close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
О.М. Ейсмонтович
м. Херсон
Література Херсонщини
Тема. Література рідного краю.
Мета. Ознайомити учнів з письменниками та поетами Херсонщини, їхнім життєвим та творчим
шляхом, з історією створення Херсонської обласної Спілки письменників України; сформувати
вміння аналізувати поетичний текст, визначати головну думку твору, висловлювати власні міркування; розвивати інтерес до літератури рідного краю, заохочувати до творчого осягнення дійсності,
виховувати людські і моральні цінності.
Обладнання. Альманах «Письменники рідного краю», портрети письменників та поетів Херсонщини, виставка творів, ілюстрації до творів Дніпрової Чайки; мультимедійна дошка, комп'ютер,
музичний супровід
Хід уроку:
(Аудиторія оформлена як літературно мистецька вітальня).
I. Організаційний момент.
II. Повідомлення теми та мети уроку.
III.Мотивація навчальної діяльності учнів.
Уроки літератури рідного краю - складова літературної освіти школярів узагалі та частина краєзнавства зокрема. Літературне краєзнавство - це специфічна галузь науки про літературу, предметом
якої є вивчення фольклорної спадщини та літературних творів, художніх образів, навіяних природою,
історичними подіями* традиціями, звичаями, побутом і людьми краю. Сьогодні, як ніколи, саме ця
частина курсу літератури може стати тим містком, який поєднає читацьке життя учня зі світовою
літературою і культурою.
Все минає, але любов після всього зостається. Все минає, але не Бог і не любов...
(Г. Сковорода)
Херсонщина - один із наймальовничіших куточків благословенної землі, ім'я якій Україна. То ж не
дивно, що саме Херсонщина стала Батьківщиною для багатьох відомих композиторів, художників,
поетів та письменників. Мальовничі пейзажі нашої землі, її солов'їні гаї, синьоокі річки, оксамитові
степи не раз надихали письменників.
І сьогодні ми поговоримо про них у нашій літературно-мистецькій вітальні. Учні класу були
поділені на окремі мікрогрупи - пошукова група, дослідницька, критики, психологи, художники, юні
виконавці, кожна з яких мала своє випереджальне завдання.
IV. Засвоєння нових знань. Вступне слово вчителя про літературні поста -Херсонщини.
Вступне слово вчителя про літературні постаті Херсонщини.
Художні постаті Херсонщини. Їхня творчість посіла неабияке місце в історії та сучасному
розвитку художньої літератури. Це визначні та яскраві постаті, які оспівували і оспівують красу
Таврійського краю: безкраї поля, безмежні степи, пшеничні ниви, могутній Дніпро, спів
жайворонка... Це митці, які своїм народженням, власним життям, художньою спадщиною й
здобутками вкорінені в Таврійську землю, її непересічну історію та складне сьогодення. Це ті люди,
які своєю творчістю репрезентують Херсонщину в національному та європейсько-світовому
художньому просторі.
З Таврією тісно переплетені життя і творчість Дніпрової Чайки, Ігнатія Панасенка, Миколи
Чернявського, Михайла Жука, Олексія Кручених, Миколи Куліша, Бориса Лавреньова, Івана
Дніпровського, Олеся Гончара, Яра Славутича, Костянтина Кудієвського, Юрія Голобородька,
Анатолія Марущака, Алевтини Дрозд, Івана Демченка, Таїсії Щерби, Миколи Братана та інших.
Ця славна когорта митців поповнилася новими іменами, які продовжують добру справу своїх
попередників. Вони входять до Херсонської обласної Спілки письменників України. Про історію
створення цього товариства підготувала повідомлення пошукова група.
Учениця
В 1944 році при редакції газети “Наддніпрянська правда” працював літературний гурток під
керівництвом Рєпніна.
В 1946 році на базі цього гуртка було створене літературне об’єднання. В 1956 році Петро
Дмитрович Рєзніков заснував Спілку письменників України, до якої входили цінителі художнього
слова Херсонщини і Миколаївщини. А на початку 1959 року товариство роз’єднали і створили в
Херсоні обласну організацію Спілки письменників України, яка об’єднувала 15 літераторів. До неї
входили Петро Рєзніков, Алевтина Дрозд, Іван Плахтін, Віктор Кузьменко, Микола Братан та інші.
В 1971 році Спілку письменників Херсонщини очолив Микола Братан. До складу обласної
організації входять 24 митця. Це Бондарчук Леонід, Гайдай Іван, Василенко Микола, Голобородько
Юрій, Жураківський Володимир, Загороднюк Василь, Зленко Віталій, Кичинський Анатолій, Крат
Анатолій, Кулик Валентин, Марченко Леонід, Мелещенко Василь, Плоткін Володимир, Стариков
Іван, Тютюнник Алла та інші.
Вчитель
Серед письменників, чиї життя й творчість співвідноситься з Таврійською землею, є ліричні
поети й прозаїки, драматурги й літературні критики, літературознавці, кінодраматурги й публіцисти.
З деякими з них нас ознайомить пошукова група, яка презентує книгу “Літературні постаті
Херсонщини”.
Учениця.
Микола Чернявський народився на сході України
в слободі Торська Олексіївна
Катеринославської губернії (зараз – територія Донецької області) в 1868 році в родині духовної
особи. Педагогічна праця стала часткою його творчого життя, якому він віддав понад 20 років.
В 1903 році вирушає до Одеси. Дорогою зупинився в Херсоні й залишився в ньому жити. Із
сімдесяти років, прожитих письменником, тридцять чотири пов’язано з Таврійським краєм.
Завдяки його зусиллям в Херсоні виходять два літературні альманахи – “З потоку життя” та
“Перша ластівка”. Також активно працює в галузі прози. Засновує товариство “Українська хата”.
Друкується в газетах. В Херсоні вийшли вісім книг М. Чернявського.
Останнє десятиріччя життя поета було важким. Хвилі арештів під час боротьби з “ворогами
народу” відбивалися і на ньому. Його тричі заарештовували. 19 січня 1938 року письменника
розстріляли. І лише в 1956 році його добре ім’я було реабілітовано.
За життя він видав шість поетичних збірок, написав близько 80-ти оповідань, 6 повістей,
переклав чимало поезій російських та зарубіжних ліриків, написав мемуари.
Вірю – не згину я в пітьмі дочасно:
Зійде, засяє зоря моя ясна,
Радістю серце, як пташка заб’ється,
Пісня потоком гримучим поллється.
Хай тільки здійметься думка на крила,
Хай несвідома очутиться сила,
Вгору орлом я тоді піднімуся,
Щастям простору і волі уп’юся!
Учениця
Микола Гурович Куліш народився в 1892 році в Чаплинці, яка тоді входила до складу
Дніпровського повіту Таврійської губернії.
Дитинство було важким, іноді злиденним. Батько був чорноробочим в поміщиків, часто
заглядав у чарку через негаразди в сім’ї. Мати також наймитувала.
Микола був дуже здібним учнем. І тому чаплинська інтелігенція зібрала кошти для того, щоб
його зарахували до Олешківського міського училища. Він був різким, відвертим, гострим на язик,
через що мав проблеми. Його кілька разів відраховували з училища. З 1925 року живе і працює в
Харкові. Куліша обирають другим президентом письменницької організації ВАПЛІТЕ.
На межі 20-30-х років для Куліша настають тяжкі, трагічні часи. Його твори, які були
популярними, зазнають нищівної критики. У 1933 році він вирушає з Харкова додому, на
Херсонщину. Проти драматурга спрямовується ідеологічна кампанія, яка призвела до того, що на
першому всесоюзному з’їзді радянських письменників у вересні 1934 року відбулося офіційне
закріплення за Миколою Кулішем статусу буржуазно-націоналістичного драматурга. У грудні того ж
року Куліш пішов на похорон свого друга Івана Дніпровського і додому більше на повернувся.
3 листопада 1937 року його було страчено на сорок п’ятому році життя. За одинадцять років
драматургічної практики (1923-1934) Микола Куліш створив майже півтора десятка п’єс. Це “97”,
“Комуна в степах”, “Отак загинув Гуска”, “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична
соната”, “Прощай, село”, “Маклена Граса”...
Учениця
Письменник Костянтин Кудієвський народився 23 березня 1923 року в Олешках
(теперішньому Цюрупинську) на Херсонщині. За призначенням він був морелюбом.
Письменник пройшов повну шкалу випробувань.
Коли розпочалася війна, Костянтину Кудієвському йшов дев'ятнадцятий рік. Він був
курсантом військового училища, воював під Москвою у складі 84-ої Окремої бригади морської
піхоти, був поранений.
Проходив службу на Північному флоті. Він дослужився до чину капітана третього рангу, а
після публікації в 1954 році своєї першої книги пішов у відставку, зайнявся активною
письменницькою діяльністю. Писати почав ще у роки війни.
К. Кудієвський був помітною літературною постаттю у 50-ті - 80- ті роки, протягом яких він
активно творив. Письменник працював у редакціях різних газет, журналів, обіймав посаду
головного редактора Київської кіностудії ім.О.Довженка, був секретарем правління Спілки
письменників України.
Костянтин Кудієвський працював у літературі понад сорок років. Він був плідним прозаїком і
залишив по собі чисельно й художньо значну спадщину. Це збірки оповідань і повістей, романи У
1982 році вийшов його двотомник «Избранные произведения». К.Кудієвський написав також
кіноповість «Семнадцатый трансатлантический» (1972). За нею, а також за сценаріями
К.Кудієвського поставлено чотири художні фільми.
І через усю творчість письменника проходять, неначе своєрідний художній компас, образимотиви моря і війни.
Учениця
Яр Славутич (справжнє ім'я та прізвище - Григорій Жученко) поет української діаспори.
Народився 11 січня 1918-го року на хуторі Жученки північної Херсонщини. Батько походив
із козацької шляхти, мати - проста селянка.
Велике значення для формування характеру Григорія Жученка мав його дід, який
розповідав онукові про козацьку минувшину. В період державних акцій щодо селянства родину
Жученків було розкуркулено. Сім'ю відправили на заслання. Проте Григорію Жученку вдалося
втекти з потяга, і незабаром він знаходить собі притулок в Кривому Розі та Запоріжжі. В тридцяті
роки він оселяється в Запоріжжі, де закінчує здобувати середню освіту.
У 1936 році Григорій Жученко вступає до Запорізького педагогічного інституту. Навчаючись,
він активно пише вірші. У 1938 році друкується його перша поезія.
З 1941 року Григорій Жученко змінює прізвище на Яра Славутича, під яким він згодом набув
значної відомості. Під час війни Яр Славутич через Львів, Чехословаччину дістається Баварії. У
1949-му він переїжджає до США. Там він закінчує аспірантуру, здобуває науковий ступінь
магістра, стає доктором філософії з української літератури.
В 1960-му році Яр Славутич ще раз переїжджає - до Канади. Яр Славутич - відомий
український поет діаспори. Його поетичні книжки тривалий час виходили за межами України.
Це такі збірки - «Співає колос» (1945), «Гомін віків» (1946), «Правдоносці» (1948), «Спрага»
(1950), «Оаза» (1960), «Маєстат» (1962), «Завойовники прерій» (1968),
«Мудрощі
Мандрів» (1972), «Живі смолоскипи» (1983). Збірка «Шаблі тополь» вийшла 1992 року в
Києві. Все життя пише про Україну і мріє про неї.
Учениця
Юрій Костянтинович Голобородько народився 9 січня 1927 року в селі Новотягинці
колишнього Херсонського району Миколаївської області. Батьками майбутнього письменника
були вчителі.
Дитячі й підліткові роки були важкими: померла його мати. Коли Юрію Голобородьку було
чотирнадцять років, розпочалася війна, німецька окупація.
Писати Ю.Голобородько почав під час військової служби. Закінчує Дніпропетровський
університет, працює вчителем, активно пише, переважно журналістські матеріали та коротку
прозу.
В 60-х роках він переходить на журналістську роботу, очолює свій перший журналістський
колектив й стає редактором районної газети «Маяк», а ще через три роки він одержує
пропозицію очолити херсонську обласну молодіжну газету «Ленінський прапор», редактором
якої був майже десять років — до 1974 року. Після цього в редакторській діяльності
Ю.Голобородька наступила перерва, і він активно працював у галузі прози. Проте з 1992 року
письменник знову повертається до редакторського амплуа й до сьогоднішнього часу редагує
херсонську обласну газету «Ветеран».
Він пише понад сорок років і звертається до ліричної мініатюри, оповідання, повісті,
роману, жанру оповідання для дітей. Ю.Голобородько регулярно друкувався в багатьох провідних
українських часописах, таких як «Вітчизна», «Дніпро», «Київ», «Прапор», «Донбас», «Ранок»
тощо. Видав збірки оповідань «Вчителю наш дорогий…», «Таврійські етюди», «Обрії пахнуть
вітрами», «Безсмертники»…
Учениця
Анатолій Іванович Кичинський народився 4 квітня 1950 року в степовому селі
Преображенка Чаплинського району Херсонської області в родині селян-трударів. Його
поетичний хист виявився в підлітковому віці. В п'ятому класі Анатолій починає писати вірші.
З сімнадцяти років Анатолій Кичинський друкується в газетах. Після середньої школи він
вступає до Херсонського педагогічного інституту, по закінченню якого поет активно пише,
друкується.
Вісімдесяті роки - період розквіту творчості Анатолія Кичинського. Постійно, одна за одною,
виходять його книжки. Він звертається до різних стилів поетичної оповіді. Поета активно друкує
українська преса. Він сприймається як один з лідерів нової поетичної України.
А.Кичинський - член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських
письменників. Останніми роками він чимало працює і як маляр. Перша збірка — «Вулиця
закоханих дерев» - вийшла, коли поетові було 26 років.
За п'ятнадцять років (з 1976 до 1991) вийшло дев'ять поетичних книг: Своїми творами
митець неодноразово підкреслював, що він, його душа є свідомість, живе пам'яттю про минуле й
теперішнє, про духовне й вічне.
Накинь на плечі плащ -надворі дощ іде.
Прощаючись, не плач -ніколи і ніде.
Замолено гріхи. Замовлено таксі.
Розходяться шляхи. Прощайся, як усі.
Болить? Переболить. Пора іти? Іди.
Прощайся - не на мить. Прощайся -назавжди.
Йдучи, дверей не муч.
Ступивши за поріг, сховай подалі ключ, щоб він знайтись не міг.
В сирий пісок зарий і не шкодуй за ним.
Все одно замок старий заміниться новим.
Іржа той ключ найде -не кайсь і не карайсь.
Іди - як дощ іде. Як дощ - не озирайсь.
Учениця
Ліричний поет Анатолій Марущак народився 8 листопада 1953 року в місті КаменськеШахтинському Ростовської області в родині військового. Писати вірші він почав, навчаючись у
школі. Його ранні поезії характеризувалися пейзажністю, інтимністю звучання. Писав також
невеликі оповідання.
У Херсон Анатолій Марущак приїхав у 1978 році. У тому ж році він стає редактором радіо,
а через вісім років після приїзду приходить на омріяне телебачення. Як тележурналіст А.Марущак
знімав і знімає майже все. Але у яких жанрах він би не працював - це постійно творча робота.
Працював старшим редактором програми «Вечірній Херсон» (згодом перейменованої на
«Таврійські новини»), потім, заступником головного редактора Херсонського телебачення, а з 1996
року - головним редактором обласної телерадіокомпанії.
Він створив п'ять відеофільмів. Перші два фільми мали визнання й принесли йому звання
лауреата. На регіональному фестивалі телевізійних і радіопрограм «Україна - наш рідний край»
(1998) він вийшов переможцем у номінації «за кращу журналістську роботу».
Значна доля мистецького таланту Анатолія Марущака розкрилася в літературі. Перша його
книжка вийшла друком у 1990 році. Це була повість «Высокий двор».
Пізніше виходять «Утоли мои печали», «Вольный стиль»… За кілька десятків років
А.Марущак написав понад п'ятсот поезій.
Незаметно час промчится,
Но оставит в сердце боль
И заставит омрачиться
Час, не прожитый с тобой.
Год пройдет теченьем грустным,
Пробежит в толпе людской.
И покажется безумством
Год, не прожитый с тобой.
Учениця
Братан Микола Іванович народився в селі Семенівці Каховського району, в сім'ї хліборобів 1
січня 1935 року.
Закінчив Бериславське педагогічне училище, літературний факультет Одеського державного
університету. Був солдатом, газетярем, співробітником облтелерадіокомітету.
Друкуватись почав у 1961 році. Братан М.І. є автором численних поетичних і прозових
книг, публікацій у поетичних збірниках, періодиці. Здобули визнання поезії з авторських збірок
"Смаглява Таврія", "Луни", "Веселку — людям", "Правда хліба" "Я — Сиваш", "У дорозі до вас",
"Степові люди", "Добрина", "П'ята група крові" та інші.
Свою рідну Таврію він "визбирав" у своє слово з усього світу.
Митець завжди уособлював Таврію для письменників України, Білорусії, Росії, Дагестану та
Узбекистану. Він переклав українською мовою вірші із російської та білоруських мов, збірки
єврейських, болгарських та угорських поетів.
Багато його поезій покладено на музику. Братан М.І. — автор передмов до романів Олеся
Гончара "Тронка", "Берег любові", повісті "Бригантина", творів наших земляків, численних рецензій
на нові книги місцевих поетів та прозаїків.
Талант і великий письменницький доробок, синівська любов, глибока освіченість, знання історії і
культури свого краю — завдяки цьому став певним символом Херсонщини.
Поет — лауреат літературної премії імені А.Малишка.
З 1971 року очолює обласну організацію Спілки письменників України.
Братан Микола Іванович займається громадською діяльністю. Протягом багатьох років
активно популяризує рідну мову і культуру. Він очолював місцеві осередки Всеукраїнського
товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка та "Злагода". Помер 2009 року.
Вчитель
Про цих видатних людей можна говорити безкінечно.
Та сьогодні ми зупинимося ще на одній і познайомимося з її життєвою і творчою дорогою. Ця
людина – Людмила Олексіївна Березіна, більш відома як Людмила Василевська і ще більш відома в
українському літературному русі як Дніпрова Чайка. Це письменниця кінця ХІХ – початку ХХ
століття, що залишила по собі цікаву творчу спадщину.
Свою роботу представляють дослідники, які створили комп’ютерну презентацію на тему:
“Життєва і творча доля Людмили Березіної”
Учениця.
Людмила Олексіївна Березіна народилася 1 листопада 1861 року в селі Карлівка Ананьївського
повіту Херсонської губернії (зараз с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) в
сім’ї священника.
Її життя було сповнене радісними емоціями і романтичними надіями, жорстокими
розчаруваннями і потрясіннями. Її шлях – це боротьба за ствердження індивідуального „Я”. Батько
дбав про духовний розвиток доньки. Тому обстановка в сім’ї сприятливо позначилася на формуванні
культурних потреб дівчини. Життя було наповнене релігійною мораллю. Першу дочку – Людмилу –
батьки вирішили віддати на службу Богові, і коли їй виповнилося вісім років, відвезли до
монастирської школи в Одесі.
Учень
До семи років дівчинка уже прочитала багато батькових книжок і почала складати деякі свої
вірші. Дитячі роки Людмили пройшли на Херсонщині та в Одесі. Спочатку вона навчалась у
Херсонській жіночій гімназії, але через важку хворобу була змушена її залишити. Продовжила
навчання в Одесі у спеціальній школі Михотлівського жіночого монастиря. А закінчила курс
навчання в 1879 році в Одеській приватній жіночій гімназії, здобувши право викладати російську
мову та історію.
Учениця
Ще навчаючись у гімназії, Людмила почала писати вірші. Дівчинка захоплювалась поезією Пушкіна,
Байрона, Лермонтова. По закінченні гімназії Людмила Березіна розпочала активну педагогічну
діяльність, хоча її батьки були категорично проти цього, бо ця діяльність вважалася важкою і
виснажливою. Та Людмила настояла на своєму і, не жаліючи себе, розпочала свій тернистий шлях.
Майбутня письменниця викладала і в сільській школі, і в приватній гімназії. Та єдиною мрією було
нести культуру і знання в народ.
Учень
Поряд з педагогічною діяльністю, Дніпрова Чайка почала цілеспрямовано дослідувати свій
рідний край, зокрема етнографію і фольклор Таврії.
Майже п’ятнадцять років життя Людмили Березіної пройшло в Херсоні. В 1885 році вона
одружилася з Федором Василевським, автором праць з історії південних слов’ян і публіцистом, який
служив на посаді губернського статистика. Тут вона написала чимало віршів, оповідань, лібрето. Як і
її чоловік, Людмила Олексіївна стає активним членом Херсонської громади – гуртка ліберальної
української інтелігенції, - поширює і пропанує твори Шевченка. Місцеві власті, вбачаючи у
діяльності Громади загрозу самодержавству, у 1887 році розігнали гурток, звільнили її чоловіка з
посади і вислали разом із сім’єю із Херсона.
Подружжя переїжджають до с.Королівки на Київщині. Дніпрова Чайка часто буває в Києві,
спілкується з композитором Миколою Лисенком, письменниками Оленою Пчілкою, Лесею
Українкою, Михайлом Старицьким ... Багато і плідно працює, пише вірші, оповідання, збирає
фольклорний матеріал, записує народні пісні. В 1895 році родина Василевських повертається до
Херсона.
Учениця
Людмила Василевська була надзвичайною активною людиною. Входила до складу Херсонської
організації допомоги політв’язням. У 1905 році письменницю було заарештовано за розповсюдження
забороненої літератури, її рукописи конфісковано.
В 1908 році Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Там вона продовжує активну громадську
діяльність, зближується з „Просвітою”.
Учень
Але в 1914 році письменниця важко захворіла і решту свого життя (тринадцять років) провела в
хворобі і боротьбі з нею. З того року письменницька активність різко знизилася.
Учениця
У 1885 році в українській літературі з’являється нове ім’я Дніпрова Чайка. Таким псевдонімом
вперше підписала Людмила Березіна вірші „Вісточка” і „Пісня”, оповідання „Знахарка”.
Образ чайки прилинув до неї з берегів Славути, неподалік від якого минуло дитинство гетьмана
Мазепи, яку часто співав Людмилин батько:
Ой горе тій чайці,
Чаєчці – небозі,
Що вивела чаєняток
При битій дорозі.
Звісно, не про чайку ця пісня, а про Україну, про горе її дітей, яких гнали в неволю турки та
татари, розпинала польська шляхта, мордували російські царі.
І ось в таких умовах Людмила Березіна, назвавшись Дніпровою Чайкою, підносить свій голос на
захист українського народу, української культури.
Літературні твори Дніпрової Чайки вперше були надруковані в 1885 році в одеському альманасі
„Нива”. Перші твори були написані російською мовою, але ознайомившись із творчістю українських
письменників, вона вирішила продовжити традицію і перейшла на українську. Великий вплив на
Дніпрову Чайку мало поетичне слово Т.Г. Шевченка. Вона навіть наслідувала його і ніколи не
забувала заповіту: „І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”.
Учень
Друкувалася письменниця в альманахах, часописах, збірниках. Та довгий час її поезії окремими
виданнями не виходили. Лише в 1895 році світ побачило її оповідання „Хрестонос”.
Протягом 1919-1920 років у Києві вийшло друком зібрання творів в двох книгах як певний
підсумок 35-річної діяльності в літературі. Перший том склали поезії в прозі, другий – оповідання. А
окремі поезії були надруковані вперше в 1931 році. Літературна спадщина жанрово багатогранна.
Вона містить поезії, оповідання, поезії в прозі, твори для дітей, педагогічні розвідки. Останні роки
життя Дніпрової Чайки були досить складними. Хворобою вона була прикута до ліжка, не могла
писати, хоча й робила спроби. Жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем (всього
дітей було троє).
Померла письменниця 13 березня 1927 року на Київщині. Поховано її на Байковому цвинтарі в
Києві.
Учитель
Дніпрової Чайки не стало. Та залишилася її літературна спадщина, у якій струменить велика
напруга почуттів, дитинна залюбленість у цей світ. Спробуймо подивитися допитливим, небайдужим
поглядом, а ще – серцем на творчість видатної письменниці. Нехай кожен у своїх міркуваннях
відштовхнеться від конкретної поезії, яка знайшла відгук у душі, схвилювала, спонукала до роздумів.
Поділіться своїми враженнями перед мікрофоном нашої радіостудії в передачі „Я так думаю”,
шановні критики.
Учень
Я так думаю, що всі поезії, які присвячені жіночій долі, а точніше – жіночій недолі, є
автобіографічними, тому що сімейне життя Дніпрової Чайки із Т. Василевським було зруйноване.
Він покинув її з майбутньою дитиною. У віршах письменниця розповідає про біль і страждання
жіночої душі, про зраду, розбите кохання, про те, які негаразди і складнощі випадають на долю
жінки. Щастя і біль переплітаються в її поезіях.
Милий ізрадив, покинув кохану, Сохне і в’яне вона ...
Літо минуло, і в осінь погано
Перевернулась весела весна.
Верби обсипались, зляканий місяць
Вид свій за хмару сховав,
Згасли зірки, з сорома соловейко
Десь на чужині без вісті пропав...
Люди недобрі – не в їх сиротині
Ради в нещасті прохать:
Ще насміються! – І лине дівчина
В плавню до річки поради шукать.
Річка – порадниця хвилею грає,
Слухає дівка її
Влесливі речі – і от зрозуміла –
І простягла їй обійми свої:
"Річко, сестрице, прийми ж моє горе,
Бо не під силу тяжке!
На моє тіло, неси його в море ,
Душу ж ... О Господи, що ж це таке?!"
("Мати")
Учениця
Я так думаю, що Дніпрова Чайка була вольовою жінкою, яку навіть не зломила зрада чоловіка. Вона
була благородною і відзначалася материнською мудрістю, про що свідчать останні рядки поетичної
новели "Мати".
Геть же од річки! Для тебе, дитинко,
Жити повинна я , жить, не вмирать!
Хай же знущаються люди лукаві ,
Хай я і мук натерплюсь:
Перед тобою, дитино, я права
І перед Богом гріха не боюсь.
Пізно од річки не дівчина хибка, Твердая мати ішла,
В серці гарячім великую силу
Миру назустріч, як прапор, несла
Йшла вона – місяць облив її світлом,
Вітер поштиво затих,
Мов засоромлена, тихо плескала
Хижа ріка в верболозах німих.
Учениця
Я так думаю, що поетесі боліло все мізерне, низьке, жорстоке. Тому вона прагне
облагородження, очищення світу від скверни. Її поезії – протистояння, боротьба зі всім, що принижує
людську гідність. Вона переймалася тривогами й болями окремої людини. Це звучить у поезії "О,
дужий! Як же ти погірдливо підвівсь..."
О дужий! Як же ти погірдливо підвівся,
Ти думаєш – зборов, то ти уже і правий?
Радієш, що зломив того, хто й сам хиливсь?
Пишаєш, що здобув в борні нерівній слави?
Стривай – бо, не радій: що мало розцвісти
І рясно уквітчать чоло твоє квітками,
Шипшиною тобі постелеться в путі
І в тіло те ввіп’ється колючками!
Здивуєшся тоді, як сталося таке:
Мізерне зіллячко та велетня спиняє?
Та знай же, що й плохе, і кволе, і хибке
В образі лютої отрути добирає!
Учень
Я так думаю, що Дніпрова Чайка схилялася перед велетами духу, проводирями нації, які не
сприймали гніту, а боролися з тоталітарною системою. Вона наслідувала Т. Шевченка.
Реве вітер серед плавні,
Верболіз ламає,
По Дніпрові, наче вівці,
Хвилі наганяє, Наче вівці білоручки
В ревучій отарі;
Сивий місяць, наче чабан,
Виглядає з хмари.
Реве вітер, аж до хвилі
Верби нахиляє, Бідну вербу люте горе
Додолу згинає.
Стогне вітер, чайка скиглить,
Серце надриває Бідна вдова з сиротами
Долю проклинає.
("Буря")
Учениця
Я так думаю, що неабияке місце у творчому доробку письменниці займає пейзажна лірика
пройнята таврійськими реаліями – образами Дніпра, плавнів, чайок ... Цьому доказ поезія „На
лимані”
Ой, широко лиман розливається,
Верболозом кругом він квітчається.
Над ним сонце ясне усміхається.
І по хвилях огнем розсипається.
Вітерець подиха тихо, з ласкою,
Маківки колиха понад ряскою,
А під нею в воді гуля рибонька:
Очі ясні, сама наче срібненька.
Очерет шелестить – нагинається,
Качки тихо пливуть – не лякаються.
За водою каюк тихо сунеться,
То заверне убік, то закрутиться...
Учитель
Ось і закінчилась наша радіопередача "Я так думаю". Дякую всім учасникам за роботу і за
любов до прекрасного.
А тепер запрошую всіх у чарівний світ поезій Дніпрової Чайки, які розкривають найкращі
людські риси письменниці, кожна з яких буде підтверджена віршованими рядками. Цю роботу
виконувала група психологів.
Учень
Однією із найкращих людських рис Дніпрової Чайки була наполегливість, оптимізм. Це звучить
у поезії "Зірка".
Кругом мряка, кругом хуга
І мороз лютує ,
Наганяє вітер тучу,
Дерева турбує.
Нехай хмари небо криють,
Нехай вітер плаче, Вона сяє – не журюся,
Поки її бачу.
Поки сяє, не загасала,
Не загасну в світі,
Буду знати, куди іти,
Що мені робити:
Надо мною ще малою
Зірка та засяла,
Знання світу з того часу
Серце забажало.
Поки жива, все одного
Я бажати буду:
Тої зірки, того світу
Повік не забуду!
Одного ще тільки в зірки
Щиро б я просила:
Трошки світу, щоб я й другим
Колись посвітила ...
Учениця
Її душа була наділена добротою, душевною щедрістю, відкритим серцем, щирістю.
О моя надіє, - золотії крила,
А орлине око – серце молоде,
Небо неомірне – молодая сила,
А кохання щире – сонечко святе!
На крильцях надії підіймусь високо,
Сила допоможе крила розгорнуть,
І тоді здолаю, як орлиним оком,
Серцем прояснілим мир весь озирнуть.
А кохання в серці сонечком засяє,
І тоді обійми я розкрию всім
І добра, і ласки, скільки лиш здолаю,
Скільки в серці маю, подарую їм.
Учень
Їй притаманні милосердя, самопожертва, гуманізм, стійкість.
Про все скажу, про все я проспіваю,
Всі ймення голосно назву,
І лиш одне од людських вух утаю,
Сховаю й біль, з яким весь вік живу.
Всі провини і всі гріхи прощаю
Друзям і навіть ворогам,
Для себе лиш прощення я не знаю,
Не знаю забуття своїм гріхам.
З усім, з усім боротися готова:
З собою, з долею, з людьми,
І проти того лиш не мовлю я ні слова,
З ким так колись були щасливі ми.
Колись були ... Розвіялись надії,
Побив мороз колишнюю весну,
Того ж, хто погубив мої квітчасті мрії,
Усе ж не проклену, о ні – не проклену!
Учениця
Все життя і серце письменниці сповнене вірою, надією, любов’ю. Вона тонко розуміє душу
інших людей.
У мене холоднії руки,
У тебе гарячі, як жар, А в серці однаково муки,
Однаковий смуток і жаль.
Ти кажеш – у тебе крижина
В грудях замість серця лежить.
О, так би хотілось ту кригу
Теплом своїм власним нагріть!
Ти стогнеш, а я усміхаюсь,
Глузуєш – я рада ридать,
Сумую, як ти бадьоришся,
Говориш – я хочу мовчать.
Ми різно - нас зносить докупи
Рій цілий думок і питань,
А зійдемось – зараз між нами
Зросте той словесний бур’ян.
Ти в мене поради питаєш,
А з мене смієшся та кпиш,
А сам того, певно, не знаєш,
Які чудеса ти твориш.
Як в довгі безсоннії ночі
Ти в муках розсвіту лиш ждеш –
Які в мене сни пречуднії,
Які мені думи ти шлеш!
Твоє одиноке ридання,
Тяжкі твої думи сумні
Лунають у мене на серці,
Складаються в тихі пісні.
Так часом вівчар заспіває,
Прокотиться полем луна –
Вся повна нових відголосків,
Одіб’ється в лісі вона.
Учитель
Наступні сторінки життєвої долі розкриють нам юні художники, які створили ілюстрації
до творів письменниці. І зараз вони продемонструють свої роботи.
(Учні показують створені ілюстрації до творів, коментуючи їх .)
Учитель
Дивний світ поезії Дніпрової Чайки. Такий емоційний, багатий, виразний, що видатний
український композитор Микола Лисенко на її вірші написав романси „Я вірую в красу”, „Хіба
тільки рожам цвісти”, „ Єрихонська рожа” та інші, а на лібрето створив дитячі опери „Коза дереза”,
„Зими й весна”, „Пан Коцький”.
І хвилинку співаної поезії дарують нам юні виконавці.
Я вірую в красу
(Сл. Дніпрової Чайки, муз. М. Лисенка)
Я вірую в красу, одній їй поклоняюсь:
Одвіку в мирові вона керує всім,
Бо щастя є краса, краса є так же ж щастя –
Немає розділу, немає грані їм.
В журливий час живлюсь надією тією,
Що в найдрібнішому і щуплому зерні
Все ж є закладена жива велика сила:
І з-під снігів воно воскресне навесні.
А ту, що мир живить і рухом ісповняє,
Керує думами і гріє в жилах кров,
Ту силу дивную без жалю хочу тратить:
Кому бракує сил, кому краси бракує, щастя,
Хто плаче, страждає, тому оддам любов.
Учитель
Запам’ятаймо ім’я людини, якій завдячуємо цією сокровенною миттю спілкування з Поезією.
Наші серця причастилися світлом душі Дніпрової Чайки.
V. Рефлексія.
- Яке ж значення має вивчення літератури рідного краю?
- Якби ви були письменником, про що б ви писали?
- Чи виникло у вас почуття гордості за славетну нашу землю та її творців прекрасного?
VІ.Підведення підсумків
Оцінювання роботи учнів.
VІІ. Домашнє завдання та його інструктаж.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа