close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Тема 3. Початок Національно-визвольної війни українського народу
середини XVII ст. Відродження української держави
Передумови Національно-визвольної війни
Передумови і причини Національно-визвольної війни
Національно-визвольна війна — це війна проти іноземного панування, за
створення власної незалежної держави.
Передумови
1. Перебування українських земель під владою Речі Посполитої.
2. Відсутність власної державності.
3. Засилля в Україні польських магнатів і шляхти.
4. Національно-релігійне гноблення українського населення з боку польської
влади.
5. Виникнення козацтва і перетворення його на провідну політичну силу
українського суспільства.
ст.
6. Великі козацько-селянські повстання 90-х років XVI ст. та 20-30-х років XVIІ
Причини
1. Політичні;
• Долучення українських земель до складу Речі Посполитої, політика якої
відносно України мала яскраво виражений колоніальний характер.
• Колонізація загрожувала винищенню української народності, що було великою
національною небезпекою.
• Відсутність власної державності (Запорозька Січ не охоплювала значних
територій, заселених українцями).
2. Соціально-економічні:
• Посилення феодально-кріпосницького гніту, погіршення становища народних
мас.
Польські та українські магнати, захоплюючи родючі землі, експлуатували
населення. Посилювався процес закріпачення селян.
Зростала панщина, яка в деяких місцевостях сягала 4-5 днів на тиждень.
Збільшувалися різноманітні побори селян.
• Тяжке становище нереєстрових козаків.
Польський уряд постійно намагався позбавити їх козацьких вільностей і
повернути під панське ярмо.
• Невдоволеними були і реєстрові козаки.
Польський уряд постійно обмежував реєстр, позбавляв їх самоврядування — всі
вищі посади їхнього війська посідали за призначенням (часто польські шляхтичі).
• Невдоволеним було і міське населення.
Більшість міст і містечок України на початку XVII ст. потрапило до рук шляхти й
магнатів, які обмежували їхні привілеї, належні їм за магдебурзьким правом.
3. Національні:
• Не припинялося ополячення українського населення.
• Відбувалося обмеження українців у правах.
4. Релігійні:
• Утиски православної церкви.
• Насильницьке покатоличення українського населення.
• Конфіскація православного церковного майна і земель.
• Невдоволення православної шляхти, яка користувалася значно меншими
політичними правами, ніж польська.
Релігійні утиски, за словами М. Грушевського, "дали заклик, який об’єднав у
боротьбі проти польських порядків усіх незадоволених ними, без відмінності
становища та економічних інтересів".
Характер війни
Національно-визвольна, антифеодальна.
Справедлива війна українського народу за своє соціальне і національне
визволення.
Рушійні сили Національно-визвольної війни:
селянство,
козацтво,
міщанство,
частина українського духовенства,
дрібна та середня православна українська шляхта.
Провідною силою в Національно-визвольній війні виступало козацтво.
Завдання Національно-визвольної війни
1. Визволити Україну з-під влади шляхетської Польщі, знизити польське
панування, стати на шлях самостійного розвитку.
2. Скинути гноблення польських феодалів і польсько-шляхетської адміністрації.
3. Ліквідувати велику феодальну власність на землю, скасував ти кріпацтво та
утвердити козацький тип господарювання.
4. Створити в етнічних межах України власну державу.
5. Обстоювати і захищати національну незалежність.
Об'єктивні умови, що склалися на початку національно-визвольної боротьби
українського народу
1. Послаблення королівської влади в Речі Посполиті внаслідок зростання і
зміцнення великого феодального землеволодіння.
2. Існування Запорозької Січі, яка поширила свій вплив ні значну територію, що
створювало необхідні сприятливі умови й основу для розбудови Української
держави.
3. Річ Посполита втратила свій контроль над Запорозькою Січчю.
4. Селянсько-козацькі повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст. значно
збагатили народні маси військовим досвідом.
5. Зросла національна самосвідомість українського народу.
Періоди Національно-визвольної війни
Перший — 1648—1649 pp. — час перших великих успіхів повсталих,
найбільшого розмаху Національно-визвольної війни, початок формування
Української козацької республіки — Гетьманщини.
Другий — 1650-1653 pp. — період кровопролитних боїв і значних втрат, який,
проте, жодній зі сторін успіху не приніс.
Третій — 1654-1655 pp. — період ведення перемовин і укладення договору з
Росією та її допомога в боротьбі проти Речі Посполитої.
Четвертий — 1656-1657 pp. — період пошуку нових союзників у війні,
укладення союзу України з Семигородським князівством, а також спільні дії
козацтва і шведської армії проти Польщі.
Нові підходи до вивчення Національно-визвольної війни українського народу
1. Деякі вчені твердять, що за своїм розмахом, змістом, завданнями,
величезними змінами, що відбувалися в економічному, політичному, соціальному і
духовному житті українського суспільства, ці події можна вважати українською
національною революцією.
Революція — глибокі якісні зміни, злам у житті суспільства, докорінна зміна
чинного ладу, перехід від старого до нового.
Аргументами революційного характеру подій є такі докорінні зміни, що сталися в
житті українського суспільства в середині XVII ст.:
• ліквідація влади польського короля на значній території України й утворення
та розбудова Української національної держави;
• ліквідація землеволодіння польських магнатів і шляхти та заміна його
козацьким;
• скасування кріпосного права та особисте звільнення селян на території
Української козацької республіки;
• ліквідація на звільненій території панування католицької церкви;
• зростання національної самосвідомості більшості українського народу;
• участь у цих подіях більшості українського народу.
2. Історик О. Субтельний називав події Національно-визвольної війни 16481657 pp. Великим повстанням.
3. Різні підходи вчених до часу закінчення Національно-визвольної війни:
• радянська історіографія пов'язувала закінчення війни з 1654 р. —
Переяславською радою, тобто "возз'єднанням України з Росією", коли нібито було
досягнуто основної мети;
• у сучасній науковій літературі домінує твердження, що закінчення
Національно-визвольної війни пов'язане зі смертю Б. Хмельницького.1657 p.;
• інші вчені вважають цю дату визвольної війни штучною, бо визвольна
боротьба українського народу після 1657 р. не припинялася, а тривала;
• деякі історики гадають, що Національно-визвольна війна тривала аж до
придушення Коліївщини (1768 p.);
• історики В. Смолій, В. Степанков, В. Шевчук вважають, що Національновизвольна війна закінчилася після гетьману:
П. Дорошенка 1676 р.
4. По-різному вчені визначають етапи Національно-визвольної війни:
• У посібнику О. Бойка "Історія України" визначено три етапи української
національної революції:
Перший етап (лютий 1648 р. — серпень 1657 р.) — час найбільшого піднесення
національно-визвольних змагань соціальної боротьби.
Другий етап (вересень 1657 р. — червень 1663 р.) — період гро; донської війни,
що призвела до поділу України на два гетьманства.
Третій етап (червень 1663 р. — вересень 1676 р.) — час боротьби за
возз'єднання Української держави.
• Історики В. Смолій та В. Степанков в історичній серії "Україна крізь віки"
вважають, що українську національну революцію можна переділити на п'ять
періодів:
Перший — лютий 1648 р. — червень 1652 р.
Другий — червень 1652 р. — серпень 1657 р.
Третій — вересень 1657 р. — червень 1663 р.
Четвертий — липень 1663 р. — червень 1668 р.
П’ятий — липень 1668 р. — вересень 1676 р.
• Деякі історики вважають, що Національно-визвольну війну (чи національну
революцію) можна переділити на такі етапи:
Перший — підготовчий період подій (кінець літа 1647 р. — лютий 1648 p.).
Другий — основний (лютий 1648 р. — серпень 1657 p.).
Третій — завершальний (вересень 1657 р. — вересень 1676 р.)
Висновок
Період 1648-1657 pp. характеризується найбільшим розмахом збройної
національно-визвольної боротьби, в якій брали участь різні верстви населення
українського суспільства, і ця боротьба привела до створення власної держави
українського народу — гетьманської держави Війська Запорозького. Тому у
визначенні Національно-визвольної боротьби українського народу будемо
дотримуватися цих хронологічних рамок.
Богдан (Зиновій) Хмельницький
(1595-1657)
Народився 27 грудня 1595 р. в Чигирині в сім’ї дрібного українського шляхтича
Михайла Хмельницького.
Батько намагався дати синові добру освіту. Богдан навчався спершу в
українській школі, а потім — у Львівській єзуїтській колегії.
Вивчив латину, польську, а згодом татарську, турецьку, російську мови.
З молодих літ Б. Хмельницький служив у козацькому війську, ходив походами на
татар і турків. У 1620 р. разом із батьком узяв участь у поході польського війська
до Молдови проти турків. У битві під Цецорою (1620 р.) батько загинув, а Богдан
потрапив у полон, в якому пробув два роки. Там він опанував турецьку й татарську
мови.
Запорожці викупили його з полону, і він вступив до реєстрового козацького
війська, в якому став писарем, а згодом чигиринським сотником. Богдан жив у
родинному маєтку на хуторі Суботів, але зазнав свавілля з боку польської шляхти.
Чигиринський підстароста Чаплинський заявив свої права на Суботів і за
відсутності Богдана наїхав на хутір, забив найменшого сина. Інших — Тимоша та
Юрія, дочок Катерину та Стефан иду — залякав погрозами. Дружина від
переживань захворіла і померла. Польський суд не задовольнив скаргу Б.
Хмельницького на Чаплинського, не одержав він підтримки і від польського короля.
Особиста трагедія не могла не вплинути на Богдана, на його настрої, погляди й
переконання.
Історик В. Смолій зазначав:
"Вона не була головною. Майбутній керівник визвольної війни не міг не бачити,
що у подіях, які він пережив, своєрідно переломилася доля усього козацтва,
позбавленого надійних гарантій, необхідних для збереження особистих прав і
навіть власного життя".
Разом із сином Тимофієм і найближчими товаришами він у грудні 1647 р.
подався на Запорожжя, а в січні 1648 р. Хмельницького обрали гетьманом Війська
Запорозького.
Отже, Б. Хмельницький пройшов службу від рядового козака До писаря Війська
Запорозького і чигиринського сотника, а згодом — гетьмана українського народу.
Ставши гетьманом, він у своїх універсалах закликав народ до повстання.
Б. Хмельницький налагодив зв'язки з Кримським ханством, зумів привернути на
свій бік татар.
Б. Хмельницький — національний герой України, має в українській історії велику
пошану і славу, бо першим піднявся за волю і незалежність українського народу і
рідної землі.
Б. Хмельницький був людиною залізної волі та великої енергії, прекрасним
організатором. Він умів володіти масами і підтримувати дисципліну. Умів вибирати
собі помічників, соратників, вірних друзів із різних верств населення українського
суспільства. Чітко ставив завдання перед собою, перед підлеглими і намагався йти
до кінця в їх виконанні. Усе робив для єднання народу в досягненні національної
єдності й свободи. Зумів об'єднати різні верстви населення в боротьбі проти
польського панування, за велику справу власного визволення.
Заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він створив власну Українську
державу — козацьку республіку з демократичним ладом, що відрізнялася від
феодальних держав Європи.
Змінилися його погляди на процес державотворення (від козацького автономізму
до створення власної незалежної держави), і всю свою діяльність він підпорядкував
досягненню цієї великої мети.
Ідея створення власної незалежної держави слугувала прикладом для наступних
поколінь українців, які продовжували боротьбу за власну державність.
Богдан Хмельницький — талановитий полководець, безперечною заслугою якого
було те, що він протягом року зумів з розрізнених загонів створити національновизвольну армію, які стала дисциплінованою, боєздатною силою.
Великим був військовий талант Богдана Хмельницького. Він не застосовував
тактики облоги замків, а йшов на головні силі ворога. Використовував фактор
раптовості, тактику наступального бою, перемогу здобував комбінованим виступом
піхоти й кінноти, вміло організовував розвідку й партизанську боротьбу в тилу
ворога.
Як головнокомандувач військ він виграв 12 великих воєнних операцій.
Б. Хмельницький — талановитий дипломат, брав участь у багатьох
дипломатичних акціях. Він вивів Україну на міжнародну арену- Козацьку державу
визнали 10 країн.
Одночасно Б. Хмельницький був скромною людиною в побуті, не думав про
власне збагачення, продовжуючи жити у родинних маєтках у Чигирині та Суботові.
27 липня (6 серпня) 1657 р. Б. Хмельницький помер у Чигирині. 25 серпня 1657
р. його тіло було перевезено до Суботова й поховано в Еллінській церкві поруч з
останками сина Тимоша.
На честь Б. Хмельницького створено літературні твори, пісні й думи, легенди й
перекази, твори живопису й скульптури, названо міста і вулиці, споруджено
пам’ятники, встановлено нагороди.
1995 рік було проголошено ЮНЕСКО роком Богдана Хмельницького.
Сподвижники Б. Хмельницького
Визвольна війна виявила чимало індивідуальностей, талановитих полководців,
які разом із Б. Хмельницьким вели боротьбу за волю, за правду, проти панів і
чужоземного поневолення.
Максим Кривоніс
Мужній соратник Б. Хмельницького, народний герой.
Одні вважали, що Максим був за походженням міщанином із Острога, інші — що
він із Могилева. Деякі твердили, що він "чужинець, шотландець, який брав участь у
Тридцятилітній війні, плавав багато Середземним морем і потім замандрував в
Україну" ("Історія Війська Запорозького").
Особливо прославився він у боях проти війська Яреми Вишневенького на
Брацлавщині, якого розгромив вщент під Константиновим.
Максим Кривоніс — знаний полковник і селянський ватажок, який об'єднав
місцеві повстанські загони у грізну силу і здобув низку блискучих перемог.
Героїчними зусиллями загонів М. Кривоноса було взято штурмом Великий Замок
поблизу Львова (8-26 жовтня 1648 p.), попри те, що самого полковника поранено в
лівий бік, вище серця, і рана не заживала.
Під час облоги польської фортеці Замостя (6-21 листопада 1648 p.) М. Кривоніс
помер. Є різні версії причини його смерті:
• помер від рани;
• його отруїли польські пани;
• помер від чуми.
Ім'я й подвиги Кривоноса оспівано в народних піснях.
Михайло Кричевський
Походженням він — шляхтич, католик. Родина покатоличилася ще до його
народження, хоча були українцями. Але шляхтич Кричевський прийняв несподіване
рішення: перейшов на бік козаків, воював у їхньому війську за незалежність
українського народу.
Перехід Кричевського на бік повстанців було проведено урочисто — переходом
у православ'я та одержанням ним нового імені. Учорашній Станіслав став Михайлом
на честь архангела Михаїла, який був захисником воїнства, а отже, й запорозького
козацтва.
Його було призначено полковником київським у війську Б. Хмельницького.
Гетьман доручав йому найскладніші й найвідповідальніші завдання.
М. Кричевський очолював дипломатичну місію до Криму для переговорів із
ханом щодо спільної боротьби проти Польщі. Він став наближеною до Б.
Хмельницького людиною. За розпорядженням гетьмана він із 30-тисячним військом
захищав північні рубежі України. Провів кілька успішних боїв біля Прип'яті проти
литовського гетьмана Януша Радзивілла. В одній із битв М. Кричевський зі
смертельною раною потрапив у полон. Зовсім відмовився говориш з Радзивіллом,
який хотів вивідати у пораненого плани Б. Хмельницького.
М. Кричевський, вибравши момент, вдарився головою об колесо екіпажу, біля
якого лежав, щоб прискорити собі смерть.
Вороги були вражені вчинком М. Кричевського. За наказом Радзивілла його
поховали як людину виняткової мужності й видатного полководця. На його могилі
насипали високий курган.
М. Кричевський ціною свого життя виконав наказ Б. Хмельницького, зупинив
ворога, бо Я. Радзивілл зі своїм військом, яке зазнало значних втрат, не пішов в
Україну, а повернув назад.
Данило Нечай
У лютому 1651 р. польське військо вчинило напад на Красне (тепер Вінницька
область), де перебували під командуванням полковника Д. Нечая незначні сили
повстанців, які мужньо оборонялися.
У цій битві Д. Нечая було смертельно поранено, але він бився з ворогом до
останнього. На смерть героя народ відгукнувся піснею "Ой з-за гори високої", в якій
оспівано його внесок у Національно-визвольну війну. У народних переказах і
легендах Д. Нечай постає як людина хоробра і мужня. За переказами, вороги
боялися Д. Нечая і після його смерті.
Оспіваний у народних історичних піснях.
Іван Золотаренко
Полковник корсунський, а потім ніжинський, брав участь у багатьох важливих
битвах. За рік до своєї смерті Б. Хмельницький поклав на нього обов'язки наказного
гетьмана. І. Золотаренко повів 20-тисячне козацьке військо в Білорусь, щоб
вигнати звідти польську шляхту.
Рішучим штурмом І. Золотаренко взяв кілька добре укріплених фортець. Одну за
одною зазнавав поразок від війська І. Золотаренка прославлений литовський
гетьман Януш Радзивілл, що виступав на боці польської шляхти. Але під час штурму
фортеці Старий Бишів І. Золотаренка було смертельно поранено. Його поховали у
Корсуні, у церкві Св. Миколая.
Іван Ганжа
Уманський полковник, талановитий ватажок, що зібрав під своїм командуванням
великі маси народу. Загинув у битві під Пилявцями.
Станіслав Морозенко (Мрозовицький)
Корсунський наказний полковник. Проявив особисту хоробрість, винахідливість,
військовий талант у битві під Пилявцями. Загинув під час облоги Збаража
(1649 p.). Про нього народ склав пісню "Ой, Морозе, Морозенку, ти славний
козаче".
Філон Джеджалій (Джалалій)
Прилуцький полковник, наближений Б. Хмельницького, якого неодноразово
супроводжував у походах.
Федір Вишняк
Був радником Б. Хмельницького, супроводжував його у походах і на думку якого
зважав Б. Хмельницький.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа