close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Літературно-музична композиція
«І знов Франко крокує львівським бруком»
Уклала: вчитель початкових класів
Прийма Галина Зеновіївна
Святково прибрана сцена
Ліхтарі, стрічка, малюнки, портрет І. Я. Франка, надписи
Звучить лірична музика. Лунає з-за сцени :
Львове мій ! Люблю тебе, мов батька
З мужнім і осяйним лицем.
Ти був завжди у боротьбі початком
Й завжди нескореним борцем !
В Прикарпатті високо піднявшись,
Твердо впершись в схили синіх гір, Зорею сіяєш в Україні,
Щоб вона не втратила свій зір !
Стань, мов скеля, сильним і надійним З Києвом в єднання віч-на-віч,
Щоб міцніла славна Україна І цвіла, мов Запорізька Січ !
Звучить весела мелодія. На сцену вибігають Левеня і хлопчик Левко.
Левеня. Вітаю всіх ! Впізнаєш мене? Я – левеня . Я – символ нашого
стародавнього міста. Не одне століття мій портрет прикрашає герб
Львова. І хоча у стародавній хроніці записано, що «герб, даний цьому
місту, не від царя звірів походить, а від імені князя руського має свій
початок», я і Львів навіки злилися воєдино. А всього у Львові живе 52
леви. Величенька сім’я ! А ось цей хлопчик – Левко, мій вірний і надійний
друг.
Левко. Левеня із міста Лева,
В нього мати королева,
Біля Ратуші на троні
На залізному припоні.
Батько-лев на гербі гордо
Сім віків стоїть рекордно.
Левеня – воно ж дитина,
Звісна річ, у тім причина,
Що воно не скам’яніло
Ні душею, ані тілом.
Хоче гратись, пустувати
І зубами гризти ґрати.
Пишна грива, очі сині,
Левеня щасливе нині,
Бо живе у ріднім Львові.
Левенятко на значкові.
Той значок купила мати
Для синка Левка на свято.
І так гарно нам обом Левенятку із Левком.
Танок левенятка з Левком.
Чути дзвін церковних дзвонів.
Входить Данило Галицький.
Данило Галицький. Се мовлю я, Данило, князь Галицький, синові
своєму і всім, хто се слухати буде або читати. Така в тому воля моя, бо
даю тобі, сину, город Лева, який нарік я іменем твоїм , і славен да буде
трудами і звитягами народу, і стоятиме той гордо, поки стоїть земля
Галицька наша.
Учень 1. І сім століть прошуміло над містом Лева. Що тільки не діялось
на землі нашій… Пустошили її нещадні війни та чорний мор. Зазнала
вона тяжкої неволі. І пожежі нищили місто наше майже до тла, та Львів
вставав із попелу і згарищ. І відроджувався , як чарівний птах Фенікс.
Учень 2. Все було ! Та засіяні Данилом Галицьким зерна проростали
золотим колосом, шуміли вітцівською мовою, злинали до синього неба
тихою молитвою … І все те було і є тому, що мовив колись князь Данило:
«Я дарую тобі Львів».
Учень 1. Нарешті він прийшов до свого міста !
Крізь далечінь віків у Львів прийшов .
І перед ним тепер в нас совість чиста,
Бо віддали сповна йому любов.
Учень 2. Постав Данило в гаморі людському,
Шляхетність не ховаючи під грим.
Ми бачимо себе прадавніх в ньому.
Себе , майбутніх, бачимо у нім.
Учень 1. Постав не просто князем славнозвісним,
А королем з короною постав.
Здається : зараз полетять над містом
Слова, вкарбовані в його уста.
Учень 2. Уста раптово запульсують кров’ю,
Промовлять під привітний змах руки:
- Приймаючи любов, я теж з любов’ю
Прийшов до вас, львів’яни , на віки !
Пісня «Львове мій!»
Музичний супровід . На сцені з’являється трамвайчик , пани і панночки.
Пісня трамвайчика.
1. Я веселий трамвай , кого хочеш спитай.
Я столітній трамвай-чарівник.
Я по Львову петляю, пасажирів збираю,
Бути в русі постійно я звик.
Приспів:
Дощик капа, стукотить в барабан дрібненько.
Забігай, залітай в мій салон швиденько.
2. Зупиняюсь на ходу, кого хочеш підберу,
В дощ гуляють хлоп’ята малі.
Крешуть іскри підкови, я мов кінь, гоноровий,
Всіх везу в чарівному сідлі.
Приспів:
1 пара (в стародавньому одязі)
Панночка. Львовом гуляю, його наче книгу читаю.
А дощик змиває так часто свіженьку снагу.
Мій Львове ! Ти міст між чужими світами.
І вуличка навіть, і кожен провулок – то друг.
Пан. О Львове казковий ! – в пелюстках осанни…
Вдихаю жадано світ сивих віків.
О Львове казковий ! О Львове мій славний !
Скільки ти сонячних душ з ласки Бога зустрів.
2 пара (в українських строях)
Панночка. Колись у Львові були чисті тротуари…
Щоб десь папірчик чи стебло…
Щоб хтось когось штовхнув чи вдарив Такого бути не могло !
Пан. Підлітки поважали старших:
знімали шапку з голови
і говорили не інакше,
як через « прошу», через «ви»…
Панночка. Поганих написів на мурах
не зустрічалось в ті часи.
В людей тоді була культура,
Й велика тяга до краси.
Пан. Наслухаюсь – бере зажура…
А що це з нами стало враз! ..
Куди поділася культура?
Коли повернеться до нас?
Пісня «Галичаночка».
3 пара (сучасні львів’яни)
Пан. Я бачив у Львові Шашкевича очі,
Кривоносові плечі, Франкове чоло.
Сивий Львове! Столице моєї мрії!
Епіцентр моїх радощів і надій.
Пані. Пройде іще триста віків,
Поміняються триста плакатів.
Триста левів помре,
Та залишиться хоч би один.
І той Замок Високий
Як стояв так і буде стояти.
І Франко, як ходив,
Так по Львову і буде ходить.
Учень. Припадаю, зорею припадаю
До висот Шевченківського гаю,
До підніжжя Княжої гори.
Приглядайся серце, говори.
Переходжу львівськими дворами,
Відчиняю всім доступні брами,
Ковані далекої пори.
Прислухайся серце, говори.
Припадаю ,серцем припадаю,
Наче крила втомлені складаю
На долоні отчі – хоч умри,
А тепер, тепер не говори.
Знаю сам у сонячнім шоломі,
В тайнах перевулків,
Площ огромі, в інеї, в листопадовій млі.
Львів – найкраще місто на землі !
Композиція «Терновий вінець»
Дійові особи : І.Франко, дівчатка, хор»
Звучить мелодія пісні «Ой ти , дівчино»…
Голос з-за сцени:
«Чи твоє серденько колюче терня…»
Здалось в цій миті – на сцену в задумі
Із небуття , Франко поверне …
… Вінок терновий йому підносять вкраїнські діти.
Франко. Чому терновий?
1 дівчинка. Бо терну досить у вашій славі, в житті важкому, в житті
терпкому.
Франко. А стрічка золота, як промінь чиста.
2 дівчинка. Робота Ваша вік невсипуча.
Франко. А ця червона, аж багряниста?
3 дівчинка. То стежка довга крізь терні, тучі.
Франко. А рожі біло ясні, пишні,
Сплетіння пелюсток густенне?
4 дівчинка. Хвилини то життя затишні…
Франко Їх стільки не було у мене.
Лише оця ясна хвилина,
Що дарували, найвища , може…
І є вона одна, єдина.
З цих білих рож найкраща рожа…
Завмирає з вінком у руках.
Хор співає «Ой ти, дівчино»
Хлопчик. Біля університету
Шум зелених верховіть.
Я приніс букет посту,
Що в граніті тут стоїть.
Хлопчик 2. Шапку перед ним скидаю
У пошані я, школяр.
Це Іван Франко, я знаю
Наш великий Каменяр.
Хлопчик 1. Нам Франкове слово світить
Сяйво рідної землі.
І усі ми – львівські діти,
Всі, як є, - каменярі.
Хлопчик 2. І хоч його давно нема, жива пам’ять про Франка.
Ви сідайте десь в затишку і відкрийте його книжку Вам відкриються Карпати і гуцульські в горах хати,
Світ казок і світло денне, світ науки небуденний,
І малий Мирон , школяр, і з далеких літ – Буквар.
Останній велет і малий Франко
П’єса-легенда
Дійові особи
Малий Іван (7-8 років)
Велет
Ведучий
Ведучий. Ця історія почалася ще в той час, коли велети , колись жили
в наших Карпатах, мало помалу десь зникли . І досі ніхто не знає, що з
ними трапилось і куди вони пішли.
Був серед них один дуже мудрий і добрий , якого шанували всі
велеті. Ліг він спати у величезній печері і заснув таким сном, що
пробудився аж через тисячі літ. У Карпатах тоді вже жили звичайні
люди, як ми. Але як жили ! Воювали між собою, убивали один одного,
пригноблювали бідних і беззахисних. Журба охопила велета. Якось
побачив він хлопчика, що стояв коло корчика калини і підв’язував
гілочки, що хтось пообламував. Прислухався велет.
Хлопчик Іванко (з жалем)
Не плач, калинко, я буду доглядати тебе. Кожної днини приходитиму до
тебе . Буду поливати твоє коріннячко і гілочки поправляти. Ти ще будеш
така красна, що цілісінький світ зачудується. То лихі люди тебе
поламали, але на землі більше добрих. Не плач, рідненька, а поки буду
жити, нікого не скривджу, а як виросту, буду вчити людей , як треба
чинити, аби була правда на нашій землі.
Велет . Як тебе звати, хлопчику?
Іванко. Іван.
Велет. А чий ти синок?
Іванко. Франків.
Велет. Івасику, коли пішли мої предки і ровесники з цієї землі, мене
лишили в печері спати. Там я мав бути до того дня, доки не народиться
така людина, якій зможу передати силу наших велетнів. То добра сила, і
її теж треба віддати для добра. Ти є тією людиною, якій таку силу можна
довірити.
Іванко. Велете славний, про вас мені не раз оповідали тато й мама. Але
вони говорили все, що добрих людей на світі більше. Є, певно, добріші і
мудріші від мене. Ліпше комусь із них передайте свою силу.
Велет. Ні, хлопчику. Я її залишу тобі, бо ще перейде не одна сотня літ,
доки вродиться такий, як ти. Подібний, може, ще й буде, але такого
самого край вже не побачить.
Іванко. То що ж мені робити?
Велет. А дивись но, хлопче, що люди чинят з землею нашою. Вони, мов ті
волоцюги, що обламали цей кущ калини. А тому багато тобі доведеться
зробити для народу. Лишаю у спадок Іванові, сину Франка, добру силу
карпатських велетів. Живи, борись, учись і перемагай.
Велет зникає.
Ведучий. Пройшли літа. Як часто у житті
Попарило Франка нестримні крила!
Та він творив , боровся і завжди летів.
І сила зла його не підкорила.
Франко. Ум гостри, насталюй волю,
Лиш воюй, а не тоскуй!
Лиш борися, не мирися,
Радше впадь, а сил не трать,
Гордо стій і не корися,
Хоч пропадь, але не зрадь!
У таких думках держися
І дітей своїх ховай!
Нині вчися побіждати,
Завтра, певно, побідиш.
То ж не даром пробудився
Український жвавий рід.
То ж недаром іскри грають
І в очах тих молодих!
Довго нас наруга журла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнім :
«Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре»!
Звучить пісня «Це моя Україна»
Учениця-першокласниця.
Ще читати не читаю,
але букв багато знаю.
З-поміж інших букву Л,
де побачу , прочитаю.
Ось послухайте тепер
ви слова на букву Л.
На лужку цвіте любисток.
Гарне місто наше – Львів,
на свята цвіте у майві
синьо-жовтих прапорів!
Місто Лева – моя колиска.
Повінь квітнева у сонці блиска.
Тим я щаслива, тим я багата,
що в ріднім місті є моя хата!
Учень . Тут кожний камінь,кожний звук
забути не дає, що древній Львів мій отчий дім – у мене був і є .
Куди дороги не вели б,
вернусь з усіх доріг
до тебе, Львове дорогий, на отчий твій поріг.
Учень-старшокласник. Гордишся, брате, Львовом?
А молотом ти бив?
Твій молот із Франковим граніт-скалу довбив?
Слова летять, іскряться і губляться в віках…
Любов до Львова – праця, мозолі на руках.
Учень-першокласник. Так, я горджуся Львовом
і росту для нього.
Не знаю міста
іншого такого.
Чей, тут по львівськім
посивілім бруку
ходити вчивсь я
з мамою за рукую
Слова найперші
вимовляв за татом,
сміявся, плакав.
Львів – це мій початок!
І де б не був я ,
серцем полум’яним
скажу по праву:
я – малий львів’янин!
Звучить пісня «Мій любий Львів»
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа