
відповідною особою заяви прокурора.
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у
суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та
законом, що регулює виконавче провадження:
1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);
2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи,
на будь-якому етапі судового провадження;
3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за
позовом (заявою, поданням) іншої особи;
4) брати участь у розгляді справи;
5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках
та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;
6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі,
в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або
держави в суді;
7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та
матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати
безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого
провадження.
У
разі
встановлення
ознак
адміністративного
чи
кримінального
правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо
порушення відповідного провадження.
Слід звернути увагу на те, що у ст. 24 Закону передбачені особливості
здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або
держави в суді:

право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку
цивільного, адміністративного, господарського судочинства:
Так, право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного,
адміністративного,
господарського
судочинства
надається
Генеральному
прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам
регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надається
прокурору, який бере в ньому участь.
Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в
цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав
участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи
прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору України, його першому
заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур,
першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур.
При цьому прокурор повинен надати суду письмову згоду законного
представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та
інтереси відповідної особи, або органу державної влади, органу місцевого
самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень на здійснення ним
представництва.

право подання заяви про перегляд судового
рішення за
нововиявленими обставинами:
Право подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими
обставинами в цивільній, адміністративній, господарській справі надається
Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам,
керівникам регіональних прокуратур.
Право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового
рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення
Верховним Судом України на судове рішення у кримінальній справі надається
прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його
участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору
України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних
прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання),
апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за
нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним
Судом України має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
Зазначені повноваження прокурорів, здійснюються виключно на підставах
та в межах, передбачених процесуальним законодавством.
Отже, вбачається звуження повноважень прокурора щодо здійснення
судового представництва інтересів громадян і держави, функції якого буде
покладено на органи місцевого самоврядування та адвокатуру. Роль прокурора у
сфері
представництва
носить
допоміжний
характер
і
основну
роль
відіграватимуть профільні органи державної влади чи органи місцевого
самоврядування, які самостійно звертатимуться до суду.
З метою забезпечення представництва інтересів громадян у суді і водночас
зменшення повноважень прокурора у цій сфері Законом передбачено посилення
ролі інституту безоплатної правової допомоги. Нова процедура представництва
інтересів громадян, які мають право на безкоштовну допомогу, позитивно вплине
на захищеність певної категорії осіб і підвищить рівень їхньої довіри до інституту
адвокатури.
3. ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ
ОРГАНАМИ, ЩО ПРОВАДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ
ДІЯЛЬНІСТЬ, ДІЗНАННЯ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО
Незважаючи на те, що останніми роками провадиться велика робота щодо
законодавчого врегулювання правоохоронної (контролюючої) діяльності держави,
низка питань, пов’язаних з контрольною і наглядовою практикою, зокрема й
прокурорською, залишається невирішеною і потребує додаткової законодавчої
регламентації.
Особливе місце у наглядовій функції прокуратури посідає нагляд за
додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність,
оскільки під час проведення оперативно-розшукових заходів значною мірою
можуть обмежуватися законні інтереси і права громадян.
Таким чином, зважаючи на те, що у сфері оперативно-розшукової діяльності
(через негласність проведення заходів) громадяни досить часто обмежені у
можливості захищати свої права та інтереси, головним завданням прокурора в
цьому напрямі його діяльності є попередження і припинення порушень прав і
законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які опинилися у сфері
оперативно-розшукової діяльності (далі – ОРД).
Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які
проводять
ОРД, дізнання
сформульовані
та
досудове слідство,
Кримінально-процесуальним
у загальному вигляді
кодексом
України,
Законами
України «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність»; спеціальні
завдання визначені зазначеним Кодексом стосовно окремих стадій та етапів
кримінального провадження, а окремі завдання виникають під час застосування
прокурором правових засобів нагляду за законністю конкретних дій і рішень
органів дізнання та досудового слідства.
Із прийняттям Закону України «Про прокуратуру» і практичним втіленням
його в життя були закладені певні передумови становлення прокурорського
нагляду в нашій державі. Прокуратура за своєю державно-правовою і політичною
природою є незалежним (автономним) державним утворенням у механізмі
державної влади.
Стаття 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18
лютого 1992 р. визначає оперативно-розшукову діяльність, як систему гласних і
негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що
здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
Оперативно-розшукове забезпечення розкриття злочинів створює надійне
підґрунтя для якісного та повного розслідування кримінальних проваджень та
притягнення до відповідальності винних осіб. На сучасному етапі становлення
українського правового поля, формування та розвиток теоретичних основ ОРД
викликає велике коло спірних питань і потребує подальшого законодавчого
оформлення та вдосконалення.
Зокрема, одним з найменш досконалих видається законодавче регулювання
прокурорського нагляду за додержання законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність.
Відповідно до п. 3 ст. 2 Закону «Про прокуратуру» однією із галузей
(напрямів) прокурорсько-наглядової діяльності виступає нагляд за додержанням
законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та
досудове слідство.
Даний напрям прокурорського нагляду складається фактично з двох
окремих видів діяльності правоохоронних органів: оперативно-розшукової та
кримінально-процесуальної (що включає в себе дізнання і досудове слідство)
діяльності.
Обидва
види
діяльності
регулюються
окремими,
лише
їм
притаманними законодавчими актами та відносяться до різних галузей права.
До суб’єктів прокурорського нагляд за додержанням законів під час
проведення оперативно-розшукової діяльності належать:
-
Генеральний прокурор України,
-
Заступники Генерального прокурора,
-
керівниками регіональних прокуратур
-
перші заступники керівників регіональних прокуратур,
-
заступники керівників регіональних прокуратур,
-
уповноважені наказом Генерального прокурора України прокурори
Генеральної прокуратури України,
-
уповноважені наказом керівника регіональної прокуратури прокури
відповідних регіональних прокуратур,
-
керівники місцевих прокуратур
-
уповноважені наказом керівника місцевої прокуратури прокурори.
Предмет
прокурорського
нагляду
за
оперативно-розшуковими
органами визначений у ст. 25 Закону «Про прокуратуру» – це додержання
вказаними підрозділами законів.
Об'єктами прокурорського нагляду (ст. 5 Закону
«Про оперативно-
розшукову діяльність») за додержанням законів органами, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, виступають оперативні підрозділи:
1. Міністерства внутрішніх справ України – кримінальною, транспортною
та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою
злочинністю, підрозділами внутрішньої безпеки, судовою міліцією;
2. Служби безпеки України – контррозвідкою, військовою контррозвідкою,
захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з
корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої
безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту
учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів
3. Служби зовнішньої розвідки України – агентурної розвідки, оперативнотехнічними, власної безпеки;
4. Державної прикордонної служби України – розвідувальним органом
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах
охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним,
власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони
державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони
державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони,
забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного
документування та оперативно-технічними;
5. управління державної охорони – підрозділом оперативного забезпечення
охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об'єктів, щодо яких
здійснюється державна охорона;
6. органів доходів і зборів – оперативними підрозділами податкової міліції
та підрозділами, які ведуть боротьбу з контрабандою;
7. органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної
пенітенціарної служби України;
8. розвідувального органу Міністерства оборони України – оперативними,
оперативно-технічними, власної безпеки;
9. Національне
антикорупційне
бюро
України
–
оперативними,
оперативно-технічними, внутрішнім контролем.
Проведення
оперативно-розшукової
діяльності
іншими
підрозділами
зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими,
приватними організаціями та особами забороняється.
У найбільш загальному вигляді завдання прокурорського нагляду за
оперативно-розшуковими органами полягає у виявленні та усуненні порушень
законів, що можуть бути допущені під час виконання ними своїх функцій. Це
завдання конкретизується залежно від характеру вимог закону, який регламентує
оперативно-розшукову
діяльність.
Перевіряючи
законність
виконання
оперативно-розшукових заходів, прокурор першочергово повинен переконатись,
що вони передбачені законодавством.
Повний перелік цих заходів наведено у Законі «Про оперативно-розшукову
діяльність», зокрема оперативні підрозділи мають право:
1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;
2) проводити контрольовану поставку та контрольовану і оперативну
закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у
фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та
документування
фактів
протиправних
діянь.
Проведення
контрольованої
поставки, контрольованої та оперативної закупок здійснюється згідно з
положеннями статті 271 Кримінального процесуального кодексу України у
порядку, визначеному нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх
справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування
та реалізує державну податкову і митну політику, Служби безпеки України,
погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у
Міністерстві юстиції України;
3) порушувати в установленому законом порядку питання про проведення
перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій
незалежно від форми власності та осіб, які займаються підприємницькою
діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати
участь в їх проведенні;
4) ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують
діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що
виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову
діяльність, виготовляти копії з таких документів, на вимогу керівників
підприємств, установ та організацій – виключно на території таких підприємств,
установ та організацій, а з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому
Кримінальним процесуальним кодексом України, – витребовувати документи та
дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також
спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину,
джерело та розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису
вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх
збереження і повернення в установленому порядку. Вилучення оригіналів
первинних фінансово-господарських документів забороняється, крім випадків,
передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України;
5) проводити операції із захоплення злочинців, припинення злочинів,
розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та
окремих осіб;
6) відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або
мешканців для з'ясування обставин злочину, що готується, а також збирати
відомості про протиправну діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка;
7) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого
злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або
вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі
шляхом проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи
іншого володіння особи згідно з положеннями статті 267 Кримінального
процесуального кодексу України;
8) виконувати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності
організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями статті 272
Кримінального процесуального кодексу України;
9)
здійснювати
аудіо-,
відеоконтроль
особи,
зняття
інформації
з
транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж
згідно з положеннями статей 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу
України,
10) накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку
згідно з положеннями статей 261, 262 Кримінального процесуального кодексу,
11) здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-,
відеоконтроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 Кримінального
процесуального кодексу України,
12) здійснювати установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу
згідно з положеннями статті 268 Кримінального процесуального кодексу України,
13) мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників;
14) використовувати конфіденційне співробітництво згідно з положеннями
статті 275 Кримінального процесуального кодексу України,
15) отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за
винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені, та про загрозу
безпеці суспільства і держави;
16) використовувати за згодою адміністрації службові приміщення,
транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за
згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм
належать;
17) створювати та використовувати заздалегідь ідентифіковані (помічені)
або
несправжні
(імітаційні)
засоби
згідно
Кримінального процесуального кодексу України
з
положеннями
статті
273
18) створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;
19) застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та
вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами про міліцію,
Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, державну
охорону органів державної влади України та посадових осіб, Митним кодексом
України
20) звертатися у межах своїх повноважень із запитами до правоохоронних
органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій відповідно до
законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів
та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна.
До предмету перевірки додержання вимог чинного законодавства
належать:
а)
заведення оперативно-розшукових справ, підстав для проведення
оперативно-розшукової діяльності;
б)
наявності повноважень в осіб, які здійснюють оперативно-розшукову
діяльність;
в)
відповідності оперативно-розшукових заходів цілям і завданням
оперативно-розшукової діяльності, дотримання встановлених законодавством
умов і порядку проведення оперативно-розшукових заходів, а також залучення
громадян до їх здійснення на конфіденційній основі та засадах добровільності;
г)
застосування
окремих
обмежень
прав
і
свобод
людини,
обґрунтованості клопотань до суду про надання дозволу на проведення
оперативно-розшукових заходів, зокрема пов’язаних із втручанням у приватне
спілкування;
ґ)
своєчасності направлення відомостей про злочинну діяльність
окремих осіб, які здобуті в ході оперативно-розшукової діяльності, органам
досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування;
д) обґрунтованості продовження, припинення, поновлення обчислення
строків ведення оперативно-розшукових справ та їх закриття, а також
використання результатів оперативно-розшукової діяльності;
е) своєчасності повідомлення про заведення та закриття оперативнорозшукових справ;
є) відповідності відомчих наказів, інструкцій, розпоряджень та інших
правових
актів
з
питань
проведення
оперативно-розшукової
діяльності
Конституції України та іншим законам України.
Відомості
про
осіб,
які
конфіденційно
співробітничають
або
співробітничали з розвідувальним органом України, належність конкретних осіб
до кадрового складу розвідувальних органів, а також форми, методи і засоби
розвідувальної діяльності та організаційно-штатна структура розвідувальних
органів до предмета прокурорського нагляду не належать.
Перевірки законності проведення оперативно-розшукових заходів та
прийнятих при цьому рішень проводяться на підставі:
-
планових заходів з урахуванням стану законності в цій сфері діяльності;
-
даних
про
відсутність позитивних
результатів
щодо
попередження,
своєчасного виявлення і припинення злочинів, розшуку осіб, які переховуються
від органів досудового розслідування, суду або ухиляються від відбування
кримінального покарання, а також безвісно відсутніх осіб;
-
інформації про неналежне виконання вказівок уповноваженого прокурора;
-
повідомлень оперативних підрозділів про заведення чи закриття оперативно-
розшукової
справи,
проведення
оперативно-розшукових
заходів,
які
не
потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора;
-
повідомлень, скарг і звернень осіб про порушення вимог законодавства під
час здійснення оперативно-розшукової діяльності;
-
інформації про неналежне виконання доручень, постанов, ухвал та інших
обов’язкових рішень слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо здійснення
розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, суду або
ухиляються від відбування кримінального покарання;
-
ініціювання керівниками відповідних галузевих управлінь і відділів,
керівниками міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратур
та вказівки уповноваженого прокурора вищого рівня.
Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при
цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України «Про
оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом
України.
Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням
законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності конкретизовані
в ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»:
1) безперешкодно входить в усі приміщення органів, які проводять
оперативно-розшукову діяльність;
2) вимагає для перевірки розпорядження, інструкції, накази та інші акти
щодо
оперативно-розшукової
діяльності,
оперативно-розшукові
справи,
реєстраційні, облікові, звітні, статистичні, аналітичні документи та інші відомості
щодо здійснення оперативно-розшукових заходів;
3) доручає керівникам відповідних органів проведення у підвідомчих їм
підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону;
4) дає письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів з
метою попередження та виявлення злочинів, про розшук осіб, які переховуються
від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від
відбування кримінального покарання, безвісно відсутні;
5) дає згоду на продовження строку проведення оперативно-розшукової
діяльності;
6) отримує пояснення щодо порушень вимог закону від посадових осіб
органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;
7) перевіряє скарги на порушення законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, з ознайомленням у необхідних випадках з
оперативно-розшуковими матеріалами;
8) скасовує незаконні постанови про заведення або закриття оперативнорозшукової справи, зупинення або поновлення оперативно-розшукової діяльності
чи про інші рішення, що суперечать закону;
9) вживає заходів щодо усунення порушень законності під час проведення
оперативно-розшукової діяльності і щодо притягнення винних до встановленої
законом відповідальності;
10) опротестовує незаконну постанову суду про дозвіл або відмову на
проведення оперативно-розшукових заходів. Принесення протесту зупиняє
проведення оперативно-розшукових заходів, дозвіл на які дано судом.
Також до повноважень прокурора з нагляду за ОРД, щодо проведення
перевірок, усунення порушень, допущених при здійсненні оперативнорозшукової діяльності, поновлення порушених прав і свобод громадян,
належить:
1. Знайомитися з оригіналами оперативно-розшукових документів і
відповідними журналами їх реєстрації й обліку, за наслідками перевірки складати
відповідно до правил секретного діловодства довідку. Вживати заходів щодо
усунення виявлених недоліків і порушень законів.
2. Вимагати письмові пояснення від керівників оперативних підрозділів та
осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, щодо виявлених
порушень закону та їх причин.
3.
Надавати письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових
заходів з метою попередження та виявлення злочинів, розшуку осіб, які
переховуються від органів досудового розслідування, суду, ухиляються від
відбування кримінального покарання, та осіб, які безвісно відсутні.
4.
Перевіряти
законність
заведення
оперативно-розшукових
справ
протягом 5 днів від дня надходження повідомлення про їх заведення з метою
своєчасного реагування на незаконні рішення про заведення таких справ.
5.
Перевіряти
своєчасність
та
обґрунтованість
направлення
оперативними підрозділами матеріалів, у яких зафіксовано фактичні дані про
протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена
Кримінальним кодексом України, до органу досудового розслідування для
здійснення досудового розслідування, або відповідних повідомлень органам
досудового розслідування, прокурору в разі неможливості направлення таких
матеріалів у зв’язку з проведенням оперативно-розшукових заходів, що тривають
і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального
провадження.
6.
Перевіряти перед погодженням відповідність клопотань керівників
оперативних підрозділів або їх заступників до слідчого судді про здійснення
оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують конституційні права
особи, вимогам чинного законодавства та матеріалам оперативно-розшукових
справ. За результатами перевірки складати відповідні довідки згідно з вимогами
секретного діловодства.
7.
Питання
про
погодження
клопотань
керівників
оперативних
підрозділів або їх заступників про здійснення оперативно-розшукових заходів, що
тимчасово обмежують конституційні права особи, або про відмову в їх
задоволенні вирішувати невідкладно.
8.
У разі відмови в погодженні клопотань про проведення оперативно-
розшукових заходів повертати їх керівникам органу, у складі якого діє
оперативний підрозділ, відповідними листами з викладенням мотивів відмови.
При
встановленні
фактів
порушення
вимог
законодавства
при
веденні
оперативно-розшукових справ вирішувати питання про відповідальність винних
працівників.
9.
здійснення
Вивчати законність ухвал слідчого судді про надання дозволу на
оперативно-розшукових
заходів,
які
тимчасово
обмежують
конституційні права особи. При виявленні фактів порушення вимог законодавства
вживати заходів реагування на такі ухвали.
10.
Перевіряти законність оперативно-розшукових заходів, проведення
яких не потребує дозволу слідчого судді або рішення прокурора, протягом 5 днів з
часу повідомлення керівника оперативного підрозділу або його заступника про
прийняте рішення щодо проведення таких заходів.
11.
У кожному випадку вирішення питання про погодження постанови
про продовження строку ведення оперативно-розшукової справи перевіряти
обґрунтованість таких постанов і відповідність їх матеріалам справи. При
встановленні фактів порушення вимог законодавства при веденні оперативнорозшукових справ вирішувати питання про відповідальність винних працівників.
12.
Клопотання про проведення оперативно-розшукових заходів, які
тимчасово обмежують конституційні права особи, постанови про проведення
оперативної чи контрольованої закупки, контрольованої поставки погоджувати
уповноваженим
відповідними
наказами
Генерального
прокурора
України
прокурорам, керівникам міських, районних, міжрайонних та інших прирівняних
до них прокуратур.
13.
Постанови про продовження строків ведення оперативно-розшукових
справ погоджувати керівникам органів прокуратури відповідно до вимог
законодавства.
14.
Реєструвати клопотання, постанови оперативних підрозділів, які
надійшли до прокуратури для погодження, у спеціальному журналі обліку,
відображати в ньому результати їх опрацювання, у тому числі наслідки вивчення
ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових
заходів, що тимчасово обмежують конституційні права особи.
15.
Перевіряти
законність
закриття
оперативно-розшукових
справ
протягом 10 діб з моменту одержання повідомлення про їх закриття з метою
своєчасного реагування на незаконні рішення про закриття таких справ. Рішення
про скасування постанов про закриття оперативно-розшукової справи, за
наявності для цього законних підстав, приймати в цей же строк. У разі
погодження із закриттям оперативно-розшукової справи – складати довідку про
обґрунтованість прийнятого рішення.
Окрім нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють ОРД,
Генеральний прокурор України, керівники регіональних та місцевих прокуратур,
їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов’язків,
координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері
протидії злочинності.
Координаційні повноваження прокурори здійснюють шляхом проведення
спільних нарад, створення міжвідомчих робочих груп, а також проведення
узгоджених заходів, здійснення аналітичної діяльності. Порядок організації
роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів
прокуратури із суб’єктами протидії злочинності визначається положенням, що
затверджується спільним наказом Генерального прокурора України, керівників
інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції
України.
У разі виявлення суттєвих недоліків і грубих порушень законності під час
проведення оперативно-розшукової діяльності готуються проекти документів
прокурорського реагування.
Наслідки перевірок обговорюються на оперативних нарадах керівників
підрозділів органу, що перевірявся, за участю
відповідних працівників
прокуратури. Довідки або доповідні записки подаються керівництву прокуратури
особисто працівником, який очолював бригаду з перевірки.
Прокурорський нагляд за додержанням законів органами дізнання та
досудового слідства є одним із галузевих напрямків наглядової діяльності
прокуратури.
Разом з тим, здійснення такого нагляду складає основний зміст діяльності
прокурора у досудових стадіях кримінального процесу, де прокурор зобов’язаний
забезпечити постійний нагляд за додержанням законів всіма органами дізнання і
досудового слідства, незалежно від їх відомчого підпорядкування. Додержання
законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство, складають
предмет прокурорського нагляду. Йдеться, перш за все, про додержання прав і
свобод людини і громадянина у кримінальному судочинстві; встановленого
порядку вирішення заяв і повідомлень про злочини, проведення дізнання та
досудового слідства, а також законність рішень, що приймаються цими органами.
Зважаючи, що предметом прокурорського нагляду є законність усієї
діяльності органів досудового розслідування, можна виділити ключові
повноваження прокурора під час здійснення нагляду:
1.
Швидке, всебічне, повне та неупереджене розслідування кримінальних
правопорушень, обов’язкову участь прокурорів – процесуальних керівників
досудового розслідування в їх судовому розгляді (у визначених законом
випадках), поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників
кримінального провадження.
2.
Своєчасне вжиття заходів до усунення причин та умов, які сприяли
вчиненню кримінального правопорушення, відшкодування завданої ним шкоди
фізичним та юридичним особам, державним і комунальним інтересам, розшуку
майна, яке стало предметом злочинного посягання.
3.
Пред’явлення
цивільних
позовів
у
кримінальному
провадженні
вустановлених законом випадках.
4.
Забезпечити виконання вимог закону при прийманні, реєстрації, розгляді та
вирішенні в органах досудового розслідування заяв і повідомлень про
кримінальні правопорушення, своєчасне внесення щодо них відомостей до
Єдиного реєстру досудових розслідувань.
5.
З метою виконання завдань кримінального провадження прокурорам, які
здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, забезпечити
інформування підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення,
підозрюваному – про право на угоду про визнання винуватості, роз’яснення
механізму реалізації цих прав.
6.
Уживати заходів до покращання якості досудового розслідування.
7.
При вирішенні питань щодо погодження клопотань слідчих про проведення
слідчих (розшукових) дій ретельно перевіряти наявність відповідних підстав.
8.
Невідкладно скасовувати незаконні постанови про закриття кримінальних
проваджень, а також відновлювати незаконно зупинені досудові розслідування.
9.
Забезпечити надходження клопотань про продовження строку досудового
розслідування у Генеральну прокуратуру України за 20 діб до закінчення
відповідного строку, попередньо обговоривши їх на нарадах під головуванням
прокурорів обласного рівня.
10. Клопотання про продовження строку досудового розслідування прокурора
або слідчого Генеральної прокуратури України надавати Генеральному прокурору
України чи його заступнику за 10 діб до закінчення відповідних строків.
11. Здійснювати контроль за законністю застосування заходів забезпечення
кримінального провадження.
12. Ураховувати, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим,
подавати клопотання про його застосування виключно у разі, якщо іншими
запобіжними
заходами
неможливо
забезпечити
виконання
підозрюваним
покладених на нього процесуальних обов’язків чи запобігти передбаченим
законом ризикам.
13. Вживати заходів до запобігання незаконному адміністративному затриманню
осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.
14. Забезпечувати неухильне дотримання прав підозрюваного, у тому числі
припинення обмежень, яких він зазнав у зв’язку із застосуванням указаного
запобіжного заходу, після закінчення дії відповідної ухвали суду або її
скасування.
15. У кожному випадку погодження клопотань про продовження строків
тримання підозрюваних під вартою, якщо це пов’язано з неналежним виконанням
службових
обов’язків,
проводити
відповідну
перевірку,
результати
якої
розглядати на оперативних нарадах.
16. Матеріали, що стосуються заходів забезпечення кримінального провадження,
зберігати в наглядових провадженнях.
17. За наявності передбачених законом підстав порушувати перед судом питання
про тимчасовий доступ до речей і документів з їх вилученням, арешт тимчасово
вилученого майна.
18. За необхідності, але не рідше одного разу на півріччя, перевіряти стан
збереження речових доказів і схоронності тимчасово вилученого майна,
достовірність та повноту записів у книгах їх обліку. Доручати проведення таких
перевірок особисто керівникам органів досудового розслідування.
19. За фактами неналежного зберігання речових доказів, що призвело до їх
втрати,
незаконного
знищення,
реалізації,
технологічної
переробки
чи
пошкодження, незбереження їх істотних ознак і властивостей, а також у випадках
привласнення чи розтрати проводити перевірки та приймати рішення в порядку
Кримінального процесуального кодексу України.
20. Прокурорам, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час
досудового розслідування, перед погодженням клопотань про проведення
негласних слідчих (розшукових) дій перевіряти відповідність наведених у них
даних вимогам законів, матеріалам і фактичним обставинам кримінального
провадження.
21. Питання про погодження клопотань слідчих про проведення негласних
слідчих (розшукових) дій або про відмову в їх погодженні вирішувати
невідкладно. У разі відмови в їх погодженні виносити постанову з викладенням
мотивів такого рішення.
22. Перевіряти законність здійснення негласних слідчих (розшукових) дій,
проведення яких не потребує дозволу слідчого судді або рішення прокурора,
упродовж доби з часу отримання письмового повідомлення слідчого про їх
проведення. У разі необґрунтованого прийняття таких рішень слідчим надавати
вказівки про їх припинення.
23. Погодження клопотань про продовження строків проведення негласних
слідчих (розшукових) дій здійснювати після ретельного вивчення результатів
проведених раніше таких заходів і лише за наявності додаткових відомостей, що
дають підстави для цього.
У
разі
відсутності
потреби
в
продовженні
проведення негласних слідчих (розшукових) дій вживати заходів до їх
припинення.
24. Реєструвати клопотання, постанови про проведення негласних слідчих
(розшукових) дій відповідно до правил таємного діловодства.
25. Дотримуватися вимог режиму таємності, вживати заходів щодо забезпечення
захисту від розголошення даних про факт, методи проведення негласних слідчих
(розшукових) дій, відомостей про особу, місце чи річ, щодо яких проводяться такі
дії.
26. Неупереджений та об’єктивний розгляд скарг учасників кримінального
провадження на рішення та дії працівників органів досудового розслідування, у
тому числі скарг підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на недотримання
розумних строків слідчим, прокурором.
27. Прокурорам та слідчим прокуратури, рішення, дії чи бездіяльність яких
оскаржуються в судовому порядку, брати участь у розгляді таких скарг. При
підготовці до участі в судовому засіданні вирішувати питання щодо наявності
підстав для скасування оскаржуваних рішень самостійно.
28. У разі надходження до органів прокуратури України скарг учасників
кримінального провадження, звернень депутатів усіх рівнів, інших осіб, у яких
оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, крім тих, що
віднесені до компетенції вищестоящих прокурорів, роз’яснювати судовий
порядок оскарження.
29. Принципово реагувати на неналежне виконання процесуальних повноважень
щодо контролю за законністю дій слідчих, за якісним розслідуванням і
розкриттям злочинів.
4. НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ
РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ
ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ,
ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН.
Конституція України покладає на прокуратуру здійснення нагляду за
додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а
також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженнями особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121).
Прокурорський нагляд розповсюджується на місця тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, на виправно-трудові та інші установи, що виконують
покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, і мають
забезпечити встановлений кримінально-виконавчим законодавством порядок та
умови тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх права і
виконання ними своїх обов’язків.
Виділення цього нагляду в самостійну функцію обумовлено важливістю
забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які
підозрюються і обвинувачуються у вчиненні злочинів, у випадках їх затримання
або взяття під варту. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень
прав і інтересів затриманих, взятих під варту і засуджених, а також осіб, які
знаходяться за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є прокурорський нагляд
за додержанням законів в установах і органах, де такі особи тримаються.
Перевірки з цих питань мають проводитися систематично, незалежно від
наявності даних про порушення законності.
Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи
громадян, має право:
1) у будь-який час за посвідченням, що підтверджує займану посаду,
відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в
яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи, щодо
яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру, та будьякі інші місця, в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням
або рішенням адміністративного органу;
2) опитувати осіб, які перебувають у місцях, зазначених у пункті 1 цієї
частини, з метою отримання інформації про умови їх тримання та поводження з
ними, ознайомлюватися з документами, на підставі яких ці особи тримаються в
таких місцях, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;
3) перевіряти законність наказів, розпоряджень, інших актів відповідних
органів і установ та в разі невідповідності законодавству вимагати від посадових
чи службових осіб їх скасування та усунення порушень закону, до яких вони
призвели, а також скасовувати незаконні акти індивідуальної дії;
4) вимагати від посадових чи службових осіб надання пояснень щодо
допущених порушень, а також вимагати усунення порушень та причин і умов, що
їм сприяли, притягнення винних до передбаченої законом відповідальності;
5) знайомитися з матеріалами виконавчого провадження щодо виконання
судових рішень у кримінальних справах, робити з них виписки, знімати копії та в
установленому законом порядку оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність
державного виконавця;
6) вимагати від керівників органів вищого рівня проведення перевірок
підпорядкованих і підконтрольних органів та установ попереднього ув’язнення,
виконання покарань, застосування заходів примусового характеру та перевірок
інших місць, в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням або
рішенням адміністративного органу;
7) звертатися до суду з позовом (заявою) у визначених законом випадках.
Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи
громадян, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв’язку з
необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення
законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах.
Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно (за
відсутності відповідного судового рішення, рішення адміністративного органу
або іншого передбаченого законом документа чи після закінчення передбаченого
законом або таким рішенням строку) перебуває у місці тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення волі, установі для
виконання заходів примусового характеру, іншому місці, в якому особа
примусово
тримається
згідно
з
судовим
рішенням
або
рішенням
адміністративного органу.
Письмові
вказівки
прокурора
щодо
додержання
встановлених
законодавством порядку та умов тримання осіб у місцях, а також письмові
вказівки прокурора, надані іншим органам, що виконують судові рішення у
кримінальних справах, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.
Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів у місцях
позбавлення або обмеження волі.
Нагляд прокурора у цій галузі реалізується шляхом здійснення:
а) періодичних
(інколи комплексних) планових перевірок установ, які
виконують покарання у вигляді позбавлення волі (комплексні мають місце тоді,
коли
у разі необхідності до перевірки залучають відповідних спеціалістів та
працівників інших підрозділів прокуратур);
б) перевірок за сигналом (скаргами, повідомленнями спостережних комісій,
інформацією із засобів масової інформації тощо) про факти порушень закону або
надзвичайні події.
Нагляд за законністю звільнення та умовно-дострокового звільнення.
Основне питання, яке виникає при умовно-достроковому звільненні, чи
виправився засуджений. Що стосується строку, після завершення якого можливе
подання на дострокове звільнення, і категорій засуджених, що не підлягають
звільненню, то вони вказані в законі.
Адміністрація виправно-трудової установи має достатню кількість даних
для
вивчення
засудженого:
особистий
нагляд
за
ним,
повідомлення
контролерського складу, оперативної служби, викладачів школи, майстрів,
представників громадських організацій, що беруть участь у перевихованні
засуджених.
Ці матеріали дозволять зробити висновок, чи дійсно виправився засуджений
і наскільки стійкою стала його позитивна поведінка.
Тому прокурор повинен домагатись, щоб рішення про подання щодо
умовно-дострокового звільнення приймалось адміністрацією і спостережною
комісією не за формальними показниками (засуджений не має стягнень, відбув
установлену законом частину терміну тощо), а з урахуванням усіх обставин, що
характеризують поведінку засудженого.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа