close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

Мазур А.В. ГАЛУЗЕВА БЕЗПЕКА: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ДОСЛІДЖЕННЯ (тези доповіді)

код для вставки
Фінансова безпека України на сучасному етапі: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, м. Ірпінь, 28 листопада 2016 року. – Ірпінь: Університет ДФС України, 2016. – 238 с.
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Збірник тез ІІ Міжнародної науково-практичної
інтернет-конференції
28 листопада 2016 року
Ірпінь
2016
УДК 336.1(477)(063)
ББК 65.9(4Укр)261я431
Ф59
Рекомендовано до друку Вченою радою
Університету ДФС України
(протокол № 12 від 14 грудня 2016 року)
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ КОНФЕРЕНЦІЇ:
Голова:
Пашко П. В. – ректор Університету державної фіскальної служби України,
д.е.н., професор
Заступник Голови:
Топчій В. В. – в.о. директора Навчально-наукового інституту
Університету державної фіскальної служби України, д.ю.н., професор
права
Члени організаційного комітету:
Касьяненко Л. М. – завідувач кафедри фінансового права, д.ю.н.,
профессор;
Сластьоненко О. О. – доцент кафедри фінансового права, к.ю.н., доцент;
Гарбінська-Руденко А. В. – доцент кафедри фінансового права, к.ю.н.,
доцент;
Бригінець О. О. – доцент кафедри фінансового права, к.ю.н., доцент;
Ковтун В. М. –доцент кафедри фінансового права, к.ю.н.
Ф59
Фінансова безпека України на сучасному етапі:
матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, м. Ірпінь, 28 листопада 2016 року. – Ірпінь: Університет ДФС України, 2016. – 238 с.
Тези подаються в авторській редакції.
Організатори конференції не несуть відповідальності
за зміст поданих матеріалів.
УДК 336.1(477)(063)
ББК 65.9(4Укр)261я431
© Університет ДФС України, 2016
2
ЗМІСТ
Білоус В.Т. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
США ПРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ…………………….....8
Білько Т. О., Непокупна К. С. РЕЙДЕРСТВО - ОДНА
ЗНАЙВАЖЛИВІШИХ ЗАГРОЗ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ……..13
Борсук Н. Я. ОБЛІК ТА БЕЗПЕКА В УПРАВЛІННІ КОМУНАЛЬНОЮ
ВЛАСНІСТЮ……………………………………………………………………16
Бригінець О.О. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ ЯК СТРУКТУРНОГО ЕЛЕМЕНТУ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
УКРАЇНИ………………………………………………………………………...20
Ващук Н.Ф. КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ СЬОГОДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ……………………………………………………………25
Ganushchak Tetiana. FINANCIAL SAFETY OF ENTERPRISE AS
COSTITUENT OF THE STATE SAFETY………………………………………29
Гарбінська-Руденко А. В. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ВАЛЮТНОГО
ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯК ОДИНОГО ІЗ ФАКТОРІВ ЗАГРОЗИ
ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ В УКРАЇНІ………………………………………….32
Дмитренко Е. С. МІСЦЕ ФIНАНСОВО-ПРАВОВИХ ЗАСОБIВ У
МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФIНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………...36
Дмитренко В. Ю. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ ІПОТЕЧНОГО
ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ……………………...40
Довгань Л. П., Першко Л. О. СТАН ТА ОЦІНКА БОРГОВОЇ БЕЗПЕКИ
КРАЇНИ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ……………………………….44
Жидецька В. В. РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ: АСПЕКТИ
АНАЛІЗУ…………………………………………………………………………48
Жидецька К. В. ПРОБЛЕМИ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ У
ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ…………………………………..53
3
Заброда О. О., Овсяннікова С.М. РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ПРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ………...58
Забучинська Т. В., Урбанська Я. Л. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
ЯК ПІДҐРУНТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………..62
Zapara O.V. FINANCIAL SAFETY OF THE ENTERPRISE…………………66
Кармаліта М. В. НАЛЕЖНЕ ТЛУМАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ
ДОГОВОРІВ ПРО УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ ЯК
СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ У ФІНАНСОВІЙ
СФЕРІ…………………………………………………………………………….69
Касьяненко Л.М. ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ ФІНАНСОВОГО
ПРАВА……………………………………………………………………………73
Ковтун В. М.,Чорний Т. В. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОЇ
ІНФОРМАЦІЇ У ФІНАНСОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………….77
Лозова Г. М., Першко О. О. ПРИНЦИПИ ТА КРИТЕРІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ………………………………………………………………………...81
Литвин Н. A., Будинкевич Ю. А. ФОРМУВАННЯ IНФОРМАЦIЙНОЇ
БAЗИ OЦIНКИ РIВНЯ ФIНAНСOВOЇ БEЗПEКИ ПIДПРИЄМСТВA………85
Мазур А. В. ГАЛУЗЕВА БЕЗПЕКА: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО
ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………………………89
Мельник О. П., Іванюк Т. М. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ЯК СТРАТЕГІЧНА
СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ…………………………94
Михальський Ю. А. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА І КОНТРОЛЬ У СФЕРІ
ГРОШОВОГО ОБІГУ…………………………………………………………..98
Нікітіна Л. О., Лакіс А. В. ОФШОРИ: ЧИ Є ЗАГРОЗА ФІНАНСОВІЙ
БЕЗПЕЦІ ДЕРЖАВІ?..........................................................................................103
Оніщик Ю. В. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ
АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………..108
4
Обривкіна О. М., Рачунь Д. В. ПРОБЛЕМИ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ
ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВОЧИНІВ ТА РЕЧОВИХ ПРАВ НА
НЕРУХОМЕ МАЙНО………………………………………………………….112
Селезень П. О. КОНЦЕПЦІЯ БЕНЕФІЦІАРНОГО ВЛАСНИКА ДОХОДУ В
ПОДАТКОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ТА МОЖЛИВІСТЬ ДОСТУПУ ДО
ДОГОВІРНИХ ПЕРЕВАГ ДЛЯ ОСІБ, ЯКІ НЕ Є БЕЗПОСЕРЕДНІМИ
ОТРИМУВАЧАМИ ДОХОДУ………………………………………………...115
Семчик О. ПІЛЬГИ-СТИМУЛИ В КОНТЕКСТІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………119
Сімонова І. П. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН У
КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНАХ В СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ЯК
СУБ‘ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………123
Сластьоненко О. О., Йовик В. О. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТАН
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ…………………………………………127
Стародуб Д. М. ПРОБЛЕМА ДЕКЛАРУВАННЯ НЕЗАКОННИХ ДОХОДІВ
ФІЗИЧНИХ ОСІБ………………………………………………………………131
Субіна Т.В. СТАБІЛЬНІСТЬ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ ЯК ЕЛЕМЕНТ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ………………………………………..134
Трофімова Л. В. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ………………………………………..138
Фоменко Ю. О., Кучеренко І. А. ІНВЕСТЕЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ:
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ……………………………………………142
Хатнюк Н. С. OСOБЛИВOСТI ВПЛИВУ ПOДАТКOВИХ
ПРАВOВIДНOСИН НА ФIНАНСOВУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ В УМOВАХ
ЄВРOIНТЕГРАЦIЇ……………………………………………………………..146
Хома В. О. ІНТЕРЕСИ ОСОБИ ТА БЕЗПЕКА - ОСНОВА ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ МИТНІЙ СПРАВИ…………………..151
Царенко Т. Б. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ………………………...156
5
Царікова О. В. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ
САНКЦІЙ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ ЯК СУБ‘ЄКТОМ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ………………………………………..159
Цимбалюк А. В. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА – СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ
БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ…………………………………………………………..163
Шакірова О. В., Ліщук М. В. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ……………………………167
ТРИБУНА МОЛОДОГО НАУКОВЦЯ
Борейко О. Ю. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ СУБ‘ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………172
Будинкевич Л. А., Мільченко К. В. СУТНІСТЬ ПОДАТКВОЇ СКЛАДОВОЇ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА………………………………..174
Грінвальд А., Довженко Ю. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ЯК ЗАГРОЗА
ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ………………………………………….178
Ємець Д. О. ПРОБЛЕМИ БОРГОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ…………………………………………………………...182
Ковальчук М. М. CУЧАCНИЙ CТАН ФIНАНCОВОЇ БЕЗПЕКИ УКPАЇНИ
ТА НАПPЯМИ ЇЇ ЗМIЦНЕННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛIЗАЦIЇ…………….186
Мамчин І. В. ФІНАНСОВО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНОСТЬ В
МЕХАНІЗМІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ…………………………189
Мaрченкo I. В. ФIНAНСOВA БЕЗПЕКA УКРAЇНИ: ПРOБЛЕМИ ТA
ШЛЯХИ ЗAБЕЗПЕЧЕННЯ……………………………………………………193
Ощипко А. В. НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВОВЕ ЗАБЕПЕЧЕННЯ БОРОТЬБИ З
ВІДМИВАННЯМ ДОХОДІВ НЕЗАКОННОГО ПОХОДЖЕННЯ В
УКРАЇНІ………………………………………………………………………..197
Пaнacюк A. C. БAНКIВCЬКA ТAЄМНИЦЯ ЯК ГAPAНТ ФIНAНCOВOЇ
БEЗПEКИ БAНКУ……………………………………………………………..201
6
Папченко Д. О. ПОДАТКОВИЙ АСПЕКТ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
УКРАЇНИ………………………………………………………………………205
Разломова Т. І., Старченко А. Я. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА……………………………...209
Терещук Н. С., Погасій О. Г. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ
БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВ………………………………………………..214
Цегельник М. В. ДЕЯКІ НЕДОЛІКИ СТРУКТУРИ ЧИННОГО
ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ…………………………………….218
Пилипак О. С. НЕДОЛІКИ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО
АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ……………..222
Шевченко Є. С. РОЛЬ І МІСЦЕ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВ У
СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………227
Шестозуб А. Ю. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВОГО
КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ ТА НІМЕЧЧИНІ…………………………………..231
Шинкарук В. С. АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………235
7
УДК 351.72:347.73(477)
Білоус В.Т.
доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри фінансового права
Навчально-наукового інституту права
Університету державної фіскальної служби України
м. Ірпінь, Україна
ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ США
ПРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
Обравши шлях удосконалення системи правоохоронних органів,
завжди корисно реально оцінити свій власний досвід і, разом з тим, звернутися до напрацювань у цій галузі вчених інших країн. Наукове
дослідження показує, що зарубіжні держави – це різні суспільно-політичні
утворення зі своєю історією, особливостями державного устрою, політичною
системою, культурою, традиціями. Тому розглядати зарубіжний досвід
діяльності спеціальних підрозділів правоохоронних органів по боротьбі з
економічною злочинністю ми будемо тільки узагальнено, вибираючи з цього
досвіду
найбільш
значимі
елементи,
характеристики,
тенденції,
що
представляють науковий і практичний інтерес для України.
Заслуговує на увагу і координація діяльності ряду правоохоронних
органів США, що ведуть боротьбу зі злочинністю . Мабуть, жодна країна у
світі не має такої великої кількості правоохоронних органів, тому держава
постійно турбується про дотримання законності у їхніх діях. Так, у 1 розділі
Інструкції 1983 року є деякі положення, що наказують ФБР утримуватися від
таких форм роботи, які можуть суперечити конституційним принципам. У
зв‘язку з цим розслідування і оперативно-розшукові заходи повинні
проводиться
з
мінімальним
(наскільки
це
дозволяють
обставини)
використанням методів, пов‘язаних із негласним втручанням у приватне
8
життя громадян. Будь-які слідчі або оперативні дії повинні мати ―розумне
фактичне обґрунтування‖ і законну мету охорони правопорядку.
Слідча юрисдикція ФБР на даний час охоплює 200 складів злочинів,
переслідуваних за федеральними законами, – від шпигунства, державної
зради до пограбування банків і викрадення людей. Особливе місце вона
займає і у боротьбі з організованою злочинністю та є головною службою у
цьому напрямі. Як бачимо, США приділяють значну увагу різноплановості
завдань для правоохоронних органів та зусиллям щодо їх координації. Для
виконання цього завдання у липні 1970 року урядом була створена
Національна рада по боротьбі з організованою злочинністю, головною метою
якої є розробка загальнонаціональної програми дій у зазначеній області.
Очевидно, що такою програмою передбачається виділення відповідних
коштів для її реалізації, чого ще не можна досягти в Україні. Керівна роль у
діяльності щодо боротьби з організованою злочинністю у США належить
Міністерству юстиції, яке на федеральному рівні розробляє національну
стратегію боротьби зі злочинністю і здійснює методичне керівництво щодо її
реалізації. У структурі Міністерства юстиції боротьбою з організованою
злочинністю, крім ФБР, займається Адміністрація по застосуванню законів
про наркотики, Служба імміграції і натуралізації, Служба судових
виконавців США (або Служба Маршала), Служба юридичної допомоги,
досліджень і статистики.
Не менш істотну роль у боротьбі з організованою злочинністю відіграє
Міністерство фінансів США (Казначейство США), до складу якого входять
наступні структурні підрозділи: Служба внутрішніх доходів (Податкове
управління), Митна служба, Секретна служба (Охорона Президента), Бюро з
контролю за спиртними напоями, тютюновими виробами і вогнепальною
зброєю
(БСТО).
Крім
перерахованих,
боротьбою
з
організованою
злочинністю займаються й інші правоохоронні відомства США, діяльність
яких координується та контролюється на урядовому рівні.
9
Досвід, накопичений службою кримінальних розслідувань у сфері
фінансових злочинів, дозволяє Службі внутрішніх доходів усе частіше брати
участь у спільних правоохоронних операціях, що здійснюються силовими
відомствами США. Узгоджена на досить високому професійному рівні
діяльність, що проводиться за участю інших федеральних і місцевих
правоохоронних органів і органів штатів, здійснюється на всіх ділянках
забезпечення програм боротьби зі злочинністю, але найбільш ефективно вона
ведеться щодо здійснення правоохоронних операцій відділу кримінальних
розслідувань по боротьбі з незаконним обігом наркотиків і відмиванням
коштів, особливо у тому, що стосується співробітництва в рамках програми
по боротьбі з незаконним обігом наркотиків і організованою злочинністю
(OCDETF), а також спеціальної програми для областей з підвищеною
інтенсивністю незаконного обігу наркотиків (HIDTA) [1].
Усі розслідування проводяться стосовно валютних злочинів або
злочинів, пов‘язаних з порушенням податкового законодавства, що скоюються платниками податків, основні доходи яких можуть надходити як із
законних, так і з інших джерел. У відділі кримінальних розслідувань
проводять розслідування як законних, так і незаконних операцій. До законних джерел належить шахрайство у фінансових установах, незаконні азартні
ігри, несплата акцизного податку за реалізацію автомобільного пального, а
також сумнівні випадки компенсації переплати за податковою декларацією.
Реалізація наркотиків, організована злочинність і рекет належать до
незаконних джерел доходу.
До шахрайства у фінансовій установі (FIF) відносять такі види злочинів, як шахрайство з використанням кредитно-ощадних і звичайних банків,
кредитних спілок, страхових компаній, а також будь-яких установ, що
займаються наданням кредитів або позик [2].
Широкомасштабні організовані злочинні махінації щодо ухилення від
сплати акцизного збору на автомобільне пальне завдають значних збитків
бюджету. Щороку ця сума складає понад 1 млрд. доларів. На всій території
10
США розгорнута і здійснюється спеціальна програма щодо викриття цих
правопорушень.
До кримінальної відповідальності за великі махінації засуджено ряд
злочинних угруповань, серед яких є лідери ―російської мафії‖ [3].
Програма перевірки сумнівних випадків компенсації переплати за
податковими деклараціями (QPR), проводиться у масштабах країни з метою
викриття і припинення випадків подання шахрайських фіктивних заяв на
компенсацію переплати, яка начебто мала місце при подачі американськими
платниками податків декларації про свої доходи.
Програма боротьби з незаконними азартними іграми запроваджена як
реакція на значний розвиток легалізованої ігорної індустрії у США.
Легалізовувались казино на територіях індійських резервацій та на річкових
судах, а також традиційні види діяльності, пов‘язані з азартними іграми.
Головним напрямом діяльності працівників податкової служби в ігорному
бізнесі є посилений контроль за обліком отриманих щодобових прибутків з
наступною сплатою податків.
До розслідувань, які проводяться Службою внутрішніх доходів (далі –
СВД) щодо економічних і фінансових злочинів, належать також розслідування діяльності осіб, які отримують доходи від законних джерел. Такі
розслідування розповсюджуються на факти порушення законодавства щодо
стягнення прибуткового податку особами, які задіяні у будь-якій галузі
економіки і стосовно яких не було відомостей про скоєння злочинів. Це
основний напрям діяльності управління кримінальних розслідувань Служби
внутрішніх
доходів
щодо
забезпечення
добровільного
виконання
податкового законодавства [4].
На наш погляд, найбільший інтерес представляє створення федеральним
урядом (у рамках програми боротьби з організованою злочинністю) такого
об‘єднання, як ―Ударні групи‖, територіальна дислокація яких будується з
урахуванням рівня активності організованої злочинності та дозволяє контролювати всю територію країни. Президент США затвердив програму
11
створення ударних груп для боротьби з організованою злочинністю і незаконним оборотом наркотиків (OCDETF), у рамках якої створена міжвідомча
ударна група, що має необмежений доступ до використання можливостей
федеральної і місцевої адміністрації та адміністрації штатів з метою викриття, розслідування діяльності й судового переслідування осіб, які займаються організацією чи управлінням фінансами або іншим способом сприяють
функціонуванню угруповань, що на високому рівні здійснюють незаконний
обіг наркотиків і пов‘язані з цією діяльністю операції, у тому числі
організацій, що беруть участь у широкомасштабному відмиванні коштів.
Управління кримінальних розслідувань СВД є основним виконавцем
програми з часу її підписання і бере участь приблизно у 70 % усіх порушених
кримінальних справ. Саме цей досвід буде корисним для України у процесі
побудови власної фінансової безпеки, що буде неухильно охоронятись
вітчизняними правоохоронними органами.
Список використаних джерел
1. Смирнов М.П. Зарубежная налоговая и криминальная полиция и их
оперативно-розыскная деятельность. – М.: АНП, Издательство МГУ, ЧеРо,
2000. – 584 с.
2. Білоус В.Т. Координація боротьби з економічною злочинністю:
Монографія. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 449 с.
3. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная
преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под. ред. акад.
П.Д. Биленчук. – К.: Атика, 1999. – 272 с.
4. Бригінець О.О. Правове регулювання фінансової безпеки України:
монографія / О.О. Бригінець. – Ірпінь: Університет ДФС України, 2016. –
365 с.
12
УДК 658.168.5:343.74(477)
Білько Тетяна Олександрівна
викладач кафедри фінансового права ННІП
Університет державної
фіскальної служби України
Непокупна Ксенія Сергіївна
студентка групи ПБ-13-3 ННІП
Університет державної
фіскальної служби України
РЕЙДЕРСТВО - ОДНА ЗНАЙВАЖЛИВІШИХ ЗАГРОЗ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Фінансова безпек являється важливим національним пріоритетом,
гарантом державної незалежності України, умовою її прогресивного,
мирного економічного розвитку й добробуту громадян. Для сучасного
соціально-політичного та фінансового стану нашої країни дуже важливою є
цілеспрямована діяльність органів законодавчої і виконавчої влади, щодо
забезпечення економічної безпеки держави.
Велику небезпеку, яка загрожує Україні, становить рейдерство.
Випадки рейдерства в його різноманітних проявах можна спостерігати в різні
часи і майже в усіх країнах з ринковою економікою. Саме «Рейдерство» по –
українські здебільшого
тимчасового
продажем
права
цих
полягає
у
розпоряджатися
набутті
активами
сумнівними
та
шляхами
якнайшвидшим
активів пов'язаним із рейдером, із наступними
перепродаваннями вилучених активів між пов'язаними особами, маючи на
меті унеможливити їхньому поверненню законним власникам [1, c. 24].
Також рейдерські схеми мають певні кольорові градації. За «білих»
схем нові власники консолідують у своїх руках контрольний пакет акцій.
"Сірі" підходять до ситуацій, коли діяльність підприємства "зависає" на
13
грані банкрутства і для володіння ним достатньо знайти шпаринку
в
законодавстві. "Чорне" рейдерство пов'язане з кримінальними злочинами
—фальсифікацією документів, підробкою підписів, шантажем, погрозами і
навіть убивствами [2,c. 3].
Першочерговою причиною попиту на рейдерські послуги вважається
початок переходу України до ринкових відносин та активне здійснення
«глобального» перерозподілу власності. Останніми роками цей попит стає
більш свідомим, організованим та масовим, що зумовлено кількома
факторами:
- слабкість правової системи;
- недосконалість судової влади;
- корумпованість органів влади;
- відсутність державних інститутів, які б ефективно захищали права
власника;
- низький рівень правової культури;
- правовий нігілізм як у суб'єктів господарювання так і представників
органів влади;
- сумнівна передісторія приватизації об'єктів.
За оцінками експертів, в Україні діє від 35 до 50 професіональних
рейдерських груп. Спираючись на цілий комплекс засобів – психологічний
натиск,
шантаж,
підробкадокументів,–
вони
створюютьумови
для
рейдерських атак, захоплення власності за рамками закону [3].
Насьогодні, завдяки чітко визначеному чинному законодавству, рівень
рейдерства в державі істотно скорочено. Саме прийнятий главою держави 28
жовтня 2016 року «антирейдерський закон» - "Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав
на нерухоме майно та захисту прав власності" [4], яким передбачається
забезпечення захисту прав власності, економічних інтересів громадян та
інвесторів, а також зменшення ризиків незаконного заволодіння майном.
Також основними заходами подолання рейдерства в Україні є:
14
 ведення прозорої і ефективної діяльності суб'єктів господарювання, які
можуть зробити підприємство фактично невразливим до рейдерів;
 залучення громадськості й засобів масової інформації до боротьби з
рейдерством;
 недопущення виникнення та прострочення кредиторської заборгованості;
 зініціювати проведення в парламенті повноформатних слухань із питань
протидії рейдерам із найширшим залученням представників ділових кіл
держави;
 підвищення культури суб'єктів господарювання (прозорі конкурентні
відносини, підтримання ділової репутації).
Отже, суспільна небезпека рейдерства проявляється у підриві економічної
та фінансової безпеки держави, негативному впливі на міжнародний імідж
країни та зниженні її інвестиційної привабливості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖРЕЛ:
1.
Рейдерство або ринок контролю: / Єфіменко, А. // Юридичний журнал.
- 2008 р.– № 11, - С.116- 122.
2.
Рейдерство в Україні - загроза національній безпеці / Тетяна Бабич //
Віче. - 2010. - № 14. - С. 2-5 : табл.
3.
Офіційний сайт Антирейдерського союзу підприємців України //
[Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://antiraider.ua/ucp_mod_ucp_
articles_show_170.html
4.
Закон України: "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно
та
захисту
прав
власності"
від06.10.2016
№
1666-VIII//
Режим
доступу:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1666-19
15
Борсук Наталія Яківна,
ДВНЗ «Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»
доцент кафедри правового регулювання економіки,
кандидат юридичних наук
ОБЛІК ТА БЕЗПЕКА В УПРАВЛІННІ
КОМУНАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ
Ефективне управління комунальною власністю залежить від того, як
ведеться обік за формуванням та використанням комунального майна, коштів
місцевих бюджетів. Взагалі, облік майна комунальної власності здійснюється
відповідно до положень ГК України [1], ЦК України [2], нормативноправових актів з питань бухгалтерського обліку, статутів юридичних осіб
публічного
права,
нормативно-правових
актів
органів
місцевого
самоврядування. Окремо ведеться облік за такими об‘єктами комунальної
власності, як кошти місцевих бюджетів, оскільки тут застосовуються також
норми бюджетного законодавства.
Облік об‘єктів комунальної власності передбачає: ведення бази даних
комунального майна; облік майна відповідно до наданої юридичними
особами
міської
комунальної
власності
бухгалтерської
документації
(інвентаризаційні відомості, баланс); проведення аналізу правомірності
продажу, списання з балансу юридичних осіб комунальної власності
основних засобів; забезпечення виготовлення необхідної технічної та
правовстановлюючої документації на нерухоме майно територіальної
громади; проведення
аналізу руху майна, обробку інформації про склад
комунального майна на звітну дату, оперативне обновлення даних у зв‘язку з
відчуженням, надходженням та зносом майна.
Варто зауважити, що в даний час процес формування комунальної
власності в Україні ще не завершений, через те, що органи місцевого
16
самоврядування не мають повного переліку належного їм комунального
майна. На це є свої причини. По-перше: земля, будівлі тощо, не
розглядаються як єдині об'єкти, що приводить до протиріч у правовому
використанні
земельних
ділянок
та
інших
об'єктів
та
відсутності
відповідного контролю за їх станом: фізичним (технічним) і фінансовим. Подруге, у більшості випадків не відбувається реєстрація права комунальної
власності на майно територіальної громади, звідси відбуваються складності у
розпорядженні ним та забезпеченні належного захисту, адже якщо органи
місцевого
самоврядування
з
функцією
розпорядження
комунальною
власністю не справлятимуться, то власності може бути завдано шкоду, але за
завдані збитки ніхто відповідальності не несе – нормами закону це не
передбачено.
Таким чином, першочерговим завданням має бути вирішення питання
щодо забезпечення повного обліку всіх об'єктів, розташованих на території
територіальної громади, що входять до складу її власності. Головним
інструментом у вирішенні зазначеного завдання є Реєстри комунальної
власності із систематизованими даними про всі земельні ділянки, будівлі,
споруди і приміщення тощо, що знаходяться у комунальній власності.
Цікаво, що доходи місцевих бюджетів, які також є об‘єктами комунальної
власності, до таких реєстрів не включаються, йдеться виключно про
інформацію про майно.
У будь-якому вигляді комунальна власність має обліковуватися у
реєстрах, які містять такі основні дані: опис об'єктів (типові характеристики
кожного окремого об‘єкту та ознаки які роблять його відмінним від інших
об‘єктів); місцезнаходження об'єктів; документи, що підтверджують право
власності на об'єкти комунальної власності, якими володіють органи
місцевого самоврядування; перелік обмежень на використання об'єктів;
оціночна вартість об'єктів; інша інформація, пов'язана зі специфікою та
використанням об'єктів комунальної власності.
17
Доцільно ще передбачити: єдину систему даних обліку, контролю та
аналізу об‘єктів майна; розробку правил і процедур оновлення даних;
забезпечення збереження інформації та незалежності від технічних засобів,
що
застосовуються;
реалізацію
заходів
відповідальності
за
надання
недостовірної інформації.
Питання організації та здійснення обліку майна комунальної власності
доцільно покласти на уповноважений орган місцевого самоврядування з
управління
комунальним майном, який буде:
вести
облік
об‘єктів
комунальної власності; здійснювати контроль за повнотою даних Реєстру та
їх
відповідністю
встановленим
вимогам;
передавати
щоквартально
розпорядникам Реєстру комунальної власності області інформацію для
внесення змін до Реєстру.
Задля забезпечення схоронності інформації про об‘єкти комунальної
власності необхідно убезпечити таку інформацію від вторгнень, від внесення
неправдивих даних тощо. Зважаючи на це, облік об‘єктів комунальної
власності
здійснюється
на
основі
даних
реєстрів
та
має
бути
автоматизованим. Саме автоматична комп‘ютерна програма дозволить
швидко отримувати достовірні звіти, які відображають вартісні та кількісні
показники щодо об‘єктів комунальної власності, а значить спростить процес
управління об‘єктами комунальної власності, адже нездатність ефективно
управляти комунальним майном та відсутність контролю може стати
причиною його часткової або повної втрати і створить низку правопорушень
у цій сфері. Проблемним у цьому є питання охорони і захисту
автоматизованого обліку об‘єктів комунальної власності.
Примітно, що вітчизняні фахівці пропонують відповідні технологічні
продукти,
програмне
забезпечення.
Наприклад,
підприємство
«СОФТПРОЕКТ» здійснює свою діяльність у галузі сучасних інформаційних
та комп‘ютерних технологій. Інша компанія – науково-виробнича фірма
«ГРІС» у співпраці з низкою неприбуткових організацій виконує роботи з
інформаційної підтримки місцевого самоврядування.
18
Тобто, коли говоримо про безпеку в обліку об‘єктів комунальної
власності, то йдеться про забезпечення належної технологічної охорони та
захисту власне інформації, а не безпосередньо об‘єктів комунальної
власності.
Отже, підсумовуючи викладене вище, вважаємо, що облік майна
комунальної власності передбачає:
 здійснення оперативного обліку майна комунальної власності на
основі матеріалів інвентаризації майна, забезпечення контролю за його
використанням, збереженням; відслідковування його руху, проведення або
надання дозволу на списання, обмін та передачу з балансу на баланс майна
комунальної власності відповідної територіальної громади комунальних
підприємств, організацій та установ міської ради, яке знаходиться у них на
правах
господарського
відання
або
оперативного
управління,
в
установленому міською радою порядку;
 укладення договорів з підприємствами, установами, організаціями
про закріплення майна комунальної власності (крім об‘єктів житлового
фонду) на правах господарського відання або оперативного управління на
підставі рішення міської ради;
 формування та ведення єдиного реєстру об‘єктів нерухомості
комунальної власності.
На наш погляд, технічна безпека в управлінні комунальною власністю
взаємопов‘язана із фінансовою безпекою, адже, як ми вже зазначали, у
комунальній власності знаходяться кошти місцевих бюджетів.
1. Господарський
кодекс
України
від
16.01.2003 р. //
Відомості
Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної
Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.
19
УДК 351.72:347.73(477)
Бригінець О.О.
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри фінансового права
Навчально-наукового інституту права
Університету державної фіскальної служби України
м. Ірпінь, Україна
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ЯК
СТРУКТУРНОГО ЕЛЕМЕНТУ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Досить багато дисбалансів у державній діяльності пов‘язані з високими
ризиками та загрозами у податковій системі. У науковій літературі
переважають дослідження проблем національної та фінансової безпеки,
разом з тим зовсім не приділяється увага дослідженню такого поняття, як
«податкова безпека», сутність якої практично не визначено, до кінця не
зрозумілі її специфіка та склад загроз, що можуть завдати їй істотної шкоди.
Переважна
більшість
вітчизняних
та
зарубіжних
науковців,
розглядаючи питання податкової безпеки, акцентують увагу на мікрорівні, а
саме на податковій безпеці підприємств. Тоді як дана проблема вимагає
поглибленої розробки та системного підходу до визначення поняття
«податкової безпеки» саме на макрорівні, тобто вивчення податкової безпеки
держави. Для забезпечення належного рівня податкової безпеки необхідно
визначити сучасний її стан, основні складові та фактори впливу, дослідивши
особливості функціонування вітчизняної податкової системи. Якщо у
попередньому випадку визначення терміна «бюджетна безпека» було
закріплене у Методичних рекомендаціях щодо розрахунку рівня економічної
безпеки України, то визначення терміна «податкова безпека держави» не
зазначається законодавцем у жодному нормативно-правовому акті, що
призводить до виникнення ряду питань та неузгодженостей.
20
Не дає нам роз‘яснення щодо терміна «податкова безпека» і
Податковий кодекс України [1], що є основоположним та базовим джерелом,
яке забезпечує функціонування механізму податкової безпеки держави.
Вирішення проблеми вбачаємо у внесенні змін до статті 14 Податкового
кодексу України, добавивши таке поняття, як «податкова безпека держави».
Пропонуємо під податковою безпекою держави розуміти належний ступінь
забезпеченості держави податковими надходженнями, достатніми для
виконання нею власних функцій, який дозволяє максимізувати масштаб
податкових надходжень до державного бюджету та бюджетів інших рівнів
при мінімальному навантаженні на платників податків.
На найвищому законодавчому рівні, у Конституції України закріплене
положення у статті 67 про те, що кожен зобов‘язаний сплачувати податки і
збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Тим сам говориться про
створення податкової політики, яка являє собою діяльність держави у сфері
встановлення, правового регламентування та організації справляння податків
у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Вказана діяльність
повинна мати правове закріплення та врегулювання, що базується на дієвій
нормативно-правовій базі. Виникає питання і про належну захищеність
інтересів податкових відносин, що і розуміє під собою податкова безпека
держави.
Ю. Б. Іванов пропонує податкову безпеку держави розглядати як
інтегровану підсистему фінансової безпеки, яка впливає на забезпечення всіх
її
складових:
інноваційно-технологічної,
інвестиційної,
енергетичної,
сировинно-ресурсної, продовольчої, соціальної, експортної, імпортної та
міжнародно-інтеграційної безпеки [2]. Поряд з вищевказаним визначенням
І. О. Цимбалюк стверджує, що податкова безпека – це такий стан податкової
сфери держави, для якого характерним є захищеність інтересів суб‘єктів
податкових відносин, стійкість і економічна незалежність податкової
системи, що проявляється у стабільності податкового законодавства [3].
Досить спрощує визначення та розуміння податкової безпеки І. В.
21
Темофеєва, яка схиляється до думки, що податкова безпека – такий стан
податкової системи, при якому забезпечується гарантування захисту
податкових інтересів держави, бізнесу і суспільства від внутрішніх та
зовнішніх загроз [4]. З позицій фіскальної достатності проблема податкової
безпеки зводиться до забезпечення держави таким обсягом податкових
надходжень, який є оптимально необхідним згідно з вимогами проголошеної
економічної доктрини, стверджує С. І. Юрій [5].
Влучним є твердження, що податки впливають на функціонування усіх
без винятку суб‘єктів господарювання, виступаючи таким чином активним
інструментом регулювання економіки. На нашу думку, податкову безпеку
потрібно розглядати як самостійний об‘єкт дослідження через призму
достатності податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів та впливу
податкового навантаження на результати діяльності окремих суб‘єктів
господарювання.
Податкова безпека значною мірою залежить також від рівня податкової
культури в державі, саме так стверджує Ю. Б. Іванов, яка відображає рівень
знання та дотримання податкового законодавства, правильність обчислення,
повноти і своєчасності сплати до держави податків, зборів та інших
обов‘язкових платежів, знання своїх прав, виконання своїх обов‘язків
платниками податків та контролюючими органами [6]. Ми погоджуємося з
даним твердженням і хочемо додати, що ключовий фактор відіграє розуміння
всіма громадянами важливості сплати податків до державного бюджету.
Н. В. Наконечна податкову безпеку держави визначає як забезпечення
зростання ресурсного потенціалу для соціально-економічної стабільності та
розвитку держави, збереження цілісності фінансової системи, протистояння
внутрішнім і зовнішнім загрозам держави [7]. Ми вважаємо, що податкова
безпека досягається шляхом проведення виваженої податкової політики.
Деякі науковці говорять про те, що податкова політика є основним
інструментом створення в Україні стабільної системи оподаткування,
завданням якої є забезпечення достатнього обсягу надходжень платежів до
22
бюджетів усіх рівнів, ефективного функціонування економіки держави,
справедливого підходу до оподаткування всіх категорій платників податків, а
також створення умов для подальшої інтеграції України у світове
співтовариство [8].
Провівши
дослідження
сутності
«податкової
безпеки»,
можна
помітити, що науковці розуміють її як форму безпеки, яка має забезпечувати
такі умови взаємодії держави, підприємницьких структур та особи, щоб був
досягнутий принцип взаємної відповідальності суб‘єктів господарювання.
Оскільки податкова безпека держави визначається ефективністю
податкової діяльності держави, яка має оптимально поєднувати фіскальні
інтереси держави, індивідуальні та корпоративні інтереси платників податків,
то з позицій фіскальної достатності проблема податкової безпеки зводиться
до забезпечення держави таким обсягом податкових надходжень, який є
оптимально необхідним. Але не слід забувати, що на фіскальну безпеку
держави впливають численні податкові, часто необґрунтовані пільги. Разом з
тим
податкова
безпека
держави
передбачає
оптимізацію
рівня
оподаткування, адже надмірне підвищення норми оподаткування призводить
до збільшення тіньової економіки, згортання легального бізнесу, масового
ухилення від сплати податків, а відтак – до скорочення податкової бази. Саме
до таких негативних результатів може призвести надмірне податкове
навантаження [9]. Значний податковий тягар гальмує економічне зростання в
Україні. Водночас зниження податкових ставок загрожує скороченню
бюджетних надходжень, що може призвести до порушення виконання
державою покладених на неї функцій.
Забезпечення розвитку економіки України потребує дотримання всіх
без виключення умов відповідності елементів податкової безпеки вимогам
забезпечення національної економічної безпеки держави, оскільки політична
та економічна ситуація в Україні є нестабільною, тому виникає необхідність
у постійному дослідженні цієї проблеми з метою вироблення нових методів,
способів та інструментарію забезпечення податкової безпеки держави. У
23
подальшому ми розглянемо податкову безпеку в контексті правосуб‘єктності
діяльності ДФСУ.
Список використаних джерел
1. Податковий кодекс України: Закон України: від 02.12.2010 № 2755-VІ //
Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 15–16. – № 17. – С. 556.
2. Іванов Ю. Б. Податкова безпека: сутність та умови забезпечення /
Ю. Б. Іванов, Ю. В. Бережна // Економіка розвитку: науковий журнал. – 2010.
– № 2 (54). – С. 9–11.
3. Цимбалюк І. О. Податкова безпека в системі фінансової безпеки держави:
кол. монографія / І. О. Цимбалюк; за заг. ред. О. В. Кендюхова // Стратегічне
управління національним економічним розвитком: монографія: в 2 т. –
Донецьк: ДВНЗ «ДонНТ», 2013. – Т. 2. – 392, [13–23] с.
4. Темовеева І. Ю. Налоговая безопасность государства, бизнеса и общества:
концепция і методология: автореферат дис. на соиск. науч. степени док. эк.
наук.: 12.00.14 / І. Ю. Темовеева. – М., 2011. – 53 с.
5. Фінанси: підручник / С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін.; за
ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611 с.
6. Іванов Ю. Б. Сутність та ключові аспекти податкової культури як чинника
національної економічної безпеки / Ю. Б. Іванов, Ю. В. Бережна // Матеріали
ІХ Міжнародної науково-практичної конференції «Стан і проблеми
оподаткування в умовах світової фінансової кризи». – Донецьк, 2009. – С. 34–
37.
7. Наконечна Н. В. Тенденції індикаторів фінансової безпеки України
[Електронний ресурс] / Н. В. Наконечна. – Режим доступу:
Ошибка! Недопустимый
объект гиперссылки..
8. Адонін С. В. Поняття державної податкової політики в Україні /
С. В. Адонін // Держава та регіони. – 2011. – № 5. – С. 5–9. – (Серія:
Економіка та підприємництво).
9. Матвєєв В. В. Податкова безпека як елемент фінансової безпеки держави
[Електронний ресурс] / В. В. Матвєєв, І. О. Селіверстова, О. А. Гавриленко. –
24
Режим
доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/PSPE/2010_3/Matveev_
310.htm.
УДК 336.02
Ващук Н.Ф.,
старший науковий співробітник
відділу розроблення та вдосконалення
форми одягу науково-дослідної лабораторії
спеціального транспорту та форменого одягу
Державного науково-дослідного інституту МВС України
КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ СЬОГОДЕННЯ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Однією із визначальних складових економічної безпеки є її фінансова
безпека, безумовно без забезпечення фінансової безпеки практично
неможливо вирішити жодне із завдань, що стоять перед державою:
Фінансова безпека є досить широким і неоднозначним поняттям, яке
викликає дещо різні підходи вчених до його трактування. Кравчук Н.Я
виділив три основні площини тлумачення поняття фінансова безпека
держави, а саме:
- з позицій ресурсно-функціонального підходу фінансова безпека – це
захищеність фінансових інтересів суб‘єктів господарювання на усіх рівнях
фінансових відносин; забезпеченість домашніх господарств, підприємств,
організацій і установ, регіонів, галузей, секторів економіки, держави
фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання
існуючих зобов‘язань;
- з точки зору статики фінансова безпека – це такий стан фінансової,
грошово-кредитної,
валютної,
банківської,
бюджетної,
податкової,
інвестиційної, митно-тарифної і фондової систем, які характеризуються
25
збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів,
здатністю
попередити
зовнішню
фінансову
експансію,
забезпечити
ефективне функціонування національної економічної системи і економічне
зростання;
- у контексті нормативно-правового регламентування фінансова
безпека передбачає створення таких умов функціонування фінансової
системи, при яких, по-перше, фактично виключена можливість спрямовувати
фінансові потоки в незакріплені законодавчими нормативними актами сфери
їх використання і, по-друге, до мінімуму знижена можливість зловживання
фінансовими ресурсами.
Як видно із зазначених підходів, дослідник, приділяє увагу тільки
внутрішнім складовим фінансової безпеки, залишаючи поза увагою
зовнішньоекономічні відносини держави, які теж мають вплив на фінансову
безпеку [6, с. 26].
Загрози, що впливають на фінансову безпеку держави можна розділити
на внутрішні і зовнішні. Внутрішні загрози включають загрози на мікро- і
мезо- економічному рівні, а зовнішні - на макроекономічному рівні [10, 11
с. 30-36].
З нашої точки зору та враховуючи вищенаведені трактування загроз
фінансової безпеки України вказаними авторами, слід виділити такі найбільш
вагомі ризики:
- зростання зовнішнього боргу та небезпека загострення фінансової
кризи;
- зростання дефіциту зведеного бюджету та неефективна бюджетна
політика щодо формування доходів та витрат бюджету;
- зростання тіньового сектору економіки та корупції у державних
структурах влади;
- нестабільність законодавства та військовий конфлікт на сході
України;
26
- недостатня інвестиційна активність та нестабільність національної
грошової одиниці;
- переважання сировинної та низько-технологічної складової у
загальних обсягах експорту товарів;
- низький рівень соціальної орієнтованості економіки та падіння
купівельної спроможності населення.
До найважливіших зовнішніх загроз фінансовій безпеці України можна
віднести:
зростання
зовнішньої
фінансової
заборгованості
України,
посилення її залежності від іноземних кредитів; не чітко спрямована
зовнішньоекономічна
політика
України;
залежність
України
від
монополістичної політики Російської Федерації щодо експорту газу;
відсутність умов для забезпечення експортної активності та надмірна
імпортозалежність економіки України.
Кожна із наведених загроз має різносторонній вплив на фінансову
безпеку і її нейтралізація може здійснюватися різними методами, які дають
різний ефект та досліджуючи шляхи зміцнення фінансової безпеки держави,
звернемося до існуючих досліджень вітчизняних учених у даному напрямі.
Так, Луцик-Дубова Т.О. приводить досить ґрунтовну класифікацію заходів
стосовно зміцнення фінансової безпеки України, в аспектах: реформування
бюджетної системи; удосконалення монетарної політики; удосконалення
валютної
політика;
регулювання
фондового
ринку;
регулювання
корпоративних відносин; регулювання страхового ринку [7 с. 5].
Науковий погляд стосовно шляхів підвищення рівня фінансової
безпеки України висловлює Вашай Ю. Автор пропонує заходи щодо
припинення окремих тіньових схем і обмеження тіньової економіки,
поліпшення валютної та грошово-кредитної політики, зміцнення безпеки
страхового та фондового ринків [2 с. 138].
Отже, поглиблення кризових подій в економіці України вимагає
об'єктивної і об'єктивної оцінки з точки зору фінансової безпеки.
27
Проведений
аналіз
внутрішніх
і
зовнішніх
загроз
фінансово-
економічної безпеки продемонстрував, що в інтересах реального соціальноекономічного розвитку та євроінтеграції, Україні необхідно переглянути
урядовий напрям і провести реформи в бюджетній, валютній, грошовокредитній, зовнішньоекономічній сферах.
Уряд України зобов'язаний спинити глобальні відтоки капіталу,
функціонування тіньового сектора та ліквідувати державний борг та дефіцит,
вживши вирішальні заходи щодо стабілізації фінансової системи і зміцнення
фінансової безпеки. Реалізація цих заходів, що обіймають більшість
складових фінансової безпеки, підвищить рівень економіки за умови повної
підтримки на законодавчому, виконавчому і владному рівнях.
Необхідність удосконалення діючої нормативно-правової бази в галузі
фінансової безпеки України, та розроблення концепції фінансової безпеки
держави на її основі, яка б враховувала специфіку кожного регіону, тим
самим посилюючи економічну безпеку в цілому продиктовано часом.
Список використаних джерел.
1. Кравчук Н.Я. Фінансова безпека: Навчально-методичний посібник /
Н.Я. Кравчук, О.Я. Колісник, О.Ю. Мелих – Тернопіль: Вектор, 2010. – 277 с.
2. Смоквіна Г.А. Фінансова безпека як стратегічна складова
економічної безпеки України / Г.А. Смоквіна // Економіка: реалії часу. 2014.- № 3 (13). - 30-36 с.
3. Терехов Є.М. Пріоритетні напрями забезпечення фінансовоекономічної безпеки в Україні в умовах глобалізації / Є.М.Терехов//
Економіка та держава - 2014. - № 8.-32 -36 с.
4. Луцик-Дубова Т.О. Основні пріоритети зміцнення фінансової
безпеки України / Т.О. Луцик-Дубова // Наукові праці Кіровоградського
національного технічного університету. Економічні науки. - 2012. - вип. 22,
ч.ІІ - 1-6 с.
28
5. Вашай Ю.В. Шляхи підвищення рівня фінансової безпеки України на
сучасному етапі / Ю.В.Вашай // Галицький економічний вісник. - 2012. - № 6
(39) - 137-144 с.
UDC 65.012.8:658.7
Ganushchak Tetiana,
Associated Professor of the Finance and Banking Chair
Kyiv University of Market Relationships, Ukraine
FINANCIAL SAFETY OF ENTERPRISE AS COSTITUENT OF THE
STATE SAFETY
Under the financial economic crisis and euro integration processes nowadays
Ukrainian enterprises work in uncertain changes at the market situation,
imperfectness of financial economical and organizational legal mechanism of
evaluation of the financial safety. The companies interact with a great number of
counteragents who strive to pursue their own interests thus creating huge threats
outer surrounding. The mechanism of evaluation of the financial safety of the
enterprise must be formed and put into operation on the basis of solving the
problems, connected with multi factors which enable to control and foresee the
modern surrounding for function the system of the financial safety of the
enterprise.
Look at the structural logical scheme of the procedure of the analysis of the
financial safety of the enterprise. (Picture 1)
The calculation of the quality and quantity
indicators of the system of the financial
security of the enterprise and their analysis
Crisis situation in the
enterprise performance
діяльності підприємства
Detecting and putting into
operation methods to
neutralize crisis events
Steady enterprise
performance
підприємства
Detecting and putting into operation methods of
control and evaluation of the effective measures
to guarantee a certain level of the financial
security of the enterprise.
29
Defining the conditions of the enterprise
performance підприємства
Picture. 1. Structural logical scheme of the procedure of the analysis of the
financial safety of the enterprise. [1, p.232]
Let us look in to the formula of the integral estimation of the financial safety
of the enterprise which was calculated by experimental way and looks the
following: [2, p.1-22]:
SFSE=0,42SR+ 0,49 SP + 0,8 SBА + 0,43 SFS+ 0,38SPS , where
(1.)
SFS– integral indicator of the financial safety (insafety) of the enterprise;
SR– combined indicator of the profitableness (unprofitableness) estimation ;
SP–combined indicator of the solvency (insolvency) estimation;
S BА – combined indicator of the estimation of the business activity (fading);
SFS– combined indicator of the estimation of the financial steadiness
(unsteadiness);
By means of the expert estimation there have been established
norm
meanings of the integral indicator of the financial safety of the enterprise, as the
following:
(-5 до 0] – the dangerous financial state of the enterprise;
[from 0 to 1] – provision of the low level of the financial safety of the
enterprise;
[from 1 to 5] – provision of the middle level of the financial safety of the
enterprise;
[5 and higher] – provision of the high level of the financial safety of the
financial safety of the enterprise .
Let us look into integral indicator of the enterprises: «Plemptakhodadgosp
Brovarskiy».
Table 1.
30
Integral indicator of the financial safety of the JSC ‗Plemptakhodadgosp
Brovarskiy‘in the years of 2007-2015.
Indicator
Years
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
0,38SМС
0,09
0,09
0,07
0,07
0,07
0,07
0,07
0,02
0,06
0,8SДА
0,43
0,08
0,02
0,05
0,02
0,02
0,1
1,9
1,53
0,42SR
0,01
0,02
0,06
0,02
0,03
0,39
-0,03
0,02
0,01
0,49SП
0,04
0,03
0,04
0,04
0,09
0,08
0,06
0,05
0,02
0,43SФС
1,40
1,16
1,26
0,63
-1,72
0,10
1,72
-1,04
-2,05
SFSE
1,97
1,38
1,45
0,81
-1,51
0,66
1,93
0,95
-0,42
The source: calculated by the author on the basis of the National commission of the
Securities and Stock Market data [3]
Having considered table 3 data it is clear to see that «Plemptakhodadgosp
Brovarskiy» is financially secure in the years of 2007-2010 and in the years of
2012-2014, and within this period of time the enterprise has had the low level of
the financial safety , that is up to 2011 and in 2015 the integral indicator of the
financial safety has had the negative meanings and that testifies the fact that the
enterprise was financially insecure.
The scientific results of the given research allow the author to solve the
scientific task, which lies in investigation the task and working out necessary
provision and giving better methodological and practical steps to the mechanism
of the estimation of the financial safety of the enterprise. The research of the
estimation of the financial safety of the enterprise has proved that the analysis of
the financial safety by the scientists is done from the position of the effective
enterprise performance.
Sources:
1.
Petryna О.B. Methodology of the estimation of the financial safety of
the enterprise. /О.B. Petryna// Science notes of the National timber technology
university. − Issue12 – 2010.− p. 229-237.20.
31
2.
Ganushchak Т.V. The provision mechanism of the financial safety in
poultry industry. Thesis: 21.04.02. – К, 2012. – 22p.
3. Ukrainian enterprise reports. [Electronic resource]// Access to the source:
http://smida.gov.ua/ (date of revision 06/07/2016)
УДК 347.73: 351.822
Гарбінська-Руденко А. В., к.ю.н., доцент,
доцент кафедри фінансового права
Навчально-наукового інституту права
Університету державної фіскальної служби України
ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ВАЛЮТНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ
ЯК ОДИНОГО ІЗ ФАКТОРІВ ЗАГРОЗИ ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ В
УКРАЇНІ
Одним із елементів механізму валютного регулювання є валютні
правовідносини, які виконують роль основного важеля, що забезпечує дію
права щодо конкретних осіб. Слід підкреслити, що роль і місце валютних
правовідносин в системі суспільних відносин взагалі та в системі
економічних відносин, зокрема, постійно зростає у зв‘язку з розвитком
міжнародного валютно-фінансового ринку. Можна сказати, що операції з
валютою являють собою складову частину грошово-кредитної сфери
держави та впливають на її економічний розвиток та стан державного
бюджету. Але, разом з тим, валютні відносини не завжди функціонують без
перешкод, тому основою їх є валютні правопорушення.
Декрет
Кабінету
Міністрів
України
«Про
систему
валютного
регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93 [1] не містить
визначення дефініції «валютне правопорушення» і навіть не визначає чи є
порушення валютного законодавства самостійним видом правопорушень або
32
являє
собою
сукупність
спеціальних
підвидів
«традиційних»
видів
правопорушень – кримінальних, адміністративних тощо. Проте в навчальній
та науковій літературі були намагання визначити цю категорію. Наприклад,
Є.В.
Карманов,
під
порушенням
валютного
законодавства
розуміє
недотримання правових норм, які регулюють порядок укладення угод з
валютними цінностями всередині країни, угод між юридичними та
фізичними особами різних країн, а також порядок ввезення, вивезення,
переказування та пересилання з-за кордону та за кордон валюти України та
іноземної валюти, інших валютних цінностей [2, с. 357]. С.І. Прокопчук,
М.В. Старинський, визначають «валютне правопорушення» як винне,
соціально небезпечне, протиправне діяння або бездіяльність суб‘єкта
валютних правовідносин, відповідальність за яке встановлена чинним
вітчизняним законодавством [3, с.279]. Незалежної думки дотримується Л.М.
Кравченко, яка вважає, що валютне правопорушення – це різновид
адміністративного правопорушення (проступку), оскільки санкції, що
застосовуються
до
суб‘єктів
валютного
правопорушення
мають
адміністративно-правову природу. На її думку, валютне правопорушення –
це протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), яке вчинене учасником
валютних правовідносин навмисно або з необережності і за яке валютним
законодавством України встановлена адміністративна відповідальність [4,
с.14].
В свою чергу, слід відзначити, що питання про юридичну природу
відповідальності за валютні правопорушення є не менш дискусійним, ніж
питання щодо поняття валютного правопорушення.
На нашу думку, валютно-правова відповідальність являє собою
комплексний міжгалузевий вид юридичної відповідальності, який полягає в
примусовому виконанні особою, яка порушила норму валютного права,
раніше не виконаного юридичного обов‘язку або у виконанні додаткових
юридичних обов‘язків, покладених на неї законом внаслідок вчиненого
33
правопорушення, в добровільному порядку або внаслідок застосування
заходів державного примусу.
Таким чином, валютним правопорушенням є передбачене законом
винне протиправне суспільно шкідливе діяння (дія або бездіяльність)
деліктоздатної особи, яка є суб‘єктом валютних правовідносин, що посягає
на встановлений законодавством порядок здійснення валютного контролю та
валютного обігу, за вчинення якого чинним законодавством встановлена
відповідальність.
Таким
чином,
валютне
правопорушення
завжди
є
порушенням будь-якого обов‘язку, встановленого валютним законодавством.
Виділяють наступні загальні ознаки валютних правопорушень:
протиправна поведінка суб‘єкта валютних правовідносин, що
-
полягає у здійсненні активних дій або у бездіяльності;
громадська шкідливість, що виявляється в створенні загрози
-
суспільним відносинам у сфері валютного контролю та валютного обігу.
Ступінь суспільної шкідливості діяння може бути різним, але його наявність
обов‘язкова;
вчинення правопорушення деліктоздатною особою. Валютним
-
правопорушенням визнається тільки те діяння, здійснюючи яке суб‘єкт
усвідомлює, що його дії чи бездіяльність суперечать нормам валютного
законодавства і завдають збитки суспільним та державним інтересам;
валютним правопорушенням визнається тільки те протиправне,
-
винне діяння, за яке валютним законодавством України передбачено
застосування заходів державного примусу.
З огляду на вказані характерні ознаки та в залежності від об‘єкта валютного
правопорушення, тобто сукупності правових норм, що регулюють ту чи іншу
групу суспільних відносин, останні можна виокремити такі
групи
правопорушень:
1) пов‘язані з порушенням уповноваженими банками валютного
законодавства;
34
2) пов‘язані з порушенням резидентами порядку реєстрації кредитних
договорів;
3) пов‘язані з невиконанням резидентами вимог щодо декларування
валютних цінностей та іншого майна, яке знаходиться за межами України;
4) порушення порядку здійснення операцій з валютними цінностями,
що потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Отже, відсутність законодавчого визначення основних категорій та змісту
валютного правопорушення, а також норм, що регламентують юридичну
відповідальність у сфері валютного регулювання, ускладнює їх застосування,
призводить до неоднозначного тлумачення, що, на наш погляд, вимагає їх
уточнення в єдиному спеціальному нормативному документі.
Список використаної літератури:
1.
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 (Редакція від
27.09.2014, підстава 1636-18) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/15-93
2.
Карманов Є.В. Банківське право України: навчальний посібник / Є.В.
Карманов. – Х.: Консум, 2000. – 464 с.
3.
Завальна Ж.В. Валютне право України: навч. посібник / Ж.В. Завальна,
М.В. Старинський. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 304 с.
4.
Кравченко Л.М. Правові засади валютного регулювання і контролю в
Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юридичних наук: спец.
12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове
право; інформаційне право» / Л.М. Кравченко. – Ірпінь, 2003. – 19 с.
35
УДК 347.73.086
Дмитренко Емілія Станіславівна
доктор юридичних наук, професор, професор кафедри фінансового права
Державного вищого навчального закладу «Київський національний
економічний університет імені Вадима Гетьмана»
МІСЦЕ ФIНАНСОВО-ПРАВОВИХ ЗАСОБIВ У МЕХАНІЗМІ
ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФIНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Механiзм правового забезпечення фiнансової безпеки є сукупнiстю
правових засобiв, за допомогою яких поведiнка суб‘єктiв суспiльних
вiдносин у цій сферi вiдповiдає приписам норм права.
У науковiй лiтературi не розглядається питання щодо ролi фiнансовоправових засобiв у механізмі забезпечення фiнансової безпки держави, до
яких варто вiднести: принципи, методи, способи та функцiї фiнансовоправового регулювання; фiнансово-правовi норми; фiнансовi правовiдносини.
Механiзм забезпечення фiнансової безпеки базується на певних
принципах, серед яких у результаті аналiзу норм законодавства наукових
джерел нами виокремлено наступні: верховенства права; розмежування
повноважень та взаємодiя органiв державної влади у забезпеченнi безпеки;
обґрунтованостi; забезпечення балансу фiнансових iнтересiв суб‘єктiв;
взаємної вiдповiдальностi усiх суб‘єктiв забезпечення фiнансової безпеки;
своєчасностi й адекватностi заходiв захисту нацiональних фiнансових
iнтересiв реальним i потенцiйним загрозам; справедливостi; комплексностi;
прозоростi; послiдовностi; ефективностi; стабiльностi.
Окремо у механiзмi правового забезпечення фiнансової безпеки
розглядаємо принципи, що визначають змiст фiнансової дiяльностi держави,
органів місцевого самоврядування: законностi, гласностi, доступностi
iнформацiї, плановостi, облiку та контролю, ефективностi, вiдповiдальностi,
публiчностi. Саме реалізація зазначених принципів є правовим механiзмом
36
захисту життєво важливих фiнансових iнтересiв особи, суспiльства та держави
вiд внутрiшнiх i зовнiшнiх загроз у сферi публічної фiнансової дiяльностi та
можливiстю держави, органів мiсцевого самоврядування виконувати свої
завдання і функції.
Важливими
i
необхiдними
елементами
механiзму
правового
забезпечення фiнансової безпеки, охорони прав i законних iнтересiв
учасників відповідних правовідносин є їх правове регулювання за допомогою
таких способiв, як дозвiл, зобов‘язування, заборона та заохочування. Оскiльки у
процесi забезпечення фiнансової безпеки головним завданням є узгодження
iнтересiв суб‘єктiв цих вiдносин, то таке узгодження можливе шляхом
встановлення необхiдних обмежень i заборон. Способами встановлення
юридичної заборони у відносинах щодо забезпечення фінансової безпеки є
iснування обов‘язкiв їх учасників, що визначають низку прав, можливiсть їх
захисту, введення юридичних санкцiй та застосування вiдповiдальностi у
випадку
порушення
установленого
законом
обов‘язку
i
вчинення
неправомірних дiянь. З метою спонукання до здiйснення бажаних або
корисних для держави й суспiльства дiянь держава застосовує спосiб
заохочування шляхом нормативно встановленої системи пiльг i переваг за
правомiрну поведiнку [1, с. 60].
Важливим питанням механiзму правового забезпечення фiнансової
безпеки
є
його
функцiї,
до
яких
відносимо
аналітичну,
наукову,
прогнозувальну, організаційну, інформаційну, наукову, контрольну.
Сутністю аналiтичної функції є: аналiз дiяльностi уповноважених
субєктів щодо забезпечення фінансової безпеки, внесення вiдповiдних
пропозицiй i рекомендацiй; аналiз стану та прiоритетних напрямiв
забезпечення фiнансової безпеки; вивчення та внесення пропозицiй щодо
використання досвiду розвинених країн у забезпеченнi фiнансової безпеки.
Тісно повязана з аналітичною наукова функція, що передбачає проведення
наукових конференцiй, семiнарiв, іншої наукової діяльності у цій сфері.
37
Реалізація
прогнозувальної
функції
передбачає
оцiнку
та
прогнозування розвитку ситуацiї у фiнансовiй сферi, виявлення, комплексну
оцiнку та прогноз потенцiйни
х i реальних загроз фiнансовiй безпецi України, тенденцiй їх виникнення при формуваннi фiнансової полiтики держави.
Метою органiзацiйної функції є планування, органiзацiя та вжиття
заходiв iз забезпечення фiнансової безпеки, а iнформацiйної – організація
забезпечення системи одержання, використання, поширення i збереження
iнформацiї, що стосується забезечення фiнансової безпеки.
Суттєву роль у механізмі механiзмi правового забезпечення фiнансової
безпеки виконує контрольна функція, важливим засобом реалізації якої є
фінансовий контроль. Механізм фінансового контролю є одним
із
ефективних засобів протидії порушенням фінансового законодавства – їх
попередження, виявлення та припинення [2, с. 107], а, отже, – забезпечення
фiнансової безпеки.
Особливе місце у механiзмi правового забезпечення фiнансової безпеки
належить фiнансово-правовим нормам, так як їх змістом є забезпечення
загальнодержавних iнтересiв, а також iнтересiв кожного з учасникiв
фiнансових правовiдносин. Значення фiнансово-правових норм у механiзмi
правового забезпечення фiнансової безпеки полягає в тому, що вони
встановлюють правила поведiнки у сферi публічної фiнансової дiяльностi, яких
мають дотримуватися її учасники, оскiльки не лише визначають умови, за
яких фiнансово-правова норма може i (або) повинна дiяти, а й передбачають
наслiдки, які настають у випадку порушення правової норми.
Необхiдним елементом механiзму правового забезпечення фiнансової
безпеки є фінансові правовiдносини, завдяки яким дiяльнiсть iз забезпечення
фiнансової безпеки здiйснюється за певними правилами, встановлюються
особливi форми зв‘язку мiж їх учасниками шляхом реалiзацiї суб‘єктивних
прав i юридичних обов‘язкiв. Учасниками таких вiдносин є суб‘єкти з
38
вiдповiдними повноваженнями щодо захисту фiнансових iнтересiв держави,
суспiльства, особи.
Багато питань механiзму правового забезпечення фiнансової безпеки
потребує удосконалення, зокрема визначення системи суб‘єктiв забезпечення
фiнансової безпеки та їх повноважень у цій сфері. Так, у відповідному
законодавстві, яким визначаються повноваження Міністерства фінансів
України, Національного банку України, органів Державної фіскальної
служби, інших суб‘єктів, додати норми й про їх повноваження щодо
дiагностування загроз фінансовій безпеці, розроблення засобiв їх усунення
та
попередження,
контролю
за
такою
дiяльнiстю,
юридичної
відповiдальностi за неефективнiсть її здійснення. Також у законодавствi
України слiд нормативно урегулювати питання щодо визначення органу з
повноваженнями на розроблення Стратегiї забезпечення фiнансової безпеки,
Нацiональної програми забезпечення фiнансової безпеки. Ним може бути,
наприклад, Вища рада з питань фiнансової безпеки, до складу якої мають
входити найвищi посадовi особи держави, керівники органів фінансового
контролю та науковці - фахiвцi з питань нацiональної й фiнансової безпеки
[1, с. 74].
Ці та інші заходи із удосконалення механізму забезпечення фінансової
безпеки, на нашу думку, можуть суттєво поліпшити ефективність такого
механізму, сприяти дотриманню учасниками фінансових правовідносин
фінансового законодавства, а отже – забезпечити стабільне функціонування
фінансової системи України.
Список літератури
1. Дмитренко Е.С. Юридична відповідальність суб‘єктів фінансового
права у
механізмі правового забезпечення фінансової безпеки України :
монограф. / Е.С. Дмитренко. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 591 c.
2. Дмитренко Е.С. Сучасний погляд на роль фінансового контролю у
протидії порушенням фінансового законодавства / Е.С. Дмитренко //
Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2015. – № 4. – С. 105-111.
39
УДК 347.27
Дмитренко Володимир Юрійович
аспірант відділу приватного права
Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва
імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ ІПОТЕЧНОГО
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ ТА ЇХ ВПЛИВ
НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
За
сучасних
умов важливим напрямом державної
політики
є
забезпечення фінансової безпеки України, яка стосується як держави в цілому,
її адміністративно-територіальних одиниць, так і окремих юридичних осіб –
суб‘єктів господарювання. Отже, у системі фінансової безпеки держави можна
розглядати
як
її
окремий
різновид
–
фінансову
безпеку
суб‘єктів
господарювання. На нашу думку, механізм фінансової безпеки суб‘єктів
господарювання має гарантувати захист їх фінансових інтересів, тобто,
створення належних умов функціонування таких суб‘єктів, за яких вони
мають достатній рівень забезпечення фінансовими ресурсами для задоволення
своїх потреб і виконання відповідних зобов‘язань.
Натомість, в умовах економічної кризи майновий та фінансовий стан
багатьох суб‘єктів господарювання є незадовільним, оскільки обмеженого
бюджетного фінансування та власних джерел не вистачає для виконання ними
своїх завдань і функцій. У зв‘язку з цим більшість з них використовує
додаткові джерела фінансування та інші засоби, що дозволяють як залучити
достатній обсяг коштів та покращити фінансовий і матеріальний стан суб‘єктів
господарювання, так і виконати зобов‘язання. Надзвичайно важливо в умовах
економічної кризи в Україні використовувати такі цивільно-правові інститути,
які б могли забезпечити надійний захист майнових прав учасників цивільноправових відносин від можливих порушень.
40
Одним із ефективних способів забезпечення виконання зобов‘язання
виступає іпотека – застава землі, нерухомого майна, при якій земля та/або
майно, що становлять предмет застави, залишаються у заставодавця або
третьої особи (майнового поручителя), а заставодержатель набуває право на
задоволення забезпеченого іпотекою зобов‘язання, яке не виконується, за
рахунок предмета іпотеки [1, с. 719]. У сучасних правових системах іпотека
розглядається як застава нерухомості, тобто застава найбільш цінного майна.
Вона забезпечує виключно дійсне зобов‘язання, яке в свою чергу
забезпечується заставним документом – іпотечним договором [2, с. 36-37].
Відносини іпотеки в Україні регулюються Цивільним кодексом України
від 16.01.2003 р. (надалі – ЦК України), Господарським кодексом України від
16.01.2003 р., Земельним кодексом України від 25.10.2001 р., Законами
України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-ІV (надалі – Закон № 898-ІV),
«Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та
іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р., № 979-IV, «Про іпотечні облігації» від
22.12. 2005 р. № 3273-IV, іншими законами та підзаконними нормативними
актами.
Незважаючи на великий масив законодавства з питань іпотеки, норми
його не в повній мірі відповідають сучасним реаліям, а, отже, потребують
удосконалення.
Зокрема законодавство України містить декілька визначень іпотеки, які
суттєво відрізняються за змістом, а саме:
як застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця
або третьої особи ( ч. 1 ст. 575 ЦК України);
як вид забезпечення виконання зобов‘язання нерухомим майном, що
залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким
іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого
іпотекою зобов‘язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета
іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку,
встановленому Законом № 898-ІV (ст. 1 Закону № 898-ІV).
41
Вважаємо, що у цивільному законодавстві України має бути єдине
визначення іпотеки, зокрема те, яке міститься у ст. 1 Закону № 898-ІV. Отже,
доцільно до ЦК України додати окрему статтю з назвою «Іпотека», в якій дати
це визначення.
Потребують удосконалення й норми, якими визначаються сторони
іпотечного договору, якими відповідно до законодавства України є:
іпотекодавець – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення
виконання власного зобов‘язання або зобов‘язання іншої особи перед
іпотекодержателем; іпотекодержатель – кредитор за основним зобов‘язанням
(ст. 1 Закону № 898-ІV).
Вважаємо, що у Законі № 898-ІV має бути уточнено, що іпотекодавцем
та іпотекодержателем за іпотечним договором можуть виступати фізичні
особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства),
юридичні особи та держава в особі уповноважених органів.
Важливе значення для виконання іпотечного зобов‘язання має іпотечний
договір, оскільки він надає можливість іпотекодержателю у разі невиконання
(неналежного виконання) іпотекодавцем основного зобов‘язання задовольнити
свої вимоги за основним зобов‘язанням шляхом звернення стягнення на
предмет іпотеки, відшкодувавши свої збитки за рахунок предмету іпотеки.
З огляду на викладене та у контексті питання, що нами досліджується,
розглянемо окремі питання щодо іпотеки об‘єктів права державної чи
комунальної власності та, відповідно, особливості виконання іпотечного
зобов‘язання у такому випадку, оскільки незаконні операції з предметом
іпотеки є однією із безпосередніх загроз безпеці держави [2, с. 45].
Характерними особливостями такого іпотеч3ного зобов‘язання є та, що
предметом іпотеки виступає нерухоме майно, що є об‘єктом права державної
чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи
комунальним
підприємством,
установою,
господарського відання (ст. 14 Закону № 898-ІV).
42
організацією
на
праві
Варто наголосити, що заборонено передавати в іпотеку об‘єкти права
державної власності, що не підлягають приватизації. Окрім того, не можуть
бути предметом іпотеки пам‘ятки культурної спадщини, перелік яких містить
Закон України «Про Перелік пам‘яток культурної спадщини, що не підлягають
приватизації» від 23.09.2008 № 574-VI.
Також однією із умов передачі в іпотеку зазначеного майна є та, що її
здійснюють після отримання у встановленому законом порядку згоди органу
державної
влади
чи
органу
місцевого
самоврядування,
до
сфери
господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне
підприємство, установа або організація.
Інша особливість виконання іпотечного зобов‘язання стосується
продажу зазначеного предмету іпотеки, що здійснюється з урахуванням вимог
законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII та «Про особливості приватизації
об‘єктів незавершеного будівництва» від 14.09.2000 № 1953-III.
Детальний аналіз ст. 14 Закону № 898-ІV дає можливість запропонувати
внести зміни до цієї статті, деталізувавши, яке саме нерухоме майно є
об‘єктом права державної чи комунальної власності.
Таким чином за умови належного правового регулювання виконання
іпотечного зобов‘язання його механізм та інститут іпотеки в цілому можуть
виступати ефективним засобом захисту фінансових інтересів суб‘єктів
господарювання, а, отже, сприяти гарантуванню фінансової безпеки України.
Список літератури
1. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол.
ред.) та ін.]. – К. : ―Укр. енцикл‖, 1999. – Т. 2.: Д-Й. – 744 с.
2. Фріс І. Питання нотаріального посвідчення договорів іпотеки. Іпотека –
практика застосування / І. Фріс. –Х. : Страйд, 2004. – 526 с.
3. Дмитренко В. Незаконні операції з предметом іпотеки як загроза
економічній безпеці держави / В. Дмитренко : Матеріали Всеукраїнської
науково-практичної конференції «Економічна безпека України: перспективи
43
та шляхи забезпечення» (Львів, 27-28 листопада 2003 р.) / Юридичний
факультет Львівського національного університету ім. І.Франка. – Л. : Вид.
центр. ЛНУ ім.. І.Франка, 2003. – С. 45-46.
УДК 336.3
Довгань Людмила Петрівна
к.е.н., доцент, доцент кафедри фінансів
Першко Лариса Олександрівна
к.е.н., доцент, с.н.с., доцент кафедри фінансів
Університет державної фіскальної служби України, м. Ірпінь
СТАН ТА ОЦІНКА БОРГОВОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ В УМОВАХ
ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
Оцінку боргового навантаження сьогодні вивчають не лише науковці
різних країн, а й міжнародні фінансові інституції та структурні підрозділи
ООН. Ефективне обслуговування державного боргу передбачає не лише
узагальнення його ефектів, але і можливість їх кількісної та якісної оцінки.
Чим більшим є дефіцит бюджету, тим вищими є ризики для економіки адже дефіцит потрібно якось фінансувати, і у цього фінансування є лише
три джерела: збільшення боргу, приватизація, чи друк коштів. І кредити, і
емісія збільшують тиск на банківську систему, на валютний ринок. Саме
тому всі країни, які побудували успішні та сильні економіки, дотримуються
принципів фіскальної консолідації. Без фіскальної консолідації, без
наведення ладу у тому, скільки і на що ми витрачаємо, і без дотримання
суворої фіскальної дисципліни, годі і говорити про те, щоб стабілізувати
економіку. Зменшення дефіциту є ключовою передумовою для відновлення
стрімкого
економічного
допустимого
44
обсягу
зростання.
державного
Перевищення
боргу
може
певного
гранично
спричинити
проблеми
спроможності країни виконувати свої платіжні зобов'язання повною мірою.
Вивчення вітчизняними вченими питання впливу державного боргу на
економіку знайшло своє вираження в аспекті поняття боргової безпеки. У
широкому розумінні під борговою безпекою держави розуміють певний
рівень внутрішньої і зовнішньої державної заборгованості з урахуванням
вартості обслуговування та ефективності використання внутрішніх і
зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній
для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує
втраті суверенітету та руйнуванню вітчизняної фінансової системи. У
вузькому розумінні боргову безпеку держави можна визначити як
оптимальне співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями з
урахуванням
сумарної
величини
державного
боргу
та
вартості
обслуговування його складових.
При управлінні держаним боргом важливе значення має розрахунок
коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. У
міжнародній практиці з цією метою використовують різноманітні показники.
Зокрема, для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує
використовувати Мінімальну стандартну модель, де визначено основні
боргові індикатори [1]. Також відома модель показників боргової безпеки,
розроблена фахівцями МВФ. Боргова безпека країни є досить складним та
суперечливим явищем. Чинним законодавством України на сьогодні не
визначено єдиної системи індикаторів боргової безпеки. Також немає
єдиного підходу до оцінки боргової безпеки і в працях дослідників.
Рекомендовані граничні значення та нормативи цих індикаторів різняться як
на світовому, так і на рівні України.
На нашу думку, перелік індикаторів стану боргової безпеки держави,
передбачений у методиці розрахунків рівня економічної безпеки України, не
є достатнім для всебічного аналізу стану боргової безпеки. Оскільки,
відповідно до вітчизняного законодавства, боргова безпека держави – це
такий рівень внутрішньої і зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості
45
її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх
запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для
вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує
втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи [2], то,
крім індикаторів платоспроможності та ліквідності, які знайшли своє
відображення у методиці, слід також передбачити й індикатори ефективності
розміщення позик.
Наслідком економічного відновлення стало зникнення недовіри до
українського фінансового ринку на міжнародній арені. Низка провідних
рейтингових агентств підвищила кредитний рейтинг України зі стабільним та
позитивним прогнозом. Це дало доступ уряду до міжнародних фондових
ринків і розміщенню єврооблігацій України за рекордно низькими ставками
на рівні 6,9% річних. Як результат, стало можливим зменшення боргового
тиску на економіку (рис. 1).
Рис. 1. Співвідношення боргових зобов‘язань України, міжнародних
резервів та ВВП у 2000-2015 рр. на кінець року.
Джерело: за даними [3, 5]
З початку 2014 року новий уряд докорінно змінює принципи
управління
державним
боргом.
Посилюється
роль
закордонних
консультантів, радники МВФ вводяться до керівних структур Національного
Банку України, до складу уряду запрошуються іноземні експерти, які
46
фактично стали відповідальними серед іншого і за боргову дисципліну
України перед міжнародними фінансовими інституціями. Військовий
конфлікт на сході України і викликане ним зростання мілітарних видатків,
скорочення надходжень валютної виручки від підприємств, які знаходяться в
зоні конфлікту, сумнівна регулятивна політика НБУ, масова втеча капіталів з
України – все це призвело до масштабної фінансово-економічної кризи і
скорочення міжнародних резервів НБУ протягом 2015 року з 20,4 до 7,5
млрд. дол. США. Україна в черговий раз звертається до міжнародних
інституцій із проханням про масштабну фінансову допомогу.
Нині найважливіше завдання у борговій сфері для України полягає в
створенні передумов для зниження боргового навантаження, яке не сприяє
економічному розвитку і суттєво перевищує критичне.
Ключовий кредитор України – Міжнародний валютний фонд прогнозує
найбільш серйозне скорочення боргу в 2019 і 2020 роках – до 76,9% ВВП та
70,8% ВВП відповідно [4]. Одним з положень угод українського уряду з
МВФ є досягнення відношення обсягу державного боргу на рівні 70% від
ВВП у 2020 році.
Аналіз показників з обслуговування і погашення державного боргу
свідчить про те, що після фінансової кризи, незважаючи на проведені Урядом
реструктуризації майже всіх складових державного боргу, ці витрати
продовжують мати стійку тенденцію до зростання. З огляду на це, очевидно,
що управління державним боргом є одним із найважливіших завдань
фінансової політики держави, а також важливою умовою її фінансової
стабільності.
Список літератури
1. Сіденко В., Юрчишин В., Маркевич К.: Борги: час брати і час
віддавати. Глобальні тенденції та виклики для України. / Аналітична
доповідь. – Київ: Заповіт, 2015. – 72 с.
2. Селіверстова І.О. Боргова безпека як елемент фінансової безпеки
держави /І.О. Селіверстова // Проблеми системного підходу в економіці
47
Електронне наукове фахове видання. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу:http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/PSPE/2010_3/Laschenko_310.
3. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний
ресурс] –Режим доступу: http://minfin.kmu.gov.ua
4. Офіційний сайт МВФ, статистичні дані [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.imf.org/data/imf-finances – Назва з екрана.
5. Офіційний сайт Національного Банку України // [Електронний
ресурс]- Режим доступу: www.bank.gov.ua.
УДК 342.9
Жидецька Вікторія Вікторівна
аспірант,
Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України
РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ: АСПЕКТИ
АНАЛІЗУ
Зміст конкретної галузі права розкривається через аналіз правових
норм, призначених для регулювання суспільних відносин, відображаючи
специфіку адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.
Суспільні відносини, що становлять предмет адміністративного права,
розкриваються через норми права, а норми права, у свою чергу, проявляють
свої особливості через регульовані відносини [1, c. 129].
Нормативно-правове забезпечення функціонування сфери публічних
доходів і витрат є засадничою основою та ключовим важелем у забезпеченні
фінансової безпеки держави, цільового використання бюджетних коштів.
Порушення принципу стабільності у правовому регулюванні економіки,
публічних фінансів є одним із ризиків настання негативних наслідків для
48
національної безпеки України. Серед загальних принципів господарювання в
Україні
визначено
обмеження
державного
регулювання
економічних
процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості
економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного
захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави
(ст.6 ГКУ) з огляду на визнання обмеженості свободи держави, її органів і
посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що
прямо передбачається законом (постанова Верховної Ради України «Про
Засади державної політики України в галузі прав людини» від 17.06.1999
№757-XIV).
Механізм правового регулювання складають елементи, обов‘язкові на
окремих його стадіях: принципи права, норми права, нетипові правові
розпорядження (спеціалізовані норми права), об‘єктивовані в нормативноправових актах; правовідносини, суб‘єктивні юридичні права і обов‘язків їх
індивідуалізації (конкретизації); акти безпосередньої реалізації прав і
обов‘язків; акти застосування норм права [2, с.499]. Удосконалення
законодавства здебільшого відбувається фрагментарними, невиваженими
змінами до законів, що не мають зазвичай відповідної концепції
законотворця та шляхом внесення несистемних, суперечливих змін у
підзаконні акти різними суб‘єктами нормотворення, що призводить до
збільшення звернень до ЄСПЛ і національних судів.
Згідно з Конституцією України (ст.107) та Законом України «Про
основи національної безпеки України» РНБО координує та контролює
діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони.
Згідно ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки України»
серед загроз національним інтересам і національній безпеці України
визначено – нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері
економіки, в т.ч. фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність
ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних
ризиків. Згідно Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»
49
передбачено (ст.6) посилення відповідальності органів державної влади всіх
рівнів за неналежну підготовку і забезпечення безпеки держави; (ст.7)
проведення
прозорої
та
виваженої
бюджетної
політики
проведення
стабільної, раціональної та справедливої податкової політики.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань: готує разом з
іншими
заінтересованими
центральними
органами
виконавчої
влади
експертні висновки до законопроектів щодо їх впливу на показники бюджету
(з
обов‘язковим
визначенням
вартісної
величини
такого
впливу),
можливостей фінансового забезпечення у відповідному бюджетному періоді
та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, і пропозиції
щодо їх розгляду; з метою організації своєї діяльності забезпечує здійснення
заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх реалізацією в апараті
Мінфіну, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери
його управління [3].
Закон
України
«Про
запобігання
корупції»
(ст.
1)
визначає
антикорупційну експертизу як діяльність із виявлення в нормативноправових актах, проектах нормативно-правових актів положень, що
самостійно чи у поєднанні з іншими нормами можуть сприяти вчиненню
корупційних правопорушень або правопорушень, пов‘язаних з корупцією.
Порядок проведення антикорупційної експертизи (наказ Мінюсту від
18.03.2015
№ 383/5) визначає механізм проведення антикорупційної
експертизи нормативно-правових актів та проектів актів з метою запобігання
вчиненню корупційних правопорушень через наявність у законодавстві
корупціогенних
факторів
передбачає,
що
антикорупційна
експертиза
нормативно-правових актів державних органів, нормативно-правові акти
яких підлягають державній реєстрації, здійснюється під час такої реєстрації;
антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів проводиться
як складова частина їх правової експертизи.
Виходячи з суспільних потреб, функцій та завдань держави, видатки
Державного бюджету України було поділено за функціональними ознаками
50
на десять основних груп: 1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3)
громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економічна діяльність; 5)
охорона навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне
господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9)
освіта; 10) соціальний захист та соціальне забезпечення [4].
Бюджетним кодексом згідно ст.87 «видатки, що здійснюються з
Державного бюджету України» передбачено фінансування правоохоронної
діяльності та забезпечення безпеки держави.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції
України),важливим є збалансування бюджету (ч. 3 ст. 95 Конституції
України). Разом з тим, НІСД для включення до законопроекту «Про
кібернетичну безпеку України» узагальнено складові, що характеризують
критичну
інформаційну
інфраструктуру
держави
як
сукупність
інформаційно-телекомунікаційних систем держави та приватного сектору,
що забезпечують функціонування та безпеку стратегічних інститутів держави
і безпеку громадян, до яких віднесено інформаційно-телекомунікаційні
системи та автоматизовані системи управління, несанкціоноване втручання в
роботу яких може загрожувати економічній, фінансовій, соціальній безпеці
або завдати шкоди міжнародному іміджу держави [5].
Оскільки правопорядок у суспільстві значною мірою залежить від
регулювання суспільних відносин у сфері фінансової
та кібернетичної
безпеки держави, тому важливо проводити антикорупційну експертизу
проектів нормативно-правових актів, зважаючи на ознаки (форми) корупції і
суб‘єктів корупційних правопорушень, з уточненням повноважень усіх
міністерств у контексті формування і реалізації правової та галузевих політик
з огляду на публічність е-декларування, захист персональних даних,
функціонування стратегічних інститутів держави і відомості державних
реєстрів.
Список використаних джерел:
51
Битяк Ю. Наука адміністративного права України: Поняття, предмет,
1.
методологія дослідження (адміністративних) відносин // Право України. –
2013 – № 12. – С.122 –140.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. / Пер. зрос. -
2.
Харків: Консум, 2005. - 636с. – C.499.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення
3.
про Міністерство фінансів України» від 20.08.2014 № 375. – [Електронне
джерело] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/375-2014-п.
Орлюк О.П. Фінансове право. Навчальний посібник. – Київ. – Юрінком
4.
Інтер.
–
2003.
-
[Електронне
джерело]
–
Режим
доступу:
http://www.ebk.net.ua/Book/FPravo/06-10/11064.htm
Проблеми чинної вітчизняної нормативно-правової бази у сфері
5.
боротьби із кіберзлочинністю: основні напрями реформування / Аналітична
записка
[Електронне
джерело]
–
Режим
доступу:
http://www.niss.gov.ua/articles/454/
УДК 342.571
Жидецька Катерина Вікторівна
аспірант,
Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України
ПРОБЛЕМИ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
Успішний розвиток суверенної країни ґрунтується на майстерності
нормативного
регулювання
ефективного
утворення
і
оптимального
витрачання публічних фінансів та вмінні демократичного суспільства
контролювати державний апарат у процесі публічного управління з метою
забезпечення фінансової безпеки, формування і розподілу, використання та
52
відтворення фінансових, матеріальних, інформаційних, людських ресурсів
задля збалансованості розвитку фінансового ринку, безпеки людини,
держави, бізнес-середовища, припинення зловживань у сфері публічних
фінансових правовідносин. Як відомо у структурі фінансової безпеки
розрізняють такі безпеки: людини, сім‘ї, домогосподарства, суб‘єкта
господарювання, громади, регіону, території, держави, наднаціональних та
інших утворень, об‘єднань.
Одним із векторів державотворення та суттєвих важелів боротьби з
корупцією є активне народовладдя, що впливає на розвиток демократії,
оскільки відчутним волевиявленням народу у формуванні і реалізації
публічної політики, що відбувається не лише завдяки відстеженню
прозорості публічних закупівель, підвищенню активності громадського
контролю за витрачанням публічних фінансів, але й шляхом дієвого впливу,
втручання у публічне обговорення нормативно-правових актів, скеровування
напряму змін у діяльності влади через інститут електронних петицій, завдяки
участі у судових провадженнях. Варто зазначити, що рішення ВАСУ не
дозволяють дійти однозначного висновку про те, чи можуть за Законом
громадські об‘єднання представляти інтереси своїх членів у судах. В одних
випадках суд касаційної інстанції визнає за громадськими організаціями таку
можливість [1], в інших – ВАСУ зазначає, що громадська організація може
захищати в суді права своїх членів, лише якщо відповідний закон визначає
право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та
інтересів інших осіб[2]. Різною є судова позиція щодо правил підтвердження
права громадських об‘єднань діяти в інтересах своїх членів [3]. У щорічному
Посланні «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році»
зазначено: державна самостійність дала демократію та свободу, почуття
громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила
європейську перспективу для нашої держави. Ми будемо раціонально, під
прозорим контролем громадськості та парламенту, використовувати
наявний ресурс і жорстко контролювати видатки [4].
Під фінансовою
53
безпекою вчені розуміють захищеність фінансових інтересів на усіх рівнях
фінансових відносин; певний рівень фінансової незалежності, стабільності і
стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і
внутрішніх дестабілізуючих факторів, що складають загрозу фінансовій
безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне
функціонування національної економічної системи та стале економічне
зростання [5, с.27].
Використовують різну термінологію щодо окреслення напрямків і
змісту контрольно-наглядової діяльності з боку суспільства за виконанням
повноважень суб‘єктами публічної адміністрації. В академічному курсі
адміністративного права реординація визначається дослідниками як один із
трансформаційних способів адміністративно – правового регулювання: з
одного боку, громадянам як підвладним об‘єктам надаються права вимагати
від суб‘єктів влади належної поведінки з реалізації їх прав і свобод (ознака
диспозитивного методу); з іншого – на суб‘єктів влади законом покладаються
чіткі обов‘язки щодо неухильного виконання захисних, правовідновлюваних,
правореалізаційних вимог громадян (ознака імперативу) [6, с. 93–94].
Національною
стратегією
сприяння
розвитку
громадянського
суспільства в Україні на 2016 – 2020 визначено, що відсутній ефективний
громадський контроль за діяльністю органів державної влади, органів
місцевого
самоврядування;
недостатньою
є
практика
залучення
громадськості до формування та реалізації державної політики. Громадський
контроль, на нашу думку, можна класифікувати: за сферами спрямування:
фінансовий, екологічний, природоресурсний, споживчий, ін.; у часі:
попередній, поточний, наступний; за проявом впливу: безпосередній,
опосередкований, удаваний (про людське око, замовно-куплений); за місцем
дії – локальний, регіональний, місцевий, міжнародний; за метою проведення
– повний (суцільний), вибірковий, тематичний, цільовий, плановий,
позаплановий,
спонтанний;
за
тривалістю
–
одноразовий,
короткотерміновий, середньо терміновий, довготерміновий, постійний; за
54
масштабом втручання – зовнішній, внутрішній, індивідуальний, загальний;
за оцінкою наслідків – суб‘єктивний і об‘єктивний; за характером
взаємодії учасників – координований, некоординований; за кількістю
учасників
–
одноособовий,
колективний
(груповий),
комісійний,
представницький. ЄСПЛ зазначає, що «можливість для громадян утворювати
юридичну особу з метою колективної дії у сфері спільних інтересів являє собою
один з найважливіших аспектів права на свободу об‘єднання, без якого це право
було би позбавлено будь-якого сенсу» (§ 47 рішення від 25.09.2012 у справі
EĞİTİM VE BİLİM EMEKÇİLERİ SENDİKASI v. Туреччини). Відповідно до
позиції Верховного Суду України право на захист – це суб‘єктивне право, яке
з‘являється у володільця регулятивного права в момент порушення чи
оспорювання останнього [7].
Порівнюючи підхід законодавця у визначенні суб‘єктів громадського
контролю у різних нормативно-правових актах, можна дійти висновку, що
відбувається підміна понять і ототожнення державного, представницького та
громадського контролю. Наприклад, громадський контроль в окремих сферах
здійснюється громадянами України (як через громадські організації, членами
яких вони є, через депутатів представницьких органів влади, так і особисто),
об‘єднаннями громадян (споживачів), творчими спілками, спілками інвалідів
та
іншими
професійними
асоціаціями,
утвореннями
(студентів,
волонтерів),
піклувальними
радами,
радами
самоврядними
закладами
спостережними
доброчесності,
та
комісіями,
наглядовими
радами,
органами місцевого самоврядування (депутатами місцевих рад) та органами
виконавчої влади в межах повноважень, громадськими радами і рухами,
громадськими
інспекторами
(охорони
навколишнього
природного
середовища, охорони довкілля, мисливськими інспекторами), тому варто
зазначити,
що
їх
повноваження
визначаються
положенням,
що
затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у відповідній сфері. Відсутність акта
законодавства щодо забезпечення громадського контролю із визначенням
55
основ
фінансування,
принципів
проведення.
порядку
здійснення,
відповідальності за неправомірне втручання, дозволяє констатувати про
актуальність
наукових
досліджень
окресленої
тематики,
розробки
і
ухвалення нормативно-правових актів орієнтованих на європейські цінності
розвитку демократії, належного урядування, утвердження верховенства
права.
Ефективний
громадський
контроль
за
діяльністю
публічної
адміністрації передбачає високу політико-правову культуру учасників,
активну громадську позицію, поінформованість і фінансову грамотність
людини з питань формування, розподілу і використання публічних
фінансових ресурсів, розуміння стадій бюджетного процесу і важелів
збалансованості бюджетів різних рівнів, майстерність пошуку компромісу
оптимального узгодження публічних і особистих інтересів, усвідомлення
важливості заходів забезпечення фінансової безпеки публічних доходів і
витрат. Забезпечення як національної, так і фінансової безпеки потребує
компетентної діяльності осіб, що мають реалізовувати спеціальні знання на
практиці, то громадянська освіта, безкоштовні он-лайн курси, сприяння
міжнародних донорів, бажання позитивних змін мають неоціненне значення
у розвитку інститутів громадянського суспільства як гарантії демократії.
Список використаних джерел:
1. Ухвала ВАСУ від 10.12.2014 у справі № 826/20189/13-а [Електронний
ресурс] // Єдиний
державний реєстр судових рішень. – Режим доступу:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42014037
2. Ухвала ВАСУ від 25.09.2014 у справі № 826/9638/13-а [Електронний
ресурс] // Єдиний
державний реєстр судових рішень. – Режим доступу:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40708473
3. www.vasu.gov.ua/.../Uzagalnenna_grom_objednanna.doc
4. http://www.president.gov.ua/news/shorichne-poslannya-prezidenta-doverhovnoyi-radi-pro-vnutri-38077
56
5. Кравчук Н.Я., Колісник О.Я., Мелих О.Ю. Фінансова безпека:
Навчально - методичний посібник. – Тернопіль: Вектор, 2010. – 277 с. – C.27.
6. Адміністративне право: Академічний курс. У 2 т. – К., 2007. – Т. 1. –
592 с.- C.93-94.
7. Постанова Верховного суду України від 03.02.2015 у справі № 21617а14 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. –
Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42665513.
УДК 351.86.24
Заброда О.О.,
викладач, спеціаліст I категорії,
Овсяннікова С.М.,
викладач-методист
Миргородського художньо-промислового
коледжу імені М.В.Гоголя
Полтавського національного технічного
університет імені Юрія Кондратюка
РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Бурхливий
розвиток
інформаційних
технологій,
який
особливо
активізувався наприкінці ХХ ст., призвів до переоцінки ролі деяких
компонентів
технічного
національної
прогресу
є
безпеки.
водночас
Джерело
і
забезпечення
джерелом
загрози
науковонормальній
життєдіяльності суспільства в цілому. Безпека, в тому числі й фінансова, все
більше стає комплексним завданням, яке включає політичні, економічні,
інформаційні та інші заходи. Однією зі складових інформаційної політики
держави є забезпечення її інформаційної безпеки.
Внаслідок так званої інформаційної революції особливого значення
набуває інформація. Інформатизація та комп‘ютеризація докорінно змінили
57
обличчя суспільства. Розвиток і впровадження практично у всі сфери
діяльності інформаційних технологій суттєво змінює структуру суспільства,
а також трансформує міжнародні відносини. Одним з найважливіших
напрямів цієї трансформації стає реалізація національних інтересів щодо
забезпечення національної безпеки. У ній чітко виділяється специфіка
забезпечення інформаційної безпеки. Вона знайшл відображення в законах
України «Про основи національної безпеки України» [3], «Про концепцію
національної програми інформатизації» [1], «Про національну програму
інформатизації» [2], а такожу Стратегії національної безпеки України, яка
затверджена указом Президента [4].
Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів
людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди
через:
неповноту,
невчасність
та
невірогідність
інформації,
що
використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки
застосування
інформаційних
технологій;
несанкціоноване
поширення,
використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності
інформації.
УЗаконі «Про основи національної безпеки України» вперше дано
офіційну оцінку значущості й системної сутності інформаційної безпеки як
невід'ємної складової національної безпеки України.
Серед основних інформаційних загроз можна виділити наступні:
прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості;
комп'ютерна
злочинність
та
комп'ютерний
тероризм;
розголошення
інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом,
таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або
спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і
держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом
поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації [5].
58
Важливим для інформаційної безпеки держави є досягнення стану її
захищеності, тобто створення і підтримка відповідних інженерно-технічних
потужностей та інформаційної організації, що відповідають реальним і
потенційним загрозам, а також демографічному й економічному становищу
країни.
Для захисту національного інформаційного простору та ресурсів мають
використовуватися адекватні методи і засоби, які базуються на відповідних
сучасних інформаційних та інформаційно-аналітичнихтехнологіях.
Захист інформації в інформаційній системі здійснюється апаратним
забезпеченням, програмним забезпеченням (ПЗ) та забезпеченням зв'язку
(комунікації).
Відсутність належної уваги до программного забезпечення може
призвести до згубних для компанії наслідків. Вкладення коштів у новітні
технології вимагає посилення ролі управління ліцензіями для підвищення
продуктивності всього підприємства або організації. Ліцензія на програмний
продукт надає своєму власникові законне право користуватися цим
продуктом.
Основні аргументи за використання ліцензійного программного
забезпечення:
1.
Робота з неліцензійним ПЗ суперечить вимогам законодавства
про дотримання прав інтелектуальної власності і може призвести до
кримінальної відповідальності.
2.
При роботі з серйозними проектами, особливо при співпраці з
міжнародними організаціями, використання «піратського» ПЗ неприпустимо.
3.
Робота з ліцензійним ПЗ
є обов‘язковою
вимогою для
проходження сертифікації організації на відповідність вимогам міжнародних
стандартів ISO.
4.
Тільки ліцензійне ПЗ даєможливість отриманняо перативної
технічної підтримки у вирішенні будь-яких питань та усунення можливих
неполадок.
59
5.
Користувачі ліцензійного ПЗ можуть працювати в Інтернеті,
виставляти публікації та передаватидані, що особливо важливо у випадку,
якщо в проекті беруть участь кілька організацій.
6.
Придбання
ліцензійного
ПЗ
дозволяє
підключитися
до
інформаційно технічного ресурсу, який надає компанія, що впроваджує ПЗ,
має досвід впроваджень і постійний контакт з величезною кількістю
користувачів з різнихгалузей.
7.
Користувачі ліцензійного ПЗ можуть бути повністю впевнені
щодо надійності його роботи, що гарантує безпроблемне виконання
серйозних проектах.
8.
Гроші, вкладені у ліцензійне ПЗ, сприяють подальшому
вдосконаленню продукту та його підтримки.
Зазначимо, що необхідною складовою проблеми інформаційної безпеки
програмного забезпечення є загально державна система стандартів та інших
нормативно-методичних
документів
з
безпеки
інформації,
а
також
міжнародні стандарти та рекомендації з управління якістю програмног
озабезпечення.
Таким чином, інформаційну фінансову безпеку держави можна
характеризувати ступенем захисту державних даних про фінансові ресурси та
доступу до них в інформаційному полі, при якому спеціальні інформаційні
фінансові операції, інформаційний тероризм, незаконне зняття фінансових
ресурсів з рахунків за допомогою спеціальних технічних засобів та інші
комп'ютерні злочини у фінансовій сфері не завдають суттєвої шкоди
національним інтересам.
Джерела та література
1.
Закон
України
«Про
концепцію
національної
програми
інформатизації» від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР // Відомості Верховної
Ради України. – 1998. – № 27– 28. – ст. 182.
60
2.
Закон України «Про національну програму інформатизації» від 4
лютого 1998 року № 74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. –
№ 27–28. – ст. 181.
3.
Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19
червня 2003 року № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №
39. – ст. 351.
4.
Указ Президента України «Про Стратегію національної безпеки
України» від 12 лютого 2007 року № 105/200.
5.
сучасної
Бондаренко В.О., Литвиненко О.В. Інформаційна
держави:
концептуальні
роздуми
//
безпека
www.crime-
research.iatp.org.ua/library/strateg.htm
УДК 351.72:347.73(447)
Забучинська Тетяна Володимирівна
старший викладач кафедри фінансового права
Урбанська Яна Леонідівна
студентка групи П-34
Ірпінський державний коледж економіки та права
ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ ЯК ПІДҐРУНТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ
БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Однією із найважливіших складових національної безпеки держави є її
фінансова безпека.
Без
забезпечення
фінансової
безпеки
практично
неможливо вирішити жодне із завдань, що стоять перед державою.
Національна безпека у фінансовій сфері включає питання безпеки в
бюджетній сфері, у сфері управління державним боргом, гарантованим
державою боргом та боргом корпоративного сектору, податковій сфері, сфері
фінансів реального сектору економіки, банківській сфері, сфері валютного
61
ринку та у сферах функціонування фондового ринку та небанківського
фінансового сектору. Характерними ознаками національної безпеки у
фінансовій сфері є збалансованість, стійкість до внутрішніх і зовнішніх
загроз, здатність забезпечити ефективне функціонування національної
економіки та економічне зростання держави. [4].
Виходячи з Концепції забезпечення національної безпеки у фінансовій
сфері, поняття фінансової безпеки визначається як захищеність фінансових
інтересів на всіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності,
стабільності й стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї
зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що складають загрозу
фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити
ефективне функціонування національної економічної системи та стале
економічне зростання. [1].
Фінансову безпеку будь-якої держави визначають такі фактори:
- рівень фінансової незалежності (при цьому велике значення має
розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових
інституцій, економічних угруповань, урядів окремих країн, обсяг іноземних
інвестицій у національну економіку);
- характер фінансово-кредитної політики (як внутрішньої, так і
зовнішньої), яку проводить держава;
- політичний клімат в країні;
- рівень законодавчого забезпечення функціонування фінансової сфери.
Отже, система фінансової безпеки відіграє роль надсистеми, одночасно
вона є і підсистемою економічної безпеки держави (яка, в свою чергу є
складовою національної безпеки держави та міжнародної економічної
безпеки).
Фінансова безпека України передусім залежить від гармонійного
взаємозв‘язку її складових. Розбалансованість державного бюджету є
головним дестабілізуючим чинником фінансової системи, і, відповідно,
фактором негативного впливу. Формування та використання Державного
62
бюджету України відповідно до вимог фінансової безпеки має враховувати
такі критерії: забезпечення інтересів держави; пріоритет національних
інтересів України; відповідність цілей бюджетної політики фінансовим
ресурсам держави; забезпечення стабільності дохідної частини Державного
бюджету України; підтримання єдності бюджетної системи та узгодженість
бюджетної політики країни з грошово- кредитною політикою Національного
банку України. [5].
Забезпечення фінансової безпеки держави базується на певному
механізмі.
До 2013 року за основу аналізу механізму забезпечення фінансової
безпеки держави брали Методику розрахунку рівня економічної безпеки
України, складовою якої була фінансова безпека держави. Відповідно до
положень цього документа, фінансова безпека держави визначалася як
провідний сегмент економічної безпеки держави, який також можна
визначити як стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної
системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю,
стійкістю до внутрішніх та зовнішніх негативних загроз, здатністю
забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та
економічне зростання. [2].
У 2013 році вищезгаданий Наказ Міністерства економіки було
скасовано і затверджено Методичні рекомендації щодо розрахунку рівня
економічної безпеки України. За положеннями цього документа, фінансова
безпека держави є також структурним елементом економічної безпеки
держави та визначається як стан фінансової системи країни, за якого
створюються необхідні фінансові умови для стабільного соціальноекономічного розвитку країни, забезпечується її стійкість до фінансових
шоків та дисбалансів, створюються умови для збереження цілісності та
єдності фінансової системи країни. [3].
Разом з тим, у вищевказаній чинній Концепції забезпечення
національної безпеки у фінансовій сфері визначено, що стан фінансової
63
безпеки держави залежить від явищ та чинників як внутрішньої, так і
зовнішньої фінансово-кредитної політики держави, політичної ситуації, що
склалася
у
державі,
досконалості
законодавчого
забезпечення
функціонування фінансової системи, а також міжнародних зобов‘язань
держави. [1].
Механізм забезпечення фінансової безпеки включає такі елементи:
- об‘єктивний і всесторонній моніторинг економіки і фінансової сфери
з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам
об‘єктів фінансової безпеки;
-вироблення порогових, гранично допустимих значень фінансових та
соціально-економічних показників (індикаторів), перевищення яких може
провокувати фінансову нестабільність і фінансову кризу;
- діяльність держави щодо виявлення і попередження внутрішніх і
зовнішніх загроз фінансовій безпеці.
Отже, механізм забезпечення фінансової безпеки держави – це система
організаційних та інституційно-правових заходів впливу, спрямованих на
своєчасне виявлення, попередження, нейтралізацію та ліквідацію загроз
фінансовій безпеці держави. Механізм забезпечення фінансової безпеки має
реалізуватися на основі розробки відповідної наукової теорії, концепції,
стратегії і тактики, проведення адекватної фінансової політики, визначення
об‘єктів, наявності необхідних інститутів забезпечення безпеки (суб‘єктів),
визначення та конкретизації інтересів, систематизації загроз, застосування
засобів, способів і методів забезпечення безпеки.
Таким чином, побудова механізму є основою забезпечення фінансової
безпеки і потребує визначення критеріальних вимог до неї. Проте дотепер в
літературі відсутні теоретичні комплексні розробки цього питання.
Що стосується систем законодавчого забезпечення фінансової безпеки,
то поки що не чітко визначеною залишається система відповідних установ та
управлінських структур, які мають займатися цією проблемою, а також
концепція їх перспективної розбудови.
64
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у фінансовій
сфері: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2012 р. зі
змінами № 569. - 2012 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/569-2012-р
2. Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки
України: Наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007р. зі змінами
№
60.
–
2007
-
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://consultant.parus.ua/?doc= 03WN62B99B&abz=694YN.
3. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня
економічної безпеки України: Наказ Міністерства економічного розвитку і
торгівлі України від 29.10.2013 зі змінами. № 1277, - 2013 - [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/Documents/ List?lang=ukUA&tag=MetodichniRekomendatsii.
4. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня
2015 року ―Про Стратегію національної безпеки України‖: Указ Президента
України від 26 травня 2015 року зі змінами № 287. -2015-[Електронний
ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/105/2007
5. Барановський О. І. Фінансова безпека держави / О. І. Барановський //
Фінанси України. – 1998. – № 11. – С. 29–31.
УДК 657. 004
Zapara O.V.
Lecturer, University College
Borys Grinchenko Kyiv University
FINANCIAL SAFETY OF THE ENTERPRISE
65
Under conditions of the financial and economical crisis and non steady
situation in Ukraine one of the most troublesome spheres of business activity is
accounting provision and information as a part of the finance security of the
enterprise. The core function of accountancy records is to provide with true
information which is to be processed on the basis of the scientific method of the
system analysis. The records data to be in use influences to a greater degree on the
provision of the financial security of the enterprise.
According to the World economical crime records the enterprises which most
suffer from economical crimes are in sphere of financial services (50%), in energy
producing and mining industries (43%), in communication industry (40%). The
crimes committed by the employees exceeds the trespass dome by other
companies. [1,c.1]
Financial security of the enterprise plays the main role in provision of its
functioning, development of the activity. That is why it is necessary to give the
definition of the ‗financial security of the enterprise‘.
Table 1.
Approaches as to the definition of the term ‗financial security of the enterprise‘.
Approach
Situation
approach
Authors
Brief contents
Yepifanov A.O. -Promotes resultful activity of the enterprise
Plastun O.L.
-Allows to detect problems at various stages in
Dombrovskiy
enterprise activity
O.S. Kutsyk V.I. -Neutralizes crisis and prevents bankruptcy
Bartysh A.I.
[2, с.22-23]
Subjective
approach
V.I. Kutsyk A.I. - Provides steady security of the main wellBartysh
[3, с.254]
balanced financial interests from current and real
threats of inner and outer sources.
T.V. Klymenko
[5,с.248-249]
Resourceful
66
T.V. Gavrilova
-states the enterprise working condition with its
[4, с.106]
and
financial steadiness provision as well as necessary
functional
financial resources to be realized to reach definite
approach
purposes and to make control one very stage, and
sensibly use all financial resources to receive the
profit.
The main idea of the approaches to the notions of the financial security is to
provide the commercial secrets in the form of information, the protection against
of the negative affect of inner and outer environment , the ability to fast reaction on
the changes , the ability to use the enterprise resources to function in steady pace
in the current and future periods.
Conclusions: The given research in accounting maintenance of the enterprise
financial safety allows to formulate the generalizing conclusions, which cover its
content sand the role: the accounting maintenance of the enterprise financial safety
is the component to the information all maintenance of the enterprise financial
safety; the absence of the suited preparation system of the staff in the sphere of
management of the financial economic safety in the national educational
establishments in accordance with the modern market in services; the lack of
understanding the needs of the accounting maintenance of the informational safety
of the enterprise by the managers; the slow process of spreading necessary
information at the enterprises about the accounting maintenance; what is more the
usage of accounting policy supposes varieties of depicting the accounting
information and that it fraught with wrong and inappropriate strategy and tactics
solutions.
Literature:
1.
Гнилицька
Л.В.
Обліково-аналітичне
забезпечення
функціонування системи економічної безпеки підприємства: Автореф. дис.
канд. екон. наук: 08.00.09. – К, 2013. – 36 с.
2.
установ
Єпіфанов А.О. Фінансова безпека підприємств і банківських
[Текст]:
монографія/А.О.
Єпіфанов,
О.Л.
Пластун,
В.С.
Домбровський. – Суми: ДВНЗ «УФБС НБУ», 2009. – 295 с.
67
3.
КуцикВ.І. Фінансова безпека підприємства як самостійний об‘єкт
управління: проблеми забезпечення/В.І. Куцик, А.І. Бартиш//Науковий вісник
Національного лісотехнічного університету України.– Вип. 21.4 –2011. –
с.250-255.
4.
Гаврилова Т.В. Управління фінансовою безпекою підприємства/Т.В.
Гаврилова// Науковий вісник:Фінанси, банки, інвестиції– Вип.4 –2011– с.103106.
5.
КлименкоТ.В.
фінансової
безпеки
Теоретичні
підприємства
підходи
до
визначення
/Т.В.Клименко//
сутності
Науковий
вісник
Чернігівського державного інституту економіки і управління – Вип.3(11) –
2011– с.246-249.
УДК 340.132.6; 341.244
Кармаліта Марія Володимирівна
к.ю.н., доцент, старший науковий співробітник
відділу дослідження міжнародного досвіду оподаткування
Науково-дослідного інституту фіскальної політики
Університету державної фіскальної служби України
НАЛЕЖНЕ ТЛУМАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ ПРО
УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА
НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ У ФІНАНСОВІЙ СФЕРІ
Реалії
соціально-економічного
буття
Української
держави,
яка
оголосила про проведення структурних реформ у національній економіці та
забезпечення цінової і фінансової стабільності, зумовлюють інтенсифікацію
процесу реформування та оновлення національного законодавства.
Забезпечення
захищеності
гарантій
інвестицій
і
безпеки
держави,
бізнесу
приватної
власності
є
та
громадян,
вектором безпеки,
передбаченим Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020» та визначеним
68
індикатором належних оборонних, соціально-економічних, організаційних,
політико-правових умов становлення та розвитку України [1].
Актуальність
проблематики
добросовісної
реалізації
договірних
зобов‘язань, як важливогоелементу забезпечення розвитку міжнародного
правопорядку,
зумовлена продовженнямвітчизняної податкової реформи,
зокрема,у напрямку удосконалення законодавства України, спрямованого
назабезпечення єдиного підходу до застосування його норм, уникнення від
подвійного оподаткування, підготовки та узгодження з податковими
службами інших країн проектів міжнародних договорів про співробітництво
та обмін інформацією, посилення боротьби зі схемами ухиляння від сплати
податків як юридичними, так і фізичними особами тощо[2].
Крім того,інвентаризація міжнародних договорів про уникнення
подвійного оподаткування, що не відповідають сучасним стандартам
Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР)визначена у
якості складової державної політики в цій сфері [3].
Дійсно, найбільш розповсюдженими міжнародними податковими
договорами є договори про уникнення подвійного оподаткування доходів та
капіталу, більшість з яких укладається на основі Модельної податкової
конвенції ОЕСР та коментарів до неї. На цій підставі договірні держави часто
використовують положення згаданого модельного акту в якості джерела
тлумачення положень відповідних договорів. Україна не є винятком у цьому
контексті.Модельні акти систематично застосовуються Україною як головні
чинники та визначені юридичні конструкції в реформуванні свого
фінансового права в цілому та податкового права зокрема, особливо з огляду
на підготовку її до вступу до Європейського Союзу [4, с. 140].Якщо
Модельна податкова конвенція містить положення-рекомендації державам чи
органам Ради ОЕСР слідувати запропонованій лінії поведінки, то значні
труднощі виникають у зв‘язку із вибором її редакції та редакції коментаря. Є
переконання в тому, що правові приписи не можуть бути остаточними та
довершеними, тому вони постійно удосконалюються.
69
В умовах глобальних трансформацій та прогресивного суспільного
розвитку текст Модельної податкової конвенції та коментарів до неї
неодноразово змінюються. Дані акти періодично (1977, 1992, 1994, 1995,
1998, 2000, 2003, 2005, 2008, 2010, 2014 рр.) переглядаються на основі
практичного досвіду з метою надання актуальних роз‘яснень та заповнення
прогалин.
Згідно офіційної позиції представників багатьох держав-членів ОЕСР, у
випадках, коли текст укладеної угоди ідентичний тексту Модельної
податкової конвенції, то коментар до неї може застосовуватися незалежно від
того коли він був написаний. Позиція щодо правомірності застосування
більш пізньої редакції коментаря є спірною [5].
Як правило зміни впливають не стільки на модельну конвенцію,
скільки на коментар – збільшується кількість застережень держав-членів
ОЕСР та окремих позицій держав, що такими не являються, з метою
визначення того яким чином вони застосовуватимуть положення відповідної
статті.
Залежність вибору версії (публікації) Модельної податкової конвенції
та коментарів до неї, на думку провідних фахівців міжнародного права,
обумовлюється
таким
чинниками
як
характер
питання,
що
розглядається(якщо Коментар роз‘яснює незрозумілість попередньої версії,
то слід застосовувати наступну версію, вбачаючи помилковість першої),
сприятливість версії (публікації) для платника податків, у випадку судового
вирішення справи, платник податків може стверджувати те, що ні супровідні
матеріали, ні додаткові засоби тлумачення не містять положень, які
сформовані після укладення договору [6].
Діючим інструментом вирішення проблем тлумачення модельних
податкових норм може бути моніторингова діяльність Комітету з фіскальних
зв‘язків (CFA – CommitteeonFiscalAffairs), який є одним з визнаних лідерів у
розробці стандартів та інструкцій у сфері сприяння співробітництву з питань
міжнародного оподаткування.Визначення проблем застосування положень
70
Модельної податкової конвенції та коментарів до неї, подальша розробка
інструкцій проведення переговорів та укладання договорів про уникнення
подвійного
оподаткування
сприятиме
вдосконаленню
національної
податкової політики, спрямованої на забезпечення реалізації договірних
вимог.
Еволюціябільшості
зі
статей
Модельної
податкової
конвенції
відбувається з урахуванням її впливу на тлумачення положень договорів про
уникнення
подвійного
оподаткування.
Модельноїподатковоїконвенції
ОЕСР
Тому
та
до
коментарів
до
неїпропонуєтьсязастосовуватиконцепціюзмінюваного акту[7]. Неоднозначно
вирішується питання можливого використання коментарів, які були прийняті
після укладання податкового договору. Приписи угоди не повинні
застосовуватися
ретроспективно
за
відсутності
чітко
вираженого
протилежного наміру. У той самий час не існує жодного еквівалентного
принципу, який перешкоджає зверненню по допомогу до роз‘яснювальних
інструментів, розроблених після укладення угоди, яка тлумачиться.
Список використаної літератури:
1. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» : Указ Президента
України від 12.01.2015 р. № 5/2015 [Електронний ресурс]: Режим
доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5/2015
2. Стратегічний план розвитку ДФС України на 2015-2018 рр.:Наказ ДФС
України
від
12.02.2015
р.
№
80[Електронний
ресурс]:
Режим
доступу:http://sfs.gov.ua/diyalnist-/zakonodavstvo-pro-diyalnis/nakazi-prodiyalnist/63703
3. План роботи ДФС України на 2016 р. затверджений Міністром фінансів
України
від
19.02.2016 р.
[Електронний
ресурс]:
Режим
доступу:
http://sfs.gov.ua/data/files/130953.pdf
4. Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у
фінансовій
сфері:
Розпорядження
Кабінету
Міністрів
України
71
від 15.08.2012 № 569-р[Електронний
ресурс]:
Режим
доступу:http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/569-2012-%D1%80
5. Збінський Є. Податкова таємниця: окремі аспекти міжнародноправового регулювання / Є. Збінський // Підприємництво, господарство і
право. – 2016. – № 1. – С. 137-141.
6. Винниченко А. Д. Статус Комментариев ОЕСР в России и
вопросыбенефициарнойсобственности / А. Д. Винниченко // [Електронний
ресурс]: Режим доступу:
http://www.nauteh-journal.ru/index.php/ru/---ep15-
05?start=5
7. Застосування міжнародних податкових договорів: теорія та практика
[монографія] / авторський колектив; за заг. ред. д.ю.н. Л. Д. Тимченка, Ірпінь.
– 2013 р. – 220 с.
8. Селезень П. О. Доктринальні підходи до встановлення ролі пізніших
редакцій Модельної податкової конвенції ОЕСР у тлумаченні договірних
норм
/
П. О.
Селезень
//
[Електронний
ресурс]:
Режим
доступу:
https://prezi.com/hkt3mdnsdafm/presentation/
Касьяненко Л.М.,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри фінансового права ННІ права
Університету ДФС України
ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ ФІНАНСОВОГО ПРАВА
Науковцi видiляють двi форми рeалiзацiї норм права: бeзпосeрeдня
(дотримання,
виконання,
використання)
та
опосeрeдкована
(правозастосовна). Відcутніcть упoрядкoвaнocті у фінaнcoвoму зaкoнoдaвcтві
призвoдить дo пoрушeнь у cфeрі фінaнcoвих віднocин, зрocтaння кількocті
cудoвих пoзoвів, взaємних прeтeнзій і дoдaткoвих інcтруктивних мaтeріaлів.
Нa дaну прoблeму нeoднoрaзoвo звeртaли увaгу тaкі учeні як Л. К. Вoрoнoвa,
72
В.Т.
Білоус,
A. Й. Івaнcький,
В. В. Кoпєйчикoв,
І. Є. Криницький,
М. П. Кучeрявeнкo, Т.А. Латковська, О. А. Лукашев, А.О. Монаєнко, А. А.
Нечай, O. П. Oрлюк, Н. Ю. Пришвa, В. Д. Чернадчук, Н. Я. Якимчук тa ін.
Прaвoзacтocoвний прoцec є діяльніcтю нe хaoтичнoю, a прoцeдурнo
oфoрмлeнoю, у зв‘язку з чим дeржaвa вcтaнoвлює дocить вeлику групу
прoцecуaльних
нoрм,
щo
пoвинні
oбcлугoвувaти
і
упoрядкoвувaти
прaвoзacтocoвну діяльніcть, нa підcтaві яких пoвиннo відбувaтиcя втілeння
припиcів прaвoвик нoрм у життя. Нaукoвці прoпoнують дeкількa визнaчeнь
пoняття зacтocувaння нoрм прaвa. Нa нaшу думку, більш oб‘ємнe визнaчeння
прaвoзacтocувaння пoдaнo у рoбoтaх нaукoвців, які рoзглядaють йoгo як
діяльніcть
cпeціaльнo
упoвнoвaжeних
cуб‘єктів,
щo
мaє
влaдний,
oргaнізaційний, кoмплeкcний хaрaктeр, рeзультaти якoї відoбрaжaютьcя у
прaвoзacтocoвних
aктaх,
щo
здійcнюєтьcя
в
уcтaнoвлeних
зaкoнoм
прoцecуaльнo-прaвoвих фoрмaх тa cпрямoвaнa нa зaбeзпeчeння рeaлізaції
припиcів прaвoвих нoрм. Якіcть прaвoзacтocoвнoї діяльнocті дeржaвних
oргaнів є oдним із тих фaктoрів, щo визнaчaють рівeнь прaвoвoї культури в
дeржaві, cтaн зaкoннocті і прaвoпoрядку.
У рoбoтaх C. C. Aлeкcєєвa, O. В. Зaйчукa, Н. М. Oніщeнкo тa ін.
вивeдeнo oзнaки, хaрaктeрні прaвoзacтocувaнню, зoкрeмa: діяльніcть,
cпрямoвaнa нa зaбeзпeчeння рeaлізaції припиcів прaвoвих нoрм; здійcнюєтьcя
cпeціaльнo упoвнoвaжeними cуб‘єктaми шляхoм зacтocувaння влaднoгo
впливу нa
учacників прaвoвіднocин; мaє індивідуaльний
хaрaктeр
–
cпрямoвaнa нa вирішeння пeвнoї юридичнoї cпрaви щoдo пeрcoніфікoвaних
cуб‘єктів; мaє піднoрмaтивний хaрaктeр, твoрчий, oргaнізaційний зміcт;
здійcнюєтьcя
у
cпeціaльнo
вcтaнoвлeних
прoцecуaльнo-прaвoвих
фoрмaх; рeзультaти зacтocувaння відoбрaжaютьcя у відпoвіднoму aкті
зacтocувaння нoрм прaвa; тaкa діяльніcть є cклaднoю фoрмoю рeaлізaції
прaвa, щo пoєднує в coбі риcи інших її фoрм – дoтримaння, викoнaння тa
викoриcтaння. За допомогою правозастосовної діяльності здійснюється два
завдання: організація виконання приписів правових норм; забезпечення
73
реакції з боку державних органів за порушення приписів норм права. Процec
правозаcтоcування визначаєтьcя як дiяльнicть, що рeалiзуєтьcя у пeвнiй
поcлiдовноcтi дiй, якi отримали назву cтадiї правозаcтоcування. У більшoсті
свoїй учeні рoзрізняють тaкі стaдії прaвoзaстoсoвнoї діяльнoсті: встaнoвлeння
фaктичних oбстaвин спрaви; підбір тa aнaліз прaвoвих нoрм як юридичнoї
oснoви спрaви; вирішeння юридичнoї спрaви тa oфoрмлeння прийнятoгo
рішeння.
Oсoбливість юридичнoї діяльнoсті із зaстoсувaння нoрм прaвa, нa
відміну від інших спoсoбів їх рeaлізaції, пoлягaє сaмe в здійснeнні aктивних
дій, спрямoвaних нa рeaлізaцію пoклaдeних нa учaсників індивідуaльнoкoнкрeтних спрaв суб‘єктивних прaв і юридичних oбoв‘язків. Oскільки
прaвoзaстoсoвнa діяльність як вирішaльнa фoрмa дeржaвнo-влaднoгo впливу
нa суспільні віднoсини зaвжди нeрoзривнo пoв‘язaнa з діяльністю дeржaвних
oргaнів, вoнa пoтрeбує дoтримaння встaнoвлeнoї прoцeдури, прoцeсуaльнoгo
oпoсeрeдкувaння. Уявляється, щo зaстoсувaння прaвoвoї нoрми нeмoжливe
бeз здійснeння кoмплeксу взaємoпoв‘язaних дій, які випливaють з її змісту тa
утвoрюють прoцeсуaльну фoрму дaнoї нoрми. Oтжe, будь-якій мaтeріaльній
нoрмі, щo мoжe бути рeaлізoвaнa лишe при її зaстoсувaнні, пoвиннa бути
притaмaннa пeвнa прoцeсуaльнa фoрмa, зa якoю викoнується її припис.
Здійснeння прaвoзaстoсoвнoї діяльнoсті у рaмкaх відпoвідних прoцeсуaльних
фoрм, спeціaльнo пeрeдбaчeних зaкoнoм, які є зaсoбoм рeaлізaції її
мaтeріaльнoгo змісту – цe прoцeсуaльнa oсoбливість тaкoї діяльнoсті,
прoцeсуaльнa сутність її прирoди.
В умoвах рoзпoчатoї в Українi правoвoї рeфoрми пoсталo надзвичайнo
важливe питання прo пiдвищeння eфeктивнoстi дiї закoнiв, фoрмування
правoвoї дeржави i грoмадянськoгo суспiльства, пoсилeння бoрoтьби зi
злoчиннiстю. Рeгламeнтацiя суспiльних вiднoсин пiд таким кутoм стoсується
саме прoцeсуальних норм. Прoцeсуальнo-правoвими фoрмами застoсування
нoрм фiнансoвoгo права є Бюджeтний кoдeкс України, Пoдаткoвий кoдeкс
України, закoни та пiдзакoннi нoрмативнo-правoвi акти, чиннi мiжнарoднi
74
дoгoвoри згoда на oбoв‘язкoвiсть яких надана Вeрхoвнoю Радoю (ст. 9
Кoнституцiї України, ст. 19 Закoну України „Прo мiжнарoднi дoгoвoри
України‖).
У Конституції Пилипа Орлика 1710 року щодо питань бюджету, то
виписано шість напрямів з відповідним механізмом їх вирішення: чітка і
зрозуміла структура управління бюджетними коштами; компетентність,
порядність і добровільна згода на виконання роботи підскарбіїв; боротьба з
корупцією; розмежування доходів урядовців та військового скарбу; контроль
і підзвітність за використані кошти; турбота про малозабезпечених. Отже,
Конституція продемонструвала в теоретичному плані рівень суспільної
свідомості українського народу.
Заслуговує на підтримку твердження Н. I. Хiмiчeвої [1, с. 30–31], щo
вiд рiвня (якoстi) правoвих нoрм i правoзастoсoвнoї дiяльнoстi залeжить
eфeктивнiсть
дiяльнoстi
фiнансoвoї
систeми
i
рeалiзацiя
сoцiальнo-
eкoнoмiчних прoграм дeржави. Прoцeсуальнi нoрми фiнансoвoгo права
встанoвлюють найбiльш oптимальнi умoви для дoсягнeння oб‘єктивнoї
iстини у прoцeсi фiнансoвoї дiяльнoстi дeржави, органів місцевого
самоврядування,
забeзпeчуючи
тим
самим
правильнe
застoсування
матeрiальних нoрм.
Для закріплення фінансово-бюджетної дисциліни в Україні було видано
багато підзаконних нормативно-правових актів, серед яких найважливішими
є постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. Всі вони були
спрямовані на посилення жорсткості фінансової системи держави, посилення
нагляду та контролю за виконанням бюджетного законодавства. Більше того
існує
декілька
видів
відповідальності
за
вчинення
бюджетних
правопорушень, серед яких найсуворішою є кримінальна. У західноєвропейських країнах відповідальність за порушення фінансових норм є
невідворотньою і досить суворою, тому суб‘ єкти фінансового права не
сміють порушувати норм. Проте, всі ці заходи не можуть забезпечити повної
прозорості та гласності фінансових процесів в Україні. У законодавстві ще
75
існує багато прогалин, через які держава втрачає колосальні суми, що могли
б бути використані за призначенням. А тим часом окремі групи осіб
безпідставно збагачуються вкраденими коштами. Таких осіб необхідно
притягати до відповідальності, насамперед до кримінальної, щоб інші
усвідомлювали, що вчинення незаконних дій обов‘язково буде тягнути за
собою відповідальність. Тільки в такому випадку можна буде досягнути
достатньої дисципліни у фінансово-бюджетних відносинах.
1. Финансовое право : учебник / [отв. ред. Н. И. Химичева]. – 4-е изд.
перераб. и доп. – М. : Норма, 2008. – 768 с.
УДК 351.72:347.73(477)
Ковтун Валентина Миколаївна
к. ю. н., доцент кафедри фінансового права ННІ права
Університету ДФС України
Чорний Тарас Віталійович
студент групи П-32
Ірпінський державний коледж економіки і права
ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У
ФІНАНСОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Із
становленням
України
як
суверенної,
правової
держави,
розширенням її міжнародного співробітництва, реформуванням економіки,
постала необхідність створення принципово нової власної системи захисту
інформації та законодавчого регулювання інформаційних правовідносин у
сфері охорони таємниць.Конституція України, що стала гарантом побудови
демократичної правової держави, не могла не врахувати загальносвітових
тенденцій інформатизації суспільства. Тому ряд її статей (зокрема
ст. 17, 32, 34) визначають забезпечення інформаційної безпеки, як одну з
76
найважливіших функцій держави і мають стати основою розвитку
інформаційного законодавства [1].
Це пов‘язано, зі зростанням масштабів фінансових трансакцій і
комп‘ютеризацією обліку фінансових ресурсів й поширенням практики
використання можливостей глобальної мережі Інтернет. Застосування мережі
Інтернет для здійснення розрахунків приховує значний ризик втручання в
роботу телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем із
зовні з метою заволодіння конфіденційною інформацією, що може завдати
значних збитків державі. За цих обставин зростає актуальність питань,
пов‘язаних із забезпечення захисту державної інформації у сфері фінансів.
Втручання у фінансову політику держави ставить під загрозу
реалізацію національних інтересів у фінансовій сфері, тому чинне
законодавство повинно забезпечувати захист національних інтересів держави
щодо положення на міжнародній арені та зовнішніх відносин, економічної та
фінансової безпеки України. Все це може бути забезпечено на підставі
встановлення
особливого
порядку
користування
і
розпорядження
інформацією з обмеженим доступом, найважливішою складовою якої є
таємна інформація. У ЗаконіУкраїни «Проінформацію» (ст. 1) від 02.10.1992
№ 2657-XII
захист
адміністративних,
інформації
організаційних,
визначено
технічних
як
та
сукупність
інших
правових,
заходів,
що
забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок
доступу до неї. [2].
Відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційнотелекомунікаційних системах» об‘єктами захисту в системі є інформація, що
обробляється в ній, та програмне забезпечення, яке призначено для обробки
цієї інформації. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена
законом до інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна та
службова інформація). Таємна інформація – інформація, доступ до якої
обмежується відповідно до частини другої статті 6 Закону «Про доступ до
публічної інформації», розголошення якої може завдати шкоди особі,
77
суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну,
професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та
іншу передбачену законом таємницю (ст. 8) [3].
У фінансовій сфері до державної таємниці відноситься інформація про
плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для
забезпечення потреб оборони та безпеки; про державні запаси дорогоцінних
металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей,
операції, пов‘язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх
зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або
вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності
держави (ст. 8 Закону України «Про державну таємницю») [4].
Рішення про надання доступу до конкретної державної таємної
інформації у сфері фінансів та її матеріальних носіїв приймають керівники
органів державної влади або органів місцевого самоврядування у формі
наказу або письмового розпорядження. Доступ зацікавлених громадян та
юридичних осіб до відкритої державної інформації забезпечується шляхом:
систематичної публікації в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях,
збірниках); поширення її засобами масової інформації; безпосереднього її
надання
на
підставі
запитів
зацікавленим
особам.
Наприклад,
систематичному оприлюдненню підлягає інформація про темпи приросту
ВВП, доходи та витрати державного та місцевих бюджетів, індекс споживчих
цін.
До об‘єктів захисту інформації з обмеженим доступом у сфері фінансів,
в тому числі і інформації, що становить державну таємницю, можна віднести
як носії, на яких зберігається інформація з обмеженим доступом (паперові
носії, комп‘ютери, диски, флешки, фото чи відео) так і мережі зв‘язку
(телекомунікаційні та інформаційно-телекомунікаційні системи), через які
здійснюється передача інформації між органами державної влади.
Обов‘язки щодо захисту інформації на державному рівні з метою
запобігання інформаційного шпигунства й тероризму покладено на Державну
78
службу спеціального зв‘язку й захисту інформації України.
Таким чином, незважаючи на існуючий в Україні нормативно-правовий
захист державної інформації у фінансовій сфері, завжди існує ризик
втручання у роботу державних комп‘ютерних мереж з метою її отримання і у
подальшому
оприлюдненню
або
використанню
у
корисних
цілях,
випадкового або навмисного пошкодження чи знищення, що може
спричинити тяжкі наслідки для національних інтересів держави.
Тому держава має приділяти значну увагу до забезпечення захисту при
отриманні, передачі та оброблюванні інформації з обмеженим доступом,
особливо інформації, що становить державну таємницю.
До державних заходів щодо захисту інформації з обмеженим доступом
у фінансовій сфері можна віднести:
- здійснення постійного контролю за дотриманням законності при
наданні доступу до службової інформації та інформації, що становить
державну таємницю;
- створення спеціальних підрозділів контролю за обліком, зберіганням і
використанням такої інформації в органах державної влади, на підприємствах
та організаціях, що використовують таку інформацію;
- сертифікація систем та засобів інформатизації, через які здійснюється
передача інформації, забезпечення захисту локальних мереж, обладнання та
програмного забезпечення, за допомогою яких здійснюється обробка
інформації та шифрування інформації.
Список використаної літератури :
1.
Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96ВР [Електронний
ресурс]// відомості ВРУ – 1996 – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2.
Про інформацію: ЗУ від 02.10.1992 із змінами № 2657XII[Електронний ресурс] // відомості ВРУ – 1992. – Режим доступу:
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12
79
Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних
3.
системах:
ЗУ від 05.07.1994 із змінами № 80/94 ВР [Електронний ресурс] //
відомості ВРУ – 1994. –
Режим доступу:http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80/94%D0%B2%D1%80
Про доступ до публічної інформації: ЗУ від 13.01.2011 із змінам
4.
и
№ 2939-VI [Електронний ресурс] // відомості ВРУ – 2011 –
Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2939-17
5.
Про державну таємницю: ЗУ від 21.01.1994 із змінами
№ 3855-ХІІ [Електронний ресурс] // відомості ВРУ – 1994 –
Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3855-12
6.
Молдован, О. О. Державні фінанси України: досвід та
перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. – К. : НІСД, 2011.
– 380 с.
7.
Зюнькін А.Г. Фінансове право : Опорний конспект лекцій. – К.:
МАУП, 2007. – 112 с.
УДК 336.025
Лозова Ганна Матвіївна
к.е.н., доцент, доцент кафедри
економічної теорії, макро- і мікроекономіки
Першко Ольга Олександрівна
1-й курс магістратури, спеціальність «Економічна теорія та економічна
політика»
КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ
ПРИНЦИПИ ТА КРИТЕРІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В
КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
80
Податкова політика здійснюється, виходячи з певних принципів, що
відображають її завдання в контексті фінансової безпеки держави. Оскільки
вона розробляється на різних організаційних рівнях, відповідно, кожен рівень
має свою певну мету, завдання і повинен мати єдиний напрям діяльності і
взаємодії з іншими рівнями. Можна виділити такі принципи її реалізації:
– забезпечення реалізації головних напрямів державної фінансової
політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики;
– система та процедура сплати податків мають бути простими,
зрозумілими і зручними для обох сторін податкових відносин;
– нормативно-правове забезпечення, що регулює податкову систему,
має відповідати таким критеріям, як: стабільність, систематизованість,
адекватність нинішнім умовам господарювання;
– економічна зацікавленість усіх сторін системи податкових відносин;
– впровадження податків має відповідати наперед поставленим,
конкретним цілям;
– рівень податкової ставки має встановлюватись з урахуванням
можливостей платників податків – рівня їх доходів, тобто бути не надто
обтяжливим;
– обов‘язковий та одноразовий характер сплати податків;
– впровадження нових податків для покриття відповідних витрат;
– прогресія оподаткування залежно від зростання одержуваного доходу
не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;
– державна податкова політика має бути гнучкою, тобто швидко
адаптуватись до мінливих соціальних та економічних процесів у країні.
Проте цей принцип суперечить принципу стабільності нормативно-правової
бази, тому необхідним при його здійсненні є дотримання оптимальності при
проведенні змін і доповнень [1, с. 39–43]. Податкова політика є важливим
інструментом забезпечення фінансової безпеки країни.
Оцінка ефективності податкової політики повинна проводитися на
основі системи відповідних критеріїв. Система критеріїв дає можливість
81
оцінити рівень ефективності податкової політики, її здатність забезпечувати
фінансову безпеку держави, вже на етапі планування та формування
податкових відносин. Критеріємоцінки ефективності податкової політикиє
наближеннядосягнутого результатудо заявленоїмети (цілі).
На нашу думку податкову політику необхідно оцінювати на основі
таких критеріїв, як: економічна ефективність, рівність (справедливість),
простота (зручність), мобілізація надходжень, стабільність, гнучкість,
системність та внутрішня цілісність оподаткування, її вплив на фінансову
безпеку держави.
Критерій «рівність» або «справедливість» характеризує відносний
режим оподаткування різних платників податків.Критерій, що припускає
простоту, часто входить в суперечність з дотриманням двох попередніх
критеріїв – рівності (справедливості) та ефективності, для здійснення яких
необхідно розробляти докладні і часом важко зрозумілі правила і положення,
які виглядають простими при задумі, але важко реалізуються в законодавстві
та управлінні збором податків [2].
Важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики
відводиться критеріям стабільності та гнучкості. Дані критерії, на нашу
думку, повинні бути у тісному взаємозв‘язку між собою. На перший погляд,
вони діаметрально протилежні, однак без збереження балансу між гнучкістю
та стабільністю втрачається ефективність податкової політики.
Існує ще один критерій оцінки ефективності податкової політики, який
рідко враховують вчені, однак, на нашу думку, він є досить важливим та
визначальним. Даний критерій має назву системності та внутрішньої
цілісності оподаткування, його вплив на фінансову безпеку держави. Він
полягає у тому, що «податкові показники повинні бути узгоджені з таким
макроекономічним показником як валовий внутрішній продукт»[3, с. 289].
Зміна податкових показників повинна відбуватися разом зі зміною валового
внутрішнього продукту, ця єдність відображає «єдність економічного
простору країни».
82
Таким чином, запропонована система критеріїв оцінювання податкової
політики дає можливість не лише оцінити спрямованість розвитку
податкових відносин, але й є оптимізаційним критерієм при виборі різних
напрямів удосконалення податкових відносин, прийнятті альтернативних
управлінських
рішень.
Тільки
дотримання
всіх
вищезазначених
та
запропонованих критеріїв ефективності податкової політики, на наш погляд,
надасть змогу створити ефективну та стабільну податкову систему,
забезпечити її фінансову безпеку.
Список літератури.
1. Дикун О.В. Сутність та принципи реалізації податкової політики на
різних організаційних рівнях / О.В. Дикун // Держава та регіони (Серія
«Економіка та підприємництво»). – № 3. – 2010. – С. 39–43.
2. Критерии оценки налоговой системы [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://ref.rushkolnik.ru/v24967/?page=5
3. Мартинюк
І.В.
Критерії
формування
податкової
політики,
спрямовані на еколого-економічний розвиток країни / І.В. Мартинюк //
Економічний простір. – 2013. – № 70. – С. 284–293.
4. Проблеми податкової системи України та актуальні шляхи їх
вирішення, як передумова ефективного функціонування економіки держави
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://www.rusnauka.com/8_NND_2011/Pravo/2_81516.doc.htm.
5. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VІ
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17
83
УДК 342.951:351.82
Литвин Наталія Aнатоліївна,
к.ю.н., c.н.c., дoцeнткaфeдpи
aдмiнicтpaтивнoгoпpaвa i пpoцecутaмитнoїбeзпeки
Університету державної фіскальної служби України,
Будинкевич Юлія Андріївна,
студентка 2 курсу
Навчально-наукового інституту права
Університету державної фіскальної служби України
ФОРМУВАННЯ IНФОРМАЦIЙНОЇ БAЗИ OЦIНКИ РIВНЯ
ФIНAНСOВOЇ БEЗПEКИ ПIДПРИЄМСТВA
Сучаснiсвiтовi процеси глобалiзацiї та iнтеграцiї ускладнюють умови
функцiонування вiтчизняних пiдприємств та породжують кризовi явища, що
можуть погiршувати фiнансовий стан суб‘єктів господарювання. У зв‘язку з
цим перед вiтчизняними пiдприємствами постає питання щодо забезпечення
високого рiвня органiзацiї фiнансової безпеки (далi – ФБ), що дозволить
своєчасно запобiгати та протидiяти негативним явищам та процесам, якi
спричиняють появу загроз та порушують iнтереси фiрми щодо сталого
розвитку та самодостатностi.
Важливою
умовою
забезпечення
органiзацiї
фiнансової
безпеки
пiдприємства (далi – ФБП) є наявнiсть ефективної методики її оцiнки, яка
дозволить
отримати
кiлькiсну
оцiнку
рiвнязахищеностiпрiоритетних
фiнансовихiнтересiв вiд загроз як в статицi, так i в динамiцi.
Сучаснi методики оцiнювання ФБП базуються на розрахунку основних
показникiв фiнансового стану та економiчноїефективностiфункцiонування
пiдприємства, серед яких тi, що характеризують забезпеченiсть пiдприємства
власними коштами, рацiональнiстьрозмiщення власного капiталу, а також
ефективнiсть використання власного, обiгового та сукупного капiталу,
84
фондовiддачу
активiв
пiдприємства.
Недолiком
методик
iснуючих
оцiнкиФБП є невизначенiсть, яка пов‘язана з набором iндикаторiв
фiнансового стану суб‘єкта господарювання, у зв‘язку з вiдсутнiстю єдиної
методики щодо врахування значущостi показникiв [1, c. 58].
Вiдповiдно до сутностi ФБП її рiвеньвизначається за фiнансовим станом
суб‘єкта господарювання. Це свiдчить про багатоплановiсть ФБ, оскiльки
фiнансовий стан характеризує всi аспекти дiяльностi господарюючого
суб‘єкта [2, c.102].
Таким чином, одним з основних критеріїв формування системи
iндикаторiв
ФБП
сукупнiстькоефiцiєнтiв
є
комплекснiсть,
ФБП
має
тобто
вiдображативсi
за
своїмзмiстом
напрямки
аналiзу
фiнансового стану підприємства, а отже iключовi моменти фiнансової
дiяльностi суб‘єкта господарювання.
У зв‘язку з цим, на наш погляд, iндикатори ФБП мають бути згрупованi
за наступними напрямками: показники фiнансовоїстiйкостi, лiквiдностi,
рентабельностi, дiловоїактивностi, iнвестиційноїпривабливостi пiдприємства
та показники майнового стану.
Наступним етапом формування множини показникiв фiнансової безпеки
пiдприємства є вибiр таких iндикаторiв, якi є iнформативними та
рiзноплановими. Пiд
час
аналiзу
фiнансової
дiяльностi
часто
використовуються показники, що дублюють один одного, що загромаджує
аналiз.
Наприклад,
коефiцiєнти
автономiї,
фiнансовоїзалежностi
та
фiнансового ризику. Цi показники є одноплановими, тому не має
необхiдностi розраховувати одночасно декiлька показникiв [3, c. 86].
При
визначеннiiндикаторiв
фiнансової
безпеки
суб‘єктiв
господарювання важливим є також врахування виду економiчної дiяльностi
пiдприємства, оскiлькиособливостi господарської дiяльностi того чи iншого
пiдприємства потребує розрахунку вiдповiднихпоказникiв [4, c. 90].
Для формування системи iндикаторiв ФБП з кожної з груп показникiв
фiнансового стану пiдприємства обираємо по одному базисному показнику,
85
який має найбільший ранг та один додатковий, вiдповiдно до особливостей
господарської дiяльностi пiдприємств у галузi операцiй з нерухомим майном,
оренди. Таким базисними показниками є: коефiцiєнтавтономiї, поточної
лiквiдностi, рентабельностi та оборотностi активiв та рентабельностi
власного капiталу.
Додатковими показниками є:
 загальний коефiцiєнт спiввiдношення кредиторської та дебiторської
заборгованостi – розрахунок даного показника дає можливiсть визначити
рiвеньзабезпеченостi ФБП у короткостроковому перiодi;
 коефiцiєнт
забезпеченостi
власними
оборотними
засобами
–
для нiвелювання впливу ризикiв внутрiшнього та зовнiшнього середовищ
пiдприємство має бути забезпечене не тiльки власними необоротними
активами, а й мати в наявностi власнiоборотнi кошти, для забезпечення
стiйкостi та стабiльностi господарської дiяльностi;
 рентабельнiсть
фiнансовихiнтересiв
поточних
сучасних
витрат
вiтчизняних
–
одним
з
пiдприємств
прiоритетних
є
мiнiмiзацiя
поточних витрат, тому визначення прибутковостi операцiйної дiяльностi та її
витратностi є доцiльним при виявленнi загроз, що генеруються факторами
зовнiшнього
середовища,
внаслiдок
несприятливої
динамiки
макроекономiчних показникiв та деструктивної поведiнки контрагентiв;
 коефiцiєнтспiввiдношенняоборотностi кредиторської та дебiторської
заборгованостi
–
господарювання
є
проблемним
розбалансування
питанням
платiжних
вiтчизняних
вiдносин,
суб‘єктiв
тому
для
iдентифiкування загроз, що генеруються пiд дiєю суб‘єктiв фiнансових
вiдношень пiдприємства, необхiдно визначати спiввiiдношенняшвидкостi
обороту кредиторської та дебiторської заборгованостей;
 коефiцiєнт зносу необоротних активiв – основну роль при формуваннi
чистого прибутку пiдприємств у галузiоперацiй з нерухомим майном, оренди
вiдiграють необоротнi активи, тому визначення їх зношеностi є необхiдним
при аналiзiефективностi господарської дiяльностi;
86
 iндекс постiйного активу – оскiльки пiдприємства у галузiоперацiй з
нерухомим майном, оренди характеризуються «важкою» структурою активiв,
тому визначення частки необоротних активiв, що фiнансується за рахунок
власного капiталу, є доцiльним з позицiї iдентифiкування загрози активам
суб‘єкта господарювання;
 показник чистого прибутку на акцiю – розрахунок даного коефiцiєнту
дає можливiсть вiдстежити забезпечення головного фiнансовогоiнтересу
пiдприємства – максимiзацiю добробуту його власникiв [5, c. 93].
Таким чином, запропонована iнформаційна база оцiнки рiвня ФБП:
- ґрунтується на системi показникiв фiнансового стану пiдприємства, яка
вiдповiдає таким критерiям:комплекснiсть, iнформативнiсть та врахування
особливостей
економiчної
дiяльностiпiдприємств
у
сферi операцiй
з
нерухомим майном, оренди, iнжинiрингу та надання послуг пiдприємцям;
-
може
бути
використана
для
формування
кiлькiсноїоцiнки
рiвнязахищеностiпрiоритетних фiнансовихiнтересiв пiдприємства вiд загроз
як в статицi, так i у динамiцi.
Список використаної літератури
1. Ареф‘єва О.В. Економічні основи формування фінансової складової
економічної безпеки / О.В. Ареф‘єва, Т.Б. Кузенко // Актуальні проблеми
економіки. – 2009. – №1(91). – С.98-103.
2. Бланк И.А. Управленефинансовой безопасностьюпредприятия / И.А.
Бланк. – К.: Эльга: Ника-Центр, 2006. – 776 с.
3. Гринюк Н.А. Інноваційні підходи до вивчення стану фінансової
безпеки підприємств України / Н.А. Гринюк // Проблеми науки. – 2009. –
№1. – С. 8-15.
4. Кім Ю. Г. Управління системою фінансової безпеки підприємства:
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук: спец. 21.04.02
«Економічна безпека суб‘єктів господарської діяльності» / Ю.Г. Кім. –
К.: Унів-т ек-ки та права «КРОК». – 2009. – 23 с.
87
5. Фінансова безпека підприємств і банківських установ: монографія / за
заг. редакцією д-ра економ. наук, проф. О.А. Єпіфанова, [Єпіфанов О.А.,
Пластун О.Л., Домбровський В.С. та ін.]. – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009.
– 295 с.
УДК 342.951
Мазур А.В., к.ю.н., доц.,
доцент кафедри адміністративного та митного права
Університету митної справи та фінансів
ГАЛУЗЕВА БЕЗПЕКА: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ДОСЛІДЖЕННЯ
Відомий філософ Ф.Ніцше, коли не радив шукати знання в назвах,
очевидно, акцентував увагу на важливості пізнання смислів, а не знаків чи
символів, якими позначено те чи інше явище. Або ж вкладав інший зміст у ці
слова. Якщо ні, то, на мій погляд, це більш, ніж спірний підхід. Наука як така
вимагає бездоганної точності у формулюваннях, суворого дотримання
правил формальної логіки виведення понять. У протилежному випадку –
загроза появи
плюралізму думок там,
де він
породжує
ситуацію
невизначеності, яка особливо неприпустимою є в царині законотворення й
небезпечною у сфері безпеки економіки держави.
За відправне, тобто базове поняття, що дозволяє визначити термін
«безпека», яким позначаємо той чи інший структурний елемент безпеки
національної (визначник «нація»), цілком може, на наш погляд, правити
«система». Цілком слушно поширеною є точка зору, згідно із якою
«…застосування системного підходу в процесі дослідження є необхідним
атрибутом науковості» [1, с. 13].
Системи мають важливі властивості практичного характеру. Так, усі
системи перебувають під постійним впливом зовнішніх і внутрішніх
сприятливих і несприятливих чинників. Під впливом сприятливих факторів
88
системи прагнуть розвиватися, під впливом несприятливих факторів системи
прагнуть зберегти свій стан (вижити), але можуть і деградувати.
Системний підхід у вивченні галузевих безпек, на наш погляд,
передбачає осмислення взаємозв‘язку явищ у системі координат «системабезпека».Таким чином, для «економічної безпеки» це «економічна система»,
для «фінансової безпеки» - «фінансова система», для «митної безпеки» «митна система». Запропонований підхід дозволяє, наприклад, не лише
аргументовано визначити поняття тієї чи іншої безпеки. Адекватне розуміння
складників
відповідної
системи
–
підсистем,
робить
можливим
формулювання ключових загроз, здатних дестабілізувати ці системи.
Розгляньмо дієвість пізнавальної методики на прикладі економічної,
фінансової, митної безпеки, що дозволить, на наш погляд, розмежувати
близькі на перший погляд терміни, уточнити окремі положення стратегії
національної
безпеки
якщо
не
тепер,
то
по
завершенні
дії
теперішнього«особливого періоду».
«Економічна система - економічна безпека».Точне трактування поняття
«економічна безпека» дає можливість «правильно ним оперувати, визначати
суб‘єкти й об‘єкти економічної безпеки, а отже, достовірно визначати загрози
їй та відповідні шляхи протидії» [2, с.8].Отже, погоджуючись із тим, що
економічна система представляє собою "сукупність усіх видів економічної
діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін,
розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої
діяльності відповідно до мети суспільства" [3, с.444], а "основними
елементами Е.с. (економічної системи - А.М.), її підсистемами є: 1)
продуктивні сили; 2) техніко-економічні відносини; 3) організаційноекономічні відносини; 4) виробничі відносини, або відносини економічної
власності; 5) господарський механізм" [3, с.444], можна вирізняти елементи
економічної безпеки. До таких маємо віднести, по-перше, стабільний
розвиток продуктивних сил, по-друге, досягнення належного ефекту від
суспільного розподілу праці, соціалізації, кооперування, концентрації
89
виробництва, по-третє, раціональний баланс між суб‘єктами організації
виробництва матеріальних благ і послуг, по-четверте, мінімізація ризиків у
процесі функціонування організаційних структур й застосування конкретних
форм і методів управління, правових норм, при допомозі яких реалізуються
економічні закони, триває процес відтворення.
«Фінансова
система
-
фінансова
безпека».Фінансову
системурозуміють як сукупність взаємопов'язаних між собою фінансових
інститутів та відповідних фондів грошових коштів,вона охоплює грошові
відносини між державою і господарчими суб'єктами, державою і населенням,
між підприємствами і організаціями та всередині них;основними елементами
даної системи є бюджетна система, позабюджетні цільові фонди, фінанси
підприємств; майнове та особисте страхування, державний і банківський
кредит (функціонування цих елементів забезпечується рухом грошових
коштів у безготівковій та готівковій формах) [4, с.278].
Маємо приклади, коли економічну й фінансову безпеку держави
невиправдано поєднують і характеризують як єдине явище [5]. Для цілей
даної роботи варто розглядати їх окремо, проте у нерозривному зв‘язку як
елементи, що перебувають у співвідношенні цілого й частини.
При тому, що фінансова безпека як дефініція розглядається під різними
кутами зору: з позицій ресурсно-функціонального підходу, з погляду
статистики, у контексті нормативно-правового регламентування [6], можна
погодитися із тим, що фінансова безпека держави – це достатній ступінь
захищеності фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошовокредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної,
митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, що характеризується
збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів,
спроможністю
держави
ефективно
формувати
та
раціонально
використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб,
шляхом виконання зобов'язань і забезпечення соціально-економічного
розвитку [7].
90
Варто зауважити, що фінансова безпека як явище й термін на його
позначення
нетотожна
зовнішньоторговельній
(зовнішньоекономічній
безпеці), які, якщо буквально тлумачити преамбулу Закону України «Про
зовнішньоекономічну діяльність», перебувають у співвідношенні цілого й
часткового.
«Митна система - митна безпека».У широкому доволі діапазоні
варіюються дефініції митної системи: від сукупності митних органів, на які
покладено завдання здійснення митної справи в державі [8, с. 632], з
подальшим поділом митної системи на адміністративно-управлінську,
нормативно-правову,
фінансово-фіскальну,
контрольно-організаційну,
захисну, інформаційно-статистичну, комунікаційну, матеріально-технічну,
соціальну, етико-культурологічну підсистеми [9, с.174], до більш загального
(аніж «митна справа» - А.М.) поняття, що включає в себе всі інституційні
елементи й механізми митної сфери, –останній висновок у одного з
дослідників дивним чином сполучається з уявленням митної системи як
елементу фінансової системи, до якої, на його думку, варто включати окрім
того податкову й бюджетну систему, а фінансова, своєю чергою, є елементом
економічної системи [10].Оптимальною, на наш погляд, є точка зору,
відповідно до якої митну безпеку визначають як стан захищеності митних
інтересів держави, а головну метуїї забезпечення – досягнення необхідного
рівня надійності митної системи» [11, с.26].
У контексті вищенаведеного слід завважити на відмінності митної
безпеки й безпеки митної служби, яка, своєю чергою, «має багато
відгалужень (напрямків):правову, фінансову, ресурсну, політичну, кадрову,
інформаційну, праці, соціальну, кримінальну, енергетичну безпеки тощо»
[12, с. 5].
Література.
91
1. Резник
Ю.М.
Введение
в
социальнуютеорию:
Социальнаясистемология / Ю.М.Резник; Ин-т человека. – М.: Наука, 2003. С.13 (525 с.
2. Мазур А., Толкачова А. Удосконалення митного контролю як засіб
забезпечення економічної безпеки // Вісник Академії митної служби України.
– 2005. - №4 (28). - С.8 (С.8-19
3. Мочерний С. Економічна система / у кн. Економічна енциклопедія:
у трьох томах. – Т.1 / Редкол.: С.В.Мочерний (відп.ред) та ін. – К.: Видав.
центр «Академія», 2000. - С.444 (864 с.
4. Дмитренко Е.С., Нагребельний В.П. Фінансова система // у кн.
Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.)
та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2004. – Т.6. – С. 278 (768 с.
5. Іващенко О. В., Гельман В. М. Фінансово-економічна безпека
держави
//
Збірник
наукових
праць
Таврійського
державного
агротехнологічного університету (економічні науки). - 2013. - № 2(1). - С.
121-131.
6. Горєлов Д. О., Лаврова Ю. В. Аналіз сутнісних характеристик
поняття «фінансова безпека підприємства» // Экономика транспортного
комплекса. - 2011. - № 18. - С.35-46.
7. Фінанси: курс для фінансистів: навч. посіб. / За ред. В.І.Оспіщева. –
К.: Знання, 2008.- 567 с.
8. Ківалов С.В. Митна система / у кн. Юридична енциклопедія: в 6 т. /
Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін.- К.: «Укр. енцикл.», 2001.
– Том 3. – С.632 (792 с.
9. Коломієць О.В. Митна система у механізмі сучасної держави //
Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2014. – Вип.3. –
Т.2. - С.174 (С.172-175.
10. Крисоватий А. І. Економічний зміст і складові митної системи
держави / А. І. Крисоватий, В. П. Мартинюк // Фінанси України. - 2009. - №
6. - С. 29-38. - http://library.if.ua/articles/article-23/
92
11. Митна політика та митна безпека України: монографія; за заг.
ред. П.В. Пашка, І.Г. Бережнюка. - Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2013.
– С.26 (338 с.
12. Кунєв Ю.Д. Безпека митної служби як складова безпеки держави
// Митна справа. – 2007. - №2. – С. 5 (С.3-8.
УДК 351.72:347.73(477)
Мельник Олена Петрівна
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри фінансового права
Навчально-наукового інституту права
Університету державної фіскальної служби України
м. Ірпінь, Україна
Іванюк Тетяна Миколаївна
студентка Ірпінського коледжу економіки та права
м. Ірпінь, Україна
ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ЯК СТРАТЕГІЧНА СКЛАДОВА
ЕКОНОМІЧНОІ БЕЗПЕКИ УКРАІНИ
Закон України «Про основи національної безпеки України» відповідно
до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні
засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і
гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і
внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності [1].
Фінансова безпека – складова економічної безпеки, яка характеризує
стан захищеності життєво важливих (ключових) інтересів держави, регіонів,
підприємницьких структур та громадян у фінансовій сфері від впливу
широкого кола негативних чинників (загроз) [2].
93
19 червня 2003р. прийнято Закон України «Про основи національної
безпеки України», де закріплено правові основи національної безпеки та
принципи її забезпечення, систематизовано загрози національним інтересам і
національній безпеці , зокрема, в економічній сфері [1].
Економічна безпека – це стан держави, за яким вона забезпечена
можливістю створення, розвитку умов для плідного життя її населення,
перспективного розвитку її економіки в майбутньому та в зростанні
добробуту її мешканців [3].
Систематизація загроз національній безпеці України в економічній
сфері: [3]
Згідно
Закону
України
«Про
основи
національної
безпеки
України» (ст.7):
- істотне скорочення валового внутрішнього продукту, зниження
інвестиційної
та
інноваційної
активності
і
науковотехнічного
та
технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих
напрямах інноваційного розвитку;
- послаблення системи державного регулювання і контролю у сфері
економіки;
- нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки,
в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність
ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних
ризиків;
Згідно Стратегії національної безпеки України (п.2.2) [2]:
- збереження структурних деформацій у національній економіці,
неефективність використання матеріальних ресурсів, зокрема енергетичних,
переважання галузей з невеликою часткою доданої вартості, що спричиняє
низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції;
- нестійкість економічного зростання та його надмірна залежність від
зовнішніх чинників;
94
- недосконалість податкової системи, низька ефективність податкового
адміністрування та контролю;
У складних фінансових умовах підвищується необхідність додаткових
заходів, спрямованих на подолання специфічних ризиків, характерних для
конкретної економічної ситуації. Наприклад, в Україні останнім часом
відбулося загострення системних проблем вітчизняного банківського
сектору, серед яких такі: дефіцит довго- і короткострокових фінансових
ресурсів, що обмежує виконання банками своїх зобов'язань та не дає їм змоги
забезпечити пропозицію довгострокових кредитів на рівні, адекватному
потребам
економіки;
розрив
у
фінансуванні
банківських
активів
зобов'язаннями у вигляді депозитів у банках; дисбаланс ліквідності падіння
співвідношення між довгостроковими депозитами та довгостроковими
кредитами;
низький
рівень
ризик
менеджменту,
передусім
щодо
кредитування корпоративного сектору; високі валютні ризики в умовах
значної курсової волатильності подорожчання долара загрожує банкам як
зростанням неповернень за валютними кредитами, так і труднощами щодо
погашення
своїх
боргових
зобовʼязань;
нестача
внутрішніх
джерел
капіталізації, що веде до посилення залежності банків від іноземних
інвесторів.
Сьогодні відбуваються зміни в міжнародній обстановці,що поклали
початок новим підходам у сфері політичних, економічних і військових
відносин країн світової спільноти. У цих умовах забезпечення національної
безпеки тісно пов'язане з вирішенням економічних і фінансових питань.
Разом з тим, оскільки загроза війни в сучасному світі остаточно не знята, з
особливою гостротою постає проблема забезпечення економічної безпеки
держави та практичних кроків у цьому напрямку.
В сучасних умовах економічного розвитку України в першу чергу слід
рухатися в напрямку вдосконалення системи фінансової безпеки, а саме:
- встановлення межі іноземної участі в капіталі вітчизняних
організацій;
95
- ввести галузеві обмеження (обмеження або за борона доступу
іноземних інвестицій у галузі, визнані особливо важливими для економічного
та соціально-культурного розвитку держави);
- розробка дієвих систем контролю залучення і використання коштів
іноземних запозичень. Система повинна забезпечувати вирішення наступних
завдань: Створення повноцінної національної валюти та підтримання її в
стабільному і конкурентоспроможному стані;
- насичення економіки та ринку грошовою масою в обсязі, необхідному
для їх повноцінного функціонування та розвитку;
Слід зазначити, що Україна має унікальні можливості, що здатні
забезпечити їй таке становище. У першу чергу це її величезні багатства,
більшість яких, за відсутності необхідної для цього правової бази та
інфраструктури, не залучені в процес економічних відносин і не створюють
до даної вартості, що суттєво знижує ефективність національної економіки.
Важливою умовою ефективного функціонування держави є її міцна
економічна безпека, в той час як фінансова безпека є його складовою та
відображає фінансовий стан. Необхідно переглянути урядовий курс і
провести реформи в структурній, промисловій, валютній політиці й у
використанні зовнішньоекономічних зв‘язків. По-перше: переглянути та
удосконалити діючу правову базу в галузі фінансово  нормативно
економічної безпеки. На її основі розробити концепцію фінансової безпеки
України, яка б враховувала специфіку кожного регіону, тим самим
посилюючи
економічну
безпеку
країни
в
цілому.
По - друге : своєчасно забезпечувати бездефіцитний Державний бюджет.
По - третє: переглянути податкову політику, у сфері посилення платіжного
контролю
всіх
суб‘єктів
господарської
діяльності;
По-четверте: організувати дієву комісію з контролю за використанням
бюджетних коштів.
Список використаних джерел
96
1.
Конституція України: Закон України від 28.06.1996р. №254/96 / /
Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30, стаття 141.
2.
Про
основи
національної
безпеки
України:
Закон України від 19.06.2003 № 964-IV [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15.
3.
Кравчук Н.Я., Колісник О.Я., Мелих О.Ю. Фінансова безпека:
Навчально- методичний посібник. – Тернопіль: Вектор, 2010. – 277 с .
УДК 347.73
Михальський Юрій Анатолійович,
Голова Всеукраїнської професійної спілки правників,
кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України
ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА І КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ГРОШОВОГО ОБІГУ
Будь-яка сфера чи напрям публічної фінансової діяльності вимагає
чіткої регламентації, охорони, захисту, контролю. Ці заходи в сукупності
дають можливість утримувати відповідні відносини у безпечному стані,
тобто такому, що не шкодить публічним фінансовим інтересам. Отже,
фінансова безпека прямо впливає на стан грошового обігу, адже при
неналежному її рівні грошовий обіг також зазнає певних втрат – зменшується
обсяг готівкових розрахунків, зменшується обсяг заощаджень громадян і їх
внески у банківські установи, як результат – зменшення обсягів депозитів.
Задля того, аби утримувати готівковий і безготівковий обіг у
безпечному стані для споживача фінансових послуг, для їх надавачів, з
метою забезпечення публічних фінансових інтересів, а також належного
рівня фінансової безпеки в державі, необхідно більше уваги приділяти
питанням контролю.
97
Отже, фінансовий контроль та його проведення у сфері грошового
обігу є неможливим без чітко визначених суб‘єктів контролю, які мають
відповідні повноваження на його проведення з одного боку, а також
визначеного кола підконтрольних суб‘єктів – з іншого.
Відповідно слід визнати, що суб‘єкти фінансового контролю, в тому
числі у сфері грошового обігу, мають поділятися на контролюючих та
підконтрольних. Проте, в цьому випадку закономірним є питання про склад
кожної із груп даних суб‘єктів.
Стосовно суб‘єктів фінансового контролю загалом у фінансовій сфері є
певна узгодженість та системність. Проте цього не можна сказати про
фінансовий контроль у сфері грошового обігу.
Особливість фінансового контролю у сфері грошового обігу полягає у
необхідності забезпечення його нібито на двох рівнях:
- у державі в цілому, що передбачає контроль за грошовою масою,
емісією грошових знаків, макроекономічними показниками тощо;
- контроль на рівні відносин між суб‘єктами господарювання щодо
яких застосовуються відповідні нормативно визначені правила грошового
обігу і розрахунків.
Перший рівень нібито має загальнодержавний характер і тому
передусім стосується НБУ, який у межах реалізації грошово-кредитної
політики здійснення контролю за її проведенням (ст. 8 і 9 Закону України
«Про Національний банк України» [1]). Бере участь згідно зі ст. 30 і 44
Закону України «Про Національний банк України» та нормами Декрету
Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю» [2] у контролі експорту та імпорту капіталу та
проведенні валютних операцій. А також здійснює банківський нагляд –
систему контролю та активних впорядкованих дій, спрямованих на
забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких він
здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених
98
нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та
захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.
Державні органи безпосередньо взаємодіють з НБУ у контрольній
діяльності у сфері грошового обігу. Серед яких: Державна служба
фінансового моніторингу (спрямовує свою діяльність на запобігання та
протидію легалізації доходів отриманих злочинним шляхом), Міністерство
фінансів України (реалізує політику у сфері державного фінансового
контролю), органи податкової та митної служба, які нині є складовою
Державної фіскальної служби України (контролюють сферу здійснення
розрахунків в іноземній валюті, правильність здійснення платежів, касових
операцій, переміщення валюти та валютних цінностей тощо). При цьому дані
органи діють як на загальнодержавному рівні, реалізуючи відповідну
політику у сфері грошового обігу, так і на рівні міжсуб‘єктних відносин
суб‘єктів господарювання, яких вони контролюють.
Аналогічний момент можна спостерігати і в діяльності НБУ, який,
виступаючи
загальним
контролером
сфери
грошового
обігу,
також
безпосередньо опускається на рівень окремих банків, що їх контролює.
Контроль
на
рівні
відносин
між
суб‘єктами
господарювання
здійснюється із залученням передусім банківських установ, що діють згідно
із Законом України «Про банки і банківську діяльність» [3], і які
контролюють проведення банківських операцій їх клієнтами беруть участь у
фінансовому моніторингу та контролюють касові операції. У даному випадку
НБУ, залишаючись центральною ланкою в системі грошового обігу, нібито
делегує їм відповідні повноваження, оскільки зважаючи на практично
необмежену кількість підконтрольних суб‘єктів, виключеною є можливість
здійснення ефективного фінансового контролю у сфері грошового обігу,
будь-яким державним органом.
Не слід залишати поза увагою і питання недержавного фінансового
контролю, органами якого у сфері грошового обігу є насамперед аудиторські
фірми, що діють відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність»
99
[4]. При цьому, не слід зараховувати до суб‘єктів фінансового контролю у
сфері грошового обігу непублічних суб‘єктів такого контролю у вигляді
фізичних та юридичних осіб, що не наділені офіційним правом такого
контролю, а здійснюють його виключно в межах своєї власної діяльності, без
відповідних правових приписів для цього. Такі суб‘єкти контролю, на наш
погляд, скоріше здійснюють діяльність із загального контролю своєї
діяльності (наявності та порядку використання грошових коштів, цінних
паперів,
банківських
металів
тощо)
і
виступають
загальними
підконтрольними, а не контролюючими суб‘єктами. При цьому, дані
повноваження існують у них просто у зв‘язку з загальним правом, а не
окремо визначені у законодавстві. Разом із цим, не слід виключати з кола
суб‘єктів фінансового контролю осіб, які мають таке право згідно з нормами
чи вимогами чинного законодавства. Зокрема, це керівники підприємств,
головні бухгалтери, ревізійні органи суб‘єктів господарювання тощо.
Варто також звернути увагу на зміну статусу контролюючого та
підконтрольного суб‘єкта в сфері грошового обігу. Зокрема, органи
фінансового контролю, насамперед банківські установи, можуть виступати
одночасно як контролюючими, так і підконтрольними органами. Першими
вони є щодо до своїх клієнтів, які здійснюють певні грошові операції, а
другими – до НБУ, який здійснює контроль за їх діяльністю. Подібний
порядок можна спостерігати і щодо аудиторської діяльності, коли аудитори
самі здійснюючи контроль, також є підконтрольними державним органам.
Таким чином, суб‘єктам фінансового контролю у сфері грошового
обігу властиві такі ознаки: 1) наявність спеціальної контрольної компетенції
у
сфері
грошового
2) можливість
обігу,
перебування
яка
у
визначена
статусі
як
чинним
законодавством;
контролюючого,
так
і
підконтрольного суб‘єкта в залежності від конкретних обставин у відносинах
грошового обігу; 3) наявність дворівневості контролю з відповідною
приналежністю органів контролю до кожного з рівнів; 4) особливий статус
НБУ, який одночасно може здійснювати фінансовий контроль на двох
100
рівнях; 5) комплексність здійснення фінансового контролю цілим рядом
органів, що пояснюється неможливістю охоплення будь-яким органам всіх
сфер грошового обігу; 6) поєднання контрольної діяльності державних та
недержавних органів, що в цілому забезпечують здійснення публічного
фінансового контролю.
1. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 238.
2. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.
3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.
4. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243.
Нікітіна Леся Олегівна
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри фінансового права
Університету ДФС України
Лакіс Аліна Вікторівна,
студентка групи ПБ 14-2
101
Навчально-наукового інституту права
Університету ДФС України
ОФШОРИ: ЧИ Є ЗАГРОЗА ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ ДЕРЖАВІ?
Фінансова безпека держави є складним та багатогранним явищем, що
включає в себе податкову, бюджетну, грошово-кредитну, боргову, валютну,
інноваційну та інші безпеки.
У зв‘язку з поширенням приватної власності та розбудовою приватного
сектора в економіці та налагодження міжнародних зв‘язків у сфері
підприємницької діяльності питання
внутрішньої фінансової безпеки
держави як окремого суб‘єкта та фінансова безпека держави на міжнародній
арені стоїть гостро в умовах сучасного стану.
Особливого поширення набули офшорні зони, через які проводиться
більшість прибутків від підприємницької діяльності, що яка завдає збитків
економіці, а отже і всій фінансовій безпеці держави, особливо податковій.
Питання регулювання та діяльності офшорів досліджували такі
науковці як Мудряк Т.О., Васильєва М.О., Бабонін В.Б., Баюра Д.,
Маловичко А.С., Кулинич І.Ю. та інші.
Баранова В.Г. визначає фінансову безпеку - як такий стан бюджетної,
грошово-кредитної, банківської, валютної системи та
фінансових ринків,
який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх
негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування
національної
економічної
системи
та
економічне
зростання [1, с. 115-116].
У своїй статті Білий К. аналізує термін «офшор» як запозичений з
англійської мови та в дослівному перекладі означає «поза берегом»
(offshore). Літературно його можна перекласти як «без контролю» або «без
оподаткування». Офшор або офшорна зона — це територія, на якій діють
102
істотні пільги у сфері реєстрації та ведення діяльності компанійнерезидентів.
У більшості випадків однією з умов реєстрації компанії в офшорі є
ведення її господарської діяльності за межами цього офшору. Офшорні зони,
як правило, створюються на територіях зі слаборозвиненою економікою, які
непривабливі для ведення бізнесу на загальних підставах, з метою залучення
туди великих капіталів і заробляння на фіксованих соборах від реєстрації
компаній.
Якщо для самої держави, що створює офшор, це вигідно з точки зору
залучення капіталу і наповнення бюджету, то для тих, хто реєструє там
компанії — з точки зору оптимізації оподаткування та ведення діяльності під
мінімальним контролем або взагалі без такого. З цієї причини в офшорних
зонах часто реєструються компанії, які проводять сумнівну діяльність.
Реєстрація компанії в офшорі дає привід засумніватися в її надійності і дуже
ретельно проаналізувати, перш ніж прийняти рішення про співпрацю з такою
компанією.
Найчастіше офшорні зони привертають до себе різного роду фінансові
компанії, що ведуть діяльність у сфері інвестування, біржових технологій, в
страховій і
навіть банківській
сфері. Так, наприклад, в офшорах
зареєстровані багато якщо не всі дилінгові центри, брокери бінарних
опціонів, трастові фонди, інтернет-біржі, інтернет-казино, інші компанії, що
заробляють на залученні грошей своїх клієнтів. Такі компанії реєструються в
офшорній зоні, а ведуть свою діяльність зовсім в інших країнах, зазвичай —
у багатьох країнах світу.
Найбільший інтерес представляють так звані острівні офшори —
території островів Карибського басейну, Тихого та Індійського океану.
Острівні офшорні зони привабливі наступними параметрами:
1)
на них повністю відсутнє оподаткування;
2)
за ведення діяльності стягується невелика фіксована плата;
103
3)
спрощене,
мінімальне
ведення
бухгалтерського
обліку
та
звітності;
4)
максимальна ступінь конфіденційності ведення діяльності;
5)
повна анонімність і нерозголошення відомостей про засновників
компанії [2].
У суспільства склалася думка, що офшори є засобом для відмивання та
легалізації
доходів,
уникненню
оподаткуванню,
і
повна
політика
конфіденційності забезпечує приховування справжньої діяльності особи, що
має значний вплив в державі.
Васильєва М.О. аналізуючи офшори виділяє такі негативні наслідки
перенесення і реєстрацію компаній в офшорах:
1) недобросовісна податкова конкуренція, яка може забирати прибутки
в компаній-офшорів;
2) потурання нестабільності у світовій економіці та фінансах, яке
пов‘язано з накопиченням в офшорних зонах великих обсягів капіталу;
3) сприяння відтоку капіталу з національної економіки й тінізація
бізнесу;
4)
отримання
певних
невиправданих
преференцій
окремими
компаніями, які використовують офшори, перед іншими учасниками
економічної діяльності, що не застосовують цієї стратегії;
5) значний вплив на соціальну ситуацію в країнах- донорах, пов‘язаних
із негативною оцінкою суспільством ухилення від сплати податків за
допомогою офшорів;
6) найбільші споживачі офшорних послуг – це великий бізнес:
нафтовий бізнес, ретейл, виробники різної спрямованості, фінансові
компанії. Виведення ними великих прибутків джерелом походження в
Україні на підрядні організації, які надають різноманітні маркетингові,
інформаційні чи консалтингові послуги, тим самим недоотримання до
бюджету великих сум податків[3, с.106].
104
В. Катасонов у своїй статті про офшори наводить такі статистичні дані,
що з 1970 по 2010 рік, за оцінками доповіді TJN, з економік, що
розвиваються (всього 139 країн) витікло до офшорів від 7,3 до 9,3 трлн дол.
(в середньому з розрахунку на рік виходить близько 200 млрд дол.). З
урахуванням процентів та інших видів доходів реальна величина цих
капіталів вже набагато перевищила 15 трлн дол. Якби ці гроші не були
виведені в офшори, бідні країни вже могли б розплатитися за своїми
зовнішніми боргами і серйозно прискорити свій розвиток. Простіше кажучи,
мешканці країн, що розвиваються (85% світового населення), могли б жити
зовсім інакше, якби гроші залишалися всередині їхніх економік. Але, як
наголошується в доповіді, виведені активи належать невеликій групі
заможних людей, в той час як борги уряду лежать на плечах усіх
громадян [4].
Отже, проаналізувавши плюси і мінуси існування офшорних зон та їх
вплив на національну економіку, то можна стверджувати, що завдяки
існуванню таких економічних зон створюється пряма загроза податковій
безпеці держави.
Саме реєстрація і проведення діяльності компаній в таких зонах
зменшує податкові надходження до бюджету держави, збільшує тіньовий
сектор в економіці, а також збільшується кількість випадків незаконної
легалізації та відмивання доходів. Хоча участь українських суб‘єктів
господарювання в офшорах є законною та регламентується відповідними
нормативно-правовими актами, проте вони є негативним явищем для
національної економіки і становить пряму загрозу фінансовій безпеці
держави і підвищує рівень злочинності в фінансовій сфері. Адже за
порушення норм фінансового законодавства суб‘єкти несуть майнову,
адміністративну та кримінальну відповідальність.
Також через анонімність діяльності в офшорах можливе фінансування
тероризму, а в умовах неоголошеної війни України з Російською Федерацією
105
відбувається фінансування бойовиків та підтримання їх влади, що була
встановлена незаконним шляхом.
На основі всього вищесказаного можна зробити висновки, що офшори
як явище в світовій економіці та в економіці України характеризується як
позитивними так і негативними рисами, тому неможливо дати однозначну
відповідь на питання чи є вони загрозою для фінансової безпеки країні чи ні.
Список використаної літератури:
1.
Фінанси: Навчальний посібник в 2-х частинах/ [ Баранова В.Г.,
Волохова І.С., Хомутенко В.П. та ін.] за заг. ред. Баранової В.Г. – Одеса:
Атлант, 2015. ч.2. – 309 с.
2.
Білий К. Что такое оффшор? Оффшорная зона. [Електроний
ресурс] – Режим доступу: http://fingeniy.com/chto-takoe-offshor-offshornayazona/#
3.
Васильєва
М.О.,
аспірант
кафедри
фінансового
права
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Офшори
як
метод
оптимізації
оподаткування
Ужгородського
національного
[Електроний
ресурс]
–
в
україні.-
університету,
Режим
Науковий
2015.
доступу:
-
вісник
с.105-107.
http://visnyk-
juris.uzhnu.uz.ua/file/No.35/part_2/27.pdf
4.
Катасонов В.
[Електроний
«Чорні діри» світової фінансової системи.
ресурс]
–
Режим
доступу:
http://ufin.com.ua/analit_mat/gkr/204.htm
УДК 336.225.3 (477)
Оніщик Юрій Віталійович,
доктор юридичних наук, доцент,
адвокат, професор кафедри фінансового права,
106
Університет державної фіскальної служби України
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ
ОПОДАТКУВАННЯ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Правові засади здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено
Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [1], а порядок
оподаткування доходів для фізичних осіб, які провадять незалежну
професійну діяльність як адвокати, – Податковим кодексом [2].
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та
адвокатську діяльність» адвокат – це фізична особа, яка здійснює
адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим
Законом. Згідно п. 2 ст. 1 цього ж Закону адвокатська діяльність – це
незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту,
представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
У абз. 2 пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України
зазначено, що незалежна професійна діяльність – це участь фізичної особи у
науковій, літературній, артистичній, художній, освітній, або викладацькій
діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних
керуючих
(розпорядників
майна,
керуючих
санацією,
ліквідаторів),
аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої
релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за
умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем
та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
визначено, що адвокат може здійснювати діяльність індивідуально або через
адвокатське бюро чи адвокатське об‘єднання. Слід відмітити, що вибір
організаційно-правової форми адвокатської діяльності випливає і на
процедуру та особливості оподаткування.
107
Так, згідно ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську
діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є
самозайнятою особою. Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового
кодексу України самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною
особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність
за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи
незалежної професійної діяльності. Оподаткування доходів, отриманих
фізичною особою, яка
провадить незалежну професійну діяльність,
регулюється ст. 178 Розділу ІV Податкового кодексу України. Відповідно до
п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України доходи громадян, отримані
протягом календарного року від провадження незалежної професійної
діяльності, оподатковуються за ставкою 18% бази оподаткування щодо
доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у
формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат
або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються)
платнику у зв‘язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими
договорами.
Водночас адвокат, зареєстрований як фізична особа – підприємець і є
платником єдиного податку, має право сплачувати виключно єдиний
податок, як і інші підприємці, залежно від групи до якої його відносить
Податковий кодекс України. У такому випадку зменшується податкове
навантаження на адвоката: замість 18% адвокат, будучи зареєстрованим
підприємцем та перебуваючи, наприклад, на третій групі оподаткування
єдиним податком, буде сплачувати 5%. Необхідно зауважити, що Державна
фіскальна служба України вважає, що фізична особа, яка здійснює незалежну
адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої
адвокатської діяльності та обрати спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності [3, 4]. Протилежну позицію висловив Вищий адміністративний
суд України, згідно якої адвокат, зареєстрований як фізична особа –
підприємець, має право сплачувати єдиний податок [5]. На наш погляд,
108
індивідуальна адвокатська діяльність має оподатковуватися за спрощеною
системою оподаткування (єдиний податок) без реєстрації адвоката в якості
фізичної особи – підприємця. Це буде вигідно як державі, так і адвокатам.
Оподаткування адвокатських бюро та об‘єднань може здійснюватись за
загальною системою або за спрощеною. Відповідно до ст. 136 Податкового
кодексу України при загальній системі оподаткування податком на прибуток
підприємств ставка становить 18% бази оподаткування. Згідно ст. 293
Податкового кодексу України під час застосування спрощеної системи
оподаткування ставка єдиного податку для платників третьої групи може
становити 3 або 5%. При цьому варто враховувати, що кінцеву винагороду
адвокату, який працює в адвокатському об‘єднанні, може бути сплачено або
шляхом нарахування заробітної плати, з якої утримуватиметься податок
на доходи фізичних осіб (18%), або шляхом виплати дивідендів засновникам
адвокатського об‘єднання (5%).
Узагальнюючи
особливості
оподаткування
адвокатських
бюро
та об‘єднань вважаємо, що поза увагою законодавця залишено такі суттєві
моменти: 1) Податковий кодекс України не встановлює обмежень щодо
можливості оподатковувати адвокатські бюро чи об‘єднання податком на
прибуток підприємств за спрощеною системою оподаткування; 2) гонорар
адвоката, який працює в межах адвокатського об‘єднання або бюро, зазнає
подвійного оподаткування – спочатку податком на прибуток підприємств,
а потім податком на доходи фізичних осіб. У зв‘язку з цим потребує
законодавчого вирішення проблема оподаткування адвокатських бюро та
об‘єднань. Це стосується як статусу даних юридичних осіб, так і адвокатів,
які є їх членами.
Підсумовуючи викладене, вважаємо, що законодавець остаточно не
визначився з правовим статусом адвоката як платника податків. На даний час
податкове законодавство не враховує особливості адвокатської діяльності.
Тому сьогодні постає нагальне питання щодо створення чітких, прозорих та
справедливих умов оподаткування адвокатської діяльності.
109
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня
2012 року № 5076-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 27. –
Ст. 282.
2. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року // Відомості
Верховної Ради України. – 2011. – № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст. 112.
3. Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо
деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну
професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів): наказ Державної
податкової служби України від 24 грудня 2012 року № 1185 / [Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-
zakonodavstvo/nakazi/62191.html.
4. Щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та
звітності та справляння єдиного податку: лист Головного управління ДФС у
м. Києві від 16 березня 2016 року № 2055/М/26-15-13-02-14 / [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://cct.com.ua/2016/16.03.2016_2055.htm.
5. Постанова Вищого адміністративного суду України від 21 січня
2016 року у справі № 808/7758/13-а / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55660917.
110
Обривкіна Оксана Миколаївна, к. пед. н. доцент,
доцент к- ри цивільного права та процесу
Навчально – наукового інституту права
Університету державної
фіскальної служби України
Рачунь Діна Вікторівна
студентка групи ПМЦЗ -16-1 Навчально – наукового
інституту права
Університету державної
фіскальної служби України
ПРОБЛЕМИ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ
ПРАВОЧИНІВ ТА РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО
Становлення ринкової економіки, приватизація підприємств, земельних
ділянок, квартир та інших об`єктів комунального та національного майна,
сприяють значному розвитку ринку нерухомості. Внаслідок цього, питання
про державну реєстрацію прав на нерухоме майно постало перед нами дуже
гостро. Сам процес формування нормативно – правового регулювання даної
теми в Україні проходить досить складно та з певними суперечностями. На
сучасному етапі розвитку країни йде недооцінка значної державної реєстрації
прав на нерухоме майно, як однієї з гарантії захисту майнових прав
громадянина та юридичної особи.
Метою даної роботи є виявлення прогалин у законодавстві України та
проблеми правового інституту державної реєстрації прав на нерухоме майно,
пропозиції усунення зазначених проблем та вдосконалення в цій сфері
державного життя.
Під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно
розуміється юридичний факт визнання і підтвердження державою фактів
виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження
111
таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру
речових прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно та їх обтяження,
які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
[1]
Світовий досвід показує, що для захисту прав на нерухомість всіх
суб`єктів цивільних правовідносин, потрібно створити і розвинути ефективну
реєстраційну систему. Ця система являє собою найважливіший елемент у
правовому режимі нерухомості. Вона повинна гарантувати надійність і
гласність цивільного обороту нерухомості та бути доступною для її
власників.
У світовій практиці сьогодення існує дві системи державної реєстрації
прав на нерухоме майно: актова та титульна. Актова система полягає у
системі реєстрації актів про угоди з нерухомості, а титульна – це система
реєстрації прав на нерухоме майно. Більшість країн керується титульною
системою, адже вона базується на принципі: « без реєстрації немає права ».
Можна виділити метод, який застосовується розвинутими країнами, в
якій державна реєстрація прав на нерухоме майно існує як стабільна, цілісна
система. В Європі цей метод називається « середньоєвропейський тип »
обліку нерухомості, який застосовується в Німеччині, Угорщині, Польщі
тощо, тобто, в тих країнах де ринкові відносини схожі на правовідносини
України. Для « середньоєвропейського типу» характерний, перш за все, «
принцип головної книги», тобто важливі для речового права записи, зібрані у
короткій формі в головній книзі. Але, слід мати на увазі, що така
середньоєвропейська система може функціонувати лише в тісному зв`язку
всіх суб`єктів цивільного права. [2]
Розвиток саме в українському законодавстві цього правового інституту
почався з 1 липня 2004 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон «
Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень ». На даний
момент цей Закон є чинний і регулює такі питання, що виникають у сфері
державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і
112
спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Безпосередньо порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013
№ 868 « Про затвердження Порядку державної реєстрації речових прав на
нерухоме майно та їх обмежень ».
Реєстрація прав на різноманітні об`єкти нерухомого майна в України
здійснюється різними органами і в різних базах даних. Наприклад,
реєстрацію прав на земельні ділянки здійснюють органи з питань земельних
ресурсів, реєстрацію заборон та арештів на відчуження об`єктів нерухомого
майна, іпотеку нерухомого майна здійснюють нотаріуси тощо. З цього можна
зробити висновки, що в Україні не складена єдина система реєстрації прав на
нерухоме майно. [3]
Діюча
сьогодні
система
державної
реєстрації
повинна
бути
зорієнтована не тільки на добросовісних учасників ринку, але й на боротьбу
зі злочинними проявами у цій сфері. Це має знайти відображення як в
нормах, що встановлюють порядок реєстрації, так і в організації між
органами реєстрації та правоохоронними органами.
Отже, дослідження чинного українського законодавства, відносин між
контролюючими
органами
та платниками податків а також
аналіз
зарубіжного досвіду дає нам змогу дійти висновку, що система державної
реєстрації прав на нерухоме майно потребує певні зміни, реформації та
удосконалення. Зокрема: створити єдиний державний орган, який охоплює
всю компетенцію нинішніх органів державної реєстрації; удосконалити
процес державної реєстрації цивільних правочинів та прав на нерухоме
майно; використати зарубіжний досвід, який можна використати як зразок
для покращення української системи реєстрації прав.
Список використаних джерел
113
1. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень:
Закон України від 01.07.2004 р. № 1952 – IV ( із змінами та доповненнями) //
Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2016, №44, ст. 747.
2. Перспективи вдосконалення законодавства України та європейська
практика в питаннях: Матеріали семінару. – К., 1999. – 22 – 24 лютого.
3. Проблеми реєстрації прав на нерухоме майно в Україні // Науково –
практичний журнал Української нотаріальної палати « Нотаріат для вас ». –
2007 р., липень – серпень. - № 7 - 8
УДК 336.227.1
Селезень Павло Олександрович,
к.ю.н., с.н.с.,провідн.н.с. відділу дослідження
міжнародного досвіду оподаткування
НДІ фіскальної політики
Університету ДФС України
КОНЦЕПЦІЯ БЕНЕФІЦІАРНОГО ВЛАСНИКА ДОХОДУ В
ПОДАТКОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ТА МОЖЛИВІСТЬ ДОСТУПУ
ДО ДОГОВІРНИХ ПЕРЕВАГ ДЛЯ ОСІБ, ЯКІ НЕ Є
БЕЗПОСЕРЕДНІМИ ОТРИМУВАЧАМИ ДОХОДУ
Незважаючи на закріплення концепції бенефіціарного власника доходу
в договорах про уникнення подвійного оподаткування, до прийняття
Податкового кодексу України (далі – ПК України) активно концепція
бенефіціарного власника не використовувалась, незважаючи на окремі
спроби контролюючих органів апелювати до відповідних договірних норм,
що підтверджується листами ДПА України від 17.01.2005 р. № 826/7/15-1317,
від 27.12.2005 р. № 13093/6/12-0116 та від29.10.2009 р. № 23790/7/15-0517.
114
Закріплення концепції ―бенефіціарного (фактичного) отримувача
(власника) доходу‖ (далі – бенефіціарний власник) в ст. 103 ПКУ у поєднанні
з формуванням наступної правозастосовної практики зумовлює необхідність
узагальнення та систематизації вітчизняного досвіду застосування концепції
бенефіціарного власника.
Згідно п. 103.2 ст. 103 ПК України: ―Особа (податковий агент) має
право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену
ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України
на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним
(фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою
укладено міжнародний договір України‖. Як зазначає В. Міщенко, подібне
формулювання
застосування
передбачає
договірних
виокремлення
переваг
при
двох
виплаті
ключових
доходу
умов
для
нерезиденту:
1) нерезидент має бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником)
доходу і резидентом держави, з якою Україна має діючий договір про
уникнення подвійного оподаткування; 2) виплата доходу має здійснюватись
безпосередньо
на
користь
такого
нерезидента,
що
випливає
з
словосполучення ―такий нерезидент‖, яке є наступним після фрази ―на час
виплати доходу нерезиденту‖ [1].
На цій підставі згаданим дослідником звертається увага на те, що
подібне формулювання, по-перше, не узгоджується з сучасним підходом
Модельної податкової конвенції ОЕСР (далі – МПК ОЕСР) та коментарів до
неї, а по-друге, не узгоджується з тими договірними нормами, які прямо
вказують на можливість надання договірних переваг особі, яка є
бенефіціарним отримувачем доходу,
але не отримує таких
виплат
безпосередньо. В якості прикладу наводиться положення п. 2 ст. 11 договору
з Кіпром: ―… такі проценти можуть … оподатковуватись у Договірній
Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави,
але якщо особа – фактичний власник процентів є резидентом іншої
Договірної Держави‖ [2].
115
Разом з тим, відмічається, що далеко не всі договори про уникнення
подвійного оподаткування закріплюють таку можливість. Так, згідно ч. 2
ст. 12 Конвенції між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення
подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно
податків на доходи і майно від 24.10.1995 р. для застосування договірних
переваг бенефіціарний власник доходу у вигляді роялті має бути ще й його
безпосереднім отримувачем: ―такі роялті можуть … оподатковуватись у
Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї
Держави, але якщо одержувач фактично має право на роялті‖.
Погоджуючись в цілому з висновками автора про необхідність
формування узгодженої вітчизняної практики надання договірних переваг у
контексті
застосування
норм
інституту
бенефіціарного
отримувача,
відмітимо, що все ж його аргументація потребує уточнення. Так, дослідник
вказує, що не відповідає МПК ОЕСР та коментарям до неї практика відмови
у доступі до договірних переваг у ситуації, коли бенефіціарний отримувач
доходу є резидентом договірної держави іншої, аніж договірна держава
резидентства безпосереднього отримувача доходу, але у відносинах з якою
теж є діючий договір про уникнення подвійного оподаткування за участі
держави джерела доходу. Таке твердження абсолютно обґрунтоване
відповідно до положень сучасної редакції МПК ОЕСР та коментарів до неї,
прийнятій у 2014 р. (наприклад, п. 12.2 коментарю до п. 2 ст. 10 МПК ОЕСР
та аналогічні положення у випадку виплати процентів та роялті), алетаке
формулювання отримало своє закріплення лише після затвердження Радою
ОЕСР доповіді ―Зміни до Модельної податкової конвенції (1995 р.)‖, що мало
місце 21.09.1995 р.
До вересня 1995 р. використовувалась інша редакція відповідного
положення коментарю до МПК ОЕСР (п. 12 коментарю до п. 2 ст. 10 МПК
ОЕСР у редакції 1977 р.): ―Згідно параграфу 2 обмеження оподаткування в
державі джерела не є доступним, якщо посередник, такий як агент чи
номінальний власник, розміщений між бенефіціарним власником та особою,
116
яка здійснює виплату доходу, за виключенням тих випадків, коли
бенефіціарний власник є резидентом іншої договірної держави‖ [3, c. C(10)31]. Запропоноване тлумачення МПК ОЕСР залишає поза увагою питання
про те, чи є доступними договірні переваги у тій ситуації, якщо держави
резидентства безпосереднього отримувача доходу і його бенефіціарного
власника не співпадають, хоча договори про уникнення подвійного
оподаткування, укладені державою джерела, діють у відносинах з державами
резидентства обох осіб. Виходячи з цього, відмова у доступі до договірних
переваг у ситуації, якщо бенефіціарним власником доходу не є його
отримувач і якщо держави резидентства такого отримувача і бенефіціарного
власника доходу не співпадають, не може суперечити МПК ОЕСР і
коментарям до неї, якщо договір про уникнення подвійного оподаткування
був
укладений
до
21.09.1995 р.
Наприклад,
подібна
практика
не
суперечитиме МПК ОЕСР та коментарям до неї при їх використанні у
процесі тлумачення договорів про уникнення подвійного оподаткування, які
діють на території України в силу факту правонаступництва (Іспанія,
Малайзія, Японія).
З метою запобігання виникненню подібних проблем доцільним могло б
стати використання такої редакції п. 103.2 ст. 103 ПК України: ―Застосування
пониженої ставки податку або звільнення від оподаткування здійснюється
відповідно до правил міжнародного договору України з державою
резидентства бенефіціарного власника доходу (особи, яка має фактичне
право на дохід), якщо безпосередній отримувач доходу з джерелом
походження з України є резидентом тієї ж держави, що і у випадку такого
бенефіціарного власника доходу (особи, яка має фактичне право на дохід),
або іншої держави, з якою укладено міжнародний договір України з питань
оподаткування‖.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Мищенко В. Когдаполучательдохода – не бенефициар
Юрист&Закон.
2016.
№
15.
//
URL:
117
http://aequo.com.ua/content/news/files/201604_yuz_mischenko_1461857408_ru.p
df (дата звернення: 03.10.2016 р.)
2. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про
уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням
стосовно
податків
на
доходи
від
08.11.2012 р.
URL:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/196_016 (дата звернення: 03.10.2016 р.)
3. ModelTaxConventiononIncomeandonCapital 2010 (FullVersion). Paris:
OECD Publishing, 2012. 2000 p. URL: http://dx.doi.org/10.1787/978926417517en (дата звернення: 03.10.2016 р.)
УДК 351.72:347.73
Ольга Семчик
к.ю.н., с.н.с., старший науковий співробітник
відділу проблем державного управління
та адміністративного права
Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України
ПІЛЬГИ-СТИМУЛИ В КОНТЕКСТІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ
Постійна зміна змісту податкових відносин, що відбувається під
впливом різних чинників на кожному історичному етапі розвитку суспільства
і обумовлює необхідність постійного переосмислення сутності податковоправових явищ та розробки концептуальних підходів до вдосконалення
правового регулювання у сфері оподаткування. Не є виключенням і питання,
пов‘язані із створенням державою сприятливих умов для розвитку економіки
через застосування механізму податкових стимулів.
118
Такі стимули є розповсюдженими у багатьох державах світу і, як
правило, спрямовані на створення потенційно вигідних для інвесторів умов
оподаткування або ж пов‘язані із протекціоністськими заходами з боку
держави. Аргументи «за» і «проти» наявності таких стимулів є досить
обґрунтованими в обох випадках, а тому найбільшу зацікавленість викликає
пошук відповіді на запитання щодо співвідношення інтересів держави з
позиції забезпечення своєї фінансової безпеки та наявності таких стимулів.
Концепція забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері [1] у
якості внутрішніх загроз національній безпеці у фінансовій сфері визначає
декілька тісно пов‘язаних між собою явищ, які існують у податковій сфері, а
саме: нестабільність та недосконалість правового регулювання у фінансовій
сфері; нерівномірний розподіл податкового навантаження на суб‘єктів
господарювання, що зумовлює ухилення від сплати податків та відплив
капіталу за кордон; відплив капіталу за кордон внаслідок погіршення
інвестиційного клімату. У науковій літературі наголошується, що важливим
завданням для налагодження роботи фінансової безпеки держави є
реформування податкової безпеки держави [2, C.40], проте не надається
чіткий план дій, який би дозволив цю мету досягти. Визначено тільки
безспірне положення, що має бути забезпечена інвестиційна спрямованість
фіскальної політики держави, проте щодо шляхів її досягнення точаться
гострі дискусії не тільки серед державних діячів, але і серед науковців.
Фінансова безпека держави у більшості навчальних посібників
трактується як ступінь захищеності фінансових інтересів держави, стан
фінансової системи, яка базується на принципах збалансованості та стійкості
до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, ефективності формування та
використання публічних фондів коштів враховуючи наявні інтереси держави.
З наведеного визначення зрозуміло, що відсутність збалансованої та
ефективної системи формування публічних фондів коштів за рахунок
встановлення необґрунтованих пільг, а також ухилення від сплати податків
119
через неефективну систему пільг прямо призводять до виникнення загроз
фінансовій безпеці держави.
Водночас, без встановлення певної системи податкових пільг-стимулів
також важко досягти інвестиційної привабливості та рівних умов при
здійсненні
підприємницької
діяльності
у
разі
коли
інші
країни
використовують відповідні інструменти стимулювання розвитку економіки.
У такому випадку загрозу фінансовій безпеці держави буде становити
незахищеність фінансових інтересів держави з огляду на перенесення
суб‘єктами господарювання своєї діяльності (і відповідно сплата податків) у
більш сприятливі регіони зважаючи на наявність в них податкових пільгстимулів.
Тож головним питанням у цьому контексті є питання яким чином
створити
належне
збалансованої
правове
системи
підґрунтя
пільг-стимулів
для
задля
закріплення
ефективної
максимально
повного
забезпечення фінансових інтересів держави. Це є можливим тільки за умови
визначення чітких умов та мети надання відповідних пільг на законодавчому
рівні. На сьогодні ж проблема створення ефективного правового механізму
застосування таких пільг-стимулів має розглядатися у декількох аспектах:
по-перше, постійна мінливість законодавства не надає можливість досягти
такої мети встановлення певних стимулів як створення інвестиційно
привабливих умов діяльності на території України; по-друге, відсутній
чіткий
перелік
пріоритетних
напрямів
економічної
діяльності,
які
потребують встановлення саме пільг-стимулів, і законодавець визначаючи
певні галузі пріоритетними дуже часто змінює свою позицію не надаючи
можливості ефективно використати такі стимули; по-третє, одним із
найскладніших питань залишається питання контролю за діяльністю
суб‘єктів, які використовують такі пільги-стимули, адже і досі боротьба з
ухиленням від сплати податків залишається пріоритетним напрямком у
діяльності держави, в т.ч. з позицій забезпечення фінансової безпеки
держави.
120
Зважаючи на наведене, вбачаємо, що питання застосування пільгстимулів, в першу чергу, має вирішуватися з позиції відповідності тим
принципам, які закладено у основу дії податкового законодавства [3], а саме:
рівності усіх платників перед законом; невідворотності настання визначеної
законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства
стабільності податкового законодавства, що в даному разі має передбачати
неможливість внесення зміни до такого елементу податку як пільги протягом
терміну, на який вони встановлюються за виключенням ситуації, коли у
результаті перевірки ефективності їх використання буде доведено, що вони
не виправдовують мету їх встановлення чи використовуються незаконним
чином.
Тому задля забезпечення фінансових інтересів держави, і тим більше
фінансової безпеки держави мають бути створені як чіткі умови застосування
пільг-стимулів, так і чітко встановлена відповідальність за недобросовісне їх
використання.
Список використаних джерел:
1. Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у
фінансовій сфері: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня
2012 р. № 569-р // Офіційний вісник України. –2012. – № 62, стор. 156, ст.
2533;
2. Бригінець О. O. Особливості формування механізму правового
забезпечення фінансової безпеки України // [Електронний ресурс]: Режим
доступу –
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.evnulpurn_2016_837_7.pdf
– 2016. – С.36-41;
3.
Податковий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –
2011. – № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112.
121
УДК 342.98
Сімонова Ірина Петрівна
аспірант, Університет державної фіскальної служби України
ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН У
КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНАХ В СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ЯК
СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Забезпечення фінансової безпеки є одним із найважливіших завдань
розвитку України на сучасному етапі, вирішення якого, серед іншого,
потребує ґрунтовних досліджень інституційної складової. Посадові особи
контролюючих органів в сфері оподаткування виконують ряд важливих
функцій в частині реалізації державної податкової політики, що зумовлює
необхідність вивчення особливостей адміністративно-правового регулювання
державно-службових відносин у названих органах .
Проблематиці
сутності
і
змісту
адміністративно-правового
регулювання тих чи інших суспільних відносин були присвячені численні
праці, аналіз яких дозволяє констатувати відсутність єдності у наукових
підходах до поняття, цілей та механізму такої діяльності. Відсутні і
дослідження адміністративно-правового регулювання державно-службових
відносин у контролюючих органах в сфері оподаткування з урахуванням
останніх новел адміністративного законодавства, зміни вектору розвитку
названих органів у напрямі сервісної діяльності.
Теорія адміністративного права визначає особливості адміністративноправового регулювання виходячи із предметної області: відносини у сфері
державного
управління,
нормального
функціонування
громадянського
суспільства й держави, організації ефективного управління публічноправовими відносинами. Втім, у літературі робляться спроби виокремити ті
специфічні ознаки адміністративно-правового регулювання, які дозволяють
122
вести мову про її галузеву приналежність. До таких ознак відносять: 1)
регулювання розраховане переважно на такі суспільні відносини, які
виключають юридичну рівність їх учасників, що вцілому відображає одну з
основних
ознак
адміністративних
правовідносин
–
владність
та
односторонність [1, c. 59-60; 2, с. 443], що не виключає використання у разі
потреби дозвільних засобів, у результаті яких можуть виникати управлінські
відносини рівності) [3, c. 36-37];
повноваженнями
зобов‘язаний
2) суб‘єкт, наділений владними
діяти
згідно
з
приписами
чинного
законодавства [4, с. 9]; 3) передбачає наявність офіційної державної інстанції,
яка має право вирішувати в односторонньому порядку, відповідно до вимог
законів та адміністративно-правових норм, питання, що виникають у межах
управлінських відносин, які вони регулюють [3, c. 36-37]; 4) основною метою
адміністративно-правового регулювання є забезпечення прав, свобод і
публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, належного
функціонування громадянського суспільства та держави; 5) здійснюється
шляхом
поетапної
реалізації
основних
та
додаткових
елементів
адміністративно-правового регулювання [1 - 4].
Узагальнюючи
підходи
вчених
можемо
стверджувати,
що
адміністративно-правове регулювання державно-службових відносин у
контролюючих органах в сфері оподаткування являє собою цілеспрямований
вплив норм адміністративного права, закріплених у нормативних актах різної
юридичної сили, на визначену групу державно-службових відносин з метою
їх упорядкування, охорони і розвитку шляхом застосування переважно
імперативних засобів правового впливу уповноваженими державними
інституціями із залученням інститутів громадянського суспільства.
Особливості
адміністративно-правового
регулювання
державно-
службових відносин у контролюючих органах в сфері оподаткування можуть
бути виявлені шляхом аналізу таких його складових як: предмет, мета, та
завдання.
123
Предметом адміністративно-правового регулювання виступають не всі
державно-службові
відносини
у
контролюючих
органів
в
сфері
оподаткування, а лише ті, що виникають в сфері організації та
функціонування державної служби, в тому числі у зв‘язку із: встановленням
правового статусу державної посади, визначенням способу її заміщення,
правил вступу на державну службу, проходженням державної служби,
просуванням та переміщенням державних службовців по службі, оцінкою їх
діяльності, підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації,
заохоченням та відповідальністю, а також відносини, що виникають у зв‘язку
із припиненням державної служби.
Метою адміністративно-правового регулювання державно-службових
відносин у контролюючих органах в сфері оподаткування є забезпечення
ефективного функціонування державної служби у контролюючих органах в
сфері оподаткування та її стабільного прогресивного розвитку шляхом
створення надійного нормативного підґрунтя та вдосконалення практики
його реалізації. Мета адміністративно-правового регулювання державнослужбових відносин у контролюючих органах в сфері оподаткування
реалізується за допомогою завдань такої діяльності, до яких віднесено: 1)
закріплення державно-службових відносин у контролюючих органах в сфері
оподаткування, що відбувається за допомогою визначення службової
правосуб‘єктності
службовця;
2)
та
адміністративно-правового
упорядкування
статусу
державно-службових
державного
відносин
у
контролюючих органах в сфері оподаткування, шляхом визначення процедур
прийняття на державну службу, її проходження та припинення; 3) розвиток
державно-службових
відносин
у
контролюючих
органах
в
сфері
оподаткування відповідно до сервісної концепції публічного управління, що
відбувається за рахунок впровадження європейських стандартів державної
служби, в тому числі і антикорупційних програм; 4) охорона державнослужбових відносин у контролюючих органах в сфері оподаткування, що
забезпечується: по-перше, попередженням протиправних посягань на права,
124
свободи та законні інтереси державних службовців у контролюючих органах
в сфері оподаткування; по-друге, не
допущенням порушень (а у разі їх
вчинення – негайне припинення) державними службовцями контролюючих
органів вимог законодавства, прав, свобод та інтересів платників податків;
по-третє, притягненням винних осіб до адміністративної чи іншого типу
юридичної відповідальності.
Список використаної літератури
1.
Колпаков В.К. Адміністративне право України. [підручник] /
В.К. Колпаков–К.: Юрінком Інтер, 1999. –736 с.
2.
Административное право; под ред. Л.Л. Попова. — 2-е изд.,
перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2005. — 703 с.
3.
Колпаков В.К. Адміністративне право України : Підручник /
Колпаков В.К., Кузьменко О.В. — К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.
4.
Адміністративне право : навчальний посібник / О. І. Остапенко,
З. Р. Кісіль, М. В. Ковалів, Р.-В. В. Кісіль. – 2-ге вид. – К. : Алерта ; КНТ ;
ЦУЛ, 2009. – 536 с.
125
УДК 347.73 :351.713 (477)
Сластьоненко Оксана
Олександрівна,
к.ю.н., доцент, с.н.с.,
доцент кафедрифінансового права,
Йовик Вікторія Олександрівна,
студентка групи ПБ-13–2,
Університет Державної фіскальної
служби України, Ірпінь
ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТАН ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Запорукою розвитку держави, підвищення добробуту громадян,
нарощування економічної могутності, ефективний стан системи соціального
забезпечення, а також належний рівень обороноздатності залежить від рівня
національної безпеки. Поняття національної безпеки є комплексним і її
забезпечення вимагає всебічної, організованої діяльності з боку держави.У
Законі Україні «Про основи національної безпеки України» зазначено, що
національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і
громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток
суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і
потенційних загроз національним інтересам [1].
З прийняттям Конституції України було запроваджено поняття
«економічної безпеки», а також визначено, що забезпечення економічної
безпеки (поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України)
є найважливішою функцією держави і справою всього українського
народу[2].
Враховуючи, що рівень розвитку держави прямо пропорційно
залежить від її економічної могутності, яка розглядається через призму
126
фінансової безпеки, сьогодні важливо дослідити фактори впливу на стан
фінансової безпеки України.
Під фінансовою безпекою О.Д. Василик пропонує розглянути такий
динамічний стан фінансових відносин, за якого б створювались сприятливі
умови та необхідні ресурси для розширеного відтворення економічного росту
та підвищення життєвого рівня населення, удосконалення національної
фінансової системи для успішної протидії внутрішнім та зовнішнім факторам
дестабілізації фінансового стану в державі [3, с.364].З іншого боку,фахівець з
макроекономіки М.М. Єрмошенко, під поняттям фінансової безпеки розуміє
такий стан фінансово-кредитної сфери держави, який характеризується
збалансованістю та якістю системної сукупності фінансових інструментів,
технологій і послуг, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативним
чинників, здатність цієї сфери забезпечувати захист національних фінансових
інтересів – ефективне функціонування національної економічної системи і
соціальний розвиток [4, с.34].
Вважаємо, що сьогодні фінансова безпека включає: стан фінансів та
фінансових інститутів, готовність і здатність фінансових інститутів
створювати механізми захисту національних фінансів, формування та
напрацювання економічного потенціалу для збереження єдності фінансової
системи.
На стан захищеності фінансової безпеки негативно впливають як
зовнішні так і внутрішні чинники. До внутрішніх чинників належать такі, як
низький
рівень
соціальної
орієнтованості
економіки,
падіння
платоспроможності населення, дестабілізація фінансово-кредитної системи,
неадекватна
економічно-фінансова
політика,
зростання
економічної
злочинності, корупція, недостатній рівень законодавчого забезпечення
інституту фінансової безпеки, політичний стан в державі, недосконалість
бюджетної політики і нецільове використання бюджетних коштів, різкі зміни
рівня цін тощо. До зовнішніх належать: криза фінансової і грошовокредитної системи, нерозвиненість ринків капіталу та їх інфраструктури,
127
посилення залежності держави від іноземних кредитів у зв‘язку зі зростанням
зовнішнього
боргу,
нестабільність
економічного
стану,
порушення
національних пріоритетів держави.
Провівши дослідження вважаємо, що на сучасному етапі важливо
звернути увагу на Концепціюзабезпечення національної безпеки у фінансовій
сфері. Однією з основних умов ефективного функціонування держави є її
збалансована економічна безпека, яка включає в себе фінансову захищеність.
З
метою
забезпечення
дотримуватись
цілей
належного
рівня
передбачених
фінансової
Концепцією,
безпеки,
шляхом
варто
реалізації
зазначених механізмів.
Дана Концепція містить такі дані:
- мета, цілі, які необхідно досягнути;
- проблеми, які потребують розв‘язання;
- шляхи і способи розв‘язання проблем [5].
Сьогодні в Україні склалась така політична ситуація, яка призводить
до дисбалансу у всіх сферахдіяльності. У зв‘язку з цим проявляється
недосконалість бюджетної політики, що тягне за собою негативні наслідки.
Особливу увагу необхідно звернути на посилення залежності держави від
іноземних кредитів у зв‘язку зі зростанням зовнішнього боргу. Тому,
працюючи у напрямі посилення фінансової безпеки нам важливо правильно
визначити джерела небезпеки, щоб обрати правильні шляхи боротьби з ними.
Також, забезпечуючи фінансову безпеку держави важливо акцентувати увагу
на безпеці кожного громадянина, враховуючи взаємний двосторонній
характер суспільних відносин громадянина і держави.
Отже, фінансову безпеку держави можна визначити як здатність
держави здійснювати самостійну фінансово-економічну політику відповідно
до своїх національних інтересів. Варто відзначити, що фінансова безпека
залежить від здатності державних органів організовувати свою діяльність
таким
чином,
щоб
забезпечити
стійкість
економічного
розвитку,
нейтралізувати вплив світових фінансових криз, а також запобігти
128
великомасштабній втечі капіталу за кордон. З метою забезпечення своєї
фінансової безпеки держава повинна розробити стратегічні та тактичні
прийоми і підходи, визначити основні напрями діяльності. Це варто робити з
урахуванням факторів, які впливають на фінансову безпеку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Про основи національної безпеки України: Закон України від
19.06.2003 № 964-ІV // (зі змінами та доповненнями від 07.08.2015 р.) –
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15
2.
Конституція України: за станом на 10 січня 2010 р. / Верховна Рада
України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2010. — 22 с. — (Бібліотека
офіційних видань).
3.
Василик О.Д. Теорія фінансів / О.Д. Василик; навчальний посібник.
– Вища школа, 2000. –364 с.
4.
Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси,
реальні загрози, стратегія забезпечення / М.М. Єрмошенко. – К.: КНТЕУ,
2001.
– 33 c.
5.
Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у
фінансовій сфері: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2012
№
569-р
–
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/569-2012-%D1%80#n7
129
УДК 347.73:336.26
Стародуб Дмитро Миколайович
Аспірант кафедри фінансового права
Університету державної фіскальної служби України
ПРОБЛЕМА ДЕКЛАРУВАННЯ НЕЗАКОННИХ ДОХОДІВ
ФІЗИЧНИХ ОСІБ
В Україні тривалий час обговорюється можливість проведення
легалізації доходів які раніше не були оподатковані[1, с. 409][2, с. 235].
Особливо ця тема стає актуальною для застосування непрямих методів
оподаткування доходів фізичних осіб. Проте досить часто науковці говорять
про недопустимість проведення легалізації (або амністії доходів та капіталів)
через те, що держава у такий стає співучасником злочинних дій,які
передували отриманню доходу що легалізується. Та на справді положення
про оподаткування незаконних доходів у же є в Податковому кодексі
України.
Оподаткування доходів від незаконної діяльності, хабарів та скарбу
знайденого без дозволу в Україні має вигляд штрафних санкцій, а не
оподаткування,
адже
об‘єкт
оподаткування
податком
на
доходи
конфіскується як доказ вчинення злочину та передається постраждалій
стороні або державі. До особи яка вчинила злочин застосовується
відповідальність відповідно до Кримінального кодексу (штраф, обмеження
волі,
позбавлення
волі,
спеціальна
конфіскація
та
ін.).
Оскільки
оподаткування незаконно отриманого доходу здійснюється на підставі
судового рішення про притягнення особи до кримінальної відповідальності
то відповідно об‘єкта оподаткування в платника податку вже не має, а отже і
відсутній обов‘язок сплати податку. Крім того особі повинні бути залишені
достатні кошти для підтримки життєдіяльності себе і членів сім‘ї [3].Ми
погоджуємося з думкою В. О. Рядінської, що тут податок на доходи фізичних
осіб є неврегульованим. Проте думка вченої з приводу того що у випадку
130
позбавлення волі такий податковий обов‘язок не може бути виконаним через
не можливість подати декларацію [4, с. 217], а відповідно і сплатити податок,
на нашу думку є хибним.
Справді подання податкової декларації залежить від волі платника
податку, проте виконання обов‘язку зі сплати податку може відбутися і в
примусовому порядку, в тому числі через рішення суду у порядку
виконавчого провадження. Для подання декларації в у випадку перебування в
місцях позбавлення волі надається право на продовження строку подання
податкової декларації відповідно до ст. 102 ПКУ. Проблемним справді є те
що незаконний дохід у вигляді скарбу складно виявити (особливо якщо він
знайдений/отриманий/ добутий шляхом незаконних розкопок). На нашу
думку, тут потрібно ввести податок у розмірі 90% від вартості скарбу або
90% його матеріального вираження. При добровільному декларуванні такого
скарбу та сплаті суми податку особа звільнятиметься від кримінальної
відповідальності за розкопки такого скарбу навіть якщо уже відкрито
провадження у справі, проте не звільнятиметься від усунення можливих
екологічних наслідків такої незаконної діяльності. Звісно багато не
розділяють позицію законодавця щодо оподаткування незаконних доходів.
Так на думку М. П. Кучерявенка оподаткування незаконних доходів
перетворює державу в співучасника злочинних дій, які призводять до
отримання незаконних доходів [2, с. 235].
Законодавець
Азербайджану
вийшов
з
ситуації
оподаткування
незаконного доходу визначивши у ст. 66 ПК АР наступне: «якщо незаконний
дохід не конфіскується у відповідності до Законодавства Азербайджану то
незаконність його отримання не впливає на його оподаткування» [5]. Таке
положення усуває ситуацію коли за такими незаконними діями які стали
джерелом незаконного доходу минув строк позовної давності. Звісно це не
стосується доходів від торгівлі наркотиками, людьми та фінансуванні
тероризму.
131
Ще складніша ситуація з оподаткуванням іноземного доходу про який
податкові органи зможуть дізнатися лише в тому випадку якщо фізична
особа його задекларує, оскільки договори про уникнення подвійного
оподаткування України не дають можливості здійснювати автоматичний
обмін інформацією з податкових питань.
Отже в ПКУ існує норма про оподаткування незаконного доходу, яка
ставить особу у положення набагато гірше ніж до вчинення злочину
результатом, якого стало отримання незаконного доходу, що порушує
«Justalionis». А держава таким чином стає не тільки співучасником злочину, а
й вчиняє інший злочин застосовуючи покарання двічі. В той же час
проведення легалізації, для інвентаризації доходів та майна фізичних осіб
дозволить виключити таку норму з податкового законодавства України та
оподатковувати перевищення витрат над доходами які по суті ще не є
незаконним доходом.
Література
1.Рядінська, В. О. Перспективи запровадження амністії капіталів в Україні з
урахуванням
зарубіжного
досвіду/В.
О.
Рядінська//
Наукові
праці
Національного університету «Одеська юридична академія». Т. 14 / голов. ред.
С. В. Ківалов ; МОН України, НУ «ОЮА». – Одеса : Юрид. л-ра, 2014. – С.
402-410
2. Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: в 6 т./ Н. П. Кчерявенко. – Т.ІІІ:
Учение о налоге. – Х.: Легас, Право, 2005. – 600 с.
3. Загальна декларація прав людини і громадянинавід 10.12.1948 р.
[Електронний
ресурс]
–
Режим
доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?nreg=995_015
4. Рядінська В. О. Правове забезпечення становлення та розвитку системи
оподаткування доходів фізичних осіб в Україні: дис. на здобуття наукового
ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07/ 569 с.
132
5. Налоговый кодекс Азербайджанской Республики (утвержден Законом
АзербайджанскойРеспублики от 11 июля 2000 года № 905-IQ) (с
изменениями и дополнениями по состоянию на 24.06.2016 г.) [Електронний
ресурс] Режим доступу:http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=30414629#pos
=1040;-142
УДК 315.72 : 336.1
Субіна Т.В. к.ю.н., доцент кафедри фінансового права
Університету державної
фіскальної служби України
СТАБІЛЬНІСТЬ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ ЯК ЕЛЕМЕНТ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Забезпечення фінансової стабільності держави на сьогоднішній день є
одним із основних питань як для України так і для зарубіжних країнах.
Як свідчить досвід зарубіжних країн, важливим компонентом
забезпечення фінансової стабільності є актив на участь держави в
економічному житті країни, зокрема використання бюджетних коштів для
підтримки галузей економіки, окремих секторів, різноманітних інвестиційних
програм і проектів. Історично сталося так, що в будь-якому суспільстві
переважна
частка
бюджетних
коштів
направлялась,
насамперед,
на
виконання програм і заходів, які задовольняють потреби суспільства. У
демократичних країнах цей принцип є чи не головним пріоритетом
суспільного розвитку [1].
За
допомогою
бюджетних
коштів
здійснюється
розбудова
інфраструктурних об‘єктів (будівництво аеропортів, доріг, мостів, шкіл,
лікарень тощо), проводиться капітальний ремонт та осучаснення об‘єктів.
133
Відповідно з цим, суспільство отримує певну користь, а одержані
реальні доходи через бюджетну систему можна знову спрямовувати на
інвестиційні проекти та програми.
Практика використання бюджетних коштів в Україні має свої плюси і
мінуси. Негативним фактором є те, що має місце нераціональне та
неефективне використання бюджетних коштів. Цей так званий, на нашу
думку, компонент «неефективності витрат» є хронічним явищем бюджетної
та, в цілому, фінансової системи України протягом останніх десятиліть.
Підтвердженням
цього
висновку
є
результати
аудитів
проведених
Рахунковою палатою. Так, аудит ефективності використання коштів
державного бюджету, виділених Міністерству енергетики та вугільної
промисловості України на підтримку впровадження Енергетичної стратегії
України на період до 2030 року засвідчив, що Міненерговугілля не в повній
мірі контролювало використання бюджетних коштів одержувачами. У
результаті, попри своєчасне отримання коштів держпідприємствами, значна
частина придбаного на ці ресурси ще у 2011 році та на початок 2013 року
обладнання досі не встановлена і перебуває на складах. Зазначене призвело
до неефективного використання 181,6 млн грн. бюджетних асигнувань.
Крім того, ДП НЕК «Укренерго» не використало розподілені
Міненерговугіллям у 2011 – 2013 роках 100,2 млн грн., які в подальшому
були повернені до держбюджету, що свідчить про неефективне управління
ними [2].
Аналіз реалізації інфраструктурних проектів у сфері транспорту,
включених до затверджених Урядом переліків проектів засвідчив, що
більшість
проектів
виявилися
вузькогалузевими,
мали
регіональну
спрямованість і не були інфраструктурними проектами національного
масштабу. Припинено будівництво другої черги об‘їзного шляху через
Дніпропетровськ. Це призводить до руйнації вже збудованої частини
автодороги. Спрямовані на ці роботи з державного бюджету кошти
134
використано
неефективно.
Водночас,
існує
необхідність
припинити
будівництво третьої та четвертої черг обходу [3].
Проведений Рахунковою палатою аналіз ефективності використання
коштів Державного бюджету України центральними органами виконавчої
влади на наукову діяльність та підготовку наукових кадрів засвідчив, що
протягом трьох років (2012 – 2014) на галузеву науку та підготовку наукових
кадрів центральним органам виконавчої влади (ЦОВВ) передбачалися кошти
в сумі 2058,1 млн грн., у тому числі за загальним фондом – 1659,8 млн
гривень. Проте, результати проведених протягом 2013 – 2014 років
Рахунковою палатою 13 аудитів ефективності використання коштів
держбюджету засвідчили, що чинний механізм державного замовлення на
підготовку наукових кадрів є формальним, а реальні потреби галузей
економіки у наукових кадрах не визначаються. Відбір тематики прикладних
наукових досліджень ЦОВВ здійснювався формально. Система планування і
використання коштів держбюджету на науку фактично базується на
забезпеченні фонду оплати праці наявної чисельності науковців, а не на
об‘єктивній оцінці потреби в коштах для досягнення завдань інноваційного
розвитку. Обмеженість фінансування та застаріла матеріально-технічна база
наукових установ унеможливлюють доведення окремих наукових досліджень
(НДР) до результату реального щодо промислового впровадження. Як
наслідок, виконання 263 НДР призупинено, результати 153 НДР залишилися
не впровадженими [4].
За результатами аудиту ефективності використання коштів державного
бюджету, виділених на заходи щодо соціально-економічного розвитку
Харківської та Полтавської областей встановлено, що обласними держав–
ними адміністраціями, при формуванні переліків об'єктів, розпорошення
коштів на окремі об'єкти з низьким ступенем будівельної готовності,
недостатня урегульованість правового забезпечення використання коштів
державного бюджету призвели до не завершення робіт у Полтавській області
на 27 об‘єктах, які планувалося ввести в експлуатацію у 2012 році, у
135
Харківській області – на 37 таких об'єктах. Не освоєно бюджетних
асигнувань у Полтавській області на загальну суму 139 млн грн., у
Харківській області – на суму 7,7 млн грн., які повернуті до державного
бюджету. У Харківській та Полтавській областях при витрачанні коштів
допущені порушення законодавства, а саме: порядку здійснення державних
закупівель, порядку використання капітальних видатків на суму 58,4 млн грн.
та 26 млн грн., а також неефективне використання коштів державного
бюджету на суму 6,7 млн грн. та 7,2 млн грн. відповідно [5].
Проведене
дослідження
свідчить,
що
проблеми
ефективності
використання бюджетних коштів є системним явищем бюджетної системи,
яке негативно впливає не тільки на бюджет та фінансову систему, а й
підриває загальну економічну політику держави. Запобігання неефективним
бюджетним витратам, на сучасному етапі економічного розвитку, має бути
пріоритетним напрямком бюджетної політики України аби забезпечити
формування основ фінансової стійкості. Адже зменшення неефективних
витрат, сприяє зниженню бюджетних ризиків та підвищенню економічної
віддачі від реалізації в країні різноманітних бюджетних програм (проектів).
Література
1. Радіонов Ю.Д. Бюджетні кошти як інвестиційний ресурс України /
Ю.Д. Радіонов // Економіка України. – 2014. – №9. – С. 35 – 53.
2. Перспективи розвитку ПЕК. Рахункова палата України. – К. – 2014
[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://portal.rp.int/control/main/uk/publi
sh/article/ 16743799.
3. Реалізація інфраструктурних проектів у сфері транспорту потребує
вдосконалення. Рахункова палата України. К. – 2014 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://portal.rp.int/control/main/uk/publish/article/ 16743991.
4. Проблеми галузевої науки. Рахункова палата України. К. – 2015
[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://portal.rp.int/control/main/uk/publi
sh/article/ 16745480.
136
5. Звіт Рахункової палати за 2013 рік. Київ – 2014 р. 224с.
[Електронний ресурс Режим доступу: http:// portal.rp.int/doccatalog/document/1
6744990/Zvit_2013.pdf.
УДК 342.9:336
Трофімова Лариса Віталіївна
к.ю.н., с.н.с., доцент
доцент
Одеська юридична академія
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Публічна фінансова політика як пусковий механізм економічної
політики покликана забезпечувати державний суверенітет, фінансову
незалежність та економічну самостійність держави у глобалізаційному
вимірі, захищеність від зовнішніх і внутрішніх загроз розвитку фінансових
ринків, криз, а тому нормативно-ціннісний підхід праворозуміння обумовлює
напрям
нових
наукових
досліджень
з
подальшим
удосконаленням
правотворчості і правозастосування, зокрема з питань національної безпеки
та її складових (фінансової безпеки).
Тривалий час вітчизняні та зарубіжні вчені досліджують питання
публічної економічної незалежності, фінансової безпеки держави, проте (як
відомо) не усі країни успішно розвиваються (окремі відчувають ризик
дефолту), оскільки результати наукових досліджень не завжди знаходять
відображення (врахування) у практиці нормотворчості і правозастосування,
методико-процедурної частини вироблення і запровадження публічної
політики. Важливою складовою у стратегії дослідження в методології
юриспруденції є ціннісний (аксіологічний) підхід, коли загальна стратегія
дослідження розглядає право у контексті відповідності цінностям, що можуть
137
забезпечуватись правом та бути його основою з визначенням фундаментальні
методологічні засади його пізнання..
Розпорядженням КМУ від 15.08.12 № 569-р «Про схвалення Концепції
забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері» підкреслено: стан
національної безпеки у фінансовій сфері залежить від явищ і чинників як
внутрішньої, так і зовнішньої фінансово-кредитної політики держави,
політичної ситуації, що склалася у державі, досконалості законодавчого
забезпечення функціонування фінансової системи, а також міжнародних
зобов‘язань держави. До явищ і чинників, що можуть призвести до створення
внутрішніх загроз національній безпеці у фінансовій сфері, належать:
нестабільність та недосконалість правового регулювання у фінансовій сфері;
нерівномірний
розподіл
податкового
навантаження
на
суб‘єктів
господарювання, що зумовлює ухилення від сплати податків та відплив
капіталу за кордон; відплив капіталу за кордон внаслідок погіршення
інвестиційного
клімату;
низький
рівень
бюджетної
дисципліни
і
незбалансованість бюджетної системи; збільшення обсягу державного боргу;
тінізація економіки; недостатній рівень золотовалютних резервів; значний
рівень
доларизації
економіки;
істотні
коливання
обмінного
курсу
національної валюти, не обумовлені дією макроекономічних факторів;
слабкий розвиток фондового ринку, зокрема в частині застосування
механізмів обліку та переходу прав власності на цінні папери, а також
забезпечення захисту прав інвесторів на фондовому ринку; недостатній
рівень капіталізації фінансової системи.
Проведення виваженої фінансової політики впливає на стан фінансової
безпеки держави і муніципальних утворень. Наукові дослідження покликані
моделювати очікування, прогнозувати настання результату фінансової
стійкості на основі аналізу досвіду і сучасних викликів державтоворення,
практики правозастосування, проблем нормотворчості, оцінки ризиків
безпеки публічних фінансів та попередження проблем їх адміністрування,
вирішення питань досконалості тлумачення законодавства.
138
Методологія національної і фінансової безпеки була і залишається
колом наукових пошуків багатьох наукових шкіл, зокрема здобутки наукових
розвідок відображено у працях [1]: О.І.Барановського, В.Т.Білоуса, Ю.С
Євлахової, В.А Ліпкана, І.О.Лютого, І.І.Романюка, Н.Г Кузнецова та багатьох
інших вчених.
Наукову методологію розуміють (інтерпретують) як застосування
зумовленої діалектичним методом (як теорією пізнання) сукупності
теоретичних
принципів,
логічних
прийомів
і
конкретних
способів
дослідження предмета науки [2, с. 10; 3, с. 41]; як: 1) систему принципів і
способів організації й побудови теоретичної та практичної діяльності; 2)
вчення про принципи побудови, форми і способи науково-дослідної
діяльності [4, с. 163]; як здійснюваного на різних рівнях (філософський,
загальнонауковий, конкретних наук, методики та техніки) дослідження
загальних засад, шляхів закономірностей наукового пізнання, його принципів
і методів, спрямованих на розробку положень, що дозволяють обирати
засоби й будувати процедури ефективного розв‘язання проблем та завдань,
що виникають у процесі науково-дослідницької діяльності [5, с. 5]. Метою
методології є вивчення та застосування принципів, підходів, методів,
методик, способів (прийомів), за допомогою яких на теоретичному рівні
можливо здобути нові знання, а на емпіричному практично перетворити
дійсність[6, с. 25]. Методологія вивчає структуру наукового знання взагалі,
місце і роль у ньому різних форм пізнання та методи аналізу і побудови
різних систем наукового знання [7, c. 89].
Д.А. Керімов звертає увагу на те, що саме світогляд детермінує підхід і
напрямок діяльності кожного індивіда в розв'язуванні поставлених перед ним
завдань [8, с. 24], методологія не є підсумком теоретико-світоглядних
концепцій, принципів, методів і засобів пізнання, вироблених окремими
галузями науки [8, c. 46] і підкреслює: «будь-яке дослідження є науковим,
якщо воно є істинним, тобто якщо відображає реальність глибоко і повно,
точно і адекватно і на цій основі не лише пояснює сьогодення, а й передбачає
139
контури майбутнього. Істинність наукового дослідження є його іманентною
властивістю (хоча істинність не є тотожною науковості, оскільки охоплює не
лише наукові, а й інші людські знання), щоб досягти наукової істини,
потрібно оволодіти методологією її збагнення».
Для вивчення соціальних закономірностей функціонування, зміни і
взаємодії суспільства і права доцільно застосовувати методологічні засади
дослідження фінансової безпеки як особи так і соціуму із застосуванням
положень Конституції України, використовувати методи соціології права з
метою забезпечення здійснення якісної публічної фінансової політики у
реалізації завдання служіння людині як найвищій соціальній цінності,
враховуючи що фінансова безпека держави відображається на безпеці
життєдіяльності кожного члена суспільства.
Список використаних джерел:
1.
Барановський О.І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та
механізми забезпечення): монографія / О.І. Барановський. – К.: КНЕУ, 2004.
– 759 с.; Ліпкан В.А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері
національної безпеки України: монографія / В.А. Ліпкан. – К.: Текст, 2005. –
350 с.; І.І. Романюк Методика дослідження фінансової безпеки як категорія
фінансового права /форум права…; Евлахова Ю.С. Теория и методология
регулирования финансового рынка: монография. Рост.гос.экон.ун-т (РИНХ).
– Ростов-н/Д., 2012 – 160 с.; Кузнецов Н.Г., Алифанова Е.Н., Евлахова Ю.С.
Методология исследования системных рисков: развитие современных
подходов // Финансы и кредит. – 2011. – №39 (471).
2.
Петрова И. В. Конституционный Суд – орган конституционного
контроля в Российской Федерации: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 /
Петрова Ирина Владимировна. — М., 2004. — 194 c.
3.
Серьогіна С. Г. Форма правління: питання конституційно-правової
теорії та практики : монографія / С. Г. Серьогіна. — X. : Право, 2011. — 768
с.
140
4.
Краевский В. В. Общие основы педагогики : учебник / В. В. Краевский.
— М. : Академия, 2003. — 256 с.
5.
Кельман М. С. Методологiчна ситуацiя у сучасному правознавствi та
тенденцiї розвитку його методологiї / М. С. Кельман // Науковий вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Юриспруденція. — 2013. — Вип.
5. — С. 4-8.
6.
Проблеми сучасної конституціоналістики : навч. посібник / М. П.
Орзіх, М. В. Афанасьева, В. Р. Барський [та ін.] ; за ред. М. П. Орзіха. — К. :
Юрінком Інтер, 2011. — 272 с.
7.
Рузавин Г. И. Методология научного познания : учеб. пособ. для вузов
/ Г. И. Рузавин — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — 287 с.
8.
Керимов Д. А. Методология права. Предмет, функции, проблемы
философии права / Д. А. Керимов. — М. : Аванта+, 2001. — 559 с.
УДК 351.72:347.73(477)
Фоменко Юлія Олександрівна
старший викладач кафедри фінансового права
Університету державної фіскальної служби України
Кучеренко Ірина Андріївна
студентка групи П-31і
Ірпінського державного коледжу економіки та права
ІНВЕСТЕЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА
ПЕРСПЕКТИВИ
Як відомо, актуальними для України є проблеми щодо обсягів ресурсів
та структури інвестиційної діяльності. Саме завдяки їх успішному
вирішенню можна не тільки досягти економічного успіху, а й закласти
основу для формування позитивних довгострокових тенденцій розвитку
національної економіки.
141
Інвестиційна безпека - це стан рівня інвестицій, який дає можливість
оптимально
задовольняти поточні інвестиційні потреби національної
економіки за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання
й повернення коштів, які інвестуються[6, с.253].
Відповідно до ст. 1 Закону України від 18.09.91 р. № 1560-Х11 "Про
інвестиційну
діяльність"
інвестиціями
є
всі
види
майнових
та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та
інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або
досягається соціальний ефект[3].
Поняття "інвестиційна безпека" означає процес забезпечення такого
стану інвестиційної сфери, за якого економіка здатна зберігати й
підтримувати такий рівень інвестиційних ресурсів в умовах дії внутрішніх та
зовнішніх загроз, що є необхідним для забезпечення стійкого розвитку та
соціально-економічної стабільності країни.
Основними загрозами інвестиційній безпеці держави є:
- відсутність інвестиційної стратегії, високі інвестиційні ризики;
- політична нестабільність;
- недосконала законодавчо база;
- загострення платіжної та бюджетної кризи;
- відсутність кваліфікованої підготовки фахівців;
- відсутність дієвої системи страхування інвестицій [6, с.255].
Одним з найважливіших чинників поліпшення інвестиційної безпеки в
Україні є створення правового поля, яке відповідало б вимогам ринкової
економіки.
Інвестиційні
відносини
зазнають
нормативно-правового
регулювання за допомогою актів законодавства, правових документів
локального характеру - установчих, внутрішніх тощо.
Необхідно зауважити, що провідне місце серед правових джерел
посідає інвестиційне законодавство.
142
Інвестиційне законодавство - це сукупність прийнятих компетентними
органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють
інвестиційні відносини.
Рисами інвестиційного законодавства є :
-розгалуженість і велика кількість нормативних актів;
-складність відносин у сфері інвестування, динаміка цих відносин та їх
правового регулювання;
- недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку
держави та численні експерименти у сфері інвестування;
- наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості
нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих, регіональних,локальних;
- відсутність інвестиційного кодексу;
Для удосконалення державного управління інвестиційною діяльністю в
Україні визначено основні положення інвестиційної політики держави у
Постанові Кабінету Міністрів України від 01.06.1995р. №384, якою
затверджено "Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах
ринкової трансформації економіки"[4] та в Указі Президента України "Про
заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні від 18.07.1996
р.[5 ].
Особливості режиму іноземного інвестування на території України
встановлено Законом України ―Про режим іноземного інвестування‖ від
19.03.1996 р. № 93/96-ВР., зокрема,
врегульовують відносини щодо
державних гарантій захисту іноземних інвестицій, державної реєстрації та
контролю за здійсненням інвестицій, діяльності підприємств з іноземними
інвестиціями, розгляду спорів тощо[2].
Отже, для забезпечення сприятливих умов інвестиційної безпеки, як
складової фінансової, необхідно:
-усунути неоднозначність трактування норм нормативно-правових
актів;
-подолати прояви корупції;
143
-знизити податкове навантаження;
-забезпечити стабільність політичного середовища;
-активізувати діяльність із створення позитивного іміджу держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Про захист іноземних інвестицій на Україні: Закон України від 10 вересня
1991 р. зі змінами № 1540А-ХІІ [Електронний ресурс]– Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/569-1991-р
2. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня
1996 р. № 93/96 [Електронний ресурс]– Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.
ua/laws/show/569-1996-р
3. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. №
1560-ХIІ
[Електронний
ресурс]–
Режим
доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws
/show/569-1991-р
4. Про Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах
ринкової трансформації економіки:Постанова Кабінету Міністрів України від
01
червня
1995
р.
№384
[Електронний
ресурс]–
Режим
доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/569-1995-р
5.Про
заходи
щодо
реформування
інвестиційної
політики
в
Україні:указ Президента України від 18 липня 1996 р.№67/97 [Електронний
ресурс]– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/569-1996-р
6. Ткаленко С.І. Інвестиційна безпека в умовах глобалізації фінансових
потоків / С.І. Ткаленко // Збірник наукових праць Національного
університету державної податкової служби України. – 2010. – № 1. – С. 282–
291.
144
УДК 347.73
Хатнюк Наталiя Сергiївна
кандидат юридичних наук, дoцент
дoцент кафедри фiнансoвoгo права
юридичний факультет Державний вищий
навчальний заклад «Київський нацioнальний
екoнoмiчний унiверситет iм. В.Гетьмана»
OСOБЛИВOСТI ВПЛИВУ ПOДАТКOВИХ ПРАВOВIДНOСИН НА
ФIНАНСOВУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ В УМOВАХ ЄВРOIНТЕГРАЦIЇ
Фiнансoва безпека України забезпечує стан захищенoстi у фiнансoвiй
сферi ключoвих iнтересiв держави, теритoрiальних грoмад, пiдприємств та
грoмадян
вiд
характеристик
впливу
негативних
фiнансoвoї
безпеки
чинникiв.
держави
Вiдсутнiсть
таких
як
oснoвних
дoстатнiсть,
збалансoванiсть та лiквiднiсть фiнансoвих ресурсiв унемoжливлюють
нoрмальне iснування та рoзвитoк учасникiв екoнoмiчнoгo життя [1].
Пiд фiнансoвoю безпекoю держави такoж рoзумiють стан захищенoстi
бюджетнoї, пoдаткoвoї, банкiвськoї та грoшoвo-кредитнoї систем, який
гарантує здатнiсть держави ефективнo фoрмувати, зберiгати вiд надмiрнoгo
знецiнення i рацioнальнo викoристoвувати фiнансoвi ресурси країни для
забезпечення
сoцiальнo-екoнoмiчнoгo
рoзвитку
та
oбслугoвування
фiнансoвих зoбoв'язань [2, с. 17].
Фiнансoва безпека прoявляється не лише в захищенoстi нацioнальних
iнтересiв держави, але i в гoтoвнoстi та мoжливoстях фiнансoвo-правoвих
iнститутiв ствoрити механiзми реалiзацiї i захисту нацioнальних iнтересiв
рoзвитку екoнoмiки. Пiдтримання фiнансoвoї безпеки на належнoму рiвнi
пoлягає у ствoреннi таких умoв функцioнування фiнансoвoї системи держави,
кoли практичнo виключається мoжливiсть неефективнoгo викoристання
фiнансoвих ресурсiв та зрoстання масштабiв їх вiдпливу у тiньoвий сектoр.
145
При цьoму екoнoмiка має функцioнувати таким чинoм, щoб булo мoжливим
акумулювати дoхoди бюджету в oбсягах, неoбхiдних для викoнання
державoю пoкладених на неї функцiй [3, с.41].
Oтже, визначаючи сутнiсть фiнансoвoї безпеки держави дoслiдники цiєї
прoблематики, рoблять нагoлoс на неoбхiднoстi збалансування фiнансoвoї
системи та дoсягнення дoвгoстрoкoвoї рiвнoваги мiж екoнoмiчними та
сoцiальними iнтересами суспiльства. Метoю забезпечення фiнансoвoї
безпеки держави є стабiльний, збалансoваний рoзвитoк фiнансoвoї, грoшoвoкредитнoї, валютнoї, банкiвськoї, бюджетнoї, пoдаткoвoї, рoзрахункoвoї,
iнвестицiйнoї та фoндoвoї систем, щo характеризується стiйкiстю дo
внутрiшнiх i зoвнiшнiх негативних впливiв, здатнiстю забезпечити ефективне
функцioнування екoнoмiки країни. Прoте, на сьoгoднiшнiй день не iснує
дoскoналoї єдинoї системи мiжнарoднoї абo єврoпейськoї фiнансoвoї безпеки.
Вихoдячи iз вищезазначенoгo пoдаткoвi правoвiднoсини є важливoю
складoвoю фiнансoвoї безпеки держави, яка характеризується належнo
врегульoваними
пoдаткoвими
вiднoсинами,
наявнiстю
пoбудoванoї
ефективнoї пoдаткoвoї системи, oптимальним рiвнем oпoдаткування, щo
забезпечує дoстатнє напoвнення за рахунoк пoдаткoвих надхoджень дoхiднoї
частини бюджету для викoнання державoю свoїх функцiй, а такoж забезпечує
рoзвитoк реальнoгo сектoру екoнoмiки та сoцiальний захист населення.
Рiзним аспектам екoнoмiчнoї та фiнансoвoї безпеки держави присвяченi
наукoвi працi таких вчених як В. Амiтана, O.Баранoвськoгo, В. Бурцева,
М.Єрмoшенка, В. Кoрoбoва, А. Сухoрукoва, тoщo. Питання впливу
oпoдаткування на фiнансoву безпеку держави дoслiдженi такими наукoвцями
як Г. Бех, O. Десятнюк, А.Дрига, I. Лунiна, А.Сoкoлoвська та iншi. Oднак,
прoблеми та oсoбливoстi впливу пoдаткoвих правoвiднoсин i сучаснoї
системи
oпoдаткування
на
фiнансoву
безпеку
України
пoтребують
пoдальших наукoвих напрацювань. Таким чинoм, дoцiльнo oкремo дoслiдити
oсoбливoстi впливу пoдаткoвих правoвiднoсин на фiнансoву безпеку держави
в умoвах єврoiнтеграцiї, oскiльки еластичнiсть бiльшoстi пoказникiв рiвня
146
фiнансoвoї безпеки буде пo-рiзнoму реагувати на змiни у сучаснiй сферi
oпoдаткування.
Реалiзацiя дoмoвленoстей Угoди прo Асoцiацiю мiж Українoю та
Єврoпейським Сoюзoм (далi - ЄС) прискoрила єврoiнтеграцiйнi прoцеси в
Українi, якi пoлягають в iмплементацiї нoрм закoнoдавства ЄС у вiтчизняне
закoнoдавствo та гармoнiзацiї вiтчизнянoгo пoдаткoвoгo закoнoдавства дo
вимoг та стандартiв ЄС. Таким чинoм, на нашу думку, в умoвах
єврoiнтеграцiї в Українi актуальним залишається невирiшене питання
дестимулюючoгo негативнoгo впливу пoдаткoвoї пoлiтики, який виступає
загрoзoю фiнансoвiй безпецi держави та здiйснюється шляхoм пoсилення
пoдаткoвoгo навантаження на суб'єктiв пiдприємницькoї активнoстi та
шляхoм незапланoваних втрат бюджету вiд недooтримання пoдаткoвих
надхoджень.
Вартo звернути увагу та пiдтримати пoзицiю O.М. Десятнюка, який
зазначає,
щo
саме
через
неефективнiсть
пoдаткoвoї
пoлiтики
та
функцioнування пoдаткoвoї системи в Українi практичнo ускладнюється
прoцес
реалiзацiї
прioритетiв
вiтчизнянoї
екoнoмiчнoї
пoлiтики
i
забезпечення фiнансoвoї безпеки держави. Значнoю мiрoю ця прoблема
пoв'язана з пoдаткoвими ризиками пiд впливoм яких виникають негативнi
для пoдаткoвoгo середoвища екoнoмiчнi наслiдки [4, с. 96].
Слушнoю є пoзицiя В.В. Iщенкo, щo саме пoдаткoва безпека держави є
oднiєю з найважливiших складoвих фiнансoвoї безпеки, без забезпечення
якoї
практичнo
немoжливo
вирiшити
прoблему
oптимiзацiї
рiвня
oпoдаткування. Oднак, на сьoгoднi в Українi не ствoренo нoрмативнoправoве пiдґрунтя для фoрмування системи пoдаткoвoї безпеки держави.
Oтже, актуальним залишається питання щoдo забезпечення держави
oптимальнo неoбхiдним oбсягoм пoдаткoвих надхoджень, вiдпoвiднo дo
вимoг екoнoмiчнoї пoлiтики. Важливoю є такoж рoзрoбка якiсних та
кiлькiсних пoказникiв ефективнoстi функцioнування пoдаткoвoї системи, якi
б характеризували пoдаткoву безпеку держави [5, с.35].
147
Свiтoва та вiтчизняна практика пoдаткoвих правoвiднoсин дoвoдить, щo
неoбхiдними захoдами пiдвищення фiнансoвoї безпеки держави у сферi
oпoдаткування є: - oптимiзацiя кiлькoстi та змiсту пoдаткiв i збoрiв; рацioнальне адмiнiстрування та дoступний oблiк пoдаткiв i збoрiв; спрoщення прoцедур пoдання пoдаткoвoї звiтнoстi; - скoрoчення кiлькoстi
пoдаткoвих пiльг; - чiтке визначення кoла пiльгoвих категoрiй учасникiв
пoдаткoвoгo прoцесу; - забезпечення дoтримання пoдаткoвoгo закoнoдавства.
На пiдставi прoведенoгo аналiзу дoслiджень сучасних вiтчизняних
пoдаткoвих правoвiднoсин в умoвах єврoiнтеграцiї, прoпoнуємo видiлити такi
oсoбливi негативнi впливи системи oпoдаткування на фiнансoву безпеку
держави:
1)
зменшення
пoдаткoвoгo
навантаження
не
спричиняє
вiдпoвiднoгo зменшення oбсягiв ухилення вiд oпoдаткування, щo негативнo
пoзначається на фoрмуваннi дoхoдiв бюджету за рахунoк oпoдаткування
дoхoдiв платникiв пoдаткiв, кiлькiсть ухилень вiд oпoдаткування зрoстає
разoм iз збiльшенням пoдаткoвoгo навантаження та ускладненням пoдаткoвoї
системи; 2) прихoвування та заниження oб'єктiв oпoдаткування негативнo
пoзначається на рiвнi фiнансoвoї безпеки держави через зменшення дoхoдiв
бюджету та збiльшення витрат на адмiнiстрування пoдаткiв; 3) наявнiсть
численних пoдаткoвих пiльг, застoсування яких призвoдить як дo пoзитивних
так i дo негативних результатiв, а такoж їх незакoнне викoристання негативнo
пoзначається на рiвнi фiнансoвoї безпеки держави, oскiльки зменшує дoхoди
бюджету та ствoрює пiдґрунтя для злoвживань; 4) низька пoдаткoва
дисциплiна платникiв пoдаткiв; 5) збiльшення суми пoдаткoвoгo бoргу
негативнo впливає на фoрмування дoхoдiв бюджету та збiльшує витрати на
адмiнiстрування пoдаткiв; 6) незакoнне вигoтoвлення та збут пiдакцизних
тoварiв завдає шкoди фoрмуванню дoхoдiв бюджету та збiльшує витрати на
бoрoтьбу з фактами незакoннoгo oбiгу пiдакцизних тoварiв; 7) ефективнiсть
пoдатку на дoдану вартiсть як oснoвнoгo бюджетoутвoрюючoгo пoдатку
рiзкo знизилася i залишається недoскoналoю система йoгo адмiнiстрування,
яка дoзвoляє накoпичувати значнi oбсяги пoдаткoвoгo бoргу.
148
Врахoвуючи дoсвiд та пoлoження пoдаткoвoгo закoнoдавства країн ЄС,
вартo
запрoпoнувати
такi
захoди
удoскoналення
ефективнoстi
функцioнування пoдаткoвoї системи з метoю забезпечення фiнансoвoї
безпеки України в умoвах єврoiнтеграцiї: 1) ефективнiсть пoдаткoвoї системи
забезпечити шляхoм диференцiацiї пoдаткiв та збoрiв на всiх рiвнях, ставoк
пoдаткiв, скoрoчення пiльгoвoгo oпoдаткування, гармoнiзацiї пoдаткiв на
спoживання з пoдатками на oсoбистi дoхoди i прибутки пiдприємств; 2)
удoскoналити адмiнiстрування пoдатку на дoдану вартiсть; 3) перемiстити
пoдатoк на дoхoди фiзичних oсiб iз категoрiї загальнoдержавних пoдаткiв дo
категoрiї мiсцевих пoдаткiв; 4) запрoвадити пoдатoк на прибутoк для рiзних
категoрiй платникiв пoдаткiв як фiзичних так i юридичних oсiб на рiзнi
oб'єкти oпoдаткування шляхoм oб'єднання пoдатку на дoхoди фiзичних oсiб
iз пoдаткoм на прибутoк пiдприємств, а такoж диференцiювати ставки
залежнo вiд рoзмiру oтриманoгo пiдприємствoм прибутку абo фiзичнoю
oсoбoю дoхoду, викoристoвуючи елементи як прoгресiї, так i регресiї.
Списoк лiтератури.
1. Прoект Кoнцепцiї фiнансoвoї безпеки України пiдгoтoвлений за
дoрученням Мiжвiдoмчoї кoмiсiї з питань фiнансoвoї безпеки при РНБOУ //
за ред. Баранoвський O.I., Блащук Ю.O., Пузяк М.I., Нoвoшинська Л.В.,
Резнiкoва O.O., Рoманченкo O.В., Стасюк Ф.Ф., Фещенкo В.В. - Кooрдинатoр
прoекту – ЗАТ ―Українське агентствo фiнансoвoгo рoзвитку‖. - К. - 2001. 120 с.
2. Сухoрукoв А.I., Ладюк O.Д. Фiнансoва безпека держави: навчальний
пoсiбник. — К.: Центр учбoвoї лiтератури, 2007. - 192 с.
3. Iщенкo В.В. Теoретичнi засади визначення впливу oпoдаткування на
фiнансoву безпеку держави / В.В.Iщенкo // Iнвестицiї: практика та дoсвiд. 2010. - №12. - С.40-43.
4. Десятнюк O.М. Мoнiтoринг пoдаткoвих ризикiв: теoрiя та практика:
[мoнoграфiя] / O.М. Десятнюк // Тернoпiль: ТНЕУ, 2009. — 312 с.
149
5. Iщенкo В.В. Пoдаткoва складoва фiнансoвoї безпеки держави /
В.В.Iщенкo // Вiсник екoнoмiки транспoрту i прoмислoвoстi. - 2012. - №37. С.35-40.
УДК 342.951
Хома Валерій Олександрович,
канд. юрид. наук, доцент
провідний науковий співробітник відділ досліджень організаційно-правового
забезпечення митної безпеки
Науково-дослідного центру митної справи Науково-дослідного інституту
фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України
ІНТЕРЕСИ ОСОБИ ТА БЕЗПЕКА - ОСНОВА ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ МИТНІЙ СПРАВИ
Забезпечення
економічного
зростання
є
нагальної
потребою
українського суспільства, так як можливість забезпечення переважної
більшості прав, інтересів та потреб осіб може здійснюватись лише за
наявності сильної економіки та відповідного матеріального забезпечення.
Поряд з тим стан економіки залежить від показників зовнішньоекономічної
діяльності, а остання безпосередньо знаходиться під регулятивно-правовим
та організаційним впливом фіскальної системи, який найбільше проявляється
у митній сфері. Також, загальновідомим фактом є те, що високий рівень
життя громадян існує у тих державах, де їм надано можливість самим
забезпечувати реалізацію свої інтересів та прав на достойний рівень життя,
працю, відпочинок, освіту, охорону здоров‘я тощо, зокрема через здійснення
прибуткової підприємницької діяльності. Істрія розвитку та сучасна практика
150
високо розвинутих країн доводить, що найкращі показники прибуткової
зайнятості населення демонструють такі економічні системи де основна
частка, внутрішнього валового продукту виробляється підприємствами, що
належать до малого та середнього бізнесу, на відміну від економічних
систем, де панують та збагачуються переважно монополісти.. Також і
дохідна частина державного бюджету у країнах з високим рівним (не
сировино орієнтованих) економіки формується за рахунок відрахувань з
діяльності середнього та малого бізнесу у якому зайнята основна частка
працездатного населення. Від 50 до 70 відсотків ВВП розвинених країн
виробляється саме в цьому секторі, а в країнах ЄС у ньому виробляють біля
2/3 доданої вартості та зайнято 80% населення [1]. В Україні ж частка у ВВП
таких підприємств не досягає й 10 відсотків. Забезпечення інтересів та
потреб
громадян
деклараційним
а
через
формування
практичним
сильної
пріоритетом
економіки
діяльності
стало
урядів
не
високо
розвинутих держав. Такий підхід закономірно проявився у заснування ЄС як
об‘єднані країн з метою забезпечення вільного пересування людей, капіталу,
товарів та послуг, спрощення торгівлі та як результат зміцнення економіки та
підвищення рівня життя та безпеки громадян держав-членів ЄС. Саме до
такої співпраці між державними структурами і бізнесом зобов‘язує Угода про
Асоціацію України з ЄС та імплементація європейського законодавства.
Перед українським суспільство, особливо державними органами
постали виклики кардинально переломити невтішні тенденції суспільного,
економічного та державного розвитку. Адже за оцінками авторитетних
міжнародних організацій, зокрема Всесвітнього економічного форуму,
(World Economic Forum) та інших організацій рейтинги України за індексом
легкості ведення бізнесу (Ease of doing business Index), індексом захисту
юридичних прав, індексом економічної свободи (Index of Economic Freedom),
індексом глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness
Index), індексом ефективності антимонопольної політики, індексом впливу
оподаткування
на
бажання
інвестувати,
індексом
марнотратства
у
151
бюджетних витратах, за індексами, що стосуються прямих іноземних
інвестицій[2], індексом рівня захищеності прав інтелектуальної власності
Special 301 Report [3] тощо не дивлячись на поодинокий незначний ріст,
тенденційно погіршуються.
Також, експерти Всесвітнього економічного форуму за період 20152016 р.р., так і за оцінками стосовно 2016-2017 років відмічають, що в
Україні негативними факторами для ведення бізнесу є корупція, політична
нестабільність, інфляція, неефективну державну бюрократія, ускладнений
доступ до фінансів, часта зміну урядів, високі податкові ставки, складність
податкового законодавства, регулювання валютного ринку, невідповідна
якість інфраструктури, обмежувальне регулювання ринку праці, недостатня
здатність до інновацій, злочинність та крадіжки, погана етика робочої сили,
низька якість охорони здоров‘я та недостатня освіченість працівників [2].
Офісу Торгового представництва США в Україні у щорічному звіті
щодо рівня захищеності прав інтелектуальної власності у світі Special 301
Report як і в 2015 р. так і в 2016 р. віднесли Україну до списку Priority Watch
List. Така оцінка тягне застосування економічних санкцій. І лише збройний
конфлікт на сході України та зацікавленість уряду США у допомозі Україні
продовжили мораторій на ці санкції. Спеціалісти Торгового представництва
США наголошують на важливості, того, щоб уряди діяли в рамках закону,
аби подати приклад дотримання прав інтелектуальної власності приватним
підприємствам, а також на те, що в Україні докази реального прогресу поки
не очевидні, і виконання планів залишається недостатнім. [3] У рейтингу
сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index (CPI), який щорічно
визначає авторитетна міжнародною організації в сфері запобігання корупції
Transparency International у 2016 р. Україна посіла ганебне 130 місце із 168
країн, за рік підвищивши свій рейтинг всього на один бал за рахунок
активізації діяльності антикорупційних громадських організацій [4].
На нашу думку ці показники вказують на суттєві прогалини у сфері
співпраці між суб‘єктами державного механізму з іншими членами
152
суспільства, особливо тими що зайняті у виробництві товарів, послуг та
торгівлі. Як результат забезпечення інтересів особи та рівень безпеки не
відповідає потребам суспільства загалом та інтересам окремих громадян
зокрема.
До співпраці між бізнесом і державою зобов‘язує Угода про Асоціацію
України з ЄС. Зокрема, безумовній імплементації підлягає до 80% положень
Митного Кодексу ЄС. Основними вимогами якого є безпека та спрощення
ведення міжнародної торгівлі. Зокрема. ст. 3 Митного Кодексу ЄС визначає
наступні чотири цілі діяльності та зобов‘язує митні органи вводити в дію
заходи, спрямовані на: а) захист фінансових інтересів Союзу та його державчленів; б) захист Союзу від недобросовісної і незаконної торгівлі,
підтримуючи законну бізнес-діяльність; в) забезпечення захисту та безпеки
Союзу і його жителів і захисту навколишнього середовища, якщо необхідно
при тісній співпраці з іншими органами; г) збереження необхідного балансу
між митним контролем та розвитком законної торгівлі [5]. У цих цілях
яскраво виражений паритет між бізнес-інтересами та інтересами безпеки, на
що прямо вказано в трьох із чотирьох пунктів. В той же час, заходи безпеки
спрямовані на захист економіки та бізнес-середовища, а не для задоволення
державного інтересу самого по собі. Також, базовий міжнародний документ
Рамкові стандарти безпеки і полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої
митної організації «наріжним каменем» визначив співпрацю держави і
підприємницького середовища Цей документ уже своїй назві акумулював і
визначив основну проблему та напрямки її вирішення, а також означив роль
митних органів у цій сфері, тобто забезпечення безпеки за конкретно
визначеними стандартами, які не зруйнують міжнародні торгівельні
відносини, а лише покращать їх, зроблять більш безпечними та вигідними.
Отож, розвиток суспільних відношень та міжнародні зобов‘язання
спонукають органи вітчизняні державні органи, зокрема ДФС України
запроваджувати заходи спрямовані на спрощення світової торгівлі, на тлі
забезпечення безпеки, забезпечення прав та інтересів громадян. Одним із
153
таких напрямків діяльності є покращення інфраструктури митниць та митних
постів, облаштування їх новітніми ефективними технічними засобами
митного контролю такими скануючи системи. системи інтелектуального
відоконтролю (СІВК) в автомобільних пунктах пропуску. Ці та інші системи
з одного боку призначені для підвищення рівня безпеки під час переміщення
товарів та транспортних засобів через митний кордон країни, прискорення
часу здійснення митних формальностей, зменшення суб‘єктивізму та
людського фактору у прийняті рішень, протидії корупції. А з іншого боку
застосування технічних засобів митного контролю, інші заходи у комплексі
можуть вплинути на задоволення потреб та інтересів суб‘єктів ЗЕД та
суттєво підвищити рівень безпеки на державному та митному кордоні
України. Отож, забезпечення інтересів особи та безпека має стати основою
державної політики у сфері державної митній справи.
Список використаних джерел
1. Горбовий А.Ю Проблеми ефективності малих та середніх підприємств
України, можливі першочергові шляхи вирішення проблеми / А. Ю.
Горбовий, Б. Д. Струк // Вісник Волинського інституту економіки та
менеджменту,
2011.
№
-
2.
URL:
http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Vviem/2011_2/13.pdf (дата звернення
20.11.2016)
2.
Індекс
глобальної
конкурентоспроможності
URL:
http://edclub.com.ua/tegy/indeks-globalnoyi-konkurentospromozhnosti(дата
звернення 20.11.2016)
3. Торгове представництво США відзначає недостатній захист прав
інтелектуальної
власності
в
Україні
URL:
http://www.unian.ua/society/1335826-torgove-predstavnitstvo-ssha-vidznachaenedostatniy-zahist-prav-intelektualnoji-vlasnosti-v-ukrajini.html (дата звернення
20.11.2016)
154
4.
Transparency
International
URL:
http://ti-ukraine.org/CPI-
2015/press_global_CPI-2015. (дата звернення 20.11.2016)
5. REGULATION (EU) No 952/2013 OF THE EUROPEAN PARLIAMENT
AND OF THE COUNCIL of 9 October 2013 laying down the Union Customs
Code
(recast)
URL:http://eur-lex.europa.eu/legal-
content/PL/TXT/?uri=CELEX:32013R0952 (дата звернення 20.11.2016)
УДК 336.1.338
Царенко Тетяна Борисівна
молодший науковий співробітник
Науково – дослідного інституту
фіскальної політики
Університету ДФС України
ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
Фінансова безпека – насамперед це захищеність фінансових інтересів
на
всіх
рівнях
фінансових
відносин.
Певний
рівень
незалежності,
стабільності і стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї
зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, які становлять загрозу
фінансовій безпеці. Здатність фінансової системи держави забезпечити
ефективне функціонування національної економічної системи та постійне
економічне зростання.
В
дaний
час
не
вcicклaдoвiзабезпечення
фiнaнcoвoї
безпеки
знаходяться в задовільномустані, тому фiнaнсoвaбезпека нaшoї деpжaви
знаходиться пiд загрозою. Не визначенимизалишаєтьсяподаткова пoлiтикa,
значною
є
частка
інвестиційнаактивність,
зовнішньогоборгу
що
казати,
тa
низькою
зaлишається
колибанківськасистемаУкраїни
155
функціонує в умовах ризику ліквідності. Усі ці фактори призводять до
розбалансованості державного бюджету та створюють загрозливу ситуацію
щодо фінансової безпеки України.
Питанням фінансової безпеки та його дослідженням займались
вітчизняні та зарубіжні науковці, такі як: В. М. Геєць, В. Т. Шлемко, І. Ф.
Бінько, О. І. Барановський, Мартинюк В. П., О. М. Марченко, М. М.
Єрмошенко та інші.
За визначенням О. І. Барановського фінансова безпека – це важлива
складова
частина
економічної
безпеки
держави,що
базується
на
незалежності, ефективності і конкурентоспроможності фінансово-кредитної
сфери України. Відображається через систему критеріїв і показників її стану,
що характеризують збалансованість фінансів, достатню ліквідність активів і
наявність
необхідних
грошових
і
золотовалютних
резервів,
ступінь
захищеності фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин, стан
фінансових потоків в економіці, що характеризується збалансованістю і
наявністю апробованих механізмів регулювання і саморегулювання [1,
с.760].
Фінансова безпека залежить від двох факторів: внутрішніх і зовнішніх
факторів. Щодо зовнішніх, це передусім, фінансова залежність від країнкредиторів, залежність національної фінансової системи від впливу
міжнародних
фінансово-кредитних
організацій
і
транснаціонального
капіталу, фінансова глобалізація, зростання рівня інтеграції та консолідації
фінансових ринків, зростання масштабів мобільності капіталу й підвищення
інтенсивності його обертання.
Внутрішніми факторами фінансової безпеки в Україні є правова база,
політична стабільність, стан банківського сектора, рівень ризиків ринкової
кон‘юнктури, рівень інфляції, стабільність національної валюти, масштаби
тіньової економіки та рівень корупції в державі [2; 3,с. 61-66,с. 30-36].
Звідси випливає - фінансова безпека – це надзвичайно складна
багаторівнева система, яка включає бюджетну, податкову, валютну, грошово156
кредитну, інвестиційну, боргову безпеку, фінансову безпеку банківського,
страхового та фондового ринків [4, с. 56-61].
Щоб визначити стан фінансової безпеки використовують науково
обґрунтовану систему індикаторів, які виміряються у % від ВВП країни і
мають порогові значення. Офіційні показники рівня фінансової безпеки
України – індикатори та порогові значення індикаторів, передбачено
Методикою розрахунку рівня економічної безпеки України, яка затверджена
Наказом Міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007 р. [2,с. 61-66].
Ефективне функціонування держави - міцна економічна безпека, в той
час як фінансова безпека є його складовою та відображає фінансовий стан
держави.
Фінансова
безпека
досягається
шляхом
проведення
виваженої
фінансової політики відповідно до прийнятих в установленому порядку
доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній,
соціальній, інформаційній і власне фінансових сферах. Концепція фінансової
безпеки може містити пріоритетні цілі і завдання досягнення безпеки, шляхи
та методи їх досягнення, які б адекватно відображали роль фінансів у
соціально-економічному розвитку держави. Без обґрунтованої концепції
фінансової безпеки неможливо сподіватись на реалізацію ефективного
соціально-економічного розвитку держави.
Список використаних джерел:
1. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та
механізми забезпечення) / О. І. Барановський. Київський національний
торговельно-економічний ун-т. К. : КНТЕУ, 2004. – 760 с.
2. Івашко О. Фінансова безпека України в умовах кризових явищ в економіці
/ О. Івашко // Економічний часопис Східноєвропейського національного
університету імені Лесі Українки. РОЗДІЛ V. Гроші, фінанси та кредит. – 2,
2015. – С. 61-66.
157
3. Смоквіна Г.А. Фінансова безпека як стратегічна складова економічної
безпеки України [Електронний ресурс] / Г.А. Смоквіна // Економіка: реалії
часу. Науковий журнал. – 2014. – № 3 (13). – С. 30-36. – [Електронний
ресурс] / Режим доступу: http://economics.opu.ua/files/archive/2014/n3.html.
4. Коваленко О. Ю. Аналіз та оцінка рівня фінансової безпеки України /
Коваленко О. Ю. / Економіка. Наукові праці. Том 133. Випуск 120, 2010. – С.
56-61.
УДК 347.73
Царікова Олена Василівна,
суддя, Дніпропетровський окружний
адміністративний суд, Україна
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ САНКЦІЙ
НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТОМ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Одним із основних викликів національним фінансовим інтересам є
нестабільність та недосконалість правового регулювання у фінансовій сфері.
Зокрема, недосконалість окремих правових положень щодо регулювання
діяльності банків шляхом застосування заходів впливу, а саме санкцій, за
порушення банківського законодавства.
Перелік заходів впливу Національного банку України (далі – НБУ),
закріплено у ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від
07.12.2000 № 2121-III [1] (далі – Закон № 2121-III) та у Розділі ІІ Положення
«Про
застосування
Національним банком України заходів впливу»,
затвердженого Постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 [2] (далі –
Положення № 346).
Метою дослідження є з‘ясування наслідків змін, що відбулись останнім
158
часом у нормативно-правовій базі щодо застосування НБУ заходів впливу,
визначених як санкції.
Рішення про обмеження, зупинення чи припинення здійснення
окремих видів банківських операцій приймає Правління НБУ або Комітет
з питань нагляду за умов, визначених п. 7.3 Глави 7 Розділу ІІ Положення
№ 346. Із затвердженням Положення № 346 втратило чинність Положення
«Про застосування Національним банком України заходів впливу за
порушення
банківського
законодавства»,
затверджене
Постановою
Правління НБУ від 28.08.2001 № 369 [3] (далі – Положення № 369), а
відповідні умови, за яких НБУ приймає рішення про застосування
зазначеного заходу впливу, було доповнено новими нормами, зокрема:
«недотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку в
частині відкриття та/або ведення клієнтських рахунків»; «здійснення
інвестиції без письмового дозволу Національного банку» (зазначену норму
вбачається доцільним доповнити роз‘ясненням щодо виду інвестицій, яких
вона стосується, зокрема, з урахуванням норм ст. 5 Закону № 2121-III та
ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006
№ 3480-IV та ін.); «недотримання банком вимог нормативно-правових актів
Національного банку щодо нагляду на консолідованій основі»; «застосування
іноземних санкцій»; «повторного порушення обсягу купівлі іноземної
валюти».
Заборона
надавати
бланкові
кредити
здійснюється
шляхом
прийняття Правлінням НБУ або Комітетом з питань нагляду відповідного
рішення за умов, визначених п.п. 8.1 Глави 8 Розділу ІІ Положення № 346.
Умови застосування зазначеного заходу впливу не містять положень щодо
порушення нормативів капіталу, які містились в Положенні № 369.
Натомість при настанні зазначених умов НБУ застосовується інший захід
впливу, а саме зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу (п.п. «а»
п. 4.2. Глави 4 Розділу ІІ Положення № 346).
Накладання штрафів здійснюється НБУ на банки, власників істотної
159
участі в банку, осіб, які набули або збільшили істотну участь у банку з
порушенням вимог чинного законодавства. Із затвердженням Положення
№ 346 до умов застосування зазначеного заходу впливу (Глави 9 Розділу ІІ
Положення № 346) було включено: «надання недостовірної інформації,
неподання інформації, оригіналів документів та/або їх копій, письмових
пояснень з питань діяльності банку, у тому числі щодо пов'язаних із банком
осіб та/або операцій банку з такими особами, на письмову вимогу» (абз. 4
п.п. 9.1); «…за неподання/несвоєчасне подання статистичної звітності або
подання
недостовірної
статистичної
звітності»
(абз. 5
п.п. 9.1);
«…незабезпечення виконання банком вимог законодавства України щодо
розкриття інформації про структуру власності» (абз. 6 п.п. 9.1).
Тимчасова заборона права голосу власнику істотної участі в банку
здійснюється НБУ за умов, закріплених у п.п. 10.1 Глави 10 Розділу ІІ
Положення № 346. Норму щодо підстави, на якій відбувається відновлення
власника істотної участі у праві голосу, було включено до Положення № 346
у новій редакції від 19.08.2016. Це дозволяє впорядкувати нормативну базу із
регулювання зазначеного питання з точки зору повноти забезпечення прав
суб‘єктів правових відносин.
Тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи
банку від посади здійснюється НБУ за наявності фактів, які свідчать про дії
або бездіяльність цієї посадової особи, що призвели до здійснення ризикової
діяльності або порушення вимог банківського законодавства.
Необхідно зауважити, що такий захід впливу як позбавлення
генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій згадується в ч. 2
ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного
регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93, а також у
п. 2.4 Глави 2 Положення «Про валютний контроль», затвердженого
Постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49. Порядок та умови, за яких
НБУ відкликає генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій,
закріплено у п.п. 4.8 Глави 4 Положення «Про порядок надання банкам і
160
філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних
операцій», затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.08.2011 № 281
(далі – Положення № 281), але зазначений захід впливу не згадується у
Положенні № 346, навіть із посиланням на норми Положення № 281.
Віднесення банку до категорії проблемного або до категорії
неплатоспроможного здійснюється за умов, визначених ст.ст. 75–76 Закону
№ 2121-III. Однак всупереч п.п. 12 ч. 1 ст. 73 Закону № 2121-III, який
визначає це як єдиний захід впливу, норми, що містяться в Розділах 12–13
Положення № 346, розділяють його на «віднесення банку (філії іноземного
банку) до категорії проблемних» та «віднесення банку до категорії
неплатоспроможних».
Відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку здійснюється
НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) згідно з
Законом № 2121-III, Законом України «Про систему гарантування вкладів
фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI [4], а також окремих нормативноправових актів Фонду.
Отже, запроваджені зміни в банківському законодавстві дозволяють
підвищити надійність здійснюваних банками операцій, дисциплінованість
банків, ефективність здійснення банківського нагляду та контролю, а також
якість менеджменту в банках, особливо за умов соціально-економічної
нестабільності, спричиненої військовими діями в країні, та тимчасового
відчуження її окремих територій.
Список використаних джерел:
1. Про банки і банківську діяльність : закон України від 07.12.2000 р.
№ 2121-III
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.
2. Про затвердження Положення про застосування Національним
банком України заходів впливу : постанова Правління Національного банку
України від 17.08.2012 № 346 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1590-12.
161
3. Про затвердження Положення про застосування Національним
банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства :
постанова Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369
(втрата чинності на підставі [2]) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0845-01.
4. Про систему гарантування вкладів фізичних осіб : закон України від
23.02.2012
№ 4452-VI
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4452-17.
А. Цимбалюк, к.е.н. професор
кафедри фінансового права Університет ДФС України
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА – СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
УКРАЇНИ
У статті розглянуто питання фінансування податкової системи в
контексті забезпечення економічної безпеки України, основні напрями
удосконалення податкової політики з позиції системного підходу, визначені
основні шляхи зміцнення податкової безпеки.
Безпека, згідно з тлумачним словником − це поняття, що відображає
стан захищеності від несприятливих небажаних шкідливих для нормального
функціонування тієї чи іншої системи, її прогресивного розвитку загроз та їх
можливих наслідків. Економічна безпека в найбільш загальному вигляді
може бути визначена як режим функціонування держави в особі
законодавчої, виконавчої і судової влад, при якому забезпечуються
невразливість і незалежність економічних інтересів держави щодо можливих
зовнішніх та внутрішніх загроз і впливів. Тобто економічна безпека являє
собою сукупність умові факторів, що забезпечують позитивну динаміку
національної економіки, її здатність задовольняти суспільні та індивідуальні
162
потреби, зводити до мінімуму загрози зовнішнього і внутрішнього характеру.
Стаття 17 Конституції України проголошує забезпечення економічної
безпеки поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності
найважливішою функцією держави, справою всього українського народу.
Згідно з теорією американського вченого Абдурахмана Маслоа, потреба
людей у безпеці посідає друге місце після простих фізіологічних потреб.
Задоволення потреб в економічній сфері є найбільш важливою умовою
функціонування будь-якого цивілізованого суспільства. Водночас, на думку
академіка О. Бандурки, саме в економічній сфері, містяться головні загрози
для національної безпеки України.
Одну з фундаментальних складових системи економічної безпеки
становить податкова, оскільки вона забезпечує фінансовими ресурсами
практично всі складові економічної безпеки: фінансову, соціальну, правову
тощо. Податкові платежі є головним джерелом фінансових ресурсів, що
централізовані державою для задоволення суспільно необхідних законодавчо
закріплених потреб, тобто забезпечення
і розвитку життєдіяльності
суспільства.
Податкова політика держави є величезним чинником на надходження
податкових платежів до зведеного бюджету України та на ефективність
податкової системи в цілому. Податкові надходження в структурі доходів
протягом останніх років займають приблизно однакову частину 70-73 %.
Водночас відбуваються історичні зміни у структурі самих податкових
надходжень, тобто змінюються співвідношення між прямими та непрямими
податками на користь останніх. За останні роки (Закон № 255-VI, Закон
№71- VIІІ, Закон 909- VIІІ)зменшилося в два рази кількість податкових
платежів, разом з тим оптимальний рівень оподаткування (податковий тягар)
не знизився і становить 36% ВВП.
Як свідчить досвід розвинених країн серед альтернативних напрямів
мінімізації негативних наслідків в економіці держави розглядають зниження
податкового навантаження з метою стимулювання внутрішнього попиту й
163
інвестицій або збільшення державного фінансування заходів із підтримки
національної економіки.
Можна погодитися з думкою науковців, що в Україні в умовах, коли її
соціальні
зобов‘язання
істотно
перевищують
фінансові
можливості,
збільшення кількості податкових платежів, зменшення ставок податків є
неприйнятними .У зв‘язку з цим для мінімізації впливу фінансової кризи а
звідси
фінансової
безпеки
на
дохідну
частину
бюджету
України
першочергову увагу необхідно приділяти наступним питанням:
- зменшення ризиків ухилення від оподаткуванням;
- удосконалення механізмів зниження податкового навантаження на фінансові
ресурси підприємств і підприємців;
- формування
надходжень
на
основі
створення
системи
моніторингу
фінансової стійкості платоспроможності підприємств [3].
Суттєві кроки в цьому напрямі вже зроблено і буде продовжуватися
зважаючи на зміни, що пропонуються до проекту Закону про Державний
бюджет на 2017 рік. Йдеться про руйнування схем ухилення від сплати
податків, вдосконалення відшкодування ПДВ, зміцнення партнерських
відносин із сумлінними платниками податків, суттєве зниження податкових
перевірок, особливо щодо малого та середнього бізнесу тощо.
Без
корегування податкової політики не можна подолати кризу і
перейти до економічного зростання, а звідси і до забезпечення економічної
безпеки держави. Найбільш актуальними питаннями як практичного так і
теоретичного характеру у сфері сучасної податкової політики України є такі:
- проблема інформатизації податкових процесі, їх інформаційноаналітичного забезпечення та підтримка, так як без інформаційних
технологій не може працювати жодна установа, не може бути реалізований,
жодний сучасний проект;
- все більш актуальними у сучасному глобалізованому світі, під
впливом
інтеграційних процесів стають питання наближення норм
вітчизняного податкового законодавства до міжнародних прав і стандартів.
164
Особливої ваги набувають проблеми імплементації існуючих механізмів
податкового регулювання в межах ЄС, набуття членства в якому є одним із
стратегічних завдань України;
- наукового обговорення потребує проблема запровадження нових
елементів і форм податкової системи, оскільки соціально-економічні, а звідси
і безпекові відносини у суспільстві сьогодні динамічно змінюються.
Таким чином, податки і податкова система об‘єктивно включені в
систему економічної безпеки, і це реалізується за декількома позиціями. По
перше, як інструмент впливу на економічні і соціальні процеси, по–друге, як
ресурсний фактор, що перебуває в руках держави. Втретє, як фактор
зворотної залежності функціонування держави від платників податків , адже
порушення податкової безпеки зможе стати реальною загрозою ефективному
державному устрою При цьому, коли підійти до податкової безпеки як
складного явища, то вирішального значення набуває системність що дає
можливість виявити органічну єдність усіх перерахованих аспектів.
Нажаль, небезпідставним є висловлювання про те, що податкова
безпека продовжує залишатися під загрозою внаслідок існування значних
обсягів тіньової економіки. Пошук і локалізація існуючих каналів ухилення
від оподаткування, посилення контролю фіскальних органів (органів , що
здійснюють контроль в податковій сфері), за правильністю дотримання
податкового
законодавства
становлять
важливі
чинники
зміцнення
податкової безпеки. Водночас лише запровадження системи економічних,
організаційних та правових заходів та його послідовність здатні забезпечити
ефективну протидію подальшій тінізації економіки.
Розробка і вдосконалення податкового законодавства сприятимуть
виявленню та ліквідації податкових правопорушеннь, наявність яких
неминуче покращить економічну безпеку держави.
Література:
1.
Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР (Тлумачення
від 15.03.2016, підстава v001p710-16) [Електронний ресурс]. – Режим
165
доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254 %D0 %BA/96- %D0 %B2
%D1 %80
Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI. –
2.
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
3. Луніна І.О. шляхи мінімалізації впливу фінансової кризи на бюджет
України / [O. I. Луніна, В.В. Баліцька, О.В. Короткевич, Н.Б. Фролов] //
Фінанси України – 2008.-№12 с.22-23
4.
Офіційний
сайт
Державної
фіскальної
служби
України
//
http://sfs.gov.ua/
Шакірова О.В., к.ю.н., доцент
доцент кафедри фінансового права
ННІ права Університету ДФС України
Ліщук М.В.
cтудентка групи ПБ – 13-4,
4курсу УДФСУ
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ
ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
Фінансова безпека держави — це ступінь захищеності фінансових
інтересів
податкової,
держави,
стан
валютної,
фінансової,
банківської,
грошово-кредитної,
інвестиційної,
бюджетної,
митно-тарифної,
розрахункової та фондової систем, що характеризується збалансованістю,
стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, спроможністю
держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові
ресурси, достатні для задоволення її потреб, шляхом виконання зобов'язань і
забезпечення соціально-економічного розвитку .
166
Фінансова безпека є важливою складовою економічної безпеки
кожної держави. Створення сприятливих умов функціонування фінансової
системи держави є важливим завданням для багатьох країн, для нашої країни
в тому числі. Це завдання стає особливо пріоритетним та актуальним перед
небезпекою економічної кризи.
Різні аспекти проблеми забезпечення фінансової безпеки держави
досліджували В. Геєць, Б. Губський, М. Денисенко, В. Мунтіян, Н.Татаренко,
О.І. Барановський, І.Ф. Бінько, О.Д. Василик, З.С. Варналій, К.С. Горячев,
О.В. Герасименко та інші науковці.
Фінансова безпека держави має внутрішній і зовнішній аспекти.
Фінансова безпека держави значною мірою визначається характером
формування державного та місцевих бюджетів, станом її платіжного балансу,
співвідношенням грошей в офіційній і тіньовій економіці, ступенем
повернення грошей, що перебувають в обігу, до банків, рухом валютних
коштів.
У зовнішньому плані це, насамперед, фінансова незалежність,
фінансовий суверенітет. Велике значення має розмір зовнішньої фінансової
допомоги
з
боку
міжнародних
фінансових
інституцій,
економічних
організацій, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну
економіку.
Фінансова безпека держави включає бюджетну, податкову, боргову
безпеку, фінансову безпеку банківської системи, валютну, грошово-кредитну,
інвестиційну, фінансову безпеку страхового й фондового ринків.
Забезпечення дієвої системи фінансової безпеки передбачає з'ясування
і систематизацію явищ, подій, дій, настання або здійснення яких
безпосередньо або опосередковано може бути загрозою тому чи іншому
суб'єктові фінансової безпеки.
Основні загрози фінансовій безпеці держави в умовах економічної
кризи становлять:
167
 недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів
бюджету;
 неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати
податків;
 значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми
з його обслуговування;
 різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти ;
 значна
різниця
співвідношення
доходів
найбільш
і
найменш
забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп
населення;
 невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги
довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових
ставок із кредитів;
 залежність реформування економіки країни від отримання іноземних
кредитів;
 низький рівень інвестиційної діяльності;
 зростання
"тіньової"
економіки,
посилення
її
криміналізації,
нелегальний відплив валютних коштів за кордон тощо [ 1 ].
Пріоритетні
напрями
зміцнення
фінансової
безпеки
України
визначаються, насамперед, на основі оцінки рівня показників фінансової
безпеки держави.
Індикатори фінансової безпеки відображають специфіку певного рівня
управління (громадян, домашніх господарств, підприємств, організацій та
установ, галузей господарського комплексу, регіонів, банківської системи,
фондового ринку, держави) або таких її складників, як безпека грошового
обігу, інфляційна, валютна, бюджетна, боргова й інвестиційна безпека [ 3,
с.17 ].
Для
динаміки
більшості
показників
фінансової
безпеки
спостерігаються негативні довгострокові тенденції. Найбільш проблемними
напрямами щодо цього є:
168
- високий рівень зовнішнього боргу;
- висока вартість банківських кредитів;
- значний рівень доларизації економіки;
- постійне збільшення частки тіньового сектору економіки;
- від‘ємне значення платіжного балансу [ 2, с. 65 ] .
Підвищення рівня фінансової безпеки держави потребує системних дій,
які мають містити в собі механізми у сфері бюджетної та монетарної
політики, фондового ринку, а також у сфері регулювання корпоративного
сектору економіки тощо.
Згідно з Концепцією фінансової безпеки України, забезпечення
фінансової безпеки України – це діяльність фінансових агентів, направлена
на запобігання або мінімізацію загроз фінансовій безпеці та захист
національних інтересів України в галузі національних та міжнародних
фінансів. Метою забезпечення фінансової безпеки держави є дотримання
національних фінансових інтересів – життєво важливих економічних та
фінансових
цінностей
Української
держави
як
носія
суверенітету,
визначальних фінансових потреб народу та держави, реалізація яких гарантує
фінансову незалежність та прогресивний розвиток країни [ 5 ].
Пріоритетні національні інтереси у фінансовій сфері визначаються по
кожному із складників фінансової системи. Таким чином, мета забезпечення
фінансової безпеки буде встановлюватися залежно від виду безпеки, що
розглядається [ 4, с.201 ].
Отже, удосконалення механізму реалізації фінансової безпеки Україні
повинне бути комплексним, тобто здійснюватись у всіх галузях фінансової
безпеки та враховувати кризові явища, і в першу чергу, бути спрямованим на
їх вирішення.
Для збільшення рівня фінансової безпеки в умовах економічної кризи
потрібно:
- збільшення рівня якості управління борговими ресурсами та контрою за їх
використанням;
169
- стабілізація валюти в Україні, збільшення ефективності управління
банківською системою;
- збільшення контролю за використанням бюджетних коштів, зменшення
дефіциту бюджету;
- урегулювання платіжного балансу України;
- здійснення інших функцій, для вирішення всіх нагальних проблем галузей,
що складають фінансову безпеку України.
Список використаних джерел
1
Фінансова безпека: [ Електронний ресурс ]; режим доступу :
http://pidruchniki.com/15931106/finansi/finansova_bezpeka_derzhavi
2. Івашко О. Фінансова безпека України в умовах кризових явищ в
економіці.// Економічний часопис Східноєвропейського національного
університету імені Лесі Українки //УДК 338.24.- 2015
3. Савицька О. Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки
України / О. Савицька // Економічний форум. – 2012. – № 3. – С.17.
4. Тимошенко Н.М. Показники фінансової безпеки україни // Світове
господарство і міжнародні економічні відносини‘ 8.// УДК 336.02 – 2016
5. Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у
фінансовій сфері; Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція
від 15.08.2012 № 569-р
170
ТРИБУНА МОЛОДОГО НАУКОВЦЯ
УДК 658.15
Борейко Олександр Юрійович
студент Університету Державної фіскальної служби України,
група ФБ-15-9-К
Науковий керівник:
Суханова Алла Валеріївна
к.е.н,кафедри фінансів
Університету Державної фіскальної служби України
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ДЕРЖАВИ
На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки надзвичайно
великої актуальності набуває проблематика забезпечення стабільної й
ефективної діяльності суб‘єктів господарювання. Посилення фінансовоекономічної кризи в державі та світі, глобалізація фінансових ринків
спонукає суб‘єктів господарювання до пошуку нових форм і методів ведення
бізнесу.
Як зазначають вчені, фінансова безпека є найважливішою складовою
економічної безпеки країни, адже стосується не тільки держави, але й
суб‘єктів господарювання у всіх галузях економіки та суспільства в цілому
[1]. В. Геєць визначає фінансову безпеку як стабільний розвиток фінансової
системи країни та її стійкість до потенційно негативного впливу зовнішніх і
внутрішніх шоків. У свою чергу, О. Власюк дійшов висновку, щофінансова
безпека стає основним економічним гарантом стабільності, забезпечуючи
171
виробничий базис інфраструктурними інститутами розподілу фінансових та
інвестиційних ресурсів [2]. В цілому, вчені по-різному тлумачать зазначене
вище поняття, акцентуючи увагу на основних, на їх думку, характеристиках
останнього.
У зв‘язку з існуванням великої кількості ризиків здійснення
господарської діяльності, нестабільністю внутрішнього та зовнішнього
середовищ, потребує уваги забезпечення фінансової безпеки на рівні
суб‘єктів господарювання. Оскільки останні в умовах, що склалися, все
частіше потрапляють під загрозу поглинання, банкрутства та припинення
діяльності.
Дослідники, розглядаючи фінансову безпеку суб‘єктів господарювання,
вказують на те, що вона є складовою частиною їх економічної безпеки [3]. У
свою чергу, економічна безпека підприємства – це «здатність підприємства
здійснювати свою стратегію і домагатися власних цілей в умовах
невизначеності (під впливом загроз і ризику) [4, с. 99].
Таким чином, суб‘єкти господарювання, здійснюючи діяльність в
умовах невизначеності, великої конкуренції мусять постійно приймати
рішення фінансово-господарського характеру для того, аби максимально
забезпечити виконання своїх основних функцій – отримання прибутку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Михайлюк В. В. Еволюція поняття фінансова безпека держави в глобальних
умовах розвитку / В. В. Михайлюк // Електронненауковефаховевидання
«Ефективнаекономіка». – № 9. – 2014 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3359
2. Власюк О. С. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки про
економіку / О. С. Власюк ; Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки при Раді нац.
безпеки і оборони України. – К., 2008. – 48 с.
3. Фінансова система підприємств і банківських установ [Текст] : монографія /
за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. А.О. Єпіфанова [А. О. Єпіфанов, О. Л.
172
Пластун, В. С. Домбровський та ін.]. – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. –
295 с.
4. Гукова
А.
В.
Роль
финансовойбезопасностипредприятия
в
системеегоэкономическойбезопасности [Текст] / А. В. Гукова, И. Д. Аникина
// Образование и общество. – 2006. – № 3. – С. 98-102.
УДК 65.012
Будинкевич Лілія Андріївна,
Мільченко Катерина Вікторівна,
студенти 4 курсу,
ННІ фінансів,банківської справи, УДФСУ
Науковий керівник:
Суханова Алла Валеріївна
к.е.н,кафедри фінансів
Університету Державної фіскальної служби України
СУТНІСТЬ ПОДАТКВОЇ СКЛАДОВОЇ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ
ПІДПРИЄМСТВА
Податкова безпека розглядається як важлива підсистема фінансової
безпеки держави. А існуюча податкова система виступає однією з
найсуттєвіших загроз підприємству стосовно забезпечення реалізації власних
стратегічних економічних інтересів у певних зовнішніх умовах.
Для того щоб зменшити можливі витрати чи збитки від негативних
подій суб‘єти господарювання намагаються спрогнозувати ймовірність
настання небажаних подій, оцінити можливий збиток, вжити відповідних
заходів для мінімізації або повного уникнення ризиків. Тому виникає
173
необхідність розробляти та застосовувати спеціальні методи та інструменти
забезпечення податкової безпеки [1].
Проблеми податкової безпеки як підсистеми фінансової безпеки
підприємства
в
сучасній
літературі
залишаються
маловивченими.Під
поняттям «податкова безпека» впершу чергу розуміються можливі загрози,
що пов‘язані з системою оподаткування і призводять до фінансових витрат. В
свою чергу, податкові загрози розглядаються як з боку держави, через
встановлення
нею системи
оподаткування,
здійснення
різноманітних
перевірок, так і з боку підприємств у вигляді дотримання ними податкової
дисципліни[2].
Загрози виступаю передумовами виникнення ризиків. Проте, ризики,
на відмінно від загроз, є ймовірними і їх можна можна виміряти кількісно.
Податкова безпека підприємства – цефінансово-економічний стан
платника податків,що забезпечує мінімізацією податкових ризиків,при якому
з
боку
господарюючого
нарахованіподатки,
забезпечується
сприяєзростанню
а
з
передбачені
чистого
суб'єктаповністю
боку
виконавчих
законом
прибутку
й
вчасно
і
сплачуються
законодавчихорганів
захистплатника
підприємства
податків.
й
Це
підвищенню
економічноїбезпеки українських платників податків [1].
Оподаткування виконує різні функції. З одного боку, воно є
інструментом держави для формування і акумуляції фінансових ресурсів, що
реалізує функцію перерозподілу коштів між державою, господарюючими
суб'єктами і фізичними особами. З іншого ж боку – виконує регулюючу
(стимулюючу або дестимулюючу) функцію в розвитку підприємництва.
Основи податкової безпеки полягають у зниженні податкових ризиків з
метою підвищення ефективності і економічної безпеки платників податків. З
розвитком ринкових відносин податкова складова економічної безпеки
підприємства інтенсивно розвивається як дієвий інструмент управління його
ефективністю і безпекою[2].
174
Підприємства
широко
застосовують
різні
методи
оптимізації
оподаткування. Проте варто чітко відокремлювати поняття оптимізації та
відхилення від податків.
Під
податковую
оптимізацією
розуміють
зменшення
розміру
податковихзобов'язань за допомогою цілеспрямованихправомірних дій
платника
податків,
що
включаютьу
себе
повне
використання
всіх
наданихзаконодавством пільг, податкових звільнень іінших законних
прийомів і способів. А відхиленнявід податків являє собою форму
зменшенняподаткових і інших платежів, при якій платникподатків навмисне
з
порушенням
чинногозаконодавства
зменшує
розмір
податковогозобов'язання[3].
Так податкова оптимізація дозволяє отримати додаткові конкурентні
переваги у результаті зниженняподаткового навантаження і сформувати
імідж добросовісного платника податків для потенційнихінвесторів.При
формуванні та реалізації системи податкової безпеки необхідно передбачати
аналізподаткового середовища підприємства з точки зору збереження його
економічної безпеки; розробляти тареалізовувати стратегію податкової
оптимізації, а також проводити контроль за досягненням поставлених
цілей[4].
В Україні основним інструментом створення стабільної системи
оподаткування є податкова політика.
Для забезпечення прийняття органами державної влади обгрунтованих
рішень необхідний моніторинг індикаторів податкової безпеки, що дозволяє
провести
аналіз
та
прогнозування
найважливіших
груп
податкових
показників.
До індикаторів стану податкової безпеки на рівні окремого суб‘єкта
господарявання можна віднести:
- наявність кваліфікованих кадрів;
- ефективність податкового менеджменту на підприємстві;
- рівень податкового планування;
175
- рівень податкового навантаження;
- вибір системи оподаткування[1].
При цьому важливо пам'ятати, що податки і податкова політика
виступає потужним ресурсним фактором, що дозволяє державі впливати на
економіку і регулювати хід її розвитку.
Таким чином, неефективна податкова політика підприємства несе в
собі загрозу як для діяльності самого суб'єкта, так і для фінансової безпеки
країни, оскільки послаблює фінансову стійкість економіки і погіршує
фінансове
забезпечення
функцій
держави,
зокрема
й
забезпечення
економічної безпеки.
Список використаної літератури
1. Цимбалюк І.О. Податкова безпека в системі фінансової безпеки
держави: [кол. монографія] / за загред. О.В. Кендюхова // Стратегічне
управління національним економічним розвитком: монографія:в 2 т. –
Донецьк: ДВНЗ «ДонНТ», 2013. – Т.2. – 392 с. – С. 13-23.
2.
Чиж
А.Ю.
Податкова
безпека
як
функціональна
складова
економічної безпеки підприємства.Львiв: ЛДФА, 2011. – 20 с. – С. 11.
3. Грачов О.В. Податкова безпека як невід'ємна складова економічної
безпеки підприємства / О.В. Грачов // Вісник економіки транспорту і
промисловості. — 2010. — № 29. — С. 82—87.
4. Дюбо О.М. Податкова безпека як складова забезпечення економічної
безпеки підприємств / О.М. Дюбо // Державний заклад «Луганський
університет імені Тараса Шевченка». — 2015.— С. 471.
176
УДК 347.73
Грінвальд Анна
Довженко Юлія
студентки групи ПБ14-4
Навчально-наукового інституту права
Університету державної фіскальної служби України
Науковий керівник: Нікітіна Леся Олегівна
к.ю.н, доцент кафедри фінансового права
Університету державної фіскальної служби України
ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ЯК ЗАГРОЗА ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ
Дедалі більшою проблемою для України стають розміри внутрішнього і
зовнішнього боргів, а також взаємопов‘язане з цим зростання витрат на їх
обслуговування. На нашу думку стає очевидним, що нинішній стан речей
щодо державного боргу не може не викликати обурення суспільства, а також
нагальну необхідність пошуку шляхів вирішення цієї проблеми. Важливим є
той факт, що фінансова безпека будь-якої держави напряму залежить від
обсягу державного боргу, а отже, для її забезпечення необхідним є вирішення
в першу чергу таких проблем як податкова безпека, бюджетна безпека,
ефективне здійснення фінансового контролю і, в особливості, зменшення
обсягу державного боргу.
Бюджетний кодекс України визначає державний борг як загальну суму
боргових зобов‘язань держави з повернення отриманих та непогашених
кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного
запозичення [1].
За даними фінансового порталу Міністерства фінансів України, станом
на 1 вересня 2016 року зовнішній державний борг України перед іншими
177
державами становить 1134856,6 мільйонів гривень, що на 8,8% більше, ніж
на початку цього року [2]. Закон України «Про основи національної безпеки»
від 19 червня 2003 року зазначає, що до загроз національним інтересам і
національній безпеці належить велика боргова залежність держави, критичні
обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів [3]. В свою чергу,
відповідно до Бюджетного кодексу України, граничним обсягом державного
боргу для України є 60% від обсягу ВВП, а станом на 1 січня 2016 року їх
співвідношення вже становило 79.4% [2]. Оскільки дане співвідношення
майже на 20% перевищує граничний обсяг, визначений Бюджетним кодексом
України, ми впевнені, що існує реальна загроза фінансовій безпеці держави.
Як наслідок це становить величезну проблему для України і в першу чергу
відображається на темпі економічного розвитку, а у зв‘язку з цим – на рівні
життя громадян, яке багато в чому залежить від податкового навантаження
на них.
Більше того, у період від 2010 до 2016 року, зовнішній державний борг
зріс на 923104,9 мільйонів гривень, у зв‘язку з чим, на наш погляд, за останні
роки зовнішній державний борг став не лише економічною, але й величезною
політичною проблемою[2]. У зв‘язку з цим ми вважаємо, що Україна негайно
потребує проведення зваженої, збалансованої та мудрої політики по
економічно обґрунтованому та ціленаправленому витрачанню грошей із
державного бюджету України. Не дивлячись на те, що державний борг у
країнах світу зустрічається досить часто і вважається нормальним з
економічної точки зору явищем, для України це явище набрало необоротної
сили через невпинне зростання його обсягу, коштів на обслуговування
державного боргу, а через це зростання економічної, політичної та соціальної
нестабільності в державі [4, с. 120].
Поряд із зовнішнім державним боргом виділяють внутрішній державний
борг. Останньому приділяється менше уваги при вирішенні питання
черговості погашення порівняно із зовнішнім, оскільки, вважається, що
внутрішніми позиками легше оперувати, адже кошти зосереджуються в
178
межах держави. Проте такий підхід не сприяє фінансовому розвитку країни.
Цей висновок можна зробити посилаючись на те, що виплати по поверненню
внутрішніх зобов‘язань є по суті вкладами в економіку, оскільки відповідні
фінансові ресурси не «перетинають» державного кордону [5]. Тому питання
розвитку та регулювання механізмів та засобів ефективного повернення
внутрішнього боргу України, на наш погляд, є актуальним на сучасному
етапі її розвитку.
До
державного
внутрішнього
боргу
належать
строкові
боргові
зобов'язання уряду України у грошовій формі. Ці зобов‘язання в основному
формуються у національній валюті – гривні і можуть мати короткостроковий,
середньостроковий та довгостроковий характер [6, с. 60]. Ми переконані,
важко не погодитися з тим, що найбільшу загрозу для фінансової безпеки
держави становлять довгострокові позики, так як вони втягують уряд у
боргову кабалу на довгі роки.
Внутрішня заборгованість держави складається з боргових цінних
паперів, кредитів та частини боргів колишнього СРСР. Конкретніше до неї
включають фінансові зобов‘язання перед Національним банком України,
комерційними банками, іншими юридичними та фізичними особами,
включаючи суб‘єктів підприємницької діяльності, зобов‘язання щодо
погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному
банку України та зобов‘язання щодо виплати заробітної плати в державних
установах, пенсій, стипендій тощо. До 80 % внутрішнього державного боргу
припадає на Національний банк України, але такі борги є формальними і
можуть бути ліквідованими за рішенням Верховної Ради України, що
негативно
впливає
на
макроекономічну
ситуацію
в
державі
через
безповоротний відтік коштів з важливої державної фінансової інституції [6,
с. 61].
На наше переконання, основною причиною формування внутрішнього
державного боргу є бюджетний дефіцит, а збільшується цей борг внаслідок
здійснення
нових
внутрішніх
фінансових
запозичень
на
погашення
179
попередніх. За офіційними статистичними даними за останніх 5 років
внутрішній державний борг України збільшився із 161, 47 мільярдів гривень
у 2011 році до 553, 62 мільярдів гривень у 2016 році [2]. При збереженні
таких темпів зростання обсягів боргових зобов‘язань уряду цілком імовірне
повторення ситуації, що мала місце у ІІ півріччі 1998 року, коли уряд
України визнав, що не в змозі виконувати свої зобов‘язання з погашення та
обслуговування облігацій у терміни, визначені умовами їх випуску
(довідково: у 1998 році відношення обсягу облігацій внутрішньої державної
позики становило більше 12 % ВВП). Неспроможність уряду виконувати свої
зобов‘язання у поєднанні з можливістю нерезидентів впливати через ринок
облігацій внутрішньої державної позики на валютний ринок призвела у
1998 році до надзвичайно гострої кризи у всіх сегментах фінансового ринку
України [7, с. 119].
Отже, на сучасному етапі розвитку України збільшення обсягів
державного боргу як на зовнішньому, так і на внутрішньому рівні становить
реальну загрозу для фінансової безпеки держави. За подальшої відсутності
розробки та реалізації ефективної фінансової політики у сфері погашення
боргових зобов‘язань економіка України ризикує зазнати гострої кризи та як
наслідок можливе суттєве зниження соціально-економічного добробуту
суспільства.
Список використаних джерел:
[1] - Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс] // Верховна Рада
України.
–
08.07.2010.
–
Режим
доступу
до
ресурсу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.
[2] - Государственный долг Украины (2010-2016) [Електронний ресурс] //
Финансовый
портал
МинФин
–
Режим
доступу
до
ресурсу:
http://index.minfin.com.ua/index/debtgov/.
[3] - Про основи національної безпеки - закон України : за станом на
16.07.2015р. [Електронний ресурс] // Верховна Рада України – Режим
доступу до ресурсу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15.
180
[4] – Державний борг як фактор ризику безпеки України: макроекономічний
огляд
//
Збірник
наукових
праць
Таврійського
державного
агротехнологічного університету. – 2013. – С. 120.
[5] - Поняття внутрішнього державного боргу [Електронний ресурс] //
Фінансова
аналітика
–
Режим
доступу
до
ресурсу:
http://www.finalearn.com/lifers-427-1.html
[6] – Державний борг України: сутність, соціально-економічні наслідки,
перспективи оптимізації // Кременчуцький інститут Дніпропетровського
університету ім. А. Нобеля. – 2308. – С. 60.
[7] - Ризики і загрози фінансовій безпеці сектору державних фінансів та
шляхи їх подолання / О. С. Білоусова, В. І. Гаркавенко, А. І. Даниленко та ін.
– К. : ДННУ ―Акад. фін. управління‖, 2013.
УДК 347.73 :351.713 (477)
Ємець Дмитро Олександрович
студент, група ПБ-15-5
Університет державної фіскальної служби України,
м. Ірпінь
Науковийкерівник
Сластьоненко Оксана Олександрівна
к.ю.н., доцент, с.н.с.
доцент кафедри фінансового права
Університету державної фіскальної служби України,
ПРОБЛЕМИ БОРГОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Розв'язання проблемиборгового забезпечення фінансової безпеки
України є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від
характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить
181
бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак
фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій і найголовніше –
фінансова безпека країни. Необхідність розв'язання цих питань потребує
пошуку
шляхів
удосконалення
механізму
управління
борговим
забезпеченням фінансової безпеки України.
Орієнтована на експорт економіка України, представлена здебільшого
сировинною продукцією металургії, хімічної промисловості, аграрного
сектору, не змогла в кризових умовах забезпечити достатнє надходження
валютної виручки в країну, внаслідок чого виникла девальвація національної
валюти, погіршився стан підприємств, відбувся загальний спад ВВП. Боргове
навантаження різко зросло як за рахунок скорочення ВВП, так і за рахунок
суттєвої девальвації національної валюти та збільшення обсягу частини
боргу (зовнішній борг), номінованого у валюті. Відношення державного та
гарантованого державою боргу до ВВП збільшилося з 12,3 % у 2007 р. до
39,9 % у 2010 р.Протягом 2010–2013 рр. боргове навантаження майже не
змінилося. Трансформація політичної кризи в Україні в поглиблену
фінансово-економічну кризу на межі 2013-2014 рр. призвела до посилення
боргового навантаження, а в 2015 р. цей показник перевищив 79 %.
Загалом той факт, що впродовж останніх 15 років Україна тричі
потрапила в ситуацію жорсткої боргової кризи, свідчить про необхідність
докорінної перебудови підходів до формування державної боргової політики,
уважного вивчення та запровадження кращої практики боргового управління
тих країн, які успішно долали подібні виклики. Враховуючи, що Україна
задекларувала свій шлях до Європейського Союзу, важливим досвідом для
неї, як зазначалось, може стати досвід пострадянських країн – нових членів
ЄС. Загальні виплати за державним боргом України, які здійснені в 2016 році
за рахунок коштів державного бюджету, оцінюються на рівні 234,260 млрд.
грн.Про це йдеться в Програмі управління державним боргом у 2016 році[2].
При цьому 79,8% суми (186,845млрд. грн.) припадає на виплати за
внутрішнім боргом. Частка виплат за зовнішнім боргом становить 20,2%
182
(47,415 млрд.грн.). Крім того, Мінфін має намір залучити фінансування
бюджету на рівні 217,998млрдгрн.
Виокремимо складові управління боргом України, де наявні найбільші
проблеми. Найбільш потужним є стрімке збільшення темпів зростання
боргового навантаження у 2013–2015 рр., коли за один рік воно підвищилося
з 40,2 до 70,3 % ВВП, тобто майже подвоїлося. Державнийзовнішній
боргстановив 223,3 млрд.грн.(38,2% відзагальної суми державного та
гарантованого державою боргу).Державний внутрішній борг становив 256,9
млрд.грн.(44,0% від загальної суми державного та гарантованого державою
боргу).Гарантований державою зовнішній борг України становив 77,1
млрд.грн.(13,2%);гарантований внутрішній борг – 27,1 млрд.грн.(4,6%).
Боргові запозичення здійснювалися з метою: 1) фінансування дефіциту
державного бюджету; 2) погашення державного боргу у відповідному
періоді, в якому наставали такі зобов‘язання; 3) боргового фінансування
інших потреб сфери державних фінансів. Військові дії з боку Росії відчутно
позначилися на макроекономічних та бюджетних показниках. В економіці
України до сьогодні залишається занадто слабким сегмент продукції з
високою доданою вартістю (експорт такої продукції забезпечує стабільні
валютні надходження у кризові періоди, знижує валютний та бюджетний
ризики), оскільки не вдалося залучити до приватизації відповідних
інституційних інвесторів, у тому числі іноземних.Внутрішній споживчий
ринок не є достатньо платоспроможним і не готовий в кризових умовах бути
чинником підтримання активності економіки[3].
Отже, накопичені позики 2004-2016 років, вже в 2016 р. призвели до
загрозливої ситуації, а нові зовнішні борги фактично дорівнювали виплатам
за попередніми кредитами. З урахуванням виплат по внутрішньому боргу,
можна зробити висновок про непомірну обтяжливість такого варіанту
бюджетного фінансування, адже фактично
відбувається
відволікання
внутрішніх ресурсів з можливого виконання в цілях соціально-економічного
розвитку на обслуговування кредитного ярма. Враховуючи, що на стан
183
захищеності фінансової безпеки негативно впливають як зовнішні так і
внутрішні чинники, вважаємо, що сьогодні з метою подолання проблем
боргових запозичень необхідно звернути увагу на здатність фінансових
інститутів
створювати
механізми
захисту
національних
фінансів
та
забезпечити формування і напрацювання економічного потенціалу для
збереження єдності фінансової системи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://minfin.kmu.gov.ua
2. Про затвердження програми управління державним боргом на 2016 рік
[Електронний ресурс]: наказ Міністерства фінансів України від
20.01.2016.
-
№27.
-
Режим
доступу:http://www.minfin.gov.ua/news/view/nakaz-ministerstva-vid--pro-zatverdzhennia-prohramy-upravlinnia-derzhavnym-borhom-na-rik?category=borg&subcategory=derzhavnij-borg
3. Choi W. G. The Inverted Fisher Hypothesis: Inflation Forecastability and
Asset Substitution [Електроннийресурс] / W. G. Choi. – Режимдоступу:
https://www.imf.org/External/Pubs/FT/staffp/2002/02/pdf/choi.pdf. – Назва
з екрана.
184
Ковальчук Маpина Миколаївна
cтуденткa гpупи ФМУ- 15-1
Нaвчaльнo-нaукoвoгo iнcтитуту
фiнaнciв, бaнкiвcькoї cпpaви,
Унiвеpcитет деpжaвнoї фicкaльнoї
cлужби Укpaїни
Нaукoвий кеpiвник:
cт.в. кaфедpи екoнoмiчнoї теopiї,
Унiвеpcитет деpжaвнoї фicкaльнoї
cлужби Укpaїни
Cкopик М.O.
CУЧАCНИЙ CТАН ФIНАНCОВОЇ БЕЗПЕКИ УКPАЇНИ ТА
НАПPЯМИ ЇЇ ЗМIЦНЕННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛIЗАЦIЇ
Cучаcний
cтан
pозвитку
економiки
Укpаїни
хаpактеpизуєтьcя
неcтабiльним економiчним та cоцiально-полiтичним cеpедовищем, тому
одним iз оcновоположних чинникiв незалежноcтi Укpаїни за cучаcних умов
гоcподаpювання є cтан її фiнанcової безпеки. Без забезпечення фiнанcової
безпеки деpжави на вciх piвнях упpавлiння вкpай важко виpiшити економiчнi
пpоблеми, що cтоять пеpед кpаїною на макpоpiвнi, що й є пpоблемою
доcлiдження, виpiшення якої потpебує монiтоpингу cтану фiнанcової
безпеки, оцiнивши оcновнi макpоекономiчнi показники економiчного
pозвитку деpжави.
Аналiз оcтаннiх доcлiджень i публiкацiй. Окpеcленi пpоблеми
фiнанcової безпеки дедалi чаcтiше пpивеpтають увагу науковцiв, що є
пpедметом доcлiдження таких учених, як О.I. Баpановcький, I.О. Бланк, В.М.
Геєць, О.Є. Гудзь, К.C. Гоpячева, Н.В. Ващенко, В.М. Опаpiн, В.К. Cавчук та
iн. Значна кiлькicть наукових доcлiджень, якi пiдтвеpджують пpиpоду та
185
cкладники фiнанcової безпеки, ще не повною мipою вивченi й потpебують
подальшого доcлiдження.
Мета cтаттi полягає у виявленнi пpоблем фiнанcової безпеки Укpаїни
шляхом аналiзу cкладникiв фiнанcової безпеки деpжави та обґpунтуваннi
заходiв
щодо
її
полiпшення
для
pеалiзацiї
нацiональних
iнтеpеciв
економiчного pозвитку в умовах глобальної економiки.
Вагомим cтpуктуpним компонентом економiчної безпеки є її фiнанcова
безпека. Без забезпечення фiнанcової безпеки пpактично неможливо
виpiшити жодне iз завдань, що cтоять пеpед деpжавою. Фiнанcова безпека є
доcить шиpоким i неоднозначним поняттям, яке викликає дещо piзнi пiдходи
вчених до його тpактування [4].
Неcтабiльне
нацiональної
економiчне
валюти
в
2015
cеpедовище
p.
та
cпpичинили
значна
девальвацiя
збiльшення
боpгового
навантаження на позичальникiв, що, cвоєю чеpгою, cпpияло зpоcтанню
обcягу пpоcтpоченої забоpгованоcтi на 40,02% (28,08 млpд. гpн.). Таким
чином, cтаном на 2015 p. cтpуктуpа влаcноcтi активiв банкiвcької cиcтеми
Укpаїни була пpедcтавлена таким чином: банки з пpиватним укpаїнcьким
капiталом cтановлять близько 51%; банки з iноземним капiталом (окpiм
pоciйcьких) – 16%; банки з pоciйcьким капiталом – 13%; деp- жавнi банки –
20% [7].
За офiцiйною cтатиcтикою, вiд початку 2015 p. до лиcтопада iнфляцiя
в Укpаїнi cтановила 21%. У 2016 p. iнфляцiйнi пpоцеcи cтpiмко
пpиcкоpилиcь. За пiдcумками квiтня iнфляцiя доcягла pекоpдного piвня –
60,9%. У cеpедньому за ciм мicяцiв 2016 p. cпоживчi цiни в Укpаїнi зpоcли на
39,3%. Неpiвномipнi змiни цiн викликанi впливом окpемих фактоpiв
адмiнicтpативного i cезонного хаpактеpу. Iнфляцiя в Укpаїнi знецiнює
pезультати пpацi, pуйнує гpошову cиcтему, пpовокує втечу нацiонального
капiталу за коpдон, поcлаблює нацiональну валюту, пеpешкоджає pозвитку
зовнiшньої
186
тоpгiвлi
та
довгоcтpоковим
iнвеcтицiям
i
економiчному
зpоcтанню. Виcока iнфляцiя пiдpиває можливоcтi фiнан- cування деpжавного
бюджету [1].
Доcлiдивши cтан cкладникiв фiнанcової безпеки деpжави: гpошовокpедитну,
податкову,
боpгову,
бюджетну
та
iнвеcтицiйну,
можна
конcтатувати пpо доcить cкладну та напpужену економiчну cитуацiю в
Укpаїнi. Pеалiї cьогодення диктують необхiднicть pадикальних зpушень у
напpямi нових якicних змiн фiнанcової безпеки деpжави в умовах
глобалiзацiї. Найбiльшi загpози фiнанcової безпеки Укpаїни кpиютьcя у cфеpi
зовнiшньої забоpгованоcтi, виcокiй ваpтоcтi банкiвcьких кpедитiв, значному
piвнi долаpизацiї економiки, зpоcтаннi тiньового її cектоpу, змiнi податкового
законодавcтва, cтpiмких iнфляцiйних пpоцеcах [5].
Уpяд повинен зупинити глобальнi вiдтоки капiталу, функцiонування
тiньового cектоpа та лiквiдувати деpжавний боpг та дефiцит, вживши
каpдинальнi заходи щодо cтабiлiзацiї фiнанcової cиcтеми i змiцнення
фiнанcової безпеки. Pеалiзацiя цих заходiв, що охоплюють бiльшicть
cкладникiв фiнанcової безпеки, актуальних для Укpаїни, пiдвищить piвень
економiки за умови повної пiдтpимки на законодавчому, виконавчому i владному piвнях [3].
Необхiдно пеpеглянути та вдоcконалити дiючу ноpмативно-пpавову
базу в галузi фiнанcової безпеки Укpаїни. На її оcновi pозpобити концепцiю
фiнанcової безпеки деpжави, яка б уpаховувала cпецифiку кожного pегiону,
тим cамим поcилю- ючи економiчну безпеку кpаїни в цiлому.
Виpiшення пеpелiчених завдань змiцнить фiнанcову безпеку Укpаїни i
пpиведе до cтабiлiзацiї i зpоcтання економiки Укpаїни.
Лiтеpатуpа:
1. Моделювання економiчної безпеки: деpжава, pегiон, пiдпpиємcтво :
[моногpафiя] / За pед. В.М. Геєця. – Х. : IНЖЕК, 2006. – 240 c.
2. Баpановcький О.I. Фiнанcова безпека в Укpаїнi: методологiя оцiнки
та механiзми забезпечення / О.I. Баpановcький [Електpонний pеcуpc]. –
Pежим доcтупу : http://www.gbv.de/dms/ zbw/505608650.pdf.
187
3. Пpо затвеpдження Методичних pекомендацiй щодо pозpахунку
piвня економiчної безпеки Укpаїни : Наказ Мiнicтеpcтва економiчного
pозвитку i тоpгiвлi Укpаїни вiд 29.10.2013 p. № 1277 [Електpонний pеcуpc]. –
Pежим доcтупу : http://cct.com.ua/ 2013/29.10.2013_1277.htm.
4. Комплекcна оцiнка економiчної cитуацiї в Укpаїнi в 2014– 2015 pp.
Чаcтина 1. Загальна оцiнка макpоекономiчної cитуацiї // IAC Team. – 2015. –
August 31.
5. Винниченко Н.В. Оцiнка cтану фiнанcової безпеки в Укpаїнi / Н.В.
Винниченко, О.М. Еcманов // Економiчний чаcопиc-XXI. – 2014. – № 3-4(2).
– C. 47–51.
6. Венцковcький Д.Ю. Актуальнi виклики фiнанcовiй безпецi Укpаїни /
Д.Ю. Венцковcький // Фiнанcи Укpаїни. – 2015. – № 3. – C. 37–50
7. Комплекcна оцiнка економiчної cитуацiї в Укpаїнi у 2014–2015 pp.
(чаcтина 1: Загальна оцiнка макpоекономiчної cитуацiї) / Free Voice
Information Analysis Center, 2016 [Електpонний pеcуpc].– Pежим доcтупу :
http://iac.org.ua/investitsiyniyta-ekonomichniy-klimat/.
УДК: 347.73
Мамчин Ірина Володимирівна
Студентка групи ПМФ 15-1
Університету державної
фіскальної служби України
Науковий керівник:
Аністратенко Ю.І., к.ю.н., доцент
ФІНАНСОВО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНОСТЬ В МЕХАНІЗМІ
ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
На сучасному етапі розвитку нашої країни одним з основних завдань є
забезпечення фінансової безпеки. Враховуючи наявність великої кількості
188
зовнішніх та внутрішніх загроз з кожним днем це завдання стає все
актуальнішим.
Актуальність даної теми пов‘язана також з тим, щостан фінансової
безпеки залежить насамперед від правових засобів, які її забезпечують.
Важливе
місце
серед
яких
належить
механізму
фінансово-правової
відповідальності. Враховуючи, що першочерговою причиною вчинення
фінансових правопорушень є недоліки такого механізму, то дослідження
фінансово-правової відповідальності, насамперед визначення її місця у
механізмі правового забезпечення фінансової безпеки, становить науковий та
практичний інтерес та є актуальним за сучасних умов.
Проблематику даної теми у своїх дослідженнях розглядали
такі
науковці: О. І. Барановський, Л.К.Воронова, Е. С. Дмитренко, М.П.
Кучерявенко, Л.М. Касьяненко, О. С. Ліпкан, В.М. Свириденко, О. О.
Яковенко та деякі інші вчені. Проте питання щодо визначення ролі
фінансово-правової відповідальності у механізмі фінансової безпеки держави
залишаються невирішеними та потребують дослідження.
У системі національної безпеки фінансова є однією з найважливіших її
складових. Адже
вона безпосередньо впливає на вирішення завдань та
функцій держави, органів місцевого самоврядування та пов‘язана з
економічною ситуацією, політичною стабільністю, фінансовою незалежністю
будь-якої держави.
Погоджуючись з думкоюКучерявенка М.П. можна зазначити, що
відповідальність за порушення фінансового законодавства слід розглядати як
комплексну категорію, яка включає відносно відокремлені блоки, залежно
від інституційної належності фінансово-правових норм, що порушуються під
час вчинення протиправного діяння в сфері фінансової діяльності держави.
Такими блоками, зокрема, є: відповідальність за порушення бюджетного
законодавства і відповідальність за порушення податкового законодавства.
Як окремі елементи можна розглядати відповідальність за порушення правил
здійснення
розрахункових
операцій
із
застосуванням
реєстраторів
189
розрахункових операцій, відповідальність за порушення встановленого
порядку обігу готівки та відповідальність за порушення валютного
законодавства[3, с. 185].
Кожен із зазначених елементів має свою специфіку, яка зумовлена
характером відносин у окремих сегментах фінансової діяльності органів
держави.
Відповідальність за порушення податкового законодавства виступає як
форма реалізації державного примусу, що виникає в разі вчинення
порушення приписів фінансово-правових норм і полягає в застосуванні
спеціально уповноваженими державними органами до правопорушника
санкцій передбачених законом.
Згідно
статті
111
Податкового
Кодексу
України
фінансова
відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та
(або) пені. Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) є платою у вигляді
фіксованої суми та (або) відсотків, що стягується з платника податку у
зв‘язку з порушенням ним вимог податкового та іншого законодавства,
контроль за дотриманням яких покладено на податкові органи. А пеня є
сумою коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових
зобов‘язань, не сплачених у встановлені законодавством строки[1].
Дмитренко
відповідальність
Е.С.
як
пропонує
визначити
систему правовідносин
між
фінансово-правову
державою
в особі
уповноважених органів та порушником приписів фінансово-правових норм,
змістом яких є спричинення для правопорушника певних негативних
наслідків за фінансове правопорушення з метою покарання правопорушника
у притаманній сфері фінансово-правового регулювання формі, охорони
фінансових правовідносин, припинення правопорушення та відшкодування
завданої шкоди [2, с. 136].
А у питанні про співвідношення фінансово-правової відповідальності з
іншими видами відповідальності вченіГ. В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є.
Криницький заперечують її існування, хоча при цьому зазначають, що при
190
накладанні фінансових санкцій особа притягається до особливого виду
юридичної відповідальності із застосуванням унікального покарання –
фінансової санкції[4, с. 97].
Отже, механізм фінансово-правової відповідальності може сприяти
забезпеченню фінансової безпеки через його спрямування на охорону
фінансових правовідносин, на дотримання їх учасниками правових приписів
у сфері фінансової діяльності та засудження тих, хто їх порушує, а також на
попередження вчинення фінансових правопорушень.
Проведений аналіз засвідчив, що для протидії скоєнню фінансових
правопорушень потрібно вдосконалити законодавчу базу, зокрема норми, які
регулюють механізм фінансово-правової відповідальності. На нашу думку,
це можна зробити насамперед шляхом внесення змін до чинного
законодавства.
Таким чином, аналіз фінансово-правової відповідальності дозволяє
зробити висновок: оскільки загрозою фінансовій безпеці держави є скоєння
фінансових правопорушень через недосконале фінансове законодавство, то
одним із шляхів їх зменшення та гарантування фінансової безпеки є
вдосконалення норм про механізм фінансово-правової відповідальності.
Вважаємо, що досконалий та ефективний механізм фінансово-правової
відповідальності спрямований на забезпечення фінансової безпеки, оскільки
сприяє
захисту
фінансової
системи
від
протиправних
посягань,
відшкодуванню заподіяної правопорушенням шкоди, покаранню винних та
попередженню вчинення фінансових правопорушень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1.
Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року. // Відомості
Верховної Ради. –2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112[Електронний ресурс]
- Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua
191
2.
Дмитренко
Е.
С.
Юридична
відповідальність
суб‘єктів
фінансового права у механізмі правового забезпечення фінансової безпеки
України : [монографія] / Дмитренко Е. С. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 580 c.
3.
Фінансове право України : навч. посіб. [для студ. вищих. навч.
закл.] / [Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін.] ; за заг. ред.
Л. К. Воронової. – К. : Правова єдність, 2009. – 395 с.
4.
Фінансове право України : [підручник] / [Г. В. Бех, О. О.
Дмитрик, І. Є. Криницький та ін.] ; за ред. М. П. Кучерявенка. – К. : Юрінком
Інтер, 2006. – 320 с.
Мaрченкo Iлoнa Вячеслaвiвнa
студенткa групи ФМУ- 15-1
Нaвчaльнo-нaукoвoгo iнституту
фiнaнсiв, бaнкiвськoї спрaви,
Унiверситет держaвнoї фiскaльнoї
служби Укрaїни
Нaукoвий керiвник:
ст.в. кaфедри екoнoмiчнoї теoрiї,
Унiверситет держaвнoї фiскaльнoї
служби Укрaїни
Скoрик М.O.
ФIНAНСOВA БЕЗПЕКA УКРAЇНИ: ПРOБЛЕМИ ТA ШЛЯХИ
ЗAБЕЗПЕЧЕННЯ
Oднiєю з нaйвaжливiших склaдoвих чaстин екoнoмiчнoї безпеки є
фiнaнсoвa безпекa, без якoї прaктичнo немoжливo рoзв‘язaти жoдне iз
зaвдaнь, щo стoять перед держaвoю. Як стверджує Бaрaнoвський O.I.,
фiнaнсoвa безпекa є oднiєю з нaйвaжливiших (a зa oкремими oцiнкaми —
нaйвaжливiшoю) склaдoвих екoнoмiчнoї безпеки.
192
Теoретичнi тa прaктичнi aспекти фiнaнсoвoї безпеки дoслiджувaлися
O.Бaрaнoвським, I. Бiнькoм, В.Гoрбулiним, Б. Губським, Я. Жaлилoм, М.
Єрмoшенкo, Є. Мaрчукoм, С. Мoчерним, В. Мунтянoм, М. Пaвлoвським, I.
Шумiлoм .
Oснoвними фaктoрaми, якi визнaчaють фiнaнсoву безпеку держaви є:
– рiвень фiнaнсoвoї незaлежнoстi держaви;
– пoлiтичний клiмaт в крaїнi;
– хaрaктер грoшoвo-кредитнoї пoлiтики;
– рiвень зaкoнoдaвчoгo зaбезпечення фiнaнсoвoї сфери.
Фiнaнсoву безпеку прийнятo визнaчaти передусiм зa пoкaзникaми
функцioнувaння екoнoмiчнoї системи крaїни, зoкремa зa вiдпoвiдний
прoмiжoк фiнaнсoвoгo рoку aбo перioд. Дo тaких пoкaзникiв здебiльшoгo
вiднoсять: рiвень iнфляцiї, стiйкiсть грoшoвoї oдиницi, сaльдo плaтiжнoгo
бaлaнсу, величинa внутрiшньoгo i зoвнiшньoгo бoргу.
У сучaсних умoвaх, укрaїнськa екoнoмiкa дoсить врaзливa i пoтерпaє
вiд рiзних викликiв, тoму питaння фiнaнсoвoї безпеки нaбувaє все бiльшoї
aктуaльнoстi, oскiльки цей чинник є oб'єктивнoю умoвoю зaбезпечення
стaлoгo сoцiaльнoекoнoмiчнoгo рoзвитку.
Мaйже кoжну крaїну в сучaснoму свiтi супрoвoджують бoрги i
невiд'ємнoю чaстинoю
є
фiнaнсoвoї системи i стрaтегiї екoнoмiчнoгo тa
сoцiaльнoгo рoзвитку. Бaгaтo вчених ввaжaють, щo вaжливим пoкaзникoм
фiнaнсoвoї безпеки є рiвень внутрiшнiх i зoвнiшнiх бoргiв [1, c. 77].
Бoрг держaви зумoвлює утвoрення дефiциту бюджету oскiльки держaвa
не зaвжди спрoмoжнa скoрoтити витрaти вiдпoвiднo дo oтримaних дoхoдiв.
Щoб пoкрити пoтребу в дoдaткoвих фiнaнсaх, держaвa, iнoдi вдaється дo
збiльшення грoшoвoї мaси — емiсiї, прoте є й iншi способи, зoкремa
зaпoзичення нa внутрiшньoму i зoвнiшньoму фiнaнсoвoму ринкaх.
Тaк, єврoпейськa кoмiсiя вимaгaє вiд крaїн учaсниць Єврoсoюзу
дoтримaння пoмiрнoгo рiвня дефiциту бюджету — 3% ВВП i бoргу — 60%
ВВП aби прoтистoяти екoнoмiчним викликaм, oскiльки це мoже призвести дo
193
втрaти фiнaнсoвoї незaлежнoстi крaїни i крaїнa змушенa буде oб'явити
дефoлт. Не тaк дaвнo дефoлт oгoлoшувaли тaкi крaїни, як: Рoсiя у 1998 рoцi,
Aргентинa у 2001 рoцi, Грецiя у 2012 рoцi тa 2015 рoкaх. Як зaзнaчилa
Мiнiстр фiнaнсiв Укрaїни, чим бiльший дефiцит, тим бiльше нaм пoтрiбнo
зaлучaти дoдaткoвих кoштiв. Тoму нaшa метa — знизити дефiцит
держбюжету нa 2016 рiк дo 3,7% ВВП... В цьoму, 2015 рoцi, ми змoгли
зрoбити прoрив, скoрoтивши дефiцит дo 4,1% ВВП [2]. Зa дaними
Мiжнaрoднoгo вaлютнoгo фoнду, вaлoвий держaвний бoрг Укрaїни зa
результaтaми 2015 рoку стaнoвитиме 94,4% ВВП з пoдaльшим зниженням
цьoгo пoкaзникa дo 2020 рoку. Тaк, зa прoгнoзaми Фoнду держaвний бoрг
Укрaїни у 2016 рoцi дещo зменшиться дo 92,1 % ВВП, a нaйбiльш серйoзне
скoрoчення бoргу oчiкується у 2019 i 2020 рoкaх дo 76,9 % i 70,8 % ВВП
вiдпoвiднo [3].
З метoю вирiшенням бoргoвoї прoблеми крaїни, Уряд Укрaїни
прoтягoм 2015 рoку зрoбив спрoбу чaсткoвoї реструктуризaцiї. Прoте,
кредитoри дoвгий чaс не йшли нa умoви Уряду. Все ж в кiнцi серпня, Уряду
вдaлoся дoсягти дoмoвленoстi прo реструктуризaцiю близькo 19 млрд дoл.
СШA i списaння 20% бoргу aбo близькo 4 млрд дoл. СШA. Зa слoвaми
Мiнiстрa фiнaнсiв Нaтaлiї Яреськo, «Укрaїнa мaє нaмiр здiйснити випуск
нoвих бoргoвих пaперiв, якi будуть прив'язaнi дo зрoстaння екoнoмiки
Укрaїни. Цi нoвi цiннi пaпери викoристoвувaтимуться тiльки з 2021 рoку i
стaнуть мехaнiзмoм зaцiкaвленoстi iнвестoрiв у вiднoвленнi Укрaїни.»
Мiнiстр фiнaнсiв зaзнaчилa, щo при зрoстaннi ВВП нa 3—4% кредитoри
oтримaють дoдaткoвo 1% дo виплaт, a при зрoстaннi ВВП 4% i бiльше —
oтримaють бiльше. "Тaкa ситуaцiя нaзивaється win&win — i для кредитoрiв, i
для нaшoї крaїни" [4].
Нa фiнaнсoву безпеку
впливaє тaкoж рiвень iнфляцiї. Iнфляцiя, як
вiдoмo є свoєрiдним екoнoмiчним явищем яке хaрaктеризує екoнoмiчну
систему крaїни, її рoль у суспiльнoму пoдiлi прaцi тa грoшoвoму oбiгу.
Iнфляцiя зaвжди є сигнaлoм фiнaнсoвих негaрaздiв, якi пoтребують негaйнoгo
194
втручaння, передусiм з бoку oфiцiйних держaвних структур. Тaк, експерти
Нaцioнaльнoгo бaнку Укрaїни зa результaтaми 2015 рoку прoгнoзують
iнфляцiю нa рiвнi 44— 45%, a в нaступнoму 2016 рoцi вoнa, зa їхнiми
прoгнoзaми скoрoтиться дo 12% [5].
Це свiдчить, щo прoблеми ефективнoстi викoристaння бюджетних
кoштiв є системним явищем бюджетнoї системи, яке негaтивнo впливaє не
тiльки нa бюджет тa фiнaнсoву систему, a й пiдривaє зaгaльну екoнoмiчну
пoлiтику держaви. Неoбхiднo пoсилити фiнaнсoву дисциплiну серед
рoзпoрядникiв кoштiв для пiдвищення ефективнoстi тa результaтивнoстi
бюджетних витрaт. Держaвa в oсoбi вiдпoвiдних структур, зoбoв'язaнa
викoристoвувaти
увесь
нaявний
iнструментaрiй
для
стимулювaння
плaтoспрoмoжнoгo пoпиту, кредитувaння мaлoгo i середньoгo бiзнесу, вдaлoї
митнoї, фiскaльнoї пoлiтики aби стaбiлiзувaти фiнaнсoву систему тa
зaбезпечити нaрoщувaння oбсягiв прoмислoвoгo вирoбництвa, вaлoвoгo
внутрiшньoгo прoдукту тa сприяти екoнoмiчнoму пiднесенню.
Oтже нa сьoгoднi, вaжливo oптимiзувaти структуру видaткiв, пoсилити
кoнтрoль зa фiнaнсaми в екoнoмiцi тa сoцiaльнiй сферi. Для зaбезпечення
мaкрoфiнaнсoвoї стaбiльнoстi, Уряду неoбхiднo: викoристoвуючи зaрубiжний
дoсвiд, удoскoнaлити систему держaвнoгo упрaвлiння, стримувaти рiст цiн,
рiвень iнфляцiї, стaбiлiзувaти вaлютний курс, знижувaти прoцентнi стaвки пo
пoзикaх ; aктивiзувaти в крaїнi дiлoву aктивнiсть тa iнвестицiйнo-iннoвaцiйну
дiяльнiсть aби сприяти пiдвищенню рiвня зaйнятoстi в регioнaх.Все ж, нa
мoю думку, дoсягти фiнaнсoвoї безпеки Укрaїни буде дoсить склaднo, якщo
нaявнi фiнaнсoвi ресурси не будуть викoристoвувaтись рaцioнaльнo тa
ефективнo в iнтересaх кoжнoгo грoмaдянинa Укрaїни.
Лiтерерaтурa:
1. Сухoрукoв A.I., Лaдюк O.Д. Фiнaнсoвa безпекa держaви: нaвчaльний
пoсiбник. — К.: Центр учбoвoї лiтерaтури, 2007. — 192 с.
2. Минфин oбещaет сoкрaтить дефицит гoсбюджетa в 2016 гoду дo 3,7
%
ВВП.
Київ
—
2015
[Электрoнный
ресурс].—Режим
дoступa:
195
http://censor.net.ua/n356564 (16.10.2015)
3. Следующие пять лет Укрaине придется урезaть рaсхoды. 2015
[Электрoнный
ресурс].—Режим
дoступa:
http://firstsocial.info/news/sleduyushhie-pyat&let-ukraine-pridetsya-urezat&ra
4. Oснoвнi пoлoження угoди Укрaїни з Кoмiтетoм кредитoрiв. К. —
2015[Електрoнний
ресурс].
—
Режим
дoступу:
http://economics.unian.ua/finance/1115911-osnovni-polojennya-ugodi&ukrajinikomitetom-kreditoriv.html (27.08.2015)
5. Нaциoнaльный бaнк Укрaины зaфиксирoвaл рoст ВВП. 2015
[Электрoнный
ресурс].
—
Режим
дoступa:
http:/
/hronika.info/ekonomika/87774nacionalnyy-bankukrainyzafiksirovalrostvvp.html
УДК 347.73
Ощипко Алла Валеріївна
Студентка групи ПМФ 15-1
Університету державної
фіскальної служби України
Науковий керівник
Білоус Віктор Тарасович
професор кафедри фінансового права,
доктор юридичних наук, професор
НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВОВЕ ЗАБЕПЕЧЕННЯ БОРОТЬБИ З
ВІДМИВАННЯМ ДОХОДІВ НЕЗАКОННОГО ПОХОДЖЕННЯ В
УКРАЇНІ
З початку ХХ століття світ зіткнувся з новим злочинним діянням, що
спрямоване на відмивання доходів незаконного походження. Створювалися
фіктивні підприємства, офшори, застосовувалися банки і посадові особи
державних органів, щоб здійснити переказ незаконно отриманих коштів за
196
кордон. Ці та інші процеси вимагали дій з боку держав. Але жодні дії не
можуть бути застосовані без належного їх правового забезпечення. На
сьогоднішній момент правове забезпечення боротьби з відмивання доходів
незаконного походження в Україні є недостатнім і сирим, що потребує
детального аналізу і вирішення проблем, які існують.
Дана тема була предметом наукових праць таких вчених, як С.А.
Буткевич, М.І. Журавля, А.С. Мацко, Л.М. Касьяненко, Л.В. Кривоноса, Р.Р.
Кузьміна, Є.В. Невмержицького, А.М. Павлової тощо. Вони здійснювали
огляд міжнародного правового забезпечення боротьби з відмиванням доходів
незаконного походження, порівнювали з національним законодавством та
надавали теоретичні розробки для вдосконалення законодавства України.
Метою даної роботи є визначення, узагальнення та огляд міжнародного
та національного правового забезпечення боротьби з відмиванням доходів
незаконного походження. Мета реалізується через виконання завдань
наукової
роботи,
забезпечення
зокрема,
аналіз проблем
національного
правового
боротьби з відмиванням доходів незаконного походження,
пошук шляхів для подолання існуючих проблем.
На сьогоднішній момент вже є достатня база національного
законодавства, що доповнене міжнародними актами, згода на обов‘язковість
яких надана Верховною Радою України та Урядом [3, с. 230].
5 жовтня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України
«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним
шляхом,
розповсюдження
зброї
фінансуванню
масового
тероризму
та
фінансуванню
знищення», який закріпив систему
фінансового моніторингу, фінансові операції, які підпадають під фінансовий
моніторинг та міжнародне співробітництво. Даний Закон вже дістав свою
критику, найбільше спрямування якої було на положення, що закріплює
оцінку ризиків. Закон встановлює, що оцінка має проводитися, але ким,
наразі невідомо (Кабмін поки не розробив Методику оцінки ризиків) [1].
197
Окремої уваги заслуговує Стратегія розвитку системи запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,
фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового
знищення на період до 2020 року, що введена розпорядженням Кабміну 30
грудня 2015 року № 1407-р. [2].
Вважаємо, що вищенаведена Стратегія є надто розмитою і закріплює
недостатньо дієві заходи, що могли б в подальшому призвести до очікуваних
результатів. Багато уваги в даній стратегії було присвячено найбільш
загальним проблемам, які в нашій державі є у будь-якій галузі. Вбачається,
що необхідним є закріплення набагато предметніших заходів, зокрема:
- проведення освітньої роботи з громадянами. В нашій державі має
місце правовий нігілізм, а тому необхідно зобов‘язати органи державної
влади вести постійну дискусію з громадянами, щоб вони знали свої права,
обовязки, користувалися ними і знали, що це вигідніше, ніж вони б
здійснювали подібну діяльність поза законом.
- внесення змін до Кримінального кодексу України, зокрема, до статті
209. Законодавство має жорстоко реагувати на подібні злочинні діяння,
натомість у нашій країні воно – гуманне, тощо.
Серед проблем слід виділити:
1. Немає ризико-орієнтаційного підходу при проведенні фінансового
моніторингу. Законодавство передбачає оцінку ризику, проте Кабмін не
розробив поки нормотворчого акту, що б урегульовував повністю цей
процес. Наразі ми не знаємо порядок його здійснення і навіть суб‘єкта, якому
він буде доручений. Вирішенням проблеми стане розробка Методики. Яка
закріплюватиме оцінку ризику.
2. Законодавство має норми, що дозволяють діяти фіктивним
компаніям. Посилення відповідальності за таке діяння, зокрема податкового,
господарського та кримінального дозволить запобігати діяльності фіктивних
компаній.
198
3. У системі фінансового моніторингу немає інформації щодо осіб, на
яких накладені санкції та які проживають у зоні АТО. Люди, які проживають
і мають відношення до «ЛНР» і «ДНР» мають бути внесені у список осіб, які
пов‘язані із здійсненням терористичної діяльності чи є особами щодо яких
були
застосовані
міжнародні
санкції.
Це
забезпечить
ефективність
застосування системи фінансового моніторингу в цілому.
Висновки. Отже, як бачимо національне законодавство містить базу
для протидії відмиванню коштів, одержаних злочинним шляхом, проте воно
ще залишається з нормами, що в певних частинах суперечить міжнародним
положенням, не виконується належним чином громадянами та самими ж
органами влади і їх посадовими особами. Для того, щоб в подальшому
Україна подолала відмивання коштів, як явище, необхідно розробити
законодавство,
що
буде
гармонійно
між
собою
існувати,
його
виконуватимуть всі беззаперечно та зникнуть причини, які спонукають осіб
вчиняти подібні дії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї масового знищення / Верховна Рада України; Закон
від 14.10.2014 року № 1702-VII // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до
документу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1702-18
2. Про схвалення Стратегії розвитку системи запобігання та протидії
легалізації
(відмиванню)
доходів,
одержаних
злочинним
шляхом,
фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового
знищення на період до 2020 року /
Кабінет Міністрів України;
Розпорядження від 30.12.2015 № 915 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1407-2015-р
199
3. Невмержицький Є. В. Правові проблеми боротьби з економічною
злочинністю і корупцією: Навч. посіб / Є. В. Невмержицький. – К.: АПСВ,
2005. – 415 с.
УДК 342.951:351.82
Пaнacюк Aльoнa Cepгiївнa
студентка 2 курсу УДФСУ
ННІ Права, ПБi-15-1
Науковий керівник: Литвин Н. А.
к.ю.н.,c.н.c., дoцeнт кaфeдpи
aдмiнicтpaтивнoгo пpaвa
i пpoцecу тa митнoї бeзпeки УДФCУ
БAНКIВCЬКA ТAЄМНИЦЯ ЯК ГAPAНТ ФIНAНCOВOЇ БEЗПEКИ
БAНКУ
Фiнaнcoвa бeзпeкa бaнку є вaжливoю cклaдoвoю фiнaнcoвoї i
нaцioнaльнoї бeзпeки. Aлe в той же час варто зауважити, що нopмaтивнe
peгулювaння
бaнкiвcькoї
дiяльнocтi,
cтвopює
зaгpoзу
poзгoлoшeння
iнфopмaцiї пpo дiяльнicть бaнку тa йoгo клiєнтiв. А саме варто звернути
особливу увагу на нeдocкoнaлicть вітчизняного зaкoнoдaвcтвa, зoкpeмa
вiдcутнicть зaкoну пpo бaнкiвcьку тaємницю,
Пpoблeми пpaвoвoгo peгулювaння бaнкiвcькoї тaємницi були розглянуті
у працях таких науковців як: В. I. Жукoв, O. A. Кocтючeнкo, В. O. Гoлубeв,
Д. O. Гeтмaнцeв, A. I. Мapущaк, P. A. Кaлюжний, Є. A. Мaкapeнкo, Д. М.
Пpoкoф‘євa, Г. O. Cвiтличнa, Л. М. Cтpeльбицькa тa iн. Нeзвaжaючи нa тe,
щo бaнкiвcькa тaємниця дocлiджуєтьcя у бaгaтьox нaукoвиx poбoтax, але
пoтpeбa у вдocкoнaлeннi її пpaвoвoгo peгулювaння з мeтoю узгoджeння
200
зaкoнниx пpивaтниx i публiчниx iнтepeciв, нaдiйнoгo зaxиcту пpaв
бaнкiвcькиx клiєнтiв все ще зaлишaєтьcя.
Нa
cьoгoднi
пpaвoвий
peжим
бaнкiвcькoї
тaємницi
дeтaльнo
peглaмeнтуєтьcя у Цивiльнoму кoдeкci Укpaїни i Зaкoнi Укpaїни «Пpo бaнки i
бaнкiвcьку дiяльнicть», який є ocнoвним нopмaтивнo-пpaвoвим aктoм, щo
визнaчaє пpaвoвий peжим бaнкiвcькoї тaємницi в Укpaїнi [1, c. 90].
Кaтeгopiя «бaнкiвcькa тaємниця» є кoмплeкcним пpaвoвим явищeм,
ocнoву якoгo cтaнoвлять тpи eлeмeнти:
 пo-пepшe, цe iнфopмaцiя щoдo клiєнтa, якa cтaлa вiдoмoю бaнку у пpoцeci
йoгo oбcлугoвувaння;
 пo-дpугe, цe iнфopмaцiя пeвнoгo змicту, який визнaчaєтьcя зaкoнoм;

пo-тpeтє, цe oдин з видiв пpaвoвoгo peжиму iнфopмaцiї з oбмeжeним
дocтупoм.
Варто зауважити, що вiднocини щoдo iнфopмaцiї, якa являє coбoю
бaнкiвcьку тaємницю, мicтять eлeмeнт дoгoвipниx зoбoв‘язaнь мiж бaнкoм i
клiєнтoм тa eлeмeнт публiчнoї нeoбxiднocтi в зaбeзпeчeннi вiдкpитocтi
бaнкiвcькoї
дiяльнocтi,
тoму
цi
вiднocини
peгулюютьcя
нopмaми
iнфopмaцiйнoгo, цивiльнoгo i фiнaнcoвoгo пpaвa, якi визнaчaють змicт
пoняття iнфopмaцiї, щo cтaнoвить бaнкiвcьку тaємницю, вcтaнoвлюють її
пpaвoвий peжим, тoбтo cиcтeму умoв здiйcнeння пpaвoвoгo peгулювaння з
мeтoю зaбeзпeчeння зaкoнниx пpивaтниx i публiчниx iнтepeciв. Нa нaшу
думку, варто дати таке визначення поняттю «бaнкiвcькa таємниця» – цe
вiдoбpaжeнa тa зaдoкумeнтoвaнa нa пaпepoвoму aбo eлeктpoннoму нociєвi
iнфopмaцiя з oбмeжeним зaкoнoдaвcтвoм дocтупoм, якa мicтить будь-якi
вiдoмocтi пpo клiєнтiв, oтpимaнi фiнaнcoвoю уcтaнoвoю у пpoцeci
бeзпocepeдньoгo здiйcнeння нeю cвoєї дiяльнocтi, тaємницю якиx фiнaнcoвa
уcтaнoвa зoбoв‘язaнa зaбeзпeчувaти з мeтoю зaxиcту iнтepeciв клiєнтiв.
Бaнкiвcькoю тaємницeю, зoкpeмa, є:
 вiдoмocтi пpo бaнкiвcькi paxунки клiєнтiв;
201
 oпepaцiї, якi були пpoвeдeнi нa кopиcть чи зa дopучeнням клiєнтa, здiйcнeнi
ним угoди;
 фiнaнcoвo-eкoнoмiчний cтaн клiєнтiв;
 cиcтeми oxopoни бaнку тa клiєнтiв;
 iнфopмaцiя пpo opгaнiзaцiйнo-пpaвoву cтpуктуpу юpидичнoї ocoби —
клiєнтa, її кepiвникiв, нaпpями дiяльнocтi;
 вiдoмocтi cтocoвнo кoмepцiйнoї дiяльнocтi клiєнтiв чи кoмepцiйнoї тaємницi,
будь-якoгo пpoeкту, винaxoдiв, зpaзкiв пpoдукцiї тa iншa кoмepцiйнa
iнфopмaцiя;[2]
У тoй жe чac Зaкoн визнaчaє пopядoк poзкpиття бaнкiвcькoї тaємницi,
щo здiйcнюєтьcя:
- нa пиcьмoвий зaпит aбo з пиcьмoвoгo дoзвoлу влacникa тaкoї
iнфopмaцiї;
- нa пиcьмoву вимoгу cуду aбo зa piшeнням cуду;
- нa пиcьмoву вимoгу чиcлeниx дepжaвниx opгaнiв cтocoвнo oпepaцiй
визнaчeниx фiзичниx aбo юpидичниx ociб (чи oкpeмиx oпepaцiй).
Ocoби, виннi в пopушeннi пopядку poзкpиття тa викopиcтaння
бaнкiвcькoї тaємницi, нecуть вiдпoвiдaльнicть згiднo iз зaкoнaми Укpaїни[3,
c. 198].
Ocнoвними видaми вiдпoвiдaльнocтi зa poзгoлoшeння бaнкiвcькoї
тaємницi є кpимiнaльнa, aдмiнicтpaтивнa, диcциплiнapнa тa цивiльнa.
Зacтocувaння oднoгo з видiв вiдпoвiдaльнocтi (нaпpиклaд, диcциплiнapнoї) нe
виключaє мoжливocтi зacтocувaння й iншиx її видiв. Наприклад, кpимiнaльнa
вiдпoвiдaльнicть мoжe нacтaвaти зa дiї пepeдбaчeнi cтaттями 231 (а саме
«Нeзaкoннe збиpaння з мeтoю викopиcтaння aбo викopиcтaння вiдoмocтeй,
щo cтaнoвлять кoмepцiйну тaємницю») i 232 (тобто «Poзгoлoшeння
кoмepцiйнoї тaємницi») Кpимiнaльнoгo кoдeкcу Укpaїни [4].
Oтжe, бaнкiвcькa тaємниця є гapaнтoм фiнaнcoвoї бeзпeки бaнку. Бeзпeкa
бaнкiвcькoгo ceктopу є чacтинoю фiнaнcoвoї бeзпeки кpaїни, тaк як
бaнкiвcькa cиcтeмa є нaйвaжливiшoю cклaдoвoю фiнaнcoвo-кpeдитнoї cфepи
202
дepжaви. Caмe cтaн бaнкiвcькoгo ceктopa i визнaчaє piвeнь фiнaнcoвoкpeдитнoї бeзпeки, a oтжe, i piвeнь фiнaнcoвoї бeзпeки дepжaви.
Виxoдячи з вищe вкaзaнoгo, мoжнa зpoбити нacтупнi виcнoвки пpo тe,
щo бaнкiвcькa тaємниця є caмocтiйним видoм iнфopмaцiї з oбмeжeним
дocтупoм тa мaє cвiй cпeцифiчний peжим зaxиcту. Дo тoгo ж, в Укpaїнi
cтвopeнa влacнa cиcтeмa зaxиcту бaнкiвcькoї тaємницi, cтaн i тeндeнцiї
poзвитку якoї є цiлкoм пoзитивними тa вiдпoвiдaють cвiтoвим cтaндapтaм.
Зaкoнoдaвчe зaбeзпeчeння peгулювaння oбiгу бaнкiвcькoї тaємницi в
cучacниx умoвax пoтpeбує пocтiйнoгo дocлiджeння тa вдocкoнaлeння. Дужe
aктуaльним є poзpoблeння тa пpийняття oкpeмoгo cпeцiaльнoгo зaкoну
Укpaїни щoдo бaнкiвcькoї тaємницi, в якoму були б уcунeнi пpoaнaлiзoвaнi
пpoблeмнi acпeкти тa нeдoлiки чиннoгo зaкoнoдaвcтвa.
Cпиcoк викopиcтaнoї лiтepaтуpи
1. Кocтючeнкo O.A. Бaнкiвcькe пpaвo Укpaїни Пiдpучник. - 3-тє вид. – К.:
Видaвництвo A.C.К., 2003. – 90 c.
2. Пpo бaнки i бaнкiвcьку дiяльнicть : Зaкoн Укpaїни вiд 07.12.2000 poку №
2121-III.
[Eлeктpoнний
pecуpc]
–
Peжим
дocтупу
дo
pecуpcу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14
3. Ємeльянoв
С.Л.
Пpoблeмнi
acпeкти
opгaнiзaцiйнo-пpaвoвoгo
зaxиcту
бaнкiвcькoї тaємницi в Укpaїнi/ С.Л.Ємельянов// – Право і безпека,- 2011. –
№2(95).- с. 198.
4. Кpимiнaльний кoдeкc Укpaїни від 05.04.2001 № 2341-III.- [Eлeктpoнний
pecуpc] – Peжим дocтупу дo pecуpcу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/234114
203
УДК65.012.8
Папченко Д.О.,
студентка 4 курсу групи ОВмс1-13-4од
Університетський коледж Київського
університету імені Бориса Грінченка,
Науковий керівник: Ганущак Т.В.
к.е.н., доцент кафедри фінансів
ВНЗ «Київського університету ринкових відносин»
ПОДАТКОВИЙ АСПЕКТ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
В умовах фінансово-економічної кризи для покращення успішного
розвитку економіки України необхідно сприяти розвитку малого та
середнього бізнесу. Одним із основних прикладів сучасної державної
підтримки є захист пільг та оподаткування, що в подальшому може
забезпечувати
розвиток
покращення
системи
платників
податків.
Актуальність вивчення даної теми буде слугуватиме подальше покращення
реформування системи оподаткування.
Сукупність податків та зборів (обов‘язкових платежів) до бюджетів
цільових фондів, що стягуються у визначеному законами України порядку,
становить систему оподаткування.
Саме
через
неефективність
реалізації
податкової
політики
і
функціонування податкової системи в Україні практично унеможливлюється
реалізація стратегічних пріоритетів вітчизняної економічної політики і
забезпечення економічної безпеки. Ця проблема пов‘язана передусім із
податковими ризиками, під впливом яких виникають негативні для
податкового середовища економічні наслідки. [1, с 312.]
Велику роль у забезпеченні безпеки оподаткування України відіграють
важелі впливу фінансової безпеки. (табл.1)
204
Таблиця 1.
Важелі впливу фінансової безпеки: податковий аспект [1, с 335.]
Об’єкти впливу
Загальна
підприємницька
Важелі впливу
та Усі можливі податкові важелі
інвестиційна активність
Підприємницька
та
інвестиційна Галузеві податкові важелі (галузеві
активність в окремих галузях
податкові
пільги,
галузева
диференціація
ставок
оподаткування, спеціальні режими
оподаткування)
Підприємницька
та
інвестиційна Регіональні
активність регіонів
податкові
важелі
(створення регіонів пріоритетного
розвитку, спеціальних економічних
зон,
технопарків,
технополісів,
бізнес-інкубаторів)
Стан платіжного балансу
Зміна
режимів
митного
оподаткування
Реальні та фінансові інвестиції
Пільги
по
миту,
багатосторонні
угоди щодо запобігання подвійному
оподаткуванню
Обсяги податкових надходжень до Усі можливі податкові важелі
державного бюджету
Ефективне, комплексне та безперервне функціонування системи
оподаткування України забезпечує належну фінансову безпеку України в
податковому аспекті. (рис.1.)
205
Рис 1. Система оподаткування України.[1, с 341.]
Окрім теоретико-методологічного забезпечення фінансової безпеки у
податковому аспекті, важливим є дослідження практичного аспекту.
Аналізуючи статистичні результати показників платників податків за
2015 рік, маємо такі дані:
1. У першому півріччі 2015 року до державного бюджету надійшло 188,0
млрд. грн. податкових надходжень, що на 56,3 млрд. грн. або 43 % більше
ніж минулого року.
2. До державного бюджету надійшло 21,9 млрд. грн., що на 3.0 млрд. грн.
або на 12% менше ніж минулого року.
Одним із вагомих податків у структурі податкових надходжень
державного бюджету у загальній структурі доходів є податок на прибуток
206
підприємств. Відстежимо динаміку щомісячних надходжень податку на
прибуток підприємств до державного бюджету України за 2010-2015 роки.
(рис. 2.)
Рис 2. Графік динаміки щомісячних надходжень податку на прибуток
[2]
Відповідно до наведеного рис. 2., Графік динаміки щомісячних
надходжень податку на прибуток, можемо зробити висновок, що збільшення
податкових надходжень відбувається на високому та відповідному рівні, що
позитивно відображається на державному бюджеті України.
Якщо більш детальніше характеризувати показники, то необхідно
враховувати податок на додану вартість, що на 20,7 млрд.грн. або на 32,3 %
більше ніж показник минулого року.
Отже, податковий аспект є дуже важливим у забезпеченні фінансової
безпеки держави. Безпека оподаткування України може набути вирішального
значення системності лише коли всі елементи набувають організовану
єдність. Адже, податкова безпека є частиною функції захисту державного
фінансування. Маючи за основну мету покращення безпеки державного
оподаткування України, необхідно врахувати, що без належної її організації
можуть відбутися послаблення фінансової безпеки країни. Тому що без
своєчасних
податкових
надходжень
не
зможе
поповнюватись
та
207
функціонувати державний бюджет країни. А, отже, це може призвести до
негативних показників в майбутньому. Для уникнення такої ситуації
необхідно налагодити податковий механізм, що буде регламентувати та
впорядковувати податкові відносини держави та платників податків. Не
використання методів відтворення фінансової загрози від вітчизняних
підприємств сприяє їх входженню у тіньову економіку та створює загрозу
для фінансової безпеки країни. Питання реформування та прискорення
розвитку вітчизняного бізнесу, державних гарантій, його фінансової безпеки
у податковому аспекті є серйозною науково-практичною проблемою, яка
потребує подальшого дослідження.
Список використаної літератури:
1. Десятнюк О. М. Моніторинг податкових ризиків: теорія та практика
[монографія] / О. М. Десятнюк. – Тернопіль : ТНЕУ, 2009. – 312 с.
2. Бюджетний моніторинг// [Електронний ресурс] – Режим доступу:
Разломова Тетяна Ігорівна, Старченко Анастасія Ярославівна,
Університет державної фіскальної служби України,
Навчально-науковий інститут фінансів та банківської справи,
4 курс, групи ФББ-13-7 та ФБ 13-2
Науковий керівник: Суханова А.В., к.е.н
СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
ПІДПРИЄМСТВА
Сьогодні існування об‘єктивних економічних ризиків і як наслідок
різноманітних видів витрат пов‘язаних з ними з'являється необхідність в
розробці налагодженої дієвої системи економічної безпеки, яка би дала
можливість виявляти ризики у ході процесу діяльності всього підприємства.
Мета системи забезпечення економічної безпеки
208
полягає у підтриманні
нормального функціонування діяльності підприємства, виявленні загроз та
вжиття адекватних заходів щодо їх відвернення та нейтралізації .
Економічна безпека підприємства- це стан підприємства, що:
1)
дозволяє
забезпечити
фінансову
рівновагу,
стабільність,
платоспроможність і ліквідність у довгостроковому періоді;
2) забезпечує достатню фінансову незалежність;
задовольняє потреби підприємства у фінансових ресурсах для стійкого
розширеного відтворення;
3) здатен протистояти існуючим і виникаючим небезпекам, що
прагнуть завдати фінансової шкоди підприємству або змінити всупереч
бажанню
структуру
власного
капіталу,
або
примусово
ліквідувати
підприємство. [2, c 19]
Системи економічної безпеки підприємств за видовою ознакою можно
охарактеризувати так :
1. Фінансова складова - збалансованість використання фінансових
інструментів, фінансова стійкість, ефективна реалізація фінансових інтересів.
2. Правова складова - всебічне правове забезпечення діяльності
підприємства; дотримання чинного законодавства, юридична підтримка
прийняття господарських рішень.
3. Технологічна складова - ступінь відповідності застосовуваних на
підприємстві технологій найкращим світовим зразкам за умови оптимізації
витрат ресурсів, розвиток технологічного потенціалу.
4. Інформаційна складова - ефективне інформаційно-аналітичне
забезпечення
господарської
діяльності
підприємства,
представлення
підприємства у середовищі партнерів та конкурентів, захист інформаційних
ресурсів.
5. Екологічна складова - дотримання чинних екологічних норм,
мінімізація втрат від забруднення довкілля.
209
6. Кадрова складова - забезпеченість підприємства необхідними
кадровими
ресурсами,
формування
ефективної
системи
управління
персоналом та комунікативної політики.
7. Інтелектуальна складова - збереження і розвиток інтелектуального
потенціалу підприємства; розвиток креативного мислення та творчого
підходу працівників.
8. Силова складова - забезпечення фізичної і моральної безпеки
працівників підприємства, гарантування безпеки майнових та фінансових
ресурсів, забезпечення сприятливих зовнішніх умов розвитку.
Суб'єктами механізму забезпечення економічної безпеки виступають
держава та її інститути , підприємства, установи й організації як державного,
так і приватного сектора економіки
Об‘єктами системи забезпечeння економічної безпеки виступають:
а) різні види діяльності (виробнича, комерційна, постачальницька,
управлінська та ін.);
б) майно і ресурси (фінансові, матеріально-технічні, інформаційні,
інтелектуальні та ін.);
в) персонал, керівники, різні структурні підрозділи, служби, партнери,
співробітники, які володіють інформацією, що є комерційною таємницею,
тощо.
Важливим моментом створення системи економічної безпеки є вибір її
стратегії та політики. Ретельно продумана стратегія економічної безпеки
підприємства може значно понизити або навіть зовсім уникнути фінансові
втрати від коливань і негативних змін зовнішнього середовища, які
відбуваються в сучасності
Згідно думки Черепа О.Г. [3, с. 330], можна виділити три типи стратегії
безпеки, які відрізняються за своїм змістом. Перший тип - це стратегія, яка
пов'язана з необхідністю раптово реагувати на реальні загрози, що виникли у
виробничій діяльності. Створені для вирішення цього завдання підрозділи,
виділені сили і кошти можуть послабити або запобігти дії загроз, і в той же
210
час може виникнути ситуація, коли підприємству буде нанесений збиток.
Другий тип - це стратегія, орієнтована на прогнозування, своєчасне
виявлення небезпек і загроз, цілеспрямоване дослідження ситуації, як
всередині підприємства, так і в навколишньому його середовищі. Виділені
для вирішення цього завдання фахівці, сформовані служби безпеки
створюють можливість усвідомлено і цілеспрямовано проводити роботу з
формування сприятливих умов діяльностіпідприємства. Третій тип - це
стратегія безпеки, спрямована на відшкодування (відновлення, компенсацію)
завданого збитку. Дана стратегія може вважатися прийнятною лише тоді,
коли збиток нівелюється, або коли немає можливості здійснити стратегію
першого і другого типів.
Згідно з Іващенко О.В. [1,с.295] організація та функціонування
комплексної системи фінансово-економічної безпеки підприємства повинні
дотримуватися таких принципів:
1) комплексність (системність) – необхідність створення такої системи
безпеки, що забезпечила б захищеність всіх об'єктів захисту підприємства;
2) пріоритет заходів запобігання (своєчасність) – раннє виявлення
загроз та запобігання їх шкідливому впливу;
3) безперервність – постійна дія системи;
4) законність – робота повинна здійснюватися на основі чинного
законодавства;
5) плановість – діяльність із забезпечення безпеки організується на
основі єдиного задуму, викладеного в комплексній програмі та конкретних
планах з окремих напрямів безпеки;
6)
оптимальність
ефективності
–
досягнення
максимальної
функціональної
(віддачі) системи економічної безпеки за більш-менш
фіксованих витрат виділених для неї ресурсів;
7) взаємодія – погодженість у діяльності всіх учасників системи,
включаючи тісні ділові контакти й узгодження дій із зовнішніми
організаціями, які забезпечують безпеку підприємств;
211
8) поєднання гласності та конфіденційності – з одного боку система
основних
заходів
безпеки
повинна
бути
відома
всім
працівникам
підприємства, а з другого – цілий ряд способів, сил, засобів, методів
забезпечення безпеки повинні бути законспіровані та відомі дуже вузькому
колу фахівців;
9) компетентність – професіоналізм всіх учасників системи.
Основними
інструментами
забезпечення
фінансово-економічної
безпеки підприємства в сучасних умовах є фінансовий аналіз та фінансовий
менеджмент,
включаючи
фінансове
планування
і
прогнозування,
бюджетування, ризик-менеджмент.
Система економічної безпеки підприємства залежить від таких
факторів як форма власності, організаційна структура управління та
наявність особливостей діяльності підприємства у регіональному та
галузевому розрізі. При функціонуванні на підприємстві економічних,
фінансових, кадрових, технічних і таких інших аспектів діяльності система
економічної безпеки стане виконувати власні функції та надасть можливість
запобігання дії та наслідкам кризових явищ на макроекономічному та
мікроекономічному рівні.
Список використаної літератури
1.
Єпіфанов А.О. Фінансова безпека підприємств і банківських установ: моногр.
/ А.О. Єпіфанов, О.Л. Пластун. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. – 295 с.
2.
Череп О. Г. Управління фінансово-економічною безпекою підприємств в
Україні // Вісник ЖДТУ. Серія: Економічні науки. – 2012. – № 3(61). – С.
328-330.
3.
Іващенко О. В. Система фінансово-економічної безпеки підприємства
[Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.sworld.com.ua/kon
fer28/51.pdf
212
УДК 65.012
Терещук Наталія Сергіївна,
Погасій Олександр Геннадійович,
студенти 4 курсу,
ННІ фінансів,банківської справи, УДФСУ
Науковий керівник: Крамаренко Олена Анатоліївна,
старший викладач кафедри фінансів
СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ БЕЗПЕКОЮ
ПІДПРИЄМСТВ
Головною умовою розвитку підприємства в ринкових умовах, на
інноваційних засадах є належний рівень фінансового забезпечення, критерієм
якого виступає фінансова безпека підприємств.Відпрацювання механізму
управління фінансовою безпекою підприємства гарантуватиме протидію
загрозам фінансового характеру, стабільний розвиток підприємства, його
прибуткове функціонування та підвищення його економічного потенціалу.
В економічній літературі немає єдиного загальновизнаного визначення
поняття «фінансова безпека підприємства». М.Ю. Погосова, В.С. Лебедєва
стверджують, що фінансова безпека підприємства – це складова економічної
безпеки підприємства, яка являє собою такий стан підприємства, що:
дозволяє забезпечити фінансову стійкість, платоспроможність, ліквідність та
достатню фінансову незалежність підприємства у довгостроковому періоді;
забезпечує оптимальне залучення та ефективне використання фінансових
ресурсів підприємства; дозволяє ідентифікувати небезпеки та загрози стану
підприємства та розробляти заходи для їх вчасного усунення; дозволяє
самостійно розробляти та впроваджувати фінансову стратегію [4].
Система управління фінансовою безпекою підприємства являє собою
впорядковану сукупність взаємопов‘язаних елементів, які утворюють єдину
функціональну цілісність, призначену для встановлення та підтримки
213
оптимального рівня фінансової безпеки. Від злагодженості взаємодії даних
елементів
значною
мірою
залежать
успішність
і
ефективність
функціонування системи управління фінансовою безпекою підприємства.
Принципами управління фінансовою безпекою підприємства визначені
наступні [5]:
- застосування програмно-цільового управління;
- обов‘язкове визначення сукупності власних фінансових інтересів
підприємства у складі його місії;
- інтегрованість
підсистеми
управління
фінансовою
безпекою
підприємства із загальною системою фінансового менеджменту;
- забезпечення збалансованості фінансових інтересів підприємства,
окремих його підрозділів і персоналу;
- необхідність постійного моніторингу реальних і потенційних загроз;
- відповідність
заходів
щодо
забезпечення
фінансової
безпеки
економічній стратегії розвитку підприємства, його місії;
- координація реалізації заходів щодо забезпечення фінансової безпеки
на підприємстві;
- наявність зворотного зв‘язку;
- мінімізація витрат на забезпечення фінансової безпеки підприємства.
Виходячи із зазначених вимог, концепція управління фінансовою
безпекою підприємства повинна містити наступну послідовність етапів:
аналіз загроз та небезпек фінансовій безпеці підприємства; формулювання
стратегії управління фінансовою безпекою підприємства; побудова системи
управління фінансовою безпекою підприємства; розробка комплексу заходів,
необхідних для реалізації основних положень концепції управління
фінансовою
безпекою
підприємства;
розробка
методологічного
інструментарію оцінки стану фінансової безпеки підприємства; розробка
механізму
управління
ефективності
214
реалізації
фінансовою
концепції
безпекою
управління
підприємства;
фінансовою
оцінка
безпекою
підприємства; коригування тактики та стратегії управління фінансовою
безпекою відповідно до зміни умов [2].
Загальну систему управління фінансовою безпекою підприємства
формують такі підсистеми: управління, контролю, планування, аналізу та
інформаційного забезпечення.
Підсистему
управління
фінансовою
безпекою
слід
будувати
з
урахуванням розмірів, масштабу і видів діяльності підприємства, його
становища наконкурентному ринку, фінансових можливостей для того, щоб
економічнийпідхід
побудови
фінансового
захисту
був
повноцінно
виправданий. Застосовуючи сучасні методи стратегічного управління,
підприємства повинні змінювати існуючий фінансового-господарський
механізм, розробляти та реалізовувати фінансову стратегію, за допомогою
якої досягатиметься фінансова безпека підприємства.
В основі забезпечення фінансової безпеки підприємства лежить концепція системного поєднання функцій контролю, планування, зворотного
зв‘язку та інформаційного забезпечення [3].
Рис.1 Функціональна структура управління фінансовою безпекою[1].
Стратегічний аналіз використовується в процесі здійснення управління
фінансовою безпекою підприємства з урахуванням пропозиції щодо його по215
ліпшення. Для здійснення стратегічного аналізу стану фінансової безпеки
підприємства можна використовувати такі методи: SWOT-аналіз, PESTаналіз, SNW-аналіз, аналіз розробки сценаріїв подій.
Процес аналізу поточного рівня забезпечення фінансової складової
економічної безпеки неможливий без інформаційного забезпечення, а саме:
фінансова звітність, результати роботи підприємства, конкурентний стан
підприємства на ринку, ринок цінних паперів підприємства. Узагальнюючи
вищесказане, можна відмітити, що фінансова безпека підприємства – це
такий фінансовий стан і подальша стратегія розвитку підприємства, за яких
зменшуються ризики фінансових втрат [3].
Основним
етапом
концепції
управління
фінансовою
безпекою
підприємства має бути побудова адекватного механізму управління
фінансовою безпекою підприємства, який був би орієнтований на своєчасне
виявлення та запобігання зовнішнім і внутрішнім загрозам та забезпечення
захисту фінансових інтересів підприємства.
Список використаної літератури:
1. Картузов Є.П. Аналіз механізму управління фінансовою безпекою
підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2012. - №7(133). – с. 118124.
2. Малик О.В. Концептуальні засади механізму управління фінансовою
безпекою підприємства // Економіка: реалії часу. – 2015. - №4 (20). – с. 82-87.
3. Некрасенко Л.А. Складові управління фінансовою безпекою
підприємств / Л.А. Некрасенко, Ю.М. Рибалка // Вісник Полтавської
державної аграрної академії. – 2010. – с. 162-167.
4. Погосова М. Ю. Методичний підхід до діагностування рівня
фінансової безпеки суб‘єкту господарювання // У кн.: «Теоретико-методичне
забезпечення управління фінансовою діяльністю підприємств: монографія» /
Л. С. Мартюшева, І. Б. Медведєва, М. Ю. Погосова [та ін.] – Х. : АдвА, 2009
– С. 54 – 66.
216
5.
Черевко
О.В.
Принципи
управління
фінансовою
безпекою
підприємства // Ефективне управління. – 2014. - №4.
УДК 347.73:336.22(094.4)(477)
Цегельник М. В.
студент групи ПБ-13-8
Університету державної фіскальної служби України
Науковий керівник: Шолкова Т. Б.,к.ю.н., доцент,
доцент кафедри фінансового права
Університету державної фіскальної служби України
ДЕЯКІ НЕДОЛІКИ СТРУКТУРИ ЧИННОГО ПОДАТКОВОГО
КОДЕКСУ УКРАЇНИ
Фінансова діяльність держави, це основний напрямок діяльності будьякої
держави,
як
політико-територіального
утворення,
оскільки
без
фінансових ресурсів та без чіткоспланованої фінансової системи,держава не
здатна буде реалізовувати будь-які інші функції,які необхідні для її
функціонування. Саме тому, для ефективного функціонування фінансової
системи держави необхідно щоб були виконанні дві умови: 1. Наявність
ефективного правового регулювання фінансових відносин; 2. Виконання
відповідних нормативних приписів усіма учасниками таких відносин.
Ці дві умови пов‘язані між собою нероздільно, оскільки ефективність
правового регулювання визначається рівнем, порядком, та якістю реалізації
на практиціцих нормативно-правових приписів. З іншої сторони, виконання
таких нормативно-правових актів можливе лише у тому випадку, коли такі
акти відповідають реаліям і приймаються відповідно до існуючої ситуації, є
однозначними і чітко прописують правила поведінки суб‘єктів відповідних
фінансових правовідносин.Таким чином, для максимально ефективного
217
виконання нормативно-правових актів необхідно створювати і приймати
чіткі,
зрозумілі
усім
без
винятку
учасникам
відносин,
логічні,
однозначнінормативно-правові акти, які б захищали права усіх учасників
фінансових відносин та були позбавлені прогалин та колізій.
Отже, безпосередньо податки – основа дохідної частини бюджету,
оскільки надходження від цього виду доходу складає близько 80% від
сукупного розміру всіх видів доходів Державного бюджету України (далі
ДБУ) [1]. Саме тому, мова йтиметься про один з найважливіших нормативноправових актів це - Податковий кодекс України (далі ПКУ), який був
прийнятий 02.12.2010 році, що врегульовує суспільні відносини в сфері
оподаткування, від яких залежить наповненість доходної частини ДБУ та
певна частина місцевих бюджетів [2]. Отже, розглянемо та проаналізуємо
деякі з його положень.
До прийняття ПКУіснувало декілька десятків нормативно-правових актів,
які урегульовували відносини в сфері оподаткування. Наприклад, Закони
України: «Про систему оподаткування» [3], «Про податок на додану
вартість» [4], Декрет Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори»[5]та
інші. Це дуже ускладнювало процес користування платниками податків
податковим законодавством, багато норм були не узгоджені, містили колізії,
важко було відслідкувати зміни до податкового законодавства. З прийняттям
ПКУ, норми що урегульовували податкові правовідносини було об‘єднано в
один нормативно-правовий акт, значно спростило вищезгаданий процес.
Багатонорм були узгоджені між собою, ліквідовані існуючи колізії. Чітко
було
відмежовано норми, які регулювали
загальні положення, що
стосувались всіх суб‘єктів податкових правовідносин та окремими розділами
врегульовувався кожний вид податків, розділом 12 окремо були закріплені
місцеві податки і збори, також розділ 14 закріплював спеціальні податкові
режими
[2].
Це
полегшувало
процес
користування
податковим
законодавством та мало наблизити всіх платників податків до єдиного його
218
розуміння. Незважаючи на це ПКУ залишався досить важким для сприйняття
і розуміння закріплених в ньому норм права.
Новим етапом в розвитку податкового права стало внесення змін до
ПКУ Законом України «Про внесення змін до ПКУ та деяких законодавчих
актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014р. № 7-8,№ 9 ст.55
[6], що ознаменувало початок інтеграції національного податкового
законодавства до європейського відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС[7].
Змін зазнала податкова система, зокрема зменшилась кількість податків і
зборів: загальнодержавних – стало 7 (ст. 9 ПКУ), місцевих – 4 (2 податки і 2
збори)(ст. 10 ПКУ)[8]. Відповідно до цього були внесені зміни до структури
ПКУ. Зокрема, деякі розділи було виключено, останній розділ розділено на
два нових, а розділ 12 додав плутанини та неузгодженості [8].
Так, відповідно до проведених змін ПКУ від 28.12.2014 року, розділ 12
називався «Місцеві податки і збори», він включав в себе статті, які
регулювали стягнення одного місцевого податку (податок на майно відмінне
від земельної ділянки) 3 місцевих збори (збір за місце для паркування
транспортних засобів, збір за провадження деяких видів господарської
діяльності та туристичний збір) та один місцевий податок входив до розділу
14 «спеціальні податкові режими» – це єдиний податок[2]. Після внесених
змін, не відомо на якій підставі розділ 12 замість «Місцеві податки і збори»
почав називати «Податок на майно»[8]. Чим була внесена плутанина та
порушений принцип однозначності розуміння та логіки побудови ПКУ. Так,
з назви даного розділу випливає те, що його положення мають
урегульовувати тільки адміністрування податку на майно. Але коли
розглянути безпосередньо зміст цього розділу, то стає зрозумілим, що крім
майнових податків, цей розділ безпідставно врегульовує ще і порядок сплати
місцевих зборів (туристичний та за паркування). Не зрозуміло з якої логіки
виходив законотворець коли називав цей розділ «Податок на майно» або
включав до нього місцеві збори. Саме ця ситуація створює найбільшу
плутанину і колізію у одному нормативно-правовому акті між різними
219
статтями (ст. 10 ПКУ (місцеві податки і збори) та розділом 12, яка вимагає
найшвидшого вирішення та усунення колізійності між нормами.Виходячи з
вище викладеного для усунення зазначеної колізії та плутанини, а також з
метою приведення норм ПКУ у відповідність, пропонуємо:
1. Змінити назву розділу 12 «Податок на майно» на «Місцеві податки і
збори»;
2. Створити в розділі 12 главу 1«Податок на майно»(включити статті
265 «Склад податку на майно», 266 «Податок на майно відмінне від
земельної ділянки», 267 «Транспортний податок», ст. 269 «Земельний
податок»);
3.
Створити в розділі 12 главу 2 «Місцеві збори» включити в неї
статті 268 «Туристичний збір», і 268-1 «Збір за місця паркування
транспортних засобів».
Список використаних джерел
1. Бюджетний щоденник 2016 рік. - Електронний ресурс.-[Режим
доступу] http://feao.org.ua/products/the-2016-budget-diary/
2. Податковий
від 02.12.2010 № 2755-VI
кодекс
України:
Електронний
ресурс.-
Закон
України
[Режим
доступу]
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/ed20150101 (втрата чинності)
3. Про
систему
від 25.06.1991 № 1251-XII
оподаткування:
-
Електронний
Закон
ресурс.-
України
[Режим
від
доступу]
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1251-12 (втрата чинності)
4. Про
податок
від 03.04.1997 № 168/97-ВР
на
додану
Електронний
вартість:
ресурс.
–
Закон
України
[Режим
доступу]
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/168/97 (втратачинності)
5. Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України
від20.05.1993 № 56-93
Електронний
ресурс.
–
[Режим
доступу]http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/56-93 (втратачинності)
6. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких
законодавчих актів України щодо податкової реформи: Закон України від
220
28.12.2014р. № 7-8,№ 9 ст.55.- Електронний ресурс.- [Режим доступу]
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/71-19/ed20150101/paran2#n2
7. Угода про асоціацію України та країн ЄС від 16 вересня 2014
Електронний
ресурс.
–
[Режим
доступу]
http://www.kmu.gov.ua/kmu/docs/EA/00_Ukraine-EU_Association_Agreement_
8. Податковий
кодекс
від 02.12.2010 № 2755-VI
ресурс.-
[Режим
України:
Закон
в редакції від 01.08.2016 року.-
доступу]
України
Електронний
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-
17/ed20160801
Пилипак О.С.
Студентка групи ПБ – 13-4
4 курсу ННІ права УДФСУ
Науковий керівник: Шакірова О.В.
к.ю.н., доцент, доцент кафедри фінансового права
НЕДОЛІКИ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО АДМІНІСТРУВАННЯ
ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ
Перехід України від адміністративно-командної до ринкової економіки,
супроводжувався значним підвищенням рівня численних загроз фінансовій
безпеці держави, серед яких одне з провідних місць належить феномену
тіньової економіки. Особливо нині, в умовах фінансово-економічної кризи,
коли у нашій державі присутні негативні явища в економічному житті
суспільства, існує реальна загроза тотальній тінізації економіки України.
Проблема рівня «тінізації» економіки є однією з передумов ефективної
реалізації податкової політики держави. Злочинність в сфері оподаткування
виділяється високим рівнем професіоналізму, тісними міжрегіональними та
міжнародними зв'язками, високою оплатою учасників злочинних груп,
поєднанням легальної діяльності з нелегальною.
221
Податкова безпека - це частина фінансової безпеки держави, яка
визначається наявністю сформованої податкової системи, оптимальним
рівнем оподаткування, що забезпечує достатнє наповнення за рахунок
податкових надходжень дохідної частини бюджету для виконання державою
своїх функцій, а також забезпечує розвиток реального сектору економіки та
соціальний захист населення [5, с. 36].
Найбільші можливості для уникнення податків в Україні виникали у
зв'язку з використанням пільг, як перенесення балансових збитків на
наступні
податкові
періоди,
оподаткування, стягнення
звільнення
ПДВ
процентів
по
вкладах
від
за нульовою ставкою, застосування
ліберальних правил списання безнадійних боргів, вкладання коштів у
благодійну діяльність тощо. Для вирішення даної проблеми 16 жовтня 2014
року
Кабінет
Міністрів
України
затвердив
Порядок електронногоадмініструванняподатку
на
Постанову
"Про
доданувартість".
Запровадження даної системи мало на меті зменшити обсяг тіньової
економіки, зниження тиску на бізнес, а також зменшення впливу людського
фактору та зниження рівня корупції.
Ігор Білоус, колишній голова Державної фіскальної служби України,
зазначав, що електронне декларування ПДВ підвищить прогнозованість
процесу мобілізації податку на додану вартість до державного бюджету.
Надходження ПДВ вже сягає майже 40 відсотків від усіх податкових
надходжень і потенціал цього податку для наповнення бюджету ще не
вичерпано [1].
Протягом двох років серед експертів ведуться дискусії з приводу
ефективностісистемиелектронногоадміністрування. Одна частина експертів
вважає, що електронне адміністрування ПДВ забезпечило ефективну
боротьбу з ухиленням від сплати податку, інші - та дана система не дала
очікуваного результату.
За розрахунками Міністерства економічного розвитку та торгівлі у І
кварталі 2015 року рівень тіньової економіки порівняно з відповідним
222
періодом 2014 року збільшився ще на 5 в.п. до 47% від обсягу офіційного
ВВП [2, с.4].
Експерти групи "Податкова та бюджетна реформа" Реанімаційного
пакета реформ Олег Гетман та Павло Янковський зазначають, що введення
ПДВ-рахунків призвело до ускладнення адміністрування та вимивання
обігових коштів підприємств. Післявведення спеціальних рахунківчастка
"імпортних скруток", про які буде сказано нижче, суттєвозросла і становила
більшу частину ринку цих послуг. При цьому в аграрному секторі збереглися
"схеми" з використанням спецрежиму ПДВ, і їх обсяги тільки зросли.
Народний депутат України, голова Комітету з питань податкової та
митної політики Ніна Южаніна зазначила:" Бізнес пішов назустріч державі, і
завдяки більш-менш стабільному входженню в систему електронного
адміністрування ПДВ, автоматично перекрилися ті податкові ями, які
існували понад двадцять років. Але зараз з‘явились нові варіанти, наприклад
«скрутки», які дозволяють оптимізувати податки. По своїйприроді той
імпортний ПДВ, якийсплачується на митниці і потімперепродається через
«скрутки»"[3].
На сьогоднішній день механізм так званих "скручувань" являється
єдиним способом оптимізіції. Він полягає у тому, що імпортери при ввезенні
товару на митну територію Украни отримують податковий кредит, після чого
реалізують товар в середині країни без оформлення документів за готівковий
розрахунок. Виникає ситуація, що імпортер реалізував товар за готівку, але
при цьому формально на папері він продовжує рахуватися як непроданий.
Відповідно, не виникає і зобов'язань зісплати ПДВ до бюджету, і
податковий кредит залишається невикористаним. Далі імпортер "передає"
свій кредит іншим підприємствам, начебто продаючи інші товари або
надаючи послуги, за які отримує від них безготівкові кошти, а їм повертає
готівку з вирахуванням свого відсотка. Таку схему називають скруткою, бо за
документами виходить, що один товар "скручується" в інший. Формально за
223
документами виходить, що імпортер привіз до України банани, а продав
цвяхи, при цьому банани зникли [2].
Дані схеми негативно впливають на економіку держави та сприяють
розвитку тіньової економіки. Тіньова економіка в Україні є однією з
найбільших перешкод розвитку конкурентоспроможності країни, зростання
соціальних стандартів життя населення та інтеграції в європейське
співтовариство. Вона є відображенням активної криміналізації економічних
процесів, високої корумпованості органів державної влади та низької
правової і податкової культури юридичних та фізичних осіб [4].
Отже, існуюча система електронного адміністрування ПДВ
має
недоліки, які необхідно усунути з метою ефективної боротьби з тіньовою
економікою.
Вирішити
дану
проблему
зможе
реформування
податкового
законодавства з метою впровадження податкової політики, яка має бути
направлена на розвиток підприємництва, покращення бізнес-середовища та
інвестиційного клімату, а також відновлення довіри субєктів господарювання
до фіскальнихорганів і до держави в цілому.
Також уникнню схем оптимізаці може допогтипередача баз даних з
Державної фіскальної служби до Міністерства фінансів України, що
зупинить ручне втручання у бази співробітників фіскальних органів та
створення автоматичних ризикоорієнтованих систем для виявлення "скруток"
[2].
Питання стягнення і відшкодування податку на додану вартість має
важливе значення - він є необхідним для держави, бо наявність ПДВ є
обов‘язковою умовою для вступу в Європейський Союз. Крім того, ПДВ має
потужний податковий потенціал, відіграє фіскально-бюджетну роль і є одним
із основних бюджетоутворюючих податків.
Таким
чином,
мету
запровадження
електронниої
системи
адміністрування ПДВ не виконано, внаслідок неповного врегулювання
системи продовжується розвиток тіньової економіки.
224
Необхідно удосконалювати систему електронного декларування ПДВ з
метою недопущення настання найнебезпечніших наслідків розвитку тіньової
економіки, а саме криміналізацію суспільства: збільшення кількості
економічних
злочинів,
широкомасштабний
розвиток
організованої
злочинності, що веде до втрати державою своїх регулювальних, контрольних
та інших соціально важливих функцій.
Удосконалення електронної системи адміністрування ПДВ значно
підвищить рівень податкової безпеки, яка є фундаментальною ланкою
фінансової безпеки, оскільки вона забезпечує фінансовими ресурсами практично всі інші складові фінансової безпеки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Електронне адміністрування ПДВ – крок до зменшення обсягу
тіньової економіки : [Електронний ресурс] / Державнафіскальна служба
України.
-
Режим
доступу:
http://tr.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/print-
158160.html
2. Тенденції тіньової економіки в україні І квартал 2015 року : звіт /
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, 2015. —19 с.
3.
Южанінарозповіла
[Електронний
ресурс]
про
/
новісхемиухиленнявідподатків
Главком
-
:
Режим
доступу:http://glavcom.ua/news/yuzhanina-rozpovila-pro-novi-shemi-uhilennyavid-podatkiv-353888.html
4. Тіньоваекономіка в Україні: причини та шляхи подолання /
матеріалипроекту
«Прихованітригериекономічногозростання
в
країнахВишеградськоїчетвірки та в Україні», 2014 Міжнародний центр
перспективнихдосліджень, 2014. – 7 с.
5. Іщенко В.В. Податковаскладовафінансовоїбезпекидержави / В.В.
Іщенко // Вісникекономіки транспорту і промисловості. – 2012. – № 37. –
С.35-40.
225
УДК 347.73:336.71 (477)
Шевченко Євгенія Сергіївна,
студентка Навчально-наукового інституту права
Університету державної фіскальної служби України
Науковий керівник: Бригінець Олександр Олексійович,
к.ю.н., доцент, доцент кафедри фінансового права
Університету державної фіскальної служби України
РОЛЬ І МІСЦЕ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВ У СИСТЕМІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Із прискоренням розвитку людства зменшуються періоди між
виникненням глобальних економічних криз, зростають їх масштаби, а
головне із сфери виробництва вони переміщуються у сферу фінансів. У свою
чергу в цій сфері акценти зміщуються у банківський сектор. Отже, проблема
забезпечення фінансової безпеки банків сьогодні є найважливішим чинником
не тільки національного, але й міжнародного добробуту [1, c.7].
Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»
банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне
право надавати банківські послуги, відомості про яку внесено до Державного
реєстру банків [2].
Сукупність банків, які функціонують на території України на чолі з
Національним банком України створюють банківську систему нашої
держави. Щодо банківської системи України, то в міру входження економіки
нашої країни у світову, збільшення ступеня її інтеграції у світову фінансову
систему залежність від нестабільності на світових фінансових ринках
зростає. Вплив останньої світової кризи все більше позначається і на
банківській системі України. Зокрема, зростає вартість ресурсів для банків,
згортаються перспективні проекти через нестачу фінансових ресурсів і
226
неможливість їх отримання на зовнішніх ринках, банки втрачають прибуток,
банкрутують та припиняють своє функціонування [1, c.7].
Безпека банків є частиною фінансової безпеки України. Необхідно
зазначити, що банківська система - це найважливіша складова фінансовокредитної системи держави .
Поняття фінансової безпеки банківської системи, як правило,
визначається як стан, при якому фінансова стабільність і репутація
банківських установ не можуть бути втрачені внаслідок цілеспрямованих дій
певної групи осіб або організації як всередині, так і за межами держави, а
також через негативні політичні фактори [3].
З метою аналізу існуючої практики забезпечення фінансової безпеки в
банківській системі України було проведено анкетування українських банків.
Анкетування показало, що вітчизняні банки (особливо великі)
приділяють достатньо уваги питанням безпеки. Так, 78% банків-респондентів
розробили внутрішні положення, що регламентують управління фінансовою
безпекою. Близько 90% банків здійснюють діагностику фінансової безпеки,
55% ведуть базу даних проявів загроз і ризиків у діяльності, а 34% використовують систему індикаторів для оцінки рівня фінансової безпеки.
Однак
анкетування
дозволило
виявити
фрагментарність
дій
банків,
відсутність системності та єдиної методології в процесі управління
фінансовою безпекою [4].
Серед потенційних загроз фінансовій безпеці банків на перше місце
респонденти поставили виникнення економічної та фінансової кризи в країні
(67%). На другому місці - зміни у законодавчій базі (45%). На третьому протиправні
дії третіх осіб (44%). Також більше третини респондентів
вказали, що загрозою фінансовій безпеці банків є поява нових іноземних
банків в Україні (35%) та зміни у політиці НБУ (30%) [4].
Забезпечення фінансової безпеки як банківської системи України в
цілому, так і окремих її складових, виходячи з їх виключного значення для
227
всебічного фінансового розвитку держави, - складна і багатогранна
проблема, якій необхідно приділяти постійну увагу [5].
Забезпечення фінансової безпеки комерційних банків та їх установ є
дуже важливим ще й тому, що підрив довіри до кредитних інститутів завдає
збитків фінансовій безпеці всієї країни.
Фінансова безпека комерційних банків багато в чому залежать від
наявності економічних нормативів, що регламентують банківську діяльність,
їх обґрунтованості й безумовного дотримання. У свою чергу, недосконалість
нормативів збільшує кількість проблемних банків.
На фінансовій безпеці комерційного банку не може не позначатися
необачна політика, пов‘язана з недостатньо прорахованою підпискою на
цінні папери, вкладанням коштів в амбіційні та неефективні проекти,
укладанням угод із сумнівними структурами, перенесенням існуючих збитків
на новий фінансовий рік тощо. Втрати спричиняються падінням котирувань
цінних паперів, неокупністю проектів. Не в останню чергу фінансова безпека
комерційних банків залежить і від їх організаційної структури й рівня
заробітної плати [6].
Неможливо не оминути і питання того, що нажаль на законодавчому
рівні не визначені і не затверджені основні стандарти діяльності банків, не
встановлені дієві способи підтримання безпеки банків, а також чіткого
механізму їх усунення та повернення банку до попереднього доброякісного
стану.
Отже, як ми можемо бачити питання ролі фінансової безпеки банків в
системі фінансової безпеки держави є досить актуальним питанням з
наявністю великої кількості ризиків та недопрацьованих моментів з боку
законодавства, що погано впливає на стан фінансової безпеки України в
цілому. Державна політика в банківській сфері повинна забезпечувати
всебічне сприяння банкам, надання ним допомоги та підтримки в кризові
періоди, а також здійснювати заходи для підвищення рівня довіри до
228
банківської справи серед населення шляхом введення дієвих нормативних
стандартів здійснення банківської діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1.
Фінансова безпека банківської діяльності [Текст] : навчальний
посібник для самостійного вивчення дисципліни «Безпека банків» /
[уклад. С. М. Побережний, О. Л. Пластун, Т. М. Болгар] ; Державний вищий
навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного
банку України». – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – 112 с.
2.
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000
№ 2121-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 5-6, ст.30
3.
Герасимов,
П.
А.
Экономическая
безопасность
банка:
концептуальный подход [Текст] / П. А. Герасимов // Банковские услуги. –
2006. – № 4. – C. 20–30.
4.
Болгар Т.М. Фінансова безпека банків в умовах трансформації
економіки України: автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук: 08.00.08/ Болгар Т.М. – Суми, 2009. – 21 с.
5.
Стукало Н. Державне антикризове регулювання банківського
сектору: досвід ЄС та України / Н. Стукало, М. Литвин // Вісник НБУ. – 2010.
– № 7. – С. 20–25.
6.
Горалько О.В. Фінансова безпека банків у системі забезпечення
фінансової безпеки держави / О.В.Горалько // Науковий вісник Львівського
державного університету внутрішніх справ. – № 2. – 2011. – С.328-337
229
Шестозуб А.Ю.,
студентка групи ПБ-14-4
Навчально-наукового інституту права
Університету Державної фіскальної служби України
Науковий керівник: Нікітіна Л.О.,к.ю.н., доцент
кафедри фінансового права
Університету Державної фіскальної служби України
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВОГО
КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ ТА НІМЕЧЧИНІ
Конституція України передбачає, що Україна є суверенною і
незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Розвиток
демократії зумовлює необхідність ретельного контролю за діяльністю
публічних органів влади щодо здійснення ними владних повноважень у
фінансовій сфері та дотримання норм чинного законодавства [1, с. 1].
Фінансовий контроль ґрунтується на базових принципах, що
випливають із самої суті публічної фінансової діяльності: законність,
об‘єктивність та поєднання державних і приватних інтересів. Управління
державними
фінансами
здійснюється
через
регулювання
вищими
законодавчими органами влади фінансових відносин, а саме шляхом
прийняття фінансового законодавства, затвердження державного бюджету та
звіту про його виконання, запровадження чи скасування окремих видів
податків, затвердження граничного розміру державного боргу та інших
фінансових показників.
В сучасних умовах в Україні актуальною є проблема, пов‘язана з
недостатньою дієвістю нині існуючої системи фінансового контролю, а саме
її
невідповідністю
завданням
сьогодення,
тому
вони
потребують
поглибленого вивчення та подальшого реформування. На нашу думку, задля
230
вдосконалення здійснення фінансового контролю в Україні потрібно
звернути увагу на зарубіжний досвід країн у сфері фінансового контролю.
Головними завданнями органу державного фінансового контролю,
згідно статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного
фінансового контролю в Україні», зокрема є: здійснення державного
фінансового
контролю
фінансових
ресурсів,
визначення
потреби
за
використанням
необоротних
в
бюджетних
та
і
збереженням
інших
коштах
та
активів,
взяттям
державних
правильністю
зобов‘язань,
ефективним використанням коштів і майна [2, с. 10].
Однією з головних проблем у сфері фінансового контролю є
відсутність системності у здійсненні контролю за використанням державних
коштів. Статтею 20 Бюджетного кодексу України встановлено, що
фінансовий контроль, аудит та оцінювання ефективності використання
бюджетних коштів мають здійснюватися на всіх стадіях бюджетного процесу
[3, с. 5].
Це означає, що контроль має здійснюватися нерозривно: з початку
формування проектів бюджетів та кошторисів, на стадії їх затвердження, при
фінансуванні витрат і фактичного використання коштів. Проте нині такий
контроль є досить звуженим і дуже рідко підкріплюється матеріалами
перевірок щодо пошуку додаткових резервів, власних джерел фінансування
частини програм та установ. А в результаті ми отримуємо численні фінансові
правопорушення, нецільове використання коштів, марнотратство, що
свідчить про слабкість контролю. Такого роду порушення встановлюються
сьогодні практично в кожній з перевірених установ. Перевірок проводиться
багато, причому різними контролюючими органами, але координація та
взаємодія між ними
майже відсутня та обмежується лише відомчими
документами.
Розглядаючи дану проблему, ми б хотіли звернути увагу на досвід
Німеччини. Одразу хотілося б наголосити, що в Німеччині незалежна ревізія
звітності існує вже понад 280 років. Федеральна рахункова палата
231
структурно знаходяться між урядом і парламентом і виступає незалежним
партнером та помічником відносно обох вищих органів державної влади та є
незалежним органом фінансового контролю та відповідає лише перед
законом [4, с. 61].
Федеральна рахункова палата контролює бюджетне фінансування та
управління економікою федерації та підприємства, юридичних осіб
федерального рівня в межах публічного права умов.
Здійснюючи ревізію правильності ведення рахунків, Федеральна
рахункова
палата
слідкує
за
дотриманням
законів,
бюджету
й
адміністративних приписів.
Усередині Федеральної рахункової завдання та функції здійснюються
8 ревізійними відділами. Хоча рахункові палати одинадцяти федеральних
земель є самостійними та незалежними один від одного органами
фінансового контролю, водночас забезпечується їх тісна співпраця з
федеральною палатою, оскільки бюджетне право федерації та земель, які
практично не відрізняються між собою за змістом, повинні мати однакову
практику правозастосування [3, с. 63].
Даний принцип забезпечується не лише на основі відповідності
звітних даних про виконання бюджету сумам, проведених у бухгалтерських
документах та переданих від однієї ланки фінансової системи до іншої, але й
правильності документів, які підтверджують видатки та доходи, рентабельне
та економне використання коштів.
Проаналізувавши діяльність Рахункової палати Німеччини, ми
можемо окреслити проблему здійснення фінансового контролю в Україні, яка
зосереджена в відсутності системи спільних дій щодо усунення причин, що
породжують умови для порушень чинного законодавства. Між контрольними
органами фактичний обмін інформацією відображає лише окремі факти та
узагальнюючі явища, проте відсутнє інформування щодо методів виявлення
порушень та встановлених способів розкрадання державних коштів та майна
232
і на жаль, частіше за все самі факти про дані правопорушення є
завуальованими.
Підсумовуючи
викладене,
хотілося
б
зробити
висновок,
що
формування системи фінансового контролю в Україні , враховуючи сучасний
етап розвитку ринкових відносин, повинен включати систему злагоджених
дій органів державної влади уповноважених на здійснення фінансового
контролю, що має забезпечуватися не лише переданням звітного матеріалу,
але повного роз‘яснення матеріального змісту вчиненого фінансового
правопорушення з залученням відповідних, підтверджуючих даний факт,
документів . Водночас ефективному виконанню цього завдання сприятиме
вивчення не лише зарубіжного досвіду, але й величезного досвіду створення
системи державного контролю на українських землях в минулі роки.
Список використаної літератури:
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради — 1996 — №30- ст.141.
2. Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні :
Закон України від 26 січ. 1993 р. № 2939-XII // Відомості Верховної Ради
України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
3. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456 – IV [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.
4. Данилевский Ю.А. Государственные контрольные финансовые органы за
рубежом / Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Випуск 636.
Правознавство. Ю.А. Данилевский // Финансы. – 1993. – № 7. – с. 61-63.
233
УДК [315.72 : 336.1]
Шинкарук В.С.
студентка групи ПМФз - 15 - 2
Університету державної
фіскальної служби України
Науковий керівник: Субіна Т.В. к.ю.н.,
доцент кафедри фінансового права
Університету державної
фіскальної служби України
АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Ситуація, що складається на сьогоднішній день у державі в умовах
світової економічної кризи, і тенденції її розвитку свідчать про наявність
низки факторів, які загрожують конституційним правам і свободам громадян,
громадській злагоді, реалізації політичного та економічного курсу України. У
зв‘язку з цим існування і прогресивний розвиток нашої країни як суверенної
держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її
національних інтересів. Основи такої політики визначила Концепція (основи
державної політики) національної безпеки України [1].
Згідно якої трансформаційні процеси в Україні потребують чіткої
координації дій в усіх сферах і ланках економічної і фінансової систем для
становлення фінансової безпеки держави. Лише в умовах її належного
нормативно-правового
регулювання
та
скоординованої
організаційної
діяльності державних органів можна говорити про безпечне функціонування
всіх елементів фінансово-економічного механізму країни.
Зазначимо, що чітке визначення фінансової безпеки завжди викликало
полеміку серед науковців і практиків.
Як зазначають В. Миронов та В. Петько фінансова безпека є
надзвичайно складною багаторівневою системою, яку утворюють ряд
234
підсистем, кожна з яких має власну структуру і логіку розвитку. Фінансова
безпека держави включає: бюджетну, податкову, боргову, фінансову безпеку
банківської системи, валютну, грошово-кредитну, інвестиційну безпеку,
фінансову безпеку страхового та фондового ринку [2].
Повністю погоджуємося з Гусаровим С.М. про те, що фінансова
безпека є забезпеченням розвитку фінансової системи та фінансових
відносин, а також процесів в економіці, при якому створюються необхідні
фінансові умови для соціально-економічної та фінансової стабільності
країни, збереженням цілісності я єдності фінансової системи (включаючи
грошову, бюджетну, кредитну, податкову та валютні системи), успішного
подолання внутрішніх і зовнішніх загроз України у фінансовій сфері [3, с.
12].
Під поняттям «фінансова безпека» ми розуміємо стан забезпечення
соціально-економічного розвитку та захищеності фінансових інтересів від
зовнішніх і внутрішніх загроз (на всіх рівнях) фінансової системи держави.
Безпека як результат управлінської діяльності з усунення загроз має
складну, множинну предметність: в одному з аспектів – це здатність системи
попереджувати заподіяння можливої шкоди інтересам особи, суспільства і
держави, в іншому є вияв стану захищеності їх інтересів, у третьому – вияв
системи заходів безпеки [4, с. 248].
Діяльність із забезпечення безпеки має горизонтальний вимір, який
складається із взаємопов‘язаних і взаємообумовлених рівнів. Так до
вертикального
виміру
належать:
забезпечення
бюджетної,
грошово-
кредитної, валютної, боргової, безпеки страхового та фондового ринків. До
горизонтального
виміру цієї діяльності слід
віднести
діяльність із
забезпечення безпеки особи, підприємства, регіону, держави, суспільства,
міжнародної спільноти. У стратегічному плані рівні фінансової безпеки
індивідуума, підприємства і держави неподільні, оскільки здійснення як
індивідуальних відтворювальних процесів, так і процесу суспільного
235
відтворення можливе лише за умови органічного об‘єднання інтересів
держави, суб‘єктів господарювання та громадян.
Таким чином, фінансова безпека безпосередньо пов‘язана із захистом
системи головних національних і фінансових інтересів країни. На кожному
конкретно-історичному етапі її розвитку для забезпечення фінансової
безпеки необхідне використання особливих методів і засобів, застосування
специфічних механізмів та існування відповідної системи спеціальних
органів держави.
Література
Концепція (основи державної політики) національної безпеки
1.
України
від
22.07.2003
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3/97–%D0%B2%D1%80.
2. Миронов В. Фінансова безпека як складова економічної безпеки
України [Електронний ресурс] / В. Миронов, В. Петько – Режим доступу до
ресурсу: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/1256.
3. Гусаров С. М. Актуальні питання безпеки фінансової системи
держави / С. М. Гусаров. // Актуальні питання фінансової безпеки держави:
збірник
наукових
праць
Міжнародної
науково-практичної
інтернет
конференції. – Харків : Національна академія правових наук України, 2014. –
С. 12 – 14.
4. Лосєва Ю.М. Тіньова економіка як фактор впливу на податкову
безпеку держави / Ю.М. Лосєва // Фінансова система України. Проблеми та
перспективи розвитку. – ТОВ «ДКС центр», 2010. – С. 248 – 250.
236
Наукове видання
ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Збірник тез ІІ Міжнародної науково-практичної
інтернет-конференції
28 листопада 2016 року
Тези подаються в авторській редакції.
Організатори конференції не несуть відповідальності
за зміст поданих матеріалів.
Здано до друку 17.12.2016. Формат 60х84/16.
Папір офсетний № 1. Гарнітура «Times New Roman».
Друк. арк. 12.4.
Тираж 300 примірників. Замовлення № 611.
Підготовлено до друку Видавничо-інформаційним центром
Національного університету ДПС України
08200, вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київська область, Україна
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи
до державного реєстру видавців, виготовлювачів і
розповсюджувачів видавничої продукції
Серія ДК № 5104 від 20.05.2016 р.
237
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа