close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Відділ освіти Теофіпольської райдержадміністрації
Теофіпольський райметодкабінет
Кузьминецька загальноосвітня школа І - II ступенів
Хмельницька область
Краса і велич
художнього
слова
(Сценарії позакласних заходів із
cвітової літератури)
Кулешова Ольга Петрівна
вчитель світової літератури
Кузьминецької ЗОШ І- ІІ ступенів
Кузьминці - 2014р.
Рецензенти:
Марчук М. В. – методист відділу освіти Теофіпольської районної
державної адміністрації Хмельницької області
Михальчук О. І. – директор Кузьминецької загальноосвітньої школи
І-ІІ ступенів
Кулешова Ольга Петрівна «Краса і велич художнього слова» (сценарії
позакласних заходів із світової літератури) — Кузьминці, - 2014. — 68 с.
Сценарії
позакласних
заходів
спрямовані
на
поглиблення
та
розширення здобутих на уроках знань, розвиток творчих можливостей учнів,
підвищення загальнокультурного рівня розвитку школярів.
Методичний посібник має високий виховний потенціал, що дає
позитивну можливість поліпшення якості знань учнів та рівня їх вихованості.
Цікава, захоплююча форма позакласної роботи – святкування
письменницьких ювілеїв. Ці літературні свята по-справжньому відкриють
письменника, стануть поштовхом для поглибленого знайомства з його
творчістю.
Дана збірка містить сценарії літературних свят, присвячених творчості
М.Гоголя,
А.К.Дойля,
Шолома-Алейхема,
М.Басьо,
Ф.Петрарки
І.А.Крилова.
Для вчителів світової літератури та заступників із виховної частини.
1
і
Передмова
Головною
метою
вивчення
предмету
"Світова
література"
в
загальноосвітній школі є залучення учнів до найвищих досягнень світової
літератури і культури, загальнолюдських і національних духовних цінностей,
виховання естетичного смаку, високої читацької та загальної культури,
вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової культури.
Важливе місце у розвитку, вихованні творчої особистості школяра
займає позакласна робота із світової літератури. Її мета й завдання
спрямовані на поглиблення та розширення здобутих на уроках знань,
розвиток творчих можливостей учнів, підвищення загальнокультурного рівня
розвитку школярів.
Позакласна робота з світової літератури складається із позакласного
читання, проведення різних літературних конкурсів, вікторин, читацьких і
науково-практичних
конференцій,
літературних
вечорів,
тематичних
екскурсій, випуску стінгазет, усних журналів тощо.
Цікава, захоплююча форма позакласної роботи – святкування
письменницьких ювілеїв. Для багатьох ці літературні свята по-справжньому
відкривають письменника, стають поштовхом для поглибленого знайомства з
його творчістю.
Дана збірка містить сценарії літературних свят, присвячених творчості
М.Гоголя,
А.К.Дойля,
Шолома-Алейхема,
М.Басьо,
Ф.Петрарки
І.А.Крилова.
(2 березня – 155 років від дня народження Шолома-Алейхема
1 квітня – 205 років від дня народження М.В.Гоголя
22 травня – 155 років від дня народження А.К.Дойля
20 липня – 710 років від дня народження Франческо Петрарки
2009 рік – 370 років від дня народження Мацуо Басьо)
Призначена для вчителів-словесників.
2
і
Зміст
1.
Передмова .................................................................................................. 1
2.
Усний літературний журнал "Мир вам! Шолом-Алейхем!" ............... 2
3.
Літературне свято "Наш Гоголь". ......................................................... 12
4.
Усний журнал "Великий детектив та його творець". ......................... 20
5.
Вечір поезії "Як не любов, то що це може бути?" .............................. 28
6.
Зустріч з прекрасним "Якщо в твоєму серці квітуча слива!"............. 35
7.
Література .............................................................................................. 43
3
Усний літературний
журнал
4
Мета: познайомити школярів з життєвим шляхом та творчою долею
видатного єврейського письменника Шолома-Алейхема, його тісним зв'язком
з Україною та українською культурою; розвивати читацькі інтереси дітей;
виховувати повагу та шанобливе ставлення до культурних надбань інших
народів
Обладнання: портрет письменника, фото пам'ятника письменнику в
Києві.
Епіграф
І нехай краще ім'я моє буде згадано у веселощах, ніж зовсім не згадано
Шолом-Алейхем
1 сторінка.
Творчість. Доля. Епоха.
Ведучий. 2 березня 2014 року виповнюється 155 років від дня народження
славетного єврейського письменника Шолома-Алейхема (Шолома
Нохумовича Рабиновича).
Він був напрочуд щасливим письменником. Слава прийшла до нього, коли
він був у розквіті таланту. Проте, слід гадати, осяйна гостя була здивована:
двері їй відкрила Бідність. І з усього було видно, що вона господарка дому. А
Шолом-Алейхем, цей життєрадісний жартівник, який завжди радив своїм
читачам сміятися, бо це «корисно для здоров'я», навіть не піднявся, щоб
зустріти і привітати гостю: був прикутий до ліжка тяжкою хворобою.
Ось що розповідав письменник про своє життя-буття в листі до близького
друга Спектора:
Ведучий. «...Я тепер сповнений думок і образів, настільки сповнений, що,
здається, став міцнішим від заліза... але, на жаль, мені доводиться ганяти в
пошуках карбованця. Згоріти б біржі! Згоріти б грошам! Згоріти б на вогні
євреям, якщо єврейський письменник не може забезпечити себе своїми
писаннями... М'ясник – джентльмен, він згоден чекати; лавочник досить
підлий – відмовляється давати в кредит; адвокат погрожує описати стільці
(дурний, він не знає, що вони давно уже описані)».
Ведучий. Цей лист був написаний 1903 року. На той час письменник 20
років пропрацював у єврейській літературі. Він був уже не те що відомий –
знаменитий! Але й тоді не всі російські читачі та навіть письменники знали,
що Шолом-Алейхем – псевдонім митця. Горький, наприклад, був
переконаний, що Алейхем – прізвище. Людей, які приїздили з Києва, де тоді
жив письменник, – Торький запитував: «Як там поживає пан Алейхем?»
До розмовної єврейської мови вираз «шолом-алейхем» увійшов з
давньоєврейської. Це звичайне привітання, яке в перекладі з івриту означає
"мир вам!".
5
Учень. Великий єврейський народний письменник народився 18 лютого
(2 березня) 1859 року, в Україні, в місті Переяславі Полтавської губернії, в
заможній сім'ї торговця і орендатора. Батько письменника був поважною
людиною у місті. Він добре знав і любив біблійну і талмудичну літературу; у
сім'ї додержувались всіх національних і релігійних звичаїв. Але водночас
Рабинович був вільний від фанатизму. Він жваво цікавився світською культурою і просвітницькою літературою. Голова сім'ї мав м'який характер,
любив свою сім'ю і особливо маленького Шолома. Згодом Шолом-Алейхем
присвятив батькові чимало сторінок, написаних з великою любов'ю.
Незабаром після народження Шолома родина Рабиновичів переїхала з
Переяслава до містечка Воронково, що знаходилося неподалік, де й минуло
дитинство письменника. У своїх творах він увічнив рідне містечко з
узагальненою назвою Касрилівка (від поширеного в єврейському
бідняцькому середовищі імені Касрил). Як усі діти єврейського містечка того
часу, Шолом навчався у хедері – приватній напіврелігійній школі. В
автобіографічному романі «З ярмарку» і в інших творах Шолом-Алейхем
неодноразово згадував убогість і сумні умови «навчання» в цій майже середньовічній школі. Маленький Шолом вирізнявся серед інших учнів не тільки
блискучою пам'яттю, допитливим розумом, але й жвавим характером. Його
пустування було необразливим і зводилось головним чином до вдалого
зображення тих чи інших недоліків дорослих. Побачивши когось уперше, він
одразу завважував, що в ньому негаразд, і починав удавати його. У ранньому
дитинстві Шолом цікавився казковим і фантастичним. Він потоваришував з
хлопчиком Шуликом, великим майстром розповідати казки, що були одна за
одну цікавішою.
Учень. Майбутній письменник захоплювався і українськими народними
переказами. Глибокий вплив на чутливу уяву хлопчика справили казки й
легенди про «проклятого Мазепу», про Богдана Хмельницького, який забрав
у поміщиків і багатих євреїв скарби, привіз їх у Воронково і одного разу
вночі в місячному сяйві зарив глибоко в землю. Український колорит
забарвлює творчість Шолом-Алейхема. На сторінках його творів можна
знайти чудові картини української природи. Брат письменника Вольф
Рабинович пише, що молодий Шолом-Алейхем «виявив великий інтерес до
українського фольклору і української поезії», Із Софіївки Шолом привіз у
1879 році до Переяслава українські народні пісні і вірші Тараса Шевченка .,
розповідав дива про Софіївку й про те, як вільно він почував себе на лоні
прекрасної природи, де він часто крокував вузькою стежкою серед високого
жита і співав пісні .пісні богом благословенного поета України Тараса
Шевченка. Спочатку він заспівав пісню, яка особливо йому сподобалась,
«Думи мої», потім «Реве та стогне Дніпр широкий», «Як умру, то поховайте»
та інші пісні». «Коли я писав мої вірші,– розповідав Шолом-Алейхем,– я .
шукав «Кобзаря», цю пісню пісень Шевченка . Я ладен був віддати що
завгодно і скільки завгодно .» Він назвав Шевченка Некрасовим України. Без
сумніву, можна встановити близькість між гумором Шолом-Алейхема та
українською класичною літературою, зокрема таких відомих у ті часи
6
драматургів і комедіографів, як Старицький, Садовський, Кропивницький,
Карпенко-Карий та інші.
Учень. Батько Шолома вважався багатієм у Воронці: він поставляв
буряки до заводу, орендував земську пошту, вів торгівлю зерном, мав лавку.
Та матеріальне становище родини ставало все гіршим; прибутки падали. У
пошуках кращих заробітків родина Рабиновичів знову переїздить до
Переяслава, де вони відкривають заїжджий дім. І Шолому, як і іншим дітям,
доводилося закликати в дім приїжджих, перед якими треба було
підлещуватись. Це було принизливо і зовсім не відповідало солодким
казковим мріям про скарб, принців та принцес, про кришталеві палаци. Доля
родини Рабиновичів була типовою для більшості єврейського населення в
царській Росії. Царський уряд встановив для євреїв «межу осілості», певні
губернії, за межами яких їм було заборонено жити. Євреям заборонялася
служба в державних закладах; заборона жити в селах позбавляла євреїв
можливості займатися сільським господарством, заборона жити в містах –
працювати в промисловості, на транспорті; у вищих і середніх навчальних
закладах була встановлена славнозвісна «відсоткова норма» для євреїв, там
мали можливість вчитися лише діти багатіїв Шолом-Алейхем з дитинства в
родині і в містечку бачив тяжке становище народних мас, і він став співцем
народного горя.
Учень. У Переяславі Шолом продовжував своє навчання в хедері. У 1872
році померла від холери мати Шолома Хає-Естер. Це було великим ударом
для родини Рабиновичів. Маленька й в усьому покірна своєму чоловікові, ця
жінка своєю енергією і невтомною працею підтримувала порядок і певний
ритм життя в домівці. Батько зовсім розгубився. Дітей довелося відправити
до міста Богуслав до дідуся й бабусі. Тим часом батько оженився вдруге.
Повернувшись, діти зустріли нову господиню – мачуху. Вона була жінкою
сварливою, в домівці завжди чувся нескінченний потік її лайок і проклять.
Спостережливий Шолом зацікавився «мовною стихією» мачухи, він почав, за
алфавітом, записувати всі її лайки і створив щось на зразок словника. Батько
випадково прочитав ці записи і схвалив їх. В автобіографічному творі «З ярмарку» Шолом-Алейхем згадував про них як про перший «літературний
твір».
Учень. У хедері Шолом познайомився з творами Авраама Maпy і під
впливом цього письменника-просвітника почав писати свій власний роман.
Хоча роман був наслідувального характеру, проте він мав успіх у батька та
його друзів. У зв'язку з цим постало питання про подальшу долю юнака.
Четвертого вересня 1873 року Шолом Рабинович почав навчатися в
переяславському повітовому училищі. Спочатку Шолому в училищі було
дуже сутужно. Він погано знав російську мову, і всі сміялися з нього – і
вчителі й учні, до того ж ще й удома потрібно було допомагати. Але любов
до знань і прагнення до світла були дуже могутніми в душі молодого
Шолома. Він не шкодував ні сил, ні часу, виявляючи велику наполегливість, і
7
невдовзі добився успіхів: йому, як найкращому учневі, призначили
стипендію в розмірі ста двадцяти карбованців на рік. Це означало серйозну
матеріальну допомогу для всієї родини. Навіть мачуха змушена була
припинити напади на «класника», як вона його називала. У 1876 році Шолом
Рабинович закінчив повітове училище на відмінно. Він мріяв про подальше
навчання у вищій школі. Вирішено було послати заяву до житомирського
педагогічного інституту, куди на державний кошт обіцяли прийняти двох
відмінників. Великим ударом був крах плану вступу до інституту. Йому
відмовили в прийомі через те, що він не зможе закінчити чотирирічний курс
навчання, бо через три роки підлягає військовій службі. Після тривалих
пошуків роботи, принизливих прохань Шолому нарешті пощастило отримати
місце вихователя дочки заможного орендатора Е. Лоєва, в селі Софіївці, де
справжнім щастям стала любов до своєї учениці Ольги Лоєвої. Дізнавшись
про любов юнака до його дочки, старий самодур Лоєв у запалі обурення
вигнав учителя. Знову настали сумні дні у пошуках роботи. Спочатку Шолом
вирішив їхати до Києва, але всі спроби влаштуватися там зазнали поразки.
Нарешті в 1880 році в Лубнах він був обраний рабином. Два з половиною
роки він таємно листувався з коханою. І нарешті, після тривалої розлуки,
вони зустрілись і усупереч волі старого Лоєва одружилися 12 травня 1883
року.
Учень. Перший літературний виступ Шолома Рабиновича відбувся у 1879
році у газеті «Гацфиро» («Світанок») давньоєврейською мовою, услід за цим
були статті в газеті «Гамейліц» («Захисник»). Цілях Шолома-Алейхема до
літератури був стрімким. Протягом 1883–1887 років він надрукував у
«Єврейському листку» серії фейлетонів і нарисів, численні повісті,
оповідання, серед яких «Ножик» (1887), драматичні сцени та багато віршів.
Його твори завойовують щодалі більше коло читачів єврейської літератури
того часу. У перших творах молодого письменника простежуються
демократичні й просвітницькі традиції російської і єврейської літератури.
У 1885 році помер старий Лоєв і Шолом-Алейхем став власником його
майна. Тепер він був незалежним від видавців і редакторів. З'являються
літературно-критичні твори письменника. Центральною темою єврейської
літератури він оголошує життя знедоленого народу, принципом його
реалістичної програми було прагнення відкрити народним масам їх творчі
можливості, збудити їхню творчу самосвідомість. У боротьбі за народність
єврейської художньої літератури письменник надавав великого значення
художній творчості народних мас. Твори письменника просякнуті
фольклором – народними піснями, прислів'ями, жартами, казками. Усна
народна творчість була для Шолом-Алейхема невичерпним джерелом для
його кращих творів. У кінці 80-х років з'являються його романи «Степеню»,
«Іоселе Соловей», наприкінці 80-х – на початку 90-х років Шолом-Алейхем
стає центральною фігурою єврейської літератури. У 1888 році він починає
видавати щорічник «Єврейська народна бібліотека». Навкруги цього
альманаху письменник зібрав значні сили передової єврейської літератури.
8
Вісімдесяті роки принесли йому визнання і славу. Але його матеріальні
справи чимдалі йшли гірше і, боячись переслідувань кредиторів, ШоломАлейхем від'їздить за кордон. Тільки після сплати тещею його боргів ШоломАлейхем повернувся до родини, оселившись в 1891 році в Одесі. Там він
працює в «Одеському листку», де друкує фейлетони, ліричні нариси.
Дев'яності роки знаменують потужний зліт творчого генія письменника:
видруковані «Менахем-Мендель», перші новели «Тев'є молочник»,
«Якнегоз», дві п'єси (всього їх написано двадцять п'ять), на початку XX
століття – «Монологи», «Залізничні оповідання». Він звертається до теми
«маленької людини», яку порушують у своїй творчості видатні російські
письменники, починаючи з Гоголя. «Хлопчик Мотл» належить до числа
найвизначніших досягнень зрілого періоду. У жовтні 1905 року в Києві
вибухнув єврейський погром. Все це змусило письменника тимчасово
поїхати за кордон. По дорозі він виступає в містах Західної України, відвідує
Відень, Румунію, виступає перед колоніями єврейських студентів у
Швейцарії, Бельгії, Парижі, Лондоні, потім приїздить до Нью-Йорка. У 1908
році псьменник повертається до Росії, але через туберкульоз за
рекомендацією лікарів знову їде за кордон, в Італію. На початку 1913 року
почалося його тяжке нервове захворювання. З 1914 року Шолом-Алейхем
перебував у Америці, де 13 травня 1916 року помер. Похований він був на
Бруклінському кладовищі.
Передбачалося, що по закінченні Першої світової війни останки
письменника будуть перевезені до Києва, але ці наміри у той час не могли
здійснитися. Через 5 років прах Шолом-Алейхема був перевезений на інше
кладовище і похований між простих людей, як він наказував у своєму
заповіті. На могилі встановлений пам’ятник.
Учень. Тема юнацтва захоплювала Шолом -Алейхема. Вона знайшла своє
втілення на сторінках новел «Пісня пісень», «Аман і його доньки»,
«Мошкеле –крадій». У підзаголовку «Пісні пісень» автор визначив жанр
свого твору як «юнацький роман». Працюючи над ним три роки, він
простежив долі головних героїв: Шимека та Бузі, разом з ними кохав і
страждав. Письменник чудово знав Біблію, високо цінував її легенди й міфи.
Його герої часто звертаються до Біблії і на свій лад тлумачать її зміст.
Персонажі давньої «Пісні пісень» цар Соломон і пастушка Суламіта проголошують право людини вільно кохати й коханням творити добро та красу.
Біблійний поет відверто милується Суламітою, відважними людьми, які
мужньо розповідають про силу й нерозривність своїх природних почуттів.
Художник, проникнувши в духовний світ жіночої натури, показав бентежний
характер прекрасної Суламіти. Вона кохає свого обранця, не думаючи про
зиск. Високе розуміння життя і кохання захопило фантазію багатьох поетів і
прозаїків (О. Купрін, «Суламіфь», 1908). Роки поразки першої російської
революції викликали смуток і розчарування. Література відповіла на ці
настрої так званими утопічними творами. З іншого боку, ці настрої породили
нові релігійні пошуки. У християнстві, в Біблії шукали спасіння від туги й
9
відчаю. Шолом-Алейхем не втратив віру в людину. Він створив «Пісню
пісень». Але якщо Купрін, звернувшись до біблійного сюжету, його й
розробляв, то Шолом-Алейхем писав на сучасному читачеві матеріалі. Фон
«юнацького роману» – життя і любов касрилівських юнаків і дівчат. Життя,
відтворене в романі, важке й жорстоке. Поява Бузі в батьків Шимека
пов'язана з безглуздою і трагічною смертю батька. Шимек згадує вірші з
«Пісні пісень», дивлячись на Бузю. Роман завершується трагічно. Любов
Суламіти з давньої біблійної поеми долає всі перепони. А любов Бузі? Вона
виходить заміж за волею бабусі й дідуся, ламаючи своє життя й життя
Шимека. Внісши в характери й долі своїх героїв суперечливі риси, автор
зруйнував щасливий кінець, але поглибив психологічну вірогідність образів.
Письменник не бачить виходу з конфлікту, але він не впадає в розпач.
Життєстверджуюча сила його розповіді в польоті. Заповітною мрією Шимека
було піднятися з Бузею високо, до самих хмар і ширяти з нею над землею.
Вміння піднятися над побутом, здатність зрозуміти високу поезію – це така
основна думка твору.
Ведучий. Твори Шолом-Алейхема перекладені українською мовою. З
ініціативи Миколи Бажана та Дмитра Павличка в 60-ті роки було здійснено
видання чотиритомника творів Шолом-Алейхема в перекладах українською
мовою. За свідченням фахівців, переклади зроблено на високому рівні.
Основні перекладачі: Єфроїм Райцин (йому належить найбільша частина
перекладів), Олена Пархомовська, Мойсей Ду-бинський. Змістовну
передмову до видання написав Микола Бажан.
2 сторінка.
Афоризми письменника.
Людина, яка стоїть навшпиньки, довго не витримає. (Так говорить Лаоцзи). А я говорю: людина, яка стоїть схиленою або витягнувшись в струну,
витримає довго.
***
О, які щасливі ми, що не маємо ворогів! (Так говорить Будда.) А я говорю:
о, які щасливі ми, що у нас є вороги.
***
Порядна людина, коли робить добру справу, від усіх ховається і кається у
заподіяному, навіть якщо про це ніхто не дізнається. (Так говорить
Конфуцій.) А я говорю: у наш час порядна людина, коли чинить лиходійство,
ні від кого не ховається і не кається в заподіяному, навіть якщо про це
дізнається весь світ.
***
Усе велике росте повільно. (Так говорить Сенека.) А я говорю: усе росте
повільно, крім відсотків, які ростуть, як на дріжджах, навіть без дощу,
уподібнюючись кропиві.
***
10
Коли ти розмовляєш, то хай твоя розмова буде краща за мовчання. (Так
говорить арабське прислів'я.) А я говорю: коли ти мовчиш, хай буде твоє
мовчання краще від твоїх розмов.
***
Якщо ти думаєш за інших – чекай коли-небудь добра і для себе. (Так
говорить Платон.) А я говорю: якщо ти думаєш тільки про себе, чекай колинебудь зла для інших.
***
Людина тим більше примножує своє власне щастя, чим більше вона
примножує щастя ближнього. (Так говорить Бентам.) А я говорю: людина
примножує своє надбання рівно настільки, наскільки вона зменшує надбання
ближнього.
***
Трапляється іноді, що й чесному не пощастить. (Так говорить Шекспір.) А
я говорю: трапляється іноді, що й чесному пощастить.
***
Світ – це дім, у якому більше сходів, ніж кімнат. (Так говорить Берне.) А я
говорю: мабуть, тому значно більше людей валяється на сходах, ніж сидить у
кімнатах.
***
Смерть – це головний кредитор. (Так говорить Байрон.) А я говорю:
кредитор – це гірша смерть.
***
У теперішніх дітей любов – ні в серці, ні в очах. (Так говорить Шекспір.)
А я говорю: у теперішніх дітей любов – не в серці, а в кишені.
***
Хто женеться за доброю славою, від того вона втікає, а хто втікає від неї,
за тим вона женеться. (Так говорять старі єврейські мудреці.) А я говорю: хто
женеться за славою, той її здоганяє, а хто біжить від неї – може йти геть!
***
Якщо ти любиш, твориш добро й страждаєш – ти людина. (Так говорить
один індієць.) А я говорю: якщо ти любиш, твориш добро й страждаєш – твої
справи дуже погані!
***
Живи так, ніби ти повинен зараз же розпрощатися з життям. (Так говорить
Марк Аврелій.) А я говорю: живи так, ніби ти щойно на світ народився!
***
Тисячі шляхів ведуть до брехні, але один-єдиний – до правди. (Так
говорить Жан-Жак Руссо.) А я говорю: мабуть, тому і йдуть люди до брехні,
що у них є тисячі шляхів, і тому так мало народу шукає правди, що до неї
веде тільки один шлях.
11
***
Ніхто не знає, що таке смерть; можливо, це навіть щастя. (Так говорить
Платон.) А я говорю: можливо, це й щастя, але позбав мене, Боже, від такого
щастя.
***
Щасливий той, хто сходиться з дурнями. (Так говорить Будда). А я
говорю: щасливий той, хто не сходиться з дурнями, і тому так мало
щасливців на світі.
3 сторінка.
Сторінка-смішинка.
Телефонний дзвінок:
– Товариство «Пам'ять» слухає.
– З вами говорить Рабинович. Скажіть, будь ласка, чи справді євреї
продали Росію?
– Так, так, продали, єврейська мордо! Що тобі ще потрібно?!
– Хотів дізнатися, де я можу одержати свою частку.
Рабинович збирається виїхати за кордон. Друзі йому радять:
– Ти хоч валізу купи собі а дорогу.
– Навіщо?
– Поклади туди штани, піджак, сорочку...
– А в чому ж я тоді поїду?
Якось Рабинович, потрапивши під дощ, вирішив перечекати його в
бібліотеці, що трапилася неподалік. Невідомо чому у вітрині бібліотеки було
виставлено опудало свині.
– Що вам тут потрібно? – грубо зустріли його на порозі.
– Хочу сховатися у вас від дощу.
– Тут що – забігайлівка? Ідіть геть. Рабинович не розгубився:
– Тепер я розумію, чому у вітрині вашої бібліотеки виставлено опудало
саме отієї тварини.
До Рабиновича підходить знайомий єврей і каже:
– Я хочу одружитися з вашою дочкою.
– Аз моєю дружиною ви вже говорили?
– Так, але мені ваша дочка подобається більше.
Рабинович виходить із салону літака з штаньми в руках і на розгублений
погляд стюардеси відповідає:
– Мені набридло слухати: «Пристебніть ремені, розстебніть ремені».
4 сторінка.
Для кмітливих.
1. Справжнє ім'я письменника. (Шолом Нохумович Рабинович)
12
2. Що в перекладі з івриту означає "шолом-алейхем"? (мир вам)
3. Які українські міста пов'язані з ім'я письменника? (ПереяславХмельницький, Біла Церква, Київ, Одеса)
4. Ім'я дружини Шолома-Алейхема. (Ольга Лоєва)
5. Який основний жанр у творчості Шолом-Алейхема? (Новела)
6. Назвіть автобіографічні твори Шолом-Алейхема. (Повісті «З ярмарку»,
«Два камені», оповідання «З Рів'єри», «Йосиф», «У лікаря».)
7. Яким твором починається зрілий період творчості Шолом-Алейхема?
(«Менахем-Мендл»)
8. У якому творі Шолом-Алейхем зображує людину з народу, яка звикла
своїм потом заробляти на шматок хліба? («Тев'є-молочник»)
9. Який твір Шолом-Алейхема є гімном коханню? («Пісня пісень»)
10. Про якого героя Шолом-Алейхем говорив, що це його улюблена
дитина? (Хлопчик Мотл)
11. Які твори Шолом-Алейхема присвячені проблемі талановитих людей і
пошуку ними щастя? («Блукаючі зірки»)
12. Хто перекладав твори письменника українською мовою? (Є.Райцин,
О.Пархомовська, М.Дубинський)
13
Літературне свято
14
Мета: Поглибити знання учнів про славетного письменника, відмітивши
українське коріння М.Гоголя; розвивати акторські здібності учнів, навички
художнього декламування; виховувати патріотичні почуття.
Обладнання: портрети М.Гоголя, його батьків; зображення будинку у с.
Василіці, титулок перших видань творів письменника.
(Звучить запис пташиного співу)
Читець.
Чи знаєте ви українську ніч?
(Уривок з повісті "Майська ніч, або Утоплена")
Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї. З середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння
небесне розійшлось, розширилось іще безмежніш. Горить і дише воно. Земля
вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише
млостю, і розливає океан пахощів! Божественна ніч! Чарівлива ніч!
Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську
тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їхніх похмуро
оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та
черемхи боязко простягли свої коріння в студені джерела і шепочуть іноді
листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник – нічний
вітер, – закравшися зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все
дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних
видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І
раптом усе ожило: і гай, і стави, і степи. Котиться величний грім
українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба...
Як зачароване, дрімає на пагорбі село. Ще більше, ще краще блищать проти
місяця гурти хат; ще сліпучіше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні
замовкли. Скрізь тихо. Благочестиві люди вже сплять. Де-не-де тільки
світяться вузенькі вікна. Перед деякими тільки хатами, біля порога, запізніла
сім'я сидить за пізньою вечерею.
Переклад з російської М.Рильського
Ведучий. Так натхненно, щиро, з любов’ю писав Микола Васильович
Гоголь, 205-річчя з дня народження якого святкуватимемо 1 квітня 2014
року.
Ведуча. Всесвітньо відомий майстер художнього слова, великий
мислитель, наш уславлений земляк, М.Гоголь, як творча особистість дуже
складний, тому вже протягом майже двох століть не вщухають суперечки
щодо "феномена Гоголя", напрямку і змісту його духовного й мистецького
розвитку.
15
Ведучий. Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Лише в дорозі він
заспокоювався, відчував натхнення, приплив нових сил. Дороги Гоголя вели
до Москви і Петербурга, Рима і Парижа, Гамбурга і Єрусалима. Однак усі
шляхи письменника починалися з одного місця – з його Василівки, що на
Полтавщині, з його України. Звідси він вирушав у свої мандри, сюди завжди
повертався думкою і душею.
Учень – М. Гоголь. «Коли моя бричка під'їжджала до ґанку цього
будинку, душа набувала надзвичайно приємного і спокійного стану...»
Ведуча. Без України не було б Гоголя, не було б його «Вечорів на хуторі
біля Диканьки», повісті «Тарас Бульба», збірки «Миргород» та інших творів.
Однак дослідники й досі сперечаються, який же письменник Гоголь – російський чи український? У його творчості багато українських мотивів, але
писав він російською. Напевно, роз'яснення слід шукати в самого митця...
Учень – М. Гоголь.
Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа... Знаю лише те, що
ніяк не надав би переваги ні малоросіянину перед росіянином; ні росіянину
перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як
навмисно, кожна з них окремо містить у собі те, чого немає в іншій, – явний
знак того, що вони повинні поповнити одна одну.
Ведучий. Микола Гоголь всотав досягнення двох культур, він сам став
прикладом чудового «поповнення», взаємозбагачення українського і
російського. Однак він ніколи не забував про своє коріння, про рідну землю.
Яскравим доказом цього були сотні листів, які він посилав матері й сестрам у
Василівку, його замальовки рідного будинку, а головне – його твори, в яких
відтворюється сам дух української історії, українського народу.
Учень. Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 р. у с. Великі
Сорочинці, куди приїхала його мати до лікаря Трохимовського. Дитячі роки
письменника пройшли у Василівці – родовому маєтку Гоголів. Садиба
названа по імені батька Гоголя – Василя Опанасовича. Зараз село, де раніше
жили Гоголі, називається Гоголеве, але дім митця стоїть на тому ж місці,
відбудований за малюнками й кресленнями самого письменника. Тут зараз
знаходиться музей-заловідник М. В. Гоголя.
Учениця. Гоголь походив зі старовинного дворянського роду. Його
предки відзначалися надзвичайною обдарованістю. Наприклад, його дід
Опанас Дем'янович, закінчив Київську духовну академію, знав 6 мов. Бабуся,
Тетяна Семенівна, мала здібності до малювання. До речі, й сам Гоголь гарно
малював, а ще любив вишивати, розробляв візерунки для вбрання своїх
сестер, для вітражів у батьківському домі. Батько Гоголя мав чин колезького
асесора. У відставці він зайнявся сільським господарством, проте йому ніяк
не вдавалося зробити свій маєток прибутковим. Батько був дуже доброю і
16
чуйною людиною, любив театр, освіту. Поруч із Василівкою знаходилася
Обухівка, маєток В. Капніста, автора комедії «Ябеда», Кибинці – село
Д.П.Трощинського, колишнього статс-секретаря Олександра І, котрий
відіграв велику роль у визволенні О. Радищева із заслання, Хомутець –
володіння І. М. Муравйова-Апостола, батька відомих декабристів. Ось у
такому оточенні зростав М. Гоголь. Не менш значущим було й те, що дім
Гоголів був відкритий для народних пісень, народної культури, народних
співців.
Учень. Гоголь дуже любив український фольклор, збирав легенди й
оповідання про минувшину. Згодом, уже у Петербурзі, він буде просити
матір і сестер присилали йому все, що пов'язано з Україною. (Звучить
українська пісня.) Із Василівки шлях привів Гоголя до Полтави, де він
навчався у повітовому училищі разом із братом Іваном. Однак після смерті
брата Гоголь був у такому відчаї, що не міг продовжувати навчання, і батьки
забрали його з училища. Проте до Полтави він буде повертатися ще не один
раз. Він приїде туди вже прославленим автором «Вечорів на хуторі біля
Диканьки», побачить тут І. П. Котляревського, відомого актора М.Щепкіна…
Учень виразно читає вірш Б.Чичибабіна.
Как утешительно тиха
и как улыбчиво-лукава
в лугов зеленые меха
лицом склоненная Полтава.
Как одеяния чисты,
как ясен свет, как звон негулок,
как вся для медленных прогулок,
а не для бешеной езды...
Край небылиц, чей так целебен
спасенный чудом от обнов
реки, деревьев и домов
под небо льющийся молебен.
Здесь сердце Гоголем полно
и вслед за ним летит по склонам,
где желтым, розовым, зеленым
шуршит волшебное панно.
Для слуха рай и рай для глаза,
откуда наш провинциал,
напрягшись, вовремя попал
на праздник пьесы и рассказа.
Не впрок пойдет ему отъезд
из вольнопесенных раздолий:
сперва венец и капитолий,
а там – безумие и крест...
17
Учениця. Полтави дорога вела до Ніжина, де Гоголь навчався в гімназії з
1821 р. до 1828 p. Майже завжди Гоголь ходив там голодний, мерз через
відсутність теплого одягу, часто хворів і плакав від туги за батьками, але ці
роки були визначальними в житті Гоголя. Саме в Ніжині сформувався талант
Гоголя – там він почав писати.
Після завершення гімназії Гоголь усією душею прагнув до Петербурга.
Він мріяв поступити актором чи режисером в імператорський театр, знайти
гарну квартиру і затоваришувати з передовими людьми того часу. Однак у
театр його не взяли. Через брак коштів він змушений був оселитись у
похмурій і холодній кімнаті, та й корисні знайомства ніяк не зав'язувалися.
Учень – М. Гоголь. «Дорога матінко!.. Я змушений знову просити по
допомогу. Грошей мені потрібно зараз 300 рублів. Вибачте мені, моя
наймилосердніша матінко, своєму негідному синові... Скрізь я зустрічав
лише одні невдачі... Люди, що всім не здатні ні до чого, легко здобували те,
що я з допомогою своїх покровителів не міг досягти».
Учениця. Нарешті Гоголь знайшов місце дрібного чиновника, а головне –
він береться за перо, шукає теми для своїх оповідань. І тут йому на допомогу
прийшла його батьківщина.
Учень – М. Гоголь. «Дорога моя матінко! Ви маєте тонкий, спостережливий розум, ви багато знаєте про звичаї й традиції малоросіян наших, і
тому, я впевнений, ви не відмовитеся повідомляти мені їх у нашому
листуванні. Це мені дуже потрібно. У наступному листі я чекаю від вас опису
повного вбрання сільського дяка, від верхнього одягу до самих чобіт».
Учениця. 1830 р. вийшли у світ «Вечори на хуторі, біля Диканьки», які
одразу принесли славу Гоголю. Він увійшов у коло відомих літераторів,
познайомився з О. Пушкіним, В. Жуковським, О. Дельвігом та ін. Усім
сподобалися яскраві українські характери, створені Гоголем, захоплюючі
історії з малоросійського життя. Однак подальші дороги Гоголя були дуже
тяжкими. Після «Вечорів» він зазнав чимало матеріальних труднощів, багато
сил витратив на те, щоб влаштувати своїх сестер у Патріотичний інститут, де
сам читав лекції, щоб оплатити їхнє навчання. Однак найбільше його мучили
творчі пошуки. Він опинився неначе на перехресті, не знаючи, яким же
шляхом йти далі...
Учень – М. Гоголь. «Боже, скільки я спалив, скільки перестраждав! Але
тепер я сподіваюся, що все заспокоїться, я буду знову діяти, рухатися. Тепер
я узявся за історію нашої єдиної, бідної Украйни. Ніщо так не заспокоює, якісторія! А пісні! Моя радість!..»; «У Київ, у стародавній, прекрасний Київ!
Там чи навколо нього вирувало життя країни нашої. Я працюю. Я всіма
силами стараюся... Там можна оновитися силами».
18
Учениця. Поїздки Гоголя в Україну, у Василівку, до Києва повернули до
життя душу митця. Разом зі своїм другом, професором університету і
збирачем народних пісень М. Максимовичем Микола Васильович любив
ходити по Печорську, сидіти коло Андріївської церкви, підніматися на
Володимирську гірку. Одного разу він побачив українську дівчину, яка
зачаровано дивилася на Дніпро. «Чого дивишся, голубко?» – спитав Гоголь. –
«Бо приємно дивитися»,– відповіла вона, не змінюючи положення, і Гоголь
був дуже задоволений відповіддю цієї простої дівчини.
Із України, з Києва і з рідної Полтавщини Гоголь привіз до Петербурга
нові легенди, пісні. Він із захопленням читав «Історію Малої Росії»
Д.Бантиша-Каменського, «Історію русів» та інші джерела. Результатом цієї
роботи стала нова збірка Гоголя – «Миргород», що вийшла 1835 року. Там
було вміщено й повість «Тарас Бульба».
Учень. Після «Миргорода» Гоголь написав ще багато творів – п'єсу
«Ревізор», петербурзькі повісті, перший том поеми «Мертві душі» та ін.
Однак повість «Тарас Бульба» посідає особливе місце у спадщині митця.
У ній письменник висловив не лише ставлення до минулого, а й своє
розуміння батьківщини, волі, людської гідності, смислу буття.
Із Петербурга дороги Гоголя пролягли за кордон – до Німеччини, Франції
та Італії, оскільки в Росії писати йому було дуже важко. Письменника скрізь
переслідувала цензура. Його твори викликали невдоволення вищих верств,
бо Гоголь висміював вади суспільства.
Учень – М. Гоголь. «їду за кордон, там розвію ту тугу, яку щоденно
викликають у мене мої співвітчизники... Пророку немає слави у вітчизні. На
те, що проти мене повстали всі стани, я не зважаю, але мені сумно бачити
несправедливо налаштованих проти себе співвітчизників, яких щиро
люблю...»
Учениця. Однак і за кордоном Гоголю не було спокою. Він не міг жити
без батьківщини. Не міг не думати про співвітчизників. У «Вибраних місцях
із листування з друзями» (1847) він молився на них і закликав повернутися
до духовності. Це сповідь і покаяння митця, його духовний заповіт вітчизні й
усьому людству.
Учень – М. Гоголь. «Співвітчизники!.. Не знаю і не вмію, як вас назвати
в цю хвилину. Співвітчизники! Я вас любив, любив тією любов'ю, про яку не
розповідають, яку дав мені Бог, за яку я вдячний Йому... Лише там зцілиться
повністю народ, де зрозуміє людина вище призначення своє – бути образом
того на землі, хто сам є любов...»
Учениця. Однак ні людство, ні співвітчизники не зрозуміли Гоголя. Того
року він готувався помирати. Написав навіть заповіт. Однак доля подарувала
йому ще кілька років життя. У 1848 р. він повернувся в Росію, але то вже був
початок кінця. Він намагався продовжувати працювати над другим томом
19
«Мертвих душ», по кілька разів переписував кожну сторінку, проте
задоволення не відчував. У 1851 р. Гоголь востаннє приїхав у Василівку,
неначе відчував холодний подих смерті, що вже йшла за ним. Цей приїзд став
його прощанням з батьківщиною. Гоголю залишалося жити менше року. Він
виїжджав з рідної домівки до Москви, де на нього чекали друзі, робота, але
сам Гоголь вже нічого не чекав від життя. Він мало їв, майже не спав, багато
молився. В ніч з 11 на 12 лютого 1852 р. він спалив другий том «Мертвих
душ» і приготувався до смерті, яка не змусила себе довго чекати. 21 лютого
1852 р. Гоголь помер.
Ведучий. Ще й досі дослідники сперечаються, від чого помер митець і чи
дійсно він помер саме тоді, 21 лютого. Й донині висуваються різні версії.
Кажуть, що Гоголя неправильно лікували лікарі, але хто може вилікувати
тіло, якщо хвора душа?.. Гоголь полишив цей світ свідомо, він йшов
назустріч смерті, вважаючи, що зробив усе, що міг. Його слово, як йому
здавалося, вже не могло врятувати співвітчизників.
Ведуча. Однак і дотепер слово Гоголя доходить до самого серця і
викликає в ньому високі почуття. Твори Гоголя пробуджують у людині
людину. Його повість «Тарас Бульба» нагадує нам ще й про те, що ми –
нащадки давнього козацького роду і маємо бути вірними синами України,
яким був і сам Гоголь, наш геніальний співвітчизник.
Ведучий. Зараз пропонуємо взяти участь в літературній вікторині.
1. Де народився М.Гоголь? (У Великих Сорочинцах на Полтавщині)
2. Де пройшли дитячі роки письменника? (У Василівці – родовому маєтку
Гоголів).
3. Як зараз називається село, де раніше жили Гоголі? (Гоголеве)
4. Де навчався письменник? (У Полтавському повітовому училищі,
Ніжинській гімназії вищих наук).
5. Яка збірка уславила його ім’я? ("Вечори на хуторі біля Диканьки")
6. Назвіть повісті, які ввійшли в збірку? ("Сорочинський ярмарок", "Вечір
напередодні Івана Купала", "Страшна помста", "Ніч перед Різдвом",
"Майська ніч, або Утоплена")
7. В якій збірці була вміщена повість "Тарас Бульба"? ("Миргород")
8. Як звати синів Тараса Бульби? (Остап і Андрій)
9. Автор картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану". (Ілля
Рєпін)
10. Як звати сина Солохи? (Вакула)
11. Дівчина, яку кохав Вакула. (Оксана)
12. Сюжети яких творів дав О.С.Пушкін М Гоголю? ("Ревізор", "Мертві
душі")
13. Акакій Акакійович Башмачкін – головний герой повісті… ("Шинель")
14.Назвіть поміщиків, героїв поеми "Мертві душі" (Манілов, Коробочка,
Ноздрьов, Собакевич, Плюшкін)
20
Ведучий. А зараз, друзі, познайомимося поближче з героями гоголівських
творів.
(Інсценізація епізодів з творів М.Гоголя: "Гості Солохи" – "Ніч перед
Різдвом" , "Приїзд синів" – "Тарас Бульба", "Сорочинський ярмарок",
фінальна сцена з комедії "Ревізор", "Чичиков у поміщиків" – "Мертві душі").
Ведуча. М.Гоголь – українець, якому судилося стати великим російським
письменником. Митець дає нам усвідомлення нас самих, нашого коріння і
нашої національної перспективи.
Ведучий. Тарас Шевченко дуже високо цінував Миколу Гоголя не тільки
як талановитого письменника, а й як людину, як особистість і присвятив
йому вірш.
Читець.
Гоголю
За думою дума роєм вилітає;
Одна давить серце, друга роздирає,
А третя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може,
й Бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли – похилились
Престолові-отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате.А ми будем
Сміяться та плакать.
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Болиголова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини.
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже: викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Цебто, бачиш,
Лепта удовиці.
21
Ведуча. У листі до В. Рєпніної Т. Шевченко писав: "Перед Гоголем
должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом
и самою нежною любовью к людям!" Хоч за життя Шевченку та Гоголю так і
не довелося зустрітися, але доля їх поєднала на шляхах вічності – на
сторінках світової літератури. Гоголь опинився в Римі, Шевченко – у
казематах III відділення, а потім був засланий в закаспійську пустелю
рядовим солдатом. Але й там у скрутну хвилину свого життя Т. Шевченко,
роздумуючи, записує: "О Гоголь! Наш незрівнянний Гоголь!" – та вважає
його не "москалем", а "братом". Вже наші з вами сучасники називають
письменника козацьким Вальтером Скоттом.
Ведучий. У квітні 1976 року у Венеції відбувся міжнародний симпозіум,
присвячений М. В. Гоголю, який висвітлював тему: "Гоголь і європейська
культура". На цьому форумі його проголосили не тільки слов'янським генієм,
а і письменником усіх народів на нашій планеті.
22
Усний журнал
23
Мета: розширити, збагатити знання школярів про творця знаменитого
Шерлока Холмса; розвивати пам'ять, читацькі інтереси, творчі здібності
учнів; виховувати активну життєву позицію.
Обладнання: портрет А.К.Дойля, кадри з фільму "Собака Баскервілів"
Епіграф
Ах, скільки на світі зла, і найгірше, колі злі
справи робить добра людина!..
А.Конан Дойль "Пістрява стрічка"
1 сторінка.
Сага про Великого детектива
Ведучий. Сер Артур Конан Дойль – творець, який, ніби Пігмаліон,
виліпив постать Великого детектива, що видається, мабуть, реальнішою, ніж
сам автор творіння. Всьому світові відома квартира на Бейкер-стріт, 221-б, в
Лондоні перетворилася на меморіальний музей. У 1954 році на урочистій
церемонії, у якій взяли участь дуже багато людей, на цьому будинку було
прикріплено дошку з написом: "Тут з 1881-го до 1903 року жив і працював
славетний приватний детектив Шерлок Холмс". Щодня сюди на його ім'я
надходить чимало листів. Нещодавно один нью-йоркський полісмен навіть
звернувся до нього за професійною порадою. У 1975 році Шерлоку Холмсу
було присвоєно звання почесного доктора Колорадського державного університету. Шанувальники таланту Великого детектива і його автора на всіх
континентах планети організували десятки клубів на їхню честь. Найвідоміші
– "Гурток рудих", "Баскервільські собаки", "Троє синів Моріарті" та ін.
(США). При деяких клубах уже десятки років видаються журнали –
"Волонтери Бейкер-стріт" (з 1934 p.), "Бейкер-стріт Джорнел" (з 1946 р.) та
ін.
Учень. "Матеріалізація" Шерлока Холмса явище не таке й поширене в
історії світової літератури. І вже це заслуговує на увагу дослідників.
Щоправда, в багатьох есе, присвячених творчості Конан Дойля, як і раніше,
можна натрапити на досить зневажливе ставлення до образу Великого
детектива. Проте навіть іронічний Сомерсет Моем, який критично ставився
до цього жанру, змушений був зізнатися: "Жодні детективи не можуть
порівнятися в популярності з детективами Конан Дойля слід визнати, що він
цілком її заслужив уже лише тим, що винайшов Шерлока Холмса". У чому ж
секpет цього безсмертного образу?
Учениця. Підготовча школа Годдера, а в 1869–1876 pp. єзуїтський коледж
Стоніхерст (графство Ланкашир) готували Конан Дойля до релігійної кар'єри.
Одначе захоплення Майном Рідом і Вальтером Скоттом, а головне невгамовна енергія Конан Дойля зовсім не відповідала його аскетичному
способу життя. Тому в 1876 році він вступає до Единбурзького університету
24
на медичний факультет, вирішивши стати лікарем. Саме тут Конан Дойль
зустріне викладачів, які будуть прототипами його героїв. Мабуть,
найоригінальнішою постаттю виявився доктор Белл, який зацікавив
майбутнього письменника знаменитим дедуктивним методом. Збереглося
чимало спогадів про нього. Вгадаємо лише деякі з них, щоб зрозуміти, яким
чином Конан Дойль прямував до , створення свого славетного героя.
Учень. Доктор Белл був худою, жилавою, смаглявою людиною з орлиним
носом, пронизливим поглядом та високим, різким голосом. Своїх студентів
він повчав: "Потрібно вміти з найменших дрібниць – з виразу обличчя, з
блиску очей, з форми рук та пальців, із плям на одежі та взутті – читати
біографію та думки".
Приймаючи пацієнтів у присутності студентів доктор Белл був суворий та
категоричний.
– Отже, ви служили в армії.
– Так, сер.
– Демобілізувалися недавно?
– Так, сер.
– Шотландський полк?
– Так, сер.
– Унтер-офіцер?
– Так, сер.
– Служили в Барбадосі?
– Так, сер.
– Ось бачите, панове, – пояснював Белл студентам та приголомшеному
пацієнтові, – це ввічлива людина, але він не зняв шляпи. В армії головний
убір не знімають. Якби він демобілізувався давно, то звик би до цивільного
життя. У ньому відчувається владність, і він явно шотландець. Що ж до
Барбадоса, то він прийшов з приводу еліфантіаза, а це захворювання властиве
Вест-Індії, а не Англії.
Учениця. Доктор Белл лишив незабутнє враження в пам'яті Конан Дойля.
Сер Артур закінчив університет, став бакалавром медицини, зайнявся
лікарською практикою, плавав до західної Африки, та образ дивовижного
доктора Белла не давав йому спокою. Після кількох не зовсім вдалих
літературних спроб у 1887 році нарешті з'являється його повість "Етюд у
багрових тонах" – перше знайомство з Шерлоком Холмсом, а в 1890 році
"Знак чотирьох" зробив цього героя популярним.
Тоді Конан Дойль практикував у Саутсі (передмістя Портсмута), і
лікарська діяльність не забезпечувала його належним чином. Тому він
захоплено спрямовує свої зусилля на літературу, що дає йому хоча й скромні,
проте постійні гонорари. З часом оповідання про Шерлока Холмса переросли
в сагу про Великого детектива. Вони склали п'ять збірників: "Пригоди
Шерлока Холмса" (1892), "Записки про Шерлока Холмса" (1894),
"Повернення Шерлока Холмса" (1905), "Його прощальний уклін" (1917) та
"Архів Шерлока Холмса" (1927).
25
Учень. У 1891 році, уже ставши доктором медицини, Конан Дойль
залишає лікарську кар'єру і цілком віддається літературі. Він сповнений
енергії. Будучи справжнім джентльменом, великої уваги надає гармонії тіла
та духу. Грає в гольф, їздить на велосипеді, бере участь у регаті та
знаменитому англо-німецькому автопробігу (1911). Чимало подорожує. У
Єгипті виступає з лекціями, за його книжками навчають поліцейських. В
англо-бурську війну Конан Дойль відправився на фронт як головний хірург
польового госпіталю. В Першу світову війну письменник приймає
пропозицію відвідати театр воєнних дій. У віці п'ятдесяти п'яти років у
старому солдатському мундирі він їде на позиції. Щоправда, на досить
незначний термін.
Ведучий. Слово "пригода" мало над ним владу все життя. Та Конан Дойль
пише не лише пригодницькі, а й історичні та фантастичні твори, дорожні
нариси, вірші та праці зі спіритизму. Одначе найбільший успіх незмінно
пов'язаний із Шерлоком Холмсом.
Та й сам Конан Доль володів дедуктивним методом.
Учениця. У 1906 році до Конан Дойля звернувся за допомогою молодий
адвокат Джордж Ідалджі. Його несправедливо звинуватили в злочині, якого
він не чинив, і засудили до семи років каторжних робіт. Дві тисячі чоловік,
серед них кількасот юристів, звернулися до міністерства внутрішніх справ з
клопотанням про перегляд справи. Як наслідок -Ідалджі після трирічного
ув'язнення було випущено на волю, але звинувачення з нього не зняли, і він
не міг повернутися до попередньої роботи. Справа Ідалджі набула розголосу
в газетах. Ці матеріали й потрапили до рук Конан Дойля. Творець великого
Шерлока Холмса на вісім місяців відклав усі свої справи і вдався до власного
розслідування.
А в чому звинувачувався Ідалджі?
Учень. У селиці Грейт-Упрлі, що розташувалося в двадцяти милях від
Бірмінгема, з'явився маніяк, який ночами різав худобу. Ця дика ситуація ще
більше налякала громаду, коли маніяк в одному з анонімних листів
повідомив, що таким самим чином розправиться і з маленькими дівчатками.
Родина Ідалджі походила з індіанської секти, їх називали просто
"кольоровими". Вони, м'яко кажучи, не мали поваби в сільчан. Вороже
настроєні земляки, зговорившись із місцевою поліцією, підтасували докази і
спровадили двадцятисемилітнього юриста Джорджа Ідалджі за грати.
Чимало праці, розумових зусиль, таланту пошуковця доклав Конан Дойль,
розплутуючи цю справу. Як і в оповіданнях про Шерлока Холмса, йому
довелося досліджувати кров'яні плями, проводити експертизу, допитувати
свідків і, переодягнувшись, з'являтися в Грейт-Упрлі, щоб особисто
ознайомитися з місцем подій. Та, мабуть, найбільше йому допомогла власна
спостережливість. Зустрівшись із Ідалджі, Конан Дойль зрозумів, що молода
лйди-на безневинна. Ось як він розповідав про це в статті;''що набула
розголосу:
26
Учениця. "Джордж Ідалджі... прибув до готелю на моє запрошення, але
сам я запізнився, і він заповнював час, читаючи газету впритул до очей і
трохи навскіс... Не спускаючи очей з Ідалджі, я перетнув хол і простягнув
йому руку:
– Ви містер Ідалджі, – сказав я і назвав себе. – Чи не страждаєте ви на
астигматичну короткозорість? Я колись вчився на окуліста. Астигматизм у
вас виразний, і гадаю, що й короткозорість досить сильна. А чому ви не
носите окулярів?
– Я ніколи їх не носив, сер Артур, – відповів той. – Я звертався до двох
офтальмологів, та жоден не зміг дібрати відповідних окулярів...
– Але про це, певна річ, йшлося на суді?
– Сер Артур, – промовив Джордж з розпачливою щирістю, – я хотів
запросити юриста як свідка. Можете перевірити. Але мої адвокати сказали,
що докази проти мене такі сміхотворні, що не варто перейматися.
"Ідалджі, – розмірковував далі Конан Дойль, – нічого не бачить навіть
удень, потемки, очевидно, лише напомацки пробирається будь-якою не дуже
знайомою йому місцевістю; а вночі – він просто безпорадний. Щоб така
людина шастала полями вночі..."
Конан Дойль відправив Ідалджі до відомого спеціаліста з очних хвороб
Кеннета Скотта, який встановив короткозорість у вісім діоптрій – навіть
більшу, Ніж передбачав письменник.
Учень. Внаслідок завзятих розслідувань творець Шерлока Холмса не
тільки зняв неправдиві звинувачення з Джорджа Ідалджі, а й відшукав
справжнього злочинця. Ним виявився місцевий молодик – Джон Хадсон,
який ще зі шкільних років славився неврівноваженим характером. Більше
того, Конан Дойль знайшов знаряддя злочину – особливий корабельний ніж –
і довів, що саме цим ножем Хадсон убивав коней.
Ведучий. Тому, коли до сина Конан Дойля зверталися із запитанням, хто
був прототипом Великого детектива, той наводив слова, кинуті якось його
батьком: "Якщо Холмс й існує – це і є я сам". Справді, дивовижна спостережливість, сила розуму та інтуїція, а часом навіть містичне прозріння були
властиві самому серу Артуру Конан Дойлю. Він бачив життя не так, як його
сучасники. Воно поставало перед ним у численних загадках. Він був
невгамовний у розв'язанні цих загадок і талановитий у розповідях про них.
Будучи, спортсменом і мандрівником, Конан Дойль сприймав життя як
пригоду, як щоденну зустріч із таємничим і незвіданим. Сага про Великого
детектива – це і є саме життя Конан Дойля.
2 сторінка.
Шерлок Холмс та його помічник.
Ведучий. У нашій свідомості ім'я Артура Конан Доля асоціюється
найперше з іменем Шерлока Холмса. Чотири повісті і понад 50 оповідань,
присвячених талановитому детективу та його другові доктору Ватсону,
27
принесли Конан Дойлю світову славу. А сам Шерлок Холмс став одним із
тих небагатьох літературних героїв, які, переступивши межі літературного
твору, ввійшли в наше життя як реальні люди. Їм пишуть листи, ставлять
пам'ятники,відшукують будинки, у яких вони "мешкали".
Зустрічайте Шерлока Холмса та доктора Ватсона.
"Шерлок Холмс". Як справжній літературний герой своїм народженням
я зобов'язаний фантазії сера Артура Конан Дойля. Уславлений детектив і
джентльмен, я не залишився в боргу і щедро віддячив своему творцеві:
зробив його всесвітньо відомим.
Що робилося в книжкових магазинах, коли з'явилася повість, де героєм
був я! Довжелезні черги, хвилювання, чи всім вистачить книжок... Пізніше
твори про мене вийшли окремим виданням – "Пригоди Шерлока Холмса".
Оповідання про мене друкував журнал "Стендмегезін". За угодою Конан
Дойль мав регулярно подавати туди цікаві,історії з мого життя. Але сер
Артур – людина самостійна, волелюбна: він не хотів залежати ні від журналу,
ні від мене І, як повідомляв у листі, вирішив убити свого набридлого героя,
який відволікав його від важливішого. В оповіданні "Остання справа
Холмса" (1893) жахливий злочинець професор Моріарті власними руками
обірвав моє життя. Конан Дойль вільно зітхнув.
Але мене вже безтямно полюбили читачі, й мій творець не зміг подолати
їхню волю. Адже одразу по моїй смерті на вулицях Лондона з'явилися
натовпи з траурними пов'язками та транспарантами "Конан Дойль -убивця".
Вони йшли вулицями міста й оплакували мене як національного героя. До
друкарні "Стендмегезін" було відправлено вінок, на адресу Конан Дойля
надходили листи з проханням "переглянути" мою долю. І йому залишалося
одне – писати "Повернення Шерлока Холмса". Адже сама королева Вікторія
клопотала про мене перед непохитним автором знаменитих книг!
Гадаю, у моєму характері найважливіше те, що я вмію "передбачати"
злочин і запобігти йому.
Ви запитуєте, який у мене характер?
Я людина непосидюча, рухлива, без цікавої справи мені нудно. Без діла
буваю похмурим, вередливим. Гроші, розкіш мені байдужі, але обожнюю
музику, граю на скрипці.
"Ватсон". Переглядаючи записи, які я вів протягом останніх восьми
років, досліджуючи методи свого друга, а їх понад сімдесят, бачу серед них
багато трагічних, кілька кумедних, чимало дивних, але не можу назвати
бодай одного банального, бо Холмс ніколи не брався за розслідування, якщо
справа не обіцяла чогось надзвичайного, навіть фантастичного, а гроші його
не цікавили.
У мого друга Холмса були прототипи. Я визнаю, що його образ збірний.
Письменник об'єднав риси людей, яких добре знав у студентські роки:
професора Резер форда, братів Бейлі та Баді. Всі вони були яскравим
особистостями, відзначалися сміливістю, кмітливістю були цілком віддані
головній меті життя і мало переймалися своїм побутом..
28
Ведучий. Відома істина: протилежності тяжіють одне до одного. Так,
Холмс та Ватсон створюють не обхідну гармонію. Вони неначе різні грані
англійського національного характеру.
Ватсонова мужність, чесність, ввічливість, наївна прямолінійність не
можуть не викликати симпатії. Він об'єктивно оцінює свою звичайність
порівняно з гені альністю друга, свідомо обирає роль помічника, оспівувача,
літописця. А втім, він , не вагаючись, ризикує заради істини, готовий
захистити і підтримати друга у смертельно небезпечних ситуаціях.
3 сторінка.
Музей загублених речей
Ведучий. Запрошуємо вас у незвичайний музей. Тут знаходяться речі, які
належать письменнику та героям його творів. Ви маєте визначити, кому з
літературних персонажів А. Конан Дойля вони належать, а також пояснити,
яке вони мають значення для розуміння образів.
1. Скрипка, картотека, хімічні реактиви, люлька. (Ці речі належать
Шерлоку Холмсу. На скрипці він гарно грав. Картотека допомагала йому в
його розслідуваннях, там він записував усі відомості про злочини, які
розслідував. Хімічні реактиви слугували йому для дослідів. Люльку він палив,
коли обдумував ту чи іншу справу.)
2. Блюдечко з молоком, батіг. (Ці речі належать лікареві Грімсбі
Ройлотту з оповідання «Пістрява стрічка». Молоком він годував болотяну
гадюку, що стала причиною загибелі Джулії Стоунер. Батіг слугував йому
для того, щоб змусити гадюку рухатися в тому чи іншому напрямку. Ці речі
свідчать про злочинні наміри героя.)
3. Чорнило, пера, писальний папір, промокальний папір, Британська
енциклопедія. (Ці речі використовував сер Віл сон з оповідання «Спілка
рудих». Він переписував Британську енциклопедію в одній сумнівній конторі,
куди його заманили шахраї, щоб він не заважав їм здійснити злочинний план.)
4. Старий і новий черевики. (Ці черевики належать серу Генрі
Баскервілю. У нього вкрали в готелі новий черевик. Так Степлтон хотів
нацькувати на нього свого страшного собаку. Коли справа не вийшла (новий
черевик для цього не підходив), Степлтон вкрав старий черевик сера Генрі.
Ці вкрадені речі свідчать про заплановане вбивство.)
4 сторінка.
Вікторина
1. Шотландець за народженням, ірландець за національністю, англієць за
вихованням. (Артур Конан Дойль).
2. "Якщо Холмс й існує, це і є я сам"– чиї це слова? (Артура Конан Дойля).
3. Попередник Конан Дойля в жанрі пригодницької літератури. (Едгар По).
4. Професія Конан Дойля, яку він набув в університеті. (Лікар).
5. З яким видатним письменником перебувала в далекому родинному зв'язку
мати Конан Дойля? (Вальтером Скоттом).
29
6. "Найчерствіший сухар у світі". (Маракот).
7. Адреса Шерлока Холмса. (Бейкер-стріт, Лондон).
8. Назва корабля, на якому плавала експедиція Маракота. ("Стратфорд").
9. Як звали економку Шерлока Холмса? (Місіс Хадсон).
10. Що в житті Шерлока Холмса було найважливішим? (Боротьба зі
злочинцями).
11. Які предмети з його кімнати свідчать, що детектив був освіченою
людиною? (Скрипка, потрети композиторів, збірка віршів Петрарки)
12. Чи бував Шерлок Холмс в Україні? (Так, в Одесі, справа Трепова).
13. Хто з російських письменників є послідовником Конан Дойля і написав
оповідання про Шерлока Холмса? (Нікітін).
14. Кого з майстрів детективного жанру ви знаєте? (Ж.Сіменона, А.Крісті,
Дж.Х.Чейза та ін.).
15. Назвіть прізвища детективів з творів Ж.Сіменона, А.Крісті. (Еркюль
Пуаро, комісар Мегре).
Впізнай героя за описом
"Все свідчило про те, що наш відвідувач – звичайнісінький англійський
крамар, товстий, бундючний і по вільний. На ньому були мішкуваті штани в
дрібну білу и чорну клітинку, не надто охайний чорний сюртук, не
застебнутий спереду, жовто-сірий жилет з важким мідним ланцюгом... Хоч
як я вдивлявся – не бачив у цьому чоловікові нічого незвичайного, крім
вогненно-рудої чуприни... (Містер Вільсон, "Спілка рудих")
"Змарніла, аж сіра, неспокійні очі злякано бігають, немов у зацькованої
тваринки. Риси обличчя, постать – усе засвідчувало, що дамі не більше 30
років, але у волоссі вже з'явилась передчасна сивина... Вдягнута в усе чорне
із густою вуаллю на обличчі...".
(Хелін Стоунер, "Пістрява стрічка")
"Кремезний чоловік з похилими плечима, великою головою і широким
розумним обличчям, клинцюватою каштановою борідкою. Його поруділий
чорний сюртук з піднятим коміром було застебнуто на всі ґудзики..."
(Генрі Бейкер, "Голубий карбункул")
30
Вечір поезії
31
Мета: висвітлити тему кохання у творчості першого італійського гуманіста,
славетного поета Франческо Петрарки; розвивати естетичні смаки, інтерес до
творчих надбань поета, виховувати любов до поезії.
Обладнання: портрети Франческо Петрарки, Лаури
Епіграф
Сльозою, благанням, любов'ю … будьяке можна торкнути із сердець
Ф.Петрарка
Читець. Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — Так в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? — Бідкатись негоже!
Не хочу? — То даремна скарг луна!
Ведучий. Автор цих рядків – Франческо Петрарка.
Франческо Петрарка (1304 -1374) - перший італійський і європейський
гуманіст, священик і папський дипломат, активний учасник тогочасного
політичного життя, видатний учений європейського масштабу. Славетний
поет, закоханий у античність. Писав латинською та рідною мовами.
На схилі свого життя Петрарка висвятився на священика, але обов'язків
пастора не виконував, віддаючи перевагу поетичній творчості, науковим
студіям. Однак етика поета глибоко християнська: він осуджує гріхи,
закликає до добра, покори Богові та морального вдосконалення. Водночас
Петрарка висловлює і зовсім нові думки, які й робили його першим
гуманістом Європи. Поет прагне земного щастя, хоче бути задоволеним
собою та людьми, його ідеалом є вічне життя, наповнене радістю творчої
праці. В одному з листів він писав: «Я не змарнував несвідомо жодного дня.
Серед клопотів, занять, бездіяльності і утіх я говорив сам собі: на жаль, ось
знову втрачений день, який минає і якого мені ніхто ніколи не віддасть».
Як поет Петрарка заглиблюється у власну душу, прагне вдосконалити себе
настільки, щоб із власних почуттів витворити естетичний ідеал для читача.
Він увесь віддається чарам краси і кохання, які вважав чи не найбільшими
цінностями в житті. — Поет, на його думку, — пророк і має звільнити
людство з лабіринту гріхів.
Ведуча. Головною книгою Петрарки стала "Канцоньєри". Вірші
італійською мовою, які увійшли до збірки «Канцоньєре» ("Книга пісень")
Петрарка писав упродовж усього життя й завершив її за рік до смерті 1373 р.
Поет вирішив писати для збірки на честь коханої Лаури по одному віршу на
кожен день року (високосного), тому до збірки ввійшло 366 віршів: 317
сонетів, 29 канцон, 9 секстин, 7 балад, 4 мадригали.
32
Поштовх до написання віршів дало кохання до жінки, яку 23-річний поет
побачив 6 квітня 1327 р. у церкві святої Клари в Авіньйоні. Він закохався у
неї з першого погляду і все життя залишався їй вірним. 10 років після смерті
Лаури (1348) він писав для неї ліричні вірші. Лаура була реальною особою,
але поет так беріг честь жінки, що ніхто нічого про неї не знав, її ім'я
перегукується зі словами «лавр» - символом поетичної слави - та «ль'аура» подих вітерця, легіт.
Ведучий. Чи була Лаура дівчиною, чи жінкою, коли вперше її побачив
Петрарка? Судячи зі змісту лірики, поет познайомився з нею, коли вона була
дівчиною. А далі він уже славив у віршах заміжню Лауру, матір дев'ятьох
дітей (за деякими джерелами — одинадцятьох). Лаура була настільки
цнотливою, що не дозволяла собі порушувати правила пристойності,
продиктовані мораллю для заміжньої жінки, хоча знала, як і більшість
авіньйонців, про жагуче кохання Петрарки.
Та ця обставина лише зміцнювала і вивищувала почуття поета. Останній,
шануючи її моральну силу, славив добропорядне ім'я Лаури та любив її
високим платонічним коханням, сповненим не пристрасті, а обожнювання.
Кажуть, що Лаура була білявою красунею з чорними очима. Проте усі її
зображення на стінах італійських церков, мініатюрах рукописів, у мармурі,
приписувані художнику з авіньйонської курії Симвонові Мартіні, свідчать
про неї швидше не як про красуню, а як про гарненьку жінку із симпатичними, але не класично правильними рисами. Та поет у повному розумінні слова
не міг надивитися на кохану.
Ведуча. Збірка має дві частини: «На життя мадонни Лаури» та «На смерть
мадонни Лаури». Смерть розділила життя поета навпіл: період щастя попри
всі страждання та період смутку і , туги.
Образ Лаури ідеалізується, вона - взірець усіх чеснот, краси та
досконалості, її краса та кохання до неї очищають поета од скверни,
облагороджують його. А кохання його високе, платонічне, безнадійне,
пов'язане з душевними муками та стражданнями.
Іноді поет намагається подолати свою любов, звільнитися від неї, та все
дарма. Навіть смерть Лаури лише додала терпінь та сліз у нагороду, зробила
страждання нестерпними. Петрарка благає смерті, бажає перетворитися на
камінь, та шістнадцять років тривають муки й страждання, а поет не
змінюється, не маліє його почуття.
Сонети Петрарки у виконанні читців.
Сонет 51
Когда б моим я солнцем был пригрет Как Фрессалия видела в смущение
Спасающейся Дафны превращенье,
Так и мое узрел бы дольный свет.
Когда бы знал я, что надежды нет
33
На большее слиянье (о, мученье!),
Я твердым камнем стал бы в огорченье,
Бесчувственным для радостей и бед.
И, мрамором ли став, или алмазом,
Бросающим скупую жадность в дрожь,
Иль яшмою, ценимой так высоко,
Я скорбь мою, я все забыл бы разом
И не был бы с усталым старцем схож,
Гигантской тенью застившим Марокко.
Сонет 56
Отсрочив милосердную отраду,
Слепою жаждой сердце поражая,
Мгновенья бередят мою досаду,
И речь моя вредит мне, как чужая.
Какая тень расти мешает саду,
Плодам обетованным угрожая?
Что там за зверь грозит в загоне стаду?
Кто не дает собрать мне урожая?
Подобным упованием строптивым
Амур меня казнит не без причины:
Надеяться больней нетерпеливым;
И нахожу совет я справедливым:
Пока не дожил смертный до кончины,
Не называйте смертного счастливым.
Сонет 118
Вот и шестнадцатый свершился год,
Как я вздыхаю. Жить осталось мало,
Но кажется - и дня не миновало
С тех пор, как сердце мне печаль гнетет.
Мне вред на пользу, горечь - майский мед,
И я молю, чтоб жизнь возобладала
Над злой судьбою; но ужель сначала
Смежить Мадонне очи смерть придет!
Я нынче здесь, но прочь стремлюсь отсюда,
И рад, и не хочу сильней стремиться,
И снова я в плену былой тоски,
34
И слезы новые мои - не чудо,
Но знак, что я бессилен измениться,
Несметным переменам вопреки.
Сонет 212
Во сне я счастлив, радуюсь тоске,
К теням и ветру простираю длани,
Кочую в море, где ни дна, ни грани,
Пишу на струях, строю на песке.
Как солнце мне сияет вдалеке,
И слепнет взор, и словно все в тумане,
Спешу я по следам бегущей лани
На колченогом немощном быке.
Все, что не ранит, привлечет едва ли.
Нет, я стремлюсь во сне и наяву
К Мадонне, к смерти, к роковому краю.
Все эти двадцать долгих лет печали
Стенаньями и вздохами живу.
Я пойман, я люблю, я умираю.
Ведуча. Та попри все кохання - джерело щастя та радощів, бо ушляхетнює, заохочує до благородних вчинків (9).
Когда часы делящая планета
Вновь обретает общество Тельца,
Природа видом радует сердца,
Сияньем огненных рогов согрета.
И холм и дол - цветами все одето,
Звенят листвою свежей деревца,
Но и в земле, где ночи нет конца,
Такое зреет лакомство, как это.
В тепле творящем польза для плода.
Так, если солнца моего земного
Глаза-лучи ко мне обращены,
Что ни порыв любовный, что ни слово То ими рождено, но никогда
При этом я не чувствую весны.
У сонеті 61 поет благословляє все, що пов'язане з Лаурою, що пробудило
у ньому кохання, благословляє навіть саме ім'я Лаури, вимовлене пошепки:
Читець. Благословенні будьте, день і рік,
35
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав'язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль опечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускову мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки їм'я
Моєї донни - ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в'яне, —
Йти, неподільна радосте моя!
Друга частина «Канцоньєре» відрізняється від першої: кохання не зникло,
поет не змінився, але стан його душі більш урівноважений. Він уже роздумує
над життям, його охоплюють спогади про минуле, він висловлює бажання
померти, щоб знову зустрітися з коханою - тепер уже у високості, у своїх
снах, і видіннях, поет бачиться з Лаурою, розмовляє з нею про Бога, кохання.
Жінка приходить уві сні до нього, витирає сльози, заспокоює (342).
Читець. Амур меня до тихого причала
Довел лишь в вечереющие годы
Покоя, целомудрия - свободы
От страсти, что меня обуревала.
Не потому ль душа любимой стала
Терпимее к душе иной породы?
Но Смерть пришла и загубила всходы.
Все, что растил,- в единый миг пропало.
А между тем уж время приближалось,
Когда она могла б внимать сердечно
Моим словам о нежности, что длится.
В ее святых речах сквозила б жалость...
Но стали бы тогда у нас, конечно,
Совсем иными волосы и лица...
Страждання поета трохи урівноважилося, їх заступили роздуми, спогади,
та він продовжує дихати Лаурою, пам'ятає всі її чесноти, без яких йому нема
і не треба раю (267).
Читець. Де погляд ніжний, де чарівний вид;
Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та, бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?
36
Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де та душа, що, мов зоря яскрава,
Висока й гідна владарського права,
Небесний нам осяяла блакит?
Явами дихаю, для вас палаю,
Я народивсь для вашого єства.
Без вас мені нема й не треба раю...
Лірика Петрарки оригінальна і нова. Вона вражає щирістю почуттів,
відвертістю, недарма її називають «поетичною сповіддю». Ця поезія
перегукується з нашими почуттями, дає змогу нам пізнати самих себе.
І через століття Франческо Петрарка простягає нам, його нащадкам, руку
любові та дружби, залишаючись поетом завжди актуальної тематики.
Лет трижды семь повинен был гореть я,
Амуров раб, ликуя на костре.
Она ушла - я дух вознес горе.
Продлится ль плач за грань десятилетья?
Страстей меня опутавшую сеть я
Влачить устал. Подумать о добре
Давно пора. Твоей, Господь, заре
Я старости вручаю перволетья!
Зачем я жил? На что растратил дни?
Бежал ли я змеи греха ужасной?
Искал ли я Тебя? Но помяни
К Тебе мой вопль из сей темницы страстной,
Где Ты меня замкнул, и чрез огни
Введи в Свой рай тропою безопасной!
37
Зустріч з прекрасним
38
Мета: ввести школярів в багатий художній світ японського поета;
розвивати декламаторські та творчі здібності дітей, естетичні смаки;
виховувати любов до поезії.
Обладнання: портрет М.Басьо, фото статуї поета, ілюстрації.
Епіграф
Хайку (жанр в якому творив Басьо), … це рука в
якомусь жесті, це напіввідчинені двері, це
дочиста витерте дзеркало
Р.Блайс, західний дослідник
Ведучий. В 2014 році виповнюється 370 років від дня народження Мацуо
Басьо, японського поета.
Перш, ніж говорити про поезію Мацуо Басьо, потрібно, щоб ви уявили
країну, в якій жив поет. Тоді і вірші його стануть зрозумілими.
Загадкова країна Японія знаходиться у Східній Азії. Розташована на
чотирьох великих островах –Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сішку – і безлічі невеликих островів, що прилягають до них. Територія – 372,2 тис. кв. км.
Тривалий час Японія була недоступною для ворогів. Найголовніші
національні прикмети краю: одяг – кімоно, квітка–хризантема, дерево –
сакура, вид спорту – карате, дзюдо. Гордістю японців є вулкан Фудзіяма.
Японці вміють цінувати красу. Усі ви бачили хризантему. Вона цвіте
восени і взимку у приміщенні. Саме її оспівав у своєму вірші доктор
біологічних наук Б. В. Завірюха.
Читець. Хризантема – це осіння квітка сонця,
що священною вважається в японців.
Кольори у неї білі та червоні, голубі,
темно-коричневі, лимонні.
Верхній одяг, хризантемами розшитий,
мали право лише обрані носити.
Одягали його в дні буденні й свята
імператорська сім'я та імператор.
Учениця. У країні багато храмів, всередині яких розміщені бронзові і
дерев'яні буддійські статуї. Японці – буддисти. Найвідоміші у світі три релігії
– християнство, іслам і буддизм.
Японці ревно оберігають свої пам'ятки архітектури. В Японії не побачиш
жодного зруйнованого храму. У Токіо, наприклад, на місці древнього храму
побудували 15-поверхову споруду страхової компанії, а сам храм – підняли на
її дах. І не просто підняли, а завезли землю, посадили дерева, не забули
сконструювати швидкісний ліфт для бажаючих відвідати храм.
39
Учень. Влаштування садів у Японії–справжнє мистецтво. Вони
невеличкі, завбільшки з кімнату, іноді й менші. Сад – невід'ємна частина
архітектури. Він завжди гармонійно поєднується з легкою дерев'яною
будівлею, біля якої розташований. Японський сад –– це не тільки дерева.
Іноді лише каміння і біла морська галька (кам'яний сад). Красиво викладені
камені вкриті різнокольоровим мохом.
Учениця. Загадкова країна Японія, її жителі дивують нас і сьогодні.
Художні витвори японців стали відомі всьому світові у XVII – XIX ст.
Яскраві та живописні порцеляна, вишивка, різьблення на слоновій кістці,
бронзові фігурки і вази... Визнанням у всьому світі користувались кольорові
японські гравюри.
Поезія у житті японців посідає важливе місце. Любов до поезії виникла у
японців тоді, коли літератури як такої ще не було. Одна із давніх японських
традицій–довіряти свої почуття віршам.
Перед входом у помешкання підвішувалися невеличкі гомінкі дзвіночки,
до яких кріпилися папірці з віршованими рядками, де було горе і радість,
надія і відчай. Усередині будинків теж усе сповнено поезії. Вірші можна
побачити скрізь –і на картинах (какемоно), і на дерев'яних ляльках (кокесі), і
на предметах побуту (рушниках, серветках тощо). Поезією пройняте все
існування японців. Вірші читаються удома і в кафе, наодинці і з друзями.
Вони допомагають кожному Висловити свої настрої і краще осмислити себе і
світ.
Поезія японців дуже незвична. Вона сповнена натяків, іносказань. Почуття
передаються в ній не прямо, а опосередковано – через образи природи,
окремі деталі зовнішнього світу. Щоб осягнути такі вірші, потрібно тонко
сприймати природу, насолоджуватися виглядом розквітлої троянди чи
туману, що прозорим серпанком огортає гори.
Ведучий. „Сад каміння”, „Філософський сад”, „Сад Рьоандзі”... десятки
назв у визначної пам’ятки міста Кіоти й десятки тлумачень суті, яку вклав
століття тому назад мудрий монах Соамі у 15 чорних необроблених і різних
за величиною каменів, розкладених на білому піску.
Камені так майстерно розташовані, що, з якої точки не дивись, побачиш
12,13,14, а 15-ого ніхто ніколи не бачив.
Світ безкінечний, багатовимірний. Такою ж багатогранною є поезія М.
Басьо.
Учень. Уявіть собі річку, на її березі – хижку, поряд з нею – бананову
пальму, а в затінку пальми – похилого віку чоловіка. У нього старезне
вбрання, на голові потертий бриль, на ногах солом'яні сандалі. Цей чоловік
натхненно малює пензликом на білому папері загадкові ієрогліфи, схожі
чимось на дивні рослини, знаки. То поет Мацуо Басьо. Басьо – це псевдонім,
вигадане ім'я, що означає "Бананова пальма". Звідки у нього таке ім'я?
Поет був учителем, у нього було чимало учнів. Один із них подарував
Басьо бананову пальму. Його багатство–пальма і хижка, яку, до речі, теж
40
подарував йому хтось із учнів. А ще були у нього вірші – найцінніше його
багатство.
Басьо був сином учителя каліграфії. Ще малюком навчався читати
ієрогліфи, які писав батько на сувоях, складаючи прислів'я. Одне із них
хлопчик запам'ятав назавжди: "День без праці – день без їжі".
Учениця. М. Басьо ріс дуже допитливим, любив свята, а понад усе –
природу. Саме вона оспівана у його віршах. Це і шум водограю, і засніжені
гірські вершини, і морська далечінь, і квіти, і птахи.
Коли поету виповнилося 38 років, пожежа знищила значну частину міста
Едо, в якому він жив. Згоріла і Бананова хижка. Басьо пішов з міста. Десять
років мандрував Японією. Помер в Осаці в оточенні своїх учнів у 50-річному
віці. Поезія Басьо проста і зрозуміла, вона сповнена глибокого змісту.
Учень. Мацуо Басьо – майстер хоку. Хоку – це суто японський жанр. Весь
лад острівного життя зумовлений замкнутим географічним простором,
постійним очікуванням стихійного лиха. Звідси тяжіння до малих форм і
лаконізму, простоти і недомовленості. Лаконізм – взагалі визначальна риса
японської культури, літератури і мови (велика кількість ієрогліфів з багатьма
тлумаченнями не дає змоги розвиватися великим епічним творам).
Хоку – яскравий приклад мініатюрності і лаконічності. Провідна тема
хоку – єдність природи і людини, відображення змін в людині на тлі змін у
природі. Тож формула японської поезії може бути такою:
ПРИРОДА + ЛЮДИНА = СЕНС ЖИТТЯ
Хоку видавалися у збірках за сезонними рубриками. Звідси і наявність у
них "сезонних" слів, які вказували читачеві пору року і допомагали розгадати
символіку хоку, тобто визначити головну думку вірша, знайти власну
"перлину" (своє розуміння тексту).
Виразне читання хоку Мацуо Басьо
Але ж зараз хто-небудь
гори Хаконе долає!
Ранок з глибоким снігом.
У центрі о. Хонсю є ланцюг високих гір – Хаконе. Перевал через гори
Хаконе взимку вважався найважчим.
Я раптом побачив її –
Плаче самотня...
Разом на місяць дивитимемось.
За легендою, юнак залишив на горі свою стару тітку, але сумління не дало
йому спокою і він повернувся до неї. Автор хоку порушує зміст легенди,
залишаючи наодинці стару, зіставляє своє відчуття самотності з її горем.
Сум, співчуття до чужої біди – тема цього хоку.
Перший день Нового року
Перший день Нового року.
41
Але задумався -і стало сумно.
Як осіннього вечора
Удень Нового року
на кожному полі сонце
побачити захотілось!
В японській мові існує вираз "на кожному полі –місяць"; це буває влітку,
коли в ясні ночі у воді кожної ділянки рисового поля відбивається місяць.
Новий рік в Японії святкують в лютому, тобто наприкінці зими.
Коржі на листі папороті
Приснився коржик,
бо заснув на оберемку
папоротевого листя.
Під рисові коржі, коли їх несли як пожертву в храмі або як дарунок
родичам, клали листя папороті. У день Нового року в хижці Басьо нема
святкових коржів, а замість подушки – оберемок папоротевого листя.
Асоціація голодного бідняка.
Сакура
Серед безлічі персиків,
уже пишно вбраних у квіття,
– перша сакура розцвіла!
З'являйтеся, вірші, й такі,
які схожі були б не на мене,
а на перші квіти сакури!
День милування сакурами
Під деревами –
і супи, і приправи...
І в них – пелюстки!
І так щороку!
Вдобрюють землю під сакурою
рештки квітів.
Як заздрю я їй!
На північ від марного світу
Сакура в горах цвіте.
Ех, якби голос мав,
заспівав би зараз про сакуру!
Бо скоро вже опаде,
Свято милування сакурами – давня японська традиція.
Літнє затворництво
На короткий час
усамітнився в гроті під водоспадам.
42
Починається ж "літнє затворництво"!
У ревних буддистів щорічний період затворництва триває 90 діб,
починаючи від 16 числа 4-го місяця. Басьо – буддист, але передусім поет і не
може так довго не спілкуватися зі світом.
Старість солов'я
Соловей улітку
в зарослях молодого бамбука
оплакує старість свою.
Вірші, що оспівують солов'я, складаються навесні, а влітку він уже
нецікавий для поетів, ніби постарів.
Обличчя дня
Вставайте, дітки, –
вже зацвіли "денні обличчя"!
Розріжу вам диню.
Повійка "денне обличчя"
трошки здрімне літньої ночі –
і цілий день цвіте.
При "денних обличчях"
щеретувальник рису тішиться прохолодою.
Як димно!
"Обличчям дня" японці називають повійку, квіти якої розкриваються,
вдень, у саму спеку.
Початок осені
Початок осені!
Море, як ірисове поле, –
суціль зелене.
Початок осені!
Склав сітку від москитів –
і вкрився, наче ковдрою.
Портрет друга
Подивись-но сюди!–
Я теж сумую...
Глибока осінь.
Голоси людей почулись...
А вони цим шляхом додому вертаються.
Осінній вечір.
Дорога моя!
Нема нікого назустріч.
Лише осінній сумерек
Думаю про Ду Фу
Бородою здіймаючи вітер,
43
з глибокої осені натхнення черпаєш!
"Хто тебе породив?"
Коментар. Останній рядок – цитата з твору Ду Фу.
Холод
Така холодна вода! –
Ніяк, не може заснути
чайка на хвилях.
Страшенний холод!
Але удвох з попутником ночуєм –
це вже надійніше.
Коріння цибулі
до такої вимито білості і глянув – і замерз!
Здається, холод іде
і від ясен засолених окунів.
Рибна крамничка.
Зимування
І зимування – свято,
якщо в твоєму cepці –
квітуча слива!
Кінець року
Трави "забудь-печаль"
нарву, щоб приправити їжу,
коли проводжатиму рік.
"Забудь-печаллю" японці називають рослину, схожу на дику лілею. Її
листя їстівне, але тільки молоде. Приправляти ним їжу в кінці року поет
збирається тільки завдяки назві, аби забути всі колишні печалі.
Кінчається рік. Під звуки
товчення рису в чужих домах
засипати так важко,
Вже закінчився, рік,
а я і досі – під брилем,
у сандалях з соломи.
В порожній батьківській хаті
плачу над своєю пуповиною.
Кінчається рік.
Існував звичай зберігати пуповину дитини загорнутою в папірець, на
якому писали ім'я і дату народження. Басьо знайшов цей згорточок, коли
відвідав рідний дім після смерті батьків.
Святковий базар
На святковому базарі
побачив убиту гуску –
44
і стало сумно.
Капелюх
Іду на ринок.
Від снігу надів на голову
мішечок для рису.
(Хоку у перекладі та з коментарем Геннадія ТУРКОВА)
Ведучий. А зараз ви почуєте хоку, написані Заставнецькою Яною.
Тече ріка життя.
І знову
Молодість згадалась.
Вже новий час прийшов.
Ми – люди.
Ми – народ.
Колись був ліс.
Куди подівся він?
Нова епоха.
Навколо степ.
Невже точились тут бої?
Нове життя.
Знову зацвіла
В моєму саду
Яблуня стара.
45
Література
1.
Басьо Мацуо. Поезії / Всесвітня література №11, – 2001р.
2.
Борецький М.І. Франческо Петрарка: короткі відомості про поета. –
Всесвітня література № 10, – 2001р.
3.
Зейфере В. Мацуо Басьо // Дивослово. – 1996р.
4.
Кузнєцов Ю.Б., Горбійчук Н.В., Гавришко Г.Г., Мельник Л.В.,
Хоменко Л.М., Кальченко Н.О. А.Конан Доль: матеріали до вивчення його
творчості / Всесвітня література №3. – 2003р.
5.
Ніколенко О.М. Вивчення зарубіжної літератури. 7 клас. – Харків:
Веста: Видавництво "Ранок", 2002р., – 256с.
6.
Ніколенко О.М., Філіна І.О., Загоруй Т.П., Гайдучик О.А. Мацуо
Басьо. Хоку / Всесвітня література №12, – 2002р.
7.
Оришака Ю.М., Пересунько Т.К. "Адам, що навіки залишився в
раю" (Кохання в долі та творчості Петрарки). – Всесвітня література № 10, –
2001р.
8.
Шолом-Алейхем.
Пісня
пісень.
Тев'є-молочник.
Оповідання:
Посібник для 11 класу / Автор-укладач А.І.Шухорова. – Харків: Веста:
Видавництво "Ранок", 2001. – 64 с.
46
47
48
49
50
51
Микола Васильович Гоголь
52
Марія Іванівна Косяровська
Мати М. Гоголя
53
54
Дім М. Гоголя у Васильєвці
55
56
Пам'ятник Гоголю
в центральному парку міста Рим
57
58
Артур Конан Дойл
59
Артур Конан-Дойл
60
Шерлок Холмс і лікар Ватсон
61
Шолом-Алейхем
(Шолом Нохумович Рабинович).
62
Шолом-Алейхем
(Шолом Нохумович Рабинович).
63
64
Петрарка, на фресці роботи Андреа ді
Бартоліо ді Баргілья (близько 1450)
65
Петрарка, погруддя
66
Лаура
67
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа