close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

код для вставкиСкачать
Біоетика: предмет, мета і
завдання в системі охорони
здоров’я.
Біоетика медико-біологічних
експериментів. Міжнародні
документи з біоетики та прав
людини.
«НАУКА БЕЗ СОВІСТІ СПУСТОШУЄ ДУШУ»
Франсуа Рабле
Біоетика — (з грецької мови βιοσ — життя,
ετηοσ — звичай), це наука, що вивчає та
аналізує моральність людських дій в
біологічно-медичній галузі та в охороні
здоров’я, стосовно її відповідності моральним
нормам і цінностям.
Біоетика – це сукупність етичних норм і
принципів, що інтегрує у єдине концептуальне
ціле аспекти класичної етики та новітні
тенденції, що ініційовані бурхливим розвитком
науково-технічного прогресу та впливом
негативних змін навколишнього становища на
здоров’я людини.
Термін БІОЕТИКА
введений 1927 р. Ф. Ягром, як
поняття про моральні засади
використання лабораторних тварин
і рослин.
Сучасне уявлення розробив в
1971р Ван Рансселер Поттер, як
вчення про моральність людської
поведінки з позиції біологічномедичної галузі та інших соціальноорієнтованих наук про життя.
Біоетика. Предмет
Моральність людської поведінки у біологічномедичній галузі та в сфері охорони здоров'я
стосовно її відповідності моральним нормам та
цінностям.
Дозволеність медичних втручань в людський
організм з точки зору права, зокрема, тих
втручань, що пов'язані з розвитком біологічних
і медичних наук.
Використання біологічних наук на службі
людині з ціллю покращити умови життя.
Біоетику розглядають як:
- галузь наукового знання;
- академічну дисципліну;
- соціальний інститут ;
- суспільний рух.
Біоетика. Задачі
-
Захист прав людини,
- Трансплантація органів і тканин,
- Використання стовбурових ембріональних клітин і з
метою лікування,
- Генна терапія, генна інженерія, генодіагностіка,
- Евтаназія,
- Репродуктивні технології та аборти,
- Клонування (терапевтичне та репродуктивне),
- Клінічні випробування нових лікарських засобів та
виробів медичного призначення на людях і в
експериментах на тваринах,
- Надання допомоги умираючим пацієнтам (хоспіси,
надання паліативної допомоги),
- Використання трансгенних організмів з харчовою
метою,
- Застосування нанотехнологій,
- Біозахист і біобезпека
Надзвичайно важливим є формування
особистості медичного фахівця в контексті
біоетики.
Працівники медичної галузі у своїй професійній
діяльності щодня стикаються з питаннями
етичного, морального чи біоетичного характеру,
а тому потребують фахових знань, щоб могти
правильно й компетентно приймати рішення.
Біоетична освіта медичних фахівців допоможе
формувати українське суспільство, відкрите для
духовного розвитку, у якому шанують гідність й
цінність кожного людського життя від моменту
зачаття до природної смерті.
Історія медичної етики
Історія виникнення біоетики знаменується
кількома «гучними» подіями, пов'язаними з
впровадженням нових медичних технологій,
негативні наслідки якого вилилися в кінці 60-х
років ХХ століття в акції протесту громадськості
Західної Європи та Америки проти медицини і
науки. Було поставлене питання про надійність
захисту людства від «прорахунків» медикобіологічної науки, від застосування досягнень
науки на шкоду людям.
Цьому передували порушення кількох
принципів: етичних та моральних засад.
 У після воєнний період, Нюрнбергський процес який
відбувся у 1945-1946 роках виявив жахіття нацистських
концтаборів, де відбувалися найжорстокіші злочини, які
здійснювались на військовоплонених та цивільних
особах за наказом нацистського режиму при співучасті
лікарів
У Німеччині в 19581961 рр.. відбулася
«фармацевтична
трагедія»: у матерів,
що приймали під час
вагітності препарат
талідомід як
снодійне,
народилися близько
20 тис. дітей з
каліцтвами
 Пам'ятник жертвам талідоміду в Лондоні – вагітна жінка (2005 рік).

Скульптор Марк Квінн і його модель Елісон Леппер, яка в 2006 народила цілком
здорового хлопчика
В Японії на початку 60-х років відбулося
масове отруєння людей, які приймали
при хронічних захворюваннях органів
шлунково-кишкового тракту лікарські
препарати, що містять 8-гідрооксіхінолін
(мексаформ, мексаза, ентеровіоформ,
ентеросептол).
У 1963 році, в Брукліні, під час
експериментів в Jiwish Chronic Desease Hospital
особам похилого віку, без жодної згоди з
їх сторони, за допомогою уколів були
введені живі ракові клітини для
―експериментування перебігу та
розвитку даного виду хвороби.
Тривогу забила Всесвітня асоціація
лікарів, і в 1964 р. в Гельсінкі була
прийнята декларація (доповнення
вносилися в 1973, 1983, 1989, 1996,
2000 рр..), яка стала першим
міжнародним етичним стандартом
проведення наукових досліджень на
людині. У Гельсінській декларації
наведені «Рекомендації лікарям щодо
здійснення біомедичних досліджень за
участю людей як піддослідних»
підкреслена необхідність максимального
посилення вимог до проведення
випробувань на людині
Показова ситуація, склалася в одній з лікарень
міста Сіетл (штат Вашингтон, США), де встановили
абсолютно новий на той час апарат штучного діалізу.
Його застосування дозволяло врятувати життя пацієнтам.
Але число пацієнтів, істотно перевищувало його
можливості, і перед лікарями постало питання, кого з
пацієнтів підключати до апарату в першу чергу, а кого в
другу-третю, прирікаючи їх тим самим на смерть.
Лікарі не захотіли брати на себе «надлюдську»
відповідальність і запропонували створити з найбільш
шанованих громадян округу комісію, яка і визначала
черговість підключення пацієнтів до апарату.
В даному випадку чітко проявилася одна з ключових
рис біоетики: питання про застосування нової
технології розглядався за участю не лише
фахівців, але й широкій громадськості.
Біоетика в Україні
Розвиток біоетики в Україні базується на
сучасних світових традиціях, в основі яких
лежить багаторічний досвід медичної етики та
лікарської деонтології, які викладалися в
університетах як етична філософія.
У Києво-Могилянської академії існували свої
етичні курси. Цей напрямок розвивали відомі
вітчизняні вчені-медики, такі як М. Пирогов, В.
Образцов, М. Стражеско, Ф. Яновський, О.
Богомолець, Д. Заболотний та ін Ще в 19
столітті Н. І. Пироговим був розроблений
моральний кодекс медичної сестри і вперше
піднято питання про взаємодію лікаря з
медичної адміністрацією.
Біоетика в національній
системі охорони здоров’я
1998 р. при Президії НАН України був
створений Комітет з питань біоетики
2001 р. у Фонді «Відродження» відбулася
презентація всеукраїнської громадської
організації «Українська асоціація з біоетики»
(УАБ) був проведений Перший Національний
конгрес з біоетики
2001-2005 рр.. при Кабінеті Міністрів України
була організована Комісія з питань біоетики
У 2004-2006 рр. Україна брала участь у
розробці та впровадженні стандартів на основі
доказової медицини.
й окремих категорій
населення;
— один з розділів біомедичної
етики - нової
міждисциплінарної галузі
знань;
— важливий інструмент
юридичної регламентації
окремих видів медичної
діяльності.
Права і свободи людини.
Загальні принципи
Права і свободи людини належать йому
від народження, а не надані державою;
Визнання, дотримання і захист прав і
свобод людини і громадянина - обов'язок
держави;
Набір закріплених прав і свобод людини і
громадянина в державі має відповідати
міжнародно-правовим стандартам;
Відповідно до принципу рівноправності
права і свободи надані в рівній мірі всім і
кожному;
Правові норми про права і свободи
людини повинні бути безпосередньо
діючими, а не декларацією;
Права і свободи людини.
Загальні принципи
Права і свободи людини і громадянина повинні
визначати зміст, зміст і застосування законів,
діяльність державної влади та місцевого
самоврядування;
Держава не повинна видавати закони, що
скасовують або применшують права і свободи
людини і громадянина; вони можуть бути обмежені
тільки у надзвичайних умовах (крім базових);
Права і свободи людини і громадянина повинні
бути гарантовані судовим захистом;
Здійснення прав і свобод людини і громадянина не
повинно порушувати права і свободи інших осіб.
Особисті права і свободи
Право на життя
Право на свободу та особисту недоторканність
Право на гідність особистості
Право на недоторканність приватного життя
Право на недоторканність житла
Право на самозахист, в тому числі право на ефективні
засоби самозахисту, такі як вогнепальна зброя
Право на національну і культурну ідентифікацію
Свобода совісті та свобода думки
Свобода пересування і вибору місця проживання;
Свобода вибору національності і мови спілкування
Право на судовий захист
Свобода віросповідання
Право на ім'я
Право на приватну власність
Державна політика в галузі біоетики –
це комплекс заходів, спрямованих у
відповідності до міжнародних вимог
на створення умов для дотримання
етичних принципів і норм в процесі
наукової та практичної діяльності
людства, що може негативно вплинути
на стан здоров’я населення та
навколишнє природне середовище.
Основними напрямками державної
політики в галузі біоетики є:
Формування законодавчої та нормативної бази:
- Здійснення ратифікації Конвенції про захист
прав та гідності людини у зв’язку з
використанням досягнень біології і медицини
(Конвенції про права людини та
біомедицину);
- Вдосконалення існуючої нормативної та
законодавчої бази, що стосується біоетики, з
врахуванням положень Конвенції про права
людини та біомедицину;
- Створення нових законів та нормативних
актів стосовно біоетики та біоетичної
експертизи.
Участь в міжнародних подіях:
- Організація та проведення
міжнародних симпозіумів, конгресів та
конференцій в Україні;
- Забезпечення участі українських
вчених у подіях за кордоном з метою
розробки загального нормативного акту
з біоетики.
Проведення біоетичної
експертизи:
- удосконалення існуючих та створення
нових положень з біоетичної експертизи;
- створення нових етичних комітетів у
діагностично-лікувальних та наукових
закладах; - узагальнення досвіду роботи
з утворення та діяльності локальних і
галузевих біоетичних комітетів;
- розроблення методичних рекомендацій
для роботи локальних та галузевих
біоетичних комітетів;
- здійснення підготовки членів біоетичних
комітетів шляхом періодичного проведення
семінарів, тренінгів тощо; - проведення
біоетичної експертизи кандидатських та
докторських дисертацій в галузі біології і
медицини;
- здійснення біоетичної експертизи при
друкуванні наукових статей в галузі
біології і медицини.
Гідність і недоторканність
людського життя
“…не існує такої цінності, заради якої
можна було б пожертвувати
людиною”
коментар до розділу ІІ Конституції України
Фіксовані в Конституції України, розділі II
Права, свободи та обов’язки людини і
громадянина.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю.
Принциповим є визнання людини соціальною
цінністю: тобто людина є цінністю не тільки для
самої себе, а й для всього суспільства, для
соціуму.
Гідність
Гідність — це поняття моральної свідомості, яка виражає
уявлення про цінність всякої людини як моральної
особистості, а також категорія етики, яка означає
особливе моральне ставлення людини до самої себе і
ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається
цінність особистості.
Гідність є одним з ключових понять конституції України
(ст. 3, 21, 28, 41, 68, 105). В ній, зокрема, визнано
гідність однією з «найвищих соціальних цінностей» в
Україні (ст. 3), задекларовано, що «усі люди є вільні і
рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21) та що «кожен
має право на повагу до його гідності» (ст. 28).
Людської гідності також захищають міжнародні конвенції
— «Європейська конвенція про запобігання катуванням
чи нелюдському або такому, що принижує гідність,
поводженню чи покаранню» та «Конвенція ООН проти
катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що
принижують гідність, видів поводження і покарання»
Недоторканість
Недоторканість – це якість, невід’ємна від особи,
забезпечення всіх виявів свободи за умови її правомірної
поведінки.
Право на свободу та особисту недоторканність
закріплено у ст. 29 Основного Закону України
Право на повагу і недоторканність «гідності та честі»
фізичних осіб (ст. 297, пп. 1, 2 ЦК).
Недоторканість особистого життя громадян містить
комплексний характер, який полягає у тому, що до
даного інституту входять ряд окремих видів прав: право
громадян на недоторканість житла, право громадян на
особисту документацію, право громадян на таємницю
особистого життя, право громадян на таємницю
особистого спілкування.
Міжнародні документи з питань
біоетики. Регулювання
біомедичних досліджень в
Україні
•Гельсінська декларація (1964);
•Європейська конвенція про захист хребетних тварин,
які використовуються для експериментальних та інших
наукових цілей (1986);
•Належна лабораторна практика, GLP (1987);
•Конвенція Ради Європи про права людини та
біомедицину (1997);
•Належна клінічна практика, GCP (1997);
•Загальна декларація про геном людини та права
людини (1997);
•Рекомендації комітетам з біоетики, які проводять
експертизу біомедичних досліджень (2002);
•Загальна декларація про біоетику та права людини
(2005)
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа