close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Юрій Васильович Сиротенко
У кожного своя доля. Одним випала
честь і Божа ласка повернутися з Великої
Вітчизняної війни героями. Інші поклали
голови
за
Батьківщину
на
полях
кровопролитних битв. Хтось вижив після
окупації чи концтабору. Доля ж всіх їх
випробувала
на
стійкість,
витривалість,
мужність.
На долю мого дідуся Юрія Сиротенка
випало три нескінченних важких роки з 1942
по 1945 під час перебування в концтаборі м.
Тегель, яке на той час було передмістям Берліна.
Життя в ньому було нестерпним. Бранці працювали на заводі, який був
розташований поблизу, без вихідних, як говориться, не розгинаючи спин. Це
становище погіршувалось недостатнім харчуванням. Годували працівників
надзвичайно погано, та ще й лише один раз на день. Основною їжею була
бруква, замість чаю давали воду з м’ятою. Порції були занадто малі, щоб
ними можна було насититися людям, які працюють фізично багато і важко.
Так як полоненим давали митися тільки по суботах, та й то не кожну, у всіх
незабаром з'являлися воші. Зі спогадів дідуся, їх було так багато, що варто
було стиснути одяг, як на підлогу сипалася величезна кількість цих
чудовиськ, які отруювали і без того нелегке життя в’язнів.
Але одного разу вранці мешканці концтабору були здивовані
надзвичайною тишею, ніхто не будив бранців, не гнав на роботу. Вся
охорона покинула своїх підопічних. Виявилося, що російські війська
вступили
на
територію
Німеччини.
Змучених,
але
щасливих
військовополонених вивезли з концтабору.
Наш обов’язок пам’ятати про них і не допускати повторення страшного
факту, іменованого війною. Пам’ять дає знання і досвід, а вони, у свою чергу,
диктують правила життя без війни.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа