close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
«Приазовський державний технічний університет»
Кафедра українознавства
О.О. Жижома
ІСТОРІЯ
З А Х ІД Н ОЄ В Р ОП Е Й С Ь КО Ї Л І ТЕ РА ТУ РИ
(ХХ століття)
навчальний посібник
для студентів напряму 6.020303 «Філологія»
спеціальності 7/8.02030304 «Переклад»
Маріуполь
2014
УДК 82(091(075.8))
Ж70
Укладач: О.О Жижома
Рецензент: Т.В.Голі-Оглу, , к. філол. н.
доцент кафедри українознавства
Затверджено на засіданні кафедри українознавства
Протокол № 14 від 17.03.2014р.
Затверджено на засіданні методичної комісії
гуманітарного факультету
Протокол № 7 від 28.03.2014р.
Ж70
Історія західноєвропейської літератури (ХХ ст.). Навчальний
посібник для студентів напрямку 6.020303 «Філологія»
спеціальності 7/ 8.02030304 «Переклад» / Укл. Жижома О.О. –
Маріуполь: ДВНЗ «ПДТУ», 2014. – 203с.
Курс історії зарубіжної літератури посідає важливе місце серед
гуманітарних дисциплін університетів незалежно від обраної форми навчання,
оскільки вони мають актуальне естетичне, пізнавальне та виховне значення.
Навчальний посібник створений з метою залучення студентів до культурної
скарбниці людства, збагачення їх духовного світу та знань, формування
загальної та читацької культури. Даний посібник має спонукати до прочитання
творів даних періодів, осмислення підвалин духовності і моралі.
Для студентів вищих навчальних закладів.
УДК 82(091(075.8))
© Жижома О.О., 2014
© ДВНЗ «ПДТУ», 2014
2
ЗМІСТ
ВСТУП ........................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ... ERROR!
BOOKMARK NOT DEFINED.
1.1 ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
1.2 ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ.
Ж.-П.САРТР, А.КАМЮ ................ ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
1.3 МОДЕРНІСТСЬКА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ .. ERROR! BOOKMARK
NOT DEFINED.
1.4 РОЗВИТОК НІМЕЦЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ. Б.БРЕХТ......... ERROR!
BOOKMARK NOT DEFINED.
1.5 ТЕМА ВІЙНИ У НІМЕЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ.
Е.М.РЕМАРК, Г.БЕЛЛЬ ................ ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
1.6 ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ ТВОРЧОСТІ
ТОМАСА МАННА (1875 – 1955) . ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
1.7 АВСТРІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОЛІТТЬ. ................. ERROR!
BOOKMARK NOT DEFINED.
Р.-М.РІЛЬКЕ, П.ЦЕЛАН, Ф.КАФКА ........... ERROR! BOOKMARK NOT
DEFINED.
1.8 АНГЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА . ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
РОЗДІЛ 2. ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ..... ERROR!
BOOKMARK NOT DEFINED.
2.1 НОВІТНЯ АНГЛІЙСЬА ЛІТЕРАТУРА. Т.ЕЛІОТ,
У. ГОЛДІНГ .................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
2.2 НОРВЕЗЬКА ЛІТЕРАТУРА Г.ІБСЕН, К. ГАМСУН ......... ERROR!
BOOKMARK NOT DEFINED.
2.3 ТЕАТР АБСУРДУ .................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
2.4 ЛІТЕРАТУРА ПОСТМОДЕРНІЗМУ ..... ERROR! BOOKMARK NOT
DEFINED.
ПРАКТИЧНИЙ БЛОК ........... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №1. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №2. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №3. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №4. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №5. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №6. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №7. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
ЗАНЯТТЯ №8. ................................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
3
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ ......... ERROR! BOOKMARK NOT
DEFINED.
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ/ЗАЛІКУ ........... ERROR! BOOKMARK NOT
DEFINED.
ПЕРЕЛІК ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ ДЛЯ ОБОВ’ЯЗКОВОГО
ПРОЧИТАННЯ І ВИВЧЕННЯ НАПАМ’ЯТЬ ERROR! BOOKMARK
NOT DEFINED.
ЛІТЕРАТУРА ........................... ERROR! BOOKMARK NOT DEFINED.
4
ВСТУП
У 20 столітті стає більше національних літератур, а
головне, - змінюється їх якість. Відбулася криза принципу
національного усамітнення, іде об’єднання культур,
культура стає інтернаціональною, полі етнічною,
універсальною. У зв’язку з цим ми не будемо вивчати
літературу якоїсь конкретної окремої країни, а будемо
аналізувати найважливіші явища і тенденції в літературі і
спостерігати, як вони проявляються в літературі різних
країн. Слід також наголосити, що серйозна література 20
століття виходить за межі української і російської
літератури і традицій літератури 19 століття. Вона
використовує філософські принципи, складно організовані,
щоб зрозуміти таку літературу, слід зрозуміти систему
філософії, світоглядну систему.
Коротка характеристика епохи
Кінець 19 століття викликає відчуття, що епоха
закінчується, накопичилося багато змін у формах і
способах людського існування, це викликає бродіння в
умах, світовідчуття кінця глибоко проникло у душі людей.
У політиці склалися відповідні державні структури,
світ було поділено, сформовано імперії, стало ясно, що цей
розподіл не завжди відповідає моральним нормам і
справедливості. Тому, наприклад, виникло негативне
ставлення до англо-бурської війни, чого ніколи не було у
19 столітті. Це показало, що світ почав мислити іншими
категоріями, відбувся зсув сприйняття колонізаторської
політики, почалося духовне протистояння колоніалізму.
Єдина Німеччина виходить на арену світової політики.
Вона не брала участі у розподілі світу, але в цей період
вона бурно розвивалася і почала претендувати на свій
шмат, саме в цьому причина майбутніх війн в Європі.
5
Економічна система також змінювалась. Відбувся
промисловий переворот в США і країнах Європи, почали
вводити інші технології, досягнення, які змінювали
можливості людини. Виникла мережа залізничних доріг,
з’явилися автомобілі, літаки.
Склалася й інша ситуація у спробах людини пізнати
світ. Починають проводити дослідження, з яких виникає
наука у сучасному уявленні, з’являються психологія,
лінгвістика, соціологія. Загальні науки починають ділитися
конкретні, і ці науки за допомогою експериментів
досягають несподіваних результатів: будується модель
атома, створюється квантова теорія, переглядається теорія
Ньютона, фундаментальні закони фізики. Люди починають
розуміти головне, вони розуміють, що атерія можу
зникнути, картина світу, яка склалася в їх уяві
розмивається, тому відбуваються суттєві зсуви і у
філософії. Це виявляється і у відмові від раціоналізму і
позитивізму, які домінували у другій половині 19 століття і
породили літературу критичного реалізму і натуралізму.
Стають популярними інші принципи, відбувається
відродження ідеалізму, причому не об’єктивного ідеалізму
Гегеля, Шлегеля і Шеллінга, а суб’єктивного, який усе
вимірює особистістю, причому це не ідеалізм 18 століття,
не ідеалізм Берклі, який був продуктом все ж
раціонального мислення. Цей новий суб’єктивний ідеалізм
пройшов школу позитивізму, він позбавлений діалектики.
Філософи цього напрямку виходили із концепції
ірраціонального пізнання буття. Шопенгауер, наприклад,
стверджував, що під час пізнання світу розум нам заважає,
буття є ірраціональним, цього не можна пізнати за
допомогою раціонального, пізнання може бути лише
ірраціональним. З цих концепцій виросла філософія
«інтуїтивізму». Згідно цієї концепції не розум, а інтуїція є
єдиною основою для пізнання єдиного, живого всесвіту.
6
Крім того народжується філософія екзистенціалізму,
концепція буття як абсурду, згідно якої буття взагалі не
можна пізнати, воно є абсурд і хаос.
Усе це у свідомості людей активізувало думку про те,
що епоха закінчується і це мало величезний вплив на
художню літературу, зумовлювало її тематику і
проблематику, пізніше вплинуло і на поетику. Конкретні
результати цього процесу досить різні.
Еволюція відбувається насамперед у творчості
молодих письменників. У їх творчості відбувається
перегляд традиційних принципів літератури критичного
реалізму. Ці принципи сформувалися у середині 19
століття, вони існували і розвивалися протягом усього 20
століття, це одне із магістральних напрямків літератури 20
століття. Серйозна література 20 століття значно вплинула
на методологію реалізму, вона внесла в неї свої зміни і
доповнення. У 20 століття два початки, це календарний –
1901 рік і початок реальний – серпень 1914 року, початок
першої світової війни. Війна стала тим бар’єром, об який
зламалися всі остатки 19 століття.
Духовно-інтелектуальне життя,
літературна творчість і культура епохи
ХХ століття як період літератури, мистецтв, як
особливе явище важко вмістити у певну модель.
Виділяються різні моделі, які подаються як основні:
тоталітаризм, тотальна криза, дегуманізація життя і
мистецтва. Але більшість дослідників схильні вважати
трагізм головною ознакою доби. Трагізм наявний у високій
концентрації, особливо на початку століття: тоталітарні
режими, перевороти, революції, дві світові війни, погроза
інформаційного і терористичного вибуху, екологічна
криза. Найвагомішими подіями в історії минулого століття
називають наступні:
7
1) перша світова війна (1914-1918) – перша війна. Яку
було названо «світовою». Саме під час Першої світової
війни відбувається справжнє входження людини у ХХ
століття, оскільки у попередні роки людина ще жила
уявленнями та ідеалами ХІХ століття. Саме під час війни,
особливо для молодого покоління, переживається глибоке
розчарування у житті, розчарування у попередніх ідеалах:
батьківщині, громадянстві, справедливості, героїзмі. Це
розчарування породжує активність і мас, і особистостей,
що призводить до низки революційних переворотів по
всьому світу.
Перша світова війна породила і глибокий песимізм як
в екзистенційному плані, так і в онтологічному: всіляко
втрачається віра у вагомість життя, людського буття;
беззмістовною і тупиковою виглядає тепер і життя окремої
особистості.
2) Жовтнева революція 1917 року. Революція
породила віру у можливість перебудови життя на умовах
соціальних, але тоталітарний режим у СРСР породив і нове
глибоке розчарування: повне несприйняття революції,
соціалістичних і комуністичних ідей. З одного боку,
активний потужний комуністичний рух у всьому світі:
скрізь виникають легально чи нелегально комуністичні
партії, які розумілися як головний авангард людства. З
іншого – розвивається глибока відраза до терору, режиму,
пригніченню людини.
3) Друга світова війна (1939-1945) – це страшний
досвід зіткнення із конкретним злом людства – фашизмом,
насамперед, німецьким. Людство переконалося у всесиллі
зла, яке панувало не тільки в житті, але й у людській душі,
коли в особистості переважає інстинкт самозбереження,
який підштовхує людину на контакт зі злом, і вбиває в ній
усе людське.
8
І хоч зіткнення і завершилося перемогою над
фашизмом, для людства похитнулася віра у людину як з
самого початку добре і розумне створіння: людина
уявляється мінливою, здатною зректися від розумного,
гуманного, доброго.
4) Вибух атомної бомба над Хіросімою і Нагасакі у
серпні 1945 р. Хоч ця подія і подавалася як акт на благо
людства, як факт остаточної розправи
зі світовим
мілітаризмом і перемоги над ним, але вже сучасники цієї
події, люди мистецтва осмислювали його як вагоме для
розуміння істинної суті можливостей і життєздатності
людської цивілізації. Вони скоро заговорили про згубність
технічного прогресу, технічних досягнень для людства і
окремого людського життя.
Трагічним ХХ століття називають не лише через
велику концентрацію трагічних подій. Почуття трагізму –
як в масштабі людства, так і в житті окремої людини –
було швидко визначальним, домінуючим. Велика кількість
починань цього століття, які здавалися прогресивними і
гуманними,
оберталися
не
просто
глибоким
розчаруванням, а крахом, безвір’ям у життєздатність,
доцільність цивілізації.
Аксіомно, людина в своїй фізичній і духовноінтелектуальній сутності багато в чому залишається
незмінною з давніх часів і до сучасності і, разом з тим, у
кожну епоху спостерігаються нові властивості людської
свідомості, психіки, душевно-духовної організації, які
вирізняють людину цієї епохи як особливий тип
особистості. Духовно-інтелектуальне життя людини ХХ
століття має ряд особливостей. Людина ХХ століття
втрачає і віру, і почуття гармонії, доцільності
внутрішнього і зовнішнього життя – і в екзистенціальному,
і в онтологічному зрізі. На зміну попередньому почуттю
гармонії приходять чуття дисгармонії, хаосу, абсурду,
9
ірраціонального існування. Це очевидно у романі «Улісс»
Джеймса Джойса, творах американського пост-модерніста
Джона Барта «Пливуча опера». Людина ХХ століття і в
інтелектуальному, і в духовному розвитку вирізняється
прагненням до волі. Свобода особистості – не нова якість,
яка була притаманна людині у різних проявах. Особливість
індивідуальної свободи ХХ століття в тому, що вона
втрачає свої межі, кордони і в безмежності свого прояву
здатна перетворитися у свою протилежність, особисту
сваволю, яка здатна мати відповідні наслідки і для інших,
і для людської цивілізації – наслідком цього є тоталітарні
режими у світі.
Індивідуальний цілісний вияв свободи у художній
творчості виступає у різних формах суб’єктивності і
суб’єктивізму, охоплюючи різні сфери від світорозуміння
до світо тлумачення, художнього бачення життя.
розуміння людини до принципів відбору матеріалу у
творчому процесі і у створенні художніх форм своїх
творів. Письменник у вирішенні питань поетики прагне
створювати
форми
виключно
індивідуальні,
які
відрізняють даний твір від всіх відомих у минулому і
теперішньому. Творчо свобода у сфері форми є очевидною
у творчості британської письменниці Вірджинії Вульф
(«Міссіс Делоуей», «Хвилі»). Нове екзистенційне бачення
життя наявне у модерністському напрямі ХХ століття –
«Літературний екзистенціалізм» (у прозі Жана Поля
Сартра «Нудота», у творі Альбера Камю «Чужий», романі
«Чума»)
ХХ століття у сприйнятті людини відмічене тією
особливістю, яку (після Хосе Ортега-і-Гассета, який
говорив про дегуманізацію мистецтва) слід визначити як
дегуманізацію життя. Суть її у тому, що в цілому стан
життя, різноманітні процеси у ньому складаються таким
чином, що вони виявляються поза і проти інтересів
10
окремої людської особистості. Індивідуальні життєві
інтереси окремої людської особистості, у яких би формах
вони не проявлялися, виявляються на периферії. Людина
перебуває у дійсності, в реальності, де її особисті
орієнтири та інтереси не враховуються. Процес
дегуманізації життя очевидний у романній і новелістичній
прозі Франца Кафки (романах «Процес», «Замок», новелі
«Перетворення»).
Духовно-інтелектуальна природа людини відмічена
певною подвійністю, оскільки людина
розуміє
самоцінність власного «я» до її самодостатності, розуміє
свою значимість для світу й інших людей – причому це
уявлення доходить до гіпертрофованого егоїзму, особливо
наприкінці ХХ століття. Це при зводить до відчуження
людини у тому соціальному світі, в якому вона живе.
Відчуження – це провідна проблема художньої творчості
ХХ століття, при тому. що це відчуження виступає у двох
видах:
1) людина відчуває по відношенню до себе самої
ворожість, агресивність, тиск навколишнього світу й
інших людей;
2) одночасно і сама людина відчуває себе відчуженою
до байдужості і ворожнечі по відношенню до світу й інших
людей.
Відчужування пов’язане із певною манерою письма,
яку було розкрито на матеріалі російської літератури
Віктором Шкловським: знайомий світ чи приватне явище
зображується відчужувано або дивно, як невідоме.
Проблема відчуження розроблялася у західній практиці
Бертольдом Брехтом, який називає цю властивість
«ефектом відчужування».
В цій подвійності відчужування розкривається у
творчості Франца Кафки («Замок» «Перетворення», «У
виправній колонії»), у романі Джеймса Джойса «Улісс».
11
Посилення байдужості до світу і інших очевидне у романі
Альбера Камю «Чужий» («Сторонній»): герой Мерсо
розкривається у глибочезній байдужості до світу й інших
людей – для нього не існує суспільних постанов,
моральних законів аж до законів власного сумління ( це
проявляється у його стосунках із матір’ю і у скоєному ним
злочині).
В аспекті одвічних начал людської природи –
раціонального і ірраціонального – у людині ХІХ століття
превалює
раціональне,
звідси
її
практицизм,
меркантильність, прагматизм. Перевага раціонального
начала над емоційним у літературній творчості
проявляється в аналітичному зображенні явищ, коли вони
виступають як приватне, розкладене на складові, і кожне з
цих приватних фрагментів отримує інтелектуальне
висвітлення і тлумачення. Ця аналітичність зображення
внутрішнього світу особистості по-новому, аніж,
наприклад, у романній прозі Стендаля, проявляється у
романі Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу», чий
психологізм можна назвати аналітичним.
У людини ХХ століття особливе почуття часового
руху – авіакосмічне. Вона відчуває себе втягненою у
стрімкий потік, змушена йому підкорятися, і часто не
здатна раціонально пояснити цю ситуацію втягненості в
життєву течію – це стає причиною виникнення відчуття
ірраціональності,
ірреальності
існування
окремих
особистостей і буття в цілому. Нове почуття часу відчутне
у прозі Вірджинії Вулф («На маяк», «Хилі»), романі Хуліо
Кортасар «Гра в класики».
ХХ століття – час стрімкого розвитку усіх
інформаційних сфер, коли життя людини втягнене у потік
інформації із різних джерел і різних сфер буття.
Незважаючи на це, вже у 70-ті рр.. минулого століття
людина переживає ейфорію прагнення до великої кількості
12
і
багатоликості
інформації,
відчуває
загрозу
інформаційного вибуху, коли людська психіка виявляється
неспроможною витримувати той потік інформації, який
валиться на неї. Проте людина живе, орієнтуючись в
інформаційній круговерті, яка його поглинає. Це
розширення інформаційного поля породжує і таку
особливість людської свідомості і психіки, як вільна
орієнтація і вільне оперування різного роду фактами,
ідеями, культурними устроями, художніми формами у їх
всечасному і раціональному прояві. Наприкінці століття це
прилучення до різноликого породжує таке явище, коли
людина у постмодерністську добу відчуває себе
сучасником усіх епох. Ця інформаційність, прилучення до
різноманіття фактів, ідей, культурних устроїв, невід’ємна
від такої властивості літературної творчості, як
інтерінтелектуальність, суть якої полягає у зверненні до
різних пластів культурного, філософського, раціонального;
це діалог з різними культурами, образами, типами
художнього мислення.
Це проявляється в цілому у ряді модерністських і
постмодерністських творів: наприклад, у романній прозі
американського періоду творчості Володимира Набокова
(романи «Блідий вогонь», «Іліада»), в постмодерністській
творчості у романі Італо Кальвіно «Якщо одного разу
зимової ночі подорожній», романі Кристофора Рансмайра
«Останній мир».
Людина у ХХ столітті живе, схиляючись до уніфікації
у всіх сферах життя, при цьому значну роль відіграє
стандартизація, стереотипність життєвих орієнтирів,
інтересів і пристрастей, ідей, смаків, естетичних запитів.
Ця властивість особистості надзвичайно відчутна у
творах, пов’язаних із зображенням «суспільства
споживання», що отримує широке розповсюдження у 60-ті
роки. Це очевидно у романі французького письменника
13
Жоржа Перека «Речі». ХХ століття відмічене загальною
ситуацією
переоцінки,
переосмислення
життєвих
цінностей. Тут можна виділити два провідні моменти:
1) період Першої світової війни, коли було
переосмислено ідеали, які колись здавалися непохитними:
держава, героїзм, свобода справедливість, розум і добро;
2) остання тритина ХХ століття, а саме межа 70-80-х
рр.. – переосмислення понять лібералізму, демократії,
святості приватної власності, вільного ринку, моральноетичних принципів і понять, які невіддільні від
переосмислення раціонального і доброго почину у людині.
У літературній творчості перший з цих моментів
простежувався у літературі «втраченого покоління»,
романній прозі Еріха Марії Ремарк («На західному фронті
без змін», «Три товариші», «Повернення»). В
американській літературі цього напрямку переосмислення
цінностей відображають новели і романи Хемінгуея
«Прощавай, зброє!», «Фієта». Другий момент життєвих
переоцінок наявний у ряді прозаїчних образів: романі
американського письменника Тома Вулфа «Багаття
амбіцій».
У людини ХХ століття у її почутті реальності
посилюється ірраціональне та інстинктивне, підсвідоме
або несвідоме, що проявляється у художньому осмисленні
людської поведінки і долі у багатьох літературних творах
цього періоду (Джеймс Джойс, Вірджинія Вулф). Відчуття
ірреальності світу та існування очевидне і в прозі Франца
Кафки. Цю особливість зображуваного абсурдного світу у
творах Кафки російський дослідник Володимир Днєпров
точно
назвав
«доцільною
нерозумністю
світу».
Інстинктивне начало (жадоба крові, сексуальний інстинкт)
очевидні у романі Патрика Зюскінда «Парфюмер». У
великій мірі смакує ці явища сучасна масова література,
14
що наявно видно у романі американського письменника
Рекса Міллера «Бруд».
Людина ХХ століття часто переживає моменти,
пов’язані з усвідомленням ірраціональності та ілюзорності
існування, коли він сприймає світ оточуючих його людей,
себе у цьому світові як щось віртуальне, а це у свою чергу
укріплює відчуття, усвідомлення істинності віртуальної, а
не імперичної реальності. Таким чином відбувається
заміна реального світу віртуальним. Це очевидно у
постмодерністській літературі, яка тяжіє до постулату
«світ як текст». Коли текст замінює імперично реальне
(романна проза американського постмодерніста Томаса
Пінчона, якого визнано одним із загадкових письменників
сучасного світу).
Письменники ХХ століття використовують і
різноманітні віртуальні форми у творах (що можна
спостерігати у трилогії Пола Остера «Скляне місто»,
«Привиди», «Зачинена кімната»). Почуття ілюзорності
буття пов’язана і з сумнівами щодо існування реальності і
людини, коли існуюча поза людської свідомості
об’єктивна
дійсність
сприймається
за
словами
французького філософа Жана Бодріяра як «агонія
реальності», а сама людина під знаком іронічного і
метафоричного питання Мішеля Фуко «А чи не вмерла
сама людина?»
Стандартизація і стереотипність у житті і у людині
породжують
тяжіння людини ХХ століття до
незвичайного, виключного, містичного, надчуттєвого,
екстрасенсного і парапсихологічного – з цим пов’язана
популярність і широке розповсюдження науковофантастичної літератури у двох її основних напрямках –
фентезі і «science fiction», а також такого жанру масової
белетристики, як «любовний роман» (наприклад, твір
Франсуази Саган «Добридень, сум»).
15
Ще одна риса природи духовно-інтелектуального
життя людини у ХХ столітті пов’язана зі значимістю
сексуальної сфери, яка визначала життєві запити, устрій
свідомості і почуттів людини. Це пов’язане із широким
розповсюдженням
філософського
і
побутового
психоаналізу, зверненням письменників ХХ століття до
дослідження
(наскільки
це
можливо)
людської
сексуальності, її ролі у житті і долі окремої особистості.
Факти визнання значимості еротико-сексуального начала і
різнорівневого осмислення сексуальної сфери очевидні.
Так, Микола Бурляєв, російський філософ релігійної
орієнтації, роль якого у філософській свідомості заходу є
великою, у 1931 році у роботі «Про призначення людини»
писав: «Свідомість нашої епохи стоїть під знаком
розкриття і пізнання статі людини».
Літературна творчість як сфера мистецтва і одна із
проявів людської культури, точно і різноманітно
відображає значимість цієї сфери: від популярної масової
белетристики до творів вищої або елітарної літератури,
серйозної, яка прагне осмислити природу людської
сексуальності і визначеність у долі людської особистості,
суспільства, в соціокультурному вимірі.
У зв’язку з цим варто згадати сучасного
американського письменника Дж. Ірвінга, який увійшов у
літературу і у свідомість сучасників романом «Світ очима
Гарпа». Твори Ірвінга перенасичені еротичним і
жорстоким. Секс і жорстокість у його романах посідають
важливе місце не лише тому, що ці явища дуже
розповсюджені у сучасному світі, але, як вважає Ірвінг, й
тому, що секс і жорстокість створюють особливу,
екстремальну
ситуацію,
у
якій
по-справжньому
розкривається сутність людини, його характеру.
Ці властивості духовно-інтелектуальної природи
особистості не є однозначними і всеохоплюючими, і це
16
зовсім не означає, що всі письменники різного рівня
обдарування, будуть відображати ці особливості. У цілому
цю природу людської особистості розкриває створена
людиною словесно-художня культура.
Особливості реалізму ХХ століття
Незважаючи на те, що мистецтво ХХ століття – це
мистецтво модернізму, значну роль у літературному житті
минулого століття відіграє реалістичний напрямок, який з
одного боку представляє реалістичний тип творчості, а з
іншого стикається з тим новим напрямком, який отримав
назву «соціалістичного реалізму», - якщо точніше –
література революційної та соціалістичної ідеології.
Реалізм ХХ століття напряму пов’язаний із реалізмом
минулого століття, який сформувався як художній метод у
середині ХІХ століття, отримав назву «класичний
реалізм», пережив різного роду зміни у літературній
творчості останньої третини ХІХ століття і зазнав впливу
таких нереалістичних напрямків, як натуралізм, естетизм,
імпресіонізм.
Реалізм ХХ століття має свою історію і свою долю.
Якщо охоплювати сукупно ХХ століття, то реалістична
творчість
виявила
себе
у
різноприродності,
багатоскладовості у першій половині ХХ століття. У цей
час видно, що реалізм змінюється під впливом модернізму
і масової літератури. Він поєднується з цими художніми
явищами, так само як і з революційно-соціалістичною
літературою. У другій половині відбувається розчинення
реалізму в модернізмі і постмодернізмі, реалізм втратив
свої виразні естетичні принципи і поетику творчості.
Реалізм ХХ століття продовжує традиції класичного
реалізму на різних рівнях – від естетичних принципів до
прийомів поетики, але разом з тим він набув нових
17
властивостей, які відрізнили його від цього типу творчості
попереднього часу.
Для реалізму ХХ століття характерне звернення до
соціальних явищ дійсності і соціальної мотивованості
людського характеру, психології особистості долі
мистецтва. Разом з тим наявне і звернення до соціальних
злободенних проблем епохи, які не можна відділити від
проблем суспільства і політики.
Реалістичне мистецтво ХХ століття, як і класичний
реалізм Бальзака, Стендаля і Флобера, відрізняється
високим ступенем узагальнення, типізації явищ.
Реалістичне мистецтво намагається показати характерне у
його причинно-наслідкової зумовленості і детермінізму.
Тому реалізм
характеризується різномаїттям
творчого втілення принципу зображення типового
характеру у типових обставинах. Реалізм ХХ століття
виявляє активний інтерес до окремої людської особистості.
У характері героя загальнолюдське і типове або стикається
з індивідуальним, або переломлюється через нього. Поруч
із
цими
особливостями
класичного
реалізму
спостерігаються і нові особливості.
В першу чергу, це ті особливості, які проявили себе у
реалістичному вже наприкінці ХІХ століття. Літературна
творчість цієї доби набуває характеру філософськоінтелектуального, коли філософські ідеї лежали в основі
моделювання художньої реальності. Філософське начало
невіддільне від інтелектуального; від авторської установки
залежить інтелектуально-активне сприйняття творів
читачем, яке зазвичай пов’язане зі
сприйняттям
емоційним.
Створюються
інтелектуальний
роман,
інтелектуальна драма, які мають свої особливості.
Класичний зразок інтелектуального реалістичного роману
дає Томас Манн «Чарівна гра», відчувається це і у
драматургії Бертольда Брехта.
18
Друга особливість реалізму У ХХ столітті –
посилення і поглиблення драматичного, значною мірою
трагічного. Це очевидно у творчості Ф.С.Фіцжеральда
«Ніжна ніч», «Великий Гетсбі»)
Художні парадигми, орієнтації, форми і прийоми
ХХ століття
ХХ століття в історії словесно-художньої культури
характеризується тяжінням до авангардності, до відкриття
нових можливостей у художній сфері – від проблем
композиційного вирішення у творі і прийомів розкриття
людського характеру до художнього слова. У першу чергу,
В ХХ столітті досить складно виявляють себе дві провідні
форми художньої творчості, які прийнято називати
«традиційною» і «умовною» формами.
Імовірно, що у ХХ столітті не припиняються зміни
різних реально-достовірних форм, що пов’язано з
прагненням художника відтворити у власній створюваній
ним картині життя у всіх його формах. У цій манері
працюють письменники старшого покоління, які прийшли
у літературу наприкінці ХІХ століття: французький класик
Ромен Ролан (автор роману (своєрідної епопеї у
традиційній манері) про французьку інтелігенцію).
У цьому традиційному напрямку працювали Теодор
Драйзер
(«Сестра
Кері»,
«Дженні
Герхард»,
«Американська трагедія»), молодий письменник Француа
Моріак
(«Тереза
Дескейру»,
«Клубок
змій»),
американський письменник Джон Стейнбек («Перлина»)
У живому літературному процесі літературна форма
являє собою поєднання реально-достовірної форми з
умовними прийомами, що є очевидним у прозі Айрис
Мердок («Під сіткою» - твір написано у традиційній формі,
але містить багатообразну символіку, одна з яких
19
проявляється вже у назві твору, і відповідно до цього
розуміється в екзистенційному ключі ситуація несвободи
людини у сучасному світі, який перебуває у стані, про який
уже сказано у заголовку твору).
У цілому у літературі ХХ століття переважає тяжіння
до умовностей («умовна» форма виявляється тією
головною установкою художника, коли він прагне свідомо,
націлено створити картину світу, яка за формою не схожа
на дійсність, і з цією метою використовує такі різні види
умовності, як міф, фантастика, символ, алегорія, гротеск,
парадокс і т.і.), яка в однаковій мірі характерна для
літератури модерністської і постмодерністської, але
виявляє і особливості творів реалізму.
Наявна умовна форма роману-метафори наприклад у
творчості Франца Кафки («Америка», «Процес»).
Зустрічаються також різні форми умовності у прояві
просторово-часового вирішення роману, що очевидно у
семитомному творі Марселя Пруста «У пошуках
втраченого часу».
Іншою парадигмою, важливою у художній творчості
минулого століття є синтез мистецтв. Взаємодія різних
мистецтв приводить до того, що літературна творчість
починає запозичувати багато прийомів з музики,
зображального мистецтва, і врешті-решт з кінематографа,
які намагається словесно адаптувати.
Так, з музикального мистецтва у композиційному
вирішенні
романів
письменники
ХХ
століття
використовують
симфонічний
принцип організації
музикального твору, - прийом контрапункту. Симфонізм
відчутний у побудові «Очарованої душі» Ромена Ролана, у
філософсько-інтелектуальному романі Томаса Мана
«Доктор Фаустус».
З кінематографічного мистецтва запозичений прийом
монтажу, причому у різних його проявах. Ліон
20
Фейхтвангер будує свій роман «Успіх» як рух, зміну кадрів
кінематографічної стрічки, при цьому він постійно
користується
міжкадровим
і
внутрішньокадровим
монтажем, поєднуючи свої кадри, відзняті «загальним
планом» і «крупним планом».
Література ХХ століття орієнтована і на зображальне
мистецтво, що проявляється у феномені романної форми –
використання у словесному тексті тексту графічного.
Різного роду графічні зображення у романі – це не
ілюстрації у романі, а графічний текст, який настльки
обмежений у художньому творі літератури, що
спостерігаються пластичні переходи вербального тексту у
графічний і навпаки.
Функції графічного тексту художньо різноманітні: від
коментаря і поглиблення словесно-зображального до
посилення візуального сприйняття, що допомагає передати
графічне зображення. До цього феномену графічного
тексту звертається американська письменниця Бел
Кауфман «Вгору по сходах, які ведуть вниз»). До графіки у
романній прозі любить звертатися і Курт Воннегут
«Сніданок для чемпіонів».
21
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа