close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет
Теорія перекладу
Конспект лекцій
для студентів спеціальності
7.02030304, 8.02030304 “Переклад”
денної форми навчання
Затверджено
на засіданні кафедри теорії
та практики перекладу
як конспект лекцій
з дисципліни «Теорія перекладу».
Протокол № 5 від 30.10.2012 р.
Суми
Сумський державний університет
2013
3
Теорія перекладу : конспект лекцій / укладач
С. О. Швачко. – Суми : Сумський державний
університет, 2013. – 130 с.
Кафедра теорії та практики перекладу
4
ЗМІСТ
С.
Лекція 1. Багатомовність і концептуальні картини світу… 4
Лекція 2. Мовознавчі парадигми на зламі століть………... 13
Лекція 3. Переклад у сучасному суспільстві ……………... 29
Лекція 4.
Складові
професійної
компетенції
перекладача…………………………………………………... 41
Лекція 5. Базові метазнаки перекладознавства………..…..
48
Лекція 6. У царині номінативних одиниць………………..
63
Лекція 7. У царині комунікативних одиниць……………...
73
Лекція 8. Лексичні труднощі перекладу……….…………..
81
Лекція 9. Конгруентність та еквівалентність:
перекладацькі аспекти……………………………………….
94
Лекція 10. Сага про перекладачів……..…………………… 105
Практична частина ………………………………………..
112
Список використаної літератури..……………………….
129
5
Лекція 1
БАГАТОМОВНІСТЬ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ КАРТИНИ
СВІТУ
В інформаційному суспільстві, до якого поступово
переходить людство, питання ролі мови як основного засобу
соціальної взаємодії, мовної ситуації та взаємовпливу мов
набувають першорядного значення. Соціальна взаємодія стає
здебільшого мовною взаємодією і здійснюється через тексти, які
породжуються і сприймаються особистістю.
Попередній досвід показує, що плюралізм мов, якими
користуються національні спільноти, не є нездоланною
перешкодою для політичних, економічних та культурних
обмінів. Навпаки, відбуваються їхнє розширення та прискорення
внаслідок глобалізації світових процесів та інформаційного
простору. Поняття "національний інформаційний простір" хоча і
зберігає свою актуальність, вже не розглядається як щось
обмежене державними кордонами, оскільки важливою його
ознакою стала відкритість до глобальних інформаційних
потоків. Глобалізація нічим не загрожує там, де національна
мова і національний продукт переважають в інформаційних
обмінах.
Сучасна мовна ситуація у світі характеризується
суперництвом процесів мовної дивергенції та конвергенції. З
одного боку, існує близько п’яти тисяч мов, якими
послуговуються на п’яти континентах. Точної кількості мов досі
не встановлено, позаяк остаточно не визначено статус деяких
автохтонних говірок в Азії, Африці та Океанії, і питання про те,
чи є вони окремими мовами чи діалектами інших мов,
залишається відкритим.
З іншого боку, спостерігаємо тенденцію до значного
поширення п’яти ‒ семи мов, які прагнуть увійти до клубу так
званих світових мов. Ідеться насамперед про англійську,
іспанську, французьку, арабську, португальську, російську. Ці
мови є національно негомогенними, тобто розподіляють свої
функції, обслуговуючи різні нації й різні культури. Першість у
6
клубі світових мов належить англійській. За різними оцінками,
нею розмовляють від 400 до 800 мільйонів людей, як тих, для
кого ця мова є першою (рідною), так і тих, для кого вона стала
другою мовою спілкування. Посідаючи друге місце за кількістю
носіїв
після
китайської,
англійська
мова
широко
використовується різними спільнотами в Європі, Америці, Азії,
Африці, Австралії для обмінів у галузі інформації, освіти, науки,
бізнесу тощо. Вона стала першою мовою глобальної
інформаційної мережі Інтернет.
Вибір англійської на роль першої мови міжнародного
спілкування зумовлений низкою внутрішніх (мовних) і
зовнішніх (позамовних) чинників. Дослідники відзначають, що
серед живих мов англійська вирізняється раціональною
внутрішньою організацією, відносною простотою граматичної
будови та багатством словникового складу, який дає змогу
створювати розгалужені терміносистеми.
Історичною подією, яка дала поштовх утвердженню
англійської як першої міжнародної мови, була перемога
союзників у Другій світовій війні і створення Організації
Об'єднаних Націй. Цьому безумовно сприяли економічна і
військова потуга США, американський неолібералізм, який і
сьогодні приваблює мільйони людей у всьому світі.
Однак сучасна англійська мова не є чимось однорідним і
розпадається на ряд варіантів (британський, американський,
канадський, австралійський тощо), у яких процеси дивергенції й
конвергенції конкурують між собою. Історично варіанти
англійської мови, так само як і іспанської, французької,
португальської, виникли з розпадом колоніальних імперій і
відходженням від мовних норм колишніх метрополій, що було
пов’язано з усвідомленням своєї окремості новоутвореними
національними спільнотами. Втім, варіантність англійської та
інших поліетнічних мов має свої межі й не зачіпає ядра
граматичної системи та лексичного складу. Внаслідок взаємодії
варіантів мови з'являється тенденція до утворення усередненої
нормативної моделі, яка охоплює найпоширеніші варіантні
явища. Стосовно англійської можна сказати, що в її усередненій
7
нормі переважає англо-американський елемент, який має
істотний вплив на розвиток інших варіантів англійської мови, у
тому числі британського. Саме ця норма стає основою для
вивчення англійської у світі. Її часто асоціюють із
роботизованою lingua franca, за якою не стоїть певна культурна
традиція. Небезпека поширення такої мови полягає в
можливості її подальшого лексичного та стилістичного
збіднення, а також граматичного спрощення.
Натомість стрімке поширення англійської мови як першої
мови міжнародного спілкування сприяє розвиткові як
індивідуальної, так і колективної двомовності (багатомовності)
за схемою "національна мова (L1) + одна ‒ дві мови широкого
уживання (L2, L3)". Сьогодні в таких країнах Європи, як Данія,
Нідерланди, Норвегія, Швеція, Фінляндія, важко знайти людину,
яка б не володіла англійською. Нею тією чи іншою мірою
користуються 90 відсотків населення цих країн. А більшість
нідерландців, наприклад, вважають своїм обов’язком вивчити
ще французьку або німецьку, які є мовами сусідів. Для
порівняння: на теренах України та Росії кількість тих, хто
володіє англійською мовою, за різними оцінками, не перевищує
7‒8 відсотків, а усього знавців іноземних мов тут не більше 15
відсотків.
Однак навіть за високого відсотка двомовного населення
питання про надання англійській мові офіційного статусу не
ставиться. Нещодавня спроба порушити таке питання в Японії
не мала успіху. Знання англійської та інших мов широкого
вжитку розглядається мовцями як необхідна реальність, а не як
вища цінність, що цілком відповідає типові горизонтальної
двомовності, коли рідна та друга (іноземна) мови вважаються
мовами одного рівня на шкалі цінностей. При цьому власна
мова виступає як гарант збереження національно-культурної
ідентичності.
Визнаючи культурну цінність кожної мови незалежно від
ступеня її поширеності, світове співтовариство через міжнародні
організації обстоює ідею збереження усіх існуючих мов, у тому
числі і так званих малих, які є мовами етнічних меншин і не
8
мають офіційного статусу у відповідних державах. На їхній
захист неодноразово ухвалювалися резолюції ЮНЕСКО, Ради
Європи та інших організацій. Зокрема, Європейська хартія
регіональних і міноритарних мов є обов’язковою для виконання
усіма державами – членами Ради Європи і передбачає
можливість використання цих мов як засобів офіційного
спілкування на регіональному рівні. Європейський Союз
фінансує спеціальний проект "Меркатор" на підтримку мов
етнічних меншин у різних країнах Європи. Ідея збереження
мовної багатоманітності набула втілення і в проголошенні 2001
року Європейським роком мов.
Шляхом збереження мовної багатоманітності світу є
практичний розвиток двомовності й багатомовності, заохочення
такого розвитку з боку тих, хто визначає мовну політику.
Політика "плавильного казана", яку проводили США в
ХІХ та на початку XX ст. і яка вважалася взірцем жорсткої
мовнокультурної асиміляції, вже давно поступилася місцем
політиці врахування мовних і культурних потреб різних
етнічних груп. Тепер у демократичних країнах вони мають
право на власні засоби масової інформації, створення освітніх і
культурних товариств тощо.
Сьогодні практично в жодній країні світу немає того, що
соціолінгвісти називають ендоглосною (тобто одномовною)
ситуацією. Навіть у країнах з офіційною одномовністю (США,
Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Португалія,
Нідерланди) простежується егзоглосія, яка виявляється в
опозиції державної мови (відповідно ‒ англійської, французької,
німецької, італійської, португальської, нідерландської) до мов
етнічних меншин. Причому до тих етнічних груп, які
споконвічно жили на територіях відповідних держав (як-от,
індіанці у США, валлійці, шотландці та ірландці у Великій
Британії, бретонці, баскійці та окситанці у Франції, фризи у
Нідерландах та Німеччині), внаслідок легальної та нелегальної
міграції додалися нові. У тих же США другою за чисельністю
носіїв є іспанська мова, якою повсякденно користуються
приблизно 30 мільйонів людей. Через це у громадських місцях
9
усі написи англійською мовою дублюються іспанською. На
вулицях французьких міст часто можна почути арабську мову ‒
арабомовна громада (переважно вихідці з колишніх колоній у
Північній Африці: Алжиру, Тунісу, Марокко) налічує у Франції
близько 5 мільйонів осіб. Подібну картину спостерігаємо і в
Німеччині, де значну частину населення (близько 2 млн)
становлять турки і курди.
Роль мов етнічних меншин у житті титульної нації не
варто недооцінювати. Крім чинника культурного збагачення,
вони можуть бути ще й суто прикладним знаряддям.
Загальновідомим
історичним
фактом
є
використання
американськими військовими індіанських мов як кодів для
передавання секретної інформації під час Другої світової війни.
Звичайно, міжетнічні стосунки, у тому числі й мовні, є
далекими від повної гармонії навіть у цивілізованих країнах.
Зокрема, представники західноєвропейських країн часто
скаржаться на недостатню інтеграцію деяких етнічних груп,
переважно вихідців із мусульманських країн, у культурне
середовище Заходу, на несприйняття ними західних цінностей.
Звісно, причиною тут є не мова, адже абсолютна більшість
мовців з цих груп є білінгвами та мультилінгвами, які
повсякденно переходять із однієї мови на іншу залежно від
ситуації спілкування (сім'я, побут, релігія, робота, навчання
тощо). Якщо перші три сфери закріплюються, як правило, за
рідною мовою, то решта обслуговується однією-двома
європейськими мовами.
Реальною причиною міжетнічних непорозумінь є чинники
не мовного, а політичного і соціального плану. Вони можуть
бути пов’язані із загальною політичною ситуацією у світі. У
будь-якому разі гармонізація міжетнічних стосунків можлива
лише тоді, коли більшість гарантує права і свободи меншості,
зокрема право на задоволення мовнокультурних інтересів, а
меншість, у свою чергу, поважає право більшості на проведення
власної національно-культурної й мовної політики.
Поліетнічність, яка породжує багатомовність, стає
істотною
ознакою
сучасного
суспільства,
створюючи
10
передумови для діалогу мов і культур. Мовний контакт
відбувається передусім у свідомості двомовця/багатомовця,
якого відомий французький лінгвіст А. Мартіне назвав "полем
бою різних мовних типів і мовленнєвих навичок, що
конфліктують між собою, та постійним джерелом мовної
інтерференції". Звичайно, вжита А. Мартіне метафора не має
універсального значення. Сучасна практика двомовності й
багатомовності свідчить про цілком мирне співіснування та
розподіл функцій різних мов у свідомості як конкретного мовця,
так і колективу мовців. Поперемінна активізація тієї чи іншої
мови для задоволення потреб комунікації в певних сферах
спричинює семантичну інтерференцію мов на основі постійного
(свідомого чи підсвідомого) зіставлення зафіксованих у них
концептуальних картин світу. Результатом такої інтерференції
може бути взаємне зближення та ототожнення концептуальних
картин у мовній свідомості двомовця/багатомовця через
ідентифікацію понять та заповнення семантичних лакун, що
існують у тій чи іншій мові.
Відомо, що культура як сукупність форм духовного і
матеріального буття людей означується передусім засобами
мови, хоча ніхто не заперечує також наявності суто
матеріальних знаків культури. Кожна етнокультура має спільне і
відмінне стосовно інших етнокультур, і це виявляється як у
мережі понять, яка утворює концептуальну базу будь-якої мови,
так і в самій мові. У цьому зв'язку можна говорити про схожість
мовної й концептуальної картин світу. Однак цілковитої
тотожності між ними ніколи немає, оскільки концептуальна
картина світу є рухливішою, а отже, змінюється передусім під
впливом позамовних факторів соціально-історичного та
когнітивного характеру.
Поява нових концептів часто зумовлена зовнішніми
чинниками, зокрема виникненням нових реалій у практиці
міжнародних відносин, що вимагає нових засобів номінації.
Розв’язання цієї проблеми можливе як за рахунок власних
ресурсів мови, так і шляхом запозичень. Наприклад, в
українській мові поняття "священна війна мусульман" може
11
позначатися запозиченим з арабської терміном джихад,
причому в мові друкованих та електронних ЗМІ останньому
віддається перевага, очевидно, внаслідок дії закону економії
мовних зусиль. Слово джихад наявне у словнику багатьох мов з
тим самим значенням, одначе невідомо, яка мова запозичила
його першою.
Актуальність означуваного може привести до розширення
спільного фрагмента в концептуальній і мовній картинах світу
через запозичення кількох споріднених слів-понять. Так, поряд
зі словом джихад у мові ЗМІ обов’язково натрапимо на слово
моджахед (той, хто веде священну війну, араб, воїн-патріот),
яке також увійшло до інтернаціональної лексики.
У наш час кількість слів-інтернаціоналізмів у живих мовах
істотно зростає, що засвідчує тенденцію до поступового
зближення концептуальних картин світу в тих, хто користується
різними мовами.
До інтернаціоналізмів належать і кальки, які легко
поширюються від мови до мови завдяки глобалізації
інформаційних процесів. Часто слугуючи засобами повторної
номінації живих і неживих об’єктів, явищ, процесів тощо,
кальки, як і прямі запозичення, збільшують виражальні
можливості мови-реципієнта. Порівняймо лише кілька
нещодавніх структурних запозичень в українській мові,
первинне джерело яких не завжди є відомим: терорист номер
один, башти-близнюки (амер.-англ. twin towers), PRакція/кампанія/хід (англ. PR-exercise, nop. також укр.
пропагандистська/рекламна акція і т.п.). Останній приклад
показує, що калька може бути неповною або змішаною тоді,
коли в запозичуваній моделі наявний іншомовний компонент,
тобто коли калька супроводжується прямим запозиченням.
Подібні явища збільшують варіативність мовлення, а отже,
розхитують нормативні моделі мови-реципієнта. Виникає
запитання: наскільки вони є прийнятними з огляду на
літературний стандарт?
З одного боку, варіативність мовних форм та моделей є
органічною властивістю будь-якої живої мови завдяки тому, що
12
тенденції до мовної надлишковості та економії завжди
взаємодоповнюють одна одну. Відомо, що кожне означуване
прагне мати не одне, а кілька позначуваних, а ті, у свою чергу,
прагнуть позначати кілька означуваних.
З іншого боку, жива писемна мова не існує без
суб’єктивного нормотворчого фактора, який полягає в тому, аби
описати всю сукупність мовних форм і моделей, відібрати ті з
них, які можуть бути прийняті за еталон, та кодифікувати їх у
нормативних граматиках та словниках. Саме на цьому рівні
виникає проблема захисту мови від надмірного іншомовного
впливу.
Повертаючись до наведеного вище прикладу з
англіцизмом PR, зазначимо, що навіть у мові-джерелі він має
позначення "розмовний" (англ. informal), тобто розташований на
нижньому ярусі літературної норми. Що стосується української
мови, то в ній він не може отримати статус загальноприйнятого,
нормативного елемента, зважаючи на його неорганічність та
семантичну непрозорість. Однак допустимим є його вживання у
межах професійного жаргону журналістів та політтехнологів.
В умовах безпосередніх та опосередкованих мовних
контактів охоронні функції норми кожної з контактуючих мов
перебувають під сильним впливом мовної компетенції
білінгва/мультилінгва, а та, у свою чергу, визначається типом біта мультилінгвізму, до якого належить мовець і який
культивується в його соціокультурному оточенні.
В основу типології двомовності та багатомовності
покладено кілька суттєвих ознак, котрі охоплюють як кількісні,
так і якісні сторони цього явища. За ступенем поширення
розрізняються
індивідуальна
та
колективна
(масова)
двомовність/багатомовність.
За
ціннісною
орієнтацією
двомовність/багатомовність може бути горизонтальною (коли
мови однаково оцінюються мовцями) та вертикальною (коли
одній або більше мовам віддається перевага на шкалі цінностей
щодо першої (рідної) мови). За рівнем розмежування мовних
систем, що перебувають у контакті, виділяються координативна
(чиста) та субординативна (мішана) двомовність/багатомовність.
13
За характером комунікативного включення спостерігаються
активна та пасивна двомовність/багатомовність.
З огляду на необхідність збереження літературних норм
контактуючих мов ідеальним міг би бути тип активної
індивідуальної
(або
колективної)
горизонтальної
та
координативної двомовності/багатомовності, який на практиці
трапляється досить рідко. Однак лояльність до літературних
стандартів мов, що контактують, може виявлятися і в проміжних
типах — це великою мірою залежить від загального рівня
культури мовлення, який підтримується в конкретному соціумі.
Список літератури
1.
Чередниченко
О. І.
Про
мову
і
переклад
О. І. Чередниченко. – К. : Либідь, 2007. – 248 с.
14
/
Лекція 2
МОВОЗНАВЧІ ПАРАДИГМИ НА ЗЛАМІ СТОЛІТЬ
Злам століть завжди є приводом для того, щоб озирнутися
назад, підбити підсумки й усвідомити той внесок, який зроблено
в розвиток науки. Подібна ретроспектива, окреслюючи основні
тенденції в мовознавстві XX ст., може допомогти певною мірою
передбачити його майбутнє на порозі третього тисячоліття.
A priori можна стверджувати: століття, що минуло, було
вельми плідним щодо вироблення різноманітних поглядів,
концепцій, висунення гіпотез стосовно структури мови, її
походження, функціонування у суспільстві, взаємозв’язку мови
та культури, стосунків між мовами в межах певних груп та сімей
тощо. Чимало зі згаданих питань відобразилися у працях XVI
Міжнародного конгресу лінгвістів, який відбувся у Парижі
влітку 1997 р. Як зазначалося у багатьох доповідях на конгресі,
у XX ст. мовознавство розвивалося під знаком пошуку структур
і функцій.
Початок століття, як відомо, ознаменувався появою нової
методології аналізу мовної структури, яку пізніше назвали
структуралізмом у мовознавстві. Її концептуальні підвалини
були закладені представниками різних національних шкіл,
зокрема швейцарцем Фердінандом де Соссюром і росіянином
Романом Якобсоном.
Соссюрове вчення про мову істотно змінило погляди на неї
як на системно-структурне утворення. Його "Курс загального
мовознавства" (Cours de linguistique générale), опублікований
учнями після смерті вченого в 1915 p., ставив за мету визначити
об’єкт мовознавства як науки та методи його дослідження.
Визначаючи об'єкт мовознавства,
Соссюр уперше
розмежував два фундаментальних поняття "мова" і "мовлення".
Мова, на його думку, є здатністю розуміти і продукувати
висловлення; це ‒ код, спільний для двох мовців, двох осіб, які
належать до однієї й тієї самої мовної спільноти. Мовлення
являє собою реалізовані висловлення. Вчений вважав, що мова
може вивчатися лише через мовлення. Останнє розглядається як
15
"система знаків, яка виражає ідеї". Ф. де Соссюр наголошував на
довільності мовного знака, відкидаючи будь-який зв’язок між
словом і тим, що воно репрезентує у Всесвіті. Всі знаки різні й
існують лише тому, що здатні протиставлятися іншим знакам.
їхня кількість обмежена, але вони можуть комбінуватися до
нескінченності. Мовний знак є результатом поєднання його
форми, усної чи письмової, та ідеї, яку він репрезентує.
Таким чином, у структурі знака розрізняються позначення
(signifiant) як акустичний образ, відбиток звука, який було
продуковано, і позначуване (signifié) як концепт, який
викликається позначенням у свідомості реципієнта. Знаки мають
лінійний характер, розгортаючись у часі й просторі. Вони
прямують один за одним і не можуть уживатися одномоментно.
У певному висловленні знаки, сполучаючись між собою,
утворюють лінійний ланцюг, який являє собою одну з двох
головних осей мовлення ‒ його синтагматичну вісь. Можливі
заміни в її конкретній точці утворюють парадигматичну вісь
мовлення, його своєрідний вертикальний контекст.
Окрім викладених вище фундаментальних положень
Соссюрової теорії, надзвичайно великий вплив на розцінок
мовознавства мала обґрунтована ним опозиція діахронного
(історичне вивчення мови) і синхронного (вивчення мови в
даний момент) підходів із наданням пріоритету останньому, за
якого сучасний стан мови розглядається як самодостатній для
лінгвістичного дослідження.
Хоча теза Ф. де Соссюра про те, що всі мовні знаки є
різними і що будь-який елемент має значення лише тоді, коли в
даній структурі він може бути протиставлений іншому
елементу, відіграла вирішальну роль у подальших структурних
дослідженнях, сам основоположник структуралізму, очевидно,
запозичив ідею опозиції як засобу реалізації значення з теорії
фонем, раніше висунутої вченими Казанської школи, зокрема
І. Бодуеном де Куртене.
Як цілісна багатошарова система теорія Соссюра мала
багато виходів, причому не тільки в напрямі структуралізму.
Адже він розмежував поняття внутрішньої й зовнішньої
16
лінгвістики, і якщо перша зосереджувалася на питаннях
структури мови, то друга залучала до аналізу позамовні, у тому
числі й соціальні чинники, зокрема вік і географічне
походження мовця, що впливають на характер мовлення. Тож
можна говорити про певну суперечність між двома частинами
Соссюрового вчення про мову. З одного боку, постулюється
уявлення про мову як монолітну гомогенну структуру, що
нібито не підлягає впливові зовнішніх факторів. З іншого ‒
допускається можливість існування часово-просторових,
вікових та соціальних особливостей мовлення.
Хай там як, теорія Ф. де Соссюра мала вирішальне
значення для розбудови європейських та американських
лінгвістичних шкіл XX ст. Усі вони так чи інакше
користувалися
постулатами
великого
швейцарця.
Популяризаторами його ідей стали: у Швейцарії – Ш. Баллі,
А. Сеше та А. Фрей, у Франції ‒ Е. Бенвеніст і Ж. Вандрієс.
Структуральні підходи до вивчення мови і мовлення були
розвинуті у працях Празької лінгвістичної школи, заснованої в
1924 р. вихідцями з Росії М. Трубецьким та Р. Якобсоном.
"Пражці" починали з розроблення теорії фонем, концептуально
розмежувавши фонетику, що вивчає сукупність реально
продукованих звуків, і фонологію як учення про фонеми, що є
звуковими
типами-знаками,
які
виконують
смислорозрізнювальну функцію і транскрибуються за
допомогою відповідних позначень. Згодом Празька лінгвістична
школа вийшла за межі фонології і звернулася до проблем
морфології, синтаксису, стилістики та культури мовлення.
Надзвичайно продуктивними виявилися ідеї "пражців" про
мовну структуру та функцію, під якими розумілися "засіб" та
"мета" мови. Структура визначалася як таке поєднання
елементів, у якому кожний елемент зумовлений усіма іншими.
Для розуміння зв’язків між елементами структури СЛІД
абстрагуватися від зовнішніх атрибутів існування мови.
Структура мови є її внутрішньою основою, яку можна
встановити лише шляхом наукового структурного аналізу.
17
Функціональний підхід до вивчення мовної структури
сформульовано в "Тезах" Празького лінгвістичного гуртка до І
з’їзду славістів у 1929 p., де, зокрема, зазначено: "Як продукт
людської діяльності мова разом з останньою має цільову
спрямованість. Аналіз мовленнєвої діяльності як засобу
спілкування показує, що звичайнісінькою метою мовця, яка
виявляється найчіткіше, є вираження. Тому до лінгвістичного
аналізу треба підходити з функціональної точки зору. З цієї
точки зору мова є системою засобів вираження, яка слугує
певній меті". Ці ідеї було покладено в основу функціональної
граматики, а пізніше ‒ прагмалінгвістики, теорії мовленнєвих
актів.
Саме представникові Празької лінгвістичної школи
В. Матезіусу належить концепція функціональної перспективи
речення. Подальша розбудова цієї концепції привела до
створення теорії трьох синтаксичних функцій, або потрійної
функціональності простих синтаксичних сегментів, а саме
функцій, які вирізняють мету агенса, об’єкт суб’єкта та ядро
того, що називається темою (топіком).
Відношення між формальними елементами та їхніми
функціями характеризуються, за словами В. Матезіуса, тим, що
"дійсно в мові не може існувати функція поза формою і форма
без функції; ... форма і функція не просто є двома сторонами
одного і того самого явища, а часто таємно перетинаються. У
цьому і полягає сутність омонімії та омосемії, і саме в цьому ми
бачимо важливий імпульс мовних змін... Мовна система,
вочевидь, ніколи не досягне абсолютної рівноваги. Тому при
аналізі мови надмірно логічні і внаслідок цього надто спрощені
побудови завжди будуть непереконливими".
Заснована пізніше (1930) данська школа також посилається
на Соссюра і на праці "пражців". Найславетніший її представник
Луї Єльмслев є фундатором глосематики, яка постає доволі
абстрактною теорією, спрямованою на глобальне вивчення
взятих у цілому мовних знаків залежно від позиції і відносин
між ними, з урахуванням як позначень, так і позначуваних.
Формальна структура самого терміна "глосематика", який
18
з’явився 1936 p., може допомогти краще зрозуміти характер
поняття, яке стоїть за ним. Перша частина терміна, представлена
елементом глос-, дає змогу припустити, що маємо справу з
теорією, що стосується мови як такої. Суфікс грецького
походження -ика вказує на функцію терміна як позначення
лінгвістичної теорії (пор. фонетика, семантика). Хоча формант
-емат- ясно вказує на те, що йдеться про теорію, призначену
для пошуку суттєвих елементів та вичленування їхніх основних
рис, узагальнена тема, до якої він додається (глос-), натякає на
те, що маємо справу з методом, який підноситься над
конкретними рівнями мови і зберігає свою значущість на всіх
рівнях. Цей метод спричинює також створення позарівневих
універсальних термінів, таких, як "кенема" (інваріант плану
вираження, пор. "фонема"), "плерема" (інваріант плану змісту,
пор. "значення"), "залежність, синкретизм" ‒ термін, який
позначає функціональність (семантичну і несемантичну)
архіелементів та нейтралізацій. Водночас термін "синкретизм"
відображує той факт, що вивчення мови, залишаючись
аналітичним методом, вписується в контекст наук, які вивчають
людську думку, таких, як квазіматематична логіка. Логічні
засади такого підходу йдуть від абстрактного погляду на мову
як стратифіковану семіотичну систему, чітко відділяючи мовну
субстанцію від її значущості, тобто зміст від форми його
вираження. Субстанція вираження і субстанція змісту, на думку
глосематиків, не входять до мови. Ними займаються фонетика і
семантика, які є допоміжними дисциплінами щодо глосематики.
Відповідність між змістом і вираженням не є прямою
відповідністю між певним елементом одного плану і певним
елементом іншого, але мовні знаки можуть розкладатися на
дрібніші компоненти. Такими компонентами знаків, за
Єльмслевом, є так звані фонеми, які краще назвати таксемами
вираження і які самі по собі не мають змісту, але можуть
складатися в одиниці, що мають зміст, наприклад, у слова.
Об'єктом іманентного опису є мова, яка розглядається як
нескінченний текст. При членуванні тексту встановлюється
19
характер залежності між членованими частинами. І в тексті, і в
системі виділяються три типи глосематичних функцій:
1. Двостороння залежність, або інтердепенденція, що має
місце між двома елементами, які не існують один без одного:
між підметом і присудком, між іменником і дієсловом.
2. Одностороння залежність, або детермінація, за якої один
елемент передбачає інший: прийменник згідно передбачає
орудний відмінок, але зворотного відношення не має.
3. Вільна залежність, або констеляція, коли один елемент
може існувати без іншого: категорія особи і роду в українському
дієслові.
Таке не позбавлене внутрішньої логіки, але надто
узагальнене тлумачення поняття функції цілком залишило в полі
формальної системи вираження без якогось видимого зв'язку зі
змістом. Не виключено, що саме абстрагованість від природної
мови і квазіматематизованість глосематики, що постає вченням
про структуру як про чисті відношення чистих форм, обмежили
її поширення в науковому світі.
Популяризатором здобутків данської школи виступив
А. Мартіне, який у 40-х роках ХХ сторіччя заявив, що праці
глосематиків
відіграли
важливу
роль
у
розбудові
функціональної лінгвістики. Наприкінці 50-х років ХХ сторіччя
А. Мартіне увів до наукового обігу поняття монеми ‒
мінімально значущого елемента, який може бути специфічним у
кожній мові. Цим було підтверджено, що європейський
структуралізм не обмежується фонологічним рівнем, а
застосовує метод аналізу, загалом придатний для людської мови
та її використання, незалежно від матеріалу, який складає
конкретну базу даних. Концептуальні засади теорії монеми було
поширено на вищі рівні мовної ієрархії, зокрема монемний
аналіз застосовувався до сигніфікативної структури складного
речення та цілого тексту.
А. Мартіне в "Основах загального мовознавства" розвинув
соціологічний підхід до мови, започаткований А. Мейє та
Ж. Вандрієсом. Проголошений ним принцип мовної економії,
що дістав широке визнання, певною мірою розкриває механізми
20
мовної еволюції. Вона, на думку вченого, спричинюється
постійними суперечностями між властивими людині потребами
спілкування та вираження думки, з одного боку, і бажанням
звести до мінімуму ментальні та фізичні зусилля ‒ з іншого. З
погляду кількості та якості мовних знаків кожна спільнота в
кожний момент буття знаходить певну рівновагу між потребами
вираження за допомогою особливих, рідкісних одиниць та
природною інерцією, спрямованою на збереження обмеженої
кількості загальновживаних, найбільш частотних одиниць.
Інерція є постійним чинником, який не змінюється.
Однак потреби у спілкуванні та вираженні є різними в
різні часи, тому характер рівноваги змінюється із плином часу.
Збільшення кількості одиниць може призвести до більшого
витрачання зусиль, ніж те, яке мовна спільнота вважає
виправданим у конкретній ситуації. Подібне збільшення не є
економним і буде неминуче зупинено. Буде покладено край
також і надмірній інерції, позаяк вона завдає шкоди інтересам
спільноти. Розглядаючи мову як один із суспільних інститутів,
що зумовлює її варіантність, А. Мартіне вважає, що мова є
засобом вираження ідентичності доти, поки зберігаються її
функції.
Ідеї А. Мартіне широко застосовуються в сучасній
ергономічній теорії комунікації, яка базується на двох
основоположних принципах: ясності подання інформації та
економії ментально-артикуляційних зусиль. Якщо перший
передбачає зрозуміле для адресата використання найбільш
знайомих мовленнєвих форм і моделей, то другий вимагає
вибору
найекономнішої
стратегії
відтворення
думок
комунікантів.
Глобальну систему аналізу категорій мовних структур
було розроблено Е. Бенвеністом і його учнями як у Франції, так
і за її межами. В основу цієї системи покладено простий
принцип, висунутий Е. Бенвеністом: коли два живих утворення
функціонують конкурентно, вони не можуть мати однакової
значущості; лінгвістам необхідно віднайти їхні значення.
Зрештою, це спонукало лінгвістів зосередити зусилля на
21
вивченні через мову особливостей людських культур і
цивілізацій, чому, власне, і присвятив себе вчений.
Дискусії про те, що є об’єктом мовознавства, не
припинялися упродовж XX ст. і з новою силою спалахнули
після
появи
трансформаційно-генеративної
граматики
Н. Хомського. Як відомо, його трансформаційно-генеративна
теорія спиралася на два ключових поняття ‒ "мовна
компетенція" (language competence) і "мовна дія" (language
performance). Автор "Синтаксичних структур" спонукав чимало
своїх послідовників розглядати мовознавство як таке, що
стосується не мови, а мовної компетенції. Це означало, що
предметом такої науки мають бути не зібрані та проаналізовані
дані, а аналітична здатність продукувати ці дані. За подібного
підходу граматика є не описом закономірностей, які
виявляються в мові, а описом механізму, здатного породжувати
всі речення в мові.
Погляди Н. Хомського було піддано критиці за те, що у
його конструкції зовсім відсутній соціальний елемент. Якщо в
дихотомії Ф. де Соссюра "мова ‒ мовлення" перший елемент має
колективний, соціальний характер і увиразнює зв’язок мови і
суспільства, то в дихотомії Н. Хомського "мовна компетенція ‒
мовна дія" обидва поняття є як характеристиками індивіда.
Попри критику трансформаційно-генеративної граматики
Н. Хомського, треба визнати, що вона, як і кожна лінгвістична
модель, має раціональне зерно. Розвинувши ідеї американських
дескриптивістів (Л. Блумфілда, 3. Харріса та ін.) щодо аналізу
мовної структури за безпосередніми складовими, Н. Хомський
висунув тезу про те, що синтаксична система мови може бути
поділена на ряд підсистем, одна з яких є ядерною, вихідною, а
решта ‒ її похідними. Ядерна підсистема, ядро мови — це набір
елементарних типів речень. Будь-яка складна синтаксична
побудова репрезентує трансформ одного або кількох ядерних
типів речень, що утворився внаслідок низки синтаксичних
перетворень, або трансформацій. Трансформаційний аналіз
похідних синтаксичних структур, доведення їх до ядерних типів
дає змогу розкрити внутрішні іманентні тотожності та
22
розбіжності в реляційному аспекті граматичних відносин у
системі мовних правил. Будучи застосованим при перекладі,
особливо тоді, коли вихідна поверхнева структура не має
аналогів у цільовій мові, цей метод допомагає встановити
однозначність семантичних відношень між головними та
другорядними членами речення і відтворити ці зв’язки спочатку
на ядерному, а потім і на поверхневому рівні цільової мови.
Саме тому він виявився корисним для автоматичного
розпізнавання інформації та машинного перекладу.
Своєрідною реакцією на появу трансформаційногенеративної граматики стала синтаксична теорія Л. Теньєра. Її
називають "граматикою залежностей", або "вербоцентричною
теорією", оскільки, на думку Теньєра, ядром будь-якої
синтаксичної структури є дієслово, яке схематично
розміщується на вершині дерева залежностей і відповідно до
своєї валентності може мати певну кількість актантів як зліва,
так і справа, що розміщуються нижче і зв’язуються з дієсловом
діагоналями. Трансформація синтаксичних структур пов’язана із
заміною дієслова і відповідною зміною актантних ролей
(суб’єктно-об’єктних відношень). Вважається, що концепції
Теньєра і Хомського мають спільне коріння, яке йде від теорії
транспозицій Ш. Баллі.
Однак на відміну від трансформаційно-генеративної
граматики Н. Хомського, яка значною мірою базує синтаксичні
функції на семантичних єдностях, граматика залежностей
Л. Теньєра прагне набути рис незалежної від семантики теорії.
Ядра Хомського претендують на репрезентацію квазімовних
реалій між глибинною структурою і поверхнею, але вони не
підлягають реалізації, тому що утворюють з їхніми парами
неграматичні сегменти. На противагу їм ядра Теньєра лише
символізують синтаксичний порядок, не претендуючи подати
картину будь-яких реальних сутностей, а його зв’язки слід,
таким чином, розглядати як позбавлені явних позначень. Обидві
концепції, на думку критиків, виявляють слабкість щодо
синтаксичних моделей, у яких немає відмінюваного дієслова,
зокрема головного дієслова-зв’язки.
23
Структуралізм у лінгвістиці породив певні, часом
протилежні реакції. Однією з них у XX ст. була концепція
психосистематики Гюстава Гійома. Історики мовознавства ще й
досі вирішують питання, чи стала вона справжньою доктриною,
чи існує школа Гійома, адже його послідовники не виходять за
межі
франкомовних
країн.
Задекларований
автором
"психосистематичної риторики" неформальний підхід до мови
виявився в надмірно абстрактній та метафоричній інтерпретації
лінгвістичних категорій, переосмисленні термінів і понять,
уведених Соссюром. Г. Гійом запропонував поняття вектора для
того, щоб відбити динаміку і складність мовних одиниць. Мовна
одиниця, або мовна величина, в його розумінні ‒ це і позиція, і
граматичне значення. Подібно до того, як мова є динамічним
утворенням і системою систем (Соссюр уважав динамічним
лише мовлення, а мову – статичною), кожна мовна одиниця
являє собою динамічне (кінетичне) утворення. Векторний аналіз
передбачає використання рисунків, які відображують:
1) послідовність векторів, що відбиває рух думки і 2) градуальну
декомпозицію руху, так звані зупинки, або припинення, руху.
Послідовність векторів інколи позначається словами "до/після",
які стали термінами в теорії психосистематики. Градуальна
декомпозиція втілює комунікативну настанову мовця, який
може зупиняти розгортання операції при актуалізації тієї чи
іншої мовної одиниці.
Метод Гійома, поданий у його "Лекціях", охоплює три
етапи: об’єктивне спостереження, інтроспективний аналіз і
теорію. Однак уже згаданий неформалізм автора, який часто
доводиться до краю, очевидно призвів до того, що в
загальнолінгвістичній частині викладу майже цілком відсутні
посилання на будь-які мовні факти. Порівняно невелику
кількість прикладів можна знайти лише у працях, присвячених
французькій мові, як-от "Час і дієслово" ("Temps et verbe").
Як показує розвиток мовознавства у XX ст., ефективне
застосування методів структурного аналізу жодним чином не
поставило під сумнів соціальний характер мови та її історичної
генези. Соссюрову дихотомію "мова ‒ мовлення" (langue ‒
24
parole), яку Е. Косеріу характеризує як недостатню, було
доповнено третім, безпосередньо пов'язаним із соціумом
елементом. На думку Косеріу, поняття мови має бути
розчленоване на два поняття: "мова" і "норма", причому остання
не є сукупністю суттєвих елементів або їхніх реалізацій, а радше
складається зі звичайних, екстрафункціональних фактів або
явищ, які регулярно супроводжують реалізації мови
в
конкретних соціальних та комунікативних ситуаціях. Система
розташовується у середині норми, а остання ‒ у середині
мовлення. Норма є першим рівнем абстракції дійсності, яка
виявляється у мовленні, в мовленнєвих актах, тоді як система є
другим рівнем такої абстракції. Мовна норма як соціальноісторична, змінна в часі і просторі категорія привносить у мовне
мислення соціальний компонент і робить можливою
ідентифікацію мовця як члена певного колективу.
Поняття мовної норми є одним із ключових понять
сучасної соціолінгвістики поряд із мовною ситуацією і мовною
політикою. Остання може бути спрямована не тільки на
підтримку певної мови, а й на вироблення власної окремої
норми в разі використання спільної поліетнічної мови різними
суспільними колективами.
Один із фундаментальних висновків соціолінгвістичних
досліджень другої половини XX ст. полягає у визнанні
варіативності як органічної властивості не тільки мовної
системи, а й мовної норми. Протиставлення практичної
спонтанної норми, або узусу, який виникає у будь-якому
колективі мовців, фіксованій, книжній нормі як одному з типів
мовних контекстів, прийнятому соціумом за еталон, сприяло
розробленню поняття літературної мови (за іншими
термінологіями ‒ "стандартної мови"), розпочатому "пражцями".
У соціолінгвістиці XX ст. виявилася тенденція до
запозичення структуральних підходів, за яких об’єктом аналізу
стає система відношень, але тепер не стільки між елементами
мови/мовлення, скільки між мовними і соціальними
структурами. З одного боку, такі підходи і справді дають змогу
визначити роль соціального чинника у виникненні мовних форм,
25
вивчити сутність певної культури шляхом аналізу категоріальної
системи мовців ‒ її носіїв на основі розкриття відношень між
функціонально відмінними термінами. Виявлена в такий спосіб
сітка відмінностей значною мірою репрезентує основні
відмінності досліджуваної культури. Тут варто нагадати слова
американського лінгвіста Е. Сепіра, який у 1949 р. назвав мову
"дороговказом у соціальну дійсність та культуру".
З іншого боку, надто прямолінійне накладання певних
типів мовлення на певні соціальні структури, акцент на прямій
залежності між ними можуть призвести до появи спрощених
соціолінгвістичних концепцій, як це сталося з відомою теорією
мовних кодів Б. Бернстайна. Teзa останнього про соціальну
закріпленість розвинутого (elaborated) та обмеженого (restricted)
мовних кодів за відповідно середнім та нижчими класами
суспільства не враховувала різноманітності комунікативних
ситуацій і можливої зміни рольових відносин мовців.
Соціолінгвістичні дослідження виявили певний зв’язок з
пошуком мовних універсалій, початки якого пов’язані і з
лінгвістичною спадщиною Вільгельма фон Гумбольдта. В його
типологічній концепції, як відомо, генеалогічні групи мов мають
подібності, які характеризують те, що він називає національним
менталітетом і ступенем прогресу цивілізації. Ще в першій
половині минулoгo століття поширилися міркування про
індоєвропейський, а нині ‒ про семітський тип. Однак більшість
дослідників від них практично відмовилася. На їх місце
прийшли спостереження щодо типологічних подібностей мов,
які виникають унаслідок їхньої географічної близькості, що
було пов’язано із введенням М. Трубецьким на І Міжнародному
конгресі лінгвістів поняття мовного союзу. Типологічна
спорідненість розуміється, за Л. Єльмслевом, як подібність у
використанні виражальних засобів на відміну від генеалогічної
спорідненості, яка полягає у матеріальній схожості виражальних
засобів. Хоч яким би було типологічне зближення мов,
географічна близькість мовних ареалів завжди є лише однією з
його причин, решта пов'язані з близькістю культур, релігій
26
тощо. На таких засадах тепер інтенсивно вивчається так званий
європейський, або західний, варіант типологічної спорідненості.
Саме поняття типології зазнало суттєвих змін в аспекті
пошуку універсалій і в зв’язку з недостатністю старих методик.
Доведено, що зрозуміти типологічну спорідненість допомагає
морфологія, і в цьому можна вбачати певне повернення до
Гумбольдта, який наголошував на розрізненні мов за
морфологічними ознаками. Виявилося, однак, що неможливо
приписати якусь типологію цілій мові, що насправді маємо
справу лише з частковою типологією. Типологія більше не є
засобом характеристики мови, вона характеризує лише
процедури для вираження певних функцій, причому ці
процедури можуть стосуватися фонологічного, синтаксичного
та морфологічного рівнів (морфологія слова, наприклад, уже
давно використовується для типологічної характеристики).
Дослідження типологічних паралелей нині є частиною
лінгвістичного порівняння негенеалогічного характеру. Воно
має безпосередній вихід у таку суміжну дисципліну, як теорія і
практика перекладу, оскільки знання типології збігів і
розбіжностей є однією з передумов перекладацької
інтерпретації. У ХХ ст. та частина порівняльної типології, яка
стосується суто типологічних розбіжностей мов, дістала ще
назву контрастивної лінгвістики, початки якої виникли у США.
Йдеться про зіставлення генетично не споріднених мов, що
співіснують і контактують між собою, з метою виявлення
розбіжностей, які проливають світло на позамовні чинники
етнокультурного і соціального характеру.
Щодо традиційного порівняльно-історичного напряму в
мовознавстві, то він розвивався на основі дослідження двох
ключових питань: 1) установлення відносин спорідненості мов,
що належать до однієї відомої сім’ї або групи; 2) виявлення
спорідненості між мовами, належність яких до відомих сімей
майже не була встановлена. Внутрішньосімейне порівняння
передусім спрямоване на пошук спільного архетипу, протомови
шляхом так званої внутрішньої реконструкції, методику якої
знаходимо у працях Бонфанте, Хонігсвальда, Куриловича,
27
Гамкрелідзе та ін. У деяких із них, наприклад у Т. Гамкрелідзе,
спостерігаємо спроби поєднати типологію, яка оперує фактами
синхронії, з порівняльно-історичним мовознавством, яке
базується на фактах діахронії. Це виявилося зокрема у створенні
теорії протоіндоєвропейської фонетичної системи, яка майже
збігається з реконструйованою фонологічною системою,
пов'язаною з певною кількістю нині існуючих картвельських
мов.
Серед нових наукових парадигм, які активно входять до
мовознавства, починаючи з 80-х років XX ст., слід назвати
передусім парадигми комунікативної та когнітивної лінгвістики,
зокрема теорію мовленнєвих актів (англ. speech acts, франц.
actes de langage), дискурсивний аналіз, який ураховує як мовні,
так і позамовні (прагматичні, соціокультурні, психологічні)
чинники комунікації, аналіз вербалізованих когнітивних
структур за допомогою методу логіко-семіотичної рамки (так
званий фреймовий аналіз).
Когнітивна лінгвістика базується, як відомо, на розумінні
мови як когнітивного або когнітивно-процесуального феномену,
на тому факті, що мова надає інформацію про світ, який
концептуалізується в ній. Попри спільність процесів
концептуалізації, в них спостерігається і відмінне, що
виявляється
у
специфічних
фрагментах
мовних
і
концептуальних картин світу.
Основними напрямами сучасної когнітивної лінгвістики є
когнітивна граматика, когнітивний аналіз дискурсу, когнітивна
лексикологія. У межах цієї галузі лінгвістичних досліджень
вирізняють також три різновиди когнітивної семантики, а саме:
прототипну семантику, концептуальну семантику та фреймову
семантику. Головна проблематика досліджень із когнітивної
лінгвістики пов'язана з категоризацією та концептуалізацією
світу, мовною картиною світу, відображенням ментальних
репрезентацій
у
мовних
формах,
ономасіологічним
висвітленням частин мови тощо.
Закладені
французькими
лінгвістами
М. Бреалем,
А. Дармстетером, А. Греймасом та ін. основи мовної семантики
28
сьогодні доповнюються і розширюються з позицій когнітології.
Вони полягають, по-перше, у тому, що значення ідентифікується
не з реальними умовами (пор. метод "слова ‒ речі"), а з
розумовим досвідом або з "концептуалізацією" у найширшому
сенсі терміна, включаючи всі аспекти сенсорно-моторного
досвіду та знання соціокультурного та мовного контекстів.
По-друге, когнітивна семантика передбачає комплексне
розуміння лінгвістичної категорії: її адекватний опис потребує
не однієї структури, а групи структур, пов’язаних відношеннями
репрезентації та розширення при формуванні мережі.
Лексичне значення розглядається як мережа співвідносних
смислів, одні з яких схематично поєднуються з іншими, а інші є
розширеннями щодо більш прототипних значень.
По-третє, мовна семантика є за своїм обсягом
енциклопедичною, значення лексичної одиниці загалом не
охоплюється обмеженою типово словниковою дефініцією. Все,
що ми знаємо про якусь сутність, у принципі, може збагатити
зміст виразу, який її позначає, навіть коли деякі специфікації є
набагато важливішими з лінгвістичного погляду, ніж інші.
Таким чином, вихідною точкою для семантичного опису
виступає не група семантичних рис або концептуальних
першоелементів, а радше відповідна сукупність інтегрованих
концептів у вигляді упорядкованих структур, що репрезентують
будь-який рівень концептуальної організації. Найнижчий рівень
утворюють когнітивно-граничні базові ділянки, такі, як час,
простір, та ділянки, пов’язані з різноманітними смислами
(наприклад, кольоровий простір).
Актуальними в руслі сучасних лінгвістичних досліджень
залишаються ономасіологічні проблеми як один із напрямів
загальної теорії номінації. На відміну від семасіологічних
досліджень, які йдуть від звукового образу до змісту з метою
з’ясування, що дане слово або словосполучення означає,
ономасіологічний аналіз завжди скерований від змісту до його
вираження для виявлення слів та словосполучень, які виражають
певний зміст. Оскільки ономасіологія починається від ідеї,
концепту і вивчає їхнє вираження, це зближує її з когнітивною
29
семантикою, а отже, сприяє дослідженню номінативних
процесів у мові, які відбивають членування світу в ході пізнання
його предметів та відношень між ними. Слід наголосити тут на
важливості порівняльних ономасіологічних досліджень, що
можуть пролити світло на співвідношення спільного і
підмінного в різних мовних картинах світу. Такі дослідження
мають велике практичне значення, оскільки є надзвичайно
корисними для двомовної й багатомовної лексикографії, теорії
та практики перекладу. Сучасні комп'ютерні технології дають
змогу істотно прискорити як внутрішньомовні, так і порівняльні
лінгвістичні дослідження та зробити їх надбанням широкого
кола користувачів.
Цей доволі неповний нарис мовознавчих тенденцій XX ст.
може, однак, дати уявлення про розмаїття підходів до мови як
об'єкта лінгвістичних досліджень, про багатоманітність
предметів цих досліджень. Немає сумніву в тому, що плюралізм
думок як істотна ознака мовознавства у столітті, що минуло,
збережеться й надалі, що буде запорукою поглиблення і
розширення знань про природну людську мову, про мовців та
характер їхнього мовлення, про взаємозв’язок мови і мислення,
мови і культури, мови і суспільства.
Список літератури
1.
Чередниченко
О. І.
Про
мову
і
переклад
О. І. Чередниченко. – К. : Либідь, 2007. – 248 с.
30
/
Лекція 3
ПЕРЕКЛАД У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Становлення українського перекладу ‒ необхідна ланка в
утвердженні освіти, науки та красного письменства, без яких
немислима сьогоднішня Україна.
На глибоке переконання І. В. Гете, переклад ‒ "один з
найбільш важливих і найбільш суттєвих засобів спілкування
між людьми". Навіть важко уявити собі, скільки інформації,
цілих пластів чужомовної культури, духовного багатства
втрачала б світова цивілізація у разі відсутності перекладу як
явища. За умов глобалізації даних процесів роль цього виду
інтелектуальної діяльності ще більше зростає, що зумовлено
явищами міжнародного інтегрування та кооперування ринкових
економік, термінологічного "вибуху", нагромадження фахових
мов, активізації міжнародного туризму, гармонізації освітніх
стандартів тощо.
В Україні на зламі XIX й XX ст. під стяги перекладацтва
ставали найкращі сили: перекладали поспіль усі письменники ‒
від Куліша, Франка і до модерністів, більшість українських
учених та громадських діячів.
Не став винятком і новий злам сторіч. Ледве чи хтось
сьогодні не бачить у перекладацтві його велетенського
оновлювального заряду, однак мало хто достеменно усвідомлює
його силу впливу, способи й обсяг дії.
До професій, які виникли ще на початку зародження
людської цивілізації, слід віднести так конче потрібний, але
водночас порівняно маловідомий фах усного та письмового
перекладача. Більше того, ще досі рідко хто бачить межі та
особливості цих двох видів предметної діяльності, що
відбивається на соціальному, освітньому й навіть матеріальному
статусі особи перекладача. Разом з тим вага його в суспільстві
невпинно зростає, з’являються нові складні форми праці
перекладача в офіційних установах, у міжнародних організаціях,
в економічних структурах, як і також молода професія усного
"конференц-перекладача".
31
XX століття називали ще й віком репродукування,
оскільки на часі було засвоєння та узагальнення інформації,
набутої окремими науковими школами, колективами, націями,
регіонами, цивілізаціями, що готувало підґрунтя для процесів
глобалізації в XXI столітті. Зачепили ці процеси й динаміку
мовної політики та планування. Якщо сьогодні за певними
критеріями нараховують від 2 до 6 тисяч мов, то мовознавці з
гіркотою схиляються до того, що в XXI столітті їх кількість
зменшиться удвічі, а це може серйозно збіднити світову
культуру. З іншого боку, має місце процес утвердження
найпоширеніших мов, завоювання ними мовного ареалу,
витісняючи чи остаточно нівелюючи ще животіючі мови. В
цьому контексті цікаво спостерігати "опирання" молодих
незалежних націй і держав цьому процесові та намагання
утвердити рідну мову в сонмі перспективних мов світу.
Перекладач наводить містки між культурами, наукою,
політикою різних народів, що результує взаємозбагачення.
Недарма Б. Шоу повторював: "Якщо в тебе є яблуко і в мене с
яблуко і ми обміняємося ними, то в кожного залишиться по
яблукові. Якщо ж у тебе є ідея і в мене є ідея, то, обмінявшись
ними, кожен з нас матиме вже по дві ідеї". Хоча кількість мов і
буде зменшуватися, але кількість перекладачів буде зростати, як
і потреба в них. За окремими підрахунками нині на планеті
задіяно повністю або частково як перекладачі понад 100 тисяч
фахівців. Серед об'єктів перекладу є особливо популярні, проте
найчастіше перекладалася Біблія, яку отримали різними мовами
близько 1 500 народів, ще близько 500 перекладів іншими
мовами знаходяться в процесі написання.
У ставленні людини до навколишнього середовища все
більшу роль відіграє іноземна інформація, що зумовлюється як
партнерствами між державами, розвитком економіки, туризму,
мистецтва, техніки, науки, шоу-бізнесу, телекомунікацій, так і
навіть певними негативними процесами на кшталт проблем
біженців та шукачів прихистку. Одним словом, питання
інтернаціоналізації
продукують
потребу
міжнародного
взаєморозуміння.
32
Наука письмового та усного перекладу є молодою сферою
дослідження, їй лише кілька десятків років. До завдань цієї
науки можна віднести наступні напрями:
1) аналіз процесів комунікації;
2) сприяння розумінню та взаєморозумінню під час
реалізації даних процесів;
3) вироблення навичок з метою оволодіння технікою
усного чи письмового перекладу, для чого застосовуються
відповідні оптимальні методи, які водночас виявляють та
формують індивідуальні особливості перекладача;
4) виявлення критеріїв оцінки якості результатів усного чи
письмового перекладу; запропонованого тексту вихідної мови у
вигляді тексту мови перекладу, який можна будь-коли
проконтролювати або виправити;
5) усний переклад ‒ це передача одноразово (як правило,
усно) запропонованого тексту вихідної мови у вигляді тексту
мови перекладу, який лише умовно можна проконтролювати та
через брак часу виправити.
Трансляція
Усний переклад
Конференції,
переговори, окремі
форми перекладу
Дослідження
усного
перекладу
Письмовий переклад
Професійний
переклад
Сфери перекладу,
термінологія, документація,
експертиза перекладу
Літературний
переклад
Мистецтво,
культура,
філософія, критика
Дослідження письмового перекладу
Теорія усного
перекладу
Теорія письмового перекладу
Рис. 1. Загальна схема видів та форм перекладу
33
Порівняно недавно на стику кількох наук ‒ лінгвістики,
логіки та відповідних науково-технічних спеціальностей ‒
виникла наука "термінознавство". Чи не найважливішим
завданням цієї дисципліни є турбота про те, аби процес
утворення та вживання термінологічних найменувань зробити
більш керованим, сприяти регіоналізації професійного
спілкування, взаєморозумінню спеціалістів. Отже, не треба
особливо заглиблюватися, аби зрозуміти, що завдання
термінознавства та науково-технічного перекладу спільні. Це
також важливо з огляду на те, що кількість термінологічних
одиниць у розвинутих мовах бурхливо зростає і в багато разів
перевищує кількість загальновживаних слів. Зростає потреба і в
науково-технічному перекладі, про що свідчить хоча б той факт,
що
кількість
науково-технічних
перекладів
у
західноєвропейських країнах становить близько 2/3 від загальної
кількості перекладів. Додаткові труднощі складає й розмаїття
фахових
мов.
Таким
чином,
праця
термінолога
підпорядковується потребам науково-технічного перекладу.
Одним із завдань термінознавства вважається термінологічне
планування
та
нормування
з
метою
забезпечення
взаєморозуміння між фахівцями різних країн. Окремо можна
виділити блок питань, пов'язаних із виявленням та фіксацією в
традиційному чи електронному вигляді термінологічних
одиниць, тобто термінографію, або, як ще її модно називають,
термінологічним менеджментом, який може дати як кінцевий
результат відповідні термінологічні бази даних, без яких не в
змозі обійтися жоден перекладач науково-технічної інформації
як на усному, так і на письмовому рівнях. У зв’язку з цим
відомим є семантичний трикутник зв’язків між ними:
Поняття
означення
відображення
сигніфікент
сигніфікат
вказування
Рис. 2. Схема семантичного трикутника
34
Знаком найвищого рівня можна вважати текст, оскільки в
ньому є всі три наведені чинники. Текст містить знаки нижчого
рівня (речення, окремі лексичні одиниці). Усі вони разом
складають систему кодів тексту. Завдання перекладача полягає в
його правильному та цілеспрямованому кодуванні й переведенні
в систему адекватних кодів іншої мови. Виходячи з
особливостей процесу перекладу, Р. Якобсон слушно розрізняє
три види кодів:
1) інтралінгвальний переклад (інтерпретація мовного
знаку за допомогою інших знаків тієї самої мови);
2) інтерлінгвальний (інтерпретація мовного знаку за
допомогою іншої мови);
3) інтерсеміотичний
переклад,
або
трансмутація
(інтерпретація мовних знаків з допомогою немовних
систем).
Уже з наведеного можна зробити висновок про
незаперечний зв’язок теорії перекладу із семіотикою, про їх
взаємовплив та збагачення.
Професійні перекладачі вже встигли переконатися, що
головна складність перекладу полягає в тому, що слова різних
мов лише в окремих випадках повністю відповідають один
одному, не кажучи вже про смислові згустки, цілі думки. Даний
факт зумовлює певні вихідні застави до процесу й результату
перекладу, які зводяться до кількох тез:
1) як формально, так і за змістом слова мови перекладу
та вихідної мови не збігаються;
2) структура мови перекладу є іншою, ніж у вихідній
мові;
3) переклад повинен насамперед повністю передавати
смисл оригіналу;
4) переклад повинен справляти на свого читача
(слухача) такий самий вплив, як і оригінал на
власного читача;
5) переклад повинен звучати, ніби оригінал, і не містити
у собі відчуття іншомовного забарвлення.
35
Перекладач стає, по суті, посередником не лише між
мовами, але й культурами. Тому такою важливою стає
освіченість самого перекладача (мається на увазі обов’язкове
знання історії, культури, географії, побуту народу, який
репрезентований мовою оригіналу). Крім того, перекладач у
процесі практичної роботи має справу також із культурою
самого автора вихідного тексту, він повинен бути апріорі
готовим до наявності в цьому тексті суто національного
забарвлення, яке не піддається дослівному перекладові. Окремо
доводиться звертати увагу на форми ввічливості, звертання
перед початком тексту, виступу, промови, які часто не
відповідають стандартам мови перекладу. Тут перекладачеві
доводиться бути й дипломатом (як, наприклад, при перекладі
виступів багатьох представників мусульманських країн). Часто
перекладач змушений задумуватися над тим, чи дана мовна
форма має загальнонаціональний чи лише регіональний
характер, чи вона має релігійне або ідеологічне забарвлення, чи
вона відображає особливості віку, статі, фізичного стану автора
висловлювання. Принагідно зауважимо, що цими та подібними
питаннями глибоко цікавиться окрема галузь науки
"міжкультурна комунікація", яка пов’язана тісно з теорією
перекладу, соціологією, етнологією, політологією, психологією,
історією, релігієзнавством, літературою, філософією.
У процесі перекладу сам перекладач повинен володіти
"культурною компетенцією", тобто знанням чужої культури, аби
виявити в тексті специфіку культури. Розуміння між людьми
передбачає не лише знання граматики, але й наявність спільних
культурних передумов.
Отже, перекладач повинен досконало знати власну
культуру, як і бути достатньо ознайомленим із особливостями
культури нації ‒ носія мови перекладу Таким чином, переклад ‒
це своєрідний діалог двох культур, який передбачає вміння
перекладача відрізняти своє від чужого. При цьому не повинна
виникати й реалізовуватися якась "змішана культура", що
негативно відбилося б на якості перекладу До того ж слід мати
на увазі, що все це стосується не лише літературного, але й
36
науково-технічного перекладу, оскільки фахові тексти значною
мірою увібрані в рамки контексту культури. Нерідко
перекладач, недостатньо ознайомлений зі специфікою
національної культури, яка іманентно проявляється у тексті
вихідної мови, вдається до описового перекладу, що не може
відповідати ілокуції автора тексту.
У зв'язку з інформаційним бумом, коли загальна кількість
інформації подвоюється через кожні 8-10 років, виникає
проблема її опрацювання. Тут маємо чергове протиріччя: з
одного боку, вчений зобов’язаний стежити за новими
досягненнями у своїй спеціальності, з іншого, ‒ він не в змозі
віднайти й засвоїти інформацію необхідного обсягу. Та йому
необов'язково знайомитися з усією літературою, де можлива
наявність для вченого інформаційних "шумів", надлишкових чи
відомих знань.
У науково-технічній літературі, як правило, розрізняють
три типи інформації: 1) фактографічну ‒ інформація про факти,
явища, процеси, події; 2) логіко-теоретичну ‒ повідомлення про
методи отримання фактографічної інформації, висновків із
фактів, посилання на джерело інформації; 3) оцінну ‒ вираження
авторського ставлення до повідомлення. Зрозуміло, що
найважливішою інформацією з точки зору оброблення тексту є
фактографічна інформація, яка виражається переважно
спеціальними одиницями підмови науки.
Розрізняють два види компресії тексту ‒ анотування та
реферування. Анотування ‒ це максимально коротка
характеристика матеріалу. Провести необхідний відбір
літературних джерел допоможуть користувачеві їхні відповідні
реферати, тобто короткі викладення наукової праці, статті, які
передають головні ідеї, напрям наукового пошуку. Такий
реферат може бути складений перекладачем, спеціалістом,
інформаційним працівником.
На практиці розрізняють кілька видів анотування та
реферування, причому реферат може включати в себе як
попередній коментар усі етапи продукування анотації.
Поетапний алгоритм має такий вигляд: 1) предметна рубрика (у
37
т. ч. визначення відповідної галузі); 2) назва теми; 3) вихідні
дані джерела; 4) стисла характеристика матеріалу; 5) критична
оцінка першоджерела; 6) стислий виклад змісту; 7) висновки
автора; 8) коментар референта. Зауважимо, що анотування
включає в себе перші п'ять етапів, у той час як етапи 6-8 є
прерогативою процесу реферування, яке, повторимося, може
включати й перші п'ять етапів.
Із зростанням кількості джерел збільшується й число
створювачів рефератів. Тому виникає необхідність розроблення
методики автоматичного реферування. При цьому всі методи
опираються на віднайдення ключових слів, у функції яких у
науково-технічних текстах виступають термінологічні одиниці.
При цьому терміни слугують основою формальною аналізу
семантики тексту.
Прикладом методики спрощеного аналізу є алгоритм
компресії інформації тексту. Під компресією тексту мається на
увазі один із можливих варіантів його квазіреферування, тобто
складання реферату на основі відбору й комбінування готових
фрагментів тексту. Автоматизація процесу реферування є
надзвичайно великою науковою й практичною потребою не
стільки задля досягнення своєї мети (отримання реферату),
скільки завдяки розробленню методології автоматичного
визначення найсуттєвішого, цінного в науково-технічній
інформації.
Лінгвістику й мовну практику здавна цікавить проблема
"іноземних" слів, що виростає інколи до рівня соціальної.
Найбільш суперечливим та складним у цьому відношенні є
розмежування запозичень та власних слів. Набутий досвід дає
можливість запропонувати перекладачам у цьому зв’язку кілька
порад:
1. Не варто шукати іноземне слово, якщо в рідній мові вже
функціонує звична і вмотивована лексична одиниця з тим
самим значенням.
2. Якщо синонім, утворений на базі ресурсів рідної мови,
збігається за вмотивованістю й кількістю лексичних
складників з інтернаціоналізмом, то вживання першого
38
більш доцільне через розуміння й органічне засвоєння
внутрішньої форми рідного слова.
3. Термінологічні лакуни (прогалини) бажано заповнювати
наявними інтернаціоналізмами.
4. У випадку неоднакової вмотивованості термінів-синонімів
перевагу слід віддавати більш вмотивованим термінам.
Зауважимо, що під вмотивованістю тут розуміємо
лексикосемантичну відповідність між внутрішньою формою
(буквальним значенням) термінологічної одиниці та її
лексичним значенням (дефініцією, тлумаченням).
Важливо постійно пам'ятати про переклад і перш за все
про те, що ця лексема має в українській мові два значення:
"процес" (тобто перекладацька діяльність) і "результат"
(тобто її наслідок). Оскільки переклад у першому розумінні є
змістовою й формальною переробкою оригіналу, оскільки треба
спочатку визначити сутність оригіналу як джерела
перекладацької праці, яка з цього боку повинна оцінюватись як
когнітивна й вербальна дія перекладача. В іншому розумінні
переклад є матеріалізованим результатом зазначеної дії і
характеризується швидше не як наслідок словесної роботи
перекладача (бо це і так зрозуміло і тому не зовсім вагомо для
перекладознавства), а як відповідність оригіналу.
Кажучи принципово, така відповідність може бути тільки
подвійною: "відповідає" ‒ "не відповідає". Але традиційно
практика і теорія перекладу виділяють ще й третій рівень ‒ т. зв.
своєрідну "золоту середину": "відповідає частково". У термінах
перекладознавства ці три рівні визначаються як "адекватний"
("відповідає"), "вільний" ("не відповідає"), "дослівний"
("відповідає частково"). При цьому можна забути зараз про
принципову другорядність цілого легіону синонімів до трьох
названих термінів: "еквівалентний", "повноцінний" тощо для
адекватного перекладу, "прикрашаючий", "авторизований" і т.
ін. для вільного, "буквальний", "підрядковий" тощо, для
дослівного. Але пам’ятати треба про те, що практика перекладу
давно вже зафіксувала як незаперечний факт: у залежності від
того, як перекладач сприймає статус (прагматику) оригіналу,
39
суттєво змінюється кількісний (та й якісний) бік трьох вище
названих рівнів: переклад (при одному й тому самому рівні
адекватності, вільності, дослівності) може бути словниковим або
текстовим,
частковим
або
повним,
комунікативним
(прагматичним), фреймовим (ситуативним), інформативним
(констатуючим), концептуальним (аналітичним), а також
функціональним, дискурсним, рецептивним, інтерпретаційним
тощо.
Отже, якість перекладу (взагалі, а не конкретного)
залежить не тільки ‒ та й не стільки ‒ від здібностей
оптимального професійного перекладача, а й від об’єктивної
зрозумілості оригіналу, від його спроможності надавати
вказаному типу перекладача, незалежні від останнього, підстави
своєї перекладності.
У перекладознавстві давно вже існує письмово не
зафіксований постулат, що переклад як наслідок діяльності
перекладача завжди відповідає особливостям оригіналу, якщо в
нього є чесні наміри та професійні знання. Відповідність
перекладу оригіналу називається різними теоретиками порізному: адекватність, функціональність, еквівалентність тощо,
але постійно під цими термінами і поняттями (немає сенсу
акцентувати зараз деякі істотно невеликі розбіжності між ними)
мається на увазі тотожність, автентичність, рівноправність і
т. ін. джерела та його іншомовного переоформлення, коли,
зрозуміло, перед перекладачем не стоїть завдання спеціально
обмежити зміст перекладу (наприклад, зробити переклад
вибірковим, реферативним, анотованим тощо). Отже,
найкращим за значенням терміном для відповідності перекладу
оригіналу була б лексема "точність", але вітчизняне
перекладознавство використовує (як, до речі, і весь інший світ)
її іноземний синонім "адекватність" (від лат. adaequere –
"прирівнювати, уподібнювати, приводити у відповідність"
тощо).
Переклад є водночас явищем об’єктивним (наявність в
оригіналі певної інформації, незалежної від перекладача) і
суб'єктивним (пошук перекладачем відповідностей за
40
індивідуальним сприйняттям). Отже, наповненість оригіналу
загально конвенційним, принципово зрозумілим змістом та його
суб’єктивне сприйняття перекладачем і створюють передумови
адекватного перекладу.
Під адекватністю традиційно розглядається відповідність
перекладу логічному змісту оригіналу та його стильовій манері.
Кожній одиниці мови оригіналу (тобто її відносно
автономному мікроявищу) лінгвістика дійсно знаходить
словниковий відповідник у мові перекладу. На цьому
мікроперекладацькому принципі, до речі, і будуються всі
двомовні словники. Але у тексті автономна мовна одиниця стає
невід'ємним мовленнєвим компонентом цілого, втрачаючи свою
словникову автономію і отримуючи нерозривні зв’язки як із
сусідніми одиницями, так і з усім висловлюванням. Такий підхід
до оригіналу треба назвати макроперекладацьким, оскільки на
його просторі діють вже зовсім інші чинники, які перетворюють
адекватність на феномен, майже невловимий для традиційного
перекладу. Треба згадати стародавній, зовсім не примітивний
перекладацький вислів "traduttori ‒ iraditori" ("перекладачі ‒
зрадники").
Сучасне перекладознавство знає два когнітивних полюси
протилежних зарядів (можливість і неможливість повноцінного
перекладу), і в ньому не припиняються спроби звести їх до
цілісної гармонії, якщо навіть вона і буде лише удаваною. Так, у
1970 році значний майстер практики і непоганий дослідник
теорії перекладу росіянин В. В. Левік заявив стосовно цих
полюсів: "Мистецтво перекладача, як і мистецтво фокусникаілюзіоніста, ґрунтується на обмані. Перекладач створює зовсім
інше, зовсім не схоже на оригінал, але обманює нас ілюзією
повної схожості".
Отже, адекватність ‒ це проблема не лише теоретична: чи
можливо зберегти у перекладі концепцію оригіналу, тобто
єдність ідейного змісту та художніх засобів його втілення.
Зберегти цю єдність неможливо в першу чергу практично,
оскільки, крім неминучого об'єктивного сприйняття оригіналу
перекладачем як читачем-інтерпретатором, є ще і свавілля
41
перекладача як митця, який переносить оригінал в інше мовномисленнєве середовище (тобто свавілля, яке називається
індивідуальним стилем перекладача й зумовлено ситуацією
вибору однієї одиниці мови з-поміж численного синонімічного
ряду в лексиці, морфології, синтаксисі тощо або однієї одиниці
літературознавчого багатства тексту, а також зумовлено
прихильністю перекладача до якихось бажаних, улюблених
засобів).
Традиційний, так званий адекватний переклад з будь-якою
мірою наближення до оригіналу (на відміну від дослівного
перекладу) є завжди обробкою, яка від справжньої (тобто
"офіційної, самим перекладачем заявленої") відрізняється лише
тим, що перекладач запевняє себе (та й то не завжди), що він
перекладає, а не оброблює, хоч насправді він є теж
"оброблювач". Закони, згідно з якими суб’єктивне бажання
перекладача перекласти адекватно породжує об'єктивно обробку
оригіналу, дуже складні: тут і філософія (дійсність та її художнє
відбиття), й естетика (специфіка художньої творчості), і
психологія (белетристика як мовний акт), і лінгвістка (закони
мов оригіналу та перекладу), і літературознавство (позамовні
компоненти художнього образу) тощо. Осмислення цих законів
є
прерогативою
перекладознавця-теоретика,
головним
завданням якого сьогодні виступає вирішення питання про
можливість зберегти у перекладі концепцію оригіналу. І тут
основоположними
будуть
філософські,
психологічні,
лінгвістичні, літературознавчі та інші закони перекладацької
діяльності, в якій треба виділяти та одну від одної
відокремлювати (зрозуміло, лише для цілей аналізу) дві сфери:
творчість художню і власне перекладацьку. І хоча ці обидві
сфери в дійсності практично злиті в єдиний процес, теоретично
все ж треба оцінювати їх окремо.
Список літератури
1.
Чередниченко
О. І.
Про
мову
і
переклад
О. І. Чередниченко. – К. : Либідь, 2007. – 248 с.
42
/
Лекція 4
СКЛАДОВІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
ПЕРЕКЛАДАЧА
Вимоги ринку праці підштовхують до роздумів про
вдосконалення університетської підготовки письмових та усних
перекладачів. Магістерські цикли дають змогу передбачити
складну формулу такої підготовки, яка має відповідати потребам
різних галузей діяльності. Автоматично виникає запитання: яку
перекладацьку компетенцію ми хочемо отримати по закінченні
магістерського циклу? Якщо сфера застосування перекладацької
праці є заздалегідь відомою, то можна обмежити профілі
підготовки практичними завданнями конкретної галузі. У
протилежному разі підготовка тяжіє до набуття багатоцільового,
універсального характеру, і більшість університетів готує
перекладачів, здатних працювати у будь-якій галузі, зокрема в
управлінській, бізнесовій, технічній чи мистецькій. Цей другий
тип підготовки все ж має свої переваги, оскільки дає змогу
майбутнім магістрам перекладу розраховувати на різні сегменти
ринку праці.
Критерії перекладацької компетенції випливають із
функцій, які виконує переклад у сучасному світі. Є підстави
вважати, що цей вид людської діяльності призначений для
виконання чотирьох основних функцій.
1. Переклад був і залишається потужним засобом
спілкування між людьми, народами і культурами. Для
забезпечення такого опосередкованого спілкування потрібно
мати відповідну мовну та культурну компетенцію у вихідній та
цільовій мовах.
2. Переклад є засобом передавання знань, що окреслює
його когнітивну функцію. Реалізація цієї функції вимагає від
перекладача володіння солідним когнітивним багажем та
референційною компетенцією у конкретній галузі.
3. Переклад створює новий текст, який входить у
стилістичну систему іншої мови та іншої культури і, отже, має
враховувати їхні рецептивні можливості. Креативна функція
43
перекладу передбачає стилістичну компетенцію, тобто
володіння мовленнєвими жанрами і репертуаром виражальних
засобів у межах окремого жанру. Саме ця перекладацька
компетенція є запорукою адекватного сприйняття інформації,
відтвореної засобами цільової мови.
4. До традиційних функцій перекладу, про які йшлося
вище, нещодавно додалася порівняно нова функція, зумовлена
глобалізацією світового інформаційного простору. Вона полягає
у захисті менш поширених мов від тиску однієї або кількох
глобальних мов, які прагнуть захопити інформаційний простір.
Захисна функція перекладу ставить перед перекладачами суворі
вимоги: чинити опір надмірному іншомовному впливові,
берегти національну культурну спадщину та сприяти розвиткові
і поширенню її головного надбання ‒ рідної мови.
Для досягнення необхідної культурної компетенції
двомовність (білінгвізм) має доповнюватися двокультурністю
(бікультуризмом). Це передбачає володіння довготерміновими
та короткотерміновими соціокультурними, або фоновими,
знаннями, включаючи ключові концепти двох контактуючих
культур, їхні реалії та символи.
Курс лінгвокраїнознавства покликаний допомогти набуттю
майбутнім перекладачем соціокультурних знань. Однак потрібні
ще й курси літератури, читання художніх та публіцистичних
текстів. Це дає змогу краще пізнати культурні відмінності, які
часто лежать в основі труднощів розуміння та перекладацьких
похибок.
У вихідному тексті соціокультурна (фонова) інформація
сигналізується наявністю власних назв, слів-реалій та особливих
національно маркованих образів (асоціативних реалій), які
нерідко є важкоперекладними. Магістр перекладу має бути
здатним ідентифікувати ці елементи і знати найпоширеніші
об’єктивні та асоціативні реалії в обох культурах, а також
національні символи. Досить часто вони приховані у
фразеологічних зворотах та прислів’ях, засвоєння яких є
надзвичайно важливим для перекладача. Наприклад, в
англійській традиції ім’я Джек у фразеологізмі Jack of all trades
44
символізує майстра на всі руки. У французькій традиції власна
назва середньовічного замку Вовер увійшла до фразеологічного
виразу аu diable vauvert як символ дуже віддалених місць і за
законом аналогії перетворилася в розмовному мовленні на
фактичний омонім прикметника "зелений" (пор. аu diable vert).
В українській традиції гарбуз став символом чоловічої
невдачі у спробі одружитися, а в широкому розумінні ‒ будьякої невдачі. Ось чому дослівний переклад виразів "дати
гарбуза", "отримати гарбуза" нічого не скаже представникам
англомовних або франкомовних культур. Натомість є точно
такий самий символічний образ в іспанській культурній традиції
(пop. ісп. dar el calabaɀa).
Порівняння мов як форм культури відіграє першорядну
роль у процесі навчання перекладу. Спираючись на добре
знання культурних традицій, таке порівняння дає змогу виявити
в обох мовах різноманітні відповідності, які полегшують
перекладацьку діяльність, та розбіжності, які перешкоджають їй.
Засвоєння розбіжностей має на меті подолання мовних
перешкод (термін Ж. Мунена), аби уникнути небажаних
інтерференцій та буквалізмів, які можуть спричинити
непорозуміння.
Опанування норм вихідної та цільової мов сприяє
виробленню умінь легко змінювати код усного та письмового
висловлювання і застосовувати різні типи лексико-граматичних
трансформацій з метою збереження норми цільової мови.
Стосовно лексичного рівня треба знати, де і як
застосовуються
такі
можливі
трансформації,
як:
рекатегоризація, тобто зміна морфологічної категорії слова;
синонімічна заміна, гіпонімічна заміна (трансформація
конкретизації);
гіперонімічна
заміна
(трансформація
генералізації);
зміна
причинно-наслідкових
відношень
(модуляція); уживання лексичних конверсивів (зокрема дієслів,
що описують той самий процес або ту саму ситуацію з
протилежних точок зopy.
На синтаксичному рівні потрібне вміння застосовувати
різні способи переформулювання речень, а саме: зміна порядку
45
слів; зміна суб’єктно-об’єктних відношень; заміна активного
стану пасивним і навпаки; антонімічний переклад; об’єднання та
роз’єднання речень; прийоми лексико-синтаксичної компресії та
декомпресії.
Оволодіння згаданою технікою досягається на практичних
заняттях з перекладу текстів, з коментування перекладів, а
також при виконанні комплексу вправ, які навчають
використовувати різноманітні типи лексико-граматичних
трансформацій.
Мовна компетенція перекладача покликана забезпечити
еквівалентність перекладу щодо оригіналу на двох основних
рівнях:
системному
(формальному)
і
текстовому
(комунікативному).
Звідси
випливають
два
типи
еквівалентності, які можуть характеризувати відношення
цільового тексту до вихідного і які фактично перебувають у
діалектичній залежності один від одного. Їх називають
"формальною
еквівалентністю"
(або
"формальною
відповідністю",
за
Кетфордом)
та
"динамічною
(функціональною, прагматичною) еквівалентністю" (Найда,
Коллер). Для другого типу еквівалентності краше підходить
термін "адекватність", який дає змогу чітко розмежувати
поняття еквівалентного перекладу й адекватного перекладу.
Останній може бути еквівалентним на системному рівні (мова),
тобто спиратися на міжмовні відповідники, але він може і не
бути таким у разі, якщо формальний відповідник не передає
функцію тексту оригіналу і комунікативну мету стосовно
одержувача. Обидва підходи до перекладного тексту слід
обов’язково враховувати в навчанні перекладачів.
Наголошуючи на холістичному характері тексту як
цілісного об’єкта перекладу, в якому всі елементи
взаємозв’язані єдиною концепцією і підпорядковані єдиній меті,
варто поставити адекватність або текстову еквівалентність на
вищий щабель порівняно з системною (формальною)
еквівалентністю в ієрархії параметрів якості перекладу.
Що стосується референційної компетенції, то очевидно,
що вона є передумовою успішної роботи перекладача в
46
конкретній галузі (технічній, юридичній, дипломатичній,
мистецькій тощо). Для цього потрібні достатній фонд
позамовних предметних знань і навички здобувати такі знання
за допомогою різних джерел, як друкованих, так і
інформатизованих. Тож референційна компетенція сьогодні
неможлива без технічної компетенції, яка передбачає уміння
користуватися різноманітними засобами добування інформації.
Йдеться, зокрема, про доступ до електронних баз даних у мережі
Інтернет,
користування
електронними
енциклопедіями,
термінологічними глосаріями, двомовними та багатомовними
словниками, а також програмами машинного перекладу.
Навчальний план для магістрів перекладу містить спеціальні
курси, які допомагають розвивати референційну та технічну
компетенцію. Мова йде про курси термінознавства,
комп’ютерної лексикографії, інформаційних технологій у
перекладі, науково-технічного, ділового, юридичного та інших
типів перекладу. Однак жоден курс не може замінити щоденної
самостійної роботи майбутнього перекладача над підвищенням
рівня своєї компетенції шляхом створення тематичних досьє для
певної галузі, укладання власних глосаріїв, опрацювання
спеціальної літератури тощо.
Переклад потребує стилістичної компетенції, яка
передбачає глибокі знання мовленнєвих (або дискурсивних)
жанрів та їхньої стилістики, адже саме від неї залежить вибір
виражальних засобів. Стилістика жанру складається з певного
стилістичного інваріанта, характерного для всіх текстів цього
типу, допускає варіативну частину, зумовлену авторською
концепцією конкретного тексту. Знання стилістичного
інваріанта, або, як його ще називають — жанрово-стилістичної
домінанти, є неодмінною умовою успішного виконання
перекладачем своєї місії. Кожен дискурсивний жанр має свою
естетику (остання не зводиться лише до художньої естетики) і
свою комунікативно-прагматичну мету, які мають бути
відтворені в перекладі. Для цього потрібно врахувати і
відновити в перекладеному тексті такі складові жанрово47
стилістичної домінанти, як композиційна будова, лексичний та
синтаксичний контексти.
Звичайно, стилістична компетенція набувається у процесі
практики перекладу. Тим часом курс порівняльної стилістики
може допомогти розв’язанню цієї проблеми в разі, якщо увага
акцентуватиметься на стильових розбіжностях двох мов і
шляхах їхнього подолання.
Описані тут складові професійної компетенції перекладача
є спільними для двох основних видів перекладацької діяльності
– письмової й усної. Натомість усний переклад (interpreting,
interpretation, interpretaɀione) висуває додаткові вимоги до
перекладача, пов’язані зі специфікою саме цього виду
діяльності. Сукупність таких вимог, включаючи правила
поведінки усного перекладача, прийнято називати деонтологією
усного перекладу.
Головна відмінність між письмовим і усним перекладом
полягає в тому, що останній забезпечує безпосередньо
міжособистісне спілкування. Це вимагає відповідних знань у
галузі психології та етики такого спілкування. Оскільки в
усному перекладі задіяно, окрім читання і письма, два інші види
мовленнєвої діяльності, а саме слухання і говоріння, то це
покладає на перекладача обов’язки сприймати і вміти
розпізнавати різні типи усного мовлення, правильно
артикулювати власні висловлювання, тобто дотримуватися норм
літературної вимови. Отже, необхідний високий рівень
фонетичної компетенції у плані аудіювання та вимовляння як у
рідній, так і в іноземній мові.
Що стосується читання і письма, то вимоги до них теж
мають свою специфіку в різних ситуаціях усного перекладу.
Загалом цей вид діяльності не можна уявити без застосування
техніки швидкочитання і швидкозапису, які супроводжують ті
чи інші підвиди усного перекладу. Наприклад, швидкочитання
вихідного тексту (про себе) є неодмінним компонентом усного
перекладу з аркуша і відбувається паралельно з його
промовлянням
цільовою
мовою.
Аналогічна
техніка
48
застосовується при синхронному перекладі із зоровою опорою
на попередньо не перекладений текст оригіналу.
Системи швидкозапису є надзвичайно корисними для
усного послідовного перекладу, оскільки дають змогу вирішити
проблему меморизації, або запам’ятовування, значних обсягів
інформації, яка передається. Попри те, що такі системи
скеровані на передавання цілісних думок, а не окремих слів, і
давно відомі у світі як "мови стрілок" (зокрема, системи
швейцарця Розана та росіянина Міньяра-Бєлоручева), кожен
кваліфікований усний перекладач виробляє для себе власну
систему швидкозапису інформації, яка, як правило, базується на
поєднанні графічних символів та літерних скорочень слів.
Список літератури
1.
Чередниченко
О. І.
Про
мову
і
переклад
О. І. Чередниченко. – К. : Либідь, 2007. – 248 с.
49
/
Лекція 5
БАЗОВІ МЕТАЗНАКИ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА
Сучасні лінгвісти фокусують увагу на дослідженні
комунікативних одиниць, що об’єктивуються тенденціями
сьогодення,
актуальністю
питань
текстоцентричного
спрямування. На часі значне місце посідають питання
осмислення первинних і вторинних текстів, їх концептуалізації
та категоризації. Різноманіття текстів, їх жанрова та
дискурсивна детермінація потребують адекватного кодування та
декодування корелюючих текстів.
Переклад – реакція світової спільноти на велике розмаїття
мов і культур, спроба дійти універсальності в розумінні змісту
витворів. Науковці-перекладачі живуть думкою про статус
перекладу, його міждисциплінарне буття та призначення.

Переклад поезії – найвища, найскладніша форма, а
перекладач – це "божевільний геній" (за Платоном).

Поезія – це функція почуття, уяви, мова богів; її переклади
– справа умовності, розуміння – справа випадку (за
Аристотелем).

Мислення є інтернаціональним явищем, а мова –
національним.

Поетичному перекладу притаманна поліфонія. Зміст має
бути об’єктивним, а мовні засоби – суб’єктивними. Зміст
перетікає з одного джерела до іншого. Мова забарвлює
концептуальну модель світу в національно-культурні відтінки
(М. П. Кочерган).

Переклад – це збереження концепції першотвору.

Переклад – це не новий твір на старий сюжет.

Переклад – це контрастивний аналіз творів, віддалених у
часі.

Розбіжності між оригіналом і перекладом є наслідком дії
лінгвальних та екстралінгвальних чинників.

Ганьба ‒ за хиби, а подяка – за збереження у перекладі
концепцій (А. М. Науменко).
50

Переклад – надзвичайно різноманітна царина, щораз
своєрідне й унікальне творче диво.

Переклад – це процес і продукт.

Переклад може мати вартості, які годі шукати в
першотворі. Може зняти павутину віків з першотвору. Може
вивищитися над ним силою виразності, залишаючись вірним
йому і правдивим.

Сама мова розкриває обійми назустріч вже оформленій
думці, надаючи перекладачеві вигоди, яких не міг мати автор
(В. Д. Радчук).

Переклад у жодному разі не може бути тотожним
оригіналові.

Перекладацькі трансформації – імітативні, селективні,
редукційні, комплементарні.

Компресія і декомпресія – наслідок казуальних відносин
між елементами текстів мови оригіналу та мови перекладу.

Переклад – процес імплантації компонентів змісту
оригіналу в перекладі.

Не існує "останнього перекладу".

Переклад
–
це
поклик
до
самовираження,
самоствердження.

Переклад – це вічний двигун, поклик до альтернативної
культури та творчої наснаги.

Езотеричний переклад – глибинний, внутрішній, таємний,
прихований.

Переклад – як найважливіший канал загальноінформаційного обміну – набуває глобального характеру.

Переклад – це засіб еволюції, експансії національної
культури.

Переклад виник у формі інтелектуальної діяльності як засіб
герменевтики, інтерпретації
священних
текстів Біблії
(В. В. Мирошниченко).
Первинним та вторинним текстам (оригіналам та
трансляторам)
притаманні
композиційно-сюжетна,
композиційно-смислова, композиційно-мовленнєва системи,
51
тобто інтеграція змісту, смислу та форми. Структурносемантичний підхід до тексту препарує інтерпретацію сюжетних
блоків та їх призначення. Концептуальний простір (ментальний)
обіймає загальний зміст та основні смисли. Однойменний аналіз
охоплює експлікацію мовних одиниць спільної теми та
сюжетних блоків. Останні структуровані текстовими ситуаціями
та змістовими подіями. До універсальних тяжіють текстові
концепти Час, Простір, Людина, Події. Мінімальна сюжетна
одиниця – це тематичний ланцюжок, мотив. Денотативний
простір корелює з реальним світом, що відображається у тексті.
Зміст описує позамовну дійсність, це лінійне розгортання
сюжету. Смисл виокремлюється із структури змісту та
контекстуальних категорій. Зміст – матеріальна сторона смислу,
думки, інтерпретації того, що омовлюється у тексті.
Концептуалізація – осмислення предметів, явищ, подій
реального та ірреального світів. Концептуальний аналіз
націлений на вивчення організації знань про світ, які омовлені у
семантиці слів, словосполучень та текстів.

Концепти – це ментальна та психічна сутність
(М. П. Кочерган).

Завдяки глобалізації уможливлюється імпорт концептів
(В. І. Карасик).

Поняття стає концептом лише тоді, коли воно
валоризується, тобто обростає певними ціннісними
асоціаціями.

Концептів у континуумі виділяється стільки, скільки
підрозділів у ньому виявляється суттєвими для людської
практики.

Концепт
–
етносоціолінгвокультурний
феномен
(А. М. Приходько).
Текстові концепти осмислюють на перетині імплікаційних
та експлікаційних аспектів поліфонічних комунікативних
одиниць, аналіз яких уможливлює розуміння творів оригіналу та
перекладу. Мова долає думки. Увага до поверхневих та
глибинних структур текстів є валідною на часі та вельми
актуальною. Когнітивно-комунікативний підхід є комплексним,
52
вагомим методологічним доробком сьогодення. Текст – це
силове поле, в якому здійснюється зв’язок семантичного і
формального планів, розгортаються текстові концепти.
Поліфонія первинних і вторинних текстів специфічно
детермінується та омовляється у різних дискурсах. Серед
здобутків у парадигмі лінгвістики тексту особливе місце посідає
розпізнання базових, загальних та допоміжних часткових
категорій, наявність або відсутність яких є критерієм розподілу
текстів на стандартні та нестандартні (І. Р. Гальперін), типові та
нетипові.
Концептуально-семіотичний підхід до текстів уможливлює
розуміння імпліцитності, здатності текстів передавати не тільки
те, що має експліцитну інтерпретацію, але й те, що "втягнуто в
текст" асоціаціями та конотаціями (О. М. Кагановська).
Правомірним є контрастивний аналіз текстів-кореляторів,
їх осмислення за зразком:
Поверхнева структура текстів Глибинна структура текстів
1. Наявність / відсутність
1. Спільність тематичних та
лексичних / граматичних
рематичних блоків у текстах
еквівалентів
оригіналу та транслятора
2. Композиційна
2. Явище реверсії у текстах
представленість
основних
кореляторів
блоків
3. Лінійна
послідовність
3. Динаміка
сюжету
в
текстових одиниць
текстових представленнях
4. Експліцитна
4. Імпліцитна
представленість
текстових
представленість текстових
категорій
категорій
5. Розширення та згортання
5. Модуляція
текстових
текстових одиниць
категорій
6. Наявність
вербальних
6. Наявність
стилістичних засобів
невербалізованих лакун
7. Висновки
щодо
7. Висновки
щодо
еквівалентності поверхневих
відповідності
глибинних
структур
структур текстів-кореляторів
53
Тексти
представлені
основними
(інформативність,
дискретність, лінійність, когерентність, закінченість) та
периферійними
(імплікація,
композиційна
модифікація,
модуляція) категоріями. Наявність або відсутність текстових
категорій є критерієм для їх таксономії (класифікації). Спільним
для текстів оригіналу та транслятора є обов’язкова наявність
поверхневих та глибинних структур – глобальних.
Композиція тексту є засобом забезпечення інтеграції
змісту, смислу, форми та реконструкції концептуального
навантаження сюжетних блоків. Об’єднані темою сюжетні
блоки віддзеркалюють позиції, думки авторів та персонажів.
Композиційні
засоби
виконують
функції
когезії
та
когерентності, забезпечують валідність поверхневих та
глибинних структур, текстову архітектоніку та смисл.
Омовлення глобальних структур відбувається за іманентними
законами мови.
Термін "мотив" тяжіє до метазнаків літературознавства та
музикознавства, співвідноситься з базовими, епізодичними
знаками, які актуалізуються в різних текстах або в межах
одного. Пор.: Ландшафт, Портрет героя, Предмет, Артефакт,
Явища, Звуки, Кольори тощо. На денотативному просторі тексту
особливе місце займають елементарні компоненти змісту –
ситуації. Зміст тексту – це лінійне представлення сюжету. Смисл
як категорія понятійна представлений білатерально (імпліцитно
та експліцитно), варіабельно. Зміст – це матеріальна форма
смислу, категоризованого вербальними засобами. Смисл –
процес концептуалізації, осмислення реального та ірреального
світів, інтерпретація семантичного простору. Концептуальна
інформація отримується шляхом аналізу ментального простору
тексту, його загальним змістом та базовими категоріями.
Концептуальний аналіз – це методика експлікації глибинної
структури, виокремлення одиниць, що матеріалізують думку
(О. С. Кубрякова). Згаданий аналіз – це пошук структурних
одиниць мислення, омовлених у тексті. Він слугує вивченню
організації знання про світ, яке представлене в семантиці
мовного знака (С. А. Жаботинська).
54
Зіставлення концептів з моделлю текстового втілення
препарує розуміння оточуючого світу, його індивідуальних
картин. Слово модель походить від лат. modus "копія, образ".
Термін запозичений із субмови математики, де він позначає
заміщення об’єкта А (оригіналу) іншим об’єктом Б (моделлю).
Модель – засіб пізнання об’єкта А. Концептуальна модель
зберігає думку відкритою для подальших трансформацій,
модифікацій та вторинних утворень (перекладів). Концепти – це
ментальні репрезентації дійсності у свідомості людей, що
підлягають
омовленню,
категоризації.
Середньовічний
П. Абеляр (1079–1142) ідею концепту пов’язував з
коментуванням текстів Біблії. Поняття, витягнене з мовлення,
вважалося концептом для слухачів, репрезентувало тлумачення.
Пор.: лат. conceptio "схоплення змісту". Концепти створюють
свого роду культурний шар, є посередником між людиною і
світом (Н. Д. Арутюнова). У світовій лінгвістиці термін був
введений С. О. Аскольдовим (1928 р.) для пояснення
семіотичної функції словесного знака – функції заміщення,
субституції. Д. С. Лихачов вважав концепт алгебраїчним
вираженням
значення,
яким
оперують
носії
мови.
Концептосфера – це простір, сукупність концептів, пов’язаних із
знанням і культурним досвідом людей. Лінгвістична природа
концепту передбачає його вербалізацію, наявність плану
вираження, його значущість для мовного колективу в процесі
інформаційного
обміну.
У
моделюванні
концептів
використовується
ономасіологічний,
семасіологічний
та
лінгвоміфопоетичний
підходи
(Л. І. Бєлєхова).
Ономасіологічний підхід – від змісту до форми – має місце у
контрастивних, порівняльних процедурах. Семасіологічний
підхід – від слова до концепту – спрямований на виявлення
відмінностей в омовленні концептів. Концепти експлікуються
шляхом дефініції (1), встановлення концептуальних ознак (2),
центральних та периферійних доменів. Зазначений підхід є
реконструкцією моделей картин світу через аналіз наївномовних, профанних, секуляризованих, міфопоетичних, етнічних,
язичницьких, християнських уявлень про світ – для виявлення
55
етимологічних, історичних шарів та архетипів. Концепт – це
генетичний корінь, ембріон смислу. До структури концепту
входить все, що належить поняттю, що робить його фактом
культури.
Лінгвокультурний підхід до концепту полягає у виявленні
мовних засобів його позначення – релевантних слів,
словосполучень, паремій, текстів ‒ у моделюванні змісту
концепту як глобальної ментальної одиниці через її національну,
соціальну, вікову, гендерну та територіальну своєрідність
(Л. І. Бєлєхова). В архетипній моделі концепт розглядається як
гранично узагальнене, чуттєво-образне, сховане в глибинах
свідомості. В інваріантній моделі концепт подається як межа
узагальнення
змісту
мовних
одиниць.
Універсальну
(гештальтну) передконцептуальну структуру в картині світу
являють собою архетипи та базові концепти, які об’єктивують
спільні для всього людства знання. Лінгвокогнітивні процедури
включають
розширення,
узагальнення,
конкретизацію,
спеціалізацію та модифікацію. Концептуальний аналіз – це
логічне продовження традиційного семантичного аналізу.
Семантичний аналіз скерований на виявлення мовного значення,
концептуальний – на пізнання організації знань про світи.
Логічна структура концептів встановлюється на базі
лексикографічних тлумачень, а сублогічна – на базі
асоціативних векторів слів. Концептуальний аналіз має два
напрямки – від мови до думки з метою реконструювання
структури мислення та від думки до мови – концептуально
досліджується мова. Таким чином, відбувається чергування
семасіологічного та ономасіологічного підходів. Концепти не є
ізольованими "атомами" мислення, а розуміються в контексті
структур фонових знань. Це – повітря, яким дихають всі, а воно
не
належить
нікому,
його
форми,
архетипи
є
передконцептуальною структурою людської свідомості.
В інноваціях – концепціях чути відголоси минулих
проблем, спрацьовує феномен резонансу, а це дозволяє
пояснити, унаочнити розірвану в часі спорідненість.
56
Резонанс спрацьовує у традиціях текстотворення. Так, у
парадигмі текстових одиниць виокремлюються "малі форми",
які мають гетерогенну низку позначень: рос. малые формы,
малый жанр, англ. small genre, little stories, tall talks, nonsense,
funny stories, etc. У термінопозначеннях реактуалізуються
атрибути реальні, нереальні, серйозні, несерйозні, усні, писемні,
практичні, непрактичні, логічні, алогічні. Форма та зміст малих
текстів детермінуються дією сталих та жанрових чинників. Пор.:
лимерики, анекдоти, примовки, прислів’я, математичні задачі,
юридичні кодекси тощо. Спільні риси зазначених текстів
простежуються в їх обсягових характеристиках (малі форми), у
лінійному представленні (сукцесивність), на ризоматичних
вертикалях (у ситуативній релевантності), посиланнях на досвід
(соціальний і лінгвістичний), у трансполяції на майбутнє буття,
дії та преференції. Малі тексти виокремлюються своїми
призначеннями:
фатичне
/інформативне,
практичне
/непрактичне, банальне /вагоме, семантичне /несемантичне,
комунікативне /некомунікативне, пізнавальне /емоційне і т.д.
Наприклад, загадки – це семіотичні знаки специфічної
синтактики, семантики та прагматики. Вони реалізують
питальність вербальними та невербальними засобами за
допомогою слів та просодики. Нетиповість є прозорою у подачі
блоків теми та реми, їх реверсії. Тема імплікується, залежить від
пошуків з боку адресатів, їх креативного менталітету. Блок реми
подається у пролонгованій формі, у препозиції до імплікованої
теми, яка знаходиться за межами основного тексту. У цих
текстах відсутні заголовки, фабула, наявна реверсія базових
блоків. Невеликі за розміром загадки та курйозні, каверзні
питання тяжіють до стилістичних маркерів емоційності,
експресивності та еволютивності. За формою загадки – це
комунікативні одиниці, за значенням – вони актуалізують сему
питальності, за прагматикою – це креативний пошук
імплікованої в ініціальному блоці інформації. Поверхнева та
глибинна структури загадок інтегрують та категоризують
певний концепт. Перерозподіл тривіальне / нове об’єктивує
статус загадок як реверсивів. Фокус загадки детермінується
57
інтенціями адресанта, його зацікавленістю у денотаті пошуку.
Адресат не є автором питання, але він комплементує діалог,
включається у словесну гру, веде її за правилами, знімає
ситуативну енігматичність, використовуючи при цьому
підказку. Ці нетипові тексти не знімають бісемію, яка є
прозорою у "хитрощах" типу англ.:
‒ What flies and has two legs?
‒ Two birds.
***
‒ The longest word?
‒ S-mile-s.
***
‒ What animal can jump higher than a house?
‒ Any. House doesn’t jump.
***
‒ What letter surrounds the British Isles?
‒ Letter C.
Питальне напруження у цих текстах генерується цілою
низкою чинників: інакомовленнєвою дескрипцією, паузацією,
умовчанням, омонімією, полісемією, зміщенням фокусу,
порушенням логічної сукцесивності.
Тексти малої форми гнучкі, здатні до модифікації,
репродукції, семантичних зсувів та текстової деривації.
Вивчення природи текстів різних типів препарує
вирішення цілої низки проблем теоретичного та прикладного
перекладознавства.
Перекладач не може бути філологом, але перекладач – це
не тільки філолог. Перекладач володіє як мовою оригіналу
(МО), так і мовою перекладу (МП). Лінгвістична компетенція
перекладача тісно пов’язана з його соціальною компетенцією.
Статус перекладача об’ємний, оскільки перекладацький процес
– це поліфункціональна комунікативна діяльність: комунікація
між відправником інформації та перекладачем, з одного боку,
перекладачем і адресатом – з іншого. Перекладач – це тлумач
58
тексту, ситуації, Гермес, який експлікує, з’ясовує, дигестує
кванти інформації, передає їх адресатам, робить можливою
комунікацію між представниками різних етносів.
Підготовка перекладачів – нелегка справа. Вона потребує
вирішення багатьох проблем. Підготовка перекладачів має бути
системною, цілісною, комплексною, такою, що відповідає
вимогам сьогодення. Професіональний хист перекладача
обумовлюється навичками адаптивності до різних умов
діяльності. Навички адаптивності – це похідна величина від
знань, вмінь, які досягаються шляхом копіткої праці та
навчання. Мотивація навчання експлікується поставленою
метою – стати висококваліфікованим перекладачем. Базова
підготовка перекладача передбачає осмислення філологічних,
перекладацьких, суміжних курсів, які складають інфраструктуру
перекладу. Перекладацькі лакуни – це не тільки лінгвістичні
курйози, це нерозуміння специфічних особливостей інших
культур, це невміння володіти протоколом етики перекладача.
Лінгвістичні основи перекладу закладені у практичних та
теоретичних курсах МО та МП. Відомо, що без знання
граматики неможливо оволодіти перекладом. Ефективність
перекладу, нормативна швидкість та майстерність викладу
залежать від підготовки перекладача, його фонових знань.
Перекладачеві допомагає розуміння мети, осмислення матеріалу
та прагматико-комунікативного принципу викладання мови,
його дієвості у перекладацькій практиці. Зрозумілими для
перекладача є опозиції: мова :: мовлення, статика :: динаміка,
тема :: рема, слово:: контекст, стиль :: жанр, норма :: узус,
стилістика :: граматика тощо. Філолог-перекладач передає зміст,
запобігає буквалізму, величає еквівалентну подачу інформації.
Основи красномовства вбачаються в невимушеній подачі
інформації,
у дотримуванні
стильового
регістру,
в
переконливості, в адекватній подачі думок, зафіксованих МО.
Розуміння тексту передує його репрезентації у МП. У
навчальному
процесі
майбутні
перекладачі
вчаться
ідентифікувати три рівні розуміння тексту, а саме: формальний,
смисловий
та
прагматичний.
Перекладацький
процес
59
починається зі стартових можливостей осмислення текстів МО,
без чого неможливим є згаданий процес. Неправильним є
положення про те, що переклад – це авторитарний процес,
недетермінований умовами комунікації. Усі рівні осмислення
текстів МО є правомірними. Лінгвістичний та соціальний досвід
стає при нагоді в процесі осмислення формального,
інформативного (смислового) та прагматичного рівнів текстів
МО. Глобальна структура текстів МО – поверхнева та глибинна
– розкривається шляхом аналізу текстів (їх композиційних
частин, тематичних та рематичних блоків, заголовків,
інтродукцій, висновків), шляхом осмислення основної
інформації, авторських намірів, мовних картин світу, дієвості
антропоцентричного фактора в різних за стилем та жанром
текстах. Перекладач несе відповідальність за вірогідність
актуальної інформації, за правдивість подачі подій, за
концептуальну репрезентацію текстів МО, їх емоційну та
раціональну даність. Адаптивне використання мовних одиниць
та функціонально-системного підходу має місце у перекладахпоясненнях різних текстів, у відтворенні протокольної,
пакувальної лексики в ділових паперах, в логічних
аргументаціях наукових текстів, у психологічних трактатах
художніх текстів тощо.
Шлях перекладача нелегкий, тернистий, оскільки об’єктом
перекладу є не тільки автономне слово чи речення. Об’єктом
перекладацького процесу може бути вербальна / невербальна /
пікторіальна ситуації. Правомірним є вживання слова філологперекладач на позначення суб’єкта перекладацького процесу,
оскільки перекладач – це не тільки філолог, але разом з тим і
філолог.
Перекладач як спеціаліст має бути обізнаним у теоріях та
принципах сучасного перекладознавства, розумітися на
методиці аналізу фонової інформації, на лінгвокультурних
аспектах слова, позатекстових структурах етномовного
компонента, на концептуальній інформації у тексті перекладу,
на прагматичних трансформаціях у процесі перекладу, типах і
функціях перекладу, функціонуванні символу у структурі
60
тексту-джерела та цільового тексту, на текстуальних та
стилістичних зрушеннях слів та міжконтекстуальних категоріях.
Перекладознавство як наука має свої критерії, метазнаки та
методи дослідження. Питання бути чи не бути перекладу
знімається на часі, пріоритетним є фокусування уваги на його
бутті та валоративності. Номінативні (НО) та комунікативні
(КО) одиниці як об’єкти перекладацького процесу вивчаються
на інтралінгвальних та екстралінгвальних векторах. Нагальним
є комплексний, дискурсивний підхід до об’єктів перекладу, до
адекватного
кодування
та
декодування
останніх.
Поліаспектність
перекладу
об’єктивується
його
поліфункціональністю, полімодальністю, експансією пошуків в
умовах сьогоденної глобалізації. Міжмовна та міжкультурна
поліфонія перекладу зумовлює використання компонентного,
контрастивного та концептуального аналізів. Імітативні,
селективні, редукційні та комплементарні прийоми є дієвими у
процесах розширення, згортання та модифікації корелюючих у
перекладі НО та КО. Відомо, що денотативний простір асоціює з
реальним світом, а це об’єктивує посилання на семантичний
континуум у перекладацькому процесі. НО та КО позначені
семіотичними рисами – притаманними їм семантикою,
синтактикою та прагматикою.
Конгруентний переклад
зобов’язаний повній та частковій еквівалентності. Увага до
поверхневих та глибинних структур є вагомою в процесах
кодування та декодування корелюючих одиниць. В адекватності
перекладу закладена природа семіотичних знаків, наприклад,
англ. a table - укр. стіл; англ. As you sow, you shall mow - укр.
Що посієш, те й пожнеш, в яких спрацьовує семантична,
прагматична та
синтаксична відповідність. Адекватність
перекладу представлена семантичною та прагматичною
паралелями – облігаторна риса, синтаксичною девіацією факультативно. Різниця поверхневих структур не передбачає в
адекватному перекладі глибинних модифікацій. Пор.: англ. Birds
of a feather flock together – укр. Рибалка рибалку бачить здалеку;
англ. to kill two birds with one stone – укр. робити одночасно дві
справи, за двома зайцями. Представлення різних образів та
61
синтаксичних конструювань есплікується іманентністю мовних
систем, їх семантичним дизайном.
Метазнаки перекладознавства потребують пильної уваги
соціуму. Вибір знаків знаків (метазнаків) віддзеркалює тенденції
науки, її еволюційні віхи динаміки. Звернення до
лексикографічних тлумачень перекладацьких термінів є
валоративним для верифікації релевантності метамови.
Конгруентному перекладу сприяє осмислення фактора
дискурсивного середовища, режиму та стилю – його
етносоціолінгвокультурного буття. Переклади бувають різними
за формами, видами, характером позначення, метазнаками. У
науковій літературі вживаються різні номінації трансляторських
(секондарних,
похідних)
пошуків.
Пор.:
адекватний,
еквівалентний, відповідний, точний. На часі перевага надається
термінам адекватний (англ.adequate) та еквівалентний (англ.
equivalent). Інноваційним є термін конгруентний
(англ.
congruent, corresponding).
Термін exact translation / точний переклад не користується
минулою шаною. У свій час В. Г. Бєлінський надавав перевагу
"точному перекладу" як такому, що зберігає художні
особливості оригіналу, правильне уявлення про інгерентність
вихідного тексту. У ХХ-му столітті пріоритет одержує метазнак
адекватність "відповідність". Відповідники
представлені
еквівалентною поліфонією, а саме: змістовою // стилістичною
//формальною
//функціональною
//комунікативною
//конотативною
//денотативною
//прагматичною
тощо.
Лексикографічний аналіз задіяних у корпусі слів, формалізація
їх семантичного наповнення сприяють верифікації вибору
метазнаків, об’єктивації їх появи та буття. Пор.: англ.
adequate
exact
equivalent
congruent
1) equal
1) correct in
1) equal, having 1) equal in all
2) sufficient for
detail
the effect
respects
a special
2) precise
2) equivalent to
2) coinciding
requirement 3) careful in
smth
measurement 3) specified
quantity
62
Розходження / зближення знаків на позначення типів
перекладу визначаємо за формулою семантичної дистанції (D):
2q
D 1
, в якій q – спільні семи, а А та В – кількісне
A B
представлення відповідних сем метазнаків. З огляду на те, що не
існує "останнього перекладу", що переклад у жодному разі не
може бyти тотожним оригіналові, що переклад – це поклик до
самовираження,
вважаємо
вираз
"exact
translation"
нерелевантним по відношенню до парадигми метазнаків.
Семантичне розходження слів adequate, exact дорівнює одиниці
(1).
Дистанція
"огромного
размера"
маркується
несинонімічністю і невзаємозамінюваністю А та В. Близькими
до adequate є терміни-атрактори equivalent та congruent. Пор.
формалізацію зазначених метазнаків:
20
D(equate :: exact )  1 
 1  0  1;
23
2 1
D(adequate :: equivalent )  1 
 1  0,4  0,6;
3 2
2 1
D(adequate :: congruent)  1 
 1  0,5  0,5.
22
У перекладі еквівалентність корелюючих одиниць
спрацьовує на різних рівнях (лексичному, граматичному,
фразеологічному). Адекватність перекладу вбачаємо у
відповідності смислів глибинних структур, семантичної та
прагматичної
представленості
ментальних
образів.
Адгерентним, суміжним є поняття концептуального перекладу –
передачі засобами транслятора ментальних конструювань
вихідних
текстів.
Інгерентним
для
адекватного
та
концептуального аналізів є їх обґрунтування витоків та
причетності до парадигми мовної картини світу.
Таким чином, спорідненими за значеннями є метазнаки
adequate, congruent, equivalent. Концептуальний переклад як
адгерентне поняття до парадигми позначень результатів
63
перекладацького процесу передбачає
категоризації картин світу.
глибоке
осмислення
Завдання для осмислення
1.
2.
3.
4.
Назвіть метазнаки на позначення різних типів перекладу.
Чи може бути переклад тотожним?
Прокоментуйте значення слова метазнак.
З’ясуйте статус формалізації семантичних дистанцій.
64
Лекція 6
У ЦАРИНІ НОМІНАТИВНИХ ОДИНИЦЬ
У науковій літературі інтенсивно дискутуються питання
мовленнєвих кодів, одиниць і категорій мови в їх психокогнітивному вимірі "тут і тепер" – живої комунікації.
Домінантними на часі є метазнаки: дискурс, текст, комунікація,
вербальні та невербальні засоби спілкування. Значущим є
осмислення номінативних одиниць (НО) на векторі адресантадресат, вивчення їх системно-функціонального буття.
Семіотичний (знаковий) характер НО є прозорим в їх
наповненні, оточенні та функціонуванні. НО включаються в
комунікативні одиниці (КО), інтегруються на текстових
просторах та препарують прагматичні наміри. Вагомим є
дослідження природи НО та КО, їх спільних та відмінних рис в
англомовному дискурсі. "Мова – найбільший духовний скарб, у
якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій
досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і
сподівання. Рідним словом народ збагачує також світову
культуру. Слово – наше повнокровне життя, невмируще
джерело поступу. З цього невичерпного джерела мовець
здобуває не тільки знання про навколишній світ, але й моральні
й естетичні оцінки та уподобання народу" (Вихованець І. Р.). У
кожній мові спрацьовує вторинне конструювання на рівні слів,
словосполучень та текстів. Вічним двигуном (лат. perpetum
mobile) у мові є словотвір, який працює без перепочинку
щохвилини, щосекунди. Двигун словотвору діяв, діє і діятиме
повсякчас,
поки
з’являтимуться
нові
предмети,
народжуватимуться нові слова і думки. Універсальними для НО
різних мов є: 1) наявність поверхневої та глибинної структур,
2) а також – поліфункціональність. Вивчення семасіологічних,
ономасіологічних, епідигматичних, функціональних аспектів
НО сприяє осмисленню їх онтології. Структурно-семантичне
наповнення НО детермінуюється дією лінгвальних та
екстралінгвальних факторів. Ця універсальна риса НО
представлена девіацією у мовних дискурсах. Основна
65
відмінність НО від КО розкривається в опозиції відповідних
функцій – називної та комунікативної. Слово – основна
структурно-семантична структура мови, що співвідноситься з
предметами, явищами дійсності, їхніми ознаками та
відношеннями між ними вільно відтворюється у мовленні й
служить для побудови висловлювань. Слова підлягають
пролонгації (а), скороченню (б), компресії (в), лексикалізації та
граматикалізації (г), які в результаті зазначених процесів
модифікують поверхневу/глибинну структуру, збагачують обсяг
мовного словникового корпусу. Стабільними при цьому
залишаються словотвірні моделі:
а) happily, enlarge (афіксація); blackboard, timetable
(композиція); handicraft, snowman, Ms. Chairman, sportsman
(напівсуфіксація);
б) story ← history, fence ← defense, fancy ← fantasy, Mr. ←
master, Sir ← senior, on the q.t. ← quiet, emote ← emotional,
compete ← competition;
в) know how ← know how to do it, nonce ← then once used
words, as ← all so, o’clock ← on clock, a fire ← on fire,
brиnch ← breakfast and lunch, smog ← smoke and fog, fruice
← fruits and juice, goodbye ← God be with you;
г)
can-do-people, a-devil-may-care expression, a-tomorrow-diefeeling , God-knows-what-fancy, an-are you-out-of-your-shoeslook, a falls, a works, a boots, a colors, in her teens, different
isms.
Морфеми зберігають у вторинному конструюванні свої
форми вільними або спрощеними. Пор.: англ. lovely, friendly,
summerlike, hardship (hard-+ -ship < shape), sixteen (six and ten),
sixty (six multiplied by ten), booklet (let < little), fashionable.
Вторинні конструювання зберігають пам’ять етимологічних
витоків, творять стилістичні ефекти. Пор.:
"Unmarried?", asked the census taker.
"Oh, dear, no", replied the prim little lady, blushing.
"I’ve never been married".
***
Movie-director: Unmarried?
66
Applicant: Twice.
- Yes, she’s married to a real-estate agent and a good honest
fellow, too.
***
- My gracious. Bigamy?
- What is the plural of man, Willie? Asked the teacher.
- Men, answered Wille.
- And the plural of child?
- Twins was the unexpected reply.
Модифікація НО детермінується чинниками лексичного та
граматичного оточення, наприклад: Fall in love – fall out of love;
to go in – to go out; to be in – to be out; to go to school – to go to the
school; bus school – school bus; to do on – to do off. nose ring –
finger ring; to pause to drink – to pause drinking; to do a room – to
make a bed; to be reluctant – to be unreluctant.
Як бачимо із прикладів, спільність граматичної конструкції
не завжди передбачає реалізацію ідентичних значень. Вагомим є
семантичне наповнення лексичних компонентів, наприклад:
small beer – слабке пиво, small change – дрібні гроші, small
comfort – слаба втіха, small deer – молоде покоління, small hours
– години після півночі, small potatoes – щось дрібне, незначне,
small aleck – самовпевнена людина.
Модифікація слів, технологія їх вторинного утворення
одержали більш глибоке осмислення у науковій літературі
внаслідок діючих традицій та методологічних тенденцій.
Сьогоденна увага лінгвістів до текстів як об’єктів дослідження
генерувала низку питань стосовно природи КО, їх типології та
взаємодії
з
дискурсивними
чинниками
(вивчення
супертекстового середовища, режиму, модусу та стилю). НО та
КО притаманні спільні тенденції буття. Вони відкриті процесам
динаміки, змінюваності, пролонгації, скорочення, компресії,
варіювання. Зазначені процеси позначені відповідною
специфікою, залежністю від лінгвальних та екстралінгвальних
факторів. КО підпорядковують собі номінативні одиниці.
Семіотичні знаки, якими є НО та КО, інтегруючись,
актуалізують комунікативні наміри. Спільною для НО та КО є
67
наявність усних та писемних, первинних та вторинних форм, а
також – взаємотрансформації. Девіація текстів збільшується за
рахунок дії психо-, соціо-, лінгво-когнітивних чинників,
притаманних КО, вивчення яких є дуже актуальним та
перспективним у руслі генологічної проблематики. В умовах дії
когнітивно-комунікативних тенденцій сьогоденної наукової
парадигми зростає інтерес до текстової лінгвістики та її об’єктів.
Фактор антропоцентризму є ведучим на часі, бо немає розуму
поза соціумом і немає соціуму поза розумом, немає розуму поза
мовленням і немає мовлення поза розумом, немає мовлення поза
особистістю і немає особистості поза особистістю. КО можуть
розширятися та звужуватися, наприклад: ‘Lilly used to have a
proverb about wishes. How did it go?’ ‘Oh, yes’ ‘If wishes were
horses then beggars would ride. Put beggars on horses and then –
woe be tide’. Вихідна структура прислів’я If wishes were horses,
beggars would ride подається автором у розширеному
коментуючому варіанті.
Зазначеним процесам підвладні фразеологічні НО та КО,
наприклад:
all cats are alike grey in the night вночі всі коти бурі
– when candles are out, all cats
are grey
Be on one’s p’s and q’s with – to бути обережним і уважним
mind ones pees and cues
Call the tune to pay the piper, to задавати тон, хазяйнувати
pay the piper and pay the tune
Care killed a/the cat, Care will kill надмірні турботи хоч кого з
a cat
ніг звалять
Curses are like chickens: they дати про себе знати
always come home to roost
Haste makes waste – The less поспіх людям посміх
haste the more speed, the more
haste the less speed
Текстові модифікації детермінуються інтралінгвальними та
інтерлінгвальними чинниками. Пор. варіанти коментування
об’єктів в одній мові чи за її межами на міжкультурних та
68
міжмовних витоках. Наприклад: англ. birds of a feather flock
together, укр. рибалка рибалку бачить здалека; англ. to kill two
birds with one stone, укр. убити двох зайців. Семантична та
прагматична конгруентність може зберігатися при лексичній
еквівалентності, так і за її відсутності. Наприклад, англ. to add
fuel to the fire, укр. підливати масло в огонь; англ. add wings to
the … – укр. ркрилювати; англ. anything for a quiеt life – укр. чим
би дитина не бавилась аби не плакала; англ. feel the draught –
укр. бути в скрутному становищі; англ. fetch one’s salt – укр.
заробляти на кусок хліба.
Тематична представленість КО необов’язково відповідає їх
рематичному наповненню. Релевантною є дія дискурсивних
чинників – середовища, режиму та стилю. Пор. : англ.
1
A friend – a person, whom one likes, respects and meets often.
2
A friend in need is a friend indeed.
3
In every mess I find a friend. In every port a wife.
4
A friend in power is a friend lost.
5
A steady patriot of the world alone, the friend of every country
but his own.
6
There is a friend that sticketh closer than brother.
7
They wert my guide, philosopher and friend.
8
O friend unseen, unborn, unknown.
Study out my words at night, alone:
Read a poet, I was young.
9
Give me the arrowed, erect and manly foe;
Firm I can meet perhaps return the blow;
But of all plagues, good Heaven, the wrath can send,
Save me, oh, save me, from the candid friend.
Поняття ДРУГ коментується по-різному у прикладах (1–9).
За традицією – у (1, 2, 6, 7), гумористично – у (3, 4, 5), серйозно
– у (8) та з іронією – у (9). Перлокутивні параметри КО
детермінуються компетентністю адресанта та адресата,
здібністю комунікантів осмислити поверхневі структури. Або:
10 Take care of the pence and the pounds will take care of
themselves (proverb) – Take care of the sense, and the sounds
will take care of themselves (Carrol).
69
An old friend is better than two new friends (proverb) – better a
new friend than an old foe (Spencer).
Приклади (10, 11) свідчать про дієвість креативних
факторів, обігрування курйозів типу: When I’m good I am very,
very good. When I bad, I am better.
Зміна позиції компонентів є дуже значущим у процесі
означення референтів, пор.: англ. people come and go, укр. люди
приходять та уходять; англ. come and go people, укр. випадкові
люди; англ. noses tell, укр. пізнавати по носам; англ. tell noses!,
укр. порахуйте; англ. tell-tales, укр. побрехеньки; англ. how do
you tell them?; укр. як ви їх розпізнаєте?; англ. all told, укр. всі
разом.
Сучасна лінгвістика пов’язана з методологічним поворотом
від класичної парадигми філософії свідомості до посткласичної
парадигми філософії комунікації як засобу досягнення
порозуміння людей та з використанням природної мови. З
огляду на це перспективним і актуальним вважаємо вивчення
онтології номінативних та комунікативних одиниць, їх
універсальних, спільних та відмінних рис.
Фразеологія – це конденсований досвід соціуму, минуле та
сучасне якого відлунюється у фразеологічних одиницях (ФО)
мови оригіналу та транслятора. Універсальним є те, що ФО
корелюючих мов вступають у двобій не лише з вихідними
синтаксичними структурами, але й у "смертельний поєдинок" з
усталеною фразеологією. Фразеологія як проміжний рівень
перебуває на векторах лексико-семантичного рівня. У кожній
мові є стійкі словосполучення, які за змістом та синтаксичною
функцією рівнозначні слову.
Національний колорит фразеологізмів із числівником
спричинює певні перекладацькі труднощі осмислення.
Фразеологічні одиниці з числівником ‒ ФО(ч) як вторинні
одиниці репрезентують відхилення від традиційної структури та
семантики вихідних словосполучень. Вивчення поверхневої та
глибинної структур ФО(ч) є актуальним з огляду на сьогоденну
вагомість когнітивних досліджень, експлікацію характеру
дієвості людського фактора. У полілексемній гетерогенній
11
70
структурі постійно протиставляються узуальна форма –
оказіональній, дослівний переклад – перекладу-коментару,
об’єктивна оцінка – суб’єктивній, вихідна структура – похідній,
первинні одиниці – вторинним, нейтральна лексика –
експресивно-емоційній,
національний
пласт
–
транснаціональному тощо. Розпізнання когнітивної вагомості
ФО(ч) є дуже актуальним для їх адекватного відтворення у
мовах-трансляторах. ФО(ч) притаманна мовна усталеність,
формальна та семантична цілісність. Зазначені одиниці
належать до мовних конструювань з відповідною структурою,
семантикою та прагматикою. На відміну від вільних
словосполучень ці полілексемні одиниці позначені біполярністю
– відкриті процесам конвергенції та дивергенції. Ретроспективно
ФО(ч) тяжіють до валоративних знаків, що відіграли значну
роль в омовленні кількісних ознак навколишнього світу.
Оточення ФО(ч) специфічно впливає на семантичне наповнення
числівників. Адгерентних конотацій, зокрема національно
маркованих, набувають ФО(ч) у процесі етнічної акомодації.
Пор. амер. ФО(ч) the old thirteen "старий державний прапор
США", two bits "монета в 25 центів", a long bit "монета в 15
центів", a short bit "монета в 10 центів". Переклад зазначених
ФО(ч) не є адитивним відтворенням значень компонентів.
Перекладацькі варіанти препаруються пошуком етимологічних
витоків лексикалізованих одиниць, їх кореляцією з реальними /
ірреальними подіями, артефактами, міфами, легендами тощо.
Так, шотландська монета plack "4 пенси" була у вжитку в ХV –
XVI ст., її незначна вартість послужила мотивацією для появи
ФО(ч) two and a plack "дріб’язок", "дрібні гроші".
Семантика ФО(ч), як правило, детермінується значеннями
вихідних одиниць. Позначення людей, їх емоцій за кількісними
ознаками стало мовною традицією. Пор.: the upper two hundred
–"верхівка", "еліта"; one dollar a year man – "людина, яка
працює на державній службі за символічну плату"; to feel like a
million –"почувати себе прекрасно"; to go like sixty – "нестись
щодуху, стрілою". ФО(ч) the seven Sisters – "сузір’я Тільця" за
легендою позначала "сім дочок Атланта і Глейони". Числівник
71
seven є дуже популярним на фразеологічному просторі. Пор.:
англ. seven wonders, seven deadly sins, seven-leaqued-boots. З
часом кількісні семи висхідних одиниць поступаються якісним;
ФО(ч), модифікуючись, збагачуються новими образами. Пор.:
ФО(ч) there are one or two traders – "два незгодні між собою
спеціалісти". Семантичні зміщення фразеологічних одиниць, їх
метафоричні експансії, перефрази та рескрипти є показовими
для художнього дискурсу. Адекватний переклад препарується
осмисленням фразеологічного контексту, когнітивним досвідом
носіїв корелюючих мов.
ФО(ч) – це лексикалізація змінних словосполучень.
Спільність поверхневої структури корелюючих словосполучень
не передбачає тотожності їх змісту. Пор.: англ. one of those days
(only in reference to the future), some day, some time or other, some
of these days later; "цими днями", "незабаром, коли-небудь".
Образи паремій у мовах оригіналу та транслятора позначені як
конгруентністю, так і девіацією.
Пор.: англ.
укр.
One scrubbed bushel sheep will Одна паршива вівця всю отару
mar a whole flock, Syn.
поганить.
One rotten apple decays the Від одного яблука весь віз
bushel; the rotten apple injures its згниє.
neighbours.
Two cats and a mouse, Syn.
Two wives in one house.
Два ведмеді в одному барлозі
не живуть, два коти в одному
мішку не помиряться;
Two in distress make sorrow less.
У гурті і смерть не страшна.
Поверхневі структури ФО(ч) відкриті до заміщення, що
об’єктивується
наявністю
синонімів,
алонімів.
У
лексикографічних джерелах нумеральні компоненти можуть
замінюватися або пропускатися. Пор.: англ. One today is worth
72
two tomorrow; Never do tomorrow what you can do today; Never put
off till tomorrow what you can do today – укр. Не відкладай на
завтра те, що сьогодні можна зробити; оклад не йде на лад;
англ. One bird in hand is worth two in the bush – укр. Краще
синиця в руках, ніж журавель в небі; англ. Seven cooks spoil the
broth – рос. У семи нянек дитя без глазу.
ФО(ч) утворюють сектор вторинної номінації, корелюють
з конотативною лексикою, омовлюють етношарм носіїв мови.
Спільність рис ФО(ч) у корелюючих мовах уможливлює їх
осмислення та переклад іманентними засобами цільової мови.
Облігаторним при цьому є збереження змісту ФО(ч),
факультативним – лексико-синтаксичних паралелей. У
семантичній скарбниці зіставлених одиниць зберігається
когнітивний досвід. Відомо, що ФО(ч) у своїй еволюції
обіймають первинні та вторинні знаки. Вихідні (первинні)
нумеральні словосполучення (НумС) лексикалізуються у
вторинні,
похідні
фразеологічні
словосполучення.
У
новоутворених, секондарних одиницях кількісне наповнення
модифікується в якісне або субстантивне.
Образотворчі процеси спричиняють появу омонімічних
синтаксичних (вихідних) та фразеологічних (похідних)
словосполучень,
які
є
базою
креативних
пошуків
перекладацьких еквівалентів. Структурні еквіваленти ФО(ч) у
мові транслятора можуть бути повними або частковими (при
збереженні прагматичних інтенцій).
Пор.: англ.
укр.
two dogs over one bone seldom
двом собакам однієї кістки
agree,
не поділити,
in two twos,
негайно,
when two Sundays meet together,
ніколи,
two or three,
декілька,
four corners of world,
чотири сторони світу,
at one time,
за один раз,
to know how many beans make five, бути собі на умі,
to have smth at finger tips.
знати як свої п’ять пальців
73
Адекватність перекладу ФО(ч) об’єктивується аналізом
зазначених одиниць у мові оригіналу та цільової мови. Вивчення
поліаспектності ФО(ч) дає можливість осмислити експресивноемоційні потенції числівників, їх семантичне навантаження,
ретроспективне буття та сучасне функціонування. Семантичний
континуум ФО(ч) конденсовано відображає шлях становлення
нумерального пласту лексики, її образотворчу, адаптивну
можливості модифікацій.
Список літератури
1. Швачко С. О. У царині номінативних та комунікативних
одиниць / С. О. Швачко // Зб. наук. праць – Суми : СумДУ,
2010. – 168 с.
74
Лекція 7
У ЦАРИНІ КОМУНІКАТИВНИХ ОДИНИЦЬ
Наявність спільних ментальних концептів уможливлює
дієвість перекладу з мови оригіналу на мову транслятора.
Правильність перекладу зумовлюється при цьому семантичною
конгруентністю при факультативній наявності лексичних та
граматичних девіацій. Відомо, що модифікації підлягають
поверхневі структури вихідних текстів; консистентними,
стабільними при цьому залишаються глибинні структури, що
служить аксіоматичною вимогою до адекватних перекладів із
однієї мови на іншу. Гідними уваги у цьому руслі є
контрастивний аналіз віршів оригіналу та перекладу. Пор.:
англ. The Arrow and the Song (H. W. Longfellow)
I shot an arrow into the air,
It fell to earth, I knew not where;
For, so swiftly it flew, the sight
Could not follow it in its flight.
I breathed a song into the air,
It fell to earth, I knew not where;
For who has sight so keen and strong,
That it can follow the flight of а song?
Long, long afterward, in a oak
I found the arrow, still unbroken;
And the song, from beginning to end,
I found again in the heart of a friend.
рос. Стрела и песня (Д. Михаловский)
Стрелу из лука я пустил,
Не знал я, где она упала;
Напрасно взор за ней следил,
Она мелькнула и пропала.
75
На ветер песню бросил я:
Звук замер где-то в отдаленьи...
Куда упала песнь моя,
Не мог сказать я в то мгновенье.
Немного лет спустя, потом
Стрела нашлась, в сосне у луга,
Свою же песню целиком
Нашел я в теплом сердце друга.
Семантична конгруентність заголовка препарується
лексичними еквівалентами мови транслятора. Пропуск артиклів
у поверхневій структурі заголовка експлікується лінгвальними
чинниками, відсутністю відповідної категорії у російській мові.
Пор.: англ. I shot an arrow into the air – S–V–O–Adv: та рос.
Стрелу из лука я пустил – О1О2SV. У другому рядку
транслятора послідовність речень також не еквівалентна
оригіналу. Пор.: англ. SVAdv.→SVO: та рос. VS →OSV (англ. It
fell to earth I knew not where → рос. Не знал, где она упала). У
першому рядку віршів прозорими є розбіжності англійської та
російської мов стосовно статусу прямого та зворотного порядку
слів. У другому, третьому рядках зберігаються ключові слова в
обох текстах. Пор.: I knew not where – не знал я, где; sight – взор;
fell – упала.
У третьому та четвертому рядках оригіналу та транслятора
на відміну від оригіналу увага фокусується на головному
об’єкті. У цілому топіковий референт зберігається і переклад є
адекватним. У наступних рядках (п’ятий – восьмий) референтом
у корелюючих віршованих текстах є пісня (song).
Конгруентність тут спрацьовує недостатньо. У вірші-трасляторі
появляються значні модифікації. Семантичний дизайн не
змінюється, чого не можна сказати про поверхневу структуру
зазначених рядків. Лексична та граматична еквівалентність
позначена девіацією. Д. Михаловський відступає від оригіналу.
Шостий та восьмий рядки свідчать про авторську суб’єктивну
транспозицію. (Пор.: англ. It fell to earth, I knew not where → рос.
Звук замер где-то в отдаленьи... Або: англ. For who has sight so
76
keen and strong, That it can follow the sight of song? → рос. Куда
упала песнь моя, Не мог сказать я в то мгновенье). Дев’ятий
рядок транслятора позначений наявністю антонімічного засобу
трансформації. Пор.: англ. Long, long afterward → рос. Немного
лет спустя. Гіперболізований образ часу зникає у вірші
Д. Михаловського. Девіації набирають сили у фінальній частині
тексту. Пор.: англ. in an oak I found the arrow still unbroke → рос.
Стрела нашлась, в сосне у луга. Останні рядки (9 – 12) в
оригіналі та трансляторі мають спільний рематичний характер.
Перекладач Д. Михаловський є не лише реципієнтом
оригіналу, але й творцем перекладацького шарму. Омовлення
референта думки є індивідуальним з огляду на інструментарій
вербалізації ментального образу – пісні, яка уподоблюється
стрілі і летить за призначенням до друзів.
Контрастивний аналіз свідчить про значні поверхневі
девіації у перекладацькому просторі віршів, у той час як
глибинні
структури
залишаються
конгруентними
та
консистентними. Це аксіоматичне положення екстраполюється
також і на інші вірші Т. Мура та Я. Щоглева.
Ірландський поет Томас Мур (1779–1852) написав пісню
The Bells of St. Petersburgh, відому як Those evening bells,
мелодійність та краса якої полонили поетів далеко за межами
Великої Британії. Серед шанувальників був і український поет
Яків Щоголів (1824 – 1898), який народився у містечку Охтирці
колишньої Харківської губернії (нині Сумської області). Його
переклад пісні одягнений у співучий та звучний вірш. Пор.:
ВЕЧІР
Яків Щоголів
THE BELLS OF ST. PETERSBURGH
Th. Moore
Those evening bells. Those evening
bells
How many a tale their music tells,
Of love, and home, and that sweet time,
When last I heard their soothing chime.
a
Those joyous hours are passed away
And many a heart that then was gay
Within the tomb now darkly dwells
c
c
a
77
a
b
b
Вечірній дзвін, вечірній
дзвін!
Багато дум наводе він.
Про рідний край, де я
розцвів,
І щастя знав, і де любив,
Як я прощавшись з ним
один
В останній раз там слухав
a
a
b
b
a
a
And hears no more those evening bells.
And so 'twill be when I am gone.
That tuneful peal will still ring on,
While other bards shall walk these
dells.
And sing your praise, sweet evening
bells.
а
d
d
a
a
дзвін!
Як марево, весна моя,
Пройшла; її не бачу я!
І скільки вже нема в
живих
Тоді веселих, молодих!
Вони спочили, як один;
Не чутен їм вечірній
дзвін!
Засну і я в землі сирій!
І по долині не моїй
За вітром пісні прогусти:
Там інший лірник буде
йти,
І вже не я, а стане він
Співати
там
вечірній
дзвін!
c
c
d
d
a
a
e
e
f
f
a
a
Заголовки віршів відмічені девіацією. Український варіант
"Вечір" корелює з часовими параметрами, англійський оригінал
– з топонімічною одиницею. Перекладацькі трансформації у
вірші зумовлені структурою мови транслятора, творчим шармом
поета. Відмінною рисою порівнюваних текстів є їх обсяг:
дванадцять рядків англійського та вісімнадцять – українського.
Частково це зумовлено синтетичною будовою української мови
на відміну від аналітичної англійської мови. Поверхнева
структура вірша "Вечір" зазнає різних перекладацьких
трансформацій на лексичному та граматичному рівнях. У
перших рядках віршів оригіналу та перекладу реалізується
конгруентний повтор. Синтаксичний паралелізм цих рядків
позначений лексичною еквівалентністю. В українському
варіанті спостерігається пропуск вказівного займенника. Тема
віршів є наскрізною, прозорою. Вона мелодично озвучена
алітерацією та асонансом поетичних слів. Пор.: англ. bells –
tells; time – chime; away – gay; dwells – bells; gone – on; dells –
bells; укр. дзвін – він; розцвів – любив; моя – я; живих – молодих;
один – дзвін; сирій – моїй; прогусти – йти. Фреймовий повтор є
конгруентним у порівнюваних текстах. Пор.: англ. Those
evening bells. Those evening bells. – And sing your praise, sweet
78
evening bells! – укр. Вечірній дзвін, вечірній дзвін! – Співати там
вечірній дзвін!
Архаїчна структура (how many a tale their music tells)
подається у трансляторі не гіперболізовано, із використанням
лексичної заміни (англ. a tale – укр. дума). Англійський поет
сумує за минулим (of youth, and home, and that sweet time).
Перелік дум українського перекладача позначений частковою
лексичною еквівалентністю. Пор.: укр. багато дум наводить він
Про рідний край, де я розцвів, І щастя знав, і де любив. Туга за
молодістю представлена в перших рядках англійського вірша
римою aabb (bells – tells, time – chime), в українському варіанті
aabbaa (дзвін – він, розвів – любив, один – дзвін).
Вірш Якова Щоголева аугментується в цілому на шість
рядків порівнянно з оригіналом. Глибинна рема віршів
залишається стабільною. Сумні думки поета вербалізуються у
трансляторі за допомогою архаїчних вкраплень, лексичних та
граматичних уподобань. Або: англ. those joyous hours are passed
away – укр. лірник як марево, весна моя, пройшла; ЇЇ не бачу я! А
скільки вже нема живих тоді веселих, молодих! Пор.: англ. bard,
dell, how many a heart, how many a tale. And many a heart that then
was gay within the tomb now darkly dwells – укр. лірник. Рефреном
звучить туга за красою, минулим в обох віршах. Пор.: англ. and
hears no more those evening bells – укр. Не чутен їм вечірній
дзвін!
Мелодійність останніх рядків віршів має модифіковану
представленість. Пор.: англ. ccaa (away – gay, dwells – bells) –
укр. ccddaa (моя – я, живих – молодих, один – дзвін).
У віршованому просторі поети живуть майбутнім.
Шанобливими словами оцінюють вони вічну красу музики та
мистецтва. Рематичні послання перегукуються імпліцитно з
афоризмом Life is short, art is long.
Глибинна структура вихідного твору збереглась у віршітрансляторі завдяки майстерності нашого співвітчизника поетаперекладача.
Основною метою перекладу є відтворення гармонії змісту
та форми, творів на просторах декодування. Надійною базою
79
при
цьому
служать
дискурсивний,
концептуальний,
функціонально-системний аналізи, ідентифікація конгруентності
та еквівалентності корелюючих об’єктів. Мова поетичних творів
маніфестує емоційний стан авторів, їх бачення картин світу, яке
розкривається в інтеграції усталеного та суб’єктивного
референтів думки. Комунікативне мовчання як силенціальний
компонент спілкування розглядається на вертикальних та
лінійних векторах, а це об’єктивує соціально-прагматичне
зображення як мовчання людини, так і мовчання природи (англ.
homo silence, nature silence). Персоніфіковане мовчання
(мовчання артефактів, або тиша у природі) свідчить про його
неантропологічне та метафоричне буття ‒ дистантне до
людського мовчання (людина може і говорити, і мовчати).
Поетичний дискурс позначений девіацією номінацій
мовчазних лакун. Так, серед вербалізаторів виокремлюються
стилістично марковані одиниці типу англ. watchful silence,
haughty silence, embarrassing silence, thick silence, рensive
quietness, alive silence, deep silence, solemn stillness ; укр. дзвінка
тиша, дрімуче затишшя, тихий спокій, зачарована тиша; рос.
тёмная тишь, глубокая тишина, священное безмолвие,
туманное молчание. Вербалізатори поетичного мовчання /тиші
сприяють інтерпретації аксіологічної оцінки, авторського
бачення референтів, відтворенню експресивно-емотивного
потенціалу кодованих та декодованих текстів. Пор.: англ. O soft
embalmer of the still midnight!; укр. О ти, бальзаме затишної
ночі!; рос. О, нежный целитель тихой полночи! В
українському варіанті твору вживається генералізоване
позначення концепту midnight, пропускається еквівалент
прикметника soft, у російськомовному перекладі цей компонент
зберігається. Додавання вказівного займенника ти (укр.)
емпатує звертання.
Вибір оптимального відповідника обумовлюється широким
контекстом, позицією автора, шармом його креативності та –
майстерністю перекладача. Пор.: англ. But the silence was
unbroken, аnd the stillness gave no tоken; укр. Тиша скрізь німа й
мовчанна, й ще поглибило страждання (В. Марач); рос. И ни
80
голоса,
ни
знака
–
из
таинственного
мрака
(Дм. Мережковский); Но как прежде ночь молчала, тьма душе
не отвечала (К. Бальмонт); Всё безмолвно было снова, тьма
вокруг была сурова (В. Брюсов); И немая ночь молчала, тишина
не отвечала (В. Бетака). У перекладі постають різні еквіваленти
та модифікації. К. Бальмонт вводить образ душа, який відсутній
у МО, а у В. Бетаки вживається немая ночь. Предикат вихідної
конструкції was unbroken перекладається як отвечала
(К. Бальмонт), была сурова (В. Брюсов).
Підтекстова тиша – семантична лакуна – може оживлятися
та вербально маркуватися. Пор.: англ. Presently my soul grew
stronger; hesitating thеn no longer – рос. Молча вслушавшись в
молчанье, я сказал без колебанья; англ. Some late visitor
entreating entrance at my chamber door – this it is and nothing
more. ‒ рос. Поздний гость приюта просит в полуночной
тишине – гость стучится в дверь ко мне; англ. And the smoke
rose slowly / Slowly ‒ рос. Дым струился тихо, тихо / В блеске
солнечного утра; укр. Вився дим поволі, тихо / В сяйві сонячного
ранку; англ. Air of morning / Wide through the landscape / Of his
dreams/ The lordly Niger flowed. – рос. Тихо царственный / Нигер
катился под ним / Уходя в безграничный простор. Поряд з
експлікацією компонентів мовчання має місце зворотний процес
– вилучення вербалізаторів мовчання природи, імплікація тиші у
трансляторі. Пор.: англ. Or some green hill where shadows drifted
by / Some quiet hill where mountainy man hath sown – укр. Чи
пагорби зелені, по яких / Несуться тіні, де горяни сіють.
Валідність перекладацьких пошуків об’єктивується
семантичною відповідністю, конгруентністю вихідних та
похідних різнотематичних текстів – відповідністю їх
семантичного та прагматичного буття, екстеріоризованого
засобами корелюючих мов. Обов’язковим при цьому є
збереження авторських інтенцій, факультативним – збереження
образів та поверхневих
структур.
Пор.:
паралельні
висловлювання
на
інтерлінгвальних
просторах
за
фразеологічним словником К. Т. Баранцева bad workman
quarrels with his tools – діло майстра боїться; bug in the butter –
81
ложка дьогтю в бочці меду; call a spade a spade – називати речі
своїми іменами; can the leopard change his spots? – горбатого
могила справить; care kill the cat – надмірні турботи хоч кого з
ніг звалять; Indian summer – бабине літо, золота осінь; Jack and
Jill – хлопець і дівчина; оnce swallow doesn’t make a summer –
одна ластівка не робить весни.
Кореляція об’єктивного та суб’єктивного, перекладацькі
трансформації на поетичних просторах умотивовані, таким
чином, дивергентними рисами мови оригіналу та перекладу, а
також авторським шармом і творчим двобоєм майстрів
ідіолектів.
Список літератури
1. Швачко С. О. У царині номінативних та комунікативних
одиниць / С. О. Швачко // Зб. наук. праць. – Суми : СумДУ,
2010. – 168 с.
82
Лекція 8
ЛЕКСИЧНІ ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ
Перекладний :: перекладацький
Через звукову подібність ці прикметникові пароніми
інколи плутають, хоча кожен із них має чітко окреслене
значення. Прикметник "перекладний" походить від іменника
"переклад" і стосується не роботи перекладача, а продукту,
наслідку цієї роботи ‒ перекладу, пор.: "Починаючи від
старокиївської доби, перекладна література була завжди
важливим чинником у формуванні національної свідомості
українців" (М. Бажан). Прикметник "перекладацький" необхідно
уживати тоді, коли йдеться про самого перекладача ‒ його
діяльність, погляди, методи і т. д., як ось: "Всебічні літературні
контакти, зокрема розширення перекладацької діяльності,
сприяють зближенню української та англомовних літератур"
(Г. Кочур).
Професорові :: професору?
Обидві форми правильні, оскільки іменникам чоловічого
роду другої відміни (тобто тим, що в називному відмінку
однини мають чисту основу ‒ на твердий або м’який
приголосний та на -й ‒ або закінчення -о) властиві в давальному
відмінку однини паралельні закінчення -ові, -еві, -єві та -у, -ю,
напркилад робітникові й робітнику; секретареві й секретарю;
Гордієві й Гордію; Павлові й Павлу. Форми на -ові, -еві, -єві
здавна широко побутували в нашій мові, їх зафіксував автор
першої друкованої граматики живої української мови Олексій
Павловський (ідеться про "Грамматику малороссийского
наречия", опубліковану в Санкт-Петербурзі 1818 p.). Їх
знаходимо в українських літературних джерелах:
Возьміть мої гетьманськії
Клейноди, панове,
Та однесіть москалеві,
Нехай Москва знає,
83
Що гетьмана Дорошенка
На світі немає.
(Т. Шевченко)
"А щоб допомогти в потребі, Як сусідові сусід, Щоб хоч
добре слово мовить ‒ Ні та й ні!" (І. Франко).
Одначе, тепер в українській мові ‒ під впливом російської
‒ надто широкого вжитку набули форми з відмінковими
закінченнями на -у (-ю). Їх інколи варто уникати ще й тому, що
таке саме закінчення мають часто іменники другої відміни
чоловічого роду в родовому та кличному відмінках, пор.:
"премія заводу" (можна розуміти двояко: або "завод дав премію"
або "завод її одержав"); "ні, не буду я сину (синові) коритися" і
"ні, не буду я, сину, коритися". У другому з наведених прикладів
у письмовому тексті коми служать показником кличного
відмінка, але в усному вислові можливі різнорозуміння. Форми
на -у(-ю) вживають, коли поруч є декілька іменників у
давальному відмінку, наприклад "синові Остапу", "поету
Тарасові Шевченку", "брату Павлові".
Про засилля чужих слів
Після річного перебування на чужині я поверталася додому
напередодні новоріччя 1998 р. На летовищі у Франкфурті-наМайні опинилася в рідному літаку з рідним прапором (завжди
дивують мене "патріоти", що надають перевагу чужим
авіалініям лише тому, що там вигідніше крісло чи ‒ як їм
видається ‒ смачніша страва!) і була дуже щасливою. Але
швидко мою радість затьмарило одне коротке слово ‒ "шоу", що
його я побачила в одній з українських газет. Чим гірші наші
слова "вистава", "виступ", "показ"?!
Чужі слова (головно неологізми) доречно транскрибувати,
транслітерувати чи калькувати лише у виняткових випадках. А
будь-яке слово рідної мови безпідставно заміняти незрозумілим,
немилозвучним набором букв не має права ніхто, а тим паче
журналіст, головне завдання якого полягає в тому, щоб плекати
рідне слово й не бути безнадійно глухим до нього.
84
До речі, глибоко засмутившись оцим капосним "шоу", з
надією потяглася я до "Свободи" лише для того, щоб знайти там
ось які суржикові "перлини": "... як довго вже працюєте на
науковому відтинку", "даю доривочні курси, спортовий герой, я
по-части історик, маю відповідне письмо з університету", "ви є
автором книжок-монографій", "підготова виховників, які мають
притягати нову молодь", "земська куля" та чимало іншого
словесного страхіття.
Про почуття міри у вживанні запозичених слів
У кожній мові є чимало слів, запозичених з інших мов. Це
логічно й нормально, бо жодна мова не існує ізольовано.
Одначе, у вживанні запозичених слів потрібно керуватися
почуттям міри, й тут мусимо завжди стояти на сторожі Рідного
Слова. М. Рильський слушно писав у статті "Про іноземні слова"
1963 р.: "Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але
варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче
потрібні ‒ і, це вже безумовно, у властивому їх значенні".
Ця шкідлива тенденція бездумного вживання запозичень
дуже поширена в назвах установ різних рівнів (приміром, нема в
нас уже міськрад, а є мерії, на чолі з мерами), у побутовому
мовленні тощо. Не виняток тут і преса, що покликана стояти на
сторожі Рідного Слова. "У домені науки..." ‒ читаємо в поважній
україномовній газеті США, і на уста просяться рідні слова:
"галузь", "ділянка". Слова "домена" немає в нашій мові, а є лише
"домна" зі семантикою "промислова піч виплавки чавуну з
залізної руди" (СУМ. ‒ Т. 2. ‒ С. 364), пор.: "... коли серед ночі,
глупої ночі, роззявивши пащі й зітхаючи в спразі, родять родючі
домни" (А. Любченко); "А домна полум’ям сліпила, Пекла
нестерпно гаряче" (Я. Шпорта). У словниковому запасі
української мови є й відповідні похідні слова ‒ "доменний",
"доменник".
Особливу відповідальність за чистоту рідної мови повинні
відчувати всі, причетні до писемного слова, нині, коли шквал
чужих слів завдає чималої шкоди мові. На сторінках
україномовної преси зустрічаємо чимало слів, без яких можна б
85
обійтися в українській мові або ж, принаймні, вживати їх не так
уже часто. Ось деякі з них:
"апробата" зам. "схвалення";
"аплікація" зам. "заява", "прохання";
"репрезентант" зам. "представник", "уповноважений",
"вповноважений";
"панель" зам. "секція наукової конференції";
"десалінізувати" (воду) зам. "опріснювати" (воду);
"джет" зам. "реактивний літак";
"офіс" зам. "установа";
"ейрмейл" зам. "авіапошта";
"імпакт" зам. "вплив";
"іншуренс" зам. "страхування";
"виелімінувати" зам. "вилучити";
"компетиція" зам. "змагання";
"едукаційний" зам. "виховний";
"елімінувати" зам. "виключити";
"нуклеарний" зам. "ядровий";
"децизії" зам. "ухвали";
"протектор" (у значенні "захисник", "оборонець");
"гльорифікований"
(а
чим
гірше
наше
рідне
"прославлений");
Літургія зам. "Богослуження", "Служба Божа";
"кіпер" зам. "воротар" та ін.
Про недолугі кальки
Із далекої Флориди якось пролунало наприкінці телефонної
розмови: "Як там Михайло Білинський? Пам’ятайте мене до
нього!" Цей калькований буквалізм (англ. "Remember me to
him"), незграбний, громіздкий, ще один наслідок надмірного
впливу панівної англійської мови на українську в англомовному
світі. А як гарно прозвучали б питомо українські вислови: "Будь
ласка, вітайте його від мене", "Прошу привітати його від мене",
"Прошу передати йому вітання від мене" та ін.
Кальки ‒ небезпечні: вони позбавляють мову природного
звучання. А боротися з ними ‒ необхідно, хоча дуже важко.
86
Колаборація :: співпраця
Очевидно, що у вживанні іноземних слів необхідно
керуватися глибоко вкоріненим почуттям міри. "... Стаття
описує спосіб колаборації з іншим професором", ‒ читаємо в
інформації про співпрацю двох українських літературознавців. І
дивно стає, чому автор надає перевагу слову "колаборація" над
словом рідним, своїм, ‒ "співпраця". Річ у тому, що
пізньолатинське слово collaborare (collaboratus) запозичили й
українська, й англійська мови, одначе, по-різному. Англійське
дієслово collaborate (і відповідно похідні від нього ‒ collaborator,
collaboration та ін.) означає: 1) працювати разом, зокрема в
літературі, науці, виробництві; 2) прислужувати вороговізавойовнику. В українській мові запозичене латинське слово
вживається головно в іменниковій та прикметниковій формах
(колабораціонізм,
колабораціоніст,
колабораціоністка,
колабораціоністський) у розумінні "політична співпраця з
ворогом", очевидно, з пейоративними конотаціями. Натомість у
розумінні
науковому,
виробничому
доречніші
слова
"співпраця", "співпрацювати", пор.: "Співпраця А. Малишка та
П. Майбороди подарувала чимало перлин українській пісенній
культурі" (І. Драч); "Не колабораціоністів, чужих наймитів, а
патріотів-борців виховував наш учитель" (О. Гончар).
Чи слід "пити (приймати) медицину"?
Аж ніяк не варто. Пити (приймати) треба ліки. Адже
"медицина" в українській мові ‒ це лише "сукупність наук про
хвороби, лікування їх та запобігання їм" (СУМ. ‒ Т. IV. ‒
С. 663). Одначе під впливом англійської багатозначної лексеми
"medicine", що позначає не лише науку, а й є синонімом слова
"drug", в американському територіальному варіанті української
мови обсяг лексеми "медицина" уподібнився обсягові
англійського слова "medicine". Ось ще деякі зразки зайвих
запозичень (наслідків лексичної інтерференції) з певною
фонетичною та граматичною адаптацією, що їх необхідно
принципово уникати:
87
"байсикл" зам. "ровер", "велосипед";
"вейтині-рум" зам. "зала для пасажирів";
"кейк" зам. "торт", "печиво";
"норса" зам. "медсестра";
"нексдорка" зам. "сусідка";
"пайпа" зам. "труба";
"пейнтовати" зам. "фарбувати";
"перміт" зам. "дозвіл";
"поридж" зам. "каша";
"проперті" зам. "майно", "власність";
"профіт" зам. "прибуток";
"реліф" зам. "допомога";
"рефюз" зам. "відмова";
"ропа" зам. "шнурок", "мотузок";
"сайдвок" зам. "тротуар";
"сайз" зам. "розмір";
"секенд-генд" зам. "уживаний", "ношений";
"сліперси" зам. "капці";
"сілковий" зам. "шовковий";
"скаларшип" зам. "стипендія";
"собвей" зам. "підземна залізниця", "метро";
"спелювати" зам. "писати або читати по буквах";
"стейк" зам. "шматок м’яса або риби для смаження"
"стемп" зам. "поштова марка" ;
"степей" зам. "сходи", "сходинки";
"текс" зам. "податок";
"трека" зам. "залізнична колія";
"трок" зам. "вантажівка", "вантажка";
"флор" зам. "поверх";
"френд" зам. "товариш", "друг", "приятель";
"чайнеман" зам. "китаєць";
"шуси" зам. "черевики", "взуття";
"шур" зам. "упевнений", "переконаний";
"перформанс" зам. "виступ", "урочистості", "збори".
88
"Білет" чи "квиток"?
Ці два слова розрізняються за відтінками значень та за
сполучуваністю.
Слово "білет" позначає: 1) картку з питаннями для тих, хто
складає іспит або залік: "екзаменаційний білет"; 2) цінні папери:
"білет грошово-речової лотереї".
Лексема "квиток" позначає: 1) документ, що засвідчує
належність до організації, товариства, установи: "квиток члена
республіканської партії"; 2) картку відповідної форми з
відповідним написом, що дає право користуватися чим-небудь,
входити куди-небудь: "трамвайний квиток", "квиток читача
Бібліотеки Національного медичного університету імені
О. Богомольця".
Як це "ми вибігли з цибулі"?
Хто не знає англійської мови, той ледь чи зрозуміє фразу,
що я її почула від маленької україночки, яка волею долі
народилася й живе у США. Насправді дівчинка послівно
переклала англійський вислів "We ran out of onions". Вона
повинна була сказати: "Нам вийшла цибуля", "У нас закінчився
(-лися) запас (-и) цибулі", але такі буквальні переклади, що дуже
засмічують мову, часто трапляються не лише в побутовому
мовленні українського населення в англомовному світі, а й в
Україні. Щоправда, тут вони переважно бувають буквальними
перекладами з російської мови. Через пресу та інші канали вони
проникають і в мовлення української еміграції. Ось декілька
зразків:
"існуючий закон" (рос. "существующий закон")
зам. "чинний закон";
"падати в ціні" (рос. "падать в цене")
зам. "спадати з ціни", "падати на ціні", "втрачати
на ціні", "знизилася ціна", "упала ціна";
"товариш по професії" (рос. "товарищ по профессии")
зам. "товариш за професією";
"підтримувати переписку з ким" (рос. "поддерживать
переписку с кем")
89
зам. "листуватися з ким";
"аероплан піднявся" (рос. "аэроплан поднялся")
зам. "літак злетів (знявся вгору)";
"дозвіл на вхід" (рос. "разрешение на вход")
зам. "дозвіл увійти";
"користуватися успіхом" (рос. "пользоваться успехом")
зам. "мати успіх", "втішатися успіхом";
"бажання співпадають" (рос. "желания совпадают")
зам. "бажання збігаються";
"зробити заключення" (рос. "сделать заключение")
зам. "подати (зробити) свій висновок";
"в якості кого" (рос. "в качестве кого?")
зам. "як";
"програму треба впроваджувати в новій якості"
зам. "програму треба впроваджувати по-новому".
Ринкова економіка: просуватися чи прямувати до неї?
По радіо часто чуємо, в газетах читаємо, що "Україна
просувається до ринкової економіки". Але чи правильна ця
фраза, чи доречне в ній дієслово "просуватися"? Адже в цьому
випадку "просуватися" ‒ буквальне відтворення російського
"продвигаться", а в словниковиму складі української мови є своє
власне слово "прямувати", значно доречніше в обговорюваній
конструкції, оскільки одне з його значень ‒ "прагнути досягти
чого-небудь, наближатися до чогось, робити певні зусилля,
кроки в цьому напрямі" ("СУМ. ‒ Т. VIII. ‒ С. 370).
Чи доречно "брати (взяти) себе в руки (до рук)"?
Загалом, завжди доречно (хоча інколи неймовірно важко)
керувати своїми почуттями, настроєм, відновлювати душевну
рівновагу, одначе висловлюватися з цього приводу необхідно
інакше. По-українському можна брати (взяти) до рук (у руки)
щось або когось, лише не себе, як ось: "По смерті її Ївга узяла
усе господарство в свої руки " (Г. Квітка-Основ’яненко). Замість
незграбного калькованого вислову (пор.: рос. "взять себя в
руки") в українській мові доречно вживати вислови
90
"опановувати, опанувати себе (рідко ‒ собою)", "запанувати над
собою", пор.: "Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що
відразу не опанувала себе" (С. Журахович); "Професор не знав,
чи піддатися своєму гнівові чи запанувати над собою і обернути
все в жарт" (А. Кримський).
Переписка :: листування
Іноді розглядають ці два слова як синоніми, але насправді
це зовсім різні слова з різним значенням. Слова переписування,
переписка означають не обмін листами, не кореспонденцію, а
процес копіювання з уже написаного, виготовлення рукописної
копії з якогось тексту, пор.: "Глузлива доля підсунула
переписування в канцелярії якихось сухих, нікому не потрібних
паперів" (М. Коцюбинський); "Ви самі гаразд знаєте, яке нудне
діло та переписка, та ще коли її робити самому авторові" (Панас
Мирний); "Бач, списки треба сьогодні переписати, бо ж на
завтра у Щербанівку думає Давид" (А. Головко).
Писання ж листів та одержування на них відповідей
зветься по-українському "листування", а відповідне дієслово
звучить "листуватися", пор.: "Між нами листування" (І. НечуйЛевицький); "Федір Голубенко всю війну листувався з
Валентиною, підтримував її у біді" (М. Руденко). Вживають
українці також запозичене з латинської мови слово
"кореспонденція".
"В Україні" чи "на Україні"?
Донедавна друга з названих форм уживалася значно
частіше. З погляду граматики та семантики і перша, і друга
форми доречні, бо обидва прийменники ("на" і "в") уживаються
з іменником у місцевому відмінку для позначення просторового
відношення. Одначе ще І. Огієнко ‒ надзвичайний знавець
глибинних пластів української мови ‒ слушно зазначав, що
вислів "на Україні" натякає на провінційне становище країни:
адже кажемо "у Польщі", "у Росії", але "на Малайських
островах", "на Кавказі". У творах Т. Шевченка зустрічаємо
обидві форми, пор.: "Як умру, то поховайте Мене на могилі
91
Серед степу широкого На Вкраїні милій"; "Було добре колись
жити На тій Україні" і, з іншого боку, "Недавно, недавно у нас в
Україні Старий Котляревський отак щебетав"; "Було колись ‒ в
Україні ревіли гармати". З часу проголошення Незалежності
нашої Держави вислів "в Україні" набув дуже широкого вжитку
в мовленні дипломатичних кіл, у пресі. Його треба широко
впроваджувати в усне побутове мовлення, щоб повсякчас і
лінгвістично стверджувати нашу Державність. Цікаво, до речі,
нагадати, що після проголошення Незалежності України
англомовна преса (першою зробила це британська газета "The
Independent") вживає слово "Ukraine" без означеного артикля
the. У компетентному покажчику з англійської стилістики "The
Times guide to English style and usage" (Ed. by S. Jenkins. London:
Times books, 1992) читаємо пояснення: "Ukraine, not the
Ukraine".
Особа :: особистість
Обидва ці слова мають свою власну семантику. Лексема
"особа" позначає окрему особу, індивід, пор.: "Він сам, своєю
власною кругленькою особою, стояв, зігнувшись над
пательнею" (М. Коцюбинський). Інколи, коли мовиться про
багатьох людей, слово "особа" в множині ("особи") замінює
множину інших слів, зокрема слова "чоловік", "людей", пор.:
"На нараду прийшло багато осіб" (з живого мовлення).
Лексема "особистість" означає індивідуальність людини,
сукупність її духовних і фізичних властивостей, конкретну
людину з погляду її культури, особливостей характеру,
поведінки, як ось: "... відрізнявся він від других тим, що в грі
його особистість українця виявилась не простакуватою, млявою,
а повною внутрішнього життя і значення" (І. Франко); "Безліччю
граней повертається людина Кочурових перекладів (у певному
сенсі і через особистість самого Кочура!) до читача, ‒ і це те
велике й неперехідне, що зробив Григорій Порфирович Кочур
для окремої української Особистості" (І. Дзюба).
На шпальтах газет і в засобах масової інформації останнім
часом часто можна натрапити на такі речення: "У політиці
92
з’являються нові обличчя". Очевидно, доречніше було б
вживати в такому значенні лексему "особистість", бо слово
"обличчя", що є калькою російської лексеми "лица" з ширшою,
ніж її український відповідник, семантикою, тут ‒ недоречне.
Природа України: Байрак :: гай :: діброва :: левада
Славиться в піснях та віршах пишне українське
різнотрав’я, що покриває байраки, гаї, діброви, левади. Та чи
завжди усвідомлюємо семантичні відмінності між цими
словами? То ж синами отчої Землі та її Мови-пісні вслухаймосьвдумаймось у ці слова.
Байрак ... Мабуть, у більшості українців це слово
асоціюється з Шевченковими рядками:
За байраком байрак,
А там степ та могила.
Із могили козак
Встає сивий, похилий.
Встає сам уночі,
Іде в степ, а йдучи
Співа, сумно співає.
"Байрак", -у, чол. ‒ це ліс у яру, або яр, порослий лісом,
чагарником, пор.: "Уже перед самим заходом сонця чоловік
завів коні у глибокий байрак" (М. Стельмах); "Мало було тих,
що не схотіли заміняти свої степові рипливі мажари за білі хатки
над степовими байраками" (Л. Мосендз).
У народних піснях цей іменник, часто персоніфікований,
зустрічаємо у кличному відмінку, як ось: "Ой, не шуми, луже,
зелений байраче, Не плач, не журися, молодий козаче" (із
записів П. Чубинського).
"Гай" -ю, чол. ‒ це невеликий, переважно листяний ліс. Гаї
властиві нашій природі, без них немислима наша поезія, зокрема
найніжніша лірика, згадаймо О. Олеся:
Люблю її, зову своєю,
Як пташку, жалую її,
В полях, в гаях гуляю з нею,
Співаю їй пісні свої.
93
Або ж (знову О. Олесь):
Коли хочеш знати, серденько,
Як тебе люблю, ‒
Єсть тут гай один близенько, ‒
Там щебече соловейко
Про любов мою.
"Гай" ‒ це також знаменита "Журба" Л. Глібова:
Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
Це П. Тичина:
Гаї шумлять ‒ Я слухаю.
Хмарки біжать ‒
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого Душі моїй
Так весело.
Або ж ‒ також П. Тичина:
Ви знаєте, як сплять старі гаї ‒
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї ...
"Я твій" ‒ десь чують дідугани.
А солов’ї ...
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
"Діброва", -и, жін. ‒ листяний ліс на родючих ґрунтах, у
якому переважає дуб, пор.:
А доня взаперті сидить
В своєму сумному покої,
І дивиться, як над горою
Червоний місяць, аж горить,
З-за хмари тихо виступає.
І ніби гори оживають.
Дуби з діброви, мов дива,
У поле тихо одхожають ... (Т. Шевченко).
94
Поруч із формою "діброва" в поезії вживається форма
"дуброва", згадаймо, хоча б, українську народну пісню
баладного жанру "Гомін, гомін по дуброві". До речі, ще 1835 р.
цю пісню переклав англійською мовою британський
письменник та перекладач Дж. Борроу. Того ж року він
опублікував цю баладу у власній перекладній збірці "The
Talisman", що вийшла друком у Петербурзі, де Дж. Борроу на
той час працював над перекладом Біблії маньчжурською мовою
для Британського біблійного товариства.
"Левада", -и, жін. (запозичення з грецької мови ‒ lіbadion) ‒
присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим
садом або іншими деревами, пор.: "По обидва береги Раставиці
через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, не
огороджені тинами" (І. Нечуй-Левицький). Про "затишок рідних
левад, Де вітер ніжну лозу колихав", зворушливо писав Г. Кочур
у вірші "Вони, що захват і роздум свій..." (збірка "Читинський
зошит").
Список літератури
1. Зорівчак Р. Боліти болем слова нашого ... / Р. Зорівчак. –
Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка. –
2005. – 294 с.
95
Лекція 9
КОНГРУЕНТНІСТЬ ТА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ :
ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ АСПЕКТИ
The theory of congruence and equivalence applied to
nominative units can be expanded to communicative ones. This
theory is based on the assumption that linguistic constructions can be
characterized by clusters of pragmatic, semantic and syntactic
properties. Different constructions, it appears, exhibit various
degrees of correspondence. This kind of correspondence can be
referred to as matching, and it extends over a continuum from full
matching, via partial matching, to no matching at all. A higher
degree of matching of syntactic, semantic and pragmatic properties
reflects the higher degree of overall equivalence in terms of
translation. Lexical and syntactic properties may vary from source
language (SL) to target language (TL).
Cf. Birds of a feather flock together. – (укр.) Рибалка рибалку
бачить здалеку.
to kill two birds with one stone – (укр.) За двома зайцями.
Semantic and pragmatic identity of these communicative units
may not befriend the syntactic and lexical identity, though they may
go together.
Cf. He who doesn’t work neither shall eat. – (укр.) Хто не
працює, той не їсть.
He laughs best who laughs last. – (укр.) Сміється той, хто
сміється останній.
Thus, the proverb Fine feathers make fine birds may be
rendered by different syntactical structure: (укр.) Одяг красить
людину.
Different images (Eng.) feathers – birds; (укр.) одяг – людина
are used in proverbs. But these divergences are not detrimental for
semantics, for sense is prior here.
Complete matching is to be observed when the same, lexical,
syntactic and pragmatic parameters come into being which is quite
vivid in the text, not beyond the verbal situation. Cf. Add fuel to the
fire (flame). – (укр.) Підливати масло у полум’я.
96
Add wings to. – (укр.) Надихати.
Against the hair. – (укр.) Проти шерсті.
All cats are grey in the night. – (укр.) Вночі усі коти сірі [1].
Partial matching is rooted in the semantic identity while other
parameters vary.
Anything for a quiet life – (укр.) Чим би дитя не бавилося,
аби не плакало.
Feel the draught. – (укр.) Бути в скрутному становищі.
Fetch one’s salt. – (укр.) Заробляти на шматок хліба.
Matching works on different parameters – semantic, syntactic,
pragmatic – with different languages.
Thus, we assume that constructions and communicative units
with semantic identity may be different or similar in their surface
aspect, i.e. explicitly [2].
A high degree of matching (syntactic, semantic and pragmatic)
is caused by the fact that the most prototypical, equivalent senses are
inherent in the TL. Care should be taken with linguistic jokes, say of
the following zeugmatic type:
They covered themselves with dust and glory.
He could permit himself a red tie and some private opinions.
He would get out of bed and humour.
Maxims conundrums work with any language but their
translation is a great nuisance, especially when these texts are
marked with idiosyncrasy [1, с. 35]. In linguistic curiosity shop
dominant are cases of play on words, zeugma and oxymoron, which
should be rendered by special linguistic means of TL and handled
with special care.
The business of the US is business (Coolidge). – (укр.)
Головний бізнес у США – це бізнес.
Here the play on words is relevant to the international nature of
the word "business". Such words are not always translator’s "true
friends", some of them are "false friends".
Curiosity cases are not chaotic. There are certain principles,
factors which work. Homonyms generate troubles for translators.
These units are different with different languages (especially
97
unpredictable they are in linguistic jokes). Here searches are made in
the daylight with candles to render a similar effect in the TL.
Cf. -Waiter? – Yes, sir.
-What’s this? – It’s bean soup, sir.
- Never mind what it has been. I want to know what it is now.
Thus, a translator should be first of all a philologist. Dealing
with set expressions a translator should resort either to equivalents or
analogies [2]. Equivalents in TL may be (a) absolute and (b) close.
Cf. (a) a lost sheep – (укр.) ”пропала вівця”; the fair sex –
(укр.) “гарна половина”; Alladin’s lamp – (укр.) “лампа
Алладіна”;
(b) baker’s dozen – (укр.) “чортова дюжина”; love is
another love (укр.) “любов породжує любов”; one fool makes
many – (укр.) “дурість заразна”.
An overwhelming majority of English idioms have similar
corresponding phraseological units (PhU) in Ukrainian, so called
idiomatic analogies. As a rule these PhU are very close in their
meaning, and metaphoric to that. Cf.: to have the ready tongue –
(укр.) "за словом у кишеню не полізе"; like mistress, like maid –
(укр.) "яблуко від яблуні недалеко падає", etc. Approximate
analogies are partially similar to the SL idioms, though not less
picturesque or expressive. Cf.: to lose one’s breath – (укр.)
"кидатися словами у повітря"; no bees, no honey – (укр.) "під
лежачий камінь вода не тече".
Descriptive translation consists in the shift of SL into TL; the
structures of the units differ, while the meaning of them remains. Cf.:
wind in the head – (укр.) "зазнайство"; mad as a hatter – (укр.)
"божевільний".
Tentative conclusions are as follows:
1) the linguistic forms of SL have more or less prototypical
equivalents in a TL;
2) the prototypical effects vary over a considerable range of
units in a TL;
3) non-prototypical effects come into being due to languages
divergencies and gaps of linguistic competence; 4) a smaller degree
98
of similarity (looser pattern matching) is expected to be present in
typologically distant languages.
Some people take reality as it is, others try to exaggerate its
advantages or hyperbolize its drawbacks. It is he who uses humour to
emphasize the unattractive and sometimes even ugly sides of life. So
it is very important to keep humour alive while translating a text into
another language. There are some reasons to state that humour is
highly charged for artistic and aesthetic forms of the original text and
belongs to the elements of the prime importance. Humour (a means
of creating subjective modality) is a form of the author’s appraisal
opinion. Practically in modern English and American prose humour
is expanded to a particular way of world perception. Thus, this
phenomenon is of great significance provided a translator tries to
gain an adequate translation.
Humour is the usage of language units in contrastive environment
in which they acquire figurative meaning. It gives a ground for an
addressee to get the implicit information (in our case – humour). It is the
context that serves a humour marker. These factors objectivize the
definition of humour: humour is the actualization of words in an
ambiguous context to express something, opposite to their initial
meanings with the purpose to achieve a funny, amusing effect.
Nothing is serious except passion. The Intellect is not a serious
thing, and never has been. It is an instrument on which one plays, that is
all. The only serious form of intellect I know is the British intellect; the
illiterares play the drum (Wilde).
Thus by humour we understand something which arouses
amusement, laughter (the capacity of recognizing, reacting and
expressing something which is amusing, funny). Humour brings a deep
and mutual understanding. Humour is the form of paradox, which is
good, great and unexpected at the same time.
You will never write a good book until you have some bad ones
[Shaw, 140].
The only thing to do with good advice is to pass it on [Wilde, 99].
Humour presupposes a highly developed intellect and can only
exist within the framework of specific sociolinguistic conditions. The
most important property of it is a love of the mother tongue, aesthetic
99
pleasure derived from its use [Pocheptsov 1981:11]. The problem of
translation of humour has been paid little attention to until now. It is
great and significant. The loss of humour in translation can lead to the
loss of information, of the author’s styles, make his work of literature in
a target language uninteresting and faked.
It is common knowledge that there exits situational and linguistic
humour. Situational humour is usually realized in some sentences within
the context that rarely exceeds a paragraph. Situational humour often
appears to be grounded on the discrepance of an outward characteristic
of an object and the nature of that object.
– There is a man outside with a wooden leg, Mr. Swith.
– What’s the name of his other leg [Pocheptsov, 286].
– “Yes, she’s married to a real estate agent and a good honest
fellow, too.”
– “My gracious, Bigamy?” [Pocheptsov, 285].
Situational humour is recognized immediately. With the
situational humour the contrast between meanings played upon is quite
vivid. With associative humour the figurative meaning is realized
gradually in a board context (in some paragraphs, story). If situational
humour serves to create vivid details, sketches, associateive humour is
very significant in the target language text. The loss of it can violate
coherence and the main message of OT.
While rendering the stylistic effect a translator follows the
principle of creativeness, analogy to provoke the adequate reaction on
the part of a reader. With great efforts a translator gains his aim,
resorting to different language means. A translator isn’t expected to
preserve a stylistic device, but he is supposed to reproduce its function
in the target text. A translator should try to keep the effect of the stylistic
device on a reader primarily. Thus, one can hardly transform a stylistic
device from a source language into a target language, but humour effect
is always welcome.
The diversity of languages, their structures and systems
presuppose the variety of translation. Transformations (both lexical and
grammatical) are at work to convert units of a source language into
target language units. Transformations work with humour too. Humour
is being rendered at the deep structure level for the surface structure
100
adequacy may fail here due to social and linguistic divergency of
correlated languages.
When a woman marries again it is because she detested her first
husband. When a man marries it is because he adored his first wife.
Women try their luck, men risk theirs [Wilde, 293].
As an aesthetic-thinking category humour is subtle, evasive and
extremely difficult to describe. Humour has some fundamental
principles worth mentioning. It works within the framework of specific
socio-linguistic conditions. Selective nature of humour is observed in
both authorized and unauthorized humorous texts. Comprehension of
humour depends not only on the quality of the jokes, their witticism but
also on the quality of the recipient, his sense of humour. Authorized
humour is based mostly on play of thoughts, concepts and previous
experience.
Man weeps to think that he will die soon. Woman that she was
born so long ago (Mencken).
Censure is the tax a man pays to the public for being eminent
(Swift).
Duty is what one expects from others (Wilde).
In unauthorized humorous text more preferable is the play on
words, situations. These texts are of diverse nature – statements,
narration (a) and dialogues (b):
a) The weather forecaster hadn’t been right in three months, and
his resignation caused little surprise. His alibi, however, pleased the
city council. "I can’t stand this town any longer," read his note. "The
climate doesn’t agree with me " (Pocheptsov).
b) Teacher – "When was Rome built?"
Percy – "At night".
Teacher – "Who told you that?"
Percy – "You did. You said Rome wasn’t built in a day"
(Pocheptsov).
What matters much is the descriptive translation of an original
text. A lexical unit of a source text may be exchanged by a word / word
combination in TT. Humour is hidden; it lies deep in a language
structure. That is why equivalent translation doesn’t always work
humour-like. It may go alongside with descriptive one, as a team.
101
The best cure for insomnia is to get a lot of sleep (Fields).
Кращі ліки від безсоння – спати досхочу.
California is a fine place to live – if you happen to be orange.
Каліфорнія – це гарне місце для життя, якщо ви – помаранч.
Here the translation is adequate, because 1) insomnia is a wellknown disease; 2) California is widely popular around the world. There
is no need in explaining them. Thus humour should be rendered in
translation adequately.
The translator’s activities extend far beyond translation itself.
Translator’s task is not only to convey the meaning, the thoughts of the
author but also to keep intact the laws of both languages. The process of
rendering consists in creating linguo-cultural equality of ST and TT.
The translation is bilateral i.e. interlingual and intercultural. The aim of
any rendering is to reach adequacy. To make a text suitable in terms of
the target language is to preserve peculiarities of the author’s style and
literature genre into that.
The research of linguistic mechanism of humour enables the
analyst to discover many relevant features of language structure and
meaning overlooked in some researches and to give a new assessment to
linguistic d.
Чи Ви задумувались, друзі, над красою, чарівливістю
української народної казки – однієї із найцікавіших,
найсвоєрідніших казок у світі? Вчитайтесь в українські казки – і
незмірно збагатите своє мовлення чудовими, дотепними
висловами, словесними образами, сміховинками, зрозумієте
глибинну ментальність рідного народу. Полиньмо ж у цей
чарівний світ! (Р. Зорівчак)
Folklore reveals wisdom, traditions, history, humour, sadness
from long ago to the present. Like water and air, fairy-tales help us to
sense the freshness of the morning time and the sky. They fire our
imagination, carry us away, giving reality to our utmost bluedreams.
While working at the fairy tales student get to know the bygone
history, come to see the soal of people, their intention, mode of life,
on the one hand, and master English on the other hand. The students
make sure that eternal categories of Good and Evil, Wisdom and
Ignorance, Courage and Strength are at work in the fairy-tales. Belief
102
in Victory and happy days to come permeates these stories, develops
and moves the plot. Good finally triumphs, Virtue is rewarded, Evils
are punished. The in-depth analysis of the fairy-tales convince
students that theses texts possess the categories of information,
completeness, linear representation, integrity, reoccurrence,
implication and discretion. The distinctive feature of fairy-tales is
that of imaginary invention. Their time (a) and place indicators (b)
are unreal.
Cf. a) Once upon a time, in the days gone by there was once
upon a time, long ago, a dunnamany years ago, many a night after,
once morning;
b) lived in the sea, lived in the forest, lived in the North
country, from far and near, there, at the World’s end, miles from
anywhere, from halfway round the world.
The names of characters go back to common nouns of different
semantic volume:
a) the names of birds, animals, living beings – Black Bull,
Goldfrish, Mouse, Sheep, Owl;
b) the name of temporal unite – Night, Day, Spring, Summer,
Autumn, Winter, October, November, Friday;
c) nominations of manner of life – Mr. Peck, Mrs. Peck, Dane
Dreary, Lady Littlecare, Mr. Shilling, Mr. Cupboardosity;
d) nonce units – Mr. Leo Pard. Mrs. Fairy Heels-o-Lead,
Mrs. Fairy Flea-Foot, Mr. So-and-so, Mr.Certainpersonic.
The characters may be identified by their social position. Cf.:
There lived a kind woman, there lived somewhere a man, there
was once a very rich gentleman, there was once upon a time long
ago, a beautiful lady, there once dwelt an aged peasant.
Mysterious creatures excite, captivate, children and adult alike.
Under the magic spell of the fairy tales the students make a
fascinating journey into the never-never country, where they gat
information, both important and enjoyable. The great dread of
animals people once had is marvelously revealed in fabled beings
which until now keep the decorative and imaginary power. The fable
beings were incredibly invented by blending a bird and a horse
(Pegasus), a dog and a snake (Cerberus), a man and a beast
103
(Centaur), a horse and a goat (Unicorn), a bird and a woman (Siren),
a fish and a woman (Mermaid), a woman and a lion (Sphinx).
Some fairy characters have gained a great popularity. Among
them immortal adventures of Alice are known all over the world.
Peter Pan has gone into the proverb as the boy who would not grow
up. Slavonic Baba Yaga is a dreaded ogress, magician who lives in a
small hut perched on four chicken legs. This frightfully old woman
captures and cooks children in a pot. She flies through the air in a
large mortar steered with a pestle. She isn’t on friendly terms with
Koshchey the Deathless, a very rich, wicked old man who knows the
secret of eternal life. Ivanushka the Simpleton seems lazy and foolish
but, in fact, intelligent, resourceful and energetic. The Hero (Indian
tales character) protects woman, children from harm, steps between
men and nature. The Hero is a opposed by negative characters the
Trickster and the Trickster-Hero, embodying greediness, disorder
and chaos.
While on the read of the fairy-tales students pay their utmost
attention not only to the development of the plot but also to the
luxury and beauty of the language. The beauty of language is
apparent in the magic string of epithets and metaphors (a),
hyperboles (b) and understatements (c).
Cf.: a) glassy hills, wood mantling slopes, a goodlier man,
times rolled on, weeks grew into moths, and months into years, years
passed away like smoke, and many a sad yearning glance did she cast
towards the sea;
b) miles from anywhere, the sea was made of storybooks, to
surpass the sun, to marry the moon, dunnamuch talk, his head
piercing the clouds, a basketful of children;
c) he was the tiniest wee specimen of humanity imaginable. His
coat was made of birch leaves and he wore upon his head a helmet
which consisted of gorse flower while his feet were encased in
pumps made of beetle’s wings.
Folklore is wedded to beauty since the times immorial. To our
greatest regret folklore has ceased to be an everyday force.
Nowadays people do miss the light the folklore shed on human ideas,
optimistic vision and enduring hope.
104
The in-depth analysis of the fairy-tales proves that these texts
possess the categories of information, completeness, linear
representation, integrity, reoccurrence, implication and discretion.
The distinctive feature of fairy-tales is that of imaginary invention.
Mysterious creatures excite, captivate both children and adult.
Under the magic spell of the fairy-tales the students make a
fascinating journey into the never-never country, where they get
information both important and enjoyable.
Speak on:
- introduction parts of the correlated texts;
- extension, narrowing, modulated procedures (in terms of
translation);
- the structural design of words in the Ukrainian and
English texts;
- repetition involved;
- common and distinctive features of the texts under
analysis
Make a translation analysis of the correlated texts:
ЗОЛОТЕ ЯЄЧКО
THE GOLDEN EGG
Жили собі дід та
Once upon a time lived an old man
баба. Була у них курочка and an old woman and they had a
ряба. Знесла одного разу speckled hen.
курочка яєчко, та не
One day the hen laid an egg, and it
просте – золоте.
was no ordinary egg but one of gold
Дід бив, бив – не and treat to behold.
розбив.
The old man tried to crack it and
Баба била, била – не could not.
розбила.
The old woman tried to crack it and
Мишенятко
бігло, could not either.
хвостиком махнуло –
Then a little mouse ran up and
яєчко впало та й brushed it with its tail, and the egg fell
розбилось.
to the floor and broke into little pieces.
Дід плаче, баба плаче,
The old man cried, the old woman
а курочка кудкудаче:
cried and the speckled hen said:
- Не плач, дідусю. Не
“Cluck-cluck-cluck! Do not cry, old
105
плач, бабусю. Я знесу
вам ще яєчко. Не золоте,
а просте. Буду нестись
кожного ранку – гарно
буде до сніданку.
man, do not cry, old woman! I’ll lay you
another egg, not one of gold and treat
to behold, but a simple one, like all hens
lay, that you can eat this every day.”
And she did.
106
Лекція 10
САГА ПРО ПЕРЕКЛАДАЧІВ
Translation is a human activity known since ancient times and
an interpreter or a translator is among the oldest professions dating
back to the biblical era and earlier. We know about translation as
much or as little as our ancestors. By tradition it has been outside the
mainstream of linguistic science and philosophy. But it would be
wrong to say that research of translation was scarce or the results
were futile. There are still vast black areas in translation theory and
practice to be addressed by linguists, interpreters and translators.
They say: Translation is an art, interpreting is a craft.
Craftsmanship is of an old make.
In the armies of Alexander the Great and King Darius of Persia
interpreters were distinguished by badges with the logo of a parrot.
In the 4th century B.C., almost 2400 years ago, translation was a
profession rather than just an occupation or a hobby. But it happened
so that until the late nineteen fifties translation had not been much in
the focus of scholar's attention. There work some reasons:
The abundance of an easily available and relatively cheap
workforce to do the job at an acceptable low quality level.
Relatively low quality of translation was generally satisfactory
for the existing market. Until the introduction of computers and
market globalisation the flows of multilingual information in the
world had been rather fragmented. Finally, translation is one of the
most complex problems that the human intellect may face.
Everybody is aware that he hesitates a great number of times
when facing the necessity of choice (choosing profession, fiancé,
working place, residence, friends etc.). The opulence of existing
opportunities for young resolute people makes the choice of future
profession, on the one hand, easier because everyone can find
something to his taste, but, on the other hand , far more difficult due
to excess of possible answer for the question ''What am I going to
be?" Nowadays there exists a number of professions considered as
popular and fashionable (lawyer, economist, advertising agent, etc.);
the profession of an interpreter is among them.
107
It's well known that translation or interpretation is a specific
kind of human activity, which consists in providing the interlocutors,
speaking different languages, with mutual understanding. The work
of an interpreter is very interesting and unpredictable. You can never
know what the forthcoming moment will bring and what surprises it
may contain. Such surprises are everywhere, where interpretation
reigns. Communication is always new, fresh, mostly made on the go.
One should point out that the work of an interpreter is linked
with hard and strenuous work, concentration, great efforts, a
continuous mastering or foreign languages, constant creativity, and
permanent training of memory. Though the job is rather strenuous, it
is profitable as well. To the advantages one may refer meeting
interesting people from different countries, gaining experience and
the like.
What should an interpreter be like? An interpreter is a person
who must always be on the alert. He must have good manners and a
ready tongue. Besides, clothes make a man. It is necessary to look
smart, otherwise there may be less mutual understanding (especially
at some official meetings or conferences). In short, an interpreter
should be up to the mark. There exist opinions that an interpreter is a
gobetweener or even some kind of a machine that has to provide
proper communication between two or more people of different
language communities. Without an interpreter the speech act would
not take place and the desirable effect wouldn't be achieved. He is the
main link of the chain, although many people underestimate it. It is
typical of an interpreter to be involved in a conversation adding some
information only in cases when the meeting is regarded as personal
and unofficial. It is unthinkable to get oneself involved in a
conversation between the leaders of the states.
To become a really good interpreter requires much practice,
willingness to achieve some goal and last, but not the least, love of
foreign languages and cultures.
Translation is closely interwoven with sociolinguistics,
contrastive linguistics, with concepts of thinking and cognitive
aspects. It is an interlinguistic communication which presupposes
both language and culture encoding and decoding. Communicative
108
intention is realized due to the actualization of major linguistic
functions – denotative or referential, expressive, emotional, fatic and
poetic. Semantic equivalence makes translation work, for contents
are prior to the forms, meaning comes to the forefront. One cannot be
an interpreter without a certain baggage or luggage of things in terms
of philology and translation. It is easier said than done. What matters
here is the preparatory work in process of would be specialists
training. It is common knowledge that translators are to develop a
wide spectrum of skills in reading, writing, listening, speaking,
recalling, fluency, grasping intentions, comprehending situations.
Preparatory translation work resembles the hidden in the ocean part
of an iceberg which implies the upper part – original and target texts.
New forms in the training process are greatly expected nowadays to
reach the quality in the matter.
The major strategies of an interpreter are bifunctional: to
comprehend what has been said and to render it in another language.
The realization of the illocutionary goal demands much effort on the
part of an interpreter. Diverse vectors of his speech activities, vital
problems of oral translation, etiquette, social niceties confront an
interpreter in his polifunctionality.
Needs, intentions of a medium are interwoven to serve
promotion and maintenance of harmony between people speaking
different languages. The crucial task on the part of an interpreter is to
meet the requirements of the listeners, to identify the message
delivered first in a foreign language (original) and then in a target
language. To identify means to grasp the unity of the biological and
the social, the individual and the common, the world-wide and the
ethnospecific. To bring the information to listeners an interpreter is
to keep close his intentions and strategies.
It goes without saying that an interpreter's attention is to be
focused upon the original text, the situation involved, and social
grounds into that. Readjustment of an interpreter swings from stages
of text decoding to encoding translation. As to the components of
speech model they are various: speaker, interpreter, listener,
intention, situation and metacommunication – channel, code, tactics,
strategies To the forefront of the interpreter's career come
109
qualifications and qualities which go together to promote a great
purpose. The obvious things with an interpreter are knowledge of
languages and social thesaurus.
It’s common knowledge that an interpreter is supposed to have
a good university education or its equivalent, and extensive
knowledge of technical terms to deal with fantastic spectre of
subjects ranging from atomic energy, legal issues, demographic
problems, the rights of man to the tonnage measurement or lighting
of coats. An interpreter is to obtain in a quick mental grasp what is
being said to render it quickly into another language. Bashfulness or
stage fright won't do either. He should do his work with discretion,
great presence of mind and psychological understanding. His work is
crowned with success in case when he lets discussion go, unobscure
on his part. This is his point of honour. To communicate well for an
interpreter means to transmit the message in a way that will be
received and understood properly by audience. This skill is widely
sought after. One should always think of the ways what and how to
say it. There are some profitips which surely make an interpreter's
job go easier. An interpreter is advised to use examples, figures,
stories of humour in a good taste. The "flavour" of an interpreting
style maybe spoiled by too many details.
Onе should make his audience comfortable with short words
and sentences. Figures and proper names should be pronounced
correctly and confidently. Report and rapport should go together for
not only information but also the way it is presented matters much in
speech activity. It is crucial that a medium is to follow the audience's
reaction to his speech and make readjustments go.
Proper presentation has always been rewarding as a genuine
effort of thoughtful, careful and intensive work of an interpreter. His
craftsmanship is transformed into arts in the workshop of
interdisciplinary training in terms of cognitive quest in pedagogical
and psychological insights, translation and literary studies,
innovative culture-oriented paradigm of learning languages.
Interpreters aren't born, they are trained. Special syllabusses,
methodological approaches facilitate interpreters' training.
Assignments are aimed at further development of interpreting skills,
110
enhancing erudition through exercises, texts for translation, talks on
relevant topics, comments on aspects of intercultural communication,
practical tips and the like. The high quality of translation derives
much from the deep background knowledge of trainees, their
efficiency in the interlinguistic and intercultural thesaurus. Much
should be done here by contrastive analysis of original and target
texts, by constant search of differences and similarities in linguocultural systems. Efficiently goes the process while dealing both with
aspect (A) and text categories (B). Quick solutions of challenges are
naturally acquired and developed through the relevant paradigm of
exercises:
(A) - match the folklore names with their English equivalents;
- say it in English (words and phrases);
- pick out words relevant to the topic;
- suggest suitable versions for cultural phenomena;
- match the units in A and В columns;
- enlarge the list of synonyms;
- give antonyms to the words, phrases;
- pick out he words of address;
- pick out expressions, words of politeness;
- commit to memory paradigms of certain language units;
- pick out seemingly international units, comment on their
meaning;
- identify cases of transcription, transliteration,
generalisation, concretization in the original and target
communicative units;
- comment on the way the international units are translated;
- trace losses and increments in sentences (original and
target);
- identify the denotational, situational, descriptive and
communicative equivalents in the given sentences;
- pick out cases of complete, partial equivalents and
translation loans.
A translator is to exercise his craftsmanship through developing
skills of text comprehension, of overcoming linguistic shock and
attention span. Dealing with texts as the highest communicative units
111
translators should keep in mind major categories of textuality and
intertextuality.
Prerogatives belong to the text assignments of the type:
(B) listen to the text (small in form) and pick up some dominant
words;
- make a summary of the text;
- put questions on the text;
- answer the questions on the text;
- make consecutive, spontaneous translations;
- complete the text;
- name major blocks of the text;
- give situations illustrating the proper words;
- make a sight translation of the text;
- identify difficulties and challenges of a source text;
- identify precision information units in a text;
- jot down a text in universal interpreter's notation;
- analyse a text (typological aspects);
- find the cases of ambiguity in a text;
- remedy the sentences before interpreting them;
- complete proverbs with suitable units;
- make informal liaison (two way) interpreting of a dialogue;
- make formal liaison (two way) interpreting of a
dialogue(interview, talk);
- make discourse interpreting of a speech (lecture, appeal,
briefing, toast).
Thus, exercises and assignments make the training process' as
the main stream go. They widen an interpreter's thesaurus: promote
his background knowledge of grammatical, discourse,;
sociolinguistic and strategic categories. They facilitate an interpreters
cognition of valid procedures concerning text encoding and
decoding, relation with communicators on both sides. The involved
process makes the stable cycle: Text1 (speaker) > Text2 (interpreter)
> Text3 (listener). T1 (speaker) and T3 (listener); usually represent
different languages and cultures. T2 (interpreter) lets communication
go. Translation text analysis is highly beneficial for the future
specialists; it reveals to the trainees how the factors works (social,
112
linguistic, cultural), how the text is verbalized in it's explicit and
implicit means. Some hints may be suggested by the following list of
metalanguage terms of translation text analysis:
- the text under analysis belongs to (publicistic, newspaper,
belles-lettre, official, scientific, colloquial ...) style;
- the dominant words;
- they refer to ...;
- they make the topic go ...;
- the pragmatic foundation of the text is to be verbalized by
special means of TL;
- the precision words (proper names, numerals) are rendered
literally for they bear exact information, are devoid of
connotation;
- one can trace here terminological units;
- the author's intentions should not be neglected either;
- a translator should focus his attention on the relevant modal
words, phrases, parentheses;
- the structure of a text should be taken into consideration too;
- the stylistic means of SL and TL matter much at that;
- redundancy, abundance and modeling work validly while
rendering inner structures from SL to TL.
An interpreter communicates comfortably with people in
another culture provided he is quite at ease both with language and
culture differences in T1 and T2 cycles. Interpretation is cross-cultural
communication. Effectiveness of it depends much on an interpreter
who sees the whole iceberg deep within the ocean just as much of
culture is deep within people.
Thus, training process is volumous and multiaspected. It
prepares trainees for a thorny path of bringing people with different
languages and cultures together. Language is the bearer and the
expression of a culture and a culture means a certain cast of mind,
certain attitudes, certain understandings of values, and all of that has
to be adequately conveyed in terms of through interpretation.
Interpreting is not only simply an attempt to convey the meaning of
the words but also to convey the values and the concepts that lie
behind what is being said by whichever side.
113
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
1. ТЕМИ ДЛЯ ОСМИСЛЕННЯ
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.
25.
Лексико-семантичні трансформації: перекладацькі аспекти
Значення перекладу в сучасному суспільстві.
Перекладач – "людина за кулісами".
Питання інтернаціоналізації: перекладацькі аспекти.
Усний та письмовий переклади.
Перекладацький
фах
як
домінуюча
професія
інтелектуальної діяльності.
Зв’язок перекладу з лінгвістичними та нелінгвістичними
дисциплінами.
Переклад
як
міжтекстовий,
інтерлінгвальний,
інтеркультурний процеси.
Національне забарвлення мов оригіналу і перекладу:
проблема відповідностей і розбіжностей.
Анотування та реферування текстів.
Термінологічні аспекти перекладу.
Особливості науково-технічного перекладу.
Прагматика висловлювання.
Оригінал як дискурс: перекладацькі аспекти.
Оригінал як основа концептуального перекладу.
Проблема адекватності та еквівалентності перекладу.
Лексичні труднощі перекладу.
«Промовляючі імена» і перекладацькі аспекти.
Лексика в просторі, часі і суспільстві: проблеми перекладу.
Фразеологічні труднощі перекладу.
Граматичні труднощі перекладу.
Специфіка художнього тексту: перекладацькі проблеми.
Контрастивний аналіз оригінальних та цвілевих текстів.
Інтралінгвальний та екстралінгвальний переклади.
Прагматичний характер корелюючих текстів.
Лінгвокульторологічні аспекти перекладу.
114
Перероблення, виправлення, наслідування, переспіви:
перекладацькі аспекти.
27. Фактор адресанта та адресата: перекладацькі аспекти.
28. Статус перекладу в процесі глобалізації.
26.
2. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1.
2.
3.
4.
Встановіть загальне та відмінне у поняттях "текст",
"висловлювання", "дискурс", "інформація", "концепція" як
категоріях перекладознавства. Акцентуйте при цьому
специфіку їх використання в теорії та практиці перекладу і
в загальній лінгвістиці.
Розтлумачте категорію "адекватність" у пристосуванні до
оригіналу.
З’ясуйте, в чому полягає перекладацька прагматика
оригіналу і як вона впливає на дії перекладача.
Аргументуйте, чи має перекладацький сенс твердження
про неповторність концепції оригіналу і як воно
співвідноситься
з
лінгвістичними
поглядами
на
спорідненість мов, філософськими ‒ на універсальність
законів сприйняття, психологічними ‒ на подібність
мислення.
3. ВПРАВИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
Знайти правильну відповідь:
1.
2.
Текстом може бути:
а) тематично оформлені слова;
б) морфологічно оформлені словосполучення;
в) вербально оформлена думка;
г) синтаксично оформлені речення.
Гіпертекст ‒ це:
а) великий лінійний текст;
115
б) текст гронуватого типу письма;
в) усі тексти одного автора;
г) сума текстів одного функціонального стилю.
3.
Перекладацькою прагматикою висловлювання вважається:
а) його модальність;
б) закладена в ньому оцінка;
в) задум його автора;
г) вербальне оформлення його логічного змісту.
4.
Дискурсом є:
а) особливий тип висловлювання;
б) здібність тексту провокувати запитання;
в) імпліцитна діалогічність тексту;
г) будь-який текст.
5.
Перекладацька суть фрейму полягає у:
а) наборі типових висловів, описуючих ситуацію;
б) сумі будь-яких висловів;
в) широкому контексті;
г) лексико-семантичній групі.
6.
Інформація тлумачиться як:
а) зміст будь-якого повідомлення;
б) синонім до слова "фрейм";
в) синонім до слова "дискурс";
г) синонім до слова "текст".
7.
Під "концепцією" розуміємо:
а) задум автора оригіналу;
б) стислий переказ оригіналу;
в) головну думку оригіналу;
г) суму тематично однорідних лексико-семантичних груп.
8.
Інтерпретація оцінюється як:
а) будь-який переклад оригіналу;
116
б) особисте тлумачення оригіналу перекладачем;
в) об’єктивне сприйняття оригіналу перекладачем;
г) коментар перекладача до свого перекладу.
9.
Оригінал як перекладацький об’єкт ‒ це:
а) зрозуміле іншомовне висловлювання;
б) будь-яка іншомовна писемність;
в) іншомовне вербальне оформлення соціальної дійсності;
г) іншомовне вербальне оформлення особистих асоціацій
адресанта.
(Відповіді на тести: 2.1. ‒ в; 2.2. ‒ б; 2.3. ‒ а, б, в, г; 2.4. ‒
б, в, г; 2.5. ‒ а, в; 2.6. ‒ а, б, в, г; 2.7. ‒ а; 2.8. ‒ б; 2.9. ‒ а, в) [1].
Let the consecutive translation work
Good morning, and welcome to 'It's your World'.
1. On today's programme, we're looking at water.
2. Water is probably the most important thing in the world,
because it is essential for life.
3. Without water we can't survive, and yet water is simply a
combination of two elements: hydrogen and oxygen.
4. One of the problems facing us is that we are removing about
two hundred billion cubic meters of water more from the
ground than is being replaced by rainfall.
5. Now, it might surprise you that we could have a water
shortage - after all, when you look around at the oceans, seas
and rivers you probably couldn't believe that we might run
out of water.
6. But most of the water is salt water - in other words it is not
suitable for us to use. We need fresh water.
7. Now, another problem is that most of the fresh water, around
99%, is either frozen in the polar ice caps, underground or
trapped in other places.
117
8.
So, although most people aren't concerned about a shortage
of water, they should be, because the consequences will be
serious.
9.
In some countries, the amount of rainfall is so small that these
countries are turning into deserts.
10. One solution that some countries have used is to build big
dams in rivers, to try and store the water, but this has caused
other environmental problems.
Dialogue Activities
1.
2.
Translate the dialogue into Ukrainian.
Be ready to work in group of three persons: (A) holds an
informal speech in English, (B) gives answers in Ukrainian, the
third person (C) translates both speeches into Ukrainian and
English.
A Hi!
C Привіт!
B Привіт! Мене звуть Леся Лемпицька, я зі Львова.
C Hi! My name is Lesya Lempizka and I am from Lviv.
A My name is Jack Lyon and I live in a suburb of London
called Croydon.
C Мене звуть Джек Лайон, я мешкаю у передмісті
Лондона, в Кройдоні.
B У мене зараз канікули.
C I'm on holiday.
А I'm visiting my aunt and uncle and my cousin on holiday.
C На канікулах я завжди їду до своєї тітки, дядечка та
двоюрідного брата.
В А що ти там робиш?
С What do you do then?
A I usually play football.
C Як правило, я граю у футбол.
118
Translation in Action
Speak on the state symbols in ten sentences
MAPLE LEAF FLAG OPENS DOORS
by Ian Haysom
ATHENS – There are five young Canadians in the front
compartment of the train that travels between the Greek port of
Piraeus and the centre of Athens. You can spot them instantly for
they all have large Maple Leafs on their backpacks. They have each
spent the past few weeks travelling the Greek islands – from Naxos
to Ios – all the time sporting their national identity behind them. For
the past 30 years now, ever since Canada got itself an instantly
recognizable flag, Canadians have hit the road with a Maple Leaf on
their packs and backs. We may be a modest, unassuming nation at
home. But once we land on foreign soil, we want people to know
who we are.
No other nation carries the flag so loudly or proudly when it
travels. In the train compartment on this day there are young Swedes,
Germans, Finns, Brits, Australians, Americans and a lone
Frenchwoman. Their packs and bags, with the exception of an
apology for an Aussie flag on a small day-pack, are bare. Once, only
students wore the flag when they travelled. Now, even older
Canadians are sporting a flag or a pin.
Why? The short answer, according to those who carry it, is
patriotism. Plus the fact that they don't want to be mistaken for
Americans. The longer answer is that the Maple Leaf has become a
symbol that works: Europeans in particular are nicer to you, go the
extra mile. The flag opens doors and breaks through barriers.
Only the Australians and the Swedes rival the Canadians for
displaying their patriotism "It really does make a difference," says
22-year-old Vancouver student Jason Hirst, who travelled through
Italy, France, Greece and Spain with a large Maple Leaf on his
backpack.
"I even came across American students who had put a Maple
Leaf on their packs because people were just so much nicer to them.
The English and the Americans are perceived as too arrogant, too
119
demanding, when they travel. Canadians just seem to bring out
something good in people. Maybe we're just seen as nonthreatening.''
The Maple Leaf began to be seen on backpacks in the late '60s
when Canadian students, in a burst of post-Expo 67 patriotism,
hitchhiked around Europe proudly wearing their national colors. The
Maple-Leaf-wearing habit has simply mushroomed since then. At the
same time, most other nations have disposed of their flags when they
travel. The Brits, stung by soccer hooliganisms in European games,
are virtually invisible. The Germans, among Europe's most active
travellers, do so incognito. In Europe, only the Australians and
Swedes rival the Canadians for wearing their patriotism on their
sleeve, on their lapel, or on their luggage.
Tests in the Translation
What translation operation works here?
(addition, omission, modulation)
•
•
•
•
1.
2.
3.
It was Friday and soon they'd go out and get a drink (I. Braine).
‒ Була п'ятниця, день отримання зарплати, і незабаром ці
люди вийдуть на вулиці і почнуть пиячити.
For dessert you got Brown Betty which nobody ate (Salinger).
‒ На десерт принесли пудинг "Руда Бетті", який ніхто не
захотів їсти.
There were pills all over the place and everything smelled like
Vicks Nose Drops (Salinger).
‒ І тут і там стояли краплі від нежитю.
Manson slung his bag up and climbed into a battered gig
behind a tall, angular black horse (Cronin).
‒ Менсон поставив свою валізу і вліз у розхитаний віз, у
який був запряжений величезний, кістлявий кінь.
Enlarge on the efficiency of a translator using these units:
SL knowledge.
TL knowledge.
Contrastive knowledge.
120
4.
5.
6.
7.
8.
Text-type knowledge.
Genre knowledge.
Bilinguist.
Specialist.
Diplomat.
Enlarge the list of "false friends" units. Comment on this
phenomenon in terms of translation
Magazine "журнал", decade "десятиріччя", conductor
"диригент", "провідник", replica "копія", data "дані", decoration
"нагорода", matrass "колба", spectre "привід", prospect
"перспектива", challenge "завдання", habitant "мешканець",
philosophy "принцип", complexion "колір", lunatic "божевільний",
accurate "точний", aspirant "пошукач", pattern "закономірність",
routine "регулярний", marginal "нерентабельний", history
"розвиток".
Identify cases of transcription, transliteration, generalization and
concretization in terms of translation
The British people are still profoundly divided on the issue of
pointing Europe. ‒ "В англійців досі існують глибокі розбіжності
стосовно вступу Англії у Спільний ринок".
The temperature was an easy 50. ‒ "Було нестерпно гаряче".
Firth of Clyde ‒ "Фертов Клайд (затока)".
Beatles ‒ "Бітлз".
I packed two Gladstone. ‒ "Я спакував дві валізи".
How are phraseological units translated
(by separate words, phrases, sayings)?
We made a good time of ‒ ми швидко добралися;
to put one's nose in ‒ появлятися;
wind in the head ‒ зазнайство;
to see eye to eye with ‒ погодитись з ким-небудь;
to lead by the nose ‒ підкоряти собі;
121
to stretch one's legs ‒ прогулятися;
to stew in one's own juice ‒ розплутувати;
to put salt on smb's tail ‒ насолити;
under one's hand ‒ власноручно;
to run smb to earth ‒ знайти когось;
to hang one's head ‒ похнюпитись.
Make a proper succession of translation processes
which are listed here at random
•
•
•
•
•
•
•
•
•
select words;
to encode the message;
to receive signals;
to recognize the message;
to decode the message;
to retrieve the message;
to comprehend the message;
to transmit the ST into the TT;
to comprehend the message.
Can you mention some other translation processes?
Trace losses and increments in the following sentence
The student is reading a book. Студент читає книжку.
Identify the analytical and synthetical forms
in these correlated sentences
Enlarge on the cases of different level equivalence
(L1 :: L2 ; Str1 :: Str2; M1 :: M2)
Cf.:
1) дом :: дім
сыр :: сир
S1M1 = S2M2
2) complexion::
комплекція
fraction ::
фракція
S1 = S2
M 1 ≠ M2
3) book::
книжка
note-book::
зошит
S1 ≠ S2
M1 ≠ M2
122
4) I wonder::
цікаво
I say::
послухай
S1M1 ≠ S2M2
Pick out the dominant word for listed ones
complete; literal;
incomplete; unbounded;
full; interlinear;
partial; adequate;
translated; accurate;
untranslated parts; equivalent;
restricted; rigorous;
free; strict, word-for-word;
How are the following units translated?
‒ a dancing teacher;
‒ drawing children;
‒ a reading teacher.
Cf.: John is a proud owner of a new car. ‒ Джон має нову
машину, якою він дуже пишається.
Identify the equivalent types
(denotational, situational, communicative, descriptive)
Ukraine gained its independence in 1991.
Україна отримала незалежність у 1991 p.
Не was standing with arms crossed.
Він стояв, схрестивши руки на грудях.
You are not serious.
Ви не жартуєте?
Не answered the door.
Він відчинив двері.
A rolling stone gathers no moss.
Кому на місці не сидиться, той добра не наживе.
Maybe there is some chemistry between us that doesn't mix.
Буває, що люди не сходяться характерами.
123
How can one render the message of unserious nature?
1.
2.
3.
4.
The way to fight a woman is with your hat. Grab it and ran
away (Barymor).
When a man acts he is a puppet. When he describes he is a poet
(Wilde).
In two words: im possible (Goldwyn).
They gave me it for an unbirthday present (Carrol).
Identity complete and partial equivalents, translation loans
1.
2.
3.
4.
The game is not worth the candles.
Гра не варта свічок.
The sword of Damocles.
Дамоклів меч.
To turn back the clocks.
Повернути назад історію.
To mind one's p's and q's.
Бути обережним.
What units refer to legal documents or newspaper
‒ headlines, highlights;
‒ advertisements;
‒ specific lexics;
‒ slang, allusions, neologisms;
‒ accepted norms;
‒ to be restricted in the choice of words and structures;
‒ differences in terminology;
‒ definitions;
‒ the formal register (style)?
Enlarge on the terms
‒ source language (SL);
‒ target language (TL);
124
‒ source text (ST);
‒ target text (TT);
‒ exact/accurate translation;
‒ viva voci translation;
‒ literal translation.
Situational equivalents are differently worded, aren't they?
Хто його питає?
Who shall I say calling?
До себе!
Pull!
Пофарбовано.
Wet paint.
Він зійшов на берег у вівторок. Не left the ship on Thursday.
Петро стиснув зуби.
Peter's face muscles
tightened.
Identify equivalents in
‒ "похід за свободу";
‒ "ура-патріотизм";
‒ "Увага, скло!";
‒ "стоянка заборонена";
‒ "пофарбовано";
‒ "розчинна кава";
‒ "пійматись на гачок";
‒ "по траві не ходити";
‒ "соромно, як тобі
соромно!"
Freedom-ride
America-fister
Fragile
No parking
Wet paint
Instant coffee
To swallow the bait
Keep off the grass
That's a pretty thing to say!
Interlinear translation is...
‒ a conventional term;
‒ faithful rendering of sense/ form;
‒ various transformations are available.
125
не
What is a word-for-word translation?
‒ consecutive;
‒ verbal;
‒ oral;
‒ out of text meanings;
‒ retained word-order;
‒ I read many books last year. – Я прочитав багато книжок
минулого року;
‒ Aegean stables – авгієві стайні.
Does literary or informative translation work here:
‒ deals with literary texts (fiction, poetry);
‒ conveys a certain amount of ideas;
‒ renders emotive effect;
‒ calls for a specific translating strategy and technique;
‒ the technical terms;
‒ sufficient understanding of the subject matter?
Do you agree that discrepancy between the transmitted and
received messages should not work, but forms may differ?
Cf.: He is a hearty eater → Він любить поїсти.
It was so dark I couldn't see her → У темряві я не міг її
бачити.
That was a long time ago. It seemed like 50 years ago. → Це
було давно – здавалось, що пройшло вже років 50.
I am a sound sleeper. – Я міцно сплю.
Enlarge on the terms
‒ adequate translation;
‒ consecutive translation;
‒ descriptive translation;
126
‒ synchronous translation;
‒ rough translation;
‒ transliteration;
‒ sight translation.
Antonymic translation is...
‒ affirmative in form structure;
‒ negative in form;
‒ ST::TT;
‒ take you time - не спіши;
‒ keep your head - не падай духом
Descriptive translation is...
‒ the shift of levels in ST and TT;
‒ explicit structures differ;
‒ the meaning stays;
‒ come what may ‒ що буде, то буде;
‒ mad as a hatter ‒ цілком божевільний.
Verbal translation works on the morphemic level, doesn't it?
Cf.: fearful ‒ страшний;
fearless ‒ безстрашний.
Enlarge on this list, give your comment.
What is a written translation? Choose for your answer units
from the list
‒ a ST is in a written form as a TT;
‒ dictation of "at sight" translation of a written text to the typist
or translation of TL in a written form as to the short-hand
writer;
‒ special form of speech.
127
What is an oral translation?
Choose for your answer units from the list
‒ interpretation;
‒ an oral ST is rendered into an oral message in TL;
‒ "at sight" translation (written > oral);
‒ vive voci;
‒ momentary;
‒ continuous;
‒ one-time act;
‒ consecutive;
‒ simultaneous;
‒ various systems for notations.
Some people advise to use a literal translation of the words
similar in structure
Cf.: Administrator ‒ адміністратор;
director ‒ директор.
Enlarge on this list, give your comments.
Define the concept of translation using the following units:
‒ dynamic;
‒ transfer operation;
‒ breakthrough to the situation;
‒ description in the target
language;
‒ verbalization;
‒ transformation of ST into TT;
‒ unobservable mental process; ‒ analysis of ST;
‒ translation models of
‒ synthesis into TT;
situation and meaning;
‒ extralinguistic;
‒ intralinguistic models
Meaning loss may happen due to
‒ misunderstanding of a ST;
‒ insufficiency of translator;
128
‒ a linguistic gap;
‒ an intercultural lacuna;
‒ language idiosyncrasies.
Identify the markers of small quantity
– the smallest particle of an element that can exist
alone in combination with other atoms;
awhile
– for a short time;
baby
– a thing of small size, a baby-car;
bead
– a small, round ball of wood, glass, etc. ;
bee
– a small flying insect;
belittle
– to cause to seem small or unimportant;
bit
– a small piece;
booklet
– a small book;
brook
– a small stream;
cake
– a small quantity of material pressed into shape;
a cell
– a small room;
cockerel – a young cock;
crumb
– a very small piece of something broken from a
large piece;
dash
– a small amount added or mixed.
Cf. water with a dash of whisky
detail
– a small part of a whole;
dimple
– a small hollow in the surface of the flesh;
dot
– a very small round spot or mark;
dram
– a very small quantity of drink;
driblet
– a small amount, in driblets – little by little;
drop
– a small amount of liquids;
elf
– a small fairy supposed to live in woods and caves;
-et
– a suffix added to nouns showing that something is
small;
facet
– one of the many small polished faces or sides of a
cut stone or a jewel;
few
– not many;
fleck
– a spot, a small patch or aria;
atom
129
fractional – very small;
hillock
– a small hill;
hut
– a small, roughly made house;
inch
– a small amount;
island
– a small islet;
least
– smallest in size;
to lessen – to make or become less;
Lilliputian – very small.
Count the people:
А в нашого Омелечка
Невелика сімеєчка,Тільки він та вона,
та старий, та стара,
та діток череда:
два парубки усатеньких,
дві дівочки косатеньких,
два дрова рубає,
та двох дома немає,
та дві Насті в запасці,
та дві Христі в намисті,
та дві ляльки в колисці,
та дві няньки колише
(Народна пісня)
Список літератури
1. Кияк Т. Р. Теорія та практика перекладу (німецька мова) :
підручник // Т. Р. Кияк, О. Д. Огуй, А. М. Науменко. ‒ Вінниця :
Нова книга, 2006. ‒ 592 с.
130
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. –
М. : Языки русской культуры, 1999. – 896 с.
Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации /
А. Д. Белова. – К. : Астрал, 1997. – 310 с.
Бєлєхова Л. І. Словесно-поетичний образ в історикотипологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на
матеріалі американської поезії) / Л. І. Бєлєхова. – Херсон :
Атлант, 2000. – 368 с.
Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического
исследования / И. Р. Гальперин. – М. : Наука, 1981. – 138 с.
Гак В. Г. Языковое преобразование / В. Г. Гак. – М.: Школа
"Языки русской культуры", 1998. – 768 с., 1 ил.
Жлуктенко Ю. О. Мовні контакти / Ю. О. Жлуктенко – К. :
КУ, 1966. – 134 с.
Зорівчак Р. Боліти болем слова нашого... / Р. Зорівчак. –
Львів : Львівський національний університет ім. Івана
Франка. – 2005. – 294 с.
Кияк Т. Р. Теорія та практика перекладу (німецька мова):
підручник // Т. Р. Кияк, О. Д. Огуй, А. М. Науменко. ‒
Вінниця : Нова книга, 2006. ‒ 592 с.
Карасик В. Н. Язык социального статуса / В. Н. Карасик. –
М. : Наука, 1980. – 329 с.
Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний
переклад) / І. В. Корунець. – Вінниця : Нова книга, 2001. –
448 с.
Радчук В. Д. Перекладацька проба / В. Д. Радчук // Вісник
СумДУ. Серія Філологічні науки. – 2004. – №4(63). –
С.149–154.
Швачко С. О. Навчити вчитися! : посібник / С. О. Швачко.
– Вінниця : Нова книга, 2006. – 133 с.
Швачко С. О. Проблеми синхронного перекладу: навч.
посібник / С. О. Швачко. – Вінниця : Фоліант, 2004. –
112 с.
Швачко С. О. Вступ до мовознавства : навч. посібник /
С. О. Швачко, І. К. Кобякова. – Вінниця : Фоліант, 2005. –
221 с.
131
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа