close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

«VĚDA A VZNIK - 2013 / 2014» Díl 27

код для вставки
Materiály X mezinárodní vědecko - praktická konference «Věda a vznik– 2013/2014». - Díl 27. Psychologie a sociologie.: Praha. Publishing House «Education and Science» s.r.o - 80 stran
POZNÁMKY
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
MATERIÁLY
X MEZINÁRODNÍ VĚDECKO - PRAKTICKÁ
KONFERENCE
«VĚDA A VZNIK - 2013/2014»
27 prosinců 2013 - 05 ledna 2014 roku
Díl 27
Psychologie a sociologie
Praha
Publishing House «Education and Science» s.r.o
2013/2014
POZNÁMKY
Vydáno Publishing House «Education and Science»,
Frýdlanská 15/1314, Praha 8
Spolu s DSP SHID, Berdianskaja 61 Б, Dnepropetrovsk
Materiály X mezinárodní vědecko - praktická konference
«Věda a vznik– 2013/2014». - Díl 27. Psychologie a sociologie.:
Praha. Publishing House «Education and Science» s.r.o - 80 stran
Šéfredaktor: Prof. JUDr Zdenĕk Černák
Náměstek hlavního redaktor: Mgr. Alena Pelicánová
Zodpovědný za vydání: Mgr. Jana Štefko
Manažer: Mgr. Helena Žákovská
Technický pracovník: Bc. Kateřina Zahradníčková
X sběrné nádobě obsahují materiály mezinárodní vědecko - praktická
konference «Věda a vznik» (27 prosinců 2013 - 05 ledna 2014 roku)
po sekcích Psychologie a sociologie.
Pro studentů, aspirantů a vědeckých pracovníků
Cena 270 Kč
ISBN 978-966-8736-05-6
 Kolektiv autorů, 2013/2014
 Publishing house «Education and Science» s.r.o.
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
POZNÁMKY
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
PSYCHOLOGIE A SOCIOLOGIE
PSYCHOLOGIE ROZVOJE
*154843*
Пятаха А. В.
Харьковский торгово-экономический институт
Киевского национального торгово-экономического университета, Україна
Науковий керівник: к.е.н., доц. Буднік М.М.
ЛІДЕРСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ У ПРОЦЕСІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ОРГАНІЗАЦІЇ
За останні 50 років в теорії і практиці менеджменту туризму проблема
співвідношення ефективності управління та лідерства є однією з найбільш
ключових. Будь-який менеджер в галузі туризму, стурбований ефективністю
своєї роботи, повинен прагнути стати лідером. Ефективність лідерства в сфері
туризму безпосередньо пов'язана зі здатністю лідерів керувати організаційною
та міжособистісною комунікацією, впливаючи на її характер.
Вивчення проблеми лідерства на підприємстві туризму необхідно для вироблення методів ефективного керівництва, відбору та формування лідерів. Керівник, зайнятий у сфері туризму, повинен вміти ставити завдання, визначати
засоби досягнення мети і методи контролю. Успішне керівництво значною мірою залежить від уміння керівника управляти думкою колективу.
З вищесказаного ясно, що проблеми керівництва та лідерства в організації
туризму на даний момент стоять досить гостро, і тому велике значення має вивчення феноменів керівництва та лідерства саме в цій сфері діяльності й їх відмінності, які випливають з особливостей ролей та функцій кожного із них. Лідер також являється керівником, але характер його дій інший, ніж у звичайного
менеджера. Зазвичай лідер, це людина, яку обирають самі працівники, а не офіційний керівник підприємства. Хоча в ідеальному варіанті лідер має займати
позицію управляючого. Для керівника персонал – це група людей, якими він
керує, в той час як лідер перетворює робітників в одну команду, що працює набагато швидше і ефективніше, генерує власні ідеї і втілює їх у життя. Основним
завданням лідера є не управління людьми, а допомога робітникам в вирішенні
проблем, формуванні функцій і цілей, стимулювання колективу до досягнення
значних результатів. Слід запам’ятати, що управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство – щоб люди робили правильні
речі; керівник – це та людина, котру поважають, а лідер – це той, за ким слідують і кого обожнюють.
3
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
Сьогодні ми повинні абсолютно чітко усвідомлювати, що лідерство в туристичній індустрії – це той вид діяльності, що проходить через всю систему
управління. Тобто функції планування, організації, мотивації і контролю повністю залежать від керівництва і лідерів, що можуть заохочувати інших працівників, позитивно впливати на них і вести за собою, тим самим досягаючи позитивних кінцевих результатів.
Лідерство на туристичному підприємстві слід розглядати як здатність (а
точніше мистецтво) генерального директора залежно від ситуації так поєднувати різні джерела влади, щоб в процесі впливу на інших людей забезпечувалось
досягнення спільних цілей.
Для цього необхідно провести ряд етапів по ефективному вдосконаленню
роботи генерального директора, визначити його слабкі та сильні сторони в
управлінні. Після чого необхідно визначити цілі робітників, та найкращі стимули для ефективного функціонування колективу.
Особливу увагу слід приділити заходам з формування і розвитку організаційної та корпоративної культури, розробити план задоволення майбутніх потреб турфірми в людських ресурсах, програму з атестації персоналу, методику
навчання, розвитку кар'єри співробітника в компанії, визначити чітку систему
мотивації та стимулювання персоналу.
На даний момент, проблему лідерства на підприємстві необхідно ставити
дуже гостро. Так як саме від якісного управління залежить ефективна діяльність туристичного підприємства. Визначення відхилень й усунення помилок
допущених при керуванні турфірмою має стати головною задачею кожного
підприємця. Кожен директор має розуміти, що ефективна діяльність агентства,
в першу чергу, залежить від нього самого. Отже, керівнику туристичного підприємства необхідно вдосконалювати свої лідерські якості. Керівник має зрозуміти, що він має стати прикладом для персоналу.
Для цього необхідно:
–мати великий практичний досвід керівництва персоналом;
–бути доступним для своїх співробітників;
–бути ввічливим і приємним у спілкуванні,
–завжди відповідати за результати;
–позитивно відноситься до інновацій;
–вдосконалювати бізнес відповідно його цілям;
–спонукати персонал до відвертості;
–давати чіткі вказівки: що робити, коли і як;
–заохочувати персонал за гарну роботу й критикувати тоді, коли це дійсно
необхідно.
Слідуючи даним характеристикам, керівник туристичного підприємства
зможе не тільки підвищити ефективність праці персоналу, а й створити дружній
колектив, сомовдосконалити свої позитивні риси характеру і, найголовніше,
стати лідером, за яким послідують інші.
4
POZNÁMKY
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
*154843*
*155509*
*151800*
*153908*
*154971*
*154940*
*152311*
*153768*
*155197*
*155157*
*154242*
*155175*
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Необхідно пам’ятати, що на даному етапі лідерство робить людське бачення більш глобальним, дає змогу осмислити працівнику важливість виконуваних
ним функцій і наштовхує його на ефективну працю. Крім того, розвиваючи
психофізичні властивості людини, робить з працівника досконалу особистість,
що може досягти значних результатів за допомогою своїх вмінь та навичок.
Процес лідерства дасть змогу вдосконалити управлінські відносини в середині організації, забезпечити постійний рух вперед для досягнення найкращих
результатів, корисних як для суспільства, так і країни в цілому.
*154971*
Док. психол. наук, доц. Кузікова С.Б., студентка Івасенко М.Г.
Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка
ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ
ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ
*155389*
*155355*
*154734*
*155458*
*155547*
*155353*
76
Умови сучасного життя по праву називають екстремальними і такими, що
спричиняють розвиток стресу. Це пов'язано з багатьма факторами і загрозами, у
тому числі суспільно-політичними, інформаційними, соціально-економічними,
екологічними, природними та ін. Тому сучасна психологія виявляє підвищений
інтерес до такої інтегративної властивості особистості, як життєстійкість, у деяких джерелах − життєздатність. Вивченням цього феномену займалися
А.А. Богданов, І.І. Шмальгаузен, К. Поппер, У. Єшбі, Н.Ф. Реймерс, Хобфолл і
Во, М. Унгар, К. Левін, С. Мадді і Д. Кошаба, П. Уільямс, Д. Вібе і Т. Сміт,
Д.О. Леонтьєв, О.І. Рассказова та ін.
Про феномен життєстійкості (hardiness) і його значення для людини вперше заговорив американський психолог С. Мадді, з точки зору якого поняття
«життєстійкість» відображає психологічну живучість і розширену ефективність
людини, пов’язану з її мотивацією до подолання стресогенних життєвих ситуацій [2]. Термін «життєздатність» (resilience) буквально перекладається як гнучкість, пружність, еластичність, стійкість (до зовнішніх впливів) і як здатність
швидко відновлювати здоровий фізичний і душевний стан [5, c. 291]. Існує низка
визначень поняття «життєстійкість (життєздатність)». Найбільш поширеним є
розуміння цього поняття як здатності до розвитку, виживання і самостійного існування [5, c. 291-295]. Д.О. Леонтьєв вважає, що дана властивість особистості
характеризує міру здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи внутрішню збалансованість і не знижуючи успішність діяльності [1].
Життєстійкість представляє собою систему переконань про себе, світ, відносини із світом. Життєстійкість людини пов’язана із можливістю подолання
різних стресів, підтримкою високого рівня фізичного і психологічного здоров’я,
5
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27
а також з оптимізмом, самоефективністю, суб’єктивною задоволеністю власним
життям, здатністю до неперервного особистісного саморозвитку [3].
За С. Мадді, життєстійкість («hardiness») складається з трьох компонентів: залученість, контроль та прийняття ризику. Перша складова життєстійкості
− «залученість» – важлива характеристика ставлення людини до себе, оточуючого світу та характеру взаємодії з ним, яка дає сили та мотивує її до самореалізації, лідерства, здорового способу думок та поведінки; дає можливість відчувати себе значущою і достатньо цінною, щоб повністю включитися в
розв’язання життєвих завдань, не звертаючи увагу на наявність стресогенних
факторів та змін. Другий компонент життєстійкості – «контроль». Контроль за
обставинами організує пошук шляхів впливу на результати стресогенних змін,
в противагу впаданню в стан безпорадності та пасивності. Третя складова життєстійкості – «прийняття ризику» − допомагає людині бути відкритою до оточуючого світу, інших людей, суспільства. Суть її полягає в сприйнятті особистістю життєвих подій та проблем як виклику і випробування особисто для себе.
С. Мадді підкреслює важливість вираженості всіх трьох компонентів для збереження здоров’я, оптимального рівня працездатності та активності в стресогенних умовах [2]. Проте можна говорити як про індивідуальні відмінності вираженості кожного з трьох компонентів у складі життєстійкості, так і про необхідність їх узгодженості між собою.
З метою вивчення рівня прояву компонентів життєстійкості в осіб юнацького віку було проведено експерементальне дослідження за допомогою тесту
«Життєстійкість» С. Мадді в адаптації Д.О. Леонтьєва, О.І. Рассказової [4]. Вибірка складалась із 40 (20 – здорових, 20 хронічно хворих) осіб 18-20 років, серед них 25 – дівчат і 15 – хлопців. Обчислення середнього значення субшкал у
вибірці, показало, що складова життєстійкості «залученість» особами юнацького віку оцінюється в 33,72 балів (середнє 37,64, стандартне відхилення 8,08),
складова «контроль» в 22,05 балів (середнє 29,17, стандартне відхилення 8,43),
складова «прийняття ризику» в 13,01балів (середнє 13,91, стандартне відхилення в 4,39), загальний показник 68,78 балів (середнє 80,72, стандартне відхилення 18,53). Ці значення в деякій мірі співпадають з нормативними показниками,
які вичислив Д.О. Леонтьєв. За результатами дослідження найбільш високі значення має шкала «залученість», що свідчить про наявність в осіб юнацького віку таких особистісних характеристик як цілеспрямованість, самомотивація,
особистісна креативність та задоволеність життям. Дослідження також показало, що особи юнацького віку з високим рівнем життєстійкості мають високу
схильність до ідеалізації навколишнього світу. Їм притаманна здатність до
створення ідеального суб’єктивного світу, який мотивує їх до знаходження сенсу у власному житті і до самоорганізації власної соціальної активності.
Цікавим і таким, що має прикладну цінність результатом дослідження було
отримання більш високого значення загального показника життєстійкості в осіб
які мають хронічні захворювання, порівняно з його значеннями у здорових
Садыкова А.Б. Научно-практическое содержание психологизации
образовательного процесса .............................................................................................54
Гроголева О.Ю. Гендерная специфика опыта прощения .........................................59
6
MODERNÍ TECHNOLOGIE
SOCIOLOGICKÝCH PRŮZKUMŮ
Arsenyuk A., Pet’ko L. Consumption and society ..........................................................63
KADROVÝ MANAGEMENT
Sovenko J., Pet’ko L. Advertising and society ................................................................65
Шнарбекова М.К., Ельбаева З.У. Қазақстан республикасының
мемлекеттік қызметкерлердің мотивациялары ............................................................67
75
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
OBSAH
PSYCHOLOGIE A SOCIOLOGIE
PSYCHOLOGIE ROZVOJE
Пятаха А.В., Буднік М.М. Лідерство та його роль у процесі забезпечення
ефективності управління персоналом організації..........................................................3
Кузікова С.Б., Івасенко М.Г. Психологічний аналіз поняття
життєстійкості особистості................................................................................................5
Гордон А.П. Рівень ідентифікації емоцій розумово відсталих
молодших школярів............................................................................................................8
Попова А.С. Психологічні особливості підлітків, схильних до суїциду .................12
Петрова Е.В. Эмоциональная сфера детей с нарушением зрения............................15
Кашкаров А.П. Коррекция вторичных дефектов у младших школьников
с диагнозом ДЦП средствами библиотерапии .............................................................19
PSYCHOLOGIE PRÁCE
Карловская Н.П. Профессиональная деятельность школьного психолога
и предпосылки её успешности........................................................................................25
Щербакова І.М., Терещеня І.О. Психологічний аналіз психотехнологій
вирішення професійних конфліктів ...............................................................................28
Щербакова І.М., Альшевська В.В. Актуальні питання психологічної
класифікації професій ......................................................................................................30
PSYCHOPHYSIOLOGY
Кожевников В.Н., Костарев В.В., Кожевникова Т.А. Особенности изменения
психофизиологических параметров у мужчин и женщин, находящихся
в состоянии расторжения брачных отношений под влиянием психотерапии .........34
SOCIÁLNÍ PSYCHOLOGIE
Алферова Е.Ю. Повышение лидерских качеств студентов
в системе студенческого самоуправления.....................................................................37
Боброва И.А., Чурсинова О.В. Особенности формирования
коммуникативной компетентности подростков...........................................................40
Падун К.Г. Особливості психозахісної поведінки солдатів строкової служби
на різних єтапах несення служби ...................................................................................45
74
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
юнаків. Особи юнацького віку з високим показником життєстійкості, навіть при
наявності хронічного захворювання, успішніше адаптуються до труднощів середовища, що відбувається завдяки їх впевненості у власних силах, наявності
більшого досвіду і навичок подолання труднощів. Вони здатні протистояти бідам які очікують їх. В більшості випадків в їх картині світу хвороба відходить
на інший план, вони живуть теперішнім життям і намагаються діяти, як цілком
здорові. Такі особи часто демонструють свою компетентність, потрапляючи у
стресові ситуації, або ж повертаються до попереднього здорового рівня компетентності після травматичного стану або стресу.
Виснуючи важливо зазначити, що життєстійкість осіб юнацького віку не є
універсальною або фіксованою особистісною характеристикою. Її значення
змінюється в залежності від виду стресу, його контексту, а також соціальнопсихологічних умов життєдіяльності.
Таким чином, життєстійкість – це здатність людини долати труднощі і перешкоди, виходячи з них більш сильною і досвідченою. За нашою позицією,
основною умовою життєстійкості, ефективного функціонування людини в бурхливому і постійно мінливому світі є вміння конструктивно реагувати на ці
зміни, перебудовуватися і, в остаточному підсумку, постійно позитивно змінюватися, саморозвиватися. Завдання психолога полягає в тому, щоб навчити
юнаків такому способу взаємодії зі світом [3].
Література:
1. Абульханова К. А., Березина, Т.Н. Время личности и время жизни.
СПб. : Алетейя, 2001. 89 – 134 с.
2. Александрова Л.А. Концепции жизнестойкости в психологии // Сибирская психология сегодня. Сб. научн. Трудов. Вып. 2 / Под. ред. М.М. Горбатова, А. В. Серого, М. С. Яницкого. Кемерово: Кузбассвузизда, 2004. − С. 82-90.
3. Кузікова С.Б. Психологічні основи становлення суб'єкта саморозвитку
в юнацькому віці [Текст] : монографія / С. Б. Кузікова ; Сум. держ. пед. ун-т ім.
А. С. Макаренка. − Суми : МакДен, 2012. – 410 с.
4. Леонтьев Д.А., Рассказова Е.И. Тест жизнестойкости. – М. : Смысл,
2006. – С. 3-63.
5 Махнач А. В., Лактионова А. И. Жизнеспособность подростка : понятие и концепция / А. В. Махнач, А. И. Лактионова // Психология адаптации и
социальная среда. Современные подходы, проблемы, перспективы ; отв. ред.
Л. Г. Дикая, А. Л. Журавлев. – М. : Изд-во «Институт психологии РАН», 2007. –
С. 290–312.
7
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
*155197*
Гордон А.П.
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
РІВЕНЬ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЕМОЦІЙ
РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Соціальне середовище та суспільні відносини пред'являють до особистості
дітей з порушеннями інтелектуального розвитку певні вимоги, які виражаються
у тому, що вони повинні в залежності від рівня та активності сприйняття і пізнання емоційних проявів оточуючих людей правильно розпізнавати і оцінювати їх і себе. Діти з розумовою відсталістю повинні регулювати власну поведінку, вміти орієнтуватися в різних ситуаціях, актуалізуючи і збагачуючи свій соціальний досвід.
На думку О. Шмирьової ідентифікація емоційних станів оточуючих є обов'язковою для розвитку і формування особистості і має важливе значення для успішного протікання процесів соціальної адаптації. Дослідження явища емоційної ідентифікації розумово відсталих молодших школярів є актуальною проблемою спеціальної психології, адже особливості інструментальних компонентів емоцій
(емоційних проявів) розумово відсталих дітей обґрунтовані вмінням адекватно
розпізнавати емоційний стан навколишніх та відповідати адекватними емоційними реакціями, як за змістом, так і за динамічними характеристиками.
У психологічній літературі проблему емоційної ідентифікації вивчали
К. Ізард, В. Барабанщиков, Т. Майкова, Т. Корнєва, Є. Бажин, А. Борисова.
Проте, на сьогоднішній день не існує єдиного погляду щодо розуміння явища
емоційної ідентифікації. Зокрема, представники однієї з наукових шкіл,
Дж. Майер та П. Селовей розглядають емоційну ідентіфікацію як один із чотирьох компонентів емоційного інтелекту, який включає ряд пов'язаних між собою здібностей, таких як сприйняття емоцій, їх ідентифікація, адекватне вираження, розрізнення справжніх емоцій і їх імітацію [2].
А. Щетиніна, представник іншої наукової школи, розглядає процес емоційної ідентифікації, визначаючи складові цього процесу: сприйняття (формування перцептивного образу), співставлення його з системою соціально – перцептивних еталонів, а також розуміння емоційних станів [3].
Вивчення специфіки емоційної ідентифікації молодших школярів з розумовою відсталістю – питання, що лежить на стику декількох галузей психологічного знання: психології емоцій, психології станів і спеціальної психології. У
спеціальній психологічній літературі є ряд наукових праць, присвячених особливостям прояву і розуміння емоційних станів дітьми з відхиленнями в інтелектуальному і фізичному розвитку.
8
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Материалдық қажеттіліктерін шешу мақсатында қосымша жұмысқа
мемлекеттік қызметкерлердің тек 10%-ы ғана тұрады. Олар үшін негізінен,
табысты ресми емес жолмен табу тиімдірек болды. Осылайша,
респонденттердің 12% оларға пайдалы байланыстар мен таныстар
көмектесетінін атап өткен, ал 7%-ы қызметтік өкілеттілігін пайдалатынын
айқындағын.
Зерттеу барысында респонденттерге белгілі бір ұсыныс түскен жағдайда
олар жеке секторға ауысу мүмкіншілігі талданды. Осы сауалға жауаптар
былайша бөлінді. (Кесте 3)
Кесте 3.
«Егер Сізге жеке секторға ауысуға тиімді ұсыныс түссе, Сіздің іс-əрекетіңіз
қандай болмақ?»- деген сауалға респонденттердің жауаптары.
№
1
2
3
Жауап нұсқалары
Иə, жеке секторға ауысар едім
Жоқ, мемлекеттік қызметте жұмысымды жалғастырар едім
Жауап беруге қиналамын
%
36
32
64
Негізінен, респонденттердің тек 1/3 бөлігі ғана мемдекеттік салада жұмыс
істеулерін жалғастыра бергілері келеді.
Қорытынды. Мемлекеттік сала қызметкерлері үшін ынталандыратын
факторлар салыстырмалы аз. Жеке сектормен салыстырғанда төменірек жалақы,
кіші əлеуметтік пакет пен нақты емес мансаптық жоғарылау қазіргі мемлекеттік
қызметкерлерде өзінің жұмысына деген төмен деңгейдегі тұрақтылықты
қалыптастырады. Сол себепті мемлекеттік қызметке жеке секторда жоғары табыс
бойнша жұмыс істеуге апаратын өтпелі көпір ретінде қарастыруда кездеседі.
Сондықтан мемлекеттік қызметкердің əлеуметтік мəртебесін жоғарылату арқылы
оның сапасын жақсарту керек. Сондықтан мемлекеттік қызмет туралы қоғамда
жоғары кəсіби еңбек үшін жоғары табыс пен қоғамда белгілі бір мəртебе берілетіні
туралы түсінік қалыптасуы керек. Осы жағдайлар елімізде мемлекеттік басқарудың
нəтижелі моделін қалыптастыруға мүмкіншілік береді.
Қолданылған əдебиеттер:
1.
Иванов В.Н. Основы социального управления/В.Н. Иванов. – Режим
доступа: soc.lib.ru
2.
Макгрегор Д. Человеческая сторона предприятия// Эффективное
государственное управление в современных условиях: Мат. межд. науч.-практ.
конференции , г.Астана, 18 сентября 2003 г./ под общ. ред. З.К. Турисбекова,
А.С. Серикбаева. – Астана: Академия госслужбы при Президенте Р.К, 1960.
3.
Сорокин П. Социальная стратификация и мобильность/ П. Сорокин
//Человек. Цивилизация. Общество: пер. с англ./общ. ред., сост. и предисл. А.Ю.
Согомонов. – М.: Политиздат, 1992.-543 с. – (Серия «Мыслители ХХ века»)
73
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Диаграмма 4. «Сізде қосымша табыс көзіне деген қажеттілік бар ма?» –
деген сауалға жауаптардың талдауы.
Проблему ідентифікації емоційних станів дітьми з легкою розумовою відсталістю вивчали Є. Хлистова, Н. Шевченко, Ж.Намазбаєва, В.Петрова та ін.
Проте, незважаючи на наявність у спеціальній психології низки досліджень із зазначеної проблеми, питання ідентифікації емоцій розумово відсталими молодшими школярами як процес, який складається з сукупності послідовних етапів: сприйняття емоційного стану, їх співставлення та розуміння з наявними експресивними еталонами, потребує додаткового вивчення.
Метою дослідження виступає виявлення особливостей процесу емоційної
ідентифікації у розумово відсталих молодших школярів.
Об'єктом дослідження виступає процес емоційної ідентифікації.
Предметом дослідження є особливості емоційної ідентифікації розумово
відсталих молодших школярів.
Завдання:
1. Проаналізувати теоретичні підходи щодо визначення емоційної ідентифікації, проаналізувати етапи формування механізму ідентифікації в онтогенезі.
2. Визначити особливості емоційного розвитку дітей з розумовою відсталістю.
3. Розробити програму експериментального дослідження емоційної ідентифікації розумово відсталих молодших школярів.
4. Визначити особливості емоційної ідентифікації розумово відсталих молодших школярів.
5. Розробити рекомендації щодо формування процесу емоційної ідентифікації розумово відсталих молодших школярів.
В емпіричному дослідженні брали участь 20 респондентів: 10 дітей молодшого шкільного віку, які мають діагноз «легка розумова відсталість», які навчаються на базі комунального закладу «Луганський навчально-реабілітаційний
центр № 135», а також 10 дітей молодшого шкільного віку з нормативним розвитком, які навчаються на базі комунального закладу «Луганська середня загальноосвітня школа 1-3 ступенів №38».
Дослідження проходило у три етапи. На першому етапі проводилося встановлення емоційного контакту з молодшими школярами. На другому – проведення діагностичних методик. На третьому етапі проводилось підведення підсумків дослідження.
Перша методика «Емоційна ідентифікація» розроблена Є. Ізотовою для діагностування дітей дошкільного та молодшого шкільного віку [1]. Мета методики виявлення особливостей ідентифікації емоцій різних модальностей у дітей
молодшого шкільного віку, індивідуальних особливостей емоційного розвитку,
виявлення сформованості двох компонентів процесу пізнання емоцій – сприйняття і розуміння емоційних станів,визначення рівня довільного виразу емоцій
різної модальності (радість, гнів, сум, страх, відраза, презирство, подив), виявлення обсягу емоційного досвіду і емоційних уявлень.
Порівнюючи результати за показником «Сприйняття експресії» школярів
зі збереженим інтелектом та розумово відсталих молодших школярів ми вста-
Жоқ; 15%
Бар; 70%
Жауап беруге
қиналамын 15%;
Осыған сəйкес, «мемлекеттік қызметкерлер өздерінің қаржыларын қалай
жеткізеді?» – деген сауал туындайды. Олар өздерінің материалдық
қиындықтарын шешу үшін қандай жолдарды пайдаланады? (Кесте 2)
Кесте 2.
Мемлекеттік қызметкерлердің өздерінің материалдық қиындықтарын
шешу жолдары (екі нұсқаны таңдау мүмкіншілігі болған)
№
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
Жауап нұсқалары
№
Отбасының өзге мүшелерінің табысы
73,7
Қажеттілітерде үнемдеу арқылы
61,9
Мүлікті жалға беруден түсетін табыс
17,4
Кейбір өмірлік мəселелерді шешуге көмектесетін таныстар 12,1
арқылы
Өзге адамдарға жанама көмектесу арқылы
6,8
Əр түрлі жерлерде бір реттік табыс табу арқылы
5,6
Тұрақты түрде қосымша жұмыс істеу
5,4
Басқа
4,7
Жауап беруге қиналамын
5,6
Жауап жоқ
0,9
Кестеден көріп отырғанымыздай, мемлекеттік қызметкердің көп бөлігі
материалдық жетіспеушілікке байланысты белгілі бір белсенді іс-əрекеттер
жасамайды, отбасының өзге мүшелерінің табысы немесе үнемдеу арқылы
табыстарын жеткізеді.
Меншіктерін жалға беру арқылы қосымша табысты мемлекеттік
қызметкерлердің 1/6 бөлігі табады.
72
9
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
новили невідповідність домінуючих рівнів. У дітей зі збереженим інтелектом
переважає аналітичний, синтетичний та аналітико-синтетичний тип сприйняття
емоцій, які полягали у виділенні елементів експресії та узагальненні їх. А у дітей з розумовою відсталістю переважає дифузно-локальний та дифузноаморфний тип сприйняття, що характеризуються сприйняттям виразів емоцій
поверхнево і нечітко.
Зіставляючи результати розуміння емоцій молодших школярів з розумовою відсталістю та зі збереженим інтелектом, ми встановили також невідповідність домінуючих рівнів. У дітей з розумовою відсталістю переважає неадекватний та ситуативно-конкретний рівень, які проявлялися у розумінні емоційного
стану людини тільки в контексті конкретної ситуації. А у школярів зі збереженим інтелектом домінує рівень словесного позначення і опису експресії, що характеризується швидким і точним вибором визначення емоційного стану з числа запропонованих або називанням цього стану самостійно.
Аналізуючи показник «Ідентифікація емоцій» дітей з розумовою відсталістю та нормативним психічним розвитком ми визначили рівні даного процесу
за допомогою аналізу сюжетних картин із зображенням емоціогенних ситуацій.
Отже, порівнюючи результати школярів можна сказати, що рівні ідентифікації
емоційного стану з огляду на причини їхнього виникнення суттєво відрізняються. Діти з розумовою відсталістю мають значно менший емоційний досвід у відмінності від дітей зі збереженим інтелектом.
Отже, можна зазначити, що діти з розумовою відсталістю мають переважно
низький рівень по всім показникам. Методика показала недостатній обсяг емоційного досвіду. Так, майже всі розумово відсталі молодші школярі не сприймають
та не впізнають емоцію заздрощів і відрази. Також діти практично не орієнтуються в сукупності емоційних ознак (експресивних і імпрессивних) різних модальностей та не співвідносять їх з причинами та наслідками виникнення.
Останнім в дослідженні використовувалась методика «Эмоциональные
лица» Н. Я. Семаго. У ході експерименту ми виявляли можливості адекватного
впізнання емоційного стану, точність і якість цього впізнання (тонкі емоційні
диференціювання).
На першому етапі експерименту діти розглядали картинки з контурними
зображеннями осіб. У схематичному вигляді наводились такі емоційні вирази:
злість (гнів), печаль (смуток), радість. На цьому етапі у молодших школярів зі
збереженим інтелектом та молодших школярів з розумовою відсталістю не виникло проблем із впізнаванням трьох даних виразів. Однак розумово відсталим
молодшим школярам довелося надавати систему навідних питань.
На другому етапі дітям пред'являлися зображення 2-й серії: реальні фотографії. При цьому пред'являлися фотографії, відповідні статі дитини, з наступними емоційними виразами: явна радість, страх, сердитість, привітність, здивування, образа, задума.
10
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Зерттеу
қорытындылары
бойынша
мемлекеттік
қызметкерлердің
қанағаттанбайтын негізгі факторларына еңбек ақысы мен əлеуметтік қорғаныс жатады.
Əрбір екінші қызметкер өзінің алатын жалақысына қанағаттанбайды. Əлеуметтік
пакеттің жетіспеушілігін сауалға қатысқандардың үштен бір бөлігі атап өткен.
Мемлекеттік қызметкерлердің орташа деңгейде қанағаттану факторларына
жатады: жұмыстың техникалық қамтамасыз етілуі (жұмыстың көлемі, мазмұны
жəне кестесі), еңбек параметрлері (қоғамқа пайдалы болу, мансап бойынша
жоғарылау мүмкіншіліктері, квалификацияны жоғарылату).
Ал қанағаттану аумағына мынадай факторлар кіреді: ұжымдағы қарымқатынастар, басшы тарапынан қадағалау, тікелей басшымен қарым-қатынас.
Мемлекеттік саладағы қызметкерлер өздерін əлеуметтік қауіпсіз
сезінбейді жəне жоғарылау перспективаларын көрмейді. Мемлекеттік қызметте
жұмыс істеуге ынтландыратын негігі фактор микроортадағы климат пен тікелей
басшыға деген адалдық. Дегенмен, менеджмент заңдары бойынша, аталмыш
факторлар қызметкерлердің өздерінің міндеттерін толық орындауы үшін
жеткіліксіз болып табылады.
Табыспен қанағаттанбаушылық əрине, мемлекеттік қызметкерлердің
əлеуметтік көніл-күйінде өзідік ізін қалдырады. Зерттеу бойынша, бүгінгі күні
мемлекеттік қызметкерлердің 2/3 бөлігі қосымша табыс көздерін іздеу туралы
ойланады. Мемлекеттік қызметкерлердің тек 15%-ы мұндай қажеттіліктің жоқтығын
атап өткен жəне осындай көлемдегі респонденттер жауап беруге қиналған.
71
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
кеңестік кезеңде қалыптасқан «мемлекеттік қызмет – мамандық емес, адамның
Отаны үшін еңбектенуі» стериотипті жаңғыртады.
Қазіргі мемлекеттік қызметкердің мотивтерін тереңірек түсіну үшін еңбек
шарттарымен қанағаттану деңгейі зерттелінді. Осы мақсатта мынадай сауал
қойылды: «Сізді жұмысыңыз жалпы жəне материалдық жағынан, мазмұны мен
перспективасы бойынша қанағаттандырады ма?». Зерттеу көрсеткендей бүгінгі
күні əрбір екінші мемлекеттік қызметкер өз жұмысымен қанағаттанады (51%).
Əрбір үшінші маман қанағаттанбайды. Ал қалған бөлігі жауап берген жоқ.
Көріп тұрғанымыздай, мемлекеттік қызметкерлердің өз жұмысымен
қанағаттануы салыстырмалы төмен деңгейде. Талдау көрсеткендей, бөлім
басшылары өз жұмысымен салыстырмалы жоғары деңгейде қанағаттанады.
Сонымен қатар, қатардағы қызметкерлер жауап беруге жиі қиналады. Осының себебі
осы топта 25 жасқа дейінгі адамдар жұмыс істегендіктен болар. Олар жұмысқа енді
орналасқандықтан əлі жұмыстың мəні мен мазмұнын толық түсінбеген шығар.
Результати другого етапу показали, що у 70% розумово відсталих дітей переважає низький рівень. Діти не називали усі настрої навіть за допомогою питань, не змогли показати їх на собі. Середній рівень був виявлений у 30% розумово відсталих молодших школярів, який характеризується відповідями на питання за допомогою, труднощами в упізнанні і називанні абстрактних зображень, оцінюванні настроїв і називанні емоції за допомогою дорослого. Однак із
7 емоційних модальностей діти змогли правильно назвати лише 4-5 виразів, такі як явна радість, сердитість, привітність, образа та страх. Високого рівню у
дітей з розумовою відсталістю виявлено не було.
Аналізуючи результати дітей зі збереженим інтелектом можна виділити у
30% школярів високий рівень ідентифікації емоцій, що характеризується розгорнутою і докладною відповіддю, здатністю адекватно позначати 6-7 емоційних
станів і оцінюванням лицьової експресії, високою здатністю до вербалізації
власних переживань. Переважаючим рівнем для молодших школярів зі збереженим інтелектом виявився середній. Діти на деякі питання змогли дати відповідь та впізнати емоційний стан тільки за допомогою експериментатора. Низького рівню не виявлено.
Отже, зіставляючи результати дітей з розумовою відсталістю та дітей зі
збереженим інтелектом спостерігається переважність різних рівнів ідентифікації емоцій. Загальним недоступним для розуміння дітей з розумовою відсталістю та дітей зі збереженим інтелектом виявилася модальність емоції образи. Для
дітей обох категорій більш доступним був 1етап – процес ідентифікації емоцій
за схематичними зображеннями 3 емоційних виразів (сум, радість та злість). Істотна відмінність між розумово відсталими молодшими школярами та зі збереженим інтелектом простежувалася на показнику «володіння словником емоцій».
Таким чином, результати проведення дослідно-експериментальної роботи
з вивчення особливостей процесу емоційної ідентифікації розумово відсталих
молодших школярів та молодших школярів зі збереженим інтелектом, дозволяють зробити висновок, що процес емоційної ідентифікації цих категорій дітей
знаходиться на різних рівнях. Процес емоційної ідентифікації у дітей з розумовою відсталістю порушений з огляду на складові цього процесу.
Розроблена комплексна процедура дослідження дозволяє ефективно вивчити
процес емоційної ідентифікації розумово відсталих молодших школярів, що є основою конкретизації напрямків корекційної роботи із цією категорією дітей.
Отже, недостатність відчуттів і обмеженість інтерпретації чуттєвого матеріалу, порушення регуляторних функцій ЦНС і умови виховання школярів з розумовою відсталістю призводять до неповноцінного сприйняття ними емоційних станів інших людей і не завжди адекватному, недиференційованому виразу
власних емоцій. При відсутності спеціально організованих корекційних впливів, спрямованих на подолання наявних недоліків виховних дій і гармонізацію
емоційного стану, загальний прогноз подальшої соціалізації розумово відсталих
молодших школярів на різних її рівнях виявляється несприятливим.
Диаграмма 3. «Сізді жұмысыңыз жалпы жəне материалдық жағынан,
мазмұны мен перспективасы бойынша қанағаттандырады ма?» – деген
сауалға жауаптардың талдауы (респонденттердің жалпы санынан %).
Жауап беруге
қиналамын;
19%
Қанағаттанамын
; 51%
Қанағаттанбайм
ын; 30%
Осыған сəйкес, мемлекеттік қызметкерді жұмысының қай бөлігі
қанағаттандырады, қандай жақтары қанағаттандырмайды?-деген заңдылықты
сауал туындайды. Төмендегі кестеде мемлекеттік қызметкерлердің ұсынылған
параметрлермен қанағаттану жəне қанағаттанбау деңгейі көрсетілген.
«Сіз мемлекеттік қызметтің қандай сипаттарымен қандай деңгейде
қанағаттанасыз?» – деген сауалға жауаптар талдауы.
70
11
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Література:
1. Изотова Б.И., Никифорова Б.В. Емоциональная сфера ребенка: Теория и
практика: Учеб. Пособие для студ. Высших. Уч. Заведений. – М., 2004.
2. Люсин Д. В. Современные представления об эмоциональном интеллекте
// Социальный интеллект: теория, измерение, исследования. – М., 2004.
3. Щетинина А. М. Восприятие и понимание дошкольниками эмоциональных состояний человека. – М., 1984.
*155389*
көтерілу мүмкіншіліктері қызықтырған. Дегенмен, жүргізілген зерттеу
қорытындылары мемлекеттік қызметкердің өзгеше артықшылықтарын
көрсеткен. Мемлекеттік қызметтің беретін мүмкіншіліктерінің ішінде бірінші
орында «қоғамға пайда əкелу мүмкіншілігі» болды, осы нұсқауды
респонденттердің 45%-ы таңдады. Бұл сипаттама əлеуметтік-демографиялық
сипаттамаларынан тəуелсіз барлық мемлекеттік қызметкерлерге тəн болған.
Осы мамандықта адамдарды қызықтыратын келесі мəселе – «кəсіби
деңгей мен білім деңгейін жоғарылату мүмкіншіліктері» (30%). Мемлекеттік
қызметте жұмыс істеу белгілі бір кəсіби мамандану арқылы жоғары төленетін
жеке секторға өту көпірі ретінде де қарастырылатыны мəлім. Сондықтан, осы
нұсқаны негізінен 25 жасқа дейінгі респонденттер таңдады (40%).
Мемлекеттік қызмет беретін мүмкіншіліктердің маңыздылығы бойынша
үшінші орында «өзіндік потенцилды жүзеге асыру». Осы нұсқауды сұрауға
қатысқан респонденттердің төрттен бір бөлігі белгіледі (27%). Мұндай
ұстаным, көбіне басқарушы мəртебесіндегі мемлекеттік қызметкерлерге тəн.
Қажетті қарым-қатынастар орнату, тату ұжымға ие болу, қызықты
жұмыс мүмкіншілігі – мемлекеттік қызметтің негізгі артықшылықтары ретінде
респонденттердің 1/5 бөлігімен қарастырылады. Кейін мемлекеттік қызметтің
артықшылықтарына мыналар жатқызылды: мəнсап бойынша өсу мүмкіншілігі,
тұрақты табыс, белгілі бір мəртебеге ие болу, құзыретті басқарушы (12%).
Осылайша, негізінен мемлекеттік қызмет практикалық жағынан өзге
салалармен салыстырғанда нақты артықшылықтарға ие деп айта алмаймыз.
Кесте – 1. «Сіздің пікіріңіз бойынша мемлекеттік қызметте жұмыс
істеудің
негізгі
артықшылықтары
қандай?»
–
деген
сауалға
респонденттердің жауаптары.
Попова А.С.
Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, Україна
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ,
СХИЛЬНИХ ДО СУЇЦИДУ
Постановка проблеми. Підлітковий вік є перехідним періодом від дитинства до зрілості і традиційно вважається найважчим у виховному аспекті. Саме
у підлітковому віці найяскравіше проявляються акцентуації характеру, що являють собою крайні варіанти норми окремих рис характеру. Зазвичай, будь-які
гіперболізовані прояви певних рис характеру спричиняють труднощі у адаптації, навчанні, спілкуванні тощо. Оскільки проблема суїциду, а, особливо, серед підлітків, надзвичайно поширена у сучасному світі, то у даній статті
будуть розглядатись особливості характеру, що можуть спричинити суїцидальну поведінку серед підлітків.
Мета статті – дослідження особливостей характеру підлітків, схильних до суїциду.
Виклад основного матеріалу. Психічний розвиток підлітків характеризується тим, що фактично весь цей період супроводжується кризою, передумовою якої є руйнування старої структури особистості, внутрішнього світу, системи переживань дитини, що були сформовані до цього віку [5]. Цей період є
одним з найскладніших у житті людини. Часто його називають «критичним»,
«зламним» або «перехідним» віком.
На початок підліткового віку складаються дві системи спілкування: відносини дитини з однолітками, з одного боку, і з дорослими – з іншого. Положення
підлітка в цих системах спілкування різне: нерівне (з дорослими) і рівне (з однолітками) [1, с. 30]. І якщо рівне спілкування приносить підлітку задоволення,
то нерівне провокує виникнення деструктивних почуттів.
Постійна взаємодія підлітка з товаришами породжує у нього прагнення зайняти гідне місце в колективі. Це один з домінуючих мотивів поведінки та діяльності підлітка. Потреба самоствердження настільки сильна в цьому віці, що в ім'я
визнання товаришів підліток готовий на багато що: він може поступитися своїми
12
№
1
2
3
4
5
6
7
8
Жауап нұсқалары
Қоғамға пайда əкелу мүмкіншілігі
Кəсіби деңгей мен білім деңгейін жоғарылату мүмкіншіліктері
Өзіндік потенцилды жүзеге асыру
Қажетті қарым-қатынастар орнату, тату ұжымға ие болу,
қызықты жұмыс мүмкіншілігі
Белгілі бір мəртебеге ие болу
Тұрақты табыс
Мансап бойынша өсу мүмкіншілігі
Құзыретті басқарушы
%
45
30
27
20
5
3
3
1
Алынған мəліметтерге сəйкес, негізінен, мемлекеттік салаға жұмыс істеуге
альтруистер барады. Олардың басты мақсаты қоғамға өз пайдаларын тигізу.
Дегенмен, осы мəселеге байланысты респонденттердің көзқарасы стериотипті
сипаттамаға ие. Тəжірибе көрсеткендей, белгілі бір сауал бойынша қалыптасқан
пікір болмаған жағдайда, респонеденттер мақұлданған жауаптарды таңдайды.
Осылайша, «қоғамға пайда əкелу мүмкіншілігі» нұсқасын таңдау арқылы олар
69
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
қызметкерлерінің, жоғары кəсіби мамандар мен мемлекеттік қызметкерлердің
мотивациясын айқындауға мүмкіншілік бермейді.
Қазіргі шарттарда салыстырмалы түрде А.Маслоу теориясында
қарастырылған əлеуметтік мотивация концепциясын қолдануға болады [1].
Ғалым қажеттіліктер иерархия түрінде анықталған қажеттіліктер пирамидасы
идеясының негізін салушы.
Мотивация типтері мен басқарушының мінез-құлқын зерттейтін атақты
теориялар қатарына Д. Макгрегордың «Х теориясын» (адам жалқау, жұмыс пен
жауапкершіліктен жалтақтайды, ол тек авторитарлы жетекшінің қол астында
көндіру негізінде ғана жұқыс істейді) жəне «Y теориясы» (еңбек – адам үшін
шығармашылық үрдіс, мұндай адам еңбектену үшін сыртқы əсерді қажет
етпейді) жатқызуға болады [2].
Аталмыш салаға арналған еңбектердің ішінде ресейлік-американдық
ғалым П.Сорокиннің əлеуметтік мобильділік жəне əлеуметтік стратификация
теориясының рөлі ерекше. Стратификацияның негізгі идеясы – мүдделер мен
артықшылықтардың,
жауапкершілік
пен
міндеттердің,
билік
мен
құзыреттіліктердің теңдей бөлінбеуі. Əлеуметтік мобильділіктің «тік
мобильділігі» мен «горизонталдық мобильділік» түрлері аталмыш маұала
шеңерінде қарастырылады. Ғалым бойынша, «Мобильділік – дегеніміз
индивидтердің немесе индивид топтарының экономикалық, саяси немес кəсіби
сала бойынша бір əлеуметтік старатадан екіншісіне өтуі» [3].
Аталған мотивациялар механизмдерінің өзікдік артықшылықтары мен
кемшіліктері болады жəне белгілі бір деңгейде ҚР мемлекеттік қызметкерлерін
басқаруда қоладынылады. Біздің пікіріміз бойынша, мотивацияға мемлекеттік
қызметкердің өзіндік айқындалу мен қабілеттіліктерін дамыту үшін белсенді ісəрекетке деген талпынысты жатқыза аламыз.
Қазақстан Республикасы тəуелсіздігін алған уақыттан бері мемлекеттік
басқару жүйесін жетілдіруде көптеген жұмыстар атқырылған: əр түрлі
заңдылықтар қабылданды, жетілдіріліп отырылды, қызметкерлерді алу мен
ротациялаудың механизмдері қалыптасты, мемлекеттік қызметкерлермен
жұмыс істейтін арнайы бөлімдер құрылды, мемлекеттік салада тəртіпті
күшейту мақсатында бірқатар іс-шаралар жүзеге асырылды, мемлекеттік
қызметкерлердің кəсіби деңгейін көтеруге мүмкіншіліктер ауқымы кеңейді.
Дегенмен, осы салада жүзеге асырылып жатқан бағдарламалар көп жағдайда
сынға ұшырайды жəне бұл өз кезегінде мемлекеттік қызмет сапасы туралы
мəселенің себепкері болады жəне оны жоғарылату қажеттіліктерін айқындайды.
Мемлекеттік
қызметкердің
социологиялық
бейнесін
айқындау
мақсатында əкімшіліктерде, жұмысбастылық пен əлеуметтік бағдарламалар
басқармаларында, халыққа қызмет көрсету орталықтарында жұмыс істейтін
қызметкерлер арасында анкеталық сұрау бойынша зерттеу жүргізілді.
Мемлекеттік қызметте жұмыс істеу əрдайым мəртебелі болған.
Адамдарды, əсіресе, жастарды жоғары қоғамдық мəртебе мен мəнсап бойынша
поглядами і переконаннями, вчинити дії, які розходяться з його моральними установками [2, с. 174]. Саме цією потребою можна пояснити чимало фактів порушення прийнятих у суспільстві норм та правил поведінки серед підлітків.
Підліток бурхливо реагує на нетактовні зауваження, які йому робить вчитель
у присутності товаришів. Він розглядає їх як приниження своєї особистості [1; 2].
Це часто стає поштовхом до виникнення конфліктів між підлітком і вчителем, і як
наслідок найчастіше звинувачують підлітка, не звертаючи увагу на те, що вчитель
не враховує особливостей вікового розвитку при взаємодії з учнями.
А.Є. Личко (1983) вказує на певний взаємозв'язок суїцидальної поведінки
підлітка з типом акцентуації характеру. За даними автора, при демонстративній
суїцидальній поведінці 50% підлітків виявилися представниками істероїдного,
істероїдно-нестійкого і гіпертимно-істероїдного типів, 32% – епілептоїдного і
епілептоїдно-істероїдного типів і лише 18% – представниками всіх інших типів.
У той же час суїцидальні замахи в більшості випадків здійснювалися представниками сенситивного (63%) і циклоїдного (25%) типів.
До числа найбільш частих причин суїцидів серед підлітків А. Є. Личко
відносить наступні: втрату коханої людини; стан перевтоми; уражене почуття
власної гідності; руйнування захисних механізмів особистості в результаті алкоголізму, наркоманії та токсикоманії; ототожнення себе з людиною, яка вчинила самогубство (Цим частково пояснюються епідемії самогубств); різні афективні реакції з інших [4, с. 85].
А.Є. Личко, говорячи про акцентуації характеру та психопатії вказує, що у
істероїдних підлітків суїцидальність стоїть на першому місці серед поведінкових проявів. Проте це несерйозні спроби, демонстрації, «псевдосуїциди», суїцидальні шантажі. У гіпертимних підлітків спроби суїциду також носять більш
демонстративний характер [3; 6]. Проте такі «демонстрації» також можуть випадково завершитися реальною смертю, а тому, ні в якому разі не можна ігнорувати таких акцентуантів.
Типові циклоїди, які в дитинстві нічим не відрізняються від однолітків або
частіше справляють враження гіпертимів, з настанням пубертатного періоду
виникає перша субдепресивна фаза. Її відрізняє схильність до апатії і дратівливості. Серйозні невдачі і нарікання оточуючих можуть поглибити субдепресивний стан або викликати гостру афективну реакцію з суїцидальними спробами
[3, с. 685-687]. У даному випадку це не демонстративні, а вже реальні спроби
самогубства.
Сензитивні підлітки не мають схильностей до девіантної поведінки, але їх
слабкою рисою є ставлення до них оточуючих [3; 6]. Особливо вразливими вони стають у ситуації, коли над ними насміхаються або підозрюють у непристойних вчинках, коли вони піддаються несправедливим обвинуваченням. Усе
це може стати реальною причиною суїцидальних спроб.
Основною особливістю лабільного типу є часті зміни настрою. Але настрою притаманні не тільки часті і різкі зміни, а й значна їх глибина. Лабільні
68
13
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
підлітки схильні до суїцидальної поведінки афективного типу [6]. У такому
стані рішення покінчити життя самогубством швидко приймається та реалізовується. Мотивом таких дій слугує скоріш не бажання померти, як прагнення
зробити з собою щось через нестерпність переживання цієї ситуації.
Епілептоїдний тип акцентуації зумовлює ризик самогубства. При акцентуації
характерна демонстративна форма суїцидальної поведінки. Мотивом служить бажання заподіяти кривдникові шкоду, налякати когось, домагаючись своїх цілей.
Проте, демонстративні за формою наміри при сильній афектації епілептоїдів можуть стати неконтрольованими і обернутися трагічно [6]. Афективні реакції епілептоїдів найчастіше агресивні, а тому, якщо підліток не має можливості направити свою агресію назовні, то тоді вона може бути спрямована на самого себе. Тому
для епілептоїдів характерні різні прояви садо-мазохістичної поведінки.
При нестійкому, шизоїдному, психастенічному, астено-невротичному та
конформному типі акцентуацій схильність до суїцидальності не спостерігається.
Висновки. Підлітковий вік являє собою період життя людини, у який вона
проходить великий шлях у своєму розвитку: через внутрішні конфлікти з самим
собою та з іншими. Часто підлітки намагаються «вирішувати» свої проблеми
спробами покінчити життя самогубством, реальними або демонстративними,
що становить на даний час значну проблему для всього нашого суспільства.
Найбільш схильні до суїцидальності підлітки з циклоїдною, лабільною, епілептоїдною та сенситивною акцентуаціями, а також гіпертимні та істероїдні підлітки – до демонстративного самогубства. Схильність до самогубства породжують такі якості як вразливість, меланхолійність, дратівливість, афективність
емоційних реакцій, вдавання до маніпуляцій. Врахування психологічних особливостей підлітків з даними акцентуаціями є необхідним у роботі з ними як
психологу, так педагогам і батькам.
BIBLIOGRAPHY
1.
Advertising
[Web
site].
–
Access
mode:
http://en.wikipedia.org/wiki/Advertising
2.
Economies
of
scale
[Web
site].
–
Access
mode:
http://en.wikipedia.org/wiki/Economies_of_scale
3. Economies of Scale Definition [Web site]. – Access mode:
http://www.linfo.org/economies_of_scale.html
4. Shalev M.E. Asbjornsen S. / Electronic Reverse Auctions and the Public Sector
– Factors of Success // Journal of Public Procurement, 2010. – № 10 (3), pp. 428–452.
[Web
site].
–
Access
mode:
http://www.researchgate.net/publication/228216541_Electronic_Reverse_Auctions_a
nd_the_Public_Sector__Factors_of_Success
5. What is Advertising or Advertizing: [Web site]. – Access mode:
http://www.nisgav.com/advertiseG.html#.UqC7Yyd9Xow
Література:
1. Волков Б.С. Психология подростка – СПб.: Питер, 2010. – 240 с.
2. Гамезо М.В., Петрова Е.А., Орлова Л.М. Возрастная и педагогическая
психология – М.: Педагогическое общество России, 2003. – 512 с.
3. Гиппенрейтер Ю.Б., Романова В.Я. – Психология индивидуальных различий – М.: ЧеРо, МПСИ, 2006 – 776 с.
4. Игумнов С. А. Психотерапия и психокоррекция детей и подростков –
М.: Изд-во Института психотерапии, 2000. – 112 с
5. Видра О.Г. Вікова та педагогічна психологія – К.: Центр учбової
літераури, 2011. – 112 с.
6. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков – СПб.:
Речь, 2010. – 256 с.
Қазіргі əлеуметтану ғылымында, соның ішінде басқару əлеуметтануында
мекеме қызметкерлері арасындағы өзара байланыстар мен мемлекеттік
қызметкерлердің мотивацияларын зерттеу ерекше мəнге ие.
Аталмыш мақалада біз мемлекеттік қызметкерлердің «мотивациясы»
ретінде олардың мінез-құлқын түсіндіретін саналы қабылданған себептері
ретінде қарастырамыз [1].
Мекеме қызметкерлерінің мотивациясы мен əлеуметтік қорғаныс
механизмдерін классикалық ғылымда социологиялық қарастыру басқару
ғылымының негізін салушы американдық ғалым Фредерик Тейлордан (18561915) бастау алады. Ф.Тейлор адамды жұмысқа алған кезде ең алдымен, оның
физикалық жəне психикалық дайындығын тексеру керектігін атап өткен.
Американдық зерттуші кəсіби таңдау идеясын ұсынды жəне кəсіби оқыту
концепциясын дамытты. Дегенмен, Тейлор теориясын қазіргі экономикалық
шарттарда қолдану тиімділігі жоғары емес, себебі ол интеллектуалдық еңбек
14
*155175*
Шнарбекова М.К.
əл-Фараби атындағы ҚазҰУ əлеуметтану
жəне əлеуметтік жұмыс кафедрасының оқытушысы
Ельбаева З.У.
əл-Фараби атындағы ҚазҰУ жалпы жəне
этникалық педагогика кафедрасының оқытушысы
ҚАЗАҚСТАН РЕСПУБЛИКАСЫНЫҢ МЕМЛЕКЕТТІК
ҚЫЗМЕТКЕРЛЕРДІҢ МОТИВАЦИЯЛАРЫ
67
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
There are some types of advertising: 1) television advertising / music in advertising; 2) infomercials; 3) radio advertising; 4) online advertising; 5) product placements; 6) press advertising; 7) billboard advertising; 8) mobil billboard advertising;
9) in-store advertising; 10) coffee cup advertising; 11) street advertising; 12) sheltered outdoor advertising; 13) celebrity branding; 14) consumer generating advertising; 15) aerial advertising.
Shalev and Asbjornsen [1] found, in their research based on 139 reverse auctions
conducted in the public sector by public sector buyers, that the higher auction volume,
or economies of scale, did not lead to better success of the auction. They found that
Auction volume did not correlate with competition, nor with the number of bidder,
suggesting that auction volume does not promote additional competition. They noted,
however, that their data included a wide range of products, and the degree of competition in each market varied significantly, and offer that further research on this issue
should be conducted to determine whether these findings remain the same when purchasing the same product for both small and high volumes. Keeping competitive factors constant, increasing auction volume may further increase competition.
The author stresses that the number of bidders was found to be correlated with
competition among suppliers, specification and complexity. Auction volume was
found to be correlated with none of the factors. We discuss the possible explanations
for our results and draw conclusions for public sector procurement managers to consider when deciding whether to conduct an e-RA for a particular purchase [4].
In microeconomics, economies of scale are the cost advantages that enterprises
obtain due to size, throughput, or scale of operation, with cost per unit of output generally decreasing with increasing scale as fixed costs are spread out over more units
of output. Often operational efficiency is also greater with increasing scale, leading to
lower variable cost as well. Economies of scale apply to a variety of organizational
and business situations and at various levels, such as a business or manufacturing
unit, plant or an entire enterprise [2].
Economies of scale called increasing returns to scale [3], is a term used by
economists to refer to the situation in which the cost of producing an additional unit
of output (i.e., the marginal cost) of a product (i.e., a good or service) decreases as
the volume of output (i.e., the scale of production) increases. It could also be defined
as the situation in which an equal percentage increase in all inputs results in a greater
percentage increase in output.
The simple model of perfect competition (i.e., an industry in which there are
numerous buyers and sellers of a virtually identical product) makes the assumption of
constant returns to scale (i.e., that the cost of production remains constant regardless
of the volume of output). This model can be very useful, both for teaching economics
and for explaining certain real-world situations. However, it should always be kept in
mind that there are many situations in which it does not apply [3].
66
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
*155458*
Петрова Е.В.
магистрант ПГУ имени С.Торайгырова
ЭМОЦИОНАЛЬНАЯ СФЕРА ДЕТЕЙ
С НАРУШЕНИЕМ ЗРЕНИЯ
Период ожидания малыша для любой семьи – волнительное и счастливое
время для любой семьи. Впереди далеко бегущие планы на малыша, предположения на кого похож будет будущий маленький член семьи. И редко кто из родителей думает о возможных врожденных патологиях, наследственных заболеваний малыша.
При рождении у новорожденного можно отметить следующую особенность: отсутствие синхронной фокусировки глаз – это функциональное косоглазие. В этом явлении нет ничего удивительного, ведь малышу еще предстоит
овладеть глазными мышцами, как и любой другой мускулатурой. Если малышу
более 4 месяцев, а указанные явления не проходят, или же заметно, что один
или оба зрачка отклонены от центра, то это истинное косоглазие.
Когда становится понятно, что глаз (или глаза) не встают на место после
обозначенного срока – многие родители теряются, начинают искать причины –
у кого в роду были похожие случаи, вспоминают, как проходила беременность
и много чего еще.
Появляются новые психологические условия в семье. Встречаются случаи
эмоционального неприятия, стеснения, появление чувства отчуждения у родителей. Перед родителями встает новая задача, как помочь своему ребенку.
Совершенно очевидно, что частичная, или полная потеря зрения влечет за
собой наиболее серьезные и зачастую ничем не возместимые потери в области
чувственного отражения.
Невозможность или существенные ограничения получения зрительных
стимулов влечет за собой отклонения в психическом развитии, которые, в современной психологической литературе обозначаются как депривационное поражение. Психическая депривация является психическим состоянием, возникшем в результате таких жизненных ситуаций. Субъекту не предоставляется
возможность, когда он может удовлетворить некоторые его основных (жизненных) психических потребностей, в достаточной мере и в течение достаточно
длительного времени.
Такими потребностями являются перцептивная потребность, то есть потребность в определенном количестве и качестве внешних раздражителей (стимулов), потребность в социальных связях с родителями, сверстниками и так далее, обеспечивающих интеграцию личности, и, наконец, потребности в наличии
условий для учения и последующей самореализации, овладении определенными общественными ролями.
15
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
Исходя из сказанного, следует считать, что нарушения зрения влекут за собой не только сенсорную (зрительную) депривацию, но и депривацию эмоциональную (аффективную) и социальную. При этом следует также иметь в виду, что
при врожденном или рано приобретенном нарушении зрения дети оказываются
лишенными не только зрительных стимулов – у них резко сокращается стимуляция других модальностей в связи с недостаточным развитием сохранных анализаторов, ограниченной мобильностью, бедностью социальных связей и отношений.
Все это влечет за собой заметные и весьма разнообразные сдвиги в повелении,
соматическом состоянии, достаточно часто при слабовидении или функциональном нарушении зрения наблюдаются нервно-психические нарушения.
Современная социальная ситуация не всегда способствует удовлетворению
потребностей дошкольников с нарушением зрения, в позитивных эмоциональных переживаниях, способствующих обогащению их яркими впечатлениями от
окружающего мира.
Многие явления и события, волнующие детей данной категории и оставляющие неизгладимый след в их душе, остаются незамеченными со стороны
педагогов и родителей; взрослые не всегда понимают их проблемы и трудности. В связи с этим нередкими стали случаи различного рода отклонений в эмоциональном развитии детей, проявления агрессивности, тревожности, эгоцентризма, нежелания сочувствовать и сопереживать другим.
На современном темпе обучения, дети с функциональными расстройствами
зрения (дети с амблиопией и косоглазием) подвержены серьезным нагрузкам.
Лечение амблиопии и косоглазия создает особые трудности зрительнопространственной ориентации: выключение лучше видящего глаза ведет к монокулярному зрению, обусловливающей «пространственную слепоту», естественному сужению поля зрения ребенка. Отсутствие бинакулярного зрения приводит к
тому, что дошкольники не выделяют глубину, удаленность, протяженность, приводит к формированию нечетких, неясных образов и представлений, отрицательно
влияет на развитие мыслительных операций (синтез, анализ, сравнение, обобщение и пр.), а это в свою очередь приводит к фрустрации – неудовлетворенности в
общении с окружающим миром. Все это провоцирует негативные процессы развития эмоциональной сферы дошкольников данной категории.
Одна из ценностей дошкольного возраста – повышенная эмоциональность
ребенка, его эмоции. На протяжении первых лет жизни человека эмоциональная сфера претерпевает сложнейшие изменения: эмоции приобретают качественные характеристики, возникают чувства, присущие исключительно людям.
Эмоции неразрывно связаны не только с воспитательным, но и образовательным процессом.
Рассматривая понятие эмоционального неблагополучия ребенка с нарушением зрения, можно определить его как отрицательное самочувствие в различных социальных ситуациях. Эмоциональное неблагополучие, связанное с затруднением в общении со сверстниками и другими детьми, может приводить к
двум типам поведения.
16
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
KÁDROVÝ MANAGEMENT
*153768*
Sovenko Julia
Dragomanov National Pedagogical University,
Institute of Sociology, Psychology and Social Communications,
(Ukraine, Kyiv)
Pet’ko Lyudmila
Scientific supervisor,
Ph.D., Associate Professor,
Dragomanov National Pedagogical University (Ukraine, Kyiv)
ADVERTISING AND SOCIETY
These days everyone sees advertising in his or her life; however this person has
not watched TV or listened to the radio. Normally, an average person who watches
television 1 to 4 hours a day. During these hours of watching TV, there is a big profitability, because it has an impact on people’s choices by shown them the new and
available product that this person watches advertisement. It is powerful on attracting
consumers psychologically, visually and also culturally but the problem is that can
these attractive advertising affect our life or not?
Advertising or advertizing is a form of marketing communication used to encourage, persuade, or manipulate an audience (viewers, readers or listeners; sometimes a specific group) to take or continue to take some action. Most commonly, the
desired result is to drive consumer behavior with respect to a commercial offering,
although political and ideological advertising is also common. This type of work belongs to a category called affective labor. In 2010, spending on advertising was estimated at $142.5 billion in the United States and $467 billion worldwide Internationally, the largest («big four») advertising conglomerates are Interpublic,
Omnicom, Publicis, and WPP [1].
Advertising is a form of marketing communication used to encourage, persuade,
or manipulate an audience (viewers, readers or listeners; sometimes a specific group)
to take or continue to take some action. Most commonly, the desired result is to drive
consumer behavior with respect to a commercial offering, although political and
ideological advertising is also common. This type of work belongs to a category
called affective labor.
In Latin, ad vertere means «to turn toward.» The purpose of advertising may also be to reassure employees or shareholders that a company is viable or successful.
Advertising messages are usually paid for by sponsors and viewed via various traditional media; including mass media such as newspaper, magazines, television commercial, radio advertisement, outdoor advertising or direct mail; or new media such
as blogs, websites or text messages [5].
65
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
postmodernists such as Baudrillard [1] and social theorists including Giddens,
Bauman and Beck. Recent trends in the sociology of consumption are perhaps more
difficult to fit into one thematic (theoretical) group [7, 156].
For us is a very interesting article by L.Martens, D.Southerton, S.Scott that has set
about the task of identifying a theoretically informed empirical agenda for the further
study of children and consumption. Finally, by analysing three key theoretical approaches
in the sociology of consumption (mode of consumption, lifestyle and identity, and engagement in material culture), the authors have identified a set of themes that further understandings of contemporary childhoods and of processes of consumption [7].
At last, H.Cherrier and Murray Jeff B. write «today, arguing that consumers are
in control over their life and that they can freely write their own stories appears too
simplistic. Society and human beings are indeed too complex and too subtle to simply
take a pure agentic approach to marketing. Consumers’ motivations for buying goods
are multiple and hybrid, made of many fragments of personal roles, of history, and of
social experiences. The result is intricate and messy; consumer practices are not unified in the pyramidal order, and are not completely congruent with social, ethnic,
or geographical groupings [3, 509]». Along with this position, the authors offer
Baudrillard’s structural approach to marketing as a conceptual warning, suggesting
the need for more reflection and critique on the virtue of marketing [1].
In conclusion, consumer society it is set of social relations based on the principle of
individual consumption. Characterized by mass consumption of goods and the formation
of the system of values and attitudes. Mass consumption that goes far beyond the needs
of subsistence (survival) of a person is one of the features of modern society.
К первой группе относятся дети с нарушением зрения неуравновешенные,
легко возбудимые; безудержность эмоций часто становится причиной дезорганизованности их деятельности. При возникновении конфликтов со сверстниками
эмоции данной категории детей часто проявляются в аффектах: вспышках гнева,
обиде, нередко сопровождаются слезами, грубостью, драками. Наблюдаются сопутствующие вегетативные изменения: покраснение кожи, усиление потоотделения. Негативные эмоциональные реакции: быстро вспыхивая, быстро угасают.
Вторую группу составляют дети с нарушениями зрения с устойчивым негативным отношением к общению. У них обида, недовольство, неприязнь надолго сохраняются в памяти, но при их проявлении дети более сдержанны. Для
таких детей характерно обособленность, они избегают общения. Эмоциональное неблагополучие часто сопряжено с нежеланием посещать детский сад, с неудовлетворенностью отношениями с воспитателями или сверстниками.
Как упоминалось выше, при появлении новых психологических условий в
семье при обнаружении зрительных нарушений у ребенка, можно выделить зависимость между характером внутрисемейных отношений и степенью интенсивности эмоциональных переживаний детей.
Неудовлетворительный с психологической точки зрения характер внутрисемейных отношений приводит к образованию зон повышенной эмоциональной
напряженности, имеющих тенденцию к сохранению, но при этом видоизменяющихся, трансформирующихся, меняющих место локализации в структурах
сознания и подсознания. Зоны повышенной и высокой эмоциональной напряженности в свою очередь изменяют ход процесса гармоничного развития ребенка. У детей с наличием зон повышенной эмоциональной напряженности
имеется трудности в общении со сверстниками, и не только. Они предпочитают
одиночество, часто вступают в конфликты, на уроках не собраны и невнимательны.
Существенной причиной, которая вызывает эмоциональное неблагополучие,
является индивидуальные особенности ребенка, специфика его внутреннего мира:
впечатлительность, восприимчивость, ведущие к возникновению страхов.
Неоправданно строгая позиция взрослого и неадекватные средства воспитания приводят к перенапряжению нервной системы и создают благоприятную
почву для появления страхов. К таким средствам он относит угрозы, суровые
или телесные наказания, искусственные ограничения движений, пренебрежение
интересами и желаниями ребенка с нарушением зрения и прочее. Постоянное
запугивание «искусственными ограничениями» приводит к тому, что дети становятся бессильными, теряют способность рассуждать, переживают острый
эмоциональный дискомфорт.
Многие исследователи отмечают, что у детей с нарушениями зрения наблюдается повышенная тревожность. Повышенная тревожность рождает избыточные потребности, то есть защитные механизмы, в которых не нуждается
нормально развивающийся ребенок, но которые необходимы тревожному, чтобы уровнять его тревогу с защитой против нее. Можно выделить общие признаки тревожности у детей с нарушением зрения:
- повышенная возбудимость, напряженность, закрытость;
- страх перед всем новым, необычным;
BIBLIOGRAPHY
1. Baudrillard, Jean. Consumer Society / in Jean Baudrillard: Selected Writings,
ed. Mark Poster, Stanford, CA : Stanford University Press, 1979. – PP. 29–56
2. Carroll Christopher D. Consumption [Web site]. – Access mode:
http://global.britannica.com/EBchecked/topic/134578/consumption
3. Cherrier Hélène, Murray Jeff B. The Sociology of Consumption: The Hidden Facet of Marketing / Journal of Marketing Management, 2004. – № 20. – PP. 509–525. [Web site]. – Access mode:
http://www.academia.edu/785453/The_sociology_of_consumption_the_hidden_facet_of_marketing
4. Consumption, Sociology of [Web site]. – Access mode:
http://sociology_en.enacademic.com/402/consumption%2C_sociology_of
5. Edgell Stephen. Consumption Matters / Stephen Edgell, Kevin Hetherington,
Alan Warde. Oxford : Blackwell, 1996 –321 p.
6. Otnes Per. The Sociology of Consumption: An Anthology. – Solum Forlag,
1988 – 192 p.
7. Martens Lydia. Bringing Children (and Parents) into the Sociology of Consumption. Towards a theoretical and empirical agenda / Lydia Martens, Dale Southerton, Sue
Scott / Journal of Consumer Culture, 2004. – 4(2). – PP. 155–182. [Web site]. – Access
mode:http://www.socialsciences.manchester.ac.uk/morgancentre/people/staff/southerton/d
ocs/children-sociology-consumption-southerton.pdf
8.
What
is
Consumption?
[Web
site].
–
Access
mode:
http://www.businessdictionary.com/definition/consumption.html
64
17
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
- неуверенность в себе, заниженная самооценка;
- ожидание неприятностей, неудач;
– стремление выполнить работу как можно лучше, чтобы не ругали;
- безынициативность, пассивность;
- склонность помнить больше плохое, чем хорошее;
- боязнь общения с новыми людьми;
- неумение владеть своими чувствами, нытье, плаксивость.
У многих детей с различными нарушениями зрения значительное место в
системе эмоциональных состояний занимают такие эмоции как вина, страх, обида.
У большинства они связаны с «социальными страхами» общения с другими
людьми, в том числе с представителями другого пола. Если анализировать отношение детей к своему дефекту говорят о том, что у них наблюдается сравнение
себя с детьми с нормальным зрением, желание доказать, что они лучше их. В этом
же проявляются глубокие внутренние конфликты и неадекватность поведения.
Своевременно оказанная психологическая поддержка эмоционального развития дошкольников, способствует формированию эмоциональной регуляции
поведения детей, их успешной адаптации к будущей школьной жизни и укреплению психологического и психического здоровья.
Эмоционально-волевая сфера детей формируется с детства. В этом принимают участие семья, дошкольные учреждения, сверстники и общество в целом.
Вот поэтому в наших силах сделать всё для того что бы дети имеющие зрительные нарушения чувствовали себя нужными, желанными и любимыми в
нашем мире.
Литература:
1. Гаспарова, Е. Эмоции ребенка раннего возраста в игре. Дошкольное
воспитание. 1981. № 10. С. 61-64.
2. Ермаков, В. П. Развитие, обучение и воспитание детей с нарушением
зрения. М. : Просвещение, 1990. С. 222
3. Захаров, А. И. Как помочь нашим детям избавиться от страха.– СПб. :
«Речь», 1995. С. 158.
4. Денискина В.З.Взаимосвязь дошкольного и начального образования детей с нарушением зрения. Воспитание и обучение детей с нарушением развития. 2007. №5. С.20 – 28.
5. Плаксина Л.И. Теоретические основы коррекционной работы в детском
саду для детей с нарушением зрения. М.: ГороД, 1998. С. 262.
6. Плаксина Л.И. Формирование социально-адаптивного поведения у учащихся с нарушением зрения в начальных классах. Калуга: Адэль, 1998. С. 140.
7. Плаксина Л.И., Григорян Л.А. Содержание медико-педагогической помощи в дошкольном учреждении для детей с нарушением зрения (с косоглазием и амблиопией). М: ГороД, 1998. С.150.
18
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
MODERNÍ TECHNOLOGIE
SOCIOLOGICKÝCH PRŮZKUMŮ
*153908*
Arsenyuk Anastasia
Dragomanov National Pedagogical University,
Institute of Sociology, Psychology and Social Communications,
(Ukraine, Kyiv)
Pet’ko Lyudmila
Scientific supervisor,
Ph.D., Associate Professor,
Dragomanov National Pedagogical University (Ukraine, Kyiv)
CONSUMPTION AND SOCIETY
Consumption – the process in which the substance of a thing is completely destroyed, used up, or incorporated or transformed into something else. Consumption of
goods and services is the amount of them used in a particular time period [8].
Consumption, in economics, the use of goods and services by households. Consumption is distinct from consumption expenditure, which is the purchase of goods and services
for use by households. Consumption differs from consumption expenditure primarily because durable goods, such as automobiles, generate an expenditure mainly in the period
when they are purchased, but they generate «consumption services» (for example, an automobile provides transportation services) until they are replaced or scrapped [2].
Theories of consumption as a means of social reproduction and class differentiation (Bourdieu, 1984; Holt, 1997; Savage, 2000; Warde, 1997), accounts of consumption as central to identity formation through the cultivation of lifestyle (Bauman,
1988; Beck, 1992; Giddens, 1991) and analyses of engagement with material culture
(Chin, 2001; Kopytoff, 1986; Messner, 2000; Miller, 1987) are discussed [7. 157].
Sociology of consumption an as yet ill-defined and extremely diverse field of
sociology that developed rapidly during the 1980s. Its substantive focus is the material culture (especially the mass culture) of advanced capitalist societies. The essays
collected together in, The Sociology of Consumption (1988) [6] or, Consumption Matters (1996) [5] are a good illustration of the diversity of the field [4].
Developments in the sociology of consumption have been modelled in different
ways (Featherstone, 1990; Halkier, 2002; Lury, 1996; Warde and Martens, 2000), although there is broad consensus about the major outlines of the three dominant perspectives. The first, «production of consumption» (Featherstone, 1990), embraces
early work by critical culture theorists who conceptualize consumption through
analysis and interpretation of the characteristics of the sphere of production. The second approach draws attention to the ‘mode of consumption’ and how it comes to represent distinctions and mediate the social relationships between different groups. Finally, what has been called «consumption as aesthetics» groups together work by
63
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
ев готовы прощать обиды своим родителям и партнерам, за исключением физического насилия со стороны супруга. Также не склонны они прощать людей,
психологическая дистанция с которыми большая (незнакомцев (28%)).
Согласно полученным результатам, мужчины по сравнению с женщинами
часто не прощают невозврат долга и кражу имущества ни при каких условиях
(φ=1,84, р≤0,05и φ=3,74, р≤0,01): женщины в этом плане более лояльны. Иначе обстоит ситуация в отношении физического насилия со стороны супруга: она чаще
случалась в жизни женщин, чем мужчин (φ=1,79, р≤0,05). При этом мужчины значительно чаще, чем женщины, указывали, что не готовы простить своим супругам
измену ни при каких обстоятельствах (φ=2,19, р≤0,01). Интересен тот факт, что и
предательство близкого человека мужчины также значительно чаще не прощают ни
при каких условиях, по сравнению с женщинами (φ=2,56, р≤0,01).
Таким образом, в опыте прощения женщин и мужчин существуют как сходства, так и различия. Установлено, что вне зависимости от пола людям сложно
восстанавливать с обидчиком прежние отношения, поскольку ему становится
сложно доверять. Мужчины по сравнению с женщинами более избирательны в
своем прощении: они чаще прощают детей и стариков, а также близких людей,
реже – врагов и незнакомцев. У женщин сохраняется та же тенденция, но она выражена более мягко: они более склонны к прощению в принципе. Мужчины по
сравнению с женщинами тяжелее прощают обиды, связанные с материальными
потерями, изменой партнера и предательством, а женщины – с физическим насилием со стороны супруга. Интересен тот факт, что своим родителям и мужчины, и
женщины готовы в большинстве случаев прощать даже насилие вне зависимости
от того, попросят они прощения или нет. Стоит отметить, что именно просьба о
прощении чаще всего выступает смягчающим фактором в отношении обидчика;
особенно эта тенденция выражена у мужчин. При этом вне зависимости от пола
большинство людей готовы помогать своим обидчикам, если этого требует ситуация. В понимании прощения существуют определенная гендерная специфика: если мужчины воспринимают его, исходя из утилитарных аспектов (прощение как
способ наладить отношения), то женщины видят в прощении глубокий личностный смысл (прощение как возможность духовного роста).
Полученные в процессе исследования результаты обладают научной ценностью в разработке представлений о феномене прощения и могут быть использованы в дальнейших исследованиях в данной области.
Литература:
1. Гассин Э. Психология прощения // Вопросы психологии, 1999, №4, с.
93-104.
2. Чукова А.С., Гриценко В.В. Теоретические основы исследования прощения как феномена межличностного общения// Психологический журнал,
2011, т.32, №5, с.16-22.
62
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
*155509*
Кашкаров А.П.
аспирант ИСПиП им. Р. Валленберга, Санкт-Петербург
КОРРЕКЦИЯ ВТОРИЧНЫХ ДЕФЕКТОВ
У МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ С ДИАГНОЗОМ ДЦП
СРЕДСТВАМИ БИБЛИОТЕРАПИИ
Воспитание личности на основе культурных ценностей, с высокими морально-деловыми качествами, способностями к адекватному анализу ситуации,
сопереживанию и состраданию есть основная задача современного социума,
безотносительно его социальных слоев (страт). Эта задача стала особенно актуальной в последнее десятилетие, когда в отсутствии сколь угодно понятной (и
воспринимаемой) идеологии (дающей личности основные принципы жизни, сосуществования, коммуникации с обществе, формирующие цели и задачи цивилизованных отношений) возникла угроза гегемонии гедонистического общества, ориентированного только на удовольствия и потребление, с нарушенными
коммуникативными связями и нивелированным духовным потенциалом личностей, составляющих общество.
Социальные страты в обществе не равны, поэтому существуют различные
условия воспитания детей, имеется различный генез семей, различные отклонения (разные факторы его возникновения) в психике детей, провоцирующие или
явившиеся причиной социальной депривации.
Влияние социальной депривации на естественное совершенствование психики ребенка с задержками развития имеет определяющее значение в части
возможной коррекции поведения, привычек, характерных особенностей, приводящих в совокупности к гармоничному развитию полноценной личности.
Такого ребенка нельзя признать безнадежным. Изучив научные источники,
мы полагаем, что воздействие интегрированного обучения и приемы воспитания детей с проблемами в развитии посредством приобщения к чтению (мотивации) окажут влияние на врожденные вторичные дефекты, и приведут к компенсации культурной депривации личности, то есть создание специальной программы по коррекции заранее выявленных вторичных дефектов детей, окажет
положительное влияние на культурный уровень сообщества граждан, восстановив его потенциально «потерянные» элементы.
Предлагаемые в программе назначения коррекции и компенсации в перспективах развития ребенка с легкой формой отсталости созданы с опорой на
понятийный аппарат депривации, доказавшие свою эффективность приемы
коррекционной психологии при нарушенном развитии и легкой форме отсталости в сравнении с социально адаптивными сверстниками.
19
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Гипотеза
Изученные методы коррекционной психологии при ДЦП, особенности
развития высших психических функций детей, позволяют предположить, что
программа мотивации и чтения окажет положительное (эффективное) воздействие на детей в возрасте 8-12 лет с выявленными признаками культурной депривации (различного генеза), и позволит скорректировать их поведение (привычки – посредством мотивации к чтению и изменением образа жизни), то есть
минимизировать или устранить в перспективы отклонения (девиацию), вызванные влияниями вторичных дефектов развития.
Обоснование программы
Целью является создание и апробация программы мотивации чтения у
младших школьников (подростков) как фактор коррекции, влияющий на минимизацию и устранение вторичных дефектов
По общему определению – успех – работоспособность и применение не
только знаний, но и личностных свойств исследователя. Успех – это достижение желаемого не только во благо себе, но и другим и окружающей среде. Успешное воспитание, обучение, развитие в итоге дает деятельность, то есть
практическое выполнение разработанной программы, что является основным
лонгитюдным стимулом для исследовательской работы по теме.
Для успешной психологической работы с семейными (детскородительскими) проблемами необходимы специальные знания и навыки, выходящие за рамки индивидуальной терапии. Цель программы: освоение базовых
концепций и методов работы с семьей на основе интеграции системного и психоаналитического подходов.
Систематически программа нацелено на развитии элементов и потенциала
личности и основана на идее социализации микро групп и взаимодействия
(Иванов, Костяшкин).
Задачи
Знание – обобщение практики. Постановка задачи начинается с выявления
проблемы, затем научно осмысляется, превращается в наукоемкие технологии,
технологии обогащают практику, практика (разработанная программа) на более
высоком уровне дает импульс/толчок науке, наука совершенствует технологию,
и делает более успешной практику – таков смысл данной разработки.
Результаты и исследования М.С. Певзнер (на клинических данных) эмоционально-волевой сферы развития, познавательной деятельности ребенка, а
также результаты исследования (X.С. Замская, Л.В. Занков и др.) слабости
мыслительного процесса, скорости реакции при недостаточности некоторых
структурных компонентов мышления, нарушений словесно-логического мышления ребенка позволяют нам сформировать основные задачи работы:
• разработка программы для корректировки вторичных дефектов
• изучение характера и выраженности вторичных дефектов
• анализ эффективности программы
чаще по сравнению с девушками «прощают их лишь иногда» (φ=2,6, р≤0,01);
женщины в этом случае более склонны к прощению. При оценке возможности
прощения молодых девушек женщины чаще, чем мужчины, выбирали стратегию «чаще прощал, чем не прощал» (φ=1,86; р≤0,05). Если женщины склонны в
большинстве своем «всегда прощать» людей преклонного возраста и близких
родственников, то мужчины гораздо чаще по сравнению с ними указывают, что
«почти всегда прощают» их (φ=2,1 и φ=2,1; р≤0,05). Знакомых, причинивших
вред испытуемым, женщины чаще всего «почти всегда прощают» по сравнению
с мужчинами (φ=1,73; р≤0,05), в то время как последние в этом случае «чаще
прощают, чем не прощают» (φ=2; р≤0,05). Женщины также больше, чем мужчины, склонны к прощению незнакомцев и врагов (φ=1,84 и φ=1,72; р≤0,05);
мужчины же в отношении врагов более принципиальны и чаще не прощают их
ни при каких обстоятельствах.
Результаты исследования парциальности прощения:
Как мы установили, не на все описанные ситуации мужчины реагируют
одинаково. Так, большинство мужчин ни при каких обстоятельствах не прощают невозврат долга (28%), кражу имущества (59%). 28% не простят измену своим супругам, 38% – предательство близкого человека, 38% – деспотизм и насилие незнакомого человека. 45% мужчин никогда не сталкивались с психологическим насилием родителя, при этом 21% столкнувшихся с ним прощают обидчика даже в том случае, если он не попросит прощения. Приблизительно также
обстоят дела и с физическим насилием со стороны родителей: 48% не сталкивались с ним, 17% прощают его в любом случае. Неблагодарность за оказанную
услугу и словесное оскорбление мужчинами также чаще прощается, чем нет
(45% и 34%). При оценке обид со стороны своих жен более половины опрошенных отметили, что не сталкивались ни с психологическим, ни с физическим
насилием в свой адрес (52% и 62%). Среди тех, кто сталкивался с ним (48% и
38% соответственно), 17% мужчин готовы простить психологическое насилие
своим партнершам, если они попросят прощения, и 14% указали, что прощали
своим супругам физическое насилие. Таким образом, мужчины в большинстве
случаев готовы прощать обиды своим родителям, а также мелкие обиды другим
людям. Неприемлемыми для них являются покушение на их личное имущество
и обманы в финансовом плане. В жизни женщин в большинстве случаев представленные нами ситуации не имели места, за исключением неблагодарности за
оказанную услугу, словесного оскорбления и невозврата долга. В первых двух
случаях обидчика чаще прощали, чем не прощали (45% и 31%), а в последнем
случае треть женщин прощали его иногда (34%). 55% женщин никогда не сталкивались с психологическим и физическим насилием со стороны родителей,
при этом 14% столкнувшихся с ним прощают обидчика даже в том случае, если
он не попросит прощения. При оценке обид со стороны своих мужей более половины опрошенных отметили, что не сталкивались ни с психологическим, ни с
физическим насилием в свой адрес (55% и 83%). Среди тех, кто сталкивался с
ним (45% и 17% соответственно), 17% женщин готовы простить психологическое насилие своим партнерам, если они попросят прощения, и 10% никогда не
прощали физического насилия. Таким образом, женщины в большинстве случа-
20
61
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
учетом определенных обстоятельств, и ряд поступков, которые простить не
представляется возможным ни при каких обстоятельствах.
Избирательность прощения может определяться отношением к самому
обидчику и зависеть от возраста, пола, социального статуса, психологической
дистанции объекта прощения и т.п. На основании выделенных характеристик
прощения в рамках данного исследования была разработана анкета.
Результаты исследования меры прощения:
Мнения респондентов относительно условий прощения разделились. Согласно полученным результатам, почти половина опрошенных мужчин (48%) и
около трети опрошенных женщин (38%) отмечают, что даже в том случае, когда они простили обидчику нанесенную травму, доверие к нему все равно утрачивается. Среди женщин 34% опрошенных указали, что простили людей, причинивших им вред, поскольку считают, что любой человек имеет право на
ошибку; 31% женщин простили обидчиков, поскольку проанализировали и поняли его действия. В целом, анализ наиболее частых условий прощения в женской группе позволяет говорить о глубокой личностной работе, проделанной в
процессе анализа причин произошедшего, мотивов обидчика, сопоставления
его поступка со своими ценностями и представлениями о жизни. Эти условия
А.С. Чукова называла «внутренними», отмечая, что опыт прощения в этом случае наиболее глубокий [2].
Стоит отметить и наименее популярные среди мужчин и женщин условия опыта прощения. Так, только 3% испытуемых сожалеют о своем прощении. Только 3%
мужчин простили обидчиков, поскольку считают их действия неосознаваемыми.
Также 3% мужчин простили только потому, что их побуждали к этому другие люди;
среди женщин такой вариант не упомянул никто. Никто из женщин также не отметил и то, что отношения с обидчиком полностью восстановились: это говорит о том,
что даже глубокий опыт прощения не способен вернуть первоначального доверия
женщины к обманувшему ее человеку. Оценивая условия прощения среди мужчин,
можно добавить, что им практически не свойственно сомневаться в необходимости
прощения после принятого решения, они слабо поддаются чужому влиянию в опыте
прощения и не склонны оправдывать своих обидчиков.
Достоверно значимых гендерных различий в показателях меры прощения
выявлено не было. В целом, все испытуемые указали, что, несмотря на опыт прощения, не смогут по-прежнему доверять своему обидчику. При этом если 21%
мужчин еще готовы к полному восстановлению отношений, то среди женщин такой вариант не приемлем. Это говорит о том, что на женщин обида оказывает более глубокое влияние, чем на мужчин. Возможно, это также можно объяснить более высокой требовательностью женщин к эмоциональной стороне отношений
между людьми и их чуткостью к различным психологическим нюансам.
Результаты исследования избирательности прощения:
При анализе избирательности прощения у мужчин и женщин были выявлены достоверно значимые различия по ряду показателей. Так, женщины гораздо реже, чем мужчины, сталкивались с необходимостью прощать детей и подростков (φ=1,79 и φ=2,1; р≤0,05). При выборе стратегии дальнейшего поведения
с молодыми мужчинами-обидчиками опрошенные нами мужчины значительно
• исследование выраженности депривирующих факторов (способствующих
формированию вторичных дефектов) у младших школьников.
Принцип работы (построения исследования)
Применяя универсальные учебные действия, мы активизируем вторичные
дефекты высших психологических функций: память, внимание, мышление. При
этом особое внимание уделено эмоционально-волевой сфере – мотивационная
готовность ребенка.
Методы: биографический, наблюдение, беседа (в том числе с анкетированием трех категорий родителей, детей и педагогов, занимающихся с детьми),
экспериментальный психодиагностический метод – исследование того-то и того-то, поиск проективных ценностей (методика Шварца).
• проектирование;
• мотивация;
• поиск и выявление ценностей (методика Шварца);
• когнитивная психология (в частности когнитивная стимуляция).
Образование и работа родителей занимают определенное время в их жизни, не влияют на жизнь ребенка, поскольку это время занятости родителей «выключено» из общения и воспитательного процесса. Выявление первичных признаков, связанных с образованием и работой (занятостью) родителей – депривация. В данной части уместно исследовать скрытые законы семейной динамики как систему интер- и интрапсихических отношений, использовать нарративный метод (работа с семейными историями и генеалогические особенности родителей), и затем, как следствие, проводить исследование выраженности депривирующих факторов выявляющее типы нарушенных отношений. Здесь же
применяются биографический метод и анкетирование родителей.
Таким образом, одним из факторов культурной депривации личности является
проблема родителей – лень и бездействие, алкоголизм, депрессии, иждивенческие
ожидания, что провоцирует мотив невротизации личности. Сопутствующая проблема смыслообразования и одиночества усугубляет ситуацию. Все это воздействует на развитие ребенка, в совокупности с факторами занятости родителей.
Выявление вторичных дефектов предполагает выработку механизма коррекции вторичных дефектов – дифференцированность знаний, волевой составляющей и средств воздействия с учетом мотивационной готовности (специальной предварительной подготовки) объекта.
Для корректировки вторичных дефектов разрабатывается и апробируется
программа мотивации посредством чтения, основанная на базовых понятиях:
мотивация, активизация, замещение «свободного времени» чтением. Для этого
нами, в качестве ведущего, применяется такой подход к работе с семьей, на основе которого системные и психоаналитические (принципы и базовые теории)
знания, концепция системно-динамической семейной терапии, в т.ч. семейное
бессознательное (здесь же скрытые законы семейной динамики), исследование
60
21
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
семейного диагноза с опорой на символическое значение симптомов, являются
основными положениями терапии влияния на объект исследования.
Методология
Причины и аспекты формирования отклоняющегося поведения в подростковом возрасте, этиология агрессивного поведения в контексте экзогенной и эндогенной этиологии исследовали Божович Л.И., Бреслав Г.Э., Кон И.С., Исаченкова
М.П., Личко А.Е., Можгинский Ю.Б., Семенюк Л.М. Фельдштейн Д.И. и др.
Особенности аутентичности подростков на разных стадиях аддиктивного поведения по «шкале аутентичности личности» исследовал A.M. Wood и соавт. (2008).
Степени влияния семейного воспитания и родительско-детских отношений
на развитие личности детей и подростков, характер их социальной адаптации исследовано в работах: А. Адлера, В.С. Анастазиадис, И. Александреско, Т.В. Архиреевой, Ю.В. Баскина, И.М. Балинского, З.В. Баерюнас, С. Блюменфельда, Д.В.
Берко, Л.И. Божович, И.А. Былим, А.Я. Варги, А.А. Венгера, Н.В. Вострокнутова,
В.М. Гарбузова, В.Я. Гиндикина, Т. Георгиу, С.И. Голод, С.А. Гордийчук, М.А.
Дмитриевой, И.В. Дубровиной, В.Н. Дружинина, А.Н. Евсеевой, Р.А. Зачепицкого, А.И. Захарова, Р.М. Капраловой, О.В. Кербикова, Е.Е. Кравцовой, Е.А. Костицыной, Б.И. Кочубей, К. Леонгарда, П.Ф. Лесгафта, И.А. Логиновой, З. Матейчек,
В.С. Мухиной, В.Н. Мясищева, Л.Ф. Обуховой, М.В. Потакаевой, Е.Л. Птичкиной,
И.А. Сикорского, Е.О. Смирнова, В.В. Столина, Е.Г. Сухаревой, А.Н. Фоминовой,
С.Г. Фрайнберга, З. Фрейда, И.К. Фридман, Э. Фромма, К. Хорни, К. Хоментаускаса, Е.С. Шефер, Э.Г. Эйдемиллера, Э. Эриксона и др.).
Связи между материнским отношением к ребенку и особенностями формирования у него механизма психологической готовности к аддиктивному поведению (см. выше).
Нарушение поведения в возрасте 8-12 лет и его возможные причины исследовались разными учеными.
Нарушения поведения при умственной отсталости и задержке психического
развития (в т.ч. легкой форме отсталости) исследовали как результат замедленного или нарушенного формирования эмоционально-волевой сферы: (Л.С. Выготский, Л.В. Занков JI.B, Б.В. Зейгарник, Б.С. Братусь, Е.С. Иванов, Д.Н. Исаев, В.В.
Ковалев, К.С. Лебединская, С.С. Мнухин, М.С. Певзнер, Л.М. Шипицына и др.). В
совокупности с другими причинами агрессивное поведение изучалось в структуре
психопатологических синдромов и пограничных состояний (С.С. Мнухин, Д.Н.
Исаев и др.), реже – в структуре патологии формирования личности (Г.В. Грибанова, Е.С. Иванов, В.В. Ковалев, М.М. Райская, Л.М. Шипицына и др.).
На основании этих источников изучены категории специальной психологии, механизмы формирования системных отклонений, основные формы нарушенного развития детей.
Вопросы комплексного сопровождения детей дошкольного возраста, психосексуальное развитие и половое воспитание детей с ОВЗ, реабилитационные
22
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
*155353*
Гроголева О.Ю.
Канд.психол.наук, доцент кафедры общей психологии
Омский государственный университет им. Ф.М. Достоевского
ГЕНДЕРНАЯ СПЕЦИФИКА ОПЫТА ПРОЩЕНИЯ
В последнее время все большее количество ученых различных направлений
выражают тревогу по поводу падения уровня нравственности, общей духовности
с одной стороны, и возрастания агрессии, нередко сопровождающейся особой
жестокостью, с другой. На этом фоне происходит рост негативизма, влекущего
панический страх и неуверенность в завтрашнем дне, что влечет за собой деструктивное психическое состояние в обществе, вызывая тревогу, депрессию, усугубляя неврозы, что, в конечном итоге, способствует возрастанию соматических заболеваний на фоне тенденции морально-нравственной деградации.
В сложившейся ситуации возможно единственное, на первый взгляд неординарное решение, смысл которого состоит в прощении. Как это ни парадоксально, но только прощение способно восстановить деятельность личности, совершить поворот в направлении позитивного мировосприятия, открыть скрытые ресурсы и направить высвобожденную энергию в созидательное русло.
Несмотря на интерес ученых к феномену прощения его природа в науке
изучена недостаточно. Анализ теоретических работ (А.С. Чукова, Э.А. Гассин),
позволил выявить ряд объективно существующих противоречий, обусловливающих актуальность исследования феномена прощения[1,2]:
• между значимостью и важностью прощения в процессе человеческого
общения и недостаточной изученностью содержательной и процессуальной
сторон данного феномена;
• между запросами практики и недостаточным числом научнопрактических технологий по выражению и поиску прощения.
Данные противоречия определили идею настоящего исследования – изучение содержательно-динамической стороны прощения как феномена межличностного общения, а также выявление его гендерной специфики. Вслед за А.С.
Чуковой в феномене прощения мы выделяем три основные характеристики: меру, избирательность, парциальность [2].
Мера прощения предполагает, что прощение может быть полным или частичным: полное прощение представляется безусловным, а неполное дается с
учетом каких-либо условий. Мера прощения дается на основе моральнонравственной оценки поступка, собственных удобств и выгод прощающего или
под влиянием общественного мнения.
Парциальность проявляется в том, что для одного и того же субъекта прощения существует ряд действий, которые могут быть прощены так или иначе с
59
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
ющие богатый внутренний потенциал личностных свойств и качеств, способные к эмпатии, самооценке, рефлексии, формированию ценностей и ценностных ориентаций, самоактуализации и самообразованию в процессе дальнейшей
профессиональной деятельности. Так, очевидна определяющая роль психологизации образовательной среды, которая связана, прежде всего, с необходимостью гуманизации образования в широком смысле слова. Ведущим принципом
современной государственной политики в области образования является его
гуманистический характер, приоритет общечеловеческих ценностей, жизни и
здоровья человека, свободного развития личности. Личностно-ориентированная
парадигма выстраивает образовательное пространство, позволяющее решать
современные задачи отечественного образования. Исследователи (Н. И. Алексеев, Е. В. Бондаревская, О. С. Газман, В. В. Гузеев, В. В. Сериков, В. И. Слободчиков, И. С. Якиманская) отмечают, что личностно-ориентированное пространство позволит учителю и его воспитаннику овладеть способами и механизмами саморазвития, являющимися условием успешного самоопределения,
самореализации всех участников образовательного процесса. [5]
Низкий уровень психологической культуры субъектов учебновоспитательного процесса, недостаточное использование ими психологических
знаний в организации образовательного пространства затрудняют реализацию
идеи гуманизации образования, приводят к малоэффективности деятельности.
Поэтому потребность Республики в специалистах, способных занять личностно-гуманную позицию, выдвигает в разряд актуальных проблем повышения
прежде всего психолого-педагогической компетентности и культуры субъектов
образования. В НИИ Психологии специалисты разрабатывают эту проблему
через практико-ориентированные исследования психологического здоровья,
интеллектуально-творческого потенциала и социально-психологические условия образовательной среды.
техники, вопросы диагностики и коррекции высших психических функций изучали такие ученые как Р.В. Демьянчук, Л.А. Асламазова, А.Е. Соболева и др.
Общие закономерности психического развития нормально развивающихся
детей и детей с аномалиями развития доступны в результатах исследований
Л.В. Занкова, Ж.И. Шиф, Т.А. Власовой, В.И. Лубовского.
Научные концепции, технологии и содержание обучения и воспитания детей дошкольного и школьного возраста с разной степенью нарушения интеллекта в условиях образовательных учреждений и в семье; направления сопровождения умственно отсталых детей и подростков в специальных (коррекционных) учреждениях, а также в условиях интегрированного (в т.ч. дистанционного) обучения и профессиональной подготовки.
Изучено влияние тендерных различий на развитие социальной активности детей с вторичными дефектами развития, специфика тендерных различий в поведении
и социальных отношениях. Тендер – социальный пол, определяющий поведение человека в обществе и то, как это поведение воспринимается другими людьми.
Исследование проведено с опорой на типичные и распространенные формы девиантного поведения детей и подростков: типология, возрастная психология с учетом патологического фактора, с учетом актуальности направления
психокоррекционной работы с детьми.
Особое место в исследовании занимает освоение и отработка базовых техник психодиагностической терапии на материале участников групп нескольких
общеобразовательных школ Адмиралтейского района Санкт-Петербурга: анализ психологических сценариев методом генограммы; циркулярное интервью
как базовое умение психолога; работа со структурными нарушениями с помощью выявления депривирующих факторов (вторичных признаков депривации).
Терапевтическая динамика анкетирования:
• первичное интервью;
• трудности и ошибки начала терапии;
• выявление особенностей времяпрепровождения (свободного времени),
предпочтительных занятий, привычек;
• способы преодоления семейного сопротивления;
• методы стимулирования изменений, корррекции депривирующих факторов;
• специфика окончания анкетирования;
• ритуал завершения;
• пост-сопровождение.
Литература
1. Намазбаева Ж.И., Каракулова З.Ш., Садыкова А.Б., Сейдулаев К. Б.
Развитие личности в процессе психологизации современного образования. Монография. – Алматы: Издательство «Ұлағат» КазНПУ им.Абая, 2013. – 272 с.
2. Колмогорова Л.С. Возрастные возможности и особенности становления
психологической культуры учащихся: дис. …д-ра психол. наук. – М., 2001. – 385 с.
3. http://psychology-online.net/articles/doc-1858.html/ О.И. Мотков. Психологическая культура в мозаике личности
4. Холодная, М.А. Когнитивные стили. СПб.: Питер, 2004. – 384 с.
5. Инновационный потенциал субъектов образовательного пространства
в условиях модернизации образования: материалы Первой Международной научно-практической конференции (24–26 нояб ря 2010 г., Россия, Ростов-наДону). – Ростов н/Д: ИПО ПИ ЮФУ, 2010. – 680 с.
58
Литература
1. Асламазова Л.А. Детско-родительские отношения в замещающих семьях, воспитывающих детей с ограниченными возможностями здоровья. – диссертация к.пс.н., 2012.
2. Бардадымов В.А. Аутентичность личности подростков на разных стадиях аддиктивного поведения. – диссертация к.пс.н, 2012.
3. Барсуков А.В. Влияние типов семейного воспитания на формирование самоотношения у подростков с асоциальным поведением. – диссертация к.пс. н., 2011.
23
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
4. Боброва Е.С. Вербализация пространственных отношений дошкольниками с интеллектуальной недостаточностью. – диссертация к.пс.н., 2008.
5. Воронин Н.А. Асимметрия зрительного внимания у детей 5-7 лет в норме и
при синдроме дефицита внимания и гиперактивности. – диссертация к.пс. н., 2010.
6. Гостар А.А. Особенности использования знаково-символических
средств дошкольниками с задержкой психического развития. – диссертация
к.пс.н., 2007.
7. Кашкаров А.П. Проблемы семейного чтения. – Воспитание школьников.
– №9.- 2012. – с. 30-34.
8. Кашкаров А.П. Проблематика чтения в семье. – Наука и школа. – №5. –
2012. – с. 96-100. ISSN 1819-4639
9. Кашкаров А.П. К вопросу об эффективности программ продвижения
чтения и современной библиотеке. – №12. -2011. – с. 323. (УДК 37.8)- ISSN
1813-4718
10. Кашкаров А.П. Педагогические условия усиления культуроведческих
функций домашнего чтения. – Человек и образование. – №4. – 2012. – с. 148152. – Режим доступа 14.03.2013 – http://obrazovanie21.narod.ru/Files/20124_148-152.pdf
11. Кашкаров А.П. Как приохотить ребенка к чтению: нестандартные методики. – Ростов н/Д: Феникс. – 2013. – 76 с. – ISBN 978-5-222-20602-7
12. Кашкаров А.П. Приобщение к чтению: инновации для родителей, инструментарий библиотекаря. (вып. 138) – М.: Либеря-Бибинформ. – 2012. – 96 с. –
ISBN 978-5-81-67-0048-1
13. Кузьмина Т.И. Динамика формирования «я-концепции» у лиц с легкой
степенью умственной отсталости. – диссертация к.пс.н., 2009
14. Лапп Е.А. Формирование связной письменной речи младших школьников с задержкой психического развития средствами графического моделирования. – диссертация к.пс.н., 2006.
15. Николаенко Я.Н. Агрессивное поведение подростков с нарушением интеллекта. – диссертация к. пс. н, 2009.
16. Самарина Э.В. Абилитация воспитанников с тяжелой умственной отсталостью в условиях школы-интерната. – диссертация к. пс. н, 2010.
17. Соболева А.Е. Коррекция высших психических функций младших
школьников с задержкой психического развития средствами игровой деятельности. – диссертация к пс. н., 2009.
18. Суровенгина М.А. Влияние материнского отношения на формирование
готовности к аддиктивному поведению у младших подростков с задержкой
психического развития. – диссертация к.пс. н., 2009
19. Фадеева Е.В. Влияние двигательной патологии на личностное развитие
подростков с церебральным параличом. – диссертация к. пс. н., 2010.
чем-то абстрактно, а компетентный может на основе знания конкретно и эффективно решать какую-либо психологическую задачу, проблему.
Каждый вид психологической компетентности имеет свое специфическое
функциональное назначение и по-разному влияет на профессиональное развитие. Когнитивная компетентность обеспечивает эффективное решение профессиональных задач. Коммуникативная компетентность дает возможность
успешно позиционировать себя как субъекта общения, продуцируя позитивные
отношения с другими, эффективное решение проблем профессионального взаимодействия, и обеспечивает оптимальное транслирование смыслов, ценностей,
технологий, конструктивных моделей взаимодействия с миром.
В качестве критериев сформированности психологической компетентности
при моделировании ее развития могут рассматриваться уровень мотивации
компетентности, психологическая готовность быть компетентным, признание
себя компетентным учителем, уровень компетентности, успешность реализации
компетентного индивидуального стиля и качественные показатели деятельности. К числу прогнозируемых индивидуальных приращений относятся изменения интегративного плана, как аксиологического и когнитивного характера, так
и функционального и инструментального, что, в конечном счете, предполагает
обеспечение гармоничности профессионального развития, внутренней согласованности и конгруэнтности поведения при его высокой результативности. [2]
Таким образом, актуальность данной проблемы имеет, три методологических аспекта:
– педагогический, предполагающий раскрытие педагогических основ и условий профессионально-личностного развития специалиста; исследование путей практического содействия его психолого-педагогической компетентности;
разработку соответствующих методических рекомендаций;
– психологический, связанный с развитием потребности человека в совершенствовании, личностном росте с предоставлением ему максимальных возможностей для самореализации; с обеспечением социально-психологической
грамотности, компетентности специалиста, с постоянным развитием его психологической культуры;
– социальный, заключающийся во влиянии на межличностные отношения
между субъектами образования, на систему отношений в целом посредством
развития психолого-педагогической компетентности и профессионально значимых качеств учителя. [5]
Итак, уровень психологической культуры и компетентности можно осознанно повышать с помощью специально на нее направленных процессов развития и саморазвития.
Современное информатизированное и интеллектуализированное общество
выдвинуло на первый план человеческую личность как важнейший фактор самосохранения и изменения общества. Сегодня все больше требуются специалисты, обладающие не только суммой определенных знаний и умений, но и име-
24
57
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
Составляющие психологической культуры определены Колмогоровой Л.С.
следующим образом: 1) психологическая грамотность; 2) психологическая
компетентность, 3) ценностно-смысловой компонент; 4) рефлексия; 5) культуротворчество. [2]
Куликов Л.В. считает, что психологическая культура – это совокупность
имеющихся у индивида, группы или этноса представлений о психике, используемые формы регулирования и развития психики. Такое определение дает
структурное представление о формах социально-психологического обеспечения
образования.
Нам также близка точка зрения О.И. Моткова о содержательных компонентах психологической культуры, которые автор положил в основу одноименной тестовой методики. [3]
Психологическая культура, наряду с оптимальным образом жизни и духовными ценностями обеспечивает устойчивое гармоничное функционирование личности и является одновременно его выражением.
Гармоничное функционирование проявляется в: 1 – преобладающем хорошем самочувствии; 2 – глубоком понимании и принятии себя; 3 – позитивных
гармонизирующих ориентациях на конструктивное общение и ведение дел, на
творческую игру, и т.д.; – высокой удовлетворенности жизнью – характером своего общения, ходом дел, своим здоровьем, образом жизни, процессом творчества;
– высоком уровне саморегуляции (но не слишком высоком!) своими желаниями,
эмоциями и действиями, своими привычками, процессом развития и т.п.
По мнению О.И. Моткова, психологическая культура высокого уровня
включает в себя комплекс осознанно развиваемых специальных стремлений
(тенденций, потребностей, ориентаций), изначально присущих человеку, и
обеспечивающих их реализацию природных способностей; набор соответствующих этим стремлениям и способностям прижизненно развитых умений и
устойчиво и ежедневно проявляющихся видов поведения. [1]
Смежным в контексте психологизации образовательной среды понятием
является психологическая компетентность. Ключевым словом, которое отличает компетентного специалиста от грамотного, является слово «эффективность». В определении психологической компетентности мы придерживаемся
определения, данного М. А. Холодной [4]
Компетентность – это особый тип организации предметно-специфических
знаний, позволяющий принимать эффективные решения в соответствующей
области деятельности. Психологическая компетентность может быть охарактеризована через эффективность, конструктивность деятельности (внешней
и внутренней) на основе психологической грамотности. Она означает эффективное применение знаний, умений для решения стоящих перед человеком задач, проблем и предполагает соединение обобщенных психологических знаний
с знаниями о себе, конкретном человеке, ситуации. Грамотный человек знает о
56
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
PSYCHOLOGIE PRÁCE
*154940*
Карловская Н.П., аспирант
Сургутский государственный педагогический университет, Россия
ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ
ШКОЛЬНОГО ПСИХОЛОГА
И ПРЕДПОСЫЛКИ ЕЁ УСПЕШНОСТИ
С ростом потребностей современного общества растет и популярность не
столь востребованных ранее профессий. Одной из таких профессий является
профессия школьного психолога – специалиста довольно широкого профиля,
деятельность которого ставит перед собой множество задач. Профессия школьного психолога является относительно молодой. В образовательных учреждениях должность школьного психолога введена в 1989г. В последнее десятилетие в нашей стране происходит активное становление психологической службы
системы образования, выполняющей особую роль в обеспечении гуманизации и
гуманитаризации педагогического процесса.
Престижность профессии психолога в современной России обусловила повышение научного интереса к вопросам профессионального развития психолога
и условий, способствующих достижению успехов в его профессиональной деятельности. От того, как проходит процесс профессионального развития школьного психолога, зависит успешность реализации основной цели образования.
Проблема профессионального развития человека раскрыта в работах отечественных (К.А. Абульханова-Славская, Б.Г. Ананьев, А.Г. Асмолов, Ю.М. Забродин,
О.А. Конопкин, А.Н. Леонтьев, Б.Ф. Ломов, А.К. Маркова, Л.М. Митина, Ю.П.
Поваренков и др.) и зарубежных (Э. Берн, Е. Бордин, Г. Мюнстербергер, Ф. Парсонсон, Г. Рис, Д. Сьюпер, Д. Тидеман, X. Томэ, Д. Холланд и др.) ученых.
Л.М. Митиной разработано две модели профессиональной деятельности специалиста: модель адаптивного поведения и модель профессионального развития.
Профессиональное функционирование специалиста в рамках первой модели характеризуется выполнением предписанных требований, правил, использованием
наработанных алгоритмов решения профессиональных задач и проходит три стадии: адаптации, становления и стагнации. Профессиональное развитие (вторая
модель) сопровождается осознанием человеком собственных потенциальных возможностей, перспектив личностного и профессионального роста [2].
Этапы профессионального развития и проблемы профессионального становления рассматриваются в трудах Е.А. Климова, Н.П. Локаловой, С.А. Дружилова.
Достижение человеком успехов в профессиональной деятельности опирается на соответствующие внутренние предпосылки и внешние условия. К внут25
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
ренним предпосылкам может быть отнесено наличие у человека высокоразвитых общих способностей и определенных специальных способностей, обученности, профессионально-важных качеств, развитых эмоционально-волевых
свойств личности. К внешним условиям относится влияние социальноэкономической среды и профессионального окружения.
Для успешного выполнения профессиональной деятельности человек вынужден прибегать к мобилизации своих внутренних ресурсов и резервов. Это
позволяет выполнять сложную профессиональную деятельность с высокой эффективностью в разных условиях. В ситуациях, которые определяются как неблагоприятные, стрессовые, происходит мобилизация ресурсов. При повышенной активации объем ресурсов может увеличиваться за счет резервов организма. Следовательно, можно говорить о существовании у человека некоторого
внутреннего потенциала (или ресурса), являющегося необходимой основой его
успешной профессионализации[1].
Рассмотрим точки зрения некоторых авторов на предпосылки успешности
профессиональной деятельности.
Б.М. Теплов говорил, что успешность профессиональной деятельности зависит от индивидуальных способностей человека, которые имеют отношение к
успешности выполнения той или другой деятельности.
Е.А Климов считает, что формирование индивидуального стиля продвигает личность на все более высокие уровни осуществления профессиональной
деятельности [5].
Н.А. Лаврова, анализируя влияние личностных особенностей на успешность
профессиональной деятельности в системе «человек – человек» показала, что субъект трудовой деятельности как личность характеризуется определённой специфической совокупностью устойчивости личностных образований, в которую входят:
мотивы, установки, иерархическая система сложившихся субъективных отношений, направленность, способы поведения и реагирования, характерологические
особенности и другие структуры, определяющие своеобразие его индивидуальнопсихологических проявлений в профессиональной деятельности [4].
Намеченные направления исследования не противоречат друг другу, а,
скорее, дополняют друг друга, способствуя лучшему пониманию факторов, от
которых может зависеть успех в профессиональной деятельности.
Таким образом, многочисленные исследования свидетельствуют, что существует некоторая совокупность свойств человека (внутренний потенциал),
которая обеспечивает возможность успешного освоения профессии, эффективную профессиональную деятельность и развитие профессионала. Мы считаем
одним из перспективных направлений описания профессиональной деятельности и потенциал саморазвития психолога – компетентностный подход [3]. Нами
будет сделана попытка охарактеризовать в русле данного подхода особенности
понимания психологами сферы образования перспектив развития при планировании профессионального развития.
ориентированное образование, направленное на развитие индивидуальности и
потенциала всех субъектов образования. Именно оно формирует самостоятельность, способствует самореализации, что формирует человеческое достоинство
и самодостаточность. Результатами внедрения моделей мы в перспективе видим следующее.
В стратегическом плане:
Развитие социально ответственной, самодостаточной личности с позитивным духовно-нравственным мировоззрением, с высокими уровнями интеллектуально-творческой активности и адаптационных способностей.
В тактическом плане:
• Знания, умения, навыки в области психических закономерностей и способов саморазвития, саморегуляции и адаптации.
• Культура общения
• Личностно-профессиональная компетентность
• Этно-культурная толерантность
• Социально-психологическое благополучие.
26
Обратимся к истории исследования и содержанию этих понятий.
В целом проблема психологической культуры как самостоятельного явления и системного новообразования личности, представляющее единство ценностей, деятельностных проявлений и сущностных сил, исследуется в работах
Л.С. Колмогоровой, О.И. Моткова, Ю.М. Жукова, Л.А. Петровской, П.В. Растянникова, Н.Н. Обозова, С.Н. Щербакова и др.
Основу для научной разработки понятия психологической культуры, как
внутренней культуры человека, прежде всего, можно найти в произведениях
таких классиков зарубежной и отечественной психологии как В.Вундт,
З.Фрейд,
К.Юнг,
А.Маслоу,
М.Коул,
К.Д.Ушинский,
Н.Я.Басов,
Л.С.Выготский, Б.Г.Ананьев, С.Л.Рубинштейн, а также в отдельных работах
некоторых психологов нашего времени.
Также психологическая культура личности активно обсуждается и в контексте проблемы общего культурного развития человека. В рамках данного
подхода интересующий нас феномен рассматривается исследователями как
расширение возможностей субъекта адекватно взаимодействовать с окружающим миром в ходе целенаправленных внешних воздействий (воспитания, обучения, социальной среды) или саморазвития. (Н.Б. Крылова, А.С. Зубра, А.Е.
Айви, В.М. Розин и др.)
Психологическая культура – наработанная и усвоенная личностью система конструктивных способов, умений самопознания, общения, саморегуляции эмоций и действий, творческого поиска, ведения дел и саморазвития. Характеризуется высоким качеством самоорганизации и саморегуляции различных видов жизнедеятельности.
55
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
*154734*
Садыкова А.Б.
Магистр психологии и педагогики
МНС НИИ Психологии КазНПУ им. Абая
НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКОЕ СОДЕРЖАНИЕ
ПСИХОЛОГИЗАЦИИ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОГО ПРОЦЕССА
Сегодня главной целью образования становится формирование профессионально и социально компетентной личности способной к творчеству и самоопределению в условиях меняющегося мира, обладающей развитым чувством ответственности и стремлением к созиданию.
Эти задачи может и должна решать психологическая наука и практика.
Психология, психологические исследования сегодня востребованы всеми сферами социально-культурной деятельности человека. Эти проблемы поворачивают нас лицом к субъективности человека. Индивидуальность, внутренний
мир, самость – вот основные ключи развития личности гражданина суверенной
республики. Сегодня в психологии речь должна идти о сущности самого человека – его саморазвитии. Таким образом, психология должна стать стержнем
проектирования нового образования. Психологизация всех его уровней – корень успешной реализации этого процесса.
Психологизация образовательного процесса – это систематическое применение психологических знаний, технологий, методов и приемов в деятельности
субъектов учебно-воспитательного процесса в целях успешной модернизации
национальной системы образования.[1]
На наш взгляд, основными способами психологизации образовательной среды является действия по повышению уровня психологической культуры и компетентности субъектов учебно-воспитательного процесса, в том числе семьи.
Сотрудниками НИИ Психологии КазНПУ им. Абая разработаны научнопрактические модели, в этом контексте. 1. «Психологическая модель успешной
модернизации национальной системы образования», которая включает основные пути решения поставленных проблем (социальный заказ общества, совместная деятельность государственных и общественных объединений), указаны
конечные результаты. 2. «Развитие психологической культуры и компетентности», содержащая 3 основные сферы (государственной структуры, образовательных учреждений и семьи). Основными методологическими принципами
моделей являются гуманизации, ресурсосообразности, комплексности, интегративности, непрерывности. Все это позволит повысить психологическую компетентность всех субъектов образовательного процесса, систематизировать и скоординировать их деятельность в процессе психологического обеспечения. [1]
Любая концепция должна основываться на определенной научной основе,
идее. С нашей точки зрения, ее основной лейтмотив – это личностно54
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Успех в профессиональной деятельности может быть вызван различными
причинами. Мы предполагаем, что выявление индикаторов, характеризующих динамику профессионального развития психологов, сопровождение их профессионального развития обеспечит их переход к уровню суперпрофессионализма. Следующим этапом нашей работы будет исследование мотивов выбора профессии,
удовлетворенности профессиональной деятельностью, представлений психологов
образовательных организаций о зоне своего ближайшего развития, о профессиональных задачах, которые намечаются ими как профессиональные достижения.
Выявление намеченных характеристик позволит спланировать дальнейшую работу по сопровождению профессионального развития специалистов.
Литература
1. Дружилов С.А. Индивидуальный ресурс человека как основа становления профессионализма: монография. Воронеж: Научная книга, 2010. 260 с.
2. Локалова Н.П. Психология. Введение в профессию. – СПб.: Питер,
2010. – 176с.
3. «Отчет о выполнении работ по проекту: «Аналитическое исследование
российского и зарубежного опыта реализации инновационных подходов в образовании. Разработка и оформление методических рекомендация по структуре,
содержанию и условиям реализации инновационных образовательных программ, по определению требований к результатам инновационного образования
на основе системы партнерских отношений с работодателями»«/ Научный руководитель, д.психол.н., член-корр. РАО В.С. Лазарев. Москва: Институт инновационной деятельности в образовании РАО, 2006. 63с.
4. Павлова А.М. Психология труда [Текст]: учеб. пособие / А.М. Павлова;
под ред. Э.Ф. Зеера. Екатеринбург: Изд-во ГОУ ВПО «Рос. гос. проф.-пед. унт», 2008. 156 с.
5. Психолог: Введение в профессию: учеб.пособие для студ.высш.учеб. заведений / [В.А. Фокин, Т.М. Буякас, О.Н. Родина и др.]; под ред. Е.А. Климова.
– М.: Издательский центр «Академия», 2008. – 208с.
*155157*
27
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
Щербакова І. М.
доцент кафедри практичної психології
Сум ДПУ імені А.С. Макаренка,к. філос. наук
Терещеня І.О.
студент V курсу СДПУ імені А.С. Макаренка
ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОТЕХНОЛОГІЙ ВИРІШЕННЯ
ПРОФЕСІЙНИХ КОНФЛІКТІВ
Сучасне життя є вкрай напруженим і сповненим різних конфліктів. Соціально-економічні негаразди, фінансові кризи та суспільні суперечки обумовлюють кризовий характер сьогодення. На ринку праці відбуваються інтенсивні
зміни, посилюється конкуренція. Професійна діяльність сучасних суб’єктів
праці характеризується підвищеною психологічною напруженістю, нестабільністю і безліччю професійних конфліктів, які виникають під впливом кризових
чинників. Саме тому, на нашу думку, особливо актуальним сьогодні є впровадження ефективних психотехнологій вирішення професійних конфліктів.
Науковці постійно працюють над цією проблемою намагаючись знайти шляхи вирішення із конфліктних ситуацій. А.Л. Свєнціцький, А.І. Кітов визначають
професійні конфлікти як конфлікти між керівником і підлеглим (конфлікти «по
вертикалі») [2]. З конфліктами «по вертикалі» стикаються майже всі суб’єкти праці. Зауважимо, що якщо розглядати причини виникнення конфліктів, то найчастіше зустрічаються об'єктивні причини їх виникнення. Психологи розділяють об'єктивні причини виникнення конфлікту на дві групи: 1) виробничі конфлікти, причинами яких є несприятливі умови праці, недоліки в організації праці, перенавантаження, недосконалість системи оплати, невідповідність прав і обов'язків, тощо;
2) конфлікти викликані помилковими діями з боку керівника, а саме, порушенням
трудового законодавства і несправедливою оцінкою суб’єктів праці [1].
Проведене нами експериментальне дослідження професійних конфліктів в
первинному трудовому колективі одного із промислових підприємств м. Суми
(виробничому підрозділі із 12 осіб: 7 жінок і 5 чоловіків, середнім віком 33 роки, з середньо-спеціальною і вищою освітою), змусило нас проаналізувати психотехнології вирішення професійних конфліктів. Діагностика проводилась за
допомогою: методики діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки (К. Томаса); методики самооцінки ступеня конфліктності особистості
(І.Д. Ладанова), соціометрії. Якісний та кількісний аналіз отриманих даних дозволив зробити наступні висновки: по-перше, існує взаємозв'язок між самооцінкою у суб’єктів праці рівня конфліктності і бажаною стратегією їх поведінки в
конфліктній ситуації, яку можна проілюструвати як кореляцією низької самооцінки рівня конфліктності особистості і вибором стратегії співробітництва в
конфлікті (за методикою К. Томаса); по-друге: співробітники, яких сприймають
«неконфліктними» віддають перевагу стратегії уникнення (за методикою К.
Томаса); по-третє, причиною конфліктності на психологічному рівні є неусві28
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Військовослужбовці з часом почали використання такого психологічного захисту,як «компенсація», ми можемо припустити,що це є відголосок тієї армійської
ситуаціі в якій знаходяться військовослужбовці. Вони не можуть реагувати,поводитися, як вони хочуть,є правила,статут, і тому вони компенсують це, як хто
може і де може,зазвичай коли мають вільний час (наприклад час у звільненні).
Військовослужбовці на кінці служби почали більше використовувати паліативну поведінку,внутрішне психологічне пристосування до конфлікту з метою
обмеження його нервових, емоційних витрат за допомогою таких поведінкових
форм, як «вираження почутів» ,»відволікання» , «відхід»,що заміщає діяльність.
Використання такої поведінки найбільш доцільно при нерозв’язних конфліктах,
і може буди доречною у армії. Також використовують таку адаптивну поведінку,як «поетапні дії»,що говорить про не повне відхилення від рішення конфлікту,а про побудову плану для поступового рішення.
Тему опановуючей поведінки можно розробляти ще більш, розкриваючи
усі аспекти та різномаїття особливостей її використання. Також цікавою та
найменш разкритою є теми «адаптації військовослужбовців до армії», «адаптація після армії», «особливості взаємовідносин в армії» та багато інших стосовно
армії та військовослужбовців.
Література:
1. Военная психология: учеб.-мето. пос./[Абдурахманов Р.А.,Анцупов
А.Я. и др.]. Москва, 1996.
2. Вольф К.М. Из дневника командира полка./К.М. Вольф//Военный
сборник.1908.№6.
3. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика. 1995.
4. Исаева Е. Р. Копинг-механизмы в системе приспособительного поведения
больных шизофренией : дис…канд. психол. наук./ Исаева Е. Р. СПб., 1999.- С.140.
5. Караяни А.Г. Психологические особенности боевых действий военнослужащих в различных видах боя и в условиях применения ОМП/ А.Г.Караяни
// Военная психология: методология, теория, практика. М., 1998.
6. Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования.//
Эмоциональный стресс/ Под.Ред. Л.Леви.-Л.: Медицина, 1970.- С.38-44.
7. Набиуллина Р. Р. Механизмы психологической защиты и совладания
со стрессом .Учеб.пособие. /Набиуллина Р. Р., Тухтарова И. В./,-Казань: Казанская Государственная Медицинская Академия, 2003.- С 3.
8. Профессиональная адаптация молодых военнослужащих к воинской
среде: науч.конф./Бондаренко О.М.//Кубанский государственный университет.
www.sworld.com.ua/index.php/ru/pedagogy-psychology-and-sociology311/corrective-and-social-pedagogy-311/7424-professional-adaptation-of-youngsoldiers-to-military-environment
9.
Lazarus R.S., & Folkman S. Stress, Appraisal and Coping. New York:
Springer, 1984.-Р. 167-169.
53
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
соціальною роллю в колективі, що пов’язано з процесом самоствердження формування життєвої позиції завоювання авторитету.
Передовий досвід потверджує, що адаптація проходить швидше, легше,
коли у військовому колективі підтримується статутний порядок, здоровий моральний мікроклімат, діють закони дружби, товариства, справедливі вимоги
командирів до підлеглих, повага їх особистої гідності, де молоді воїни відчувають себе повноправними особами однієї сім’ї.
Все це дозволяє прискорити адаптацію молодих воїнів до служби. Хоча не
для всіх вона проходить однаково, як правило, вона затягується у тих, хто має
слабку фізичну підготовку або переніс захворювання. В цих випадках необхідні
додаткові міри, в тому числі і медична допомога, проведення комплексу психопрофілактичних заходів.
Призив на військову службу – переломний період у житті кожного юнака. І
дуже важливо щоб його адаптація проходила поступово, безболісно. В цьому
застава подальших успіхів воїна в службі та навчанні.[5,8]
Досліджуючи особливості псіхозахисної поведінки військовослужбовців
армії на початку та у кінці службі використовувалися такі методики, як «Індикатор копінг-стратегій Д. Амірхан» , «Діагностика типологій психологічного
захисту Р. Плутчик в адаптації Л. І. Вассермана, О. Ф. Еришева, Є. Б. Клубова і
д.р. « та «Діагностика імпунитивної поведінки у конфліктних ситуаціях».
Були отримані такі результати за методикою «Індикатор копінг-стратегій»
За шкалами: рішення проблем, пошук соціальної підтримки, уникнення проблем, не виявлено значущіх відмінностей.
За методикою «діагностика типологій психологічного захисту» за шкалами
«A-заперечення» (82,3±19,08 та 84,04±16,62), «В-витіснення» (58,43±31,94 та
60,74±28,06), «C-регресія» (34,91±28,27 та 45,83±28,75 ), «E-проекція» (
51,26±31,36 та 61,96±27,65 ), «F-заміщення» (51,43±29,66 та 64,96±30,26 ), «Gінтелектуалізація» (62±25,78 та 49,39±27,36 ), «H-реактивне утворення»
(47,3±27,32 та 54,65±26,93 ) не виявлено значущих відмінностей між результатами показників на початку и на кінці служби .
За шкалою «D-компенсація» (63,7±23,82 та 76,74±19,32) виявлені значущі
відмінності, при <0 , 01.
За методикою «Діагностика імпунитивної поведінки у конфліктних ситуаціях» є відмінності за шкалами «вираження почутів» (1,26±1,01та 2,04±0,97)
при <0,001 , «відволікання» (0,61±0,83 та 1,43±1,12) при ≤0,05, « поетапні дії»
(0,52±0,66 та 1,17±0,93) при ≤0,05, «відхід» (0,52±0,66 та 1,09±0,79 ) при ≤0,05.
Можемо зробити висновок, що військовослужбовці, як на початку, так і у
кінці служби використовували такі копінг-стратегії, як рішення проблем, пошук
соціальної підтримки, уникнення проблем. Це є добре,бо використання усіх
стратегій веде до рішення проблем,в залежності від ситуаціі потрібно використовувати належну, необхідну стратегію.
домлювана потреба в суперництві, тобто бажання задовольнити свої інтереси
на шкоду інтересам інших співробітників на рівні прихованих мотивів.
Дослідивши причини професійних конфліктів ми визначили наступні завдання: зняти конфліктну форму прояву існуючих протиріч; зробити їх явними
і зрозумілими для конфліктуючих сторін; врівноважити емоції учасників конфлікту; сприяти прийняттю учасниками конфлікту правил взаємодії. Виходячи з
того, що професійний конфлікт є усвідомленим протиріччям між членами виробничого колективу, ми дійшли висновку, що стратегії виходу з конфлікту є
основною лінією поведінки суб’єктів праці під час вирішення конфлікту. А отже скористалися класифікацією К. Томаса, який виділив п'ять основних стратегій виходу із конфліктної ситуації: суперництво, компроміс, співробітництво,
догляд, пристосування [1].
Суперництво передбачає нав'язування з боку однієї конфліктуючої сторони
іншій вигідніших для себе рішень, а отже є виправданим у випадках явної конструктивності пропонованого рішення та вигідності результату для всієї групи або
організації, а не для окремої особи або мікрогрупи. Суперництво доцільне в екстремальних і принципових ситуаціях, у випадку дефіциту часу і високої ймовірності небезпечних наслідків. Компроміс полягає в бажанні опонентів завершити конфлікт частковими поступками. Він характеризується: відмовою від частини вимог,
які раніше висувалися; готовністю визнати претензії іншої сторони частково обґрунтованими; готовністю пробачити. Компроміс ефективний у випадках: розуміння опонентом, що він і суперник мають рівні можливості; наявність взаємовиключних інтересів; задоволення тимчасовим рішенням; загрози втратити все.
Пристосування або поступка є вимушеною або добровільною відмовою від боротьби. Прийняти таку стратегію опонента змушують різні мотиви: усвідомлення
своєї неправоти, необхідність збереження добрих відносин з іншими, сильна залежність від конфліктуючої сторони; несерйозність проблеми. Відхід від вирішення проблеми або уникнення від неї, є спробою вийти з конфлікту при мінімальних втратах. Характерною особливістю цієї стратегії є перехід до неї після невдалих спроб реалізації своїх інтересів за допомогою більш активних стратегій.
Власне, йдеться не про вирішення, а про згасання конфлікту.
Отже, найбільш ефективною стратегією поведінки в конфлікті є співпраця, яка
передбачає прагнення опонентів до конструктивного обговорення проблеми, розгляд
іншої сторони не як супротивника, а як союзника в пошуку рішення. При такому розумінні конфлікт стає природною умовою існування суб’єктів праці у виробничому
колективі і перетворюється на інструмент розвитку професійної організації.
52
Література:
1. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология / А.М. Бандурка, В.А.
Друзь. – Харьков, 1997.
2. Дмитриева М.А., Крылов А. А., Нафтулев А.И. Психология труда и инженерная психология / М. А. Дмитриева, А.А. Крылов, А. И, Нафтулев. – Л.: ЛГУ, 1979.
29
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
*155355*
Щербакова І. М.
доцент кафедри практичної психології
Сум ДПУ імені А.С. Макаренка,к. філос. наук
Альшевська В. В.
студентка V курсу СДПУ імені А.С. Макаренка
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ
КЛАСИФІКАЦІЇ ПРОФЕСІЙ
У статті розглянуто класифікацію професій Є. О. Клімова. Визначені поняття «професія», чинники і критерії класифікації професій. Проаналізовано
п’ять типів професій за класифікацією Є. О. Клімова. Подано результати експериментального дослідження схильностей учнів до професійної діяльності.
Ключові слова: особистість, суб’єкт праці, професія, психологічна класифікація професій,професіографія, типи професій.
Постановка проблеми. Соціально-економічні трансформації в Україні,
становлення її як країни з ринковою економікою зумовили сувору конкуренцію
і відчутні зміни на ринку праці, зростання безробіття, зокрема серед молоді. У
зв’язку з цим, особливо актуальним є питання своєчасного формування у дітей
та підлітків адекватних уявлень і знань про сучасну професійну діяльність, та
формування у них психологічної готовності до вибору майбутньої професії.
Виходячи з того, що будь яка класифікація професій повинна забезпечувати валідну діагностику професійних інтересів, схильностей та здібностей, на нашу
думку, сьогодні існує необхідність знаходження ефективних психологічних
критеріїв, які дозволять поєднати сучасні професії в групи, класифікувати їх.
Сучасні класифікації професій повинні дійсно полегшувати вибір професії конкретною особистістю, збагачуючи її професійно важливою інформацією.
Аналіз останніх джерел. У вітчизняній психології розробкою класифікацій
професій займалися: В. Є. Гаврилов, С. П. Струмилін, К. Піорковський, К. Н. Корнілов, І. Н. Шпільрейн, А. В. Погожев, С. М. Богословський, В. В. Чебишева, М. С.
Пряжніков, Є. М. Демент’єв, Ф. Ф. Ерісман, Є. О. Клімов. У зарубіжній психології
професіографічним аналізом займаються: Дж. Холланд, О. Ліпман, Ж. Крістенсен,
Ф. Парсон, Ф. Баумгартен.
Мета статті: розкрити змістовний аспект поняття «професія», «психологічна класифікація професій», розглянути актуальні питання психологічної класифікації професій за Є. О. Клімовим.
Виклад основного матеріалу. Професії як складні соціально-технічні системи класифікуються за різними критеріями. Класифікації професій призначені
для профорієнтаційної роботи. Сучасний світ професій величезний та налічує
трохи більше 20 тис. професій і біля 40 тис. спеціальностей, а отже потребує
30
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
нення такої мети повністю залежить від рівня підготовки офіцерів виховних структур, які призначаються на збори по підготовці молодих солдатів.
Навчання та виховання молодих солдат довіряють кращим офіцерам, які
володіють твердими педагогічними навичками. При цьому враховується одна із
обов’язкових, що забезпечує успіх становлення молодих солдат, – особистий
приклад командира. Крім того, особливу увагу приділяють підготовці та проведенню триденних методичних зборів з офіцерами, прапорщиками й сержантами
ротної ланки з метою розгляду форм і методів вивчення найбільш складних
тем, практики індивідуального виховання. проблем формування здорового морально-психологічного клімату у військових колективах.
Перелічені заходи сприяють формуванню у молоді правильних поглядів і
уявлення про службу, її державне значення, підвищують відповідальність за
оволодіння майстерністю.
У військових умовах дуже велике значення набуває професійна адаптація.
Досвід засвідчує, що на навчальних зборах молоді солдати, як правило, з великою відповідальністю ставляться до вивчання військової справи. зброї та техніки, виявляючи при цьому справжній інтерес. Тут як ніде багато залежить від
керівника занять, який має подавати навчальний матеріал захоплююче, образно,
вміло сполучати пояснення з наказом, спонукати до активності та самостійності. Виправлення помилок, офіцери та прапорщики,чи інші вихователі, намагаються робити шляхом повторного роз’яснення, та терпеливісттю у навчанні
підлеглих поєднують з методичною майстерністю.
Адаптація молодих солдат продовжується і в підрозділах куди вони приходять після закінчення навчальних зборів. Тут на перший план висуваються
питання вводу в бойову службу та життя військових колективів. У цей період
укладається система взаємовідносин: з’являються нові командири, воїни різних
строків служби, є особливості в розкладі денному, житті побуті колективу.
На цьому стані підвищується навантаження на психіку, що потребує від
воїнів більших моральних сил, службової майстерності, психологічної підготовки, вміння діяти в складних умовах. Практика свідчить, що в перші два місяці
перебування в роті у деяких військовослужбовців виникає підвищена напруга,
яка іноді призводить до нервово-психічних розладів. Не знаходячи виходу, деякі з них самовільно залишають підрозділ. В зв’язку з ним необхідно стимулювати зусилля самого воїна налаштовувати його на переборювання труднощів,
формування в собі необхідних якостей, на виробку вміння управляти собою в
складних ситуаціях. Це вимагає від офіцерів постійної уваги до молодих солдат, а також введення їх у службу з поступовим підвищенням навантаження.
Неможливо недооцінювати важливість адаптації до статутних взаємовідносин.
Як нещодавно показали підсумки соціологічного дослідження молодого поповнення, призвано 60% мають труднощі вживання у військовому колективі. І це
невипадково: у молодих воїнів у цей час проходить процес оволодіння новою
51
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Розрізняють кілька типів адаптації. Найбільш характері із них три:
-біофізіологічна (акліматизація, звикання організму до нових умов життєдіяльності : клімату, іншої їжі і тому подібне);
-соціально-психологічна (входження у військовий колектив, оволодіння
статутними нормами взаємовідносин та інше);
-професійна (оволодіння системою службових знань навичок та вмінь ).
Звикання молодого воїна до нових умов починається на навчальних зборах. У
цей період може викликати ускладнення біофізіологічна адаптація, особливо якщо
новачки слабі фізично. Тому на перших порах навантаження нарощують поступово і уважно слідкують за здоров’ям військовослужбовців. В цей період позитивний вплив має передбачений у денних розкладах час на відпочинок.
Також оперативно реагують на незначні, на перший погляд, відхилення у
фізичному стані молодих солдатів. Критеріями біофізіологічної адаптації, як
правило, є хороший настрій військовослужбовців, фізична активність, відсутність скарг на погане самопочуття і тому подібне. І навпаки, зриви в поведінці,
нудьга за домівкою, замкнутість та пасивність, часте перечитування листів від
батьків та близьких, поганий апетит і порушення сну, відставання в навчанні
свідчить про те, що звикання до військової служби ще не скінчилось і проходить важко. На таких солдат звертають особливу увагу.
Внутрішній світ воїна виявляється в його поглядах, установках стосовно
різних життєвих ситуацій. Оцінюючи їх, не забувають, що у молодої людини до
армії вже склалась система інтересів, устремлінь, норм та звичок. На їх формування велике значення мали ті умови, в яких він ріс, виховувався, вивчився
працював. Згідно із статутом та вимогами Директиви командуючого ВВ МВС
України №21-99 року офіцери повинні знати все це. І тут рішуче значення має
добре налагоджена індивідуально виховна робота.
Відомо, що фізіологічним механізмом наших навичок, вмінь, звичок виступає динамічний стереотип – система умовно-рефлекторних зв’язків, що
утворюються в мозку як наслідок відповідних умов життя. Різка зміна його тягне злам стереотипів, які склалися раніше, і утворення нових, що пов’язано з великою затратою нервової енергії і постійними психічними перевантаженнями.
В цих умовах не кожний воїн може терміново перестроїтись. Тому офіцери, вихователі у цей час надають своєчасну і дієву допомогу новачкам, мобілізують їх
на подолання труднощів, вкушають віру у свої сили, своєчасно відзначають ,
нехай і невеличкі, їхні успіхи.
Система стосунків у армійському колективі, соціальне значення захисника
Вітчизни, обов’язки якого виконує воїн, передбачає соціально-психологічну адаптацію. Під час її проходять зміни і вдосконалюються погляди і установки, інтереси, переконання молодого солдата. В цей відповідальний період цілеспрямованою
роботою є формування глибокого осмислення державного значення і важливості
завдань, які покладені на ВВ МВС України, та свого місця в їх вирішенні. Досяг-
впорядкування цього різноманіття науково обґрунтованими критеріями. Психологічні класифікації створюють образ професії, показуючи її окремі елементи, такі як: цілі, завдання, умови праці. Вони відіграють описову роль, відображаючи необхідні аспекти при характеристиці того або іншого виду професійної
діяльності. Необхідно враховувати, що в умовах стрімких змін деякі професії
неминуче випадають з сучасних класифікацій, оскільки стають не актуальними.
За деякими підрахунками, більше 50% існуючих в наші дні професій і спеціальностей,ще 30 років тому були невідомі [4]. Саме тому, на нашу думку, особливістю сучасних психологічних класифікацій повинна бути відмова від соціологічних, економічних та технологічних критеріїв.
Незважаючи на різноманіття існуючих класифікацій професій, однією із
найбільш розповсюджених у вітчизняній психології продовжує бути класифікація професій запропонована Є. О. Клімовим, яка містить комплекс таких
ознак, як: предмет, мета, знаряддя, засоби, умови праці [1].Слово «професія»
походить від двох латинських слів: «profession» – офіційно вказане заняття,
спеціальність та «profiteоr» – оголошую своєю справою. Професія – система
знань, умінь і навичок отриманих конкретною людиною. Професією називають
також різновид діяльності [3, с. 106]. Це вид конкретної трудової діяльності,
ремесло, вид виконуваної людиною роботи, що вимагає від неї певної підготовки і зазвичай матеріально забезпечує її існування.
Класифікація професій – це науково обґрунтований розподіл їх на різновидності, згідно будь-яким важливим ознакам [3, с. 110].Психологічні
класифікації професій потрібні для теорії психології праці, для розуміння ролі
психологічних чинників в праці. Вони необхідні для практичних досліджень.
Як правило професії класифікуються за такими ознаками: предметом і метою
праці, знаряддями та умовами праці. Зокрема таку класифікацію розробив російський професор, доктор психологічних наук, академік РАО Є. О. Клімов разом із своїми колегами [2].
Класифікація складається з чотирьох ярусів:
50
«Моя
професія»
4.ПВНМ
(групи професій)
3.РМАФ (відділи професій)
2.ГПД (класи професій)
1.
ПТЛЗХ (типи професій)
Перший ярус складають типи професій (П, Т, Л, З, Х); другий ярус – класи
(гностичні, перетворюючі, дослідницькі); третій ярус – відділи професій (Р –
професії ручного типу, М – машинно-ручного, А – автомат, Ф – професії з пе31
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
ревагою функціональних засобів праці; четвертий ярус – групи професій (за
ознакою предметних і соціальних умов праці) [3, с. 111].На основі відмінностей у предметах праці всі професії поділяються на п’ять типів: «людина – природа», «людина – техніка», «людина – людина», «людина – знакова система»,
«людина – художній образ»[3, 27-40 С.]. Формула «моєї професії», або професії-мрії (тієї професії яку вибирає суб’єкт вибору), може полягати в простому
варіанті з чотирьох позицій (які умовно позначаються літерами, що відповідно
позначають: 1) тип, 2) клас, 3) відділ, 4) групу професій).
Аналіз результатів експериментального дослідження серед учнів 11 класів
однієї із загальноосвітніх установ м. Суми, які були отримані за методикою
«Диференцiйно-дiагностичний опитувальник» (Є. О. Клімова) дозволяє нам зробити висновок, що основними з п’яти характеристик, які переважають в учнів
11-А та 11-Б класу є – «Людина-людина» та «Людина-художній образ». Найменше виборів, з п’яти характеристик, отримано за показниками: «Людинатехніка» та «Людина-природа».Найбільший вибір мають такі типи професій у
11-А класі: «Людина-людина» (35 %) та «Людина-художній образ» (28 %). У 11Б клас: «Людина-людина» (30 %) та «Людина-художній образ» (25 %). Зробимо
порівняльний аналіз відповідей хлопців та дівчат по даній методиці. У рис. 1 наведений наочний аналіз порівняння відповідей по кожному типу професій.
ду, його здатності перенести військові тяготи і злигодні, долати страх в бою і
зберігати волю до перемоги.
Немає нічого більш важливого для бойової готовності, ніж ставлення солдата до свого обов'язку, його бойовий настрій і поведінку на полі бою. Кожен
воїн повинен свідомо готуватися до бойових дій, виробляти у себе психологічну стійкість і уміння битися в будь-яких умовах бойової обстановки.
Бойові дії, загроза для життя надають на воїна сильний вплив, вимагають від
військовослужбовця психологічної стійкості, стійкості, ініціативи і дисципліни. У
психологічно підготовлених військовослужбовців у бойовій обстановці з'являється характерне бойове збудження, загострює увагу, пам'ять і мислення, що
сприяє активності та цілеспрямованості дій. У воїнів, достатньо підготовлених у
психологічному та професійному відносинах, під впливом виникають у бою негативних почуттів і загального стану психіки може сповільнюватися реакція, порушуватися координація і стійкість рухів і дій, послаблюватися увагу і пам'ять. Це
знижує і ставить під загрозу результативність їх діяльності. Серед найважливіших
чинників морально-психологічного і психічних властивостей, що визначають
поведінку солдата в бою, можна виділити: ступінь фізичного і душевного перевтоми; вплив стресу; наявність почуття страху; бойовий настрій[1,2]. Все це залежить від процессу адаптації в армії.
Двічі на рік згідно з Законом України «Про загальний військовий обов’язок
та військову службу» в частини надходить поповнення. Як пройде становлення
молодих солдат, наскільки швидко вони зуміють стати надійною зміною
звільненим у запас, залежить від того, як офіцери врахують особливості та
закономірності початкового періоду служби, який заведено називати адаптацією.
Адаптація – слово латинського походження, що означає пристосування організму, органів почуття до оточуючих умов. Стосовно військової служби це
означає що кожний молодий воїн змушений пристосовуватись, перестроювати
свою психіку, поведінку звички відповідно до її вимог. Подобається йому чи ні,
але він, ставши солдатом, зобов’язаний суворо виконувати чіткий розклад денний, накази командирів, стійко переносити фізичні навантаження, звикати до
військового колективу. Зрозуміло, що на початку служби до таких змін у своєму житті солдат не готов.
Щоб полегшити та прискорити його адаптацію, офіцерам, прапорщикам і
сержантам дуже важливо розібратись в її суті. Це дає ключ до розуміння діалектичного взаємозв’язку між особистістю воїна і тими умовами, в яких проходить його службово-бойова діяльність, і дозволяє зробити принциповий.
Висновок: на процес адаптації молодого воїна впливають за двома напрямами.
По-перше, впливають на внутрішні особисті фактори, мотиви поведінки
військовослужбовця, характер, підготовка, індивідуальні особливості. Подруге, удосконалюють зовнішні фактори життя, побут підрозділу, умови бойової та патрульно-постової служби, її організацію, стиль керівництва, моральнопсихологічний клімат в колективі.
Рисунок 1
Узагальнюючи дані з рис. 1 можемо зробити висновок про те, що тип професії «Людина-людина» притаманний більше дівчатам, ніж хлопцям на 33 %.
Тип професії «Людина-техніка» притаманний більше хлопцям, ніж дівчатам на
18 %. Тип «Людина-знакова система», «Людина-художній образ» обрали для
себе в майже рівній кількості і хлопці (20 %; 30 %) і дівчата (18 %; 28 %). Тип
«Людина-природа» обрали у своїх відповідях лише дівчата (18 %).
32
49
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
- Копінг, націлений на проблему;
- Копінг, націлений на емоції.
На підставі досліджень Фолкман, Лазарус [9, 167 с.] можна виділити три
основних критерії, на яких будуються ці класифікації:
1. Емоційний / проблемний:
1.1. Емоційно-фокусований копінг, спрямований на врегулювання
емоційної реакції.
1.2. Проблемно-фокусований, спрямований на те, щоб справитися з проблемою або змінити ситуацію, яка викликала стрес.
2. Когнітивний / поведінковий:
2.1. «Прихований» внутрішній копінг – когнітивне рішення проблеми, метою якої є зміна неприємної ситуації,яка викликає стрес.
2.2. «Відкритий» поведінковий копінг – орієнтований на поведінкові дії,
використовуються копінг-стратегії, що спостерігаються в поведінці.
3. Успішний / неуспішний:
3.1. Успішний копінг – використовуються конструктивні стратегії, що призводять в остаточному підсумку до подолання важкої ситуації, яка викликала стрес.
3.2. Неуспішний копінг – використовуються неконструктивні стратегії, що
перешкоджають подоланню важкої ситуації.
Людина, що опинилась в складній ситуації, може використовувати як одну,
так і кілька стратегій опанування, тому кожна використовувана людиною
стратегія копінга може бути оцінена по всім перерахованим вище критеріям.
Таким чином, можна припустити, що існує взаємозв'язок між тими особистісними конструктами, за допомогою яких людина формує своє ставлення
до життєвих труднощів, і тим, яку стратегію поведінки при стресі (совладания з
ситуацією) він вибирає.
У той же час способи опанування мають на увазі необхідність проявити
конструктивну активність, пройти через ситуацію, пережити подію, не ухиляючись від неприємностей.
Англійський психолог Д. Роджер в своєму опитувальнику вимірювання
копінг-стилів виділив чотири чиника – раціональне і емоційне реагування,
відстороненість і уникнення, маючи на увазі при цьому під емоційним реагуванням лише негативні переживання.
Стратегії поведінки розкриваються в різних формах адаптації, так як вона
найтіснішим чином пов'язана з проблемою здоров'я.
Адаптація розглядається сучасними психологами як форма активної
взаємодії людини з соціальним середовищем з метою досягнення його оптимальних рівнів за принципом гомеостазу і відрізняється відносною стабільністю.
Навіть в епоху високорозвиненою бойової техніки і доскональної зброї головна роль на війні належить солдату. Результати бойових дій в сучасних умовах багато в чому залежать від морально-психологічного стану особового скла-
Висновки. Теоретико-методологічний аналіз психологічної класифікації
професій Є. О. Клімова доводить її актуальність і значущість. Сучасні професії
як складні соціально-технічні системи можуть бути класифіковані за різними
критеріями, однак, у вітчизняній психологічній практиці класифікація
Є. О. Клімова була і продовжує бути універсальною класифікацією, що дозволяє визначити наскільки майбутні суб’єкти праці розбираються у предметі, меті, знаряддях, засобах та умовах праці.
48
Література:
1. Климов Е. А. Психология профессионала / Е.А. Климов. – МоскваВоронеж, 1996. – 186 с.
2. Климов Е. А. Путь в профессию / Е. А. Климов. – Л.: Лениздат, 1984. – 189 с.
3. Климов Е. А. Как выбрать профессию/ Е. А. Климов. – М.: Просвещение, 1990. –159 с.
4. Степанский В. И. Психологические факторы выбора профессии: теория,
эксперимент: учебно-методическое пособие / В. И. Степанский. – Москва: Московский психолого-социальный ин-т., 2006. – 108 с.
33
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
PSYCHOPHYSIOLOGY
*155547*
Д.м.н.,профессор Кожевников В.Н, Костарев В.В., КожевниковаТ.А.
ГФБОУ ВПО Красноярский Государственный педагогический университет
им.В.П.Астафьева, Россия.
ОСОБЕННОСТИ ИЗМЕНЕНИЯ ПСИХОФИЗИОЛОГИЧЕСКИХ
ПАРАМЕТРОВ У МУЖЧИН И ЖЕНЩИН,
НАХОДЯЩИХСЯ В СОСТОЯНИИ РАСТОРЖЕНИЯ
БРАЧНЫХ ОТНОШЕНИЙ ПОД ВЛИЯНИЕМ ПСИХОТЕРАПИИ
Актуальность настоящего исследования, обусловлена, тем что изучение
общих закономерностей формирования невротических расстройств у испытуемых, находящихся в состоянии расторжения брачных отношений, должны основываться на комплексном биопсихосоциальном подходе с целью их своевременного выявления и коррекции. Связанная со стрессами дисрегуляция психологических функций организма служит центральным механизмом развития
риска нервно-психических заболеваний [1, 4]. Для изучения механизмов интеграции нейрофизиологических взаимодействий в психотерапевтической практике был разработан и реализован комплексный подход, включающий оценку
состояния центральной нервной системы в ходе анализа динамики сверхмедленных физиологических потенциалов мозга (СМФП). [2, 5].
Обобщение накопленного к настоящему времени опыта использования
этой методики в разных областях медицины доказало связь динамики омегапотенциала с регуляторными механизмами гомеостаза .Эти исследования легли
в основу изучения роли СМФП в психотерапевтической коррекции невротических расстройств. С целью доказательства связи динамики омега-потенциала с
регуляторными саногенетическими механизмами функционального состояния
ЦНС, у мужчин и женщин, находящихся в состоянии расторжения брака и
имеющих пограничные нервно-психическими расстройствами (ПНПР), проведено исследование изменения омега-потенциала мозга в ходе психотерапии.
В ходе клинико-психологического исследования обследовано 64 пациента с
нервно-психическими расстройствами. Средний возраст, которых составил 39,8
± 4,3 года (мужчин – 35, женщин – 29). Изучение клинико-психологического
статуса пациентов проводились при помощи «Опросника невротических и неврозоподобных расстройств» (ОНР), модифицированного на базе опросника
BVNK-300. Всем обследованным пациентам согласно классификации МКБ–10
[3] был выставлен диагноз «невротические, связанные со стрессом и соматоформные расстройства» (F40 – F48). В основу психотерапевтического воздействия легла методика»Гетеросуггестивная психомышечная релаксация с позитив34
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
балансу між вимогами середовища і ресурсами, що задовольняють цим вимогам .Подібне зміщення у поняттях адаптації до несприятливих факторів дозволило розглядати копінг як центральної ланки стресу, як стабілізуючого чинника, який може допомогти особистості підтримувати психосоціальну адаптацію в
період впливу стресу. Більш того, після виходу книги Р.Лазарус «Psychological
stress and the coping process» в 1966р. сталася поступова зміна моделі стресу,
розроблена Г. Сельє.
Масивне рух по пропаганді копінга почало формуватися в 60-ті роки роботами І. Джемс (1958), М. Арнольд (1960), Д. Механік (1962), Л. Мерфі (1962),
Дж. Роттер (1966), Р. Лазарус, (1966).
У російській психологічній літературі термін перекладають, як адаптивне
«совладающее поведение» або «психологическое овладение». Зазначимо, що
відповідно до словника Володимира Даля [3] слово «совладание» походить від
староруського «лад» (ладити) і означає справлятися, привести в порядок,
підпорядкувати собі. Образно кажучи, «впоратися з ситуацією» – означає
підпорядкувати собі обставини, порозумітися з ними.
Копінг-поведінка передбачає пристосування до обставин і вміння використовувати певні засоби для подолання емоційного стресу. При виборі активних
дій підвищується вірогідність усунення впливу стресорів на особистість.
Набіулліна Р. Р., Тухтарова І. В на основі аналізу робіт різних зарубіжних
авторів виділяють три основні підходи до поняття «копінг»: визначення копінга
– як властивість особистості, щодо постійної схильності відповідати на стресову подію; розгляд копінга в якості одного із способів психологічної захисту, що
використовується для ослаблення напруги.
Згідно Р.Лазарусу і С.Фолкману [9, 167 с.] копінг розуміється як динамічний процес, що постійно змінюються когнітивні і поведінкові спроби
управляти внутрішніми і зовнішніми вимогами, які оцінюються як напружуючі
або передбачаючи ресурси особистості [7, 3с.].
У будь-якому випадку, на думку авторів, успішна адаптація можлива тоді,
коли суб'єкт в змозі об'єктивно і в повному обсязі сприймати стресор [4, 140с.].
Власна оцінка по відношенню до людських здібностей справлятися з
життєвими подіями грунтується на попередньому досвіді дій у подібних ситуаціях,
вірі в себе, на соціальну підтримку людей, самовпевненості та ризикованості.
Існує досить велика кількість різних класифікацій стратегій копінгповедінки.
Виділяються наступні способи опоновуючий поведінки:
- рішеня проблем;
- пошук соціальної підтримки;
- уникнення.
У цілому більшість дослідників дотримуються єдиної класифікації способів опанування:
- Копінг, націлений на оцінку;
47
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
вся система соціальних зв'язків особистості в умовах служби. Його стійка адаптація до нових і складних умов виступає гарантією успішного проходження
військової служби. Однак практика показує, що прогнозування та забезпечення
адаптації військовослужбовців до умов служби військовими психологами проводиться не в повній мірі: у 60% військовослужбовців, що проходять службу за
призовом, діагностується її порушення . Незважаючи на очевидну практичну
значимість, проблема вивчення особливостей адаптації, як уміння противостояти стресам, військовослужбовців є далеко не вивченою. Особливістю присвячених їй вітчизняних і зарубіжних досліджень є те, що вони проводяться в
соціально або професійно стабільної середовищі, що володіє відносно стійкими
нормами поведінки і діяльності людей. Алгоритм процесу адаптації, в основному, розглядається як освоєння цих норм та «вживання» в уже сформовані умови. Разом з тим, специфіка службово-бойової діяльності характеризується високою динамічністю, нестабільністю тих умов, в яких вона протікає. Інша частина
наукових робіт, присвячених різним аспектам адаптації військовослужбовців до
умов служби, не в повній мірі розкривають психофізіологічні і психологічні
особливості адаптації до екстремальних умов діяльності та умов освоєння
військової спеціальності. Однак у цих роботах залишилися не порушеними питання психологічних особливостей адаптації військовослужбовців на різних
етапах службово-бойової діяльності та динаміка цих особливостей під впливом
екстремально змінюються зовнішніх умов. Процес адаптації дорівнює майже
постійно стресовий стан. Уміння ефективно справлятися зі стресовими ситуаціями визначає ефективність їх майбутньої служби і скорочує вірогідність професійних деструктивних змін.
Теорія опанування особистості важких життєвих ситуацій (копінга) виникла в психології в другій половині XX ст. Форма поведінки, що відображає
готовність індивіда вирішувати життєві проблеми, була названа копінгповедінкою (від англ.to cope – впоратися, упоратися). Першим у 1962 термін
«coping» використовував Л.Мєрфі . Пізніше він активно використовувався американським психологом Абрахамом Маслоу, який вважав, що копінг-поведінка
протиставлене експресивної поведінки.
Незважаючи на різноманіття досліджень, присвячених проблемі копінгповедінки, довгі роки вони, в основному, стосувалися фізичних та психосоматичних захворювань і вивчалися переважно зарубіжними авторами.
Ніл під копінгом має на увазі когнітивні і поведінкові спроби впоратися із
специфічними зовнішніми або внутрішніми вимогами, які оцінюються як напругу або перевищують можливості людини впоратися з ними . Р.Лазарус [6, 38
с.] дає наступне визначення копінга: «прагнення до вирішення проблем, яке робить індивід, якщо вимоги мають величезне значення для його гарного самопочуття (як у ситуації, пов'язаної з великою небезпекою, так і в ситуації, спрямованої на великий успіх), оскільки ці вимоги активують адаптивні можливості «.
Койн Дж. розглядає копінг як діяльність особи по підтримці або збереженню
ной эмоциональной эмажинацией на выздоровление» (ГСПМР).Она проводились всем пациентам с пограничными нервно-психическими расстройствами в
условиях Сибирского Психологического Центра. ГСПМР проводилась курсами
по 10 сеансов, длительностью каждого 50 минут [6].
Для изучения динамики значений ОП правого и левого полушария в процессе психотерапии, нами был разработан и использован способ диагностики,
базирующийся на работах [2, 5]. Способ получил название – Динамическая межполушарная омегаметрия мозга. В работе использовался прибор омега-тестер,
осуществляющий динамическую регистрацию омега-потенциала, с дискретностью 1, 5, 30 сек, который позволял по двум каналам измерять, регистрировать,
хранить в памяти и отображать фиксированные значения на дисплее прибора.
Статистический анализ результатов проводили с использованием t – критерия
Стьюдента Различия между показателями считали достотоверными при значении P < 0,05. С целью доказательства взаимосвязи процессов саногенеза и динамики омега-потенциала с психотерапией у пациентов проводился анализ записи
омега-потенциала мозга до и после курса психотерапии. В соответствии с полученными результатами было установлено, что фоновые изменения величин омега-потенциала мозга пациентов, страдающих ПНПР, значительно отличались от
контрольных значений. Так, общий уровень омега-потенциала мозга был достоверно (p<0,001) выше его показателей у здоровых лиц. Величина омегапотенциала правого полушария (ПП) также (p<0,001) превышала контрольные
значения, в то время как параметры омега-потенциала левого полушария (ЛП)
были ниже, чем у здоровых (p<0,01). При этом отмечалась значимая межполушарная асимметрия, составившая у больных ПНПР – 50,53 ± 6,75 мВ. В соответствии с полученными показателями фактами у пациентов с НР был выставлен III
тип фоновой динамики омега-потенциала [2, 10], который характеризовался наличием выраженного преобладания омега-потенциала правого полушария над
омега-потенциалом левого полушария (таб. 1).
46
Таблица 1
Влияние психотерапии на динамику омега-потенциала (мВ) у пациентов
с пограничными нервно-психическими расстройствами (n=95)
Суммарный ОП мозга
До лечения
51,6 ± 7,09 xxx
После лечения
44,1±3,01
Контроль
34,41±8,6
a
Омега-потенциал ПП
Омега-потенциал ЛП
73,4 ± 5,62 xxx
23,13 ± 3,12 xx
47,5±4,53 aa
35,23±2,43 a
31,7±7,23
39,2±4,22
Примечание: Достоверность значений по группам: x- p<0,05; xx - p<0,01; xxx – p<0,001 относительно контроля. Достоверность различий по группам сравнения: а - p<0,05; аа - p<0,01; ааа – p<0,001.
35
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Фоновая динамика омега-потенциала сочеталась у пациентов с ПНПР невозможностью адекватно воспринимать и регулировать свое состояние, аффективной неустойчивостью, функциональным нарушением процессов восприятия
и переработки информации, снижением устойчивости организма к стрессам. В
результате анализа динамики омега-потенциала у пациентов с невротическими
расстройствами после терапии было обнаружено достоверное снижение суммарного омега-потенциала мозга (p<0,05), с уменьшением омега-потенциала
правого полушария (p<0,01) и увеличением омега-потенциала мозга левого полушария мозга до контрольных значений (p<0,05). Наиболее значимым в изменении омега-потенциала мозга у пациентов с ПНПР явилось снижение омегапотенциала ПП. Если до терапии величина его превышала норму более чем, в
два раза, то после эта разница практически нивелировалась.
Таким образом, стабилизация значений омега-потенциала и нивелирование
межполушарной асимметрии в результате психотерапии свидетельствует о гармонизации, у пациентов с ПНПР, процессов саморегуляции на уровне центрального обеспечения функционирования организма. Принимая во внимание
все выше изложенное, можно утверждать, что получены доказательства саногенетической взаимосвязи сверхмедленных физиологических процессов головного мозга с его энергетическим метаболизмом у пациентов с ПНПР.
высокоразвитая потребность в эмоциональных контактах сочетается у них со
стремлением периодически уединяться для осмысления мира, себя в нем и своих путей в жизни.
Литература:
1. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства: Рук-во
для врачей. М.: Медицина. – 2000. – 300 с.
2. Илюхина В.А., Матвеев Ю.К., Федорова М.А. Метод картирования
функциональных состояний проекционных зон коры по показателям омегапотенциала в отведении от поверхности головы // Физиология человека. – Т. 23
– 1997. – №6. – С. 123-130.
3. Международная классификация болезней (10-й пересмотр): классификация психических и поведенческих расстройств. – Под ред. Нуллера Ю.Л.,
Циркина С.Ю. – СПб.: АДИС. – 1994.- 301 с.
4. Семке В.Я., Семке А.В., Аксенов М.М. Здоровье личности и психотерапия: руководство для врачей, психологов и педагогов.–Томск:»Твердыня»,
2002.–629 с.
5. Ставицкий К.Р., Государев Н.А. Метод контроля состояния психической
работоспособности в системе диагностики психологической устойчивости человека. – М.-Одесса. – 1984. – С. 166-167.
6. Unestahl L.-E., Bundzen P., Integrated mental traning – Neuro-biochimical mechanisms and psycho-physical consequences // Hipnos, vol. XXIII, №3 –1996–P.148-158.
36
Литература
1. Асадчих В. Ю. Управление процессом формирования коммуникативной компетентности старшеклассников: автореф. дисс. … канд. пед. наук :
13.00.01 / В. Ю. Асадчих. – Курск, 2009. – 23 с.
2. Гринченко Т. В. Роль коммуникативной компетентности в формировании общей профессиональной компетентности будущих специалистов технического профиля // Вісник СевДТУ. Педагогіка : зб. наук. пр. – Вып. 96. – Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2009. – С. 159–163
3. Жарких Н.Г. Особенности коммуникативной компетентности студентов с разными типами реакций в ситуациях фрустрации: автореф. канд. психол.
наук / Жарких Наталья Григорьевна. – Москва, 2010. – 20 с.
4. Кудашкина О. В. Коммуникативная компетентность как составная часть
содержания образования // Известия Российского государственного педагогического
университета им. А. И. Герцена. – № 35 (76). – СПб., 2008. – С. 148–150.
5. Курилова С.Ю. Формирование коммуникативной компетентности
старшеклассников в учебной проектной деятельности: автореф. …канд. пед.
наук / Курилова Светлана Юрьевна. – Владикавказ, 2011. – 24 с.
6. Скворцова С.А., Вторникова Ю.С. Коммуникативная компетентность
в контексте компетентностно-ценностного подхода // Гуманізація навчальновиховного процессу. – 2012. – №10. – С.241-253
*154242*
Падун К.Г.
Харківський національний університет внутрішніх справ,Україна
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЗАХІСНОЇ ПОВЕДІНКИ
СОЛДАТІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ
НА РІЗНИХ ЄТАПАХ НЕСЕННЯ СЛУЖБИ
Дослідження проблеми особливості опоновуючей поведінки визначена
тим, що відповідно до майбутньої відповідальністі, до військовослужбовців
пред'являються високі вимоги в плані психічного здоров'я та психологічного
благополуччя. Від адаптації (адаптація (від лат. Adaptacio)-пристосування) військовослужбовця до умов військової діяльності залежать його успішність цієї
діяльності, психічні стани, що визначають адекватну поведінку, внутрішній
психологічний комфорт, оптимальна взаємодія з навколишнім середовищем і
45
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
Тренинг – это активная форма обучения, коррекции и терапии; работа с группой, в кругу и при соблюдении норм или правил участия в тренинге (равенства, активности и психологической безопасности); деловое, партнерское взаимодействие
ведущего (психолога) и участников группы (подростков). Все это делает тренинг
наиболее эффективной формой психологической работы с подростками.
В тренинговой группе, с помощью специальной системы психологических
упражнений и игр, у подростков появляется возможность увидеть себя и свои
проблемы глазами других людей, безопасно для себя примерить множество новых
ролей, приобрести необходимые навыки и умения общения, усвоить новые формы
поведения, осознать и, в конечном итоге, решить свои проблемы. Это очень важно, поскольку в общении находят удовлетворение основные социальные потребности личности подростка: быть любимым, оцененным, признанным.
Групповой процесс охватывает три основных аспекта личности – когнитивный, эмоциональный и поведенческий.
Когнитивный аспект тренинга связан с получением новой информации о
процессе общения в целом, анализе ситуации о себе, о психологии.
Эмоциональный аспект тренинга касается переживания полученной информации, новых знаний о себе и других, прочувствования своих неуспехов и
недостатков, переживания снижения своей самооценки.
Конативный, или поведенческий аспект проявляется в расширении поведенческого репертуара, поиске и отработке адекватных форм поведения через
осознание неэффективности некоторых привычных способов поведения.
Тренинг коммуникативной компетентности существует в двух основных
разновидностях, как тренинг базовых коммуникативных умений и как тренинг
специализированный.
Тренинг базовых коммуникативных умений нацелен на формирование и
совершенствование тех компонентов коммуникативной компетентности, которые являются метакомпетентностями или ядерными компетентностями. В их
перечень входят такие, как умение понимать свои интересы и выражать собственную позицию, умение понимать позицию партнеров по общению, умение
разбираться в особенностях коммуникативной ситуации, умение говорить и
умение слушать.
На основании вышесказанного можно сделать вывод, о том насколько велика роль общения в подростковом возрасте, особенно общение со сверстниками. Подростковый возраст – это возраст сильно развитой общительности, несмотря на то, что развита она у подростков по-разному. Психология общения
строится на основе переплетения двух потребностей: обособления и аффилиации. У одних эта потребность выражается в болезненной необходимости постоянно находиться в своей компании или с кем угодно, невозможности переносить одиночество. Другим, наоборот, нужен довольно небольшой объем контактов с людьми, они предпочитают проводить время наедине с собой. Основная масса подростков располагается между этими двумя крайностями, то есть,
44
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
SOCIÁLNÍ PSYCHOLOGIE
*151800*
Алферова Е.Ю.
ФГБОУ ВПО «Курский государственный университет», Россия
ПОВЫШЕНИЕ ЛИДЕРСКИХ КАЧЕСТВ СТУДЕНТОВ
В СИСТЕМЕ СТУДЕНЧЕСКОГО САМОУПРАВЛЕНИЯ
В условиях модернизации российского образования одной из основных задач
современного образования является достижение нового, современного качества
образования. Под новым качеством образования понимается ориентация на воспитание человека профессионально компетентного, нравственно развитого, конкурентоспособного, обладающего лидерским потенциалом, способного к сотрудничеству и межкультурному взаимодействию, готового самостоятельно принимать решения в ситуации выбора, нести ответственность за судьбу страны.
В настоящее время в образовательных учреждениях системы ВПО идет
переход к Государственному образовательному стандарту 3-го поколения, основанному на компетентностном подходе, позволяющий обеспечить персональную эффективность и мобильность выпускников в изменяющихся условиях рынка труда.
Из практики отечественных вузов, большую роль в процессе формирования лидерских качеств студентов играет вовлечение студентов в общественную
деятельность, в частности, в деятельность органов самоуправления. Для наиболее полной реализации лидерского потенциала и успешного специалиста, студенческое самоуправления является той средой, в которой происходит всестороннее становление и развитие социально-значимых качеств личности.
Необходимость введения самоуправления в образовательный процесс была
осознана в XIX веке. Но если говорить об университетской автономии вообще,
то идеи самоуправления появились практически с момента основания первых
европейских высших учебных заведений.
В настоящее время говорить о студенческом самоуправлении в собственном смысле слова не представляется возможным в силу как объективных, так и
субъективных причин. Среди них можно отметить: значительную социальную
инертность обучающейся молодежи, отсутствие должной мотивации социальной ответственности за качество своего обучения.
Причины низкой социальной активности молодежи, заключаются в следующем: – в отсутствии хорошей информированности молодежи о возможностях активного участия в жизни города, области, региона; – в личной незаинтересованности; – в недостаточном взаимодействии с администрацией учебных
заведений и других органов власти.
37
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
«Студенческое самоуправление» – это активная форма организации жизнедеятельности студентов, способствующая развитию их самостоятельности в
принятии решений и ответственности за полученные результаты по достижению общественно и личностно значимых целей.
Стоит отметить, как педагогически организованный процесс, «студенческое самоуправление», можно считать активной формой организации жизнедеятельности студентов, способствующей развитию их самостоятельности в
принятии решений и ответственности за полученные результаты по достижению общественно и личностно значимых целей.
Формирование лидерских качеств студентов вуза в условиях студенческого самоуправления (ССУ) включает в себя следующие компоненты: цель, задачи, принципы, педагогические условия, субъекты деятельности органов ССУ,
основные формы ССУ, методы и технологии обучения и воспитания, субъекты
социально-значимой деятельности, критерии и показатели эффективности. Системообразующими элементами являются цель и уровни сформированности лидерских качеств у студентов.
Важно подчеркнуть, что суть студенческого самоуправления состоит в
добровольной передаче администрацией учебного заведения субъектных,
управленческих функций объекту управления, и является формой позитивной
социальной активности студентов. Социальные отношения в вузе в таких условиях будут стимулировать прозрачность и открытость принятия решений.
В целом, студенческое самоуправление можно рассматривать как особую
форму инициативной, самостоятельной общественной деятельности студентов,
направленной на решение важных вопросов жизнедеятельности студенческой молодежи, развитие ее социальной активности, поддержку социальных инициатив.
В условиях студенческого самоуправления просматриваются сейчас три
основные начала формирования лидерских качеств студентов:
1. Студенческое самоуправление – как условие реализации творческой активности
и
самодеятельности
в
учебно-познавательном,
научнопрофессиональном и культурном отношениях;
2. Студенческое самоуправление – как реальная форма студенческой демократии с соответствующими правами, возможностями и ответственностью;
3. Студенческое самоуправление – как средство (ресурс) социальноправовой самозащиты.
Студенческое самоуправление – это инициативная, самостоятельная и под
свою ответственность деятельность студентов по решению жизненно важных
вопросов по организации обучения, быта, досуга.
Наиболее эффективными организационными формами студенческого самоуправления, обеспечивающими формирование лидерских качеств студентов,
являются:
- формы соуправления (встреча Студсовета с ректором академии, защита
программ ССУ на Ученом совете, создание банка данных о студенческом кон-
– конативный, характеризующий уровень овладения подростками практическими умениями и навыками владения устной и письменной коммуникацией, способами эффективной совместной деятельности в группе, приемами конструктивных действий в ситуациях общения, умением преодолевать коммуникативные барьеры, искать и находить компромиссы, пользоваться формами поведенческого и речевого этикета с соблюдением существующих социальных,
моральных и этических норм и др.;
– личностный, позволяющий выявить развитость гностических, экспрессивных, интеракционных способностей подростков, сформированность коммуникативного контроля, общительности, рефлексии, эмпатии, эмоциональной
устойчивости и т. д.
По мнению автора степень сформированности коммуникативной компетентности подростков может находиться на оптимальном (высоком), допустимом (среднем) и недостаточном (низком) уровнях [5].
Актуальную задачу формирования коммуникативной компетентности личности
подрастающего поколения сегодня успешно решает тренинговая работа (рис. 1).
38
Тренинг коммуникативной
компетентности
Тренинг активного
слушания
Тренинг разрешения
конфликтов
Тренинг межкультурной
коммуникации
Тренинг публичного
выступления
Тренинг саморегуляции
Тренинг эффективного
взаимодействия
Рис. 1. Система тренинговой работы по формированию
коммуникативной компетентности подростков
43
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Особую значимость в этот период приобретает общение, так как оно является необходимым и всеобщим условием формирования человеческой личности. Реализуя свою потребность в общении, подросток получает уникальный
социальный опыт и вырабатывает наиболее эффективные модели поведения,
которые помогут ему самоутвердиться, почувствовать себя уверенно и получить внимание, любовь и уважение окружающих, т.е. он может реализовать и
ряд других человеческих потребностей.
От того, насколько успешно будет реализована потребность в общении, зависит и индивидуальное личностное развитие подростка. Крайне важно, чтобы
был выбран правильный вектор – направление, которое во взрослом возрасте
приведет подростка к истинной зрелости. Если же этого не произойдет, то процесс развития личности значительно затянется, что создаст многочисленные
проблемы не только для самого человека, но и для социума.
Анализ психологических особенностей подросткового возраста во взаимосвязи с проблемой коммуникативной компетентности (Л. С. Выготский, К. М.
Гуревич, И. С. Кон, Е. Ф. Рыбалко, А. А. Смирнов и др.) дал основание выявить
противоречия между развитием их сферы общения и сензитивностью данного
периода для формирования коммуникативной компетентности; интенсивным
протеканием процессов нравственного и социального формирования личности
в подростковом возрасте и неустойчивостью системы их морально-ценностных
ориентаций. Разрешение указанных противоречий состоит:
•
во-первых, в применении деятельностного подхода к данному процессу, в силу растущей потребности в экспериментировании, выделения общения в ведущий вид деятельности;
•
во-вторых, в коллективном или групповом характере применяемых
методов, так как особенность детей подросткового возраста – стремление к общению со сверстниками, в процессе которого подростки усваивают жизненные
цели, ценности, нравственные идеалы, нормы и формы поведения;
•
в–третьих, в использовании демократического стиля руководства группой подростков, воздействия на учащегося на ценностном уровне, так как подростки
испытывают потребность в нерегламентированном общении со взрослыми, при котором не наблюдается давления на их личность, подавления инициативы;
•
в-четвертых, в комплексном формировании когнитивного, эмоционального, поведенческого компонентов коммуникативной компетентности, так
как их развитие в подростковом возрасте происходит неравномерно, что осложняет воспитание и обучение подростков.
С. Ю. Курилова выделяет критерии сформированности коммуникативной
компетентности подростков:
– когнитивный, отражающий объем знаний учащихся о сущности, фазах,
техниках устной, письменной, групповой коммуникации, нормах и формах поведенческого и речевого этикета, приемах и методах убеждения, способах установления конструктивного диалога и т. д., их системность, осмысленность и глубину;
тингенте по показателям социальной активности – оформление социального
паспорта группы);
- формы подготовки студенческого лидера (кураторский час, самопрезентация
первокурсников, клуб «Познай себя», профильная смена студенческого актива);
- формы реализации управленческих полномочий (Студсовет, оргкомитет,
Старостат, совет факультета, совет группы, групповые и факультетские собрания по выдвижению кандидатов в органы ССУ, президентский марафон);
- формы реализации целевых функций (пресс – центр, Студклуб, спорткомитет, профильные объединения на факультетах);
- формы социального партнерства (Клуб межвузовского актива «Лидер»,
Совет молодежи, студенческий форум молодежной инициативы);
- формы оценки результативности самоуправленческой деятельности
(доклад Президента студсовета на Ученом совете академии, итоговое заседание
Студсовета, «круглый стол», дебаты, самоотчет, студенческая почта, студенческий мониторинг).
В процессе самоуправления происходит реализация таких принципов управления, которые влияют как на эффективность самого процесса управления, так и деятельности организации (образовательного, воспитательного, развивающего процессов) в целом. Многофункциональный характер самоуправления служит целью оптимизации образовательных взаимодействий в учебном заведении.
Можно сказать, что становление и развитие самоуправления в учебном заведении выступает необходимым условием и фактором перехода образовательного процесса от чисто педагогического воздействия, где четко выражены объект и субъект воздействия, к образовательному взаимодействию, к педагогике
содружества. В процессе такого взаимодействия объект становится самодостаточным и саморазвивающимся субъектом.
Таким образом, процесс самоуправления, можно считать наиболее эффективным способом руководства, при котором происходит реализация принципа
гармонии целей: чем эффективнее руководство и лидерство, тем больше люди
будут понимать, что их личные цели находятся в неразрывном единстве с целями организации.
42
Литература:
1. Авдеева А. В. Формирование лидерских компетенций в процессе профессионального становления специалиста в вузе. Дисс.канд.пед.наук. Тамбов.2010. с. 195
2. Бендас Т.В. Психология лидерства: Учеб. пособие. СПб.: Питер, 2009. – 448 с.
3. Шарыпин A.B. Педагогические условия развития студенческого самоуправления в вузе. Вестник ТГПУ// Томск. 2009. с. 49
39
Materiály X mezinárodní vědecko-praktická konference
*152311*
Боброва И.А.
к.п.н., доцент кафедры педагогики и психологии СКИРО ПК и ПРО
г. Ставрополь
Чурсинова О.В.
преподаватель кафедры педагогики и психологии СКИРО ПК и ПРО
г. Ставрополь
ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ
КОММУНИКАТИВНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ ПОДРОСТКОВ
Современный научно-технический прогресс, развитие средств массовой
коммуникации и информации, процесс глобализации приводят к расширению
контактов между людьми, превращая общение в специфическую деятельность,
выступающую в качестве условия и составляющей практически любой предметной деятельности. В настоящее время современное общество предъявляет
высокие требования к уровню психологической культуры людей, и, в частности, к уровню их социальной и коммуникативной компетентностей.
Особенно актуальным является формирование коммуникативной компетентности у подростков. На подростковый возраст приходятся сложные процессы развития самосознания, формирования системы ценностей, определяющей новый тип
отношений со взрослыми и сверстниками, а также способность к самооценке. Кроме того, в настоящее время резко обострились социальные проблемы в подростковой среде: снижение образовательного и культурного уровня, расслоение на отдельные группы, размывание жизненных ориентиров. Обнаружились неготовность
подростков жить в сложном полиэтническом и поликультурном пространстве, неумение конструктивно взаимодействовать, разрешать конфликты, что стало провоцировать рост преступности и саморазрушающего поведения.
Существует три основные тенденции в понимании коммуникативной компетентности:
1) она рассматривается как часть более широкого образования – компетентности в общении, профессиональной, социальной компетентности (Л. А.
Петровская, В. Н. Куницына, Л. М. Митина, В. А. Спивак и др.);
2) отождествляется с компетентностью в общении (Л. А. Петровская, Ю.
М. Жуков, С. В. Петрушин и др.);
3) определяется как самостоятельное образование (Ю. Н. Емельянов, Н. Н.
Обозов, Л. Д. Столяренко и др.).
Большинство исследователей (Л. А. Петровская, Ю. М. Жуков, В. Н. Куницына, Л. М. Митина, В. А. Спивак, Б. Спицберг, Дж. Уайменн) в определении коммуникативной компетентности делают акцент на знаниях, умениях и
навыках, необходимых для осуществления эффективной коммуникации.
40
«Věda a vznik – 2013/2014» • Díl 27. Psychologie a sociologie
Л. А. Петровская, В. Н. Куницына добавляют к вышеназванным различные
способности личности, проявляющиеся в общении, а Ю. М. Жуков, Л. М. Митина, Б. Спицберг – личностные особенности.
Выделяются различные типы коммуникативной компетентности:
•
по качеству – продуктивная и репродуктивная (Л. А. Петровская),
первичная и вторичная (Т. Ю. Осипова);
•
по широте – общая и профессиональная (Ю. Н. Емельянов);
• по специфике – компетентность слушания и компетентность высказывания (И. В. Макаровская).
Очевидным является тот факт, что сущность понятия коммуникативной
компетентности раскрывается через структуру. Однако в научной литературе
не существует единого подхода к определению структуры коммуникативной
компетентности. Так, анализируя структуру коммуникативной компетентности,
выделяют так называемые «блоки». Среди них:
− перцептивный, рефлексивний, поведенческий (О. Усанова);
− когнитивный, деятельностный, личностный (Т. Хайновская);
− когнитивный, интерактивный, перцептивный (М. Бернавская);
− гностический, когнитивный, эмоциональный (М. Заброцкий) и др.
На основе исследований разных авторов Н. Г. Жарких представляет структуру коммуникативной компетентности следующими содержательными компонентами: когнитивный, эмоциональный и поведенческий.
Когнитивный компонент включает в себя ориентированность в вербальных и невербальных средствах коммуникации, способность правильно понимать коммуникативную ситуацию, а также рефлексию субъекта; важной его составляющей выступают перцептивные способности.
Эмоциональный компонент – это проявление эмпатии и гибкости в общении, а также самоотношение, эмоциональный опыт общения и установка на
партнера по общению.
Поведенческий компонент – это совокупность умений эффективно использовать вербальные и невербальные средства коммуникации, наблюдать за собой
и собеседником в общении, слушать его, задавать вопросы, выражать свои чувства и отражать чувства партнера, а также владеть приемами обратной связи.
Выделенные компоненты, по нашему мнению, дают наиболее полное понимание феномена коммуникативной компетентности в плане его диагностики и
развития с разными типами реакций в сложных ситуациях общения [3].
Развитие личности в подростковом возрасте характеризуется следующими
тенденциями: происходит активное развитие креативного мышления, восприятия, памяти и воображения, наблюдается повышение самоконтроля, стремление к самонаблюдению и самосозерцанию, продолжает формироваться мировоззрение, перестраиваются отношения со сверстниками и взрослыми.
41
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа