close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Угрин Тереса Іванівна, учитель-методист Львівського НВК ім.В.Симоненка
Тарасова доля
На колоді дрімає Тарасик. Над ним - Доля.
Епізод І.
Доля: Люлі, синку, люлі,
Надлетіли з неба гулі.
Надлетіли білі-білі,
Як сорочка до неділі:
"Лети. хлопче, перед нами
Голубоньком межи снами,
А ми тебе доженемо.
Страх від тебе відженемо Ти й заснеш..."
Виходить Запорожець.
Доля:
Це ти, Іване?
Запорожець:
Їдуть чумаки...
Й кому я тут об тій порі приснився?
Доля:
Тепер лиш дітям сняться залюбки
Правдиві запорозькі козаки.
Он бачиш - спить, з дороги натомився.
Запорожець:
Оце таке! Неначе зайченя...
Куди ж його у степ супроти ночі?
Доля:
І уяви - бреде уже півдня,
Півдня звабливий обрій доганя.
Запорожець:
Тепер не всяк до обрію охочий.
Доля:
А бач - знайшовся.
Запорожець:
Ти ж гляди, пильнуй,
Не зобижай малого для потіхи.
Доля:
На те я й доля.
Запоролсеі(ь:
Круто боронуй,
Та кривдами душі не поруйнуй.
Доля:
Он чумаки вертаються під стріхи.
До Тараса підходять Чумаки
Чумак І:
Свят, свят! Ти хто? Людина чи мана?
Тарас:
А ви?
Чумак II:
Ти ба - воно говоре...
Тарас:
Ви козаки?
Чумак І:
Тепер то давнина.
Тарас:
Кармелюки?
Чумак II:
Хай Бог нас омина!
Чумак І:
Ми чумаки.
Чумак II:
Якесь плохе чи хоре?
Чумак І:
Ми чумаки. А он чумацький шлях.
Там наша валка - і воли, і мажі.
Чумак П:
Куди мандруєш?
1
Чумак І:
Тарас:
Чумак II:
Чумак І:
Чумак П:
А мале - як цвях!
В Керелівку.
І сам? І що - не страх?
Сідай-но з нами - ніч-бо, як із сажі.
Однак пора розтурхувать волів.
Ходім, Тарасе, мати там чекають.
Чумак І;
Та й батько десь, шукаючи, упрів,
Цікаво все ж - куди ото ти брів?
Тарас:
До тих стовпів, що небо підпирають.
Виходять.
На сцені Мати, Батько, Сестра.
Мати:
То що - вечеряєм?
Батько:
А як?
Куди його таку вечерю?
Мати:
Чи де забилося в печеру,
Чи де в чужий залізло мак Надихалося та й заснуло?
Батько:
Та вже його лихе запхнуло!
Оце з ним вічно щось не так.
Сестра:
Я обшукала всі кутки,
Всі закамарки, бур'яниська –
Дарма, ніде нема хлопчиська.
Вже найприкріші дітлахи –
А всі удома, всі - як діти... І лиш
Тарас... Батько:
Бо тра глядіти...
Сестра:
Та ж я гляділа...
Окрик:
Чумаки!
Мати:
Це що - співає хто чи крик?
Сестра:
То чумаки примандрували!
Окрик:
Пррр! Цоб-цабе!
Мати:
Немовби стали.
Батько:
Куди ж це він, ледащо, зник?..
Мати:
Роса... воно ж там босоноге...
Чи в полі де, чи край дороги...
Входять чумаки, співаючи чумацьку пісню.
Окрик:
Дай Боже! Ось ваш мандрівник!
Сестра:
Тарасику!
Мати:
Нарешті є!
Сестра:
Ой волоцюго, волоцюго!
Чумак І:
Ну що ж, давай прощайся з другом,
Козак! А батько не поб'є?
Мати:
Атож, коли таке ледащо,
Батько:
Спасибі вам.
Чумак II:
Немає за що. Прощайте!
Чумаки виходять, співаючи чумацьку пісню.
2
Мати:
Сестра:
Батько:
Мати:
Тарас:
Мати:
Доля:
Безталання
Лишенько моє!
Це ж куди тебе носило,
Не спитавши, проти ночі?
Заступи, небесна сило,
Од такої поторочі,
Катря плаче, мати плаче.
А воно, як дим, пропало.
А воно собі, ледаче,
У світи помандрувало.
Був я в полі на могилі,
Коло сонцевої хати.
Бачив, як на небосхилі
Укладалось сонце спати.
Бачив я стовпи залізні –
Ті, що небо підпирають.
Наслухав тієї пісні,
Що архангели співають.
Боже, синку, схаменися,
Таж у полі – не в соборі.
Перехрестям осінися
І лягаймо – ніч надворі.
Виходять
Учениця читає "Садок вишневий коло хати"(або пісня)
Зима і літо, холод і тепло Росте дитя, стежки свої верстає,
Переростає і добро, і зло,
Малі свої літа переростає, Здаватись може – як билина в полі.
Але щодня - під пильним оком долі.
Епізод II
Тарас сидить і малює. Над ним - Безталання.
Ти мене не бійся,
Коло мене грійся,
Я твоє наслання –
Вічне безталання.
Я тебе шукаю
Дев'ять літ і днину
І нарешті маю –
Більше не покину.
Затрую журбою,
Вимолочу втіху,
Випну над тобою
Горя чорну стріху.
Схочуть мене гнати
Батько твій і мати.
3
Та на те я спритше –
Прожену їх швидше.
Доля
Це ти вже тут пустилось верещати?
Безталання
Не відпущу! Не хочу! Не віддам!
Доля
Дарма, від тебе вирветься він сам.
Безталання
Ніколи вже! Та цур - не захищати!
Доля
Від Безталання я не захищаю.
Я Доля. Я й тебе в собі вміщаю.
Учень читає "І золотої, й дорогої... "
Іде Дяк напідпитку, заточується. Побачив Тараса
Дяк
Егей, малий, ти чий?
Щось я тебе не знаю.
Ще, певно, не учив...
Ой, Господи, сконаю!..
Тобі вже скільки літ?
Пора до школи, брате!
Наука нині - світ.
Навчу тебе читати...
Тарас
Мені вже дев'ять літ!
А звуть Тарасом! Дяче!
Прямкуйте через пліт.
Хай вас ніхто не баче!
Учень читає вірш "Доля"
Епізод ІІІ
Тарас спить на лаві. Заходить Дяк
Дяк
Сподобіться, пане дяче,
Глянути, як спить ледаче.
Благословиться на світ,
А воно хропе... Тарасе!
Бачиш - я шукаю ряси!
Бачиш - десь нема чобіт!
Тарас подає чобіт
А на те, затям, неділя,
Щоб душа відмолоділа, Хоч-не-хоч, а в церкву йди.
Чобіт є? Давай. А другий?
От хлопчисько недолугий...
Є? Нема? Кидай сюди.
Йди - потягнеш за халяву,
Бо переламаю лаву, Щось мов ліва набряка.
Тарас
Це ви, дяче, вже їй-богу Хочете на ліву ногу
Натягнути правака.
Дяк хапає різки. Тарас втікає.
4
Тарас
Дівчата виконують пісню "Тяжко-важко в світі жити... "
"Всякому городу - нрав і права.
Всяка іміє свій ум голова..."
Дякова - свій.
Тарасова - свій.
Дякову голову, вітре, звій!
Та по дорозі, по шляху
Коти голову лиху!
А потім у яму
Кинь голову п'яну!
В калюжу велику
Кинь дякову пику!
Хай потопає Так йому подобає.
А мою голову, вітре, лиши,
Як батько, мене причеши,
Як мати, дощиком злий
Та сонечком обсуши.
Бідна моя голова.
Безрадна, як в полі трава, Хто хоче, той топче Відсунься, хлопче!
Бо тут не твоє, і там не твоє!..
І кожен тручає, і кожен б'є...
...Січе мене дяк
Просто за так,
І мачуха гепа Клята причепа.
А я боронитись не можу,
Ніяк собі не поможу,
Ховаюсь в саду, голодую,
Долю клену молодую,
Що така до мене крута.
А крута, бо я сирота.
Пісня:
Віє вітер по діброві,
Віє, ліс ламає,
Сидить козак на могилі
Та й вітру питає:
“Скажи, вітре,
Скажи, буйний,
Де козацька доля,
Де фуртуна, де надія,
Де слава і воля?
Йому вітер отвічає:
5
“Знаю, - каже, - знаю:
Твоя доля козацькая
В зеленому гаю.
Лежить вона затоптана
Сивими волами”.
Почув козак та й заплакав
Гіркими сльозами.
Епізод IV
Учень читає вірш Л.Талалая “Рядки про Шевченка”:
Він виганяє вівці рано,
Він посміхається весні.
Шукає радісна Оксана
Його в степу між бур´янів.
Шукає, кличе, наче мати,
Не заблудився б він, бува.
А перед ним папір пом´ятий,
Де перші вилились слова.
В стрімкі рядки
До слова – слово,
Що стануть полум´ям колись.
А степом сивим полиновим
Хазяйські вівці розбрелись.
Пекла і ятрилася рана,
І закипав у серці гнів...
І не знайшла тоді Оксана
Його в степу між бур´янів.
Тарас старший
Тарас:
Нема ні долі, ні крила.
Чужі сади, чужі ягнята.
Катюга-дядько замість тата, Пустеля, хоч тікай з села.
Але куди його тікати,
У кого, де добра шукати,
Хто дасть тобі того добра?
Все чорне - небо і тополі,
Воли у ярмах, люди в полі
І навіть, мабуть, плин Дніпра.
(Плаче, виходить Оксана)
Оксана:
Я брала плоскінь за потоком,
Аж чую - дзвоники ягнят.
Тарас, гадаю, буде рад.
І ось я тут - єдиним скоком!
А сльози, Господи, - як град!
Тарас:
Оксано, сон мені приснився,
І так мені за ним шкода!..
6
Пропало, збігло, як вода Я знов у пеклі опинився:
Неволя, розпач і нужда.
Оксана:
А снився рай?
Тарас:
А снився рай.
Кругом, куди не глянеш, воля.
Та батько з матір'ю, та доля.
Та спис козацький, мов тополя.
Та сонцем злитий небокрай...
І крила! Батько змайстрували.
Зелені, сірі, голубі,
І чисто білі, і рябі...
Мені як два подарували!
Ну, й налітався я собі!
Оксана:
Це дуже добрий сон, Тарасе.
Літати - значить, ти ростеш.
Тарас:
Ти теж, Оксанонько, ти теж.
Оксана:
А лиш того, що довгов'язе.
Тарас:
Не лиш того...
Оксана:
Не лиш?
Тарас:
Авжеж!
Оксана:
А бачиш - сонце сідає?
Прощально в наш бік поглядає...
Тарас:
Бо й нам уже треба збиратись
Та гнати ягнят напувати.
Учениця читає уривок "Сонце заходить...”
Епізод V
На мольберті – ікона. Заходить Тарас з відрами води, ставить їх у кутку.
Зупиняється біля ікони – розглядає. Заходить Богомаз
Богомаз:
Дива? Як будеш слухати мене,
За рік так само станеш малювати.
Чи янголя святе, чи Божа Мати Усе твій пензель завчено утне.
Рука твоя закон краси збагне.
Та мушу я її в своїй тримати.
Ото тим часом, будь ласкав, піди
Та принеси мені відро води. (Тарас пориваєтьсящось
сказати)
Однак чекай. З одним іти - дарма,
Ти вже козак, а не мала дитина.
Бери і друге - не скривиться спина,
Для рівноваги краще, як з двома.
(Виходить)
Тарас:
Візьму свою торбину та й піду.
Не бачу тут я жодної науки.
7
Доля:
Тарас:
Управитель:
Хіба що муки виміняв на муки,
Нуду темноти - знову ж на нуду.
Шукати мушу, десь таки знайду
І серце мудре, і ласкаві руки...
...Не оговтати нікому,
Те, що мариться малому. –
Це його найвищий Бог.
За можливість малювати
Він ладен піти за грати –
В яму, в льох, в Сибір, в острог.
Квапитись, проте, негоже.
Все здолає він і зможе,
Крізь в'язкий продреться час.
Та намучиться нівроку –
Крок до кроку, рік до року –
Дорікне мені не раз...
Во ім'я Отця і Сина,
Во ім'я Святого Духа.
Коли я твоя дитина,
Послухай мене, послухай...
Не дай мені тут пропасти.
В'ярми моє безталання.
Не хочу я бидло пасти Я мрію про малювання...
Пісня "Віє вітер" ("Тополя")
Епізод VI
Тарас ще старший і Управитель
То, кажеш, посвідка потрібна?
Потрібна посвідка, що ми Оскільки ти особа здібна –
Тобі дозволили, зосібна,
Ума набратись між людьми?
Це, стало буть, такий указ,
Що ти одпущений од нас...
Це, стало буть, така бомага,
Такий підписаний папір,
Що ти не утікач-бродяга.
А чесний панський паруб'яга,
Який судьбі наперекір
Не хоче правити вози,
А малювати образи...
А що - у Хлипнівці не міг ти
Без цеї посвідки прожить?
Це ж нада - стільки світу бігти.
8
Тарас:
Управитель:
Тарас:
Управитель:
Доля:
А тута, стало буть, конхліхти.
Бо й нам потрібно послужить.
Отож кінчаймо балачки –
Підеш до пана в козачки.
Це ж як до пана, прошу пана?
Я вже до маляра пристав,
І вдома знають, і Оксана...
А служба в пана чим погана? –
В куті при дверях тихо став
І ждеш собі, аж пан гукне.
А не гукне, то й так мине.
Та ні, пустіть мене, благаю.
Таж маляр хлипнівський казав,
Що я так швидко все збагаю...
Нікого пан не відпускає...
Пісня "Тече вода в синє море "
Отой хлопчина мій, Тарас, Призначено йому
І хлів, і рисувальний клас,
І церкву, і тюрму.
Його в житті поводжу я
По закутках усіх,
Щоб він уплів своє ім'я
В сльозу, у гріх, у сміх.
Все, що знайде, щоб загубив,
Щоб каятись не вмів,
Щоб ненавидів і любив
Під нагаями слів.
Йому призначено таке,
Що й не усяк двигне.
Він, мовби мед, своє гірке
Приречено ковтне.
Він виспіва такий ''Кобзар",
Такий крутий псалом,
Що кожен цар і кожен псар
Понуриться чолом.
І він помре, і у труні
Спочине по трудах,
І згодом в рідній стороні
Його схоронять прах,
Проте не знатимуть псарі
Спокою і тоді. Його безсмертні "Кобзарі",
Як помста – молоді,
По Україні перейдуть
9
І далі, далі в світ.
І віщі дзвони загудуть
В імлу прийдешніх літ.
І не стихатиме той гук,
Та неспокійна гудь.
Поки народам з душ і з рук
Окови не спадуть.
А як спадуть, як рабства лід
Протне нова зоря.
Малюк, і муж, і ветхий дід
Прославлять Кобзаря!
Епізод VII
Тарас (ще старший) і Сошенко
Тарас:
Я вільний! Воля! Воля! Так!
Соха! Я більше не кріпак.
Сошенко:
Тарасе, що тобі, сіромі?
Чи ти, бува, не одурів?
Тарас:
Соха! До волі я добрів!
Дивись! Читай! Оцей папір
Засвідчує, що я - людина!
Не віл, не пес, не хижий звір –
Людина я! Соха, повір...
Я рівня вам!
Сошенко:
Душе єдина!
Мені ти завжди братом був.
Тарас:
Соха! Я воленьку здобув;
(Читає)
"И волен он избрать себе..." Яке?
Яке життя для себе вибирати?
Порадь мені, мій найдорожчий брате!
Легке? Гладке? Пухке? П'янке? М'яке?
“И волен он..." Якби вдалось таке,
Аби - по-перше! - всіх панів скарати,
По-друге! - розтовкти кріпацтва грати.
Посіять волі слово пломінке!
Якби вдалося - за свою неволю! –
Впросити вперту, недоступну долю.
Щоб враз я став залізом і вогнем!
Сошенко:
Та годі, брате, годі бунтувати
Вогонь, залізо... Чи ж тобі кувати?
Тарас:
"И волен он..." Та все ми щось утнем!
Учень читає вірш "Розрита могила" або уривок із поеми “Сон” чи
послання “І мертвим...”
Доля:
Йому мене таку судилось мати,
В якій все власне в попіл вигоря.
10
Тарас:
Учениця:
Учень:
Лиш слово правди, вперте, як орля.
Нікому не дає себе зламати.
Нема йому ні дому, ні жони.
Він в меливі постійної війни
З катами волі - рветься на свободу!
Пройде він морок тюрем і ярем
І стане Україні Кобзарем Нетлінним знаменом свого народу.
Тарас із “Кобзарем” у руці.
І ось нарешті мій "Кобзар"...
Це мій "Кобзар"? - признайся, доле!
Моє, полите потом, поле?
Сльозою скроплений пожар?
Тонкий промінчик, а з-за хмар,
Буває, чорноту проколе...
...А що мене чекає далі?
Які мені відкриє далі
Шорстка сторінка "Кобзаря"?..
Шорстка сторінка "Кобзаря"...
Перегортаю, а за нею
Біленька хата, сад з ріднею.
Серед сестер і злиднів я...
А побіч - доленька моя...
...А там - весна на Україні!
Сади і ночі солов'їні!
На Україну! Нас там ждуть!
Збираймося в далеку путь!
Пісня "Думи мої... "
Шануйте коми кожної пір´їну
В розкриллях білих ста його томів,
Що зносили до сонця Україну,
Яку лиш він до слова розумів.
Він був поетом волі в час неволі,
Поетом доброти, в засланні зла,
Була у нього надзвичайна доля,
Та доля Українською була.
(За поемою Б.Стельмаха “Тарас”)
11
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа